Сутність грошей та грошові операції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сумський національний аграрний університет

КУРСОВА РОБОТА

на тему ГРОШІ І КРЕДИТ

З навчальної дисципліни «Гроші і кредит»

Новак Н.Р.

Київ - 2014

Зміст

Вступ

1. Історія розвитку та сучасний стан теорії грошей

2. Грошовий обіг та його регулювання

2.1 Фінансовий (грошовий) ринок

2.2 Грошові системи і грошово-кредитна політика

2.3 Система безготівкових розрахунків та регулювання готівкового грошового обігу

3. Кредит та кредитна система

3.1 Місце кредиту в ринковій економіці

3.2 Кредитна система

3.3 Послуги комерційних банків

4. Грошово-кредитна політика НБУ

4.1 Готівковий обіг

4.2 Валютна політика

4.3 Валютний контроль

4.4 Банківський нагляд

4.5 Міжбанківські розрахунки

4.6 Формування інформаційної системи

4.7 Міжнародні звязки

Список використаної та рекомендованої літератури

Вступ

Для з'ясування сутності грошей необхідно насамперед розглянути питання походження грошей. Існує дві концепції походження грошей: раціоналістична та еволюційна. Згідно з раціоналістичною концепцією гроші з'явилися в результаті домовленості між людьми для зручності товарного обміну. Еволюційна концепція розглядає появу грошей як наслідок розвитку товарного виробництва і необхідності товарного обміну.

Звернімо увагу на роль держави у творенні грошей. Держава визначає їхню форму, зовнішній вигляд, прилаштовує їх до конкретної економічної ситуації. їй також належить регулююча роль щодо маси грошей в обігу. Таким чином, при впровадженні кожної нової форми грошей роль раціонального чинника має місце поряд з еволюційним характером її виникнення.

Слід зупинитися на вивченні еволюції грошей і грошових відносин, з'ясувати, що спричинило зміну одних форм грошей іншими і як зміна форм грошей впливає на зміну організації грошових відносин. Спочатку замість товарних грошей в обігу з'явилися повноцінні металеві гроші, вартість яких дорівнювала вартості металу, з якого вони виготовлені. На наступному етапі в обігу з'явились неповноцінні металеві гроші. Потім з'явились паперові гроші, які не мають власної субстанціональної вартості. Формами сучасних неповноцінних (символічних) грошей є паперові гроші, безготівкові (депозитні) та електронні гроші. Вони функціонують завдяки авторитету держави та довірі економічних суб'єктів до них, тому їх називають декретивними, або кредитними. Необхідно приділити увагу причинам демонезації золота, тобто заміни золотих грошей на паперові.

Виникнення паперових грошей було пов'язане з великими темпами виробництва і збільшенням у зв'язку з цим потреби у грошах. Золоті гроші не могли задовольнити зростаючого попиту, оскільки, по-перше, кількість золота в природі обмежена, по-друге, собівартість видобутку золота була велика.

Розглянемо питання сутності грошей. Слід відмітити, що поки немає однозначної відповіді на це питання. Більшись вчених у своїх судженнях виходять із функціонального призначення грошей. Наприклад: "Все, що виконує функції грошей, є гроші", "Гроші є загальним еквівалентом вартості, на який можна обміняти будь-який товар".

Залежно від цілей використання розглядають гроші як гроші і гроші як капітал. На відміну від перших, гроші як капітал використовують з метою отримання додаткової вартості, вони стають носієм капіталу.

Важливим є питання вартості грошей. Неповноцінні гроші набувають вартості у процесі їх обміну на матеріальні блага.

Вартість грошей дорівнює їх купівельній спроможності, тобто кількості товарів і послуг, які можна придбати на одну грошову одиницю. Вивчаючи вартість грошей, необхідно порівняти вартість повноцінних і неповноцінних грошей. Крім вартості, сучасні гроші можуть мати і ціну. Ціною грошей є процентна ставка, розміри якої визначаються на грошовому ринку залежно від співвідношення між попитом та пропозицією на них.

У процесі суспільного відтворення гроші здійснюють певні дії щодо обслуговування руху вартості, які називаються функціями грошей. Питання кількості функцій грошей, визначення сутності окремих функцій є дискусійним. Представники марксистської теорії грошей визначають п'ять функцій: міра вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб нагромадження, світові гроші.

Здійснюючи функцію міри вартості, гроші надають кількісного виразу економічним процесам та товарам у вигляді ціни.

В умовах функціонування повноцінних грошей при здійсненні ними функції міри вартості застосовувався масштаб цін, тобто вагова кількість благородного металу, що її містить грошова одиниця. За сучасних умов масштаб цін не застосовується. Функцію міри вартості гроші виконують ідеально тому, що при визначенні ціни на товари та послуги, а також при визначенні вартісних економічних показників наявність грошей не потрібна.

Вивчаючи функції грошей як засобу обігу і засобу платежу, необхідно звернути увагу на їхні основні ознаки. Здійснюючи функцію засобу обігу, гроші є посередником в обміні товарів. Як функція засобу платежу гроші також є посередником у процесі купівлі-продажу,

але оплата здійснюється не відразу, а протягом певного часу. Гроші як засіб платежу мають більшу сферу використання. Вони обслуговують не тільки товарообмін, а й погашення інших боргових зобов'язань.

Здійснюючи функцію засобу нагромадження, гроші обслуговують нагромадження вартості у процесі розширеного відтворення. Під час вивчення цієї функції грошей необхідно засвоїти її ознаки, звернути увагу на форми нагромаджень. Потрібно визначити цілі нагромадження вартості, а саме: збереження вартості, створення резерву платіжних засобів, можливість отримання додаткового доходу.

Виконуючи функцію світових грошей, гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обігу та забезпечують реалізацію відносин між державами. Слід зазначити, що ця функція поєднує всі функції грошей, які вони здійснюють на внутрішньому ринку.

Проте функцію світових грошей виконують не всі національні валюти, а тільки гроші певних розвинених країн та колективні валюти.

Маса грошей в обігу -- це сукупність грошей, які мають економічні суб'єкти в певний момент часу. Залежно від ступеня ліквідності грошову масу поділяють на грошові агрегати: М₀, М₁ ,М₂ ,М₃.

До агрегату М₀ включають готівку, що перебуває поза банківською системою, тобто в касах підприємств та в населення.

Агрегат M₁ відображає кошти агрегату М₀ та кошти на рахунках до запитання.

Агрегат М₂ містить гроші агрегату М₁ та кошти на всіх видах строкових рахунків.

Агрегат М₃ включає гроші агрегату М₂та кошти на вкладах за трастовими операціями банків.

Для потреб аналізу та регулювання, крім грошових агрегатів, використовують показник грошової бази. Він включає всю готівку поза банківською системою і в касах банків та суму резервів банків на їх кореспондентських рахунках у національному банку.

1. Історія розвитку та сучасний стан теорії грошей

Вивчаючи тему, необхідно зрозуміти, що розвиток теорії грошей відбувався як процес формування наукових шкіл, течій та теорій.

Античний період. Перші спроби осмислити роль та суть грошей (Платон, Аристотель та ін.).

Класичний період. Це період, коли формуються металева, номіналістична і кількісна теорії грошей, визначаються функції грошей та їх роль в економіці. До цього періоду належать праці А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса та ін.

Період кінця XIX--початку XXст. Розвиток кількісної теорії Фішером; теорія “касових залишків” Кембриджської школи; розробка теорії “марженалізму” і спроба об'єднати її з теорією грошей (теорія граничної корисності Вальраса, Менгера і Джевонса).

Кейнсіанський період. Роботи Д. Кейнса.

Післявоєнний період. Виникнення монетаризму, теорії раціональ-них очікувань, неокейнсіанства.

Вивчення розвитку теорії грошей доцільно провадити шляхом оз-найомлення з її дискусійними питаннями.

1. Погляди на джерело вартості паперових грошей.

2. Чинники, що визначають цінність грошей.

3. Місце і роль грошей в економіці.

4. Доцільність здійснення грошово-кредитної політики.

Суть питання про джерело вартості паперових грошей полягає в тому, що за теорією “трудової вартості” вартість може вимірюватися лише таким товаром, що сам має вартість. І якщо паперові гроші не мають власної вартості, то як вони здійснюють функцію міри вартості?

При вивченні цього питання слід ознайомитись з положеннями металевої та номіналістичної теорій, теорії “представницької вартості паперових грошей", поглядами марженалістів та академіка А. Чухно.

Під чинниками, що визначають цінність грошей, розуміється їхня купівельна спроможність.

У XIX -- на початку XX ст. у цьому питанні конкурували дві теорії:

* "кількісна", розроблена Д. Рікардо;

* "товарна", розроблена Туком.

Власну теорію з цього питання мав український вчений М. Туган-Барановський.

При вивченні ролі грошей в економіці необхідно ознайомитись з концепцією "нейтральності грошей", що існувала у класичній політекономії, та поглядами Д. Кейнса.

Наслідком робіт Д. Кейнса було те, що у практику управління економікою відповідними державними установами було запроваджено розробку та здійснення грошово-кредитної політики. Як наслідок у другій половині XX ст. в теорії грошей розгорнулася дискусія про доцільність здійснення грошово-кредитної політики. Дискусія точилася між послідовниками Д. Кейнса, представниками монетаризму та теорії раціональних очікувань. Тому потрібно ознайомитись з основними положеннями кейнсіанства, монетаризму та теорії раціональних очікувань.

При ознайомленні з монетаризмом необхідно визначити його зв'язок з кількісною теорією грошей. Монетаризм є сучасним її продовженням і розвитком. Він поділяє її положення про можливість ринкового саморегулювання і стверджує: гроші мають значення і впливають на номінальний обсяг національного доходу, зростання цін, зайнятість населення, ринкову кон'юнктуру. За монетаризмом центральні банки можуть контролювати кількість грошей в обігу, а грошово-кредитна політика має одну мету -- стабільність зміни грошової маси.

2. Грошовий обіг і грошові потоки

Грошовий обіг -- це безперервний рух грошей, які обслуговують процес економічного відтворення та зв'язки із зовнішнім світом за певний період часу.

Необхідно розглянути структуру грошового обігу. Залежно від форми грошей, які обслуговують грошовий обіг, він поділяється на готівковий і безготівковий. За економічним змістом грошовий обіг складається з таких секторів: грошово-розрахункового, грошово-кредитного та грошово-фінансового. Необхідно розкрити суть кожної із складових грошового обігу.

Треба усвідомити, які ринки та суб'єкти беруть участь у грошовому обігу, якими грошовими потоками вони пов'язані. Грошовий потік -- це сукупність платежів, які обслуговують певні етапи суспільного відтворення.

Особливу увагу слід звернути на те, що грошовий обіг повинен бути збалансованим. Для цього необхідно, щоб були збалансовані вхідні і вихідні потоки кожного сектора грошового обігу. Серед грошових обігів виділяють потоки втрат і потоки ін'єкцій. До потоків втрат належать чисті податки, заощадження сімейних господарств, оплата імпорту. До потоків ін'єкцій -- інвестиції, державні закупівлі та надходження за експортом. Збалансування потоків втрат і ін'єкцій відбувається через механізм грошового ринку шляхом трансформації заощаджень сімейних господарств у нові грошові потоки та шляхом припливу грошей зі світового ринку чи відпливу їх на світовий ринок залежно від попиту і пропозиції грошей.

Особливої уваги вимагають заходи, які необхідно проводити в умовах чистого імпорту та чистого експорту, тобто коли потоки імпорту та експорту незбалансовані. В умовах чистого імпорту (імпорт переважає над експортом) грошової маси недостатньо для реалізації створеного національного продукту. Поповнення грошової маси відбувається двома способами:

1) додатковою емісією;

2) залученням грошей зі світового ринку.

Кожен з цих способів має свої переваги та недоліки.

В умовах чистого експорту в обігу перебуває грошей більше, ніж необхідно для реалізації створеного національного продукту. Виникає загроза зростання цін. В цьому разі слід вилучити кошти з грошового ринку шляхом спрямування їх частини на світовий ринок та шляхом уповільнення руху грошей.

Необхідно усвідомити закон грошового обігу, який полягає в тому, що в обігу протягом певного періоду має бути лише певна, об'єктивно зумовлена маса грошей.

Фактична маса грошей має дорівнювати об'єктивно необхідній (М - MJ. Якщо М > М_н, то в обігу буде більше грошей, ніж необхідно для реалізації створеного національного продукту. Якщо фактична маса грошей менша за необхідну, то в обігу грошей недостатньо.

Кількість грошей, необхідних для обігу, визначається за формулою

де Р -- середній рівень цін на товари і послуги;

Q -- обсяг товарів та послуг у натуральному вираженні;

М -- маса грошей в обігу за певний період;

V-- швидкість обігу грошової одиниці.

Якщо врахувати фактори, що впливають на масу грошей, то величина М визначатиметься формулою:

де УKB -- кошти за товари і послуги, продані в кредит;

УКП - сума платежів, строк сплати яких настав;

УВЗ-- кошти за товари та послуги, які реалізовані шляхом взаємного зарахування боргів.

Досягнення рівності між фактичною та необхідною величинами грошової маси є важливим питанням державного регулювання економіки, і досягається воно шляхом проведення грошово-кредитної політики.

Важливим питанням теми є швидкість обігу грошей, тобто частота, з якою кожна грошова одиниця переходить від одного економічного суб'єкта до іншого у процесі реалізації товарів та послуг за певний період часу. Швидкість обігу грошей визначається за рівнянням І. Фішера

На швидкість обігу грошей впливають чинники, що діють з боку платоспроможного попиту, і ті, що діють з боку товарної пропозиції.

Зміна швидкості обігу грошей впливає на пропозицію грошей, збільшуючи чи зменшуючи її. Необхідно розглянути позитивні та негативні наслідки прискорення та уповільнення обігу грошей, усвідомити сутність попиту на гроші. Попит на гроші -- це бажання економічних суб'єктів мати у своєму розпорядженні певну суму грошей на певний період часу.

При вивченні цього питання слід звернути увагу на чинники, що впливають на грошові потоки, мотиви, які спонукають економічних суб'єктів до збереження грошей. За Д. Кейнсом, виокремлюють три мотиви попиту на гроші: трансакційний, завбачливості та спекулятивний. У зв'язку з цим попит на гроші поділяють на дві складові: поточну касу та спекулятивний попит.

До чинників впливу на грошовий попит належать: зміна обсягів національного продукту, зміна рівня цін, зміна швидкості обігу грошей, зміна норми процента, інфляційні очікування.

Існує розбіжність у поглядах вчених на чинникі, що впливають на грошовий попит. І тому необхідно розібрати і порівняти моделі попиту на гроші К. Маркса, І. Фішера, Кембриджської школи, Д. Кейн-са, М. Фрідмена, Боумоля -- Тобіна, Міллера -- Орра.

При вивченні цієї теми важливо усвідомити механізм поповнення маси грошей в обігу. Збільшення грошової маси здійснюється банківською системою шляхом емісії та шляхом дії банківського та грошового мультиплікатора. При цьому Національний банк здійснює готівкову та безготівкову емісії, а комерційні банки створюють лише безготівкові кошти.

Необхідно розкрити сутність понять “готівкова емісія”, “безготівкова емісія”. Створення грошей комерційними банками відбувається в результаті дії банківського (грошово-кредитного) мультиплікатора. Останній являє собою процес зростання обсягу банківських депозитів при наданні кредитів суб'єктам господарювання в наслідок руху грошей з банку в банк.

Потрібно з'ясувати механізм дії грошово-кредитної мультиплікації, з'ясувати фактори, що впливають на неї.

Зверніть увагу на коефіцієнт мультиплікатора. Він визначається за формулою

де HR -- норма обов'язкового резервування.

Використовуючи грошово-кредитний мультиплікатор, можна визначити приріст грошей на банківських рахунках внаслідок дії грошово-кредитної мультиплікації за формулою

де DR -- додатковий вклад, що надійшов до банку ззовні.

Крім з'ясування дії банківського мультиплікатора, слід з'ясувати дію грошового мультиплікатора, який є коефіцієнтом збільшення грошових агрегатів при збільшенні грошової бази.

Студент повинен оволодіти моделлю пропозиції грошей:

де М₁ -- обсяг грошового агрегату M₁; М_в -- грошова база; m -- грошовий мультиплікатор. У свою чергу:

де С готівка;

R -- банківські резерви

де CR -- коефіцієнт депонування;

HR -- норма обов'язкових банківських резервів (встановлюється центральним банком країни);

ER -- норма надлишкових банківських резервів.

Центральний банк може впливати на розмір грошового агрегату M₁, змінюючи розмір грошової бази та норму обов'язкових банківських резервів.

Слід зазначити, що процес грошово-кредитної мультиплікації значно впливає на пропозицію грошей, що може призвести до порушення рівноваги на грошовому ринку. Тому важливим у грошово-кредитній політиці є своєчасне виявлення тенденції зміни рівня мультиплікації, щоб своєчасно застосувати необхідні заходи.

2.1 Фінансовий (грошовий) ринок

Вивчаючи тему, необхідно насамперед усвідомити, що грошовий ринок -- це ринок, де продається і купується специфічний товар -- гроші. На ринку формується їх попит і пропозиція. Від їх співвідношення залежить розмір відсоткової ставки як ціни грошей. Це свід-чить про те, що закономірності функціонування грошового ринку такі ж, як будь-якого ринку.

Суб'єкти грошового ринку -- юридичні та фізичні особи, які є кредиторами, позичальниками та посередниками.

Для розуміння сутності грошового ринку необхідно усвідомити інституційну модель, згідно з якою грошовий ринок поділяють на два сектори: сектор прямого фінансування та сектор опосередкованого фінансування.

У секторі прямого фінансування питання купівлі-продажу вирішують безпосередньо кредитор і позичальник. Цей сектор має два

канали руху грошей: канал капітального фінансування та канал запозичень.

У секторі опосередкованого фінансування гроші реалізуються через посередників.

Важливе значення для розуміння функціонування грошового ринку має його структура.

За строками обігу фінансових інструментів фінансовий ринок поділяють на ринок грошей (до 1 року) та ринок капіталів (більше 1 року).

За видами інструментів фінансовий (грошовий) ринок поділяють на ринок позичкових зобов'язань, ринок цінних паперів, валютний ринок, страховий ринок та ринок золота.

Необхідно звернути особливу увагу на те , що кожний вид грошового ринку має свої фінансові інструменти.

Інструменти грошового ринку за своїм характером поділяють на боргові і неборгові.

Неборгові інструменти -- це зобов'язання покупця грошей надати право участі в управлінні його діяльністю та в його доходах продавцеві грошей. До таких забов'язань належать акції.

Боргові інструменти -- це зобов'язання покупця грошей повернути їх у визначений час і сплатити відсоток за користування ними.

До таких інструментів належать депозитні сертифікати, кредити, облігації та інші позичкові зобов'язання.

Інструменти грошового ринку в процесі руху капіталу самі можуть стати об'єктом купівлі-продажу.

Вивчаючи тему, необхідно звернути особливу увагу на поняття вартості грошей.

Під вартістю грошей як засобу обігу розуміють їх купівельну спроможність, яка визначається індексом цін. Під вартістю грошей як капіталу розуміють проценти, які необхідно сплатити за користування ними, і її показником є ставка відсотка. Треба усвідомити, які чинники впливають на вартість грошей. Важливо уяснити залежність відсоткової ставки від попиту і пропозиції на капітал. Слід відзначити, що зміна попиту впливає прямо пропорційно на зміну відсоткової ставки, а зміна пропозиції -- обернено пропорційно.

Вартість грошей як засіб обертання і вартість грошей як засіб накопичення і капітал взаємозалежні, цей взаємозв'язок виражається в існуванні реальної і номінальної ставки відсотка.

Номінальна ставка відсотка -- це фактично встановлена ставка.

Реальна ставка відсотка визначається перерахуванням із номінальної на основі рівня інфляції.

І. Фішер розробив модель “співвідношення реальної і номінальної ставки відсотка”

де R -- реальна ставка відсотка;

i -- номінальна процентна ставка;

АP темп інфляції (десятковий дріб).

Таким чином, на розмір номінальної ставки відсотка впливає рівень інфляції. Крім того, на розмір ставки відсотка по окремих операціях впливає фактор ризику. Чим вищий ризик, тим вища ставка відсотка.

Велике значення має співвідношення попиту і пропозиції на грошовому ринку. Досягнення рівноваги попиту і пропозиції є одним із завдань грошово-кредитної політики. Рівень відсоткової ставки, за якого попит на гроші дорівнює їх пропозиції, називається рівноважною ставкою відсотка, або ставкою рівноваги. Існують різні моделі встановлення рівноваги на фінансовому ринку залежно від типу грошово-кредитної політики (гнучка, жорстка).

2.2 Грошові системи і грошово-кредитна політика

При вивченні цієї теми слід засвоїти, що грошова система є визначеною державою формою організації грошового обігу, ознайомитись з класифікацією грошових систем за різними ознаками, визначити різницю між системою металевого та системою паперово-кредитного обігу, між ринковою та неринковою, між закритою та відкритою системами. Вивчаючи тему, необхідно зрозуміти, що грошова система складається з кількох елементів, ознайомитись зі складом цих елементів та їх суттю. Також необхідно ознайомитись з історією становлення та проблемами грошової системи України.

Наступним за грошовою системою центральним поняттям теми є поняття грошово-кредитної політики. Грошово-кредитна політика -- це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу.

Здійснює грошово-кредитну політику Центральний банк шляхом регулювання обсягу грошової маси та валютного курсу національної грошової одиниці.

Центральний банк -- це організація, яка створюється державою для регулювання обсягу грошової маси і обмінного курсу національної валюти та наділяється відповідними правами, серед яких є право на емісію банкнот, монет та інших грошових знаків.

При вивченні цієї теми слід зрозуміти сутність та призначення таких інструментів грошово-кредитної політики:

* встановлення і зміна офіційної облікової ставки;

* встановлення норми обов'язкових резервів;

* операції на відкритому ринку;

* банківський нагляд;

* контроль за ринком капіталів шляхом встановлення порядку емісій акцій, облігацій;

* допуск до ринків;

* валютні інтервенції;

* встановлення норм продажу валюти та інші норми валютного регулювання;

* валютний коридор;

* регулювання готівкового і безготівкового обігу.

Вивчаючи тему, слід зрозуміти необхідність незалежності Центрального банку в перебігу здійснення грошово-кредитної політики та сутність проблеми узгодження фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики.

Важливим поняттям теми є поняття інфляції. Інфляція є наслідком порушень у сфері грошового обігу. Існують різні форми інфляції: інфляція попиту, інфляція пропозиції, повзуча інфляція, галопуюча інфляція тощо. Слід засвоїти, що інфляція впливає на економічні процеси і тому держава розробляє та провадить антиінфляційну політику. Антиінфляційна політика включає дефляцій-ну політику та політику доходів. Дефляційна політика передбачає скорочення попиту засобами грошово-кредитної політики, а політика доходів передбачає контроль держави над заробітною платою і цінами.

Важливим інструментом стабілізації грошового обігу є грошові реформи. Існують різні види грошових реформ: формальні, деномінаційні, конфікаційні, зміна грошової системи тощо.

2.3 Система безготівкових розрахунків та регулювання готівкового грошового обігу

Питання, які вивчає ця тема, є об'єктом державного регулювання.

Насамперед слід засвоїти, що система безготівкових розрахунків -- це складова грошової системи, яка є формою організації безготівкового обігу.

До складу системи безготівкових розрахунків входять такі елемен-ти: принципи безготівкових розрахунків; способи безготівкових розрахунків; форми безготівкових розрахунків; розрахункові документи.

Принципи -- це основні нормативні положення, що регулюють здійснення безготівкових розрахунків. Основними принципами цієї системи є те, що кошти господарських суб'єктів підлягають обов'язковому збереженню на банківських рахунках і що грошові розрахунки й платежі здійснюються підприємствами через банківські установи.

Спосіб безготівкових розрахунків -- це економічно і фінансово-обумовлений порядок здійснення грошових відносин між суб'єктами ринку. Виокремимо такі способи безготівкових розрахунків.

1. Розрахунок грошима з рахунка на рахунок.

2. Розрахунок борговими зобов'язаннями.

3. Залік взаємних вимог.

Способам безготівкових розрахунків відповідають різні форми безготівкових розрахунків. Форма безготівкових розрахунків -- це конкретний порядок здійснення розрахунків, оформлення доку-ментів. Студентові необхідно визначити для себе порядок здійснення розрахунків за допомогою платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, чеків, акредитивів, векселів, платіжних вимог, платіжних банківських карток, оцінити відмінність та переваги кожної форми безготівкових розрахунків.

Здійснення безготівкових розрахунків неможливе без відкриття рахунка в банку. Слід засвоїти, які види банківських рахунків існують і які документи необхідні для їх відкриття.

Важливою складовою грошової системи є регулювання готівкового обігу, яке має за мету недопущення нерегульованого зростання готівки.

Слід засвоїти, що регулювання готівкового грошового обігу державою містить такі складові: встановлення норм обігу готівки; поря-док здійснення касових операцій; порядок касового обслуговування підприємств банками; порядок організації емісійної діяльності НБУ; методологію прогнозування та обліку касових оборотів установами банків; порядок обслуговування банками операцій з використання готівки при поповненні та виконанні бюджету. Студентові необхідно визначити для себе зміст вищезазначених складових регулювання готівкового грошового обігу.

3. Кредит та кредитна система

3.1 Місце кредиту в ринковій економіці

Насамперед слід з'ясувати сутність кредиту та необхідність виникнення кредитних відносин.

Кредитні відносини виникають у зв'язку з перерозподілом вартості між економічними суб'єктами на засадах повернення. Сутність кредиту розкривається через принципи кредитування: платність, поверненість, строковість, цільове призначення позички, забезпеченість.

Необхідність виникнення кредиту пов'язана з наявністю вільних коштів у одних економічних суб'єктів та потребою в них інших суб'єктів.

Потрібно звернути увагу на умови кредиту, стадії та закономірності руху.

Немає однозначної відповіді стосовно функцій кредиту. Взагалі поняття “функція” означає дію, яку виконує кредит. Найчастіше зустрічаються такі функції кредиту: перерозподільча, контрольна, стимулююча, емісійна, капіталізації вільних грошових коштів.

Суть перерозподільчої функції полягає у перерозподілі вільних коштів між економічними суб'єктами шляхом передачі їх у тимчасове користування без зміни прав власності.

Суть контрольної функції полягає в тому, що у процесі дії кредитної угоди кредитор здійснює контроль за фінансовим станом позичальника, що, в свою чергу, є стимулюванням діяльності позичальника. Таким чином кредит здійснює і стимулюючу функцію. В літературі зустрічається й контрольно-стимулююча функція.

Емісійна функція кредиту полягає в тому, що завдяки кредитуванню комерційними банками створюються гроші через дію грошово-кредитного мультиплікатора.

Функція капіталізації вільних грошових коштів полягає в тому, що гроші завдяки кредиту перетворюються на вартість, яка дає дохід. Будь-яка маса грошей, що надається в позику, дає її власникові дохід.

Важливим є питання щодо форм, видів кредиту. В різних джерелах наводиться різна кількість його видів.

Розглядаючи види кредиту, необхідно засвоїти призначення державного, банківського, споживчого та комерційного кредитів.

Державним кредитом називається кредит, одним із учасників якого є держава. Його призначення полягає у вирішуванні загальнодержавних питань.

Комерційний кредит виникає, коли одне підприємство продає іншому товари з відстрочкою платежу за умови повернення боргу грошима. Завдяки комерційному кредиту прискорюється реалізація товарів.

Споживчий кредит -- це кредит, який надається на споживчі потреби. Він спрямовується на задоволення потреб населення (побутових, нагальних та житлових). Споживчий кредит вирішує соціальні питання, а також впливає на розвиток економіки шляхом збільшення платоспроможного попиту.

Банківським кредитом є кредит, коли однією із сторін є банк. В нашій країні провідна роль належить саме такому кредитові.

Банківський кредит залежно від різних ознак, покладених в основу класифікації, поділяється на багато видів. Наприклад, за об'єктами кредитування кредит поділяється на основний капітал, оборотний капітал, капітал на споживчі потреби.

За терміном використання кредит поділяється на короткостроковий, середньостроковий та довгостроковий.

Залежно від забезпечення кредит поділяється на забезпечений та незабезпечений (бланковий).

За строками повернення є кредити строкові, до запитання, відстрочені.

Залежно від ставки відсотка розрізняють кредити з фіксованою та плаваючою відсотковою ставками. За ступенем ризику кредити бувають стандартні та нестандартні, тобто з підвищеним ризиком.

При вивченні цієї теми необхідно зупинитись на питанні про природу позичкового відсотка. В основному його вважають вартістю капіталу, який передається у кредит.

Треба розглянути види відсоткових ставок. Серед них розрізняють облігаційну відсоткову ставку, банківську, депозитну, позичкову. Облігаційний відсоток виплачується по облігаціях. Банківська відсоткова ставка -- це узагальнена назва. Вона буває депозитна, тобто відсоток, який сплачується за депозит. Позичковий відсоток -- це плата за користування позиченими коштами. Є ще міжбанківська відсоткова ставка -- це ціна грошей при їх купівлі-продажу між двома банками. Розміри названих ставок відсотка різні. Найнижчою є депозитна ставка. Це необхідно для того, щоб за рахунок різниці між позичковою і депозитною ставками відсотка позичальник міг отримати дохід.

Облігаційний відсоток має бути вищим, ніж депозитний, щоб зацікавити економічних суб'єктів вкладати кошти в менш ліквідні активи.

На розміри відсоткових ставок впливають різні чинники. При вивченні цієї теми особливу увагу слід звернути на позичкову відсоткову ставку та уяснити фактори впливу на неї.

Треба також усвідомити роль, яку відіграє кредит в розвитку економіки країни. При цьому необхідно ознайомитись з натуралістичною та капіталотворчою теоріями кредиту.

3.2 Кредитна система

Вивчаючи тему, потрібно засвоїти сутність поняття “кредитна система” в широкому та вузькому розумінні, звернути увагу на передумови формування та схему побудови кредитної системи. До її складу входять центральний банк, комерційні банки та небанківські фінансово-кредитні установи. Центральний та комерційні банки формують банківську систему, а небанківські фінансово-кредитні установи становлять парабанківську систему.

Основною ланкою кредитної системи є банки. Вони є головними посередниками на грошовому ринку.

Банк -- це установа, яка виконує три базові операції: акумулює тимчасово вільні кошти, здійснює розрахунки між суб'єктами економічної діяльності, надає кредити.

Побудова банківської системи в нашій країні дворівнева. На першому рівні стоїть Національний банк, на другому -- комерційні банки.

Головним призначенням центрального банку є здійснення грошово-кредитної політики з метою забезпечення сталості національної грошової одиниці.

Ценральний банк здійснює ряд функцій: емісійну; банк банків; орган банківського регулювання та нагляду; банкір і фінансовий агент уряду; провідник грошово-кредитної політики.

Вивчаючи тему, необхідно розглянути походження центральних банків та їхній розвиток, а також становлення Національного банку в Україні.

Стосовно банків другого рівня слід зазначити, що, крім базових, вони можуть виконувати ряд інших операцій залежно від сектора ринку і потреб клієнтів, на яких банк орієнтує свою діяльність.

За видами операцій банки поділяють на універсальні і спеціалізовані. Універсальні банки виконують широкий набір операцій, обслуговують різні галузі господарства.

Спеціалізовані банки орієнтуються на обслуговування певної галузі чи сектора ринку.

Залежно від форми власності банки поділяють на державні, приватні, колективні.

За розмірами капіталу розрізняють малі, середні та великі банки.

Залежно від організаційної форми банки поділяють на товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства, державні.

У процесі вивчення теми зверніть увагу на функції, які виконує банківська система, а саме: трансформаційну, емісійну та стабілізаційну. Засвойте сутність кожної з них.

Особливо треба зупинитись на проблемі стійкості банківської системи, шляхах її забезпечення. Необхідно виокремити показники, які характеризують фінансову стійкість банку та інші економічні нормативи.

Слід звернути увагу на особливості становлення і розвиток комерційних банків в Україні.

Окрім банків, посередниками на грошовому ринку є небанківські фінансово-кредитні установи. При вивченні цього питання необхідно усвідомити відмінності між ними та банками. Діяльність небанківських фінансово-кредитних установ не пов'язана з використанням трьох базових операцій банків, залучення коштів цими установами не є депозитним. У зв'язку з цим діяльність цих установ не впливає на пропозицію грошей і на них не поширюються вимоги щодо обов'язкового резервування.

При вивченні теми необхідно звернути увагу на склад парабанківської системи, на характеристику та функції її установ, усвідомити механізм посередницького функціонування основних видів небанківських фінансово-кредитних установ.

3.3 Послуги комерційних банків

Студент повинен осягнути призначення комерційних банків в умовах ринкових відносин. До розуміння їх ролі в економіці можна підійти, розглянувши функції, які вони виконують в економіці, та послуги, які вони надають іншим суб'єктам господарювання. Тому насамперед слід осягнути зміст їхніх основних функцій:

* залучення вільних грошових коштів;

* ефективний розподіл залученних вільних грошових коштів у ході активних операцій;

* роль посередника у грошових розрахунках;

* депозитна емісія.

Потім слід зрозуміти та засвоїти суть активних та пасивних операцій банків.

Практично всі суб'єкти господарювання користуються послугами банків, тобто у них виникає проблема вибору банку для обслуговування. При вирішенні цієї проблеми необхідна така інформація.

* Вид банку (універсальний або спеціалізований).

* Перелік і вартість його послуг.

* Показники обсягу капіталу, прибутку, рентабельності та інші показники діяльності банку.

* Оцінка надійності банків фахівцями (експертами). Джерелами цієї інформації є:

1) контакти з банківськими робітниками;

2) контакти з їх клієнтами;

3) спеціалізовані засоби інформації.

Експерти банківської діяльності використовують різні системи рейтингових оцінок, оцінюючи банк як надійний, добрий, задовільний. Найбільш відомою системою є система рейтингові оцінки CAMEL.

У перебігу вивчення теми студенту потрібно засвоїти, що банківських послуг багато, і тому їх розподіляють на такі групи:

1) розрахунково-касове обслуговування;

2) кредитні послуги;

3) депозитні;

4) інвестиційні;

5) послуги, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю (валютні послуги);

6) трастові;

7) депозитарні;

8) консультаційні;

9) кредитні та платіжні картки.

Практично всі клієнти банків потребують розрахунково-касового обслуговування, яке передбачає відкриття рахунків у банку і надання можливості клієнтові здійснювати безготівкові розрахунки, здавати та отримуватии готівку.

Значну увагу слід приділити вивченню кредитних послуг банків. При цьому важливо зрозуміти, що таке система та механізм банківського кредитування, вивчити класифікацію та функції банківського

кредиту, ознайомитись зі змістом кредитних договорів та з суттю окремих видів банківського кредиту.

Окремими видами банківського кредиту є: контокорентний кредит; ломбардний кредит; іпотечний кредит; роловерний кредит; револьверний кредит; кредитна лінія; консорціумний кредит. До кредитних послуг також належать лізинг, факторинг та форфейтинг.

Окремої уваги студента заслуговує вивчення суті банківських операцій з векселями: облік векселів; позики по спеціальному рахунку, забезпечені векселями; інкасування векселів; доміціляція векселів; акцептний кредит.

Наостанок студентові слід розібратись зі змістом депозитних, депозитарних, трастових, інвестиційних та консультаційних послуг банків.

4. Грошово-кредитна політика НБУ

гроші кредит регулювання банк

Як і для всіх центральних банків світу, основною функцією Національного банку України є підтримання стабільності національної валюти, на що і була спрямована його діяльність.

Діяльність Національного банку яскраво підтверджує добре відомі у світі істини коли працюють інструменти грошово-кредитної політики, то і грошова система функціонує нормально і вартість національних грошей стабілізується як на внутрішньому ринку через зниження темпів інфляції, так і на зовнішньому через укріплення її обмінного курсу.

Період стрімкого падіння вартості національних грошей України добре відомий це болісні роки з кінці 1991 до першої половини 1994, коли інфляція стрімко підвищилась з 240% в 1991р. до 2100% в 1992р. і перетворилась на гіперінфляцію в 1993р. 10255% на рік. В цей період вплив Національного банку України на стан грошового ринку та його стабільність був майже непомітний інструменти грошової політики не працювали. Ситуація визначалась надзвичайно значними обсягами кредитних емісій, в якій здійснювались за Постановами Верховної Ради Украхни, Указами Президента України, рішеннями Кабінету Міністрів України.

Так в 1992 році кредитна емісія склала нечувану за тих часів суму в 1 трлн. крб., яка була спрямована на забезпечення заліків взаємозаборгованості підприємств, поповнення їх обігових коштів, для сільськогосподарських підприємств та по інших напрямках. В 1993 році обсяги кредитної емісії збільшились в 30 разів і становили біля 30 трлн. крб., 70% з яких через різні канали було спрямовано на фінансування агропромислового комплексу.

Саме ці велечезні за обсягами кредитні емісії є головною причиною гіперінфляції 1993 року, поглиблення фінансової кризи, з якої ми не можемо вийти до цього часу, та значного обезцінення вартості національних грошей. Додатковим фактором зниження вартості національної валюти було те, що емісійні кредити в той час надавались за пільговими процентними ставками, які були значно нижче інфляції.

І тільки після трагічного досвіду 1992-1993рр. обсяги кредитних емісій за рішеннями найвищих державних органів почали зменшуватись. Це дозволило Національному банку України розпочати запровадження нармальної системи регулювання грошового ринку через систему відповідних інструментів, і таким чином стабілізувати як грошово-кредитний ринок, інфляцію та вартість національних грошей.

Поступово для регулювання стану гршово-кредитного ринку Національним банком України були запроваджені чи почали використовуватись в нормальному режимі наступні інструменти грошової політики:

Облікова ставка Національного банку, як базова ціна національної валюти, та заходи по регулюванню рівня процентних ставок банківської системи;

Обовязков резервування залучених коштів комерційних банків;

Операції по підтриманню ліквідності комерційних банків через кредитні аукціони, ломбардне кредицування та операції РЕПО;

Запровадження в обіг нового фінансового інструменту державних цінних паперів та операцій з ними на грошово-кредитному ринку;

Операції на валютному ринку по підтриманню курсу національної валюти.

На сьогодні можна сказати, що Національний банк України володіє всіма методами та інструментами по забезпеченню регулювання грошово-кредитного ринку.

Процентна політика Національного банку України почала запроваджуватись як інструмент регулювання грошового ринку фактично з 1994 року. До цього періоду за 3 роки облікова ставка змінювалась лише три рази в період високої інфляції та гіперінфляції вона адміністративно в номінальному виразі була підвищена з 80% в 1992 році до 100% та 240% в 1993 році, але через значну кількість пільгових кредитів фактична облікова ставка по кредитах Національного банку України становила лише 83%. Тобто навіть в період гіперінфляції реальний рівень встановленої облікової ставки по відношенню до інфляції був значно нижчим через що вартість національної валюти фактично планомірно підривалась.

Активна процентна політика Національного банку, яка забезпечує реальну вартість національної валюти почала проводитись з 1994, коли номінальний рівень облікової ставки змінювався у відповідності до коливань інфляції 5 разів від 140% до 300% річних. Це дозволило вперше вийти на позитивний реальний її рівень по відношенню до інфляції, хоч коливання і номінальної, і реальної ставки через значні поштовхи інфляції були досить значними (від +20 до -50 процентних пунктів в місячному обчисленні).

В 1995 році такі відхилення зменшились до +6 та -8 процентних пунктів, які спостерігались лише в квітні та вересні під час найбільш значних змін динаміки інфляції. А в 1996 році вони зменшились в середньому до 3-х процентних пунктів. А це свідчить про забезпечення Національним банком України нормальної ринкової вартості національної валюти на внутрішньому ринку та створння адекватних загальноекономічній ситуації умов здійснення кредитної діяльності комерційних банків та субєктів господарювання.

Необхідно відмітити досягнення належної відповідності рівня процентних ставок за кредитами комерційних банків рівню облікової ставки Національного банку. В перші девять місяців 1996 року це було наслідком дії встановленого ще в 1995 році порядку, згідно якого відповідно зміна облікової ставки Національного банку України комерційні банки були збовязані здійснювати обовязкове коригування процентних ставок за своїми кредитами на кратність зміни облікової ставки. В умовах значного зниження та стабілізації рівня інфляції з травня 1996 року, а також прогнозів її низького рівня до кінця року, вже не передбачалось значних змін облікової ставки Національного банку України. Виходячи з цього стало недоцільним і збереження в подальшому жорсткого механізму коригування процентних ставок.

Таким чином при поступовому зниженні темпів інфляції та облікової ставки Національного банку забезпечувалось відповідне стабільне зменшення рівня процентних ставок комерційних банків та здешевлення кредитів.

Політика у сфері обовязкового резервування залучених коштів комерційних банків була спрямована на стабілізацію стану з ліквідністю комерційних банків та поступове зниження їх надлишкової ліквідності, яка в умовах значних кредитних емісій перетворилась на загрозу вибухового зростання грошової маси та дестабілізацію стану на грошово-кредитному ринку. Саме тому рівень обовязкового резервування в 1994 році було збільшено з 10% до 15%. Проте норма обовязкового резервування як важливий інструмент Національний банк України використовував у повній мірі для вирішення економічних проблем та стабілізації грошово-кредитного ринку.

Так, з метою прискорення залучення в обіг коштів, куплених на цільових кредитних аукціонах Національного банку, в 1995 році тимчасово використовувалась 100%-на норма резервування на тимчасово вільні кошти придбані на цих аукціонах. Це стимулювало комерційні банки швидше пускати в обіг придбані кошти з метою фінансування пріоритетних народногосподарських обєктів.

З кінця 1995р. Почалася практика обовязкового резервування валютних депозитів. В умовах, що склалися, це є важливим фактором стабілізації як валютного, так і всього грошового ринку.

На початку 1997р. Загальна норма обовязкового резервування була знижена з 15% до 11%, що свідчить про стабілізацію грошово-кредитного ринку та додаткове стимулювання кредитнної активності комерційних банків.

Надання кредитів комерційним банкам для підтримання їх поточної ліквідності до 1994 року відбувалось переважно опосередковано через надання за рішенням законодавчих та виконавчих органів централізованих цільових кредитів безпосередньо клієнтам (підприємствам та організаціям). Ці кредити переважно потрапляли неплатоспроможним клієнтам, які підтримувались державою, і в значній мірі не поверталися. Це ускладнювало стан з ліквідністю комерційних банків і вимагало нових емісійних кредитів.

Порочне коло надання з самого початку ризикованих емісійних кредитів неблагонадійним клієнтам було розірване із запровадженням кредитних аукціонів в 1994 році, через які ліквідність потрапляла в комерційні банки і надалі в народне господарство на здоровій основі, та з повною відмовою в 1995р. від надання Національним банком України кредитів субєктам господарювання. Національний банк України припинив також виділення ресурсів комерційним банкам для кредитування на пільгових умовах, тобто під пільгову процентну ставку.

В цих умовах кредитна підтримка підприємств почала здійснюватись через поширення практики проведення цільових кредитних аукціонів по продажу кредитів комерційним банкам для кредитування підприємств, що потребують державної кредитної підтримки.

Однією з головних змін у застосуванні інструментів кредитування Національного банку в 1996 році, яка повинна мати довготермінові наслідки, є поширення використання таких нових для України, але широко застосовуваних у світі інструментів як ломбардне кредитування комерційних банків під заставу державних цінних паперів та угод РЕПО. Можливість запровадження цих інструментів виникла лише в умовах створення і розвитку ринку державних цінних паперів.

Емісійні кредити Національного банку, які мають відверто інфляційний характер, були основним джерелом покриття дефіциту Державного бюджету. А якщо врахувати значний обсяг кредитів, наданих Уряду, то звідси витікає висновок про основну причину інфляції в економіці України, якою є емісійне фінансування дефіциту Державного бюджету України.

В 1995 році вперше з моменту існування незалежної Ураїни Уряд спільно з Національним банком України розпочали створення фондового ринку державних цінних паперів. Використання державних цінних паперів дозволяє залучати до фінансування дефіциту Державного бюджету неемісійні кошти, значно знижуючи інфляційний тиск дефіциту бюджету на економіку.

Державні цінні папери поступово повинні зайняти одне з провідних місць в регулюванні грошово-кредитного ринку.

В 1996 році проведено 283 аукціони з первинного розміщення облігацій (у 1995 році їх було лише 28) на загальну суму 3062,9 млн.грн. (у 1995 році 30,4 трлн.крб. або 304 млн.гривень.).

За обсягами цінних паперів, що розміщуються і знаходяться в обігу, державні боргові зобовязання на ринку України займають домінуюче положення і найбільш привабливим фінансовим інструментом для вкладання коштів юридичними та фізичними особами, в тому числі нерезидентами. З використанням цього інструмента стало можливим на новій якісній основі відродити кредитні відносини. Облігації використовуються як застава для вчасного повернення коштів. Зроблені перші кроки на шляху введення в дію механізмів формування фонду страхування депозитів фізичних осіб, який утворюється за рахунок обовязкового придбання облігацій комерційними банками.

4.1 Готівковий обіг

Тенденції розвитку готівкового обігу віддзеркалюють економічні процеси, що відбуваються в Україні. Слід відзначити, що ситуація на ринку операцій з готівкою за останні роки розвивалася вкрай нерівномірно і характеризувалася нестабільністю.

В період нарощування інфляційних процесів (1992-1993 роки) готівка в обігу виросла у 394 рази. Результатом цього було безпрецендентне зростання нулів на банкнотах, у той час як реальні доходи населення фантастично впали (майже на 50 відсотків).

З початком впровадження стабілізаційних заходів і падінням темпів інфляції, зростання готівки в обігу значно уповільнилося. З 1994 року у готівковому обігу намітилися позитивні тенденції:

зниження темпів зростання готівки в обігу внаслідок проведення виваженої грошово-кредитної політики;

стабільне і відчутне зниження рівня осідання грошей в обігу з 28,3% у 1992 році до 3,7% у 1996 році, а в січні поточного року навіть мало місце вилучення грошей з обігу.

Проте рівень готівки в загальній грошовій масі залишається досить високим до 43 відсотків на кінець 1996 року, що повязано з кризою неплатежів і ухиленням субєктів господарювання від безготівкових розрахунків через банківську систему.

Національний банк України протягом усього періоду своєчасно і в повному обсязі забезпечував установи банків готівкою для потреб народного господарства та для здійснення розрахунків по заробітній платі, пенсіях, інших платежах, що є однією з основних функцій. Затримок виплат заробітної плати або інших готівкових платежів з причини відсутності готівки в установах банків за останні роки не зафіксовано.

Основні показники готівкового обігу(млн.грн.)

період	емісія	темпи зростання до попереднього періоду, %	% осідання	індекс інфляції, %	питома вага го-тівки у грошовій масі (на кінець періоду)
1992	4.9		28.3	2100	19.2
1993	123.0	2510.2	24.7	10256	26.5
1994	663.2	539.2	14.7	501	24.7
1995	1808.5	272.7	8.6	282	37.9
1996	1384.2	76.5	3.7	139.7	43.2

Суттєво впливає на динаміку та тенденції готівкового обігу постійне зростання обсягів заборгованості заробітної плати працівникам підприємств і бюджетних організацій. Складна ситуація із затримками виплати заробітної плати викликана не недостатньою кількістю готівки в обігу, а хронічною відсутністю коштів на розрахункових рахунках підприємств та організацій.

З метою певного обмеження сфери готівкового обігу Національним банком України проводиться постійна робота по створенню необхідної нормативної бази. За останні роки було розроблено і введено в дію ряд основних нормативних документів, що регламентують готівковий обіг.

4.2 Валютна політика

Забезпечення стабільності національних грошей та їх реальної ціни неможливе без відповідної валютної політики. Тому на початку 1993 року Уряд прийняв Декрет “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, в якому визначив Національний бванк України, як головний валютний орган держави.

Основно складовою частиною валютної політики є впровадження механізму регулювання платіжного балансу України, що є одним з найважливіших макроекономічних аспектів діяльності НБУ. Для визначення стратегії проведення валютної та грошово-кредитної політики, реформування зовнішнього сектору економіки Національний банк України розробляє також прогноз платіжного балансу, що використовується і як основа для переговорів з міжнародними організаціями про надання країні фінансової допомоги та визначенні тиску обслуговування зовнішнього боргу на національну економіку.

...