Теоретичні та практичні аспекти оподаткування банківської діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи оподаткування банківської діяльностІ

1.1 Банківська діяльність як об'єкт податкового регулювання

1.2 Нормативно-правове забезпечення оподаткування банківської діяльності

1.3 Податковий менеджмент у банку

Розділ 2. АНАЛІЗ оподаткування банківської діяльності В УКРАЇНІ

2.1 Аналіз банківської системи України як об'єкта оподаткування

2.2 Аналіз існуючого механізму оподаткування банківської діяльності в Україні

2.3 Динаміка податкових надходжень від оподаткування банківської діяльності

Розділ 3. Напрями удосконалення системи оподаткування банківської діяльності в Україні

3.1 Зарубіжний досвід оподаткування банківської діяльності

3.2 Пропозиції щодо удосконалення системи оподаткування банків

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження обумовлюється суттєвим зростанням ролі банківських установ на сучасному етапі розвитку економіки України, їх участю у фінансовій діяльності держави та впливом на підприємницьку діяльність усіх суб'єктів господарювання.

Вдосконалення системи оподаткування банківської діяльності неможливе без глибокого та всебічного аналізу статусу банків як суб'єктів податкових правовідносин та детальної регламентації їх участі в цих відносинах. Все це вимагає створення досконалого правового поля, яке визначає податкову правосуб'єктність банківських установ, є запорукою належного управління економікою, побудови сучасної податкової системи та формування правової держави.

Дослідження проблеми податкового регулювання банківської діяльності містить у собі аналіз діючої практики оподаткування банків, а також вивчення впливу податків на їх роботу. Актуальність даних питань викликана недостатньою науковою розробленістю податкового аспекту регулювання діяльності банків і зумовленою цим суперечливістю думок, оцінок та пропозицій, висловлюваних щодо діючої системи податкових правовідносин держави з банківським сектором.

Питання податкової політики в діяльності суб'єктів господарювання висвітлювались у наукових працях: І.А. Бланка., Ю.Б. Іванова, Т.М. Чернякової, Л.М. Чернелевського, Т.Ю. Редзюка, А.І. Крисоватого, А.Я. Кізими, Є.С. Гордієнка, Ю.І. Шевченка, Я.В. Литвиненко, Л.М. Кріса, Т.М. Ковальчук, Т.М. Реви. Серед українських дослідників, які займалися питаннями оподаткування, та праці яких були використані при написанні дисертації, слід виділити Р. О. Гаврилюк, Л. А. Клюско, Т. Є. Кушнарьову, М. О. Перепелицю, Н. Ю. Пришву, О. В. Щербанюк. До аналізу банківської діяльності у сфері оподаткування зверталися у своїх дослідженнях Н.В. Агафонова, А.В. Бризгалін, Л.І. Гончаренко, Л.Г. Єфімова, І.Б. Заверуха, В.Л. Кротюк, О.П. Орлюк, О.О. Поляк, В.В. Попов, А.О. Селіванов, Г.А. Тосунян, О.Є. Щербакова. оподаткування банківський менеджмент

Проблеми функціонування системи оподаткування України, питання податкового планування і управління податковими платежами, окремі аспекти впливу оподаткування на діяльність суб'єктів господарювання ґрунтовно висвітлені в роботах О.Д. Василика, П.В. Мельника, Д.Г. Черника, Ю.Б. Іванова, А.І. Крисоватого, В.Г. Панскова, В.Л. Андрущенко, А.М. Соколовської, О.Д. Данілова, В.В. Вітлінського, І.І. Д'яконової, В.В. Карпової, В.В. Лащака, Є.Б. Береного, Д.М. Серебрянського. Дослідженням специфіки оподаткування окремих банківських операцій, податкового стимулювання інвестиційної діяльності банків, розвитку системи оподаткування банків і розробці напрямів її вдосконалення присвячені роботи B.С. Петросової, М.Л. Бутилькова, О.І. Борисова, К.А. Кантирєва.

Високо оцінюючи наукові напрацювання вітчизняних і зарубіжних вчених з проблематики, що досліджується, слід зауважити, що залишилося поза увагою як науковців, так і практиків дослідження формування системи оподаткування банківської діяльності, що і зумовило вибір теми курсової роботи та свідчить про її актуальність.

Метою курсової роботи є поглиблення теоретичних знань щодо оподаткування банківської діяльності , а також, на основі проведеного дослідження, в узагальненні пропозицій для вдосконалення механізмів оподаткування банківської діяльності.

Об`єкт дослідження - це економічні відносини, які виникають у процесі оподаткування банківських установ.

Предметом курсової роботи виступають теоретичні та практичні аспекти оподаткування банківської діяльності.

Методи дослідження. У курсовій роботі використовуються різні методи пізнання дійсності, як теоретичне узагальнення та порівняння, систематизація (при дослідженні сутності податкового менеджменту та визначенні особливостей оподаткування у банківській сфері); спостереження (під час дослідження податкового навантаження по банківській системі України); порівняння; системного аналізу (при визначенні елементів системи податкового менеджменту); вимірювання, формалізації та економіко-математичного. Методологічну основу дослідження склали положення теорії податкового менеджменту, банківської справи, оподаткування банківської діяльності та сучасні концепції банківського фінансового менеджменту.

Інформаційна база. Інформаційною базою є законодавчі та нормативні акти з питань регулювання оподаткування та діяльності банків, аналітичні матеріали Національного банку України, Асоціації українських банків, Міністерства доходів і зборів України, наукові праці вітчизняних і зарубіжних економістів, присвячені проблемам податкового та банківського менеджменту.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи оподаткування банківської діяльності

1.1 Банківська діяльність як об'єкт податкового регулювання

Поняття банківської діяльності на сьогодні отримало своє легальне визначення у законодавстві України. Дефініція банківської діяльності, наведена у ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» і характеризує точку зору законодавця щодо формального визначення цієї сфери людської діяльності[1, ст. 27].

Об'єктом банківської діяльності є гроші, а також інші цінності, які наділені специфічними функціями грошей - бути засобом платежу та накопичення. Отже, про банківську діяльність слід говорити лише тоді, коли гроші виконують функцію засобу обігу (платежу), збереження й товару (кредит), але не функцію міри вартості. Гроші можуть існувати в готівковій або в безготівковій формах. Цінні папери як об'єкти банківської діяльності повинні мати грошове вираження, бути корпоративними або розрахунковими, а не товарними й мати певний мінімальний обіг. Валютні цінності мають відповідати вимогам, що пред'являються валютним законодавством [2, ст. 27].

Європейське банківське право, характеризуючи об'єкти банківської діяльності, зупиняється на трьох основних групах:

1. Вклади та інструменти розміщення капіталу («збереження вартості») - безпосередньо вклади (вклади до запитання, депозитні вклади), банківські цінні папери.

2. Інструменти обігу («передача вартості») - зовнішні (готівка та безготівкові розрахунки, «електронні гроші»), внутрішні (операції, що виконуються в касі банку, міжбанківські перекази та кліринг).

3. Боргові та гарантійні інструменти («випередження вартості») - види заборгованості підприємств (кредити на покриття поточних видатків підприємства, кредит на придбання обладнання підприємства, фінансування експорту), надання позик особовому сектору (кредити на споживання, житлові кредити, іпотечні кредити), ксенокредити (єврокредит - зобов'язання в силу підпису небанківських агентів, банківські зобов'язання в силу підпису) [3, ст. 127].

Отже, можна стверджувати, що діяльність виключно з фінансовими інструментами надає банківській діяльності специфічного характеру, який є типовим і виключним лише для фінансових установ.

Суб'єктами банківської діяльності є банки, а їх контрагентами можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи, не обмежені законодавством у дії (правоздатності). Реалізація банківської діяльності значною мірою залежить від волевиявлення контрагентів банків, однак дії останніх є свого роду середовищем, в якому основним суб'єктом завжди виступає банк як спеціалізована установа.

Змістом банківської діяльності є використання властивих грошам та іншим цінностям функцій накопичення і платежу.

Метою банківської, як і будь-якої іншої підприємницької діяльності, є отримання прибутку. Прибуток утворюється як різниця між процентами та іншими доходами, які отримуються за активними операціями, і процентами та іншими видатками, що виплачуються банком по залучених грошових ресурсах.

Банківська діяльність як підприємницька діяльність, на думку О.П. Орлюк, має певну специфіку й певні, притаманні лише їй, особливі риси:

- отримання прибутку від обігу (за наявності ризиків) не тільки власних, а й залучених коштів;

- отримання прибутку від обігу фінансових інструментів, що є одночасно умовою існування держави й забезпечення її суверенітету;

- наявність у силу перших двох обставин регламентованого й міцного державного регулювання даного виду підприємницької діяльності, що забезпечує в першу чергу публічні інтереси, а потім уже - приватні.

Саме мета отримання прибутку надихала банки на вдосконалення традиційних і впровадження нових банківських операцій і технологій, що створювало можливість підвищення рентабельності банківської діяльності.

Таким чином, банківська діяльність - це діяльність зі збереження, обігу та продажу власних і залучених грошей та цінностей, здатних виконувати функції грошей, яку здійснюють банки з метою отримання прибутку.

Основним видом діяльності банку як домінуючого на фінансовому ринку посередника є його фінансова діяльність, котру, на наш погляд, слід розглядати на двох рівнях.

На першому рівні фінансова діяльність розглядається у вузькому розумінні та включає в себе низку завдань із формування фінансового результату діяльності банку, розрахунку основних фінансових показників, що характеризують ефективність його діяльності, визначення прибутку й обсягів податків тощо.

На другому рівні фінансова діяльність банку розглядається в широкому розумінні, є комплексним поняттям і включає в себе три складові: здійснення банківських операцій, формування й використання фінансових ресурсів, визначення й аналіз фінансових результатів.

Податкове регулювання банківської діяльності - цілеспрямований комплексний процес використання засобів та інструментів впливу податкової політики на банківську діяльність з метою стимулювання чи стримування надання банківських послуг для отримання позитивних соціально-економічних результатів. Стимулювання чи стримування буде забезпечувати розвиток національного виробництва за рахунок довгострокового чи короткострокового банківського кредитування інколи з утисками фінансових інтересів банківської сфери в короткостроковій перспективі і розвитком в довгостроковій. В даному процесі вагому роль повинен відігравати державний етатизм, через цілеспрямоване податкове регулювання банківської діяльності.

Зазначимо, що системи оподаткування банківських установ різних країн мають свою специфіку (рис. 1.1). Порівнюючи системи оподаткування банків України і країн Європейського Союзу (ЄС), можна побачити, що Україна та ЄС мають лише два спільних податки (на прибуток і на додану вартість).

Рис.1.1. Порівняльна схема систем оподаткування банків України та країн ЄС

Загалом же банки України, хоча й мають меншу кількість податків, обкладаються великою кількістю різноманітних відрахувань і зборів, що не дає їм розвивався значними темпами. У країнах ЄС із банків (включаючи відділення іноземних банків), як правило, справляється податок на прибуток корпорацій (40-50%), місцевий податок (16-50%), податок на прибуток, виплачений у вигляді дивідендів, податок на додану вартість (5-10 %). У багатьох державах - членах ЄС ПДВ не справляється з основних видів банківських доходів (процентів, комісій і т. д.), але він сплачується (у розмірі 10-20%) із доходів від операцій із лізингу, трастових операцій і зберігання цінностей у сейфах.

Переважна більшість сучасних дослідників теорії оподаткування виділяє дві базових функції податків: фіскальну та регулюючу. Сутність фіскальної функції полягає в тім, що саме за допомогою податків і зборів забезпечується наповнення бюджетів всіх рівнів і відповідно реалізація функцій держави. Фіскальна функція забезпечує: формування дохідної частини бюджету та загальнодержавних цільових фондів; рівномірний розподіл сум податкових надходжень між ланками бюджетної системи і т.д.

Важливою також є регулююча функція податків. Її сутність полягає в перерозподілі вартості валового національного продукту між державою та платниками податків - юридичними та фізичними особами. Податки, через цю функцію, забезпечують механізм, балансу особистих та загальнодержавних інтересів. Метою цієї функції є забезпечення безперервності інвестиційних процесів, зростання фінансових результатів бізнесу,сприяння зростання грошових коштів.

Необхідно створити такі умови діяльності банківської сфери, де банки надаватимуть перевагу довгостроковим кредитам національному виробнику товарів, робіт, послуг, а не споживчим кредитам для потреб фізичних осіб.

Важливо зазначити, що головною метою державного регулювання банківської діяльності на перспективу є подолання кризових явищ, активізація кредитної діяльності банків і підвищення ефективності використання фінансових ресурсів, які є частиною національного багатства. Оподаткування банків покликане забезпечити, з одного боку, сприятливі макроекономічні умови для формування банківської системи, стійкої до кон'юнктурних коливань, з другого - перетворення її на активний інструмент інвестиційного процесу й економічного зростання.



1.2 Нормативно-правове забезпечення оподаткування банківської діяльності

Метою банківської діяльності, як і будь-яких інших комерційних підприємств є отримання прибутку, тому така діяльність підлягає оподаткуванню на загальних підставах згідно чинного законодавства. Однак існує суттєва відмінність у тому, що діяльність банківських установ постійно пов'язана зі значними ризиками, тому банківські операції оподатковуються як операції особливого виду.

Податковим кодексом України визначено сімнадцять загальнодержавних і п'ять місцевих податків, зборів та обов'язкових платежів до бюджетів та позабюджетних фондів, але не всі вони трапляються у практичній діяльності банку.

Щодо ролі банківських установ у податкових відносинах, необхідно зазначити, що з одного боку банк виступає платником податків, а з іншого - податковим агентом[4,ст.301].(Див.Додаток1)

На сьогоднішній день, важливим кроком щодо зменшення податкового тиску на банки є прийняття Податкового кодексу України, згідно якого податок на прибуток знизиться за декілька років з 25% до 17%, також знизиться ПДВ по одному відсотку за рік - з 20% у 2011 до 17% у 2014 році[5].

Прийняття Податкового кодексу Верховною Радою України, безспірно, є позитивним явищем в оподаткуванні банківського сектора.

Основні зміни визначені ПКУ в оподаткуванні банківської діяльності:

1. Розширено обов'язки та відповідальність банку, а саме:

1.1. Повідомити податкові органи протягом трьох днів про відкриття / закриття рахунків платників податків:

- Штраф за кожен випадок неподання повідомлення -340 грн;

- При здійсненні операцій до отримання повідомлення від податкових органів про взяття платника на облік - 10% від сум таких операцій, але не менше 850 грн.

1.2. Зберігається відповідальність банків (пеня) за порушення термінів перерахування податків за дорученням власних клієнтів.

2. Визначено функції банка, як податкового агента.

2.1. Банки виступають податковим агентом, у випадках:

- виплати за договором пенсійного вкладу або рахунком учасника фонду банківського управління;

- успадкування права на вклад у банку;

- виплат нерезиденту іншим нерезидентом, зарахованих на рахунок, відкритий таким нерезидентом у банку-резиденті.

2.2. Як і при чинному законодавстві, банк не виступає податковим агентом щодо списання заборгованості фізичної особи, за якою минув строк позовної давності.

2.3. Зберігається вимога щодо підтвердження сплати ПДФО розрахунковими документами при виплаті суми доходу фізичним особам через банківську установу.

3. Розглянуто питання, що стосуються формування, використання та обслуговування страхових резервів:

3.1. Bитрати на створення резерву сумнівної заборгованості визнаються витратами з метою оподаткування в сумі безнадійної дебіторської заборгованості з урахуванням підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу. Для банків та небанківських фінансових установ норми цього пункту діють з урахуванням норм статті 159 Кодексу

3.2. Резерви під нараховані комісійні доходи відносяться на витрати.

- Максимальний розмір страхових резервів, що може відноситись на витрати, залишається незмінним (30% -2011, 20% -2012 і далі).

- База розрахунку розширюється на суму нарахованих комісій та наданих гарантій

- Теперішній порядок відшкодування заборгованості за рахунок резерву (з незначними змінами) застосовується лише до небанківських фінансових установ.

- Порядок відшкодування безнадійної заборгованості за рахунок страхових резервів для банків встановлюється Національним банком України за погодженням із Міністерством фінансів України (жодна з чинних постанов НБУ (279, 481 та 424) офіційно не погоджена з Мінфіном).

4. Уточнено порядок визначення результату від продажу іноземної валюти (для цілей оподаткування):

4.1. Результат від продажу іноземної валюти визначається по відношенню до балансової вартості такої валюти, абовартості на дату здійснення операції, якщо вона була проведена після дати звітного балансу (п. 153.1.4) , однак незрозуміло, що буде вважатись звітною датою -кінець кварталу або місяця.

4.2. Наявність двох методів визначення собівартості реалізованої валюти суперечить нормам П(С)БО 16 «Витрати», де собівартість реалізованої іноземної валюти, визначається тількиз а курсом Національного банку України на дату продажу іноземної валюти.

5. Уточнено порядок оподаткування процентних доходів

5.1. Процентні доходи по кредитно-депозитних операціях визнаються за правилами бухгалтерського обліку.

5.2. Якщо позичальник затримує сплату процентів, сума нарахованих процентів відноситься на витрати кредитора в порядку врегулювання безнадійної та сумнівної заборгованості(окрім випадків, коли кредитор сформував страховий резерв за рахунок витрат). При цьому метод нарахувань процентів (комісійних) за таким кредитом (депозитом) не застосовується до повного погашення дебітором заборгованості або списання заборгованості, яка визнана безнадійною згідно зі статтею 159 цього Кодексу.

5.3. Чітко прописано, що дохід по процентах по цінних паперах включається в валові доходи в період, протягом якого була здійснена або мала бути здійснена виплата таких процентів відповідно згідно з умовами випуску. Однак, незрозуміло, як враховуються у податковому обліку суми незамортизованого дисконту / премії щодо придбаних цінних паперів.

6. Інші зміни

6.1. Введено визначення субординованого боргу.

6.2. Введено визначення звичайної ставки проценту за кредит (позику).

6.3. Визначено деталізований перелік банківських доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування (п. 135.4.2 та 138.1.1).

6.4. Норму про порядок оподаткування операцій з відступлення права вимоги з Закону «Про оподаткування прибутку підприємств” адаптовано до методу нарахування».

6.5. Оподаткування відсотків по депозитах, отриманих фізичними особами набуде чинності з 1 січня 2015 року.

Таким чином, в Кодексі визначено обов'язки та відповідальність банківських установ, розглянуто ряд питань що стосуються формування, використання та обслуговування страхових резервів, визначено основні правила оподаткування процентних доходів та основні положення щодо операцій з іноземною валютою, визначено деталізований перелік банківських доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування [1,п. 135.4.2 та 138.1.1]. Проте існує й ряд проблемних аспектів. Наприклад: незрозуміло, що буде вважатись звітною датою - кінець кварталу або місяця; наявність двох методів визначення собівартості реалізованої валюти суперечить нормам П(С)БО 16 «Витрати», де собівартість реалізованої іноземної валюти, визначається тільки за курсом Національного банку України на дату продажу іноземної валюти; незрозуміло, як враховується у податковому обліку сума неамортизованого дисконту/премії щодо придбаних цінних паперів. Спірним залишається питання, щодо зменшення нормативу створення банками страхових резервів за рахунок валових витрат[6, ст. 76].

Ще однією проблемою залишається те, що регулювання банківської діяльності шляхом податкового механізму повинно здійснюватися в рамках самої банківської системи за активної участі НБУ, в руках якого немає традиційних податкових методів впливу[7, ст. 231].

Для вирішення цих проблем доцільно, по-перше - вдосконалити податковий механізм. Його вдосконалення має полягати не тільки в регулюванні податкових ставок, а й у вдосконаленні самого механізму справляння податків, якості аудиторських перевірок та підготовці банківської звітності. По-друге, банки доцільно звільняти від оподаткування їх прибутків в тому разі, якщо ці прибутки направляються у вигляді прямих інвестицій у підприємства пріоритетних галузей. По-третє, потрібно виявити особливості оподаткування банків порівняно з іншими секторами і галузями економіки. По-четверте, потрібно встановити механізми та методи мотиваційних впливів чинної системи оподаткування банків. Банкам доцільно надавати пільги з оподаткування їх прибутків, якщо вони інвестуються в інноваційні підприємства або направляються у довгострокове інвестиційне кредитування.

Отже, можна зробити висновок, що прийняття Податкового кодексу не вирішило повною мірою ключових питань у сфері оподаткування банківської діяльності. Все ще залишається необхідність у вдосконаленні та розгляді головних норм оподаткування банківського сектору.

Банки відграють важливу роль у розвитку економіки, наповненні державного бюджету, активізації господарської діяльності, оновленні матеріально-технічної бази та активізації інноваційно-інвестиційних процесів в Україні. В зв'язку з цим виникає необхідність сформувати таку систему оподаткування банків, яка стимулювала б діяльність банків у напрямі збільшення вкладень капіталу в реальний сектор економіки, допомогла б збільшити їх доходи, а, отже, і їх оподатковуваний прибуток, що призведе до збільшення надходжень податкових платежів до державного бюджету.

1.3 Податковий менеджмент у банку

Необхідність проведення наукових досліджень щодо вдосконалення методів оподаткування банків підсилюється суперечливістю вимог існуючої системи податкових відносин держави з банківським сектором і, відповідно, характером висунутих пропозицій щодо їх зміни. Проте в умовах існуючої макроекономічної ситуації у країні, зокрема, при постійному збільшенні обсягів резервування всіх активних операцій банків, особливо кредитних, забезпечити окупність позичок у потрібний термін неможливо, тому банки збільшують позичкові проценти, що сприяє ще більшому скороченню платоспроможного попиту на позички з боку реального сектору економіки та перешкоджає створенню умов для подолання кризових явищ.

У цілому невиважене державне регулювання банківської діяльності негативно позначається на інвестиційній стратегії банків, підсилюючи ізоляцію сектору від реального й відірваність банківського капіталу від виробничого, поглиблюючи розрив у русі грошових, фінансових і матеріальних потоків.

Все це вимагає впровадження податкового менеджменту в банку та використання його інструментів у взаємозв'язку із функціями фінансового менеджменту. Основними інструментами податкового менеджменту банку є податкове планування, податковий облік, податковий аналіз і податковий контроль. Використання зазначених інструментів забезпечує функціонування системи податкового менеджменту банку в процесі прийняття управлінських рішень щодо податкового навантаження та податкових ризиків. Враховуючи це, у Додатку представлено підхід до комплексного управління податковою діяльністю банку на основі функціональної моделі, яка забезпечує взаємодію всіх інструментів податкового менеджменту, починаючи від формулювання цілей і завдань та закінчуючи реалізацією обраного варіанта податкової діяльності банку.

Врахування оподаткування в процесі прийняття управлінських рішень насамперед повинно бути спрямоване на досягнення таких пропорцій всіх аспектів діяльності банку, за яких зростання фінансового результату діяльності супроводжувалося б збільшенням вартості банку і допустимими податковими ризиками. Для виявлення податкових ризиків необхідно проаналізувати всі податкові аспекти, які можуть вплинути на діяльність банку, виявити сфери потенційних податкових ризиків і визначити методи управління ними[7, ст. 65].

Податковий аналіз є основою для формування податкового плану банку і необхідною умовою податкового контролю.

Податкові платежі - одна із значних статей витрат для більшості банків, а тому необхідно систематично проводити аналіз податкових ризиків, які з ними пов'язані, і їх моніторинг. Такий систематичний аналіз дозволить більш виважено підійти до процесу ухвалення управлінських рішень, ліквідувати або мінімізувати податкові ризики. Крім того, створення ефективної системи управління податковими ризиками на основі їх аналізу сприятиме і збільшенню ринкової вартості банку, оскільки відсутність негативних факторів діяльності підвищить довіру потенційних інвесторів і вкладників.

Вважаємо за необхідне розглянути систему показників, які найбільш повно та якісно характеризують об'єкти дослідження та необхідні для проведення аналізу. При цьому виділяються показники, які безпосередньо характеризують як податкове поле, так і окремі об'єкти оподаткування, а також рівень податкового навантаження банку.

Найважливішими показниками для оцінки в динаміці є такі: доходи за видами, витрати за видами, витрати на сплату податків (податкові витрати), витрати на оплату праці, суми податкових зобов'язань (нарахованих та сплачених), вартість активів, що підлягають оподаткуванню, фінансовий результат. Дані показники є факторами, що формують податкове навантаження.

Для всебічної і повної оцінки рівня податкового навантаження банку пропонуємо використовувати систему взаємопов'язаних показників, розрахованих за даними як податкового, так і фінансового обліку [8, ст. 315].

Принцип розрахунку показників - відношення суми нарахованих податків (або тільки податку на прибуток) до певного значення показника діяльності банку, визначеного за правилами фінансового та податкового обліку. Показники, розраховані за даними податкового обліку, нададуть інформацію щодо рейтингу банку, який складається органами Міністерства доходів і зборів України.

Проте такі показники необхідні тому, що вони є критеріями оцінки діяльності банку представниками Державної податкової служби (Міністерства доходів і зборів України) та враховуються ними при складанні планів-графіків проведення документальних та виїзних перевірок [9].

Для оцінки ефективності заходів податкового планування в банку, на нашу думку, доцільно використовувати такі показники:

- абсолютна зміна податкових платежів, сплачених і нарахованих банком за певний звітний період (місяць, квартал, рік), зокрема і в порівнянні з ефективними ставками податків;

- відносна зміна податкових платежів, сплачених банком за певний звітний період (з урахуванням змін в обсягах здійснених операцій);

- загальний коефіцієнт ефективності оподаткування банку - відношення суми чистого прибутку банку, отриманого від всіх видів діяльності за певний період часу (місяць, квартал, рік), до суми прямих податкових платежів за цей період;

- коефіцієнт оподаткування прибутку - відношення податкових платежів, що сплачуються із прибутку (з урахуванням фінансових санкцій) за певний звітний період, до загальної суми прибутку до оподаткування за цей же період (а також з урахуванням коефіцієнта еластичності податків);

- коефіцієнт пільгового оподаткування - відношення загальної суми податкових пільг до всієї суми податкових платежів.

Підсумковим показником податкового аналізу є коефіцієнт ефективності податкового менеджменту банку - відношення суми податкової економії від здійснення заходів податкового планування за певний звітний період до суми податкових платежів базисного періоду.

На підготовчому етапі важливо обрати інформаційні джерела та підготувати необхідну інформацію (перевіряється її точність, приводиться до порівнянного виду та ін.).

На розрахунковому етапі податкового аналізу зібрана інформація детально аналізується методами податкового аналізу, проводиться порівняння фактично отриманих результатів з показниками плану, фактичними даними минулих періодів, показниками інших банків, виявляються відхилення фактично отриманих результатів від планових, визначаються причини цих відхилень та фактори впливу на податкову діяльність банку.

Дослідний етап податкового аналізу передбачає проведення безпосередньо аналізу податкової діяльності банку з розрахунком економіко-математичних залежностей, які характеризують взаємозв'язок між показниками, різні тенденції розвитку. У результаті напрацьовуються економіко-математичні моделі, які застосовуються в подальшій роботі. Шляхом заміни окремих параметрів в економіко-математичній моделі (ставок оподаткування, обсягу проведених операцій, рівня рентабельності тощо) проводиться визначення окремих математичних функцій. При порівнянні фактичних показників з показниками моделі визначаються взаємозв'язки між різними елементами податкового поля, які можуть бути використані в процесі прийняття управлінського рішення.

На підсумковому етапі проводиться загальна оцінка результатів податкового аналізу, визначаються орієнтовні (або нормативні) показники для податкового планування та обґрунтовуються відповідні напрямки податкової діяльності банку, У систематизованому вигляді інформація податкового аналізу включається до звітів, що дозволять керівникам різних рівнів управління оцінювати поточну і перспективну ситуації. Звіти повинні мати попереджувальний характер, а дані в них повинні реалістично відображати операції банку з урахуванням податкових аспектів і їх наслідків. Оцінка величини податкових платежів, податкових ризиків і чистого прибутку при виборі того або іншого варіанта розвитку дозволить точніше оцінити рівень прибутку банку в цілому і рентабельності окремих напрямів його діяльності, а також уникнути зниження ліквідності у зв'язку із значними обсягами податкових платежів. Крім того, інформація, отримана на розрахунковому етапі податкового аналізу, використовується в процесі проведення внутрішнього податкового контролю, а також для коригування планів на наступний податковий період.

Отже, податковий аналіз у банку як одна із функцій та основа реалізації управлінських рішень у податковому менеджменті повинен охоплювати об'єкти оподаткування та податкові бази; оцінку податкового навантаження; виявлення та оцінку податкових ризиків, пов'язаних як із діяльністю банку, так і з його функціями податкового агента та посередника в податкових платежах. Необхідним інформаційним забезпеченням податкового аналізу є дані податкового і фінансового обліку.

Результати податкового аналізу повинні використовуватися при прийнятті рішень про використання методів податкового планування, а також з метою оптимізації податкового навантаження при впровадженні нового напрямку діяльності.

Отже, невід'ємною складовою податкового менеджменту банку є податковий контроль, який спрямовано на коригування процесів у межах інших інструментів податкового менеджменту відповідно до запланованих показників обраного варіанта податкової діяльності банку або на утримання відхилень контрольованих параметрів у допустимих межах.

Розділ 2. Аналіз оподаткування банківської діяльності

2.1 Аналіз банківської системи України як об'єкта оподаткування

Структуру вітчизняної банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації та ліквідації українських банків визначає Закон України"Про банки і банківську діяльність", прийнятий у2000 р. За статтею 4 цього Закону банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України[10]. Динаміку структурних показників розвитку банківської системи України за2006-2011рр. подано в табл. 2.1.(Див. Додаток Б)

З табл. 2.1. видно, що кількість зареєстрованих банків зросла з193 одиниць у 2008 р. до 198 одиниць у 2013 р. або на 2,59 %. Кількість банків, які мають ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій, збільшилася зі 170 одиниць (88,08 % від кількості зареєстрованих) у2008 р. до 176 одиниць (88,89 % від кількості зареєстрованих) у 2013 р. або на 3,53%. Кількість банків, які перебувають у стані ліквідації, зросла з 19 одиниць до 21 одиниць, тобто на 10,52 %. Частка іноземного капіталу у статутному капіталі банків за аналізований період зросла з 27,6 % у 2008 р. До 41,9 % у 2013 р., тобто на 14,3 % від сумарного статутного банківського капіталу. Таким чином, можна підсумувати, що впродовж 2008-2013 рр. кількість банківських установ в Україні зросла неістотно. Проте, важливою тенденцією розвитку банківського сектору є збільшення частки іноземного капіталу у структурі статутного капіталу банків (на 51,81 %) за період 2008-2013 рр., що свідчить про зростання інвестиційної привабливості вітчизняної банківської сфери для іноземних інвесторів. Динаміку частки банків, які мають ліцензію Національного банку на проведення банківських операцій за період 2008-2013 рр., подано на рис.2. 1.

Рис.2.1 Динаміка частки банків, які володіють ліцензією Національного банку України на проведення банківських операцій з01.01.08 р. до01.01.13 р.

З рис.2.1 видно, що кількість банків, що володіють ліцензією НБУ, збільшилась з 88,08 % у 2008 р. до 88,89 % у 2013 р., або на 0,81 % від загальної кількості, що є хоч і слабо вираженою, але позитивною тенденцією. Динаміку питомої ваги банків з іноземним капіталом у загальній кількості установ за 2008-2013 рр. зображено на рис. 2.2. [11].

Рис. 2. 2. Динаміка частки банків з іноземним капіталом у загальній кількості установ з 01.01.08 р. по 01.01.13 р.

Цікавим є дослідження розподілу іноземних інвестицій у банківський сектор України за країнами-інвесторами. Так, на 01.01.2009 р. найактивнішу участь в діяльності банківського сектору брали Австрія (4,95 %), Кіпр (4,56 %), Російська Федерація (4,30 %), Франція (3 %), Швеція (2,88 %), Угорщина (2,51 %) [12].

Проте з часом ситуація дещо змінилася, і,станом на 01.10.2010, найбільш зацікавленими іноземними учасниками банківського бізнесу в Україні виявилися Швеція (4,37 %), Кіпр (4,15 %), Австрія (3,55 %), Російська Федерація (3,42 %) та Німеччина (3,19%)[13].

Відповідно до офіційних даних НБУ щодо власників істотної участі у банках України,станом на 01.04.2012 р.,найбільш впливовими учасниками є Російська Федерація (9,12 %), Кіпр (6,35 %), Австрія (4,96 %), Франція (4,48%), Німеччина (3,65 %), Швеція (3,56 %),[14]. окрім цих держав в Україні представлені:Угорщина, Польща, Нідерланди, Греція, Британія, Італія, Казахстан, Ірландія, Сполучені Штати Америки. Як видно, Російська Федерація на сьогоднішній день є лідером серед країн-учасників банківського сектору України і таким чином росіяни контролюють в Україні 10 банків: Промінвестбанк, ВТБ банк, Альфа-Банк, Дочірній банк Сбербанку Росії, БМ Банк, Енергобанк, Банк Руский Стандарт, Всеукраїнський Банк Розвитку, Банк Петрокомерц-Україна, Банк Траст, три з яких давно вже входять в ТОП-10 лідерів ринку.

Слід зазначити, що серед 10 найбільших банків за обсягом активів 7 належать іноземним власникам, тож іноземні банки відіграють системоутворюючу роль з огляду на суттєву частку на банківському ринку[15].

За оцінками експертів, банки з іноземним капіталом працюють в Україні більш ефективно, ніж банки виключно з місцевим капіталом[16].

Крім того, масовий прихід іноземних банків як у країни Східної Європи, так і в Україну полегшив доступ дочірніх банків до дешевших ресурсів материнських банків та міжнародного ринку капіталу. Банки з іноземним капіталом, основною стратегією яких була орієнтація на максимізацію прибутковості, виявились у привілейованому становищі порівняно з українськими аналогами, що намагалися збільшити свою ринкову частку[17].

Надаючи належне діяльності вітчизняних банків слід зазначити, що їх ефективність у порівнянні з іноземними знаходиться на досить високому рівні.

Для вирішення проблеми підвищення рівня надійності та стійкості установ банківської системи України, автори[4]. пропонують наступний комплекс заходів для банків:

1) поліпшити якість капіталу та забезпечити достатній рівень покриття ним ризиків, що приймаються фінансовими установами;

2) стимулювати залучення власного банківського прибутку для інвестицій у капітал шляхом звільнення від оподаткування його частини, яка спрямовується на підвищення рівня капіталізації кредитних установ, стимулювати інвесторів звільненням від податків на прибуток, який спрямовується на збільшення обсягу власного капіталу банків;

3) стимулювати приплив капіталу у банки за рахунок активного залучення коштів акціонерів, у тому числі портфельних інвесторів;

4) створити заходи щодо удосконалення нормативно правового поля діяльності банківських установ через внесення змін до законодавчої бази в частині систематизації обов'язкових економічних нормативів, що дасть змогу підвищити ефективність банківського регулювання та нагляду;

5) активізувати процеси реорганізації і реструктуризації банків, як засобу зміцнення їх фінансової стійкості, а також,виходячи з критеріїв економічної ефективності банків-правонаступників, законодавче врегулювати стимулюючі заходи, зокрема,зменшити капітал проблемного банку, що приєднується до фінансово стійкого, на суму безнадійних та сумнівних до повернення боргів.



2.2 Аналіз існуючого механізму оподаткування банківської діяльності в Україні

На сьогодні, оподаткування банків України здійснюється на загальних засадах, що зумовлено відсутністю окремих законодавчих актів, які б регулювали дане питання. Це є суттєвим недоліком, оскільки не дозволяє врахувати особливості банківської діяльності та забезпечити достатній внесок банківської системи в економічне зростання.

Податок на прибуток займає особливе місце в податковому регулюванні банківської діяльності. Його обсяги є найбільшими у структурі податкових платежів, що здійснюють банки, і є другим за значущістю податком, який формує бюджет. Відповідно до ст. 133 розділу ІІІ Податкового кодексу України (ПКУ) ставка податку на прибуток є уніфікованою, і поступово її розмір знижується: з 1 квітня 2011 року становить 23%; з 1 січня 2012 року - 21%; з 1 січня 2013 року - 19%; з 1 січня 2014 року - 16% [18]. Така новація, запроваджена ПКУ, демонструє державний підхід, оснований на концепції А. Лаффера, за якої зростання податкових ставок змушує бізнес або припиняти свою діяльність, або йти в тінь і навпаки[19].

Аналіз показав, що найбільші надходження податку на прибуток у сфері фінансового посередництва належать надходженням від оподаткування прибутку банків, а саме у 2011 р. їх рівень склав 843,2 млн. грн. Протягом 2004-2011 рр. ці надходження були нестабільними, а в останні роки взагалі значно знижувалися, що обумовлено зниженням прибутковості банківських установ під впливом загострення фінансово-економічної кризи в Україні. Інші фінансові посередники не забезпечують значних надходжень податку на прибуток до бюджету. Отже, найбільші доходи бюджету від податку на прибуток у сфері фінансового посередництва в Україні забезпечують банки. В цілому оподаткування прибутку банків пов'язано з правовими та економічними умовами залучення грошових коштів від юридичних і фізичних осіб та розміщенням їх на умовах повернення, платності та терміновості, а також із здійсненням різних банківських операцій, фінансових та цивільно-правових угод.

Податок на прибуток банків стягується за загальними нормами оподаткування прибутку підприємств і організацій з урахуванням особливостей, зумовлених специфікою джерел отримання банківського прибутку. При встановленні норм щодо оподаткування прибутку банків законодавство виходить з комплексного підходу до аналізу банківської діяльності, яка носить багатопрофільний характер.

Законодавство, що регулює податок на прибуток, розглядає банки в якості основних суб'єктів фінансового ринку і господарського обороту і встановлює особливості їх оподаткування на відміну від загальних податкових норм, що регулюють оподаткування підприємств і корпорацій. Об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду. Існуючі нині проблеми у прибутковому оподаткуванні банківських установ не дозволяють забезпечити ефективність здійснення банками основної діяльності. Розповсюдженою є практика використання розподілу прибутків фінансових посередників, зокрема банків.

Таким чином, протягом останніх років частка податкових надходжень від податку на прибуток банків до Державного бюджету України не перевищувала 6-8% [20, ст. 27].

Відповідно до Розділу ІІІ Податкового кодексу України прибуток як об'єкт оподаткування визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 Кодексу, з урахуванням правил, визначених Кодексом.

Пп. 135.4.2 ст. 135 Розділу ІІІ Кодексу визначено, що до доходів банківських установ включаються:

а) процентні доходи за кредитно-депозитними операціями (в тому числі за кореспондентськими рахунками) та цінними паперами, придбаними банком;

б) комісійні доходи, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, наданими гарантіями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління;

в) прибуток від операцій з торгівлі цінними паперами;

г) прибуток від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів;

ґ) позитивне значення курсових різниць відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу;

д) надлишкові суми страхового резерву, що підлягають включенню до доходу згідно з пунктами 159.2, 159.4 статті 159 цього Кодексу та суми заборгованості, що підлягають включенню до складу доходів згідно з пунктом 159.5 статті 159 цього Кодексу;

е) доходи від відступлення права вимоги боргу третьої особи або виконання вимоги боржником (факторингу) згідно з пунктом 153.5 статті 153 цього Кодексу;

є) дохід, пов'язаний з реалізацією заставленого майна;

ж) інші доходи, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг;

з) інші доходи, передбачені цим розділом (доходи у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів; процентів, роялті, від володіння борговими вимогами; суми штрафів, неустойки; доходи від операцій лізингу, суми поворотної фінансової допомоги, суми акцизного податку тощо).

Датою отримання доходів платника податку від проведення кредитно-депозитних операцій є дата визнання процентів (комісійних та інших платежів, пов'язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів), визначена згідно з правилами бухгалтерського обліку[21, ст. 247].

Після прийняття Податкового кодексу України відбулися певні зміни в оподаткуванні банківських установ. В Податковому кодексі введено визначення понять «субординований борг», «процентна ставка за кредит», «фінансовий кредит». Так, банки повинні повідомляти податкові органи протягом трьох днів про відкриття або закриття рахунків платників податків.

За кожен випадок неподання такої інформації сплачується штраф 340 грн. При здійсненні операцій до отримання повідомлення від податкових органів про взяття платника на облік сплачується штраф 10% від сум таких операцій, але не менше 850 грн.

Зберігається відповідальність банків (пеня) за порушення термінів перерахування податків за дорученням власних клієнтів.

Банки можуть виступати податковим агентом, у випадках:

- виплати за договором пенсійного вкладу або рахунком учасника фонду банківського управління;

- успадкування права на вклад у банку;

- виплат нерезиденту іншим нерезидентом, зарахованих на рахунок, відкритий таким нерезидентом у банку-резиденті.

Проблемами політики у сфері оподаткування банків займається Департамент з питань оподаткування Української асоціації банків. Робота Департаменту з питань оподаткування банків спрямована на удосконалення податкового законодавства, розв'язання проблемних питань, пов'язаних з оподаткуванням банків. Департамент розробляє пропозиції, зміни до податкового законодавства, здійснює аналіз діючих норм податкових законів, практики їх застосування та відстоює інтереси банків у відносинах із податковими та іншими органами державної влади. Активна взаємодія з Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності, Державною податковою службою, департаментами Національного банку України, банками, надає можливість департаменту успішно вирішувати проблемні питання з оподаткування банківської системи. Основними напрямами діяльності департаменту є [22]:

- підготовка пропозицій до чинного податкового законодавства з метою вдосконалення оподаткування банків та їх працівників;

- участь у розробці законопроектів в частині, що стосується оподаткування банківських установ;

- робота з Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності НБУ, Мінфіном, Мінюстом щодо надання роз'яснень з питань оподаткування банківської діяльності та захисту інтересів банків;

- участь у розробці проектів нормативних документів Міністерством доходів і зборів України, НБУ, Мінфіну та інших органів виконавчої влади з питань, що стосуються оподаткування банків;

- підготовка та проведення нарад, “круглих столів” з працівниками банківських установ з питань вдосконалення оподаткування банків та їх працівників;

- здійснення інших заходів, спрямованих на захист та відстоювання інтересів банківської системи.

Оподаткування банківської діяльності в Україні здійснюється на загальних підставах, на рівні з іншими юридичними особами, але в частині управління коштами клієнтів, надаються певні пільги.

Також банками в Україні сплачується менше податків і зборів, ніж в країнах ЄС, але буде в подальшому доцільно використовувати досвід розвинених країн для зменшення податкового тягаря банків і підвищення ефективності їх функціонування.

Підводячи підсумок можна сказати, що податкове регулювання банківської діяльності як ніколи є актуальним для України. Адже банківська діяльність в державі може стати рушійною силою розвитку підприємницької діяльності, у вигляді інвестування та надання кредитів останнім. Тому в податковій політиці держави щодо банківської діяльності повинна привілеювати структуро-регулююча функція котра на меті буде мати розвиток банківської сфери.

2.3 Динаміка податкових надходжень від оподаткування банківської діяльності

Державне податкове регулювання банківського сектора, з економічної точки зору, передбачає проведення аналізу структури та абсолютних значень податкових надходжень до бюджету України від банків. У цьому зв'язку, з самого початку слід зауважити те, що на сьогодні фактично відсутня статистика Державної податкової служби України щодо податків, сплачуваних банками. Тому аналіз спробуємо здійснити за інформацією, представленою в періодичних виданнях, в яких наведені посилання на офіційні джерела, та за статистикою НБУ.

Найважливішим джерелом формування капіталу та головним показником, який узагальнює результати діяльності банку і свідчить про її ефективність є прибуток.

Податок на прибуток банку займає важливе місце в податковому регулюванні, оскільки в надходженнях до бюджету найбільшу питому вагу в загальному обсязі платежів бюджету країни за 2010 рік становила частка сплати податку на прибуток в розмірі 73,3%[23].

Важливо враховувати те, що поряд з доходами та витратами, неабиякий вплив на механізм формування прибутку банку здійснює держава через встановлення ставки податку. Слід зазначити, що ставка податку на прибуток банку за останній час суттєво змінювалась в розрізі змін до податкового законодавства. До 2011 року ставка податку на прибуток складала 25%. Із прийняттям Податкового кодексу встановлена єдина ставка 16%, яка ввійде в дію з 1 січня 2014 року з урахування перехідних положень. У 2013 році ставка податку на прибуток складає 19%.

Для детального аналізу впливу податку на прибуток на формування прибутку банків проведемо аналіз податкового навантаження. У зв'язку з обмеженим доступом до даних податкової звітності банків, розрахунки податкового навантаження було проведено за фінансовою звітністю за методикою, наведеною в дослідженні Сала І.В. та Євченко Н.Г[9, ст. 143]. При цьому, необхідно враховувати, що ставка податку на прибуток є визначальним фактором визначення рівня податкового навантаження.

Вважаємо, що в розрізі даних фінансової звітності та особливостей діяльності банку доцільно розраховувати даний показник як відношення витрат з податку на прибуток банку до його фінансового результату, тобто прибутку до оподаткування:

ПН = ФР / ВП х100% (2.1)

де ПН - податкове навантаження з податку на прибуток банку;

ВП - витрати на податок на прибуток;

ФР - прибуток банку до оподаткування.

Податкове навантаження дозволяє визначити питому вагу податку в обсязі фінансового результату банку. Даний показник показує яка частина грошових коштів банку відволікається на погашення його податкових зобов'язань[9, ст. 185].

За результатами 2012 року близько 94% прибутку банківської системи України припадає на банки І групи. З огляду на це проведемо аналіз показників податкового навантаження в розрізі банків саме І групи.

...