Суть та призначення ПДВ, як непрямого податку

надання культових послуг та продажу предметів культового призначення релігійними організаціями за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;

надання послуг з поховання за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України будь-яким платником податку;

передачі конфіскованого майна, знахідок, скарбів або майна, визнаних безхазяйними, у розпорядження державних органів або організацій, уповноважених здійснювати їх збереження або продаж згідно із законодавством;

передачі земельних ділянок, що знаходяться під об'єктами нерухомості або незабудованої землі у разі коли така передача дозволена згідно з положеннями Земельного кодексу України;

безкоштовної передачі рухомого складу однією залізницею або підприємством залізничного транспорту загального користування іншим залізницям або підприємствам залізничного транспорту загального користування державної форми власності в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

приватизації державного майна, а також з безоплатної приватизації житлового фонду, присадибних земельних ділянок та земельних паїв відповідно до законодавства;

виконання робіт (вартість робіт) з будівництва житла незалежно від джерел фінансування;

Подання благодійної допомоги, а саме безоплатна передача товарів (робіт, послуг), у тому числі при їх ввезенні (пересиланні) на митну територію України, закладам науки, фізкультури і спорту, що утримуються за рахунок бюджетів; закладам дошкільної, початкової, середньої, професійно-технічної та вищої освіти, закладам охорони здоров'я, культури; релігійним, благодійним організаціям, зареєстрованим у порядку, встановленому законодавством, а також операції з безоплатної передачі таких товарів (робіт, послуг) набувачам (суб'єктам) благодійної допомоги відповідно до законодавства України.

Під безоплатною передачею слід розуміти надання товарів (робіт, послуг) набувачам благодійної допомоги без будь-якої грошової, матеріальної або інших видів компенсацій благодійній організації такими одержувачами або іншими особами, пов'язаними з ними. Порушення цього правила прирівнюється до навмисного ухилення від оподаткування.

Правила маркування та порядок розподілу товарів, отриманих як благодійна допомога, а також контролю за цільовим розподілом благодійної допомоги у вигляді конкретно наданих послуг або виконаних робіт встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Марковані товари, отримані з метою подання благодійної допомоги, які продаються за грошові кошти або інші види компенсації, та/або виручка, отримана за такий продаж, підлягають вилученню у недобросовісного продавця і конфіскуються в доход держави у встановленому порядку.

Не підлягають звільненню від оподаткування операції з подання благодійної допомоги у вигляді товарів (робіт, послуг), оподатковуваних акцизним збором, цінних паперів, нематеріальних активів та товарів (робіт, послуг), призначених для використання у підприємницькій діяльності, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі якщо товари (роботи, послуги) ввозяться (пересилаються) на митну територію України як благодійна допомога у кількості, що становить чи може становити загрозу конкурентоздатності аналогічним товарам (роботам, послугам) платникові податку, Кабінет Міністрів України за заявою таких платників податку має право ввести обмеження на застосування пільги, встановленої цим пунктом стосовно окремої групи товарів на строк не менше 12 календарних місяців:

оплати вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт, які здійснюються за рахунок Державного бюджету України.

продажу товарів (робіт, послуг), за винятком підакцизних товарів, грального бізнесу, підприємствами, що засновані всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів та майно яких є їх повною власністю, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом попереднього звітного періоду не менше 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу). Перелік всеукраїнських громадських організацій інвалідів, на підприємства яких поширюється ця пільга, затверджується Кабінетом Міністрів України. Підприємство, яке підпадає під дію цього пункту, реєструється в податковому органі у порядку, передбаченому для платників податку, та отримує право виписки податкової накладної без нарахування податку на додану вартість. Податкова звітність таких підприємств здійснюється у порядку, встановленому центральним податковим органом України.

Ці норми не поширюється на операції з продажу товарів (робіт, послуг), зазначених в підпункті 6.2.8 пункту 6.2 статті 6 цього Закону України "Про податок на додану вартісь" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р.;

виконання робіт за рахунок коштів інвесторів по будівництву житла для військовослужбовців, ветеранів війни та членів сімей військовослужбовців, що загинули під час виконання службових обов'язків;

безкоштовної передачі продукції (робіт, послуг) власного виробництва допоміжними сільськими господарствами і лікувально-виробничими трудовими майстернями (цехами, дільницями) будинків-інтернатів та територіальних центрів по обслуговуванню самотніх громадян похилого віку (пенсіонерів), за умови, що така передача здійснюється для забезпечення власних потреб зазначених закладів;

надання в сільській місцевості сільськогосподарськими товаровиробниками послуг з ремонту шкіл, дошкільних закладів, інтернатів, закладів охорони здоров'я та подання матеріальної допомоги (в межах одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на місяць на одну особу) продуктами харчування власного виробництва та послуг з обробки землі багатодітним сім'ям, ветеранам праці і війни, реабілітованим громадянам, інвалідам праці, інвалідам дитинства, одиноким особампохилого віку, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та школам, дошкільним закладам, інтернатам, закладам охорони здоров'я; надання в сільській місцевості сільськогосподарськими товаровиробниками в період проведення польових робіт послуг з харчування механізаторів і тваринників продуктами власного виробництва в польових їдальнях; продажу та безкоштовної передачі приладів, обладнання, матеріалів науковим установам та науковим організаціям, вищим навчальним закладам III - IV рівнів акредитації, внесеним до Державного реєстру наукових організацій, яким надається підтримка держави за умови використання їх виключно для власних потреб.

надання послуг із збирання та заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

звільняються від оподаткування операції з продажу товарів (робіт, послуг), передбачених для власних потреб дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав та представництв міжнародних організацій в Україні, а також для використання дипломатичним персоналом цих дипломатичних місій та членами їх сімей, які проживають разом з особами цього персоналу. Порядок звільнення та перелік операцій, що підлягають звільненню, встановлюються Кабінетом Міністрів України виходячи з принципу взаємності стосовно кожної окремої держави.

звільняються від оподаткування операції з ввезення на митну територію України товарів морського промислу (риба, ссавці, мушлі, ракоподібні, водні рослини тощо, охолоджені, солоні, морожені, консервовані, перероблені в борошно або в іншу продукцію), видобутих (виловлених, вироблених) суднами, зареєстрованими у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України. Операції з подальшого продажу зазначених товарів юридичними особами - судновласниками або фрахтувальниками оподатковуються у загальному порядку.

звільнення від оподаткування, передбачені пунктами 5.1 та 5.3 статті 5, за винятком підпункту 5.1.2 пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про податок на додану вартісь" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р., поширюються на операції з ввезення (пересилання) на митну територію України зазначених товарів (робіт, послуг).

звільнення від оподаткування, передбачені пунктами 5.1, 5.2 та 5.5 статті 5 Закону України "Про податок на додану вартісь" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р., не поширюються на операції з підакцизними товарами.

звільняються від оподаткування операції з ввезення (імпортування) науковими установами, науковими організаціями, вищими навчальними закладами III - IV рівнів акредитації наукових приладів і обладнання, які використовуються ними виключно для власних потреб.

1.5 Порядок обчислення і сплати ПДВ

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, та строки розрахунку з бюджетом.

Платником ПДВ є підприємство, яке реалізує продукцію за рахунок коштів отриманих від покупців. Для того, щоб платник податку, у разі помилки, не заплатив ПДВ із своїх коштів важливим є правильне включення цього податку до ціни.

ПДВ включається в державні регульовані (фіксовані) та вільні ціни (тарифи), а також до надбавок, знижок, націнок, винагород і т. д., за ставкою 20% щодо оподаткованого обороту. Якщо оборот включає суму ПДВ, то застосовується коефіцієнт 0,1667, тобто 20%/120%, який використовується для визначення суми ПДВ.

Основою для визначення оподаткованого обороту, що не включає ПДВ є відпускні (оптові) ціни підприємств, що складаються із собівартості та прибутку. Ціна виробництва на товари (роботи, послуги) без ПДВ визначається за формулою:

Ц = С + П,

де

Ц - ціна виробництва без ПДВ,

С - собівартість,

П - прибуток.

При формуванні ціни на підакцизні товари спочатку формується ціна з урахуванням акцизного збору, що включає в себе акцизний збір за такою формулою:

Ца = (С + П) / (100% - А) х 100%,

де

Ца - ціна на підакцизні товари без ПДВ,

А - ставка акцизного збору.

Ціна на підакцизні товари з урахуванням ПДВ визначається за формулою:

ЦВа = (С + П) / (100% - А) х 100% х 1,2

Якщо ж величина акцизного збору задається в євро, то ціна на підакцизні товари з урахуванням ПДВ визначається за формулою:

ЦВа = (С + П + АЗ) х 1,2,

де АЗ - акцизний збір

Ціна відпускна на товари. роботи, послуги з урахуванням ПДВ визначається за формулою:

ЦВ = (С + П) х 1,2,

де ЦВ - ціна відпускна.

Для товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, яка визначається за формулою:

МВ = (В + М + МЗ + А) х 1,2,

де

МВ - митна вартість,

В - контрактна вартість імпортних товарів,

М - мито,

МЗ - митний збір,

А - ставка акцизного збору.

Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, або відшкодуванню згідно пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартісь" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р., визначається як різниця між сумою податку, одержаного від покупців за реалізовані товари (роботи, послуги), тобто сумою податкових зобовязань і сумами податку, що сплачені або підлягають сплаті постачальникам за виконані роботи, послуги, придбані матеріальні ресурси, паливо, вартість яких відноситься на витрати виробництва та обігу відповідно до основних положень про склад витрат та податку за придбані та введені в експлуатацію основні фонди і взяті на облік нематеріальні активи, тобто податкового кредиту звітного періоду. Для цього використовуються формули:

Сума ПДВ, яку отримали підприємства в результаті реалізації товарів (робіт, послуг)

ПЗ = Д х 0,1667

де

ПЗ - податкові зобовязання по ПДВ,

Д - дохід отриманий від реалізації.

Сума ПДВ, що сплачена або підлягає сплаті постачальникам по матеріальних витратах, основних виробничих фондах та нематеріальних активах визначається:

а) ціна продажу без врахування ПДВ

ПК = ЦП х 0,2,

де

ПК - податковий кредит,

ЦП - ціна продажу.

б) ціна продажу з ПДВ

ПК = ЦП (з ПДВ) х 0,1667

Отже, до бюджету буде сплачена наступна сума ПДВ:

ЧСПЗ = ПЗ - ПК,

де

ЧСПЗ - чиста сума податкових зобовязань, що необхідно сплатити до бюджету.

Це правило поширюється на підприємства, що є платниками ПДВ, тобто обкладаються ставкою 20% або 0% і не мають ніяких пільг.

У випадку, якщо підприємство звільняється від оподаткування ПДВ, то сума ПДВ на придбання товарів, робіт, послуг відноситься до валових витрат і покривається за рахунок інших джерел.

Якщо підприємство займається декількома видами діяльності, одні з яких оподатковуються ПДВ, а інші не оподатковуються, та існують особливості щодо розділу ПДВ у випадках придбання основних виробничих фондів та взяття на облік нематеріальних активів, то у цьому випадку ПДВ розподіляється пропорційно питомій вазі по кожному виду діяльності в загальному обсязі продажу. При цьому проводиться перерахунок ПДВ по закінченні звітного року.

Згідно пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну.

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 5 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р., у податковій накладній робиться запис "Без ПДВ" з посиланням на відповідний підпункт пункту 5.1 чи пункт статті 5.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним податковим органом України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 Закону “Про ПДВ”.

Для фізичних осіб, не зареєстрованих як суб'єкти підприємницької діяльності, що ввозять (пересилають) товари (предмети) на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню згідно з законодавством України, оформлення митної декларації прирівнюється до подання податкової накладної.

Податкова накладна видається в разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу. У будь-якому випадку видається товарний чек, інший розрахунковий або платіжний документ, що підтверджує передачу товарів (робіт, послуг) та/або прийняття платежу із зазначенням суми податку.

У разі порушення продавцем порядку виписування податкової накладної на вимогу покупця згідно з пунктом 7.2.6 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. покупець має право звернутися до кінця поточного податкового періоду з відповідною заявою до податкового органу за своїм місцезнаходженням. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують придбання товарів (робіт, послуг). Своєчасно подана заява є підставою для включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачену у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна не виписується, якщо обсяг разового продажу товарів (робіт, послуг) не більший двадцяти гривень, у разі продажу транспортних квитків та при виписуванні готельних рахунків. При цьому підставою для збільшення суми податкового кредиту є товарний чек (інший розрахунковий або платіжний документ).

У разі ввезення (імпортування) товарів документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається належним чином оформлена митна декларація, яка підтверджує сплату податку на додану вартість. оподаткування оплата бюджет акциз

Платники податку повинні вести окремий облік з продажу та придбання щодо:

- операцій, що підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків та звільнених від оподаткування;

операцій, вартість яких не включається до складу валових витрат виробництва (обігу) або не підлягає амортизації;

ввізних (імпортних) та вивізних (експортних) операцій.

Зазначений облік ведеться в спеціальних книгах, форма і порядок заповнення яких встановлюються центральним податковим органом України.

Порядок сплати ПДВ.

У строк до 15 числа наступного місяця, платник податку подає податковому органу за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання чи ні.

У випадках коли за результатами звітного періоду сума, визначена до сплати до бюджету, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації.

Відшкодування здійснюється шляхом перерахування відповідних грошових сум з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговує, або шляхом видачі казначейського чека, який приймається до негайної оплати (погашення) будь-якими банківськими установами. Правила випуску, обігу та погашення казначейських чеків встановлюються законодавством.

Здійснення відшкодування шляхом зменшення платежів по інших податках, зборах (обов'язкових платежах) не дозволяється.

Суми, що не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків.

Для підприємств гірничо-металургійного комплексу, які беруть участь в економічному експерименті, що проводиться з 1 липня 1999 року до 1 січня 2002 року, у разі, коли за результатами звітного періоду сума податку на додану вартість, визначена як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту за будь-якими операціями з купівлі-продажу товарів (робіт, послуг), має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України платнику податку протягом місяця, що настає після подання податкової декларації. Підставою для отримання відшкодування є податкова декларація. Відшкодування здійснюється шляхом перерахування відповідних грошових сум з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговує, або шляхом видачі казначейського векселя на суму відшкодування з бюджету. Казначейський вексель приймається в рахунок сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів до Державного бюджету України, акцизних і митних зборів, які стягуються під час митного оформлення товарів, та інших кредитів, або за бажанням платника податку використовується в розрахунках між резидентами відповідно до законодавства України (згідно із Законом України від 14.07.99 р. N 934-XIV).

Податковий орган має право давати розпорядження про нарахування податку у разі коли розмір податку, зазначеного у декларації, є меншим за розмір, що випливає з поданих розрахунків, при цьому додаткова сума податку, нарахована податковим органом, підлягає внесенню до бюджету у строки, зазначені у розпорядженні податкового органу, але не пізніше 10 календарних днів з дати виписки такого розпорядження.

Суми податку на додану вартість зараховуються до державного бюджету та використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість та формування бюджетних сум, що направляються як субвенції місцевим бюджетам.

Суми податку, сплачені фізичними особами у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), що вивозяться (експортуються) такими фізичними особами в межах неторговельного (туристичного) обороту, бюджетному відшкодуванню не підлягають.

Період. за який платник податку зобовязаний проводити розрахунки податку та сплачувати його до бюджету згідно з пунктом 1.5 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. називаться звітним або податковим періодом.

Відповідно до пункту 7.9 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р.:

для платників податку, в яких обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) за попередній календарний рік перевищує 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, податковий (звітний) період дорівнює календарному місяцю;

для платників податку, що мають обсяг операцій з продажу менший, ніж зазначений вище, можуть застосовувати за своїм вибором податковий період, що дорівнює календарному місяцю або кварталу. Заяву про своє рішення з цього питання платник податку подає податковому органу за один місяць до початку календарного року.

Протягом календарного року дозволяється заміна квартального податкового періоду на місячний з початку будь-якого кварталу поточного року. Заява про таку заміну надається платником податку до податкового органу за один місяць до початку кварталу. Зворотні зміни в одному календарному році не дозволяються.

В разі застосування квартального податкового періоду згідно із статтею 8 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. платник податку, який також здійснює вивізні (експортні) операції з продажу товарів (робіт, послуг), може одержати бюджетне відшкодування частини податкового кредиту за підсумками результатів діяльності першого місяця кварталу та двох перших місяців кварталу.

Бюджетному відшкодуванню підлягає відсоток податкового кредиту розрахункового періоду, що дорівнює відсотку експортних обсягів продажу товарів (робіт, послуг) у загальному обсязі оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) розрахункового періоду. До експортних обсягів продажу товарів (робіт, послуг) не включаються майнові добровільні пожертвування на користь нерезидентів, майнові внески для продовження будь-якої спільної з нерезидентом діяльності за межами України, майнові внески, що повертаються іноземному інвестору.

Відшкодування здійснюється у порядку, передбаченому підпунктом 7.7.3 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. для податкового (звітного) періоду, що дорівнює календарному місяцю, а оподаткування за підсумками звітного кварталу здійснюється у порядку, визначеному пунктом 7.7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р.

2. РОЛЬ ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ В ДОХОДАХ КРАЇНИ

2.1 Аналіз надходження податку на додану вартість до Зведеного бюджету України

Україна переживає економічну кризу. Одним з головним чинників є податкова система. З одного боку, вона не забезпечує держави достатніми і надійними доходами, що породжує фінансову кризу держави на макрорівні, а з другого -- підриває фінансову базу підприємницьких структур, чим вимовлює кризу в мікроекономічному середовищі.

З огляду на це, виникає потреба у глибокому аналізі способів мобілізації доходів держави, обгрунтування напрямків, форм і методів підвищення результативності її фінансової діяльності.

У країнах із розвинутою ринковою економікою державні доходи становлять значну частину валового внутрішнього продукту і мають величезний вплив на його перерозподіл і розширене відтворення.

У всіх постсоціалістичних економіках у період переходу до ринку частка державних доходів у ВВП стала зменшуватися. Також тенденція і спостерігалася в Україні. Питома вага доходів Зведеного бюджету у ВВП становила у 1994 році 43,5%, у 1995 році - 38,1%, у 1996 - 37,1%, у 1997 році - 29,4%, у 1998 році - 27,7%.

Світовий досвід підтверджує, що існують різні фінансові способи мобілізації доходів держави. У найзагальнішому вигляді їх поділяють на податкові й неподаткові. Однак на сучасному етапі найважливішу роль відіграє податкова діяльність.

Основним джерелом доходів бюджетів базового рівня є регулюючи доходи, перш за все -- прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, з прямих податків, та ПДВ, з непрямих податків.

Однак, як перелікрегулюючих доходів, так і нормативи їх розподілу між державними і місцевими бюджетами постійно переглядаються.

Якщо протягом 1992 - 1996 років ПДВ був одним з основним регулючих доходів місцевих бюджетів, то в 1997 - 2000 роках він спрямовуються до Державного бюджету України.

Державний бюджет України -- це централізований фонд фінансових ресурсів держави, які використовуються для виконання покладених на неї функцій, передбачених Конституцією України. В організаційному аспекті бюджет -- це план утворення і використання фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні держави.

Сукупність всіх бюджетів (Державний бюджет України, республіканський бюджет АРК, місцеві бюджети) є Зведеним бюджетом України, який використовується для аналізу визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку.

Як вже відомо, основним джерелом формування доходів Зведеного бюджету України виступають податки.

Із них податок на додану вартість складає 25% Зведеного бюджету України, податок на прибуток з підприємств 19%, прибутковий податок з громадян 12%, акцизний збір - 4% (Рис. 2.1.2). Найбільшу частку, як видно з діаграми займає ПДВ (1/4 частину Зведеного бюджету України).

Зупинимось детальніше на аналізі ПДВ в доходній частині Зведеного бюджету. В доходній частині бюджету України податок на додану вартість за період 1995 - 1998 років мав досить помітні коливання. З 1997 року надходження від податку на додану вартість зменшились на 3,5% і склали 7460,1 млн. грн, але залишається домінуючим.

З точки зору формування надходжень у бюджет податок на додану вартість серед непрямих податків займає перше місце. Це повязано з більшим переліком товарів, та з меншою залежністю від циклу економічної конюнктури. Більш детальніше зміни надходжень від ПДВ можна прослідкувати.

Як видно протягом 1995 - 1997 років відбувалося постійне зростання надходжень від податку на додану вартість: у місцеві бюджети у 1995 - 1996 роках надходження склали відповідно 3004,4 млн. грн (66,3%) і 3480,9 млн. грн (55,7%), що помітно перевищує надходження до Державного бюджету: у 1995 році на 32,6%, а у 1996 році на 11,0%. У 1997 - 1998 роках надходження до Зведеного бюджету відбувалося вже тільки з Державного бюджету України. Хоча воно і забезпечило стовідсоткове надходження, але в 1998 році відбулося помітне зниження - на 782,2 млн. грн., менше ніж у попередньому році.

Але, якщо враховувати індекс інфляції, реальні надходження як від податку на додану вартість, так і інших податків, постійно зменшуються. Такі дані свідчать насамперед про те, що в Україні зменшився обсяг виробництва, а також відбувається приховування податків, і не останнє місце займає той факт, що після прийняття нової редакції Закону України "Про податок на додану вартісь" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. було прийнято ще десятки законів про внесення в нього змін та доповнень. За таких умов значна кількість платників цього податку майже автоматично поповнює кількість потенційних порушників, а отже значні суми не надходять до бюджету, через неможливість своєчасно простежити усі зміни та застосувати їх на практиці.

Проблеми та перспективи розвитку ПДВ в Україні.

2.2 Зарубіжний досвід обчислення універсальних акцизів та можливості його використання в Україні

Податок з обороту (універсальний акциз) - один із наймолодших у фінансовій історії. Декілька десятиліть його віку - мить у тисячолітній історії оподаткування. Податок на суму товарного обороту був уперше прийнятий німецьким рейхстагом у 1916 році за проектом Мюллер-Фульда ( доречі, представника центру тодішніх політичних сил) після тривалої парламентської боротьби і в результаті компромісу політичних партій з урядом ще не було відоме його майбутнє, проте в момент своєї прояви на фіскальній арені податок з обороту став нерядовим явищем, викликав багато пересудів. Уже тоді побачили в ньому прототип доходно - прибуткового оподаткування, але поставленого в залежність не від величини доходу платника, а від обсягу його споживання. Оскільки податок з обороту здатний уловлювати кон'юнктурний приріст вартості, точніше цінності оподатковуваних товарів і послуг, це зближує його з оподаткуванням прибутків і спадщини.

У своєму первозданному вигляді податок з обороту був задуманий, як податок на всякий оборот товарів (продаж, поставок) за цінністю обороту незалежно від того, оплачується товар безпосередньо готівкою, в кредит чи збувається за якійсь еквівалент.

Що сьогодні являє собою нащадок первісного податку з обороту - податок на додану вартість. Якими є природа цього податку, проблеми функціонування, його призначення й організація?

Податок на додану вартість (ПДВ) обкладає споживання товарів і послуг. Податок на споживання стягується у двох формах: специфічних та універсальних акцизів.

Найкрупнішими специфічними акцизами, якими оподатковуються окремі види товарів масового споживання є акцизи на спиртні напої, бензин та інші види палива, на тютюн і тютюнові вироби. З розвитком виробництва товарів довгострокового користування розширюється й сфера підакцизних товарів: телевізори, мотоцикли, автомобілі, холодильники та інше. Розширення асортименту споживчої продукції обмежувало розвиток акцизів у специфічній формі. Введення нових акцизів на кожний товар (або товарну групу) та послугузбільшувало витрати на збір податків. Динамічні зрушення у споживанні почали вимагати відповідних змін і в законодавстві про оподаткування. Ось чому розширюється сфера застосування універсального акцизу, яким оподатковується валовий оборот торговельного або промислового підприємства. Оподатковуються всі товари, що надходять у продаж.

Універсальний акциз автоматично враховує всі зміни в товарному асортименті й стягується у трьох формах: податку з обороту в однорівневій формі ; податку з обороту в багаторівневій формі; податку на додану вартість. У першій формі він виступає як податок з продажу (США, Швеція до 1969 року, Норвегія до 1970 року) чи податок із купівель (Великобританія до 1973 року, Данія до 1967 року, Португалія до 1986 року) або як податок на виробників обробної промисловості (Франція, Греція, Фінляндія, Туреччина до податкової реформи відповідно 1968, 1987, 1964 та 1988 роки). Податок з обороту в однорівневій формі справляють на одному ступені руху товару.

Друга форма складніша, бо при її застосуванні обкладається валовий оборот на всіх ступенях руху товару, що викликає кумулятивний ефект. До оподатковуваного обороту потрапляють суми податків, сплачені при купівлі товарів виробничого призначення та послуг. Таким чином, податок утримується не тільки з обороту товарів і послуг, а й з податків уже раніше сплачених за рахунками - фактурами. Перевагу здобувають фірми, у витратах виробництва яких переважають сировина і напівфабрикати, послуги власного виробництва. Ця форма штучно збільшує оподатковуваний оборот.

Третя форма - ПДВ - введена в більшості країн Західної Європи. Вона зберігає переваги багаторівневого податку з обороту щодо оподаткування всіх ступенів руху товару, але в той же час ліквідує його головний недолік - каскадний ефект. У 1954 році француз М.Лоре описав схему дії податку, здатного замінити податок з обороту. Цей податок вперше було апробовано в Республіці Кот-д'ївуар у 1960 році - у Данії та частково в Бразилії, у 1968 - у ФРН і Франції. В 70-80 роках ПДВ дістав широке розповсюдження. На даний момент він є важливою складовою частиною податкових систем більш ніж у 40 країнах світу, в тому числі в 17 європейських країнах.

Широке застосування ПДВ зумовлене численними його перевагами, серед яких найголовнішими є те, що оподаткуванню підлягає переважно дохід, який спрямовується на споживання; інша його частина значною мірою використовується на нагромадження, яке опосередковано стимулює процес інвестування. Широка база оподаткування ПДВ сприяє вагомому зростанню доходів держави від податків на споживання. Вилучення податку на всіх етапах руху товарів сприяє рівномірному розподілу податкового тягаря між усіма суб'єктами підприємницької діяльності. Єдині ставки полегшують як обчислення податку безпосередньо для платників, так і контроль державних податкових органів за дотриманням платіжної дисципліни. Оподаткування власне доданої вартості, сплата податку пропорційно новоствореній вартості на відповідному етапі виробництва чи просування товарів наближають ПДВ до прямих податків із точки зору прогресивності оподаткування.

Встановлення нульових ставок на експортні товари створює позитивні передумови для збільшення його обсягу та підвищення конкуренто-спроможності вітчизняних товарів на світовому ринку.

Об'єктом оподаткування ПДВ є додана вартість, тобто вартість створена на даному конкретному ступені руху товару.

Визначення доданої вартості дає змогу обчислити всі ті податки, які дана господарська структура заплатила при купівлі товарів виробничого призначення, робіт, послуг. Саме це призводить до ліквідації кумулятивного ефекту.

Поняття доданої вартості в теоретичному плані спирається на вчення про суб'єктивну вартість, яке не визначає різниці між матеріальними і нематеріальними благами, між продуктивною й непродуктивною працею, оперуючи загальними поняттями корисностей та споживчих вартостей. Тоді в статистичному підрахунку показник доданої вартості дуже простий і зручний - це різниця між вартістю реалізованої продукції й затратами на її виробництво й реалізацією, між виручкою та витратами в будь-якому виді діяльності. Додану вартість можна також інтерпретувати як створений дохід, або вартість чистої продукції. У цьому випадку додана вартість вираховується шляхом сумування їх складових елементів - заробітної плати, процента, прибутку (дивіденди плюс нерозподілений прибуток), ренти, тобто всіх платежів на сторону, крім платежів тим господарським суб'єктам, які самі є платниками ВАТ. Але тотожній результат простіше, звичайно, одержати шляхом віднімання закупок від продажів.

Податкові ставки встановлюються у процентах, ПДВ може справлятися за єдиною або диференційованими ставками. Стандартна ставка коливається від 12 % в Люксембургу та Іспанії, до 22 % у Данії й до 25 % для більшості товарів в Ірландії. Кількість ставок варіюється від однієї в Данії, що застосовується для всіх товарів, до семи у Франції. Зниженими ставками від 2,1 до 13 % обкладаються у Франції товари та послуги першої необхідності, стандартна ставка - 18,6 % -застосовується, головним чином до промислових товарів і вища - 33,3% - до товарів, що є предметами розкоші.

Саме четвертий метод, свого часу прийнятий країнами ЄС при запровадженні ВАТ, поширений у практиці оподаткування. Застосування цього методу не потребує визначення величини доданої вартості. Дана схема обчислення податку за розрахунками - фактурами вписується в теорію американського економіста В. Лєонт'єва "витрати - випуск". Цей метод має ряд переваг:

1) з'являється можливість обчислювання податкових зобов'язань щотижня, щомісяця, щокварталу залежно від обсягу товарообороту, найповнішого охоплення всіх реалізованих товарів і застосування більш ніж однієї ставки ;

2) дає змогу застосовувати ставку при укладанні угоди , що створює юридичну й технічну зручність для податкових органів ;

3) дає змогу простежити рух товарів ;

4) забезпечується певна "нейтральність" податку відносно виробництва продукції;

5) утворюється можливість збільшення об'єктів оподаткування зарахунок послуг, розвиток яких проходить швидко в найрізноманітніших формах;

6) знижується можливість ухилення від сплати податку.

Простота, економічні та організаційно-технічні якості забезпечили ВАТ перевагу над усіма іншими типами оподаткування з обороту чи універсальних акцизів. На початок 1989 року ВАТ був запроваджений у 50 країнах світу, зовсім різних за рівнем соціально-економічного розвитку. Серед країн, що дотримуються цієї системи оподаткування, поряд із провідниками світової економіки (крім США) - Чилі (ВАТ запроваджено після воєнного перевороту Піночета), Гаїті, Сенегал, Гондурас. Від незручного податку з обороту традиційного типу з тисячами ставок, неефективного як з адміністративної так і з економічної точки зору, вже відмовились деякі колишні соціалістичні країни Східної Європи (Польща, Угорщина), модернізувавши і зміцнивши свої податкові системи за рахунок ВАТ. Частка ВАТ у загальних податкових надходженнях бюджетів уже перебуває у межах 10-25 %, а в Чилі сягає майже 40 % ; щодо валового продукту - від 1 до 10 %.

Відмовилися або зіткнулись зі значними проблемами при запровадженні ВАТ США, Канада, Австралія, Японія, Ісландія, Американці поки що задоволені звичайною існуючою системою універсального акцизу за типом податку з продажів на штатному та місцевому рівнях. ВАТ ускладнив би фінансові стосунки штатів із федерацією. У США не пройшло декілька проектів запровадження ВАТ. Американська суспільна думка, від якої залежать політичні рішення, з різних причин досі настроєна проти. Ліберали протестують проти ВАТ як регресивного податку, консерватори вбачають у ньому індиферентну до людей і бізнесу "машину грошей". І ті, й інші побоюються інфляційних наслідків ВАТ.

Звичайно, фіскальні чиновники всіх рівнів не хочуть втрачати вже набутих традиційних навичок практичної роботи, а також очікують неминучих стартових труднощів адміністративного характеру при запровадженні ВАТ.

Емпірично розроблений ВАТ за словами американського професора К. Шоуна, колишнього члена фінансового комітету СС і президента Міжнародного інституту державних фінансів, став "найповнішою й, певно, остаточною формою історичної еволюції податків з обороту".

Він демонструє переваги більш успішного, ніж за допомогою інших податків, вирішення проблем галузевого й територіального розміщення фінансових ресурсів, подвійного оподаткування, зменшення кількості податкових пільг.

Загалом у світі сучасних державних фінансів ВАТ учинив справжній переворот в оподаткуванні, який можна порівняти за значенням із введенням свого часу податків доходно-прибуткової групи, що стало епохою в історії фінансів. У 60-70-ті роки очні називали ВАТ монстром, інші - панацеєю. Тепер, схоже, суспільне ставлення до ВАТ цілком узгоджується з відомим емпіричним правилом сприймання нововведень:

спочатку шок, потім опір, розуміння і, нарешті, згода.

Варто сказати про пільги в системі ВАТ: вилучення з оподаткування та нульову ставку. В країнах "Спільного ринку" (ЄС), де система ВАТ набула найбільшого розвитку, з соціальних і фіскальних міркувань винятки з оподаткування більш поширені, ніж застосування нульової ставки. Нині пільги з оподаткування ВАТ діють у 26 країнах світу, які прийняли ВАТ у свої податкові системи, приблизно за 200 позиціями, з них тільки близько ЗО нульових ставок.

У Європейських країнах певні соціальні напруження виникають навколо оподаткування дитячого одягу, медичного обслуговування, державних закупок і продажів, діяльності закладів культури, неприбуткових організацій. Особливо збуджує суспільні емоції питання про звільнення від податку дитячого одягу та взуття. З цього приводу прем'єр-міністр Ірландії, який намагався запровадити ВАТ на дитячий одяг, навіть програв на виборах. На Заході дійшли висновку, що в даному випадку більш ефективною й справедливою е не податкова пільга, а пряма грошова допомога малозабезпеченим сім'ям, яка компенсує відповідні витрати.

Країни ЄС досить по-різному ставляться до оподаткування культури й мистецтва. Якщо Франція надає пільги торгівлі книгами, газетами, нотами, витворами мистецтва, а також видовищам, виставкам, театральним виставам головним чином у формі пониженої ставки ВАТ, то Данія робить єдиний виняток для газет, а Італія навіть оподатковує витвори мистецтва за підвищеною ставкою. В Англії для книг і газет встановлено нульову ставку.

За законами ЄС, "державні, регіональні й місцеві органи влади та інші установи, що підпорядковані державі не вважаються платниками стосовно діяльності й операцій, в яких вони беруть участь як органи державної влади, навіть, якщо ця діяльність супроводжується сплатою внесків, зборів та інших обов'язкових платежів".

Звільнення від ВАТ неприбуткових організацій благодійного характеру повністю морально виправдане.

Третій спосіб стимулювання малого підприємництва через систему ВАТ побудований на ідеї оподаткування за підвищеною ставкою всіх продажів малим фірмам, яким для цього надається особливий розпізнавальний номер реєстрації. У процедурі ВАТ підвищена проти норми ставка на попередній стадії означає пільгу на наступній, бо постачальники беруть на себе сплату ВАТ за вартістю поставок малим фірмам. Останні зобов'язані лише вести облік своїх закупок. Такий порядок іменується в Бельгії розпізнавальним податком і застосовується також в Іспанії, Туреччині, Аргентині. Комісія ЄС із податкової гармонізації виступає проти цієї системи.

Деякі латиноамериканські та африканські країни прийняли з варіантами так звану систему форвайт (угода). Зміст її полягає у визначенні величини продажів за угодою між платником і місцевим податковим управлінням. Обчислення виконують, виходячи з досягнутого в попередньому році рівня з урахуванням кон'юнктурних факторів.

Не важко помітити : в системі ВАТ виняткове значення має досконалий і вичерпний бухгалтерській облік, реєстрація всіх ділових операцій. Схоже, найбільша повнота обліку властива сільському господарству. У високо розвинутих країнах - Франція, Італія, Австралія - лише 3 % фермерів ведуть адекватний бухгалтерській облік своєї господарської діяльності.

Так чи інакше, запровадження й функціонування ВАТ у сільському господарстві пов'язане зі специфічними особливостями аграрної економіки. В самому серці цивілізованої Західної Європи адміністративні структури "Спільного ринку" визначаютьоб'єктивні труднощі навіть для спрощеної системи ВАТ у сільському господарстві.

Алан Таит на прекрасну, виконану під егідою Міжнародного валютного фонду, монографію, на яку ми спираємося у характеристиці податку на додану вартість, формулює позицію так: "Головна мета політики ЄС щодо ВАТ - дати фермеру спокій, звільнити його від офіційної писанини, не турбувати відвідуваннями податкового інспектора".

Англійські та датські фермери оподатковуються на загальних підставах разом із платниками інших категорій. Тут цей порядок зуміли зробити ефективним. Але в більшості країн "Спільного ринку" для агрохарчового комплексу запроваджено спеціальний режим ВАТ. У Франції уніфікована податкова компенсація ВАТ надається фермеру не безпосередньо через покупця продукції, а урядовою установою. У країнах Західної Європи ставка ВАТ на продовольчі товари коливається в межах від 10 до 15 %, а компенсація покупцеві через механізм податкового кредиту становить 2-13 %.

В країнах, що розвиваються, заохочення агрохарчового виробництва базується на комбінації повного звільнення від ВАТ та його нульових ставок щодо дрібних господарств із нормальним оподаткуванням високо товарних і рентабельних сучасних ферм. Так чи інакше всюди оподаткування сільського господарства забарвлене преференційними намірами.

ПДВ став дуже популярним. На додаток до тих 50 країн, що вже мають його, ВАТ запроваджений в Росії й Україні. Здається, ревниві до будь-яких питань національної відокремленості парламенти ладні поступитися принципами заради впровадження ВАТ. Відмінності в устрої податкових систем різних країн, зумовлені історичними, соціальними, політичними факторами, відступають перед раціональною ідеєю ефективного податку, який найбільш відповідає засадам суспільної гармонії.

Погодившись на запровадження ВАТ, фіскальне самоствердження націй знаходить вихід у збереженні відмінностей у самій конституції ВАТ на внутрішньому, національному рівні. Зберігають свій вплив і регіональні уподобання та інтереси. Отже, прагнення до несхожості ще не переборене ні в міжнародному, ні навіть у внутрішньодержавному масштабі.

Протягом тривалого періоду питома вага двох найважливіших непрямих податків - специфічних та універсальних акцизів у податкових доходах держави невпинно зменшувалась.

Середній показник по країнах ОЕСР знизився з 33,7 % у 1965 році до 27,6 % у 1990 році, у країнах ЄС - з 35,6% до 29,5% відповідно. Найбільше зменшення частки акцизів спостерігається у ФРН - з 31,1% до 23,4% ; у Канаді - з 35,3% до 26,0% ; в Італії - 36,6% до 23,1% й навіть у Франції - країні, де історично традиційно перевага віддавалась непрямим податкам, - з 37,6% до 28,3% відповідно. Таке становище пояснюється двома головними причинами:

- по-перше, в податкових надходженнях швидкими темпами зростає частка податків на соціальне страхування ;

- по-друге, розширюється податкова база для особистого прибуткового податку.

В країнах із ринковою економікою практично вся наймана робоча сила сплачує ці податки, а тому вони стають масовими.

Найшвидшими темпами скорочувалась частка акцизів у загальній сумі податків в Японії - з 33,1% у 1955 році до 12,0% у 1990 році, що спричинене значним підвищенням частки податків на соціальне страхування. По суті за ці роки в Японії сформувалася нова система соціального страхування, що внесло зміни у співвідношення різних форм податків.

В Італії питома вага акцизів знизилася з 43,7% у 1955 році до 23,1% у 1990 році внаслідок розвитку соціального страхування та податкової реформи, відповідно до якої сталося зниження непрямих і підвищення прямих податків. Найменша питома вага акцизів характерна для Японії та США - країн, де традиційно швидше розвивалося й переважало пряме оподаткування порівняно з непрямим.

Найвища питома вага акцизів є в малих країнах Західної Європи, де вони становлять основу оподаткування. В цьому плані їх випереджують інші країни цієї групи - Ірландія (42,1%), Греція - 38,9%.

Державний фіск завжди прагнув до універсальних податків на споживання. Розвиток галузей з виробництва споживчих товарів, постійні зміни структури їхнього асортименту висунули на перше місце, серед усіх непрямих податків, акциз в універсальній формі. Його перевага у тому, що одним податком обкладаються практично всі товари, які надходять у продаж ; окрім того досить широко він застосовується у сфері послуг.

Найвищі темпи росту універсального акцизу за період, що розглядається, були зафіксовані в малих країнах Західної Європи, які пізніше ніж решта приєдналися до ЄС : Данія, Ірландія, Греція.

У більшій частині країн ОЄСР універсальний акциз стягується у формі ПДВ. Наприкінці 80-х років його ставка досягала 25% в Ірландії;

22% - в Данії; 20,2% у Норвегії, Австралії; 19% у Бельгії; 18,6% у Франції;

18% в Італії та Греції; 15% у Великобританії; 14% уФРН; 12% в Іспанії. У 1991 році ставка податку Великобританії сягнула 17,5% , але у Франції вона була скасована щодо нафтопродуктів на два роки, а максимальна ставка зменшена з 25% до 22% на автомобілі, хутряні вироби та коштовності.

У Данії, Норвегії, Швеції та Великобританії була встановлена єдина ставка податку, в Австрії, Бельгії, ФРН, Ірландії, Італії, Франції - декілька ставок (залежно від товарних груп). Наприклад, у Франції, крім основної (нормальної) ставки -18,6% були введені мінімальні ставки - 5,6% та 7% для товарів і послуг першої необхідності й максимальна ставка - 33,3% для промислових товарів (відеокасети, фото- й кінокамери, відеомагнітофони й інше), а також деякі предмети розкоші.

У провідних країнах західного світу частка непрямих податків у доходах державного бюджету зменшується, У федеральному бюджеті ФРН абсолютна сума акцизів знизилася з 66,2 млрд. марок у 1980 році до 65,1 млрд. марок у 1986 році при зменшенні їхньої відносної частки з 39,1% до 37,9%.

2.3 Основні напрямки вдосконалення ПДВ

Реформування фінансовоїсистеми нашої держави зумовило необхідність суттєвих змін податкового поля, що є умовою економічного зростання та досягнення певної соціальної гармонії в суспільстві. Постійне вдосконалення податкової системи в цілому і конкретно окремих видів податків дає змогу оптимізувати й стабілізувати прибутки бюджетів усіх рівнів, регулювати дії ринкових суб'єктів господарювання, реалізовувати соціальне справедливу податкову політику. Важливе місце у процесі реформування податкової системи посідає вдосконалення і подальший розвиток ПДВ.

Додана вартість створюється на даному конкретному етапі руху товару, в результаті чого відбувається ліквідація кумулятивного (каскадного) ефекту оподаткування.

По суті додана вартість наближається за своїм обсягом до заново створеної вартості (частини національного доходу), виробленої в даній господарській структурі (ланці). Визначення доданої вартості дає можливість обчислити всі ті податки, котрі ця господарська ланка заплатила при купівлі товарів, робіт, послуг. Якщо виходити з того, що додана вартість - це створений прибуток чи вартість чистої продукції, то в даному разі додана вартість визначається шляхом під сумування її складових елементів - заробітної плати, процента, ренти, прибутку.

У статистичному підрахунку показник доданої вартості можна визначити як різницю між вартістю реалізованої продукції та витратами на її виробництво й реалізацію, між загальною сумою продажу і загальною сумою закупівлі від усіх інших господарюючих суб'єктів.

Під час кожного акта купівлі-продажу податок нараховується за стандартною ставкою, виплачується ж у сумі, зменшеній на величину ПДВ, сплачену на попередній стадії. Кінцевий споживач сплачує за товар ціну, збільшену на всю суму платежів ПДВ, авансованих на попередніх стадіях виробництва і руху товару.

У платника податку (юридичної особи) додана вартість вимірюється різницею між загальною сумою продажу закупівлі від усіх інших господарських одиниць, котрі самі виступають платниками ПДВ.

Об'єкт оподаткування - додана вартість - створюється всіма незалежними учасниками виробничо-комерційного процесу. Якщо уявити собі компанію як єдине ціле із закінченим виробничо-торгівельним циклом (від власної сировини та виготовлення виробничого обладнання до реалізації готової продукції), то повна вартість продукції, що реалізується, стала б результатом власної діяльності такої компанії, базою ж податку на додану вартість вважалася б величина чистої суми продажу. В нашому прикладі через процес послідовних стадій виробництва й реалізації продукції загальна додана вартість дорівнює вартості залишкового продажу кінцевому споживачеві без ПДВ.

...