Суть та призначення ПДВ, як непрямого податку

Так, за логікою, додана вартість становить 100 гр.од., нарахований на неї ПДВ (за ставкою 20 %) - 20гр.од. Таким чином, кінцева ціна реалізації хліба покупцеві становить 120гр.од. Однак із схеми видно, що на всіх етапах виробничо-комерційного циклу створена додана вартість дорівнює у фермера - 40гр.од. ( припускаючи, що він не мав витрат при створенні доданої вартості) у вигляді виробленого зерна, у мірошника -12 гр.од., у пекаря - 8 гр.од., у булочника - 4 гр.од.. Сукупна додана вартість дорівнює 64 гр.од. (40+12+8+4). Отже, виявляється невідповідність між раніше зафіксованою доданою вартістю ( 100 гр.од. ) і фактичною ( 64 гр.од. ) доданою вартістю на 36 гр.од.

Застосовуючи 20% ставку ПДВ до фактичної вартості (64 гр.од.), кінцевий покупець заплатив би суму податку, що дорівнює 12,8 гр.од. (64 0,2). Але він заплатив 20 гр.од. Зайві 7,2 гр.од. нарахованого податку одержані в результаті подвійного оподаткування ПДВ на попередніх етапах виробничо-комерційного циклу (8 0,2) + (12 0,2) + (16 0,2) = 7,2 гр.од.

Таким чином, можна дійти висновку, що ПДВ сплачується на кожному етапі виробничо-комерційного циклу не тільки на додану вартість, а й раніше нарахований податок на додану вартість, тобто кінцевий споживач товару сплачує податок на додану вартість, створену на всіх етапах руху товару, та на податок, що був доданий на цих етапах до ціни товару. І чим більше ланок у цьому ланцюгу просування товару до покупця, тим вищим буде розмір податку в ціні товару, що реалізується кінцевому споживачеві.

Виходить, проблема функціонування податку на додану вартість полягає не тільки в тому, що існують розбіжності між особою, яка сплачує податок до бюджету, і фактичним носієм податку, а й у подвійному (а то і в багаторазовому) оподаткуванні. Як уже наголошувалося, сума ПДВ збільшується, рухаючись від продавця до покупця, і лягає на плечі кінцевого споживача. Однак, така універсальна схема перекладання можлива лише тоді, коли не порушується дія закону попиту і пропозиції, що має в ринкових умовах об'єктивний характер, тоді як податкова політика - суб'єктивна. Якщо прибутки кінцевих споживачів знижуються і не відповідають рівню підвищення цін, не призводить до скорочення суспільного попиту. В такому разі покупці, котрі не є кінцевими споживачами, змушені взяти частину тягаря ПДВ на себе, а це не що інакше, як зменшення фактичних прибутків суб'єктів господарювання.

Саме така ситуація й склалася в Україні у середині 90-х років.

Дефіцит бюджету, інфляційні процеси, державний борг, високі темпи падіння виробництва створили умови, коли із зародженням ринкових основ господарювання в Україні рівень підвищення цін відхилився від рівня прибутків кінцевих споживачів і тягар ПДВ відчуло багато учасників господарського процесу.

Отже, вищенаведений механізм нарахування та сплати податку на додану вартість свідчить про його обтяжливий характер не тільки для кінцевого споживача, а й для інших учасників виробничо-комерційного циклу.

Для того щоб ПДВ став універсальним фінансовим інструментом ринкової економіки, яка формується в Україні, слід удосконалити механізм оподаткування, ліквідувати хиби, закладені в законі про ПДВ, оскільки він не відповідає загальносвітовим стандартам і не враховує специфічних умов переходу України до ринкових відносин.

Пропонується змінити методику нарахування даного податку з тим, щоб ліквідувати багаторазове оподаткування ПДВсамого ж податку, нарахованого на попередніх етапах руху товару до покупця. Тобто ПДВ має нараховуватися на вартість товару, що реалізується, без ПДВ за мінусом ПДВ, сплаченого на попередніх етапах руху товару. Пропонуємо методику розрахунку ПДВ, яка ліквідує багаторазове обкладення ПДВ самого податку.

Запропонований механізм розрахунку ПДВ досить простий і водночас дає змогу знизити рівень цін, зменшити рівень податкового тиску на підприємництво та кінцевого споживача.

Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 року № 168/97 - ВР було введено в дію з 1 жовтня 1997 року. Але вже протягом короткого терміну його застосування до нього було внесено більш 50 змін та доповнень. Окремі положення Закону зумовлюють значне скорочення надходжень податку до бюджету та відкривають широкому колу платників податків реальні можливості для ухилення від оподаткування. Так звільнення від оподаткування під час перетину митного кордону України товарів критичного імпорту для вітчизняного виробництва вже протягом жовтня 1997 року скоротило надходження ПДВ майже на 120 млн.грн.

Недоцільним та таким, що може викликати значні зловживання, Державна податкова адміністрація України вважає внесені Законом України від 19.11.2000 р. № 644/97-ВР зміни до підпункту 7.2.6. статті 7 у частині надання права платником одержувати податковий кредит по придбаних товарах не на підставі податкової накладної, а на підставі заяви платника податку до податкового органу. Дія такої норми неодмінно викликає безліч безпідставних звернень про одержання податкового кредиту, що, у свою чергу, призводить до відшкодування значних сум податку із державного бюджету без будь-якого підтвердження їх фактичної сплати під час придбання товарів, робіт або послуг.

За таких умов цілком логічним та вірогідним стає виникнення справжньої індустрії отримання значних бюджетних відшкодувань за фіктивними заявами через підставні фірми. Вже в грудні 2000 року було пред'явлено безліч претензій на відшкодування ПДВ на величезну суму. Як правило, за цим стоять не виробники продукції, а її експортери, тобто посередники, які мають єдиний документ сумніву - декларацію. Проте "процес пішов". Питання питань відшкодування ПДВ. Звернімося до закордонної практики, до досвіду країн, де це положення працює понад 15 років. Чітко простежується тенденція: пряме відшкодування цього податку з бюджету застосовується аж ніяк не часто. Головна, але, не єдина, умова застосування - стовідсоткове підтвердження того, що угода реально відбулася - зарахування у рахунок наступних платежів.

За п'ять місяців 1999 року до держбюджету надійшло 1832,2 млн.грн. ПДВ. За цей самий час було відшкодовано з бюджету грошима на розрахункові рахунки 455,0 млн.грн., що більш як у два рази перевищує рівень минулого року, а з моменту введення в дію закону - більш як 700 млн.грн. Крім того , на сьогодні значні суми ПДВ не відшкодовано.

Результати детального аналізу, проведеного Державною податковою адміністрацією України, численні звернення та пропозиції, що надходять від міністерств, відомств та платників свідчать про те, що окремі положення Закону ще й досі потребують додаткового врегулювання.

Широке коло платників ПДВ, які належать до різних галузей і форм господарювання, значною мірою визначає його універсальність. Рівень неоподатковуваного обороту, що визначається межею 1200 неоподатковуваних мінімумів на рік, а також відсутність такого обмеження для підприємницьких структур, які здійснюють торгівлю за готівку, мають певні негативні наслідки, серед яких - підвищення вартості справляння податку. Відомо, що в більшості розвинутих країн 60-70% надходжень від ПДВ припадає лише на 10-15% від усіх зареєстрованих підприємств. Завдяки цьому немає потреби в перевірці документації та в обслуговуванні значної кількості малих підприємств, платежі яких е незначними. Увага податкових органів зосереджується на продуктивніших ділянках роботи. На фоні недостатньої технічної забезпеченості вітчизняного фіскального апарату необхідність встановлення порівняно високої неоподатковуваної межі та її поширення на всі без винятку галузі господарювання стає очевидною. Світовий досвід свідчить, що низька межа або її відсутність спричиняє малоефективне справляння ПДВ. Для порівняння - в Італії не існує подібних обмежень щодо підприємницьких структур малого бізнесу і, як наслідок, ефективність оподаткування е чи не найнижчою в Європі. Крім того, доведення неоподатковуваної бази до економічно доцільної величини позитивно позначиться на розширенні сфери діяльності малого бізнесу, який є важливою рушійною силою розвитку ринкових відносин у країні.

Перегляду вимагає і якісний склад оподатковуваної бази. На наш погляд, оподатковуваний оборот за чинною методикою має низку елементів, що за своїм економічним змістом не можуть бути складовою доданої вартості. Це, зокрема, стосується суми амортизації.

Закономірно, що при визначенні витрат на виробництво амортизація прирівнюється до матеріальних витрат, тому при визначенні доданої вартості (методом різниці між виручкою від реалізації та матеріальними витратами) доцільно було б виручку зменшувати на суму всіх матеріальних витрат, включаючи і амортизаційні відрахування. Це стає особливо актуальним, якщо врахувати, що в системі оподаткування підприємств в Україні у перспективі передбачено стягнення за рахунок прибутку спеціального податку на майно. При зазначеній методиці амортизація оподатковуватиметься двічі : один раз податком на майно, як складовою вартості основних фондів, другий - ПДВ в складі доданої вартості.

У структурі вітчизняної економіки значна питома вага припадає на фондоємкі галузі, де амортизація є вагомим елементом собівартості, і, за умови включення її до бази нарахування податкового зобов'язання з ПДВ, дещо підвищуються ціни, негативно впливаючи на конкурентоспроможність товарів і послуг. Це ще один аргумент на користь виключення амортизації з об'єктуоподаткування. Крім того, з позицій податкового менеджменту реалізація даної пропозиції не передбачає особливої складності, оскільки амортизація має чітке відображення в реєстрах бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Також слід уточнити порядок визначення бази оподаткування у випадку безоплатного надання товарів, робіт, послуг, порядок проведення бюджетного відшкодування, терміни сплати податку у разі ввезення (імпортування) результатів робіт або послуг та по крупних платниках податку. Необхідно чітко визначити питання, пов'язані з адмініструванням податку, а саме: порядок виписки податкової накладної, уточнення правил реєстрації платників податку.

Аналіз чинного законодавства з ПДВ засвідчив ще один істотний недолік - подвійне оподаткування. Такий факт має місце при оподаткуванні підакцизних товарів, коли в оподатковувану податком на додану вартість базу включається сума акцизного збору. Більше того, в Україні існує велика кількість місцевих податків і зборів, джерелом сплати яких є собівартість - одна із складових бази для нарахування податкового зобов'язання з ПДВ. Очевидно, що в такий спосіб держава вирішує свої фіскальні інтереси, одночасно порушуючи задекларовані нею ж принципи податкової політики. Тобто додана вартість з метою оподаткування має бути максимально очищена від інших непрямих податків і платежів.

Діючим податковим законодавством України передбачено широку систему пільг з ПДВ. Вірогідно, що перелік пільг продиктований намірами соціальної справедливості. Звільнення того чи іншого товару (роботи, послуги) від ПДВ передбачає автоматичне зменшення його ціни на суму нарахованого податку. Зацікавлені в цьому і платники податку, і його носії, оскільки у перших з'являється можливість завдяки зниженню цін збільшити обсяг реалізації продукції, за кількісними параметрами, а для других істотно послаблюється податковий тиск. Отже, звільнення від ПДВ має на меті два основних завдання. По-перше, захист інтересів малозабезпечених верств населення (соціально-політичні мотиви); по-друге, стимулювання випуску окремих видів товарів (робіт, послуг).

Разом з тим характерною рисою ПДВ як із позицій фіскальної достатності, так і з позицій економічної ефективності є його здатність сприяти реальній оцінці вартості товарів. Тому широка система пільг щодо сплати податку є недостатньо економічно виправданою.

Звільнення від сплати ПДВ повинно стосуватися таких товарів і послуг: продуктів харчування, ліків і медичного обслуговування, витрат на освіту, купівлі та найму житла, книг і газет, музеїв, державних послуг, фінансових послуг, витрат на мистецтво, спорт, експортних операцій. При цьому механізм пільгового оподаткування має грунтуватися на двох методах: вилученні з оподаткування і встановленні знижених ставок на предмети першої необхідності.

Внаслідок впровадження норм Закону України "Про податок на додану вартість" значно зменшилася чисельність платників податку порівняно з тим , які фактично сплачували ПДВ в умовах дії Декрету Кабінету Міністрів України "Про податок на додану вартість". Якщо за даними звітності про результати контрольної роботи на 01.07.99 р. налічувалося 428100 платників, то на 20 листопада 1999 року їх було зареєстровано лише 345000, або на 21% менше.

Головною причиною цього є законодавче звільнення від оподаткування фізичних осіб, котрі здійснюють торговельну діяльність за готівку за умови сплати ними ринкового збору. Внаслідок дії цих норм прогнозується зменшення кількості зареєстрованих платників податку, наприклад у Дніпропетровській області на 64%, у Донецькій - на 55%, у м. Києві - на 30%.

Аналіз ситуації, що склалася, свідчить пор негативний вплив Закону України "Про податок на додану вартість" не тільки на наповнення доходної частини бюджету, а й на економічний стан суб'єктів господарювання у виробничій сфері України. За п'ять місяців 1998 року фактично надійшло до бюджету 1760 млн.грн. ПДВ, з яких 653 млн.грн. - за рахунок переплати. Реально в умовах застосування Закону бюджет отримав фактично тільки 1107 млн.грн., в той час , як у І кварталі 1997 року при чинності Декрету до бюджету за винятком переплат надійшло 2267 млн.грн. ПДВ.

При цьому основний контингент боржників бюджету по ПДВ, на який припадає більше 50% недоїмки, - це акціонерні товариства, створені на базі державних підприємств Міністерства промислової політики, Міністерства енергетики, Міністерства вугільної промисловості, тобто виробничих галузей. Такий стан свідчить про те, що Закон, інтенсивно стимулюючи розвиток торговельно-посередницької діяльності та імпорту, водночас ставить у невигідні економічні умови реальних вітчизняних виробників продукції.

Із введенням у дію Закону було відкрито численні канали для ухилення від сплати податку й інтенсивного виливання коштів із державного бюджету. Скористатися перевагами Закону можуть тільки посередницькі структури, що володіють достатніми оборотними коштами або можливостями одержання вигідних кредитів. Велика кількість ретельно розроблених засобів ухилення від сплати ПДВ зумовлюється наявність в Законі окремих, на перший погляд прогресивних, норм. У результаті держава змушена віддавати посереднику бюджетні кошти, в той час, як сплачений фіктивному учаснику змови податок повертається йому ж. Фактично державний бюджет використовується як безоплатний інвестор посередницьких структур.

Надходження ПДВ в умовах дії Закону скорочується. Так, касові середньомісячні надходження в І - III кварталах 1999 року складали 345 -350 млн.грн., у IV кварталі 1999 року при введенні нового Закону, - 284 млн.грн., у І кварталі поточного року - 242 млн.грн.

Державна податкова адміністрація постійно працює над удосконаленням податкового законодавства і вносить відповідні пропозиції. Така робота буде сприяти розширенню податкової бази, перекриттю каналів ухилення від оподаткування. Зокрема, відповідно пункту 7.7 Закону України "Про податок на додану вартість" суми, не відшкодовані платнику податку протягом місяця, наступного після подання декларації, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти - 120% від облікової ставки НБУ, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Зазначена норма Законустворила сприятливі умови для отримання платниками з державного бюджету значних сум відшкодування ПДВ по господарських операціях з фіктивними структурами, які податки до бюджету не сплачують, у тому числі й ПДВ. У результаті відшкодовані по таких операціях суми податку складають прямі збитки Державного бюджету України.

Визначення дати виникнення податкових зобов'язань також є досить проблемним питанням у вітчизняному законодавстві. У Законі України "Про податок на додану вартість" під датою виникнення податкових зобов'язань вважається дата будь-якої з події що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківській рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг) - або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Дія такого положення буде неоднозначною у сучасних економічних умовах. З одного боку, такий порядок визначення дати виникнення податкових зобов'язань вирівнюватиме платника податку і бюджет, платників між собою на різних етапах сплати ПДВ, підвищуватиме стабільність надходжень від ПДВ до бюджету, значно звужуватиме можливості ухилення від оподаткування і, нарешті, відповідатиме світовій практиці оподаткування цим податком, де датою реалізації вважається день переходу права власності на продукцію, згідно з умовами поставки, що визначені сторонами.

З другого боку у вітчизняних економічних умовах значний розрив у часі між моментом виникнення податкових зобов'язань (відвантаження продукції) і моментом надходження коштів за цю продукцію (або й відсутність останнього моменту) призведе до суттєвого відволікання обігових коштів підприємств, що може спричинити банкрутство частини з них і у кінцевому рахунку - скорочення обсягу ПДВ.

На сьогоднішній день актуальним залишається питання подальшого удосконалення ПДВ в Україні з тим, аби він розглядався не лише як важливе джерело доходів бюджету, а як свідомий, цілеспрямований інструмент регулювання економічних процесів.

ПДВ посідає чільне місце в податковій системі України. Він має свої переваги та недоліки як з фіскальних позицій, так і з огляду регулювання обсягів споживання. Завдання науки про податки полягає в подальшому вдосконаленні механізму справляння податку, що вимагає як високої податкової техніки, так і великих фінансових витрат. Як свідчить світовий досвід - єдино правильний шлях.

2.4 Зміни, що відбулися в оподаткуванні податком на додану вартість в Україні з 1998 по 2001 роки

З 1 січня нового року дуже часто починають (або припиняють) діяти ті чи інші норми, положення, закони тощо. І якщо, припустимо, відкрите Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р., то це стає більш ніж очевидним.

З першого січня 2000 року набрав чинності Закон України “Про внесенння змін до Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.12.99 року № 1274-ХІV, згідно з яким із Закону про ПДВ були вилучені підпункт 6.2.5 і підпункт 6.2.7, а також пункт 11.12. З цього виливаються два факти:

31 грудня 1999 року стало останнім днем, коли операції з продажу:

вугілля та продуктів його збагачення, вугільних і торфяних брикетів;

електроенергії;

газу, імпортованого в Україну,

мали право оподатковуватися податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Отже, пільговий пункт 6.2 Закону України "Про податок на додану вартісь", в якому говориться, за якими операціями ПДВ обчислюється за нульовою ставкою, зменшився на два підпункти - 6.2.5 і 6.2.7. Інакше кажучи, віднині, з першого січня 2000 року, операції з продажу вище зазначених товарів як за грошові кошти, так і шляхом бартеру не пільгуються і оподатковуються податком на додану вартість на загальних підставах, тобто за ставкою 20%.

Слід відзначити, що такі товари, як:

вугілля коксове (код згідно з ТН ЗЕД - 2701 12100);

вугілля камяне інше (код згідно з ТН ЗЕД - 2701 12900);

вугілля камяне, інше (код згідно з ТН ЗЕД - 2701 19000), а також

газ природний (код згідно з ТН ЗЕД - 271121000)

включені до Переліку товарів критичного імпорту (Постанова КМУ від від 18.06.99 року № 1080, з урахуванням змін та доповнень). Отже, згідно з пунктом 11.5 Закону України "Про податок на додану вартісь" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. до 01 січня 2001 року ввезення цих товарів для вітчизняного виробництва у момент перетину митної території України здійснюється без сплати податку на додану вартість. Таким чином, податкові зобовязання з ПДВ у підприємства-імпортера таких товарів (так само, як і решті товарів кретичного імпорту) виникають тільки у випадку їх продажу на території України.

З 01.01.2000 року припинився особливий порядок використання (виключно на закладання матеріальних цінностей до державного резерву з метою підтримки запасу, що не знижується, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України) Державним комітетом України з матеріальних резервів сум ПДВ, сплачених за операціями з відпуску матеріальних цінностей, які були закладені до державного матеріального резерву згідно з договорами, укладеними до 01.01.98 рік.

Нагадаємо: “дата народження” пункту 11.22 Закону “Про ПДВ” - 28.03.98 рік, коли набрав чинності Закон України 169/98-ВРвід 04.03.98 р.

Довідково тут можна додати, що згідно із статтею 3 Закону України “Про державний матеріальний резерв” від 24.01.97 р. № 51/97-ВР державний матеріальний резерв призначається для:

забезпечення потреб України в особливий період;

надання державної підтримки окремим галузям народного господарства, підприємствам, установам та організаціям з метою стабілізації економіки у випадку тимчасових порушень строків поставки важливих видів сировини та паливно-енергетичних ресурсів, продовольства виникнення диспропорцій між попитом та пропозицією на внутрішньому ринку;

надання гуманітарної допомоги;

забезпечення першочергових робіт при ліквідації наслідків в надзвичайних ситуаціях.

Відповідно до другої частини пункту 11.6 Закону України "Про податок надодану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. з першого січня 2000 року платники податків, які експортують товари (роботи, послуги) шляхом бартерних (товарообмінних) операцій, нарешті отримали право включати до складу податкового кредиту суму ПДВ, сплачені (або нараховані) у звязку з придбанням цих товарів (робіт, послуг). Раніше таки суми ПДВ включалися до складу валових витрат експортерів.

Правда, виникає питання: як довго проіснує дане нововведення. Адже при зовнішньоекономічному бартері на відміну від внутрішнього (на території України) використовується нульова ставка - згідно з підпунктом 6.2.1 і підпунктом 6.2.2 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. по суті у платника податків - експортера (припустимо відбувається обмін товарами) після закриття зовнішньоекономічного контракту з іноземним партнером виникає подвійний податковий кредит. Перший - при оприбуткуванні товарів, які підлягають експортуванню. Другий - при імпорті товарів (після сплати “імпортних” податкових зобовязань). І якщо при подальшому продажу імпортованих товарів виникає відмінні від нуля податкові зобовязання, то віддебетовані суми ПДВ за експортованими товарами нічим “не компенсуються”. Це витікає з того, що при експорті товарів податкові зобовязання виникають нуль гривень.

С 1 січня 2000 року скасовано “касовий” метод виникнення податкових зобовязань (і, відповідно податкового кредиту) за операціями з транспортування газу. Але є виняток: до 1 січня 2003 року податкові зобовязання з надання послуг із транспортування газу населенню та установам, які фінансуються за рахунок бюджету, які і раніше, будуть визначатися “за грошима”, а не “за першою подією”.

З 1 січня 2000 року набрав чинності Закон України від 14.07.99 року № 942-ХІV, що також вніс зміни до Закону про ПДВ (п.п. 5.1.20). Тут вже йдеться не проте, що податковий прес “став жорсткіше”. а навпаки - про надання податкових пільг. Тобто, з першого січня 2001 року операції з виконання робіт (вартість робіт) із будівництва житла незалежно від джерел фінансування звільняються від оподаткування податком на додану вартість. Зауважте, “стара” редакція підпункту приписувала звільнення від податку на додану вартість операцій із виконання робіт (вартість робіт) із будівництва житла тільки за рахунок коштів фізичних осіб та передачі такого житла у власність таким фізичним особам. У звязку з цим може зявитись питання: чи виникають податкові зобовязання при передачі побудованого житла у власність замовнику. На нашу думку, Закон “Про ПДВ” (згідно з діючою редакцією підпункту 5.1.20) передбачає таке: якщо підприємство (організація) виконує роботи з будівництва житла за рахунок коштів замовника (юридичної або фізичної особи), то передача такого житла замовнику податком на додану вартість не оподатковується, тому що у цьому випадку відбувається продаж не житла як товару, а саме - робіт з виконання його будівництва.

ВИСНОВОК

Після розкриття теми “Податок на додану вартість та його роль у формуванні бюджету” та підводячи підсумки роботи, можна зробити слідуючи висновки.

Податок на додану вартість, як і будь-який інший податок, має свої недоліки і переваги.

Основним недоліком податку на додану вартість, як непрямого податку, є те, що він закладається в ціну товарів і тим самим підвищує її, що спричиняє недоступність деяких товарів, які оподатковуються податком на додану вартість малозабезпеченим верствам населення. Аналіз чинного законодавства з податку на додану вартість засвідчив ще один істотний недолік -- подвійне оподаткування. Такий факт має місце при оподаткуванні підакцизних товарів, коли в оподатковувану податком на додану вартість базу включається сума акцизного збору. Більше того, в Україні існує велика кількість місцевих податків і зборів, джерелом сплати яких є собівартість - одна із складових бази для нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість. Очевидно, що в такий спосіб держава вирішує свої фіскальні інтереси, одночасно порушуючи задекларовані нею ж принципи податкової політики. Тобто додана вартість з метою оподаткування має бути максимально очищена від інших непрямих податків і платежів.

Широке застосування податку на додану вартість зумовлене чисельними його перевагами, серед яких найголовнішими є те, що оподаткуванню підлягає переважно дохід, який спрямовується на споживання; інша його частина значною мірою використовується на нагромадження, яке опосередковано стимулює процес інвестування.

Широка база оподаткування податком на додану вартість сприяє ваговому зростанню доходів держави від податків на споживання. У загальній системі податків та обовязкових платежів податок на додану вартість посідає особливе місце і є одним з основних джерел доходної частини Зведеного бюджету України.

Вилучення податку на всіх етапах руху товарів сприяє рівномірному розподілу податкового тягаря між усіма субєктами підприємницької діяльності. Єдині ставки полегшують як обчислення податку безпосередньо для платників, так і контроль державних податкових органів за дотриманням платіжної дисципліни. В Україні на даний час встановлено дві ставки: 20% та 0%. Ставка 20% є домінуючою, нею оподатковуються переважна кількість робіт, послуг, товарів.

Встановлення нульових ставок на експортні товари створює позитивні передумови для збільшення його обсягу та підвищення конкурентноспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку. Використання даної ставки означає повне відшкодування податку, сплаченого експортером за товари, послуги, матеріальні ресурси, що використовуються для здійснення експортних операцій.

Оподаткування власне доданої вартості, сплата податку пропорційно новоствореній вартості на відповідному етапі виробництва чи просування товарів наближають податок на додану вартість до прямих податків із точки зору прогресивності оподаткування.

А широке коло платників податку на додану вартість, які належать до різних галузей і форм господарювання, значною мірою визначає його універсальність.

Таким чином, податок на додану вартість є найпрогресивнішою формою споживання. Разом з тим, як свідчитьвітчизняний досвід, практика нарахування й сплати податку неповною мірою відповідає вимогам ринкового середовища, що вимагає подальшого вдосконалення механізму справляння податку на додану вартість відповідно до умов перехідної економіки України.

Розглядаючи більш конкретно ставки податку на додану вартість, слід особливо звернути на два моменти. Перший - повязаний з розміром ставки. Спочатку її було встановлено на рівні 28%, її розмір перевищував усі допустимі межі. Тому рішення про доведення ставки податку на додану вартість до 20% є виправданим. Однак у сучасних умовах господарювання і такий розмір податкової ставки є завищеним. У період становлення ринкових відносин рівень оподаткування товарів народного споживання має бути поміркованішим.

Другий момент - визначається кількістю ставок, що використовуються. Встановлення єдиної ставки податку значно спрощує систему функціонування та обслуговування податку на додану вартість.

Якщо податок на додану вартість обчислюється за єдиною ставкою до всього споживання, то податок пропорційний споживанню, але регресивний стосовно річного доходу. Тому, щоб послабити таку регресивність бажано було б встановити нижчу ставку на ті товари, які споживаються низькоприбутковими групами населення і в той же час підвищити ставки на групи товарів і послуг, що споживаються переважно високодохідними групами населення. В результаті така диференціація ставок податок втрачає свою нейтральність із зменшенням регресивності.

У перспективі доцільно поступово переходити до диференційованої шкали ставок, керуючись принципами: товари першої необхідності - знижена ставка, товари розкоші - підвищена ставка, усі інші товари - стандартна ставка. Розмір ставок податку на додану вартість мають визначатися не лише бюджетними потребами, а й реальними доходами споживачів. Враховуючи скрутний фінансовий стан у державі, необхідно зазначити, що запровадження диференційованих ставок сьогодні буде малоефективним, оскільки зумовить зростання адміністративних витрат щодо обслуговування податку на додану вартість та значно ускладнить механізм його дії.

Діючим податковим законодавством України передбачено широку систему пільг з податку на додану вартість. Вірогідно, що перелік пільг продиктовано намірами соціальної справедливості. Звільнення того чи іншого товару, роботи, послуги від податку на додану вартість передбачає автоматичне зменшення його ціни на суму нарахованого податку. Зацікавлені в цьому і платники податку на додану вартість і його носії, оскільки у перших зявляється можливість завдяки зниженню цін збільшити обсяг реалізації продукції за кількісними параметрами, а для других істотно послаблюється податковий тиск. Отже, звільнення від податку на додану вартість має на меті два основних завдання. По-перше, захист інтересів малозабезпечених верств населення (соціально-політичні мотиви); по-друге, стимулювання випуску окремих видів товарів, робіт, послуг.

Разом з тим характерною рисою податку на додану вартість як із позиції фіскальної достатності, так і з позиції економічної ефективності є його здатність сприяти реальній оцінці вартості товарів. Тому широка система пільг щодо сплати податку на додану вартість є недостатньо економічно виправданою.

На нашу думку, звільнення від сплати податку на додану вартість повинно стосуватися таких товарів і послуг: продуктів харчування, ліків і медичного обслуговування, витрат на освіту, купівлі та найму житла, книг і газет, музеїв, державних послуг, фінансових послуг, витрат на мистецтво, спорт, експортних операцій. При цьому механізм пільгового оподаткування має грунтуватися на двох методах: вилученні з оподаткування і встановленні знижених ставок на предмети першої необхідності.

Якщо ж говорити про аналіз податку на додану вартість в доходній частині Зведеного бюджету, то протягом 1995 - 1999 років надходження мали стрибкоподібний характер: у 1995 році надходження від податку на додану вартість до Зведеного бюджету склали 22%, у 1996 році - 21%, у 1997 році - 29%, у 1998 році - 26%. І хоча у 1998 році надходження від податку на додану вартість і знизились на три відсотки порівняно з попереднім роком, але в загальній системі податків та обовязкових платежів податок на додану вартість посідає особливе місце і є одним з основних джерел наповнення доходної частини бюджету України. Податок на додану вартість був і основним джерелом надходження бюджетів базового рівня до 1996 року, який складав у 1995 році 66,3%, у 1996 році - 55,7% до Зведеного бюджету, що значно перевищувало надходження до державного бюджету, яке складало відповідно у 1995 році - 33,7%, у 1996 - 44,3%.

В 1998 - 1999 роках відбулося невиконання плану відповідно на 6,1% (855,3 тис. грн.) та 14% (2245,6 тис. грн).

Невиконання плану по податку на добавлену вартість пов'язано зі зменшенням виробництва доданої вартості (падіння виробництва), а також з тим, що значна частина юридичних і фізичних осіб - платників податку на додану вартість не працюють. Але не зважаючи на це сума надходжень від податку на додану вартість в номінальному виразі постійно зростає.

Таким чином, податок на додану вартість посідає значне місце в податковій системі України. Він має свої переваги та недоліки, як з фіскальних позицій, так і з огляду регулювання обсягів споживання. Завдання науки про податки полягає в подальшому вдосконаленні механізму справляння податку, що вимагає як високої податкової техніки, так і великих фінансових витрат. Як свідчить світовий досвід - це єдиний правильний шлях.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України "Про податок на додану вартісь" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р.

2. Закон України “Про внесення зміни до Закону України "Про податок на додану вартісь" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р.

3. Закон України “Про податкову службу в Україні” // Нові Закони України. 1995.- № 12.

4. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість " від 1999.12.03, № 1274-XIV.

5. Закон України "Провнесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування" від 2000.03.02, № 1523-III. Закон України "Про деякі питання оподаткування підакцизних товарів" від 1995.11.16, № 432/95-ВР.

6. Закон України "Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності" від 1999.07.15, № 977-XIV.

7. Закон України “Про операції з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічних відносинах” від 15.09.95 р. № 327/95-ВР.

8. Постанова КМ України"Про звільнення окремих видів товарів від податку на добавлену вартість" від 1993.10.07, № 832

9. Постанова КМ України"Про затвердження Порядку внесення податку на додану вартість до бюджету під час ввезення (пересилання) товарів на митну територію України" від 1998.04.02, № 417.

10. Постанова КМ України"Про деякі питання відшкодування сум податку на додану вартість та впорядкування розрахунків з бюджетом" від 1999.12.07, № 2215.

11. Указ Президента України "Про деякі зміни в оподаткуванні" від 1998.08.07, № 857/98.

12. Оподаткування в Україні податком на додану вартість/ Бюлетень законодавства юридичної практики в України. -- 1998 р. - № 4. - 352 с.

13. Федосов В.М. Податкова система України: Підручник - К.: Либідь, 1994 р. - 464 с.

14. Чернік Д.Г Налоги: Учебное пособие - 3-е изд. - М.: Финансы и статистика, 1997 р. - 688 с.

15. Податкова діяльність держави в умовах ринкової трансформації економіки / Фінанси України - 1999 р. № 12

16. Податки на споживання в системі доходів бюджету / Фінанси України - 1999 р. № 10.

17. Податкове регулювання: досвід США і його використання в умовах України / Фінанси України - 2000 р. № 3.

18. Закон України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" від 17.02.2000 р. № 1458-III.

19. Закон України "Про Державний бюджет України на 1996 рік" від 22.03.1996 р., № 96/96-ВР.

20. Закон України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" від 31.12.1998 р., № 378-XIV.

21. РСР”Про систему оподаткування” від 2.02.1994 р., прийнятий Верховною Радою України № 96/96-ВР від 22.03.96 р. // Галицькі контракти, № 42, 1996. -с. 76-79.

22. 23.Закон України "Про Державний бюджет України на 1998 рік від 30.12.97 р. № 796/97-ВР.

Размещено на Allbest.ru