Недержавні цінні папери

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Недержавні цінні папери, їх види і класифікація

1.1 Цінні папери, їх місце і роль на фінансовому ринку

1.2 Класифікація цінних паперів

2. Організація обліку операцій з недержавними цінними паперами

2.1 Облік купівлі-продажу корпоративних цінних паперів

2.2 Облік купівлі-продажу боргових зобов'язань

2.3 Облік по розподілу акцій клієнтів банку

2.4 Створення резервів під обезціненя цінних паперів

Висновок

Список літератури

Вступ

Фінансове забезпечення декларованого переходу нашої економіки на ринкові рейки є найважливішою проблемою поточного моменту і найближчого майбутнього. Очевидно, що створення фондового ринку є єдиною альтернативою що існував ще недавно, а тепер істотно підірваному дефіцитом централізованих коштів, вольовому розподілу фінансових ресурсів. Розвинений внутрішній фінансовий ринок міг би істотно полегшити задачу інтеграції в світовий фінансовий ринок і створити канал для інвестування іноземного капіталу в нашу економіку через розміщення наших цінних паперів.

Організація широкомасштабного ринку для обігу цінних паперів, очевидно, є складним і тривалим процесом. Масовому обертанню акцій повинно передувати масове створення акціонерних підприємств, якому в наших умовах сприяє роздержавлення і приватизація підприємств.

Існуючі в розвинених країнах фінансові ринки спираються на обширні заощадження приватних осіб. Загальна бідність нашого населення і недостача вільних заощаджень - об'єктивна перешкода на шляху розвитку широкого фінансового ринку. Населення психологічно не підготовлене до сприйняття вкладень своїх коштів в боргові зобов'язання невідомих йому нових організацій. Сильна інфляція в країнах Заходу завжди була руйнівником фінансових ринків, у нас вона перешкоджає їх стихійному розвитку. Для функціонування ринку потрібно виникнення впевненості в можливості ввірити свої заощадження посередницьким інститутам. Ця довіра суспільства повинна виховуватися поступово на позитивних зразках.

У Україні все більше і більше підприємств йдуть з державного постачання, перебудовуючись на комерційний лад, а значить, будучи недержавною власністю, і не отримуючи бракуючі грошові кошти з державної кишені, підприємства стають зацікавленими у випуску цінних паперів, а це є підтвердженням впровадження в господарську практику ринку цінних паперів. Його створення і розвиток дає можливість мобільно перерозподіляти грошові кошти індивідуальних вкладників і інституційних інвесторів для структурних перетворень в економіці. Ринок цінних паперів і його інститути грають важливу роль в загальній ринковій взаємодії: через купівлю і продаж акцій здійснюється перелив капіталів між підприємствами, галузями і секторами економіки. Відбувається акумуляція вільних грошових ресурсів для напряму їх в ті сфери, які гостро в них мають потребу.

Ряд крупних підприємств, які пройшли акціонування, стали випускати свої облігації для фінансування цільових проектів по створенню нової конкурентної продукції. Наприклад, Автозаз, Укргаз і ряд інших великих акціонерних товариств створили спеціальні підрозділи для реалізації своїх облігацій. У 1993-1994 г.г. таких підприємств і компаній, що здійснюють емісію, було кілька. Однак позитивною стороною цього процесу став перехід від фінансування через акції до фінансування через облігації. Таким чином, для цих підприємств і акціонерних компаній випуск своїх облігацій став альтернативою дорогим кредитам, а також довгостроковому кредитуванню великих фірм і підприємств.

Підвищений інтерес комерційних банків до вкладень в цінні папери позитивно впливає на структуру його активів і приносить при цьому значний прибуток .

Відомо, що вкладення в капітал різних акціонерних товариств дають можливість банку не тільки отримувати дивіденди , але і брати участь в його управлінні, бути співвласником цього товариства.

У цей час банкам дозволене створення дочірніх підприємств або банків, що також вимагає вкладень і дає можливість збільшувати прибутки.

Банку також вигідно виступати головним засновником, наприклад, страхового суспільства або придбавати акції товарних і фондових бірж. Ефективним і менш безпечним вважаються вкладення в придбання боргових зобов'язань.

Знаючи що частина комерційних банків створюється в формі акціонерного товариства як закритого, так і відкритого типу, відмітимо, що їх статутний капітал формується шляхом випуску власних акцій.

Бухгалтерський облік в банках на сучасному етапі економічного розвитку являє собою інформаційний потік про стан і рух майна банку, грошових коштів, кредитів, фондів, про витрати і прибутки, фінансових результатах, що формується з метою управління, контролю, аналізу і планування статутної діяльності комерційного банку. Вказана інформація необхідна не тільки банку, але і його засновникам, інвесторам, податковим службам, іншим зацікавленим організаціям і особам.

Таким чином, в цей час значення недержавних цінних паперів дуже велике і надалі їх роль повинна зрости. Тому розглядання проблем по недержавних цінних паперах в даній курсовій є актуальним.

1. Недержавні цінні папери, їх види і класифікація

1.1 Цінні папери, їх місце і роль на фінансовому ринку

Важливим елементом економіки, заснованої на принципах товарного виробництва і ринку є цінні папери. Згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991 р.( № 872-(((), а також Законом України про цінні папери і фондові біржі в Україні від 18 червня 1991 р., затвердженим постановою Верховної Ради № 1201-(((, Українські комерційні банки мають право здійснювати фондові і довірчі операції.)( Об'єктом цих операцій є цінні папери.)

Цінний папір являє собою документ, який виражає пов'язані з ним майнові і немайнові права, може самостійно обертатися на ринку і бути об'єктом купівлі-продажу і інших операцій, служить джерелом отримання регулярного і разового прибутку. Таким чином, цінні папери виступають різновидом грошового капіталу, рух якого здійснюється за рахунок подальшого розподілу матеріальних цінностей.

Кожному виду майна (ресурсів) можуть відповідати свої цінні папери, які в свою чергу можуть бути предметом власності, купуватися і продаватися, віддаватися в заставу і т.п.

Самі цінні папери можуть розглядатися як ресурси, які мають самостійне життя, свій ринок, що іменується фондовим або фінансовим. При відомих обставинах цінні папери можуть виникати і у вигляді посвідчень прав на використання робочої сили, на нематеріальні активи (типу дозволів на експорт-імпорт продукції, право стягування податків, право видання і т.п.). Основою для появи цінного паперу може стати навіть ймовірність настання якої-небудь події (наприклад, підвищення або пониження фондового індексу).

Як цінні папери признаються тільки такі посвідчення прав на ресурси, які відповідають наступним фундаментальним вимогам:

обертаємість на ринку;

доступність для цивільного обігу;

стандартність та серійність;

документальність;

регулюємість і визнання державою;

ліквідність;

ризикованість;

обов'язковість виконання.

Обертаємість - це здатність цінного паперу купуватися і продаватися на ринку, а також в багатьох випадках виступати як самостійний платіжний інструмент, що полегшує обіг інших товарів. Обертаємість вказує на те, що цінний папір існує тільки як особливий товар, який, отже, повинен мати свій ринок з властивою йому організацією, правилами роботи і т.д. Повинні в основній масі належати ринку, бути товарами і ті ресурси, відображенням прав на які є цінні папери.

Доступність для цивільного обігу - здатність цінного паперу не тільки купуватися і продаватися, але і бути об'єктом інших цивільних відносин, включаючи всі види операцій (позики, дарування, зберігання і т.п.).

Стандартність - цінний папір повинен мати стандартний зміст (стандартність прав, які являє собою цінний папір, стандартність учасників, термінів, місць торгівлі, правил обліку і інших умов доступу до вказаних прав, стандартність операцій, пов'язаних з передачею цінного паперу з рук в руки, стандартність форми будь-якого паперу і т.п.). Саме це робить цінний папір товаром, здатним обертатися.

Серійність - можливість випуску цінних паперів серіями, класами, складовий елемент такої їх якості, як стандартність.

Документальність. Цінний папір - це завжди певний документ, що містить всі передбачені законодавством реквізити. Відсутність хоч би одного з них спричиняє недійсність цінного паперу або їх перехід в розряд інших зобов'язальних документів.

Регульованість і визнання державою. Документи, що претендують на статус цінних паперів, повинні бути визнані державою як такі, що забезпечує їх хорошу регульованість і довір'я публіки до них. Погано регульовані і не визнані державою папери не можуть претендувати на статус цінних, якою би безмежною не була фантазія фінансистів, що пропонують публіці все нові і нові фінансові продукти і послуги.

Ліквідність - здатність цінного паперу бути швидко проданої, перетворитися в грошові кошти (в готівковій або безготівковій формі) без істотних втрат для держателя. Якщо ринок відмовляється визнати її ліквідність, реальність виражених її прав, то цінний папір перетворюється з товару в ніщо не стоячий клаптик паперу. Необхідно відрізняти ліквідність конкретного цінного паперу від: ліквідності фондового ринку загалом (здатність ринку поглинати значні кількості цінних паперів при незначних коливаннях курсової вартості і низьких витратах на реалізацію); ліквідність підприємства, банку, інвестиційного інституту (міра ліквідності, готовності перетворення в грошові кошти активів підприємства з метою виконання зобов'язань по залучених ресурсах).

Ризикованість - можливості втрат, пов'язані з інвестиціями в цінні папери і неминуче ним властиві.

Обов'язковість виконання. Законодавство не допускає відмови від виконання зобов'язання, вираженого цінним папером, якщо тільки не буде доведено, що цінний папір попав до держателя неправомірним шляхом.

У новому варіанті Цивільного Кодексу України прямо зафіксовано, що цінний папір:

являє собою документ;

засвідчує лише майнові права, здійснення або передачу яких можливі тільки при пред'явленні самого цінного паперу;

повинна мати встановлену форму і обов'язкові реквізити, причому вимога до форми і інші необхідні вимоги визначаються законом або у встановленому ним порядку, а відхилення від таких вимог спричиняє її нікчемність.

У минулому цінні папери існували виключно в фізично відчутній, паперовій формі і друкувалися типографським способом на паперових бланках. Цінні папери, як правило, виготовляються з досить високою мірою захищеності від можливих підробок. Останнім часом в зв'язку зі значним збільшенням обороту цінних паперів багато хто з них став оформлятися у вигляді записів в книгах обліку, а також на рахунках, що ведуться на різних носіях інформації, тобто перейшли в фізично невідчутну (безпаперову) форму. Тому на ринку цінних паперів випускаються, обертаються і гасяться як власне цінні папери, так і їх замінники. Об'єкти операцій на ринку цінних паперів також називаються інструментами ринку цінних паперів, фондами або фондовими цінностями.

У випадку, якщо цінні папери не існують в фізично відчутній формі або якщо їх паперові бланки вміщуються в спеціальні сховища, власнику цінного паперу видається документ, що засвідчує його право власності на ту або іншу фондову цінність. Цей документ називається сертифікатом цінного паперу. Сертифікати цінних паперів на пред'явника можуть випускатися для заміщення собою декілька однорідних цінних паперів (подібно грошовим купюрам різного достоїнства). У останньому випадку сертифікат не обов'язково містить інформацію про власника фондової цінності.

Операції з цінними паперами пов'язані з наступними циклами: емісія, первинне розміщення, обертання на другорядному ринку.

Емісія включає:

визначення розмірів випуску;

підготовку і публікацію проспекту емісії;

реєстрацію випуску;

друк бланків цінних паперів;

публікацію оголошень про випуск.

Розмір випуску визначається величиною статутного капіталу акціонерного товариства або його приростом. Кількість акцій визначається розподілом величини статутного капіталу або його прирости на номінальну ціну паперу. Статутний капітал повинен складатися з числа акцій кратного десяти з однаковою номінальною вартістю. Розмір випуску боргових зобов'язань розраховується шляхом розподілу суми позики на номінальну. Ціну облігації, сертифіката, фінансового векселя. Проспект емісії підготовлюється і випускається при випуску акцій і облігацій акціонерного товариства.

Розміщення цінних паперів (андеррайтинг) - перша операція в сфері обігу, перехід паперу з рук емітента до першого держателя. Існують наступні способи первинного розміщення:

безвідплатна передача пакету акцій членам трудового колективу шляхом складання поіменного списку держателів;

підписка;

висновок контрактів на придбання акцій з посадовими особами підприємств, що приватизуються, або з групою працівників підприємства, що уклали договір про недопущення банкрутства;

аукціон;

комерційний конкурс;

інвестиційні торги.

Обіг цінних паперів на повторному ринку - це перепродаж цінних паперів, послідовність операцій між продавцями і покупцями цінних паперів. Повторні операції проводяться через посередників-брокерів, інвестиційних ділерів; трейдерів по ринковому курсу.

Повторний обіг виконує дві функції:

1. зводить продавців і покупців (забезпечує ліквідність цінних паперів)

2. сприяє вирівнюванню попиту і пропозиції.

До операцій повторного обігу відносяться:

Процедура-лістинг (включення емітованих паперів в списки біржових цінностей лістинг);

Котирування. Оголошення ціни продавця і покупця на папір певного найменування. В котирувальному листі вказуються: найменування емітента, номінал паперу, ціна покупця, продавця, закриття, об'єм продажу, дата останньої операції, дивіденд, зміна ціни операції в абсолютному відносному вимірі; операції купівлі-продажу, які класифікуються по різних ознаках: виду ринку, об'єкту операції, виду контракту;

зберігання цінних паперів;

формування портфеля цінних паперів і управління ним.

Економічну суть і ринкову форму кожного цінного паперу можна одночасно розглядати з різних точок зір, в зв'язку з чим кожна цінний папір володіє цілим набором характеристик. Це зумовлює і можливість класифікації цінних паперів по різних ознаках, що звичайно диктується практичними потребами.

Обіг цінних паперів складає основу для фондових операцій комерційних банків.

До фондових операцій відносяться:

емісія і розміщення знову випущених цінних паперів;

кредитування під заставу цінних паперів і купівля цінних паперів банками за власний рахунок;

купівля і продаж цінних паперів на ринку за дорученням і за рахунок клієнтів;

зберігання і управління цінними паперами клієнтів.

Останні два вигляду операцій носять назву трастових. Таким чином, в залежність від вигляду фондових і довірчих операцій комерційні банки можуть виступати на ринку як емітент цінних паперів, фінансового інвестора і посередника у відносинах сторонніх емітентів і інвесторів. У якості емітента комерційний банк виступає у разі випуску власних акцій і облігацій.

Фондовий ринок є чутливим барометром стану економіки. Нині основними цілями на українському ринку цінних паперів є цілі становлення і закріплення відносин власності, а головними учасниками цього ринку - комерційні банки.

Учасники українського ринку цінних паперів мають загальну задачу - отримання прибутку. Саме під впливом джерел і умов, при яких вона утвориться, і складається структура вітчизняного фондового ринку, однією з відмінних рис якою стало істотне переважання державних цінних паперів.

Крім того, вельми характерно для вітчизняного фондового ринку і те, що основна частина приватних цінних паперів проходить тільки стадію первинного розміщення, майже не обертаючись на повторному ринку.

Останнім часом банки все більш активно придбавають цінні папери інших підприємств і організацій. Мета у них та ж, що і в інвесторів, які вкладають кошти в акції банків, - закріплення за собою прав власності. Досягається це різними шляхами: участю в утворенні нових підприємств і акціонуванні вже існуючих; створенням інвестиційних фондів.

Лідируюче положення банків на українському фондовому ринку підтверджується і тим, що найбільш популярними з приватних фондових цінностей стали саме емітовані комерційними банками. За участю банків створена значна частина інвестиційних фондів.

Оскільки управляти економікою може тільки той, хто володіє власністю, то і ринок цінних паперів (як що визначає, кому належать "титули" власності, і що забезпечує їх переміщення) придбаває особливу економічну і історичну значущість.

Вексель

Вексель - це різновид письмового боргового зобов'язання векселедавця беззастережно сплатити в певному місці суму грошей, вказану у векселі, власнику векселя (векселедержателю) при настанні терміну виконання зобов'язання (платежу) або на його вимогу.

Вексель дає його власнику право вимагати від боржника або акцептанта (третьої особи, що зобов'язалася сплатити по векселю) виплатити вказану в векселі суму при настанні терміну платежу. Тому вексель виступає складним розрахунково-кредитним інструментом, здатним виконувати функції як цінного паперу, так і кредитних грошей і засобу платежу. Зокрема, як цінний папір вексель сам може бути об'єктом різних операцій.

Випуск і обігу векселів регулюється діючими Основами цивільного законодавства і Законом України " Про цінні папери і Фондову Біржу “ від 18 червня 1991 р. №1201 XII

Основні риси векселя, що склався в міжнародній і українській практиці:

абстрактний характер зобов'язання вираженого векселем (текст векселя не повинен містити посилання на операцію, що є основою видачі векселі);

безперечний характер зобов'язання по векселю, якщо він є справжнім;

безумовний характер зобов'язання по векселю (вексель містить простої і нічим не зумовлена пропозиція або обіцянка сплатити визначену суму, і тому спроби оговорити платіж настанням яких-небудь умов не мають юридичної сили);

вексель - це завжди грошове зобов'язання (не може вважатися векселем зобов'язання, по якому сплата боргу здійснюється товаром, наданням послуг і т.п.);

вексель - це завжди письмовий документ (випуск векселів в безготівковій формі неможливий);

вексель - це документ, що має суворо встановлені обов'язкові реквізити.

Згідно з Міжнародною Конвенцією існує вісім обов'язкових реквізиту векселя:

вексельна мітка - тобто слово "вексель" повинно міститися не тільки в назві, але в текстовому змісті векселя;

валюта векселя- сума платежу, яка повинна бути вказана, як мінімум два рази: один раз цифрами, другий прописом з великої букви ;

зведення про платника по даному векселю;

зведення про особу на користь якого здійснюється платіж;

вказівка місця платежу;

вказівка терміну платежу;

час і місце виставляння;

власноручний підпис особи, що виставила вексель.

Сторони, зобов'язані по векселю, несуть солідарну відповідальність (при невиконанні зобов'язання основним боржником кредитор - векселедержатель може обертатися за стягненням до будь-якого з колишніх держателів, який в свою чергу при погашенні ним векселі придбаває право вимоги вексельної суми у будь-якого з осіб, що проходили у вексельному ланцюжку).

У залежності від критеріїв класифікації розрізнюють наступні види векселів.

Критерій	Види векселів
1.Число участників	Простий (соло-вексель) Перевідний вексель (тратта)
2. Характер угоди, що лежить в осніве векселя	товарний (комерційний) фінансовий (казначейский)
3. Забезпечення	Забеспечені, незабезпечені (бронзовіе, дружні, зустрічні)
4. Спосіб передачі	На предґявника, ордерний (обіг по передаточному напису)

Товарний вексель. У основі грошового зобов'язання, вираженого даним векселем, лежить товарна операція, комерційний кредит, що надається продавцем покупцеві при реалізації товару. У цій якості вексель може, з одного боку, виступати як знаряддя предмета, а з іншого боку - виконувати функції розрахункового засобу, багато разів переходячи з рук в руки і обслуговуючи в якості грошового субститула численні акти купівля-продаж товарів.

Фінансовий вексель. У основі грошового зобов'язання, вираженого даним видом векселя, лежить яка-небудь фінансова операція, не пов'язана з купівлею-продажем товарів. Різновидом фінансового векселя є "комерційні папери" - прості, векселі, що обертаються на ім'я емітента, не що мають забезпечення, дисконтні або що приносять відсоток до номінала, що випускаються частіше за все на термін від 1 до 270 днів, в формі "на пред'явника"

Казначейський вексель - короткостроковий цінний папір, що випускається урядом.

Дружній вексель - це вексель, за яким не стоїть ніякої реальної операції, реального фінансового зобов'язання, однак особи, що беруть участь в векселі, є реальними. Звичайно дружніми векселями зустрічно обмінюються дві реальних особи, що знаходяться в довірчих відносинах, для того, щоб потім врахувати банці або віддати вексель в заставу, отримавши під нього реальні гроші, або щоб використати його для здійснення платежів.

Бронзовий вексель - це вексель, за яким не стоїть ніякої реальної операції, ніякого реального фінансового зобов'язання, причому хоч би одна особа, що бере участь у векселі, є видуманою. Мета бронзового векселя - або отримання під нього грошей в банку, або використання фальшивого документа для погашення боргів по реальних товарних операціях або фінансових зобов'язаннях.

У Простому векселі беруть участь дві особи, з яких платником є векселедавець. Останній, виписуючи такий вексель, зобов'язується в ньому сплатити безпосередньо своєму кредитору (векселедержателю) певну суму в певному місці і в певний термін.

У Перевідному векселі беруть участь три і більше особ. Платником є не векселедавець (трасант), а інша особа, яка приймає на себе зобов'язання сплатити такий вексель в термін. Перевідний вексель - це фактично письмова пропозиція векселедавця, звернена до третьої особи (платнику, що іменується трасатом) сплатити зумовлену суму кредитору (векселедержателю, емітенту).. Окрім класичного перевідного векселю з участю трьох осіб можливий випуск в обіг перевідних векселів з участю двох і навіть однієї особи. Векселедавець може при виписці перевідного векселя призначити одержувачем не третьої особи, а самого себе або того, кому він сам в подальшому накаже.

У перевідному векселі зобов'язання трасанта умовно, він зобов'язується сплатити вексельну суму якщо трасат не заплатив її, в цьому випадку трасант прирівнюється до держателя простого векселя. Перевідний вексель не може розглядатися як зобов'язання обличчя векселедавця. Він може стати зобов'язанням платника (трасата), але тільки після здійснення ним одностороннього акту волевиявлення особливої форми - акцепту. Акцептованний вексель - це вексель що має згоду платника на його оплату. З моменту акцепту векселя трасатом останній стає прямим боржником. Якщо трасат акцептує вексель, але не платить по ньому, проти нього виникає протест в неплатежі. Природно, протест виникає і у випадку необгрунтованого неакцепта. Ремітент може поступити з отриманим векселем двояко: або пред'явити його до оплати трасату, або передати свої права в частині оплати векселя іншій особі. Ця операція називається індосированням (індосацією) векселя і здійснюється з допомогою індосамента, особливого передавального напису на обороті векселя або додатковому листі (аллонжі).

Число індосаментів на одному векселі не обмежено.

Види індосамента:

повний індосамент;

частковий індосамент;

банківський індосамент;

іменний індосамент;

оборотний індосамент;

безоборотний індосамент;

індосамент з обмовками;

індосамент без обмовок;

препоручительний індосамент.

Обігу векселів регламентується законами і положеннями що спираються на міжнародне вексельне право (Женевська Міжнародна Конвенція про векселі від 7 червня 1930 року), яке передбачає надто ліберальну процедуру їх випуску. Для цього не потрібно ні державної реєстрації векселя, ні спеціального захисту її сертифіката, ні попередніх умов його появи, ні спеціальної застави або застави. Від учасників, укладеної з використанням векселя операції, потрібно лише наявність у них право- або дієздатності.

Разом з цим, простота випуску векселя компенсується суворістю виконання його умов сторонами операції. Існує ряд вимог і спеціальних процедур при проведенні вексельних операцій. Саме тому робота з векселями вимагає певного професіоналізму.

З метою підвищення надійності векселя в обігу на ньому ставиться підпис спеціального поручителя, званий аваль. Причому аваль може торкатися як всієї суми боргу, так і її частини. Тим самим особа, що здійснила аваль (аваліст), приймає на себе відповідальність за здійснення платежу, якщо трасат, трасант або індосант не зможуть це зробити.

Якщо розглядати практику вексельного обігу на Україні, то можна сказати, що тут чітко простежуються дві тенденції.

По-перше, бажання українських підприємств і банків збільшити частку своїх векселів в обігу.

По-друге, банки знайшли новий сектор додатку капіталу.

У Україні комерційні векселі випускаються, як правило для розрахунку з кредиторами, при цьому ніяк не враховується дебіторська заборгованість підприємств. Використання корпоративного в господарській діяльності підприємств виправдовується необхідністю "розшивки" неплатежів, що буквально захлеснули українську економіку. Жорстка дефляційна політика уряду за всі роки '' незалежності '' привела до різкої нестачі "реальних" грошей в економіці. Багато з підприємств, особливо виробничі позбавилися останнього джерела поповнення оборотних коштів - інфляційного.

З іншого боку, високий рівень кредитних ставок для кінцевих позичальників, привів до того, що векселі і інші сурогати стали єдино можливими формами розрахунку і поповнення оборотних коштів.

Тому більшість українських комерційних векселів працює по схемі відмінної від класичної (у вигляді товарного кредиту). Часто векселі підприємств використовуються тільки як засіб розрахунку з кредиторами, а його функція безпосереднього обігу в гроші ігнорується. Причина проста: як тільки відбувається трансформація векселя в гроші, то продукція з розряду відвантаженої переходить в розряд реалізованої, отже необхідно платити податок на прибуток. Тому вексель переходить від одного контрагента до іншого як покриття дебіторської заборгованості і якщо і повертається векселедавцеві, то лише як погашення дебіторської заборгованості.

Тому оператори вексельного ринку роблять основний удар на операції з банківськими векселями як більш надійними і ліквідними. Дані обставини пов'язані з тим, що готівку держателі банківських векселів можуть отримати по них живі гроші, в той час як комерційні в кращому випадку мають забезпечення яким-небудь товаром. Інтерес банків до векселів цілком закономірний.

По-перше, зниження прибутковості на ринках ГКО/ОФЗ і ОГСЗ примусило банки звернути увагу на більш высокодохідні цінні папери.

По-друге, банки не могли не враховувати запити клієнтів, а також активно

використовують їх для взаєморозрахунків. Крім того, отримуючи від використання векселів прибуток, банки розширюють тим самим спектр що пропонуються клієнтам послуг.

Негативним чинником у використанні векселів українськими банками є їх непомірний випуск. Ризикована політика багатьох банків у використанні векселів поставила їх у важке фінансове положення.

Облігація. Облігація - цінний папір, що засвідчує внесенням її власника коштів і підтверджуюча зобов'язання емітента відшкодувати власнику її номінальну вартість у встановлений термін з сплатою фіксованого відсотка ( якщо інше не передбачене умовами випуску).

Облігації випускаються в серії, що складається з однорідних цінних паперів з рівною номінальною вартістю і однаковими умовами випуску і погашення. Облігація має ряд обов'язкових елементів:

номінал - грошова сума, позначена на лицьовій стороні сертифіката облігації, її отримує власник в день настання терміну погашення;

купонну ставку - зумовлений відсоток від номінальної вартості, яку повинен виплачувати емітент щорічно. Хоч купонна ставка встановлюється як річна, але виплачуватися вона може по частинах, наприклад, раз в квартал або півроку;

дату погашення - календарну дату, день, в який компанія повертає власнику облігації суму, рівну номіналу і припиняє виплату відсотків;

договір емісії - контракт на публічний випуск облігаційної позики, він виконується між позичальником і компанією - ділером, що розповсюджує дану позику;

положення про виплату - пункт договору про емісію, згідно з яким емітент створює спеціальний фонд погашення, з якого проводиться виплата відсотків і номінальної вартості;

забезпечення - активи або майно компанії, службовці заставою при випуску облігацій;

рейтинг - оцінку їх інвестиційних якостей спеціалізованими організаціями.

Бланківські облігації повинні містити наступні реквізити:

найменування "облігація";

фірмове найменування і місцезнаходження емітента;

фірмове найменування (або ім'я) покупця або напис, що облігація на пред'явника;

номінальну вартість облігації;

розмір відсотків (якщо передбачені відсотоки);

порядок і терміни погашення облігації і виплати відсотків;

місце і дату випуску, номер державної реєстрації, серію і порядковий номер облігації;

зразки підписів уповноважених облич емітента;

права, витікаючі з облігації.

Рішення про випуск облігацій приймається правлінням банку (кредитної установи) в порядку, передбаченому його статутом. Таке рішення

обов'язково повинно містити:

виклад мети випуску;

вказівка виду облігацій (іменні або на пред'явника);

загальну суму випуску;

номінальну вартість облігації;

порядок виплати відсотків;

порядок і терміни розміщення облігацій;

порядок оплати облігацій і т.д.

Крім основної частини до облігації може додаватися купонний лист на виплату відсотків. Купон повинен містити наступні реквізити: порядковий номер купона; номер облігації; найменування емітента; рік виплати відсотків; зразки підписів уповноважених лиць емітента облігації.

Банк може випускати облігації лише при умові повної сплати всіх раніше випущених ним акцій (для акціонерного банку) або повної сплати пайовиками своїх часток в статутному капіталі банку (для пайового банку). Одночасний випуск банком акцій і облігацій забороняється.

Облігації повинні бути розміщені не пізніше ніж через 6 місяців після реєстрації їх випуску. Мінімальної оплаченої частки випуску облігацій, досягнення якої вважалося б необхідним для реєстрації підсумків випуску, не встановлений. При реалізації облігацій не потрібно також відкриття банком-емітентом спеціального накопичувального рахунку в Національному Банку.

Облігації підприємств (корпоративні облігації) випускаються підприємствами з метою фінансування витрат на придбання елементів основного і, більш рідко, оборотного капіталу.

По суб'єктах облігації поділяються на іменні і на прид'явника.

На іменних облігаціях вказується найменування держателя. На Україні корпоративні облігації можуть бути іменними і пред'явницькими. Власникам іменних облігацій видається сертифікат - документ, що свідчить про право тієї або іншої особи на володіння вказаними в ньому борговими зобов'язаннями. Компанія що випустила іменні облігації, доручає спеціальному агенту, частіше за все комерційному банку, вести облік їх руху, фіксуючи перехід з одних рук в інші. При продажу іменних облігацій сертифікат колишнього власника гаситься, а новому власнику видається новий сертифікат.

По методу забезпечення облігації підприємств бувають заставними і без заставними.

Заставні облігації забезпечуються фізичними і фінансовими активами (цінними паперами) компанії. Беззаставні, або незабезпечені, облігації являють собою прямі боргові зобов'язання, що не створюють майнових претензій до корпорації. Їхнім забезпеченням служить загальна платоспроможність компанії. По умовах виплати відсотків розрізнюють облігації з фіксованим і плаваючим відсотком.

Фіксований відсоток звичайно визначається як частина номінальної вартості облігації. Плаваючий відсоток встановлюється періодично в відповідності із змінами ставок грошового ринку і ринку капіталів. Відсотоки розраховуються по відношенню до номінала облігацій незалежно від їх курсової вартості. Відсоток може виплачуватися чеком, платіжним дорученням, поштовим або телеграфним переказом. Виплата чергових відсотків держателеві облігації засвідчується шляхом погашення або відрізання купона на облігації. Оплата може здійснюватися у формі цінних паперів, перерахування грошових сум, в тому числі у іноземній валюті, товарами або іншими майновими правами. Виплата відсотків по облігації є юридичним зобов'язанням підприємства. У разі відмови у виплаті емітент може бути оголошений неплатоспроможним і підлягати ліквідації. Джерелом виплати відсотків є чистий прибуток, а у разі її недостатності - спеціальні резервні фонди емітента.

По способах погашення облігації класифікуються на відзивні і безвідзивні.

Відзивні облігації дають емітенту право їх дострокового погашення.

При відзиві видається премія, облігації купувалися з деякою добавкою до номінальної вартості. Безвідзивні облігації гасяться по номіналу в заздалегідь встановлений термін погашення.

За характеристиками резервних фондів розрізнюють облігації з відкладеним фондом і з викупним фондом.

Відкладений фонд створюється для погашення частини або всієї суми позики шляхом періодичних фіксованих відрахувань з чистого прибутку. По мірі формування відкладеного фонду здійснюється дострокове гасіння частини випуску по номінальній вартості без виплати премії. Гасіння проводиться шляхом прямого звернення до держателів облігацій. Викупний фонд також формується за рахунок відрахувань від прибутку. Однак використовується він для придбання (викупу) облігацій на ринку, якщо викуп можна зробити по зазделегідь встановленій ціні або нижче. Така можливість з'являється при зростанні ставки позичкового відсотка. Звичайно шляхом викупу на ринку гаситься менша частина позики. Різновидом випусків з відкладеним фондом є серіальні облігації. По цих облігаціях частина боргу підлягає обов'язковому погашенню щорічно.

По наявності конверсійного привілею облігації поділяються на конвертовані, обмінні, неконвертовані.

Конвертовані облігації дають їх держателеві право на купівлю звичайних акцій цієї ж компанії по певній ціні у визначений термін. Обмінні облігації дають право придбання по фіксованій ціні звичайних акцій інших компаній (крім акцій компанії-емітента даних облігацій). При цьому акції інших компаній служать заставою для забезпечення прав держателів обмінних облігацій. Неконвертовані облігації не володіють конверсійним привілеєм, тобто правом купівлі звичайних акцій.

Крім вже вказаних, існують наступні особливості облігацій підприємств:

емітуються в основному великими компаніями;

при ліквідації підприємства погашення облігацій (виплата коштів їх держателям) здійснюється тільки після розрахунків з працівниками по оплаті праці, тобто перед розрахунком з бюджетом і акціонерами;

при виплаті відсотків по облігаціях при нестачі прибутку для цієї цілі підприємства ( на відміну від банків) не мають права виплачувати їх з резервного фонду;

випуск облігацій можливий тільки після оплати всього випуску акцій, але не більше за 25% статутних капітали.

На даний момент на ринку боргових зобов'язань ці облігації відсутні.

Держателі облігацій не користуються правами власників акціонерних товариств, якими наділені власники акцій. Проте особи, що мають на руках облігації, володіють певними перевагами перед акціонерами.

До того, як акціонерне товариство нараховує дивіденди по акціях, воно повинно забезпечити виплату відсотоків по облігаціях. Якщо акціонерне товариство стає банкротом, то насамперед гасяться його зобов'язання перед держателями облігацій і іншими кредиторами, а тільки потім активи, що залишилися, розподіляються між акціонерами. Таким чином, боргові зобов'язання володіють старшинством перед пайовими цінними паперами.

Комерційні організації, розміщуючи облігації і інші боргові зобов'язання, зобов'язуються виплатити їх номінальну вартість. У США найчастіше облігації випускаються з номінальною вартістю в розмірі 1000 доларів. Проте на ринку зустрічаються облігації з номіналом 10000 доларів, 500 і навіть 100 доларів. Облігації вартість яких складає менше за 1000 доларів, називають облігаціями з низькою ціною. Відповідно облігації з вартістю понад 1000 доларів називаються дорогими облігаціями. Банки звичайно віддають перевагу облігаціям великого номінала, оскільки по них зручніше платити відсотоки. Котирування облігацій дається в відсотках від їх номінальної вартості.

Повернення грошей по облігаціях здійснюється в певний час, яке називається датою погашення. Корпоративні облігації звичайно випускаються на термін від 10 до 40 років і більш. Найбільш поширені облігації, що випускаються на період від 20 до 30 років. Облігації з термінами обігу до 5 років вважаються короткостроковими. Вони звичайно випускаються компаніями, пов'язаними з виробництвом продукції, наданням послуг, і можуть бути гарантовані їх активами або застраховані. Облігації, що випускаються на термін від 7 до 15 років відносяться до середньострокових, а облігації, що знаходяться в обігу більше за 20 років, є довгостроковими. Величина відсотків по облігаціям залежить від тривалості їх обігу. Як правило, в нормальній економічній ситуації, облігації, що випускаються на тривалі терміни, приносять підвищені відсотоки в порівнянні з облігаціями, що розміщуються на більш короткі терміни часу. При чому різниця між рівнями прибутковості по довгострокових облігаціях виявляється меншою, ніж розрив в прибутковості за короткостроковими борговими зобов'язаннями. Тому лінія прибутковості облігацій має вигляд опуклої зростаючоі кривоі.

У екстремальних економічних умовах вказаний зв'язок між прибутковістю боргових зобов'язань і термінами їх обігу порушується. При високій інфляції, коли попит на гроші значно перевищує їх пропозиція, ставки відсотків по короткострокових боргових цінних паперах можуть виявитися вище, ніж по довгострокових.

В угоді про випуск облігацій встановлюються права і обов'язки сторін. Законодавством звичайно передбачаються вимоги до такого роду угод, визнані захищати інтереси вкладників. Акціонерні товариства мають зобов'язання виплатити відсотоки на кожну облігацію, вказати місця, в яких облігації і купонні листи будуть вручені їх держателям, визначити юридичний титул і заставну власність, застрахувати закладену власність проти пожежі і інших можливих втрат; заплатити податки, розкрити інформацію про акціонерне товариство і правові основи його діяльності.

Якщо акціонерне товариство не виконує свої зобов'язання перед держателями облігацій, то останні, нарівні з довіреним представником,можуть зробити деякі дії для того, щоб відновити свої втрати.

Акціонерне товариство виплачує відсотоки по облігаціях в певні періоди часу. Тому при продажу облігацій в дні, неспівпадаючі з днями виплати відсотків, покупець і продавець повинні розділити між собою суму відсотків. Більшість облігацій продається з наростаючими відсотками. При цьому покупці сплачують продавцям крім ринкової вартості облігацій відсотоки, належні за період, що пройшов з моменту їх останньої виплати. Самі ж покупці при настанні терміну виплати відсотків отримують їх повністю. Таким чином, сума відсотків розподіляється між різними власниками.

1.2 Класифікація цінних паперів

Як первинні цінні папери, виступають акції, облігації, ноти, вексель, депозитні сертифікати і інші інструменти, що є правами на майно, грошові кошти, продукцію, землю і інші первинні ресурси. Похідні цінні папери - будь-які цінні папери, що засвідчують право власника на купівлю або продаж первинних цінних паперів - акцій, облігацій державних боргових зобов'язань. До числа таких паперів можна віднести опціони, фґючерси, підписні права. Поняття похідних цінних паперів є юридично визнаним за Законом України “Про цінні папери і фондову біржу “.

Цінні папери - відособлені документи - мають матеріальну форму у вигляді паперових сертифікатів. Про цінні папери - записах по рахунках - кажуть, що вони мають безготівкову форму. У цьому випадку цінний папір існує у вигляді запису на рахунку бухгалтерського обліку і аналітичних реєстрах до нього. Відповідно, бухгалтерський запис містить всі необхідні реквізити цінних паперів (емітент, терміни, сума, держатель, відсоток і т.п.). При купівлі-продажу цінних паперів, даруванні, передачі, погашенні і т.п. вона переміщається не шляхом передачі паперового сертифіката ( його не існує), а шляхом здійснення бухгалтерських проводок по рахунках і записів в реєстрах бухгалтерського обліку.

Боргові цінні папери - є борговими зобов'язаннями (облігація, нота, вексель і т.п.). Цінні папери - титули власності засвідчують право власності на активи (прості і привілейовані акції, конвертовані цінні папери, варранты, підписні права і т.п.

По загальноприйнятій практиці, короткострокові цінні папери - терміном погашення до 1 року, середньострокові - від 1 до 5 років, довгострокові - понад 5 років (по борговим зобов'язанням України від 5 до 30 років). До безстрокових цінних паперів відносяться фондові інструменти, що не мають кінцевого терміну погашення - акції, безстрокові облігації, що випускаються державою (наприклад, консолі).

Корпоративні цінні папери - фондові інструменти, що випускаються підприємствами, організаціями. Приватні цінні папери - в цьому випадку мова йде про випуск цінних паперів фізичними особами. Такими фондовими інструментами можуть виступати вексель і чек.

Цінні папери, що обертаються - можуть вільно купуватися-продаватися, в т.ч. на основі здійснення передавального напису або без такого без обмеження - за умовами емісії - видів ринків, на яких вони можуть обертатися. цінні папери, що не обертаються - не можуть купуватися-продаватися на різних видах ринків. Наприклад, якщо емітент при випуску цінного паперу ставить умову, що вона не може бути перепродана і може купуваатися зворотньо тільки самим емітентом, то це - цінний папір, що не обертається. Цінні папери з обмеженим колом обігу - операції купівлі-продажу по таких паперах можуть здійснюватися з обмеженнями по видах ринків.

Іменний цінний папір - ім'я держателя реєструється в спеціальному реєстрі, який ведеться емітентом. Цивільний кодекс України встановлює, що обличчя, якому належать права, засвідчені іменним цінним папером, повинне в ній називатися. Українське законодавство вимагає, щоб іменний цінний папір передавався іншій особі в порядку, встановленому для уступки вимог.

Цінний папір на пред'явника - не реєструється у емітента на ім'я держателя і передається іншій особі шляхом вручення. Ордерний цінний папір - складається на ім'я першого держателя з обмовкою …

Відповідно, ордерний цінний папір передається іншій особі шляхом здійснення передавального напису. Ордерними паперами по українському законодавству можуть бути чек, вексель, коносамент.

Термінові цінні папери мають конкретні терміни погашення (конкретний термін, у такий-то час від пред'явлення і т.п.) Цінні папери з терміном пред'явлення не містять конкретного терміну погашення, зобов'язання по ним виконуються при пред'явленні цінного паперу.

Цінні папери з фіксованим прибутком - в момент випуску цінного паперу жорстко фіксується рівень її прибутковості до номінала; при коливаннях середньої відсотокної ставки на ринку рівень прибутковості не змінюється. Цінні папери з колихаючимся прибутком - прибутковість цінного паперу до номінала змінюється в відповідності з коливаннями середньої відсоткової ставки на ринку; вона може індексуватися, наприклад, по валютному курсу і т.п.

Відзивні цінні папери можуть бути відкликані емітентом достроково, до настання терміну погашення. Можуть відзиватися також безстрокові цінні папери, якщо це передбачене умовами випуску (наприклад, привелийованні акції). Інвестор зобов'язаний повернути емітенту вказані цінні папери на умові зворотного продажу, по цінах і т.п., встановлених при емісії цінних паперів. Безвідзивні цінні папери не можуть бути відкликані і погашених емітентом достроково, що повинне бути передбачено умовами їх емісії.

Інвестиційні цінні папери - цінні папери, в які кошти інвестуються на відносно постійній, довгостроковій основі. Метою інвестицій є отримання прибутку від відсотка по цінних паперах і приросту їх курсової вартості, а також створення резерву ліквідних активів для підтримки вимог до ліквідності емітента. У міжнародній практиці звичайно до даної категорії відносять тільки ті цінні папери, які мають високі рейтинг і оцінки якості. Ринкові цінні папери - цінні папери, в які кошти інвестуються для здійснення спекулятивних короткострокових операцій по купівлі-продажу цінних паперів.

Акція

Акція являє собою свідоцтво про внесення пая в капітал акціонерного товариства, що дає право на управління шляхом голосування, на отримання прибутку від діяльності товариства, на частку у власних коштах.

За способом реєстрації виділяють іменні акції і на прид'явника.

Іменні акції передбачають позначення найменування власника на бланку або сертифікаті акції. На пред'явницьких акціях найменування власника не вказується. По законодавству, в Україні акції можуть бути тільки іменними.

В залежності від виду прав, акції поділяються на звичайні і привілейовані. Привілейовані акції (преференції, префакції) дають своїм держателям привілеї, якими не володіють власники звичайних акцій. Перший привілей торкається активів: при ліквідації компанії претензії що до активів держателів префекцій задовольняються насамперед в порівнянні з держателями звичайних акцій. Другий привілей торкається дивідендів: держателі префакцій звичайно отримують фіксовані дивіденди, виражені або в певній грошовій сумі, або в відсотках від номінальної вартості. Фіксований дивіденд по привілейованих акціях встановлюється при їх випуску. При виплаті дивідендів насамперед виплачуються дивіденди по префакціям, потім по звичайних акціях.

Привілейовані акції можуть володіти деякими іншими правами.

По-перше, умовами випуску привілейованих акцій звичайно передбачається, що у випадку, якщо по них не є можливості виплатити фіксований відсоток, держателі звичайних акцій не повинні отримувати дивідендів. По-друге, сума відсотків що виплачуються по привілейованим акціям, може бути підвищена до розміру дивідендів по звичайним акціям, якщо величина останніх встановлена на більш високому рівні. По-третє, привілейовані акції можуть протягом деякого періоду часу бути наділені правами їх обміну за бажанням власника на певне число звичайних акцій. По-четверте, при випуску привілейованих акцій акціонерне товариство може передбачити можливість їх викупу у власників по цінах, що перевищують ринкові.

По умовах виплати дивідендів розрізнюють кумулятивні і некумулятивні префакції. По кумулятивним префакціям не виплачені за рішенням директорів дивіденди нагромаджуються на спеціальних рахунках і виплачуються при отриманні достатнього прибутку. По некумулятивним префакціям неоголошені дивіденди не нараховуються і не виплачуються. Дивіденд по префакціям може змінюватися в залежності від рівня позикового відсотка. Такі префакції називаються префакціями з плаваючим або змінним курсом. Згідно із законодавством України при наявності прибутку, достатнього для виплати фіксованих дивідендів по префакціям, акціонерне товариство не має право відмовляти їх держателям у виплаті дивідендів. У разі відмови суспільства акціонери можуть зажадати виплати дивідендів через позик. Виплата дивідендів по префакціям у разі недостатності прибутку або збитковості акціонерного товариства можлива тільки за рахунок і в межах спеціальних фондів, створених для цієї цілі.

По властивостях поворотність префакції ділиться на поворотні і неповоротні.

Поворотні префакції можуть бути викуплені емітентом або на відкритому ринку, або шляхом прямого звернення до держателів. При цьому держателям виплачується премія в відсотках до номінальної вартості префакції. Неповоротні префакції не гасяться.

По праву голоса префакції поділяються на ті, що не голосують і що володіють умовним правом голосу. Не голосуючі префакції не володіють правом голосу.

Умовне право голосу реалізовується держателями префакцій у разі не виплати дивідендів і при зміні умов випуску префакцій.

У залежності від конверсійного привілею розрізнюють конвертовані і неконвертовані префакції. Конвертовані префакції на відміну від неконвертованих можуть обмінюватися на звичайні акції по зазделегідь умовленій ціні у встановлений проміжок часу.

По участі в прибутках префакції класифікуються на префакції з фіксованим дивідендом і префакції з участю. Префакції з участю передбачають виплату додаткових дивідендів в певній частці або на однакових з держателями звичайних акцій умовах.

Звичайні акції по праву голосу розрізнюють на ті, що голосують і обмежені. Голосуючі акції дають право голосу по формулі: 1 акція = 1 голос. Серед обмежених акцій виділяють акції з обмеженим правом голосу, підлеглі акції і що не голосують. Акції з обмеженим правом голосу випускаються з лімітом на число або частку держателів, що можуть голосувати. Підлеглі акції дають право голосу з розрахунку на одну акцію, але в меншій мірі, тому що випущені тією ж компанією , але іншого класу. Не голосуючі акції не дають право голосу з розрахунку 1 акція=1голос.

Покупці звичайних акцій придбавають ряд пов'язаних з ними прав.

По-перше, акція може бути продана або поступлена її власником якій-небудь іншій особі. Лише в рідких випадках вказані права обмежуються на деякий час. По-друге, держателі звичайних акцій мають право на отримання дивідендів. Їх джерелом є прибуток акціонерного товариства, що залишився після погашення всіх його зобов'язань перед кредиторами, сплати податків і виплат дивідендів по привілейованих акціях. Розмір дивідендів визначається раз в рік радою директорів компанії і затверджується загальними зборами акціонерів з урахуванням отриманих фінансових результатів і потреб у використанні прибутку для розширення і розвитку діяльності акціонерного товариства. Звичайно по звичайних акціях можливість отримання дивідендів і їх рівень не гарантується, хоч в окремих випадках такі гарантії можуть бути дані. Дивіденди виплачуються не тільки грошима, але і новими акціями.

По-третє, при ліквідації акціонерного товариства акціонери мають право на отримання частини його активів, що залишилися після задоволення вимог кредиторів, пропорційно акцій, що належать їм в загальному об'ємі. Претензії власників звичайних акцій при цьому задовольняються в останню чергу після того, як погашені зобов'язання перед тими, кому належать привілейовані акції. По-четверте, держателі акцій отримують можливість брати участь в управлінні компанією за допомогою голосування на зборах акціонерів при виборі її виконавчих органів і при розв'язанні принципових питань діяльності акціонерного товариства. Голосування може здійснюватися як шляхом особистої участі акціонерів в зборах, так і через видачу іншому обличчю довіреності або за допомогою розсилки спеціальних повідомлень, що відображають думку акціонера з питань, включених в порядок денний зборів. Бланки таких повідомлень завчасно розсилаються компанією. При обранні посадових осіб акціонерних товариств в ряді країн допускається використання як статичної, так і кумулятивної систем голосування. У рамках статичної системи одна акція має один голос. При кумулятивній системі голосування, число голосів, які отримує акціонер, дорівнює кількості акцій, що є у нього, помноженій на число виборних кандидатур (посад). По-п'яте, власники мають право на отримання інформації про діяльність акціонерного товариства, головним чином ту, яка представлена в річних звітах. Власники акцій також можуть знайомитися з переліком акціонерів і з даними обліку і звітності, що ведеться в компанії. По-шосте, власники звичайних акцій можуть дістати право купівлі нових випусків цінних паперів компанії. На кожну акцію доводиться одне таке право, яке може давати можливість придбати одну або декілька нових акцій по фіксованій ціні. Право на купівлю має внутрішню вартість в тому випадку, якщо ціна придбання цінного паперу виявляється нижче її поточної ринкової ціни. Ті, хто не хоче скористатися правами, що мають внутрішню вартість, можуть продати їх іншим обличчям. Можливість реалізації права звичайно обмежено терміном, що складає від 30 до 60 днів з моменту вступу прав в силу.

...