Форми грошей та їх еволюція

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1.ВИНИКНЕННЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ГРОШЕЙ

1.1 Сутність та походження грошей

1.2 Процес емісії в різних країнах

1.3 Гроші як міра вартості

РОЗДІЛ 2.ФОРМИ ГРОШЕЙ

2.1 Форми грошей

2.2 Суть і характер обігу банкноти

РОЗДІЛ 3.СТАБІЛІЗАЦІЯ ГРОШОВОГО ОБІГУ ЗА ДОПОМОГОЮ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ

3.1 Економічна стабілізація грошового обігу за допомогою реформи

3.2 Основні види реформ та методи, які використовуються в процесі реформ

3.3 Грошова реформа в Україні, її причини та наслідки

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

грошовий емісійний реформа

У ринковій економіці грошам належить визначне місце. Вони забезпечують життєдіяльність суб'єктів держави, огортаючи всі клітини системи виробничих відносин.

Справді, величезна кількість людей у світі щоденно розраховуються грошима за придбані товари чи послуги. Проте не кожна людина задумується про те, яке важливе значення мають гроші. А вони необхідні для функціонування економіки, оскільки саме гроші можуть привести в рух фінансовий механізм, здатний забезпечити розвиток виробничих сил.

Гроші - одне з найдавніших явищ у житті суспільства - відіграють важливу роль у його економічному і соціальному розвитку. Вони завжди привертали до себе пильну увагу науковців. Аналіз наукових праць засвідчив, що гроші завжди визначали головний стрижень, навколо якого концентрувала свою увагу економічна наука.

Особливого значення вивчення грошей набуває для розуміння функціонування ринкової системи економіки.

В Україні багато економічних процесів мають патологічний характер. Це пов'язано з не дуже вдалим впровадженням ринкової економіки в нашій країні, з необхідністю вирішувати ті задачі, які в розвинутих країн виникали декілька десятиліть тому. Ці обставини створюють додаткові можливості для більш поглибленого вивчення економічних явищ і процесів.

Актуальність теми курсової роботи зумовлена багатьма факторами. До найголовніших з них належить насамперед той факт, що Будучи предметом попиту, гроші впливають на ринок товарів і послуг. По-друге, нині стало очевидно, що стан грошового обігу може привести до змін умов економічної рівноваги. Так, при інфляції люди по-іншому підходять до розподілу своїх доходів між заощадженням і споживанням, ніж у періоди стабілізації цін.

Предметом роботи є суспільні відносини, що виникають з приводу оподаткування громадян та сплати ними зборів і обов'язкових платежів у централізовані фонди державних коштів.

Об'єктом дослідження в курсовій роботі є грошова реформа, що була проведена на Україні в 90-ті роки.

Метою курсової роботи є, в межах запропонованого обсягу розглянути основні питання, що стосуються еволюції грошей з економічної точки зору, узагальнивши різноманітні визначення поняття грошей, скласти умовне розділення цих понять на групи і описати зміст цього поділу. Розглянути основні функції та підфункції грошей. Основна частина роботи складається з трьох розділів, присвячених розкриттю суті і функцій грошей, їх походженню і розвитку, основним концепціям грошей.

Завданнями курсової роботи є:

1. Розкриття питання походження грошей, деяких концепцій, економічної сутності, закономірностей виникнення та розвитку грошей.

2. Розгляд вирішення проблеми державних фінансів за допомогою емісійного процесу та наслідків, до яких він призводить в історичному аспекті.

3. Прослідкувати вплив на економічний процес різних видів грошей та, в зв'язку з цим виникнення нових форм.

4. Простеження проблеми розкриття сутності грошей через їх функції.

5. Виділення деяких основних результатів проведення грошової реформи в Україні та впровадження в економічний обіг країни національної валюти. Розгляд деяких аспектів економічної ситуації за останні роки.

У роботі простежуються проблеми розвитку грошових відносин, як у світовій теорії і практиці, так і у вітчизняній. З цією метою опрацьовано ряд наукових досліджень і праці зарубіжних та українських економістів.



РОЗДІЛ 1.ВИНИКНЕННЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ГРОШЕЙ

1.1 Сутність та походження грошей

Громші -- особливий товар, що є загальною еквівалентною формою вартості інших товарів. Гроші виконують функції мірила вартості та засобу обігу. Крім того, вони є засобами нагромадження та платежу. З утворенням світового ринку деякі національні гроші виконують функції світових.

Уже в працях Платона й Аристотеля є цікаві висловлювання про гроші. Часто згадується про них і в літописах періоду Київської Русі. Проте систематичні дослідження грошей і формування їх наукових теорій почалися з розвитком капіталізму. Вивчення грошей значною мірою визначило формування економічної теорії як науки. Класична політекономія Заходу, по суті, виросла з дослідження фундаментальних проблем грошей, що були поставлені у працях А. Сміта і Д. Рікардо. Наукові розробки цих учених стали також джерелом теорії грошей К.Маркса, яка займає важливе місце в марксистській економічній науці. Багато уваги проблемам грошей приділялося у працях відомих економістів Заходу XIX-XX ст. - Дж. С. Міля, У. Джевонса, Л. Вальраса, М. Туган-Барановського, А. Маршалла, Дж. Кейнса, П. Самуельсона, Д. Патінкіна, М. Фрідмана та ін.

Незважаючи на багатовікові дослідження і велику кількість теоретичних концепцій грошей, людство сьогодні не має однозначної й остаточної відповіді на питання, що ж таке гроші. Уявлення, які не викликали сумнівів в одних суспільних умовах, зі зміною останніх вступали в суперечність з реальною дійсністю і відкидалися. Очевидно, все це можна пояснити тим, що сутність грошей змінюється адекватно змінам характеру суспільних відносин, в яких вони функціонують. Тому для пізнання природи грошей необхідно з'ясувати питання про їх походження, про причини, що зумовлюють виникнення та існування грошей в економічному житті суспільства.

Поява грошей як результат еволюційного розвитку товарного обміну. Щоб дати науково достовірне тлумачення сутності грошей, потрібно насамперед дослідити їх походження. На жаль, світова економічна думка не дала однозначного пояснення цього процесу.

Починаючи з Арістотеля і до ХVIII ст. у теорії грошей досить поширеною була думка, що гроші виникли внаслідок угоди між людьми або запроваджені законодавчими актами держави задля полегшення обміну товарів. Таке трактування походження грошей дістало назву раціоналістичної концепції.

Проте науковий аналіз походження та природи грошей, зроблений класиками політичної економії А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом, довів безпідставність раціоналістичної концепції. Адже гроші в їх найпростіших проявах виникли на ранніх ступенях розвитку суспільства, коли ні фактор взаємної домовленості, ні державна влада просто не могли відігравати істотної ролі у формуванні економічних відносин, тим більше конституювати таку складну їх форму, як гроші.

Засновники класичної політичної економії дійшли висновку, що виникнення грошей зумовлене труднощами безпосереднього обміну продуктами праці. На найнижчих щаблях економічного розвитку, коли виробники тільки почали одержувати надлишки продуктів своєї праці і хотіли їх обміняти, зробити це було досить складно: бажання двох суб'єктів ринку щодо обміну споживними вартостями не збігалися. Наприклад, власник шкур овець хотів виміняти на них зерно, але власнику зерна потрібна була сокира. Добре, якщо власник останньої мав потребу в шкурах овець, тоді обмін міг відбутися. Інакше всі троє нічого не могли придбати і поверталися з ринку зі своїми товарами.

Поступово учасники обміну впевнювалися в тому, що серед продуктів, котрі обмінюються на ринку, є такий, попит на який найбільший, тобто він має найвищу споживну вартість. Цей продукт завжди можна легко обміняти на необхідне в даний момент благо. Припустимо, що таким продуктом у даній місцевості є сіль. Якщо вона виявиться в місці обміну, то власник овечих шкур відразу обміняє їх на сіль, за яку потім виміняє необхідне йому зерно прямо чи опосередковано: спочатку - сокиру, а за неї - зерно. У цьому випадку сіль для власника шкур є не просто споживною вартістю, а засобом обміну, тобто виконує найпростішу функцію грошей. З розвитком і ускладненням обміну такі продукти стають дедалі бажанішими для учасників обміну, їх починають приймати всі в обмін на звичайні продукти, а відтак вони поступово набувають нової споживної вартості - властивості бути загальним товарним еквівалентом. В окремих місцевостях, де з глибокої давнини відбувався обмін, поступово виділялися свої товари на роль загального еквівалента. У такій ролі в різних народів виступали худоба, хутра, сіль, зерно, черепашки, метали та ін.

Стихійне закріплення за одним із товарів ролі загального еквівалента означало, власне, появу грошей в їх найпростішому вигляді. Вони вже могли виконувати висхідні, базові грошові функції - засобу вимірювання вартості та засобу обігу. Проте на цій примітивній формі розвиток грошей не зупинився. У міру розвитку товарного виробництва, зростання продуктивності суспільної праці, ускладнення та розширення територіальних меж обміну ринок неухильно посилював вимоги до грошового товару. Зокрема посилювалися вимоги щодо портативності, здатності легко ділитися і відновлювати потрібну форму, тривалого зберігання фізичних якостей, високої питомої вартості та здатності тривалий час утримувати її на незмінному рівні та ін.

Як видно з викладеного, виникнення та розвиток грошей - тривалий еволюційний процес, зумовлений стихійним розвитком товарного виробництва та обміну. Таке трактування походження грошей дістало назву еволюційної концепції. Воно є більш науково достовірним і створює сприятливу базу для вияснення сутності грошей. З нього випливає ряд важливих висновків, що, по-перше, гроші за походженням - це товар, але не просто товар, а носій певних суспільних відносин, формування яких зумовило виділення з широкого ряду звичайних товарів одного - грошового; по-друге, як результат тривалого еволюційного розвитку товарного виробництва і ринку гроші самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди даним явищем, а повинні постійно розвиватися як по суті, так і за формами існування; по-третє, гроші не можуть бути скасовані чи змінені угодою людей або рішенням держави доти, доки існують адекватні грошам суспільні відносини, так само як і не можуть бути "введені" там, де таких відносин не існує.

Не можна заперечувати роль держави в еволюції грошей. Але ця роль не конституююча, а трансформуюча. Іншими словами, не держава створює гроші як економічне явище, хоча вона може визначати та змінювати зовнішні атрибути грошей, тобто впливати на форму грошей з метою кращого пристосування їх до ефективного виконання суспільної ролі. Всі дії держави щодо грошей не зачіпають їх сутності, не визначають і не заперечують її, тобто мають чітко визначені межі. Якщо ж держава у своїх трансформуючих діях виходить за ці межі, наприклад емітує такі гроші, які втрачають довіру до себе з боку суспільства, а отже - перестають бути грошима по суті, то сама економічна дійсність починає "шукати" чи створювати більш надійні гроші.

На протязі століть гроші, як і погляди на них, змінювались, і навіть у наш час їх стан не можна вважати завершеним. Економічна сутність, закономірності виникнення та розвитку грошей взаємопов'язані і взаємозумовлені.

1.2 Процес емісії в різних країнах

Тривалий час в обігу використовувалися повноцінні монети, реальний зміст яких відповідав їхній номінальній вартості. Вважалося, що емісія (випуск) монет, які мають номінальну вартість меншу, ніж їхній металевий зміст, є обманом населення. Скарбниці окремих країн не мали права отримувати прибуток від випуску монет. За цих умов грошова одиниця могла бути масштабом цін на основі власновагового виміру. Власне назви багатьох грошових одиниць окремих країн є похідними від маси їхнього металевого змісту. Так, фунт стерлінгів став грошовою одиницею Англії як фунт срібла (англ. sterling--повноцінний, справжній, чистий, повної маси). Мірою маси і масштабом цін була, як уже зазначалось, і гривня.

З другої половини XIX ст. становище змінилося. Номінальна вартість монет почала відділятися від їхньої реальної (за масою) вартості. В обігу з'явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їхню вагову вартість. Емісія таких монет стала прибутковою справою. Цей прибуток присвоювався скарбницями або центральними банками, що здійснювали грошову емісію.

Для багатьох країн, де функціонували товарні гроші, характерним було використання системи біметалевого обігу -- одноразової (паралельної) емісії золотих і срібних монет. Держава встановлювала фіксовані пропорції між їхніми номінальними значеннями, які відповідно до зміни емісійних витрат час від часу коригувалися.

Епоху товарних (металевих) грошей замінила епоха грошей паперових. Вони почали використовуватися як засіб обігу більше як тисячу років тому. Вважають, що вперше паперові гроші почали використовуватися в Китаї ще у VIII ст.

Поява розмінних на золото і срібло паперових грошей, що запроваджувалися в обіг силою держави і спиралися на її авторитет, не була чимось аномальним. Це цілком природний історично-прогресивний процес розвитку грошей, пов'язаний з розширенням масштабів товарного обміну та ринкових відносин. Розмінні паперові гроші не вносили істотних змін у принципи функціонування грошових відносин. Більше того, вони спрощували грошовий обіг, надаючи йому більшої гнучкості.

Нові якісні моменти в системі грошових відносин почали формуватися з появою в обігу нерозмінних на золото чи срібло паперових грошей. Спочатку припинення обміну знаків вартості на реальні (товарні) гроші розглядалося як аномальне явище, як виняток з існуючої практики, викликаний особливими (надзвичайними) політичними чи економічними явищами в житті держави. Саме на цій основі відбувся остаточний перехід до епохи паперових грошей. Гроші втратили свою внутрішню вартість, що безпосередньо втілювалося у монетарному товарі як носієві грошових відносин. Сутність грошей, їхню внутрішню природу почали уособлювати в собі паперові, а не товарні гроші. Паперові гроші перестали бути і. знаком вартості монетарного товару.

Епоха паперових грошей є епохою грошей, що розвиваються на кредитній основі. Це водночас і епоха банківських грошей, які функціонують значною мірою на безготівковій основі, поступово трансформуються в електронні символи та знаки.

1.3 Гроші як міра вартості

Якщо представники логіко-історичного підходу намагаються логічно вивести і обґрунтувати функції грошей, провести їх субординацію, то прихильники функціонального підходу не надають цьому значення. У них ці функції розглядаються суто емпірично, у будь-якій послідовності, без зв'язку з сутністю грошей. Проте, насправді існують і реальна історія грошей, подана в сучасному суспільстві в знятому вигляді, і взаємозв'язок, субординація їх функцій.

При цьому дві перші функції розглядались як найістотніші, що в радянській літературі найчастіше ігнорувалось. Л. Харріс виділяє 3 головні функції: засобу обігу, міри вартості та засобу збереження вартості [29,стор.75]. К. Р. Макконелл і С. Л. Брю називають функції засобу обігу, міри вартості та засобу заощадження [17,стор.264]. С. Фішер, Р. Дорнбуш і Р. Шмалензі вважають, що гроші виконують чотири функції: засобу обміну, одиниці лічби, засобу збереження вартості та міри відкладених платежів [28,стор.473].

Міра вартості ( це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни.

Зміст цієї функції полягає в тому, що гроші виступають в якості самостійної форми мінової вартості, призначеної вимірювати вартість товарів. На основі цієї функції вартість виявляє себе в ціні товару: поза зазначеною функцією вартість існує абстрактно. Отже, функціональне призначення грошей як міри вартості нероздільно пов'язано з категорією (“ціна”, що є грошовим вираженням вартості товару.

Функція міри вартості виражає відношення товару до грошей як до загального еквіваленту. Виходячи з цього, гроші реалізують функцію міри вартості ідеально, тобто на основі мисленого прирівнювання товару, що продається до уявно представленої кількості грошей. Однак для визначення ціни товарів цього недостатньо. Потрібний масштаб (стандарт вартості) для їх порівняння, одиниця виміру матеріальної субстанції загального еквівалента. Практично, виміряти величину вартості товарів в грошах тобто кількісна оцінка можлива з допомогою масштабу цін, який забезпечує якісну єдність об'єкту (товари) і засобу виміру (гроші). Це зумовлює ще одну принципову особливість функції міри вартості: вона реалізується лише в органічному поєднанні з масштабом цін.

Масштаб цін як величина грошової одиниці, є складовою частиною функції міри вартості, доповнює її призначення оцінювати вартість товарів. Якщо міра вартості ( економічна функція грошей, що не залежить від волі держави, то масштаб цін ( суто технічна функція грошей. Він носить юридичний (декретний) характер, залежить від волі держави і слугує для вираження не вартості, а ціни товару.

В умовах обігу нерозмінних на золото грошей (кредитних грошей) механізм функції міри вартості істотно змінився. Ціна знаходить підтвердження (вираз) безпосередньо в товарах і виступає як форма прояву мінового відношення даного товару до інших товарів, а не специфічно до одного “жовтого” металу (золота). Ціни на товари фіксують тільки відповідні пропорції між ними. А гроші виступають як показники мінових пропорцій, або як форма мінової вартості, оскільки вони не мають власної вартості.

Економічний зміст вираження вартості за допомогою сучасних грошей зводиться: всі звичайні товари, надходячи на ринок, “шукають” собі грошовий еквівалент, який представлений там готовністю суб'єктів ринку купити відповідні товари. У зіткненні сторін ( бажання продати і готовність купити ( визначається в кінцевому підсумку мінова вартість товару чи та сума грошей, якою товар оцінюється та яка задовольняє обох суб'єктів операції. При цьому вони повинні мати чітке уявлення про мінову вартість грошей, яка фактично склалася і діє на ринку, щоб установити ціну, адекватну вартості товару.

Кожна з функцій може бути розкрита через дрібніші функції (підфункції) та інтегрована в загальніші. Наприклад, функцію міри вартості можна деталізувати так.

У процесі обміну товар виражає свою вартість у грошах. Отже, гроші виступають засобом вираження його вартості. Але виразити її вони зможуть тільки в тому випадку, якщо самі представлятимуть одиницю вартості, через яку може виразитися вартість товару. В цій ролі гроші є засобом представлення одиниці вартості. Грошова одиниця ( встановлений в законодавчому порядку грошовий знак, який служить для вимірювання та відбиття цін всіх товарів. Уряд кожної країни встановлює свою власну міру вартості.

Гроші як міра вартості, однорідні і використовуються в якості масштабу для виміру відносних вартостей товарів. Подібно до того, як ми вимірюємо відстань у милях або кілометрах, аналогічно ми вимірюємо вартість товарів у грошовому виразі, надаючи їм форму ціни. Виражаючи ціни в грошових одиницях (доларах, марках, гривнах) можна визначати та порівнювати вартості різноманітних товарів.

Отже, гроші виступають в якості масштабу вартості та рахункової одиниці, що дає можливість здійснювати економічний облік та аналіз.

В процесі розвитку товарно-грошових відносин механізм міри вартості періодично змінюється. В умовах золотого стандарту всі товари прирівнювались до золотого еквівалента і одержували ціну як певну вагову кількість цього металу, тобто ціни визначались за ваговим масштабом і були відносно стійкими.

Стабільність вартості грошей у будь-якій економіці залежить, крім усього іншого, і від наявної кількості (маси) грошей в обігу, тобто змінної величини, на яку справляє важливий вплив центральний банк. Чим більше держава випускає грошей, тим вартість грошової одиниці стає меншою. В умовах загальної інфляції держава штучно оподатковує купівельну спроможність грошей. Різке знецінення грошей може призвести до того, що гроші перестають виконувати функцію міри вартості.

Тобто, сучасні грошові знаки є грошима для “рахунку”, які представляють вартість сукупної товарної маси, що обертається в даний момент на ринку. За їх допомогою можна надати кількісного виразу всім економічним процесам і явищам на мікро- і макрорівнях, на всіх стадіях процесу суспільного відтворення, без чого неможлива їх організація й управління. Тому суспільна роль грошей як міри вартості виходить далеко за межі надання всім товарам однакової форми ціни. Так, за допомогою рахункових грошей підприємство може заздалегідь визначити свої витрати на виробництво і доходи від реалізації продукції, рівень прибутковості виробництва, без чого неможливо виробити правильну підприємницьку тактику і стратегію.

На макроекономічному рівні за допомогою рахункових грошей визначаються такі важливі показники розвитку економіки, як обсяг валового національного продукту, національного доходу, інвестицій, фінансових і кредитних ресурсів тощо, без яких неможливе свідоме регулювання економічного життя суспільства.



РОЗДІЛ 2.ФОРМИ ГРОШЕЙ

2.1 Форми грошей

В обігу гроші функціонують реально, як наявна цінність і тому повинні виступати в певній формі, яка забезпечувала б їм необхідну довіру з боку суб'єктів ринку та необхідні зручності і вигоди останнім. У міру розвитку ринку, розширення і поглиблення грошових відносин ускладнювалися вимоги з боку ринку до грошей. У відповідь на це гроші змінювали свою форму.

Монета. На початку розвитку товарно-грошових відносин у ролі грошей виступали найбільш ходові товари (худоба, сіль, риба тощо), і форма грошей тоді збігалася з формою (споживною вартістю) цих товарів. Згодом на роль грошей були висунуті метали, і гроші набули форми зливків металів, яка мала величезні переваги перед попередньою їх формою.

Разом з тим форма зливків мала ряд незручностей, які незабаром стали стримувати розвиток грошових відносин. У кожній платіжній операції необхідно було зважувати зливки, визначати пробу і, що найгірше, ділити їх на частини. Щоб уникнути цих незручностей, зливки робили різної ваги. Найбільш відомі купці ставили на них своє тавро, яке засвідчувало вагу і пробу металу.

Однак авторитет купця як приватної особи був обмеженим, і його тавро могло задовольнити вузьке коло суб'єктів ринку, 3 розвитком торгівлі виникла потреба таврування зливків більш відомою й авторитетною особою, і ця функція перейшла до держави. Держави стали виготовляти за встановленою формою зливки металу, вагу і пробу яких засвідчували своїм штемпелем. Такі зливки одержали назву монети.

Монета виявилася найдосконалішою формою дійсних грошей, тобто тих, що функціонують в обігу з власного субстанціональною вартістю. Найбільшого розвитку вона досягла в період золотого монометалізму, формою існування якого був золотомонетний стандарт. Монета як форма дійсних грошей обслуговувала економічні відносини людей протягом майже трьох тисячоліть. За цеп час вона теж розвивалась і змінювалась.

На початку створення монет суб'єкти ринку не завжди довіряли державному тавру і нерідко вимагали зважування монети. Особливо часто такі вимоги ставилися, коли монета використовувалася для розрахунків з іноземними контрагентами. Лише зростання економічної могутності і стабільності держави, посилення довіри до державної влади з боку суб'єктів ринку, вдосконалення техніки карбування, що ускладнювала підробку монет, підвищили довіру до монети, яка стала прийматися за рахунком, без зважування. Змінювалася сама форма монети: відомі монети квадратні, неправильної форми, овальні, проте найбільшого поширення набули круглі.

Білонна монета. Новий етап у розвитку монети як форми дійсних грошей пов'язаний з виникненням білонної монети, тобто розмінної, з дрібною вартістю. Вона призначена для забезпечення нормального виконання грошових функцій основною (валютною) монетою. Головна відмінність її полягає в тому, що вона карбується не з дорогоцінного металу, тому є неповноцінною, причому такою розмінна монета стала не одразу, а на певному етапі розвитку грошового обігу.

Карбування поряд з повноцінною монетою неповноцінної було першою реакцією грошей на нову вимогу обігу -- вимогу економічності, що ставала дедалі відчутнішою у міру розвитку товарно-грошових відносин. Розмінна монета найактивніше використовується в обігу і тому найшвидше стирається. Більше того, висока вартість дорогоцінного металу робить необхідним карбування розмінної монети надто малих розмірів. Тому вона була незручною у користуванні і легко губилася, що призводило до додаткових витрат дорогоцінного металу. Виготовлення її із звичайного дешевого металу було об'єктивною необхідністю, а успішне функціонування поряд з повноцінною монетою сприяло пошукам людством альтернативи грошам з власною субстанціональною вартістю.

Переваги білонної монети допомогли їй залишитися в обігу і після того, коли монета як форма дійсних грошей «зійшла зі сцени». 1 сьогодні вона широко використовується в усіх країнах, навіть у тих, які досягли великих успіхів у розвитку безготівкових розрахунків і високого рівня технізації грошового обігу.

Неповноцінні гроші. Перехід до якісно нового типу грошей без власної субстанціональної вартості спричинив виникнення і нових форм грошей. Із старих форм залишилася білонна монета як адекватна новій суті грошей. З нових форм спочатку досить поширені були готівкові гроші, трохи пізніше--депозитні. У сучасних умовах почала розвиватися нова форма -- «електронні» гроші.

Крім різноманітності форм існування, неповноцінні гроші розрізняються за характером випуску та закономірностями обігу. За цими ознаками всі форми неповноцінних грошей поділяються на два види: бюджетні, або паперові (у вузькому розумінні), та кредитні. Розглянемо спочатку неповноцінні гроші за їх формами.

Готівкові гроші -- це виготовлені з паперу або іншого малоцінного матеріалу (шкіра, тканина, метал тощо) знаки вартості. Всі вони речово представлені в процесі обігу у вигляді певних документів. їх можна потримати в руках, порахувати, передати з рук у руки, перевезти з собою, негайно використати як купівельний чи платіжний засіб. Виготовляються вони у вигляді купюр різної вартості та розмінних монет.

Залежно від того, хто випускає готівкові грошові знаки, вони називаються: казначейські білети (випускають державні казначейства), банківські білети (емісійні банки), векселі (один з учасників кредитної операції), чеки (випускає власник вкладу в банк).

Переважна більшість готівкових грошей виготовлені з паперу, тому їх часто називають паперовими, розуміючи під ними всі форми неповноцінних грошових знаків .

Депозитні гроші -- це теж неповноцінні знаки вартості, але па відміну від готівкових вони зовсім не мають речового виразу й існують лише у вигляді певних сум на рахунках у банках. Виникнення цієї форми грошей стало можливим лише за високого рівня розвитку банківської справи, коли кожний суб'єкт грошового обігу може вільно покласти свої гроші в банк, взяти їх звідти, швидко перевести в будь-який пункт ринку і йому гарантується повне їх збереження. За таких умов власник грошей на рахунку в банку може дати доручення останньому перерахувати всю їх суму чи частину її своєму кредитору і таким чином погасити борг. Переміщуючись по рахунку у банках, абстрактні грошові суми успішно виконують функції купівельного та платіжного засобів і тим самим включаються в загальний грошовий обіг. Потреба в такій формі грошей об'єктивно зумовлена посиленням вимог щодо економічності та зручності грошового обігу за умов, коли його обсяги і суми окремих платежів досягли величезних розмірів.

Електронні гроші -- це різновид депозитних грошей, які означають, що переведення грошових сум по рахунках в банках здійснюється автоматично з допомогою ЕОМ за безпосереднім розпорядженням власника поточних рахунків. Ця форма органічно поєднує у собі всі переваги депозитної та готівкових форм грошей: немає потреби переносити чи перевозити великі маси готівкових знаків; досягається значна економія витрат на їх виготовлення, збереження, перерахування, перевезення тощо; кожний платник має можливість вмить виконати платіж, попередньо перевіривши всі його умови і здійснивши відповідні розрахунки, як і в платежах готівкою.

Носієм електронних грошей є кредитна картка -- іменний грошовий документ, що видається банком власнику поточного рахунку і дає йому можливість оплатити через ЕОМ свої покупки і погасити борги переказом грошей по рахунку без використання готівки. Впровадження кредитної картки в розрахунково-платіжну практику значно розширило сферу функціонування депозитних грошей, прискорило їх обіг, створило великі зручності для платників, зменшило витрати обігу. Все це надало депозитним грошам нової якості, що знайшло відображення в новій назві -- «електронні гроші».

Складнішою і важливішою для теорії і практики грошового обігу є характеристика неповноцінних грошей за характером їх випуску.

Паперові гроші. Паперові (у вузькому розумінні), або бюджетні, гроші -- це нерозмінні на метал знаки вартості, що випускаються державою (казначейством) для покриття своїх витрат і наділяються нею примусовим курсом (визнаються обов'язковими до приймання в усі види платежів). По суті це завершена форма знака вартості, яка відірвалася не тільки від субстанціональної вартості грошей, а й від реальних потреб обігу.

Виникнення паперових грошей об'єктивно зумовлене тими ж причинами, які призвели в кінцевому підсумку до заміни дійсних грошей номінальними знаками вартості. Це, зокрема, об'єктивна неможливість забезпечити потреби обігу дійсними грошима; необхідність мінімізації витрат обігу; зростання економічної могутності держави до рівня, що забезпечує їй високий авторитет як суб'єкта економічних відносин. Саме ці фактори підготовляють ту базу, на якій тільки й можуть виникнути паперові гроші, які сприймаються суб'єктами ринку як засоби обігу чи платежу. У кожному конкретному випадку до випуску паперових грошей державу спонукають більш «прозаїчні» причини. Передусім це -- необхідність покрити дефіцит державного бюджету, оскільки уряд неспроможний це зробити збільшенням надходжень грошових коштів з інших джерел.

Об'єктивні умови створення паперових грошей в окремих країнах остаточно визріли на початку переходу до капіталістичного способу виробництва. У попередніх формаціях таких передумов не було, тому окремі спроби випустити там паперові гроші закінчувалися невдачею. Населення сприймало їх як гроші і погоджувалося одержувати їх у платежі лише доти, доки держава підтримувала надію обміняти їх на благородний-метал. Як тільки така надія зникла, паперові гроші вилучалися з обігу і будь-які каральні заходи держави не могли змусити населення брати їх як гроші.

Отже, паперові гроші -- це не «витвір» держави, а об'єктивний продукт розвитку економічних відносин у суспільстві. Роль держави обмежується тим, що, використовуючи об'єктивно обумовлені можливості заміни дійсних грошей неповноцінними знаками вартості, вона друкує ці знаки і визначає умови випуску їх в обіг. І поки випуск паперових грошей не буде перевищувати об'єктивні потреби обігу в грошах, доти вони будуть виконувати функції засобів обігу і платежу.

На чому ж базується довіра суб'єктів обігу до простих клаптиків паперу як до дійсних грошей? На початку їх випуску, коли паперові гроші тільки входять в обіг, така довіра може забезпечуватися державою двома способами: І)обіцянкою розмінювати нові гроші в майбутньому на золото, як це було в Радянській Росії в 1922 р. при випуску нових грошей -- червінців; 2) «прив'язуванням» випуску паперових грошей до кредитних грошей чи будь-яких кредитних зобов'язань, які до цього були в обігу в даній чи сусідній країні і до них сформувалася довіра суб'єктів ринку. В більшості країн у XIX--XX ст. паперові гроші виникли на основі банкноти, яка була в обігу. У певний момент розмін банкнот припинявся і без будь-якої зміни зовнішнього вигляду вони починали випускатись для покриття бюджетного дефіциту, тобто ставали паперовими грошима. Проте суб'єкти ринку не одразу помічали таку зміну їх суті.

Після впровадження паперових грошей в обіг довіру до них може підтримувати певний час держава методами економічної політики. В умовах розвинутої ринкової економіки держава є наймогутнішим і найактивнішим суб'єктом економічних, у тому числі грошових, відносин. Вона має широкі податкові зв'язки з усіма суб'єктами грошового обігу; є одним з найбільших виробників товарів і продавцем їх на ринку, а також одним з найактивніших суб'єктів на грошовому ринку, зокрема на ринку цінних паперів. У всіх цих випадках держава одержує гроші у великих розмірах від інших суб'єктів сфери обігу. І якщо вона погоджується одержувати платежі в паперових грошах, то інші суб'єкти обігу приймають їх у платежі і між собою.

Тут діє фактор довіри до наймогутнішого в економічному відношенні партнера, який істотно впливає на поведінку всіх інших суб'єктів, внаслідок чого вони сприймають паперові знаки як дійсні гроші. Ця дія базується не на суб'єктивній, а на об'єктивній економічній основі, на якій розвивається кредит взагалі. Поки суб'єкти сфери обігу мають можливість купити за свої паперові знаки товари чи послуги, вони віритимуть у кредитоспроможність держави і прийматимуть паперові гроші в платежі за свої товари, в тому числі й від держави .

Крім фактора довіри до держави-емітента, обіг паперових грошей, навіть за умови їх знецінення, підтримується й іншими факторами. Для багатьох суб'єктів обігу немає вибору, і вони можуть обміняти свій товар, лише продавши його за паперові гроші. Передусім держава забороняє обіг іноземної валюти па внутрішньому ринку, і населення як один з найчисленніших його суб'єктів змушене продавати спою робочу силу за національні грошові знаки, що відкриває їм шлях в обіг. Ті ж суб'єкти, які мають можливість продати свій товар за іноземну валюту чи по бартеру (зокрема підприємства), як правило, використовують пін можливість, обмежуючи сферу обігу національних знаків.

Крім того, більшість суб'єктів ринку мають певні запаси нагромаджених паперових грошей. Будучи неспроможними обміняти їх па товари чи іноземну валюту, вони змушені підтримувати їх обіг, щоб остаточно не втратити грошові нагромадження. Тому паперові гроші хоч і мають спільні риси з кредитними, суттєво від них відрізняються, є самостійним видом сучасних грошей.

Отже, визначальною ознакою паперових грошей є випуск їх для покриття бюджетного дефіциту; всі інші ознаки таких грошей випливають з цієї основної. Зокрема нерозмінність на золото, яка внутрішньо властива паперовим грошам, безпосередньо спричиняється тим, що вони випускаються для покриття бюджетного дефіциту. Якщо економіка країни не дає можливості державі збалансувати свої грошові доходи і витрати, то спроба ввести розмін паперових грошей на золото лише призведе до швидкого вичерпання золотого запасу країни.

Присвоєння державою права випускати паперові гроші (як і розмінну монету) теж визначається їх цільовим призначенням. Різниця між номінальною вартістю всього випуску паперових грошей і витратами на їх виготовлення становить прямий доход держави, який вона використовує для покриття бюджетних витрат.

Важливою ознакою паперових грошей є несталість їх вартості та поступове знецінення. Вона зумовлена тим, що розміри їх емісії визначаються не реальними потребами обігу, а масштабами бюджетного дефіциту. Тому держава може випускати в обіг будь-яку кількість грошей. Це призводить до зменшення мінової вартості всієї маси паперових грошей і кожної їх одиниці.

Примусовість курсу паперових грошей встановлюється державою для того, щоб утримати їх в обігу, незважаючи па знецінення, тобто теж визначається в кінцевому підсумку їх бюджетним призначенням.

Кредитні гроші -- це теж неповноцінні пішки партійні, які виникають і функціонують в обігу на основі кредитних відносин. Будучи завершеною формою знака вартості, відірваного від субстанціональної вартості грошей, вони не відірвалися від реальних потреб обігу. В цьому полягає їх принципова відмінність і перевага порівняно з паперовими грошима.

Кредитні гроші, як і повноцінні, виникли стихійно з ринкових відносин, але па значно вищому ступені їх розвитку, на якому кредит став їх іманентною складовою частиною. Коли ринкові зв'язки, а разом з ними і взаємна довіра суб'єктів ринку досягли такого ріння, що один з суб'єктів наважився передати другому товар чи іншу вартість під зобов'язання заплатити в майбутньому, була відкрита можливість виникнення принципово нових грошей -- кредитних. Сам торговий оборот породив так звані торгові гроші у формі боргової розписки, або комерційного векселя. Використаний як платіжний засіб, він став обертатися. З простої розписки боржника вексель стихійно перетворився в платіжний і купівельний засіб, тобто в носія важливих функцій грошей.

З розвитком банківського кредиту і банківської справи взагалі банки стали випускати замість комерційних векселів свої зобов'язання -- банкноти, які поступово перетворилися в універсальний платіжний і купівельний засіб і стали основною формою кредитних грошей.

Спочатку банкноти знаходилися в обігу поряд з повноцінною монетою і розмінювалися на неї. Вони являли собою лише знак золота, були його представником в обігу, оскільки мали ту ж саму вартість, що й золоті монети, які вони заміщали. Коли розвиток економічних відносин висунув перед грошима вимоги, що виявилися за межами можливостей дійсних грошей, банкноти остаточно почали виконувати роль загального купівельного і платіжного засобів, витіснивши з обігу повноцінну монету.

Банкноти виявилися не тільки зручнішими й економічнішими в обігу, а й таким носієм мінової вартості, який відповідав потребам відірвати її від внутрішньої, субстанціональної вартості самого носія. При цьому зберігалася можливість підтримувати вартість нових грошей на відносно сталому рівні, чого не мали паперові гроші. Тому функціонування їх почало виходити за межі суто обігу і поширилося на потреби нагромадження вартості (крім нагромадження скарбу), її вимірювання, а також у міжнародних відносинах.

Ці обставини призвели до абсолютизації кредитних грошей у науковій думці. Ще в другій половині XIX ст. виникла кредитна теорія грошей, в якій природа їх зводилася виключно до кредитного знака, а обіг -- до перенесення боргу з одного суб'єкта на інший. При цьому зовсім не мала значення сама субстанція грошей -- повноцінні вони чи паперові знаки. І ті й інші -- лише знаки боргу .

У сучасній літературі кредитна природа визнається тільки за неповноцінними грошима, які прийшли на зміну повноцінним. Кредитною вважається природа будь-яких знаків вартості незалежно від їх походження і закономірностей обігу. У вітчизняній літературі ці погляди захищають прихильники концепції повної демонетизації золота. Під кредитними грошима вони розуміють будь-які сучасні неповноцінні гроші, що прийшли на зміну золоту. Сюди включаються всі види паперових знаків, білонна монета, депозитні та електронні гроші.

Для такої абсолютизації кредитної природи сучасних грошей немає достатніх підстав. У реальній дійсності не зникли грошові знаки з усіма ознаками паперових грошей та закономірностями їх обігу. Такими, зокрема, протягом 70--80-х років були грошові знаки колишнього СРСР, які в широкому масштабі випускалися для покриття дефіциту державного бюджету. Якщо ж не враховувати цю їх специфіку і вважати, що вони були кредитними грошима, такими ж, як наприклад, американські долари, то можна втратити надзвичайно важливу рису в природі неповноцінних грошей взагалі і кредитних зокрема. Таке розмивання відмінностей між паперовими та кредитними грошима закриває шлях для розробки науково обгрунтованої політики регулювання грошового обігу.

Кредитний характер може бути властивий усім формам неповноцінних грошей -- готівковим, безготівковим, електронним. В історичному процесі розвитку кредитних грошей першою виникла форма векселя. Ще в XII ст. він почав використовуватися купцями в розрахунках з іноземними контрагентами, а найбільшого розвитку набув у період домонополістичного капіталізму.

2.2 Суть і характер обігу банкноти

Банкнота в самому загальному трактуванні є простим векселем емісійного банку. Особливо чітко виявлялася спорідненість її з векселем на першому етапі розвитку, коли вона мала форму так званої «класичної» банкноти.

Історично «класична» банкнота виникла з розписки середньовічних банкірів про взяття на збереження від купців золота та про зобов'язання повернути його за першою вимогою. У міру зростання багатств банків їхні розписки (банкноти) стали користуватися такою довірою, що почали прийматись у платежі нарівні із золотою монетою. Поступово такі розписки набули строго встановленої форми й абстрактності як важливих ознак векселя і стали подовгу затримуватися в обігу, не повертаючись у банки для виплати по них золота. Ця обставина дозволила банкірам видавати свої банкноти купцям на суму, що перевищувала вартість золота, прийнятого на збереження, тобто перейти від повного до часткового покриття банкнот. Не покриті золотом банкноти стали видаватися підприємцям взамін комерційних векселів. З цього часу (кінець XVII ст.) починається власне історія «класичної» банкноти.

Характерними ознаками «класичної» банкноти є: 1) випуск її емісійним банком замість комерційних векселів; 2) обов'язковий обмін на золото за першою вимогою власників; 3) подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне (комерційними векселями, що знаходяться в портфелі банку).

Завдяки цим ознакам банкнота істотно відрізняється від комерційного векселя. Якщо останній має приватну гарантію, що забезпечується капіталом одного чи групи підприємств, то банкнота -- суспільну гарантію, яка базується на капіталах усіх підприємців, що зберігаються в банках. Банкнота на відміну від векселя є безстроковим зобов'язанням, не пов'язаним з конкретною торговою операцією. Вони можуть випускатися в будь-яких купюрах і знаходитися в обігу будь-який строк, що дає можливість розрахуватися ними по всіх можливих платежах. Це зняло ті обмеження, які стримували розвиток обігу векселів. Вказані переваги надали банкноті особливої якості -- загальної оборотності, якої не має вексель.

Подвійне забезпечення «класичної» банкноти гарантувало їй надійність, сталу вартість, нормальний обіг та високу еластичність в обігу. Через забезпечення комерційними векселями досягалося саморегулювання обігу банкнот. При видачі позик під заставу чи дисконт векселів банк збільшував кількість банкнот в обігу, а при оплаті векселів банкноти поверталися до банку, що забезпечувалося строковістю і безспірністю комерційного векселя.

Випуск векселів у тісному зв'язку з торговими операціями забезпечував погодженість випуску банкнот з реальними потребами обігу --в міру зростання цих потреб випуск банкнот збільшувався і навпаки. Проте випуск банкнот під комерційні векселі не завжди забезпечував автоматичне пристосування до потреб обігу. Це зумовлювалося цілим рядом обставин: дисконтом фінансових векселів, у тому числі казначейських, зниженням цін на товари та прискоренням обігу банкнот, внаслідок чого зменшувалася потреба в грошах до настання строків погашення векселів та ін. У всіх цих випадках виникає загроза появи зайвих банкнот в обігу та їх знецінення. Запобігти цьому може вільний розмін банкнот на золото: зайві для обігу пред'являються в банк для обміну на золото.

Період «класичної» банкноти закінчився з повним припиненням розміну ЇЇ на золото, що настало після світової економічної кризи 1929--1933 pp. У нових умовах банкнота втратила золоте забезпечення і свою кінцеву гарантію сталості вартості -- розмін на золото. Це значно зблизило сучасні кредитні гроші з паперовими, оскільки зняло внутрішнє гальмо їх знецінення.

Проте справа полягає не тільки в припиненні розміну банкнот на золото, lia стані державно-монополістичного капіталізму зазнав деформації і механізм автоматичного регулювання емісії банкнот па основі вексельного забезпечення. Передусім поряд з комерційними векселями стали значно ширше використовуватися казначейські та облігації державних позик для забезпечення випуску банкнот. Оскільки зобов'язання держави не е реальними цінностями, кредитування їх емісійним банком значно ускладнило зв'язок емісії з реальними потребами обігу. Різке зниження частки комерційних векселів і збільшення казначейських векселів та облігацій держави в забезпеченні емісії банкнот по суті означає переорієнтацію її з потреб товарообороту на потреби державного казначейства. Лише через задоволення останніх банкноти потрапляють у сферу товарообороту, при цьому лише частково вони задовольняють його потреби, а частково виявляються зайвими, проте залишаються в обігу. У цьому відношенні механізм емісії банкнот стає подібним до механізму емісії паперових грошей. Це також зближує сучасну банкноту з казначейськими білетами.

Разом з тим така банкнота повністю не втрачає своїх специфічних ознак кредитних грошей, зберігає в обігу певні переваги порівняно із суто паперовими грошима і є найпоширенішою формою готівкових грошей у країнах з розвинутою ринковою економікою. Головні її ознаки і перевага полягають у тому, що навіть на покриття витрат держави вона випускається не безпосередньо і безповоротно, а через кредитування під боргові зобов'язання казначейства. Ця, здавалося б, незначна деталь емісійного механізму має принципове значення. Вона передбачає, що держава як економічно самостійний суб'єкт грошового обігу може брати участь в емісійному механізмі нарівні з комерційними підприємствами, якщо прагнутиме до забезпечення збалансованості свого фінансового господарства і виявиться здатною своєчасно погашати свої борги емісійному банку. В зв'язку з цим важливого значення набуває проблема регулювання державного боргу, підтримання його обсягів на економічно обгрунтованому рівні, встановлення широкого демократичного контролю за його формуванням, включаючи лімітування його розмірів, а також за взаємовідносинами між казначейством і центральним емісійним банком.

Дуже важливо, щоб ці дна органи, що перебувають по різні боки емісійного джерела, не стали «двома кишенями на одному й тому ж державному піджаку», якими розпоряджається «одна рука». У такому випадку гроші завжди будуть безперешкодно «перекочовувати» з емісійної «кишені» в казначейську й остаточно зникне відмінність між банкнотами і казначейськими білетами. Щоб не допустити цього, більшість країн законодавчо встановили чітке розмежування між централі,ним емісійним банком та державним казначейством, вивівши банк з підпорядкування уряду і передавши його в підпорядкування вищого законодавчого органу державної влади.

Зважена політика щодо державного боргу та виплата доходу по облігаціях державних позик забезпечує ринковий попит на вказані цінні папери. Це дає можливість центральному банку через регулювання свого портфеля цих паперів впливати на масу банкнот в обігу, продаючи їх на фондовому ринку -- зменшувати, а купуючи -- збільшувати їх кількість в обігу.

Не втратив свого, значення і механізм саморегулювання банкнотного обігу через забезпечення їх емісії комерційними векселями. Проте дія його значно змінилася. Банківські позички під комерційні векселі стали видаватися переважно в депозитній, а не в банкнотній формі. Тому емісійні банки через цей механізм регулюють масу депозитних грошей в обігу, опосередковано впливаючи і на обіг банкнот.



РОЗДІЛ 3. СТАБІЛІЗАЦІЯ ГРОШОВОГО ОБІГУ ЗА ДОПОМОГОЮ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ

3.1 Економічна стабілізація грошового обігу за допомогою реформи

Стабільність національної валюти залежить від економічної стабілізації в країні і навпаки. Очевидно, економічну стабілізацію слід розуміти не як стан, а як стратегічний процес, що полягає у наближенні до економічної стабільності. Цей процес має значну тривалість. Треба сформулювати і критерії стабілізації. Як продемонстрував досвід, ними не можуть виступати зниження до певної, заздалегідь визначеної величини темпів інфляції, коливань курсу національної валюти, збалансування дефіциту бюджету чи платіжного балансу. Критерієм може бути лише посилення дії ринкових регуляторів, і для кожного конкретного стану економічної системи існує свій, індивідуальний, рівень макроекономічних показників, за якого система отримує здатність до саморегулювання.

Перший етап економічної стабілізації, що пов'язаний з усуненням головних деструктивних чинників та інституційним шоком, часто супроводжується спадом виробництва. Однак він не може тривати більше, ніж 2-3 роки. Оскільки далі, що особливо показово для України, цей спад, власне, починає генерувати чинники, що руйнують економічну систему.

Перехід до економічного зростання можна розглядати як критерій успішності першого етапу стабілізаційної стратегії. Економічне зростання, що зумовлюється підвищенням стабільності економіки і зміцнює цю стабільність, характеризує процес розширеного суспільного відтворення.

Для забезпечення ефективної економічної стабілізації критично важливими є три головні характеристики економічної стратегії: її структура, послідовність та інституційне забезпечення.

Структура економічної політики у ринковій економіці визначається структурою суб'єкта політики та теоретичною основою його діяльності, рівнем розвитку ринкового середовища, інституційною структурою суспільства, певними екзогенними чинниками. Структурованість економічної стратегії передбачає наявність чітко визначеної та вірно сформульованої мети, набору стратегічних напрямів, що виходять з головних тенденцій розвитку економічної системи, стратегічних завдань і пріоритетів, які, власне, покликані забезпечити стабілізацію та економічне зростання, та відповідних їм заходів економічної тактики.

Виходячи з динамічності структури економічної стратегії, необхідною є вимога щодо її послідовності. Адже у нестабільній економіці відбуваються постійні зміни стану економічної системи, макроекономічних показників, що враховуються при розробці економічних стратегій різних рівнів. Радикально, особливо у перехідних економіках, змінюється інституційна структура, у тому числі - структура органів державної влади. Таким чином, через трансформації, що відбуваються з суб'єктами та об'єктами економічної стратегії, постійно мають змінюватися її напрями, завдання та пріоритети, а також стратегічна мета. Найбільший успіх у процесі стабілізації мали країни, що здійснювали послідовну економічну стратегію, кожний з етапів якої спирався на досягнення попереднього та формував передумови переходу до наступного.

Слід зазначити, що у певний короткий проміжок часу економічна стратегія держави може становити загрозу для економічних суб'єктів. Вона відіграватиме стимулюючу роль. Найяскравіший приклад - стратегія "шокової терапії". Однак у країнах, де вона мала успіх, її часові рамки були жорстко обмежені. Критичним чинником стало й економічне підґрунтя, на якому вона здійснювалася. Отже, можна констатувати, що такий тип стабілізаційної стратегії результативний, якщо він застосовується за наявності значної інфляції попиту та припиняється відразу після досягнення стабілізуючого ефекту. Можна згадати також лібералізацію зовнішньої торгівлі, що призводить до зростання конкурентного тиску. Це, у свою чергу, загрожує безпеці національних виробників. Будучи застосованою після проведення структурної перебудови та на базі активної промислової політики, така лібералізація мала б успіх. Проте реалізована без належної підготовки, вона може пригнічувати національне виробництво.

...