Надходження та використання коштів державного бюджету України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи організації бюджетної політики України

1.1 Бюджетна політика України - організаційні засади її побудови

1.2 Загальна характеристика бюджетного законодавства на час прийняття бюджетного кодексу України

1.3 Порівняльна характеристика бюджетної політики різних держав світу

2. Державний Бюджет України - як основа складової бюджетної політики

2.1 Динаміка і структура надходжень до державного Бюджету за 2004 - 2006 роки

2.2 Склад, структура, динаміка витрат державного Бюджету 2004 - 2006 років

3. Напрями вдосконалення бюджетної політики України та перспективи її розвитку

3.1 Перспективи розвитку бюджетної політики України на 2007 - 2008 роки

Висновки

Список використаної літератури

Додаток

Вступ

Актуальність теми. Правове регулювання бюджетних процесів, що виникають при створенні та використанні фондів бюджетних ресурсів, є однією з форм управління з боку держави економічним і соціальним розвитком. Усі дії держави у сфері бюджету мають грунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі основні функції: визначають коло юридичних і фізичних осіб, на яких у конкретний період поширюється дія правової норми; забезпечують права й обов'язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та використання фондів бюджетних ресурсів; є підґрунтям для вжиття відповідних заходів щодо виконання правових норм.

Суб'єктами бюджетних правових відносин є держава, громадяни й підприємницькі структури. Усі бюджетно-правові відносини виникають і припиняються на законодавчій основі. Вони можуть припинятися також у випадках, встановлених законом, наприклад, у разі сплати платежів, використання передбачених асигнувань тощо.

Правові норми, то регулюють бюджетні відносини, становлять систему бюджетною права, яка грунтується на конституції держави. Так, Конституцією України передбачено, що кожний громадянин зобов'язаний сплачувати податки й збори в порядку й розмірах, встановлених законом. Громадини повинні щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Конституцією передбаченно, що до повноважень Верховної Ради України належить: затвердження Державного бюджету України, ухвалення рішень щодо звіту його виконання. Виключно законами України визначаються: державний бюджет і бюджетна система України, система оподаткування, податки і збори; основи створення й функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення державного внутрішнього й зовнішнього боргу; порядок випуску й обігу державних цінних паперів, їхні види й типи.

Метою написання даної роботи є вивчення бюджетної політики та основних джерел формування та використання державного бюджету України.

Об'єктом дослідження даної роботи є бюджетна політика України та Державний бюджет України за 2004 - 2006рр.

Предметом дослідження є склад, структура та динаміка надходжень та використання коштів державного бюджету України.

При написанні курсової роботи застосовувались такі методи наукового дослідження: монографічний, розрахунковий, аналітичний, метод порівняння.

Джерелами інформації в роботі були: законодавчі та нормативні документи, статистичні матеріали, форми звітності, монографічні й періодичні джерела.

Робота включає вступ, три розділи, висновки і пропозиції та список використаних літературних джерел. У вступі розкривається актуальність обраної теми, мета, предмет та обєкт дослідження.Перший розділ присвячений теоретичним та методологічним основам бюджетної політики України. У другому розділі надано характеристику Державного бюджету України за 2004 -2006рр. У третьому висвітлено перспективи розвитку бюджетної політики України на 2007 - 208 роки. У висновках сформульовано результати курсової роботи.

1. Теоретичні основи організації бюджетної політики України

1.1 Бюджетна політика України - організаційні засади її побудови

Бюджетна політика -- сукупність заходів держави щодо організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального розвитку. Вона знаходить епос вираження у формах і методах мобілізації бюджетних ресурсів й використання їх. на різні потреби держави, у розвитку економіки і соціального захисту населення, у бюджетному законодавстві, практичних діях у галузі бюджету різних державних структур.

Зміст бюджетної політики багатогранний. Вона включає такі найважливіші ланки:

-- розроблення науково обгрунтованої концепції розвитку бюджету як важливого інструменту регулювання соціально-економічних процесів. Вона формується на основі вивчення потреб сучасного стану суспільного розвитку, всебічного аналізу стану розвитку економіки і соціальної сфери, глобальних тенденцій соціально-економічного розвитку та стратегічних пріоритетів держави;

-- визначення основних напрямів мобілізації й використання бюджетних ресурсів на перспективу і поточний період; при цьому виходять із шляхів досягнення поставлених цілей, передбачених економічною політикою, враховуються зовнішні і внутрішні чинники, можливості зростання бюджетних ресурсів;

-- здійснення практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей.

Єдність і взаємозв'язок трьох основних ланок визначають зміст бюджетної політики[13, с. 26 ].

Правову основу і конкретні напрями реалізації бюджетної політики становить бюджетне законодавство. У ньому повинна бути точно визначена компетенція всіх суб'єктів економічної системи щодо повноважень і відповідальності у бюджетній сфері. На основі чинного законодавства органи виконавчої влади видають нормативні акти для успішного втілення бюджетної політики в акти покликані конкретизувати механізм її виконання. Виконавча влада постійно здійснює заходи щодо вдосконалення механізму реалізації бюджетної політики.

Основною метою бюджетної політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями економіки, соціальними групами населення, територіями. На цій основі має забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських одиниць різних форм власності, спільних з іноземним капіталом, акціонерних товариств, орендних і комерціалізованих підприємств. За таких умов важливе значення має також створення надійних соціальних гарантій населенню[5, с. 77 ].

Бюджетна політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх чинників. До зовнішніх слід віднести залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами в частині поставок сировини, матеріалів, інших видів ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, ЇЇ інтеграції зі світовими економічними системами тощо. бюджет фінанси україна

Внутрішні чинники, які суттєво впливають на бюджетну політику, -- це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту народу, інтелектуальний рівень населення, стан розвитку економіки та організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, стан розвитку форм кредитування тощо. На бюджетну політику держави впливають також інші чинники, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на даному етапі суспільного розвитку. У зв'язку з цим бюджетна політика -- це динамічний процес, що змінюється, коригується з урахуванням практичної необхідності. .

Науковий підхід до розроблення бюджетної політики, знання і вивчення всіх чинників, що визначають бюджетну політику, передбачають її відповідність закономірностям суспільного розвитку, постійне врахування теоретичних положень і висновків бюджетної теорії. Порушення цієї важливої вимоги призводить до великих втрат в економіці.

Політичні рішення повинні прийматися за законами економічного розвитку, на основі чітких розрахунків І передбачення наслідків здійснення намічених бюджетних заходів, що дасть змогу уникнути частих, нерідко непередбачуваних змін у бюджетній політиці і створить сприятливі умови для розвитку економіки.

Бюджетна політика -- форма свідомої діяльності владних структур, але її основні засади формуються відповідно до того, яка модель економічної системи прийнята й даній державі і яку визначено кінцеву мету економічної діяльності.

Водночас є загальні засади бюджетної політики для держав із ринковою економікою, розвиненими демократичними засадами суспільного життя. За таких обставин бюджетна політика має спрямовуватися на створення сприятливих фінансових умов для розвитку виробництва тих галузей економіки, які мають вирішальне значення для задоволення потреб населення. Цього можна досягти шляхом як вишукування додаткових інвестицій у ці галузі, стимулюючи залучення додаткових коштів самих підприємницьких структур, так і створення сприятливих фінансових можливостей для іноземних інвесторів.

Сприятливі умови для іноземних інвесторів -- це певні податкові пільги, можливість вільного вивезення одержаного прибутку, гарантії збереження й захисту іноземних інвесторів.

Стимулювання інвестицій у розширення виробництва за рахунок коштів підприємницьких структур має здійснюватися з урахуванням форми власності, галузі виробництва, природних умов, територіального розміщення, інших чинників, Тут потрібен диференційований підхід, оскільки лозунг про створення однакових можливостей для всіх є не чим іншим, як спрощенням проблеми до такого рівня, що вона втрачає зміст і практичне значення. Звичайно, тут також мають використовуватися податкові пільги, гарантії вільного ціноутворення, сприятливі форми кредитування [6, с. 222 ].

Перше завдання бюджетної політики можна сформулювати як постійне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності, підвищення рівня зайнятості населення.

Звичайно, в умовах ринкової економіки діють саморегулювальні чинники, які забезпечують приплив і перерозподіл капіталу у сфері виробництва. Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу зацікавленими у збільшенні виробництва й одержанні доходу на капітал. Це головна рушійна сила ринку. Ринок не всесильний, але він дає можливість успішніше розв'язувати головні проблеми економіки порівняно з іншими господарськими системами і насамперед з тими, що засновані на централізованому плануванні. Проте в умовах змішаної економіки або економіки перехідного періоду недооцінювати роль держави в проведенні бюджетної" політики було б великою помилкою.

Іншим важливим завданням бюджетної політики держави є мобілізація і використання бюджетних ресурсів на забезпечення соціальних гарантій. Як уже зазначалося, можливості ринкової економіки все ж обмежені. ЦІ обмеження особливо чітко виявляються при розв'язанні соціальних проблем суспільства. Більшість соціальних гарантій має загальнодержавне значення, їх неспроможні вирішити підприємницькі структури і навіть цілі компанії. Але потребу в них відчувають усі. Такими соціальними гарантіями є освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, єдині енергетичні й комунікаційні системи тощо. Не менш важливе значення мають соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомоги.

Сьогодні надання цих гарантій населенню є однією з найважливіших функцій держави в економіці вільної конкуренції, а фінансування їх здійснюється з державною і місцевих бюджетів. Величина соціальних гарантій значною мірою визначає розміри перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет. У зв'язку з цим у бюджетній політиці держави питання фінансового забезпечення соціальних гарашій посідає одне з центральних місць. Це завдання можна сформулювати як пошук і постійне вдосконалення форм І методів мобілізації й використання фінансових ресурсів на цілі соціальних гарантій та інших видів загальних потреб громадян.

Третє завдання бюджетної політики -- вплив за допомогою бюджетного механізму на раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що несуть загрозу здоров'ю людини. З одного боку, держава домагається від підприємницьких структур відшкодування витрат на відновлення природного середовища, а з другого, використовуючи фінансові важелі, -- закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозбережних технологій. Цими інструментами є податки, штрафи та інші санкції.

Іншими словами, бюджетна політика держави має спрямовуватися на забезпечення права людини на життя в умовах здорового навколишнього середовища, яке постійно порушується в умовах планової і ринкової економіки.

Завдання бюджетної політики держави в кожному конкретному випадку, в кожній окремо взятій державі в певний період можуть змінюватися. Так, для України тепер важливими є проведення і фінансування заходів щодо соціального захисту громадян, які потерпши від аварії на Чорнобильській АЕС, завдання щодо конверсії військової промисловості, прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.

У кінцевому підсумку бюджетна політика повинна мати головну мету -- підвищення добробуту народу. Цього можна досягти шляхом стабілізації фінансового становища н державі, прийняття бездефіцитного бюджету, скорочення зовнішнього і внутрішнього боргу, розмежування повноважень і фінансових ресурсів між приватним сектором і державою, між центральними і місцевими органами виконавчої влади і на цій основі зниження рівня інфляції[6, с. 235 ].

В останні роки бюджетна проблематика в Україні привертає все більшу увагу. Виконання бюджету стало ледь не основним критерієм ефективності роботи уряду. На жаль, головним предметом обговорень та урядових рішень стає проблема забезпечення належних надходжень до державного та місцевих бюджетів та рівня фінансування відповідних видатків. Питання оцінки ефективності бюджетних відносин, тобто їхнього впливу на перебіг основних соціально-економічних процесів практично не ставляться. Це дає підстави стверджувати, що сьогодні в Україні спостерігається нехтування бюджетною політикою як такою.

У зв'язку з цим, передусім, за доцільне видається відокремити одне від одного поняття бюджетної політики та фіскальної політики. Останнє спрямовується на наповнення державного бюджету та формування державних фінансів. Виступаючи на громадських слуханнях з приводу річниці схвалення Верховною Радою програми "Реформи заради добробуту", В. Ющенко особливо наголосив: "Так, ми - уряд бюджетників… ми хочемо, щоб будь-який бізнесмен і громадянин знав, що він усе життя платитиме податки". На нашу думку, суть справжньої бюджетної політики полягає в тому, щоб кожний громадянин знав, навіщо він платить податки, з якою стратегічною метою використовуються фінансові ресурси держави.

Отже, цілком очевидно, що без визначеної стратегічної програми розвитку суспільства збалансована бюджетна політика неможлива. Така програма має не тільки вказувати узгоджені стратегічні орієнтири, а й визначати конкретні шляхи їхнього досягнення. На жаль, програма "Реформи заради добробуту" не може вважатися такою програмою.

Як наслідок розриву між далекосяжними політичними цілями, встановленими програмою, та реагуванням на тактичні проблеми у "пожежному" режимі, у 2000 році в Україні спостерігалася виражена деформація бюджетної політики.

Якщо до Державного бюджету України надійшло 102,2 % від затвердженого на рік обсягу доходів, затверджені податкові надходження були виконані лише на 95,6 %. Неважко помітити, що основні статті, за якими відбулося недоотримання податкових надходжень порівняно з потенційними, мають безпосереднє відношення до чинників економічного зростання 2000 року. Збільшення експортної складової в промисловому виробництві веде до збільшення видатків на відшкодування ПДВ. Пільги, надані по прибутковому податку в рамках стимулюючих галузевих експериментів, вдарили по відповідних надходженнях. Таким чином, спостерігається виражений конфлікт між потребами бюджетного збалансування та забезпеченням економічного зростання. Тому й не дивно, що, хоча з урахуванням "понадпланового" зростання ВВП та промислового виробництва, а також у зв'язку з перевищенням закладених до Закону про Державний бюджет 2000 року темпів інфляції, в реальному вимірі доходи Державного бюджету порівняно з 1999 роком мали б збільшитися на 14,9 %, в дійсності вони зросли лише на 5,1 %.

Незважаючи на прийняття Верховною Радою у 2000 році Концепції приватизації, яка передбачає підпорядкування приватизації саме стратегічним завданням вдосконалення організаційної та інституційної структури економіки, питання приватизації у 2000 році і в процесі розробки бюджету-2001 розглядалося майже суто у фіскальному контексті - як засіб наповнення доходів бюджету. Не виконується положення Указу Президента України щодо спрямування 25 % надходжень від приватизації на інвестиції до стратегічних підприємств.

Зросло фактичне фіскальне навантаження на українського підприємця. В той час як податкові надходження недофінансовано на 5 %, адміністративні збори перевиконано на 12 %, штрафи - на 111 %. Зросло відволікання ліквідних ресурсів підприємств. Якщо в номінальному виразі доходи зведеного бюджету зросли у 2000 році на 49,8 %, за цей же період збільшення грошової маси М2 склало 45 % (а за 11 місяців - лише 35 %). Посилення фіскального тиску триває.

Загальмовано процеси конверсії "тіньових" капіталів. Фактично проігноровано положення Указу Президента щодо амністії "тіньових" доходів. У процесах "детінізації" переважає репресивний підхід, який веде до декапіталізації економіки.

Гострота проблеми дефіциту державних фінансів обумовила зволікання із реформуванням податкової системи. Саме з міркувань збалансування бюджету-2001 було відкладено прийняття Податкового кодексу, і немає упевненості, що його вдасться увести в дію з 2002 року.

Зазначені деформації не могли не датися взнаки на виконанні поставлених стратегічних цілей бюджетної політики. Суттєві проблеми з наповненням дохідної частини бюджету призводять до втрати стратегічної спрямованості витрат, структура яких формується переважно на принципі мінімальної достатності. Якщо доходи зведеного бюджету у 2000 році перевиконано на 14,5 %, видатки - лише на 3,5 %. За оцінкою фахівців, у реальному вимірі видатки бюджету-2000 скоротилися порівняно з видатками попереднього року на 13,2 %. За визнанням міністра фінансів України, в ході розробки бюджету-2001 з'ясувалося, що розрив між потребами бюджетних організацій та реальним розміром бюджетних витрат становить 32 мільярди гривень. Недофінансування бюджетних установ веде до порушення урядом вимог законодавства, в тому числі Основного Закону - Конституції України, стає основою для поширення імпульсів неплатежів по всій економіці.

Не сприяла бюджетна політика 2000 року й належному слідуванню соціальним орієнтирам бюджету. Порівняно з 1999 роком видатки на освіту в реальному вимірі скоротилися на 7,5 %, на охорону здоров'я - на 9,2 %. До того ж, за рахунок власних коштів цих організацій (реалізації платних послуг) було профінансовано 20 % видатків на освіту та 10 % - на охорону здоров'я. В той час, як, згідно з даними статистики, номінальні доходи населення зросли на 40,6 %, а реальні - на 7,3 %, реальна заробітна плата скоротилася на 6,5 %, а пенсії - на 15,5 %. Підвищення комунальних платежів та транспортних тарифів, ліквідація пільг для ряду масових категорій споживачів, розширення сфери платності послуг (в охороні здоров'я, освіті, культурі тощо), згортання діяльності закладів, які фінансуються з місцевих бюджетів, практично нівелювали позитивний ефект як від погашення заборгованостей по пенсіях, зарплатах та соціальних виплатах, так і від деякого номінального збільшення цих видів доходів [9, с. 55 ].

Незважаючи на збільшення бюджетних доходів, фактично згорнуто підтримку інвестиційної й інноваційної активності. "Заморожено" фінансування більшої частини цільових державних програм. В украй незадовільному стані знаходиться фінансування науково-технологічної сфери. Це свідчить про реальну загрозу втрати інноваційних та науково-технологічних чинників економічного зростання.

Найважливішим стратегічним завданням переходу до стійкого підйому економіки має стати реанімація і розвиток внутрішнього ринку. Довгостроковим пріоритетом бюджетної політики в Україні має стати створення передумов для прориву в інформаційне суспільство і форсування переходу від рецесії та екстенсивного зростання до стійкого економічного пожвавлення та підйому.

1.2 Загальна характеристика бюджетного законодавства на час прийняття Бюджетного Кодексу України

Бюджетний кодекс України. Набрав чинності з дня його опублікування 25 липня 2001 р., а окремі його статті, що регламентують поточні бюджетні процедури, -- з-1 січня 2002 р.

Бюджетний кодекс складається з шести розділів.

Розділ І. Загальні положення. Тут визначено відносини, що регламентуються Бюджетним кодексом, основні терміни (подані в словнику офіційних термінів), окреслено бюджетний період ш вказано основні положення бюджетного законодавства, перелічено принципи побудови бюджетної системи, описано бюджетну класифікацію, визначено склад державного боргу, частин бюджету. Значну увагу приділено бюджетному процесу па державному і місцевому рівнях, його окремим стадіям, а також ролі учасників бюджетного процесу. Чітко визначено головних розпорядників бюджетних коштів та їхні функції. Описано порядок формування резервного фонду для Державного і місцевих бюджетів, механізми аудиту та фінансового контролю, оприлюднення інформації про бюджет[2].

Розділ 2. Державний бюджет України. Визначено склад доходів і видатків Державного бюджету, в тому числі таємні шідатки за основними напрямами їх витрачання, детально описаний механізм складання проекту бюджету, розгляд та прийняття бюджету Верховною Радою України, його виконання та звіт про виконання. Особливу увагу приділено ролі Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів, Державного казначейства, Верховної Ради у бюджетному процесі, вказано конкретні його стадії. Визначено основи ведення бухгалтерського обліку, порядок закриття рахунків після закінчення бюджетного періоду[2].

Розділ 3. Місцеві бюджети. Передбачено доходи і видатки, які закріплюються за місцевими бюджетами, складові місцевих бюджетів. Детально описано механізм бюджетного процесу на місцевому рівні, конкретизовано повноваження його учасників, охарактеризовано окремі його стадії. Урегульовано питання, що виникають у разі несвоєчасного затвердження відповідного місцевого бюджету[2].

Розділ IV. Міжбюджетні відносини. Визначено критерії розмежування видів видатків між бюджетами, перелічено видатки, що здійснюються з Державного бюджету, бюджетів сіл, селищ, міст районного, обласного та республіканського підпорядкування. Окремо вказано видатки, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Окремим механізмом передбачено передання видатків на виконання власних повноважень між місцевими бюджетами та передача права на виконання делегованих повноважень. Чітко визначено фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючи коефіцієнти фінансових нормативів бюджетної забезпеченості. Окремий розділ присвячений між бюджетним трансфертам, де врегульовані питання трансфертів, які надаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам, передбачена дотація вирівнювання бюджетам міст Києва та Севастополя, міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим, міст обласного підпорядкування і районним бюджетам. Регламентовано також порядок надання субвенцій з Державного бюджету України місцевим бюджетам на здійснення програм соціального захисту, а також субвенцій на компенсацію витрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок наданих державою податкових пільг, субвенцій на виконання інвестиційних проектів, субвенцій на виконання власних повноважень територіальних громад, сіл, селищ, міст та їх об'єднань[2].

Розділ 5. Контроль за дотриманням бюджетного законодавства та
відповідальність за бюджетні правопорушення. Визначено повноваження щодо контролю за дотриманням бюджетного законодавства
Верховної Ради, Рахункової палати, Міністерства фінансів, Державного казначейства, Державної контрольно-ревізійної служби.

Форма, порядок складання та передавання за призначенням протоколу про бюджетне правопорушення встановлюється Міністерством фінансів України.

Розділ 6. Прикінцеві положення. Визначено перехідні положення, термін дії окремих з них -- до 5 років, які враховують конкретні бюджетні відносини. Перелічено проекти законів, які потрібно прийняти у зв'язку з введенням у дію Бюджетного кодексу[2].

Закон «Про Державний бюджет України». У ньому передбачається формування у конкретних обсягах джерел доходів та видатків бюджету, необхідні нормативи відрахувань, дотації і субсидії областям, джерела покриття дефіциту бюджету (при плануванні), поточні пояснення до здійснення виконання бюджету[3].

Інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини. До основних законів, які регламентують функціонування бюджетної системи, можна віднести:

а) Закон України «Про прожитковий мінімум»;

б) Закон України «Про місцеве самоврядування»;

в) Закон України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим»;

г) Закон України «Про місцеві державні адміністрації».

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, є такими що регулюють бюджетні відносини в Україні і, згідно з статтею 4 Бюджетного кодексу України, входять до складу бюджетного законодавства. Необхідність їх прийняття передбачена нормами Бюджетного кодексу України, оскільки його положення передбачають засади бюджетного процесу, а конкретні механізми впровадження кожної стадії, порядок взаємовідносин законодавчої і виконавчої гілок влади у цьому процесі, взаємодія державних органів тощо визначаються підзаконними актами, насамперед, нормативно-правовими актами органів виконавчої влади.

Понад 30 статей Бюджетного кодексу України прямо передбачають необхідність прийняття нормативно-правового акту, який би врегулював механізм застосування законодавчої норми. Відповідно до пункту 6 розділу УІ Прикінцевих положень Бюджетного кодексу України Кабінету Міністрів України доручалося протягом шести місяців привести свої нормативно-правові акти у відповідність із Бюджетним кодексом України та забезпечити приведення центральними органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів у відповідність із Бюджетним кодексом України. Протягом року необхідно було забезпечити прийняття центральними органами виконавчої влади нормативно-правових актів відповідно до Бюджетного кодексу України[2].

Вже 21 червня 2001 року Прем'єр-міністр України дорученням № 2542-III зобов'язав відповідні органи виконавчої влади здійснити необхідні заходи щодо забезпечення виконання вимог Бюджетного кодексу України.

Доручення Прем'єр-міністра України стосувалося нормативно-правового врегулювання механізму застосування восьми статей Бюджетного кодексу України. Визначені дорученням заходи були виконані, але цього виявилося недостатньо для належного врегулювання всіх відносин, які випливають з вимог Бюджетного кодексу України.

З часу введення в дію Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України, іншими органами виконавчої влади прийнято 84 нормативно-правових акти, необхідність прийняття яких визначена нормами Бюджетного кодексу України.

Необхідність удосконалення бюджетного законодавства

Результати аналізу стану нормативно-правового забезпечення органами виконавчої влади бюджетного процесу в Україні, зокрема, практика застосування правових норм, закріплених у Бюджетному кодексі України, свідчать про недосконалість окремих з них, неузгодженість з вимогами інших законів, наявність законоположень, які можна по-різному тлумачити, що виключає їх однакове застосування всіма учасниками бюджетного процесу. У зв'язку з цим виникає необхідність подальшого удосконалення, перш за все, Бюджетного кодексу України, як базового, основоположного Закону у системі бюджетного законодавства.

Потребують удосконалення, насамперед, правові норми, пов'язані з особливістю формування та виконання спеціального фонду Державного бюджету України, а саме, запровадження в Кодексі положень щодо бездефіцитності спеціального фонду, визначення виключного переліку джерел надходжень до спеціального фонду та напрямків використання зазначених коштів. Необхідно передбачити спеціальний механізм зарахування усіх власних надходжень бюджетних установ до спеціального фонду державного бюджету.

Згідно із статтею 49 Бюджетного кодексу України Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується Міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень.

На сьогодні Міністерство фінансів складає бюджетний розпис з помісячним розподілом планових показників лише загального фонду державного бюджету. Бюджетний розпис спеціального фонду державного бюджету з помісячною розбивкою цим міністерством не складається. Аналіз стану виконання Державного бюджету України свідчить про те, що рівень виконання спеціального фонду державного бюджету за доходами значно вищий порівняно із загальним фондом. Річний план надходжень доходів до загального фонду державного бюджету в 2000 році виконано на 95,3 відс., а затверджений обсяг доходів спеціального фонду державного бюджету перевиконано в 1,8 рази. Ці показники у 2001 році становили, відповідно, 85,6 та 129,5 відсотка. За січень-вересень 2002 року до спеціального фонду державного бюджету надійшло 6 млрд., 621,4 млн. грн. або 77,8 відс. затвердженої річної суми. Отже, такий стан виконання спеціального фонду Державного бюджету України є достатнім для планування його помісячних показників, що забезпечить ефективний контроль за його виконанням. Вимоги статті 49 Бюджетного кодексу України повинні застосовуватися однаково як для загального, так і для спеціального фондів. Тому необхідно внести зміни до статті 49 Кодексу, якими передбачити складання помісячного розпису асигнувань як по загальному, так і спеціальному фонду. Це забезпечить здійснення чіткого контролю за виконанням державного бюджету, а Рахункова палата матиме можливість належним чином виконувати вимоги статті 53 Бюджетного кодексу України щодо надання офіційного висновку про перевиконання доходної частини Державного бюджету України за підсумками 9 місяців.

У статті 26 Бюджетного кодексу України необхідно, на наш погляд, чітко визначити та розмежувати органи внутрішнього і зовнішнього фінансового контролю. Стосовно здійснення контролю за використанням коштів Державного бюджету України органом зовнішнього контролю є лише Рахункова палата. Інші контролюючі органи (включаючи Головне контрольно-ревізійне управління) фактично є органами внутрішнього контролю, оскільки підпорядковані органам виконавчої влади або є такими.

Зовнішній фінансовий контроль, як рекомендує Лімська декларація, здійснюється компетентними органами судової або органами законодавчої влади та похідними від неї, а саме, Рахунковими палатами, які, у разі необхідності, піддають перевірці і діяльність органів (структур), що здійснюють внутрішній контроль.

Внутрішній контроль здійснюється органами і структурами виключно виконавчої влади.

Такий розподіл передбачений статями 6, 85, 98 та 116 Конституції України, де встановлено, що Верховна Рада України (законодавча влада) затверджує Державний бюджет України, Кабінет Міністрів України (виконавча влада) виконує Державний бюджет України, а Рахункова палата здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету України[1] .

Одним з основних ознак органу, який може здійснювати зовнішній фінансовий контроль, Лімська декларація встановлює його організаційну і функціональну незалежність. Органи КРУ залежні від Кабінету Міністрів України і Міністерства фінансів України як організаційно, так і функціонально. Про це свідчить лише той факт, що план роботи органів КРУ затверджує Кабінет Міністрів України за погодженням з Міністерством фінансів України. Ознаками зовнішнього контролю володіє серед органів державного фінансового контролю лише Рахункова палата. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23.12.97 № 7-зп: "в нормативно-правовому значенні Конституції України Рахункова палата є незалежним органом спеціальної конституційної компетенції, і Верховна Рада України, як орган законодавчої влади (інші вищі органи державної влади України) не має права забрати чи обмежити конституційні повноваження Рахункової палати, передати їх будь-яким іншим органам або ж взяти на себе їх здійснення". Таким чином, тільки Рахункова палата має конституційну організаційну та функціональну незалежність у державі. Говорячи про незалежність Рахункової палати, насамперед, необхідно підкреслити незалежність її від впливу виконавчої влади, діяльність якої у частині цільового використання державних бюджетних коштів вона контролює. Крім того, у вирішені цього питання, на думку Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, треба зважати на те, що Україна взяла на себе обов'язки, шляхом укладання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (Угоду ратифіковано Законом № 237/94-ВР від 10.11.94), наблизити своє законодавство до законодавства держав Співтовариства.

Необхідно унормувати процес державних запозичень. Для цього главу 3 Бюджетного кодексу України доцільно доповнити статтею "Програма державних запозичень", де передбачити характеристику програми зовнішніх запозичень на відповідний рік, порядок її подання, визначити основні її положення.

Привертають увагу і недоліки Бюджетного кодексу України щодо унормування процесу фінансового контролю за використанням коштів Державного бюджету України з боку Рахункової палати. Обсяги та умови здійснення цього контролю, передбачені нормами Бюджетного кодексу України, не сприяють підвищенню його прозорості та ефективності.

Так, згідно з пунктом 2 статті 53 Бюджетного кодексу факт перевиконання доходної частини Державного бюджету України має визначатися за результатами офіційних висновків Рахункової палати та Міністерства фінансів щодо виконання Державного бюджету України за підсумками трьох кварталів у разі перевищення показників доходів, врахованих у розписі державного бюджету на відповідний період, більше ніж на 15 відсотків. Такі висновки подаються Комітету Верховної Ради з питань бюджету до 15 жовтня поточного року[2].

Проте стаття 59 Бюджетного кодексу України передбачає подання Державним казначейством місячної звітності про виконання державного бюджету Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітнім, тобто, в даному випадку, теж 15 жовтня. Це створює колізію з названими вимогами пункту 2 статті 53 Бюджетного кодексу України в частині терміну подання офіційних висновків щодо перевиконання доходної частини державного бюджету[2].

Слід також зазначити, що мотивовані висновки про виконання доходної частини державного бюджету можливо здійснити лише за квартальною звітністю. Але статтею 60 Бюджетного кодексу України термін отримання Рахунковою палатою квартального звіту про виконання Державного бюджету України від Державного казначейства встановлено не пізніше 35 днів після закінчення звітного третього кварталу, тобто, 5 листопада. За таких умов положення Бюджетного кодексу України щодо внесення змін до закону про Державний бюджет України наприкінці бюджетного періоду втрачають сенс.

З метою підготовки мотивованих висновків щодо виконання доходної частини державного бюджету за квартальною звітністю та, у разі необхідності, своєчасного внесення змін до закону про Державний бюджет України на поточний рік, пропонується наблизити термін надання таких висновків на підставі квартального звіту Державного казначейства про виконання Державного бюджету України за підсумками двох кварталів бюджетного року. Є необхідність внесення відповідних змін до статті 53 Бюджетного кодексу України.

Відповідно до пункту 1 статті 62 Бюджетного кодексу України Рахункова палата протягом двох тижнів з дня офіційного подання Кабінетом Міністрів України річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України готує висновки щодо використання коштів Державного бюджету України. Відповідно до статті 61 Кодексу такий Звіт подається Верховній Раді України не пізніше 1 травня[2].

Досвід підготовки цього документа за наслідками виконання Державного бюджету України у 2001 році свідчить про необхідність визначення у законодавчому порядку вимог щодо подання річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України Рахунковій палаті.

У зв'язку з викладеним доцільно внести зміни до Бюджетного кодексу України, які б передбачали надання Кабінетом Міністрів України річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України Рахунковій палаті у терміни, визначені для Верховної Ради України.

З метою підвищення результативності контролю, який здійснюється Рахунковою палатою за використанням коштів Державного бюджету України відповідно до Конституції України та Закону України "Про Рахункову палату", ефективності та своєчасності реального усунення виявлених порушень і відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України, необхідно внести зміни до статті 110 Бюджетного кодексу України, де передбачити розширення повноважень Рахункової палати щодо контролю за дотриманням бюджетного законодавства (у частині складання протоколів про адміністративні правопорушення та звернення з позовом до суду або господарського суду про відшкодуванні збитків, завданих державному бюджету України).

Таким чином, півторарічна практика застосування Бюджетного кодексу України підтвердила необхідність внесення до нього суттєвих змін і доповнень з метою додаткового врегулювання багатьох питань, які виникають у ході бюджетного процесу.

1.3 Порівняльна характеристика бюджетної політики різних держав світу

Бюджетна політика розвинутих держав світу ґрунтується на трьох найбільш касових податках -- особистому прибутковому податку, податку на прибуток корпорацій і ПДВ.

Дещо менше фіскальне значення податку на прибуток корпорацій, майнового податку та податку на спадщину. У більшості країн світу значною є частка особистого прибуткового податку в загальній сумі податкових надходжень - понад 30%. Однією з причин такого становища є зростання доходів громадян, завдяки чому вони долучаються до вищих груп згідно зі шкалою оподаткування. Збільшується також кількість платників податків, підвищуються податкові ставки. Максимальна ставка оподаткування прибутковим податком серед розвинутих держав світу у Німеччині - 53% . Найбільші надходження від прибуткового податку з громадян серед розвинутих держав світу також у Німеччині - близько 40% усіх доходів. Оподаткуванню підлягають доходи від:

· ведення сільського та лісового господарства,

· промислового виробництва,

· підприємницької діяльності,

· надання в оренду рухомого та нерухомого майна

· а також оподатковуються власники капіталу та наймані працівники.

В таких державах, як США, Канада, Швеція прибутковий податок з громадян утворює основне джерело наповнення бюджетів всіх рівнів відповідно (35,8 %), (34,6 %), (36,9 %). Дещо меншою є питома вага цього податку у структурі податкових надходжень у Великобританії(26,5%), Японії (21,8%), Італії (24,1 %), Франції (11,3%). Важливо зазначити, що в цих країнах передбачено, що члени родини повинні самостійно звітувати за своїми податковими зобов'язаннями, у тому числі і неповнолітні діти, якщо вони мають індивідуальні та незалежні джерела доходів. Розрахунок оподаткованого доходу фізичних осіб ведеться за наступними видами отриманих доходів:

· доходи від роботи за наймом,

· доходи від комерційної діяльності і

· доходи від капіталу.

Вагоме місце в структурі податкових надходжень розвинутих держав світу займає відрахування на соціальне страхування. Найвища питома вага цього платежу у Франції - близько 42%. Значні кошти від сплати цього податку в структурі податкових надходжень у Німеччині (38,4 %), Італії (32,2 %), США (30,2 %). Дещо менша питома вага відрахувань на соціальне страхування у Японії, Швеції та Канаді - на рівні 25 %. Платежі на соціальне страхування приводяться наймачами у порядку нарахувань на заробітну плату з віднесенням їх на витрати при обчисленні оподатковуваного прибутку. Особливість оподаткування цим платежем полягає в тому, що існують різні ставки оподаткування в залежності від того, чи це корпорація чи особи, що працюють самостійно[22, С. 25 ].

Швидкими темпами зменшується кількість акцизів. Та все ж непрямі податки займають досить вагоме місце у структурі податкових надходжень. Так, у Великобританії цей показник на рівні 30%; в. Франції - 28%, Швеції -27 %, Канаді та Німеччині на рівні 25%. Основним представником непрямих податків є податок з обороту або, як прийнято його називати в економічний літературі, податок на додану вартість (ПДВ). Об'єктом оподаткування ПДВ є обороти з реалізації товарів як власного виробництва, так і придбаних на стороні, а також надання різних видів послуг виробничого та невиробничого характеру. Ставки податку істотно відрізняються (наприклад, у Швеції стандартна ставка податку - 25 %). Крім того, існує знижена ставка у розмірі 12% для продовольчих товарів, послуг готелів та підприємств громадського транспорту. Звільнені від оподаткування ПДВ банківські та фінансові послуги, страхування, послуги з охорони здоров'я, освіти та концертної діяльності, послуги пошти, радіо і телебачення. У Німеччині основна ставка ПДВ складає 15 %. Але основні продовольчі групи товарів оподатковуються за зниженою ставкою - 14 %. В той же час ця ставка не поширюється на обороти кафе та ресторанів.

За кордоном аналогом вітчизняного податку на прибуток підприємств є податок з прибутку корпорацій. Ставки цього податку є досить високими в розвинутих державах світу. Так, у Канаді - 44 %, Великобританії -35 %, США - 30 %. На сьогодні в рамках Європейського Союзу спостерігається своєрідна податкова конкуренція, при якій ставки податку на корпорації в країнах істотно відрізняються. Тому з початком функціонування єдиного європейського ринку у всіх країнах - членах Європейського Союзу - вводиться єдина межа податку на прибуток корпорацій: мінімальна -- 30 %, максимальна - 40 % .

Крім загальноприйнятих податків і зборів, існують специфічні види податків, які стягуються в розвинутих державах світу. Так, наприклад, специфічною рисою податкового законодавства Німеччини є наявність обов'язкового церковного податку. Загальнообов'язковий характер церковного податку обумовлений історичними традиціями. Встановлюючи церковний податок як обов'язковий, уряд заручився підтримкою католицької церкви. Особливістю французької та шведської податкової системи є наявність таких платежів, як гербовий, екологічний податок, а податкової системи США - шкільний податок.

Незважаючи на специфічні особливості економіки і традиції, в системі оподаткування європейських країн установлені практично спільні риси побудови податкової системи: діють практично одні й ті самі види прямш та непрямих податків, поширений податок на додану вартість, прибутковий податок з фізичних осіб, різні збори та мита; стягуються загальнодержавні або федеральні податки, регіональні і місцеві податки. Однак у системі оподаткування кожної країни є свої особливості, які можна переймати, використовуючи нагромаджений досвід з урахуванням специфіки адаптування їх до реальних умов сьогодення.

2. Державний Бюджет України - як основа складової бюджетної політики

2.1 Динаміка і структура надходжень до державного Бюджету за 2004 - 2006 роки

Кожний бюджет поділяється на дохідну і видаткову частини, які мають бути збалансовані між собою.

В дохідній частині бюджету передбачаються всі доходи, передбачені законодавством України (податки і неподаткові доходи). За соціально-економічними ознаками вони можуть бути поділені на:

1) доходи від господарської діяльності;

2) доходи від використання природних ресурсів;

3) доходи від зовнішньо-економічної діяльності;

4) доходи від банківської діяльності;

5) доходи від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;

6) державне мито;

7) митні платежі;

8) збори та інші неподаткові доходи;

9) доходи від приватизації;

10) доходи від громадян тощо.

Такий загальний перелік доходів всіх ланок бюджетної системи України. Але основним бюджетним питанням є їх розподіл між окремими ланками всередині бюджетної системи [3].

Розподіл доходів належить до повноважень представницьких органів держави, оскільки це є одним з основних питань функціонування бюджетної системи України. Головну роль в цьому відіграє Верховна Рада України, як єдиний орган законодавчої влади в Україні. Верховна Рада встановлює постійний розподіл закріплених доходів між ланками бюджетної системи і щорічний перерозподіл регулюючих.

Основним завданням при розподілі доходів бюджетів є наділення кожного з державних органів - суб'єкта бюджетного права - таким об'ємом коштів, який міг би забезпечити виконання його завдань і функцій, передбачених Конституцією та законами України. При цьому повинні бути забезпечені збалансованість всіх бюджетів, зацікавленість місцевих органів у збільшенні бюджетних надходжень, запобігання касових розривів та інше, бездефіцитність бюджетів. Доходи кожного бюджету повинні бути найбільшою мірою пов'язані з підвідомчим господарством і соціальною сферою[5, с. 53 ].

З врахуванням юридичного та економічного аспектів розподілу доходів між ланками бюджетної системи всі вони можуть бути поділені на закріплені і регулюючі.

До закріплених належать доходи, які постійно діючими нормативними актами віднесені до бюджетів певного рівня на невизначений у часі строк у розмірі територіального надходження повністю або у твердо фіксованому розмірі (нормативі). Прикладами доходів, закріплених за Державним бюджетом України, можуть бути:

надходження від зовнішньоекономічної діяльності, які повністю, на невизначений строк закріплені за загальнодержавним бюджетом;

плата за землю, яка дорівнює 30 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством України, та інші.

Закріплені доходи створюють основу дохідної бази кожного бюджету. Але для повного покриття потреб кожного з бюджетів їх недостатньо і тому кожен з бюджетів (крім державного) необхідно врегулювати за допомогою інших дохідних джерел. Оскільки потреба в доходах кожного з бюджетів часто змінюється, то держава щорічно здійснює бюджетне регулювання - щорічний перерозподіл коштів всередині бюджетної системи з метою збалансування всіх бюджетів. Досягається це за допомогою регулюючих доходів та інших методів.

Регулюючі доходи - це передбачені в Законі про Державний бюджет або в рішенні про бюджет представницьких органів доходи бюджетів, які щорічно перерозподіляються між різними ланками бюджетів. Розмір частини кожного з доходів, яка передається у бюджет нижчого рівня, визначається, виходячи з потреб цього бюджету, і може щорічно змінюватись. Так, в 1997р. як регулюючі доходи були використані акцизний збір (50 відсотків його передавались до бюджетів областей, міст Києва і Севастополя), прибутковий податок з громадян та ін. Але вже в Законі про Державний бюджет України на 1998 р. було дано перелік всіх доходів, які в повному обсязі або частково надійдуть до державного бюджету і перелік доходів, які надійдуть до бюджетів Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя. Таким чином було здійснене бюджетне регулювання, тобто забезпечення вказаних бюджетів дохідною базою[5, с. 61 ].

Але при нестачі коштів для збалансування бюджетів держава може використати і такий метод бюджетного регулювання як дотації, субвенції, субсидії, які можна назвати єдиним терміном - трансферти. Цей метод застосовується у багатьох країнах світу. Щоправда, в законодавстві України ці терміни лише згадуються без розкриття їх суті, але, використовуючи світовий досвід, фінансово-правова наука виробила їх поняття.

Дотація являє собою певну суму грошових коштів, яка виділяється з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня для покриття його дефіциту. Вона має загальний характер і не підлягає поверненню до бюджету вищого рівня (сам термін походить від латинського слова dotatio - дар). На відміну від дотації субвенції і субсидії мають цільовий характер і це передбачає, що у випадках їх невикористання або використання не за цільовим призначенням вони мають бути повернені до бюджету, з якого були надані. Різниця між субвенцією і субсидією полягає в тому, що субвенція передбачає як обов'язкову умову участь у виділенні коштів на певні цілі з бюджетів нижчого рівня поряд з сумою субвенції, а для субсидії це не обов'язково. Але у випадках невикористання або використання не за цільовим призначенням субвенції і субсидії мають бути повернені до бюджету, з якого вони були виділені. Законом про Державний бюджет України на 1998 р. було передбачено виділення дотацій республіканському бюджету Автономної Республіки Крим, обласним та міському (міста Севастополя) бюджетам (всього їх 22) на загальну суму 2 502 213 тис. гривень на фінансування видатків, що не покриваються власними та закріпленими доходами.

Таким чином, як випливає з викладеного вище, Державний бюджет України складається із закріплених доходів, а республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети - з трьох:

1) власних джерел, які надходять від об'єктів, що є їх власністю;

2) закріплених доходів, тобто доходів, які постійно закріплені за ними;

3) доходів, що надійшли в порядку бюджетного регулювання (процентних відрахувань, дотацій, субвенцій, субсидій) [3].

Крім цього, вони можуть на власний розсуд і запозичувати кошти. Органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства можуть випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери, отримувати позички з інших бюджетів на покриття тимчасових касових розривів з їх погашенням до кінця бюджетного року, а також отримувати кредити в банківських установах. Ще одним джерелом фінансування видатків з цих бюджетів є позабюджетні цільові (у тому числі валютні) фонди коштів. Органи місцевого самоврядування мають право, за рішенням зборів громадян за місцем їх проживання, запроваджувати місцеві збори на засадах добровільного самооподаткування.

Проект Бюджетного кодексу змінює розподіл доходів міх рівнями бюджетної системи. Проаналізуємо можливі зміни в податкових доходах місцевих бюджетів на прикладі даних про виконання бюджету України в 2004 і 2005 роках (табл.2.1).

...