Фінансова система України

Размещено на http://allbest.ru

УНІВЕРСИТЕТ «КРОК»

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

Фінансова система України

Студент IІI курсу, груп 25698

Свердан Михайло Михайлович

Київ - 2014



Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи побудови фінансової системи України

1.1 Поняття та структура фінансової системи

1.2 Організація та управління фінансовою системою

2. Фінансова система України та аналіз її елементів

2.1 Система державних фінансів в Україні та їх роль у фінансовій системі країни. Державний бюджет України

2.1.1 Доходи державного бюджету України

2.1.2 Податкова система України

2.1.3 Видатки державного бюджету України

2.1.4 Дефіцит державного бюджету України та його фінансування

2.2 Державні цільові позабюджетні фонди України. Система державного соціального страхування та страховий ринок

2.3 Державний кредит. Державні цінні папери та фінансовий ринок

3. Вдосконалення напрямків функціонування фінансової системи в Україні

Висновки

Література

фінансовий дефіцит державний бюджет



Вступ

З проголошенням політичної і економічної незалежності України постало питання про створення національної фінансово-кредитної системи. Справа в тому, що фінансова і кредитна системи, які функціонували в Україні на той час, виражали економічні відносини колишньої радянської політичної і господарської системи, а їх центральні установи знаходилися за межами української держави.

Питання про сутність і функції сучасної фінансової системи України є дуже важливим і актуальним для українського народу, адже не можна було б здійснювати ні політичні, ні економічні перетворення, забезпечувати національний політичний і господарський суверенітет без формування і розвитку національної фінансової, грошової і кредитної системи. Економіка, складовими частинами якої є трудовий, науковий, техніко-виробничий і природно-ресурсний потенціал, формується як єдиний господарський механізм здебільшого фінансовою системою. Без постійного фінансового живлення складових частин економічної системи наступає їх недієздатність з відповідними негативними наслідками. Тому фінансова система виступає чинником інтеграції всіх чинників економічної системи їх високоефективного функціонування і акумулятором грошових ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва на цьому ж або вищому рівні. Для здійснення своїх функцій інтегрування економічної системи фінансова система повинна задовольняти інтереси всіх суб'єктів виробництва, підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої структурні і динамічні параметри та економічні параметри. Головною ланкою фінансової системи є бюджетна система, яка організаційно залежить від форми державного устрою і, як правило, складається з державного та місцевих бюджетів. Відношення між державним і місцевими бюджетами будуються на основі єдності бюджетної системи і фінансової політики держави.

В даній роботі ставлю перед собою мету дослідити фінансову систему України з точки зору її становлення, аналізу головних складових та існуючих проблем, а також висвітлю зарубіжний досвід формування дієздатності фінансової системи.

Необхідність національної фінансової системи обумовлює державна самостійність України і переклад економіки на ринкові відносини. Українська національна фінансова система повинна створити таку сукупність економічних відносин, за допомогою яких можна здійснювати планомірний розподіл сукупного суспільного продукту і національного прибутку для утворення і використання грошових фондів на інвестування розширеного і високоефективного виробництва, сфери послуг і задоволення соціальних потреб народу.



1. Теоретичні основи побудови фінансової системи України

1.1 Поняття та структура фінансової системи

Функції та механізми управління фінансовою діяльністю мають у повному обсязі регламентуватися законами та відповідними нормативними актами, а державні кошти слід виділяти та витрачати лише за наявності відповідних на це правових повноважень, а також за напрямами, визначеними в межах фінансової системи держави. Термін система (з грецької system -- ціле, що складене з частин; сполучення) означає сукупність елементів, що перебувають у відносинах і взаємозв'язку один з одним і створюють певну єдність, цілісність. Елементи системи об'єднані в підсистеми прямими й зворотними зв'язками. Фінансова система, як і будь-яка система, є сукупністю взаємопов'язаних елементів, які мають однорідні ознаки. Вона поділяється залежно від теоретичного погляду, на категорії "фінанси", "фінансові ресурси", "фінансові відносини" тощо. Фінансову систему держави можна розглядати у кількох аспектах, наприклад:

* як сукупність фінансових інститутів, кожний з яких сприяє утворенню та використанню відповідних централізованих та децентралізованих фондів коштів для здійснення фінансової діяльності держави, тобто діяльності щодо мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів для виконання завдань і функцій держави та органів місцевого самоврядування;

* як сукупність різних сфер фінансових відносин, у процесі яких створюються і використовуються фонди грошових коштів, тобто фінансова система будується за блоками фінансових відносин -- централізованих і децентралізованих (Л.А. Дробозіна, В.М. Родіонова);

* як сукупність відокремлених певних складових фінансів, які мають свої характерні ознаки й особливості і відображають специфічні форми та методи розподілу і перерозподілу ВВП (В.Н. Опарін);

* як сукупність органів державної влади та місцевого самоврядування, які у межах своєї компетенції здійснюють керівництво фінансовою діяльністю держави та підприємств, установ та організацій, що беруть у ній участь (з погляду порядку її організації).

Якщо характеризувати фінансову систему з позицій економіки, то вона буде значно ширшою і включатиме державні фінанси (бюджет держави, фонди цільового призначення, державний кредит, фінанси державних підприємств), фінанси суб'єктів господарювання, міжнародні фінанси (валютний ринок, фінанси міжнародних організацій, міжнародні фінансові інституції) та фінансовий ринок (ринок грошей, капіталів, цінних паперів та кредитний ринок).

Фінансова система існує в кожній державі незалежно від рівня її економічного розвитку. На сьогодні в світі налічується понад 20 різних моделей фінансових систем. Фінансові системи держав можуть відрізнятися за своєю структурою, оскільки вони є відображенням існуючої моделі економіки. Деякі види фінансових систем наведені в таблиці 1.1.

У фінансовій системі зосереджені значні фінансові ресурси, що становлять більше ніж 80 % від обсягу ВВП. Структура фінансової системи завжди динамічна. У державах із перехідною економікою фінансові системи. Фінансова система -- це сукупність відокремлених, але взаємопов'язаних між собою сфер і ланок фінансових відносин, які відображають специфічні форми й методи обміну, розподілу і перерозподілу ВВП, відповідну систему фінансових органів та інститутів. Фінансову систему розглядають за двома категоріями: за внутрішньою структурою та організаційною будовою. За внутрішньою структурою -- це сукупність відносно відокремлених та взаємопов'язаних сфер і ланок, які відображають специфічні форми та методи фінансових відносин. За організаційною будовою -- це сукупність фінансових органів та інституцій, які управляють грошовими потоками в економіці та характеризують систему управління фінансами у країні.

У складі фінансової системи виділяють такі сфери:

· централізовані фінанси, основу яких становлять державні фінанси;

· децентралізовані фінанси, що включають фінанси суб'єктів господарювання (підприємств) та фінанси населення;

· фінансову інфраструктуру, що включає фінансовий ринок та систему органів управління фінансами.

Усі сфери фінансової системи поділяють на окремі ланки, що мають тісні багатосторонні взаємозв'язки. Кожна сфера та ланка фінансової системи посідає певне місце в регулюванні фінансових відносин, визначально впливає на процес відтворення, має свої, властиві тільки їй, функції.

Основними ланками фінансової системи є:

1. Бюджетна система;

2. Фінанси підприємств та установ недержавної форми власності;

3. Фінанси домогосподарств;

4. Фінансовий ринок;

5. Страховий ринок;

6. Міжнародні фінанси.

Централізовані фінанси -- це сфера фінансових відносин щодо формування централізованих грошових фондів, які зосереджуються в інститутах державних органів влади для виконання державою своїх функцій, а саме: адміністративної, оборонної, соціально-економічної та правової. Це основна сфера перерозподілу ВВП. Рівень централізації частини ВВП державою, з одного боку, має бути достатнім для забезпечення її певним обсягом фінансових ресурсів, а з іншого-- достатнім для формування потужної фінансової бази підприємств для ефективного господарювання.

Головною ланкою централізованих фінансів є бюджетна система, що організаційно залежить від форми державного устрою і складається із державного та місцевих бюджетів.

Державний бюджет -- це головний централізований фонд грошових коштів держави, основний інструмент перерозподілу ВВП. Через нього здійснюється перерозподіл близько 40 % усього ВВП країни. Головними доходами державного бюджету є податки, які становлять 70--90 % загальної суми доходів. До основних податків належать: податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, мито. До основних видатків державного бюджету включають: видатки, що пов'язані з політичними функціями держави (утримання армії, державного апарату управління та влади) видатки на соціальні потреби (освіта, наука, охорона здоров'я, соціальне страхування та забезпечення); видатки, що пов'язані з економічними функціями держави (державні інвестиції в галузі економічної інфраструктури, субсидії приватному капіталу та державним корпораціям, видатки на зовнішньоекономічну діяльність та ін.). Місцеві бюджети (місцеві фінанси) становлять фінансову базу місцевих органів влади та управління. Вони забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах та доходах, їх внутрішньо-територіальний перерозподіл. Місцеві бюджети мають повну самостійність, власні та закріплені дохідні джерела і право визначення напрямів їх використання. У місцевих бюджетах більша частка видатків спрямовується на соціальні потреби. Місцеві бюджети хронічно дефіцитні й отримують необхідні їм додаткові кошти у вигляді субсидій, субвенцій, дотацій з державного бюджету, а також шляхом випуску місцевих позик під певні державні зобов'язання -- муніципальних облігацій. Централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення являють собою централізацію коштів для вирішення конкретних завдань і проблем. їх характерною ознакою є чітко визначені джерела формування і напрями використання. Створення таких фондів визначається конкретними потребами, тому їх склад різноманітний у різних країнах і в різні часи. Серед них виділяють такі, що мають стабільний характер, наприклад пенсійні фонди і фонди зайнятості, а також ті, що відображають відносно тимчасові потреби. Державний кредит є досить специфічною ланкою державних фінансів, він безпосередньо пов'язаний з бюджетним дефіцитом, будучи джерелом його покриття. Це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади й управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами -- з іншого; за таких відносин держава є позичальником, кредитором і гарантом. До децентралізованих належать фінанси підприємств та установ приватної форми власності. Фінанси підприємств та установ є базовою ланкою всієї фінансової системи, оскільки саме тут утворюється значна частина ВВП, що є об'єктом розподілу через фінансові відносини. Фінанси підприємств становлять систему грошових фондів, що утворюються та використовуються для фінансування виробничого процесу, забезпечення розширеного відтворення, матеріального стимулювання та соціального забезпечення робітників. Залежно від виду діяльності фінанси підприємств поділяють на фінанси комерційних підприємств, некомерційних підприємств, громадських організацій. Особливістю фінансів комерційних підприємств є те, що вони працюють на засадах комерційного розрахунку, що передбачає отримання прибутку, відшкодування за рахунок власних коштів всіх затрат на основну діяльність, а також на її розширення і розвиток. До некомерційних належать установи, які надають послуги або виконують роботи безкоштовно чи за символічну плату. Це насамперед, лікарні, загальноосвітні школи, дитячі дошкільні установи, бібліотеки, музеї тощо. Метою діяльності таких установ не є отримання прибутку. їхні платежі до бюджету незначні або взагалі їх немає. Головним джерелом фінансування видатків таких установ є бюджетні кошти. Громадські організації та доброчинні фонди також відносять до некомерційних підприємств. Головним джерелом їх функціонування є вступні і членські внески, добровільні і спонсорські пожертвування. Крім цього, громадські організації можуть мати у власності комерційні підприємства, що спрямовують їм частину отриманого доходу. Залежно від галузевої спрямованості фінанси комерційних підприємств можна поділити на фінанси промислових, транспортних, будівельних, сільськогосподарських та інших підприємств. Залежно від форми власності фінанси підприємств поділяють на фінанси державних, муніципальних, колективних (акціонерних, кооперативних, спільних, орендних), приватних підприємств. Фінанси населення -- це сукупність грошових фондів, які акумулюються в населення з таких джерел: доходів від трудової діяльності; доходів від капіталу; доходів від рухомого і нерухомого майна; доходів, отриманих у вигляді спадщини; доходів з інших джерел. Фінансова інфраструктура -- це сукупність інститутів та елементів, які створюють сприятливі умови для функціонування всієї фінансової системи. До них належать: система органів управління фінансами; нормативно-законодавча база; підготовка фахівців; інфраструктура фінансового ринку; спеціалізоване виробництво (цінних паперів, грошових банкнот, фінансової документації). Саме фінансова інфраструктура створює сприятливі умови для гармонійного функціонування всієї фінансової системи та кожної її сфери зокрема. Фінансовий ринок -- це підсистема фінансової інфраструктури, специфічна сфера економічних відносин, де формуються і здійснюються відносини між учасниками фінансового ринку з приводу купівлі-продажу фінансових фондів. Головною передумовою існування фінансового ринку є розбіжність потреб у фінансових ресурсах того чи іншого суб'єкта ринкових відносин із наявністю джерел задоволення таких потреб. Фінансовий ринок опосередковує рух фінансових ресурсів між підприємствами, галузями, сферами економіки, населенням, державою. Основна функція фінансового ринку -- перетворення тимчасово вільних грошових коштів (нагромаджень, заощаджень) на позичковий капітал для інвестицій в економіку. Фінансовий ринок як сфера фінансової системи включає ринок грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів і фінансових послуг тощо. Існування фінансової системи передбачає вирішення таких завдань:

· формування, концентрація і оптимальне розміщення достатніх для виробництва певного обсягу ВВП фінансових ресурсів;

· досягнення максимальної ефективності використання наявних фінансових ресурсів -- максимізація обсягів виробленого ВВП на основі вибору реальної структури форм фінансового забезпечення;

· встановлення оптимальних пропорцій розподілу і перерозподілу виробленого ВВП з метою повного забезпечення потреб громадян, підприємств, держави;

· усебічне сприяння залученню усіх тимчасово вільних коштів і отриманих доходів через інституції фінансового ринку на потреби фінансового забезпечення виробництва ВВП;

· формування страхових фондів з метою забезпечення відшкодування втрат фінансових ресурсів і доходів та встановлення максимальних передумов для використання коштів даних фондів у кругообігу ресурсів.

Головним завданням побудови національної фінансової системи є забезпечення максимальної мобілізації наявних у суспільстві фінансових ресурсів і залучення при обґрунтованих потребах їх ззовні, встановлення передумов для їх ефективного використання і максимізації на цій основі виробництва ВВП. Рух грошових потоків через ланки і сфери фінансової системи повинен сприяти формуванню в кожного суб'єкта доходів, що відображають його продуктивність і є достатніми для забезпечення потреб його діяльності.[5,2]

1.2 Організація та управління фінансовою системою

Фінансова система являє собою доволі складний механізм. Ефективність її функціонування залежить від двох визначальних чинників. По-перше, від налагодженості фінансових відносин у суспільстві. В основі цього лежить насамперед вибір правильної і доцільної для даної країни фінансової моделі, яка стимулює виробника і суспільство. Крім того, дуже важливим чинником є дійовість фінансового механізму, а також чітке фінансове законодавство. Без цих передумов цілеспрямовано керувати фінансами практично неможливо. По-друге, ефективне функціонування фінансової системи залежить від організації управління нею. Управління фінансами, як і будь-якою іншою системою, включає дві основні складові: органи управління та форми і методи управлінської діяльності. У світовій теорії і практиці широкого визнання набув фінансовий менеджмент як наука про управління фінансовою діяльністю. Зміст фінансового менеджменту визначається функціями управління: розроблення стратегії, планування тактики реалізації стратегії, організація виконання розроблених планів, облік і контроль. Основним завданням органів управління фінансовою системою є забезпечення злагодженості у функціонуванні окремих сфер і ланок фінансових відносин. Це досягається чітким розмежуванням функцій і повноважень між фінансовими органами та інституціями.

Організаційна структура фінансової системи - це сукупність фінансових органів та інститутів, яка характеризує систему управління фінансами. Необхідність розподілу і перерозподілу ВВП є об'єктивним явищем, а форми і методи фінансових відносин відображають установлену в світовій практиці внутрішню структуру фінансової системи. Разом з тим, рух грошових потоків здійснюється не сам по собі, а керується певними управлінськими структурами, юридичними й фізичними особами. Це суб'єктивна сторона побудови фінансової системи, яка, маючи певні закономірності, відображає умови конкретної країни.

В основі виділення органів управління фінансовою системою лежить її внутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою діяльністю в будь-якій країні здійснюють органи державної влади і управління. До організаційного складу фінансової системи України входять:

а) органи управління:

· Міністерство фінансів;

· Міністерство доходів і зборів;

· Державна контрольно-ревізійна служба України;

· Державне казначейство України;

· Рахункова палата;

· Аудиторська палата;

· Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю;

· Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

· Пенсійний фонд;

· Фонд соціального страхування;

Фінансові органи та інститути можуть бути згруповані в чотири блоки. Перший блок становлять органи, які функціонують у сфері бюджету держави. Це насамперед Міністерство фінансів України та його окремі підрозділи - державне казначейство і контрольно-ревізійна служба. До цієї ж групи відноситься державна податкова адміністрація, яка в 1996р. виділилась зі складу Міністерства фінансів. Другий блок становлять контрольно-регулюючі органи - Рахункова палата Верховної Ради України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Комітет з нагляду за страховою діяльністю, Аудиторська палата і аудиторські фірми. Третій блок становлять фінансові інститути, які працюють на фінансовому ринку: Національний банк України і комерційні банки, міжбанківська валютна біржа, фондові біржі та фінансові посередники, страхові компанії. До четвертого блоку входять органи управління цільовими фондами: Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування.

Зазвичай, основна увага в системі управління зосереджена на бюджеті держави. Це цілком природно, оскільки саме в ньому концентруються фінансові потоки та зв'язки. Окремі сфери і ланки не мають відповідних фінансових органів чи інститутів управління. Фінанси суб'єктів господарювання керуються фінансовими службами в складі управління структур підприємств та організацій, господарських товариств і холдингових компаній, міністерств і відомств. Основним завданням органів управління фінансовою системою є забезпечення злагодженості у функціонуванні окремих сфер і ланок фінансових відносин. Це досягається чітким розмежуванням функцій і повноважень між фінансовими органами та інститутами. Центральне місце в управлінні фінансами посідає Міністерство фінансів. Саме на нього покладені завдання загального керівництва всією фінансовою системою країни. Основними його функціями є:

· опрацювання основ і напрямів фінансової політики держави та розробка заходів щодо їх реалізації;

· організація бюджетного процесу, складання проекту Державного бюджету та його виконання після затвердження Верховною Радою України;

· здійснення заходів з мобілізації коштів через систему державного кредиту та управління державним боргом;

· організаційне регулювання фінансової діяльності суб'єктів господарювання через встановлення правил здійснення фінансових операцій, форм фінансових документів, порядку і стандартів ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності;

· організація функціонування ринку цінних паперів;

· забезпечення фінансових відносин держави з іншими країнами, міжнародними організаціями і фінансовими інститутами;

· організація і здійснення фінансового контролю в країні. Міністерство фінансів має розгалужену регіональну структуру: міністерство фінансів Республіки Крим; обласні та міські (Києва та Севастополя) фінансові управління; районні та міські (міст республіканського та обласного підпорядкування) фінансові відділи.

До складу Міністерства фінансів входять два відособлених підрозділи: контрольно-ревізійна служба і державне казначейство. Державна контрольно-ревізійна служба спеціалізується на здійсненні фінансового контролю. По-перше, вона є органом відомчого контролю в системі Міністерства фінансів, здійснюючи ревізії фінансових органів з питань складання і виконання бюджету. По-друге, вона є органом державного контролю за ефективним і цільовим використанням бюджетних асигнувань безпосередньо у розпорядників бюджетних коштів. По-третє, контрольно-ревізійна служба проводить ревізії фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій державного сектора. Контрольно-ревізійна служба має регіональну структуру, ідентичну системі Міністерства фінансів. Однак її регіональні органи не мають системи подвійного підпорядкування, оскільки, здійснюючи фінансовий контроль в регіоні, вони не можуть бути залежними від місцевих органів влади і управління, діяльність яких контролюють.

Державне казначейство створене з метою забезпечення повного і своєчасного виконання Державного бюджету. Оскільки об'єкти фінансування з централізованого бюджету держави розташовані на всій території країни, то здійснювати їх обслуговування з єдиного центру - Міністерства фінансів, украй складно. Казначейство має таку ж регіональну структуру, як і Міністерство фінансів. Розмежування повноважень між регіональними органами в частині фінансування видатків здійснюється за ознаками значення того чи іншого об'єкту фінансування та місця його розташування.

Міністерство доходів і зборів було спочатку створено також у складі Міністерства фінансів, проте, з кінця 1996 р. вона було перетворено у самостійний фінансовий орган. Основне її завдання полягає у реалізації податкової політики держави. На це міністерство покладені такі основні функції:

· розробка проектів податкового законодавства;

· проведення масово-роз'яснювальної роботи серед платників податків;

· облік платників податків та надходжень їх до бюджету;

· контроль за правильністю обчислення податків та інших обов'язкових платежів і своєчасністю їх сплати;

· накладання штрафних санкцій і адміністративних стягнень на порушників податкового законодавства;

· міжнародне співробітництво в сфері оподаткування.

Рахункова палата Верховної Ради України створена з метою здійснення позавідомчого контролю за складанням і виконанням Державного бюджету, вироблення й аналізу бюджетної політики держави, контролю в сфері державного кредиту і грошово-кредитної політики. Вона виступає в ролі експертного органу Верховної Ради, даючи відповідні заключення і рекомендації з питань фінансової діяльності органів управління, показників ліквідності й платоспроможності тощо) і розмірів обов'язкових резервів. Важливою його функцією в банківській системі є забезпечення проведення міжбанківських розрахунків та кредитування комерційних банків, тобто він виступає банком банків. НБУ проводить значні роботи по обслуговуванню уряду. Він виконує агентські послуги з розміщення державних цінних паперів і обслуговування державного боргу, організовує касове виконання бюджету, проводить міжнародні розрахунки держави. НБУ здійснює валютне регулювання і встановлює офіційні курси валют чи валютні коридори.

Комерційні банки формують банківську систему і виконують такі основні функції:

· акумуляція тимчасових вільних коштів юридичних і фізичних осіб;

· проведення безготівкових розрахунків;

· касове обслуговування готівкового обігу;

· кредитування;

· агентські та інші послуги клієнтам банку

В умовах ринкової економіки комерційні банки виступають серцевиною фінансової системи, виконуючи роль кровоносної мережі в економіці. Концентруючи значну масу фінансових ресурсів і спрямовуючи кредитні потоки, вони відіграють керуючу роль у розвитку кожної країни. Тому економічна та фінансова міць країни визначається насамперед потенціалом її банківської системи.

Міжбанківська валютна біржа проводить торги з купівлі-продажу іноземних валют. Ціни, які формуються на цій біржі, характеризують ринковий курс валют, тобто той, який складається під впливом попиту і пропозиції, як на національну, так і на іноземні валюти. Вплив НБУ на ринковий курс національної валюти здійснюється через участь у торгах шляхом скупки тієї чи іншої валюти, або валютних інтервенцій.

Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку організовує функціонування ринку цінних паперів. Вона проводить реєстрацію випуску цінних паперів та регулює їх кругообіг. Забезпечує формування інфраструктури ринку, видає ліцензії фінансовим посередникам, які здійснюють операції з цінними паперами. Комісія здійснює контроль за діяльністю суб'єктів ринку цінних паперів - емітентів, інвесторів, фінансових посередників, фондових бірж - відповідно до діючого у цій сфері законодавства.

Фондова біржа проводить операції з цінними паперами. Основне її призначення - організація функціонування вторинного ринку. Однак, з одного боку, через неї може відбуватись і первинне розміщення цінних паперів, а з другого боку, і вторинний ринок може функціонувати поза

Рахункова палата може проводити також ревізійну роботу в різних ланках фінансової системи. Однак, на відміну від контрольно-ревізійної служби, яка здійснює детальний контроль за повним дотриманням фінансового законодавства, Рахункова палата здійснює контроль з позицій макроекономічного фінансового регулювання і дієвості фінансової політики.

Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю організовує функціонування страхового ринку. Він проводить ліцензування страхових компаній та видає їм ліцензії на здійснення окремих видів страхування. Комітет здійснює контроль за діяльністю страхових компаній відповідно до страхового законодавства, а також опрацьовує методичні рекомендації щодо страхування.

Страхові компанії укладають угоди на страхування, приймають страхові платежі й виплачують страхові відшкодування, інвестують тимчасово вільні кошти. Вони розробляють форми, види й умови страхування, встановлюють розміри страхових тарифів, нараховують належні клієнтам виплати.

Аудиторська палата організовує незалежний фінансовий контроль. Вона видає ліцензії юридичним і фізичним особам на право здійснення аудиторської діяльності й контролює дотримання вимог законодавства з аудиторського контролю.

Аудиторські фірми проводять перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання і дають свої висновки стосовно законності й правильності здійснення фінансових операцій, відповідності ведення бухгалтерського обліку встановленим вимогам, достовірності бухгалтерської і фінансової звітності. Аудиторський контроль має за мету надання консультативної допомоги, за його результатами не приймаються рішення про накладання штрафних санкцій і адміністративних стягнень. Разом з тим аудиторські фірми несуть відповідальність за правильність аудиторського заключення, оскільки після їх перевірок податкова, бухгалтерська і фінансова звітність перевіряється відповідними органами фінансового контролю.

Національний банк України (НБУ) є основним фінансовим інститутом у сфері грошового ринку. Саме він здійснює емісію грошей, які виступають інструментом фінансових відносин, і регулює грошовий обігу країні. Важливе завдання НБУ - організація ефективного функціонування кредитної системи. Він проводить реєстрацію комерційних банків і видає ліцензію на окремі види банківських операцій (наприклад, валютні операції). НБУ здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків встановленням економічних нормативів (мінімального розміру статутного фон-біржею). У зв'язку з цим розрізняють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів. Фінансові посередники на ринку цінних паперів виконують роль сполучної ланки між емітентами цінних паперів та інвесторами. З одного боку, за дорученням емітентів вони проводять випуск та розміщення цінних паперів на фінансовому ринку. З другого боку, вони проводять операції з купівлі цінних паперів на підставі угод з інвесторами. Діяльність фінансових посередників засновується на їх інформованості та глибоких знаннях ринку цінних паперів.

Пенсійний фонд створено з метою акумуляції і раціонального розміщення коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Він виконує нарахування пенсій і проведення виплат. Пенсійний фонд, як орган управління, має відповідні повноваження з контролю за повнотою і своєчасністю сплати внесків підприємств до фонду. Фонд соціального страхування та Державний інноваційний фонд виконують аналогічні функції відносно відповідних цільових фондів.[6,7,8]



2. Фінансова система України та аналіз її елементів

2.1 Система державних фінансів в Україні та їх роль у фінансовій системі країни. Державний бюджет України

В умовах розвиненої ринкової економіки в круговерті коштів, які напрямлені протилежно до потоків матеріальних процесів, є потоки, які спрямовуються через державні структури. Саме на основі цих потоків формуються фінансові ресурси держави, необхідні для виконання нею своїх функцій. Державні фінанси -- головна ланка фінансової системи держави. Вона опосередковує майже 80% усіх фінансових ресурсів і містить різноманітні фінансові інститути, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність. Державні фінанси охоплюють: сукупність усіх бюджетів держави; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте і майнове страхування. Державні фінанси - це регульовані у визначеному правовому полі потоки коштів, які циркулюють у національній економіці через створювану на макрорівні систему централізованих грошових фондів, забезпечують вплив держави на економічний та соціальний розвиток країни через взаємозв'язок державних фінансових ресурсів з формуванням, розподілом, перерозподілом ВВП, національного доходу і національного багатства. Об'єктивними передумовами функціонування державних фінансів є необхідність забезпечення загальнонаціональних потреб:

· структурна перебудова економіки;

· регулювання соціальних та економічних процесів;

· захист навколишнього природного середовища;

· національна оборона, правоохоронна діяльність та ядерна безпека;

· розвиток соціального страхування та соціального забезпечення;

· розвиток освіти, охорони здоров'я інших суспільних потреб;

· проведення фундаментальних наукових досліджень.

Сутність державних фінансів виражається через функції, які вони виконують:

1. Формування фінансових ресурсів для забезпечення загальнонаціональних потреб;

2. Використання коштів централізованих фондів для надання державою загальносуспільних (неподільних) послуг;

3. Контроль за раціональним розподілом фінансових ресурсів (державний фінансовий контроль).

Фінансові ресурси держави формуються через:

· бюджет держави (зведений бюджет);

· позабюджетні фонди цільового призначення;

· державні запозичення;

· фінанси державного сектора економіки.

Структура фінансової системи країни включає в себе такі складові:

Державні фінанси -- головний елемент в структурі фінансової системи. Це система грошових фондів, що знаходяться в розпорядженні держави і призначені для фінансового забезпечення властивих їй функцій (управління народним господарством, утримання законодавчої та виконавчої влади, оборона, охорона законності та правопорядку, розвиток фундаментальної науки, космічні дослідження, охорона природи, структурна перебудова економіки тощо). За рахунок централізованих джерел фінансуються витрати на вирівнювання соціальної забезпеченості регіонів. Державні фінанси охоплюють також відповідні механізми мобілізації ресурсів та їх зосередження в державі. Так, основним механізмом мобілізації фінансових ресурсів в державний бюджет є податкова система.

Фінанси областей (регіонів) та органів місцевого самоврядування. За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються витрати по розв'язанню проблем місцевого рівня. Джерелами місцевих доходів є: кошти від приватизації, орендна плата, дивіденди від підприємницької діяльності, місцеві податки. Так, прибутковий по-даток з громадян повністю передається до бюджетів за місцем їх проживання. В розмірі 100 відсотків до місцевих бюджетів базового рівня передаються всі місцеві податки і збори. Відрахування від загальнодержавних податків і зборів до бюджетів областей здійснюють на основі стабільних (затверджених) нормативів. Тим областям (регіонам), в яких доходна частина не перекриває мінімальних потреб по витратах, надаються дотації, субвенції або субсидії. При цьому норматив дотації передбачено у відсотках, а субсидії та субвенції -- в грошових одиницях. Субвенції надаються переважній більшості регіонів України. У результаті децентралізації фінансової системи, що здійснюється в Україні, основний обсяг соціальних витрат переноситься на місцевий та регіональний рівні.

Фінансові ресурси регіонів визначаються виробленим в розрахунку на душу населення національним доходом, оскільки фінансові надходження забезпечуються насамперед з доходів економічних суб'єктів. Потребу у фінансових ресурсах регіонів розраховують на основі фактичного рівня витрат. У той же час існують суб'єктивні відмінності в розмірах, території, географічному положенні, кліматі, економічній структурі регіонів. Фактичні витрати, з одного боку, можуть не охоплювати завдань, які не розв'язуються через відсутність коштів, а з іншого -- вони можуть зростати при неекономічних або просто марнотратних витратах. Крім того, за рівнем витрат не можна визначити, наскільки жителі регіону забезпечені суспільними благами.

Фінанси суб'єктів господарювання, які становлять систему відносин, що виникають у процесі господарської діяльності у зв'язку з формуванням і використанням грошових фондів (у тому числі за рахунок прибутку), що забезпечують процес виробництва та від-творення в межах підприємства (фірми). Так, підприємство формує фонд розвитку виробництва, фонд оборотних коштів, у тому числі власних, фонд оплати праці, фонд споживання, страховий і резервний фонди, здійснює амортизаційні відрахування з основних фон-дів. Крім того, підприємство сплачує податок з прибутку, здійснює внески в різні цільові позабюджетні фонди (Пенсійний фонд, Фонд зайнятості населення, Фонд Чорнобиля, страхові платежі), сплачує податки в місцеві бюджети тощо. Фонди суб'єктів господарювання використовуються їх авансуванням (оборотні кошти) або проведенням витрат. Отже, у фінансах суб'єктів господарювання відображаються вся їх господарська діяльність, ефективність використання основного та оборотного капіталу, інвестиційна політика, обсяг реалізації продукції протягом певного періоду.

За структурою власності фінанси суб'єктів господарювання поділяють на приватні, змішані та державні. Специфіка фінансів визначається також організаційно-правовою формою підприємства. Так, для фінансів орендних підприємств характерний такий важливий елемент, як система орендних платежів. Фінанси акціонерних товариств мають специфіку, що зумовлюється властивим акціонерній формі власності способом мобілізації грошових коштів (продажем акцій та облігацій), розподілу одержаного доходу у вигляді прибутку (дивіденди акціонерам, відсотки власникам облігацій) менеджерам тощо).

Фінанси населення -- це грошові фонди, які формуються у жителів країни із доходів, отриманих на основі трудової, господарської та інших видів діяльності. Наведені елементи фінансової системи взаємопов'язані. Так, з одного боку, фінанси суб'єктів господарювання та фінанси населення є джерелом ресурсів для державних фінансів, насамперед на них націлені існуючі для цього мобілізаційні механізми -- податкова система, система страхових і пенсійних відрахувань, митні, рентні та інші платежі. З іншого боку, ресурси, сконцентровані в державних фінансах, знову спрямовуються в господарство країни у вигляді капіталовкладень, субсидій і дотацій підприємствам, а також населенню у формі різних витрат соціального характеру. Фінанси суб'єктів господарювання та населення пов'язані не лише з державними фінансами, а й між собою. Так, насамперед на підприємстві (фірмі) населення (в порядку оплати праці) одержує основну частину своїх фінансових ресурсів.

Сукупність усіх бюджетів держави складає її бюджетну систему. Принципи побудови бюджетної системи регулюються бюджетним законодавством і залежать насамперед від адміністративно-територіального поділу в державі. Взаємовідносини між різними складовими бюджетної системи визначаються рівнем розвитку демократичних засад у державі. У більшості країн світу зведений або консолідований бюджет держави включає всі ланки бюджетної системи. Зведений бюджет України включає державний бюджет України, бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети. Державному бюджету належить центральне місце в системі державних фінансів. Він охоплює всі сфери економічної діяльності держави. Доходи зведеного державного та місцевого бюджетів у січні-червні 2010-2013р млрд. грн. зображені в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 Доходи зведеного державного та місцевого бюджетів у січні-червні 2010-2013р млрд. грн

Показники	2010	2011	2012	2013
Зведений бюджет	145,3	177,8	208,8	211,1
Державний бюджет	108,9	138,1	162,3	161,9
Місцеві бюджети	36,4	39,7	46,5	49,2

За своєю сутністю бюджет характеризує фінансове становище держави. Проте бюджет -- дуже складна економічна категорія, до якої не можна підходити однозначно, як і використовувати його показники без детального аналізу структури бюджетної системи держави. Централізовані та децентралізовані фонди "України цільового призначення включають Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості, Фонд конверсії, Валютний фонд, позабюджетні фонди місцевих органів самоврядування. Вони певною мірою доповнюють державний бюджет, проте специфіка їх полягає у тому, що ці фонди мають виключно цільове призначення і на інші цілі не використовуються. По суті, перелічені фонди є новою складовою державних фінансів України, що перебуває на стадії становлення. Державний бюджет -- найбільший централізований фонд коштів, який перебуває у розпорядженні КМУ та виконує державну політику. За його допомогою уряд концентрує у своїх руках значну частину НД, що перерозподіляється фінансовими методами. У державному бюджеті органічно пов'язані основні фінансові інститути -- податки, позики й видатки. Бюджетний кодекс України визначає бюджет як план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади АРК та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. Державний бюджет тісно пов'язаний з іншими ланками фінансової системи і є координуючим центром, який в умовах ринкової економіки надає необхідну їм допомогу. Це, зокрема, бюджетні дотації, субвенції, субсидії, кредити, гарантії, які сприяють забезпеченню нормального функціонування інших ланок фінансової системи.

Структура державного бюджету гіпотетичної ринкової країни відображається в таблиці 2.2.

Сукупність грошових відносин держави з підприємствами, організаціями, населенням, а також між органами державної влади щодо створення та використання на суспільні потреби основного централізованого фонду формує економічний зміст бюджетних відносин. Суть бюджету, як і будь-якої економічної категорії, проявляється в його функціях. Суспільне призначення бюджетних відносин полягає в:

· формуванні головного загальнодержавного фонду грошових ресурсів (у процесі реалізації цієї функції забезпечується концентрація фінансових ресурсів у бюджетній системі держави);

· використанні засобів загальнодержавного грошового фонду (ця функція реалізується в процесі цільового використання бюджетних засобів);

· здійсненні контролю за рухом бюджетних ресурсів. Централізація засобів має важливе економічне й політичне значення, оскільки мобілізовані доходи є одним із основних знарядь втілення в життя державних програм. Це дає змогу маневрувати ресурсами, концентрувати їх на вирішальних ділянках економічного й соціального розвитку, здійснювати єдину економічну і фінансову політику на території країни.

Залежно від співвідношення доходів і видатків державний бюджет може бути:

· збалансованим - видатки дорівнюють доходам;

· дефіцитним - доходів не вистачає для фінансування видатків;

· профіцитним - сума доходів переважає над видатками.

Співвідношення надходжень до бюджету держави показано на рисунку 2.1.

Рис. 2.1 Співвідношення надходжень до бюджету держави у 2010-2013р. млрд. грн.[1]

Головне призначення бюджету - регулювати розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту між галузями, регіонами, соціальними верствами населення. Бюджет складають та виконують згідно з бюджетною класифікацією. Бюджетна класифікація - єдине систематизоване групування доходів, видатків та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою й іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів. Вітчизняна бюджетна класифікація застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, а також для проведення необхідного аналізу доходів та організаційних, функціональних і економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної й міжнародної порівнянності бюджетних показників.[9,10,11]

2.1.1 Доходи державного бюджету України

Доходи Державного бюджету -- це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій. Доходи бюджету відображають економічні відносини держави з підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів. Залежно від конституційного устрою держави може бути кілька рівнів доходів бюджету -- від загальнодержавного до нижчих адміністративно-територіальних угруповань. Україна згідно з Конституцією є унітарною державою, і тому доходи бюджету мають два рівні -- державний та місцеві. До місцевих відносять бюджети Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, обласні, міські, районні, сільські та селищні.

Склад і структура доходів бюджету певною мірою характеризують фінансову політику та фінансовий стан держави. Структура доходів бюджету досить швидко змінюється, що пояснюється постійними перетвореннями і змінами в податковій системі України і неподаткових надходженнях до бюджету. Починаючи з 1992 р. бюджет України формується головним чином за рахунок податкових надходжень. Основою доходів бюджету в багатьох країнах є податки (таблиця 2.3), тобто сукупність загальнодержавних та місцевих податків і зборів, що справляються відповідно до законодавства. В Україні з 1 січня 2011 р. набрав чинності Податковий кодекс України, котрий регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів. Податки та збори поділяються на загальнодержавні і місцеві. Загальнодержавні податки та збори є обов'язковими до сплати на всій території України. Місцеві податки та збори встановлюються рішеннями сільських, селищних і міських рад відповідно до їх повноважень у межах граничних розмірів ставок, визначених Податковим кодексом України. Місцеві податки та збори є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Таблиця 2.2 Структура доходів Державного бюджету України у 2010-2013 р., млрд. грн. (без урахування міжбюджетних трансфертів) [12]

Група надходжень	2010	2011	2012	2013
Податкові надходження	190,6	256,9	311,1	282,4
Неподаткові надходження	55,2	42,6	58,7	64,8
Доходи від операцій з капіталом	0,785	0,636	2,06	1,006
Цільові фонди	0,573	0,167	0,177	0,177
Разом доходів (без урахування міжбюджетних трансфертів)	247,9	301,3	372,8	349,5

До доходів Державного бюджету України відповідно до Бюджетного кодексу України включаються всі доходи бюджету, за винятком тих, що закріплені за місцевими бюджетами , а саме:

· доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів;

· доходів бюджету Автономної Республіки Крим, обласних та районних бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів;

· доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів;

· надходжень до бюджету розвитку місцевих бюджетів.

У цілому склад і структура доходів Державного бюджету України у 2010-2013 рр. (табл. 2.3), як свідчать дані Міністерства фінансів України, характеризується зменшеною часткою податкових надходжень і водночас збільшеною часткою неподаткових надходжень. Адже вагомість неподаткових надходжень Державного бюджету України переважає значення неподаткових надходжень місцевих бюджетів. На рисунку 2.2. зображена динаміка надходжень до Державного бюджету України.

Рис. 2.2 Динаміка надходжень до Державного бюджету України у 2010-2013 рр., млрд. грн.[1]

Джерела доходів Державного бюджету України визначені Бюджетним кодексом та іншими нормативними актами. Конкретизація доходів та ставок відрахувань уточнюється в Законі про Державний бюджет на поточний рік. У першому розділі бюджетної класифікації "Класифікація доходів бюджету" визначені такі джерела доходів:

· податкові надходження;

· неподаткові надходження;

· доходи від операцій з капіталом;

· офіційні трансферти;

· цільові фонди.

Податкові надходження -- це передбачені податковими законами України загальнодержавні та місцеві податки, збори й інші обов'язкові платежі. Неподаткові надходження включають усі безповоротні надходження, крім доходів від продажу капіталу, всі надходження від штрафів і санкцій, крім штрафів за порушення податкового законодавства, а також добровільні, невідплатні поточні надходження з недержавних джерел. Таким чином, неподатковими надходженнями визнаються:

· доходи від власності та підприємницької діяльності;

· адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

· надходження від штрафів та фінансових санкцій;

· інші неподаткові надходження.

Доходи від операцій з капіталом охоплюють реалізацію основного капіталу, державних запасів, землі та нематеріальних активів і включають:

· надходження від продажу основного капіталу;

· надходження від реалізації державних запасів товарів;

· надходження від продажу землі та нематеріальних активів;

· податки на фінансові операції та операції з капіталом.

Доходи Державного бюджету України включають:

· доходи (за винятком тих, які згідно з Бюджетним кодексом закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори й обов'язкові платежі та Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;

· гранти і дарунки у вартісному обрахунку;

· міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

Склад доходів Державного бюджету України передбачений ст. 29 Бюджетного кодексу.[12,13]

2.1.2 Податкова система України

Податок є одним із основних елементів фінансової системи. Уперше досліджувати податки почали у Давній Греції та Римі. Філософи цих країн розглядали їх як суспільно корисне й необхідне явище. Вони визначили й економічно-суспільний характер податку, тобто громадяни сплачують частини доходу на користь державних органів управління для виконання ними своїх функцій. Крім того, це об'єднання частини доходів, майна, прибутків громадян держави, необхідне для існування суспільства, виконання громадських робіт, соціальної захищеності окремих верств населення, протистояння зовнішнім ворогам та ін. Податки -- основний чинник розширеного відтворення, зростання економічного потенціалу держави. Загалом податкова система являє собою сукупність різних елементів податкових платежів, принципів їх нарахування, порядку та термінів сплати. Вона несе відповідальність за їх розрахунки. Ця система є частиною загальної фінансової системи як на макрорівні (тобто на рівні держави), так і на мікрорівні (на рівні підприємства та громадян). Основним завданням на макрорівні є наповнення державного бюджету необхідними коштами та забезпечення постійного їх надходження згідно з чинним законодавством. При цьому необхідно дотримуватися єдиної спрямованості податкової і фінансової систем та економічної стратегії як держави, так і підприємства. Податкова система ґрунтується на дії загальноекономічних законів суспільства. Вона має певні особливості, які залежать від економічної системи держави, але є і спільні риси, характерні для будь-якої країни. В Україні, і не тільки, основним джерелом надходжень є податки. Тому величина податкових надходжень до бюджету України зображена в таблиці 2.3.

...