Банківський нагляд у механізмі функціонування банківської системи

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Банківський нагляд у механізмі функціонування банківської системи

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

банківський стратегія нагляд

Актуальність теми. Сучасні умови функціонування банківських систем країн світу характеризуються, насамперед, стійкими тенденціями до поглиблення глобалізаційних та кризових явищ у фінансовому секторі світового господарства. Рівнозначно ці тенденції стосуються і банківської системи України, рівень інтегрованості якої до глобальних фінансових ринків великою мірою визначається ступенем розвиненості й ефективності банківського регулювання та нагляду. В таких умовах реформа банківської системи будь-якої країни, зокрема системи нагляду за її діяльністю, є умовою успішної інтеграції до світової економіки. В Україні банківська реформа, в тому числі, вдосконалення та розробка нових підходів і правил банківського нагляду в умовах суперечливого розвитку її банківської системи, мають істотне значення для поглиблення диверсифікованості економіки та стійкого довгострокового економічного зростання. Забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної банківської системи на світових фінансових ринках дозволить достатньою мірою забезпечити грошовими ресурсами процеси розвитку економіки нашої держави, тому в останні роки Національний банк України проводить глибоке реформування банківського сектору. ЄС також активно модернізує свій фінансовий сектор. Так, прийняття нових Базельських угод про достатність капіталу (Базеля ІІ та Базеля ІІІ), присвячених банківському нагляду, підкреслює важливість реформи нагляду для економіки ЄС. У всьому світі розвиток нагляду за банківською діяльністю свідчить про рух у напрямку міжнародної конвергенції.

Концепція банківського нагляду в кожній країні має свою специфіку, пов'язану як з історичним розвитком, так і зі структурою влади та банківської системи (наприклад, із кількістю, видами, спеціалізацією банківських установ та іншими факторами). Деякі центральні банки взагалі не мають власної служби виїзного інспектування, а тому здійснюють банківський нагляд, покладаючись на інформацію зовнішніх аудиторів; окремі центральні банки виконують цю функцію за допомогою наглядових підрозділів міністерства фінансів; практикуються у світі й інші форми нагляду за банківськими установами. Однак час від часу перед кожним центральним банком постає завдання щодо вдосконалення або визначення найоптимальніших механізмів і форм здійснення банківського нагляду з урахуванням історичних факторів розвитку та новітніх технологічних можливостей, що з'являються в банківській діяльності.

Аналіз вітчизняної практики свідчить про необхідність удосконалення банківського нагляду в механізмі функціонування банківської системи України в напрямі його пристосування до вимог глобальних фінансових ринків.

Розв'язання окреслених проблем залежить від розробки виваженої, науково обґрунтованої методологічної бази формування та функціонування банківського нагляду в механізмі суперечливого розвитку банківської системи з врахуванням найважливіших тенденцій розвитку світового фінансового сектора.

Окремим аспектам складної та багатопланової проблематики формування та функціонування банківського нагляду присвячено праці зарубіжних і вітчизняних науковців та практиків, зокрема, таких вітчизняних авторів, як З. Васильченко, О. Вовчак, І. Дьяконова, О. Кірєєв, В. Кротюк, А. Кузнєцова, І. Лютий, О. Любунь, В. Міщенко, А. Мороз, С. Науменкова, П. Нікіфоров, Л. Примостка, К. Раєвський, М. Савлук, Т. Смовженко, В. Стельмах, а також російських науковців, О. Лаврушина, Д. Малихіна, В. Полякова, Є. Потоцької, П. Сироєшкіна, А. Симановського та зарубіжних - М. Біллета, Д. Даймонда, П. Роуза, Дж. Синки, С. Фроста, Р. Чаркхема та ін.

Разом з тим, у працях вітчизняних та зарубіжних науковців і практиків низка важливих питань науково-методологічного й практичного спрямування у здійсненні банківського нагляду залишається недостатньо дослідженою, при цьому частина з них є дискусійна. Нерозв'язаними в теоретичному і практичному плані залишаються проблеми формулювання нових правил і підходів до здійснення банківського нагляду в Україні, відсутня чітка стратегія розвитку банківського нагляду в напрямку адаптації до вимог міжнародної банківської практики. Дискусійні й підходи до визначення достатності банківського капіталу та оцінки й управління банківськими ризиками у практиці банківського нагляду.

Потребують ґрунтовного вивчення теоретичні основи формування та функціонування банківського нагляду, визначення його значення й місця в механізмі ефективного функціонування банківської системи. Динамічні зміни сучасних умов розвитку світового фінансового сектора спричинюють необхідність новітніх науково-практичних розробок у цьому напрямку.

Названі теоретичні та практичні потреби у вивченні та розробці науково обґрунтованих засад формування та здійснення банківського нагляду в механізмі суперечливого функціонування банківської системи зумовили актуальність, мету, завдання та зміст дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри економічної теорії та менеджменту Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за комплексною темою «Інституційний механізм сталого розвитку України в умовах відкритої економіки» (номер державної реєстрації 0106U003614), у рамках якої обґрунтовано теоретико-інституційне забезпечення розвитку банківського нагляду в Україні, та кафедри фінансів і кредиту ЧНУ за комплексною темою «Теорія і практика застосування фінансових інструментів соціально-економічного розвитку України в умовах системної економічної трансформації» (номер державної реєстрації 0106U008360), у межах якої обґрунтовано напрями вдосконалення механізму здійснення банківського нагляду в Україні.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного роботи є розробка теоретико-методологічних засад здійснення банківського нагляду в Україні в механізмі функціонування банківської системи та обґрунтування пропозицій з його вдосконалення для забезпечення успішної інтеграції вітчизняної банківської системи до глобальних фінансових ринків. Досягнення поставленої мети зумовило необхідність виконання таких завдань:

- розкрити теоретичні засади аналізу процесу здійснення банківського нагляду в Україні та світі;

- сформулювати методологічні засади процесу здійснення банківського нагляду в Україні на основі аналізу суперечностей розвитку банківської системи в умовах кризи та з урахуванням вимог Базельського комітету з питань банківського нагляду (Базеля ІІ та Базеля ІІІ);

- обґрунтувати нові підходи до механізму здійснення банківського нагляду в Україні, які передбачають поліпшення регулювання доступу банківських установ до фінансових ринків, сучасні інструменти та механізми здійснення пруденційного безвиїзного та виїзного нагляду в Україні;

- розробити нові правила та підходи у визначенні достатності капіталу банківських установ України через осмислення сучасних вимог Базельського комітету з питань банківського нагляду;

- здійснити узагальнення методики визначення та оцінки банківських ризиків з метою розробки нових способів кількісного вимірювання ризиків банків України та вдосконалення існуючих підходів до формування систем управління ризиками у вітчизняних банківських установах;

- виявити основні засади організації та функціонування внутрішнього контролю та аудиту банків відповідно до реалій фінансового сектору України;

- запропонувати напрями реформування вітчизняної методики виявлення проблемних банків та найбільш раціональні й ефективні шляхи вдосконалення механізму наглядового реагування та усунення проблемності банків України;

- визначити місце банківського нагляду в національній системі боротьби з легалізацією коштів, одержаних злочинним шляхом;

- обґрунтувати сучасні завдання банківського нагляду України в умовах посилення кризових та глобалізаційних явищ у світовому господарстві та сформулювати стратегію розвитку банківського нагляду в Україні;

- розкрити сутність соціальної складової банківського нагляду та її найважливіших постулатів.

Об'єктом дослідження є економічні відносини, що виникають між суб'єктами ринку банківських послуг у процесі здійснення банківського нагляду в сучасних умовах розвитку банківської системи України.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади та практичні аспекти формування та функціонування банківського нагляду в Україні.

Методи дослідження. У дисертаційній роботі використано сукупність методів наукового пізнання, що дозволило сформувати концептуальну цілісність здійсненого дослідження. Методологічною основою роботи є діалектичний та системний підходи, згідно з якими економічна, фінансова та банківська системи розглядаються в нерозривному зв'язку та розвитку. Теоретико-методологічну основу дослідження складає узагальнення та критичний аналіз досягнень вітчизняних і зарубіжних науковців із проблем формування та функціонування банківського нагляду. Зокрема, в дисертації використано: логіко-діалектичний та історичний методи - при вивченні об'єктивної необхідності формування банківського нагляду в механізмі функціонування банківської системи (підрозділи 1.1, 1.2); системно-структурний метод - при дослідженні інституційної структури банківського нагляду (підрозділ 1.1); методи аналізу та синтезу, статистичних порівнянь, групування, вибірки - при аналізі методів, механізмів та інструментарію здійснення банківського нагляду (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3); функціональний метод - при дослідженні ролі ризик-орієнтованого банківського нагляду в механізмі функціонування банківської системи (підрозділ 3.3); індуктивний та дедуктивний методи - при формуванні стратегії розвитку банківського нагляду в Україні (підрозділи 5.2, 5.3).

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти з питань становлення та розвитку банківської системи України й реалізації Національним банком України функцій банківського регулювання та нагляду, статистичні матеріали НБУ, Держкомстату України, Асоціації українських банків, окремих банківських установ, МВФ, ЄБРР, Базельського комітету з питань банківського нагляду. Використано дані інформаційно-аналітичних видань, довідкову літературу, ресурси мережі Internet.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці теоретико- методологічних засад банківського нагляду в механізмі функціонування банківської системи України в процесі її інтеграції до глобальних фінансових ринків.

Найбільш вагомі наукові результати дисертаційного дослідження такі:

вперше:

- розроблено теоретико-методологічні засади здійснення банківського нагляду в Україні згідно зі стандартами міжнародного регулятивного механізму для банків (Базеля ІІ та Базеля ІІІ), що проявляються у вихідних методологічних підходах та механізмі здійснення банківського нагляду і дозволяють забезпечити необхідний рівень стабільності та інтегрованості вітчизняної банківської системи;

- обґрунтовано наявність та визначено роль соціальної складової банківського нагляду як регулятивного впливу банківського нагляду на соціально-економічний розвиток суспільства шляхом забезпечення законності та стабільності функціонування банківської системи, існування в механізмі банківського нагляду різних видів соціальної відповідальності за порушення суспільних підвалин, доведено необхідність посилення соціального спрямування банківського нагляду в Україні;

- розроблено порядок розрахунку показника достатності банківського капіталу в частині включення до капіталу загальних резервів за кредитними ризиками, а також визначено його мінімальну достатність відповідно до кредитного, ринкового та операційного ризиків банку з деталізацією меж такої достатності залежно від критеріїв активності та ризиковості окремого банку;

удосконалено:

- методику регулювання та нагляду банківської діяльності в частині делегування окремих функцій контролю та нагляду учасникам ринку фінансових послуг, а також поєднання правил і принципів із домінуванням правил у структурі нагляду з акцентуванням максимальної уваги щодо нагляду на проблемних банках;

- визначення механізму банківського нагляду шляхом обґрунтування пропозицій щодо методів регулювання входження банківських установ на фінансовий ринок, структуризації пруденційного банківського нагляду, а також механізму застосування інструментів пруденційного безвиїзного та виїзного банківського нагляду;

- способи управління банківськими ризиками: у сфері корпоративного управління доведена необхідність узгодження з нормами європейського банківського законодавства; в аспекті управління кредитним ризиком обґрунтоване застосування механізму ціноутворення на кредитні продукти, що враховує ризик; у системі управління ринковим ризиком доведена необхідність установлення лімітів на відкриті позиції банків за активами з найвищим ринковим ризиком з обов'язковим переглядом їх щонайменше двічі на рік; у напрямку вдосконалення підходів до управління операційно-технологічним ризиком запропонована нова методика анкетування, яка дозволяє вчасно виявляти операційні банківські ризики й запобігати їх появі;

набули подальшого розвитку:

- визначення пріоритетів у частині подолання проблемності в діяльності банків шляхом уведення тимчасових адміністрацій у проблемні банки, приєднання проблемних банків до великих фінансово-кредитних установ через надання банкам-санаторам грошової підтримки з боку держави, передачі проблемних банків в управління Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, створення в Україні спеціалізованої державної установи по роботі з проблемними активами банків;

- формулювання основних завдань подальшого розвитку банківського нагляду в Україні, зокрема на мікрорівні: розробка нових методів та прийомів ризик-орієнтованого нагляду, виокремлення вимог щодо ліцензування універсальних і спеціалізованих банків, включення так званих буферів циклічності до складу банківського капіталу, на макрорівні: підвищення прозорості діяльності банків України, посилення банківського нагляду за станом ліквідності банківських установ, удосконалення механізмів реорганізації проблемних банків;

- формулювання основних пропозицій щодо розвитку системи банківського нагляду в Україні, зокрема реалізації основних положень «Концепції розвитку системи банківського регулювання та нагляду України на період до 2015 року», запровадження такого показника, як чутливість банківської установи до операційного ризику до рейтингової системи CAMELS, оприлюднення результатів ранньої діагностики та рейтингів банківських установ України.

Практичне значення одержаних результатів. Визначені та обґрунтовані в дисертаційній роботі наукові положення та практичні висновки на основі проведеного дослідження формування та здійснення банківського нагляду в механізмі суперечливого функціонування банківської системи сприятимуть виробленню загальної стратегії розвитку банківського нагляду в Україні. Матеріали проведеного дослідження можуть бути використані в процесі формування та реалізації на рівні Національного банку України державної стратегії розвитку банківського нагляду з метою подолання кризових явищ у вітчизняній банківській системі.

Пропозиції автора щодо вдосконалення механізму здійснення безвиїзного банківського нагляду в напрямку роботи з проблемними банками та системою раннього реагування були використані Департаментом безвиїзного банківського нагляду Національного банку України (довідка № 47-113/8576 від 13.12.2010 р.).

Рекомендації автора щодо вдосконалення інструментарію поточного виїзного банківського нагляду були використані Управлінням Національного банку України в Чернівецькій області (довідка № 15-30/2744 від 01.10.2010 р.).

Запропоновані в дисертації рекомендації з вдосконалення визначення, оцінки та управління банківськими ризиками використовуються в роботі Чернівецької філії Укрексімбанку (довідка № 071-01/2774 від 01.10.2010 р.).

Пропозиції автора щодо забезпечення ефективного впливу банківського нагляду на діяльність банківських установ регіону були використані в роботі фінансового управління Чернівецької міської ради (довідка № 952 від 04.11.2010 р.).

Результати дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича при викладанні курсів «Банківська справа», «Банківський нагляд», «Проблеми розвитку банківської системи України», «Центральний банк та грошово-кредитна політика» (довідка № 22-121/2563 від 30.09.2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові положення, висновки і пропозиції, що виносяться на захист, сформульовані автором самостійно. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у роботі використано лише ті положення, що належать дисертанту. Особистий внесок автора у працях, опублікованих у співавторстві, наведено окремо у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретико-методологічні та практичні результати дисертаційного дослідження доповідались автором упродовж 2003-2010 років на 9-ти міжнародних наукових і науково-практичних конференціях, у тому числі на: Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми фінансово-економічного розвитку підприємництва та малого бізнесу в Україні (регіональний аспект)» (17-18 квітня 2003 р., м. Чернівці), XIV Міжнародній науково-практичній конференції «Творча спадщина Йозефа А. Шумпетера та трансформація сучасної економіки України» (23 квітня 2003 р., м. Чернівці), XV Міжнародній науково-практичній конференції «Стратегія регіонального розвитку: методологія формування, муніципальна специфіка, механізм реалізації» (27 січня 2004 р., м. Чернівці), Міжнародній науковій конференції «Німці в історії Київського університету: Ідейний спадок М. Х. Бунге у контексті історичного минулого та сучасності» (26 травня 2004 р., м. Київ), ХVІ Міжнародній науково-практичній конференції «Фінансово-економічні та інституційні чинники розвитку регіону» (25-26 березня 2005 р., м. Чернівці), XXVIII Міжнародній науково-практичній конференції «Генезис інституційної системи транзитивних економік» (7-8 травня 2008 р., м. Чернівці), ХІХ Міжнародній науково-практичній конференції «Інституційна природа ринкових трансформацій» (15-16 жовтня 2009 р., м. Чернівці), VI Міжнародній науково-практичній конференції «Суперечності та перспективи розвитку фінансової системи України в умовах світової економічної кризи» (22-23 жовтня 2009 р., м. Київ), VIІ Міжнародній науково-практичній конференції “Світові тенденції та перспективи розвитку фінансової системи України” (14-15 жовтня 2010 р., м. Київ). Публікації. Основні положення дисертації опубліковано у 30 друкованих працях, в тому числі 2 індивідуальних монографіях; 22 статті видрукувані в наукових журналах і збірниках наукових праць, що визнані ВАК України фаховими з економіки; 6 - в інших виданнях. Загальний обсяг опублікованих праць складає 54,67 д.а., з них особисто автору належить 52,78 д.а. Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертаційної роботи складає 428 сторінок, у тому числі на 81 сторінці розміщено 28 таблиць, 35 ілюстрацій, 9 додатків, список використаних джерел із 404 найменувань розміщений на 38 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми з огляду на її актуальність, визначено мету і завдання дослідження, його об'єкт і предмет, окреслено методи, інформаційну базу і методологічні засади дослідження. Розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, а також подано дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - «Теоретико-методологічні засади банківського нагляду» - узагальнено теоретичні підходи до визначення сутності банківського нагляду та його інституційної структури, визначені вихідні методологічні підходи до здійснення нагляду та регулювання банківської діяльності, досліджені суперечності банківського нагляду в Україні крізь призму вимог світового розвитку.

На основі дослідження теоретичних домінантів банківського нагляду визначено, що ефективність існування банків як фінансових посередників пояснюється теорією фінансового посередництва, що пройшла багато етапів своєї еволюції і відображена в дослідженнях багатьох науковців, серед яких можна виділити Дж. Герлі, Р. Голдсміта, Р. Левіна, А. Пігу, Дж. Штігліца, Й. Шумпетера. Необхідність і доцільність банківського нагляду та регулювання пояснюється ефектом довготривалих стосунків і теорією делегованого моніторингу, які визначають вимоги держави до мінімального розміру банківського капіталу та необхідність захищати інтереси вкладників і кредиторів банку. Саме ці функції і покликаний здійснювати банківський нагляд як підсистема державного регулювання банківської діяльності.

Проведено аналіз понять і категорій зі сфери банківського нагляду і визначено, що терміни “банківське регулювання”, “банківський нагляд” і “банківський контроль” -- це різні види діяльності державних органів банківського регулювання та нагляду щодо забезпечення стабільності й надійності функціонування банків, які є взаємопов'язаними та взаємозалежними і доповнюють один одного з метою формування цілісної логічної системи державного нагляду та регулювання банківської системи. Хоча існують певні розбіжності в поглядах науковців на категорії «банківське регулювання» та «банківський нагляд», дисертант уважає за доцільне використовувати у дослідженнях законодавчо встановлені визначення даних понять.

Необхідність посилення взаємозв'язку між наглядовими органами внаслідок поширення міжнародної фінансової діяльності банків у деяких країнах Європи привела до створення єдиного державного наглядового органу (Управління з нагляду за сектором фінансових послуг), що регулює та контролює діяльність різних фінансових секторів (модель єдиного нагляду). В інших країнах, де також спостерігаються нові ринкові тенденції, розширені повноваження центральних банків у здійсненні наглядової діяльності та створені спеціальні структурні підрозділи, відповідальні за координацію взаємодії між різними наглядовими органами (секторна модель нагляду). У ряді країн використана модель «двох вершин», яка передбачає розподіл обов'язків з банківського нагляду між двома різними структурами в такий спосіб: один орган забезпечує відповідність фінансових посередників установленим вимогам, а інший займається прозорістю ведення їх діяльності (модель нагляду за завданнями).

Результати аналізу досвіду побудови моделей наглядових систем у світі свідчать, що базовою моделлю для більшості країн є секторна модель. Модель нагляду за завданнями, або модель «двох вершин», слід розглядати як перехідну від секторної до моделі єдиного нагляду. А перевагу єдиному регуляторному органу надають країни з високим і середнім рівнями концентрації фінансового капіталу.

Процес досягнення цілей банківського нагляду сприяє виникненню та використанню різних регулятивних та наглядових тактик. Зокрема, автор виділяє нагляд за виконанням банками встановлених вимог (заснований на виконанні визначених правил) і ризик-орієнтований нагляд (базується на дотриманні певних принципів діяльності). Взаємодія між цими формами банківського нагляду зображена на рис. 1.

Размещено на http://allbest.ru

Статичний підхід Перспективний підхід

Рис. 1. Динамічний аспект форм банківського нагляду

Доводиться, що ефективною формою банківського нагляду, яка реалізує тактичні підходи, є нагляд за дотриманням банками встановлених вимог, а основною формою реалізації стратегічних підходів - ризик-орієнтований нагляд.

Згідно з результатами власних досліджень - оптимальна для України така структура банківського нагляду, відповідно до якої частково делегуються функції контролю та нагляду визначеним учасникам фінансового ринку, в процесі нагляду поєднуються правила та принципи зі значним переважанням правил у структурі нагляду. Окрім того, визначено, що в ході встановлення правил максимальний тягар нагляду за їх виконанням повинен лягати на банківські установи з нестійкими показниками діяльності.

Глобалізація фінансових ринків висуває нові завдання у сфері взаємодії наглядових органів та обміну інформацією на міжнародному рівні, виконувати які необхідно, ґрунтуючись на взаємній довірі й розумінні з урахуванням конфіденційності. Тому стверджується необхідність запровадження в українську банківську практику міжнародних стандартів Базельського комітету з питань банківського нагляду, зокрема Основних принципів ефективного банківського нагляду, які розглядаються як мінімальні вимоги, що повинні увійти до національних банківських законодавств країн.

Серед основних суперечностей сучасного розвитку банківського нагляду в Україні, які вимагають розробки нових теоретико-методологічних засад щодо його здійснення, автором розглядається:

- відсутність в Україні практики консолідованого нагляду за фінансовими групами;

- недостатній рівень публічності та розкриття узагальнюючої банківської інформації;

- зумовлена часом необхідність переходу від пруденційного до ризик-орієнтованого банківського нагляду;

- недосконала рання діагностика проблемності банків в Україні, що вимагає інтенсивного запровадження сучасних принципів превентивного банківського нагляду;

- недостатній рівень запровадження в Україні прогресивних механізмів та методик банківського нагляду, проголошених Базелем ІІ;

- необхідність розробки нового регулятивного механізму для банків, згідно з вимогами Базеля ІІІ.

Отже, розробка теоретико-методологічних засад банківського нагляду України згідно зі стандартами міжнародної банківської практики, спрямованими на забезпечення інтеграції вітчизняної банківської системи до глобальних фінансових ринків, передбачає такі основні положення:

- перехід до нагляду на основі врахування повного комплексу притаманних банкам ризиків;

- переорієнтація банківського нагляду на засоби превентивного контролю та раннє попередження проблем;

- упровадження нагляду на консолідованій основі;

- підвищення вимог до рівня корпоративного управління в банках;

- підвищення якості аудиторських послуг і забезпечення належної взаємодії служби банківського нагляду й банківських аудиторів;

- посилення контролю за наявністю в банках положень, практик і процедур, спрямованих на протидію легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом;

- розширення обсягу та дієвості міжнародного співробітництва у сфері банківського нагляду.

Здійснення банківського нагляду в Україні саме на таких теоретико-методологічних засадах дозволить забезпечити успішну інтеграцію вітчизняної банківської системи до глобальних фінансових ринків, уникаючи при цьому надмірного впливу спричинених цим процесом ризиків на банківську діяльність і забезпечуючи передумови для економічного зростання в державі.

У другому розділі - «Механізм здійснення банківського нагляду» -розглянуто методи регулювання входження банківських установ на фінансові ринки, досліджено механізм застосування інструментів пруденційного безвиїзного банківського нагляду, з'ясовано інструментарій поточного виїзного банківського нагляду.

Дослідження показало, що банківське законодавство України досягло високого ступеня відповідності міжнародним стандартам, особливо це стосується повноважень із ліцензування та вимог до отримання ліцензії, що, однак, не свідчить про повну відсутність суперечностей у цій сфері. Найбільш відповідальною ланкою роботи в процесі створення та реєстрації банківської установи на практиці вважається діяльність із перевірки на відповідність кваліфікаційним вимогам директорів і керівників банку. А тому з метою вдосконалення підходів і правил у сфері створення та державної реєстрації банків в Україні автором запропоновано відповідним нормативним актом НБУ затвердити чіткі формальні вимоги до компетентності та професіоналізму кандидатів на посади керівників банку та до критеріїв їх оцінки (за тривимірною шкалою: «добре», «задовільно» і «незадовільно»). За результатами оцінювання згідно з перерахованими критеріями запропоновано виставляти кінцеву узагальнюючу оцінку придатності керівного складу банку.

Пруденційне спрямування банківського нагляду проявляється у таких найважливіших аспектах, як належне оцінювання часток акціонерів банку та їхнього впливу на політику банку; відповідність структури управління банківської установи вимогам нагляду на індивідуальній та консолідованій засадах; етична поведінка та належний рівень досвіду керівників банку; відповідність управління й внутрішнього контролю принципам надійної та зваженої діяльності банку; узгодженість діяльності банку з регуляторними фінансовими нормативами; здійснення контролю за тим, щоб ризики відповідали платоспроможності банку в межах стабільного і зваженого управління ризиками; періодичні повідомлення про стан обліку та фінансів, які мають бути правильними, повними і вчасно виконаними відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку; якість наданих послуг і репутація банку.

Практично всі вимоги до організації пруденційного нагляду втілені у функціях Національного банку України. Щодо законодавчого втілення принципів пруденційного нагляду в Україні, автор констатує факт, що їх викладення в нормативних актах НБУ дещо заплутане, інколи має суперечливий характер, що не сприяє розумінню банками пруденційних норм банківського нагляду. Зважаючи на це, запропонована розробка та запровадження окремого нормативного законодавчого акта України щодо правил здійснення пруденційного регулювання та нагляду.

В рамках дослідження безвиїзної форми пруденційного банківського нагляду проаналізована динаміка дотримання банками України обов'язкових економічних нормативів протягом 2004-2010 рр. і визначено цілковите дотримання значень нормативів у цілому по банківській системі України, що, все ж, не виключає невиконання нормативів Нацбанку окремими банківськими установами. У світлі вдосконалення нормативного нагляду за діяльністю банків із боку НБУ на період фінансової кризи, коли ймовірність банкрутства «великих» клієнтів банку досить висока, запропоновано знизити значення нормативу Н7 до 20 %; посилити банківський нагляд щодо нормативів капіталу, особливо в частині контролю джерел і способів капіталізації банківських установ України; при формуванні резервів банків на покриття можливих збитків від активних операцій виділяти резерви на покриття можливих збитків від операційної діяльності та зміни ринкової кон'юнктури, що передбачено Базелем ІІ.

Зважаючи на результати проведеного науково-практичного дослідження інструментарію пруденційного виїзного банківського нагляду вдосконалення існуючих підходів та правил інспектування банків, на погляд автора, необхідно проводити в таких напрямках: організація виїзного нагляду на потрійній основі (позапланово, на основі ризиків, за планом перевірок НБУ); посилення співпраці між органом пруденційного нагляду та зовнішніми аудиторами; заохочення банківських установ до формування ефективних адекватних систем внутрішнього аудиту; посилення нагляду за ефективністю корпоративного управління в банках.

У третьому розділі - «Особливості ризик-орієнтованого банківського нагляду в Україні» - визначені концептуальні основи капіталу банку в системі регулювання ризиковості банківської діяльності, досліджені методики визначення та вимірювання величини банківських ризиків, окреслені засади вдосконалення систем управління банківськими ризиками та розглянуто становлення й розвиток служби внутрішнього контролю ризиків банку як важливого елементу контролю та нагляду за ризиковістю банківської діяльності.

Доведено, що, відповідно до правил ризик-орієнтованого нагляду, основним джерелом покриття банківських ризиків, які за своєю суттю притаманні більшості банківських операцій, є капітал банку. Наглядові органи повинні жорстко контролювати розмір банківського капіталу, щоб дотримувалася його мінімальна величина, необхідна для покриття ризиків, узятих на себе банком.

У роботі констатується, що найважливіші міжнародні стандарти достатності капіталу банківських установ - це Міжнародна конвергенція оцінки капіталу і стандартів капіталу Базельського комітету з питань банківського нагляду (Базель І та Базель ІІ) і новий міжнародний регулятивний механізм для банків (Базель ІІІ). Ці документи створюють теоретичну та практичну базу для визначення оптимального рівня банківського капіталу наглядовими органами різних країн світу залежно від економічних і етнічних умов розвитку.

Дисертантом доведена необхідність та доцільність запровадження стандартів Базельського комітету з питань банківського нагляду в практику здійснення банківського нагляду в Україні. Актуальним залишається встановлення конкретних термінів імплементації окремих їх компонентів у вітчизняну банківську практику. Зважаючи на вже встановлені та подекуди недотримані Нацбанком терміни запровадження умов Базеля ІІ, представлений такий план здійснення реформ вітчизняного банківського нагляду в напрямку адаптації до вимог глобального фінансового ринку:

- запровадження стандартизованого підходу при визначенні вимог до банківського капіталу, що покриває кредитний ризик згідно з Базелем ІІ (до 2011 року);

- запровадження підходу, що базується на внутрішніх рейтингах при визначенні вимог до банківського капіталу, що покриває кредитний ризик згідно з Базелем ІІ (до 2020 року);

- запровадження підходу на основі базових індикаторів при визначенні вимог до банківського капіталу, що покриває операційний ризик згідно з Базелем ІІ (до 2011 року);

- запровадження стандартизованого підходу при визначенні вимог до банківського капіталу, що покриває операційний ризик згідно з Базелем ІІ (до 2015 року);

- визначення доцільності запровадження умов Базеля ІІІ в українську банківську практику (до 2012 року);

- в разі виявлення доцільності запровадження Базеля ІІІ: введення буфера консервації капіталу та контрциклічного буфера (до 2019 року);

- введення показника співвідношення власного та позикового капіталу банківських установ згідно з Базелем ІІІ (до 2017 року);

- введення показника покриття ліквідності й достатності фінансування банківських установ згідно з Базелем ІІІ (до 2018 року).

Ці терміни вказані для групи найбільших і великих банків України, а для середніх і малих банків термін може бути продовжений на 3 роки.

Провівши порівняльний аналіз Базеля І, Базеля ІІ та Базеля ІІІ, виділені найважливіші сучасні зміни, які стосуються вимог до достатності капіталу банків. Порівняльний аналіз практики розрахунку розміру банківського капіталу у вітчизняній і міжнародній (згідно з Базелем ІІ та Базелем ІІІ) банківській практиці, дозволяє стверджувати про завищення реальних показників банківського капіталу в Україні, а тому автором подана пропозиція про зменшення частки загальних резервів за кредитними операціями, що включаються до розміру капіталу банків у вітчизняній практиці.

Вимоги Базеля ІІІ в основному зосереджені на власному капіталі, оскільки він являє собою найвищий рівень ліквідності і є найкращою формою амортизації фінансових втрат. Динаміка росту вимог до капіталу відповідно до Базеля ІІІ структурно зображена на рис. 2.

* Складено автором згідно з вимогами нового міжнародного регулятивного механізму для банків (Базелем ІІІ)

Рис. 2. Динаміка росту вимог до банківського капіталу згідно з Базелем ІІІ

У роботі доводиться необхідність підтримування капіталу банку на рівні, вищому за мінімально встановлений. Автором стверджується, що таке перевищення повинно варіювати залежно від величини активів і ступеня ризиковості банківської установи. На перших етапах запровадження такої методики запропоновано використовувати вже розроблені банківським наглядом України напрацювання. Отже, за величиною активності банки поділяти на 4 групи: малі, середні, великі та надвеликі (що передбачено Законом України «Про банки та банківську діяльність»), а за ступенем ризику: з незначним ризиком, з помірним ризиком та зі значним ризиком (згідно з Методичними вказівками НБУ з інспектування банків «Система оцінки ризиків»). Зважаючи на це, автором запропонований алгоритм розрахунку необхідного перевищення мінімального розміру регулятивного капіталу для українських банків (табл. 1). Такий механізм дозволить завчасно реагувати на проблеми з банківським капіталом і посилити пруденційне спрямування банківського нагляду в Україні.

Таблиця 1. Розрахунок перевищення розміру мінімального регулятивного капіталу українських банків

* Розроблено автором

В результаті аналізу сучасної практики виявлення, аналізу й оцінки більшості банківських ризиків в Україні визначено, що вона не дає чіткого уявлення про розміри грошових втрат, яких зазнає банк від цих ризиків, а тому не відповідає вимогам часу й потребує негайного вдосконалення у світлі теперішніх кризових явищ у банківській сфері та внаслідок посилення впливу банківських ризиків на діяльність банківських установ України.

Як перспективна методика аналізу й оцінки кредитного ризику в Україні дисертанткою запропонований підхід, що базується на грошовій оцінці кредитного ризику. Згідно з цією методикою, величина (грошова оцінка) очікуваних втрат за кредитною операцією чи продуктом визначається множенням величини грошових вимог (кредитної ризик-позиції) банку за даною кредитною операцією чи продуктом на ймовірність дефолту за рейтинговою групою, присвоєною даній операції чи продукту. Водночас рівень очікуваних втрат визначає вимоги до резервування. Такий підхід вимагає від Національного банку України розробки шкали критеріїв імовірності дефолту вимоги банку, яка містить кредитний ризик, відповідну нормативно-законодавчу базу, а також формування адекватного механізму контролю за правильністю формування банками резервів згідно з даною методикою.

Окрім того, на перспективу автором пропонується прогресивна методика оцінки кредитного ризику банку, що базується на розподілі ймовірності збитків позичальника (крива Лапласа). З метою поступового впровадження цієї методики в практику вітчизняних банків рекомендується встановлення на початковому етапі стандартних критеріїв ризику за категоріями позичальників (фізичними та юридичними особами). Так, за юридичними особами пропонується встановити ймовірність допустимого ризику на рівні 20%, критичного ризику - 7%, катастрофічного ризику - 0,5%. А для фізичних осіб ці критерії можуть бути менш жорсткими, оскільки кредити фізичним особам за розмірами менші, і дорівнювати відповідно: ймовірність допустимого ризику - 25%, критичного ризику - 9%, катастрофічного ризику - 0,1%. Крива щільності розподілу ймовірності збитків за заданими параметрами для юридичних осіб буде мати такий вигляд (рис. 3).

* Розраховано автором за власними параметрами

Рис. 3. Крива щільності розподілу ймовірності збитків позичальників банку за заданими параметрами

Зазначимо, що х₀ - точка, що відповідає величині модальних збитків, х₁ -величині допустимих збитків, х₂ -величині критичних збитків, а х₃ -величині катастрофічних ризиків. Побудована в такий спосіб функція дає уявлення про відповідність показників ризику позичальника заданим банківською установою параметрам і, з огляду на це, про доцільність надання такому позичальнику кредиту з точки зору ризику його неповернення.

Аналізуючи методики оцінки величини ризику ліквідності банківських установ, автор констатує необхідність врахування нового порядку щодо ліквідності, викладеного у Базелі ІІІ. Згідно з ним, Базельським Комітетом уводиться два нових показники: LCR (коефіцієнт покриття ліквідності), який повинен контролювати покриття відтоку капіталу за 30-дений строк високоліквідними активами, та NSFR (показник чистого стабільного фінансування), що відображає співвідношення між доступними та необхідними обсягами фінансування банку. Запровадження LCR планується з 2015 року, а NSFR - з 2018 року. У межах цих термінів Нацбанку необхідно провести моніторинг щодо доцільності та можливості введення подібних показників контролю за ризиком ліквідності банківських установ України і, в разі необхідності, розробити механізм запровадження їх у вітчизняну наглядову практику.

Як рекомендований метод розрахунку рівня ринкового ризику та розмірів резервів за ним в українській банківській практиці автором пропонується VaR-метод, заснований на обчисленні ймовірності втрат від настання ситуації, що несе у собі ризик, який дозволяє обчислити розміри можливих грошових втрат банку від ринкового ризику і сформувати адекватні банківські резерви під ці втрати, що задекларовано документом Базельського Комітету «Доповнення до Угоди про достатність капіталу з метою обліку ринкових ризиків» (Аmendment to the Саpіtаl Ассord to Іnсorporаte Mаrket Rіsk) 1996 року.

Стосовно правил і підходів до оцінки операційних ризиків, то автор переконаний у необхідності запровадження в українську банківську практику базового індикативного підходу до вимірювання ризиків для підрахунку вимог до капіталу, яким повинен володіти банк для покриття своїх операційних ризиків, і до формування банками України згідно з цим підходом резервів під операційні ризики.

Ефективне управління ризиками передбачає наявність послідовних положень, процесів, кваліфікованого персоналу і систем контролю. Загалом сучасна система управління банківськими ризиками повинна складатися з таких елементів і підсистем: управління активами та пасивами; реалізація кредитної політики; встановлення внутрішньобанківських нормативів і лімітів; ціноутворення банківських продуктів і послуг; управлінський облік і фінансовий аналіз; система вимог до звітності та документообороту; діяльність інформаційно-аналітичної служби; система розподілу повноважень у процесі прийняття рішень; внутрішньобанківський моніторинг; внутрішній та зовнішній аудит, а також діяльність служби безпеки. При цьому вона повинна ґрунтуватися на комплексному використанні чотирьох підходів: прийняття частини ризику, запобігання ризику, передача ризику, управління.

У напрямку вдосконалення управління різними видами банківських ризиків у роботі пропонується використання механізму ціноутворення за кредитними продуктами, що містить ризикову надбавку; встановлення лімітів, які обмежують відкриті позиції банків за активами з найвищим ринковим ризиком; запровадження анкетування «Управління операційно-технологічним ризиком», що дозволить комплексно оцінити ефективність існуючої в банку системи управління операційним ризиком та виявити напрямки наглядового реагування.

За результатами аналізу внутрішнього контролю ризиків банку стверджується, що сучасна світова практика передбачає для внутрішнього аудиту незрівнянно вищий статус і значно більші функції, ніж він має в українських банках на сьогодні. Незалежно від принципу формування служби внутрішнього аудиту вона повинна охоплювати кожну категорію часткових ризиків і відповідати основним вимогам управління банківськими ризиками, які висуваються як міжнародними наглядовими органами, так і Національним банком України.

У четвертому розділі - «Удосконалення банківського нагляду за діяльністю проблемних банківських установ в Україні» - визначені ознаки проблемного банку згідно із сучасною практикою банківського нагляду, розглянута методика виявлення і запобігання проблемності банків в Україні, досліджено напрямки вдосконалення механізму наглядового реагування та впливу на проблемні банки.

В умовах світової глобальної фінансової кризи кількість проблемних банків в економічних системах усіх країн світу невпинно зростає. При цьому важливо розуміти, що вчасно виявлена та усунена проблемність банку не буде негативно впливати на стан розвитку всієї банківської системи і спричиняти системні негаразди. А тому вчасне виявлення та запобігання проблемності банків у сучасній практиці банківського нагляду, наразі, набуває особливо актуального забарвлення.

Щоб запобігти появі проблем у банку, важливо знати ознаки та причини слабкості банку. Ознаками слабкості банку звичайно є відсутність прибутковості, втрата капіталу, низька якість активів і проблеми, пов'язані з ліквідністю або репутацією банку. Причини - це широкий набір факторів, серед яких основними можна назвати: стратегічні помилки банку, порушення нормативних вимог або шахрайство, зовнішні фактори.

До факторів, які визначають ступінь проблемності банку та впливають на адекватність застосування Нацбанком заходів наглядового реагування, на наш погляд, можна віднести характер допущених банком порушень, причини, які зумовили виникнення виявлених порушень, загальний фінансовий стан банку та розмір можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників даної банківської установи. Щоб не допустити банкрутства проблемного банку, наглядові органи застосовують первинні заходи впливу, які в міру збільшення впливу на діяльність банку можна викласти так: складання разом із керівництвом банку антикризового плану, залучення додаткових джерел коштів для поліпшення фінансового стану банківської установи, застосування заходів фінансового оздоровлення банку, призначення тимчасової адміністрації.

В основі методології виявлення проблемних банків в Україні лежить система показників раннього реагування, згідно з якою проводиться рання діагностика проблемності банку з метою превентивного втручання банківського нагляду в діяльність банківської установи в разі виникнення в неї певних проблем. Для виявлення проблемних банків Національним банком України використовується рейтингова система оцінки їх діяльності CAMELS. У напрямку вдосконалення методології виявлення проблемних банків в Україні автором запропоновано розширення елементів рейтингової системи оцінки діяльності банків CAMELS та часткове оприлюднення результатів ранньої діагностики банків і результатів вказаної рейтингової системи.

У роботі зазначено, що до найбільш дієвих та ефективних способів розв'язання проблемності банківських установ автором віднесено такі : розробка плану реструктуризації банку; злиття з іншим банком або поглинання іншим банком; купівля банку із взяттям на себе зобов'язань або поступова ліквідація; націоналізація проблемного банку державою (рис. 3).

Аналіз практики здійснення злиття та поглинання банків в Україні показує, що значення цього способу зняття проблемності банку з часом буде лише зростати. Визначено, що Національному банкові України необхідно вдосконалити існуючу нормативно-правову та методологічну базу для врегулювання питань злиття і поглинання банківських установ, щоб цей механізм дозволив урегулювати фінансові негаразди в банківському секторі України, не породжуючи диспропорцій у співвідношенні вітчизняного та іноземного капіталів у банківській системі держави.

Размещено на http://allbest.ru

Рис. 3. Класифікація способів вирішення проблемності банківських установ

У роботі стверджується, що формою націоналізації банківських установ може бути створення державою санаційного банку. Однак, за результатами діалогу з МВФ, Національний банк України виявив намір створення бридж-банку, суть діяльності якого протилежна діяльності санаційного. Такий досвід поліпшення роботи банківської системи застосовується в Швейцарії, Швеції та інших європейських країнах. Засновниками бридж-банку, крім держави, можуть бути міжнародні організації, а також приватні інвестори. Переваги бридж-банку полягають у тому, що він функціонує у звичному режимі, не відволікаючись на розв'язання фінансових проблем, не затримує проведення платежів, не шукає шляхи реструктуризації проблемної заборгованості, не відволікається на пошуки інвесторів.

У дисертації доводиться, що страхування вкладів - важлива складова формування та збереження довіри до національної банківської системи. Оцінка статистичних даних свідчить про вагому роль Фонду гарантування вкладів фізичних осіб України в забезпеченні державою гарантій клієнтам банку, а отже, в гарантуванні надійності функціонування банківської системи.

Отже, в роботі визначено, що найефективнішим способом усунення проблемності банків та підвищення якості діяльності банківської системи України в цілому, зважаючи на період її стагнації, є злиття з іншим банком або поглинання іншим банком (у міжнародній практиці цей метод має назву M&А), а також націоналізація проблемного банку шляхом створення бридж-банку за участю держави.

У п'ятому розділі - «Стратегія розвитку банківського нагляду України в умовах посилення глобалізаційних процесів» - досліджені задачі банківського нагляду в системі боротьби з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом, визначені сучасні завдання банківського нагляду в рамках вимог глобального фінансового середовища та в умовах посилення кризових явищ у банківській сфері, подана концепція подальшого розвитку банківського нагляду в Україні в напрямку інтеграції та адаптації вітчизняного банківського середовища до світових вимог, а також визначена соціальна складова та вплив банківського нагляду на фінансову стійкість банківської системи України.

З'ясовано, що національні системи боротьби з легалізацією коштів, одержаних незаконним шляхом, - це підсистеми державного фінансового контролю відповідних країн, причому вони тісно співпрацюють із міжнародними організаціями, які координують і регламентують правила протидії «відмиванню» грошей. У результаті дослідження ролі банківського нагляду в системі боротьби з відмиванням незаконних доходів автор прийшов до висновку про подальший рух українських банків у напрямі впровадження європейських стандартів доступності, якості фінансових послуг, відкритості та їх надійності як ділових партнерів. Пропонується посилити відповідальність посадових осіб банку за виявлені правопорушення у сфері легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, створити спеціальний реєстр банків, через які здійснюється найбільший обсяг сумнівних операцій, та вживати до цих банків і посадових осіб жорсткі заходи впливу.

У кризових умовах та в умовах посилення глобалізаційних явищ у світі значно зростає роль банківського нагляду, перед яким необхідно поставити нові завдання подальшого розвитку. В цьому контексті автор стверджує про доцільність виділення завдань банківського нагляду мікро- та макрорівня. Зокрема, у сфері антикризового мікрорегулювання банківської діяльності найважливішими визнано: підвищення рівня повідомлюваності клієнтів банків про фінансовий стан і стрес-стійкість всіх банківських установ України; розробку механізму, який би враховував факт надмірного тиску на банківський капітал в умовах кризи; активізацію роботи з розробки нових методів і прийомів ризик-орієнтованого нагляду; спрямування присутності іноземних банків у напрямку реальних інвестицій у вітчизняну економіку; виокремлення вимог із ліцензування універсальних банків та вимог з ліцензування спеціалізованих банків; запровадження рекомендацій Базельського комітету з питань банківського нагляду щодо антикризових заходів.