Оцінка заставного майна в системі кредитування

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

„ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ”

УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК

УДК 336.77.003.12:658.148:657.421.1

ОЦІНКА ЗАСТАВНОГО МАЙНА В СИСТЕМІ КРЕДИТУВАННЯ

Спеціальність 08.00.08 - гроші, фінанси і кредит

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Сірош Тетяна Олександрівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Національному університеті біоресурсів і природокористування України Кабінету Міністрів України

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор, академік УААН,

заслужений діяч науки і техніки України

Дем'яненко Микола Якович,

Національний науковий центр

“Інститут аграрної економіки” УААН,

заступник директора з наукової роботи

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, доцент

Гудзь Олена Євгенівна,

Національний науковий центр

“Інститут аграрної економіки” УААН,

головний науковий співробітник відділу фінансово-кредитної та податкової політики

кандидат економічних наук, доцент

Майорова Тетяна Володимирівна,

ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” МОН України,

завідувач кафедри банківських інвестицій

Захист відбудеться “13” травня 2009 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.350.02 у Національному науковому центрі «Інститут аграрної економіки» УААН за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв оборони, 10, 3-й поверх, конференц-зал, к. 317.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» УААН за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв оборони, 10, 2-й поверх, конференц-зал, к. 212.

Автореферат розісланий “13” квітня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук Н.Л. Жук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Важливим фінансово-економічним інструментом ринкової економіки, який забезпечує надійний захист інтересів кредитора, є застава. У міру поглиблення ринкових відносин в Україні сфера застосування застави поступово розширюється. Однак в умовах тривалої економічної кризи, значно зростає небезпека невиконання боржниками своїх зобов'язань, хоча неплатоспроможність і несумлінність їх можлива і при стабільній економіці. Саме тому питання визначення вартості застави, як основи для відшкодування збитків від кредитних операцій банків, нині є надзвичайно актуальними.

Багатоаспектні проблеми кредитних операцій банку досліджуються як зарубіжними, так і вітчизняними науковцями. Серед представників вітчизняної економічної думки, роботи яких слугують фундаментом для подальших наукових досліджень у кредитній сфері, слід назвати: М. Дем'яненко, О. Гудзь, Т. Майорову, М. Алексеєнко, А. Дзюблюка, О. Васюренка, А. Мороза, В. Міщенка, Л. Примостку, М. Пуховкіну, Н. Шульгу та ін. Над цими проблемами працюють такі іноземні вчені: І. Балабанов, Т. Бартон, Н. Валєнцова, Дж. Долан, Б. Едвард, С. Кабушкін, Г. Коробова, О. Лаврушин, О. Лобанов, Г. Марковіц, Ю. Маслєченков, Е. Морсман, П. Роуз, Дж. Сінкі, Дж. Хорн, П. Уокер та інші дослідники.

З активізацією ринку оціночних послуг, питанням оцінки майна приділяють пильну увагу: В. Архіпов, В. Галасюк, В. Галасюк, М. Гриджук, І. Гохберг, Н. Жиленко, В. Ларцев, Н. Лебідь, Я. Маркус, А. Огаджанян, С. Скринько, з іноземних авторів - А. Грязнова, А. Григор'єв, Нік. Ордуей, І. Островкін, В. Тєрєхова, Е. Уткін, М. Федотова, Дж. Фридман, В. Єсипов та ін.

Проте слід вказати на відсутність комплексних досліджень з питань оцінки вартості різних видів застави, у тому числі специфічних - фінансових інструментів, інтелектуальної власності, майна аграрних підприємств. Зокрема, залишаються недостатньо дослідженими основні підходи та способи оцінки вартості біологічних активів, потребують подальшого удосконалення концептуальні підходи до організації процесу оцінки вартості заставного майна оцінювачами і кредитними установами.

Актуальність і вагомість окресленої тематики, її недостатня наукова розробленість та практична значущість обумовили вибір теми дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилося відповідно до плану науково-дослідних робіт Науково-навчального інституту бізнесу та згідно з науковою тематикою кафедри податкової та страхової справи економічного факультету Національного аграрного університету за темою: “Теоретичні і методичні засади з удосконалення форм господарювання, економічного механізму, інфраструктури ринку в агропромисловому виробництві та розвитку сільських територій” (номер державної реєстрації 0101u003619). Зокрема, автором досліджені кредитні важелі активізації економічного механізму та інфраструктури в агропромисловому комплексі.

Мета і завдання дослідження. Метою є з'ясування ролі застави в системі кредитування через обґрунтування заставної вартості та розробка рекомендацій щодо удосконалення процесу оцінки заставного майна, у тому числі аграрних підприємств, з урахуванням міжнародних стандартів оцінки.

Для досягнення зазначеної мети було поставлено та вирішено такі завдання:

дослідити економічну природу понять “застава”, “заставне майно”, “оцінка вартості застави”, “ліквідаційна вартість”;

уточнити визначення предмета застави з урахуванням його кількісних та якісних характеристик; здійснити класифікацію предметів застави та виявити нові кваліфікаційні ознаки;

визначити роль оцінки у системі заставних відносин через конкретизацію та взаємозв'язок суб'єктів, об'єктів та інструментів оцінки застави;

дослідити й узагальнити міжнародні стандарти з оцінки майна та майнових прав з метою виокремлення особливостей вартісного підходу до оцінки застави;

обґрунтувати найоптимальніші підходи та критерії щодо визначення ліквідаційної вартості заставного майна на основі аналізу вітчизняних та іноземних наукових, методичних і практичних напрацювань з питань оцінки майна;

надати рекомендації щодо визначення вартості предметів застави (нерухомості, обладнання, машин тощо) шляхом застосування витратного, дохідного та порівняльного підходів;

опрацювати пропозиції щодо напрямів удосконалення процесу організації оцінки застави для лімітування розмірів кредитів і мінімізації ризиків кредитних операцій;

запропонувати практичні рекомендації до оцінки майна аграрних підприємств, зокрема біологічних активів.

Об'єктом дослідження є теоретичні, методичні та практичні аспекти визначення вартості заставного майна.

Предметом дослідження є економічні відносини, що виникають у процесі визначення вартості заставного майна.

Методи дослідження. Теоретичною базою дослідження були фундаментальні положення оцінки бізнесу та наукові дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених із питань оцінки заставного майна.

Для досягнення поставленої в роботі мети було використано сукупність наукових методів, що застосовуються у пізнанні соціально-економічних явищ, а саме: методи теоретичного пошуку і праксиметричний метод використано у процесі дослідження наукової проблематики і вивчення досвіду зарубіжних та вітчизняних науковців; методи наукового узагальнення, порівняння, системності та комплектності використано при поданні класифікації предметів застави, принципів оціночної діяльності; економіко-математичні методи застосовані при розробці функціональної моделі заставної вартості; методи прогностики, дедукції та індукції використовувалися під час обґрунтування доцільності застосування тих чи інших методичних підходів при оцінці різних предметів застави; економіко-статистичні методи (співставлення, табличний, графічний, метод укрупнення результатів, кількісні методи аналізу) покладено в основу аналітичної оцінки визначення сучасних тенденцій і закономірностей розвитку кредитування аграрного сектору економіки.

Дослідження також базуються на використанні наукових методів функціонального аналізу, абстрактного узагальнення й теоретичного синтезу.

Інформаційною базою були нормативно-правові акти України, які визначають стандарти оцінки майна і майнових прав, методичні матеріали Фонду державного майна України, Міжнародного комітету стандартів оцінки, Українського товариства оцінювачів, Національного банку України, спеціальна монографічна та періодична література, інші наукові джерела з даної тематики та власні дослідження. Емпіричною базою дослідження стали результати розрахунків, здійснених дисертантом.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що на основі конструктивного осмислення теоретичних концепцій, підходів і методичного апарату з питань оцінки вартості застави виявлено й обґрунтовано механізми ефективного використання оцінки банками в процесі кредитування, зокрема:

вперше:

- розроблено функціональну модель заставної вартості, за базу якої обрано ринкову вартість майна на момент оцінки, з майбутнім прогнозуванням її можливих змін протягом строку дії кредитного договору та періоду стягнення заборгованості, а також оцінки впливу на неї інших неринкових умов реалізації;

удосконалено:

- визначення предмета застави як майна, яке може бути передано в заставу, що не суперечить законодавству України, і за своїми кількісними та якісними характеристиками задовольнить інтереси кредитора у разі неповернення позики; класифікацію предметів застави доповнено новою класифікаційною ознакою “за важливістю для позичальника”;

- рекомендації щодо визначення вартості предметів застави шляхом застосування витратного, дохідного та порівняльного підходів, з урахуванням мети і принципів оцінки, обсягів та рівня достовірності вихідних даних, які впливають на вартість предмета застави;

- рекомендації щодо напрямів діяльності банків у сфері оцінки заставного майна, а саме: формування ефективних взаємовідносин із оціночними компаніями через їх акредитацію, розробку чітких вимог до договорів на проведення оцінки застави та звітів про оцінку заставного майна, моніторинг порядності й компетентності діяльності оціночних компаній і налагодження внутрішньобанківської діяльності з оцінки заставного майна через реєстрацію банку як суб'єкта оціночної діяльності, створення відділів з оцінки заставного майна, підготовка сертифікованих спеціалістів з оцінки різних видів майна та розробка методичних рекомендацій з оцінки заставного майна;

- рекомендації щодо застосування дохідного, порівняльного та витратного підходів до оцінки вартості біологічних активів аграрних підприємств як предметів застави;

набуло подальшого розвитку:

- уточнення змісту застави через виокремлення її функцій у кредитному процесі, обґрунтування економічного змісту застави з позицій вартісного підходу не як способу забезпечення зобов'язань, а як інструменту (засобу) забезпечення зобов'язання, який має вартість, достатню для покриття витрат кредитора, пов'язаних із неповерненням позики, переважно перед іншими кредиторами;

- визначення поняття “ліквідаційна вартість застави”, як вартість, за якою об'єкт оцінки (предмет застави) може бути проданий кредитором на відкритому конкурентному ринку, якщо термін реалізації об'єкта був би коротший “розумно довгого” для даного типу об'єктів на ринку, де на відміну від інших визначень наголошується на можливості саме кредитора продати заставне майно.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості широкого застосування викладених у дисертації положень банківськими та іншими кредитними установами. Основні положення і висновки дисертаційної роботи можуть використовуватись у процесі підготовки фахівців вищих закладів освіти при розробці навчальних програм, проведенні лекційних і семінарських занять. Теоретичні положення і практичні рекомендації, які містяться в роботі, вже знайшли застосування у навчальному процесі при викладанні дисциплін “Іпотечне кредитування”, “Банківські операції”, “Гроші та кредит” для студентів економічного факультету спеціальності “фінанси” (довідка № 0685 від 03.03.2009 р.).

Практика реалізації результатів дисертації дасть змогу суттєво підвищити якість кредитного забезпечення. Окремі положення та пропозиції дисертаційного дослідження впроваджені в практику роботи Департаменту роздрібного бізнесу ВАТ “Ощадбанк” (довідка № 11/1-08/479 від 29.09.2008 р.), Департаменту нагляду за кредитними установами Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (довідка № 3839/10 від 03.04.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є результатом особистого наукового дослідження. Основні положення дисертації, висновки і пропозиції розроблено здобувачем самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні результати досліджень, висновків і пропозицій дисертації доповідалися й обговорювалися на науково-практичних конференціях: “Становлення та розвиток банківської системи України в умовах ринкових перетворень в економіці” (м. Тернопіль, 21-22 травня 2008 р.), “Забезпечення сталого розвитку банківської діяльності” (м. Київ, 11 жовтня 2007 р.), “Міжнародна банківська конкуренція: теорія і практика” (м. Суми, 31 травня - 1 червня 2007 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційної роботи викладені у 8 наукових працях загальним обсягом 2,67 д.а., з яких 6 статей у наукових провідних фахових виданнях України, загальним обсягом 2,38 д.а.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел із 184 найменувань на 16 сторінках. Загальний обсяг роботи становить 208 сторінок комп'ютерного тексту. Дисертація містить 14 таблиць на 10 сторінках, 24 рисунків на 11 сторінках, 8 додатків на 32 сторінках.

застава майно оцінка

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, предмет і об'єкт дослідження, інформаційну базу та методологію дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення й апробацію одержаних результатів.

У першому розділі “Теоретичні засади оцінки заставного майна при кредитуванні” на основі комплексного підходу узагальнено економічний зміст застави, а також розкрито сутність оцінки вартості предметів застави в системі кредитування.

Дослідження економічної сутності дефініції “застава” дало можливість виявити, що й дотепер не вирішено питання стосовно того, до якого цивільно-правового інституту вона належить: речового чи зобов'язального. Як визначено у процесі досліджень, заставу не слід відносити до речового права, оскільки за своїм речовим характером вона є способом забезпечення виконання зобов'язань, і це твердження виконується доти, доки застава в змозі забезпечити виконання основного зобов'язання. Вирішення даного питання лежить в площині визнання подвійного характеру застави - речово-правовий і зобов'язально-правовий, проте за умови пріоритету останнього.

На підставі дослідження вітчизняних та іноземних наукових публікацій доведено, що заставу слід розглядати не як спосіб забезпечення зобов'язань, а як інструмент (засіб) забезпечення зобов'язання, який має вартість, достатню для покриття витрат кредитора, пов'язаних із неповерненням позики, переважно перед іншими кредиторами. Це твердження базується на тому, що спосіб забезпечення оцінити неможливо. Таким чином, в основу економічного змісту застави має бути покладено вартісний підхід, який дає змогу стверджувати, що майно позичальника може стати предметом застави, якщо відповідає двом критеріям: прийнятності та достатності. Критерій прийнятності відображає якісну визначеність предмета застави, а критерій достатності - кількісну. Загальними вимогами до кількісної визначеності предметів застави є перевищення вартості заставленого майна порівняно з основним зобов'язанням, яке має заставодавець по відношенню до заставодержателя, тобто вартість заставленого майна має бути більшою суми позики і відсотків, що належить сплатити по ній.

Надано визначення предмета застави як майна, що може бути передано в заставу, що не суперечить законодавству України, і за своїми кількісними та якісними характеристиками задовольнить інтереси кредитора у разі неповернення позики.

Досліджено класифікацію предметів застави та виявлено нову класифікаційну ознаку “за важливістю для позичальника” (рис.1).

Необхідність цього поділу полягає в тому, що важливість характеризує, наскільки об'єкти необхідні для виробничої діяльності позичальника. Звернення стягнення на “важливе” майно може ініціювати відносно власника майна процедуру банкрутства, яка у свою чергу може призвести до втрати власником контролю над підприємством або його ліквідації. З цієї точки зору така застава є додатковим чинником дії на боржника, стимулюючим повернення кредиторові коштів. Питання важливості має вирішуватися у кожному конкретному випадку з урахуванням: структури заставного майна; тієї частки, яку воно складає від всього майна, задіяного у виробництві; ролі, яку заставне майно відіграє у виробничому процесі; структури виручки підприємства; перспектив розвитку підприємства та галузі.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ґрунтовний розгляд економічного змісту застави дав можливість виокремити її роль у кредитному процесі як вторинного джерела повернення кредиту; стимулу для позичальника до повернення заборгованості; джерела інформації про стан бізнесу позичальника; чинника, що обмежує нарощення забезпеченої кредиторської заборгованості.

У роботі доведено, що у зв'язку з тим, що в основу поняття “оцінка” закладено неупереджену думку про вартість, то метою оцінки застави має бути висновок про вартість заставного майна через визначення його позитивних якостей, які задовольняють кредитора. Визначено, що оцінка застави - це цілеспрямований та впорядкований процес встановлення вартості предметів застави шляхом відповідного дослідження, що узгоджується із цілями кредитора і підпорядковується чинним правилам та стандартам.

Особливістю процесу оцінки вартості застави є її ринковий характер. Це означає, що оцінка не обмежується визначенням лише одних витрат на створення оцінюваного об'єкта. Вона обов'язково враховує сукупність ринкових факторів: часу, ризику, ринкової кон'юнктури, рівня і моделі конкуренції, економічних особливостей оцінюваного об'єкта, а також макро- і мікроекономічного середовища.

Оцінка заставного майна має бути комплексною. Специфіка комплексної оцінки предметів застави полягає в тому, що її здійснюють за гармонізації результатів основних елементів процесу оцінки (суб'єктів, об'єктів та інструментів оцінки), які перебувають між собою у певному зв'язку та відповідних взаємовідносинах. Крім того, оцінка заставного майна має проводитися із застосуванням методів, які є складовими частинами методичних підходів або результатом їх комбінування.

Досліджено й узагальнено міжнародні стандарти з оцінки майна та майнових прав, обґрунтовано можливість й доцільність їх використання на практиці вітчизняними оцінювачами та кредитними установами. Зокрема, оцінювачі мають застосовувати кілька методичних підходів, які найбільш повно відповідають меті оцінки та специфіці заставного майна. З метою обґрунтування остаточного висновку про вартість застави результати оцінки, одержані із застосуванням різних методичних підходів, зіставляються шляхом аналізу впливу принципів оцінки, які є визначальними для мети, з якою проводиться оцінка, а також інформаційних джерел на достовірність результатів оцінки застави.

У другому розділі “Оцінка вартості предметів застави” досліджуються методичні підходи до оцінки вартості застави, обґрунтовано найбільш оптимальні підходи та критерії щодо визначення ліквідаційної вартості заставного майна й удосконалено методику оцінки вартості основних предметів застави (нерухомості, обладнання, машин тощо) шляхом застосування витратного, дохідного та порівняльного підходів, з урахуванням мети та принципів оцінки, обсягів, рівня достовірності вихідних даних та іншої інформації, яка впливає на вартість предметів застави.

Досліджуючи зміст категорій “вартість” і “заставна вартість” обґрунтовується, що заставна вартість має розглядатися як сума (без урахування ПДВ), виручена від продажу предмета застави з дотриманням усіх необхідних правових процедур і за вирахуванням витрат, пов'язаних із зверненням стягнення на предмет застави та його реалізацією. При цьому вказана сума прогнозується з певною вірогідністю залежно як від терміну дії кредитного договору, так і від властивостей майна. Отже, у загальному випадку заставна вартість має імовірнісний характер і залежить як від періоду прогнозування, так і від різних сценаріїв реалізації застави. Крім того, доведено, що на етапі ухвалення кредитного рішення заставна вартість необхідна банку як міра оцінки вартості предмета застави для зіставлення з розміром кредитних зобов'язань при визначенні необхідного ступеня забезпеченості операції.

Для підтвердження цього висновку пропонується використовувати функціональну модель заставної вартості, за базу якої обрано ринкову вартість майна на момент оцінки, з подальшим прогнозування її можливих змін протягом строку дії кредитного договору та наступного періоду стягнення заборгованості, а також оцінки впливу неринкових умов реалізації на вартість продажу майна.

Виходячи з вищезазначених передумов, узагальнена функціональна модель заставної вартості має вигляд:

CV= F(МV, t, K1, К2, …Кt, С, SСН),

де CV (collateral value) - заставна вартість;

MV (Market value) - ринкова вартість об'єкта застави на момент оцінки;

t - час;

К1, К2, …Кt - коефіцієнти, що характеризують зміну заставної вартості внаслідок нештатних або неринкових умов реалізації майна протягом часу t;

С (соst) - величина витрат (у грошових одиницях), обумовлених як процедурою звернення стягнення та реалізації, так і властивостями майна;

SCH (schedule) - передбачуваний графік погашення кредиту.

Одним із головних елементів даної моделі є заставний дисконт, який показує, наскільки відрізнятимуться ринкова вартість майна на момент оцінки та заставна вартість, що визначається банком для конкретної кредитної операції. Заставний дисконт задається співвідношенням:

Залежність ринкової вартості предмета застави від часу визначається як зовнішніми (стан ринку, розвиток технологій у даній сфері тощо), так і внутрішніми (умови експлуатації, властивості предмета застави) чинниками. Кількісно дану залежність можна описати у вигляді коефіцієнта відносної зміни ринковій вартості в часі KMV(t). Значення цього коефіцієнта може бути більше одиниці (наприклад, при постійному зростанні цін на ринку нерухомості, яке спостерігалося в останні роки), або менше (наприклад, для машин та устаткування).

Таким чином, функціональна модель заставної вартості для випадку реалізації з публічних торгів безпосередньо предмета застави набуде вигляду:

,

де tp - час, необхідний для проходження етапів судового або виконавчого впровадження та реалізації майна (від 3 до 12 міс.);

КL - коефіцієнт, що характеризує зміну вартості внаслідок неринкових умов реалізації, визначених правовою процедурою;

КR - коефіцієнт, що характеризує можливе зниження вартості внаслідок неправильних умов експлуатації, викликаних дефолтною ситуацією;

C - величина витрат;

KMV (t) - коефіцієнт, що характеризує зміну ринкової вартості у часі.

Відповідно заставний дисконт матиме вигляд:

.

Схематично функціональну модель заставної вартості наведено на рис.2.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.2. Ілюстрація функціональної моделі

Запропонована функціональна модель заставної вартості дає можливість із певним ступенем точності побудувати для будь-якого майна часову залежність заставної вартості та порівняти її з розміром заборгованості за передбачуваними кредитними продуктами (рис. 3).

Размещено на http://www.allbest.ru/

При оцінці заставного майна має використовуватися критерій ліквідності застави через визначення ліквідаційної вартості, де на перше місце ставиться можливість кредитора реалізувати майно на відкритому ринку. Таким чином, трактування “ліквідаційної вартості” у разі оцінки заставного майна має бути таким: вартість, за якої об'єкт оцінки (предмет застави) міг би бути проданий кредитором на відкритому конкурентному ринку, якщо термін реалізації об'єкта був би коротшим “розумно довгого” для певного типу об'єктів на даному ринку. Отже, на відміну від загальноприйнятих визначень, наголос робитися на можливості саме кредитора реалізувати заставне майно.

У процесі дослідження виділено чотири групи методів розрахунку ліквідаційної вартості: 1) на основі порівняння цін об'єктів, які реалізуються при терміні експозиції, який зменшено відносно оптимального, та ринкової вартості подібних об'єктів; 2) на основі моделювання поведінки суб'єктів ринку; 3) як нижньої межі діапазону ринкової вартості; 4) на основі емпіричних залежностей. Проте, незалежно від того, який метод оцінки ліквідаційної вартості застави обрано, оцінювачу необхідно враховувати об'єктивні (строк експозиції, фактори виділення, кон'юнктура ринку, інвестиційна привабливість, абсолютна ринкова вартість об'єкта та ефективність маркетингу) та суб'єктивні фактори, що або лежать в основі ліквідаційної вартості застави, або впливають на її величину.

Проведене дослідження щодо основних підходів з оцінки різних видів майна дає підстави зробити висновок, що в Україні частково сформоване методологічне підґрунтя для професійної та якісної оцінки вартості заставного майна. Оцінка проводиться із застосуванням бази, що відповідає ринковій вартості та залежить від мети - застава майна, з якою проводиться оцінка майна, її особливостей, а також нормативних вимог. Важливо, щоб оцінювачі послідовно застосовували принципи оцінки в межах дії Національних стандартів, а об'єктивна оцінка вартості заставного майна відповідала запитам як кредиторів, так і позичальників. Зокрема, при оцінці нерухомого майна, яке надається у заставу, переважаючим має бути дохідний (результатний) підхід, сутність якого полягає у тому, що доходи від володіння нерухомістю включають в себе поточні та майбутні надходження від здачі в оренду, або доходи від можливого приросту вартості нерухомості при її реалізації в майбутньому. Кінцевий результат оцінки за дохідним підходом включає як вартість земельної ділянки, так і вартість будівель і споруд, що знаходяться на ній. При оцінці офісних приміщень, житлових будинків, котеджів, квартир або гаражів переважаючим методом має бути порівняльний підхід. Це пов'язано з тим, що ринок цих об'єктів досить розвинутий і існує достатня та достовірна інформація щодо пропозиції подібних об'єктів. Для оцінки об'єктів соціального, інституційного та спеціального призначення, а також незавершеного будівництва має використовуватися витратний підхід.

Найдоцільніше при оцінці застави - устаткування, машин та обладнання, у першу чергу серійного, застосовувати порівняльний підхід, який ґрунтується на принципі заміщення. Для оцінки несерійного обладнання має використовуватися витратний метод з урахуванням накопиченого зносу, а також дохідний підхід, якщо можливо виділити частину доходу, який приносить об'єкт оцінки. Для оцінки спеціальних і спеціалізованих дорожньо-транспортних засобів, а також сільськогосподарської техніки, у разі неможливості застосування порівняльного підходу, варто застосовувати комбінований витратно-порівняльний підхід, заснований на використанні інформації про вартість базового ДТЗ з додаванням вартості спеціального або спеціалізованого обладнання з урахуванням вартості робіт з його монтажу, накопиченого зносу та специфіки сфери використання.

Матеріально-виробничі запаси доцільно оцінювати за фактичною собівартістю, яка дорівнює сумі дійсних витрат на їх придбання, за мінусом податку на додану вартість, а також інших відшкодованих податків і платежів.

При оцінці цінних паперів необхідно використовувати дохідний підхід з урахуванням можливих ризиків і порівняльний - на основі інформації про котирування подібних цінних паперів на фондовому ринку.

Витратний підхід до оцінки нематеріальних активів забезпечує об'єктивні результати, якщо є можливість точно оцінити розміри видатків на створення аналогічного об'єкта інтелектуальної власності та його зносу, за обов'язкової умови відносної рівноваги попиту і пропозиції на ринку. Ринковий підхід може дати досить об'єктивне значення лише за наявності достатньої інформації про угоди купівлі-продажу аналогічних об'єктів. Оцінка вартості об'єктів інтелектуальної власності за дохідним підходом передбачає визначення залежності її поточної вартості від вартості всіх майбутніх прибутків, які можна одержати при її використанні. При цьому майбутні вигоди переводять у теперішню вартість інтелектуальної власності методом капіталізації прибутків або методом дисконтування кожної майбутньої вигоди за відповідної норми віддачі.

У третьому розділі “Напрями удосконалення професійної оцінки заставного майна” проаналізовано проблеми в оцінці заставного майна та надано обґрунтовані пропозиції щодо напрямів удосконалення процесу організації оцінки застави для лімітування розмірів кредитів і мінімізації ризиків кредитних операцій, у тому числі шляхом удосконалення методичних рекомендацій щодо оцінки майна аграрних підприємств, зокрема біологічних активів.

З'ясовано, що щорічне збільшення обсягів кредитування у сукупних активах банків підвищує роль кредитного ризику як на рівні окремого комерційного банку, так і в масштабах економіки країни в цілому, та зумовлює підвищення ролі застави в системі кредитування.

У результаті дослідження визначено, що основними проблемами у покращенні якості оцінки застави є: відсутність незалежної та професійної оціночної діяльності на ринку оцінки; відсутність єдиної нормативної та методичної бази для оцінки заставного майна; низький рівень звітів про оцінку; низька кваліфікація співробітників банку; прогалини у законодавчій базі, що регулює оціночну діяльність. Виявлені проблеми дали змогу виокремити два напрями удосконалення діяльності банків у сфері оцінки заставного майна (рис. 4.)

Для ефективної реалізації запропонованих напрямів у сфері оціночної діяльності банку необхідно створити відділ з оцінки заставного майна, головним завданням якого має бути стратегія моніторингу оцінки застави, яка включає в себе: оцінку прийнятності забезпечення; визначення вартості забезпечення; оцінку достатності забезпечення; розрахунок кредитного ризику за проектом з урахуванням кредитоспроможності позичальника; ухвалення кредитного рішення; відстеження зміни реальної вартості застави; реалізацію застави для погашення кредиту у разі необхідності; повернення застави по закінченню терміну дії кредитного договору. Такий відділ може співпрацювати з іншими структурними підрозділами стосовно визначення заставної вартості запропонованого в забезпечення майна та готувати відповідні висновки для подання на кредитний комітет.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 4. Напрями удосконалення діяльності банків у сфері оцінки заставного майна

З метою удосконалення нормативного забезпечення запропоновано внести зміни до Закону України “Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльності в Україні”, що дозволить банкам стати повноцінними суб'єктами оціночної діяльності. З цією метою у ст. 8 “Обмеження щодо проведення оцінки майна”, перший підпункт першого абзацу, викласти у наступній редакції: “проведення суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання оцінки майна, що належить йому або оцінювачам, які працюють у його складі, на праві власності або на яке зазначені особи мають майнові права, за винятком кредитних установ”.

Проведене дослідження виявило негативні тенденції у взаємовідносинах сільськогосподарських підприємств із банківськими установами, а саме: зниження питомої ваги кредитів аграрним підприємствам, високі відсоткові ставки, збільшення простроченої та сумнівної заборгованості.

Серед основних причин, які перешкоджають розвитку кредитних відносин у аграрній сфері: невідповідність потреб аграрних підприємств у кредитних ресурсах і можливостей банківських установ; сезонні особливості сільськогосподарського виробництва, його залежність від погодно-кліматичних умов; неврегульованість питань застави землі; проблеми, пов'язані з реалізацією продукції, в тому числі неплатежі або затримки надходження виручки від реалізації; відсутність у позичальників ліквідного забезпечення через високий рівень зносу (70-80 %) та моральну застарілість основних засобів.

Причинами низької якості оцінки майна агроформувань крім диспропорції цін на вирощену сільськогосподарську продукцію та продукцію промисловості, обмеженості внутрішнього ринку збуту сільгосппродукції; є недостатня кількість фахівців, у першу чергу із професійними навичками роботи в сільській місцевості; інформації щодо цін (прайс-листів) на сільськогосподарську продукцію та оргтехніку, відсутність порозуміння між Фондом державного майна України та Державним комітет із земельних ресурсів України у частині визнання суб'єктів оціночної діяльності.

Реформуванню земельних відносин і пожвавленню ринку землі сприятимуть наступні заходи: формування мережі земельних (іпотечних) банків за активної участі держави; здійснення кадастрової і ринкової оцінки земельних ресурсів; створення системи законодавчого захисту прав на земельну власність; формування єдиної системи державного земельного кадастру і реєстрації прав на нерухомість; формування кредитних ресурсів за рахунок залучення коштів населення через механізм зниження норми позичкового відсотка і росту норми відсотка за депозитами, а також коштів українських та іноземних інвесторів, і на цій основі трансформація кредитних ресурсів у головне джерело інвестицій

Удосконалення заставного механізму в аграрній сфері необхідно проводити з урахуванням зарубіжного досвіду, зокрема США, де: ринок кредитних ресурсів має добре розвинену інфраструктуру заставного майна, представлену приватними та державними агенціями, що виконують різні функції, але разом утворюють єдиний механізм застави; політика заставних закупівель спрямована на підтримку цін і доходів фермерів та запобіганню перевиробництву зерна (перенасиченню ринку); у заставному механізмі держава виконує функції законодавчого регулювання взаємовідносин між позичальниками та кредиторами, контролю за дотриманням умов договорів захисту прав власників зерна (заставна ціна встановлюється не нижче рівня середньої ринкової ціни на продукцію протягом останніх 5 років).

З метою подальшої активізації кредитних відносин у аграрній сфері пропонується розробити на основі Міжнародного правила оцінки № 10 «Оцінка майна сільськогосподарського призначення» Національний стандарт оцінки майна аграрних підприємств. Основою цього стандарту мають бути загальноприйняті міжнародні та вітчизняні стандарти оцінки, що регламентуватимуть, у тому числі, порядок формування, обліку й оцінки біологічних активів агарних підприємств.

Розробляючи зазначений стандарт варто врахувати, що за ринкового підходу вартість біологічних активів ґрунтується на цінах активного ринку. Оцінювач має оцінювати біологічні активи з урахуванням цін, що на них склалися на звітну дату на активному ринку. Для визначення ціни мають аналізуватися цінові пропозиції постійних контрагентів (покупців і заготівельних організацій) на біологічні активи, які оцінюються, та ціни підприємств регіону, які продають подібні біологічні активи. Довгострокові біологічні активи, вартість яких за ринкового підходу достовірно визначити неможливо, необхідно визначати за витратним підходом, а саме - від первісної вартості довгострокових біологічних активів віднімати знос і втрати від зменшення їхньої корисності. Дохідний підхід в оцінці біологічних активів використовується нечасто, проте якщо і використовується, то оцінювачу необхідно врахувати те, що грошовій потік, пов'язаний із майном сільськогосподарського призначення. Крім того, оцінювач повинен розуміти вплив цих циклів на грошовий потік. Оцінка майна має засновуватися на стабілізованій моделі, яка враховує виробничі цикли, що зазвичай практикуються в місцевості, де розташоване майно сільськогосподарського призначення.

ВИСНОВКИ

На основі конструктивного осмислення основних теоретичних концепцій, підходів і методичного апарату з питань оцінки вартості заставного майна, виявлено та обґрунтовано механізми ефективного використання оцінки в системі кредитування. Одержані результати свідчать про досягнення поставленої мети та завдань дослідження і дають підстави сформулювати узагальнюючі висновки:

Доведено, що заставу слід розглядати не як спосіб, а як інструмент (засіб) забезпечення зобов'язання, який має вартість, достатню для покриття витрат кредитора, пов'язаних із неповерненням позики, переважно перед іншими кредиторами. Це твердження базується на тому, що спосіб забезпечення оцінити неможливо. Таким чином, в основу економічної сутності застави закладається вартісний підхід, який дає можливість стверджувати, що майно позичальника може стати предметом застави, якщо відповідає двом критеріям: прийнятності та достатності. Критерій прийнятності відображає якісну визначеність предмета застави, а критерій достатності - кількісну. Загальними вимогами до кількісної визначеності предметів застави є перевищення вартості заставленого майна порівняно з основним зобов'язанням, яке має заставодавець по відношенню до заставодержателя, тобто вартість заставленого майна має бути більшою суми позики і відсотків, що належить сплатити по ній.

Запропоновано визначення поняття предмета застави - майна, яке може бути передано в заставу, що не суперечить законодавству України, і за своїми кількісними та якісними характеристиками задовольнить інтереси кредитора у разі неповернення позики, також запропоновано авторський підхід до класифікації. Виявлено нову класифікаційну ознаку застави - за важливістю для позичальника. Звернення стягнення на “важливе” майно може ініціювати відносно власника майна процедуру банкрутства, яка у свою чергу може привести до втрати власником контролю над підприємством або його ліквідації. З цієї точки зору така застава є додатковим чинником дії на боржника, стимулюючим повернення кредиту.

Обґрунтовано власний підхід до трактування поняття “застави”. Застава, як інструмент управління кредитними ризиками, повинна визначатися виходячи з її функцій, а саме як: вторинне джерело повернення кредиту; стимул для позичальника до повернення заборгованості; джерело інформації про стан бізнесу позичальника; чинник, що обмежує нарощення забезпеченої кредиторської заборгованості.

На основі проведеного дослідження удосконалено систематизацію та конкретизацію змісту інструментів оцінки застави, а саме: принципи оцінки, методичні підходи до оцінки застави, виявлено особливості процесу та методики оцінки вартості основних видів заставного майна (нерухомості, обладнання, машин тощо) через застосування витратного, дохідного та порівняльного підходів, з урахуванням мети та принципів оцінки, обсягів, рівня достовірності вихідних даних, які впливають на вартість предметів застави. Це дало змогу розробити рекомендації щодо проведення експертної оцінки предметів застави, що сприятиме точнішому визначенню вартості та значно полегшить роботу підрозділів банку з заставним майном.

Запропоновано використовувати функціональну модель заставної вартості, за базу якої обирається ринкова вартість майна на момент оцінки, з наступним прогнозування її можливих змін протягом строку дії кредитного договору та наступного періоду стягнення заборгованості, а також оцінки впливу неринкових умов реалізації на вартість продажу майна.

З'ясовано, що основними факторами в оцінці застави є час і ризик. Час, протягом якого повинні бути виплачені або отримані кошти, має першочергове значення в процесі оцінки. Ринкова вартість будь-якого об'єкта, у тому числі застави, змінюється в часі під впливом багатьох факторів, тому вона може бути точно розрахована лише на певний момент часу. Отже, вартість предмета застави має бути визначена з урахуванням змін у майбутньому. Саме це положення в оцінці має бути вирішальним, оскільки для кредитора, який приймає рішення про доцільність кредитування під заставу майна, цікавить вартість майна у майбутньому (на кінець строку кредитування).

Доведено, що при оцінці заставного майна необхідно враховувати критерій ліквідності застави через ліквідаційну вартість, сутність якої полягає у тому, що реалізація об'єкта є вимушеною, тобто недобровільною, це є головною характерною особливістю поняття ліквідаційної вартості заставного майна. Обґрунтовано, що визначення ліквідаційної вартості у разі оцінки заставного майна має бути наступним: вартість, за якою об'єкт оцінки (предмет застави) міг би бути проданий саме кредитором на відкритому конкурентному ринку, якщо термін реалізації об'єкта був би коротший “розумно довгого” для певного типу об'єктів на даному ринку.

Встановлено, що ключовими проблемами поліпшення якості оцінки застави є відсутність незалежної та професійної оціночної діяльності на ринку оцінки застави, кваліфікації співробітників банку та низький рівень звітів, крім того прогалини у законодавчій базі, що регулює оціночну діяльність. Для вдосконалення діяльності банків у сфері оцінки заставного майна запропоновано: а) сформувати ефективні взаємовідносини з оціночними компаніями через їх акредитацію. При цьому розробити чіткі вимоги до договорів на проведення оцінки застави та звітів про оцінку заставного майна, моніторингу порядності та компетентності діяльності оціночних компаній; б) налагодити внутрішньобанківську діяльність з оцінки заставного майна через реєстрацію банку як суб'єкта оціночної діяльності, створення відділів з оцінки заставного майна, підготовку сертифікованих спеціалістів з оцінки різних видів майна та розробку методичних рекомендацій з оцінки заставного майна і моніторингу застави.

Обґрунтовано доцільність внесення до Закону України “Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльності в Україні”, що дозволить банкам стати повноцінними суб'єктами оціночної діяльності. З цією метою у ст. 8 “Обмеження щодо проведення оцінки майна” перший підпункт першого абзацу, викласти у такій редакції: “проведення суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання оцінки майна, що належить йому або оцінювачам, які працюють у його складі, на праві власності або на яке зазначені особи мають майнові права, за винятком кредитних установ”.

Запропоновано з метою реформування земельних відносин і пожвавлення ринку землі здійснити такі заходи: формування мережі земельних (іпотечних) банків

за активної участі держави; здійснення кадастрової і ринкової оцінки земельних ресурсів; створення системи законодавчого захисту прав на земельну власність; формування єдиної системи державного земельного кадастру і реєстрації прав на нерухомість; формування кредитних ресурсів за рахунок залучення коштів населення через механізм зниження норми позичкового відсотка і росту норми відсотка за депозитами, а також коштів українських та іноземних інвесторів і на цій основі трансформацію кредитних ресурсів у головне джерело інвестицій.

Доведено, що удосконалення заставного механізму в аграрній сфері необхідно здійснювати з урахуванням зарубіжного досвіду, зокрема США, де: ринок кредитних ресурсів має добре розвинену інфраструктуру щодо заставного майна, представлену приватними та державними агенціями, які виконують різні функції, але разом утворюють єдиний механізм застави; політика заставних закупівель спрямована на підтримку цін та доходів фермерів та запобіганню перевиробництву зерна (перенасиченню ринку); у заставному механізмі держава виконує функції законодавчого регулювання взаємовідносин між позичальниками та кредиторами, контролю щодо дотримання умов договорів захисту прав власників зерна (заставна ціна встановлюється не нижче рівня середньої ринкової ціни на продукцію протягом останніх 5 років).

Обґрунтовано, що для подальшої активізації кредитних відносин в аграрній сфері необхідно створити ефективний механізм професійної оцінки майна сільськогосподарського призначення, стрижнем якого має стати розроблений на основі Міжнародного правила оцінки № 10 “Оцінка майна сільськогосподарського призначення” Національний стандарт оцінки майна аграрних підприємств, основою якого мають бути загальноприйняті принципи оцінки (GAVP), в яких оцінювачу необхідно враховувати специфіку майна аграрних підприємств, в першу чергу, фактори, що впливають на їхню вартість.

Запропоновано, при оцінці за ринковим підходом біологічних активів враховувати, що їхня вартість ґрунтується на цінах активного ринку. Оцінювач має оцінювати біологічні активи виходячи з цін, що склались на них на звітну дату на активному ринку. Довгострокові біологічні активи, вартість яких за ринкового підходу достовірно визначити неможливо, необхідно оцінювати за витратним підходом, а саме, від первісної вартості довгострокових біологічних активів віднімати їх знос та втрати від зменшення їх корисності. Доходний підхід в оцінці біологічних активів використовується нечасто, проте у випадку застосування, оцінювачу необхідно врахувати те, що грошовій потік пов'язаний із майном сільськогосподарського призначення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

Сірош Т.О. Економічна категорія вартості в системі оцінки нерухомого майна / Т.О. Сірош // Економіка АПК. - 2007. - № 6. - С. 80-84 (0,31 д.а.).

Сірош Т.О. Правові та економічні передумови розвитку іпотеки в Україні / Т.О. Сірош // Економіка АПК. - 2007. - № 8. - С. 85-90 (0,39 д.а.).

Сірош Т.О. Методичні аспекти прибуткового підходу до оцінки вартості компаній / Т.О. Сірош // Ринок цінний паперів України. - 2007. - № 3-4. - С. 27-31 (0,71 д.а.).

Сірош Т.О. Оцінка земель сільськогосподарського призначення / Т.О. Сірош // Науковий Вісник Національного аграрного університету / [редкол.: Д.О. Мельничук (відп. ред.) та ін.]. - К., 2007. - Вип. 105. - С. 284-289 (0,27 д.а.).

Сірош Т.О. Оцінка вартості біологічних активів сільськогосподарських підприємств / Т.О. Сірош // Економіка АПК. - 2008. - № 2. - С. 80- 85 (0,39 д.а.).

Сірош Т.О. Вартісний підхід до визначення змісту застави / Т.О. Сірош // Збірник наукових праць. Т.20. - Суми: УАБС НБУ. - 2007. - С. 127-131 (0,31 д.а.).

Матеріали наукових конференцій

Сірош Т.О. Професійна оцінка вартості застави - як інструмент управління кредитними ризиками / Т.О. Сірош // Забезпечення сталого розвитку банківської діяльності : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. - К., 2007. - С. 245-248 (0,17 д.а.).

Сірош Т.О. Актуальні питання оцінки вартості застави / Т.О. Сірош // Становлення та розвиток банківської системи України в умовах ринкових перетворень в економіці: Всеукраїнська науково-практичної конференція до 30-річчя факультету банківського бізнесу Тернопільського національного економічного університету - Тернопіль: Терн. нац. ек. ун-т, 2008. - С. 89-90 (0,12 д.а.).

АНОТАЦІЯ

Сірош Т.О. Оцінка заставного майна у системі кредитування. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.08 - гроші, фінанси і кредит. - Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» УААН, Київ, 2009.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню теоретичних основ і методичних підходів до визначення оцінки вартості заставного майна в системі кредитування.

Подано визначення предмета застави як майна, яке може бути передано в заставу, що не суперечить законодавству України, і за своїми кількісними та якісними характеристиками задовольнить інтереси кредитора у разі неповернення позики; класифікацію предметів застави доповнено новою класифікаційною ознакою “за важливістю для позичальника”. Надано рекомендації щодо визначення вартості предметів застави шляхом застосування витратного, дохідного та порівняльного підходів, з урахуванням мети і принципів оцінки, обсягів, рівня достовірності вихідних даних та іншої інформації, яка впливає на вартість предмета застави.

Здійснено критичний аналіз методів оцінки різних видів заставного майна, у тому числі, біологічних активів. Представлено розроблену автором функціональну модель заставної вартості, обґрунтовано найоптимальніші підходи та критерії щодо визначення ліквідаційної вартості заставного майна й удосконалено методику оцінки вартості основних видів заставного майна. Визначено проблеми в оцінці заставного майна й обґрунтовано пропозиції щодо напрямів вдосконалення процесу організації оцінки застави для лімітування розмірів кредитів та мінімізації ризиків кредитних операцій, у тому числі через удосконалення методичних рекомендацій щодо оцінки майна аграрних підприємств.

Ключові слова: застава, предмет застави, заставне майно, оцінка вартості застави, ліквідаційна вартість, біологічні активи.

АННОТАЦИЯ

Сирош Т.А. Оценка залогового имущества в системе кредитования. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.08 - деньги, финансы и кредит. - Национальный научный центр «Институт аграрной экономики» Украинской академии аграрных наук, Киев, 2009.

Диссертационная работа посвящена исследованию теоретических основ и методических подходов к определению оценки стоимости залогового имущества в системе кредитования. Определены теоретические аспекты категорий “залог”, “залоговое имущество”, “оценка залога”, “ликвидационная стоимость залога”, определена роль оценки в системе залоговых отношений через конкретизацию и взаимосвязь субъектов, объектов и инструментов оценки залога; раскрыт стоимостной подход к оценке залогового имущества.

Определено понятие залога путем выделения его функций в кредитном процессе, а также обосновано, что с позиций стоимостного подхода залог следует рассматривать не как способ обеспечения обязательств, а как инструмент (средство) обеспечения обязательства, который имеет стоимость, достаточную для покрытия расходов кредитора, связанных с невозвращением займа, преимущественно перед другими кредиторами.

Дано определение предмета залога как имущества, которое может быть передано в залог, что не противоречит законодательству Украины, и своими количественными и качественными характеристиками сможет удовлетворить интересы кредитора в случае не возврата кредита; классификацию предметов залога дополнено новым классификационным признаком “важность для заемщика”. Обращение взыскания на важное имущество может привести к банкротству и послужит дополнительным стимулом к возвращению кредитных средств.

Исследованы и обобщены международные стандарты по оценке имущества и имущественных прав с целью выделения особенностей стоимостного подхода к оценке залога.

Даны рекомендации по определению стоимости предметов залога путем использования методических подходов: доходного, сравнительного и затратного, с учетом цели и принципов оценки, исходных данных и другой информации.

...