Управління фінансовою санацією підприємства

Західні дослідники джерел фінансування санації здебільшого вважають, що державне фінансування санації підприємств на безповоротній основі не тільки стимулює бюджетний дефіцит а й спричиняє негативні побічні ефекти на макро- та мікрорівнях. У країнах з розвиненою ринковою економікою майже повністю відмовилися від використання такого методу фінансової підтримки підприємств.

Аналіз ефективності використання державної кредитної підтримки на поворотній основі показує, що одержані кошти спрямовуються підприємствами на поточні потреби, а не на збільшення виробництва та проведення санаційних заходів. Тому існує проблема своєчасного погашення підприємствами одержаних кредитів. Крім того, за такого порядку надання кредитної підтримки відносини розподілу фінансових ресурсів формуються на двох рівнях: централізованому й децентралізованому. Централізований рівень -- це фінансові відносини між державою, в особі НБУ, і комерційними банками з приводу одержання на конкурсній основі централізованих кредитних ресурсів для подальшого їх перепродажу виробничим структурам, котрі потребують кредитної підтримки. Децентралізований рівень -- це відносини між комерційними банками та підприємствами, зазначеними в переліку підприємств, що мають право на одержання державної кредитної підтримки, з приводу кредитування проектів санації та реструктуризації. Ці відносини базуються на загальноприйнятих принципах кредитування. Можна зробити висновок стосовно неналагодженості прямих фінансових відносин між державою й підприємствами. Тому немає сенсу розглядати на рівні державних санаційних органів питання про надання кредитної підтримки конкретним суб'єктам господарювання. Це має бути компетенцією відповідного банку, оскільки він бере на себе всю повноту відповідальності перед державою за цільове використання наданих Національним банком кредитів та їх своєчасне повернення.

Розглянутий порядок фінансової підтримки не виправдав себе. Ця проблема пов'язана як із надто високими відсотковими ставками за користування кредитом (через це деякі підприємства самі відмовилися від санаційних кредитів), так і з відсутністю в багатьох суб'єктів господарювання достатнього кредитного забезпечення, що стало причиною відмови банків надати таким підприємствам кредитні ресурси. Серед наявних проблем у цій сфері слід також назвати дефіцит бюджетного кредитування та відсутність досконалого механізму реалізації законодавства про банкрутство.

З метою вирішення проблем, пов'язаних з ліквідацією фінансової заборгованості підприємств та організацій, внесених до реєстру неплатоспроможних, рішенням Кабінету Міністрів України створено Фонд стабілізації підприємств та організацій, внесених до реєстру неплатоспроможних. Управління коштами фонду віднесено до компетенції Органу з питань банкрутства підприємств. Положенням про фонд стабілізації визначено джерела формування і встановлено порядок використання коштів Фонду. До основних джерел формування та поповнення Фонду віднесено :

§ кошти, одержані у вигляді добровільних внесків суб'єктів господарювання, в тому числі іноземних,

§ кошти, передбачені з цією метою в Державному бюджеті;

§ інші надходження, що не суперечать чинному законодавству.

Кошти Фонду використовуються для фінансового забезпечення заходів, які мають на меті:

§ реорганізацію і санацію підприємств та організацій, внесених до реєстру неплатоспроможних;

§ надання фінансової допомоги для поповнення обігових коштів, а також технічного переобладнання і перепрофілювання виробництва підприємств та організацій, внесених до реєстру;

§ ліквідацію підприємств та організацій, внесених до реєстру;

§ соціальний захист та перепідготовку працівників, які вивільняються внаслідок реорганізації або ліквідації підприємств та організацій, внесених до реєстру.

Фінансова допомога підприємствам за рахунок коштів фонду надається на умовах повернення або безповоротно. Вона може бути коротко- або довготерміновою.

Одним із методів державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна підтримка у вигляді повного або часткового викупу державою корпоративних прав підприємств, що перебувають у фінансовій скруті. Державу не можна розглядати як звичайного акціонера, оскільки монопольний прибуток і прибуток взагалі не є першочерговим завданням діяльності держави як санатора. Головною метою державних інвестицій є сприяння відновленню ліквідності та забезпечення діяльності підприємств, стратегічно важливих для всього народного господарства. Значну частину державного сектора в Німеччині, США, Швеції та інших країнах сформовано саме з колишніх приватних підприємств, що опинилися на межі банкрутства.

11.2.2 Непрямі форми державного фінансового сприяння санації підприємств

Поряд із прямим бюджетним фінансуванням підприємств нерідко використовуються непрямі форми підтримки (приховане субсидіювання). До основних форм непрямої державної підтримки підприємств слід віднести :

§ підтримка фіскального характеру;

§ дозвіл на порушення антимонопольного законодавства;

§ державні протекціоністські заходи, спрямовані на захист вітчизняного товаровиробника;

§ розміщення державних замовлень на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі;

§ обмеження щодо виходу на ринок;

§ надання державних гарантій та поручительств;

§ надання певним суб'єктам підприємницької діяльності в оренду приміщень без стягування орендної плати та без оплати комунальних послуг;

§ надання виключних ліцензій на здійснення певних видів господарської діяльності, погашення державою (або державними підприємствами) заборгованості деяких суб'єктів господарювання за енергоносії.

Санаційна підтримка підприємств фіскального характеру може набирати таких форм:

§ надання податкових пільг та податкове кредитування;

§ реструктуризація або списання заборгованості перед бюджетом та державними цільовими фондами;

§ надання цільових податкових пільг підприємствам, які потребують санації;

§ фіскальні поступки головним кредиторам підприємств, які потребують санації, з метою активізації участі кредиторів у санаційних процесах.

Прикладом використання форми фінансового сприяння підприємствам є прийняті Закони України “Про списання і реструктуризацію податкової заборгованості платників податків - цукрових:заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року і сільськогосподарських підприємств за станом на 1 січня 1999 року” від 5 лютого 1999 року, “ Про списання та реструктуризацію заборгованості зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) платників податків у зв'язку з реформуванням сільськогосподарських підприємств” від 16 березня 2000 року, “Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників податків - підприємств тракторобудування та комбайнобудування “ від 20 квітня 2000 року та інші. Законами частково списано і реструктуризовано податкову заборгованість певних платників податків. На думку багатьох експертів, такого роду перманентна підтримка фіскального характеру є не що інше ,як приховане субсидіювання підприємств, оскільки на суму списаної заборгованості чи наданих податкових пільг зменшуються бюджетні доходи. Ефективність такого роду заходів, спрямованих на фінансову підтримку підприємств, є надзвичайно низькою.

Одним із непрямих методів державної санаційної підтримки підприємств є надання їм дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства, зокрема під час санаційної реорганізації злиттям чи приєднанням. У світовій практиці проведення санації цей метод використовується у виняткових випадках, оскільки надання дозволу на монопольні утворення тягне за собою негативні мікро- та макроекономічні наслідки. Застосування цього методу може справити антиринковий ефект стратегічного характеру. Отже, використовувати його можна лише тоді, коли підприємства доведуть, що в результаті їх злиття буде найбільш повно використано ефект масштабу, значно знизиться собівартість продукції та істотно поліпшиться її якість.

В Україні широко використовуються форми державної підтримки підприємств,як порука та надання урядових гарантій. Використання поруки як інструменту державної фінансової підтримки боржника регламентується Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, згідно якого у разі неприйняття комітетом кредиторів рішення щодо санації підприємства-боржника таке рішення може бути прийняте за клопотанням органів місцевого самоврядування або відповідного центрального органу виконавчої влади. Головною умовою прийняття рішення щодо санації є укладання між відповідними державними органами та кредиторами договорі поруки за зобов'язаннями боржника. Поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед кредиторами за виконання зобов'язань, включених в реєстр вимог. У разі невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором у визначені строки поручитель повинен погасити заборгованість позичальника за першою вимогою кредиторів. За клопотанням відповідних державних органів у разі укладання договору поруки процедура санації, а отже відстрочка платежів щодо погашення вимог кредиторів, може бути продовжена арбітражним судом на один рік, а в окремих випадках (якщо йдеться про містоутворююче підприємство ) зазначений термін може бути продовжений до десяти років. У цьому разі боржник і його поручитель зобов'язані розрахуватися з кредиторами протягом трьох років.

Обрана санаційна стратегія визначає конкретний комплекс заходів щодо залучення фінансового капіталу із внутрішніх та зовнішніх джерел. Умовою отримання фінансової підтримки від держави є використання всіх можливостей отримання фінансових ресурсів із децентралізованих джерел.

Размещено на Allbest.ru