Размещено на http://allbest.ru

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ»

УДК 336.71:658.012.32

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ В БАНКУ

Спеціальність 08.00.08 - Гроші, фінанси і кредит

КОСТЮК ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ

Суми - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Державному вищому навчальному закладі «Українська академія банківської справи Національного банку України».

Науковий консультант -доктор економічних наук, професор Козьменко Сергій Миколайович, Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи Національного банку України», проректор з наукової роботи

Офіційні опоненти:доктор економічних наук, професор Примостка Людмила Олександрівна, Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана» Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри менеджменту банківської діяльності;

доктор економічних наук, професор Гриньова Валентина Миколаївна, Харківський національний економічний університет, завідувач кафедри бізнесу та підприємництва;

доктор економічних наук Мещеряков Андрій Адольфович, Академія митної служби України, завідувач кафедри фінансів і кредиту

Захист дисертації відбудеться «18» вересня 2009 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 55.081.01 у Державному вищому навчальному закладі «Українська академія банківської справи Національного банку України» за адресою: 40030, м. Суми, вул. Петропавлівська, 57, зала засідань вченої ради.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Державного вищого навчального закладу «Українська академія банківської справи Національного банку України» за адресою: 40030, м. Суми, вул. Петропавлівська, 57.

Автореферат розісланий «17» серпня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої радиІ.М. Бурденко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сталий розвиток банківської системи України значною мірою залежить від рівня корпоративного управління в банках. Структурне відновлення ринку банківських послуг вимагає наявності в банках цілісної системи корпоративного управління, послідовного визначення банками стратегічних цілей та завдань, врахування інтересів широкого кола зацікавлених в їх діяльності осіб. Формування та розвиток економічних відносин між керівництвом банку, власниками, клієнтами та трудовим колективом потребують визначення відповідних механізмів їх участі у стратегічному управлінні та контролі, які у сукупності і мають формувати відповідну систему корпоративного управління.

Практика корпоративного управління в банках України свідчить про недосконалість системи економічних відносин між зацікавленими в діяльності банку особами. Існуючий організаційний механізм корпоративного управління (Загальні збори акціонерів, спостережна рада, правління) надає права на участь в управлінні банком лише його керівництву та власникам. Трудовий колектив та клієнти банку прав участі в корпоративному управлінні не мають, що досить часто негативно позначається на фінансовому стані, прискорює банкрутство банків у кризових умовах та свідчить про недосконалість організаційного механізму корпоративного управління. Мотиваційний механізм корпоративного управління, представлений процесами формування та розвитку індивідуальних мотивів учасників стратегічного управління та контролю в банку, не створює відповідних стимулів для керівних органів банку належним чином представляти інтереси зацікавлених осіб.

Недосконалість корпоративного управління призводить до недостатнього врахування інтересів широкого кола зацікавлених у діяльності банку осіб (в першу чергу клієнтів і трудового колективу), нерозвиненості функцій ради директорів банку, невизначеності ролі центрального банку країни як регулятора ринку банківських послуг в корпоративному управлінні в банках.

Подолання визначених проблем багато в чому залежить від розвитку методологічних засад та методичних рекомендацій щодо корпоративного управління.

Теоретичні засади корпоративного управління в банках активно досліджуються у науковій літературі. Серед зарубіжних науковців варто виділити А. Бєрлє, М. Блейр, Б. Бойда, О. Вільямсона, Г. Демсеца, М. Дженсена, С. Каплана, Р. Коуза, В. Меклінга, К. Мерфі, Г. Минза, Ю. Фаму. Здобутки російської науки й практики у цьому науковому напрямку представлені у працях М. Заваріхіна, Р. Капелюшнікова, Л. Ларіної, О. Летягіна, М. Останіна, О. Радигіна, І. Філаточева, Б. Шпотова. Протягом останніх років суттєвий вклад у дослідження зазначеної тематики внесли такі вітчизняні науковці, як В. Бобиль, Д. Виноградський, В. Гриньова, Л. Довгань, Т. Дяченко, В. Євтушевський, А. Єпіфанов, М. Єрмошенко, С. Козьменко, А. Мещеряков, Г. Назарова, В. Оскольський, О. Поважний, Л. Примостка, І. Сазонець, І. Сало та ін.

Незважаючи на помітний прогрес у формуванні засад корпоративного управління в банках, проблема створення його цілісної системи все ще потребує змістовних досліджень. Зростаючі теоретичні та практичні потреби у формуванні системи корпоративного управління в банках на базі розробки відповідних концепцій та механізмів стали визначальними при обґрунтуванні актуальності теми дослідження, обумовили його мету, завдання та зміст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення та висновки дисертаційного дослідження були використані при виконанні науково-дослідних робіт ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України»: «Сучасні технології фінансово-банківської діяльності» (номер держ. реєстрації 0102U006965) - до звіту включено пропозиції автора щодо вдосконалення організаційного механізму корпоративного управління в частині формування системи комітетів ради банку та визначення критеріїв незалежності членів ради банку; «Стан і перспективи розвитку банківської системи України» (номер держ. реєстрації 0190044204) - до звіту включено пропозиції автора щодо напрямків участі Національного банку України в корпоративному управлінні в банках; «Розвиток механізму функціонування банківської системи України під впливом іноземного капіталу» (номер держ. реєстрації 0107U012112) - до звіту включено пропозиції автора щодо класифікації моделей промислово-фінансових груп України на основі визначення ролі та місця банку у структурі ПФГ.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розвиток теоретико-методологічних засад корпоративного управління, удосконалення концепцій та розробка механізмів корпоративного управління в банках.

Поставлена мета визначила необхідність вирішення наступних завдань:

- визначити особливості корпоративного управління в банках шляхом уточнення ролі зацікавлених в діяльності банку осіб та регулятора ринку банківських послуг в організації корпоративного управління в банках;

- розкрити сутність існуючих концепцій корпоративного управління, визначити можливість їх реалізації в банках, обґрунтувати доцільність вибору найбільш оптимальної концепції корпоративного управління;

- дослідити теоретичний зміст і напрямки реалізації існуючих моделей ради директорів банку, дати оцінку перспективності застосування відповідних моделей в банках з урахуванням специфічних особливостей організації банківської діяльності;

- розробити специфічну для банків систему корпоративного управління, вдосконалити існуючі організаційний та мотиваційний механізми, з акцентом на реалізації прав зацікавлених осіб, зокрема дрібних власників і клієнтів банку, на участь у стратегічному управлінні та контролі;

- розкрити сутність основних теорій фінансів та корпоративного управління, дослідити існуючі системи корпоративного управління, визначити роль та місце неоінституціональної системи корпоративного управління в банках серед існуючих напрямів економічної думки;

- визначити роль та місце банків в діяльності промислово-фінансових груп, розробити класифікацію моделей промислово-фінансових груп України, обґрунтувати вибір відповідних класифікаційних ознак запропонованих моделей ПФГ;

- розробити класифікацію механізмів корпоративного контролю в банку, обґрунтувати застосування відповідних класифікаційних ознак та визначити напрямки практичної реалізації механізмів корпоративного контролю в банках;

- вдосконалити існуючий мотиваційний механізм корпоративного управління, розробити систему принципів матеріального винагородження праці вищих посадових осіб банків, визначити напрямки врахування рівня асиметрії інформації у відносинах між стейкхолдерами та менеджментом банку у процесі розробки системи матеріальної винагороди праці;

- розробити систему рейтингової оцінки ефективності корпоративного управління в банку, за допомогою якої визначити основні проблеми та перспективи реалізації запропонованої неоінституціональної системи корпоративного управління в банках України та світу.

Об'єктом дослідження є економічні відносини, що виникають у процесі корпоративного управління в банку.

Предметом дослідження є теоретико-методологічне та методичне забезпечення корпоративного управління в банках.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складають фундаментальні положення теорій фінансів і корпоративного управління, зокрема теорії транзакційних та агентських витрат, теорія фірми, теорія асиметричної інформації, а також наукові праці закордонних та вітчизняних вчених, присвячені проблемам корпоративного управління в банках. У процесі дослідження використано такі сучасні методи, як: аналіз і синтез (при уточненні існуючих та пошуку нових економічних категорій наукового дослідження); статистичний аналіз і метод логічного узагальнення (при дослідженні особливостей організації корпоративного управління в банках України); порівняльний аналіз (в процесі проведення порівняльного дослідження основних механізмів корпоративного управління в провідних країнах світу); багатофакторний аналіз (у процесі формування класифікації моделей промислово-фінансових груп в України).

Інформаційно-фактологічну базу дослідження склали: зібрані, опрацьовані та узагальнені особисто автором річні звіти та внутрішні положення з корпоративного управління банків провідних країн світу та України, законодавчі і нормативні акти Верховної ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, законодавчих органів провідних зарубіжних країн світу, звітні дані науково-дослідних центрів; монографічні дослідження та наукові публікації з питань організації корпоративного управління в банках.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у вирішенні наукової проблеми розвитку теоретико-методологічних засад корпоративного управління, удосконаленні концепцій та розробці механізмів функціонування корпоративного управління в банках.

Найбільш вагомими науковими результатами дисертаційного дослідження є такі:

вперше:

- розроблено науково-методичні засади «неоінституціональної системи корпоративного управління в банку» (за визначенням автора), основними елементами якої є «ради» та «квоти» стейкхолдерів, «консолідована участь» дрібних власників у складі унітарної ради директорів, система оперативних та контрольних комітетів ради;

- розроблено класифікацію механізмів корпоративного контролю в банку (за ознакою походження механізму), на основі якої виділено чотири види контролю: односторонній внутрішній контроль (з боку ради директорів банку); двосторонній контроль (з боку фондових бірж, інституціональних інвесторів та ради директорів); спеціалізований контроль (з боку держави та кредиторів в рамках процедури банкрутства банку); односторонній зовнішній контроль (з боку фондових бірж та інституціональних інвесторів);

- запропоновано науково-методичний підхід до оцінки ефективності застосування механізмів корпоративного контролю на основі розробки та впровадження показника «окупність агентських витрат»;

- запропоновано на основі оцінки ступеня прозорості структури власності ПФГ та рівня корпоративного контролю класифікацію моделей промислово-фінансових груп України («банк - ядро групи», «банк - фінансовий посередник», «банк - розрахункова організація», «банк - генератор фінансових ресурсів»), що надасть можливість банку визначити основні групи зацікавлених у його діяльності осіб та сформувати необхідну кількість рад стейкхолдерів;

- запропоновано з урахуванням рівня асиметрії інформації у відносинах між власниками та керівниками банку систему матеріальної винагороди праці вищих посадових осіб банків, яка базується на розрахунку коефіцієнтів рівня відповідальності, корегування премії, а також поетапному застосуванні бюджетного, динамічного та галузевого стандартів матеріальної винагороди;

- запропоновано з метою підвищення ефективності діяльності комітетів ради директорів банку систему винагороди праці членів комітетів, основними складовими якої є показники оцінки ступеня участі та результативності членів комітетів, а також інструменти винагородження праці (оклад, премія та надбавка) з домінуванням частки премії.

удосконалено:

- економічний зміст поняття «корпоративне управління в банку», під яким запропоновано розуміти систему економічних відносин, що виникають в процесі розробки, затвердження, реалізації та контролю за реалізацією стратегічних рішень органами управління банку, від імені та в інтересах широкого кола зацікавлених в його діяльності осіб, насамперед клієнтів, власників та трудового колективу, з метою створення прибутку та забезпечення стійкості банків;

- систему ідентифікаційних критеріїв незалежності членів ради директорів банку як складової організаційного механізму корпоративного управління за рахунок уточнення відомих та розробки нових (відсутність сумісництва у спостережній раді банку та у складі правління інших банківських установ; відсутність ділових контактів з організаціями, які одержують фінансову допомогу від банку, та ін.) критеріїв, що дозволить підвищити об'єктивність прийняття рішень директорами в рамках комітетів та ради;

- зміст та структуру положень загальноприйнятих кодексів корпоративного управління банків щодо: прав стейкхолдерів, включаючи процедуру впровадження та функціонування ради стейкхолдерів як нового органу корпоративного управління; прав та обов'язків ради директорів банку на основі адаптації унітарної моделі ради директорів до вимог Загальних зборів акціонерів та рад стейкхолдерів банку; формування системи комітетів ради банку (визначення кількості та функцій комітетів, а також оптимальної частки незалежних учасників у складі унітарної ради директорів банку);

- систему рейтингової оцінки якості корпоративного управління в банку за рахунок включення до існуючих моделей оціночних показників ефективності організації діяльності комітетів, персонального складу комітетів та незалежності директорів, що дозволило визначити основні проблеми корпоративного управління в банку;

набули подальшого розвитку:

- плюралістична концепція корпоративного управління в частині механізму реалізації прав стейкхолдерів банку та їх участі в корпоративному управлінні, що дозволило: довести недоцільність надання права урядовим органам щодо делегування представників до ради банку; необхідність спрямування взаємодії між банком і зацікавленими в його діяльності особами не на встановлення ділових контактів, а на формування балансу сил та інтересів;

- обгрунтування концепції участі в корпоративному управлінні в банку широкого кола зацікавлених в його діяльності осіб, зокрема власників, керівництва, клієнтів, трудового колективу та професійних асоціацій, що дозволило сформувати організаційно-економічні та правові засади створення органу корпоративного управління нового типу - ради стейкхолдерів;

- методологічні засади участі центрального банку в корпоративному управлінні в банках, яка має полягати у формуванні національного інституту незалежних членів спостережних рад банків та відповідному нагляді за процесом формування системи контрольних комітетів ради банку, шляхом удосконалення системи критеріїв відбору та процедури погодження кандидатів на посади голови ради та голів комітетів;

- обгрунтування доцільності переходу банківських установ до застосування унітарної ради директорів як основного органу корпоративного управління, що надасть змогу зацікавленим в діяльності банку особам реалізувати право участі в корпоративному управлінні на етапах розробки та затвердження стратегічних рішень, та залишити зовнішнім директорам банку право контролю за виконанням рішень виконавчими директорами ради;

- теоретичні положення щодо визначення оптимальної чисельності членів ради директорів на основі дотримання принципу балансу сил та противаг у відносинах між зацікавленими в діяльності банку осіб та виходячи з кількості оперативних та контрольних комітетів ради директорів, домінуючої частки незалежних директорів у складі комітетів та ради в цілому, кількості виконавчих директорів у складі ради.

Практичне значення одержаних результатів полягає у використанні теоретичних і методологічних висновків та пропозицій дисертаційної роботи для формування корпоративного управління як системи взаємовідносин між зацікавленими в діяльності банку особами, що враховує специфіку банківської діяльності та дозволяє збільшити рівень прибутковості та стійкості банків.

Наукові і методичні положення дисертаційного дослідження щодо розвитку механізмів участі Національного банку України в процесі формування органів корпоративного управління в комерційних банках впроваджено в діяльність Національного банку України (довідка Дирекції з банківського регулювання та нагляду НБУ № 40-108/1296 від 27.02.2009). Пропозиції дисертанта щодо участі Національного банку України в корпоративному управлінні в банках в частині формування національного інституту незалежних директорів комерційних банків використані Центром наукових досліджень НБУ в процесі розробки Стратегії розвитку банківської системи України на 2008-2010 рр. (довідка Центру наукових досліджень НБУ № 53-108/87 від 20.02.2009); щодо вдосконалення процедури розробки та прийняття стратегічних управлінських рішень в банку за участю виконавчих та наглядових органів управління впроваджено в діяльність ВАТ «Ерсте Банк» (довідка № 26.12.0/17 від 19.03.2009); щодо визначення ефективності корпоративного управління в банку на основі застосування рейтингової системи оцінки впроваджено в діяльність АБ «Столичний» (довідка № 01-07/391 від 16.03.2009); щодо удосконалення кодексу корпоративного управління в банках в частині системи критеріїв незалежності членів ради банку впроваджено в діяльність комерційного банку Hwa Nan Bank (м. Тайпей, Тайвань) (довідка від 01.12.2008).

Результати наукових розробок автора використовуються у навчальному процесі ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України» при викладанні дисциплін «Корпоративне управління» та «Міжнародний менеджмент» (довідка від 12.03.2009); університету Монса (м. Монс, Бельгія) при викладанні дисципліни «Корпоративні злиття» (довідка від 11.03.2009); університету Брунель (м. Лондон, Великобританія) при викладанні дисциплін «Корпоративні та конкурентні стратегії» та «Стратегічний аналіз та менеджмент» (довідка від 11.03.2009); Центрального банку Уругваю в рамках програми підвищення кваліфікації працівників Центрального банку Уругваю при викладанні дисциплін «Корпоративне управління: мінімальні стандарти для банків» та «Корпоративне управління в банках» (довідка від 30.03.2009).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним завершеним науковим дослідженням. Наукові положення, розробки, результати, висновки і рекомендації, що виносяться на захист, одержані автором самостійно. Особистий внесок у працях, опублікованих у співавторстві, вказано у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні і методологічні положення дисертаційної роботи доповідалися, обговорювалися і одержали позитивну оцінку на наукових і науково-практичних конференціях, зокрема: Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України (м. Суми, ДВНЗ «УАБС НБУ» 2004, 2007, 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Стратегія монетарної політики: проблеми вибору та застосування» (м. Київ, НБУ, 2002 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Міжнародна банківська конкуренція: теорія і практика» (м. Суми, ДВНЗ «УАБС НБУ», 2007-2008 рр.); Науково-практичній конференції «Актуальні проблеми та перспективи розвитку фінансово-кредитної системи України» (м. Харків, Інститут банківської справи УАБС НБУ, 2002 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Корпоративне управління в Україні» (м. Київ, Міжнародна Фінансова Корпорація, 2002 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Формування ефективного механізму корпоративного управління - сучасний стан та перспективи» (м. Миколаїв, НУК, 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Корпоративне управління і фінансові інновації» (м. Тайпей, Тайвань, Тайванська академія банківської справи і фінансів, 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Міжнародний менеджмент: теорія і практика» (м. Бремен, Німеччина, Бременський університет, 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції Фінансової асоціації Тайваню (м. Таоюань, Тайвань, Національний центральний університет, 2009 р.).

Публікації. Основні наукові положення, висновки і результати дослідження опубліковано в 62 наукових працях загальним обсягом 108,8 друк. арк., з яких особисто автору належить 79,0 друк. арк., у тому числі 3 одноосібні монографії, 1 колективна монографія, 22 статті у вітчизняних наукових фахових виданнях, 10 статей у зарубіжних наукових фахових виданнях, 22 публікації в інших виданнях, у тому числі 15 тез доповідей у збірниках наукових конференцій, 3 підручники (у співавторстві).

Структура і зміст роботи. Дисертація складається із вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків.

Повний обсяг дисертації - 449 сторінок, у т.ч. на 101 сторінці розміщено 33 таблиці, 38 рисунків, 14 додатків, список використаної літератури з 329 найменувань розміщений на 31 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, визначено мету і завдання дослідження, його об'єкт і предмет, методи, інформаційну базу і методологічні засади, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, а також апробацію результатів дослідження.

У першому розділі «Теоретичні основи організації корпоративного управління в банку» узагальнено теоретичні підходи до визначення корпоративного управління, виявлено основні проблеми корпоративного управління, систематизовано принципи, вивчено основні механізми та розкрито специфічні для банків особливості корпоративного управління.

У контексті дослідження наукових підходів до визначення сутності поняття «корпоративне управління», які є поширеними у наукових колах, автором підкреслено існування загальної позиції щодо виключного статусу та переважних інтересів акціонерів банку в процесі організації корпоративного управління. Окремі науковці, більшість з яких належать до наукових шкіл Франції, Італії та Іспанії, розглядають поняття «корпоративне управління» як процес, відповідно до якого банк представляє й обслуговує інтереси власників. Наведене визначення, в першу чергу, відбиває суть процесу взаємовідносин між менеджментом банку і його акціонерами. Інша група науковців, переважна більшість яких представляють наукові школи США та Великобританії, схильні розглядати корпоративне управління як систему взаємовідносин між менеджментом банку та його власниками, за допомогою якої здійснюється стратегічне управління банком в інтересах та від імені його власників з метою створення прибутку та забезпечення стійкості (фінансової, організаційної та ін.) банку.

На думку автора, для уточнення поняття «корпоративне управління» необхідно визначити сферу його застосування. Корпоративне управління недоцільно звужувати лише до розробки та реалізації стратегічних рішень, не менш важливою є організація процесів затвердження та контролю їх реалізації. Основні елементи корпоративного управління в контексті системи управління банком наведено на рисунку 1.

В роботі доведено, що прибутковість та фінансова стійкість банку, на відміну від промислової корпорації, залежать від поведінки значно більшої кількості зацікавлених в його діяльності осіб (стейкхолдерів). Роль таких осіб, наприклад вкладників та кредиторів, в діяльності банківської установи є визначальною, тому що фінансові ресурси банку, у порівнянні з фінансовими ресурсами промислової корпорації, формуються переважно не за рахунок коштів акціонерів, а за рахунок коштів вкладників і кредиторів. Таким чином, обґрунтовується доцільність надання стейкхолдерам права на участь в органах управління банком.

Уточнено наукові підходи до визначення поняття «стейкхолдери банку» в рамках американської, британської, німецької та японської наукових шкіл корпоративного управління, відповідно до чого запропоновано розглядати стейкхолдерів банку як зацікавлених у діяльності банку фізичних та юридичних осіб, а саме акціонерів, трудового колективу (включаючи менеджмент усіх ланок), клієнтів банку (у тому числі кредиторів, позичальників, власників поточних рахунків в банку).

У роботі запропоновано розуміти корпоративне управління як систему економічних відносин, які виникають в процесі розробки, затвердження, реалізації та контролю за реалізацією стратегічних рішень органами управління банку, від імені та в інтересах широкого кола стейкхолдерів банку, насамперед клієнтів, власників, трудового колективу, з метою створення прибутку та забезпечення стійкості банку. Це дало змогу класифікувати основні моделі корпоративного управління за ступенем концентрації власності (інсайдерська і аутсайдерська), за функціональним призначенням ради директорів (англо-саксонська, континентальна, японська), за структурою спостережних і виконавчих органів корпоративного управління (унітарна модель, модель подвійних рад).

У контексті вивчення моделей ради директорів (унітарної та подвійних рад) зроблено висновок, що унітарна рада директорів виконує усі функції корпоративного управління, а саме розробку, затвердження, реалізацію та контроль реалізації стратегічних рішень. Корпоративне законодавство майже не здійснює розподілу функцій між виконавчими директорами, тобто директорами, які є одночасно менеджерами банку і незалежними директорами, тобто запрошеними особами, які здебільшого представляють у раді інтереси окремих груп власників. Рішення про розподіл функцій між цими двома категоріями директорів приймають акціонери.

У моделі подвійних рад, як свідчать результати дослідження, рада директорів складається зі спостережної ради, до якої входять виключно невиконавчі директори, і виконавчої ради (правління), яка складається з менеджменту банку, тобто виконавчих директорів.

Автором показано, що у континентальній моделі існує жорсткий розподіл функцій корпоративного управління між обома органами. Спостережна рада відповідає за затвердження і контроль реалізації стратегічних рішень, а правління - за розробку і реалізацію стратегічних рішень. корпоративний банківській управління

Дослідження основних принципів корпоративного управління, зокрема принципів Базельського комітету, дало змогу формалізувати проблематику корпоративного управління в банках. Автором доведено, що загальноприйняті принципи корпоративного управління в банках базуються на досвіді організації корпоративного управління у промислових корпораціях. У роботі обґрунтовано, що принципи підзвітності, прозорості та соціальної корпоративної відповідальності не втрачають актуальності і в банківському секторі, але разом з цим механізми їх реалізації повинні відрізнятися від тих, які застосовуються промисловими корпораціями.

Саме тому основною теоретичною проблемою організації корпоративного управління в банківських установах є проблема формування системи корпоративного управління на основі існуючих моделей та принципів корпоративного управління, але з урахуванням специфічних особливостей банківської діяльності.

У результаті деталізації зазначеної проблеми автором зроблено висновок, що увагу у процесі розробки системи корпоративного управління в банках необхідно акцентувати на відповідних механізмах участі широкого кола стейкхолдерів, а не тільки власників, в корпоративному управлінні, а також удосконаленні процесів взаємодії між органами управління банку як складових організаційного механізму корпоративного управління. Такий підхід до побудови системи корпоративного управління врахує інтереси усіх без виключення стейкхолдерів банку, підвищить рівень їх відповідальності перед банком та позитивно позначиться на прибутковості та стійкості банку.

У другому розділі «Методологічні засади організації корпоративного управління в зарубіжних банках» визначено основні складові національних систем корпоративного управління в банках США, Німеччини та Японії, вивчено основні механізми реалізації стейкхолдерами права на участь в управлінні банківськими установами, визначено основні проблеми розвитку англо-саксонської, континентальної та японської систем корпоративного управління.

У процесі дослідження виявлено суттєві відмінності корпоративного управління в США, Німеччині та Японії, тобто країнах, де отримали свій розвиток основні системи корпоративного управління - англо-саксонська, континентальна та японська. Застосування критичного підходу до вивчення основних систем корпоративного управління дало можливість визначити фактори, які впливають на їх розвиток, а саме фактори внутрішнього (рівень організації діяльності ради директорів банку, комітетів та незалежних директорів ради; концентрація та структура власності; рівень організації системи матеріального винагородження керівництва банку та ін.) і зовнішнього походження (рівень розвитку фондового ринку; досконалість законодавчого механізму захисту прав дрібних власників; системи банкрутства; ринку позикового капіталу; механізмів участі в корпоративному управлінні стейкхолдерів банку та ін.). В американській системі корпоративного управління зазначені фактори збалансовані, у той час як в німецькій системі домінують зовнішні фактори, а в японській - внутрішні.

Ключовими у розвитку корпоративного управління в США є фактори внутрішнього походження, а саме організація діяльності ради директорів, комітетів та незалежних директорів ради. На основі вивчення 50 провідних банків США (Bank of New York Mellon, Bank of America, Citibank та ін.), сукупні активи яких складають 58 відсотків активів банків США, автором зроблено висновок, що в рамках організаційного механізму корпоративного управління ключову роль відіграють процеси формування та розвитку ради директорів, яка за своєю структурою є унітарною, а за функціями - англо-саксонською (нагляд за процедурами обрання і переобрання членів ради директорів і менеджменту й оцінка їхньої діяльності, оцінка стратегії банку, оцінка фінансової діяльності банку і розподіл його фондів, забезпечення відповідності діяльності банку законодавству).

У процесі дослідження встановлено, що впровадження довірчого управління акціонерним капіталом є ключовим фактором розвитку корпоративного управління в Німеччині. При цьому організаційний механізм корпоративного управління в банках Німеччини є більш складним ніж в США, тобто являє собою комплекс процесів взаємодії між зборами акціонерів, радою трудового колективу, спостережною радою та правлінням. Встановлено на основі дослідження внутрішніх положень 57 провідних банків Німеччини (Deutsche Bank, Commerzbank, Dresdner Bank, Berliner Bank ті ін.), сукупні активи яких складають 82 відсотки активів банків Німеччини, що рада директорів в німецьких банках є дворівневою та складається зі спостережної ради та правління, а модель ради є континентальною, з акцентом у діяльності правління банку на розробці та реалізації стратегії, а також стратегічному контролі з боку спостережної ради.

Система корпоративного управління в банках Японії передбачає участь в організації унітарної ради директорів представників різних груп стейкхолдерів, і завдяки цьому є перспективною для використання в банківському секторі України. Відносини між стейкхолдерами банків Японії добре впорядковані за рахунок розробки системи внутрішніх положень, яка враховує, на відміну від банківського законодавства, специфіку цих відносин у кожному банку окремо. Разом з цим, на основі вивчення внутрішніх положень 62 провідних банків Японії (Mizuho Bank, Bank of Tokyo-Mitsubishi, Sumitomo Trust and Banking, The Nomura Trust and Banking Company та ін.), сукупні активи яких складають 72 відсотки активів банків Японії, доведено, що в Японії також відсутні формалізовані процедури делегування стейкхолдерами банку своїх представників до його ради директорів, а президент банку особисто визначає тих учасників ради, які мають представляти окремі групи стейкхолдерів. Це, на думку автора, є основною особливістю механізму корпоративного управління в банках Японії.

Автором акцентується увага на тому, що суттєвими бар'єрами на шляху подальшого розвитку японської системи корпоративного управління в банках є відсутність формалізованих процедур делегування стейкхолдерами банку своїх представників до ради директорів, виключний статус президента банку у процесі обрання стейкхолдерів до складу ради, відсутність системного підходу до формування комітетів ради директорів, а організаційний механізм корпоративного управління вимагає формалізації зазначених вище процедур.

У третьому розділі роботи «Теорія та практика організації корпоративного управління в банках України» визначено особливості формування та розвитку системи корпоративного управління в банках України, класифіковано основні моделі корпоративного управління, систематизовано механізми та здійснено аналіз ключових проблем організації корпоративного управління в банківських установах.

У результаті дослідження законодавчої бази корпоративного управління в Україні встановлено, що корпоративне право та регулювання щодо банків сформовані в межах системи цивільного права. Ключовими законами, які регулюють питання організації корпоративного управління в банках, є Цивільний кодекс України, Закон України «Про банки та банківську діяльність», Закон України «Про акціонерні товариства». При цьому існує правова колізія щодо формування банками різних за своєю структурою механізмів корпоративного управління. Разом з цим законодавство України не передбачає надання прав на участь в управлінні банком жодній з груп стейкхолдерів, окрім власників банку, що стримує подальший розвиток організаційного механізму корпоративного управління.

Доведено на основі дослідження змісту законодавчих актів та постанов Національного банку України, що регулятивна функція НБУ щодо корпоративного управління в банках зводиться тільки до затвердження ключових посадових осіб банку, раніше обраних акціонерами, або представників НБУ в органах управління банку.

У роботі визначено моделі корпоративного управління в банках України - континентальну та модель подвійних рад. Функції розробки та реалізації стратегічних управлінських рішень є прерогативою виключно правління банку, а затвердження та контроль за реалізацією рішень - спостережної ради.

Автором доведено на основі вивчення внутрішніх положень провідних банків України (ВАТ «Райффайзен банк Аваль», АКБ «Приватбанк», АКБ «Фінанси і кредит», АКБ «Укрсиббанк» тощо), сукупні активи яких складають 78 % активів банків країни, що внутрішнє середовище корпоративного управління в банках України є недостатньо розвинутим. Зокрема, за результатами дослідження внутрішніх положень банків України встановлено низький рівень розвитку системи внутрішніх положень з корпоративного управління вітчизняних банків, недостатнє врахування ролі незалежних членів спостережної ради, нерозвиненість процедури організації та функціонування системи комітетів. Доведено, що лише один фактор внутрішнього середовища (концентрація та структура власності) та два фактори зовнішнього (рівень розвитку ринку позикового капіталу та рівень розвитку системи банкрутства) мають позитивний вплив на розвиток системи корпоративного управління в банках України.

У роботі доведено, що актуальною проблемою організації корпоративного управління в банках України є питання визначення оптимальної чисельності ради банку. Внутрішні положення вітчизняних банків містять поверхневі посилання на те, чим обґрунтовується вибір тієї чи іншої чисельності спостережної ради. В результаті такого ставлення до цієї проблеми жоден з провідних банків України, що досліджувалися, не має досконалої системи контрольних та оперативних комітетів, що негативно позначається на функціональності ради.

На думку автора, найбільш актуальним питанням корпоративного управління в банках України є питання підвищення рівня об'єктивності рішень ради банку в процесі виконання функції контролю за діяльністю правління. Статус незалежних директорів, присутність яких у раді банку має вирішити це питання, в Україні законодавчо не закріплено. Критерії незалежності директорів в Україні не містяться навіть в кодексах вітчизняних банків. Це негативно позначається на захисті прав дрібних власників та інших стейкхолдерів банку, зокрема владників.

У роботі обгрунтовано, що існуючі в Україні моделі корпоративного управління - континентальна та модель подвійних рад - значно стримують розвиток корпоративного управління та мають бути вдосконалені з акцентом уваги на механізмах участі стейкхолдерів в корпоративному управлінні, структурі та функціях органів управління банку, функціях комітетів ради банку, ролі та місці незалежних директорів в корпоративному управлінні, а також системі матеріального винагородження праці членів ради банку.

У четвертому розділі «Методологічні засади формування неоінституціональної системи корпоративного управління в банках» визначено основи формування системи корпоративного управління (неоінституціональної), включаючи механізми участі стейкхолдерів банку в корпоративному управлінні, розроблено концептуальні засади формування унітарної ради директорів в банку, запропоновано систему комітетів ради банку, визначено роль та місце незалежних директорів у складі унітарної ради та її комітетів.

В рамках неоінституціональної системи корпоративного управління основну увагу варто приділити відносинам не тільки між органами управління банку, але й між учасниками в рамках цих органів (членами унітарної ради банку, комітетів ради та незалежними директорами).

Запропоновано відповідно до змісту плюралістичної концепції вважати унітарну раду директорів, а не збори акціонерів, основною внутрішньою структурою корпоративного управління в банку. Рада директорів у комплексі з іншими внутрішніми структурами, а саме комітетами ради та незалежними директорами має розробляти, затверджувати, реалізовувати та контролювати реалізацію стратегічних рішень від імені та в інтересах стейкхолдерів банківської установи.

У роботі запропоновано на основі дослідження внутрішніх процедур організації діяльності ради директорів 45 провідних зарубіжних банків (Lloyds Bank, Bank of Scotland, Scotiabank, Bank of New York Mellon, Citibank, тощо), які входять до 100 найбільших банків світу за розміром активів, процедуру формування унітарної ради директорів з участю стейкхолдерів банку, яка має складатися з п'яти етапів.

Створення відповідних рад стейкхолдерів має бути ініційовано банком в рамках кожної із груп стейкхолдерів, діяльність яких впливає на фінансову стабільність та прибутковість банку, а саме трудового колективу, кредиторів, вкладників, позичальників. Згідно з пропозицією автора на Загальних зборах акціонерів власники банку визначають: групи стейкхолдерів, яким буде надано право делегувати власних представників до ради директорів банку; квоти кожній з груп стейкхолдерів щодо кількості їх представників у раді директорів; розмір рад за кількістю учасників на рівні головного офісу та дирекцій банку. Кількість квот стейкхолдерів визначається акціонерами банку, виходячи з ролі кожної групи стейкхолдерів у процесі реалізації стратегічного плану банку, кількості стейкхолдерів у кожній групі, кількості рад регіональних дирекцій банку. Розмір ради стейкхолдерів визначається виходячи з кількості стейкхолдерів у кожній групі та кількості рад регіональних дирекцій банку.

Доведено на основі дослідження річних та квартальних звітів 120 зарубіжних банків з США, Великобританії, Німеччини, Швейцарії та Японії (Bank of New York Mellon, Deutsche Bank, UBS, Sumitomo Mitsui Banking Corporation та ін.), які входять до 150 найбільших банків світу за ринковою капіталізацією, що права доступу стейкхолдерів до банківської таємниці, а саме інформації про діяльність та фінансовий стан клієнта, що стала відома банку в процесі його обслуговування та взаємовідносин з клієнтом при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, варто прирівняти до прав власників, тобто заборонити доступ до такої інформації.

Участь акціонерів у процесі формування зовнішньої частини ради директорів визначена шляхом затвердження кандидатів до ради від стейкхолдерів за квотами.

Запропоновано науково-методичний підхід до визначення оптимальної чисельності ради директорів на основі поетапного розрахунку чисельності директорів в контрольних та оперативних комітетах на основі алгоритму:

;

;(1)

;

,

де C - чисельність директорів в контрольних комітетах; D - кількість контрольних комітетів в раді; N - середня чисельність директорів в контрольному комітеті; I - чисельність незалежних директорів в оперативних комітетах; O - кількість оперативних комітетів в раді; K - середня чисельність директорів в оперативному комітеті; B - чисельність незалежних директорів у раді; N - загальна чисельність директорів у складі ради; E - чисельність виконавчих директорів у складі ради; б - коефіцієнт участі незалежних директорів у складі комітету.

Запропоновано на основі систематизації функцій комітетів рад директорів 80 зарубіжних банків з США, Великобританії та Японії (Citigroup, Bank of America, Bank of New York Mellon, Lloyds Bank, Sumitomo Mitsui Banking Corporation та ін.), які займають провідні позиції на національному рівні за розміром активів, сформувати систему комітетів у кількості трьох контрольних та трьох оперативних, кожен з яких має бути представлено трьома директорами. За рахунок дотримання незалежними директорами принципів абсолютної та мажоритарної участі у складі контрольних та оперативних комітетів, одночасного членства у двох комітетах визначено чисельність учасників контрольних комітетів у кількості п'яти незалежних директорів та оперативних комітетів у кількості трьох незалежних та трьох виконавчих директорів.

З метою посилення зовнішнього контролю за процесом формування ради директорів банку президент та генеральний директор банку мають затверджуватися на посаду Національним банком України з огляду на їх професійну майстерність, включаючи досвід роботи у галузі, результати роботи, професійну репутацію, а голова ради та голови контрольних комітетів - відповідати критеріям незалежності. Таким чином, НБУ, організовуючи критеріальний відбір кандидатів на зазначені вище посади, завершує формування неоінституціональної системи корпоративного управління в банках.

Сутність неоінституціональної системи корпоративного управління в банках розкривається за допомогою відповідних положень, які послідовно реалізують підхід до її формування.

Доведено, що принципи корпоративного управління, які у сукупності формують відповідну концепцію, мають відігравати ключову роль у порівнянні із законодавчо закріпленими правилами та нормами, в процесі формування та розвитку механізмів корпоративного управління в банку.

Визначено, що основна концепція корпоративного управління - плюралістична, вимагає від банку врахування інтересів максимальної кількості зацікавлених осіб шляхом надання прав на участь в корпоративному управлінні.

Запропоновано вважати унітарну раду директорів основною структурою корпоративного управління в банку, яка акумулює права на розробку, затвердження, реалізацію та контроль за реалізацією стратегічних управлінських рішень на основі затверджених принципів корпоративного управління.

Доведено, що основні умови ефективної організації діяльності ради - незалежність ради в процесі розробки, затвердження, реалізації та контролю за реалізацією стратегічних управлінських рішень радою директорів та функціональність системи комітетів.

Визначено, що ключовим фактором успіху банку в частині підвищення рівня прибутковості та фінансової стійкості є не законодавча база або діяльність регулятора ринку банківських послуг, а належна організація діяльності ради директорів банку як структури корпоративного управління.

З метою формалізації основних процедур діяльності ради директорів банку в рамках запропонованої системи автором розроблено кодекс корпоративного управління банку. Кодекс визначає основні принципи формування ради директорів, серед яких основним є принцип співучасті стейкхолдерів у корпоративному управлінні, закріплює за стейкхолдерами банку відповідні механізми участі у корпоративному управлінні (ради та квоти стейкхолдерів), визначає порядок формування системи комітетів ради та незалежних директорів, розкриваючи ключову роль комітету з призначень.

Для оцінки ефективності структур корпоративного управління в банках автором запропоновано відповідний алгоритм, складовими якого є об'єкти оцінки (рада директорів, комітети ради та група незалежних директорів ради), критерії оцінки (чисельність ради директорів, склад ради, частка незалежних директорів в раді, критерії незалежності директорів, структура системи комітетів, персональний склад комітетів, частка незалежних директорів у складі комітетів), інструментарій оцінки (бали та коефіцієнти), шкала оцінки (два бали або коефіцієнт «2» - позитивна оцінка, один бал або коефіцієнт «1» - нейтральна оцінка, 0,5 бала або коефіцієнт «0,5» - негативна оцінка). Послідовна оцінка кожного із об'єктів за відповідними критеріями дала змогу порівняти ефективність структур корпоративного управління в банках різних країн

^*Базу дослідження складено з банків, які займають провідні позиції за розміром активів в країнах базування. У дослідженні на етапі формування критеріїв оцінки брали участь експерти, які представляють наукові кола США, Німеччини, Великобританії, Франції, Італії та Японії.

Достовірність результатів оцінки корпоративного управління в банках підтверджується тим фактом, що банки, які мають найнижчі рейтинги корпоративного управління, а саме Commerzbank, Lloyds Bank, Dresdner Bank, в умовах світової фінансової кризи, починаючи з другої половини 2008 року, заявляють про значні фінансові збитки та активно звертаються за фінансовою підтримкою до держави. У роботі, як результат дослідження корпоративного управління в банках США, Великобританії, Німеччини, Японії та України, доведено, що неналежна організація саме системи комітетів (недостатньо сформована структура системи комітетів, низька частка незалежних директорів у складі комітетів, невідповідність кваліфікації директора функціям, що виконуються) негативно позначається на рівні функціональності ради директорів, особливо в частині управління ризиками, в тому числі й фінансовими, що й погіршує фінансовий стан банків.

У п'ятому розділі «Методологічні основи корпоративного контролю в рамках неоінституціональної системи корпоративного управління в банках» уточнено економічну сутність поняття «корпоративний контроль», розроблено класифікацію та методичні засади оцінки ефективності реалізації механізмів корпоративного контролю в банках, запропоновано моделі промислово-фінансових груп з визначенням ролі і місця банків в їх структурі.

У результаті дослідження змісту теорій корпоративного контролю та субординації джерел фінансування доведено, що ефективність функціонування неоінституціональної системи корпоративного управління залежить від розвитку корпоративного контролю, тобто процесу впливу з боку стейкхолдерів банку на виконавчий менеджмент з метою захисту власних інтересів (за ознакою походження механізму).

Запропоновано науковий підхід до класифікації механізмів корпоративного контролю за ознакою походження механізму, відповідно до якої визначено чотири види корпоративного контролю в банку, а саме: односторонній внутрішній контроль (з боку ради директорів банку); двосторонній контроль (з боку учасників фондового ринку та ради директорів); спеціалізований контроль (з боку учасників процедури банкрутства банку); односторонній зовнішній контроль (з боку учасників фондового ринку).

З метою оцінки ефективності корпоративного контролю в банку автором запропоновано показник окупності агентських витрат як відношення акціонерної цінності до агентських витрат. Визначено, що однією з основних ознак ефективного корпоративного контролю в банку має бути збільшення акціонерної цінності у розрахунку на одну акцію за одночасного зменшення агентських витрат.

На основі дослідження корпоративного контролю в банках України доведено, що ефективність зовнішнього корпоративного контролю залежить від того, в яких умовах формуються зовнішні структури корпоративного контролю (інвестиційні фонди, промислово-фінансові групи та ін.). У результаті дослідження показників розвитку ринку корпоративного контролю (кількість угод купівлі-продажу цінних паперів та їх обсяг) зроблено висновок, що саме ПФГ відіграють ключову роль на ринку.

З метою оцінки ступеня прозорості та рівня концентрації власності розроблено методику рейтингової оцінки, яка базується на двохетапному дослідженні промислово-фінансових груп з погляду їхніх мотивів, стратегічних підходів до побудови, а також ролі і місця банків у їхній структурі, моделювання ПФГ відповідно до мотивів придбання ними власності. Запропоновано поетапну процедуру моделювання ПФГ, на кожному з яких отримано відповідну матрицю: на першому етапі матриця базується на таких критеріях, як місце і роль банку в структурі ПФГ, а також широта диверсифікованості бізнес-напрямків групи; на другому - на ступені прозорості та рівні концентрації власності ПФГ.