Особливості фінансової діяльності підприємства з іноземними інвестиціями

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ТА

ФОНДОВОГО РИНКУ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Фінансова діяльність суб'єктів підприємництва»

Тема «Особливості фінансової діяльності підприємства з

іноземними інвестиціями»

ОДЕСА ОНЕУ 2013

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти фінансової діяльності підприємств з іноземними інвестиціями

1.1 Сутність і класифікація інвестицій

1.2 Правове регулювання функціонування іноземних інвесторів в Україні

Розділ 2. Фінансова діяльність підприємства з іноземними інвестиціями

2.1 Державна реєстрація іноземних інвестицій

2.2 Нормативно правове забезпечення іноземних інвестицій підприємств

2.3 Система гарантій для іноземних інвесторів

Розділ 3. Тенденції розвитку фінансової діяльності підприємств з іноземними інвестиціями в Україні

3.1 Об'єктивна необхідність та ефективність залучення іноземних інвестицій для розвитку підприємств

3.2 Вплив іноземних інвестицій на економіку України

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

інвестиція іноземний підприємство україна

Вступ

Підприємство, створене відповідно до Господарського Кодексу України, в статутному фонді якого не менш як десять відсотків становить іноземна інвестиція, визнається підприємством з іноземними інвестиціями.

Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс.

Іноземною інвестицією є цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Іноземні інвестиції можуть вкладатися в об'єкти, інвестування в які не заборонено законами України. Підприємства з іноземними інвестиціями мають право бути засновниками дочірніх підприємств, створювати філії і представництва на території України і за її межами з додержанням вимог законодавства України та законодавства відповідних держав.

Законом можуть бути визначені галузі господарювання та/або території, в яких встановлюється загальний розмір участі іноземного інвестора, а також території, на яких діяльність підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.

Правовий статус і порядок діяльності підприємств з іноземними інвестиціями визначаються цим Кодексом, законом про режим іноземного інвестування в Україні, іншими законодавчими актами.

Інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Під капітальною інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних фондів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно з Законом “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Під фінансовою інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні.

Пряма інвестиція - господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Портфельна інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку (за винятком операцій із скупівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50 відсотків загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій).

На території України до суб'єктів підприємницької діяльності або інших юридичних осіб, їх філій, відділень, відокремлених підрозділів, включаючи постійні представництва нерезидентів (далі - підприємства), створених за участю іноземних інвестицій, незалежно від форм та часу їх внесення, застосовується національний режим валютного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів), встановлений законами України для підприємств, створених без участі іноземних інвестицій.

Підприємства, створені за участю іноземних інвестицій, а також об'єкти (результати) спільної діяльності на території України за участю іноземних інвестицій без створення юридичної особи, в тому числі на основі договорів (контрактів) про виробничу кооперацію, спільне виробництво, сумісну діяльність тощо, підлягають валютному і митному регулюванню та оподаткуванню за правилами, встановленими законодавством України з питань валютного і митного регулювання та оподаткування підприємств, створених без участі іноземних інвестицій.

Мета досліджень: вивчення закономірностей та принципів фінансового механізму діяльності спільних підприємств, економічних процесів ефективності розвитку спільного підприємства як підприємства із своїми законами розширеного відтворення, внутрішньої за зовнішньої системи ціноутворення та дивідендної політики.

Актуальність досліджень: Трансформаційні зміни, що відбуваються в економіці України, її структурна перебудова та інтеграція у світовий економічний простір неможливі без іноземних інвестицій, що у різних формах сприяють становленню і зміцненню національної економіки. У цьому контексті вагоме місце займають різні форми спільного підприємництва, за посередництвом яких іноземний капітал бере участь в економічному розвитку України.

Розділ 1. Теоретичні аспекти фінансової діяльності підприємств з іноземними інвестиціями

1.1 Сутність іноземних інвестицій та класифікація

Згідно зі статтею1 Закону України “Про інвестиційну діяльність” під інвестиціями розуміють “всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

- кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

- рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

- майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

- сукупність технічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але незапатентованих (“ноу-хау”);

- права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

- інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень...”

Існує і дещо звужене розуміння інвестицій, коли інвестиції розглядаються з позиції потоків платежів. З такої точки зору під інвестиціями можна розуміти всі витрати (або їх грошовий еквівалент), пов'язані з використанням капіталу (імобілізація, уречевлення вільного капіталу). Більш вузьке розуміння інвестицій включає сам об'єкт і строки імобілізації капіталу, які в такому випадку виступають критерієм класифікації інвестицій.

Інвестиції представляють собою цілеспрямоване використання капіталу, класифікація якого наведена на рис. 1.1.

 

Рис.1.1. Класифікація інвестицій

В загальноекономічному розумінні інвестиції пов'язують з балансом підприємства. В такому розумінні інвестиції - це стан активів підприємства і уречевлення капіталу в активах.

Визначення інвестицій у фінансах пов'язують з використанням капіталу або довгостроковими капітальними вкладеннями з метою одержання прибутку. Отже, інвестиції мають фінансовий і виробничий аспекти.

Закордонні вчені вважають інвестиції вирішальним базисом майбутньої доходності підприємства. Втілення інвестиційних проектів потребує відмови від грошових коштів сьогодні на користь отримання прибутку в майбутньому. Як правило, на отримання прибутку слід розраховувати не раніше, ніж через рік після початкових витрат (інвестицій). В цей період вони є основною причиною виникнення фінансових проблем (наприклад, з ліквідністю), які підприємство намагається вирішити через додаткове фінансування.

За цілями застосування інвестицій їх поділяють на реінвестиції (заміна застарілих засобів) і нетто-інвестиції (придбання нових активів, розширення виробництва тощо).

За характером участі в інвестуванні виділяють прямі і непрямі інвестиції.

Під прямими інвестиціями розуміють особисту участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладенні коштів. Пряме інвестування здійснюється обізнаними інвесторами, що мають досить точну інформацію про об'єкт інвестування і детально ознайомлені з механізмом інвестування. Непрямі інвестиції пов'язані з інвестуванням, що опосередковується інвестиційними або іншими фінансовими посередниками. Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування і подальшого управління ними. Тому вони вкладають кошти в цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками. Такими цінними паперами можуть бути інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або компаній. Акумульовані таким чином кошти посередники розміщують на свій розсуд - обирають найефективніші об'єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані прибутки розподіляють серед своїх клієнтів.

За терміном інвестування розрізняють короткострокові і довгострокові інвестиції. Перші - це вкладення капіталу на період не більше одного року (короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період понад один рік, хоча інвестиційні компанії довгострокові інвестиції деталізують в такий спосіб: до 2 років; від 2 до 3 років; від 3 до 5 років; більше 5 років.

Інвестиції за формою власності інвесторів поділяють на: приватні, державні, іноземні і спільні. В економічній теорії та практиці застосовується термін “приватні” інвестиції до вкладення коштів, що здійснюють фізичні особи, а також підприємства недержавної форми власності, насамперед - колективні. Під державними інвестиціями розуміють вкладення, що здійснюють центральні або місцеві органи влади за рахунок бюджетів, позабюджетних фондів і позикових коштів, а також державні підприємства й установи за рахунок власних і позикових коштів. Іноземні інвестиції пов'язані з вкладеннями, що здійснюють іноземні громадяни, юридичні особи і держава. Під спільними інвестиціями розуміють вкладення, що здійснюють резиденти та нерезиденти.

Інколи виділяють інвестиції за регіональною ознакою. Інвестиції всередині країни (внутрішні) означають вкладення коштів в об'єкти інвестування, які розміщені в територіальних межах даної країни. Під інвестиціями за кордоном (зарубіжними) розуміють вкладення коштів в об'єкти інвестування, які розміщені за межами території даної країни. До таких інвестицій відносять придбання різноманітних фінансових інструментів інших країн - акцій закордонних компаній, облігацій інших держав тощо.

Наведена класифікація інвестицій відображає найістотніші їх ознаки і при необхідності може бути розширена відповідно до підприємницьких або дослідницьких цілей.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є інвестори, замовники, виконавці робіт, користувачі об'єктів інвестиційної діяльності, а також постачальники, будь-які суб'єкти підприємницької і фінансової діяльності - банківські, страхові і посередницькі установи. Також суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути фізичні та юридичні особи (в тому числі іноземні), а також держави та міжнародні організації. Крім того, суб'єкти інвестиційної діяльності можуть поєднувати функції двох і більше суб'єктів. Відносини між суб'єктами інвестиційної діяльності здійснюються на підставі договорів.

Інвестор є основним суб'єктом інвестиційної діяльності, який здійснює вкладення власних, позикових і/або залучених коштів у формі інвестицій. Інвесторами можуть бути: фізичні та юридичні особи; об'єднання юридичних осіб, які створюються на підставі договору про спільну діяльність і які не мають статусу юридичної особи; державні органи; органи місцевого самоврядування; іноземні суб'єкти підприємницької діяльності.

За цілями інвестування, які ставлять перед собою інвестори, виділяють стратегічні і портфельні інвестиції. Перші при здійсненні інвестицій, мають на меті придбання контрольного пакету акцій або переважаючої частки статутного капіталу іншого підприємства для отримання можливості самостійного управління ним. Портфельний інвестор вкладає кошти в різноманітні об'єкти інвестування з метою о Всі інвестори мають рівні права на: здійснення інвестиційної діяльності в будь-якій формі; володіння, користування і розпорядження об'єктами інвестування; самостійне визначення обсягів і напрямів інвестицій; залучення на договірній, переважно на конкурсній, основі інших суб'єктів інвестиційної діяльності; здійснення контролю за цільовим використанням коштів, що інвестуються; об'єднання власних та залучених коштів із коштами інших інвесторів для здійснення спільного інвестування.

Інший суб'єкт інвестиційної діяльності - замовник. Замовниками можуть бути інвестори (уповноважені посередники), які здійснюють реалізацію інвестиційних проектів, не втручаючись при цьому в підприємницьку та іншу діяльність інших суб'єктів інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено договором між ними.

Підрядниками є фізичні та юридичні особи, які виконують роботи по договору підряду або державному контракту, що укладається із замовниками.

Власниками об'єктів інвестиційної діяльності можуть бути інвестори, а також інші фізичні та юридичні особи (в тому числі іноземні), державні органи і органи місцевої влади, міжнародні об'єднання та організації, для яких створюються об'єкти інвестиційної діяльності.

Практична реалізація фінансових вкладень суб'єктами інвестиційної діяльності відбувається за наступними напрямами:

капітальне будівництво, де відбувається вкладення інвестицій в основні засоби виробничого та невиробничого призначення. Воно об'єднує діяльність - замовників, підрядників, проектувальників, постачальників обладнання тощо;

- інновації, в яких втілюється науково-технічна продукція та інтелектуальний потенціал;

- фондовий ринок: акції, облігації, похідні інструменти.

Джерелами фінансування інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання виступають фінансові ресурси (рис. 1.2):

Рис. 1.2 Джерела фінансування інвестицій

* власні і внутрішньогосподарські резерви інвестора, які включають в себе початкові внески засновників до статутного капіталу і частину грошових коштів, отриманих в результаті господарської діяльності, тобто за рахунок прибутку, амортизаційних відрахувань, коштів, що виплачуються органами страхування у вигляді відшкодування збитків від аварій, стихійних лих тощо;

позикові кошти, серед яких банківський кредит, інвестиційний податковий кредит, бюджетний кредит та інші кошти;

* залучені кошти, які отримані від продажу акцій, пайових та інших внесків юридичних осіб та працівників підприємства;

* централізовані кошти, що надходять в порядку перерозподілу із фондів концернів, асоціацій та інших об'єднань підприємств;

* бюджетне фінансування з відповідних фондів на виконання державних, регіональних або галузевих цільових програм. Безоплатність цього джерела фінансування перетворює його фактично на джерело власних коштів;

* кошти іноземних інвесторів, що надаються у формі фінансової або іншої участі в статутному капіталі спільних підприємств, а також у формі прямих вкладів в грошовій формі міжнародних організацій і фінансових інститутів, держав, підприємств різних форм власності.

Залучення іноземних інвестицій забезпечує розвиток міжнародних економічних зв'язків і впровадження передових науково-технічних досягнень.

1.2 Правове регулювання функціонування іноземних інвесторів в Україні

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця.

Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається Кодексом та іншими законами.

Держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.

В установчих документах повинні бути зазначені найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

_ приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

_ підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

_ комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

_ державне підприємство, що діє на основі державної власності;

_ підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів.

Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Закон України „Про режим іноземного інвестування” визначає особливості режиму іноземного інвестування на території України, виходячи з цілей, принципів і положень законодавства України.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:

- іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

- валюти України - при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);

- будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

- акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

- грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

- будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

- прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

- інших цінностей відповідно до законодавства України.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах:

- часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

- створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

- придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- придбання самостійно або за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

- придбання інших майнових прав;

- господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції;

- в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Розділ 2. Фінансова діяльність підприємства з іноземними інвестиціями.

2.1 Державна реєстрація іноземних інвестицій

Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється органами державної реєстрації після їх фактичного внесення. Для державної реєстрації іноземних інвестицій іноземний інвестор або уповноважена ним особа подає органу державної реєстрації такі документи:

* інформаційне повідомлення про внесення іноземної інвестиції, заповнене за спеціальною формою з відміткою податкового органу за місцем здійснення інвестиції про її фактичне внесення;

* документи, що підтверджують форму здійснення іноземної інвестиції (установчі документи, договори (контракти) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності, концесійні договори тощо);

* документи, що підтверджують вартість іноземної інвестиції;

* документ, що свідчить про внесення заявником плати за реєстрацію (у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на день здійснення реєстрації іноземної інвестиції).

Державна реєстрація іноземної інвестиції діє протягом усього періоду функціонування інвестиції. У разі повної або часткової репатріації іноземної інвестиції за кордон іноземний інвестор або уповноважена ним особа повинні повідомити про це відповідний орган державної реєстрації.

Підприємства, створені за участю іноземних інвестицій, а також об'єкти (результати) спільної діяльності на території України за участю іноземних інвестицій без створення юридичної особи, в т. ч. на основі договорів (контрактів) про виробничу кооперацію, спільне виробництво, спільну діяльність тощо, підлягають валютному регулюванню та оподаткуванню за правилами, встановленими законодавством України з питань валютного регулювання та оподаткування підприємств, створених без участі іноземних інвестицій, за винятком випадків, коли законами України встановлено пільговий порядок оподаткування підприємств, створених без участі іноземних інвестицій. Винятком з цього правила є надання податкових канікул підприємствам автомобільної промисловості у разі інвестування в них іноземних інвестицій на суму, що перевищує 150 млн дол. США.

Нерезидент може бути засновником суб'єкта малого підприємництва - юридичної особи, платника єдиного податку. Право на сплату єдиного податку виникає, якщо у статутному фонді суб'єкта малого підприємництва частка нерезидента не перевищує 25 %.

Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом. Митні органи здійснюють пропуск такого майна на територію України на підставі виданого підприємством простого векселя на суму мита з відстроченням платежу не більше ніж на 30 календарних днів з дня оформлення ввізної вантажної митної декларації. Вексель погашається і ввізне мито не справляється, якщо у період, на який дається відстрочка платежу, зазначене майно зараховане на баланс підприємства і податковою інспекцією за місцезнаходженням підприємства зроблена відмітка про це на примірнику векселя.

Згідно із законодавством операції з передачі основних засобів як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані такою юридичною особою корпоративні права, у т. ч. при ввезенні основних фондів на митну територію України (крім підакцизних товарів) або при вивезенні за межі митної території України, не є об'єктом обкладення ПДВ.

Якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, що було ввезено в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу зазначеного підприємства, відчужується, у т. ч. через припинення діяльності цього підприємства (крім вивезення іноземної інвестиції за кордон), підприємство з іноземними інвестиціями сплачує ввізне мито та інші відповідні податки, які обчислюються, виходячи з митної вартості цього майна, перерахованої у валюту України за офіційним курсом валюти України, визначеним НБУ на день здійснення відчуження майна.

Іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантується безперешкодний і негайний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах унаслідок здійснення іноземних інвестицій. З доходів нерезидентів України (дивіденди, проценти, роялті) стягується податок на репатріацію за ставкою 15 % у разі вивезення доходів за кордон. Згадана ставка може бути знижена відповідно до положень міжнародних договорів про усунення подвійного оподаткування.

2.2 Нормативно правове забезпечення іноземних інвестицій підприємств

На сьогодні базовим законодавчим актом, який визначає особливості процесу іноземного інвестування, є Закон України від 19.03.1996 №93/96-ВР „Про режим іноземного інвестування” (далі - Закон України).

Згідно із пп. 2-3 ст.1 Закону України:

- іноземні інвестиції - цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту;

- підприємство з іноземними інвестиціями - підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному капіталі якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків.

Розділом V Закону України передбачено, що інвестування може здійснюватися також і без створення юридичної особи, коли спільна інвестиційна діяльність провадиться на основі концесійних договорів, договорів (контрактів) про інвестиційну діяльність. При цьому господарська діяльність на підставі договорів про інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов'язану зі створенням юридичної особи, регулюється законодавством України, а зазначені договори підлягають обов'язковій державній реєстрації у терміни та в порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 13 Розділу ІІІ Закону України передбачено, що державна реєстрація (перереєстрація) іноземних інвестицій та її анулювання здійснюються Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, у семидневний строк з дняподання інземним інвестором документів для реєстрації (перереєстрації) іноземних інвестицій та її анулювання.

Згідно із Законом України „Про режим іноземного інвестування”, Порядком державної реєстрації (перереєстрації) іноземних інвестицій та її анулювання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2013 №139, розпорядженням голови облдержадміністрації від 28.05.2008 №198 „Про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій та договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора” управління зовнішніх зносин та зовнішньоекономічної діяльності Запорізької облдержадміністрації здійснює державну реєстрацію внесених іноземних інвестицій.

Звертаємо Вашу увагу, що державна реєстрація іноземних інвестицій є не обов'язком іноземного інвестора, а його правом (ст.13 Закону України „Про режим іноземного інвестування”).

Розділом ІІ Закону України „Про режим іноземного інвестування” закріплена низка державних гарантій захисту іноземних інвестицій:

1. Правовий режим інвестиційної діяльності. Для іноземних інвесторів на території

України встановлено національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, тобто іноземним інвесторам надані рівні із вітчизняними інвесторами умови діяльності.

2. Гарантії у разі зміни законодавства. Якщо спеціальним законодавством про іноземні інвестиції будуть змінені гарантії захисту іноземних інвестицій (Розділ ІІ цього Закону), то протягом 10 років з дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені у цьому Законі.

3. Гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб. Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації і не можуть бути реквізовані державними органами. Реквізиція може бути проведена уповноваженими органами лише у випадках здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій тощо. За цих умов гарантується адекватна і ефективна компенсація, що виплачується іноземному інвесторові.

4. Гарантії щодо компенсації і відшкодування збитків. Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора відповідно до законодавства України. Розмір таких збитків визначається на основі поточних ринкових цін та/або обґрунтованої оцінки, підтверджених аудитором чи аудиторською фірмою. При цьому така компенсація виплачується у валюті інвестування чи в будь-якій прийнятній для іноземного інвестора валюті відповідно до законодаства України. З моменту виникнення права на компенсацію і до моменту її виплати на суму компенсації нараховуються відсотки згідно з середньою ставкою відсотка, за якими лондонські банки надають позики першокласним банкам на ринку євровалют (ЛІБОР).

5. Гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності. У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше 6 місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій в натуральній формі або у валюті інвестування у сумі фактичного внеску (з урахуванням фактичноо зменшення статутного капіталу) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності.

6. Гарантії переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій (безперешкодний переказ за кордон прибутків, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій).

Статтею 18 Розділу ІV Закону України „Про режим іноземного інвестування” передбачені пільги по сплаті ввізного мита при формуванні статутного фонду підприємства, а саме: майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або використання з метою, безпосередньо не пов'язаною з провадженням підприємницької діяльності), звільняється від обкладення митом. Також пунктом 4 ст. 24 Закону України передбачено, що майно (крім товарів для реалізації або власного споживання), що ввозиться в Україну іноземними інвесторами на строк не менше трьох років з метою інвестування на підставі зареєстрованих договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність, звільняється від обкладення митом у порядку передбаченому Митним кодексом України.

При цьому митні органи здійснюють пропуск такого майна на територію України на підставі виданого підприємством простого векселя на суму мита з відстроченням платежу не більше як на 30 календарних днів з дня оформлення ввізної вантажної митної декларації.

Порядок видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, та сплати ввізного мита у разі відчуження цього майна затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.1996 №937.

У ввізній вантажній митній декларації зазначається, що майно ввозиться з метою внесення до статутного фонду підприємства з іноземним інвестиціями або для провадження спільної інвестиційної діяльності на підставі договору (контракту) з іноземним інвестором.

З метою погашення векселя векселедавець звертається у письмовій формі до податкової інспекції з проханням зробити відповідну відмітку на його копії векселя. До заяви додаються такі документи:

- копія векселя;

- копія ввізної вантажної митної декларації на майно;

- документи про зарахування майна на баланс підприємства з іноземними інвестиціями або окремий баланс сторін, що провадять спільну інвестиційну діяльність на підставі укладеного договору;

- документи про державну реєстрацію іноземної інвестиції (Інформаційне повідомлення про внесення іноземної інвестиції).

Вексель погашається і ввізне мито не справляється, якщо у період, на який дається відстрочення платежу, зазначене майно зараховано на баланс підприємства або окремий баланс сторін, що провадять спільну інвестиційну діяльність, і податковою інспекцією за місцезнаходженням підприємства зроблена відмітка про це на примірнику векселя.

Пільги по сплаті ввізного мита, передбачені статтями 18, 24

Закону України від 19.03.1996 №93/96-ВР „Про режим іноземного інвестування”



Пільги, передбачені ст.18, 24 Закону України від 19.03.1996 №93/96-ВР	У яких випадках надаються?	За яких умов можна скористатися такою пільгою?
Звільнення від обкладення ввізним митом	1. При ввезенні в Україну товарного внеску іноземного інвестора в статутний фонд підприємства (крім товарів для реалізації абовикористання з метою, безпосередньо не пов'язаною з провадженням підприємницької діяльності).	- реєстрація підприємства з іноземними інвестиціями; - зарахування інвестиції на баланс підприємства; - державна реєстрація іноземної інвестиції; - невідчуження інвестиції протягом трьох років.
	2. При ввезенні в Україну майна з метою інвестування на основі договору (крім товарів для реалізації або використання з метою, безпосередньо не пов'язаною з провадженням підприємницької діяльності).	Зазначена пільга використовується за вищезазначених умов з тією відмінністю, що державній реєстрації підлягає не підприємство (перший пункт), а інвестиційних договір.

Проте, якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, що було ввезено в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду зазначеного підприємства, відчужується, у тому числі у зв'язку із припиненням діяльності цього підприємства (крім вивезення іноземної інвестиції за кордон, що засвідчується вивізною вантажною митною декларацією з відповідною відміткою), підприємство з іноземними інвестиціями сплачує ввізне мито не пізніше дня відчуження. При відчуженні майна, що ввозиться в Україну іноземними інвесторами з метою інвестування на підставі зареєстрованих договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність, раніше трьох років з часу зарахування його на окремий баланс мито сплачується на загальних підставах.

Принагідно повідомляємо, що відповідно до статті 9 Закону України "Про засади регуляторної політики у сфері господарської діяльності" на сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (розділ "Обговорення проектів документів") оприлюднено проект Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про режим іноземного інвестування" щодо приведення у відповідність із Законом України "Про адміністративні послуги".

проект закону України "Про внесеня змін до Закону України "Про ржим іноземного інвестування" щодо приведення у відповідність із Законом України "Про адміністративні послуги" розроблено Мінекономрозвитку на виконання Плану організації проектів актів, необхідних для абезпечення реалізації Закону Україи від 6 вересня 2012 року № 5203 - VI "Про адміністративні послуги", схваленого на засіданні Кабінету Міністрів України 17 жовтня 2012 р. (протокол №80).

2.3 Система гарантій для іноземних інвесторів

Залучення іноземних інвестицій часто пов'язане з різноманітними ризиками для інвесторів, особливо для іноземних. Можливість таких ризиків збільшується при економічній нестабільності, при виникненні політичних конфліктів, при введенні надзвичайного стану в країні тощо. Іноземних інвесторів найбільше насторожує і лякає проведення в державі націоналізації чи реприватизації (перехід власності інвестора у власність держави). З огляду на політичні та економічні події, які відбуваються останнім часом в Україні, втрачається довіра іноземного інвестора до української влади. Тому, для вирішення цієї проблеми в Україні повинна бути розроблена досконала система гарантування іноземних інвестицій і забезпечене ефективне її використання.

Для аналізу системи державних гарантій іноземних інвестицій закцентуємо увагу на визначенні: „Гарантія - це документально оформлене поручительство однієї особи, яка називається гарантом, за виконання зобов`язань іншої особи перед своїм контрагентом. Гарантом може виступати державний орган (державна гарантія), комерційний банк, велике підприємство тощо. У випадку невиконання зобов`язань особою, якій надана гарантія, гарант зобов`язаний виконати ці зобов`язання. Тобто, гарантія - це відповідальність за виконання взятих на себе зобов`язань. Державні гарантії захисту іноземних інвестицій визначені в Законі України „Про іноземні інвестиції”. Отже, виходячи з цього визначення, гарантування іноземних інвестицій можна поділити на: державне (внутрішні законодавчі гарантії, укладання міжнародних договорів, конвенцій та угод) недержавне (банківські гарантії, гарантії підприємств та спеціалізованих організацій).

Державні гарантії іноземного інвестування визначаються нормативно-законодавчими документами, зокрема, Законом України „Про режим іноземного інвестування” , Законом України „Про іноземні інвестиції”, Законом України „Про захист іноземних інвестицій” тощо. Класифікація державних гарантій та їх суть подані в табл. 1 (Додаток 1).

Розглядаючи інвестиційне законодавство України та законодавства інших країн, доцільно відмітити, що, на відміну від нашої держави, у Грузії і Казахстані, крім наведених у табл. 1 гарантій, передбачається можливість викупу, а за законами Киргизстану викуп не допускається. Аналогічні з українськими закони щодо націоналізації та реквізиції в Естонії, Литві, Латвії, Росії. В Україні умови компенсації в разі націоналізації чи реквізиції вирішуються у судовому порядку, а згідно Закону Татарстану „Про іноземні інвестиції” 1994 р., компенсація, яка виплачується іноземному інвестору, повинна відповідати ринковій вартості інвестицій, що націоналізуються чи реквізуються, на момент прийняття відповідного рішення.

Закон України „Про іноземні інвестиції”, разом із відповідними законами Росії, Білорусі, Узбекистану, Грузії, Молдови, передбачає гарантії від нанесення збитків, що виникли внаслідок незаконних рішень і дій державних органів, але лише законами України та Вірменії передбачено можливість відшкодування не лише матеріального, але і морального збитку.

Відшкодування збитків (включаючи упущену вигоду), що зазнав іноземний інвестор внаслідок незаконних дій державних органів, здійснюється органом, який допустив такі дії.

Щодо гарантій у випадку припинення інвестиційної діяльності, законодавством України встановлений термін повернення інвестицій і доходів від них інвестору не пізніше 6 місяців з дня припинення такої діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародним договором. Наприклад, в законодавстві Росії (Закон РРФСР „Про іноземні інвестиції в РРСФР” від 04.07.1991 р. та Указ Президента Російської Федерації „Про удосконалення роботи з іноземними інвестиціями” від 27.09.1993 р.) така гарантія прямо не встановлена.

Питання переказу доходів отриманих від інвестицій є одним із найголовніших питань для іноземного інвестора. Воно стосується вивезення доходів інвестора (дивідендів, процентів, роялті тощо), початкових капіталовкладень, грошових коштів, що виникають у процесі ліквідації інвестиційної діяльності, компенсації, яку отримує інвестор від вилучення його власності тощо. Разом з тим, іноземним інвесторам надається право використовувати свої доходи на території України, тобто, вкладати їх знову у виробництво (реінвестувати).

Крім національного законодавства гарантії іноземних інвесторам забезпечують також міжнародні (двосторонні) договори.

На даний час в Україні є чинними 44 договори про усунення подвійного оподаткування, з них 36 договорів, укладених нашою державою, а 8 (з Індією, Іспанією, Італією, Кіпром, Малайзією, Монголією, Швейцарією і Японією) - це договори колишнього СРСР, які застосовуються згідно зі ст. 7 Закону України „Про правонаступництво України”. Кожен з договорів про усунення подвійного оподаткування має певні особливості і враховує специфіку системи оподаткування кожної з країн, що його укладають.

Обов'язковою умовою всіх двосторонніх договорів є компенсація у випадку націоналізації іноземної власності. У більшості договорів висуваються вимоги, щоб компенсація була швидкою, повною і справедливою, тобто, щоб поверталась повна ринкова вартість власності на день проведення націоналізації. При визначенні вартості компенсації звичайно використовують метод дисконтування, де величина очікуваного прибутку підприємства дисконтується виходячи із очікуваного рівня інфляції, але іноді може використовуватись і метод балансової вартості. Також в двосторонніх договорах висувається така вимога: виплачена компенсація повинна бути переведена за курсом, зафіксованим на момент оголошення обсягу компенсації.

Двосторонні договори не передбачають виплату компенсацій у зв'язку з бойовими діями чи громадянськими заворушеннями, але допускають надання певних гарантій відшкодування вартості у зв'язку з бойовими діями, тобто, якщо така компенсація буде виплачена хоча б якомусь одному іноземному інвестору, то згідно міжнародних договорів, така компенсація повинна бути виплачена всім іноземним інвесторам.

Своєчасна виплата прибутків і їх переказ за кордон є обов'язковою вимогою іноземних інвесторів. Наявність міждержавних договорів про усунення подвійного оподаткування дає змогу здійснювати репатріацію доходів (дивідендів, відсотків, роялті) за ставками, які здебільшого є меншими, ніж ставки податку на аналогічні операції в державах, що не мають таких договорів.

Оскільки, у випадку іноземного інвестування і країна, яка вкладає інвестиції, і країна, в яку вкладаються інвестиції, претендують на отримання доходів від підприємницької діяльності, то виникають проблеми, пов'язані з подвійним оподаткуванням (особливо це стосується ТНК, філії яких розміщені по всьому світі). У результаті цього укладаються договори про уникнення подвійного оподаткування при іноземному інвестуванні. Існують 2 моделі цих договорів:

1) модель договору про уникнення подвійного оподаткування, рекомендована організацією ОЄСР, в якій перевага надається принципу резидентності, тобто податки сплачуються у країні, яка вкладає кошти;

2) модель договору між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, підготовлена ООН, в якій перевага надається принципу територіальності, тобто податки сплачуються в країні, де здійснюється підприємницька діяльність.

Існує три методи вирішення проблем, пов'язаних із подвійним оподаткуванням:

1) метод податкового виключення, тобто оподаткуванню не підлягають прибутки постійно функціонуючих за кордоном підприємств та прибутки від закордонної власності;

2) метод кредитування, застосовуючи який країна зменшує величину податкових ставок на іноземні доходи на суму податків, які інвестор вже сплатив в країні вкладення свого капіталу. Під час застосування цього методу можуть виникати певні проблеми, а саме:

- податкові органи країни іноземного інвестора не можуть точно визначити прибутки підприємства, оскільки деякі показники (амортизаційні відрахування, процентні ставки на інвестиційні кредити та ін.) в країні, в яку вкладаються кошти, значно відрізняються від аналогічних показників країни-інвестора;

- податок на прибуток в країні, в яку вкладаються кошти, може виявитись вищим порівняно з податком на прибуток країни-інвестора. У такому випадку частина податку стає кредитом країни-інвестора.

Уникнути таких проблем можливо реінвестуванням отриманого прибутку в підприємства. Але, якщо отримані прибутки репатріюються, то країна інвестора отримає додаткові доходи у формі вищих податкових надходжень, що буде невигідно іноземному інвестору. Щоб не виникла така ситуація, використовують третій метод;

3) метод розподілу доходу (спаррінг-метод), при якому країна-інвестор надає кредит не лише на податки, фактично сплачені в країні, якій надаються інвестиції, але і на податки, отримані на основі пільгового законодавства в країні, в яку інвестуються кошти.

Оскільки основним завданням країни, в яку інвестуються кошти, є отримання доходів від цих коштів і забезпечення умов залучення інвестицій, а основним завданням країни-інвестора є збереження конкурентоспроможності своїх підприємств за рахунок пільгового оподаткування, то основним завданням міжнародних договорів у розв'язанні цієї проблеми, на нашу думку, повинно бути розроблення принципів розподілу податків між цими країнами та забезпечення податкових пільг для стимулювання прямих закордонних інвестицій. Це означає, що якщо одна країна проводить певні зміни у своїй політиці, то інша країна також повинна провести відповідні зміни, коректуючи загальну величину оподатковуваного доходу.

Особливістю двосторонніх договорів є те, що:

- по-перше, на відміну від внутрішньодержавних законів, які залежно від потреб поточної політики можна змінити звичайним рішенням парламенту, для внесення змін до міжнародних договорів, підписаних і ратифікованих обома країнами, потрібно знову пройти всю процедуру підписання та ратифікації, що за часом може тривати декілька років;

- по-друге, міжнародні договори як елементи міжнародного права мають пріоритет перед національним законодавством;

- по-третє, положення міжнародних договорів чинні не з дати підписання договору і не з дати набрання ним чинності, а тільки з дати, з якої кожен договір починає застосовуватися, а вона для різних видів податків може бути різною.

Досить часто між інвесторами і країною, в яку вкладається іноземний капітал виникають різного роду суперечки. Ці суперечки регулюються на основі спеціально створюваних „арбітражних” трибуналів - „комісій із врегулювання міждержавних відносин”. У таких випадках суперечка найчастіше вирішується визнанням інвестором положень і норм судової системи країни, в яку вкладаються інвестиції. Ще одним рішенням цієї проблеми є Конвенція щодо вирішення суперечок між державами та інвесторами 1965 р. У відповідності з рекомендаціями Всесвітнього банку створений Міжнародний центр із вирішення інвестиційних суперечок та Спеціальний трибунал, що діє під егідою Міжнародної торгової палати.

Розділ 3. Тенденції розвитку фінансової діяльності підприємств з іноземними інвестиціями в Україні

3.1 Об'єктивна необхідність та ефективність залучення іноземних інвестицій для розвитку підприємств

Зараз інвестиційні ресурси у світі - один з найвагоміших чинників економічного розвитку будь-якої країни. Інколи внутрішній потенціал держави є недостатнім для забезпечення необхідного рівня інвестиційних вкладень. Особливо потребують зовнішніх інвестицій економіки, що перебувають у стані трансформації, коли найбільш відчувається брак приватних та, звичайно, державних інвестиційних ресурсів.

Розвиток і посилення ефективності господарювання виробничих підприємств України значною (якщо не вирішальною) мірою залежать від загальнодержавного інвестиційного потенціалу, який формується за рахунок різних фінансових джерел, у тім числі іноземних інвестицій. За кризового стану більшості вітчизняних підприємств та організацій, за браком власних інвестиційних ресурсів та інтенсивною інтернаціоналізацією (інтеграцією) виробничо-господарських систем об'єктивно необхідним стає все ширше залучення іноземних інвестицій. 

Як відомо, Україна на сьогоднішній день не має достатніх внутрішніх фінансових ресурсів для розв'язання багатьох економічних і соціальних проблем. Саме тому виникає необхідність залучення іноземного капіталу в економіку України.

Надходження іноземних інвестицій життєво важливе для виходу з сучасної економічної кризи, подолання спаду виробництва та для покращення якості життя українців. Але при цьому необхідно пам'ятати, що інтереси українських підприємств, з одного боку, та інтереси іноземних інвесторів, з іншого, не співпадають. Українські підприємства зацікавлені у відновленні свого виробничого потенціалу та засвоєнні західної культури управління. Та зрозуміло, що іноземні інвестори зацікавлені в отриманні прибутків за рахунок великого внутрішнього ринку України, кваліфікованої та дешевої робочої сили та інше. Тому треба вирішувати цю задачу (заохочувати інвесторів вкладати кошти в українські підприємства) за допомогою створення привабливих умов, тобто сприятливого інвестиційного клімату.

...