Пріоритетні напрями удосконалення фінансової політики підприємства

* палива й енергії;

* будівельних матеріалів;

* запасних частин;

* тари і тарних матеріалів;

* допоміжних та інших матеріалів.

Із витрат на матеріальні ресурси, що входять до кошторису, вираховується вартість зворотних відходів.

Зворотні відходи -- це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що виникли у процесі виробництва продукції (робіт, послуг). Вони втрачають повністю або частково свої споживчі властивості початкового ресурсу й у зв'язку з цим використовуються з підвищеними витратами продукції або зовсім не використовуються за прямим призначенням. До зворотних відходів не належать: залишки матеріальних ресурсів, які відповідно до встановленої технології передаються в інші цехи, підрозділи як повноцінний матеріал для виробництва інших видів продукції (робіт, послуг).

До складу елемента "Витрати на оплату праці" входять:

* виплати заробітної плати за окладами й тарифами;

* премії та заохочення;

* компенсаційні виплати;

* оплата відпусток;

* оплата іншого невідпрацьованого часу;

* інші витрати на оплату праці.

До складу елемента "Відрахування на соціальні заходи" включається:

* відрахування на пенсійне забезпечення;

* відрахування на соціальне страхування;

* страхові внески на випадок безробіття;

* відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;

* відрахування на інші соціальні заходи.

До складу елемента "Амортизація" входить сума нарахованої амортизації:

* основних ресурсів;

* нематеріальних активів;

* інших необоротних матеріальних активів (спеціальні інструменти та пристосування, тимчасові споруди та природні ресурси, інвентарна тара).

До складу елемента "Інші витрати", пов'язані з основною діяльністю, включають витрати, що не ввійшли до складу перелічених вище елементів, зокрема:

* витрати на відрядження;

* на послуги зв'язку;

* виплати матеріальної допомоги;

* плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.
Складається кошторис витрат за такою схемою.

Виробнича собівартість валового випуску продукції розраховується так: із загальної суми витрат вираховуються витрати на роботи та послуги, що не входять до складу виробничої собівартості продукції. Ураховується зміна залишків витрат майбутніх періодів; при збільшенні залишків цих витрат сума приросту віднімається від загальної суми витрат на виробництво, а при зменшенні -- додається.

Виробнича собівартість виготовленої продукції обчислюється як сума витрат на випуск валового випуску продукції, зменшена (збільшена) на величину собівартості при зростанні (зменшенні) залишків незавершеного виробництва.

Собівартість реалізованої продукції розраховується шляхом збільшення (зменшення) виробничої собівартості продукції на величину зміни витрат у залишках нереалізованої продукції.

Порядок розроблення кошторису виробництва може бути різним, залежно від розміру підприємства, стану його інформаційної бази та стадії планування. На стадії прогнозування величини витрат кошторис виробництва можна складати коригуванням фактичних витрат за минулий період.

По елементна класифікація витрат, яку містить кошторис виробництва, дає змогу визначити ресурсну структуру собівартості, що є важливим для аналізу чинників формування та зниження собівартості продукції.

Структура собівартості - це по елементний її склад, обчислений у відсотковому відношенні до загальної суми витрат, тобто питома вага різних елементів витрат на виробництво продукції.

На основі аналізу структури собівартості розрізняють:

а) матеріаломісткі виробництва, у собівартості продукції яких значну питому вагу займають витрати на сировину і матеріали (підприємства чорної металургії, машинобудування, легкої та харчової промисловості);

б) енергомісткі виробництва, у собівартості продукції яких значною є частка витрат на енергію (підприємства кольорової металургії, органічного синтезу);

в) фондомісткі (капіталомісткі) виробництва(підприємства нафтопереробної промисловості, виробництво електроенергії);

г) трудомісткі виробництва(підприємства вугільної та металообробної промисловості, машинобудування, точне приладобудування).

Таблиця 2.1

Структура виробничої собівартості 1 ц продукції тваринництва ВП НУБіП України НДГ «Ворзель» за 2011 рік

Статті затрат	Приріст ВРХ	Молоко
	Грн.	%	Грн.	%
Оплата праці	271,56	21	52,79	25
Відрахування на соц. заходи	54,62	4	15,45	8
Корма	765,74	59	81,31	38
Знос	5,32	0,4	7,50	4
Нафтопродукти	143,85	11	32,09	15
Інші витрати	37,78	3	10,60	5
Електроенергія	20,05	1,6	14,27	6
Всього виробнича собівартість 1 ц	1298,92	100	214,01	100

Таблиця 2.2

Структура виробничої собівартості 1 ц зернових культур ВП НУБіП України НДГ «Ворзель» за 2011 рік

Статті затрат	Грн.	%
Оплата праці	15,55	16
Відрахування на соц. заходи	7,40	8
Насіння	15,92	16
Добрива	24,32	25
Засоби захисту рослин	2,80	3
Знос	2,66	3
Нафтопродукти	13,62	14
Інші витрати	9,04	9
Загально виробничі витрати	5,24	5
Всього виробнича собівартість 1 ц	96,55	100



Таблиця 2.3

Структура виробничої собівартості 1 ц продукції тваринництва ВП НУБіП України НДГ «Ворзель» за 2012 рік

Статті затрат	Приріст ВРХ	Молоко
	Грн.	%	Грн.	%
Оплата праці	165,3	16	56,76	23
Нарахування на заробітну плату	38,61	4	9,06	4
Корма	728,54	73	146,25	58
ПММ	65,88	6,6	18,11	7
Інші витрати	0,00	0,0	6,03	2
Електроенергія	3,91	0,4	14,51	6
Всього виробнича собівартість 1 ц	1002,24	100	250,72	100

Таблиця 2.4.

Структура виробничої собівартості 1 ц зернових культур ВП НУБіП України НДГ «Ворзель» за 2012 рік

Статті затрат	Жито	Пшениця
	Грн.	%	Грн.	%
Оплата праці	12,36	16,3	8,40	16,6
Нарахування на заробітну плату	2,72	3,6	1,81	3,6
Насіння	12,90	17,0	11,67	23,1
ПММ	14,10	18,6	10,67	21,1
Добрива	30,11	39,7	12,97	25,7
Інші витрати	3,61	4,8	4,98	9,9
Всього виробнича собівартість 1 ц	75,80	100	50,50	100

Таблиця 2.5

Структура виробничої собівартості 1 ц продукції тваринництва ВП НУБіП України НДГ «Ворзель» за 2013 рік

Статті затрат	Приріст ВРХ	Молоко
	Грн.	%	Грн.	%
Оплата праці	266,7	15	105,48	32
Нарахування на заробітну плату	96,81	5	38,29	12
Корма	1306,18	74	144,21	44
ПММ	28,89	1,6	13,54	4
Інші витрати	17,47	1,0	3,89	1
Електроенергія	53,03	3,0	21,91	7
Всього виробнича собівартість 1 ц	1769,08	100	327,32	100

Таблиця 2.6

Структура виробничої собівартості 1 ц зернових культур ВП НУБіП України НДГ «Ворзель» за 2013 рік

Статті затрат	Жито	Пшениця
	Грн.	%	Грн.	%
Оплата праці	46,27	17,4	30,80	18,2
Нарахування на заробітну плату	16,80	6,3	11,18	6,6
Насіння	80,85	30,4	11,70	6,9
ПММ	26,75	10,1	33,01	19,5
Добрива	42,29	15,9	33,89	20,0
Інші витрати	52,70	19,8	49,07	28,9
Всього виробнича собівартість 1 ц	265,66	100	169,65	100

Проаналізувавши таблиці 2.1. - 2.6. можемо зробити висновок, що у тваринництві основними статтями витрат є корми та оплата праці, в рослинництві ж основних статей витрат більше, а саме: оплата праці, паливо - мастильні матеріали, насіння та добрива.

2.2 Оцінка фінансової діяльності підприємства

Прибуток - одна з найвідоміших з давніх часів категорій господарської діяльності - одержав у нашій країні новий поштовх до формування та використання у зв'язку з переходом до ринкової економіки. Слід зазначити: протягом ряду сторіч не змовкають суперечки стосовно її сутності та форм вираження.

Прибуток є метою і результатом економічної діяльності підприємницьких структур як фізичних, так і юридичних осіб, що виступають суб'єктами ринкових відносин. Перехід України до ринкової економіки підсилює багатоаспектність прибутку. Прибутку належить провідна роль у господарському механізмі функціонування країни і в забезпеченні стійкого розвитку підприємств.

Розрізняють два підходи до визначення прибутку. В бухгалтерському розумінні прибуток - це різниця між доходами і бухгалтерськими витратами підприємства. По-іншому бухгалтерські витрати називаються явними. Економічні витрати включають витрати, пов'язані з використанням усіх факторів господарської діяльності, незалежно від того, чи купуються вони на ринку, чи є власністю підприємця.

Витрати підприємства, пов'язані з використанням власних ресурсів, зазвичай називають упущеною вигодою або внутрішніми неявними витратами. Упущена вигода прирівнюється до витрат. Тому економічні витрати перевищують бухгалтерські на суму упущеної вигоди, а економічний прибуток, навпаки, менший бухгалтерського на ту ж суму упущеної вигоди.

Прибуток забезпечує умови розширеного відтворення і тому виступає критерієм ефективності підприємницької діяльності. Для оцінки прибутку як фінансового результату діяльності доход зіставляється з витратами. Результатом цього є різниця з позитивним або негативним значенням. Позитивне значення - це прибуток, а негативне - збиток. Отже, прибуток є частиною доходу, що залишається підприємству після відшкодування витрат і сплати податків та обов'язкових зборів:

П = Д_ч - В - П_од ,

де П - чистий прибуток; Д_ч - чистий дохід; В - витрати; П_од - податки й обов'язкові збори.

Якщо доход перевищує витрати і податкові платежі, то це свідчить про одержання прибутку. Якщо доход дорівнює витратам, то забезпечується лише беззбитковість, тобто нульовий прибуток. При витратах, що перевищують доход, підприємство одержує негативний фінансовий результат, тобто збиток.

Прибуток є синтетичною категорією, в якій відображаються доходи, витрати, податки й ефективність використання ресурсів.

Економічна сутність прибутку чітко проявляється в її функціях, які полягають у тому, що прибуток:

1) узагальнює результати господарсько-фінансової діяльності і є вимірником ефективності використання усіх видів ресурсів

2) забезпечує формування доходної частини бюджету підприємства, регіону і країни

3) є джерелом винагороди власників капіталу, інвестованого в діяльність підприємства, і преміювання працівників

4) виступає внутрішнім джерелом інвестування розвитку діяльності підприємств

5) створює привабливість і надійність для внутрішніх і зовнішніх інвесторів (кредиторів).

До прибутку підприємства існує макро- і мікроінтерес.

Макроінтерес полягає в тому, що держава і регіон зацікавлені в тому, щоб підприємства одержували прибуток, оскільки частина його через податки та обов'язкові платежі надходить до відповідних бюджетів, а мікроінтерес виявляється в зацікавленості самого підприємства, його власників, кредиторів і працівників в одержанні такої величини прибутку, яка забезпечить умови для самофінансування підприємства, стимулювання праці та винагороди власників капіталу. З цими інтересами пов'язаний процес розподілу прибутку.

Прибуток туристичних підприємств класифікується за різними ознаками.

Джерелами отримання прибутку (збитку) є різні види діяльності, що забезпечують доход, - це звичайна діяльність і надзвичайні події. Звичайна діяльність підрозділяється на операційну та фінансову. Кожен вид діяльності повинен забезпечувати прибуток. Але результатом економічної діяльності може бути збиток.

Прибуток (збиток) від операційної діяльності являє собою різницю між чистим доходом від усіх видів операційної діяльності і сумою витрат, пов'язаних з цією діяльністю. Прибуток (збиток) від фінансової діяльності виступає як різниця між доходами і витратами в цій діяльності.

Загальна сума прибутку (збитку) від операційної та фінансової діяльності - це прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподатковування. Після сплати податку на прибуток залишається чистий прибуток.

Аналогічно формується прибуток (збиток) від надзвичайних подій. Але, якщо утвориться збиток від надзвичайних подій, то він покривається чистим прибутком від звичайної діяльності з урахуванням повернення підприємству податку на ту частину прибутку, що пішла на покриття збитку.

Сума чистого прибутку (збитку) від звичайної діяльності і надзвичайних подій утворює сукупну суму чистого прибутку (збитку) підприємства. Як показано на схемі, залежно від оподатковування існує два види прибутку. Перший - це той прибуток, що підлягає оподаткуванню, а другий - це чистий прибуток.

Прибуток, що підлягає оподатковуванню, визначається в процесі податкового обліку і фіксується в Декларації про прибуток підприємства. Ця декларація подається у відповідний податковий орган і є підставою для визначення суми податкових зобов'язань підприємства. Чистий прибуток характеризується тією сумою, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податку на прибуток, а також інших податків, обов'язкових платежів і зборів. Отриманий чистий прибуток є власністю підприємства і використовується відповідно до його Статуту.

Залежно від методики оцінювання визначається номінальний і реальний прибуток. Номінальний прибуток - це фактично отримана сума прибутку, тобто прибуток, виражений у діючих цінах, а реальний прибуток - це прибуток, виражений у порівнянних цінах. При визначенні реального прибутку враховується індекс інфляції за формулою:

де П_р, П_ном - відповідно реальна і номінальна сума прибутку, грн; І_інф - індекс інфляції, коефіцієнт.

Залежно від мети розрахунків виділяється бухгалтерський та економічний прибуток. Бухгалтерський прибуток - це прибуток, розрахований відповідно до вимог бухгалтерського обліку, а економічний прибуток носить умовний характер. Він менший бухгалтерського на суму упущеної вигоди. Упущена вигода характеризується тією сумою прибутку, який власник підприємства (капіталу) одержав би як мінімум від вкладення капіталу в іншу діяльність або в банк на депозити. Упущена вигода разом з бухгалтерськими витратами утворює економічні витрати, що зменшують на відповідну суму бухгалтерський прибуток, перетворюючи його в економічний прибуток.

Залежно від величини прибутку підприємство може бути збитковим, з мінімальним, максимальним або цільовим прибутком. Якщо доходи підприємства менші витрат, то утворюється збиток. У випадку збитковості не можна допускати, щоб сума змінних витрат перевищувала доход від усіх видів діяльності. У такій ситуації варто припинити діяльність або провести санацію. Рубежем для припинення діяльності є ситуація, за якої чистий доход від реалізації турпродукту менший або дорівнює сумі змінних витрат:

V_ч ? В_зм

де V_ч - чистий доход від реалізації турпродукту (послуг); В_зм - сума змінних витрат.

Під мінімальним прибутком розуміється така величина чистого прибутку, яка дорівнює середній відсотковій ставці за поточний період на депозитні внески в банках. Для забезпечення такого чистого прибутку підприємець повинен одержати відповідну суму прибутку, що підлягає оподатковуванню.

Максимальний прибуток виступає метою підприємницької діяльності. Він визначається доцільністю нарощування обсягів реалізації туристичних послуг при мінімізації витрат. Основною вимогою одержання максимального прибутку є умова, за якої сума граничного доходу (MR) дорівнює сумі граничних витрат (МС):

MR=MC

Цільовий прибуток - це сума чистого прибутку, яка відповідає можливостям підприємства одержувати обсяг прибутку, що відповідає потребам підприємства в забезпеченні економічного та соціального розвитку. Вважається, що за нормальних умов цільовий прибуток повинен перевищувати мінімальний.

2.3Аналіз формування і використання обігових коштів підприємства

Фонди обігу - це засоби підприємства, залучені до обслуговування процесу обігу товарів.

Оборотні фонди - це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції та повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції.

Обігові кошти підприємства - це сукупність грошових коштів підприємства, які вкладені в оборотні виробничі фонди і фонди обігу з метою забезпечення безперервності процесу виробництва та реалізації продукції [9].

Рис.2.1 Склад обігових коштів ВП НУБіП України НДГ «Ворзель»

Оборотні кошти знаходяться в постійному русі та роблять кругообіг по стадіям:

1.Грошова - є підготовчою стадією й відбувається у сфері обігу. Характеризується переходом грошових коштів у виробничі запаси.

2.Виробнича - представляє собою безпосередньо виробничий процес, у межах якого предмети праці спочатку переходять у форму незавершеного виробництва, а потім - у готову продукцію.

3.Товарна - являє собою процес реалізації продукції, в межах якого готова продукція відвантажується споживачам, а підприємство отримує грошові кошти.

Банківський кредит - це основна форма кредиту, за якої банк надає клієнтові у тимчасове використання частину власного, або залученого капіталу на умовах повернення зі сплатою банківського процента.

Даний кредит має широку цільову спрямованість і залучається в найрізноманітніших видах. В останні роки в кредитуванні підприємств беруть участь не тільки вітчизняні, але й закордонні банки, особливо в кредитуванні спільних підприємств. Під банківським кредитом розуміються кошти, надані банком у борг клієнту для цільового використання на встановлений термін під визначений відсоток. Банківський кредит надається підприємствам на сучасному етапі в таких основних видах:

1. Бланковий (незабезпечений кредит).

2. Контокорентний кредит (овердрафт).

3. Сезонний кредит із щомісячною амортизацією боргу.

4. Відкриття кредитної лінії.

5. Револьверний (автоматично поновлювальний) кредит.

6. Онкольний кредит.

7. Ломбардний кредит.

8. Іпотечний кредит.

9. Роллеверний кредит.

10. Консорціумний (консорціальний) кредит.[10]

Таблиця2.7

Кредиторська заборгованість ВП НУБіП України НДГ «Ворзель»

Показник	Роки	+/-
	2011	2012	2013
Кредиторська заборгованість станом на кінець року, грн.	674460,64	1117360,57	1217422,31	+542961,67

ВП НУБіП України НДГ «Ворзель» активно залучає кошти для ведення господарської діяльності і на кінець 2013 року становить 1217422,31 грн.. Якщо проаналізувати заборгованість підприємства за останні роки то ми бачимо, що заборгованість поступово зростає, а саме на 542961,67 грн.. Це обумовлене тим, що підприємство не отримує належного фінансування, тим паче, що воно є державним.

Аналіз фінансової діяльності підприємства проводиться з метою фінансової діагностики та відображення реального стану бізнесу перед потенційними інвесторами або кредиторами і можливим залученням додаткових фінансових ресурсів.

Головна задача оцінки фінансового стану - виявити можливість підприємства оплачувати свої внутрішні потреби і розраховуватися за своїми зобов'язаннями з зовнішніми агентами. Результати аналізу дозволяють зацікавленим особам та організаціям прийняти управлінські рішення на основі оцінки поточного фінансового стану та діяльності підприємства за попередні роки.

Діагностика фінансового стану підприємства включає в себе: детальний аналіз фінансової звітності підприємства за декілька років, виявлення тенденцій щодо змін показників у динаміці, аналіз структури балансу, розрахунок показників фінансово-економічного стану підприємства, виявлення взаємозв'язків і взаємозалежностей між різними показниками, на підставі чого робиться висновок про комплексне фінансове становище підприємства.

Діагностика фінансового стану підприємства, проведена фахівцями компанії «Європейський центр консалтингу та оцінки», дозволить:

o виявити ознаки кризових явищ на підприємстві, якщо такі існують;

o оптимізувати структуру фінансової звітності;

o визначити найбільш безпечні, з точки зору фінансового стану, шляхи розвитку підприємства для досягнення стратегічних цілей;

o максимізувати ринкову вартість підприємства.[15]

Таблиця 2.8

Аналіз фінансової діяльності ВП НУБіП України НДГ «Ворзель»

Показник	Од. виміру	2011 рік	2012 рік	2013 рік
1	2	3	4	5
Грошові надходження , всього	т.грн	2609,00	1845,35	2670,48
в т.ч. по рослинництву	т.грн	70,99	169,44	33,94
в т.ч. по тваринництву	т.грн	1872,84	1317,57	986,54
інші	т.грн	665,17	358,34	1650,00
Прибуток , збиток ( + ; - ) всього	т.грн	97,20	19,85	-10,57
в т.ч. по рослинництву	т.грн	-48,70	14,37	-4,67
в т.ч. по тваринництву	т.грн	242,28	70,72	-40,82
інші	т.грн	-96,38	-65,24	34,92
Рентабельність , всього	%	5,8	1,4	-0,8
в т.ч. по рослинництву	%	-54,26	13,2	-14,3
в т.ч. по тваринництву	%	18,45	6,6	-3,7
інші	%	-34,87	-27,3	19,1
Валова продукція в цінах 2005р	т.грн	900,32	806,81	865,00
в т.ч. по рослинництву	т.грн	255,18	255,76	191,62
в т.ч. по тваринництву	т.грн	645,14	551,05	673,38
Середньорічна чисельність роб. с\г	чол	36	37	34
в т.ч. по рослинництву	чол	16	16	17
в т.ч. по тваринництву	чол	20	21	17
Вироблено вал. продукції на 1 робочого	т.грн	119,30	49,92	41,45
в т.ч. по рослинництву	т.грн	54,11	40,67	20,16
в т.ч. по тваринництву	т. грн	65,19	56,96	62,75
Прибуток , збиток ( + , - ) всього	т.грн	97,20	19,85	-10,57
в т.ч. від реалізації зерна	т.грн	0,73	33,78	0,00
Овочів закритого ґрунту	т.грн	-49,43	-19,41	-5,01
молоко	т.грн	325,34	51,82	164,31
М'ясо ВРХ	т.грн	-83,06	18,90	-210,54
Прибуток , збиток ( + ; -) на 1го роб	грн	2700,05	536,53	0,00
в рослинництві	грн	-3043,47	898,17	-274,46
в тваринництві	грн	-49,43	3367,66	-2401,25

Проаналізувавши фінансову діяльність ВП НУБіП України НДГ «Ворзель» бачимо, що хоча за останні роки грошові надходження збільшились на 61,48 тис. грн. попри зменшення валової продукції на 35,32 тис.грн., підприємство має збиток -10,57 тис. грн. і відповідно рівень рентабельності зі знаком мінус -0,8%.

Аналіз та оцінка фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки фінансових планів та прогнозів, у тому числі фінансового оздоровлення підприємств. Під фінансовим станом підприємства розуміють міру його забезпеченості необхідними фінансовими ресурсами для здійснення ефективної діяльності та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов'язаннями. Фінансовий стан залежить від результатів виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності підприємства. Тому оцінку його можна об'єктивно здійснити не через один, хай і найважливіший, показник, а тільки за допомогою системи показників, що детально й усебічно характеризують господарське становище підприємства, відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Така об'єктивна оцінка передовсім потрібна самому підприємству. Крім того, вона необхідна кожному з наявних і можливих партнерів підприємства -- акціонерів, банкірів, податкових адміністрацій, підприємств, у кожного з яких свій критерій оцінки. Тому і система показників оцінки фінансового стану має бути такою, щоб кожний міг зробити вибір виходячи з власних інтересів.

В умовах ринкової економіки показники оцінки фінансового стану підприємства залежно від практичних міркувань поділяють на чотири групи: ліквідності (платоспроможності), ділової активності, фінансової стійкості (заборгованості) і рентабельності.

Для оцінки стану та ефективності використання основних засобів підприємства використовують такі групи показників:

1 група - показники забезпечення підприємства основними засобами.

1. Фондомісткість характеризує рівень забезпеченості підприємства основними засобами і визначається як відношення балансової вартості основних засобів до чистого доходу (виручки) від реалізації.

2. Фондоозброєність показує скільки основних засобів припадає на одного працівника підприємства і визначається як відношення балансової вартості основних засобів до середньооблікової чисельності працюючих.

3. Коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні підприємства показує питому вагу залишкової вартості основних засобів у загальній вартості майна підприємства і визначається як відношення залишкової вартості основних засобів до валюти балансу.

2 група - показники стану основних засобів.

4. Коефіцієнт зносу основних засобів відображає рівень зносу основних засобів і визначається як відношення суми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів.

5. Коефіцієнт придатності основних засобів показує, яка частина основних засобів є придатною для експлуатації і визначається як відношення залишкової вартості основних засобів до балансової вартості основних засобів.

6. Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує частку введених нових основних засобів у загальній вартості основних засобів і визначається як відношення вартості введених в експлуатацію нових основних засобів до балансової вартості основних засобів.

7. Коефіцієнт вибуття основних засобів показує частку виведених з експлуатації основних засобів у балансовій вартості основних засобів.

8. Коефіцієнт приросту основних засобів показує рівень збільшення (зменшення) основних засобів внаслідок введення нових основних засобів та виведення з експлуатації зношених чи застарілих основних засобів.

3 група - показники ефективності використання основних засобів.

9. Фондовіддача основних засобів характеризує ефективність використання основних засобів, відображає суму чистого доходу (виручки) від реалізації на одну гривню основних засобів.

10. Рентабельність основних засобів характеризує ефективність використання основних засобів, відображає суму валового прибутку на одну гривню основних засобів.[8]

Основними показниками фінансових результатів діяльності підприємства є прибуток і рентабельність. На відміну від більшості аграрних підприємств району ВП НУБіП України НДГ «Ворзель» є прибутковим господарством, окрім останнього року, з середнім рівнем рентабельності реалізованої продукції за останні три роки 2,13% та нормою прибутку 0,21%.

Однак прибуток і рентабельність -- традиційні показники фінансових результатів -- не можуть повною мірою характеризувати фінансовий стан підприємства і можливі тенденції його змін. Останній істотно залежить від певних фінансових пропорцій, які аналізують за даними балансу -- підсумкового синтетичного документа про наявність і використання коштів на певну дату (кінець року, кварталу). Співвідношення між окремими групами активів і пасивів балансу мають важливе економічне значення і використовуються для оцінки та діагностики фінансового стану підприємства. Це співвідношення можна розглядати в різних аспектах, але основними з них є ті, що характеризують ступінь ліквідності, ділової активності та заборгованості підприємства.

У ринковій економіці, де нерідко підприємства ліквідуються внаслідок банкрутства, одним із найважливіших показників їхнього фінансового стану є ліквідність (платоспроможність).

Важливе значення для оцінки фінансового стану підприємства має показник, що характеризує ступінь залучення ним позичкового капіталу (відношення сукупних зобов'язань до активів підприємства). У практиці західних фірм якщо рівень цього показника перевищує 50% -- це є свідченням внутрішньої нестабільності фінансового стану підприємства і воно стає менш привабливим для партнерів зовнішнього середовища. Однак в Україні підприємства, особливо аграрні, намагаються або взагалі не брати кредитів, або брати їх якомога менше, бо річна плата за них перевищує 60--70%. Тому й не дивно, що підприємства віддають перевагу бартеру.

Розділ 3. Пріоритетні напрями удосконалення фінансової політики підприємства

3.1 Способи підвищення ефективності використання оборотних коштів підприємства

Прискорення оборотності оборотних коштів є першочерговою задачею підприємств у сучасних умовах і досягається різними шляхами.

На стадії створення виробничих запасів такими можуть бути:

- впровадження економічно обґрунтованих норм запасу;

- наближення постачальників сировини, напівфабрикатів, що комплектують вироби до споживачів;

- широке використання прямих тривалих зв'язків;

- розширення складської системи матеріально-технічного забезпечення, а також оптової торгівлі матеріалами й устаткуванням;

- комплексна механізація й автоматизація вантажно-розвантажувальних робіт на складах.

На стадії незавершеного виробництва:

- прискорення науково-технічного прогресу (упровадження прогресивної техніки і технології, особливо безвідхідної, роторних ліній, хімізація виробництва);

- розвиток стандартизації, уніфікації, типізації;

- удосконалювання форм організації промислового виробництва, застосування більш дешевих конструктивних матеріалів;

- удосконалювання системи економічного стимулювання ощадливого використання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів;

- збільшення питомої ваги продукції, що користується підвищеним попитом.

На стадії обігу:

- наближення споживачів продукції до її виготовлювачів;

- удосконалювання системи розрахунків;

- збільшення обсягу реалізованої продукції унаслідок виконання замовлень по прямих зв'язках, дострокового випуску продукції, виготовлення продукції з зекономлених матеріалів;

- ретельна і своєчасна добірка продукції, що відвантажується, по партіях, асортиментові, транзитній нормі, відвантаження в строгій відповідності з укладеними договорами.

Якщо говорити про поліпшення використання оборотних коштів, не можна не сказати і про економічне значення економії оборотних фондів, що виражається в наступному:

1) Зниження питомих витрат сировини, матеріалів, палива забезпечує виробництву великі економічні вигоди. Воно, насамперед, дає можливість з даної кількості матеріальних ресурсів виробити більше готової продукції і виступає тому як одна із серйозних передумов збільшення масштабів виробництва.

2) Прагнення до економії матеріальних ресурсів спонукає до впровадження нової техніки й удосконалюванню технологічних процесів.

3) Економія в споживанні матеріальних ресурсів сприяє поліпшенню використання виробничих потужностей і підвищенню суспільної продуктивності праці.

4) Економія матеріальних ресурсів у величезній мірі сприяє зниженню собівартості промислової продукції. Істотно впливаючи на зниження собівартості продукції, економія матеріальних ресурсів надає позитивний вплив і на фінансовий стан підприємства.

Економічна ефективність поліпшення використання й економія оборотних фондів досить великі, оскільки вони впливають на всі сторони виробничої і господарської діяльності підприємства.

На кожному підприємстві є резерви економії матеріальних ресурсів. Під резервами варто розуміти виникаючі або виниклі, але ще не використані (повністю або частково) можливості поліпшення використання матеріальних ресурсів. В залежності від характеру заходів основні напрямки реалізації резервів економії ресурсів у промисловості і на виробництві підрозділяються на виробничо-технічні й організаційно-економічні.

До виробничо-технічних напрямків відносяться заходи, зв'язані з якісною підготовкою сировини до його виробничого споживання, удосконалюванням конструкції машин, устаткування і виробів, застосуванням більш економічних видів сировини, палива, упровадженням нової техніки і прогресивної технології, що забезпечують максимально можливе зменшення технологічних відходів і втрат матеріальних ресурсів у процесі виробництва виробів з максимально можливим використанням вторинних матеріальних ресурсів.

До основних організаційно-економічних напрямків економії матеріальних ресурсів відносяться: комплекси заходів, зв'язаних з підвищенням наукового рівня нормування і планування матеріалоємності промислової продукції, розробкою і впровадженням технічно обґрунтованих норм і нормативів витрати матеріальних ресурсів; комплекси заходів, зв'язаних із установленням прогресивних пропорцій, що полягають у прискореному розвитку виробництва нових, більш ефективних видів сировини і матеріалів.

Головний напрямок економії матеріальних ресурсів на кожному конкретному підприємстві - збільшення виходу кінцевої продукції з той самою кількості сировини і матеріалів - залежить від технічного оснащення виробництва, рівня майстерності працівників, рівня організації матеріально-технічного забезпечення, кількості норм витрати і запасів матеріальних ресурсів.

Чимале значення має скорочення втрат у виробничому процесі, за рахунок якого можна досягти 15-20% всієї економії матеріальних ресурсів.

При управлінні оборотними коштами важливо також правильно вибрати метод оцінки матеріально-виробничих запасів, що у підсумку впливає на розмір прибутку підприємства.

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних товарно-матеріальних цінностей і реалізації продукції та ін.

Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і ризику використання. [6]

Слід також зауважити, що ефективність використання оборотних коштів залежить від багатьох чинників. Серед них можна виділити зовнішні чинники, що роблять вплив незалежно від інтересів і діяльності підприємства, і внутрішні, на яких підприємство може і повинно активно впливати.

До зовнішніх чинників відносяться: загальна економічна ситуація, особливості податкового законодавства, умови отримання кредитів і процентні ставки по ним, можливість цільового фінансування, участь в програмах, що фінансуються з бюджету. Враховуючи ці і інші чинники, підприємство може використовувати внутрішні резерви раціоналізації руху оборотних коштів.

Підвищення ефективності використання оборотних коштів забезпечується прискоренням їх оборотності на всіх стадіях кругообігу.

Значні резерви підвищення ефективності використання оборотних коштів закладені безпосередньо в самому підприємстві. У сфері виробництва це відноситься, перш за все, до виробничих запасів. Запаси грають важливу роль в забезпеченні безперервності процесу виробництва, але в той же час вони представляють ту частину коштів виробництва, яка тимчасово не бере участь у виробничому процесі. Ефективна організація виробничих запасів є важливою умовою підвищення ефективності використання оборотних коштів. Основні шляхи скорочення виробничих запасів зводяться до їх раціонального використання; ліквідації наднормативних запасів матеріалів; вдосконаленню нормування; поліпшенню організації постачання, зокрема шляхом встановлення чітких договірних умов постачань і забезпечення їх виконання, оптимального вибору постачальників, налагодженої роботи транспорту. Важлива роль належить поліпшенню організації складського господарства.

Скорочення часу перебування оборотних коштів в незавершеному виробництві досягається шляхом вдосконалення організації виробництва, поліпшення вживаної техніки і технології, вдосконалення використання основних фондів, перш за все їх активної частини, економії по всіх стадіях руху оборотних коштів.

У сфері обігу оборотні кошти не беруть участь в створенні нового продукту, а лише забезпечують його доведення до споживача. Зайве відвернення засобів в сферу обігу - негативне явище. Найважливішими передумовами скорочення вкладень оборотних коштів в сферу обігу є раціональна організація збуту готовій продукції, застосування прогресивних форм розрахунків, своєчасне оформлення документації і прискорення її руху, дотримання договірної і платіжної дисципліни.

Прискорення обороту оборотних коштів дозволяє вивільнити значні суми і таким чином збільшити обсяг виробництва без додаткових фінансових ресурсів, а засоби, що вивільняються, використовувати відповідно до потреб підприємства.

Відносно до підприємства, що аналізується, ВП НУБіП України НДГ «Ворзель», то резерви і шляхи прискорення оборотності оборотних коштів в ньому залежать від двох чинників: об'єму товарообігу на підприємстві і розміру оборотних коштів. Щоб прискорити оборотність, ВП НУБіП України НДГ «Ворзель»:

- удосконалити рух товару і нормалізувати розміщення оборотних коштів;

- повністю і ритмічно виконувати плани господарської діяльності;

- удосконалювати організацію торгівлі, упроваджувати прогресивні форми і методи продажу;

- упорядкувати збір і зберігання порожньої тари, прискорювати повернення тари постачальникам і здачу тарозбираючим організаціям;

- удосконалювати розрахунки з постачальниками і покупцями;

- покращувати претензійну роботу;

- прискорювати оборот грошових коштів за рахунок поліпшення інкасації торгової виручки, строгої лімітації залишків грошових коштів в касах торгових підприємств, в дорозі, на розрахунковому рахунку в банку;

- звести до мінімуму запаси господарських матеріалів, малоцінних і бистрозношуючихся предметів, інвентарю, спецодягу на складі, скоротити підзвітні суми, витрати майбутніх періодів;

- не допускати дебіторської заборгованості.

Тобто, ефективність використання оборотних коштів на ВП НУБіП України НДГ «Ворзель» залежить перш за все від уміння управляти ними, покращувати організацію торгівлі, підвищувати рівень комерційної і фінансової роботи.

Також, на ВП НУБіП України НДГ «Ворзель», собливу увагу слід приділити вивченню причин виявлених відхилень по окремих видах оборотних активів і розробці мір по їх оптимізації. Зростання товарних запасів може бути результатом недоліків в організації торгівлі, рекламі, вивченні попиту покупців, іншої маркетингової діяльності, наявності залежаних і неходових товарів.

Слід зауважити, що великі залишки грошових коштів в касі виникають у зв'язку з неритмічним розвитком роздрібного товарообігу, невчасною здачею виручки в банк, невживаних грошових коштів і іншими порушеннями касової дисципліни. Наднормативні залишки інших товарно-матеріальних цінностей є результатом наявності або придбання зайвих і непотрібних матеріалів, сировини, палива, малоцінних і бистрозношуючихся предметів, інших матеріальних цінностей.

Понизити запаси товарів, матеріалів, сировини, палива на ВП НУБіП України НДГ «Ворзель» до оптимальних розмірів можна шляхом їх оптової реалізації або бартерних операцій, рівномірного і частого завезення. Нормалізації залишків товарів і грошових коштів в касі і в дорозі сприяє ритмічний розвиток роздрібного товарообігу. Залишки порожньої тари можна мінімізувати за рахунок своєчасного її повернення постачальникам, прискорення здачі тарозбираючим підприємствам, організації централізованого вивозу тари.

На рахунках в банках ВП НУБіП України НДГ «Ворзель»потрібно зберігати мінімально необхідні суми грошових коштів, а всі вільні їх залишки слід перераховувати в дострокове погашення отриманих кредитів, вкладати в цінні папери, надавати кредит юридичним і фізичним особам. При перевитраті засобів фондів спеціального призначення і резервів основну увагу потрібно буде приділити розробці мір з їх погашення і попередження.

Мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді, коли Г'= Г + АГ, тобто коли відбудеться приріст грошей порівняно з авансованою сумою.

Самозростання капіталу відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм. Що менше часу оборотний капітал перебуває в тій чи іншій формі (грошовій, виробничій, товарній), то вища ефективність його використання, і навпаки. Оборотний капітал бере участь у створенні нової вартості не прямо, а через оборотні фонди.

Склад і розміщення оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері він функціонує.

Сферу сільського господарства обслуговують оборотні виробничі фонди, а процес реалізації продукції - фонди обертання. У практиці планування і обліку господарської діяльності до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; видатки майбутніх періодів.

Виробничі запаси становлять найбільшу за величиною частину оборотних фондів. До них відносяться запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива і пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарський інвентар (реманент) та інші предмети, а також аналогічні предмети, що швидко спрацьовуються. Незавершене виробництво -- це предмети праці, обробка (переробка) яких не завершена у тому або іншому виробничому підрозділі підприємства. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або ж у процесі транспортування від одного робочого місця до іншого. До напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що повністю оброблені (перероблені) у даному виробничому підрозділі підприємства, але потребують подальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовчого виробництва).

Між виробничими запасами і незавершеним виробництвом в цілому існує певний технологічний зв'язок. Сировина, матеріали і покупні напівфабрикати, які за величиною становлять переважну частину виробничих запасів, у процесі свого кругообігу з самого початку використання переходять у фазу незавершеного виробництва. Інші ж види виробничих запасів цю фазу обминають [15].

Видатки майбутніх періодів являють собою грошові витрати, що мають місце у даному періоді часу, але відшкодовуються за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди. До них відносяться витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань тощо. Співвідношення оборотних фондів у розтині окремих елементів і стадій функціонування (запаси, незавершене виробництво, видатки майбутніх періодів) характеризує їх виробничо-технологічну (стадійну) структуру. Вона формується під впливом ряду факторів (типу виробництва, особливостей продукції та технології її виготовлення, умов забезпечення підприємства матеріальними ресурсами тощо) і змінюється у часі (порівняно повільно, без різких коливань). Наприклад, на сільськогосподарських підприємствах України у загальному обсязі оборотних фондів частка виробничих запасів становить у середньому впродовж останніх років приблизно 70%, незавершеного виробництва -- 25%. Спостерігається така тенденція у динаміці структури оборотних фондів: відносні розміри виробничих запасів в цілому зменшуються, а незавершеного виробництва і видатків майбутніх періодів, навпаки, збільшуються.

Структура оборотних фондів на підприємствах різних галузей має значні відмінності, зумовлені застосовуваними технологіями і формами організації виробництва, умовами забезпечення матеріальними ресурсами, цінами на них тощо. Зокрема, найбільшу частку в загальному обсязі оборотних фондів становлять: виробничі запаси; незавершене виробництво; видатки майбутніх періодів.[2]

Таким чином, обігові кошти - це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обертання для забезпечення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції.

Обігові кошти підприємства класифікуються за трьома ознаками:

1) в залежності від участі їх у кругообігу коштів;

2) по методах планування, принципам організації і регулювання обігових коштів;

3) по джерелам формування обігових коштів.

Таким чином, пошук шляхів покращення оборотних активів передбачає, перш за все, впровадження сучасних технологій та інших досягнень науково-технічного прогресу, що забезпечують економію ресурсів, здешевлення виробництва і зростання якості продукції. Важливу роль в цьому відіграє удосконалення відносин з іншими господарюючими суб'єктами, контрагентами даного підприємства. Мова йде про удосконалення умов матеріально-технічного обслуговування. Крім того, покращення свого становища на ринку передбачає стабільність у відносинах з покупцями, вибір форм розрахунків, що гарантують платежі і забезпечують прискорення завершення реалізації продукції і надходження коштів на рахунки підприємства. Це не тільки сприяє поліпшенню фінансового стану конкретного підприємства, а й забезпечує закріплення господарських зв'язків, покращення фінансової і платіжної дисципліни.

3.2 Напрями підвищення фінансових результатів діяльності підприємства

Проаналізувавши показники діяльності ВП НУБіП України НДГ «Ворзель» можна запропонувати пропозиції щодо покращення його фінансового стану:

1. Перш за все підприємство повинно реалізувати всю продукцію, що є на складах.

2. Зниження собівартості продукції дозволить підприємству бути конкурентоспроможним на ринку збуту.

Це можливе за рахунок впровадження нової техніки, технологій, більш раціонального використання як матеріальних так і трудових ресурсів, зменшення питомої ваги постійних затрат в собівартості продукції, адже зниження собівартості продукції прямо пропорційно впливає на збільшення прибутку підприємства.

3. Збільшення грошових коштів на розрахунковому рахунку підприємства призведе до збільшення коефіцієнта абсолютної ліквідності і дозволить підприємству брати довго і короткострокові позики в банку для фінансування поточної діяльності, які видаються лише платоспроможним підприємствам, в яких коефіцієнт абсолютної ліквідності відповідає нормі.

Збільшення грошових коштів можна забезпечити за рахунок реалізації зайвих виробничих і невиробничих фондів, здачі їх в оренду.

4. Інтенсивний шлях розвитку. За останній рік ВП НУБіП України НДГ «Ворзель» втратило значну частину земельних угідь, що значно скоротило виготовлення сільськогосподарської продукції, тому потрібно запроваджувати нові технології виробництва та стандарти якості, щоб по - перше продукція була конкурентоспроможною, по - друге для підвищення доходу, що дасть змогу підприємству вийти з важкого положення і погасити заборгованість, а також спрямувати кошти на власний розвиток.

5. За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у сфері фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізування фінансового стану підприємств, оцінювання рівня ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів покращення цих показників. Аналіз фінансового стану підприємства - це своєчасне виявлення та усунення недоліків у фінансовій діяльності підприємства та пошук на цій основі резервів зміцнення фінансового стану підприємства та його платоспроможності.

На сучасному етапі для будь - якого підприємства основними напрямками покращення фінансового стану підприємства є:

- пошук оптимального співвідношення власного і позикового капіталу, яке забезпечує рентабельність власного капіталу. Оптимізація ліквідності підприємства реалізується за допомогою комплексу заходів, спрямованих на зменшення фінансових зобов'язань та збільшення активів. Фінансові зобов'язання підприємство може зменшити за рахунок: зменшення суми постійних витрат; продовження строків кредиторської заборгованості, відстрочення виплат дивідендів та відсотків. Збільшити суму грошових активів можна за рахунок: рефінансування дебіторської заборгованості, тобто система фінансових операцій, яка забезпечує прискорену конверсію дебіторської заборгованості грошовими активами;

- підвищення ефективності управління грошовими потоками підприємства збільшить коефіцієнт абсолютної ліквідності. Збільшення обсягу грошових коштів можна забезпечити за рахунок реалізації зайвих виробничих і невиробничих фондів, здачі їх в оренду, продажу деяких застарілих основних фондів;

- оптимізація збутової політики, полягає в тому, що підприємствам необхідно активізувати політику в галузі маркетингу з метою просування своєї продукції (послуг) на ринок;

- розширення ринків збуту, для чого підприємству необхідно створювати пункти роздрібної торгівлі, що призведе до збільшення прибутку та збільшення оборотності капіталу. Найважливішим чинником стійкості і розвитку підприємства є здійснення прогнозування його фінансового стану, оскільки, щоб грамотно керувати виробництвом, активно впливати на формування показників фінансової діяльності, необхідно постійно використовувати дані про його стан і зміни, які в ньому проходять. Важливу роль відіграє постійне контролювання зовнішнього і внутрішнього станів підприємства, розробка планів ...