Фінансовий лізинг в Україні

Таблиця 3

Величина податкової економії лізингоодержувача, грн

*ПЕ= КВ*0,19 для 2013 року та ПЕ=КВ*0,16 для 2014-2016 рр.

В кінці договору лізингу, тобто після закінчення 4 років, лізингоодержувач викуповує майно за ціною 20 000 грн. і протягом останнього строку служби самостійно несе витрати за технічну експлуатацію майна.

Грошові потоки у компанії - лазингоодержувача “Слобода КО” представлені в таблиці 4 (Слід звернути увагу на те, що у випадку лізингової угоди показник початкової інвестиції при розрахунку дисконтових витрат дорівнює нулю, оскільки не виникає одноразових витрат з придбання майна).

Таблиця 4

Грошові потоки при лізингу обладнання (майно обліковується на балансі лізингоодержувача), грн

Розрахунок NPVC в даному випадку виглядає наступним чином (формула 2).

NPVC= (2)

Таким чином, якщо компанія “Слобода КО” приймає рішення взяти в лізинг обладнання на 4 роки, а потім викупити його по залишковій вартості, то це обійдеться їй дешевше, ніж купівля цього майна. Чистий ефект від застосування лізингу, тобто різниця дисконтова них витрат у випадку купівлі активу і його придбання шляхом лізингу, складає 7151 грн. (94909 грн.-87759 грн.). Це не є абсолютною величиною, тобто акціонери компанії дійсно би втратили 7151 грн. в разі купівлі обладнання, незважаючи на те, що протягом 4 років за договором лізингу необхідно буде виплатити 167 612 грн., що фактично в 1,6 рази перевищує вартість обладнання на момент його придбання.

Якщо умовами лізингової угоди передбачається облік об'єкта лізингу на балансі лізингодавця, грошові потоки у компанії “Слобода КО” складаються з повністю віднесеної на собівартість орендної плати і розрахованої на її основі податкової економії. Амортизаційні відрахування проводяться балансоутримувачем майна, в даному випадку це лізингова компанія, тобто в аналізі лізингоотримувача відповідний грошовий потік не виникає. Грошові потоки для компанії “Слобода КО” представлені в табл. 5.

Таблиця 5

Грошові потоки при лізингу обладнання (майно обліковується на балансі лізингодавця), грн

Розрахунок NPVC для описаної ситуації виглядає наступним чином (формула 3).

NPVC=

(3)

Ефект від застосування лізингу складе 6921 грн. (94909 грн. - 87989 грн.). Таким чином, за даних умов для компанії “Слобода КО” лізинг майна, незалежно від вибору балансоутримувача активу, є більш вигідним, ніж його придбання.

Необхідно виділити, що лізинг не завжди є більш пріоритетним для підприємства. Якщо б це було так, ніхто б не купував би обладнання для розширення виробничої діяльності. В даному випадку лізингова компанія “Райффайзен Лізинг Аваль” запропонувала компанії “Слобода КО” досить вигідні умови договору.

Слід також зазначити, що незважаючи на очевидну перевагу лізингу в даному прикладі, для проведеного нами аналізу характерна деяка суб'єктивність. Можна виокремити принаймні дві обставини. По-перше, ми умовно вважали в прикладі, що компанія “Слобода КО” і у випадку купівлі, і у випадку лізингу обладнання буде застосовувати прямолінійний метод нарахування амортизації. Але компанія на умовах лізингу у відповідності до вітчизняного законодавства має можливість нараховувати інші методи нарахування амортизації: зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивного. По-друге, якщо компанія набуває майно у власність, вона має можливість продати його або здати в оренду в будь-який момент часу, що призведе до зміни грошових потоків.

Даний підхід - порівняння дисконтова них затрат при аналізі ефективності купівлі-лізингу - не єдино можливий. Такий аналіз можна здійснити, розраховуючи вартість капіталу за лізинговим договором і порівнюючи її з вартістю банківського капіталу (мається на увазі купівля майна за рахунок банківського кредиту). Якщо відсоткова ставка за лізинговим договором менше ставки за кредитом, то лізингова угода виявляється більш доцільною для компанії “Слобода КО”, тобто вона обійдеться для неї дешевше, ніж залучення кредиту для купівлі обладнання.

Отже, поєднуючи фінансове та товарне кредитування, лізинг має низку переваг, що забезпечують його конкурентоспроможність на світових ринках, але він має також низку недоліків (табл. 6.).

Таблиця 6

Характеристика переваг та недоліків лізингу

Слід зазначити, що мінімізувати ризики за лізинговими операціями, або повністю їх виключити можливо, для цього потрібно ретельно обдумати згоду на надання лізингу, провести комплексний аналіз лізингоотримувача, розробити графік грошових надходжень. Багато з науковців вважають, що лізингові схеми мають понижений ступінь ризику.

3. Стратегія розвитку фінансового сектору України до 2015 року

3.1 Сучасний стан та загальні проблеми фінансового сектору

Вітчизняний фінансовий сектор за роки свого становлення досяг певного рівня розвитку. В Україні на початку 2008 року діяло 175 банків, 482 страхові компанії, 765 кредитних спілок, 323 ломбардів, 324 компанії з управління активами, 90 недержавних пенсійних фондів та близько 900 інвестиційних фондів різного типу. Було випущено в обіг цінних паперів загальним обсягом 424,3 млрд.грн. Активи вітчизняної банківської системи становили близько 618 млрд.грн., майже 80% яких припадало на кредитні операції банків. Активи страхових компаній досягли 32,3 млрд.грн. Активи кредитних спілок сягнули 5,36 млрд. грн. Активи інших небанківських кредитних установ складали 1,14 млрд. грн. Ними було надано майже 164 тисячі кредитів загальним обсягом 1,3 млрд. грн. Наприкінці минулого року в Україні діяло 39 фінансових компаній, що мали право надавати послуги з факторингу та 27 фінансових компаній, які отримали дозвіл на укладання договорів з фінансового лізингу. Усього упродовж року ними було укладено договорів факторингу на суму 485 млн. грн., а обсяг діючих договорів з фінансового лізингу склав 20,2 млрд.грн. Ліцензію на право залучати кошти установників управління майном з метою фінансування будівництва житла мали 101 фінансова компанія, які упродовж року створили 70 Фондів з фінансування будівництва (ФФБ) та залучили коштів на загальну суму 5,92 млрд. грн. Усього в Україні на кінець року діяло 311 ФФБ та 5 Фондів для проведення операцій з нерухомістю (ФОН).

У цілому фінансовий сектор розвивається досить динамічно. Разом з тим слід зазначити, що цей розвиток має дискретний та непропорційний характер, а загальний його рівень не відповідає зростаючим потребам національної економіки та суттєво відстає від середньоєвропейских параметрів. Попри досить високу динаміку свого формування, фінансовий ринок України, поки що не став головним та зручним механізмом реалізації інвестиційних програм держави, суб'єктів підприємницької діяльності та домашніх господарств.

У структурі українського фінансового ринку невиправдано малою є частка небанківського фінансового сегменту, на яку припадає тільки 7% загального обсягу активів фінансових установ. Торгівельно-розрахункова інфраструктура фондового ринку є незручною, витратною і до кінця не сформованою. Як наслідок більше 90% усього обсягу цінних паперів, емітованих в Україні, обертаються на неорганізованому позабіржовому ринку. Фінансові установи України надають клієнтам досить вузький спектр фінансових послуг, більшість яких має незадовільній рівень якості, а законні права та інтереси споживачів цих послуг погано захищені.

Одним з головних чинників такого стану справ є недосконале правове середовище та вади державного регулювання. Нормативно правова база, що покликана регулювати різні аспекти професійної діяльності на фінансовому ринку, є досить суперечливою та не повністю сформованою.

Розпорошення державного регулювання і нагляду унеможливлює комплексний підхід до розвитку ринку як цілісної системи та не дозволяє забезпечити ефективного контролю за діяльністю фінансових конгломератів та консолідованого нагляду за професійними учасниками різних сегментів ринку. Це в свою чергу зумовлює фрагментарність розвитку ринку, тінізацію та криміналізацію діяльності на ньому, а також надмірного витоку капіталу з країни. Існуюча правова база не забезпечує ефективної протидії маніпулюванню цінами особливо на фондовому ринку та незаконному використанню інсайдерської інформації. Невизначеність щодо шляхів та меж саморегулювання, з одного боку - призводить до невиправданого втручання держави в ринкові процеси, а з іншого - не дозволяє підключити до ефективної розбудови фінансового ринку інтелектуальні та організаційні ресурси професійних об'єднань його учасників.

Розвиток фінансового сектору гальмується насамперед низькою капіталізацією фінансових установ. Загальний капітал усієї банківської системи України дорівнює власному капіталу одного середнього за розмірами європейського банку. Неадекватність капіталу банківських установ компаній виступає серйозним бар'єром для забезпечення реального сектору вітчизняної економіки довгостроковими фінансовими ресурсами, а недокапіталізованість страхових компаній унеможливлює страхування масштабних ризиків в енергетичній, екологічній та фінансових сферах, стримує розвиток аграрного та медичного страхування.

Інвестиційні можливості фінансових установ обмежуються дефіцитом привабливих для довгострокового розміщення коштів фінансових інструментів. Нерозвиненність інститутів спільного інвестування, страхування життя, недержавної пенсійної системи та довірчого управління не дозволяє в повній мірі залучати заощадження домашніх господарств до інвестиційного процесу. Цьому також заважає відсутність дієвих механізмів податкового стимулювання інвестиційної активності громадян та законодавчих засад для впровадження інвестиційного страхування.

Одним з суттєвих чинників, що негативно впливає на розвиток ринку в цілому є низька транспарентність державних регуляторних органів та інформаційна закритість фінансових установ, зокрема, нестача інформації щодо результатів їх діяльності та послуг, що вони надають. Існуючі законодавчі вимоги та процедури розкриття інформації не відповідають міжнародно визнаним стандартам і потребам інвесторів та споживачів фінансових послуг, не дозволяють оцінити рівень надійності, кредитоспроможності та фінансової стійкості операторів ринку. Цьому, зокрема, заважає нерозвиненість системи рейтингових оцінок та існуючий монополізм на ринку вітчизняних рейтингових послуг, відсутність практики оцінки та розповсюдження інформації щодо результативності інвестиційної діяльності компаній з управління активами та інституційних інвесторів.

Характерною особливістю вітчизняних фінансових установ є невідповідність їх діяльності міжнародним стандартам, зокрема правилам та процедурам, визначеним Директивами Європейського Союзу. Найбільш суттєвими відхиленнями від загальновизнаних стандартів є: низький рівень уніфікації регуляторних вимог до фінансових установ, у тому числі до розкриття регулярної та особливої інформації; відсутність дієвих механізмів захисту законних прав акціонерів особливо у випадку банкрутства або реструктуризації товариств та клієнтів фінансових установ у випадку шахрайства та зловживань з боку менеджерів і власників.

3.2 Ринок лізингових послуг

В країнах з розвинутою ринковою економікою частка лізингу в інвестиціях в основні засоби досягає 15 - 30 відсотків. В Україні, незважаючи на те, що в останні три роки темпи розвитку лізингу зросли, і його частка в інвестиціях в основні засоби у 2007 році досягла 8 відсотків.За експертними оцінками через механізм лізингу в Україні може бути інвестовано щонайменше 100 млрд. грн. Разом із тим, на початок 2008 року фактичний обсяг ринку лізингу склав 14 млрд. грн. Вітчизняна галузь лізингу представлена переважно лізингом легкового автотранспорту. Слабо розвинутим є лізинг виробничих основних фондів, машин та обладнання для сільського господарства, галузі медицини, житлово-комунального господарства, освіти та науки тощо.

До найбільш суттєвих проблем, що стримують розвиток лізингу в Україні, слід віднести:

Недосконалість законодавчого забезпечення, що знаходить свій прояв у існуванні правових та неврегульованості окремих складових лізингової діяльності.

Вади податкової політики. Режим оподаткування ПДВ лізингової діяльності є дискримінаційний у порівнянні з банківською діяльністю, незважаючи на те, що фінансовий лізинг, як і банківське кредитування, є фінансовою послугою, а лізингодавці несуть більше ризиків, ніж банки. Існуюче податкове законодавство не стимулює розвиток інвестиційного лізингового механізму- має місце невідповідність строків податкової амортизації предметів лізингу тривалості строкам їх корисного використання, особливо щодо лізингових активів, які належать до 3-ї групи основних засобів. Податкові обмеження щодо віднесення на валові витрати коштів, які витрачаються на страхування лізингових активів, суттєво збільшують ризики лізингодавців (останні, будучи власниками основних засобів, передають їх у багаторічне користування лізингоодержувачам).

Відсутність довгострокових джерел фінансування оновлення основних засобів у бюджетних установ галузей соціальної інфраструктури (медицина, комунальне господарство, освіта та наука).

Недостатня кількість кваліфікованих кадрів у сфері лізингу та низька обізнаність з питань лізингу серед представників малого та середнього бізнесу.

Обмеженість довгострокових фінансових ресурсів на внутрішньому ринку України.

Державна політика щодо ринку лізингових послуг має бути спрямована на те, щоб фінансовий лізинг став важливим інструментом технічного переоснащення підприємств, розвитку сільського господарства, житлово-комунального господарства, а також малого та середнього бізнесу.

З огляду на зазначене вище, основними напрямками державної політики у сфері розвитку фінансового лізингу повинні стати:

Удосконалення цивільного та фінансового законодавства щодо лізингу, інтеграція національного лізингового законодавства у міжнародне.

Розвиток інфраструктури лізингу та активізація її використання учасниками ринку.

Створення умов для запровадження механізму рефінансування портфелів лізингових угод.

Підготовка у навчальних закладах спеціалістів з питань лізингу.

Розширення можливостей використання бюджетними установами галузей соціальної інфраструктури (медицина, комунальне господарство, освіта та наука) інвестиційного механізму лізингу для оновлення основних засобів.

Створення умов для зростання фінансової стійкості лізингодавців, збільшення їх капіталізації, впровадження лізинговими компаніями сучасних систем управління ризиками.

Для розвитку ринку фінансових лізингових послуг необхідно:

Удосконалити загальне та спеціальне законодавство з питань лізингу, зокрема, усунути неточності і протиріччя між нормами Цивільного та Господарського кодексів України та інших законів України. Внести зміни до Закону України „Про фінансовий лізинг” з метою поліпшення механізму проведення операцій фінансового лізингу, захисту прав та інтересів сторін лізингової угоди (протягом року з моменту прийняття Стратегії).

Внести зміни до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” з метою приведення його норм у відповідність до норм цивільного законодавства. Запровадити механізм інвестиційно-орієнтованої політики податкової амортизації для основних засобів виробничого призначення (3-я група основних фондів) при одержанні їх у фінансовий лізинг. Зняти обмеження щодо віднесення на валові витрати вартості страхування предметів лізингу. Усунути надмірне оподаткування нерезидентів, які здійснюють лізингову діяльність в Україні (протягом року з моменту прийняття Стратегії).

Внести зміни у Закон України «Про податок на додану вартість», спрямовані, насамперед, на врегулювання питання оподаткування відсотків та комісій, що сплачуються у складі лізингового платежу при фінансовому лізингу(протягом року з моменту прийняття Стратегії).

Внести зміни у Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг” що передбачатимуть удосконалення регулювання діяльності учасників ринку лізингу(протягом року з моменту прийняття Стратегії).

Розробити законодавство щодо створення позабюджетних місцевих цільових фондів, призначених для довгострокового (3-5 років) фінансування оновлення основних засобів у галузях соціальної інфраструктури (охорона здоров'я, комунальне господарство) іншими, ніж купівля, інвестиційними механізмами (упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії).

Привести Державний класифікатор України „Класифікація основних фондів” (Класифікація основних фондів ДК 013-97) в сфері лізингу у відповідність до чинних законодавчих актів з метою упорядкування процесу віднесення основних засобів до певних їх груп та забезпечення економічно обґрунтованого нарахування по них амортизаційних відрахувань (протягом року з моменту прийняття Стратегії).

Завершити процедуру приєднання до конвенцій УНІДРУА “Про міжнародний факторинг” та “Про міжнародний фінансовий лізинг”.

Ратифікувати Конвенцію УНІДРУА “Про міжнародні права на мобільне обладнання” та Кіотської Конвенції “Про спрощення та гармонізацію митних процедур”(протягом року з моменту прийняття Стратегії).

Приєднатися до Конвенції ЮНСІТРАЛ “Про відступлення дебіторської заборгованості у міжнародній торгівлі”(протягом року з моменту прийняття Стратегії).

Розробити механізми рефінансування портфелів лізингових угод, зокрема через процедури їх продажу та сек'юритизації (стандартизації лізингових угод з наступним випуском цінних паперів під забезпечення пакетів стандартизованих лізингових угод), застосування лізингу у державних інвестиційних проектах.

Розробити типові положення щодо організаційної структури лізингових компаній, управління їх ризиками, а також з інших питань, спрямованих на підвищення фінансової стабільності та ефективності діяльності вітчизняних лізингодавців (протягом року з моменту прийняття Стратегії).

Організувати підготовку фахівців з питань лізингу у вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти, на підставі укладених договорів з підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами.

Розробити методичні рекомендації щодо ведення бухгалтерського обліку лізингу, розрахунку ануїтетних лізингових платежів(протягом року з моменту прийняття Стратегії).

Розробити науково-практичний коментар до законодавства України з питань лізингу та створити консультативний центр для потенційних та існуючих учасників ринку лізингу, перш за все, представників малого та середнього бізнесу.

Планується, що передбачені даною Стратегією заходи дозволять забезпечити умови для випереджаючого розвитку фінансового ринку в порівнянні з темпами зростання валового внутрішнього продукту. Підвищення рівня розвитку фінансового ринку у 2015 році характеризуватиметься такими показниками:

- частка загальних активів банківської системи дорівнюватиме розміру валового внутрішнього продукту України;

- відношення вартості сукупних чистих активів інвестиційних фондів, а також накопичень недержавних пенсійних фондів, до валового внутрішнього продукту досягне 10 відсотків;

- вартість щорічних випусків облігацій місцевих позик збільшиться у шість разів і сягне 1 млрд. грн.

- співвідношення страхових премій і валового внутрішнього продукту досягне 12 відсотків;

- капіталізація ринку акцій по відношенню до валового внутрішнього продукту становитиме у 2015 році 90 відсотків;

Фінансовий ринок в результаті реалізації заходів, передбачених даною

Стратегією, зазнає якісних змін.

Доступ до ринку капіталу отримають більшість вітчизняних компаній. Значно збільшиться кількість первинних розміщень акцій цих компаній на ринку цінних паперів. Загальний кількість торгівельних угод, що здійснюватиметься на організованому фондовому ринку, у вартісному виразі перевищуватиме 50 відсотків загального обсягу торгівлі цінними паперами.

Істотно розшириться асортимент інструментів фінансового ринку і послуг, що надаються фінансовими установами громадянам і підприємницьким структурам. Частка послуг зі страхування життя у загальному обсязі страхових послуг має складати не менше 30 відсотків.

Передбачається прискорення розвитку інститутів колективних інвестицій. Серед інвесторів на фінансовому ринку значно збільшиться частка громадян та фондів, орієнтованих на довгострокове вкладення коштів.

До 2015 року на фінансовому ринку Україн має з'явитися єдиний державний регулятор, наглядові функції будуть відокремлені від регуляторних та буде запроваджена система пруденційного нагляду в усіх ринкових сегментах.

Очікується, що в 2015 році залучення фінансових коштів за допомогою розміщення вітчизняними компаніями акцій і облігацій на внутрішньому фінансовому ринку складе не менше 25 відсотків загального обсягу інвестицій в основний капітал великих і середніх підприємств. З урахуванням залучення кредитів і позик у вітчизняних банків і на міжнародному ринку капіталу цей показник досягне 40 відсотків.

Висновок

Щодо вітчизняних реалій, то переваги фінансового лізингу використовуються не повністю. Фінансовий лізинг у цілому в економіці і зокрема в аграрному секторі ще не посів належного йому місця.

Кількість укладених договорів фінансового лізингу в 2 кварталі 2012 року зменшилася на 116 (- 4,3%) у порівнянні з аналогічним періодом минулого року і склала 2552 договора.

У вартісному вираженні, обсяг укладених договорів за 2 квартал 2012 року збільшився у порівнянні з минулим роком на 144% і склав 6,749 млрд. грн.

Вартість діючих договорів фінансового лізингу станом на кінець 2 кварталу 2012 р. збільшилася на 6,2 млрд. грн. (18,5%) у порівнянні з кінцем 1 кварталу 2012 р. і становить 39,7 млрд. грн.

У порівнянні з кінцем аналогічного періоду минулого року зростання ринку складає 24,5% або 7,8 млрд. грн.

У кількісному вираженні обсяг діючих договорів на кінець 2 кварталу 2012 року становить 21672 угоди.

На кінець звітного періоду у порівнянні з 2012 роком спостерігається збільшення питомої ваги договорів строком дії до 2 років, від 5 до 10 та більше 10 років та зменшення частки угод, що укладалися на строк від 2 до 5 років.

Серед діючих договорів фінансового лізингу на кінець другого кварталу 2012 року, як і раніше, переважають угоди в галузі транспорту (61,10%), сільського господарства (15,92%), будівництва (5,54%) та сфері послуг (5,39%), при чому питома вага договорів у галузі сільського транспорту зросла майже на 4 процентних пункти у порівнянні з кінцем другого кварталу 2011 року.

Найбільшим попитом серед предметів лізингу користується транспорт (60,32%) - питома вага зросла на 10 пунктів, а також сільськогосподарська техніка (13,85%) та компютерна техніка (4,91%).

Основними джерелами фінансування лізингових операцій в поточному періоді були позичкові кошти, в тому числі банківські кредити (95,76%), при цьому їх питома вага збільшилась більше ніж на 10 пунктів у порівнянні з минулим роком, а питома вага власних коштів лізингових компаній у порівнянні з минулим роком зменшилась більш ніж на 10% і становить 4,06%.

Головними причинами обмеженого використання фінансового лізингу є недосконалість законодавства про лізинг, монопольне становище лізингодавців на ринку лізингових послуг, слабкий фінансово-економічний стан багатьох аграрних підприємств, їхня неспроможність своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі, висока вартість лізингових угод, яка пропонується низкою лізингових компаній.

Головною причиною обмеженого використання лізингових угод для відтворення матеріально-технічної бази сільськогосподарського виробництва є несприятливі фінансові умови їх здійснення. Залучення техніки та інших основних засобів за договорами лізингу, коли норма прибутку по галузі значно нижча від вартості позичкового капіталу, може призводити до ще більших проблем у відтворенні активів.

Розвязання цих проблем повязане з вирішенням таких питань:

- із законодавчим запровадженням інвестиційних пільг в оподаткуванні субєктів господарювання, які здійснюють реальні інвестиції. Цей захід буде не лише стимулювати інвестиційну діяльність, а й протидіяти циклічності економічного розвитку. Завдяки цьому і для сільгосппідприємств буде залучено в економічний механізм господарювання ефект податкового щита та підвищиться привабливість лізингових угод;

- зі встановленням реального паритету цін на сільськогосподарську та промислову продукції, який забезпечував би сільськогосподарським товаровиробникам одержання норми прибутку на вкладений капітал на рівні середнього по народному господарству;

- зі зниженням вартості залучення позикового капіталу, що зробить його дешевшим, знизить обсяги регулярних лізингових платежів і сприятиме розширенню лізингових угод, а отже, й підвищенню рівня продовольчої безпеки України.

Список використаних джерел

1. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" із змінами та доповненнями від 28.12.1994 р.

2. Закон України "Про фінансовий лізинг" від 11.12.2003 // ВВР. 2004. № 15. 231 с.

3. Хрипач В.Я., Сума Г.З., Андросевич Е.И. Экономика предприятия. Минск: Эконопресс, 2000. 460 с.

4. Економіка підприємств за редакцією А.А.Фастовець. К, 2000. 571 с.

5. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємств / Навчальний посібник. Львів: Спалах, 1998.

6. Внукова Н, Ольховиков. Мир лизинга. Харьков, 1994.

7. Размещение производительных сил / Учебник для вузов. М.:Экономика, 1994. 588 с.

8. Примак Т.О. Економіка підприємств / Навч. посібник. К., 1994. 107 с.

9. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. 5-е вид., перероб. і доп. К.: Знання, 2008. 583 с.

10. Горбатенко О.А. Проблеми та перспективи розвитку лізингових відносин в Україні / О.А. Горбатенко // Фінанси України. 2012.№13. С. 123-126.

11. Науменкова С.В. Ринок фінансових послуг [Текст]/ С. В. Науменкова, С. В. Міщенко. К.: Знання, 2010. Книга. 532 с.

12. Рейтинг компаній [Електронний ресурс] // Асоціація “Українське об'єднання лізингодавців”:[сайт]. Режим доступу: http://www.leasing.org.ua/ ua/rating/- Назва з екрана.

13. Шелудько В. М. Фінансовий ринок [Текст]: навч. посіб. / В.М. Шелудько. К.: Знання, 2008. 535 с.

14. Ярошевич Н.Б. Переваги та недоліки лізингу як виду кредитування засобів виробництва в Україні / Ярошевич Н.Б.// Збірник науково-технічних праць Наукового віснику НЛТУ України. 2009. Вип. 19.5. С. 241-246.

Размещено на Allbest.ru