Фінанси регіонів

Размещено на http://allbest.ru

ВСТУП

Складність рішення регіональних фінансової скрути визначається як формувалися нові підходи до управління території, а й неможливістю вироблення цих цілей в умовах певної універсальної моделі дії, що, передусім, пов'язані з великий диференціацією в рівнях соціально - економічного розвитку, як самих регіонів, і які входять у до їхнього складу муніципальних утворень. Причому на сьогодні ще склалися у досить закінченому вигляді теорія і практика комплексної оцінці рівня розвитку регіонів і територій, аналізу їх соціально - економічної диференціації і типізації, зокрема з урахуванням фінансово - бюджетного аспекти їх розвитку. Це утрудняє формування фактично необхідної системи досить гнучких підходів до управління соціально - економічним розвитком регіонів і території, зокрема з допомогою інструментів регіональних фінансів України й фінансової політики.

Фінанси регіону - ця прямий «зліпок» з його економіки, йогопроизводственно економічної та її ресурсної бази. Разом з його фінансами регіону - невід'ємна складова частина фінансової систем країни. Їх утримання і соціально - економічних функцій визначаються тими самими характеристиками, що у фінансів країни загалом, які роль відрізняється лише специфікою тих завдань управління, яка реалізується цьому - регіональному чи місцевому - рівні федеративної структури держав з урахуванням сформованих і нормативно закріпленої системи розподілу повноважень і персональної відповідальності Федерації, її суб'єктів та інститутів місцевого самоврядування.

1. ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ВИНИКНЕННЯ МІСЦЕВИХ ФІНАНСІВ

фінанси регіональний політика

Становлення та розвиток місцевих фінансів обумовлено історичними аспектами розвитку соціально-економічної системи держави та завдань і функцій органів місцевого самоврядування.

У першій половині ХІХ ст. з'являються теоретичні дослідження в сфері місцевих фінансів, зокрема в роботах видатних класиків-економістів А. Смітта, Дж. Рікардо досліджуються проблеми фінансового забезпечення місцевих господарств [1]. Однак становлення наукових поглядів на місцеві фінанси як відокремленої науки почалося в другій половині ХІХ ст. - початку ХХ ст., що вимагало теоретичного обґрунтування сутності місцевих фінансів. В цей період виникає високий науковий інтерес до проблем фінансування місцевих фінансів, формування місцевих фінансових інститутів. Що пов'язано із завершенням становлення в більшості країн Західної Європи й Північної Америки органів місцевого самоврядування та регіональних органів влади, конституційним визнанням прав комун, общин, муніципалітетів, регіонів, провінцій, штатів та інших адміністративно-територіальних утворень [2].

В наукових працях цього періоду місцеві фінанси розглядаються як “фінанси місцевих союзів”, “місцеве фінансове господарство”, “спілки публічного характеру”, “місцеве фінансове господарство адміністративних одиниць”.

Словник братів Гранат дає таке визначення місцевих фінансів: “Фінанси - це сукупність матеріальних засобів, що є в розпорядженні держави і підлеглих їй одиниць самоврядування для досягнення мети цих політичних тіл. Планомірна їхня дальність, спрямована на досягнення необхідних матеріальних засобів і на витрачання їх, є фінансовим господарством, яке називається державним, якщо суб'єктом його є держава, або місцевим (земським, міським, общинним і т. ін.), якщо його ведуть органи місцевого самоврядування” [3].

В. М. Твердохлєбов під місцевими фінансами розумів “господарство місцевих спілок” [4], тобто дане трактування відповідає визначенню місцевого самоврядування.

В період існування СРСР був здійснений важливий крок для становлення і розвитку місцевих фінансів. Так, у Положенні про місцеві фінанси СРСР від 26 квітня 1926 року зазначалося, що “місцеві фінанси” є складовою частиною єдиної системи фінансів Союзу РСР і перебувають у безпосередньому віданні місцевих рад та їх виконавчих комітетів (або президій міських рад) у випадках, передбачених законодавством союзних республік". Дане визначення не розкриває суті місцевих фінансів, а лише визначає розпорядника місцевих фінансів.

У працях І. О. Смірнова, В. А. Шавріна зазначається, що місцеві фінанси СРСР представлені місцевими бюджетами, які включені разом із бюджетами державного соціального страхування до складу єдиного державного бюджету [4]. Дане визначення суперечить принципам фінансової незалежності органів місцевого самоврядування, хоча відповідає законодавчим актам Радянського Союзу. Авторами визначена централізована система місцевих фінансів, яка підпорядкована загальній системі фінансів.

Отже, у ХІХ - на початку ХХ ст. поняття «місцеві фінанси» відображало: переважно грошовий характер фінансових відносин; нерівноправність суб'єктів таких відносин, у якій одна із сторін мала владні повноваження; створення фондів грошових засобів у формі місцевих бюджетів; примусовий характер участі домогосподарств і підприємств у таких відносинах у зв'язку з необхідністю регулярного поповнення місцевого бюджету задля утримання місцевої адміністрації та виконання господарських функцій; формальний характер фінансових відносин тощо [5, с. 74].

На цьому етапі розвитку місцевих фінансів розгорнулися дослідження фінансових відносин суто грошового характеру в тісному взаємозв'язку з державним устроєм, законодавством і розвитком національного господарства.

У другій половині ХХ ст. - на початку ХХІ ст. якісний розвиток місцевих фінансів відбувався через зміну ролі держави в економічному відтворенні. Унаслідок зростання значення підприємницького сектору в економіці був розширений об'єкт місцевих фінансів через дослідження не лише централізованих, а й децентралізованих фондів грошових ресурсів на місцях та їх впливу на розвиток місцевого господарства. У такий спосіб відбулося збільшення уже існуючого переліку фінансових інститутів (місцевий бюджет, місцеві доходи, місцеві видатки, муніципальний кредит, муніципальна власність) за рахунок фінансів підприємств комунальної власності, громадських послуг та різновидів позабюджетних фондів. Одночасно змінилося і їх призначення: якщо до цього формування місцевих бюджетів розглядалося як «самоціль», що було індикатором рівня розвитку реального сектору, соціально-економічних відносин в регіоні чи важелем муніципального регулювання, то в другій половині ХХ ст. перетворилися насамперед на інструмент державного регулювання [5, с. 75].

Розпад СРСР обумовив виникнення в Україні власних наукових концепцій місцевих фінансів. Так В. І. Кравченко [6] розглядає місцеві фінанси як систему формування, розподілу і використання доходів територіальними громадами та місцевими органами влади з метою виконання покладених на них завдань і функцій.

Професор Кириленко О. П. [7] характеризує місцеві фінанси як систему фінансових відносин з приводу формування, розподілу і використання фінансових ресурсів, необхідних органам місцевого самоврядування для виконання покладених на них завдань. Автори не вказують на соціально-економічний характер відносин, який випливає із соціально-економічного призначення місцевих фінансів.

Наукові судження О. Д. Василика [8] спрямовані на розкриття економічної сутності місцевих фінансів. Це сукупність форм і методів створення і використання фінансових ресурсів для забезпечення органів місцевого самоврядування виконання покладених на них функцій в галузі економічного і соціального розвитку відповідних територій.

Дослідження праць по проблемам місцевих фінансів дозволило дійти до висновку щодо сутності і ролі місцевих фінансів. Отже, місцеві фінанси необхідно розглядати як сукупність соціально-економічних відносин, які пов'язані з акумуляцією фінансових ресурсів, з їх розподілом і перерозподілом для вирішення завдань місцевих органів влади.

Місцеві фінанси реалізують свою економічну сутність через функції, які вони виконують, а саме:

- розподіл і перерозподіл ВВП. Поряд із державним регулюванням діяльності соціально-економічної сфери здійснюється її муніципальне регулювання. Місцеві органи влади у сфері своєї компетенції здійснюють нормативне регулювання соціально-економічної діяльності суб'єктів господарювання, які діють на їх території;

- формування фіскальної політики на місцевому рівні. Фіскальна політика дає змогу формувати фінансові ресурси для розв'язання завдань, що покладаються на місцеві органи влади. Фіскальна політика на місцевому рівні загалом спрямовується державою, але окремі її складові формуються фіскальною діяльністю місцевих органів влади, яка може здійснюватись на їх розсуд;

- фінансування громадських послуг. Ефективність реалізації даної функції залежить, головним чином, віл стану фінансів місцевих органів влади. Сучасна модель надання таких послуг громадянам базується на диверсифікації та поєднанні різних форм організації господарської діяльності, що є визначальним чинником її ефективності та динамічного розвитку. Держава надає лише певний мінімум набору та обсягів суспільних послуг, які може підтримувати суспільство, оплачуючи їх за рахунок податків. Органи місцевого самоврядування та комунальні підприємства беруть на себе функцію вироблення таких необхідних суспільних послуг, виробництво яких є або стало неможливим у приватному секторі;

- забезпечення економічного зростання територій. Вплив фінансів місцевих органів влади на економічне зростання здійснюється через капітальні витрати, діяльність на ринках позичкового капіталу, нерухомості та землі [9].

В сучасних умовах функціонуванням місцевих фінансів визначається законодавчими актами, які регулюють діяльність місцевої влади. Це Європейська хартія про місцеве самоврядування [10], яку Україна підписала у 1996 році; Конституція України; Бюджетний кодекс України [11]; Закон України «Про місцеве самоврядування» [12] .

Аналіз вітчизняної законодавчої бази, яка регламентує функціонування місцевого самоврядування в Україні, дає можливість виділити принципи організації місцевих фінансів, які передбачають: обов'язкове розмежування функцій і повноважень між державною владою і місцевим самоврядуванням; чіткий поділ дохідних джерел і видатків між державним і місцевими бюджетами; надання власних дохідних джерел; самостійність у формуванні та використанні фінансових ресурсів; державну фінансову підтримку не самодостатніх територіальних громад, проведення фінансового вирівнювання; раціональне використання фінансових ресурсів; здійснення контролю за використанням ресурсів; гласність і відкритість у формуванні та використанні фінансових ресурсів місцевого самоврядування.

Складові місцевих фінансів тісно пов'язані між собою, хоча мають власну сферу функціонування. Центральне місце в системі місцевих фінансів належить місцевим бюджетам, які є важливим знаряддям впливу на розвиток економічної і соціальної сфери.

2. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕГІОНАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ТА КРАЇН ЄС

Для постійного підтримання безпечного стану фінансової системи регіону необхідно здійснювати заходи, що забезпечують позитивну динаміку основних показників фінансового стану ефективним використанням подальшим нарощенням та збереження фінансового потенціалу регіонів діяльністю місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і територіальних громад. Для подолання деструктивних явищ у розвитку фінансів регіонів необхідно залучати загальні й специфічні, відповідно до особливостей регіону, заходи з реалізації регіональної фінансової політики, які охоплюватимуть весь спектр її складових і враховуватимуть індивідуальні характеристики регіону. Серед таких заходів можна виділити наступні [13, с. 163]:

- складання та реалізація регіональних інвестиційних програм у тісному взаємозв'язку з питаннями реорганізації діючих виробництв і створення нових з урахуванням ситуації на локальному ринку праці в адміністративних районах, запровадження передових інноваційних технологій;

- надання додаткових пільг закордонним інвесторам, які сприятимуть розширенню сфери прикладання праці та виробництву конкурентоспроможної продукції;

- стимулювання розвитку підприємництва, насамперед малого та середнього бізнесу, як головного чинника, рушійної сили соціально-економічного розвитку регіонів, підвищення зайнятості населення, наповнення місцевих бюджетів;

- надання державної (регіональної) підтримки через реалізацію довгострокових регіональних соціально-економічних програм, що підвищить ефективність управління регіонами і сприятиме ліквідації територіальних диспропорцій;

- створення "полюсів (центрів) соціально-економічного зростання" в соціально-економічних районах, які допоможуть створити потужний економічний каркас території, дадуть змогу зекономити частину фінансових коштів та оптимізувати міграційні процеси;

- посилення заходів регіональних управлінь СБУ, МВС України, ДПА, КРУ щодо збереження фінансових ресурсів регіону.

Для реалізації регіональної політики фінансової стабільності і росту необхідно після проведення оцінювання стану фінансової системи регіону, аналізу господарської специфіки регіону, а саме його природно-ресурсного потенціалу, наявних фінансових і трудових ресурсів, ураховуючи реальні можливості та обмеження їх оптимального використання й основні проблеми регіону, здійснити вибір пріоритетних для регіону матеріальних виробництв, завдяки розвитку яких стане можливим підвищення ефективності їх функціонування. Одночасно треба зазначити, що реалізація заходів, направлених на досягнення стабілізації виробництва в регіонах, повинна супроводжуватися мінімально можливими негативними наслідками в соціальній та екологічній сферах.

Отримавши оцінку і прогноз стану фінансової системи регіону або динаміки значень його показників, планують та реалізують відповідні заходи для забезпечення фінансової стабільності і розвитку. Планування заходів щодо гарантування безпечного стану фінансової системи - проміжні й кінцеві завдання і цілі, що стоять перед системою фінансової безпеки, механізми координації поточної діяльності та розподілу ресурсів, стратегії на випадок надзвичайних обставин. Існує три основних типи планів [13, с. 165]. По-перше, плани-цілі, що являють собою набір якісних і кількісних характеристик гарантування безпечного стану фінансової системи та його окремих елементів у майбутньому. Плани-цілі використовуються при великих термінах або при принциповій непередбачуваності конкретних подій у майбутньому, що зумовлює їхню невизначеність. По-друге, плани для повторюваних дій, що вказують їх терміни, а також порядок здійснення в стандартних ситуаціях. По-третє, плани для неповторюваних дій, що складаються для розв'язання специфічних проблем, які виникають у процесі розвитку і функціонування регіону. Залежно від тривалості планового періоду, цілей та умов планування розрізняють три види планування: стратегічне (перспективне); тактичне (середньострокове); поточне (оперативне).

На стратегічному рівні визначають довгострокові, розраховані на 10-15 років цілі регіону, напрями його розвитку, враховуючи загальну ситуацію на ринку праці, тенденції розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі, концепції й напрями розвитку народного господарства в цілому. До того ж, визначаються трудові, фінансові, матеріальні ресурси, необхідні для досягнення цілей регіону; вибирається метод (стратегія) досягнення цих цілей. Оформляють результати стратегічного планування у вигляді концепцій та програм розвитку.

На тактичному рівні загальні цілі конкретизуються на коротший період 2-5 років, і відповідно до поставлених завдань залучаються необхідні ресурси. Тактичне планування полягає в ухваленні рішення про вибір траєкторії щодо гарантування безпечного стану фінансової системи. При цьому визначаються дії влади, порядок використання ресурсів, розв'язується задача оптимізації з урахуванням передбачуваних впливів зовнішнього середовища. Детально розраховуються кошти і способи досягнення цілей, використання ресурсів, необхідні процедури та технологія.

На оперативному рівні вирішуються поточні завдання, які зумовлені кон'юнктурою ринку, відповідно, плани розробляються у межах року. Вкладається в розв'язанні задач стабілізації, спостереження або виконання програми управління. Планування й оперативне управління є завданнями змістової обробки інформації. Безумовна вимога полягає в тому, що планування навіть найважливіших завдань не повинно суперечити стратегічним і тактичним цілям регіону [13, с. 166].

Математичні моделі функцій змістової обробки інформації розробляються з використанням теорії прийняття рішень. Рішення, прийняті при плануванні або оперативному управлінні, доводяться до виконавців. Після цього починається новий цикл управління, у якому поточний стан фінансової системи регіону порівнюється з безпечним, і залежно від величини відхилень значень показників від порогових здійснюється перехід до оперативного управління, або планування.

При тактичному плануванні пропонуємо здійснювати наступні заходи [13, с. 166];

- наслідування поточних напрямів щодо підтримання безпечного стану фінансової системи регіону. Захід необхідно здійснювати в тому випадку, коли стан фінансової системи регіону характеризується як безпечний за класифікацією запропонованої методики оцінювання. Доцільно проводити "політику невтручання", тобто докорінно не змінювати параметри функціонування і розвитку регіону;

- створення резервних фондів на випадок погіршення стану фінансової системи регіону. Оскільки в діяльності регіону наявні джерела для його зростання, доцільно створювати різні резервні фонди, які у випадку погіршення стану фінансової системи регіону можна буде використовувати для його підтримки на етапі, під час якого буде проводитись аналіз причин погіршення стану і розроблятися заходи щодо їх нейтралізації;

- визначення показників, що забезпечують поліпшення та покращення стану фінансової системи регіону. Цей аналіз потрібний для розуміння й можливості ефективного управління процесами, що відбуваються в регіоні. Знаючи джерело поліпшення стану фінансової системи регіону, можна більш ефективно використовувати ті можливості, які воно надає. Крім того, при забезпеченні фінансової безпеки регіону важливо не внести негативних змін у значення його показників;

- спостереження за складовими фінансової системи регіону, що забезпечують її безпеку з метою запобігання утворенню можливих негативних тенденцій у них. Необхідно проводити аналіз темпів зростання за визначеними показниками фінансової безпеки, оскільки зниження темпів приросту цих показників може свідчити про необхідність забезпечення поліпшення показника або пошуків інших джерел забезпечення фінансової безпеки регіону;

- виявлення найбільш слабких і проблемних для регіону показників. Подібний захід дозволить застрахувати регіон від непередбаченого негативного впливу небезпек;

- підтримка найбільш слабких та проблемних для регіону показників. Цей захід можна розглядати як потенційне джерело зростання стану фінансової системи регіону, оскільки воно дасть змогу зменшити негативний вплив визначених показників фінансової безпеки регіону;

- відстеження й аналіз процесів, що відбуваються в зовнішньому середовищі. Захід дозволить попереджати наслідки можливих негативних тенденцій впливу зовнішнього середовища на стан фінансової системи регіону. Оскільки забезпечення фінансової безпеки в цілому по країні може погіршуватися, тобто будуть виявлятись ознаки загальнодержавної небезпеки, регіон має бути готовим до впливів подібних тенденцій;

- виявлення найбільш пріоритетних показників фінансової безпеки регіону І вплив на них. Виявлення показників фінансової безпеки регіону, що мають найбільшу питому вагу, можна розглядати як знаходження потенційних джерел його поліпшення;

- аналіз можливих внутрішніх джерел зростання стану фінансової системи регіону. Оскільки економічна ситуація в цілому по країні погіршується, регіон не може розраховувати на допомогу ззовні, таким чином, він може сподіватися тільки на свої внутрішні резерви;

- пошук джерел поліпшення стану фінансової системи регіону в зовнішньому середовищі. Цей захід може полягати в залученні довгострокових великих інвестицій, в одержанні дотацій і субвенцій з боку державних органів влади і пошуку інших джерел фінансування;

- виявлення кризо утворюючих факторів. Цей захід дає можливість проаналізувати причини виникнення подібних тенденцій у розвитку регіону та здійснити на них цілеспрямований управлінський вплив;

- пошук додаткових фінансових ресурсів для максимально швидкого впливу на показники, що найбільш негативно впливають на стан фінансової системи регіону. Гарантування фінансової безпеки регіону, залежно від ситуації, потребує значних фінансових витрат. Необхідно проаналізувати можливі шляхи їх залучення. Це можуть бути як власні фінансові засоби, так і залучені ззовні, як з боку держави, так і з боку приватних інвесторів;

- аналіз джерел поліпшення стану фінансової системи регіону. Цей аналіз є дуже важливим, оскільки виявлення подібних джерел і спрямування на них ціле направлених гарантує фінансову безпеку регіону.

У якості оперативних заходів щодо забезпечення фінансової безпеки регіону виступають:

- використання сформованих раніше резервів;

- додаткове залучення фінансових ресурсів у кризову сферу.

Подібна невелика їх кількість пов'язана з тим, що досить складно проводити масштабні заходи в умовах обмеженості часу.

Саме таке оперативне управління застосовується при виявленні того, що стан фінансової системи регіону є екстремальний. Завдання влади - в короткий час вивести регіон з правового режиму "надзвичайний стан", який характеризується не тільки реальною можливість утрат регіоном продуктивних сил, а й малою ймовірністю їх відновлення в короткий термін. Зволікання із заходами щодо зміни стану фінансової системи може призвести до погіршення становища (залежно від події, що стала причиною введення надзвичайного стану).

У таких випадках використовуються резервні фонди. Здійснюється пошук додаткових фінансових ресурсів для максимально швидкого впливу на показники, що найбільш негативно впливають на стан фінансової системи регіону. Національний банк проводить відповідні заходи щодо забезпечення стабільності роботи банківської системи України з готівкою та безперебійного забезпечення економіки готівковими коштами в умовах надзвичайного воєнного чи особливого періоду.

При здійсненні оцінювання стану фінансової безпеки регіону і виявленні його як загострений чи ускладнений у моделі можна побачити показники, в яких відхилення дорівнює "1". У першу чергу необхідно розробляти й реалізовувати заходи для гарантування фінансової безпеки, щодо поліпшення стану саме цих показників.

При проведенні оцінювання стану фінансової системи регіону й виявленні його як загострений посилюється служба органів внутрішніх справ. Особлива увага звертається на вимоги населення. Приймаються управлінські рішення як на державному, так і регіональному рівні щодо можливості, доцільності та необхідності виконання цих вимог.

Поліпшення значень показників повинні здійснювати підрозділи, які безпосередньо можуть вплинути на фактори, пов'язані з їх розвитком у регіоні. Алгоритм такого управління має наступний вигляд (рис 2.1.) [13, с. 170]:

Рисунок 2.1. - Алгоритм заходів щодо гарантування безпеки фінансової системи регіону

На першому кроці проводиться аналіз множини факторів і визначаються фактори, що впливають позитивно й негативно на зміну значення інтегрального показника фінансової безпеки регіону.

На другому кроці розраховується ступінь впливу зміни кожної факторної ознаки на значення інтегрального показника фінансової безпеки регіону.

Визначення можливих порогів зміни факторів здійснюється на третьому етапі. З цією метою проводиться економічний аналіз цих факторів, і в ситуації, що склалася, формуються довірчі інтервали зміни факторів.

Оскільки зміна кожного фактора на одну одиницю пов'язана з певними витратами, то на четвертому кроці розраховується коефіцієнт витрат, що відображає кількість витрат на одиницю зміни фактора.

На п'ятому кроці відбувається зміна факторів із метою досягнення необхідного значення інтегрального показника. Оскільки це досягнення може бути досягнуто зміною великої групи факторів, то необхідно визначити ефективну зміну. Вона визначається при мінімізації витрат і зміні факторів у визначених межах, розрахованих на третьому кроці.

Цей алгоритм дозволяє ефективно визначати можливості для поліпшення значень показників фінансової безпеки регіону, що дозволить запобігти можливим кризам для нього.

В ЄС існує регіональна політика кожної країни - члена ЄС, мета якої щодо окремих її регіонів може не збігатися із загальними цілями спільної регіональної політики ЄС.

Здійснюючи спільну регіональну політику, ЄС виходить з наднаціональних пріоритетів, у той час як кожен із національних урядів враховує передусім інтереси своєї країни. Таким чином, у кожній країні - члені ЄС існують дві регіональні політики, які між собою мають координуватися.

В ЄС та в окремих його країнах-членах поняття "проблемний регіон" набуває різного змісту. Оскільки поділ на регіони в спільній регіональній політиці ЄС може збігатися з національним адміністративним поділом, як це є у Великій Британії та деяких інших країнах - членах ЄС, а деякі країни, наприклад Ірландія, Португалія, Греція, розглядаються як один проблемний регіон ЄС.

Регіональна політика країн - членів ЄС традиційно використовувала інструменти, які набувають різного значення для різних країн. Навіть більше, відносна важливість різних інструментів змінювалася з часом. З погляду історичного розвитку, можна виділити п'ять великих груп таких інструментів:

- засоби стримування розміщення нових підприємств у перенаселених регіонах;

- просторова організація економічної діяльності країни;

- державне фінансове стимулювання;

- створення інфраструктури;

- "м'які" засоби стимулювання соціально-економічного розвитку.

Регіональна політика країн-членів ЄС є один із найважливіших інструментів досягнення оптимального співвідношення між господарською ефективністю та соціальною справедливістю, економічною доцільністю й соціальним вирівнюванням, інтенсивними та екстенсивними факторами економічного зростання [14]. Крім того, регіональна політика країн-членів ЄС - один із досить ефективних засобів досягнення узгодження інтересів та повноважень органів влади на різних ієрархічних рівнях управління.

Основною метою регіональної структурної політики ЄС є зменшення наявних регіональних диспропорцій і запобігання подальшим дисбалансам у рівнях розвитку країн-членів ЄС шляхом передачі наявних, насамперед фінансових, ресурсів спільноти проблемним регіонам. Зменшення розриву у рівнях розвитку між країнами-членами ЄС та ліквідація відставання в розвитку найменш розвинених регіонів були однією з проголошених цілей Римського договору 1957 року [15]. Наразі саме вирівнювання розвитку регіонів є важливим аспектом європейської ринкової економіки та визначає політику ЄС у сфері регіонального розвитку. Тобто регіональна політика цілеспрямовано сприяє економіці менш розвинених країн-членів ЄС.

Регіональна структурна політика ЄС спрямована на досягнення балансу врегіональних відмінностях її держав-членів, що дозволяє пом'якшувати їх структурніпроблеми. Регіональна структурна політика заснована на субсидіях, які виділяються зфондів та бюджету ЄС. Із структурних фондів ЄС виділяється також додаткове фінансування на заходи, спрямовані на поліпшення володіння технологіями, збільшення зайнятості та підвищення конкурентоспроможності регіонів тощо. Для забезпечення регіонального розвитку Європейського Союзу Фонд згуртування дозволив країнам, що отримують допомогу, досягти істотного рівня державних інвестицій у галузях транспорту та довкілля, сприяючи при обмеженим можливостям бюджету через програми зближення та згуртування. Слід також зазначити, що принципи виділення структурної допомоги ЄС періодично переглядаються, аби зосередити її в тих регіонах, які найбільше цього потребують, адже розбіжності в рівнях розвитку регіонів зберігаються й досі. Статистика свідчить, що майже 40 % усіх ресурсів, які надійшли до найбідніших регіонів, повертаються до багатих регіонів у формі придбання ноу-хау або основного устаткування. Принципи виділення структурної допомоги ЄС періодично переглядаються, щоб зосередити її в тих регіонах, які найбільше цього потребують [16].

Підсумовуючи вище наведене слід відзначити, що регіональна структурна політика ЄС насамперед спрямована на зменшення регіональних дисбалансів та підвищення конкурентоспроможності усіх країн-членів співтовариства. Цілком очевидно, що ефективна регіональна політика може й в Україні сприяти цим цілям. Тобто сучасні тенденції в процесах регіонального розвитку в ЄС мають суттєве значення для впровадження нових принципів регіонального розвитку та формування ефективної регіональної структурної політики в Україні.

3. МІСЦЕВІ ПОДАТКИ І ЗБОРИ, ЩО СТЯГУЮТЬСЯ В КРАЇНАХ ЄС

Країни з унітарним устроєм місцевим органам влади, як правило, надають менше самостійності у запроваджені місцевих податків. У доходах місцевих бюджетів країн ЄС основними місцевими податками та зборами є:

1) збори за надання послуг місцевими органами влади. Цей збір сплачується громадянами в основному за надання комунальних послуг, зокрема за водопостачання та водовідведення, вивіз сміття; за користування басейнами, що знаходяться у комунальній власності, користування громадським транспортом тощо. У більшості країн ЄС граничні розміри цього збору регулюються на центральному рівні, прете в деяких країнах органи місцевого самоврядування мають право самостійно впроваджувати ставки цього збору,

2) доходи від місцевої комунальної власності - досить суттєве джерело наповнення місцевих бюджетів у деяких , країнах ЄС. Доходи від місцевої комунальної власності формуються за рахунок надходжень від оренди комунального майна або за рахунок його продажу;

3) податки та внески до соціальних фондів - податкові внески сплачуються як юридичними, так і фізичними особами. Ці податки та внески є джерелом фінансування усіх державних та місцевих видатків, частина їх, що передається до місцевих бюджетів, залежить від обсягу повноважень, які делеговано на місця.[16]

ПДВ відіграє суттєву роль тому, що завдяки цьому податку реалізується основна мета інтеграції країн -- забезпечення вільного переміщення товарів, послуг, праці й капіталу. В ЄС прийнято такі схеми адміністрування ПДВ, які дають змогу здійснювати точне нарахування і відшкодування цього податку на товари й послуги експортного призначення. Адаптація форм та механізму оподаткування до вимог життя відбувається частково методом проб і помилок, а частково -- на основі наукового обґрунтування напрямків удосконалення податкової системи для забезпечення, насамперед, необхідних надходжень до бюджету. Податок на додану вартість і податок на прибуток займають провідне місце у бюджеті (бо становлять разом у середньому понад 40% надходжень).

Класи оподаткування короткотермінового приросту капіталу нині змінилися, а податок на довготерміновий приріст капіталу збільшився (від 10% до 20%). Цікавою у плані запозичення досвіду є Німеччина, у податковій системі якої нараховується близько 50 видів податків. Надходження прибуткового податку до бюджету становить близько 40% суми доходів. Оподаткування прибутковим податком підлягають різні доходи. Максимальна ставка прибуткового податку становить 50%. Майновим податком оподатковується майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі і на землю. Ставки майнового податку складають: 0,5% (для фізичних осіб) та 0,6% (для юридичних осіб). Земельним податком оподатковуються земельні ділянки підприємств, лісове господарство тощо. Ставка податку коливається від 0,6% до 3,1%. ПДВ було введено ще у 1973 році. Його питома вага у доході бюджету становить близько 28%. Загальна ставка ПДВ складає 15%. Турбуючись про збереження навколишнього середовища, у Німеччині не так давно введено особливий екологічний податок. При цьому основними недоліками податкової системи Німеччини є не дуже раціональна структура і завищені податкові ставки.

Помітні певні спільні характеристики стягнення ПДВ у розвинених країнах. Зокрема, незважаючи на переваги уніфікації, у більшості з них застосовується не одна, а кілька податкових ставок. Крім стандартної, використовуються знижені ставки для товарів і послуг, що мають соціальне й культурно-споживче призначення (це стосується продуктів харчування, громадського транспорту, газет, журналів), а в деяких країнах -- і підвищені ставки на предмети розкоші або на так звані некорисні товари (алкоголь, тютюн). Щодо практики упровадження знижених ставок, зазначимо, що вони застосовуються, але не більше однієї-двох і не нижче за 5%. Зокрема, за зниженою ставкою ПДВ оподатковуються:

-- напрями і сфери діяльності, в яких складно обчислити ПДВ (страхування, фінансова сфера);

-- товари, щодо виробництва яких здійснюється політика державного стимулювання (видавнича діяльність, транспорт тощо);

-- соціально значущі товари (ліки, продукти харчування, дитячий одяг).

У середньому, у групі розвинених зарубіжних країн, ПДВ формує приблизно 13,5% доходів їхніх бюджетів, хоча частка цього податку регіонально досить варіативно відрізняється. Так, у Франції ПДВ забезпечує 45% податкових бюджетних надходжень, а в Нідерландах -- 24%.

Більшості країн сьогодні властиве помірне оподаткування. І це є результатом проведення такої податкової політики, пріоритет якої заклечається в досягненні мети створення стабільного економічного зростання, сприятливого податкового клімату для розвитку господарської діяльності та ефективного вирішення соціальних проблем в державі.

Разом з тим питома вага податків, зборів та обов'язкових платежів у ВВП багатьох країн є досить суттєвою. Так, від 40 до 50 % становить питома вага зазначених платежів у таких європейських країнах, як Італія, Австрія, Франція, Бельгія, Норвегія, Фінляндія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Данія. При вивченні сучасних податкових систем розвинених країн світу важливим є дослідження їх структури. Передусім це стосується розподілу податкових платежів на прямі та непрямі. Так, наприклад, у США, Японії, Великобританії, Канаді переважають прямі, а у Франції -- непрямі податки.

Податок на нерухоме майно справляється на основі кадастрових оцінок, котрі переглядаються кожні 10 років. Норми оподаткування диференційовані залежно від характеру експлуатації майна. Так, здані в оренду, належні державі, зайняті під будівництво землі не оподатковуються. Якщо земельна ділянка або будівля не використовуються за призначенням, кадастрова оцінка збільшується за встановленою системою коефіцієнтів (максимально до 300%). Прибутковий податок на капітал справляється в момент і по місцю одержання доходу. Він поширюється на депозитні рахунки в банках, проценти по позиках, доходи від цінних паперів, лотерейні виграші. Проценти по банківських рахунках оподатковуються за ставкою 25%; по облігаціях, бонах і кредитних сертифікатах - 12,5%; по іноземних позиках - 30%. Податок на трудові доходи осіб працюючих за наймом поширюється на заробітну плату, компенсації, винагороди, доплати та ін.; осіб вільних професій - на гонорари, доходи від оплати послуг, виручку від продажу витворів мистецтва і т. ін. У силу різноманітності, нерегулярності, кон'юнктурності таких доходів адміністрування оподаткування трудових доходів осіб вільних професій досить складне. Соціальною базою податку на підприємців є представники дрібної буржуазії, що ведуть приватну комерційну діяльність або сімейний бізнес. Тому об'єктом даного податку може бути як доход, так і прибуток. До п'ятого виду прибуткового податку з фізичних осіб - податку на інші джерела доходів - відноситься оподаткування доходів від спекулятивної перепродажі землі та іншого нерухомого майна; разових продаж витворів мистецтва; від власності, яка знаходиться за кордоном; від винагород за випадкові чи тимчасові послуги. При визначенні величини оподатковуваного доходу загальний доход (прибуток) зменшується на суми витрат на орендну плату; сплату процентів за іпотечний кредит; видатків на лікування й освіту; пожертвування на користь церкви, благодійних організацій, наукових і культурних установ та деякі інші затрати. По відношенню до всіх категорій платників прибуткового податку (за винятком власників капіталу) діють єдині норми оподаткування.

Таблиця 3.1. - Єдині норми оподаткування країн ЄС

Оподаткований дохід млн. євро	% податку
до 6	10
6-12	22
12-30	26
30-60	33
60-150	40
150-300	45
300 і більше	50

Вирахуваний за даною шкалою податок зменшується на суму індивідуальних пільг залежно від сімейних обставин (кількості дітей і утриманців).

У 2001-2002 роках відбулося зниження ставки корпораційного податку з 40% до 25% для юридичних осіб та мінімальної ставки з 22,9% до 19,9% для прибуткового податку із фізичних осіб, максимальна ставка була встановлена у межах до 48,5%.

З 01.01.2004 р. прибутковий податок справляється за прогресивною шкалою з мінімальною ставкою - 15%, і максимальною - 42%. Встановлені пільги на дітей, вікові пільги, надзвичайні пільги (хвороба, нещасний випадок). Власники земельних ділянок не сплачують прибутковий податок, якщо вартість ділянки не перевищує встановленого мінімуму.[16]

4. МЕТОДИКА ОЦІНКИ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ РЕГІОНІВ В НАЦІОНАЛЬНІЙ І ЗАКОРДОННІЙ ПРАКТИЦІ

За словами В. В. Клименко «побудова системи фінансової безпеки неможлива без визначення критеріальних вимог до неї. Вони мають характеризувати її кількісний і якісний стан у статиці і динаміці» [1, с.20].

На сьогоднішній день існують різноманітні підходи до визначення рівня фінансової безпеки країни, регіону. Всі вони базуються на методиці порівняння фактичних даних з індикаторами рівня фінансових дестабілізаторів. Такі індикатори прийнято називати пороговим значенням безпеки [2, с.82; 3, с.8; 1, с.20].

Як вказано за В. К. Сенгачовим, індикатори - це орієнтири розвитку, що визначають межу негативних процесів, подаючи сигнали учасникам ринку про можливі несприятливі сфери, зниження глобального рівня національної безпеки [2, с.83]. Вони дозволяють кількісно оцінити і сигналізувати про майбутьню небезпеку, здійснити комплекс програмно-цільових заходів щодо стабілізації ситуації [4, с. 35-47].

Для оцінки рівня фінансвої безпеки регіону, покладено індекатори, які дозволять показати показники на рівні територіально-адміністративних одиниць. Наукові методи даного напрямку наведено у таблиці 4.1.

Аналізуючи наведені у таблиці 4.1. підходи, можна простежити певну обмеженість аспектів оцінювання фінансової безпеки другого рівня, що не враховує вплив всієї сукупності дестабілізуючих напрямків на рівень безпечного функціонування регіонів, деякі із запропонованих індикаторів не мають кількісного вираження, а це ускладнює їх практичне використання. До того ж рівень фінансової безпеки не може визначатися лише внутрішними дестабілізуючими факторами, слід обов'язково врахувати чинники загальнодержавного, тобто зовнішнього, впливу. Серед зазначених показників недостатня увага приділена визначенню самофінансування регіону, його дотаційності, прибутковості та ефективної діяльності суб'єктів господарювання, фінансової забезпеченості економічної, соціальної сфер, та ін.

Таблиця 4.1. - Основні фінансові показники для оцінки фінансової безпеки

Науковий підхід	Основні фінансові показники
С. Ликшин та О. Свинаренко [8, с.115-125]	- загальні (рівень життя, темпи інфляції, рівень безробіття, рівень економічного зростання, дефіцит бюджету, державний борг, місце у світовій економіці, структура власності, податкова система, розвиток ринкових структур тощо); - регіональні (доходи населення, рівень роздрібних цін, забезпеченість житлом, чисельність біженців та емігрантів, питома вага регіону у ВВП країни, платіжний баланс регіону, сальдо експорту-імпорту);
К. Сенчагов, Б. М. Штульберг, В. К. Савельєв, О. О. Полинєв [2, с.633]	- власні доходи територіального бюджету на душу населення; - частку регіональних дотацій територіального бюджету в загальній величині його доходів, включаючи дотації; - витрати територіального бюджету на душу населення, в тому числі за напрямками: на соціально-культурні заходи, на розвиток економіки, інші цілі; - загальний обсяг прибутку підприємств за всіма галузями економіки; - темпи росту прибутку підприємств за всіма галузями економіки; - загальний обсяг збитків підприємств за всіма галузями економіки; - частку збиткових підприємств за всіма галузями економіки; - різницю між загальними обсягами прибутків і збитків на одного зайнятого; - середній рівень рентабельності промислових, сільськогосподарських, будівельних та транспортних підприємств; - частку простроченої кредиторської заборгованості у її загальній величині; - частку простроченої дебіторської заборгованості у її загальній величині; - відношення загальних обсягів кредиторської заборгованості до обсягів дебіторської заборгованості; - прострочена заборгованість з видачі засобів на споживання підприємствам і організаціям промисловості, будівництва та сільського господарства.
О. І. Барановський [9, с.95]	- питома вага регіону у ВВП країни; - платіжний баланс регіону; - частку доходів місцевих бюджетів у загальнодержавних доходах; - дефіцит місцевого бюджету; - розмір іноземних інвестицій.
М. М. Єрмошенко та С. М. Смирнова [8, с.118]	- обсяги іноземних інвестицій в економіку регіону; - джерела та обсяги кредитів, виданих комерційними банками; - прибутки та збитки організацій; - обсяги і структура експорту та імпорту; - доходи і витрати населення; - вартість і структуру цінних паперів; - бюджет області і міст; - фінансову діяльність позабюджетних фондів; - структуру і обсяги кредиторської і дебіторської заборгованості.
Т. М. Агапова [10, с.44-48]	- дефіцит консолідованого бюджету, у % до ВРП; - дохідна частина консолідованого бюджету (фактичне виконання), у % до ВРП; - витратна частина консолідованого бюджету, у % до ВРП; - індекс споживчих цін, кінець періоду до грудня попереднього року, %; - грошова маса, у % до ВРП; - обсяг; - обсяг зовнішнього боргу, у % до ВРП, внутрішнього боргу, у % до ВРП; - обсяг іноземної валюти в наявній формі, у % до обсягу наявних грошових одиниць.

З урахуванням усіх перелічених аспектів, розроблено методику діагностики фінансової безпеки на основі визначення індикаторів та їх порогових значень. Етапи проведення діагностики наочно показані на рисунку 4.1.

Рисунок 4. 1. - Етапи проведення діагностики фінансової безпеки регіону

Порівняння фактичних даних за регіонами з пороговими значеннями характеризуватимуть рівень безпеки окремих аспектів розвитку регіону. При цьому індикатори фінансової безпеки доцільно поділити на дві групи:

- ті, за якими перевищення фактичних даних над пороговим є сприятливими для фінансової безпеки регіону. Такі показники прийнято називати стимуляторами [11, с.53]

- ті, за якими перевищення фактичних даних над пороговим негативно відображаються на рівні фінансової безпеки регіону. Їх прийнято називати - дестабілізаторами [11, с.53].

Вдосконалення управляння фінансовою безпекою слід розглядати як процес інтеграції інформаційних технологій і усіх можливих управлінських технологій. Аналіз показників функціонування фінансово-кредитної сфери усіх рівнів територіальних суспільних систем за своїм змістом відносять до управлінського аналізу фінансової діяльності. По відношенню до процесу управління він поєднує в собі характеристики усіх видів аналізу, тому і визначення методу оцінки є досить спірним питанням. Головним завданням аналізу є постійний контороль знаачень індикаторів фінансової безпеки. Всі залежності між показниками безпеки та їхніми пороговими значеннями необхідно розглядати в динаміці. Якщо ж в результаті проведення досліджень з'ясовується, що значення індикаторів перевищують порогові, то виникає необхідність в проведені більш глибшого системного аналізу діяльності учасників даних відносин. Одночасне порушення граничних величин не завжди буде призводити домоментального і незворотного порушення відтворення рівня безпеки. Більш того, допускається деякий запас часу, протягом якого можуть порушуватися порогові значення. Все буде залежати від конкретного випадку, об'єктивних і суб'єктивних умов. Однак у комплексі виключень проявляються стійкі закономірності, які повинні узагальнюватися, досліджуватися виявлятися. Вони мають стати основою для прийнятт рішень на усіх рівнях територіальних суспільних систем.

Аналіз міжнародного досвіду дозволяє зробити висновок, що набір методів і важелів регулювання процесу забезпечення економічної безпеки на рівні регіонів залежить скоріше від конкретних економічних реалій та традицій управління економічним розвитком держави, ніж від соціально-економічних й інституціональних підвалин суспільства. Так, нині розвинуті країни з ринковою економікою (в тому числі країни „старого ЄС”) використовують різні адміністративні обмеження, а країни колишнього соціалістичного табору (Китай, В'єтнам) активно використовують ринкові механізми. Зокрема, у Франції, Японії та Швеції сильними залишаються позиції прихильників активного державного регулювання, тоді як у Великій Британії та Італії перевагу віддають неоліберальним ідеям. Наприклад, у Франції та Японії, щороку розробляються плани державної інвестиційної стратегії, в яких чітко окреслюються напрями державного інвестування[3]. В той же час жоден з урядів країн Заходу не відмовився від здійснення структурної політики, були лише змінені її пріоритети та механізми. Для цього, як і раніше, використовуються бюджетно-податкові важелі [4]. Відмовившись у 70-80-х рр. ХХ ст. від допомоги (іноді повного утримання) не завжди рентабельних і навіть збиткових підприємств, уряди отримали можливість використати бюджетні кошти на розвиток найновіших галузей економіки, фінансування НДДКР, де частка державних витрат становить від 40 до 55%.

Забезпечення фінансової безпеки (ФБ) є гарантією незалежності та цілісності країни, стійкості соціально-економічної ситуації, умовою стабільності та ефективності життєдіяльності суспільства. Тому забезпечення ФБ належить до найважливіших національних пріоритетів більшості країн світу. Узагальнення зарубіжного досвіду показує, що забезпечення ФБ у масштабах національної економіки істотно впливає на міжнародний авторитет країни. У зв'язку з цим застосування позитивного досвіду зарубіжних країн щодо забезпечення ФБ має стати одним з найважливіших напрямків у стратегії довгострокової перспективи розвитку національної економіки України (див. табл. 4.2.). [25, 26, 27, 28]

Таблиця 4.2. - Порівняльна характеристика підходів до забезпечення ФБ у зарубіжних країнах

Країна	Характеристика
І. Країни Західної Європи,у т.ч.:
Германія	Спеціальна законодавча база щодо забезпечення ФБ відсутня. Основні питання з цієї проблеми відображаються в директивах Міністерства оборони, які регламентують найважливіші сфери ринкової діяльності та визначають контрольні функції держави. Використовуються методи щодо забезпечення ФБ які спрямовані на підтримку цивілізованих ринкових відносин, забезпечення економічного і соціального прогресу, недопущення монополізму в окремих галузях, створення умов для справедливої конкуренції та стабільності національної валюти, захист від економічного шантажу.
Франція	Спеціальна законодавча база щодо забезпечення ФБ відсутня. Окремі положення щодо ФБ (створення умов для підвищення національного добробуту і зміцнення економічного потенціалу країни) відображені в Законі «Про національну безпеку». Методи щодо забезпечення ФБ спрямовані на зниження вразливості господарської системи країни, збереження самостійності зовнішньої політики, усунення диспропорцій у рівні економічного розвитку суб'єктів господарювання; недопущення надмірної зовнішньої залежності в найважливіших секторах економіки, мінімізацію ризиків, пов'язаних із залежністю від зовнішнього світу.
Великобританія	Спеціальна законодавча база щодо забезпечення ФБ відсутня. Окремі норми, які регламентують ФБ, містяться у нормативно-правових актах у сфері оборонної політики. Вони ґрунтуються на оцінках національних інтересів і реалізуються через їх захист. Методи щодо забезпечення ФБ пов'язані з прогнозуванням і запобіганням найбільш небезпечних зовнішніх і внутрішніх ризиків. При виробленні та реалізації рішень, що відносяться до забезпечення ФБ, акцент робиться на спеціалізовані організації, що представляють інтереси промисловців і підприємців.
Іспанія	Законодавча база щодо забезпечення ФБ відрізняється гнучкістю, в ній чітко визначено функції органів управління та організацій у даній сфері, якими розробляються спеціальні програми фінансового розвитку. Нормативно- правові акти щодо забезпечення ФБ пов'язані з відповідним законодавством ЄС. Методи щодо забезпечення ФБ захищають інтереси пріоритетних галузей промисловості, а також спрямовані на стимулювання інвестицій, забезпечення валютного контролю, на розробку законодавства про акціонерні товариства.
Італія	Спеціальна законодавча база щодо забезпечення ФБ відсутня. У діяльності по забезпеченню ФБ Італія керується укладеними нею міжнародними угодами. Методи щодо забезпечення ФБ спрямовані насамперед на захист інтересів національних виробників на внутрішньому і зовнішньому ринках.
ІІ. Країни Центральної Європи, у т.ч.:
Чехія, Болгарія, Угорщина, Польща, Словакія	Спеціальна законодавча база щодо забезпечення ФБ відсутня. Забезпечення ФБ орієнтується на відповідні нормативно-правові акти ЄС. При виборі методів забезпечення ФБ країни враховують геополітичну ситуацію, вектор і стратегію розвитку економіки відповідно до тенденцій регіонального та світового еволюційного процесу, напрямок економічних реформ.
Румунія	Питання забезпечення ФБ містяться в Стратегії національної безпеки. Основними напрямами забезпечення ФБ є: здійснення ефективних заходів макроекономічної стабілізації, прискорення структурних реформ в економіці, створення приватного сектора, залучення іноземних інвестицій та підтримка малого і середнього бізнесу; узгодження фінансово-економічного законодавства, фінансової, економічної і митної політики із законодавством ЄС тощо.
ІІІ. Країни Східної Європи, у т.ч.:
Російська Федерація	Забезпечення ФБ регулюють Концепція національної безпеки РФ; Державна стратегія економічної безпеки РФ; Закон РФ «Про безпеку». Відмінною рисою законодавства є наявність у ньому регіонального аспекту та положень про формування критеріїв і показників оцінки стану економічної безпеки. Методи забезпечення ФБ зорієнтовані на реалізацію фінансових реформ на найближчу перспективу, зменшення небезпеки зростання нерівномірності соціально-економічного розвитку регіонів.
Республіка Білорусь ...

Подобные документы

• Місцеві фінанси

  Роль місцевих фінансів в економічній системі держави. Інститут самостійних місцевих бюджетів. Формування позабюджетних, валютних і інших цільових фондів місцевих органів влади. Інститут комунальної власності у системі місцевих фінансів, основи управління.
  
  курс лекций [110,8 K], добавлен 01.05.2011
  

• Взаємозв’язок місцевих і державних фінансів

  Державні фінанси: значення, призначення та шляхи утворення державних фінансів. Місцеві фінанси. Порядок надбання місцевих фінансів, їх цільове призначення, шляхи розподілу. Взаємозв’язок місцевих і державних фінансів в українській державі.
  
  творческая работа [53,2 K], добавлен 05.11.2007
  

• Місцеві фінанси

  Місцеві фінанси як складова публічних фінансів, їх особливості. Принципи формування місцевих бюджетів України. Формування доходів місцевих бюджетів за рахунок місцевих податків та зборів. Фінансування видатків з бюджету столиці України м. Києва.
  
  контрольная работа [46,1 K], добавлен 19.04.2013
  

• Трактування терміну "Місцеві фінанси"

  Джерела доходів місцевих бюджетів. Місцеві фінанси як система формування, розподілу і використання фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих. Функції місцевих фінансів.
  
  контрольная работа [20,7 K], добавлен 12.10.2015
  

• Фінанси

  Боротьба з бідністю в Україні і можливості фінансів в її здійсненні. Податки і збори, їх роль у формуванні місцевих бюджетів. Оцінка платіжного балансу України з урахуванням можливості забезпечення необхідного притоку валютних коштів для здійснення.
  
  контрольная работа [27,1 K], добавлен 27.10.2008
  

• Місцеві бюджети як основа фінансового забезпечення розвитку регіонів України

  Роль місцевих бюджетів у формуванні фінансових ресурсів регіонів. Вивчення змісту поняття "доходи місцевих бюджетів". Функції місцевих бюджетів та заходи щодо вдосконалення механізму перерозподілу фінансових ресурсів між бюджетами різних рівнів.
  
  статья [27,3 K], добавлен 24.11.2017
  

• Фінансова система України

  Необхідність державних фінансів. Предмет фінансової науки, історичний аспект становлення та розвитку фінансової науки. Державні фінанси за економічною сутністю. Розподіл фінансів за рівнями. Державний бюджет як центральна ланка системи фінансів України.
  
  курс лекций [98,5 K], добавлен 05.07.2010
  

• Місцеві податки та збори як складова системи оподаткування України

  Організація та характеристика місцевого оподаткування в України, його регулятивні механізми. Види місцевих податків. Аналіз структури надходжень місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів. Шляхи вдосконалення місцевого оподаткування України.
  
  курсовая работа [885,8 K], добавлен 11.10.2012
  

• Місцеві бюджети та бюджетний процес на локальному рівні

  Місцеві бюджети як складова частина місцевих фінансів. Аналіз формування і виконання доходної частини локальних бюджетів та аналіз видаткової частини місцевих бюджетів. Практика міжбюджетних відносин в Україні та проблеми фіскального федералізму.
  
  дипломная работа [374,7 K], добавлен 08.05.2009
  

• Місцеві фінанси України

  Фінанси підприємств місцевого і комунального господарства. Управління місцевими фінансами. Місцеві бюджети, структура і склад. Принципи бюджетного устрою в Україні. Права та обов’язки місцевих органів самоврядування щодо формування місцевих бюджетів.
  
  курсовая работа [51,7 K], добавлен 06.05.2012
  

• Проблеми та перспективи розвитку міжбюджетних відносин

  Місцеві бюджети як визначальна ланка місцевих фінансів. Аналіз структури місцевих бюджетів України, особливості їх формування. Удосконалення системи міжбюджетних відносин в Україні. Надходження та витрати місцевих бюджетів, визначення їх видатків.
  
  курсовая работа [112,0 K], добавлен 20.06.2015
  

• Місцеві фінанси

  Суть, склад і роль фінансів. Місцеві бюджети як фінансова основа органів місцевого самоврядування, джерела формування їх доходів за рахунок податків і зборів в умовах незалежності України. Фінанси підприємств, установ, організацій комунальної власності.
  
  курсовая работа [114,1 K], добавлен 20.05.2011
  

• Місцеві податки і збори, їх роль у формуванні місцевих бюджетів

  Дослідження економічного змісту, законодавчої основи, проблем формування, використання місцевих бюджетів та визначення їх ролі в соціально-економічних процесах. Розробка пропозицій щодо вдосконалення існуючого механізму функціонування місцевих бюджетів.
  
  курсовая работа [44,5 K], добавлен 01.05.2010
  

• Місцеві фінанси

  Місцеві фінанси в економічній системі держави як основа місцевого самоврядування. Місцеві фінанси, пов'язані з діяльністю суб'єктів фінансових відносин. Податки на нерухоме майно і землю юридичних та фізичних осіб. Збалансування місцевих бюджетів.
  
  реферат [27,1 K], добавлен 21.12.2009
  

• Кошти місцевих бюджетів

  Сутність, функції та роль місцевих фінансів, зміст як системи економічних відносин. Склад і динаміка видатків та пріоритети у витрачанні коштів місцевих бюджетів. Сучасна практика створення цільових фондів органів місцевого самоврядування в Україні.
  
  реферат [25,9 K], добавлен 17.03.2009
  

• Місцеві фінанси

  Поняття та сутність "місцевих фінансів", їх складові частини, стадії становлення. Напрями нецільового використання бюджетних коштів. Розподіл обсягу перевиконання річного плану надходжень загальнодержавних податків. Обрахунок фактичних обсягів дотації.
  
  контрольная работа [40,1 K], добавлен 08.04.2014
  

• Фінансова система України

  Державні фінанси: сутність, функції та їхня структура. Державний бюджет, як центральна ланка системи фінансів України. Аналіз чинної законодавчої й нормативної бази із питань державних фінансів. Основні функції фінансової системи. Державні цільові фонди.
  
  реферат [54,8 K], добавлен 13.12.2014
  

• Місцеві бюджети, міжбюджетні відносини та доходи і видатки місцевих бюджетів

  Структура та розвиток місцевих бюджетів України, особливості формування та шляхи зміцнення їх дохідної бази. Аналіз зарубіжної практики організації міжбюджетних відносин. Аналіз доходів і видатків місцевого бюджету на прикладі Дніпропетровської області.
  
  курсовая работа [77,7 K], добавлен 13.12.2010
  

• Основи фінансів підприємств

  Фінанси підприємств - складова частина фінансової системи. Грошові фонди, фінансові ресурси. Основи організації фінансів підприємств. Фінансова діяльність та зміст фінансової роботи. Зміст та завдання управління фінансами підприємств. Фінансовий механізм.
  
  лекция [85,9 K], добавлен 15.11.2008
  

• Місцеві податки та їх характеристика

  Місцеві податки та збори як основне джерело формування місцевих бюджетів; законодавче регулювання надходжень. Аналіз існуючих видів доходів бюджетів місцевого рівня по Миколаївській області. Недоліки та перспективи системи формування фінансових ресурсів.
  
  курсовая работа [304,9 K], добавлен 28.09.2012
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам