Особливості та закономірності формування сукупних видатків в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Дослідження і наукове обґрунтування складних процесів, що відбуваються в господарській системі України, зокрема в грошових видатках основних економічних суб'єктів, набуває дедалі важливішого значення. Це пояснюється тим, що основні складники сукупних видатків такі як споживчі видатки, інвестиційні видатки, видатки уряду та чистий експорт визначають значною мірою обсяг виробництва національного продукту, відбивають рівень життя населення, характеризують тенденції розвитку внутрішнього ринку та багато інших процесів соціально-економічного життя суспільства.

Проблеми формування сукупних видатків та їх компонентів давно перебувають в полі зору економістів-теоретиків. Ці питання розглядалися такими видатними економістами кінця XVIII - середини XIX ст., як А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. С. Міль, К. Маркс, кінця XIX - першої половини XX ст. М.Туган-Барановський, А. Маршал, Дж. Кейнс та ін.

Вагомий внесок у теорію сукупних видатків та пов'язаних з ним категорій зробили Дж. Гікс, К.Маконел, Г. Манків, Р. Оукен, П. Семюелсон, М. Фрідман та ін.

Наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. економічна наука приділяє значну увагу механізмам формування сукупних видатків у перехідних економічних системах. Серед вітчизняних дослідників цієї проблеми слід назвати: В. Базилевича, Г.Башнянина, В. Гейця, А. Гриценка, А. Задою, Б. Кваснюка, С. Киреєва, І. Малого, О. Пивоварського, І. Радіонову, А. Савченка, М. Сайкевич, А.Чухна та ін.

Однак далеко не всі аспекти цієї надзвичайно багатогранної проблеми з'ясовані та отримали належне обґрунтування, зокрема в сучасних умовах. Багато положень носить суперечливий і дискусійний характер. На сучасному етапі розвитку економіки України існує потреба подальшого дослідження процесу формування нового механізму визначення сукупних видатків.

Метою дослідження є комплексний аналіз сукупних видатків та основних їх складників в умовах нестабільності економіки України.

Для досягнення цієї мети в роботі поставлено наступні завдання:

- дослідити теоретичні основи сукупних видатків;

- провести аналіз сукупних видатків в України;

- визначити проблем та розробити рекомендації сукупних видатків в Україні.

Об`єктом дослідження є динаміка та структура сукупних видатків України.

Предметом дослідження виступають особливості та закономірності формування сукупних видатків в Україні.

Для проведення дослідження застосовано комплексний підхід, методи аналізу й синтезу, індукції і дедукції, єдності історичного та логічного, окремі статистичні методи та ін. Використання системно-структурного аналізу дало змогу виявити основні чинники, що визначають обсяг складників сукупних видатків. За допомогою функціонального підходу досліджено зміну механізму формування сукупних видатків в умовах ринкової трансформації економіки.

1. Теоретичні основи сукупних видатків

1.1 Сукупні видатки і рівноважний ВВП

Сукупні видатки - це загальна сума видатків усіх покупців на кінцеві товари і послуги, вироблені національною економікою, - мають бути достатніми для реалізації усього створеного продукту.

На підставі досвіду Великої депресії Дж. М. Кейнс показав, що в національній економіці можуть виникати недостатні сукупні видатки, менші за ті, які потрібні для купівлі товарів і послуг, вироблених за повної зайнятості. У цьому разі фактичний рівень безробіття буде вищій за його природну норму. Економіка переживатиме спад, зростатиме вимушене безробіття. І навпаки, можлива ситуація, коли сукупні видатки перевищують ті, які достатні для купівлі ВВП, виробленого за повної зайнятості. Тоді загальний рівень цін в економіці зростатиме.

Зазначимо, що сукупні видатки складаються з чотирьох компонентів -- споживчих видатків домогосподарств C, інвестиційних видатків фірм I, державних закупівель товарів і послуг G та чистого експорту X, тобто:

AE = C + I + G + X (1.1)

де AE -- сукупні видатки.

Одні компоненти сукупних видатків відносно стабільні, вони змінюються повільно (наприклад споживчі видатки), інші -- динамічніші і своїми змінами можуть спричиняти коливання ділової активності. Це передовсім стосується інвестицій, які є наймінливішим компонентом сукупних видатків. Унаслідок зміни інвестиційних або інших видатків загалом змінюються обсяг національного виробництва, рівень зайнятості та рівень цін у національній економіці. Отже, кількість вироблених товарів і послуг, рівень зайнятості й рівень цін залежать від сукупних видатків.

Значна частина економістів уважає, що поведінку домогосподарств у сфері споживання можна описати так:

C = a + b (Y - T) (1.2)

де C - видатки на споживання;

a - автономні споживчі видатки;

b - гранична схильність до споживання;

Y - обсяг національного виробництва;

T - чисті податки;

Y - T - використовуваний дохід.

Другим компонентом сукупних видатків е інвестиції. Хоча на інвестиційні видатки впливає чимало чинників, у цій темі припускаємо, що інвестиції є функцією від реальної процентної ставки: I = I (r).

Державні закупівлі є ще одним компонентом сукупних видатків, їх можна поділити на дві частини: державні закупівлі і трансферні платежі. Державні закупівлі означають, що урядові інституції закуповують комп'ютери, книжки для бібліотек, наймають на роботу вчителів та інших працівників державного сектора тощо. Трансферні платежі не є частиною змінної G і сукупних видатків. Збільшення трансферних платежів за рахунок підвищення податків не змінює використовуваний дохід. У моделі сукупних видатків виходитимемо з того, що G - державні закупівлі, а T - чисті податки, тобто різниця між податковими надходженнями і трансферними платежами.

Коли обсяг державних закупівель дорівнює величині чистих податків (G = T), то державний бюджет збалансований. Якщо G > T, то державний бюджет дефіцитний, а коли G < Т, то державний бюджет має надлишок.

У моделі сукупних видатків припускаємо, що G і Т є екзогенними змінними.

Четвертим компонентом сукупних видатків є чистий експорт X - експорт мінус імпорт.

Для аналізу впливу зміни сукупних видатків на стан національної економіки застосовують поняття «рівноважний рівень національного виробництва», або «рівноважний ВВП». Рівноважний рівень національного виробництва - це такий його обсяг, якому відповідають сукупні видатки, достатні для закупівлі усієї продукції, виготовленої у поточному періоді.

Умову досягнення рівноважного ВВП у національній економіці підбиває рівняння:

C + I + G + X = Yв (1.3)

деYв - рівноважний ВВП.

Дотримання цієї умови означає досягнення економічної рівноваги на товарних ринках країни. Згідно з кейнсіанським підходом, рівноважний обсяг виробництва може складатися і за неповної зайнятості ресурсів, наприклад, в умовах значного безробіття, тобто Yв буде меншим за рівноважний обсяг національного виробництва за повної зайнятості (Yв*) Які ж сили спрямовують національну економіку до рівноважного стану? Проте перш ніж аналізувати механізм досягнення рівноважного ВВП, з'ясуємо способи його визначення.

В макроекономіці склалися два підходи до визначення економічної рівноваги: підхід "видатки - обсяг виробництва" (ґрунтується на зіставленні сукупних видатків і реального ВВП) та підхід "витікання - ін'єкції" (ґрунтується на зіставленні витікань із потоку "видатки - доходи" та ін'єкцій до цього потоку). Для простоти аналізу рівноважного ВВП у короткостроковому періоді припустімо таке.

1. В економіці наявні надлишкові виробничі потужності та вимушене безробіття. Тому зростання сукупних видатків збільшує обсяг виробництва, а не підвищує рівень цін.

2. Усі заощадження здійснюють домогосподарства (реально ж заощаджують і ділові підприємства). Тому джерелом інвестицій виступають лише особисті заощадження.

3. Амортизація і чисті факторні доходи дорівнюють нулю. Тому валові інвестиції дорівнюють чистим інвестиціям.

4. Економіка країни закрита, тобто немає експортно-імпортних операцій і відсутній державний сектор. Тому сукупні видатки охоплюють лише споживання та інвестиції, тобто AE = C + I.

Із припущень 3 та 4 випливає, що ВВП, національний дохід, особистий дохід і використовуваний дохід дорівнюють один одному. Це означає: якщо ВВП країни становить 200 млрд. грн., то домогосподарства отримують у своє розпорядження саме дохід у 200 млрд. грн., який використовують для споживання та заощадження.

1.2 Суть та загальна характеристика підходів «видатки-обсяг виробництва» та «витикання - ін'єкції»

Підхід «видатки - обсяг виробництва» ґрунтується на зіставленні сукупних видатків та реального ВВП країни. За відсутності експортно-імпортних операцій та державного сектора рівноважний ВВП (Yв) дорівнює C + I.

Для аналізу цього підходу припустімо, що інвестування автономне, тобто не залежить від реального обсягу виробництва, і щороку становить 10 млрд. грн. Нехай ВВП у сумі 200 млрд. грн. є точкою нульового заощадження. За такого рівня доходу суспільство надто бідне і заощадження дорівнюють нулю. Припустімо також, що гранична схильність до споживання становить 0,8. На підставі цих припущень заповнимо таблицю 1.1, вважаючи, що ВВП змінюється на 10 млрд. грн. Як свідчать дані таблиці, якщо сукупні видатки та реальний ВВП країни не зрівноважені (п'ять перших та три останніх рядки), виникають незаплановані зміни інвестицій у запаси (стовпець 6).

Таблиця 1.1. Визначення рівноважного ВВП (умовні дані, млрд. грн.)

Реальний внутрішній обсяг виробництва (Y), ВВП = ВД	Споживання (C)	Заощадження (S)	Інвестиції (I)	Сукупні видатки (AE = C + I)	Зміна у запасах	Тенденція виробництва
200	200	0	10	210	- 10	Збільшення
210	208	2	10	218	- 8	Збільшення
220	216	4	10	226	- 6	Збільшення
230	224	6	10	234	- 4	Збільшення
240	232	8	10	242	- 2	Збільшення
250	240	10	10	250	0	Рівновага
260	248	12	10	258	+ 2	Зменшення
270	256	14	10	266	+ 4	Зменшення
280	264	16	10	274	+ 6	Зменшення

Як свідчать дані таблиці, якщо сукупні видатки та реальний ВВП країни не зрівноважені (п'ять перших та три останніх рядки), виникають незаплановані зміни інвестицій у запаси (стовпець 6). Незаплановані зміни інвестицій у запаси визначаємо відніманням від заощаджень запланованих інвестицій. Коли ж сукупні видатки більші, ніж реальний ВВП (C + I > Y), відбувається вилучення інвестицій із запасів (їхні зміни є від'ємною величиною). Інакше кажучи, коли запаси зменшуються, підприємства у короткостроковому періоді пристосовуються до відсутності рівноваги між сукупними видатками і обсягом виробництва шляхом збільшення виробництва й зайнятості. Коли сукупні видатки менші, ніж реальний ВВП (C + I < Y), інвестиції у запаси зростають (зміна у запасах є додатною величиною). Підприємства пристосовуються до зростання запасів (нерівноваги між сукупними видатками і обсягом національного виробництва) зменшенням виробництва й зайнятості. Тенденції зміни обсягу виробництва й зайнятості відбиває стовпець 7. Лише тоді, коли сукупні видатки та реальний ВВП рівні між собою (C + I = Y), незаплановані зміни інвестицій у запаси дорівнюють нулю. Це простежується тоді, коли національна економіка досягає рівноважного ВВП, тобто досягається економічна рівновага.

Рівноважним у нашому прикладі є реальний ВВП у 250 млрд. грн. За даного обсягу ВВП щорічні прирости виробництва й видатків перебувають у рівновазі. Немає ні надвиробництва, коли запаси зростають, ані надлишку сукупних видатків, унаслідок чого запаси скорочуються.

Економічна рівновага досягається тоді, кали сукупні видатки та обсяг національного виробництва рівні між собою.

Національна економіка перебуватиме у стані рівноваги, коли фактичні видатки дорівнюють запланованим. ВВП дорівнює не лише сумі доходів, а й фактичним видаткам на товари і послуги. Тому умову економічної рівноваги можна записати у такому вигляді:

Фактичні видатки = Заплановані видатки

Y = AE (1.4)

Витікання - це будь-яке витрачання доходу не для купівлі вироблених у країні кінцевих товарів і послуг. Витікання з потоку "видатки - доходи" відбуваються через заощадження, податки та імпорт.

Ін'єкція - це будь-яке доповнення до споживчих видатків на купівлю продукції, вироблену всередині країни. Ін'єкціями є інвестиції, державні закупівлі товарів і послуг та експорт.

У підході «видатки - обсяг виробництва» увагу акцентуємо на тому, що безпосереднім визначником рівноважного обсягу виробництва й зайнятості є сукупні видатки. Це - прямий підхід до визначення рівноважного ВВП. На відміну від нього підхід «витікання - ін'єкції» є непрямим. Проте він має свої переваги: вказує на нерівність сукупних видатків та реального ВВП за всіх обсягів виробництва, крім рівноважного. Нагадаємо, що згідно із нашими припущеннями ми розглядаємо закриту економіку, в якій відсутній державний сектор і є лише один вид ін'єкцій (інвестиції) та один вид витікань (заощадження).

Домогосподарства, як відомо, заощаджують частину доходу. Заощадження означають витікання (вилучення) з потоку «видатки - доходи», що зменшує реальний ВВП. Проте поряд зі споживчими благами економіка виробляє капітальні блага, які купують ділові підприємства за рахунок інвестиційних коштів. Інвестиції є ін'єкціями у потік «видатки - доходи». Отже, інвестиції нейтралізують витікання з потоку «видатки - доходи» у вигляді заощаджень.

Однак заощадження та інвестиції можуть кількісно не збігатися. Якщо заощадження більші, ніж інвестиції (S > I), то сукупні видатки є меншими, ніж реальний ВВП (останні три рядки таблиці 1.1). За цих умов реальний ВВП країни перевищує рівноважний. І навпаки, якщо заощадження менші за інвестиції (S < I), то сукупні видатки більші, ніж реальний ВВП (перші п'ять рядків таблиці 1.1), а реальний ВВП менший за рівноважний. Тільки коли заощадження та інвестиції дорівнюють одне одному (S = I), витікання з потоку «видатки - доходи» у вигляді заощаджень нейтралізуються ін'єкціями у вигляді інвестицій у цей потік, а ВВП є рівноважним (шостий рядок таблиці 1.1).

Згідно з підходом «витікання - ін'єкції» економічна рівновага досягається тоді, коли витікання з потоку «видатки -- доходи» дорівнюють ін'єкціям у цей потік (S = I).

Для визначення економічної рівноваги за цим підходом використаємо таблицю 1.1. Як свідчать її дані, всі рівні ВВП, крім 250 млрд. грн., не є рівноважними, бо за них рівнів сукупні видатки менші (три нижні рядки) або більші (п'ять верхніх рядків) за реальний ВВП.

За рівнів ВВП, менших за рівноважний, домогосподарства заощаджують менше, ніж підприємства планують інвестувати (S < I). Наприклад, за рівня ВВП у 210 млрд. грн. підприємства планують інвестувати 10 млрд. грн., що на 8 млрд. перевищує заощадження домогосподарств. За цих обставин відносно низькі вилучення доходу через заощадження нейтралізуються відносно великими ін'єкціями у вигляді інвестицій. Це стимулює збільшення обсягу виробництва.

За рівнів ВВП, вищих за рівноважний, домогосподарства заощаджують більше, ніж підприємства планують інвестувати (S > I). Наприклад, за реального ВВП у 270 млрд. грн. заощадження дорівнюють 14 млрд., а інвестиції - 10 млрд. У цих умовах обсяг виробництва зменшуватиметься.

Тільки коли реальний ВВП дорівнює 250 млрд. грн. витікання у вигляді заощаджень та ін'єкції у вигляді інвестицій однакові, і в економіці встановлюється рівновага. Коли ділові підприємства планують інвестувати стільки, скільки мають намір заощаджувати домогосподарства, сума, на яку споживання (C) відстає від реального ВВП, доповнюється завдяки інвестиційним видаткам, і досягається рівновага на товарних ринках.

Фактичні інвестиції - це сума запланованих інвестицій та непередбачених інвестицій у запаси. Неважко переконатися за допомогою даних четвертого та шостого стовбців таблиці 1.1, що фактичні інвестиції за будь-якого рівня ВВП дорівнюють фактичним заощадженням. Незаплановані інвестиції у запаси функціонують як зрівнювальний компонент, що постійно збалансовує величини фактичних заощаджень та фактичних інвестицій за будь-якого рівня ВВП.

Звернімося знову до таблиці 1.1. За реального ВВП у 200 млрд. грн., який менший за рівноважний (250 млрд. грн.), фактичні заощадження дорівнюють нулю. Заплановані інвестиції становлять 10 млрд. грн. За рахунок чого здійснюються ці інвестиції, адже заощадження відсутні? У національній економіці відбувається скорочення інвестицій у запаси на 10 млрд. грн. Це зменшення запасів компенсує відсутність заощаджень, уможливлює інвестиційні наміри підприємств і, зрештою, підтягує обсяг національного виробництва до сукупних видатків (210 млрд. грн.). Протилежна ситуація складаєтеся тоді, коли заощадження більші, ніж заплановані інвестиції. Тепер інвестиції у запаси збільшуються. Це нейтралізує частину фактичних заощаджень, зменшує обсяг виробництва та зрівноважує його з сукупними видатками.

Заплановані і фактичні інвестиції та заощадження рівні між собою лише у стані економічної рівноваги. Жодних змін у інвестиціях у запаси у цьому разі не відбувається, як і збільшення чи зменшення обсягу виробництва.

Розмежування запланованих і фактичних інвестицій має важливе значення. Річ у тім, що економічна рівновага досягається за рівності запланованих інвестицій та заощаджень. Процес установлення економічної рівноваги у національній економіці відбувається таким чином.

1. Незбіг заощаджень та запланованих інвестицій зумовлює відмінність між планами виробництва та планами видатків у національній економіці.

2. Відмінності між планами видатків і планами виробництва спричиняють непередбачені зміни в інвестиціях у запаси.

3. Непередбачені зміни в інвестиціях у запаси спонукають підприємства переглядати плани виробництва в напрямі їх зменшення, коли запаси зростають, та в напрямі збільшення, коли запаси скорочуються. В результаті реальний ВВП країни зменшується або збільшується. Обидва процеси сприяють урівноваженню фактичних заощаджень та інвестицій.

4. Тільки коли заплановані інвестиції та заощадження рівні між собою, а зміни інвестицій у запаси відсутні, рівень ВВП буде рівноважним, тобто встановиться економічна рівновага.

За класичною теорією основним чинником, який визначає динаміку інвестицій та заощаджень є відсоткова ставка.

1.3 Мультиплікатор видатків. Вплив зовнішньої торгівлі та державного сектора на рівноважний ВВП

Ефект мультиплікатора. Рівноважний обсяг національного виробництва залежить від змін у будь-якому з компонентів сукупних видатків. Збільшення якогось із компонентів перемішуватиме лінію запланованих видатків угору, що збільшуватиме рівноважний обсяг виробництва. І навпаки, зменшення величини будь-якого компонента сукупних видатків переміщуватиме лінію видатків донизу, що супроводжуватиметься скороченням зайнятості та рівноважного ВВП.

Збільшення будь-якого компонента сукупних видатків спричиняє дещо більший приріст рівноважного обсягу виробництва, або, що рівнозначно, доходу. Цей результат називають ефектом мультиплікатора.

Ефект мультиплікатора - це багаторазовий вплив, який зміна сукупних видатків чинить на рівноважний ВВП. Мультиплікативний ефект властивий усім видам видатків - споживчим видаткам, інвестиціям, державним закупівлям товарів і послуг та чистому експортові.

Мультиплікатор видатків -- це відношення зміни рівноважного ВВП до зміни будь-якого компонента сукупних видатків:

(1.5)

де - мультиплікатор видатків;

- зміна рівноважного ВВП;

- зміна сукупних видатків, незалежних від динаміки Y.

Мультиплікатор - це коефіцієнт, на який треба помножити зміну в сукупних видатках, щоб визначити підсумкову зміну рівноважного ВВП. Інакше кажучи, мультиплікатор показує, у скільки разів сумарний приріст сукупного обсягу виробництва (доходу) перевищує приріст сукупних видатків. Мультиплікатор діє в обох напрямах: зменшення у будь-якому компоненті сукупних видатків спричиняє багаторазове зменшення рівноважного ВВП, і навпаки.

Вплив зовнішньої торгівлі на рівноважний ВВП. Економіка більшості країн є відкритою, отже вони експортують та імпортують певні товари й послуги. Тому одним із компонентів сукупних видатків виступає чистий експорт - різниця між експортом та імпортом товарів і послуг.

Експорт сприяє підвищенню сукупних видатків на купівлю національного продукту країни, бо певна його частина споживається за кордоном. Завдяки експорту реальний ВВП країни та кількість робочих місць у ній зростають. Імпорт, як зазначалося, означає витікання з потоку "видатки - доходи", тому він зменшує сукупні видатки на купівлю національного продукту.

Державний сектор впливає на ВВП і через податки. Особисті податки спричиняють скорочення використовуваного доходу стосовно ВВП на величину податків. Це скорочення зменшує і споживання, і заощадження за кожного рівня ВВП. Величина зменшення споживання й заощадження визначається значеннями MPC і MPS. Відповідно зниження особистих податків збільшує і споживання, і заощадження за кожного рівня ВВП, а величина цього збільшення визначається MPC і MPS.

Аби з'ясувати вплив зміни податків на рівноважний ВВП, припустімо, що особисті податки зменшилися на величину ?T. Одна частина ?T споживається, а інша заощаджується. Видатки на споживання, отже, збільшуються на (MPC Ч ?T), а решту становлять заощадження (MPS Ч ?T ).

Зменшення податків, так само як і збільшення державних видатків, спричиняє мультипліковане збільшення ВВП. Початкова зміна споживчих видатків (MPC Ч ?T), як і раніше, мультиплікується на 1/(1 - MPC), тобто:

(1.6)

Мультиплікатор податків можна обчислити таким чином:

(1.7)

Цей вираз показує, на скільки одиниць зміниться рівноважний ВВП у відповідь на зміну податків на одну грошову одиницю.

Дж. Кейнс робив дані дослідження з метою з'ясування, коли у національній економіці досягається рівновага, і зробивши спостереження та розрахунки виявив, що рівновага досягається тоді, коли сукупні видатки та обсяг виробництва рівні. Якщо обсяг національного виробництва перевищує сукупні видатки, зростають непередбачені інвестиції у запаси, фірми скорочують обсяги виробництва і зайнятості, що відновлює економічну рівновагу. Якщо сукупні видатки перевищують обсяг національного виробництва, відбувається непередбачене зменшення інвестицій та збільшення обсягу виробництва.

Отже, опрацювавши необхідний матеріал, ознайомившись з відповідною інформацією про сукупні видатки та економічну рівновагу з різних літературних джерел, ми зробили аналіз інструментарію дослідження економічної рівноваги - підхід «видатки - обсяг виробництва» та підхід «витікання - ін'єкції». Модель сукупних видатків дає змогу зрозуміти, як у національній економіці досягається рівновага на ринках товарів і послуг та як зміни у видатках покупців впливають на реальний ВВП, національний дохід, зайнятість та рівень цін.

2. Аналіз сукупних видатків в Україні

2.1. Аналіз видатків державного бюджету України

Видатки державного бюджету відіграють важливу роль в розвитку країни. Вони є основою забезпечення фінансування соціальних програм, регулювання економіки, проведення структурної перебудови народного господарства, створення загальних умов розвитку ринкових відносин, збільшення обсягів кредитування юридичних та фізичних осіб, розвитку міжнародних відносин та інших важливих напрямів діяльності.

Розглянемо динаміку видатків державного бюджету України за 2011-2014 рр. (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Динаміка видатків державного бюджету України за 2011-2014 рр.

Доходи	2011 р.	2012 р.	2013 р.	2014 р.
Державний бюджет (з урахуванням міжбюджетних трансфертів), млн. грн.	333459,5	395661,8	403403,2	430217,8

Видатки Державного бюджету України за 2014 рік становили 430217,8 млн. грн., що на 6,6 відсотка або на 26761,7 млн. грн. більше за відповідний показник 2013 року.

За функціональною класифікацією статей видатків у 2014 році:

- видатки на обслуговування державного боргу за зведеним бюджетом зросли проти 2013 року на 49 відсотків до 49434,6 млн. грн., за державним бюджетом зросли на 51,5 відсотка до 47976,7 млн. гривень;

- без урахування видатків на обслуговування державного боргу видатки на загальнодержавні функції за зведеним бюджетом зменшились на 3,9 відсотка до 27411,3 млн. грн., у тому числі за державним бюджетом на 3,1 відсотка до 17849,1 млн. гривень;

- видатки на оборону за державним бюджетом зросли на 84,4 відсотка до 27363,4 млн. гривень;

- видатки на громадський порядок, безпеку та судову владу за зведеним бюджетом зросли на 13,8 відсотка до 44864,6 млн. грн., у тому числі за державним бюджетом зросли на 13,9 відсотка до 44619,0 млн. гривень;

- видатки на економічну діяльність за зведеним бюджетом знизились на 14 відсотків до 43637,6 млн. грн., у тому числі за державним бюджетом зменшились на 16,7 відсотка до 34410,7 млн. гривень;

- видатки на охорону навколишнього природного середовища за зведеним бюджетом зменшились до 3481,7 млн. грн., у тому числі за державним бюджетом знизились до 2597,0 млн. грн., що пов'язано із здійсненням у 2014 році видатків за рахунок коштів, отриманих від продажу частин встановленої кількості викидів парникових газів, передбаченого статтею 17 Кіотського протоколу до Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату у сумі 388,5 млн. грн. проти 1834,0 млн. грн. у 2013 році;

- видатки на житлово-комунальне господарство за зведеним бюджетом збільшилися в 2,3 рази до 17808,5 млн. грн., у тому числі за державним бюджетом зросли в 1,2 рази до 111,5 млн. грн., що пов'язано із проведенням у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах у сумі 12423,1 млн. грн., проти 2052,5 млн. грн. у 2013 році;

- видатки на охорону здоров'я за зведеним бюджетом знизились на 7,2 відсотка до 57150,1 млн. грн., у тому числі за державним бюджетом зменшились на 17,8 відсотка до 10580,8 млн. гривень;

- видатки на духовний та фізичний розвиток за зведеним бюджетом зросли на 1,4 відсотка до 13857,7 млн. грн., при цьому за державним бюджетом зменшились на 4,7 відсотка до 4872,8 млн. гривень;

- видатки на освіту за зведеним бюджетом знизились на 5,1 відсотка до 100109,5 млн. грн., у тому числі за державним бюджетом зменшились на 7,3 відсотка до 28677,9 млн. грн.;

- видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення за зведеним бюджетом зменшились на 4,9 відсотка до 138004,7 млн. грн., у тому числі за державним бюджетом - на 9,0 відсотка до 80558,2 млн. гривень.

Видатки державного бюджету на трансферт Пенсійному фонду у 2014 році були профінансовані у обсязі 75813,9 млн. грн., у тому числі видатки на покриття дефіциту коштів Пенсійного фонду України для виплати пенсій у сумі 14683,2 млн. грн., що на 32,5 відсотка (7080,6 млн. грн.) менше порівняно з 2013 роком.

Рівновагу і стабільність національної економіки забезпечує макроекономічне регулювання, котре можна визначити як механізм, з допомогою якого в національній економіці досягається рівновага за повної зайнятості'. В історії економічної думки існують різні школи, напрями й течії, кожна з яких по-своєму трактує роль держави в економічному житті суспільства. Така ситуація пояснюється існуванням різних економічних моделей, особливостей національних економік та економічних культур.

Метою здійснення державних закупівель є ефективне забезпечення потреб розпорядників державних коштів у якісних товарах, роботах і послугах, потрібних для повноцінної реалізації розвитку й економічного піднесення держави.

Найважливішими складовими механізму державних закупівель є, зокрема, такі:

1. Державне регулювання через стабільне законодавче забезпечення здійснення державних закупівель.

2. Функціонування відповідних інституцій, у тому числі громадських організацій, щодо контролю дотримання розпорядниками державних коштів законодавства про державні закупівлі.

3. Кваліфікація і відповідальність фахівців із державних закупівель.

4. Інформаційна інфраструктура державних закупівель.

5. Запобігання проявам корупції та недопущення дискримінації учасників, державних закупівель.

6. Обґрунтованість державних закупівель.

7. Досягнення ефективності державних закупівель, у тому числі оптимізації витрат.

8. Мінімізація ризику прийняття помилкових рішень при укладанні державного контракту.

Про стан державних закупівель можна судити виходячи з динаміки його основних показників (табл. 2.2).

Таблиця 2.2. Проведення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти в Україні за 2011-2014 рр.

Показник	2011	2012	2013	2014
Загальна річна сума коштів, запланованих замовником для закупівлі товарів, робіт і послуг	496759,2	571583,4	274183,4	179036,9
Загальна сума коштів, яку заявили у звітному періоді для закупівлі товарів, робіт і послуг	340192,7	464533,0	203566,2	125496,4
Загальна сума коштів за укладеними договорами у звітному періоді для закупівлі товарів, робіт і послуг	325101,5	428063,5	185467,6	113791,5
Загальна сума коштів (фактичні видатки) у звітному періоді за укладеними договорами для закупівлі товарів, робіт і послуг	135885,3	202398,2	79743,1	49630,0
Загальна сума коштів (фактичні видатки) у звітному періоді за договорами, укладеними в попередні роки, які виконуються	90749,4	56791,1	45534,5	29028,8

За даними таблиці 2.2 бачимо, що в 2014 році загальна річна сума коштів, запланованих замовником для закупівлі товарів, робіт і послуг зменшилась порівняно з 2011 роком на 317722,3 млн. грн.

Загальна сума коштів за укладеними договорами у звітному періоді для закупівлі товарів, робіт і послуг в 2014 році складала 113791,5 млн. грн. Порівняно з 2011 роком зменшилась на 211310 млн. грн.

Укладені в 2014 році договори профінансовано лише частково, що свідчить про зниження ефективності державних закупівель.

Розглянемо структуру державних закупівель за джерелом фінансування в Україні за 2010-2014 рр. (табл. 2.3).

Таблиця 2.3. Структура державних закупівель за джерелом фінансування в Україні за 2010-2014 рр.

Джерело фінансування	2011	2012	2013	2014
Державний бюджет України	55362,4	65351,1	49671,0	35886,8
Бюджет Автономної республіки Крим	564,1	2878,2	541,5	13,0
Місцеві бюджети	21402,8	33961,7	30620,1	26914,7
Кошти Національного банку України	412,6	646,3	496,3	245,8
Кошти державних цільових фондів, державних та місцевих фондів	299,7	326,5	61,2	47,2
Кошти Пенсійного фонду України	993,9	1492,8	1620,4	1516,3
Кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування, Фонду соціального захисту інвалідів	1468,2	1871,5	3858,9	12838,3
Державні кредитні ресурси	1249,5	150,4	1997,3	1088,0
Кошти державних, казенних, комунальних підприємств	86342,4	95928,1	40923,1	17241,9
Кошти господарських товариств, в яких державна або комунальна частка акцій перевищує 50 відсотків	157005,9	225456,9	55677,8	17999,5

За даним таблиці 2.3 ми бачимо, що фінансування закупівель з державного бюджету зменшилася з 55362,4 млн. грн. у 2011 році до 35886,8 млн. грн. в 2014 році. Обсяг державних закупівель за рахунок місцевих бюджетів в 2014 році складав 26914,7 млн. грн. Збільшився порівняно з 2011 роком на 5511,9 млн. грн.

Отже, негативна динаміка державних закупівель зумовлена змінами в законодавстві, у результаті чого зменшилася зацікавленість постачальників через значні витрати на участь у державних закупівлях, а також високий рівень інституційного монополізму, пов'язаний передусім із діяльністю органів державної влади.

2.2 Аналіз динаміки капітальних інвестицій в економіці України

Для глибшого аналізу особливостей фінансування капітальних вкладень в Україні проаналізуємо структуру джерел фінансування за 2011-2014 рр. (табл. 2.4).

Таблиця 2.4. Капітальні інвестиції за джерелами фінансування за 2011-2014 рр.

Капітальні вкладення за рахунок	2011	2012	2013	2014
коштів державного бюджету	18394,6	17141,2	6497,8	1511,2
коштів місцевих бюджетів	8801,3	9149,2	7219,2	5276,8
власних коштів підприємств та організацій	152279,1	175423,9	170675,6	145883,7
кредитів банків та інших позик	42324,4	50104,9	40878,3	17992,3
коштів іноземних інвесторів	7196,1	5040,6	4881,2	5536,6
коштів населення на індивідуальне житлове будівництво	15102,9	21975,1	21770,1	21365,6
інших джерел фінансування	11363,9	11206,0	9230,9	6495,5

Аналізуючи дані таблиці, бачимо, що найбільшу частку у фінансуванні і освоєнні капітальних вкладень в Україні було здійснено за рахунок власних коштів підприємств та організацій, а на другому та третьому місцях відповідно стоять кошти населення на будівництво житла і кредити банків та інші позики. Фінансування за рахунок державного та місцевих бюджетів в сукупності складає 2,1 %, що свідчить про низьку підтримку державою інвестиційної активності підприємств України і відсутність суттєвих позитивних зрушень в державній інвестиційній політиці у порівнянні з попередніми роками.

Зупинимося більш детально на значенні іноземного інвестування для інвестиційної діяльності вітчизняних суб'єктів господарювання. Обсяг освоєних капітальних інвестицій зроблених за рахунок іноземних інвесторів згідно з даними, наведеними у таблиці 2.4 також, як і освоєння підприємствами капітальних інвестицій за рахунок державного і місцевих бюджетів, є дуже невеликим. Його частка в загальній сумі освоєних капітальних вкладень складає 2,7 %. Оскільки освоєння цих інвестицій є результатом інвестування зробленого в тому числі протягом попереднього року, то дослідимо статистику з приводу іноземного інвестування за 2013-2014 рр.

Таблиця 2.5. Обсяги прямих інвестицій за 2013-2014 рр. (млн. дол. США)

Капітальні вкладення за рахунок	2013 р.	2014 р.
Усього	58156,9	45916,0
Кіпр	19035,9	13710,6
Німеччина	6291,8	5720,5
Нідерланди	5561,5	5111,5
Російська Федерація	4287,4	2724,3
Австрія	3257,5	2526,4
Велика Британія	2714,1	2145,5
Вiрґiнськi Острови (Брит.)	2493,5	1997,7
Франція	1825,8	1614,7
Швейцарія	1325,4	1390,6
Італія	1267,8	999,1
США	1055,6	862,3
Польща	991,1	831,2
Беліз	845,4	642,4
Інші країни	7204,1	5639,2

У 2014 р. в економіку України іноземними інвесторами вкладено 45916,0 млн. дол. США прямих інвестицій (акціонерного капіталу).

Кількість країн світу, з яких надійшли інвестиції в економіку України, на кінець 2014 року - 136. Станом на 31 грудня 2014 року 31,0% загального обсягу прямих іноземних інвестицій в Україні зосереджено на підприємствах промисловості, у тому числі переробної - 25,3%. Серед галузей переробної промисловості суттєві обсяги інвестицій вкладено у підприємства металургійного виробництва, виробництва готових металевих виробів (10,8%), виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (5,7%), виробництва гумових і пластмасових виробів, іншої неметалевої мінеральної продукції (2,5%), машинобудування, крім ремонту і монтажу машин і устаткування (1,9%), виробництва хімічних речовин і хімічної продукції (1,8%). В установи фінансової та страхової діяльності вкладено 26,4% прямих іноземних інвестицій, у підприємства з оптової та роздрібної торгівлі; ремонту автотранспортних засобів і мотоциклів - 13,0%, в організації, що здійснюють операції з нерухомим майном - 7,5%, професійну, наукову та технічну діяльність - 5,9%.

Найбільший вплив іноземного інвестування у фінансуванні капітальних вкладень в Україні простежується галузі металургійного виробництва, харчовій галузі та у виробництво гумових і пластмасових виробів. Домінування обсягів фінансування і освоєння капітальних вкладень переважно в такі галузі дозволяє зробити висновок про подальшу структурну незбалансованість господарського комплексу України, оскільки відсутня активна інвестиційна діяльність в високотехнологічні галузі мікроелектроніки, нанотехнологій, фармацевтики, біотехнологій тощо.

Отже, дослідження особливостей фінансування капітальних вкладень в Україні показало, що воно є впливовим і системним явищем, яке створює взаємопов'язані зв'язки в усіх галузях господарства держави. Головною проблемою збільшення капітальних вкладень в Україні є дефіцит інвестиційного потенціалу.

Пришвидшення темпів фінансування капітальних вкладень в Україні передусім залежить від її інвестиційної привабливості і інвестиційного клімату. Численні світові рейтинги свідчать про низький рівень інвестиційної привабливості, оскільки Україна посідає прикінцеві сходинки.

Таким чином, стимулювання темпів фінансування капітальних вкладень є визначальним для покращення стану економіки України. Зважений та обґрунтований розподіл капітальних вкладень між секторами економіки повинен забезпечити високий рівень міжнародної конкурентоспроможності України у порівнянні з іншими країнами світу.

2.3 Аналіз динаміки чистого експорту в Україні

Товарна структура зовнішньої торгівлі України протягом десятиріччя практично не змінилася, незмінною лишилася й номенклатура товарів, які забезпечують основну частину валютних доходів. У цілому структура експорту охоплює багато видів національних товарів, але список товарів, на які припадають основні обсяги валюти, налічує не більше десяти позицій: метали, товари хімічної промисловості, добрива, деякі види продукції харчової промисловості.

Динаміка експорту та імпорту України протягом 2011-2014 рр. наведена в табл. 2.6.

Таблиця 2.6. Динаміка експорту та імпорту України протягом 2011-2014 рр. (тис. дол. США)

Показники	2011	2012	2013	2014
Експорт	68394195,7	68809810,6	63312022,1	53913548,3
Імпорт	82608240,0	84658059,9	76963965,4	54381792,3
Чистий експорт	-14214044,3	-15848249,3	-13651943,3	-468244

Зовнішньоторговельні операції з товарами у 2014 р. Україна здійснювала з партнерами із 229 країн світу. Експортували товари до 200 країни світу, імпортували - із 215 країн.

Кількість підприємств, що здійснювали зовнішню торгівлю товарами становили в експорті 13,7 тис. одиниць, в імпорті - 24,7 тис. одиниць.

Експорт товарів у 2014 р. становив 53,9 млрд. дол. США, та зменшився на 14,8% проти обсягу 2013 р. Імпорт товарів в 2014 році складав 54,3 млрд. дол., та зменшився порівняно з 2013 р. на 32,8 %. Негативне сальдо (чистий експорт) зовнішньої торгівлі товарами становило в 2014 р. 468244 тис. дол. (також негативне у 2013 р. - 13,6 млрд. дол.).

Утворення від'ємного сальдо в 2014 році, як і в попередні роки, зумовлене перевищенням обсягів імпорту над обсягами експорту товарів. На формування від'ємного сальдо вплинули окремі товарні групи: палива мінеральні, нафта і продукти її перегонки (-18,4 млрд.дол.), засоби наземного транспорту, крім залізничного (-5,1 млрд.дол.), механічні машини (-3,1 млн.дол.), пластмаси, полімерні матеріали (-3 млн.дол.), фармацевтична продукція (-2,8 млн.дол.) електричні машини (-2,4 млн.дол.), різноманітна хімічна продукція і їстівні плоди та горіхи (по -1,1 млн.дол.).

Найсуттєвіші експортні поставки в 2014 р. серед країн ЄС здійснювались до Польщі 4% від загального обсягу експорту (чорні метали, руди, шлак і зола, електричні машини), Італії - 3,7% (чорні метали, зернові культури, насіння і плоди олійних рослин), Німеччини (електричні машини, чорні метали, одяг та додаткові речі до одягу, текстильні) та Угорщини (чорні метали, електричні машини, палива мінеральні, нафта і продукти її перегонки) - по 2,5%; до інших країн - Росії 23,8% (механічні машини, чорні метали, залізничні локомотиви), Туреччини - 6% (чорні метали, добрива, жири та олії тваринного або рослинного походження), Китаю (руди, шлак і зола, жири та олії тваринного або рослинного походження, механічні машини) та Єгипту (чорні метали, зернові культури, жири та олії тваринного або рослинного походження) - по 4,3%, Казахстану - 3,3% (вироби з чорних металів, залізничні локомотиви, механічні машини), Білорусі (чорні метали, палива мінеральні, нафта і продукти її перегонки, залишки і відходи харчової промисловості) та Індії (жири та олії тваринного або рослинного походження, чорні метали, палива мінеральні, нафта і продукти її перегонки) - по 3,1%.

Найбільші надходження в 2014 р. здійснювались серед країн ЄС з Німеччини 8,8% від загального обсягу імпорту (механічні машини, засоби наземного транспорту, крім залізничного, фармацевтична продукція), Польщі - 5,3% (палива мінеральні, нафта та продукти її перегонки, пластмаси, полімерні матеріали, електричні машини), Італії - 2,7% (механічні машини, фармацевтична продукція, пластмаси, полімерні матеріали); серед інших країн - з Росії 30,2% (палива мінеральні, нафта і продукти її перегонки, механічні машини, чорні метали), Китаю - 10,3% (електричні та механічні машини, взуття), Білорусі - 4,7% (палива мінеральні, нафта і продукти її перегонки, засоби наземного транспорту, крім залізничного, добрива) та США - 3,6% (засоби наземного транспорту, крім залізничного, палива мінеральні, нафта і продукти її перегонки, механічні машини).

Протягом останніх років основні позиції українського експорту залишились майже незмінними. У структурі товарного експорту у 2014 р. переважали чорні метали - 22,6% від загального обсягу експорту, зернові культури - 10,1%, руди, шлак і зола - 6,2%, механічні машини - 6,1%, жири та олії тваринного або рослинного походження - 5,5%, електричні машини - 4,9%, палива мінеральні, нафта і продукти її перегонки - 4,5%, вироби з чорних металів - 4,1%, залізничні локомотиви - 3,9%, насіння і плоди олійних рослин - 3,2%.

У структурі імпорту товарів в 2014 р. значна частка традиційно припадала на палива мінеральні, нафту і продукти її перегонки - 27,6%. Імпорт механічних машин складав 9%, електричних машин - 7,2%, засобів наземного транспорту, крім залізничного - 7,1%, пластмаси, полімерних матеріалів - 4,6% та фармацевтичної продукції - 4%.

У 2014 р. збільшився експорт окремих товарів: залізничних локомотивів, локомотивних тендерів - на 69,2%, м'яса та їстівних субпродуктів свійської птиці - на 59,8%, вугілля кам'яного - на 20,9%, руд та концентратів залізних - на 19,4%, сигарет, цигарок з вмістом тютюну - на 12,4%, лісоматеріалів необроблених - на 11,7%, чавуну переробного - на 7,6%, лісоматеріалів оброблених - на 6,5%, лікарських засобів - на 4,2%, хлібобулочних, борошняних кондитерських виробів - на 4%.

У 2014 р. спостерігалося збільшення імпорту окремих товарів: коксу і напівкоксу із кам'яного вугілля - на 29,5%, добрив мінеральних або хімічних, азотних - на 29,8%, риби свіжої, охолодженої або мороженої - на 26,1%, кукурудзи - на 24,9%, насіння соняшнику - на 18,1%, шин та покришок пневматичних гумових нових для легкових автомобілів - на 6,5%, машин сільськогосподарських, садових або лісогосподарських для підготовки або оброблення ґрунту - на 5%, добрив мінеральних або хімічних із вмістом двох чи трьох поживних елементів - на 3,4%.

За видами економічної діяльності найбільші експортні поставки у 2014 р. здійснювали підприємства, основним видом діяльності яких є металургійне виробництво 25,6% від загального обсягу експорту, оптова торгівля і посередництво в оптовій торгівлі - 20%, виробництво харчових продуктів, напоїв - 5,6%, добування металевих руд та виробництво інших транспортних засобів - по 5,5%, хімічне виробництво - 4,7%, виробництво машин та устаткування - 3,8%, сільське господарство, мисливство та пов'язаних з ними послуг - 3,6%.

Найбільші імпортні поставки у 2014 р. здійснювали підприємства, основним видом діяльності яких є оптова торгівля і посередництво в оптовій торгівлі 31% від загального обсягу імпорту, діяльність у сферах права, бухгалтерського обліку, інжинірингу, надання послуг підприємцям - 16,6%, торгівля автомобілями та мотоциклами, їх технічне обслуговування та ремонт - 7%, металургійне виробництво - 4,3% і виробництво харчових продуктів, напоїв - 3%.

Зовнішньоторговельні операції з послугами у 2014 р. Україна здійснювала з партнерами із 223 країн світу. Підприємства-резиденти України надавали послуги нерезидентам 216 країн світу, одержували - від нерезидентів 192 країн.

Отже, проведений аналіз показав, що Україна є країною, яка експортує більше товарів ніж імпортує, тобто зовнішньоторговельний баланс держави є від'ємним. Україна залишається експортером переважно сировини, напівфабрикатів та продукції з низьким ступенем оброблення. З огляду на це, необхідно активізувати проведення виробничих реформ за допомогою науково-технічних інновацій.

3. Проблеми сукупних видатків в Україні та розробка рекомендацій щодо їх удосконалення з метою прискорення економічного зростання

3.1 Проблеми сукупних видатків в Україні

Основними макроекономічними чинниками, які визначають обсяг споживчих видатків є використовувані доходи, можливість переміщення доходів між поточними і майбутніми періодами життя індивіда, сформовані очікування, рівень оподаткування та структура податків, споживча заборгованість, система соціального забезпечення, реальні процентні ставки та демографічні чинники. Обсяг інвестиційних видатків передовсім залежить від рівня реальних процентних і податкових ставок та технічного прогресу. На обсяг державних видатків найвагоміше впливає тип економічної системи, фаза ділового циклу, місце країни у світовій економіці та міжнародній політиці, рівень бюрократизації державного апарату. Обсяг чистого експорту залежить від динаміки валютного курсу, рівня реальних процентних ставок, темпів зростання продуктивності праці, ступеня міжнародної мобільності капіталу, світового виробництва енергоносіїв та цін на них, а також результатів господарської діяльності в торговельних партнерів країни.

Розглянемо детальніше проблеми сукупних видатків в Україні.

Структура видатків за відомчою класифікацією характеризується низкою вад та суперечностей, які погіршують соціальне-економічне становище держави та створюють бар'єри для економічного зростання. Зокрема, неефективність механізмів розподілу та витрачання бюджетних коштів призводить до недофінансування важливих державних завдань, надмірний обсяг видатків провокує фіскалізацію податкової системи та нераціональну боргову політику.

До проблем системи державних видатків України сьогодні належать наступні.

1. Надмірна фіскальна орієнтація податкової системи. Надто високі видатки бюджету призводять до того, що податкова політика завжди буде орієнтована на вилучення фінансового ресурсу з корпоративного сектору.

2. Неефективна політика витрачання бюджетних коштів. Відсутність належного регулювання щодо витрачання коштів призводить до того, що досить часто трапляються випадки, коли на фоні затримок з фінансуванням захищених видатків бюджету окремі державні структури здійснюють закупівлю товарів розкоші.

3. Високий рівень корупції у сфері державних закупівель. Хронічна практика проведення тендерів з одним учасником та закупівлі товарів і послуг за завищеними цінами призводять до втрачання значного обсягу бюджетного ресурсу і збільшення частки тіньової економіки.

5. Відсутність ефективної системи контролю за витрачанням бюджетних коштів. Попри проведення реформ у системі державного контролю за витрачанням бюджетних коштів, кардинально поліпшити ситуацію не вдалося. Розширення компетенції Державної фінансової інспекції України та створення підрозділів внутрішнього аудиту не дало відчутного ефекту. Крім того, важливою проблемою контролюючих органів є відсутність взаємодії з громадянським суспільством, а зокрема зі ЗМІ та громадськими організаціями, що здійснюють моніторинг витрачання бюджетних коштів.

Основними проблемами державних закупівель є

1. Законодавча неврегульованість та проблеми у застосуванні законодавства.

Незважаючи на численні зміни, що вносилися протягом шести років у Закон "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", він і досі недосконалий: містить певні прогалини, суперечності та неузгодженості, які ускладнюють його реалізацію суб'єктами господарювання.

Зокрема, відсутність чітких обмежень щодо внесення змін до договорів закупівлі та механізму коригування цін не дає можливості дотримуватися основного критерію при відборі переможців торгів - здійснення закупівлі за найнижчими цінами.

2. Не функціонує взаємопов'язана система внутрішнього та зовнішнього, попереднього, поточного і подальшого контролю за проведенням державних закупівель.

У розпорядників державних коштів немає підрозділів (спеціалістів), які здійснювали б внутрішній попередній і поточний контроль, що не дозволяє вчасно попереджати та припиняти порушення.

3. Недоліки діючої в Україні фінансової системи.

На функціонування системи державних закупівель негативно впливають проблеми, що виникають у діяльності фінансової системи, оскільки вони взаємопов'язані. Зокрема, недофінансування асигнувань розпорядників коштів, їх нерівномірне надходження протягом року (особливо у І та ІV кварталах). Як наслідок, розпорядники коштів розпочинають процедури закупівель, будучи обмеженими в часі, що нерідко призводить до неякісного, формального проведення або навіть зриву закупівель.

4. Відсутність зацікавленості з боку керівників підприємств, установ і організацій у використанні державних коштів у найекономніший спосіб.

При укладанні контрактів з керівниками бюджетних та інших державних підприємств, установ і організацій відсутня вимога щодо обов'язкового проведення оцінки ефективності роботи керівника протягом року, в тому числі - і за критеріями ефективності та економності використання державних коштів.

Дається взнаки відсутність відповідальності за порушення законодавства у сфері державних закупівель. На сьогодні законодавчо передбачена лише адміністративна відповідальність за вчинені порушення, що зазвичай неспівставна із завданою державі шкодою.

5. Недостатнє інформаційне середовище про ринок товарів та послуг.

За результатами опитування, при здійсненні закупівель розпорядники державних коштів майже не використовують електронні та друковані ресурси, що містять інформацію про ціни на товарному ринку. Наслідок цього - необізнаність розпорядників державних коштів щодо цін на товари, роботи та послуги, як на рівні регіону, так і в цілому по країні, що зрештою призводить до вибору не оптимальної за ціною пропозиції.

Досліджуючи сучасний стан фінансування інвестицій в Україні, слід підкреслити те, що за останні роки Україна не здобула суттєвих досягнень у забезпеченні національної конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості. В Україні спостерігається значне зниження інвестиційної активності. Інфляція є основною причиною зменшення попиту на капітальні вкладення, оскільки під час інфляції спостерігається суттєве знецінення інвестиційних коштів. Інвестиційна політика держави визначає напрями і саму можливість залучення інвестицій підприємствами. Інвестиційна політика в Україні характеризується на сьогоднішній день наступними чинниками:

- вкладанням коштів у інвестиційні проекти з незначним терміном повернення інвестицій, що забезпечують короткострокову прибутковість;

- неефективністю роботи традиційних ринкових джерел інвестиційної діяльності в наслідок деформованої інфраструктури фінансового ринку;

- відсутністю державної мотиваційної складової інвестиційної політики, спрямованої на підвищення інвестиційної активності учасників інвестиційного процесу, та створенні сприятливого інвестиційного клімату в країні;

- зростанням фінансових та комерційних ризиків при здійсненні інвестицій у реальний сектор економіки;

- відсутністю державної регуляторної політики інвестиційної діяльності (високий ступінь корумпованості, відсутність прозорої та стабільної законодавчої влади, стимулювання державою інноваційного спрямування інвестицій, державних фінансових та юридичних гарантій);

...