Особливості та закономірності формування сукупних видатків в Україні

- здійсненням інвестицій за рахунок власних джерел фінансування.

Таким чином, наявність вищезазначених проблем стала причиною зменшення сукупних видатків, та негативно позначилася на економічному зростанні.

3.2 Рекомендації щодо удосконалення сукупних видатків

Основними напрямами збільшення споживчих видатків у вітчизняній економіці має стати усталене зростання реальної заробітної плати, вдосконалення системи соціальної підтримки найвразливіших груп населення, успішне проведення пенсійної реформи, підвищення рівня мінімальної заробітної плати, розширення споживчого кредиту та формування середнього класу в українському суспільстві. Для розширення обсягу інвестиційних видатків необхідно змінити пріоритети у напрямах і формах інвестування та тип інвестиційного процесу, оптимізувати структуру вітчизняної економіки, зокрема збільшити частку наукомістких галузей з екологічно чистими технологіями та підвищити інвестиційну привабливість регіонів.

Названі проблеми функціонування державних видатків України є досить значними й їх подолання потребує комплексного підходу. Як показує досвід, розширення сфери реформ призводить до зниження їх результативності. Виходячи з цього, у середньостроковій перспективі доцільною є концентрація ресурсів і уваги на подоланні низки найбільш важливих проблем і досягненні обмеженого переліку цілей. На наш погляд, головними пріоритетами мають стати наступні:

1. Подальше впровадження елементів ринкової моделі управління державними видатками. Наразі Україна запровадила лише окремі механізми ринкової (бізнесової) моделі управління державними фінансами, зокрема програмно-цільовий метод бюджетування, середньострокове бюджетне прогнозування, стратегічне планування діяльності головних розпорядників бюджетних коштів.

2. Перехід до середньострокового бюджетного планування. На першому етапі середньострокове планування має охоплювати інвестиційні видатки бюджету, які повинні групуватися у трирічні бюджетні програми. Такий механізм забезпечить безперебійність бюджетного фінансування довготермінових інвестиційних проектів та покращить прогнозованість видатків бюджету.

3. Раціоналізація та упорядковування системи соціальних видатків. Система пільг, субсидій та соціальних виплат має бути спрямована лише на підтримку категорій громадян з низькими доходами. Крім того, необхідно зосередити увагу на перегляді методики визначення й розрахунку розміру соціальних стандартів з тим, щоб вони відповідали реальним показникам.

4. Перехід від щорічного звітування про виконання державного бюджету до щорічного звітування про ефективність управління ресурсами системи державних видатків, а також бюджетними коштами, що спрямовані державою на підтримку економіки у формі наданих податкових пільг та стимулів.

5. Основною проблемою є необхідність подальшого розвитку програмно-цільового методу в напрямі оптимізації бюджетних програм, що обумовлено потребою в перегляді бюджетних програм та уточненні їх результативних показників з урахуванням результатів адміністративної реформи, а також посилення аналітичності та інформативності результативних показників щодо досягнення конкретних результатів реалізації державної політики у галузях економіки. Удосконалення застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі має бути спрямовано на забезпечення кількісного вираження очікуваних результатів виконання бюджетних програм, що сприятиме більш якісній оцінці ефективності різних програм і відбору тих, які матимуть максимальну ефективність за мінімальних витрат.

6. Стратегічне планування на рівні міністерств, інших головних розпорядників бюджетних коштів. Метою розвитку цієї складової є впровадження системи стратегічного планування на рівні міністерств, інших головних розпорядників бюджетних коштів, орієнтованої на забезпечення взаємозв'язку планування діяльності та бюджетного планування, ефективне та прозоре використання бюджетних коштів та на цій основі підвищення ефективності державного управління і пришвидшення економічних перетворень.

Система планування діяльності головних розпорядників бюджетних коштів потребує здійснення подальших заходів, зокрема в частині завершення формування відповідної нормативно-правової бази та забезпечення імплементації стратегічного планування в діяльність органів влади.

Отже, удосконалення системи бюджетних видатків є об'єктивно необхідною умовою та підґрунтям реалізації комплексу економічних реформ в країні. При цьому структура видатків має віддзеркалювати стратегію трансформації економічних відносин і базуватися на оцінці впливу державних рішень на майбутній розвиток країни.

З метою удосконалення державних закупівель необхідно:

1. Ініціювати зміни до Закону "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" щодо:

- доповнення Закону визначенням терміну "предмет закупівлі";

- визначення чітких обмежень при внесення змін до договорів закупівлі, пов'язаних із зміною ціни;

- визначення обов'язкового терміну (наприклад, 10-денного) дати укладання договору з переможцем від моменту оголошення результатів торгів, щоб надати можливість оскарження їх результатів іншими учасниками;

- запровадження в системі головних розпорядників бюджетних коштів внутрішнього контролю за проведенням держзакупівель;

- входження до складу тендерних комітетів поряд з представниками розпорядника коштів представників контролюючих органів та розпорядників бюджетних коштів вищого рівня.

2. Ініціювати створення державної безкоштовної інформаційної системи, ресурси якої мають містити:

- результати моніторингу цін і тарифів на окремі товари і послуги в розрізі регіонів, що проводиться органами державного контролю за цінами та іншими установами, організаціями;

- інформацію замовників про закупівлі товарів робіт і послуг за державні кошти.

3. Активізувати роз'яснювальну роботу серед розпорядників державних коштів стосовно переваг використання тендерних механізмів системи державних закупівель.

4. Ініціювати прийняття відповідного урядового рішення про необхідність включення до контрактів з керівниками державних (бюджетних) підприємств, установ та організацій такої вимоги - оцінка ефективності їх роботи, в тому числі і за критерієм економності використання державних фінансових ресурсів.

Першочерговими напрямами формування сприятливого інвестиційного клімату є:

- зміцнення системи захисту та забезпечення жорсткого дотримання гарантій прав приватної власності через удосконалення законодавства з питань банкрутства та протидії протиправному поглинанню і захопленню підприємств, посилення відповідальності за порушення у сфері державної реєстрації, реформування судової системи;

- посилення протидії корупції в органах державної влади, що надають послуги інвесторам при реалізації інвестиційних проектів шляхом запровадження прозорих і єдиних правил для всіх суб`єктів економічної діяльності, запровадження вичерпних переліків критеріїв і вимог до інвесторів щодо прийняття рішень у сфері інвестиційної діяльності, впровадження інституту «інвестиційного омбудсмена»;

- удосконалення механізму «єдиного інвестиційного вікна» шляхом реалізації Концепції створення та функціонування автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронної звітності» з метою мінімізації участі інвестора та скорочення часу проходження дозвільних і погоджувальних процедур у різних сферах інвестиційної діяльності з урахуванням їхньої специфіки;

- послідовна дерегуляція підприємницької діяльності шляхом імплементації вже прийнятих рішень та подальшого удосконалення інституційно-правової бази регулювання господарської діяльності;

- перегляд існуючої системи надання податкових пільг і державної фінансової допомоги, виданих на індивідуальній чи галузевій основі, з точки зору забезпечення конкурентного середовища, зменшення підстав вчинення корупційних дій;

- удосконалення системи державних закупівель як механізму стимулювання господарської та інвестиційної діяльності підприємств шляхом розбудови прозорих процедур, забезпечення рівного доступу до участі у тендерах вітчизняних й іноземних підприємств.

Збільшення обсягу чистого експорту можна досягти розширенням торговельних відносин з сусідніми країнами, активізацією транскордонного співробітництва, підвищенням конкурентоспроможності продукції вітчизняної економіки на засадах ефективної реалізації її порівняльних переваг.

Таким чином зазначені рекомендації створять сприятливі умови для покращення сукупних видатків і позитивно відобразяться на економічному зростанні.

Висновки

рівноважний валовий економічний бюджет

За результатами проведеного дослідження сукупних видатків можемо зробити наступні висновки:

1. Опрацювавши необхідний матеріал, ознайомившись з відповідною інформацією про сукупні видатки та економічну рівновагу з різних літературних джерел, в роботі зроблено аналіз інструментарію дослідження економічної рівноваги - підхід «видатки - обсяг виробництва» та підхід «витікання - ін'єкції». Модель сукупних видатків дає змогу зрозуміти, як у національній економіці досягається рівновага на ринках товарів і послуг та як зміни у видатках покупців впливають на реальний ВВП, національний дохід, зайнятість та рівень цін.

2. Сукупні видатки є одним із найважливіших складників ринкової економіки, які формуються в окрему категорію із становленням централізованих держав. В економічній літературі багато десятиліть ведеться полеміка довкола питання про чинники, які впливають на сукупні видатки. Усі підходи до цього питання можна звести до двох - класичний і кейнсіанський. Прихильники класичного підходу вважають, що тільки гроші визначають величину сукупних видатків. Щодо представників кейнсіанського підходу, то вони виходять з того, що сукупні видатки дорівнюють сумі споживчих видатків, інвестиційних видатків, державних закупівель та чистого експорту.

3. Основними макроекономічними чинниками, які визначають обсяг споживчих видатків у є використовувані доходи, можливість переміщення доходів між поточними і майбутніми періодами життя індивіда, сформовані очікування, рівень оподаткування та структура податків, споживча заборгованість, система соціального забезпечення, реальні процентні ставки та демографічні чинники. Обсяг інвестиційних видатків передовсім залежить від рівня реальних процентних і податкових ставок та технічного прогресу. На обсяг державних видатків найвагоміше впливає тип економічної системи, фаза ділового циклу, місце країни у світовій економіці та міжнародній політиці, рівень бюрократизації державного апарату. Обсяг чистого експорту залежить від динаміки валютного курсу, рівня реальних процентних ставок, темпів зростання продуктивності праці, ступеня міжнародної мобільності капіталу, світового виробництва енергоносіїв та цін на них, а також результатів господарської діяльності в торговельних партнерів країни.

4. Основними напрямами збільшення споживчих видатків у вітчизняній економіці має стати усталене зростання реальної заробітної плати, вдосконалення системи соціальної підтримки найвразливіших груп населення, успішне проведення пенсійної реформи, підвищення рівня мінімальної заробітної плати, розширення споживчого кредиту та формування середнього класу в українському суспільстві. Для розширення обсягу інвестиційних видатків необхідно змінити пріоритети у напрямах і формах інвестування та тип інвестиційного процесу, оптимізувати структуру вітчизняної економіки, зокрема збільшити частку наукомістких галузей з екологічно чистими технологіями та підвищити інвестиційну привабливість регіонів. Збільшення обсягу чистого експорту можна досягти розширенням торговельних відносин з сусідніми країнами, активізацією транскордонного співробітництва, підвищенням конкурентоспроможності продукції вітчизняної економіки на засадах ефективної реалізації її порівняльних переваг.

Література

1. Багратян Г.А., Бондарчук Н.О. Макроекономіка: Курс лекцій. - К.: КиМУ, 2009. - 102с.

2. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2009. - 368с.

3. Базілінська О.Я. Макроекономіка: Навч. посібник. - К.: ЦУЛ, 2009. - 442с.

4. Гронтковська Г.Е. Макроекономіка: Навч. посібник. / Г.Е.Гронтковська, А.Ф. Косік - К.: ЦУЛ, 2010. - 672с.

5. Жаліло Я.А. Національні проекти у стратегії економічної модернізації України / Я.А. Жаліло, Д.С. Покришка, Я.В. Бережний, А.П. Павлюк та ін. - К.: НІСД, 2013. - 144с.

6. Калініченко О.В. Макроекономіка. Практикум: Навч. посібник. / О.В. Калініченко, О.Д. Плотник - К.: ЦУЛ, 2010. - 656с.

7. Кулішов В.В. Мікро- макро економіка: Підручник. - Львів: «Магнолія 2006», 2008. - 488с.

8. Лагутін В.Д. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. / В.Д. Лагутін, І.П. Соколовська, Ю.М. Уманців- К.: КНТЕУ, 2011. - 103с.

Размещено на Allbest.ru