Трансформація діяльності комерційних банків в економіці держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 336.717:007.2

ТРАНСФОРМАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

В ЕКОНОМІЦІ ДЕРЖАВИ

08.04.01 - фінанси, грошовий обіг і кредит

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

ВАСИЛЬЧЕНКО ЗОЯ МИКОЛАЇВНА

КИЇВ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фінансів, грошового обігу та кредиту

Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант: Василик Остап Дмитрович,

доктор економічних наук, професор,

Заслужений діяч науки і техніки України

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,

Заслужений діяч науки і техніки України

Мороз Анатолій Миколайович,

Київський національний економічний університет,

завідувач кафедри банківської справи;

доктор економічних наук, професор,

Заслужений діяч науки і техніки України

Ковальчук Трохим Тихонович,

Інститут законодавства Верховної Ради України,

перший заступник директора;

доктор економічних наук, професор,

Заслужений діяч науки і техніки України

Крупка Михайло Іванович,

Львівський національний університет імені Івана

Франка, завідувач кафедри фінансів, грошового

обігу і кредиту.

Провідна установа: Національний інститут стратегічних досліджень

при Президентові України, відділ економічної та

соціальної стратегії, м. Київ.

Захист відбудеться 22.03. 2006 р. о 14 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.12 Київського національного

університету імені Тараса Шевченка за адресою:

03022, м. Київ-22, вул. Васильківська, 90а, ауд. 203.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ-33, вул. Володимирська, 58, кім. 12.

Автореферат розісланий 17.02. 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Жилінська О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Головною стратегічною метою банківської системи є забезпечення невпинного її розвитку через досягнення системної стабільності і зменшення вразливості до зовнішніх та внутрішніх чинників впливу, підвищення її ролі у процесах економічних перетворень.

Протягом останніх років в Україні було досягнуто певних елементів стабілізації банківської системи із збереженням її ринкової орієнтації. Цьому сприяли позитивна макроекономічна динаміка та фінансова стабілізація.

Проте на сьогодні роль банківської системи у розвитку національної економіки є обмеженою і недостатньою, її необхідно посилювати. Дедалі більше загострюється питання щодо здатності банківської системи України забезпечувати зростаючі потреби різних секторів економіки в адекватному банківському обслуговуванні з урахуванням низького рівня капіталізації, ліквідності та якості активів, необґрунтовано високого рівня банківських витрат, недосконалої ресурсної бази значної кількості комерційних банків, що в остаточному підсумку може зумовити й системну дестабілізацію. На тлі глобалізації світогосподарських зв'язків викликає занепокоєння відносно невисока конкурентоспроможність вітчизняної банківської системи порівняно із банківськими системами інших країн та міждержавних утворень.

На разі лише намагання Національного банку України посилити надійність банківської системи та усунути в її розвитку внутрішні диспропорції шляхом посилення регулятивних вимог не приносять очікуваного ефекту. Саме тому кардинальний перегляд змісту діяльності окремих комерційних банків і структурна перебудова банківського сектора загалом визначають сутність трансформаційних процесів, що набувають особливої важливості та актуальності в умовах ринкової економіки. Вони потребують координації зусиль Національного банку України, банківських асоціацій і союзів, банківських установ, органів законодавчої і виконавчої влади, а також підприємств нефінансового сектора економіки. При цьому держава повинна більшою мірою використовувати ринкові механізми впливу на суб'єктів банківського сектора економіки.

Аналізу різних аспектів діяльності комерційних банків присвячено праці провідних вітчизняних економістів: М.Д.Алексеєнка, А.А.Алєксєєва, В.Д.Базилевича, С.Я.Боринця, О.Д.Василика, З.С.Варналія, В.В.Вітлінського, А.С.Гальчинського, В.М.Гейця, В.І.Грушка, О.В.Дзюблюка, Т.Т.Ковальчука, В.І.Кравченка, М.І.Крупки, І.О.Лютого, М.Й.Маліка, В.І.Міщенка, А.М.Мороза, А.А.Пересади, М.І.Савлука, В.М.Федосова, А.С.Філіпенка, О.І.Черняка та ін.

Проблематика банківської діяльності посідає важливе місце в дослідженнях відомих зарубіжних учених: П.Аллена, Б.Бухвальда, Е.Долана, Д.Котца, Т.Коха, В.Лексіса, Е.Максімо, Р.Міллера, Д.Полфремана, Ж.Рівуара, П.Роуза, Дж.Сінкі; у тому числі російських учених: І.Т.Балабанова, Л.Г.Батракової, Є.Ф.Жукова, О.І.Лаврушина, О.Г.Мовсесяна, Г.С.Панової, В.О.Пономарьова, В.М.Усоскіна, В.Є.Черкасова, О.Б.Ширінської та інших.

Проте найчастіше у працях як вітчизняних, так і зарубіжних науковців досліджуються класичні умови ведення банківської справи. Водночас динаміка змін в економіці нашої держави вимагає проведення концептуально нових теоретичних досліджень сутності і передумов трансформації діяльності комерційних банків з огляду на всезростаючі потреби в принципово новому кількісному та якісному рівні банківського обслуговування, здатності своєчасно запобігати банківським кризам та конкурувати на зовнішніх ринках.

На сьогодні в Україні практично немає наукових робіт, у яких би містилося комплексне дослідження теоретичних засад системної організації і трансформації діяльності комерційних банків, економіко-інституційних основ реструктуризації банківської системи та реорганізації банківських установ, функціонування банківських об'єднань, місця і значення банків у формуванні та розвитку фінансово-промислових об'єднань, особливостей банківської діяльності в умовах глобалізації. Крім того, існує обмежене коло наукових праць, зміст яких всебічно висвітлював би сутність інституційних перетворень і структурних зрушень у банківській сфері, пропонував би відповідну методологічну базу та категоріально-понятійний апарат.

За таких обставин теоретичне обґрунтування основних сутнісних моментів трансформації діяльності комерційних банків та вивчення особливостей їх прояву в практичній площині є актуальним напрямом досліджень в економічній науці як своєрідної бази, що сприятиме формуванню національної парадигми економічного розвитку банківської системи країни. Наведені аргументи зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри фінансів, грошового обігу та кредиту Київського національного університету імені Тараса Шевченка за комплексною темою “Теорія та практика соціально-економічного розвитку України в умовах ринкових перетворень”, підрозділ “Розвиток фінансової системи України як фактор економічного зростання” (шифр 01 БФ 040-01). Особистий внесок автора полягає у розробці пропозицій щодо вдосконалення механізму реорганізації комерційних банків шляхом злиття та приєднання, формування і розвитку банківських об'єднань, фінансових груп, а також обґрунтуванні напрямів удосконалення механізму фінансово-промислової інтеграції та активізації цих процесів у національній економіці.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методологічних засад трансформації діяльності комерційних банків та визначення практичних рекомендацій щодо вдосконалення функціонування вітчизняних банківських установ на основі узагальнення досвіду формування і розвитку банківських систем зарубіжних країн.

Відповідно до поставленої мети визначено сукупність основних завдань, спрямованих на її досягнення:

розкрити сутність та економічну природу діяльності комерційних банків в економіці держави та виявити особливості системного функціонування банків;

обґрунтувати теоретичні положення, що висвітлюють сутність трансформації діяльності комерційних банків;

довести, що трансформація діяльності окремих комерційних банків є необхідною умовою підвищення ефективності їх функціонування в умовах ринкових перетворень;

сформулювати основні концептуальні засади реструктуризації та реорганізації комерційних банків як форм трансформації їх діяльності;

визначити напрями вдосконалення економіко-правових засад реорганізації комерційних банків у вітчизняній практиці на основі комплексного аналізу зарубіжного досвіду реорганізації банків;

розробити пропозиції щодо забезпечення стабільного фінансового стану комерційних банків у процесі трансформації їх діяльності;

обґрунтувати теоретико-методологічні підходи до оцінки економічної безпеки банку та побудувати економіко-математичну модель визначення інтегрального показника економічної безпеки банку;

поглибити теоретичні засади фінансово-промислової інтеграції та конкретизувати місце і значення банків у ній;

розробити пропозиції щодо стимулювання процесу поєднання банківського і промислового капіталу у вітчизняній практиці з урахуванням світового досвіду таких інтеграційних процесів;

визначити основні тенденції еволюції міжнародної діяльності банків та регулятивного впливу на неї наглядових органів з метою формування сприятливого конкурентного середовища;

дослідити перспективи лібералізації вітчизняного фінансового ринку та оцінити наслідки розширення сегмента іноземного банківського капіталу з урахуванням впливу процесів глобалізації на характер трансформації банківської діяльності.

Об'єктом дисертаційного дослідження є діяльність комерційних банків.

Предметом дисертаційного дослідження є економічні відносини з приводу трансформації діяльності комерційних банків.

Методи дослідження. Пізнання об'єкта дисертаційного дослідження ґрунтується на системному і діалектичному підході, відповідно до якого економічна, фінансова і банківська системи розглядаються у нерозривному зв'язку і розвитку. При дослідженні сутності і призначення комерційних банків та обґрунтуванні нового категоріального апарату був застосований метод наукових абстракцій. З'ясування особливостей функціонування та структурних характеристик банківської системи України здійснювалося на основі економічних рядів динаміки, а також з використанням структурно-функціонального методу. Моделювання інтегрального показника економічної безпеки банку проводилось із використанням положень математичної теорії надійності та методу експертних оцінок. Ретроспективне дослідження процесів реструктуризації банківських систем та практики поєднання банківського і промислового капіталу проведено із застосуванням методу поєднання історичного і логічного та методу екстраполяції зарубіжного досвіду на вітчизняну практику. Тенденції еволюції міжнародної діяльності банків виявлено за допомогою інституціонального методу і порівняльного аналізу.

Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі і нормативно-правові акти з питань формування та розвитку банківської системи України, нормативні акти Національного банку України, Асоціації українських банків, Міністерства економіки України та Міністерства фінансів України, офіційні публікації Світового банку, Базельського комітету регулювання банківської діяльності та інших міжнародних організацій. Використано дані статистичних щорічників, інформаційно-аналітичних бюлетенів, довідкову літературу, монографічні видання та статті вітчизняних і зарубіжних авторів, ресурси Internet.

Наукова новизна одержаних результатів. Отримані в процесі дослідження наукові результати в сукупності розв'язують важливу наукову проблему - обґрунтування теоретико-методологічних засад трансформації діяльності комерційних банків для підвищення ефективності функціонування банківської системи. Наукову новизну дисертаційної роботи визначають такі основні положення:

вперше:

на основі узагальнення теоретичних засад системної організації банківської діяльності запропоновано трактування трансформації діяльності комерційних банків як її програмної перебудови, що забезпечує досягнення сталого розвитку банківської системи та його підтримання; відповідно до цього визначено сутність банківської реструктуризації як форми трансформації, що полягає в структурному перетворенні сфери банківської діяльності; це дозволило обґрунтувати розмежування понять “реструктуризація банківської системи” і “реструктуризація комерційного банку” та розвинути їхнє теоретико-правове поле;

доведено доцільність трансформації діяльності значної кількості середніх і малих банків на основі виявленої інституційної концентрації у банківській системі України на рівні 40-50 банків; це дозволило обґрунтувати висновок, що решта банків як фінансові посередники практично не впливають на перебіг ринкових перетворень та не можуть забезпечити зростаючі потреби різних секторів економіки в адекватному банківському обслуговуванні; низький рівень капіталізації, ліквідності, якості активів і ресурсної бази може призвести до виникнення фінансових ускладнень та спричинити у подальшому банкрутство таких банків;

обґрунтовано, що розв'язання проблеми неплатоспроможності чи підвищення ліквідності окремих банківських установ доцільно здійснювати шляхом викупу у них державою “непрацюючих” активів, що віднесено до системи заходів із банківської реструктуризації; з цією метою сформовано оптимальні стратегії з управління проблемними активами банків та запропоновано створення спеціальної державної установи (Національної агенції з підтримки банків);

розроблено методологічні підходи до оцінки економічної безпеки банку, на основі яких виявлено можливості досягнення її оптимального рівня внаслідок трансформації діяльності банку та побудовано математичну модель визначення інтегрального показника економічної безпеки банку, що дозволяє підвищити ефективність стратегічного банківського менеджменту та запобігати банківським кризам;

виокремлено передумови інтеграції банківської системи України до світового фінансового ринку та визначено комплекс заходів, що дають змогу запобігти негативним наслідкам лібералізації вітчизняного фінансового ринку і розширення сегмента іноземного банківського капіталу; на відміну від існуючих підходів до визначення поняття і статусу транснаціональних банків лише з урахуванням масштабу діяльності запропоновано комплексний підхід щодо їх визначення і розподілу на різні групи, що суттєво розширює сферу застосування терміна „транснаціональний банк“ та сприяє активізації міжнародної діяльності провідних вітчизняних банків;

дістали подальший розвиток:

методика управління ліквідністю банку у процесі трансформації його діяльності на основі розробленої багатоетапної моделі управління ліквідністю, яка включає: комплексний аналіз дотримання банком сукупності економічних нормативів, комплексну оцінку збалансованості активних і пасивних операцій та управління кредитним портфелем банку; це дозволило розробити рекомендації щодо прийняття управлінських рішень, спрямованих на забезпечення фінансової стійкості комерційного банку;

методологія дослідження функціонування банків у складі фінансово-промислових груп, на основі якої обґрунтовано економічну доцільність трансформації діяльності банків шляхом такої інтеграції, особливості реалізації базових банківських операцій і надання банківських послуг членам фінансово-промислових груп, місце та значення банків в їх формуванні і розвитку;

підходи щодо розв'язання проблеми централізації банківського капіталу шляхом створення банківських об'єднань у формі холдингів і корпорацій; запропоновано вдосконалити економічний механізм функціонування банківських холдингів через: розширення функціональної взаємодії материнського і дочірніх банків, надання дозволу на купівлю банків-банкрутів, розроблення процедури придбання дочірніх банків, визначення переліку операцій та послуг, дозволених до виконання, запровадження індивідуальних рівнів капіталізації та окремих економічних нормативів; визначено, що банківські корпорації можуть виконувати функції регіональних міжбанківських розрахункових палат, що дозволить активізувати банківську діяльність у регіонах;

форми регулювання міжнародної діяльності банків з метою сприяння розвитку економічної конкуренції, на основі чого обґрунтовано висновок щодо необхідності перебування під контролем національних органів банківського нагляду відкриття представництв, філій іноземних банків, дочірніх банків, придбання участі в місцевих банківських інститутах, виконання комплексу базових операцій та забезпечення міжнародних розрахунків уже створеними іноземними банками; визначено основні тенденції еволюції міжнародної діяльності банків та особливості інтеграції банківського капіталу в умовах глобалізації, а також виявлено нове явище формування єдиного банківського ринку, що потребує врахування в процесі економічної євроінтеграції України;

удосконалено:

методику оцінки власного банківського капіталу, який визначає рівень фінансової стійкості банківської системи, що дало змогу обґрунтувати економічну доцільність проведення реорганізації для тих банків, які вичерпали всі можливості нарощування капітальної бази і не досягли її необхідного рівня; визначено переваги, які досягаються банками при об'єднувальних формах реорганізації та запропоновано запровадження для них відповідних пільг, що загалом сприятиме прискоренню процесу консолідації вітчизняних банків;

концептуальні засади механізму фінансово-промислової інтеграції через: надання можливості ініціювати інтеграційні процеси “знизу”, а саме з позицій банків, скасування заборони на виконання функцій головного підприємства банком та вимоги щодо участі у групі лише однієї банківської установи, запровадження переліку операцій, дозволених до виконання банками у межах групи, надання податкових пільг, створення можливостей щодо інвестиційної підтримки тих видів економічної діяльності, які є об'єктом стратегічної зацікавленості банків; на цій основі доведено, що визнання банку центральною ланкою групи, яка відповідає за формування і дотримання принципів спільної фінансової політики, сприятиме формуванню і розвитку таких структур.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані в процесі вдосконалення державної політики формування і розвитку банківської системи України, при обґрунтуванні цілей і завдань трансформації діяльності комерційних банків, що спрямована на поглиблення ринкових засад функціонування економіки держави.

Окремі теоретичні положення дисертаційного дослідження були використані в Інституті законодавства Верховної Ради України при розробці та вдосконаленні законодавчої бази, що регулює функціонування банківської системи і діяльність промислово-фінансових груп в Україні (довідка №12-143/Н від 30.06.2005 р.). Використання наукових розробок щодо підвищення рівня капіталізації банківської системи здійснено при написанні аналітичної записки Дев'ятої міжнародної наукової конференції “Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: міжнародний рух капіталу” у м. Ялта-Форос, Україна, 15-17 вересня 2004 р. (акт №126-33/670 від 16.05.2005 р.).

Запропоновані у роботі рекомендації щодо вдосконалення ряду аспектів трансформації банківської діяльності на мікроекономічному рівні прийняті до впровадження в АКБ “Інтербанк” (довідка №202/837 від 01.06.2005 р.). Методичні рекомендації щодо оцінки економічної безпеки банку знайшли застосування у практичній діяльності відповідних функціональних підрозділів ВАТ КБ Укрсоцбанку та були використані при підготовці внутрішніх нормативних документів (акт №44/178 від 22.03.2005 р.).

Наукові результати дисертації безпосередньо використовуються у навчальному процесі при викладанні навчальних дисциплін “Банківська справа”, “Банківські операції”, “Теорія фінансів” і “Міжнародні фінанси” на економічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (акт №511/738 від 08.07.2005 р.).

Особистий внесок здобувача полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних засад трансформації діяльності комерційних банків, що забезпечує вдосконалення системної організації банківського сектора національної економіки. Наукові положення, розробки, висновки і рекомендації, які виносяться на захист, одержані автором самостійно. Всі публікації, за винятком трьох статей, написані одноосібно. Суть особистого внеску у праці, опубліковані у співавторстві, наведено окремо у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження доповідались на міжнародних і вітчизняних науково-теоретичних та науково-практичних конференціях: “Наука і освіта” (Київ, вересень 1999 р.), “Актуальні проблеми фінансів, грошового обігу та кредиту” (Київ, вересень 2000 р.), “Новітні технології організації навчального процесу” (Київ, лютий 2000 р.), “Фінанси, грошовий обіг та кредит у забезпеченні суспільного добробуту” (Київ, жовтень 2001 р.), “Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України” (Суми, вересень 2002 р.), “Теорія і практика ринкових перетворень у країнах з перехідною економікою” (Київ, листопад 2002 р.), “Розвиток фінансово-кредитних відносин” (Київ, лютий 2004 р.), “Наука і освіта” (Дніпропетровськ, лютий 2004 р.), “Актуальні проблеми теорії та практики фінансів, грошового обігу і кредиту” (Київ, квітень 2004 р.), “Реформування фінансово-кредитної системи і стимулювання економічного зростання” (Луцьк, червень 2004 р.), “Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: міжнародний рух капіталу” (Ялта, вересень 2004 р.), „Тенденції та перспективи розвитку фінансової системи України” (Київ, вересень 2005 р.), „Проблеми розвитку внутрішнього ринку в умовах глобалізації” (Київ, листопад 2005 р.).

Результати дисертаційного дослідження неодноразово доповідались та обговорювались на засіданні Вченої ради економічного факультету і кафедри фінансів, грошового обігу та кредиту Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковано в одноосібній монографії “Комерційні банки: реструктуризація та реорганізація” (30,69 друк арк.), у колективній монографії “Фінансово-кредитні важелі регулювання економіки України в перехідний період” (авторський матеріал - 1 друк. арк.), у 33 статтях у наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах конференцій загальним обсягом авторського матеріалу понад 52 друк. арк., з них 29 статей - у провідних фахових виданнях.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 5 розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Обсяг дисертації - 388 сторінок друкованого тексту. Робота налічує 33 таблиці і 34 рисунки, а також 22 додатки на 29 сторінках. Список використаних літературних джерел містить 305 найменувань і наведений на 21 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі “Теоретичні засади системної організації банківської діяльності в умовах ринкової економіки” здійснено наукове обґрунтування напрямів досягнення основної мети дисертації, що зумовило необхідність з'ясування суті банків, особливостей системного функціонування комерційних банків, сутності трансформації банківської діяльності та реструктуризації банківської системи як складових національної парадигми її розвитку.

Методологія аналізу суті банку вимагає такого підходу, який повинен абстрагуватися від окремо взятої операції чи функції і ґрунтуватися на узагальненні одиничного і специфічного, на розкритті сукупної характеристики реальної діяльності банку.

У роботі відзначено, що найпоширенішим судженням про сутність банку є його інтерпретація як підприємства. Слушним у такій характеристиці є те, що увага акцентується на діяльності банку як апріорі позитивного суб'єкта економіки держави, що має продуктивний характер, оскільки створює свій власний специфічний продукт і забезпечує приріст новоствореної вартості у загальному обсязі сукупного суспільного продукту. Попри те, що банк - це суб'єкт, який володіє економічною та юридичною самостійністю, капітал якого активно обслуговує процес виробництва й обігу, він не є первинним технологічним утворенням. Обґрунтовано, що більш прийнятною є позиція, з якої роль банків в економіці держави аналізується теорією банківської фірми, яка, у свою чергу, є складовою більш загальної теорії фірми. У процесі дослідження з'ясовано спільні ознаки банку і фірми.

Проведене дослідження дало можливість обґрунтувати висновок, що правильніше при розкритті сутності банку виходити з терміна “інститут”, який підкреслює суспільне призначення банківської установи, для якої прибуток втрачає своє особливе значення лише як єдина і в кожному окремому випадку максимальна цільова змінна величина. Цілі ж банку лежать у площині інших, більш ємних цінностей: самодостатньої конкурентної поведінки як самостійного агента в економіці держави.

У дисертації узагальнено зміст положень теорії систем та здійснено їх екстраполяцію на банківську діяльність, що дало підстави визнати комерційний банк як складну, динамічну, керовану, цілеспрямовану систему, здатну до саморозвитку, яка функціонує в умовах невизначеності (відсутності детермінованості). Водночас банк є підсистемою систем більш високого порядку: банківської, кредитної, фінансової і, нарешті, економічної системи. У процесі свого динамічного розвитку банк має підтримувати рівновагу (фінансову стійкість) як здатність до збереження основних системних ознак. Спираючись на ці положення, у дисертації проведено дослідження особливостей системного функціонування вітчизняних комерційних банків.

Результати проведеного аналізу засвідчили, що розвиток банківської системи України супроводжується суттєвими структурними диспропорціями. Так, за 2001-2004 роки (дані таблиці 1), активи комерційних банків в умовах стабільної валютно-курсової політики і розширеної грошової пропозиції з боку Національного банку України зросли у 2,6 раза (з 50,3 до 134,3 млрд. грн) і склали лише 38,96% від валового внутрішнього продукту. У зарубіжній практиці як оптимальні значення для цього співвідношення розглядаються два варіанти: 1) для розвинутих країн - 200-300%; 2) для країн, які розвиваються, - від 50 до 100% від ВВП. Водночас адекватного збільшення у банків капіталу не спостерігалося: балансовий капітал збільшився всього у 2,3 раза ( із 7,9 до 18,4 млрд. грн) і склав 5,34% від ВВП (для порівняння: у розвинутих країнах - понад 50% ВВП).

Таблиця 1

Макроекономічні показники діяльності банківського сектора України*

Показники	Станом на:
	01.01.2002	01.01.2003	01.01.2004	01.01.2005
Сукупні активи (тис. грн)	50391737	67773518	100234360	134347880
в % до ВВП	24,68	30,01	37,94	38,96
Власний капітал (тис. грн)	7908934	9983426	12881878	18421431
в % до ВВП	3,87	4,42	4,88	5,34
в % до активів банківського сектора	15,70	14,73	12,85	13,71
Кредитний портфель (тис. грн)	31862649	46735598	62502965	87519381
в % до ВВП	15,60	20,69	23,67	25,38
в % до активів банківського сектора	63,23	68,96	62,35	65,14
Вкладення в цінні папери (тис. грн)	4389875	4401955	3669029	7677129
в % до ВВП	2,15	1,94	1,39	0,92
в % до активів банківського сектора	8,71	6,50	3,67	5,71

*Розраховано автором за даними: Вісник НБУ. - №3, 2002. - с. 9-20; №3, 2003. - с. 11-22; №3, 2004. - с. 48-59; №3, 2005. - с. 48-69.

З'ясовано, що виявлені дослідженням негативні тенденції процесу капіталізації комерційних банків у майбутньому можуть призвести до системної кризи або потрапляння банківської системи до інституційної пастки “швидкого зростання”. Низький рівень капіталізації банків може спричинити обмеження їх можливостей щодо нарощування обсягів кредитування саме у той час, коли зростаюча реальна економіка потребуватиме дедалі вагомішої кредитної підтримки з боку банківського сектора.

Дослідження особливостей системного функціонування комерційних банків дало підставу сформулювати висновок, що за останні роки у банківській системі України досягнуто межі інституційної концентрації на рівні 40-50 банків (див. табл.2). Почасти малі і значна кількість середніх банків виступають у ролі розрахунково-касових центрів неформальних фінансово-промислових груп, які належать їхнім основним власникам і акціонерам або перебувають у постійній залежності від стану міжбанківського ресурсного ринку. Вони практично втрачають роль фінансових посередників, здатних активно впливати на перебіг ринкових перетворень. Відсутність належного рівня капіталізації може в будь-який момент призвести до виникнення у цих банків фінансових ускладнень та спричинити у подальшому їх банкрутство.

У дослідженні встановлено, що за таких обставин виникла нагальна потреба у кардинальному перегляді змісту діяльності цих комерційних банків і вдосконаленні інституційної архітектоніки банківської системи загалом. Сформувати комплексне уявлення про економічну природу таких процесів можна лише запровадивши у науковий обіг нове поняття, яке дає цілісне бачення предмета дослідження. На цій основі сутність трансформації діяльності комерційних банків визначено як її програмну перебудову, що забезпечує досягнення сталого розвитку банківської системи та його підтримання.

Різновиди форм прояву трансформації зумовлюються такими основними факторами як причини перетворень, їх цілі, роль менеджменту банку у цих процесах, інтереси різних груп учасників. Спільною ознакою різних форм прояву трансформації діяльності комерційних банків є їх обов'язкова орієнтація на довгостроковий стійкий розвиток банківської установи.

У результаті дослідження виокремлено форму трансформації, що полягає в структурному перетворенні сфери банківської діяльності, та визначено її як банківську реструктуризацію. Особливу увагу приділено формуванню її теоретико-правового поля. Концептуальну основу банківської реструктуризації загалом схематично подано на рис.1.

У дисертації вказано також на взаємозв'язок програмно-цільової орієнтації банківської реструктуризації і рівнів її проведення: по-перше, системний рівень; по-друге, рівень банківських установ. Трансформація діяльності одного банку в остаточному підсумку впливає на якісні і кількісні характеристики банківської системи загалом. І, навпаки, реструктуризація банківської системи впливає на діяльність конкретних банківських установ.

У другому розділі “Розвиток економіко-інституційних основ реструктуризації та реорганізації комерційних банків як форм трансформації їх діяльності” визначено теоретичні засади і практичні аспекти інституційних перетворень та структурних змін у банківському секторі економіки держави, обґрунтовано їхні об'єктивні передумови, узагальнено сутність та завдання реструктуризації й реорганізації комерційних банків, охарактеризовано методи їх здійснення.

Визначено, що пріоритетними завданнями менеджменту банку в умовах трансформації його діяльності мають бути створення конкурентних переваг на певних сегментах ринку або досягнення відповідності потенціалу зростання цих ринків. Реальний аналіз практики стратегічного планування вітчизняних банків є надзвичайно ускладненим, оскільки таке планування лише починає впроваджуватися. На основі систематизації та оцінки базових конкурентних стратегій розвитку банку у роботі обґрунтовано, що великим банкам, які прагнуть лідерства і мають для цього відповідні можливості, важливим є визначення межі інтенсивного росту, коли подальше зростання досягається лише за рахунок додаткових значних вкладень, прибутки від яких можуть не перекривати зроблених вкладень. Конкурентна стратегія невеликих банків, що є особливо актуальним для України, має ґрунтуватися на досягненні такої частки ринку, при якій забезпечується максимально ефективне використання обмежених ресурсів - це міжбанківські позики, кошти клієнтів банків і грошові ресурси, що можуть брати участь у формуванні власного капіталу.

Вивчення зарубіжної банківської практики дало можливість обґрунтувати висновок, що різке зростання сумнівної і безнадійної заборгованості в кредитних портфелях банків, зниження реальної вартості їхніх активів призводить до масового погіршення платоспроможності саме тих банків, які більшою мірою були залежні від екзогенних факторів впливу, передусім від розподілу фінансових ресурсів у банківській системі, що означає виникнення кризової ситуації в ній.

Виявлено, що у світовій практиці держава традиційно відіграє активну роль у процесі запобігання банківським кризам чи подолання їх наслідків. Вона виступає як організуюча сила та надає фінансові ресурси для розв'язання проблем банківської системи. Комплекс заходів, до яких може вдаватися держава, залежить від багатьох факторів, зокрема від конкретних ознак чи причин виникнення банківських криз і загальноекономічної ситуації, в якій вони виникають чи проходять. У дисертації обґрунтовано, що купівля чи передача “непрацюючих” активів у розпорядження спеціальних державних установ є ефективним інструментом банківської реструктуризації. У багатьох країнах створювалися спеціальні державні корпорації для цілеспрямованої роботи з проблемними активами. Причому такі установи створювалися в країнах з різними за структурою банківськими системами і рівнями економічного розвитку. Саме від підходів до оцінки розміру проблемних активів залежить визначення як глибини кризи банківської системи, так і перспектив виходу з неї.

У процесі дослідження встановлено, що за тих обставин, коли труднощів зазнає відносно невелика кількість комерційних банків, доцільно застосовувати децентралізований спосіб роботи, який передбачає створення у складі або за межами окремих банків відповідної структури з управління проблемними активами. Основним завданням таких компаній має бути повернення максимально можливих сум проблемних кредитів. Після вилучення забезпечення за кредитами через банкрутство чи інші процедури компанії одержують у свою власність об'єкти нерухомості і частки участі у промислових підприємствах, які можуть надалі реалізовуватись на біржових торгах чи позабіржовому ринку. За наявності великої кількості банків, які переживають фінансові труднощі, а також певного ступеня однорідності активів, що підпадають під реструктуризацію, доцільно використовувати централізований спосіб. Процедуру реструктуризації здійснює спеціалізована державна установа, поряд з цим в окремих країнах такою процедурою займається безпосередньо центральний банк.

У роботі обґрунтовано стратегії, які доцільно застосовувати спеціалізованій державній установі для управління проблемними активами банків. Одна з них полягає у терміновому продажі активів з тим, аби уникнути подальшого зниження їх якості і тим самим скоротити навантаження на бюджет країни. При цьому слід враховувати, що існує ймовірність того, що реалізація активів низької якості у великому обсязі може спричинити різке зниження їх вартості до гранично низького рівня; це заслуговує на особливу увагу в умовах нерозвиненого фінансового ринку України. Альтернативний підхід полягає в тому, що впродовж певного часу здійснюється управління проблемними активами і поступовий їх продаж, з досягненням максимальної вартості на ринку.

Дослідження засвідчило, що існує нагальна потреба у суттєвому вдосконаленні механізму реструктуризації комерційних банків. Він повинен передбачати оцінку економічного ефекту від реструктуризації “непрацюючих” активів, яку в роботі запропоновано здійснювати за такими складовими:

фактичне надання банкам можливості позбутися проблемних чи безнадійних щодо повернення активів приносить певний дохід і дає змогу банку знову розмістити грошові кошти в активи, що приноситимуть дохід, тобто в “працюючі активи”;

переведення активу з розряду проблемного до категорії надійного дає можливість одержувати стійкі доходи в період функціонування такого активу;

поновлення раніше створених резервів дає можливість збільшити прибуток і власний капітал банку;

вивільнення персоналу підрозділів активних операцій для ведення основної діяльності дає змогу сконцентрувати увагу на створенні нових надійних активів, що покращує значення економічних нормативів і фінансових показників банку, зміцнює його імідж як надійного і кваліфікованого партнера.

Стабілізація та подальший розвиток банківської системи перебувають у тісному взаємозв'язку з покращенням капітальних показників банківських установ. В Україні стало природним переважання акціонерної форми управління серед комерційних банків, а позитивна динаміка їхнього капіталу значною мірою забезпечується завдяки такій його складовій, як статутний капітал. У дисертації систематизовано переваги та недоліки методів збільшення статутного капіталу шляхом: а) емісії акцій; б) збільшення номіналу акцій; в) подрібнення номіналу акцій; г) викупу акцій. На цій основі можуть прийматися управлінські рішення щодо нарощування обсягу статутного капіталу банку. Відзначено, що період 2003-2004 років ознаменувався рекордними обсягами емісій акцій окремих банків. Це свідчить про те, що банки все ще надають перевагу найбільш традиційному і простому способу поповнення капіталу, що не завжди буває виправданим, оскільки нарощування капіталу в такий спосіб обходиться банкам дорожче, ніж деякі види фінансування резервів. Попри значне зростання статутного фонду банків за останні роки (лише за 2004 рік на 3483,8 млн. грн, або 42,9%), середній його обсяг на один діючий банк залишається вкрай низьким - 61,4 млн. грн, що загалом відображає низький фінансовий потенціал вітчизняних банків.

У роботі проаналізовано різні методи підвищення рівня капіталізації банків, які мають місце у зарубіжній практиці і можуть з успіхом використовуватися в Україні, серед них: випуск субординованих облігацій; збільшення фонду нерозподіленого прибутку; коригування структури портфеля активів у частині класифікованих активів за ступенем ризику; збільшення резервних фондів, які створюються за рахунок прибутку; коригування ринкової вартості інвестиційного портфеля. Так, зокрема, власний капітал банку включає таку складову, як результат переоцінки основних засобів, нематеріальних активів та інвестицій в асоційовані і дочірні компанії. У дисертації акцентовано увагу на необхідності підвищення ступеня захисту капіталу від ризиків насамперед у тих банків, де значну частку у власному капіталі становить зазначена компонента, з урахуванням того, що вона має тепер найвищі темпи приросту серед інших складових і другу позицію за питомою вагою (на 01.01.2005 р. відповідно: 74,1% і 11,4%). Залишається складним для практичного вирішення завдання щодо виявлення фіктивної частини власного капіталу банків. Ні вітчизняна система бухгалтерського обліку та звітності, ні Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку не захищені від “роздування” власного капіталу і неадекватності офіційної звітності реальній ситуації, яка склалася в банку. Навіть банкрутство окремих зарубіжних банків пов'язують із цією причиною.

Особливу увагу у дисертації приділено вирішенню проблеми надання банкам податкових пільг, які стимулювали б до нарощування капітальної бази. З цією метою запропоновано: звільнення від оподаткування тієї частини прибутку, яка спрямовується на збільшення статутного капіталу банку шляхом реінвестування коштів; звільнення від оподаткування податком на прибуток дивідендів, сплачених (нарахованих) юридичним і фізичним особам у формі акцій (паїв, часток), емітованих банком, який нараховує дивіденди.

Для тих банків, які вичерпали всі можливі шляхи нарощування власного капіталу і не досягли необхідного рівня, обґрунтовано доцільність їх реорганізації за однією з розроблених форм банківської реструктуризації, що приводить до виникнення нових організаційних структур банків. У дисертації відстежено суперечливі тенденції концентрації капіталу банків у вітчизняній практиці, по суті, відбувається територіальна експансія великих банківських центрів, головна контора яких залишається у м. Києві. Більш того, діюча схема реорганізації банків шляхом злиття чи приєднання потребує принципового вдосконалення. Попри те, що банк-правонаступник розробляє власними силами концептуальну модель об'єднання, його слід стимулювати до такої реорганізації власної діяльності. Для цього у дисертації запропоновано встановлювати податкові пільги на перший період після об'єднання, пільги з відрахувань до фондів обов'язкових резервів, пільговий режим капіталізації, адаптаційний період діяльності та виконання індивідуальних економічних нормативів на цей час.

З урахуванням складного фінансового стану проблемних банків і допущених ними порушень вимог банківського законодавства у дисертації запропоновано запроваджувати особливі умови реорганізації у таких випадках:

- відношення проблемних кредитів до власного капіталу банку становить більше 50 % або якісні активи становлять менше 25 %;

- реорганізація може бути однією з форм оздоровлення комерційних банків, що перебувають у режимі фінансового оздоровлення, особливо тих банків, у яких цей період перевищує 12 місяців.

Реорганізація повинна передбачати обов'язкове повне списання збитків за рахунок акціонерного капіталу і зміну керівництва неплатоспроможного банку. Доцільним є призначення тимчасової адміністрації для забезпечення ефективного функціонування комерційного банку в перші місяці роботи.

Наведені рекомендації можуть бути враховані при розробці нормативних документів НБУ. Зокрема, у дисертації наголошено на необхідності першочергової розробки та прийнятті таких законодавчих актів, як Положення про реорганізацію банків та Регламенту нагляду за банками, що перебувають у стані реорганізації.

У роботі значну увагу приділено вирішенню проблеми централізації банківського капіталу в Україні шляхом створення банківських об'єднань у формі холдингів і корпорацій. Встановлено, що розвиток банківських систем зарубіжних країн впродовж останніх трьох десятиріч супроводжувався швидким зростанням банківських холдингових груп як однобанківських, так і багатобанківських, що нині володіють майже усіма великими банками. Ефективність цього процесу забезпечувало оперативне напрацювання законодавства, що регламентувало появу і функціонування подібних інституцій. З огляду на це запропоновано терміново розробити та запровадити нормативно-правові акти НБУ, що регулюватимуть діяльність банківських об'єднань.

На основі проведеного аналізу чинного законодавства критично аргументовано його недоліки: вузьке визначення банківської холдингової групи; неповна функціональна характеристика материнського та дочірнього банків; відсутність переліку операцій і послуг, закріплених за холдингом. У дисертації запропоновано до такого переліку насамперед включити: послуги, пов'язані з видачею позик і оформленням застави; діяльність як довіреної особи; кредитування купівлі нерухомості; виконання функцій страхового агента; консультування з питань інвестицій. Потрібно також напрацювати систему організаційно-економічних заходів, до якої у дисертації запропоновано внести: процедуру придбання дочірніх банків холдингом; організацію схеми перехресного володіння акціями членів холдингу (окрім материнського банку); надання дозволу на купівлю холдингом банків-банкрутів. Визначено, що банківські корпорації можуть виконувати функції регіональних міжбанківських розрахункових палат чи клірингових центрів. Це дало б змогу активізувати банківську діяльність у регіонах України, а у недалекому майбутньому започаткувати створення мережі місцевих муніципальних банків для обслуговування потреб регіонів у фінансових ресурсах з урахуванням особливостей їх розвитку.

У третьому розділі “Забезпечення фінансової стійкості комерційних банків у процесі трансформації їх діяльності” досліджено теоретико-методологічні основи формування оптимальної структури активів і пасивів банку, управління ліквідністю та оцінки економічної безпеки банку.

У дисертації розроблено схеми побудови реструктуризованого балансу та матриці позиціювання статей балансу, як похідної від нього форми, комплексне використання яких у практичній роботі банку дасть змогу точніше оцінити ефективність використання залучених і запозичених ресурсів банку, що загалом сприятиме формуванню оптимальної структури його активів і пасивів.

Серед комплексу заходів, які визначають зміст реструктуризації банківської системи загалом і комерційного банку зокрема, чільне місце посідають заходи, спрямовані на підвищення ліквідності. Запропонована у дисертації теоретична модель управління ліквідністю банківської установи може слугувати основою для прийняття управлінських рішень у банку. Загальна послідовність елементів цієї моделі відо-бра-жає поетапний процес управління ліквідністю, охоплюючи:

- комплексний аналіз дотримання банком сукупності економічних нормативів - обов'язкових, встановлених центробанком, та додаткових, встановлених банком для себе самостійно;

- оцінку збалансованості активних і пасивних операцій за сумами і строками з урахуванням динаміки оборотів коштів за відповідними статтями балансу й визначення на цій основі напрямів управління активами і пасивами;

- оцінку кількісних і якісних параметрів кредитних вкладень банку, що є основою його активів, та визначення напрямів оптимізації кредитного портфеля банківської установи.

У рамках системи управ-ління активами і пасивами комерційного банку у дисертації виокремлено такі основні напрями регулювання ліквідності:

а) розрахунок і регулювання ліквідної позиції на основі спеціального групування активів і пасивів, що дає можливість реально оцінити загальний потенціал ліквідності банку;

б) управління активами відповідно до факторів попиту, що пред'яв-ляються на ліквідні кошти;

в) регулювання грошових потоків у рамках сукупного банківського портфеля ресурсів і вкладень. Обґрунтовано, що запропонований метод регулювання грошових потоків дасть змогу ефективніше підтримувати ліквідність банку завдяки обо-в'язковому закріп-ленню певних груп залучених пасивів за конкретними активами. Подібна адресність спрямування грошових потоків із сформо-ва-них банком ресурсів дозволяє забезпечити достатньо гнучкий підхід при формуванні сукупного банківського портфеля ресурсів, підтримуючи ліквідність на необхідному рівні.

Доведено, що ступінь обґрунтованості банківської реструктуризації як складного різнопланового явища неможливо адекватно оцінити без визначення рівня економічної безпеки банку, якого було досягнуто внаслідок трансформації його діяльності. Оскільки банк є підсистемою систем вищих порядків, то й категорію економічної безпеки банку слід розглядати з урахуванням цієї ієрархії. Серед важливих якостей, що характеризують економічну безпеку системи, виділено такі: незалежність, стійкість, здатність до саморозвитку і прогресу. З урахуванням цих позицій, а також з огляду на те, що існує тісний органічний зв'язок між різними рівнями економічної безпеки, у дисертації запропоновано визначення економічної безпеки банку як такого стану, за якого фінансова стабільність і ділова репутація банківських установ не можуть бути втрачені через цілеспрямовані дії певної групи осіб чи організацій як усередині, так і за межами держави, а також через негативні макроекономічні та політичні чинники.

Підтримка економічної безпеки на необхідному рівні має бути основою стратегічного менеджменту в банку. Головними завданнями при цьому визнано: узагальнення оцінок фінансового стану банку, що виконуються його різними підрозділами, виявлення суперечностей, координація роботи підрозділів по підвищенню конкурентоспроможності банку як єдиного цілого. Узагальнення оцінок фінансового стану банку у дисертації запропоновано здійснювати шляхом моделювання інтегрального показника Е економічної безпеки банку. З цією метою побудовано математичну модель, що ґрунтується на положеннях теорії надійності та експертних оцінках.

Доведено доцільність розгляду інтегрального показника Е як кількісної оцінки стійкості банку, аргументами якого будуть спеціальні узагальнені показники: . Йдеться передусім про формування сукупності таких спеціальних узагальнених показників, які найбільшою мірою консолідують інформацію щодо управлінських процесів у банку, є зрозумілими й однозначними за своїм внутрішнім змістом.

До цієї сукупності показників у роботі запропоновано ввести: рентабельність активів - K₁; еволюційну надійність як оцінку можливості виконання банком зобов'язань перед власниками банку, його клієнтами і вкладниками - K₂; темпи росту власного капіталу - K₃; частку банківського ринку, що належить банку, - K₄; показник самодостатності банку - K₅. Усі показники (крім K₂) обчислюються з використанням даних фінансової звітності банку згідно із запропонованими співвідношеннями: де ЧП - чистий прибуток (нетто) за звітний період, ЗА - загальні активи банку;

де власний капітал банку в й квартал поточного року, рахуючи від початку базового періоду , цей же капітал у попередній квартал, він же на початок базового періоду, число кварталів, рахуючи від базового періоду, середній темп росту власного капіталу за відрізок від до t (на момент контролю темпів росту капіталу); де величина активів (чи зобов'язань), що належить досліджуваному банку, частка активів (чи зобов'язань), що контролюються на ринку им банком, загальна кількість банків на даному ринку; де власний капітал, загальні активи банку.

У дисертації обґрунтовано, що показник еволюційної надійності K₂ є результатом комплексної оцінки можливості виконання банком своїх зобов'язань без невиправданого ризику, який запропоновано характеризувати експоненціальною функцією виду , що в подальшому називатимемо функцією надійності, аргументами якої є нормативи, встановлені НБУ, а саме: Н2 - адекватності регулятивного капіталу; Н3 - адекватності основного капіталу; Н4 - миттєвої ліквідності; Н5 - поточної ліквідності; Н6 - короткострокової ліквідності.

Кожен із вказаних нормативів робить певний внесок в еволюційну надійність банку - показник K₂. У роботі визначено п'ять часткових функцій надійності, а саме: , , , і для формування показника K₂. Кожна з них являє собою значення K₂ при фіксованих значеннях останніх чотирьох показників. Приміром, якщо значення , , , , то одержимо функцію надійності за показником Н2 адекватності регулятивного капіталу: , де - інтенсивність збоїв чи криз у роботі банку за досліджуваний проміжок часу.

...