Трансформація діяльності комерційних банків в економіці держави

Аналогічно для кожного з показників Н3, Н4, Н5, Н6 одержимо відповідні функції: , , , . За умови перегляду з боку НБУ змісту і значень нормативів Н2, Н3, Н4, Н5 і Н6, відповідним чином мають бути скориговані часткові функції надійності , , , і . До переліку аргументів показника еволюційної надійності банку K₂ може бути внесено за потреби й інші нормативи.

Визначення інтегрального показника економічної безпеки банку відбувається шляхом зведення спеціальних узагальнених показників в один показник Е, що відображає ступінь досягнення запланованих стратегічних цілей розвитку банку та коригує їх на перспективу.

Побудовано модель визначення інтегрального показника економічної безпеки банку за даними фінансової звітності ВАТ КБ „НАДРА” (табл.2).

Керівництву банку вдалося досягти запланованих стратегічних цілей розвитку, оскільки Е₂₀₀₂ > Е₂₀₀₁.

Таблиця 2

Результати визначення інтегрального показника економічної безпеки банку (Е)

Методичні рекомендації щодо оцінки економічної безпеки банку на основі розробленої моделі знайшли застосування у практичній діяльності відповідних функціональних підрозділів ВАТ КБ Укрсоцбанку та були використані при підготовці внутрішніх нормативних документів.

У четвертому розділі “Трансформація діяльності банків у складі фінансово-промислових об'єднань” розглянуто теоретичні і практичні проблеми формування і функціонування фінансово-промислових об'єднань; з'ясовано місце і значення банків у розвитку таких структур; проаналізовано економічну доцільність трансформації діяльності банків у складі фінансово-промислових груп (ФПГ) на основі узагальнення досвіду розвинутих зарубіжних країн та існуючої практики в Україні.

У роботі відстежено об'єктивні передумови і тенденції розвитку інтеграції банківського і промислового капіталу впродовж ХХ сторіччя. З'ясовано, що неповне, однобічне розуміння сутності фінансового капіталу в науковій літературі пов'язане з недооцінкою ролі фінансово-кредитних чинників економічного зростання. Подолання цієї недооцінки має нині особливо важливе практичне значення. Критичний аналіз поглядів на конгломеративну форму організації підприємницької діяльності дав змогу виокремити принципову спільну ознаку різних форм фінансово-промислових об'єднань: вони є внутрішніми ринками капіталів, у рамках яких концентруються потоки грошових коштів від диверсифікованих видів діяльності з метою їх подальшого спрямування у найбільш економічно вигідні проекти. Аргументовано, що на цій основі має будуватися піраміда пріоритетів щодо прийняття рішень по входженню до таких об'єднань для будь-яких потенційних учасників.

На підставі проведеного дослідження зарубіжної практики функціонування банків у складі фінансово-промислових груп (ФПГ) обґрунтовано висновок, що переваги від такої діяльності для банків досягаються за рахунок таких виявлених можливостей:

- ефективно оперувати ресурсами різної “довжини”;

- оперативно формувати пули грошових коштів, утворених за рахунок надходжень з різних джерел;

- швидко покривати можливі збитки від ризиків на одному сегменті ринку прибутками від діяльності на іншому, тобто успішно існувати в умовах підвищених ризиків за рахунок їх абсорбції усіма членами групи;

- ефективно керувати потоками капіталів, використовуючи різноманітні фінансові інструменти;

- мінімізувати кредитний та інвестиційний ризики;

- зменшити операційні витрати за рахунок здійснення пасивних і активних операцій серед одного кола клієнтів;

- реалізувати механізм перехресного володіння цінними паперами, що забезпечує не лише зв'язок економічних інтересів, а й взаємну участь у капіталах.

У дисертації акцентовано увагу на тому, що ризик неповернення інвестицій і кредитів знижується у ФПГ за рахунок: а) перехресного володіння акціями підприємств, у які передбачається здійснити інвестиції; б) володіння банком контрольним пакетом акцій підприємства, в яке вкладаються кошти; в) існування можливості контролю за використанням коштів через представника банку в раді директорів підприємств - учасників групи.

Встановлено, що роль універсального банку у складі ФПГ полягає у виконанні ним функцій фінансового ядра групи. Банк відповідає за формування спільної фінансової політики, зміст основних принципів якої обґрунтовано у дисертації (рис.2). Згодом одноосібну присутність банку у найбільших ФПГ можна замінити на фінансову групу чи банківський пул. У дисертації вказується також на можливість входження банків різної конфігурації до їх складу, що є суттєвою обставиною для вітчизняної практики. У процесі аналізу світового досвіду з'ясовано, що важлива не величина самих банків, а їх можливість органічно влитись і працювати в єдиній структурі типу ФПГ, оптимально здійснювати консолідовані операції в рамках фінансової групи. Загалом у міжнародній практиці важко знайти успішний банк до стратегії якого не входила б участь у формуванні таких угруповань.

Дослідження показало, що процес утворення фінансового капіталу закономірний і тому його можна лише сповільнити, але не зупинити. Національна економіка у цьому відношенні не є винятком. Так само як у зарубіжних країнах, де законодавство у певні періоди перешкоджало утворенню фінансово-промислових об'єднань, відповідне вітчизняне законодавство не містить жодного стимулу, а в окремих випадках виступає прямою перешкодою для формування таких структур. У дисертації вказано на основний чинник, який гальмує процес створення ФПГ, - це відсутність реальних пільг з боку держави, зокрема податкових. А тому в стратегічному плані держава повинна забезпечити умови, за яких банкам і фінансово-кредитним установам ФПГ було б вигідно виділяти кредитні ресурси на інноваційно-інвестиційні цілі.

У дисертації виявлено й узагальнено найбільш суттєві вади чинного законодавства, яке регламентує досліджувані процеси інтеграції банківського і промислового капіталів в Україні, серед них: відсутність можливостей ініціювати інтеграційні процеси “знизу”, а саме з позицій банків, оскільки припускається створення промислово-фінансових груп лише згідно з постановами уряду з метою реалізації спеціальних державних програм; відкритість питання щодо існування таких об'єднань після того, як закінчиться термін реалізації державних програм; заборона щодо виконання функцій головного підприємства банком та вимога щодо участі у групі лише однієї банківської установи; відсутність пільг; відсутність можливості диверсифікувати промисловий і фінансовий капітал; відсутність можливостей щодо інвестиційної підтримки тих видів економічної діяльності, які є об'єктом стратегічної зацікавленості банківських установ; відсутність переліку операцій, дозволених до виконання банками в межах групи.

За результатами проведеного аналізу обґрунтовано висновок, що вітчизняна законодавча база, яка регулює фінансово-промислову інтеграцію, потребує не поверхового доопрацювання і вдосконалення, а докорінного реформування. В роботі сформульовано концептуальні підходи щодо здійснення такої реформи і вказано на те, що створення фінансово-промислових груп є історично неминучим і закономірним етапом розвитку економіки України.

У п'ятому розділі „Вплив процесів глобалізації на характер трансформації банківської діяльності” визначено домінанти процесу інтеграції банківського капіталу в умовах глобалізації, розглянуто суть та цілі регулювання міжнародної діяльності банків, проаналізовано формування взаємозв'язків банківської системи України з міжнародними фінансовими ринками.

Проведене дослідження дало змогу з'ясувати, що новітні тенденції у світовій економіці створюють умови для докорінної зміни процесу інтеграції банківського капіталу, ведуть до виникнення нових форм зв'язків у глобальному мас-штабі, змінюють розміщення сил між банками різної національної приналежності. Це означає, що транснаціоналізація банківської діяльності як одна з форм її трансформації - зазнає суттєвих перетворень. Предметом аналізу у дисертації стали чотири характерних періоди інтеграційних процесів, котрі можна виділити в банківській сфері розвинутих країн починаючи з середини минулого сторіччя.

У роботі здійснено зазначену періодизацію. Перший етап тривав упродовж 60-х років і відрізнявся тим, що продовжувалось зрощення банківського і промислового капіталу переважно на національних ринках, відбувався процес концентрації і централізації банків (шляхом утворення специфічних форм міжнародних банків, банківських союзів), йшло інтенсивне зростання банківських монополій. Другий етап (70-і роки) пов'язуюється із якісним перетворенням банківської сфери, зростанням її ролі в міжнародних економічних відносинах та неконтрольованим розвитком банківських монополій у міжнародному масштабі. Третій період розвитку міжнародної банківської справи віднесено до 80-х років, а характерними ознаками названо виникнення боргової кризи (що означала нездатність урядів багатьох країн обслуговувати власні борги) і появу фінансових інновацій та приватної банківської справи. І, нарешті, впродовж останнього, четвертого періоду розвитку банківської сфери (90-і роки) у Європі формується єдиний банківський ринок, внаслідок чого європейські банки почали об'єднуватися один з одним, аби якомога краще протистояти посиленню конкуренції.

Аналіз міжнародної практики дозволив сформулювати висновок, що традиційний зміст поняття „транснаціональний банк” (ТНБ) застарів і потребує нового осмислення, для чого у дисертації запропоновано:

1) розширення сфери застосування терміна ТНБ і запровадження розподілу ТНБ на різні групи (за розмірами, характером діяльності, масштабом закордонної мережі). У цьому випадку слід визнати, що ТНБ - це не тільки потужні кредитні установи та універсальні банки, а й різні середні і дрібні спеціалізовані банки, що надзвичайно важливо враховувати в контексті передумов інтеграції вітчизняних банків до світового фінансового ринку;

2) окреме визначення для кожної групи банківських установ, які здійснюють активні операції на міжнародних ринках, з урахуванням змісту стратегії їх розвитку.

Дослідження засвідчило, що вектор еволюції банківської сфери розвинутих країн проходить не від ТНБ до міжнарод-них банків, тобто установ багатонаціональної власності, а від установ з ознаками ТНБ до глобальних банків - банків із яскраво вираженим національним за власністю ядром, але глобальною операційною стратегією. Причому глобальні банки являють собою вищий і новітній ступінь розвитку транснаціональних комерційних банків. Окрім цього, встановлено, що формування фінансової глобальної олігополії стає основною тенденцією розвитку фінансово-банківської сфери на сучасному етапі.

У дисертації виявлено, що перспектива економічної євроінтеграції України вимагатиме врахування специфіки явища єдиного банківського ринку, сутність якого визначено таким чином: створення умов для вільного пересування капіталу через кордони; гармонізація систем корпоративного оподаткування в рамках Європейського Союзу з метою уникнення диспропорцій у банківських інвестиціях на його території; одержання банками права засновувати свої філії, відділення та представництва і надавати широкий перелік обумовлених видів фінансових послуг на всій території ЄС.

Проведене в роботі узагальнення сучасних методів регулювання міжнародної діяльності комерційних банків національними органами банківського нагляду і контролю різних країн дало можливість обґрунтувати висновок, що в останні роки вони зазнають суттєвих змін. Встановлено, що під досить жорстким регулюванням національних органів розвинутих країн повинно перебувати: відкриття нових представництв, дочірніх установ і філій іноземних банків; придбання частки участі в місцевих банківських інститутах; виконання комплексу базових операцій і забезпечення міжнародних розрахунків уже створеними іноземними банками.

Пом'якшенню негативних наслідків від лібералізації фінансового ринку України та розширення сегмента іноземного банківського капіталу, що є умовами її вступу до міжнародних організацій, сприятимуть запропоновані у дисертації такі заходи:

- здійснення перевірок заявок на відкриття філій іноземних банків, що включають перевірку загального фінансового стану материнського банку;

- надання права на відкриття філій лише тих банків, які мають високий рейтинг надійності за оцінками провідних міжнародних рейтингових агентств та систему гарантування вкладів з вищими компенсаційними порогами, ніж в Україні;

- встановлення додаткових вимог щодо рівня мінімальної капіталізації (з урахуванням місцезнаходження материнського банку);

- запровадження обмежень на деякі операції, зокрема заборона на членство у фондових біржах та організацію процедури випуску облігаційних позик;

- укладення угод, які б передбачали зобов'язання наглядових органів країн місцезнаходження банків щодо здійснення нагляду за їх філіями на території України.

За результатами аналізу функціонування іноземних банківських установ в Україні виявлено, що в їх діяльності переважає спеціалізація, пов'язана з відпливом капіталу за кордон шляхом обслуговування іноземних фірм і таких, що орієнтуються на співпрацю з іноземними фірмами, а також частину експортноорієнтовних галузей. З метою виправлення такої ситуації у дисертації запропоновано розробити законопроект про регіональні інвестиції, за вимогами якого іноземні банківські установи матимуть конкретні зобов'язання щодо фінансування державних програм регіонального розвитку і кредитування депресивних територій, у тому числі на пільгових умовах.

Таким чином, теоретичне обґрунтування основних сутнісних аспектів трансформації діяльності комерційних банків дало змогу сформулювати цілісну концепцію вдосконалення функціонування банківської системи України та гармонізації її розвитку із завданнями щодо підвищення власної ролі у процесах економічних перетворень.

ВИСНОВКИ

У дисертації проведено теоретичне узагальнення і здійснено нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у визначенні основних сутнісних аспектів трансформації діяльності комерційних банків та особливостей їх прояву в практичній площині в умовах поглиблення ринкових засад функціонування національної економіки. Це дало змогу сформулювати ряд висновків концептуально-теоретичного, методологічного та науково-практичного характеру, що забезпечує вирішення основних завдань дослідження відповідно до поставленої мети дисертації.

Економічне зростання і забезпечення ефективних умов для ринкового господарювання неможливе без програмної перебудови банківської діяльності та вдосконалення інституційної архітектоніки банківської системи країни. Вирішення цих складних завдань потребує адекватного позиціонування банку як суб'єкта економіки держави та визначення його ролі у процесах ринкових перетворень. За таких обставин правильніше при розкритті сутності банку виходити з терміна “інститут”, що підкреслює суспільне призначення банківської установи, для якої прибуток втрачає своє особливе значення лише як єдина і в кожному окремому випадку максимальна цільова змінна величина. Цілі ж банку лежать у площині інших, більш ємних цінностей: самодостатньої конкурентної поведінки як самостійного агента в економіці держави.

Виявлено, що у розвитку банківської системи України посилюються внутрішні структурні диспропорції: досягнуто межі інституційної концентрації на рівні 40-50 банків, які володіють переважною часткою сукупного власного капіталу і загальних активів. Решта банків практично втрачає роль фінансових посередників, здатних активно впливати на перебіг економічних процесів. Обґрунтовано, що суттєве відставання темпів росту капіталу банків від темпів росту їхніх активів провокує на майбутнє потрапляння банківського сектора економіки країни до інституційної пастки “швидкого зростання”. Низький рівень капіталізації банків почне обмежувати їхні можливості щодо нарощування обсягів кредитування саме у той час, коли зростаюча реальна економіка потребуватиме дедалі вагомішої фінансової підтримки з боку банківського сектора. Доведено, що досягнення сталого розвитку банківської системи та його підтримання забезпечує трансформація діяльності комерційних банків як її програмна перебудова. Відповідно до цього визначено сутність банківської реструктуризації як форми трансформації, що полягає в структурному перетворенні сфери банківської діяльності, та розвинуто її теоретико-правове поле.

3. Встановлено, що у світовій практиці держава відіграє активну роль у процесі запобігання банківським кризам чи подолання їх наслідків. У системі заходів із банківської реструктуризації запропоновано розв'язання проблеми неплатоспроможності чи підвищення ліквідності окремих банківських установ шляхом викупу у них державою “непрацюючих” активів. З'ясовано, що для роботи з проблемними банківськими активами доцільно створити спеціальну державну установу (Національну агенцію з реструктуризації кредитних організацій чи Національну агенцію з підтримки банків). Обґрунтовано доцільність обміну проблемних активів на боргові зобов'язання та акції цієї спеціалізованої установи або безпосередньо на боргові зобов'язання уряду за спеціально розробленими схемами. Управління проблемними кредитами запропоновано здійснювати за такими стратегіями: перша стратегія полягає у терміновому продажі активів з тим, аби уникнути подальшого зниження їх якості; альтернативна стратегія полягає у тому, що впродовж певного часу здійснюється управління проблемними активами і поступовий їх продаж з досягненням максимальної вартості на ринку.

4. Обґрунтовано, що уточненню реального рівня та підвищенню капіталізації банківських установ сприятиме: коригування структури портфеля активів у частині класифікованих активів за ступенем ризику; коригування ринкової вартості інвестиційного портфеля; виявлення фіктивної частини власного капіталу; зростання статутного фонду; випуск субординованих облігацій; збільшення фонду нерозподіленого прибутку; збільшення резервних фондів, які створюються за рахунок прибутку. Доведено економічну доцільність проведення реорганізації для тих банків, які вичерпали всі можливості нарощування капітальної бази і не досягли її необхідного рівня. Запропоновано розробити концепцію та програму участі держави в капіталі державних банків.

Визначено переваги, які досягаються банками при об'єднувальних формах реорганізації та сприяють активізації процесу консолідації банків: досягнення ефекту фінансової та операційної синергії; набуття бажаних темпів росту активів і збільшення рівня рентабельності за рахунок підвищення рівня капіталізації; завоювання нового сегмента ринку; можливість потрапити до числа кращих серед банків країни, регіону чи групи. Відстежено суперечливі тенденції концентрації капіталу банків у вітчизняній практиці, оскільки реорганізація, що має місце в Україні, призводить до “вимивання” регіональних банків. Аргументовано, що у площині врахування загальнодержавних інтересів доцільно зацікавити банки у консолідації шляхом запровадження: податкових пільг на перший час після об'єднання; пільг із відрахувань до фондів обов'язкових резервів; пільгового режиму капіталізації; адаптаційного періоду діяльності та індивідуальних економічних нормативів упродовж нього.

Підтверджено доцільність розв'язання проблеми централізації банківського капіталу через створення банківських об'єднань: холдингів і корпорацій. Законодавча неврегульованість цілого ряду аспектів діяльності банківських об'єднань стримує їх появу та розвиток. Запропоновано вирішувати дану суперечність через: розширення функціональної взаємодії материнського та дочірнього банків; запровадження переліку операцій та послуг, закріплених за об'єднаннями; розроблення процедури придбання дочірніх банків холдингом; розроблення схеми перехресного володіння акціями членів об'єднання (окрім материнського банку); надання дозволу на купівлю холдингом банків-банкрутів. Визначено, що банківські корпорації можуть виконувати функції регіональних міжбанківських розрахункових палат чи клірингових центрів.

Мета управління комерційним банком у процесі трансформації його діяльності визначається необхідністю підтримання належного рівня ліквідності та дохідності активів. Розроблено теоретичну модель управління ліквідністю банку, яка може слугувати основою для прийняття управлінських рішень, охоплюючи: комплексний аналіз дотримання банком сукупності економічних нормативів - обов'язкових, встановлених центробанком, та додаткових, встановлених банком для себе самостійно; оцінку збалансованості активних і пасивних операцій за сумами і строками з урахуванням динаміки оборотів коштів за відповідними статтями балансу й визначення на цій основі напрямів управління активами і пасивами; оцінку якості кредитного портфеля. Розроблено схему побудови реструктуризованого балансу банку і матриці позиціювання статей балансу, як похідної від нього форми, використання яких на практиці сприятиме формуванню оптимальної структури банківських активів і пасивів.

З'ясовано, що ступінь обґрунтованості банківської реструктуризації як складного різнопланового явища неможливо адекватно оцінити без визначення рівня економічної безпеки банку, якого було досягнуто внаслідок трансформації його діяльності. Розроблено методологічні підходи до оцінки економічної безпеки банку. Побудовано багаторівневу математичну модель визначення інтегрального показника економічної безпеки банку з використанням положень теорії надійності. Обґрунтовано, що розробка й оцінка стратегічних рішень з управління економічною безпекою банку спирається на трирівневу систему показників. Нижній, або перший рівень системи утворюють первісні показники фінансової звітності банку, - це вихідні дані для розрахунку спеціальних узагальнених показників. На другому рівні системи формується сукупність спеціальних узагальнених показників, які найбільшою мірою консолідують інформацію щодо управлінських процесів у банку, оскільки вони є аргументами інтегрального показника економічної безпеки банку. На верхньому - третьому рівні системи визначається інтегральний показник економічної безпеки банку, який відображає ступінь досягнення запланованих стратегічних цілей розвитку банку та коригує їх на перспективу.

Встановлено, що піраміда пріоритетів по входженню банків до фінансово-промислових груп має будуватися на основі переваг, які досягаються за рахунок таких виявлених можливостей: ефективно оперувати ресурсами різної “довжини”; оперативно формувати пули грошових коштів, утворених за рахунок надходжень з різних джерел; швидко покривати можливі збитки від ризиків на одному сегменті ринку прибутками від діяльності на іншому, тобто успішно існувати в умовах підвищених ризиків за рахунок їх абсорбції усіма членами групи; ефективно керувати потоками капіталів, використовуючи різноманітні фінансові інструменти; мінімізувати кредитний та інвестиційний ризики; реалізувати механізм перехресного володіння цінними паперами, що забезпечує не лише зв'язок економічних інтересів, а й взаємну участь у капіталах. Доведено, що роль універсального банку у складі ФПГ полягає у виконанні ним функцій фінансового ядра групи, який відповідає за формування спільної фінансової політики, та сформульовано її основні принципи.

Активізація процесу фінансово-промислової інтеграції та вдосконалення її механізму вимагають докорінного реформування вітчизняної законодавчої бази, яке запропоновано здійснювати за такими напрямами: надання можливості ініціювати інтеграційні процеси “знизу”, а саме з позицій банків; вирішення питання щодо існування таких об'єднань після того, як сплине термін реалізації державних програм; скасування заборони на виконання функцій головного підприємства банком та вимоги щодо участі у групі лише однієї банківської установи; запровадження пільг, зокрема, податкових; створення можливостей щодо інвестиційної підтримки тих галузей, які є об'єктом стратегічної зацікавленості банківських установ; запровадження переліку операцій, дозволених до виконання банками. Проаналізовано ризики неповернення інвестицій і кредитів у межах ФПГ та аргументовано, що їх можна мінімізувати за рахунок: перехресного володіння акціями підприємств, у які передбачається здійснити інвестиції; володіння банком контрольним пакетом акцій підприємства, в яке вкладаються кошти; можливості контролювати використання коштів через представника банку в раді директорів підприємств - учасників групи.

11. Виявлено, що традиційний зміст поняття „транснаціональний банк” (ТНБ) застарів і потребує нового осмислення, для чого запропоновано: розширення сфери застосування терміна ТНБ і запровадження розподілу ТНБ на різні групи (за розмірами, характером діяльності, масштабом закордонної мережі); окреме визначення для кожної групи банківських установ, які здійснюють активні операції на міжнародних ринках, з урахуванням змісту стратегії їх розвитку. З'ясовано, що перспектива економічної євроінтеграції України вимагатиме врахування особливостей нового явища єдиного банківського ринку. Визначено його сутність, що полягає у створенні умов для вільного пересування капіталу через кордони, гармонізації систем корпоративного оподаткування в межах Європейського Союзу з метою уникнення диспропорцій у банківських інвестиціях на його території, одержанні банками права засновувати свої філії, відділення та представництва і надавати широкий перелік обумовлених видів фінансових послуг на всій території ЄС.

12. Для запобігання негативним наслідкам від лібералізації фінансового ринку України та розширення сегмента іноземного банківського капіталу доцільно запровадити: перевірку заявок на відкриття філій іноземних банків, яка, зокрема, включає перевірку загального фінансового стану материнського банку; видачу дозволу на відкриття іноземних філій лише тих банків, які мають високий рейтинг надійності за оцінками провідних міжнародних рейтингових агентств та систему гарантування вкладів з вищими компенсаційними порогами, ніж в Україні; додаткові вимоги щодо мінімального рівня капіталізації; обмеження на деякі види операцій; укладення угод, які б передбачали зобов'язання наглядових органів країн місцезнаходження банків щодо здійснення нагляду за їх філіями на території України. Запропоновано розробити законопроект про регіональні інвестиції, за вимогами якого іноземні банківські установи матимуть певні зобов'язання щодо фінансування державних програм регіонального розвитку, в тому числі на пільгових умовах.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії:

Васильченко З.М. Комерційні банки: реструктуризація та реорганізація. - К.: Кондор, 2004. - 528 с. (30,69 д.а.).

Фінансово-кредитні важелі регулювання економіки України в перехідний період / НАН України, Ін-т економіки. Ред. кол.: А.І.Даниленко / Відп. ред. / та ін. - Київ, 1998. - 242 с. (авторський матеріал - 1 д. а.).

Статті у наукових фахових виданнях:

Василик О.Д., Васильченко З.М. Основні напрямки реформи бюджетної системи України // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Економіка. - 1994. - Випуск 1. - С. 26-39 (1 д.а.; авторський матеріал - 0,7 д.а.). Автором проведено аналіз і вказано причини існування бюджетного дефіциту та шляхи його подолання.

Василик О.Д., Васильченко З.М. Фінансові проблеми органів місцевого самоврядування та управління // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Економіка. - 1995. - Випуск 2. - С. 63-72 (1 д.а.; авторський матеріал - 0,6 д.а.). Автором проаналізовано джерела доходів місцевих бюджетів, обґрунтовано необхідність та шляхи їх реформування.

Васильченко З.М. Доходи бюджету в системі управління економікою // Фінанси України. - 1997. - № 6. - С. 25-32 (0,6 д.а.).

Васильченко З.М. Про державне кредитування окремих галузей економіки // Банківська справа. - 1998. - № 4. - С. 34-39 (0,65 д.а.).

Васильченко З.М. Теорія і практика укладання строкових валютних контрактів // Банківська справа. - 1998. - № 1. - С. 46-55 (1 д.а.).

Васильченко З.М. Розрахунки платіжними картками в Україні: стан, проблеми та перспективи // Фінанси України. - 1998. -№ 10. -С. 74-83 (0,8 д.а.).

Васильченко З.М. Міжнародні платіжні розрахунки в євро // Фінанси України. - 1999. -№ 2. - С. 78-82 (0,5 д.а.).

Васильченко З.М. Офшор-бізнес та його економічна суть // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Економіка. - 2000. - Випуск 46. - С. 8-10 (0,3 д.а.).

Васильченко З.М. Новий підхід до вивчення банківської справи // Банківська справа. - 2001. - № 6. - С. 59-61 (0,35 д.а.).

Васильченко З.М. Об'єктивна зумовленість інтеграції банківського і промислового капіталу в світовій практиці // Банківська справа. - 2002. - № 1. - С. 49-58 (0,8 д.а.).

Васильченко З.М. Кошти населення у формуванні фінансових ресурсів банків // Фінанси України. - 2002. - № 4. - С. 94-104 (0,8 д.а.).

Васильченко З.М. Нові підходи до залучення та захисту вкладів населення у вітчизняній банківській практиці // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Економіка. - 2002. - Вип. 58. - С.21-26 (0,7 д.а.).

Васильченко З.М. Деякі аспекти створення банківських холдингових груп в Україні // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Економіка. - 2002. - Випуск 59. - С.76-78 (0,5 д.а.).

Васильченко З.М. Порівняння форм і методів національного регулювання банківської діяльності // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2002. - Вип. 1. - С. 99-105 (0,6 д.а.).

Васильченко З.М. Аналіз структурних перетворень на ринку лізингових послуг // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Економіка. - 2002. - Випуск 60. - С. 10-12 (0,5 д.а.).

Васильченко З.М. Сучасні форми конвергенції в міжнародних фінансах // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Економіка. - 2002. - Випуск 61. - С. 100-103 (0,5 д.а.).

Васильченко З.М. Універсальний комерційний банк як центральна ланка фінансово - промислової групи // Банківська справа. - 2002. - № 5. - С. 42-51 (0,7 д.а.).

Васильченко З.М. Визначення вартості ресурсів комерційного банку // Фінанси України. - 2002. - № 12. - С. 95-102 (0,7 д.а.).

Васильченко З.М. Ліквідність комерційного банку та методи її підтримки // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2002. - Випуск 6. - С. 48-53 (0,55 д.а.).

Васильченко З.М. Консолідація банків та адекватність їх капіталу // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Економіка. - 2003. - Випуск 66. - С. 40-43 (0,6 д.а.).

Васильченко З.М. Концептуальні основи визначення вартості банківської установи // Банківська справа. - 2003. - № 5. - С. 25-35 (0,9 д.а.).

Васильченко З.М. Якість активів як умова успішного функціонування комерційного банку // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2003. - Випуск 5. - С. 66-73 (0,6 д.а.).

Васильченко З.М. До питання створення банківських холдингових груп // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Економіка. - 2004. - Випуск 68. - С. 21-23 (0,5 д.а.).

Васильченко З.М. Банківська діяльність в умовах глобалізації економіки // Фінанси України. - 2004. - № 5. - С. 124-131 (0,7 д.а.).

Васильченко З.М. Методологічні засади стратегії реорганізації комерційних банків // Фінанси України. - 2004. - № 7. - С. 123-131 (0,6 д.а.).

Васильченко З.М. Стратегічне планування розвитку банку // Тернопільська академія народного господарства: Наукові записки. - 2004. - Випуск 13. - С.170-175 (0,5 д.а.).

Васильченко З.М. Проблеми адаптації банківської системи України при її вступі до Світової організації торгівлі // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Економіка. - 2004. - Вип. 69. - С. 23-25 (0,5 д.а.).

Васильченко З.М. Капіталізація банків як ключова компонента стратегії зростання // Вісник Тернопільської академії народного господарства. - 2004. - Випуск №5/2. - С.76-87 (0,9 д.а.).

Васильченко З.М. Структурні диспропорції у розвитку банківської системи України // Фінанси України. - 2005. - № 9. - С.140-150 (0,9 д.а.).

Статті в інших наукових збірниках і журналах:

Васильченко З.М. Оподаткування підприємств різних форм власності // Податки в Україні: теорія і практика: Збірник наукових праць Волинського державного університету імені Лесі Українки. - 1995. - Випуск 1. - С.105-108 (0,2 д.а.).

Васильченко З.М., Васильченко І.П. Основні положення викладання математики для економістів // Вісник Київського інституту “Слов'янський університет”. - 2000. - Випуск 6. - С. 60-64 (0,4 д.а.; авторський матеріал - 0,2 д.а.). Автором запропоновано методологічні підходи до викладання окремих тем з теорії фінансів мовою математики.

Васильченко З.М. До питання створення банківських об'єднань в Україні // Банківська система України: Міжнародна науково-практична конференція. Дніпропетровськ, лютий 2004 року. - Том 7. - С. 10-11 (0,2 д.а.).

Васильченко З.М. Роль банків у фінансуванні промислово-фінансових об'єднань // Розвиток фінансово-кредитних відносин: Всеукраїнська науково-практична конференція. Київ, лютий 2004 року. - К., 2004. - С. 28-32 (0,3 д.а.).

АНОТАЦІЯ

банк комерційний вітчизняний

Васильченко З.М. Трансформація діяльності комерційних банків в економіці держави. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.04.01 - фінанси, грошовий обіг і кредит. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2005.

У дисертаційній роботі проведено комплексне дослідження сутності трансформації діяльності комерційних банків в економіці держави в умовах поглиблення ринкових засад її функціонування.

Обґрунтовано напрямки розвитку економіко-інституційних основ реструктуризації та реорганізації комерційних банків, умови забезпечення їхнього стабільного фінансового стану, концептуальні підходи до оцінки економічної безпеки банку. Визначено місце і значення банків у формуванні та розвитку фінансово-промислових об'єднань, розроблено пропозиції щодо стимулювання таких інтеграційних процесів у вітчизняній практиці. З'ясовано вплив процесів глобалізації на характер трансформації банківської діяльності та роль банківської системи в інтеграції України у світовий фінансовий ринок.

Ключові слова: комерційні банки, трансформація діяльності комерційних банків, реструктуризація банківської системи, управління проблемними активами, капіталізація банків, реорганізація банку, економічна безпека банку, фінансово-промислові об'єднання, інтеграція банківського капіталу, міжнародна діяльність банків.

АННОТАЦИЯ

Васильченко З.Н. Трансформация деятельности коммерческих банков в экономике государства. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора экономических наук по специальности 08.04.01 - финансы, денежное обращение и кредит. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2005.

В диссертационной работе проведено комплексное исследование сущности трансформации деятельности коммерческих банков в экономике государства в условиях укрепления фундаментальных рыночных принципов её функционирования.

Обобщены теоретические основы системной организации банковской деятельности, на основании чего предложено трактовку сущности трансформации деятельности коммерческих банков как её программной перестройки, что обеспечивает достижение стабильного развития банковской системы и его поддержание. В соответствии с этим определено сущность банковской реструктуризации как формы трансформации, которая заключается в структурном преобразовании сферы банковской деятельности. Обосновано теоретико-правовое поле банковской реструктуризации, в котором выделено и проанализировано преобразования в пределах действующего банка, которые не приводят к изменению параметров структуры банковской системы, и преобразования, в результате которых возникают новые организационные структуры путём реорганизации банков, образования банковских объединений (холдингов и корпораций), а также финансовых холдингов.

Обоснованы предложения в рамках системы мероприятий по банковской реструктуризации по решению проблемы неплатежеспособности или повышения ликвидности отдельных банковских учреждений с помощью покупки у них государством “неработающих” активов. С этой целью в работе разработаны различные альтернативные стратегии. Предложены пути повышения уровня капитализации банковской системы, что даст возможность активно влиять на состояние её равновесия (финансовой устойчивости). Выявлены противоречивые тенденции концентрации банковского капитала в отечественной практике, а также показана целесообразность повышения заинтересованности банков в консолидации путем внедрения ряда льгот: налоговых льгот на первый период после объединения; льгот из отчислений в фонды обязательных резервов; льготного режима капитализации; адаптационного периода функционирования и исполнения индивидуальных экономических нормативов в это время. Обоснована необходимость законодательного урегулирования целого ряда аспектов деятельности банковских объединений - холдингов и корпораций, что сдерживает их появление и развитие.

Проанализированы условия обеспечения стабильного финансового состояния коммерческих банков в процессе трансформации их деятельности. Предложено модель управления ликвидностью банковского учреждения, которая может служить основой для принятия управленческих решений в банке. Доказано, что степень обоснованности банковской реструктуризации как сложного разнопланового явления невозможно адекватно оценить без определения уровня экономической безопасности банка, которого было достигнуто в результате трансформации его деятельности. Развито теоретическую концепцию и разработано модель построения интегрального показателя экономической безопасности банка, что отображает степень достижения запланированных стратегических целей развития банка.

Исследованы теоретико-прикладные аспекты функционирования банков в составе финансово-промышленных групп, что позволило обосновать экономическую целесообразность трансформации деятельности банков путём такой интеграции, а также определить место и роль банков в ней. Намечены пути активизации процесса финансово-промышленной интеграции и усовершенствования её механизма, сформулированы основные концептуальные подходы к реформированию соответствующей законодательной базы в отечественной практике с учетом результатов анализа зарубежного опыта.

Раскрыты особенности интеграции банковского капитала в условиях глобализации. Определены основные тенденции эволюции международной деятельности банков и регуляторного влияния на неё органов надзора с целью формирования благоприятной конкурентной среды. Дано авторское толкование понятия и статуса транснациональных банков, на основании чего расширено сферу применения термина ТНБ, сформулировано совокупность критериев для классификации ТНБ. Обоснованы исходящие условия интеграции банковской системы Украины в мировой финансовый рынок и сформировано комплекс мероприятий по предотвращению негативных последствий либерализации отечественного финансового рынка и расширения сегмента иностранного банковского капитала.

Ключевые слова: коммерческие банки, трансформация деятельности коммерческих банков, реструктуризация банковской системы, управление проблемными активами, капитализация банков, реорганизация банка, экономическая безопасность банка, финансово-промышленные объединения, интеграция банковского капитала, международная деятельность банков.

ANNOTATION

Vasylchenko Z.N. Transformation of commercial banks' activity in state economy. - Manuscript.

Thesis for degree of Doctor in Economics, specialization 08.04.01 - finance, money, circulation and credit. - Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 2005.

The paper contains complex research on substance of transformation of commercial banks' activity in state economy under conditions of market principles development of its functioning.

It substantiates the ways of development of economical-institutional bases of restructuring and reorganizing of commercial banks, the conditions of ensuring their stable financial state, conceptual ways of estimating bank's economical safety.

It studies the place and significance of banks in forming and developing of financial-industrial associations, works out propositions on incentives for such integral processes in domestic practice.

It finds out the influence of globalization processes on character and forms of transformation of bank's activity and the role of banking system in integration of Ukraine into worldwide financial market.

Key words: commercial banks, transformation of bank's activity, restructuring of banking system, problem assets management, banks' capitalization, banks' reorganization, bank's economical safety, financial-industrial associations, integration of bank's capital, international banks' activity.

Размещено на Allbest.ru