Сутність та функції державного бюджету

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1: Сутність дефіциту державного бюджету, причини його виникнення та його вплив на економіку

РОЗДІЛ 2: Державний борг та його структура. Його вплив на національну економіку

РОЗДІЛ 3: Шляхи подолання дефіциту бюджету та скорочення державного боргу в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

На нинішньому етапі розвитку економіки держави все більшої гостроти набуває необхідність докорінного реформування бюджетних взаємозв'язків як за доходами, так і за видатками, а також міжбюджетних відносин. Це зумовлюється насамперед тим, що в ринкових умовах бюджет є основним джерелом фінансового забезпечення соціально-економічної політики в державі.

Актуальність даної теми полягає у тому, що подолання державного дефіциту та державного боргу є основною проблемою сьогодення. Вивченню проблеми державного боргу приділяли багато уваги у своїх працях як вітчизняні (А. Гальчинська, А. Єріна), так і зарубіжні (Є. Ясин, Є. Гавриленков, А. Саркісянц, А. Іларіонов, А. Сміт, Д. Рікардо та інші) вчені.

Бюджетний дефіцит характеризується перевищенням видатків державного бюджету над його доходами, що в майбутньому призводить до негативних наслідків в економіці країни.

Метою курсової роботи є знаходження ефективних шляхів подолання бюджету дефіциту та державного боргу.

Відповідно до мети в роботі ставляться наступні завдання:

· визначити сутність бюджетного дефіциту, державного боргу та причини виникнення цих явищ та види;

· ознайомитись з теоретичними аспектами управління бюджетного дефіциту та державного боргу;

· проаналізувати динаміку Державного бюджету України;

· визначити вплив бюджетного дефіциту та державного боргу на національну безпеку;

· запропонувати можливий спосіб подолання державного боргу;

· визначити можливості скорочення дефіциту державного бюджету.

Об'єктом дослідження виступає економіка країни. Це доволі складна система, бо вона тісно пов'язана з грошовою, фінансовою, політичною системами.

Предметом дослідження є дефіцит державного бюджету та державного боргу.

Методологія дослідження. Під час виконання курсової роботи були застосовані такі методи наукового дослідження як: діалектичний, наукові абстракції, історичний і логічний методи. Діалектика як метод - метод пізнання, який базується на використанні законів і принципів філософії, сутність яких полягає у пізнанні економічних явищ і процесів у їхньому зв'язку та взаємозалежності. Результатами застосування методу наукової абстракції є формування понять, економічних категорій, виявлення і формування законів. Історичний метод вивчає процеси у тій історичній послідовності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювалися один за одним у житті. Логічний метод досліджує економічні процеси в їх логічній послідовності, прямуючи від простого до складного, звільняючись при цьому від історичних випадковостей, зиґзаґів і подробиць, не властивих цьому процесові.

Ступінь наукового вивчення проблеми. Вплив бюджетного дефіциту досліджували ще у час Великої французької революції, пізніше це відстоював Дж. Кейнс (дефіцит активізує суспільство, стимулюючи законотворчу діяльність, змушуючи економити кошти, попереджувати і викривати зловживання). Погляди представників різних наукових шкіл щодо впливу державного боргу на економіку держави й добробут населення мають плюралістичний характер. Так, А. Сміт у своїй праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" наголошував, що зростання державного боргу може спричинити банкрутство держави як позичальника. Д. Рікардо вважав, що державний борг призводить до відпливу капіталу, а дефіцитне фінансування скорочує приватні заощадження.

Структура роботи. Наукова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.



РОЗДІЛ 1.

СУТНІСТЬ ДЕФІЦИТУ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ, ПРИЧИНИ ЙОГО ВИНИКНЕННЯ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ЕКОНОМІКУ

Державний бюджет - система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб [8].

У фінансовій теорії та практиці державний бюджет розрізняють з двох позицій:

· За сутністю економічної категорії;

· За матеріальним вираженням цієї категорії.

Джерелами формування державного бюджету є: національне багатство, зовнішні надходження та основне - ВВП. Держава в цьому процесі організовує розподіл та перерозподіл ВВП діючи в інтересах усіх членів суспільства.

Розглядаючи бюджетні відносини суб'єктами виступають - держава та фізичні, юридичні особи; об'єктом - ВВП і національне багатство.

Бюджетний дефіцит має різні прояви, характеризується різними причинами та має певні наслідки.

Сучасна фінансова наука класифікує бюджет дефіциту за такими ознаками:

· Строком виникнення;

· Місцем виникнення;

· Формою вияву;

· Причинами вияву;

· Напрямами дефіцитного фінансування;

· Критеріями визначення складових;

· Строком дії;

· Зв'язком із державним боргом.

За строком виникнення виділяють плановий (затверджений у законі про Державний бюджет України обсяг перевищення видатків над доходами) та звітний бюджетний дефіцит (фактичний обсяг дефіциту відповідно до річного звіту про виконання Державного бюджету України).

За місцем виникнення бюджетний дефіцит розрізняють зовнішній (різниця між видатками та надходженнями від зовнішніх джерел) та внутрішній (перевищення обсягів загального дефіциту над зовнішнім).

За формою вияву поділяють на відкритий (офіційно затверджений стан бюджету у законі про Державний бюджет України на плановий рік чи у рішеннях сесій місцевих рад про відповідний місцевий бюджет; у цих документах фіксуються загальні обсяги дефіциту, конкретизуються джерела його фінансування), прихований (офіційними документами не визначається. На практиці використовується декілька варіантів прихованого та напівприхованого дефіциту, які пов'язані з завищенням планових обсягів доходів,включенням до складу доходів таких джерел, які використовують не для фінансування планових видатків, а для покриття державного дефіциту.) квазіфіскальний бюджетний дефіцит (прихований дефіцит бюджету, обумовлений квазіфіскальною діяльністю держави). Наявність прихованого і квазіфіскального дефіциту бюджету є негативним і небезпечним для суспільства явищем, оскільки фальсифікує показники основного фінансового плану країни та можливості держави [6].

За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває: вимушений (пов'язаний з необхідністю більше витрачати коштів, ніж мобілізувати. Його неможливо уникнути. Такий дефіцит є наслідком стихійних лих, воєн, економічної кризи та ін. та супроводжується дефіцитом фінансових ресурсів.) та невимушеним (виникає в наслідок проведення неефективної фінансової політики та некваліфікованого керівництва фінансовою системою).

За напрямами дефіцитного фінансування розрізняють активний та пасивний дефіцити. Різниця полягає в тому, що активний дефіцит дає змогу активізувати розвиток економіки, а пасивний - залежний від інфляції.

Бюджетний дефіцит поділяється на 3 частини:

Ш Фактичний (відображає реальні доходи, витрати бюджету і дефіцит за визначений період);

Ш Структурний (дефіцит, який діє лише при умові повного використання потенційних виробничих ресурсів);

Ш Циклічний (результат не повного отримання бюджетних доходів в наслідок циклічних перепадів в економіці) [1].

Взаємозв'язок між цими видами полягає в тому, що фактичний дефіцит - це зовнішній вияв розбалансованості дохідної чи видаткової частини бюджету, а структурний і циклічний - його внутрішніми складовими. За відповідний рік фактичний дефіцит відображає дефіцит, реальні доходи та видатки бюджету, то структурний - дефіцит потенціальних виробничих і трудових ресурсів за повної та високої зайнятості, а циклічний - результат недонадходження доходів бюджету внаслідок циклічних коливань в економіці. За допомогою циклічного бюджету можна виявити вплив ділового циклу на бюджет та визначити зміни видатків, надходжень, які виникають через те, що економіка не працює за потенційного обсягу виробництва, а перебуває у стані піднесення чи спаду.

Обсяг циклічного дефіциту визначається як різниця між фактичним і структурним дефіцитом. Основні відмінності між структурним і циклічним бюджетами пов'язані з відмінностями між автоматичними і дискреційними стабілізаторами. Якщо структурні надходження і видатки в основному складаються з дискреційних програм, встановлених законодавством, то циклічні видатки і дефіцити включають такі податки і видатки, які автоматично пристосовуються до стану економіки. У разі спаду виробництва, у зв'язку зі скороченням податкових надходжень і зростанням державної допомоги з безробіття, кожний відсотковий пункт зменшення норми безробіття на відповідну суму збільшує циклічний дефіцит.

На практиці існує також тісний зв'язок зі структурним і фактичним дефіцитом. Наприклад, коли уряд ставить за мету скоротити дефіцит бюджету шляхом підвищення ставок податків і зменшення видатків, то відповідно й зменшується структурний дефіцит. За збільшення державою соціальних виплат зростають структурні видатки і збільшується структурний дефіцит [9].

За строками дії бюджетний дефіцит буває стійкий та тимчасовий (касовий). Стійкий дефіцит спостерігається у довгостроковому періоді, а тимчасовий - у короткостроковому. Тимчасовий дефіцит залежить від касових розривів у бюджеті, зокрема з не збіганням строків здійснення видатків зі строками надходження доходів.

За зв'язком із державним боргом бюджетний дефіцит поділяють на первинний (різниця між величиною дефіциту бюджету і виплатою відсотків за борг) та операційний (дефіцит державного бюджету із вирахуванням інфляційної частини відсоткових платежів з обслуговування державного боргу). Первинний дефіцит розраховують за формулою:

Дефіцит = (державні закупівлі товарів і послуг бюджету + трансферти + + виплати з обслуговування боргу) - податкові надходження

Основною причиною виникнення державного бюджетного дефіциту є випередження темпів зростання бюджетних видатків порівняно зі зростанням доходів бюджету. Всі інші причини можна об'єднати у дві групи: об'єктивні (або вимушені) та суб'єктивні (невимушені або свідомі).

У результаті об'єктивних причин виникає необхідність збільшувати видатки бюджету за відсутності необхідного обсягу доходів. Це пов'язано з вимушеними діями держави.

Суб'єктивні причини пов'язані з невимушеними, свідомими діями держави, у результаті яких виникає бюджетний дефіцит. Цей дефіцит держава за бажанням може усунути повністю [20].

Перед більшістю держав світу постає проблема державного дефіциту. Дуже рідко буває так, що держава має ідеальне становище економіки, що дозволяє без шкоди зіставляти обсяг своїх доходів відповідно до фінансових можливостей. Тому ми часто зустрічаємо економічні кризи.

Серед загальних причин державного дефіциту виділяють:

1. Надзвичайні обставини (стихійні лиха, війни, техногенні аварії).

2. Зміна економічного устрою.

3. Криза політичної системи.

4. Некомпетентність державних органів.

5. Необхідність здійснення крупних державних вкладень.

6. Надання безкоштовної допомоги іншим державам.

7. Незбалансованість народного господарства.

8. «Тіньова» економіка.

9. Недосконалість податкової системи.

10. Нераціональність бюджетних витрат.

11. Низька ефективність суспільного виробництва.

12. Великі витрати на утримання силових структур.

13. Низький рівень життя населення.

14. Низький рівень соціального забезпечення.

15. Неможливість отримати міжнародний кредит.

Серед причин бюджетного дефіциту в Україні виділяють такі:

1. Перехід до ринкової економіки .

2. Аварія на Чорнобильській атомній станції.

3. Неефективність податкової системи.

4. Велика кількість збиткових підприємств.

5. «Тіньова» економіка.

6. Низький рівень життя населення.

7. Великі витрати на фінансування деяких сфер (державного управління, законодавчої та виконавчої влади тощо).

Бюджетний дефіцит стимулює інфляційні процеси. Крім того, що він негативно впливає на соціальний розвиток держави, ще є гальмом економічного росту держави. Однак, дефіцит бюджету може мати позитивний вплив на пожвавлення економічного життя, а точніше джерела його фінансування. У країнах, де добре розвинений ринок державних цінних паперів, величина бюджетного дефіциту має менш відчутний вплив на стан економіки в даному періоді, та це буде впливати на господарське життя в майбутньому.

Вище було зазначено, що за строками дії дефіцит бюджету буває стійкий (існує в довгостроковому періоді) та тимчасовий (викликаний касовими розривами у виконанні бюджету або непередбаченими подіями і обставинами). Однозначно не можна оцінювати негативні наслідки перевищення витрат над доходами одного обсягу, що зафіксовані в різних соціально-економічних умовах. Крім того, щоб визначити вплив дефіциту бюджету потрібно враховувати його тривалість, стабільність тенденцій тощо. Тому можна зробити висновок, що короткотривалий дефіцит потрібен, та лише коли бюджетні витрати на соціальні й економічні проекти завищені в порівнянні з доходами. Це забезпечить зростання продуктивності праці, а саме зростання результатів виробництва, насамперед предметів споживання, що веде до скорочення бюджетного дефіциту.

Світова практика розрізняє два види бюджетного дефіциту: структурний (позначається певним базовим станом економіки) та циклічний (коливається під впливом економічної кон'юктури в конкретний період).

Беручи до уваги економічний спад і інфляцію, в Україні бюджетний дефіцит можна характеризувати як структурний. Тому не слід покладатись на сили ринкового саморегулювання в подоланні бюджетного дефіциту та інфляції в період формування ринкових умов господарювання. При таких обставинах необхідна політика уряду, яка була б спрямована на подолання негативних явищ. Це передбачає наявність чіткої і обґрунтованої концепції виходу з кризового стану і розробку стратегії [19].

Головними причинами бюджетного дефіциту в Україні є: спад виробництва, зниження ефективності функціонування промисловості і сільського господарства, не продумана соціально-економічна політика держави.

Взагалі, бюджетний дефіцит є одним із важливих інструментів державного регулювання економічної активності. Він може підвищити циклічні коливання економіки.

Для того, щоб обмежити штучний дефіцит в умовах кризи потрібно скоротити кількість видатків по забезпеченню соціальних стандартів та здійсненню державних інвестицій, посилити податковий тиск. Тим паче, що неконтрольоване збільшення дефіциту негативно вплине на макроекономічну стабільність, яка є необхідною умовою економічного розвитку.

Рушійною силою розвитку економіки є контрольований дефіцит, визначений на безпечному рівні, що дозволяє здійснювати державні інвестиції та забезпечити необхідний рівень споживання в соціальній сфері. В цей період уряд повинен проводити виважену боргову політику, здійснювати заходи по стабілізації економіки України.

Формування дефіцитного бюджету на наступний рік зумовлюється наступними критеріями: втрати надходжень бюджету; необхідність фінансування видатків розвитку, зокрема збільшення Стабілізаційного фонду; соціально-економічний розвиток регіонів, підтримка агропромислового комплексу; вугільної галузі; інвестиційні проекти на підприємства авіабудування, оборонно-промислового комплексу, машинобудування, реалізацію інвестиційних та інноваційних проектів з енергозбереження в житлово-комунальному господарстві; необхідність покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, позабюджетних фондів, зокрема Пенсійного фонду (з урахуванням скасування операцій з купівлі-продажу валюти) [17].

Такий дефіцит залишається на економічно безпечному рівні і в основному спрямований на здійснення інвестиційних видатків і має реальні неемісійні джерела покриття (запозичення, приватизація).

У ринкових умовах бюджет є основним інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів. Він залежить від надходжень, а саме від стану виробництва.

Бюджетний дефіцит має місце в разі виникнення розбіжності між дохідною та видатковою частинами бюджету. Це сума, на яку передбачені річні видатки перевищують заплановані надходження до бюджету [16].

Бюджетний дефіцит та невиконання доходної частини усіх бюджетів викликано рядом об'єктивних та суб'єктивних причин:

1) недосконалістю фінансового та податкового законодавства з питань організації справляння платежів і забезпечення наповнюваності бюджетів усіх рівнів. Обсяги "тіньового" сектора економіки коливаються в межах 50 % ВВП. З цієї причини бюджети усіх рівнів недоотримують щорічно понад 10 млрд. грн.;

2) недостатнім контролем з боку держави щодо руху готівки та наявністю неконтрольованих потоків готівки поза банківськими установами, що призводить до ухиляння від оподаткування понад третини платників податків;

3) спадом виробництва ВВП. Втрати доходів бюджету з цієї причини становлять близько 1 млрд. грн.;

4) погіршенням розрахунково-платіжної дисципліни та зростанням заборгованості підприємств перед бюджетом. Недонадходження до бюджету з цього приводу становлять 5 млрд. грн.;

5) зростанням обсягів бартерних операцій, що призводить до щорічних втрат доходів бюджету в розмірі 1,5-2 млрд. грн [17].

Досліджуючи чинники виникнення бюджетного дефіциту, помітно, що в своїй сукупності вони провокують негативні явища в економіці. Так, спад виробництва веде до згортання кредитної діяльності банків, посилення податкового тиску, виникнення кризи неплатежів, зростання бартерних операцій і взаємозаліків, зменшення доходів бюджету та зростання його дефіциту і неможливості проведення заходів фінансової підтримки виробника, що ставить питання про відпрацювання методів погашення дефіциту бюджету [18].

Як висновок, слід казати, що уряд обов'язково має контролювати розмір бюджетного дефіциту. Інакше останній сам по собі чинитиме дестабілізуючий вплив на соціально-економічний розвиток країни.

Отже, бюджетний дефіцит - це фінансове явище, що необов'язково відноситься до розряду надзвичайних подій. В сучасному світі немає держави, яка в ті чи інші періоди своєї історії не зіткнулася б з бюджетним дефіцитом. Однак якість самого дефіциту може бути різною:

· дефіцит може бути пов'язаний з необхідністю втілення крупних державних вкладень в розвиток економіки. В цьому випадку він відображає не кризову течію суспільних процесів, державне регулювання економічної кон'юнктури;

· дефіцити виникають в результаті надзвичайних обставин (війни, великомасштабних стихійних лих і т.п.), коли загальних резервів стає недостатньо і доводиться прибігати до джерел особливого роду;

· дефіцит може відображати кризові явища в економіці, неефективність фінансово-кредитних зв'язків, нездатність уряду тримати під контролем фінансову ситуацію в країні. В цьому випадку він - явище надзвичайно тривожне, що потребує прийняття не тільки невідкладних економічних заходів, але і відповідних політичних рішень.

Звідси видно, що в умовах динамічної економіки із сталими, а головне - ефективними міжнародними зв'язками бюджетний дефіцит не страшний.

Позитивний вплив бюджетного дефіциту досліджували ще у час Великої французької революції, пізніше це відстоював Дж. Кейнс (дефіцит активізує суспільство, стимулюючи законотворчу діяльність, змушуючи економити кошти, попереджувати і викривати зловживання). Дефіцит стане позитивним, якщо він спонукатиме до пошуку ефективних шляхів використання бюджетних коштів, посилення бюджетної дисципліни, збільшення доходів бюджету в майбутньому. Теоретики дефіцитного фінансування вважали, що бюджетний дефіцит перетворюється на вагомий інструмент фінансової політики, використовується під час вирішення різнопланових завдань. Проте неконтрольованість бюджетного дефіциту призводить до економічних криз, що заперечує позитивність цього явища.

На жаль, у вітчизняній економічній науці донедавна привілеював від'ємний погляд на бюджетний дефіцит. Він розглядався як вкрай від'ємна властивість, що характерна лише бюджетам буржуазних держав. В літературі стверджувалося, що в нашій економіці з її планомірним розвитком бюджетний дефіцит не є характерним. Відсутність глибоких наукових розробок про причини і соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту, порівняно низька загальна фінансова культура призвели до того, що економічні відомства країни виявились непідготовленими до управління бюджетним дефіцитом і капітулювали перед ним.

Важливо також зазначити, що, допускаючи бюджетний дефіцит, держава стимулює внутрішнє виробництво через підтримання сукупного попиту. Адже дефіцит бюджету є елементом сукупного попиту, тому скорочення дефіциту або балансування бюджету веде до скорочення внутрішнього попиту. А таке скорочення макропопиту дуже небажане, оскільки має мультиплікативний ефект: спад виробництва веде до зменшення зайнятості й падіння попиту на товари виробничого призначення. Це знижує споживчі витрати домашніх господарств та інвестиційні витрати підприємств, що, в свою чергу, ще більше обмежує макропопит.



РОЗДІЛ 2

ДЕРЖАВНИЙ БОРГ ТА ЙОГО СТРУКТУРА. ЙОГО ВПЛИВ НА НАЦІОНАЛЬНУ ЕКОНОМІКУ

бюджет державний дефіцит україна

Глобальна заборгованість - одна з характерних особливостей сучасних національних економік. У теперішній час неможливо знайти державу, яка була б спроможна обходитися без зовнішніх запозичень. Використання державою зовнішніх позик зумовлено нестачею власних фінансових ресурсів,необхідних для виконання боргових зобов'язань, покриття дефіциту державного бюджету, фінансування проектів, підтримки національної валюти тощо. За умови ефективного використання залучені ресурси можуть стати позитивним чинником економічного зростання. Проте в іншому випадку збільшення заборгованості може привести до фінансової кризи, порушити макроекономічну стабільність. Проблема зовнішніх запозичень наразі є дуже актуальною для України.

Вивченню проблеми державного боргу, його впливу на економічну систему країни, боргової безпеки приділяли багато уваги у своїх працях як вітчизняні (А. Гальчинська, А. Єріна), так і зарубіжні (Є. Ясин, Є. Гавриленков, А. Саркісянц, А. Іларіонов) вчені. Деякі дослідники здійснили значний внесок у розробку системи статистики державного сектору економіки і розв'язання проблеми гармонізації з міжнародними стандартами.

Державний борг - загальна сума боргових зобов'язань з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення [14].

Державний борг - сума прямих договірних зобов'язань органів державного управління перед економічними суб'єктами інших секторів економіки (резидентами) і зарубіжними кредиторами [15].

Економічна суть державного боргу виявляється через такі дві його функції:

1) фіскальну - залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків;

2) регулюючу - коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів центральним банком країни [2].

Дефіцит державного бюджету, залучення й використання позик для його покриття призвели до формування державного боргу в Україні. Великі розміри внутрішнього і зовнішнього боргу, а також відповідно зростання витрат на його обслуговування зумовлюють необхідність розв'язання проблеми державного боргу, а відтак і пошуку шляхів удосконалення механізму його управління. Як переконує досвід багатьох країн, чим обтяжливішим стає для держави нагромаджений зовнішній і внутрішній борг, тим активніше входить його обслуговування у взаємодію з функціонуванням економіки та її фінансової системи. Розв'язання проблеми обслуговування державного боргу є одним із ключових факторів економічної стабільності в країні.

Основою системи управління державним зовнішнім боргом є безперервний моніторинг - збір, обробка та аналіз інформації - з метою оптимізації процесу управління ним. Аналізуючи інформацію про державний борг, розраховуючи оптимальні та критичні значення його показників, оцінюючи ризики, визначають рівень кредитоспроможності країни та необхідність застосування інструментів активного управління боргом. Важливою складовою аналізу державного зовнішнього боргу є дослідження періодизації його розвитку.

Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення [10].

За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг.

Внутрішній державний борг - сукупність зобов'язань держави перед резидентами (заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації).

Державний внутрішній борг складається із заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду. Він формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов'язань.

Державний внутрішній борг України в своїй структурі відображає заборгованість Уряду України і має таку структуру:

1.Заборгованість перед юридичними особами - сума заборгованості за внутрішніми позиками.

2. Заборгованість перед банківськими установами:

· Заборгованість перед Національним банком України;

· За позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету поточного року;

· За позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету минулих років;

· За іншими позиками та зобов'язаннями;

· За компенсаційними виплатами населенню в установах Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху;

· За залишками вкладів населення, централізованими колишнім Ощадним банком СРСР, та компенсаціями за ними;

· Заборгованість перед іншими банками.

3. Заборгованість сільськогосподарських підприємств за довгостроковими та короткостроковими позиками, віднесена на державний борг.

4. За сумами, спрямованими на індексацію оборотних коштів державних підприємств і організацій.

5. Iнша внутрішня заборгованість.

6. Заборгованість перед фізичними особами за цінними паперами та компенсаціями за ними.

Необхідно зазначити, що структура державного боргу згідно із Законом «Про державний внутрішній борг» повинна визначатися щорічно Верховною Радою України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік. Проте сьогодні державний борг України не розраховується централізовано, як це, зрештою, є законодавчо закріплено, і немає даних про спроби об'єднання зусиль різних державних інститутів, спрямованих на зведення всієї інформації про структуру та загальну суму державного боргу. Проблема обслуговування державного боргу є надзвичайно актуальною, адже йдеться про державні (бюджетні) видатки.

Зовнішній державний борг - сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.

Державний зовнішній борг складається з:

* позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;

* позик на підтримку національної валюти;

* позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

* гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;

* державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України.

Джерелами погашення внутрішнього боргу є:

- бюджетні кошти;

- кошти, отримані від приватизації державного майна;

- нові запозичення.

Джерелами погашення зовнішнього боргу також можуть бути золотовалютні резерви країни.

Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі, як непогашена основна сума прямих боргових зобов'язань держави. Стан державного боргу визначається на останній день звітного періоду та включає операції за цей день [11].

Залишаючись достатньо високим, рівень державного боргу України водночас не є критичним. Згідно з міжнародними стандартами (Маастрихтською угодою) критичними вважаються боргові зобов'язання держави, які перевищують 60% від ВВП.

Відповідно до нової бюджетної класифікації України, прийнятої Постановою Верховної Ради України від 12.07.1996 р. № 327/96-ВР "Про структуру бюджетної класифікації України", як внутрішній, так і зовнішній державний борг класифікується за типом кредитора і типом боргового зобов'язання (класифікація державного боргу розглядається у темі "Бюджетна класифікація") [4].

За формою залучення коштів державний борг поділяється на державні запозичення та гарантії.

Державні запозичення - залучення державою в особі Кабінету Міністрів України, через Міністерство фінансів України грошових коштів, іншого майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов'язань щодо грошових коштів на умовах строковості, платності та повернення.

Розрізняють:

· внутрішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку;

· державне зовнішнє запозичення - державне запозичення, що здійснюється шляхом укладання з Президентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку.

Державне запозичення може здійснюватись лише з метою:

* фінансування дефіциту державного бюджету;

* підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів;

* на інші цілі, встановлені законом України в кожному окремому випадку. Державна гарантія - зобов'язання держави в особі Кабінету Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невиконання позичальником, іншим німе Україна, зобов'язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності.

Формою надання державної гарантії є державна порука. Основними способами реалізації державних гарантій та запозичень можуть бути:

* випуск (емісія) державних цінних паперів;

* укладення угод про позику та гарантійних угод;

* інші способи, передбачені законодавством України.

При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, який стає реальним за умови відшкодування кредитору суми зобов'язань позичальника, за якими держава була гарантом.

За валютою залучення державний борг поділяється на борг у національній та іноземній валюті.

Внутрішній борг переважно формується в національній валюті. Для залучення коштів емітуються цінні папери, які розміщуються на внутрішньому фондовому ринку. Державний борг в іноземній валюті виникає в результаті здійснення безпосереднього запозичення коштів в урядів зарубіжних країн, міжнародних фінансово-кредитних організацій, іноземних банків, а також розміщення державних боргових зобов'язань на міжнародних ринках капіталів.

Залежно від терміну залучення коштів розрізняють: короткостроковий борг (з терміном погашення до одного року), середньостроковий (від одного до п'яти років), довгостроковий (від п'яти років і більше).

Державний борг можна поділити також на:

- капітальний, який включає всю сукупність боргових зобов'язань держави на певну дату;

- поточний, що складається з платежів по зобов'язаннях, які позичальник повинен погасити у звітному періоді.

Якщо в країни дуже великий зовнішній або внутрішній державний борг, то їй може бути оголошений дефолт.

Дефолт - визнання країни неплатоспроможною.

У разі бюджетного профіциту державний борг може частково погашатися. Витрати на погашення боргу збільшуються із зростанням ставок відсотка.

Залежно від структури боргових зобов'язань виділяють:

- монетаризований державний борг - складається з боргів, опосередкованих кредитними стосунками держави з банками.

- немонетаризований державний борг - включає в себе заборгованість держави за держзамовленнями, надання послуг державним установам, заборгованості з виплат заробітної плати бюджетному сектору, а також з виплат соціальних трансфертів.

Уряди країн здійснюють політику щодо управління державним боргом, яка загалом має такі стадії:

- залучення фінансування;

- його розміщення (використання);

- погашення боргу.

Відповідно, система управління державною заборгованістю країни означає управління всіма стадіями і охоплює:

- аналіз кредитоспроможності - можливості країни позичати кошти;

- оцінку платоспроможності - здатності обслуговувати борг;

- контроль рівня заборгованості;

- контроль за складом зовнішнього та внутрішнього боргу.

З цією метою використовуються показники заборгованості - індекси заборгованості, які вимірюють різні складові державного боргу (насамперед, зовнішнього).

Так, до стандартних показників зовнішньої заборгованості належать:

- відношення розміру боргу (сплаченого або несплаченого) до експорту та до ВВП;

- відношення загальної суми платежів з обслуговування боргу до експорту та державних доходів;

- коефіцієнт обслуговування боргу (співвідношення між сумою виплат по обслуговуванню боргу і величиною експорту товарів та послуг).

Ефективність управління державним боргом значною мірою визначається іншими видами економічної політики. Прибуток на інвестований капітал, а отже, й розмір позик безпосередньо залежать від торговельної політики, політики валютних курсів, цінової політики, а також від грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики. У свою чергу, рівень зовнішньої заборгованості та умови надання зовнішнього боргу значною мірою визначають характер економічної політики в країні.

Боргова криза - це криза зовнішньої заборгованості, яка проявляється в неспроможності країни-боржника обслуговувати зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод. Неплатоспроможність країн-боржників спричинює падіння платоспроможності фінансових інститутів країн-кредиторів. Вихід з боргової кризи передбачає стабілізацію розмірів та зміну структури заборгованості, відстрочку сплати боргу або перегляд інших умов його повернення.

Основними причинами виникнення та зростання державного боргу в Україні є дефіцит державного бюджету та постійний дефіцит платіжного балансу країни. Для фінансування дефіциту Державного бюджету України залучаються кошти міжнародних фінансових організацій.

Погляди представників різних наукових шкіл щодо впливу державного боргу на економіку держави й добробут населення мають плюралістичний характер. Так, А. Сміт у своїй праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" наголошував, що зростання державного боргу може спричинити банкрутство держави як позичальника. Д. Рікардо вважав, що державний борг призводить до відпливу капіталу, а дефіцитне фінансування скорочує приватні заощадження. Досить категорично про державні запозичення висловлювалися такі відомі вчені, як Ж.-Б. Сей, Т. Мальтус, Р. Масгрейв, Е. Меаде, Ф. Модільяні та інші.

Посідаючи односторонню позицію щодо державного кредиту, яка проявляється у повному його несприйнятті або необґрунтованому схваленні, не варто абсолютизувати ту чи іншу точку зору. На цьому етапі серед українських економістів і науковців переважають негативні погляди на залучення державою зовнішніх фінансових ресурсів. На нашу думку, слід детальніше зупинитися та актуалізувати питання впливу державного боргу на економічне зростання держави [3].

Можливість значного нарощування державного боргу з метою стабілізації економіки визнається, зокрема, кейнсіанською школою. При цьому її представники зазначають, що наростання державного боргу не загрозливе, оскільки борг частково може погашатися після подолання кризових явищ. Так, вступ економіки в стадію піднесення супроводжується зростанням податкових надходжень, а державні витрати за проведення економічно обґрунтованої політики мають зменшуватися. Надлишок бюджету, що виникає на цій основі, має спрямовуватися на погашення боргів, які виникли під час кризи.

Проте залучення державних позик для фінансування капітальних вкладень може застосовуватися і за нормальних умов суспільного відтворення. Реалізація інвестиційних проектів за участю держави сприяє задоволенню суспільних потреб, економічному зростанню і водночас має забезпечувати повернення позикових коштів, залучених на їх фінансування.

Іншим механізмом впливу державних позик на економічний розвиток є збільшення зайнятості виробничих факторів. В економіці, яка характеризується неповною зайнятістю виробничих факторів, додаткові державні видатки, фінансовані позиками, дають поштовх внутрішньому виробництву, що, в свою чергу, сприяє повнішому завантаженню матеріальних факторів виробництва й підвищенню рівня зайнятості.

Стимульований вплив на розвиток економіки має залучення зовнішніх позик, оскільки в реальних термінах означає надходження додаткових ресурсів, що можуть дати поштовх економічному зростанню.

Зовнішня заборгованість, зокрема, дає змогу країні здійснювати більші сукупні витрати, ніж вироблений національний дохід.

Показниками, на підставі яких приймається рішення про управління державним боргом, є:

* відношення державного та гарантованого державою боргу до валового внутрішнього продукту;

* відношення загальної суми річних платежів за державним боргом до валового внутрішнього продукту;

* відношення загальної суми річних платежів за державним боргом до доходів Державного бюджету звітного року;

* валютна структура державного боргу;

* відношення державного боргу в іноземній валюті до золотовалютних резервів Національного банку України;

* відношення платежів за державним боргом в іноземній валюті у відповідному році до обсягу валютних резервів Національного банку України на початок відповідного періоду;

* відношення річних виплат за державним боргом в іноземній валюті до величини експорту за відповідний рік;

* відношення коротко строкового зовнішнього державного боргу до золотовалютних резервів Національного банку України.

Заборгованість Національного банку України перед Міжнародним валютним фондом за кредитами, отриманими з метою підтримки платіжного балансу та реалізацією грошово-кредитної політики, відноситься до гарантованого державою боргу.

Сучасні тенденції розвитку національної та світової економіки є свідченням високого рівня залежності різних сегментів світової господарської системи і, водночас, низького рівня їхньої стійкості до зовнішніх шоків. На фоні розгортання світової фінансової кризи суттєвим за масштабами впливу дестабілізуючим чинником стала наростаюча боргова залежність, яка дестабілізує практично всі сегменти розвитку економіки України. Наслідком неефективної політики зовнішніх запозичень, яка полягає в їх надмірності і нераціональному використанні, є обмеження свободи проведення економічної політики в майбутньому. Тягар державного боргу країни може депресивно впливати на розвиток економіки через неплатоспроможність країни-боржника, втрату довіри кредиторів, зниження інвестиційної привабливості та обмеження доступу до зовнішніх джерел фінансування.

Дефіцит державного бюджету та великі державні запозичення для його покриття призвели до формування і стрімкого зростання державного боргу в перші роки незалежності України. Значні обсяги державного боргу, а отже й чималі втрати на його погашення та обслуговування, часто є проблемою для макроекономічної стабільності, що й зумовлює необхідність вдосконалення механізму управління ним.

Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу характеризує стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування його урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, тобто податки, можна стверджувати, що величина боргу - це взяті авансом у населення податки.

Спроможність у повному обсязі обслуговувати та своєчасно погашати державний борг є одним з основних індикаторів фінансової стабільності країни, що закріплює за державою імідж надійного позичальника та відкриває перед нею можливості отримання нових позик на більш вигідних умовах.

Правильне розуміння сутності державного боргу має велике значення, адже він впливає на економіку країни і на рівень життя населення. Тому знання і розуміння цього механізму є дуже важливим для розвитку господарства.



РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ ДЕФІЦИТУ БЮДЖЕТУ ТА СКОРОЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ В УКРАЇНІ

Проблематика подолання дефіциту державного бюджету залишається досить актуальною для України. Бюджетний дефіцит характеризується перевищенням видатків державного бюджету над його доходами, що в майбутньому призводить до негативних наслідків в економіці країни, причинами якого виступають спад виробництва; зниження ефективності функціонування окремих галузей; несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або її технічного переоснащення; інші фактори, що впливають на соціально-економічне становище країни.

Держава у своїй діяльності прагне до збалансованого розподілу видатків і доходів. Для того, щоб досягти цього необхідно мати чітко налагоджену систему управління бюджетом, яка змогла б забезпечити ефективне використання коштів.

Очевидно, що для більшого збалансування бюджету необхідно певним чином збільшити дохідну частину бюджету або дещо зменшити видаткову, але в тих межах, які б не загрожували розвитку виробництва та не знижували б життєвий рівень населення та якість життя.

Зростання дохідної частини бюджету може відбуватись за умов проведення ефективної та оптимальної податкової політики. Також для збільшення дохідної частини бюджету слід провести реформи, пов'язані із збільшенням прибутків основної частини населення (наприклад, реформу заробітної плати).

Слідуючий напрям зменшення дефіциту бюджету - скорочення видаткової частини бюджету. До цього напряму слід віднести скорочення видатків на народне господарство, зменшення участі держави у виробничих інвестиціях. Доцільно перекласти фінансування розвитку виробництва, проведення інноваційної політики перекласти на самі підприємства, які можуть використовувати як джерело формування інвестиційних ресурсів і нерозподілений прибуток, і амортизаційні відрахування, і резервні фонди.

Також напрямами скорочення видаткової частини бюджету є зменшення видатків на оборону за рахунок встановлення оптимальної чисельності військових та військової техніки та зменшення дотацій, субвенцій.

Скорочення бюджетного дефіциту здійснюється також за рахунок внутрішніх і зовнішніх позик, грошово-кредитної емісії. І саме вибір джерел фінансування дефіциту, а не його розмір є принциповим питанням щодо нормального функціонування економіки.

При наявності в населення вільних коштів і недостатності попиту на капітал з боку приватного сектору, високому рівні прихованого безробіття, збільшення державних видатків, що фінансується за рахунок внутрішніх позик, є чинником, що сприяє економічного розвитку країни. У випадку, якщо уряд України має можливість поширити серед населення і підприємств урядові цінні папери в розмірах, достатніх для покриття бюджетного дефіциту, це означає, що збільшення державних видатків відбувається за рахунок скорочення особистого споживання. Такий перерозподіл напрямів використання валового продукту є кращим і не становить небезпеки для економічного становища країни.

Утім результати емпіричних досліджень учених показують, що в Україні зберігається низька еластичність заощаджень по процентних ставках, а отже існує низька можливість збільшення добровільних заощаджень населення при бюджетному дефіциті.

Фінансування бюджету дефіциту за рахунок зовнішніх позик можна розглядати двояко. З одного боку, воно дає можливість здійснення додаткових державних видатків без обмеження поточного споживання та інвестиційної діяльності приватного сектору. Проте, слід зважати на те, що повернення боргу буде відбуватись за рахунок майбутнього виробництва, а це вимагатиме в майбутньому збільшення імпортованих товарів і послуг.

Як окремий напрям подолання бюджетного дефіциту можна розглядати і секвестр, тобто пропорційне зменшення видатків щомісячно по всіх статтях бюджету протягом того часу, який залишився до кінця фінансового року. Секвестру не підлягають захищені статті бюджету (заробітна плата, стипендії, видатки на придбання медикаментів).

Підсумовуючи все вищесказане, можна зробити висновок про те, що Для подолання дефіциту державного бюджету України найбільш ефективними напрямками є:

· вдосконалення контролю за використанням коштів державного та місцевих бюджетів;

· збільшення дохідної частини бюджету при запровадженні виваженої податкової політики, яка б забезпечила підвищення функціонування різних галузей виробництва;

· створення платникам податків сприятливих умов для розвитку своєї діяльності; скорочення видатків (капітальних);

· здійснення внутрішніх і зовнішніх позик.

Основним джерелом фінансування дефіциту державного бюджету виступають кошти від державних (місцевих) внутрішніх та зовнішніх запозичень. Вони реалізуються у вигляді випуску державних цінних паперів та отримання позик шляхом укладання кредитних угод. Державні запозичення є найпоширенішим методом покриття бюджетного дефіциту в сучасних умовах, але це в свою чергу призводить до збільшення державного боргу. Відповідно до ч.2 ст.15 Бюджетного кодексу України закріплено, що джерелом фінансування бюджету не можуть бути емісійні кошти Національного банку України. Емісія грошей спричиняє інфляція - знецінення грошей.

Таким чином, подолання дефіциту державного бюджету виступає важливим засобом стабілізації економіко-соціального становища держави; органам державної влади доцільно запровадити механізми, які б сприяли скороченню видаткової частини, а також раціонально використовувати бюджетні кошти.

Механізми скорочення зовнішньої заборгованості в умовах боргової кризи передбачає стабілізацію розмірів та зміну структури заборгованості, відстрочку сплати боргу або перегляд інших умов його повернення.

Традиційним методом зменшення боргу є його реструктуризація. При реструктуризації боргу умови його обслуговування переглядаються. Найпоширенішою є реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в рамках домовленостей "Паризького клубу".

За умовами "Паризького клубу" офіційні кредитори надають такі види допомоги:

- часткове анулювання боргу;

- продовження термінів дії боргових зобов'язань;

- зниження відсотків на обслуговування боргу. Загальноприйнятним методом скорочення зовнішнього боргу є конверсія боргу (борговий своп), яка може набирати таких форм:

- викуп боргу - надання країні-боржникові можливості викупити власні боргові зобов'язання на вторинному ринку боргів;

- капіталізація боргу, тобто обмін зовнішнього боргу на власність (акціонерний капітал) зі знижкою. При цьому реалізується можливість обмінювати боргові зобов'язання даної країни на акції її корпорацій. Іноземні небанківські організації отримують можливість купувати ці боргові зобов'язання зі знижкою для фінансування прямих інвестицій чи купівлі вітчизняних фінансових активів;

- конверсія "борг-борг", тобто заміна існуючих боргових зобов'язань новими борговими зобов'язаннями.

Капіталізація боргу і заміна існуючих боргових зобов'язань новими є інструментами оптимізації структури зовнішньої заборгованості держави. Вибір кожного конкретного методу управління державним боргом залежить від економічної кон'юнктури в країні та офіційно застосовуваної ЕП.

Для успішного застосування механізму рефінансування необхідно, щоб держава мала високу репутацію держави-позичальника. її досягнення та підтримка являється важливим фактором для успішного управління державним боргом. На сьогодні репутація позичальників на світовому фінансовому ринку виражається в рейтингах, які присвоюються певній державі спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування.

Враховуючи свій і міжнародний досвід обслуговування державного внутрішнього боргу, вважаємо за доцільне запропонувати такі заходи для врегулювання проблеми на українському ринку ОВДП:

Потрібно розробити нормативно-законодавчі акти з питань регулювання ринку внутрішніх запозичень держави, де встановити нормативні співвідношення між обсягами емісії державних позик, їх дохідністю та величиною.

Поряд зі скороченням обсягів державних запозичень потрібно диференціювати ринок ОВДП за типами боргових фінансових інструментів і умовами їх обігу та реструктуризації: при емісії нових облігацій доцільно передбачити збільшення строку позичкового боргу.

Необхідно зменшити вартість позичкових коштів і відповідно вартість обслуговування державного боргу. Дохідність державних цінних паперів не повинна бути вищою за дохідність інших фінансових інструментів.

Випуск державних позик повинен бути зумовлений не лише покриттям поточного дефіциту бюджету, а й інвестиційними потребами. Держава повинна фінансувати продуктивні інвестиції. За рахунок коштів, залучених на ринку державних облігацій, в першу чергу слід фінансувати галузі, розвиток яких сприятиме швидкому збільшенню виробничого та експортного потенціалу економіки України і зростанню ВВП. Від цього виграє як економіка, так і держава, адже залучені кошти з процентами можна повернути за рахунок прибутку, а не за рахунок нових позик чи податкових надходжень.

Першочерговим завданням політики управління державним внутрішнім боргом є забезпечення принципу ефективного використання залучених коштів. Адже борги держави виправдані лише у випадках, якщо здійснювані за їх рахунок витрати сприяють збільшенню майбутніх бюджетних доходів.

Розв'язання проблеми обслуговування державного боргу є одним із ключових факторів забезпечення макроекономічної стабільності в Україні. Від характеру врегулювання боргової проблеми залежить бюджетна дієздатність країни, стан її валютних резервів, а відповідно і стабільність національної валюти, рівень відсоткових ставок, інвестиційний клімат, характер поведінки всіх сегментів вітчизняного фінансового ринку, а також вплив державних запозичень на фінансову систему та економіку країни. Проблеми державного боргу повинні стати окремим напрямом дослідження у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту, господарського права. До принципових моментів, на яких варто зосередити увагу при вироблені стратегії боргового управління, слід віднести чітко визначену граничну межу частки зовнішнього та внутрішнього боргу та витрат на їхнє обслуговування в структурі державних витрат; подальше зниження вартості обслуговування державного боргу та подовження терміну запозичень, поєднання ринкових та інституціональних механізмів управління державним боргом [13].

Процес управління державним боргом для України пов'язаний із численними проблемами. Тому боргова політика України потребує негайно удосконалення, а саме:

- утримувати в економічно допустимих межах обсяг державного боргу та платежів, пов'язаних з його обслуговуванням;

- запровадити облік та аналіз стану заборгованості за всіма фінансовими зобов'язаннями, що може вплинути на стратегію управління державними фінансами та державним боргом;

...