У країнах з ринкової економікою функціонують понад 200 фондових бірж, і майже кожна з них має власну систему біржових індексів, що відображають рівень і динаміку цін на акції, які включені у лістинг. Результати фінансового аналізу провідних рейтингових агентств наводяться у численних ділових виданнях. Так, у США регулярно публікуються дані по 20-ти індексах, в Європі - по 25-ти, в Японії - по 3-х.

Найпоширенішими у фінансових колах є індекси, розроблені в США. Серед тих, що розраховуються у США, виокремлюють такі: індекс Доу-Джонса (Dow-Jones Average), Wilshirе 5000-Equality Index, Стандарт енд Пурз 500 (S&P500 Stock Index), індекси Національної асоціації дилерів по цінних паперах (NASDAQ Index) та Американської фондової біржі (AMEX Market Value Index).

Одним з найвідоміших є індекс Доу-Джонса. Це - перший фондовий індикатор, який був розроблений і застосований у 1884 році в США Чарльзом Доу. Зведений індекс Доу-Джонса (відомий також як Індекс-65) розраховується на основі трьох спеціалізованих (галузевих) індексів - промислового DJIA (до розрахункової бази включено курси акцій 30 корпорацій), транспортного (акції 20 залізничних, авіа- та автотранспортних корпорацій, застосовується з 1887 р.) та комунального (відображає динаміку за акціями 15 компаній, що займаються газо- та електропостачанням, застосовується з 1929 р.).

Промисловий індекс Доу-Джонса характеризує на певну дату курс акцій 30 американських провідних промислових корпорацій, що котируються на Нью-Йоркській фондовій біржі:

де К - коригуючий коефіцієнт, що змінюється з модифікацією списку корпорацій та при дробленні акцій.

Наведемо приклад методики розрахунку індексу Доу-Джонса, взявши за основу не 30 компаній (як у промисловому індексі), а 4 умовних компаній.

Дані (умовні) фондових бірж за чотири роки:

Акції компаній	Ринкова ціна акцій, грош. од.	Кількість випущених компаніями акцій, млн шт.
	1996 р	1997 р.	1998 р.	1999 р.	1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.
АВС	10,0	11,0	6,0	7,0	2	2	4	4
ВСД	2,5	3,0	3,1	3,2	10	10	10	10
СВЕ	8,0	9,0	5,0	7,0	5	5	10	10
ВАД	10,0	12,0	11,0	13,0	6	6	6	6

Розрахуємо біржові середні за чотири роки по чотирьох компаніях.

Для перших двох років показник, який описує рівень біржових цін, становить:

у 1996 р. = грош. од.;

у 1997 р. = грош. од.

З наведеної таблиці видно, що в 1998 р. у компаніях АВС і СВЕ відбувся поділ акцій. Їх кількість збільшилася вдвічі. Загальний капітал акціонерів компанії АВС у 1997 р. становив 11,0 * 2 = = 22 млн грош. од.

Індекс Доу-Джонса розраховується як середнє арифметичне цін акцій окремих компаній. Він повинен враховувати ділення числа акцій компанії. Спочатку розраховується біржове середнє з припущенням, що ділення акцій у 1998 р. не відбувалось:

грош. од.

Після цього розраховують знаменник індексу Доу-Джонса з урахуванням ділення акцій. Він має відповідати знайденому середньому 9,025 грош. од.

грош. од.

.

Після цього розрахований знаменник повинен використовуватись для обчислення біржового середнього арифметичного по цих чотирьох компаніях, до наступного ділення акцій якої-небудь з компаній, коли цей знаменник знову переглядатиметься.

Отже, індекс Доу-Джонса в 1996 р. становив 7,625 грош. од., в 1997 р. - 8,75 грош. од.,

у 1998 р. грош. од.,

у 1999 р. грош. од.

На складові індексу Доу-Джонса промислового припадає від 15 до 20 % ринкової вартості акцій, що котируються на Нью-Йоркській фондовій біржі. Індекс котирується у пунктах.

Крім цього, за аналогічною методикою розраховують індекси курсу акцій транспортних корпорацій і комунальних компаній.

Транспортний індекс Доу-Джонса - це середній показник, що характеризує рух цін на акції 20 провідних транспортних корпорацій (авіакомпаній, залізничних та автодорожніх корпорацій).

Комунальний індекс Доу-Джонса є середнім показником руху курсу акцій 15 компаній, які займаються газо- та електропостачанням.

Доповненням до цих індексів є об'єднаний індекс Доу-Джонса (Dow Jones Industrial, Trаnsportation, and Utility Averages), який характеризує курс акцій зазначених 65 акціонерних товариств.

Однак даний індекс не є досконалим, оскільки на його величину значною мірою впливають акції, ціна яких дуже висока. Тому доцільно використовувати метод середньозваженої величини. У такому разі на зміну величини індексу впливають не тільки зміна курсів акцій, а сума акціонерного капіталу корпорації, тобто величина ринкової капіталізації акцій.

Формула для розрахунку індексів має вигляд:

,

де р_і0, р_і1 - ціна і-ї акції відповідно у базисному і поточному періодах; q_і - кількість акцій і-ї корпорації; n - кількість корпорацій.

Необхідно зазначити, що більшість фондових індексів розраховується саме за цією методикою, зокрема індекс Стандарт енд Пурз, який обчислюється у двох варіантах - по акціях 500 корпорацій і по акціях 100 корпорацій. Індекс Стандарт енд Пурз-500 розраховується для 400 промислових корпорацій, 20 транспортних, 40 фінансових та 40 комунальних компаній. До нього входять акції компаній, що зареєстровані на Нью-Йоркській фондовій біржі, а також акції деяких корпорацій, які котируються на Американській фондовій біржі та в позабіржовому обігу.

Індекс Стандарт енд Пурз-100 складається з акцій корпорацій, по яких зареєстровані опціони на Чиказькій біржі опціонів. Переважно це промислові корпорації, випуски акцій яких зареєстровані на Нью-Йоркській фондовій біржі.

За аналогічною методикою розраховується індекс Американської фондової біржі (AMEX Market Value Index) та індекс цін НАСДАК (NACDAQ OTC Price Index). Перший з них репрезентує понад 800 випусків акцій корпорацій усіх великих галузевих груп, зареєстрованих на Американській фондовій біржі, а також американські депозитні свідоцтва і підписні сертифікати. В індексі цін НАСДАК як компоненти включені акції майже 3500 корпорацій, за винятком тих, що котируються на біржі.

Проте найпопулярнішим індексом США, який розраховується за ідентичною методикою, є індекс Вілшір-5000 (Wilshire-5000), який відображає зміну вартості акцій майже 5000 корпорацій, що котируються на Нью-Йоркській і Американській фондових біржах та в позабіржовому обігу. При його розрахунку визначається величина ринкових капіталізацій акцій.

Серед інших індексів, що набули широкого практичного застосування, слід відзначити: зведений індекс Нью-Йоркської фондової біржі (NYSE Composite Index), у Великобританії - індекси FT-SE 100 та 30 газети "Finanсial Times", в Японії - Nickey-225.

При формуванні інтегральних індексів, крім вимоги постійності вибірки емітентів, цінні папери яких включаються до розрахункової бази, необхідно, щоб ця вибірка включала лише надійні корпорації, які б охоплювали, за можливістю, до 70-80 % обігу відповідного сектору фондового ринку.

Серед вітчизняних індексів найвідомішими є КБ-індекс, який розраховується торговцем цінними паперами "Комекс-Брок" і L-індекс. Ці два індекси претендують на статус індикаторів фондового ринку України, але в методичному підході до розрахунку одного з них, а саме КБ-індексу, було припущено помилку, бо КБ-індекс і L-індекс по-різному відображають тенденцію ринку на певний момент.

КБ-індекс розраховується як середня арифметична з темпів зростання курсових цін і, як один з варіантів, коригувався стосовно рівня інфляції, в чому не було необхідності, бо, звільнений чи незвільнений від впливу інфляції, КБ-індекс відображував одну й ту саму тенденцію ринку з тією різницею, що значення незвільненого індексу завжди буде вище. До недоліків зазначеного індексу належить і те, що порушується принцип однорідності сукупності, оскільки у розрахунок індексу були включені цінні папери російських та українських емітентів, а це може приводити до несподіваних викривлень при розрахунку індексу.

L-індекс являє собою середню арифметичну просту із зміни цін між двома методами. Вперше він був розрахований у травні 1994 р. за даними 10 компаній. Але з жовтня 1995 р. формула розрахунку індексу змінилася: при його розрахунку почали використовувати формулу середньої геометричної з темпів зростання вартості акцій. Формула розрахунку модифікувалася, але таємницею залишилася основа і принципи відбору акцій емітентів, що входять до моделі, а також, яким чином враховується зміна структури емітентів в індексі. Не зрозуміло, по якому ринку ведуться розрахунки L-індексу: по біржовому чи позабіржовому, і чому індекс розрахову- ється один раз на тиждень. Жорстке визначення строку розрахунку передбачає, що акції в попередні дні зовсім не продавалися або в модель включаються котирування акцій у різні періоди. Тоді це не індекс, що відображає поведінку ринку цінних паперів у певний момент, бо порушується принцип зіставлення у часі.

Ще один фондовий індекс, який відображає зміни вартості найпопулярніших акцій підприємств, що знаходяться в обігу на фондовому ринку України, розраховується з 01.08.97 за формулою:

,

де - середня ринкова поточна ціна на дату розрахунку; - середня базисна ціна; q - загальна кількість акцій емітента.

24. Джерела статистичних даних щодо цінних паперів

Стан ринку цінних паперів в Україні висвітлює статистична звітність за формою № 2-Б "Звіт про випуск, реалізацію та обіг цінних паперів", яку складають усі підприємства, організації та установи, незалежно від підпорядкування та форм власності, що перебувають на господарському розрахунку, мають самостійний баланс і є юридичними особами. Звіт складають як емітенти, так і ті, що мають обіг цінних паперів (не власних).

Заповнення форми виконується зростаючим підсумком з початку року за І квартал, 1-ше півріччя, 9 місяців, рік на підставі даних первинного бухгалтерського обліку та звітності, за номінальною вартістю цінних паперів. Передбачена розробка у регіональному, галузевому розрізах та за формами власності.

Вперше форму № 2-Б "Звіт про обіг цінних паперів" було складено за підсумками 1992 р. і за своїм змістом вона суттєво відрізнялася від діючої нині: вона складалась з одного розділу; включала, крім вартісних, кількісні показники; основну увагу в ній було зосереджено на докладному розподілі цінних паперів за видами. Емітентська діяльність та вторинний ринок цінних паперів чітко не виокремлювались. З розвитком ринку цінних паперів та накопиченням досвіду роботи над звітністю виявилися як недостатність отриманої інформації, так і деякі слабкі сторони самої форми.

Зараз форма № 2-Б включає тільки вартісні показники, оскільки практика довела, що внаслідок постійних процесів злиття та подрібнення цінних паперів кількісні дані простежити практично неможливо. Розподіл цінних паперів було укрупнено за рахунок виділення тільки основних їх найменувань та найвагоміших підвидів згідно із Законом України "Про цінні папери та фондову біржу".

Форма складається з трьох розділів. Розділ 1 висвітлює випуск та первинне розміщення цінних паперів емітентом і, в свою чергу, формується з чотирьох підрозділів:

1. "Випущено цінних паперів" - включає дані про наявність цінних паперів на початок року, випуск їх за звітний період і загальну вартість цінних паперів, якими оперував емітент;

2. "Розміщено на початок року" - проставляється вартість цінних паперів емітента, що знаходились у власності юридичних чи фізичних осіб на 1 січня звітного року;

3. "Вперше розміщено у звітному періоді" - показується вартість власних цінних паперів, вперше розміщених емітентом протягом звітного періоду (як випущених у звітному періоді, так і залишку нерозміщених на початку року);

4. "Розміщено в цілому" - тобто загальна вартість розміщених цінних паперів.

У цьому розділі також додатково передбачено можливість стежити за розміщенням цінних паперів за статусом власника - юридичною чи фізичною особою, а також інвесторами інших країн (нерезидентами).

Розділ ІІ "Обіг цінних паперів" характеризує операції з усіма цінними паперами, які є у власності емітента (як випущеними ним безпосередньо, так і придбаними в інших емітентів), тобто висвітлює вторинний ринок цінних паперів. При цьому у підрозділі "Цінні папери емітента власні" показуються операції з цінними паперами, випущеними самим емітентом, а у підрозділі "Цінні папери інших емітентів" - операції підприємства з цінними паперами, випущеними виключно іншими емітентами. Крім того, у цьому розділі виокремлюються дані про продаж цінних паперів за особисті приватизаційні рахунки громадян.

Розділ ІІІ "Обсяги взаємного інвестування у вигляді цінних паперів" висвітлює як інвестування через цінні папери суб'єктів господарської діяльності України (резидентів-емітентів) нерезидентами (суб'єктами господарської діяльності інших держав), так й інвестування резидентами нерезидентів-емітентів. Також у розділі простежуються суми дивідендів і відсотків, виплачених у звітному періоді резидентами нерезидентам, а також нерезидентами резидентам згідно із зобов'язаннями стосовно цінних паперів.

Основні категорії та поняття

Сегментація ринку цінних паперів

Цінні папери

Класифікація цінних паперів

Розміщення цінних паперів

Обіг цінних паперів

Необхідний рівень прибутковості

Коефіцієнт виплат

Вартість акції за балансом

Дійсна вартість акції

Коефіцієнт ціна-дохід

Узагальнюючі показники

25. Поняття і класифікація облігацій

Під облігацією розуміють цінний папір, який засвідчує те, що її власник надав позичку емітенту цього папера. Облігація забезпечує її власнику регулярне отримання фіксованого доходу й в кінці строку певної викупної ціни (що дорівнює номіналу).

Основні параметри облігацій: номінальна ціна (номінал); викупна ціна або правило її визначення, якщо вона відрізняється від номіналу; дата погашення; норма дохідності (прибутковості); строки виплати відсотків. Виплата відсотків здійснюється один раз на рік, кожні півроку або щоквартально.

Класифікація облігацій:

а) за методом забезпечення:

· державні облігації, забезпечуються гарантією уряду держави (відповідно муніципальні - гарантією муніципалітетів);

· облігації приватних корпорацій - зобов'язання, забезпечені заставою на майно корпорацій у вигляді іпотеки, передачею прав на нерухомість, доходами від різних програм і проектів;

· облігації приватних корпорацій без спеціального забезпечення майном корпорації;

б) за строком: облігації з деякою обумовленою датою погашення та безстрокові, тобто облігації без фіксованого строку (можуть бути викуплені в будь-який момент);

в) за методом погашення номіналу:

· термінові облігації - погашення номіналу або викупної ціни разовим платежем;

· облігації з розподіленим у часі погашенням, тобто в зазначеному відрізку часу погашається деяка частина номіналу;

· облігації з послідовним погашенням фіксованої частки загальної кількості облігацій; часто цей метод реалізується за допомогою лотереї (лотерейні або тиражні позички);

г) залежно від методу виплат доходів і способів погашення позички:

· облігації, за якими проводиться тільки виплата відсотків, капітал не повертається, точніше, емітент вказує на можливість їх викупу, не зобов'язуючи себе конкретними строками. Такі облігації - свідчення безстрокової позички. Наприклад, у Великобританії - це консолі, у Франції - французька рента;

· облігації, за якими не виплачуються відсотки, так звані облігації з нульовим купоном;

· облігації, за якими власникові не виплачуються відсотки до моменту погашення облігації (наприклад, у США - заощадні облігації серії Е);

· облігації, які дають право їх власникові на отримання періодично виплачуваного фіксованого доходу та викупної ціни в майбутньому.

Після емісії облігації обертаються на вторинному ринку цінних паперів, де вони купуються і продаються за ринковими цінами. Ринкова ціна в момент емісії може бути меншою за номінал, дорівнювати номіналу і перевищувати його. Оскільки номінальна ціна в облігацій окремих компаній різна, то виникає необхідність у використанні критерію оцінки, під яким розуміють курс облігації, тобто купівельну ціну однієї облігації у розрахунку на 100 грош од. номіналу:

,

де P_k - курс облігації; Р - ринкова ціна; N - номінальна ціна облігації.

Ринкова ціна і курс залежать від рівня дохідності облігації і рівня позичкового відсотка в момент оцінки, а також від інших умов. Найважливішою з них є оцінка надійності (ступеня ризику) капіталовкладень.

Загальний дохід від облігацій і будь-якого іншого цінного папера з фіксованим поточним доходом складається з трьох елементів:

· періодично виплачуваного купонного доходу або нарахування відсотків;

· зміни вартості цінного папера (наближення її до викупної ціни) за відповідний період; якщо облігація була придбана з дисконтом, то цей елемент - позитивна величина; якщо ж вона куплена з премією, то це від'ємна величина; якщо ціна облігації дорівнює номіналу, то цей елемент буде відсутній;

· дохід від реінвестицій надходжень від купонів.

26. Рейтинг облігацій

Якість облігацій з погляду кредитного ризику оцінюється спеціальними агенціями (фірмами) шляхом віднесення облігацій до визначеної категорії цінних паперів за ступенем надійності виплати відсотків і викупної ціни. Така операція називається рейтинг. У США рейтинг національних та іноземних облігацій здійснюється в основному двома агенціями - "Стандард енд Пурз" і "Мудиз". Зазначені агенції відносять облігації, які випускаються корпораціями, до однієї із дев'яти категорій: ААА, АА, А, ВВВ, ВВ, В, ССС, СС, С.

Оцінка облігацій полягає в дисконтуванні доходів від облігацій і зводиться до визначення суми грошей, яка в деякий момент еквівалентна в фінансовому відношенні самій облігації з урахуванням її строку, дохідності й прийнятої при оцінці ставки відсотків (ставка розміщення). Під останньою розуміють ставку відсотків, яка характеризує той ступінь рентабельності інвестицій, що задовольняє інвестора. Результатом оцінки є сума грошей, еквівалентна в фінансовому плані всім надходженням за облігацією.

Надходження від облігації складаються з двох елементів: викупної ціни (С), яка виплачується в кінці строку позички, і періодично виплачуваного доходу за облігацією (R):

V = Q + Y,

де Q - сучасна величина викупної ціни облігації (С); Y - сучасна величина періодично виплачуваного доходу (R);V - оцінка облігації, або сучасна величина всіх виплат за облігацією.

Облігації без обов'язкового погашення. Якщо за облігацією дохід виплачується у вигляді відсотків, а сама облігація не погашається або викуповується за бажанням інвестора, то доходи від облігації можна уявити у вигляді вічної ренти. Періодична виплата за облігацією в такому разі являє собою вічну ренту, член якої дорівнює доходу від облігації:

,

де R - періодично виплачуваний річний дохід за облігацією; і - прийнята при оцінці ставка відсотків. Дана ставка характеризує той ступінь рентабельності інвестицій, який задовольняє інвестора; q - оголошена або купонна норма дохідності; N - номінальна ціна облігації; С - викупна ціна облігації.

.

Курс облігації:

,

або , якщо C = N.

Отже, курс облігації цього виду прямо пропорційний купонній нормі дохідності і зворотно пропорційний ставці відсотків, яка застосовується при оцінці облігацій. Зі збільшенням рівня поточного доходу від облігації зростає її курс, а з підвищенням прийнятої при оцінці ставки відсотків курс знижується. Цей курс характеризує ту ціну, за якої інвестор отримає дохід, відповідний ставці і.

Облігації без періодичної виплати відсотків. У такому разі, коли відсотки приєднуються до основної суми боргу і виплачуються в момент погашення облігації, загальна сума виплат у кінці строку позички становитиме N(1 + q)n.

Отже, сучасна величина платежу і курс облігації дорівнюватимуть:

, .

Оцінка облігації з погашенням в один строк і періодичною виплатою доходу. Цей вид облігації найчастіше зустрічається в практиці. Загальний дохід від облігації цього виду складається з двох основних елементів - поточного, або купонного, доходу, який визначається

R = q * N,

і доходу, який отримує власник облігації в кінці строку позички за умови, що облігація придбана за курсом, що був менший, ніж її викупна ціна. Існує два показники для характеристики дохідності облігації. Це - норма поточної дохідності (відношення доходу по купонах до ціни облігації) і норма дійсної дохідності, або ставка відсотків, яка була прийнята при оцінюванні облігації (і).

Оцінка даного виду облігації полягає в такому. Сучасна величина викупної ціни дорівнює С * (1 + і) - n, а сучасна величина періодично виплачуваного доходу -

Отже, оцінка облігації складатиметься із суми цих двох елементів:

V = Q + Y = C V n = CV n + Ran;i;

.

Облігація (bond) - це цінний папір, за якою інвестору періодично, до тих пір, поки вона не буде повністю погашена компанією-емітентом, виплачуються наперед оголошені відсотки (процентний дохід). Щоб до кінця зрозуміти, як оцінюється подібна цінний папір, нам необхідно обговорити деякі терміни. Насамперед, облігація характеризується певною номінальною вартістю (номіналом)

Оцінка облігацій - це дисконтування доходів від облігацій і визначення суми грошей, яка в деякий момент еквівалентна у фінансовому відношенні самій облігації з урахуванням її строку, дохідності і прийнятої при оцінці ставки відсотків (ставка розміщення).

За тривалістю дії облігації поділяються на короткострокові (до 1 року), середньострокові (від 1 року по 5 років), довгострокові (від 5 до 30 років) і безстрокові (виплата відсотків здійснюється невизначено довго).

Періодична виплата відсотків з облігаціях здійснюється за купонах - >вирезним талонах з надрукованою у ньому цифрою купонної ставки. Факт оплати доходу супроводжується вилученням купона з поданій до облігації карти. Періодичність виплати відсотки за облігації визначається умовами позики і то, можливо квартального, піврічної чи річний. За інших рівних умов, ніж частіше нараховується дохід, тим облігація вигідніше, тим більша її ринкова ціна.

Ринкова (курсова) ціна облігації визначається кон'юнктурою ринку. Значення ринкової ціни облігації (Р) у відсотках номіналу (М) називається курсом облігації.

З способу формування доходів, виділяють чотири види облігацій:

а) облігації з фіксованою доходом;

б) облігації без купона;

в) облігації без погашення;

р) облігації з мінливих ставкою

Найважливішою проблемою, розв'язуваної інвестором для придбання облігації, є питання оцінці максимальної вартості, через яку яку можна придбати. Продавець самих або емітент облігації на вторинному ринку зацікавлений у тому, щоб вартість була дуже мала й у будь-якому разі, розумна. Зрозуміло, що вартість облігації для інвестора повинна бути такою, щоб надати йому по крайнього заходу мінімальний рівень дохідності, прийнятний йому.

Як правило, інвестори зобов'язані сплатити податки на доходи від облігацій. Податки, в свою чергу, істотно впливають на ефективність фінансових операцій. Вимірювання ступеня впливу податків на оцінку облігації залежить від того, яким способом вилучається цей податок. Якщо податки вилучаються з виплат за купонами, оцінку облігації можна здійснити, зменшуючи реальний дохід на суму податку. Якщо податок вилучається відповідно постійній частці z, то:

Метою статистичного аналізу фінансового стану підприємств є складання невеликої кількості основних показників, які об'єктивно і повно характеризують фінансовий стан підприємства, його прибутки та збитки, зміни в структурі активів і пасивів, розрахунків з дебіторами і кредиторами і за допомогою їх оцінювання фінансового стану підприємства як у поточному періоді, так і на перспективу.

Якість цього аналізу залежить від інформації, яку отримано з бухгалтерської та фінансової звітності підприємства.

Цілі фінансового аналізу такі:

1. Поточна оцінка фінансового стану підприємства.

2. Аналіз динаміки фінансового стану підприємства минулих років.

3. Порівняння фінансового стану підприємства з нормативним (середнім по галузі).

4. Прогнозування фінансового стану.

Існує кілька методів аналізу фінансової звітності. Найпоширеніші з них шість основних методів:

1. Горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння кожної позиції фінансової звітності з попереднім періодом. Таке зіставлення можна здійснювати за допомогою показників динаміки: абсолютного приросту, темпу зростання, темпу приросту і абсолютного значення 1 % приросту.

2. Вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури позицій балансу. Для цього використовуються відносні величини структури, які характеризують склад, структуру бухгалтерського балансу. Ці величини визначаються відношенням розмірів складових бухгалтерського балансу до загального підсумку як по активах, так і пасивах.

3. Трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів і визначення основної тенденції динаміки показника за допомогою побудови трендового рівняння. Трендове рівняння дає можливість визначення значень показника в майбутньому, тобто зробити прогнозний аналіз.

4. Аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок співвідношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників.

5. Порівняльний (просторовий) аналіз - порівняння фінансових показників підприємства з аналогічними показниками інших підприємств, середніми значеннями цих показників по відповідних галузях, нормативними значеннями.

6. Факторний аналіз - аналіз впливу окремих факторів на результативний показник за допомогою індексного аналізу і методів кореляційно-регресивного аналізу.

27. Основні завдання аналізу фінансових результатів діяльності підприємства

Основними завданнями аналізу фінансових результатів діяльності підприємства є: оцінка динаміки показників прибутку, обґрунтування утворення та розподілу їх фактичної величини; виявлення та вимірювання дії різних факторів на прибуток; оцінка можливих резервів майбутнього зростання прибутку на основі оптимізації обсягів виробництва та витрат.

До узагальнюючих показників фінансових результатів діяльності підприємства належать: прибуток (збиток) від реалізації продукції (робіт, послуг); прибуток (збиток) від іншої реалізації; доходи та витрати від позареалізаційних операцій; балансовий прибуток; оподаткований прибуток; чистий прибуток та ін.

Показники фінансових результатів характеризують абсолютну ефективність господарювання підприємства. Найважливішими серед них є показники прибутку, які за умов ринкової економіки складають основу економічного розвитку підприємства. Зростання прибутку створює фінансову базу для самофінансування, розширеного відтворення, розв'язання соціальних і матеріальних проблем трудових колективів. За рахунок прибутку виконується також частина зобов'язань підприємства перед бюджетом, банками та іншими підприємствами й організаціями. Таким чином, показники прибутку стають найважливішими для оцінки виробничої та фінансової діяльності підприємств. Вони характеризують ступінь його ділової активності та фінансового благополуччя. За рівнем прибутку визначають рівень віддачі авансованих коштів і дохідність вкладень в активи даного підприємства.

Балансовий (валовий) прибуток-- це сума прибутку від реалізації продукції та іншої реалізації і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих операціях. До складу доходів (витрат) від позареалізаційних операцій входять: доходи, що отримані від часткової участі в спільних підприємствах; від здачі майна в оренду; доходи з акцій, облігацій та інших цінних паперів, що належать підприємству; суми, отримані і сплачені у вигляді економічних санкцій та відшкодування збитків; інші доходи та витрати від операцій, безпосередньо не пов'язаних з виробництвом і реалізацією продукції. При цьому платежі, внесені до бюджету у вигляді санкцій згідно із законодавством, здійснюються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, і не включаються до складу витрат від позареалізаційних операцій.

Норма прибутку на активи. Самий простий аналіз прибутковості полягає у співставленні чистого прибутку з загальною сумою активів по балансу. Для розрахунку також може бути використана сума нетто-активів (загальна сума активів мінус поточні зобов'язання), які дорівнюють сумі джерел довгострокового капіталу в балансі, оскільки, як ми вже відмічали, поточні зобов'язання без будь-яких додаткових затрат фінансують частку поточних активів. Нетто-активи також називають капіталізацією компанії, які являють собою частину загальних активів компанії, які фінансуються за рахунок власного акціонерного капіталу і довгострокової заборгованості. В обох випадках можна використати середню суму за звітний період, а не суму на кінець звітного періоду.

28. Статистика використання ресурсів банків

Активні операції банку - це операції, за допомогою яких банк розміщує власний та залучений капітали. Вони включають:

· надання позик;

· придбання цінних паперів;

· вкладання засобів до комерційних проектів;

· лізингові та факторингові операції;

· операції з векселями.

Активи або вкладення комерційного банку класифікуються виходячи зі ступеня їхньої ліквідності, тобто швидкості, з якою вони можуть бути трансформовані в готівку та залучені до неї засоби, придатні для негайного виконання банком своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами. Для забезпечення щоденної спроможності банку відповідати за своїми зобов'язаннями структура активів комерційного банку повинна відповідати якісним вимогам ліквідності. З цією метою всі активи банку розподіляються на групи за ступенем ліквідності, залежно від терміну погашення. Активи банку поділяються на високоліквідні (тобто активи, що забезпечують миттєву ліквідність), ліквідні активи, активи довгострокової ліквідності.

До активів миттєвої ліквідності (високоліквідних) належать: готівка та прирівняні до неї кошти, кошти на рахунках у центральному банку, державні боргові зобов'язання, кошти на коррахунках, вкладення в облігації внутрішньої валютної позики, за відрахуванням коштів, які надходять на оплату валютних акцій, та коштів, які надходять на коррахунки банку від реалізації цінних паперів. Ці кошти належать до ліквідних, оскільки підлягають у разі потреби негайному вилученню з обороту банку.

До складу ліквідних активів належать, окрім перерахованих високоліквідних активів, усі кредити, видані кредитною організацією в національній та іноземній валютах, із терміном погашення протягом найближчих 30 днів (крім пролонгованих хоча б один раз і знову виданих кредитів на погашення раніше наданих позичок), а також інші платежі на користь кредитної організації, що підлягають перерахуванню протягом найближчих 30 днів (дебітори, а також суми переплати, що підлягають поверненню кредитній організації на звітну дату з фонду обов'язкових резервів).

До активів довгострокової ліквідності належать усі кредити, видані кредитною організацією в національній та іноземній валюті, із залишковим терміном погашення понад рік, а також 50 % гарантій та поручництв, виданих банком на термін дії понад рік, кредити прострочені, за відрахуванням позичок, гарантованих урядом, під заставу цінних паперів, під заставу дорогоцінних металів.

29. Статистика доходів і витрат банку

Під доходом банку розуміють загальну суму грошових коштів, отриманих від здійснення активних операцій.

Доходи - це збільшення економічних вигод протягом звітного періоду у формі припливу або зростання активів або зменшення зобов'язань, що спричиняють збільшення капіталу та не є внесками акціонерів.

Усі доходи діляться на:

· банківські;

· небанківські операційні;

· непередбачені.

До банківських доходів належать ті, що безпосередньо пов'язані з банківською діяльністю, визначеною Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Небанківські доходи можуть включати інші доходи, що не відносяться до основної діяльності банку, але забезпечують здійснення банківської діяльності.

Банківські доходи поділяються на:

· процентні;

· комісійні;

· торговельні;

· інші банківські операційні доходи.

До процентних відносяться доходи, що обчислюються пропорційно до часу і суми та є компенсацією банку за взятий на себе кредитний ризик.

Проценти та прирівняні до них комісійні складають основну частину банківських доходів. Проценти за користування кредитами мають найбільшу питому вагу в доходах банку. Після доходів за кредитами наступними за значенням виступають надходження за інвестиційними цінними паперами, процентний кредит за міжбанківськими позиками (без забезпечення та під забезпечення державних цінних паперів).

Витрати - це зменшення економічних вигід протягом звітного періоду у вигляді вибуття чи амортизації активів або у вигляді виникнення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (причому таке зменшення не пов'язане з виплатами засновникам). Витрати визнаються в обліку, коли існує ймовірність зменшення майбутніх економічних вигід, пов'язаних із зменшенням активів або зі збільшенням зобов'язань, що може бути вірогідно визначено. Витрати визнаються з урахуванням принципу відповідності. Вони включаються до Звіту про фінансові результати у періоді, в якому був визнаний дохід, для отримання котрого були здійснені ці витрати.

Різниця між доходами і витратами банку становить фінансовий результат його діяльності: якщо доходи перевищують витрати - прибуток, якщо витрати перевищують доходи - збиток.

Прибуток - це збільшення власного капіталу в результаті фінансово-господарської діяльності, крім внесків засновників у капітал.

Збиток - це зменшення власного капіталу у результаті фінансово-господарської діяльності, крім вилучень частки засновників із капіталу.

Доходи і витрати, визнані банком, розглядають як такі, що отримані в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності (рис. 12.1).

Операційна, або звичайна, діяльність - це будь-яка основна діяльність, а також операції, що забезпечують основну діяльність або виникають унаслідок неї. У складі звичайної діяльності виділяють основну діяльність (наприклад, проведення кредитних, депозитних операцій) та інші операції (купівля-продаж основних засобів, товарно-матеріальних цінностей тощо). У складі звичайної діяльності виділяють діяльність, що триває, та діяльність, що припиняється. Надзвичайними подіями є операції, які не трапляються регулярно і відрізняються від звичайної діяльності.

30. Статистіка прибутку в комерційному банку

Оцінка депозитної політики комерційного банку - це стратегія і тактика банку щодо залучення грошових коштів вкладників та інших кредиторів і визначення найефективнішої комбінації їх джерел. Оптимізація депозитної політики банку - не просте завдання, при його вирішенні необхідно врахувати інтереси економіки країни в цілому, комерційного банку як суб'єкта економіки, клієнта та персоналу банку. Цілком зрозуміло, що їх інтереси не завжди збігаються, тому оптимальна політика має на меті перш за все узгодити їх. Депозитна політика підпорядковується загальним банківським вимогам, тобто поєднанню ліквідності, дохідності та ризику. Статистичне забезпечення ґрунтується на таких загальних критеріях оптимальності депозитної політики:

· взаємозв'язок депозитних, кредитних та інших операцій банку для підтримки його стабільності, надійності, фінансової стійкості;

· диверсифікація ресурсів банку з метою мінімізації ризику;

· сегментування депозитного портфеля (за клієнтами, послугами, ринками);

· диференційований підхід до різних груп клієнтів;

· конкурентоспроможність банківських депозитних продуктів тощо.

Специфічні критерії оптимізації депозитної політики визначаються кожним банком індивідуально (залежно від розміру банку, кваліфікації його персоналу, собівартості операцій та послуг, які ним виконуються).

У роботі комерційних банків по залученню депозитів (вкладів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання доходів від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом до активізації внесків. Процентна політика є одним з показників надійності й стабільності ресурсної бази комерційного банку та повинна вкладатися в рамки двох протилежних граничних вимог: по-перше, процентна ставка за депозитами має бути достатньо привабливою для потенційних вкладників; по-друге, процентна ставка не повинна різко перевищувати нижню межу процентної маржі між активними та пасивними операціями банку. Відповідні аспекти статистичного забезпечення депозитної політики наведені в цьому, а також у наступних розділах.

31. Статистика ефективності банківської діяльності

Економічна ефективність - це характеристика співвідношення результатів діяльності до витрат на їх одержання. Підвищенням ефективності є збільшення цього співвідношення, що є метою управління ефективністю. Економічна ефективність - це характеристика співвідношення результатів діяльності до витрат на їх одержання. Підвищенням ефективності є збільшення цього співвідношення, що є метою управління ефективністю. Прибуток може зростати при недостатньо ефективному використанні ресурсів банку лише за рахунок збільшення їх кількості - екстенсивно.

Отже, успішний та стабільний розвиток банку залежить саме від показників ефективності. Аналіз ефективності діяльності окремих банків здійснюється диференційовано з урахуванням інтересів суб'єктів банківської діяльності.

32. Сутність відсотків і відсоткових ставок.

Одним з головних показників у фінансових розрахунках є відсоток, під яким розуміють абсолютну величину доходів від грошей, наданих у борг у будь-якій їх формі. При укладанні угоди сторони (кредитор і боржник) домовляються про розмір відсотків, встановлюючи відношення суми відсоткових грошей, що виплачуються за одиницю часу, до величини позички. Під відсотковою ставкою розуміють відношення відсоткових грошей, які виплачуються за фіксований відрізок часу, до величини позички. Відсоткова ставка виконує функції вимірювача ступеня дохідності фінансових операцій незалежно від того, мав місце процес нарощення грошей чи ні. Відсоткова ставка як відносна величина вимірюється у математичних відсотках і у коефіцієнтах. У всіх випадках фінансового аналізу відсоткова ставка використовується тільки у коефіцієнтах. Нарахування відсотків, як правило, відбувається дискретно, тобто через певні періоди. Відсотки можуть нараховуватися один раз на рік, кожні півроку, щоквартально або щомісячно. Види відсоткових ставок: 1) фіксовані (постійні або змінні); 2) плаваючі (надбавка - маржа до базовій ставки).

33. Нарощення за простими відсотками

Під нарощеною сумою позички розуміють початкову її суму разом з нарахованими на неї відсотками до закінчення строку позички. Процес зміни суми боргу разом з нарахованими відсотками за простою ставкою відсотків можна уявити у вигляді арифметичної прогресії P, P + P * i, P + P * i + P * i і т. д. Перший член дорівнює Р, різниця Рі, останній член являє собою суму боргу

S = P + P * i * n.

Сума, що накопичилась до кінця строку, складається з двох елементів - початкової суми боргу та відсотків:

S = P + I,

де І = P * i * n.

З формули простих відсотків видно, що сума відсотків прямо пропорційно залежить від початкової суми позички, ставки відсотків і строку позички. Нарощена сума визначається множенням початкової суми позички на множник нарощення, який показує, у скільки разів нарощена сума більша за початкову. Формула розрахунку множника нарощення залежить від виду використовуваної відсоткової ставки та умов нарощення. Якщо при цьому використовується проста відсоткова ставка, то нарощену суму позички визначають за такою формулою:

S = P + I = P (1 + ni).

Величину S називають нарощеною сумою платежу, наведену формулу - формулою нарощення за простими відсотками, а множник (1 + ni) - множником нарощення.

У деяких випадках залежно від умов фінансової угоди постає завдання визначення початкової суми боргу за заданою нарощеною сумою боргу S, відсотковою ставкою і і строком позички n. Проблема полягає в тому, що за відомою сумою S, яку необхідно сплатити через деякий час n, необхідно визначити суму отриманої позички Р. Операцію такого характеру в фінансових розрахунках називають дисконтуванням, а різницю між нарощеною сумою S і початковою величиною Р - дисконтом. Якщо відсотки утримуються безпосередньо при видачі позички, тоді застосовується облікова ставка. При використанні облікової ставки при видачі позички головним завданням є визначення початкової суми боргу (Р) або суми на будь-яку дату до моменту сплати нарощеної суми (S). У такому разі вважають, що сума дисконтується, а різницю S - P = D називають дисконтом. Необхідність визначення P за S виникає під час купівлі банком векселів.

Існує два види дисконтування: 1) математичне дисконтування; 2) банківський облік.

До математичного дисконтування вдаються в тих випадках, коли за заданими S, n та i необхідно знайти Р.

Р =,

де - дисконтний множник.

34. Нарахування складних річних відсотків

У довгострокових фінансово-кредитних операціях, якщо відсотки не виплачуються одразу після їх нарахування, а приєднуються до суми боргу, застосовують складні відсотки. База для нарахування складних відсотків не залишається постійною - вона збільшується з кожним кроком в часі. Абсолютна сума відсотків, що нараховуються, зростає, і процес збільшення суми боргу відбувається з прискоренням. Приєднання нарахованих відсотків до суми, яка послужила базою для їх нарахування, часто називають капіталізацією відсотків. Для знаходження формули розрахунку нарощеної суми за умови, що відсотки нараховуються і капіталізуються один раз в році (річні відсотки), застосовується складна ставка нарощування.

S =P(l +i)ⁿ,

де Р - первинний розмір боргу; S - нарощена сума на кінець терміну позики; I - рівень річної ставки відсотків, представлений десятковим дробом; n - термін, число років нарощування.

35. Номінальна та ефективна ставки відсотків

Номінальна ставка - вихідна базова (як правило, річна) відсоткова ставка, що зазначається в договорах. Прибутковість, що виражається цією ставкою, не скоректована на інфляцію. Також існує ефективна ставка, що вимірює той реальний відносний дохід, який отримано у цілому за рік, з урахуванням внутрішньо річної капіталізації. Ефективна ставка показує, яка річна ставка складних відсотків дає той самий фінансовий результат, що й m-разове нарощення за рік за ставкою r/m. Розрахунок ефективної ставки є потужним інструментом фінансового аналізу, оскільки її значення дозволяє порівнювати між собою фінансові операції, що мають різні умови: чим вище ефективна ставка фінансової операції, тим (за інших рівних умов) вона вигідніше для кредитора.

36. Облік (дисконтування) за складною ставкою відсотків

Розрізняють два методи дисконтування - математичне дисконтування і банківський облік. Математичне дисконтування застосовують у тих випадках, коли за заданими S, n та i необхідно знайти P:

,

де - множник дисконтування.

Величину P, якщо вона визначена за S, називають дисконтованою величиною S, або сучасною величиною платежу S, або теперішньою вартістю.

Величину V n називають обліковим, або дисконтованим, множником.

Якщо відсотки нараховуються m разів на рік, формула матиме такий вигляд:

.

Дисконтний множник дорівнює

.

37. Операції зі складною обліковою ставкою

Коли в практиці облікових операцій використовують складну облікову ставку, то процес дисконтування здійснюється з уповільненням, адже на кожному кроці в часі облікова ставка застосовується не до початкової суми, а до суми, зменшеної на величину дисконту, визначеного на попередньому кроці. Дисконтування за складною обліковою ставкою здійснюється за формулою:

P = S (1 - dc)n,

де dc - складна облікова ставка; S - сума майбутніх платежів, на яку нараховується відсоткова ставка; (1 - dc)n - множник дисконтування. Дисконт у такому разі:

Dd = S - S (1 - dc)n = S (1 - (1 - dc)n)

Дисконтування за складною обліковою ставкою призводить до результату, який вигідніший для боржника, ніж при дисконтуванні за простою обліковою ставкою.

38. Порівняння інтенсивності процесів нарощення і дисконтування за різними відсотковими ставками

Для розрахунку нарощеної суми і дисконтування використовувались різні види відсоткових ставок: in, i, j, d, dc, f. За однакових умов угоди їх використання призведе до різних результатів. Треба порівняти результати нарощення і дисконтування за різними видами відсоткових ставок. Для розв'язання цього завдання достатньо порівняти множники нарощення і дисконтні множники.

Результати порівняння залежать від числа періодів нарахування відсотків:

для множників наростання --

n < 1 (1 + i)n < (1 + in) < (1 - nd)-1< (1 - d)-n;

n > 1 (1 + ni) < (1 + i)n < (1 - d)-n < (1 - nd)-1;

n = 1 (1 + in) = (1 + i)n < (1 - d)-n = (1 - nd)-1;

для дисконтних множників --

n < 1 (1 - d)n < (1 - nd) < (1 + in)-1 < (1 + i)-n;

n > 1 (1 - nd) < (1 - d)n < (1 + i)-n < (1 + in)-1;

n = 1 (1 - nd) = (1 - d)n < (1 + i)-n = (1 + in)-1.

39. Визначення строку платежу і рівня відсоткових ставок

У ряді випадків, головним чином при розробці умов фінансових операцій, зустрічаються з необхідністю розв'язання зворотних задач - визначення довготривалості позичок, числа періодів нарощення, ставки відсотків або облікової ставки.

Знаходження відсоткових ставок

1. Для простої відсоткової ставки:

2. При нарощенні за складною річною ставкою:

3. При нарощенні за номінальною ставкою відсотків m разів на рік:

4. При дисконтуванні за простою обліковою ставкою:

5. При дисконтуванні за складною обліковою ставкою:

6. При дисконтуванні за номінальною обліковою ставкою m разів на рік:

Визначення строку позички

1. За простою ставкою відсотків:

2. За складною ставкою відсотків:

3. При нарощенні за номінальною ставкою відсотків j/m разів на рік:

4. При дисконтуванні за простою обліковою ставкою:

5. При дисконтуванні за складною обліковою ставкою:

6. При дисконтуванні за номінальною обліковою ставкою m разів на рік:

40. Предмет і завдання статистики платіжного балансу

Предметом статистики платіжного балансу є розміри і кількісні співвідношення між масовими явищами у сфері зовнішніх відносин, закономірності їх формування, розвитку та взаємозв'язку, а також розробка змісту та методів обчислення показників, що характеризують зовнішньоекономічні зв'язки.

Статистика зовнішньої торгівлі виконує такі завдання:

· забезпечення повного та вірогідного обліку даних про експорт та імпорт країни;

· аналіз основних тенденцій, структури і динаміки зовнішньоторговельних товарних потоків одночасно із загальною макроекономічною ситуацією;

· інформаційне забезпечення підготовки законодавчих актів у галузі митної політики й державного регулювання зовнішньої торгівлі.

41. Статистика зовнішньої торгівлі

Статистика зовнішньої торгівлі - це галузь статистики зовнішньоекономічної діяльності, яка характеризує стан і розвиток торговельно-економічних відносин країни з іншими країнами. Завдання статистики зовнішньої торгівлі є аналогічними до завдань статистики зовнішньоекономічної діяльності і включають:

- розроблення системи показників, що характеризують обсяги, динаміку і структуру зовнішньої торгівлі;

- аналіз факторів, що обумовлюють основні тенденції розвитку зовнішньої торгівлі;

- порівняльний аналіз показників зовнішньої торгівлі різних країн та умов торгівлі. Статистика зовнішньої торгівлі як складова статистики зовнішньоекономічних зв'язків зокрема і національної статистики загалом має величезне значення не тільки і не стільки для констатації кількості товарів, переміщених через кордон держави за певний період. Всебічний аналіз статистичних даних дає можливості для:

- формування і реалізації науково обґрунтованої торговельно-економічної, транспортної політики держави;

- аналізу ринку попиту і пропозиції;

- планування інфраструктури;

- прогнозування макроекономічних показників у системі національних рахунків і платіжного балансу;

- упорядкування товарних балансів;

- розрахунків різних індексів показників.

42. Структура, принципи побудови та основні категорії платіжного балансу

Структура платіжного балансу має такий вигляд:

Рахунок поточних операцій.

Баланс товарів і послуг.

Баланс товарів.

Експорт товарів.

Імпорт товарів.

Баланс послуг.

Експорт послуг.

Імпорт послуг.

Первинні доходи (сальдо).

Надходження.

Виплати.

Поточні трансферти (сальдо).

Надходження.

Виплати.

Рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами.

Рахунок (баланс) операцій з капіталом.

Фінансовий рахунок

Прямі інвестиції.

Портфельні інвестиції.

Інші інвестиції.

Резерви.

Баланс.

Категорія "експорт / імпорт товарів" охоплює різноманітні товари за винятком нерухомого майна (або так звані рухомі товари).

Категорія "Товари для подальшої обробки"

Категорія "Ремонт товарів"

Категорія "Товари, придбані в портах транспортними організаціями",

Категорія "Немонетарне золото"

Категорія "Транспортні послуги"

Категорія "Поїздки"

Категорія "Послуги зв'язку"

...