Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ «Київський національний університет імені

В. Гетьмана»

Кафедра міжнародної економіки

Курсова робота

на тему: «Дуалістичний вплив інвестиційних банків на світову фінансову систему»

Виконала:

Студентка 3-го курсу,

ФМЕіМ, спеціальність: 6503,

Макаренко Оксана

Перевірила: Гурова Юлія Сергіївна

Київ - 2015

ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ІНВЕСТИЦІЙНИХ БАНКІВ НА СВІТОВУ ФІНАНСОВУ СИСТЕМУ
• 1.1 Сутність світової фінансової системи
• 1.2 Інвестиційні банки: специфіка та функції
• 1.3 Регулювання діяльності інвестиційних банків
• РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ВПЛИВУ ІНВЕСТИЦІЙНИХ БАНКІВ НА СВІТОВУ ФІНАНСОВУ СИСТЕМУ
• 2.1 Аналіз діяльності інвестиційних банків та їх впливу на світову фінансову систему
• 2.2 Вплив українських інвестиційних компаній на світову фінансову систему
• РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ БАНКІВ
• 3.1 Проблеми функціонування інвестиційних банків
• 3.2 Перспективи функціонування інвестиційних банків
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. На початку XXI століття найбільші банки розвинутих країн світу виступають в якості потужних фінансових посередників, що пропонують широкий комплекс фінансових послуг на міжнародних ринках, а також акумулюють та контролюють великі потоки капіталу. Передумовою даних існуючих тенденцій виступають трансформаційні процеси, що відбуваються на сучасному глобальному ринку корпоративних банківських послуг. Такі перетворення спонукали формуванню унікальних фінансових посередників, а саме, інвестиційних банків, що виступають суб'єктами господарювання, які надають специфічні послуги інвестиційного банкінгу та визначають загальні напрями діяльності на фінансових ринках. Отже, постає питання необхідності визначення основних тенденцій, що супроводжують інвестиційні банки за сучасних умов розвитку світової фінансової архітектури, а також виділення загальних факторів та проблем, що призводять до змін.

В умовах ринкової трансформації економіки в Україні важливого значення набуло вдосконалення управління банківською інвестиційною діяльністю. Це зумовлено передусім тим, що банківська система, як інституційний акумулятор та розподільник інвестиційних ресурсів, належить до ризикових елементів ринкової економіки. Окрім того, банківське інвестування демонструє свої зростаючі можливості і поступово перетворюється у вагомий чинник формування інноваційно-інвестиційної моделі розвитку української економіки. Усе це надає дослідженню проблем управління банківською інвестиційною діяльністю в Україні підвищеної актуальності і значущості.

Питанням інвестиційної діяльності банків приділяли велику увагу у своїх працях класики економічної науки: А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. М. Кейнс, М. І. Туган-Барановський та інші. Дослідженнями проблематики функціонування інвестиційних банків займаються іноземні науковці, такі як Моррісон А. Д. та Вільхельм В.Дж., Кларке Дж. та Хорана А., Шивдасані А. та Сонг В. Різні аспекти банківського інвестування досліджували вітчизняні і зарубіжні вчені-економісти. Значний внесок у розвиток теорії управління банківською інвестиційною діяльністю зробили О. Вовчак, В. Грушко, М. Денисенко, В. Загорський, Б. Луців, А. Мороз, А. Пересада, С. Реверчук, Л. Примостка, М. Туріанська, І. Хома та інші. Вагомими для вивчення банківського інвестиційного менеджменту є праці Г. Марковіца, Д. Сінкі, У. Шарпа, В. Усоскіна.

У працях вітчизняних та зарубіжних науковців достатньо глибоко досліджено питання управління банківським інвестуванням у цінні папери, формування інвестиційно-кредитного портфеля банків, організації та ефективності довгострокового банківського кредитування, визначено загальні напрямки щодо покращення управління банківською інвестиційною діяльністю в ринкових умовах. Проте саме інвестиційні банки через активну діяльність на спекулятивних ринках цінних паперів час від часу стають рушіями глобальних фінансових криз, які загрожують існуванню світової фінансової системи. Тому можна говорити про дуалістичний вплив інвестиційних банків на світову фінансову систему, який на сьогодні вивчений недостатньо, що визначає актуальність, мету і завдання даної роботи.

Метою роботи є вивчення дуалістичного впливу інвестиційних банків на світову фінансову систему.

Відповідно до поставленої мети мети в роботі вирішено наступні завдання:

- визначено теоретичні засади дослідження впливу інвестиційних банків на світову фінансову систему;

- визначено сутність світової фінансової системи та специфіку та функції в ній

інвестиційних банків;

- визначено основи регулювання діяльності інвестиційних банків;

- дана оцінка впливу інвестиційних банків на світову фінансову систему;

- дана оцінка впливу українських інвестиційних банків на світову фінансову систему;

- визначено проблеми і перспективи функціонування інвестиційних банків.

Об'єктом дослідження є процес міжнародної інвестиційної діяльності, представлений сукупністю економічних відносин між суб'єктами різних країн з приводу розподілу інвестиційних потоків.

Предметом дослідження є еволюція механізму діяльності інвестиційних банків на національних та міжнародних ринках.

Методи дослідження. Методологія та методика дослідження базується на загальнотеоретичному, історико-еволюційному аналізі. При вирішенні поставлених завдань використовувались економіко-статистичні методи, метод аналізу і синтезу, порівняльних характеристик, а також системний підхід до вивчення економічних процесів та сукупності фінансово-економічних відносин, що виникають у міжнародній інвестиційній діяльності банків.

Інформаційну основу дослідження становлять законодавчі та нормативно-правові акти України, аналітичні матеріали НБУ та статистичні матеріали Державної служби статистики України, монографії, періодичні видання, матеріали первинного обліку та статистичної звітності банків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ІНВЕСТИЦІЙНИХ БАНКІВ НА СВІТОВУ ФІНАНСОВУ СИСТЕМУ

фінансовий інвестиційнтй банк світовий

1.1 Сутність світової фінансової системи

Сукупність фінансових ринків та фінансових інститутів (установ), що функціонують у правовому й податковому середовищі міжнародного бізнесу, створюють світову фінансову систему.

Рис.1.1. Елементи світової фінансової системи [2, c.50]

Світова фінансова система - це сукупність окремих найбільш інтегрованих сфер і ланок національних фінансових систем, функціональних форм організації валютних відносин та світових фінансових організацій, що забезпечує наднаціональне регулювання з метою підвищення стійкості світових фінансових ринків, ринків національних валют на основі принципів і механізмів ринкового і позаринкового розподілу й перерозподілу світових фінансових ресурсів і капіталу [2, c.51].

Регулювання міжнародної фінансової системи здійснюється створеними на основі міждержавних угод міжнародними валютно-кредитними та фінансовими організаціями - Міжнародний валютний фонд, Банк міжнародних розрахунків, Світовий банк, Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна агенція з інвестиційних гарантій, Організація економічного співробітництва та розвитку, регіональні банки реконструкції та розвитку, валютно-кредитні й фінансові організації.

Міжнародна фінансова система є провідником фінансових ресурсів у транзакціях між країнами світу, що відбуваються у формі грошових потоків, а також акумулює та перерозподіляє міжнародні фінансові ресурси, що є грошовими та капітальними активами як наслідок світової торгівлі й інших видів перерозподілу коштів у міжнародних економічних відносинах. Та частина коштів, що обслуговує міжнародний обмін товарів та послуг, виконує функції засобів платежу і засобів обігу, інша частина коштів є фінансовим капіталом, що дає змогу власникам отримувати додаткову вартість.

Глобалізація фінансової системи охоплює інтернаціоналізацію трьох складових: внутрішніх валют; банківської справи; ринку капіталу [6, с.295].

Аналітики фінансових ринків зазначають, що в основі глобалізації фінансової системи лежить взаємодія таких явищ [10]:

- технічний прогрес, що дозволяє здійснювати міжнародні фінансові угоди в режимі реального часу й значно скоротити витрати на транспорт і комунікацію;

- зростаюча конкуренція: з одного боку, між кредитними й фінансовими установами на фінансових ринках, а з іншого, - між самими фінансовими ринками внаслідок значного розвитку інформаційних технологій і телекомунікацій;

- реструктуризація кредитних і фінансових установ шляхом їхнього злиття й поглинання як наслідок зростаючої конкуренції між ними;

- широка інтернаціоналізація бізнесу через посилення транснаціонального характеру діяльності корпорацій;

- послаблення твердого контролю щодо здійснення міжнародних угод, пов'язаних з рухом капіталу фондових бірж;

- макроекономічна стабілізація й реформи в ряді країн, що розвиваються і країн з перехідною економікою, які створили сприятливий клімат для іноземних інвесторів;

- широке використання "принципу важеля" (значне позичання коштів для своїх інвестицій) і розвиток процесів сек'юритизації активів у промислово розвинених країнах [10].

Фінансова глобалізація, з одного боку, дає змогу країнам отримати більше потрібних їм ресурсів грошей та капіталу, а корпораціям - здобути додаткові прибутки від ефективного інвестування вільних ресурсів. З іншого боку, вона приховує потенційну небезпеку збільшення глобальної фінансової нестабільності, а, отже, значних втрат для всіх суб'єктів, що оперують у глобальному фінансовому середовищі.

До чинників фінансової глобалізації відносяться [11, c.219]:

- інтернаціоналізація господарського життя, інтенсифікація економічних зв'язків між країнами, національними компаніями та активізація міжнародного виробництва ТНК;

- взаємопроникнення національних ринків позичкових капіталів;

- зростання обсягу міжнародних банківських операцій, створення всесвітньої мережі філій транснаціональних банків;

- комп'ютеризація фінансової сфери, динамічний прогрес у телекомунікаційних мережах, що призвело до зниження вартості виконання міжнародних трансакцій;

- лібералізація міжнародних валютно-кредитних відносин та фінансових ринків;

- фінансова конкуренція між країнами;

- дерегулювання ринків капіталу;

- посилена інтеграція національних ринків грошей та капіталу, зменшення бар'єрів між внутрішніми та міжнародними фінансовими ринками [13, с.232].

Однак слід зазначити і негативний вплив фінансової глобалізації на міжнародну фінансову систему, який проявляється у руйнації ізольованості національних ринків і породженні складних взаємозв'язків різних сегментів єдиної світової фінансової системи; ослабленні і без того слабких валют нерозвинутих країн; у посиленні розриву розвитку між країнами, соціальної диференціації населення за регіонами.

Крім того, фінансова глобалізація стимулює функціонування фіктивного капіталу, заохочує спекулятивні операції на міжнародних фондових ринках і посилює диспропорції світової фінансової системи.

1.2 Інвестиційні банки: специфіка та функції

Виникненню інвестиційних банків передували спеціалізація й розподіл праці у фінансово-кредитній сфері. Основним завданням функціонування інвестиційних банків є акумулювання довгострокового капіталу та його ефективне розміщення. Отже, інвестиційний банк як спеціалізовану фінансово-кредитну установу можна розглядати у площині основного гравця ринку довгострокових інвестиційних ресурсів, а також як альтернативне джерело стимулювання інвестиційної сфери економіки. Специфіка інвестиційних банків полягає в тому, що вони не займаються залученням вкладів населення [3, c.78].

Інвестиційні банки виникли наприкінці XVIII -- на початку XIX століття. Це було пов'язано з розміщенням державних цінних паперів. Із часом ці банки почали вкладати капітал у реальні інвестиції. Одним із перших до такої інвестиційної діяльності звернувся фінансовий клан Ротшильдів, який почав активно вкладати капітал у будівництво залізниць у Європі й Азії.

Загалом інвестиційні банки за напрямами і пріоритетами їхньої діяльності можна поділити на два типи. Банки першого типу надають перевагу діяльності у сфері обслуговування емісії, розміщення й торгівлі цінними паперами. Після Великої депресії (1929--1933) і прийняття закону Гласса -- Стігала у США розпочався бурхливий розвиток банків цього типу. Наприкінці 1990-х років під політичним тиском власників великих комерційних банків, які прагнули проникнути на інвестиційний ринок, було укладено одну з найперших і найбільших угод злиття між великим комерційним банком "Chase Manhattan" та інвестиційним банком J.P. Morgan". 

Результатом цієї угоди стала поява банківського гіганта у СЩА, досі відомого як "J.P. Morgan Chase". Одночасно у 2000 році набрав чинності закон Гремма -- Ліча -- Блайлі, яким було замінено закон Гласса -- Стігала. Д9 кінця XX -- початку XXI століття інвестиційні банки першого типу перетворилися на потужні фінансово-кредитні інститути, без участі яких у світі не проводилось практично жодної емісії цінних паперів великих корпорацій. Без посередництва таких банків практично неможливо було отримати довгострокові ресурси на світовому фінансовому ринку. І це мало свої переваги. Наприклад, у США емісія цінних паперів зросла з початку 60-х до кінця 90-х років XX століття приблизно на 400 млрд дол. завдяки інвестиційним банкам. Хоч і банки мали з цього певну вигоду -10-і 20-процентні комісійні. Але 2008-й і початок 2009 року стали для великих інвестиційних банків першого типу періодом фатальних змін [3, c.79].

Інвестиційні банки другого типу надають перевагу середньо- й довгостроковому кредитуванню різноманітних галузей економіки, а також розробці та координуванню реалізації інвестиційних проектів, переважно пов'язаних із передовими технологіями й інноваційними доробками. Банки такого типу відіграли значну роль у відновленні в післявоєнний час економіки країн Західної Європи, особливо в таких країнах, як Франція, Італія, Іспанія, Португалія, де змішані чи державні інвестиційні банки забезпечили довгострокове кредитування промисловості й формування нових галузей економіки. 

На сьогодні в Японії 3 класичних інвестиційних банки з чітко вираженими пріоритетами у сфері довгострокових інвестицій, а в Італії, наприклад, банки середньо- й довгострокового кредитування представлені декількома напівдержавними фінустановами.

Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" "банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, розрахунковими (кліринговими). Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу".

По суті, інвестиційні банки є фінансовими інститутами, що спеціалізуються на операціях із цінними паперами, реалізації інвестиційних проектів, довгостроковому інвестиційному кредитуванні. Серед основних функцій інвестиційних банків виділяють такі [10]:

- участь у фінансових програмах емітентів;

- формування інвестиційних портфелів;

- андерайтинг (ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначає андерайтинг як купівлю на первинному ринку цінних паперів із наступним їх перепродажем інвесторам; укладення договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний або частковий їх викуп за фіксованою ціною з наступним перепродажем або про покладення на покупця обов'язку робити все можливе, щоби продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов'язання придбати будь-які цінні папери, що не були продані);

- купівлю-продаж цінних паперів на вторинному ринку;

- портфельне управління фінансовими активами;

- інвестиційне проектування;

- моніторинг інвестиційних проектів;

- довгострокове кредитування.

Оскільки спеціалізовані інвестиційні банки наражаються (порівняно з універсальними) на значно більші ризики, то сфера їхньої діяльності регламентується жорсткішими нормативами. Так, у Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні НБУ зазначається, що для спеціалізованих інвестиційних банків установлюються спеціальні значення таких економічних нормативів:

- нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) -- не менше ніж 20 %;

- нормативу (коефіцієнта) співвідношення регулятивного капіталу й сукупних активів (НЗ) -- не менше ніж 12 %;

- нормативу загальної суми інвестування (НІ2) -- не більше ніж 90 %;

- залучення вкладів фізичних осіб має становити не більше 5 % регулятивного капіталу банку.

Можливо, саме тому в Україні сьогодні де-юре не існує жодної спеціалізованої інвестиційної фінустанови, хоча де-факто функціонують банки, які містять у своїй назві слово "інвестиційний" [15, c.48].

1.3 Регулювання діяльності інвестиційних банків

На діяльність інвестиційних банків за останні десятиріччя значно вплинув законГрамма-Ліча-Блайлі (GLBA), який 12 листопада 1999 р. підписав діючий на той час президент США Білл Клінтон. Даний нормативно-правовий акт полягав у скасуванні закону Гласса-Стігалла, прийнятого 1933 року, що розділяв діяльність комерційних і інвестиційних банків та дозволив їм об'єднуватися і надавати комплекс специфічних банківських послуг. У результаті, універсальні банки намагалися отримати більш високий дохід, якого можна досягти лише беручи на себе необґрунтовані та незважені ризики при здійсненні тієї чи іншої операції, але не володіли особливим механізмом прийняття управлінських рішень на рівні корпоративного управління на відміну від інвестиційних банків. Паралельно з наведеним, закон GLBA дозволив інвестиційним банкам істотно збільшити рівень боргових зобов'язань і левериджу, він призвів до зростання уразливості банків у разі стрімкого падіння цін на іпотечні цінні папери, що в свою чергу призвело до глобальної фінансової кризи [3, c.81].

Виходячи з того, що під впливом кризових явищ в світовій економіці сфера інвестиційного банкінгу потребує особливої уваги в аспекті підвищення ефективності управління в спеціалізованих банках, необхідним постає виділення основних факторів, що впливають на особливості формування стратегії діяльності даних фінансових посередників за сучасних умов розвитку економічних відносин, а саме: - посилення регулювання з боку контролюючих органів. У 2011 році Комісія з цінних паперів і бірж в США («SEC») розширила повноваження у сфері регулювання компенсаційних виплат, у частині виплачуваних бонусів вищому керівництву інвестиційних банків. - підвищення уваги щодо питань прозорості та розкриття інформації.

У 2010 році найпотужніші інвестиційні банки добровільно прийняли рішення про поширення бізнес-інформації, що в свою чергу призвело до можливості отримання більш чіткої картини про стан розвитку сектору інвестиційного банкінгу як для органів державного регулювання так і для суб'єктів, що надають посередницькі послуги на даному ринку фінансових послуг. - зростання фінансових ринків країн, що розвиваються. Економіки країн, що розвиваються в даний період часу характеризуються динамічним зростанням, у поєднанні з незначною конкуренцією серед установ, що надають специфічні банківські послуги на зазначеній території, для існуючих глобальних інвестиційних банків відкриваються нові можливості для розвитку своєї діяльності. Але ризики, пов'язані з оперативними завданнями по експансії на ці нові ринки як і раніше залишаються потенційно недооціненими.

Інвестиційні банки повинні зосередитися на послугах і пропозиціях, за допомогою яких вони максимально знаходять компроміс між інтересами усіх стейкхолдерів (фізичних і юридичних осіб, які мають легітимний інтерес у діяльності організації, тобто певною мірою залежать від неї або можуть впливати на її діяльність. Іноді їх називають групами інтересів або групами впливу). Це робить актуальним питання ефективних змін в частині корпоративного управління в інвестиційних банках.

Консолідація між інвестиційними банками та фінансовими групами, які працюють у сфері інвестиційного банкінгу на сучасному етапі достатньо розвинута як на місцевому, регіональному, так і на глобальному рівнях. А, отже, зважена політика у питаннях злиттів та поглинань між даним учасниками фінансових відносин з метою подальшого найбільш ефективного розвитку, повинна бути максимально корисною [10].

Зміни, які значно вплинули на найважливіше питання у сфері інвестиційного банкінгу, а саме, управління ризиками, відбулися у основних напрямах, таких як, нормативно-правове регулювання та трансформація ринкової інфраструктури. Розглядаючи зміни, що відбулися у середовищі функціонування інвестиційних банків, важливо відмітити, що найбільш гостро у кризовий та посткризовий періоди постала проблема мінімізації ризиків під час діяльності даних фінансових посередників. На сучасному етапі дане питання є одним з найбільш актуальних для інвестиційних банків в умовах невизначеності тенденцій розвитку фінансових ринків [10].

Даний факт підтверджують спеціальні міжнародні правила з банківського регулювання, що регламентовані Базельським комітетом. Вони складаються з ряду документів, в яких встановлені вимоги до адекватності капіталу, нормативів ліквідності і стандартам корпоративного управління, декларованих у 1988, 2006, 2009 і 2011 роках. Саме ці рекомендації є спробою забезпечення оптимальної системи внутрішнього контролю через використання показника адекватності капіталу як основного інструменту регулювання та управління ризиками. Проте, беручи до уваги події 2008 року, очевидним стає недосконалість існуючої системи вимог до управління ризиками в банках. Різниця в підходах до обчислення активів зважених за ризиками серед банків призвело до переоцінки рівня адекватності капіталу.

Таким чином, порівнюючи рекомендації базельського комітету минулої редакції з новим Базелем ІІІ, в якому основну увагу приділяється проблемі управління ризиками в банках, можна виділити наступні нововведення [20, c.263]:

1) підвищення якості, прозорості та спроможності вимог до капіталу за допомогою введення обмежень для капіталу першого рівня;

2) підвищення вимог до покриття ризиків капіталом банку. Базельський комітет рекомендував збільшити вимоги до адекватності капіталу для покриття кредитних ризиків, що виникають в результаті операцій з деривативами, операціями репо та операціями з цінними паперами;

3) введення показника левериджу, не заснованого на ризиках;

4) введення стандартів короткостроковій і довгостроковій ліквідності;

5) створення буферів капіталу для формування резервів у період сталого розвитку, щоб використовувати їх для покриття збитків у кризові періоди.

Слід зазначити, що ні в Базелі І, ні в Базелі ІІ не було перераховано вимог до стандартів корпоративного управління в банках. Проте, один з документів, які формують Базель ІІІ, випущений в 2010 р. повністю присвячений даній проблемі, що відображено і в його назві - Принципи Базельського комітету для удосконалення системи корпоративного управління в банках. Відповідно, принцип шість, присвячений проблемі управління ризиками, яка і є найбільш актуальною для інвестиційних банків на сучасному етапі розвитку. Він визначає його компоненти, вимоги до виконавчого директора з ризиків, його компетенцію, статус і ступінь незалежності, а також ресурси для внутрішнього контролю та кваліфікаційні вимоги. Таким чином, рекомендації Базельського комітету формують регуляторну основу для всіх банків, однак інвестиційні банки, діяльність яких супроводжуються значними ризиками, як внутрішніми (банківськими), так і зовнішніми, є актуальними. Тому застосування деяких рекомендацій може призвести до специфічних наслідків.

Одним з найбільш вагомих проблемних моментів є оцінка активів зважених за ризиками. Відповідно до Базелю ІІ інвестиційні банки мали відносно більш низьку щільність активів зважених за ризиками в порівнянні з універсальними банками, завдяки великим розмірам інвестиційного портфеля. Однак, у Базелі ІІІ підвищені вимоги до оцінки ризиковості активів, що може призвести до збільшення щільності активів зважених за ризиками для даного типу банків, що в свою чергу призведе до недооцінки активів.

Ще один фактор, який має важливе значення для управління ризиками в інвестиційних банках - це тимчасова структура портфелю: довгострокові активи передбачають більш високі ризики за високого ступеня невизначеності можливих збитків. Однак інвестиційні банки набувають довгострокові активи, коли мають причини для підвищення питомої ваги ризикових активів у структурі портфеля. Крім того, рівень адекватності капіталу може бути знижений у наслідок змін вимог до структури капіталу (привілейовані акції виключаються, субординований борг розподіляється на категорії, виділено додатковий рівня в структурі капіталу) (рис.1.2).



Рис. 1.2 Порівняння рекомендацій Базельського комітету щодо структури капіталу банку, редакції 2006 та 2010 років [10]

Проаналізувавши основні тенденції розвитку діяльності інвестиційних банків світу, можна зробити наступні висновки та виділити основні зміни в сфері специфічної інвестиційно-банківської діяльності в після кризовий період, а саме, для багатьох інвестиційних банків кризовий та після кризовий період, а саме: перегляд бізнес-моделі інвестиційного банкінгу; зміна напрямків формування бізнес-стратегій на більш консервативні та зважені; перехід від стратегії, яка була заснована на використанні дешевих кредитів за умов ліберального регулювання, до стратегій експансії на фінансові ринки країн, що розвиваються, з пріоритетним розвитком напряму управління активами від імені клієнта.

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ВПЛИВУ ІНВЕСТИЦІЙНИХ БАНКІВ НА СВІТОВУ ФІНАНСОВУ СИСТЕМУ

2.1 Аналіз діяльності інвестиційних банків та їх впливу на світову фінансову систему

Необхідно відмітити, що у період до світової фінансової кризи доходи від операцій інвестиційного банкінгу безперервно зростали протягом п'яти років і досягнули річного максимума в 2007 році в обсязі 84,3 млрд. дол. США, що становило на 22% більше, ніж роком раніше, і більш ніж удвічі перевищило аналогічний показник 2003 року.

Проводячи аналіз географічного розподілу, операцій інвестиційного банкінгу зауважимо, що фінансові установи США були основними суб'єктами отримання доходів від надання даних видів послуг у 2007 році, на дану країну припадало близько 53% від загального обсягу комісійних доходів [3, c.82].

Європейські інвестиційні банки, включаючи банки країн Близького Сходу та Африки отримали в даний період часу близько 32% від загального доходу. Відносно азіатських інвестиційних банків, зазначимо, що комісійний дохід від надання інвестиційних операцій був стабільними протягом десяти років та становить приблизно 15%.

Послуги інвестиційного банкінгу загалом зосереджені в невеликому числі найбільших світових фінансових центрів, зокрема, Лондонському Сіті, Нью-Йорку, Гонконзі й Токіо. До вересня 2008 року авторитет у глобальному "інвестиційному банкінгу" зберігали банки так званої Великої п'ятірки Уолл-Стріт: "Merrill Lynch", "Moigan Stanley", "Goldman Sachs", "Bear Stearns", "Lehman Brothers". Наприкінці 2008 року "Morgan Stanley" змінив статус зі спеціалізованого інвестиційного банку на банківський холдинг із метою доступу до екстрених кредитів Федеральної резервної системи (ФРС) США.

Таблиця 2.1 Топ-10 найбільших банків світу станом на 31.03.2015 р.

Рейтинг	Банк	Країна	Капітал І рівня, $ млрд	Ринкова капіталізація, $ млрд
1	Industrial and Commercial Bank of China	КНР.	248,6	256.05B
2	China Construction Bank	КНР.	202,1	208.04B
3	J.P. Morgan & Co	США.	186,6	230.60B
4	Bank of China	КНР.	184,2	188.84B
5	Bank of America	США	169	169.68B
6	Agricultural Bank of China	КНР	167,7	176.03B
7	Citigroup	США.	166,5	162.89B
8	Wells Fargo & Co.	США.	154,7	287.19B
9	HSBC Holdings	Англія	152,7	160.47B
10	Mitsubishi UFJ	Японія	117,6	92.66B

Джерело: Ranking Preview - Top 1000 World Banks by Tier 1 2015 http://www.thebankerdatabase.com/index.cfm/banks/all/

Інвестиційний банк "Goldman Sachs" засновано в 1869 році Маркусом Ґолдма- ном -- досвідченим фінансистом, постійним учасником фондового ринку. Однією з найважливіших подій у історії розвитку банку стало первинне розміщення його акцій на фондовому ринку в 1999 році. Втім, на ринку було розміщено невелику кількість акцій -- лише 12 %: 48 % акцій "Goldman Sachs" належало партнерським об'єднанням, 22 % -- перебувають у працівників банку, 18 % -- у володінні довгострокових інвесторів [3, c.83].

Бізнес "Goldman Sachs" поділено на 3 підрозділи: інвестиційна банківська справа, біржова торгівля, управління активами й цінними паперами.

Інвестиційна діяльність, у свою чергу, поділяється ще на два підрозділи: фінансовий консалтинг (консультації щодо злиття й поглинання, реструктуризації, відділення компаній від материнських структур) та андерайтинг (публічне і приватне розміщення пайових інструментів, цінних паперів та їх похідних).

Услід за "Morgan Stanley" "Goldman Sachs" направив у Федеральну резервну систему США запит на зміну статусу. Наприкінці 2008 року запит керівництва інвестиційного банку було задоволено й тим самим відкрито шлях до екстрених кредитів ФРС.

Ще одним гігантом інвестиційного банківського бізнесу у США по праву вважається "Bear Stearns", заснований у 1923 році. Акції банку входять у біржовий індекс S&P 500. У вересні 2007-го банк опинився в епіцентрі іпотечної кризи у США. У результаті два хедж-фонди під його управлінням втратили на інвестиціях у іпотечні цінні папери близько 1,6 млрд дол. США, що викликало небувалу паніку на фондовому ринку8. 16 березня 2008 року керівництво "JP Morgan Chase" оголосило про купівлю "Bear Stearns" за 236,2 млн дол. США, тобто по 2 долари за акцію, що засвідчило серйозні боргові проблеми банку [3, c.84].

У 1850 році братами Генрі, Емануелем і Майером Леманами був заснований інвестиційний банк "Lehman Brothers". Уже у XX столітті банк став одним зі світових лідерів у інвестиційному бізнесі, а разом із тим, завдяки спеціалізації на фінансових послугах та інвестиційному менеджменті, мав регіональні штаб-квартири в Лондоні й Токіо, а також численні офіси в багатьох країнах світу.

Чисельність персоналу цього банку становила понад 25 тисяч осіб. Попри все це в ніч на понеділок 15 серпня 2008 року "Lehman Brothers" звернувся в суд із заявою про банкрутство і проханням захисту від кредиторів. Борги банку сягнули 613 млрд дол. США.

Хоча на початку XXI століття "інвестиційний банкінг" у США поглинув увесь комплекс класичних інвестиційних послуг, а разом із тим здійснив прорив у операціях із іпотечними цінними паперами, 2008 рік виявився фатальним і приніс істотні зміни в інституційній структурі ринку банківських інвестицій США.

Це було спричинене таким [10]:

- по-перше, інвестиційні банки мали більшу частку запозичених коштів порівняно з фінансово-кредитними установами інших типів, що сприяло зростанню негативних наслідків падіння вартості активів та істотно підвищувало ризики неплатоспроможності;

- по-друге, вони не мали стабільних доходів, що властиві комерційним банкам; відсутність диверсифікації в напрямах діяльності призвела до посиленої залежності від конкретної ситуації на інвестиційному ринку;

- по-третє, погіршенню становища інвестиційних банків сприяли розгортання широкомасштабної діяльності у сфері іпотечного кредитування й надмірна увага до операцій, особливо високоризикових, із іпотечними цінними паперами.

Більшість менеджерів американських інвестиційних банків асоціюють інвестиційний бізнес із угодами андерайтингу та проведення злиття й поглинання в корпоративному секторі (так звані операції М&А). Проте сучасні інвестиційні банки США є продуктом реорганізації та являють собою банківські холдинги, які прагнуть покрити попит клієнтів на комплексний продукт. Холдингова компанія -- це концерн, що володіє контрольними пакетами акцій інших компаній із метою здійснення нагляду за ними. Холдинги створюються з метою значної економії коштів у сфері управління, при розробці й запровадженні нової продукції й технологій виконання складних операцій. 

Порівняно з іншими організаційними формами кредитних установ банківський холдинг має вищу маневреність і конкурентоспроможність. Це досягається завдяки таким особливостям банківського холдингу [16, c.282]:

- можливості оперативніше реагувати на зміну кон'юнктури ринку: широка мережа структурних підрозділів дає змогу швидко здійснювати перерозподіл кредитних ресурсів і тимчасово вільних коштів відповідно до економічних умов, різних регіонів із метою задоволення потреб клієнтури, підтримання належного рівня ліквідності й отримання додаткового прибутку;

- можливості стягнення нижчого процента за кредит та пропозиції вищої ставки за депозитами порівняно із середньою ринковою ставкою за рахунок стійкого й диверсифікованого портфеля кредитів та інвестицій, чого не може собі дозволити більшість безфілійних банків;

- особливій привабливості банківського холдингу для такої групи клієнтів, як організації, пов'язані єдиним технологічним ланцюгом та розміщені в регіонах, де є філії й дочірні підрозділи холдингу;

- можливості проведення з мінімальними втратами операцій, пов'язаних із небанківською діяльністю, що здійснюються через спеціалізовані дочірні підрозділи банківського холдингу -- фінансові, страхові, інвестиційні, іпотечні, лізингові, факторингові та інші компанії, у тому числі на світових ринках.

На початку XXI століття класичний "інвестиційний банкінг" у США поглинув увесь комплекс класичних інвестиційних послуг, а разом із тим здійснив прорив у операціях із іпотечними цінними паперами. Протягом 2002--2005 років ринок нерухомості США розвивався бурхливими темпами, що було пов'язано з високим рівнем купівельної спроможності й інвестиційної привабливості даного сектору економіки. Зі зростанням попиту на житло й відповідною пропозицією підвищувалися і ціни, досягнувши темпів 20--50 % на рік. Інвестиційна привабливість переросла спочатку в ажіотаж, а потім у паніку. Почали виникати нові схеми кредитування, що пропонували брати кредити з надзвичайно низькими процентними ставками за перші роки. Також деякі фінансово-кредитні установи давали можливість позичальникам виплачувати щомісячно тільки проценти за кредитами, а на завершальному етапі - основну суму кредиту єдиним платежем.

Унаслідок ажіотажу на ринку нерухомості 43 % осіб, які отримали нерухомість у кредит, не мали коштів для початкового внеску. Агентства оформляли кредити навіть для боржників із ненадійною кредитною історією. Надалі через зростання світового рівня інфляції федеральна резервна система США переглянула величину ставки за кредитами та збільшила її до 5,25 %. Результатом цього кроку стала нездатність 40 % боржників розрахуватися за своїми боргами. Масовий попит на житло значно знизився, а ринок заполонили пропозиції заставлених і спекулятивних квартир [3, c.85]. 

Нові схеми кредитування перестали працювати: банки переглянули кредитну політику в бік підвищення ставок і скорочення терміну погашення кредитів. У підсумку, загальний обсяг виданих кредитів за 2005--2006 роки сягнув 3 трлн дол. США, а обсяг виплат за кредитами -- 1,2 трлн дол. США.

В такій ситуації іпотечні компанії відмовилися від кредитування без першого внеску, а також від кредитування ненадійних боржників. Багато агентств призупинили свою діяльність. Інвестори вимагали від іпотечних компаній повернути вкладені кошти. Як наслідок -- масові банкрутства, в тому числі серед банків, і різкий спад акцій іпотечних компаній на біржі.

У країнах Європейського Союзу стабільну інвестиційну політику протягом значного часу свого розвитку демонструє німецький Deutsche Bank. Цей банк має досить складну організаційну структуру, в яку вдало інтегровано весь інвестиційний бізнес даної фінансово-кредитної установи. Управлінська структура складається з регіональних, функціональних і профільних виконавчих комітетів. У складі функціональних комітетів Deutsche Bank є інвестиційні комітети, які патронують роботу банківської групи як стратегічний інвестор, беручи участь у остаточному прийнятті рішення щодо структури портфеля стратегічних інвестицій банку. Функціональні комітети банку патронують виключно загальні питання роботи інфраструктури й управління фінансовими потоками в банку. У свою чергу, профільні комітети перебувають під подвійним управлінням через голів, власне, профільних і регіональних комітетів. Саме така модель управління дає змогу профільним комітетам Deutsche Bank займатися розвитком стратегії інвестиційного бізнесу, а регіональним комітетам -- впроваджувати ці стратегії на ринок.

У 2006 році керівництво однієї з найбільших фінансових груп Швейцарії "Credit Suisse Group" прийняло рішення про зміну власної організаційної структури, серед найголовніших причин якого -- структурування інвестиційного бізнесу. Реструктуризація банківського сегмента групи відбулася великою мірою через поглинання Swiss Bank і Credit Suisse First Boston (фінансової компанії, інвестиційний бізнес якої був зосереджений переважно на фінансовому ринку США). У рамках такої угоди значно розширилися операції у сфері "інвестиційного банкінгу".

2.2 Вплив українських інвестиційних компаній на світову фінансову систему

У 2014 році фондовий ринок України характеризувався швидким зростанням операцій, здійснених на його біржовому сегменті. Активізацію біржової торгівлі стимулювала, крім іншого, проведена наприкінці 2013 року депозитарна реформа, відповідно до якої всі розрахунки за операціями з ОВДП та муніципальними облігаціями почали здійснюватися через ПАТ “Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках”. У зв'язку з цим проведення таких операцій поза біржами стало достатньо проблематичним. Як результат - обсяг біржових контрактів із цінними паперами на організованому ринку в 2014 році збільшився на 35.8% порівняно з попереднім роком і становив 629.4 млрд. грн. У структурі операцій організаторів торгів домінували операції з державними облігаціями України, частка яких протягом 2014 року зросла до 87.9% від загального обігу цінних паперів у біржовому сегменті фондового ринку. На біржовому ринку цінних паперів України в 2014 році діяли 10 організаторів торгів. При цьому 94.7% біржових контрактів (договорів) з цінними паперами було зосереджено на двох фондових біржах: “Перспективі” (78.8%) і “ПФТС” (15.9%) [21].

Таблиця 2.2 Структура операцій організаторів торгів за видами цінних паперів частка, %

Показники	2010	2011	2012	2013	2014
Акції	33.3	29.1	8.2	9.6	4.2
Державні облігації	46.4	42.1	67.8	74.0	87.9
Облігації підприємств	5.1	9.1	10.0	10.4	5.4
Облігації місцевих позик	0.1	0.2	2.4	0.2	0.1
Деривативи	2.8	10.1	9.4	4.5	5 1.5
Інші	12.3	9.4	2.2	1.3	0.9

Джерело: Національний банк України

Необхідно відмітити, що у даний час де-юре інвестиційних банків в Україні не існує взагалі, а де-факто їх функції в повному обсязі виконують інвестиційні компанії. Дана ситуації пов'язана з тим, що згідно з наказом № 368/5 від 5.03.2012 «Про затвердження Вимог щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу» використовувати слово «банк» у назві дозволяється лише тим юридичним особам, які зареєстровані Національним банком України як банк і мають банківську ліцензію, виняток становлять міжнародні організації, що діють на території України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та законодавства України [5, с.85]. У свою чергу, інвестиційна компанія згідно українського законодавства являє собою торговця цінними паперами, який, окрім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення. Основною особливістю українських інвестиційних компаній є те, що вони в структурі системи послуг, що надаються, ідентичні до закордонних інвестиційних банків і включають в себе такі сфери специфічної інвестиційно-банківської діяльності як інвестиційний банкінг, керування активами, брокерські послуги, дослідження фінансових ринків. Отже, в Україні актуальною є проблема створення, функціонування та подальшого розвитку сфера інвестиційного банкінгу. Це можна пояснити рядом причин, в першу чергу, неефективністю роботи комерційних банків у даній сфері, що полягає у короткострокових термінах кредитування, нерозвиненістю ринку синдикованого кредитування, операцій зі злиттів та поглинань, високими відсотковими ставками за вказаними послугами, вибірково приймаючи участь у фінансування інвестиційний проектів.

Dragon Capital - найбільша інвестиційна компанія України, що надає повний спектр інвестиційно-банківських і брокерських послуг для корпоративних і приватних клієнтів. Dragon Capital здійснює брокерські операції з акціями та борговими інструментами, супровід угод по залученню капіталу, прямі інвестиції та управління активами.

Компанія заснована в 2000 році в Києві. Міноритарним пакетом Dragon Capital з 2007 року володіє Goldman Sachs, один з найбільших світових банків.

Брокерський відділ Dragon Capital є найбільшим українським торговцем акціями - третина торгів на Українській біржі (UX) проходить за участю компанії

Dragon Capital обслуговує найбільше число інтернет-трейдерів в Україні

Dragon Capital - впливовий учасник українського ринку боргових інструментів. Підрозділ боргових ринків Dragon Capital привертає позиковий капітал для провідних підприємств і банків України шляхом розміщення гривневих облігацій і єврооблігацій, організації структурованого фінансування та двостороннього боргу. Департамент торгових операцій з борговими цінними паперами є одним з основних гравців як на локальному ринку, так і в сегменті українських єврооблігацій, виступаючи маркет-мейкером по широкому спектру українських боргових інструментів

Інвестиційно-банківський підрозділ Dragon Capital провів більш 100 угод на загальну суму понад $ 5 млрд., включаючи угоди із залучення акціонерного та боргового капіталу, а також зі злиттів і поглинань для провідних українських компаній у ключових галузях економіки: банківська сфера, сільське господарство, нерухомість, медіа, виробництво продуктів харчування, фармацевтика та ін.

Авторитетний фінансовий журнал Euromoney багаторазово визнавав Dragon Capital кращою інвестиційною компанією України (2002-2008, 2 015). Рейтинги Thomson Reuters Extel регулярно відзначає лідерство аналітичної команди Dragon Capital (2007-2009, 2011, 2013 і 2014 рр.). Компанія відзначена нагородами фінансового видання emeafinance як кращий брокер України та кращий інвестиційний банк України (2013 і 2014 рр.). Український діловий журнал «Бізнес» назвав Dragon Capital самої професійної фондовою компанією України (за 2012 р)

Українська біржа назвала Dragon Capital лідером фондового ринку України (2010-2014 рр.), Кращим онлайн-брокером (2010, 2012), а також лідером по залученню клієнтів інтернет-трейдніга (2009).

На сьогоднішньому етапі розвитку українські банки не являються активними учасниками ринків капіталів, поодиноко беруть участь у міжнародних інвестиційних проектах. Ключовою проблемою, яка пояснює дане становище, є те, що український фондовий ринок не є ефективним інструментом залучення коштів для розвитку реального сектору економіки, перерозподілу капіталів на користь ефективних галузей і підприємницьких структур. Таким чином, фондовий ринок в Україні потребує розвитку та розширення з метою, по-перше, підвищення його ролі в залученні коштів та перерозподілі капіталу у національній економіці, по-друге, забезпечення розвитку ринку корпоративних цінних паперів, а також використання емісії середньо- і довгострокових цінних паперів цільового призначення. Як результат для ефективного функціонування фондового ринку необхідно забезпечити його професійними спеціалізованими фінансовими посередниками, такими як інвестиційні банки. Тому визначення сучасних тенденцій розвитку сфери інвестиційного банкінгу в Україні є вкрай важливим для аналізу проблем та перспектив їх вирішення в даному секторі. Реальна практика в сфері інвестиційного банкінгу в Україні реалізується, в основному, через банки з іноземним капіталом.

Таблиця 2.3 Показники українських інвестиційних банків станом на 30.1.2015 р., тис.грн.

Назва банку	Усього власного капіталу	Усього зобов'язань та власного капіталу
ПРОМІНВЕСТБАНК	6 263 895	55 885 485
КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК	1 480 792	21 882 098
IHГ БАНК УКРАЇНА	2 101 712	14 055 912
СІТІБАНК	2 073 873	12 464 149
БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ	536 534	5 252 632
МІЖНАРОДНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК	155 011	4 740 981
ДОЙЧЕ БАНК ДБУ	353 068	1 560 472
ПЕРШИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК	223 518	1 169 962
КОМІНВЕСТБАНК	142 321	1 141 304
КРЕДИТВЕСТ БАНК	164 586	751 691
IНВЕСТБАНК	124 308	437 981
РАДАБАНК	155 387	432 798
УКРБУДІНВЕСТБАНК	128 971	355 363
ІНВЕСТИЦІЙНО-ТРАСТОВИЙ БАНК	130 946	131 105
Разом	14 034 922	120 261 933
РАЗОМ по платоспроможним банкам	129 114 963	1 208 881 043

Джерело: Національний банк України

Як видно з табл.2.3, на них припадає 10,87% статутного капіталу та 9,95% зобов'язань та власного капіталу з сумарних показників платоспроможних банків України.



Рис. 2.1. Сучасні особливості розвитку сектору інвестиційного банкінгу в Україні в порівнянні з розвинутими країнами світу [10]

Розглядаючи досвід розвинутих країн світу у секторі спеціалізованих інвестиційно-банківських послуг обов'язково необхідно брати до уваги особливості його розвитку за кордоном під час розроблення нормативно-правової та рекомендаційної бази в Україні, а також в практиці реалізації інвестиційного банкінгу українськими банками. Однак повне наслідування досвіду не може бути застосоване у вітчизняних умовах, проте вивчення особливостей розвитку сфери інвестиційного банкінгу в глобальному масштабі змогу виділити відповідні форми та методи, які можуть бути апробованими і впровадженими в діяльності банків України.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ БАНКІВ

3.1 Проблеми функціонування інвестиційних банків

В Україні існують законодавчі передумови виділення групи інвестиційних банків: згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність», банки можуть функціонувати як універсальні та спеціалізовані (ощадні, інвестиційні, розрахункові [клірингові]). Банк набуває статусу спеціалізованого в тому разі, якщо більш як 50% його активів - активи одного типу [10].

Серед специфічних умов функціонування інвестиційних банків вважаємо за доцільне встановити такі параметри [10]:

1. Форма власності - державна або змішана (власник - держава та іноземний або вітчизняний інвестор). Така структура власності дасть змогу ефективно контролювати бюджетні кошти, а перспектива розподілу інвестиційних ризиків із державою збільшить привабливість подібної банківської установи як об'єкта інвестування з боку власників капіталу.

2. Ресурсна база - довгострокові ресурси (3 роки та більше) юридичних та фізичних осіб, у тому числі грошові кошти на депозитних рахунках у банку; кошти від розміщення довгострокових облігацій серед інших банків, зокрема як залік резервних вимог НБУ; кошти від розміщен- ня довгострокових облігацій власної емісії в НБУ за рахунок золотовалютних резервів; розповсюдження довгострокових облігацій власної емісії серед юридичних і фізичних осіб, на міжнародних фондових біржах тощо; іноземні інвестиції банківських та інших фінансових інститутів, міжнародних організацій.

3. Канал рефінансування - облік комерційних векселів юридичних осіб у НБУ, інвестиційним банкам повинен бути наданий статус першочергового отримувача рефінансування за рахунок готівкової емісії, яка використовується винятково з метою вексельного обліку. Таке рефінансування повинне обумовити ліквідність інвестиційних банків і бути єдиним джерелом короткострокових ресурсів.

4. Сфера діяльності - кредитування на конкурсній основі інвестиційних проектів юридичних осіб, іпотечне кредитування фізичних осіб за умови створення фонду фінансування будівництва підприємством-забудовником у цьому банку. Діяльність інвестиційних банків має узгоджуватися із загальнодержавними та регіональними програмами, а їх активи - максимально покриті гарантіями державних і місцевих органів влади.

5. Обмеження - споживче кредитування, кредитування юридичних осіб на поточні потреби (окрім обліку векселів), короткострокове інвестиційне кредитування юридичних осіб (повинно здійснюватися іншими банками банківської системи України другого рівня), операції з державними цінними паперами, спекулятивні валютні операції. Оскільки спеціалізованим банкам притаманна дещо відмінна специфіка функціонування, аніж універсальним банкам, пропонується встановити для інвестиційних банків спеціальні значення економічних нормативів та передбачити ці умови в Інструкції «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні» №368 [10].

Н1 - Мінімальний розмір регулятивного капіталу банку, який на законодавчому рівні визначено в сумі 120 млн. грн. [10]. До інвестиційних банків слід застосовувати підвищене нормативне значення цього показника.

Н2 - Норматив адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності), що обчислюється як співвідношення регулятивного капіталу до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями та на суму забезпечення кредиту і зважених за ступенем кредитного ризику. У цьому випадку градація активів банку за ступенем ризику повинна бути дещо відмінною від зазначеної в Інструкції «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні» №368 [10]. Із груп активів, зважених за ступенем ризику, через обмеження діапазону операцій інвестиційних банків, мають бути вилучені: боргові цінні папери органів державної влади, НБУ та доходи за ними у портфелі банку на продаж і в портфелі банку до погашення, валюта та банківські метали до отримання, куплені з метою спекулятивного перепродажу, короткострокові депозити в інших банках, короткострокові кредити юридичним і фізичним особам, органам державної влади, кредити фізичним особам (окрім іпотечних) тощо.

Норматив Н3 установлює мінімальний коефіцієнт співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів, нормативне - не менше ніж 9%. У площині ризику втрати пасивів ризик втрати залучених ресурсів інвестиційного банку не повинен перевищувати ризик втрати власного капіталу. Зважаючи на сталу ресурсну базу, вважається за доцільне збільшити цей норматив для інвестиційних банків до 18%.

Вимоги до ліквідності інвестиційних банків є дещо інші, ніж для решти банківських установ: зобов'язання інвестиційних банків полягають не в негайному задоволенні потреб вкладників - фізичних та юридичних осіб, а у своєчасному виділенні траншів у межах ліміту кредитування. Тому три нормативи ліквідності (короткострокова, поточна та миттєва), передбачені Інструкцією «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні» №368 для інвестиційних банків, повинні бути визнані нечинними. Для контролю ліквідності цієї групи банків має застосовуватися норматив довгострокової ліквідності (співвідношення між активами та зобов'язаннями строком від 1 року).

...