Нормативи максимального розміру кредитів, гарантій і поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), та максимального сукупного розміру кредитів, гарантій і поручительств, наданих інсайдерам (Н10), повинні обмежувати кредитування інсайдерів узагалі, тобто їхнє значення має встановлюватися на рівні 0.

Н7 та Н8 - нормативи максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (співвідношення суми всіх вимог банку до контрагента [або групи пов'язаних контрагентів], до регулятивного капіталу банку) і великих кредитних ризиків (співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов'язаних контрагентів до регулятивного капіталу банку), встановлюється на рівні 25% та 10% регулятивного капіталу банку відповідно. Оскільки різниця між власними і залученими коштами інвестиційного банку не є такою вагомою, як різниця між депозитами та кредитами інших банків другого рівня банківської системи України, пропонується за розрахункову базу цих нормативів брати загальну вартість пасивів.

Особливістю функціонування інвестиційних банків є активне використання деривативів, що зокрема спричинено намаганням зосередити кредитні вкладення в найперспективнішому кластері реального сектору економіки, що дозволяє отримати максимальний прибуток від такої концентрації кредитних вкладень (регіональні, галузеві, на групу пов'язаних позичальників) і уникнення ризиків, які є неминучими за подібної концентрації. Вирішення цієї дилеми залежить від наявності контрагента, який буде готовий за певну плату прийняти на себе цей ризик тоді, коли сам актив зберігатиметься на балансі банку. За умов нерозвиненості фондового ринку таким контрагентом може стати уповноважена державна організація в рамках проекту державної підтримки регіонів і пріоритетних галузей економіки [9, c.195].

Сутність кредитних деривативів розуміють як двосторонній фінансовий контракт між продавцем кредитного ризику та покупцем, у якому вони домовляються обмінювати передбачений або розрахунковий грошовий потік у разі настання кредитної події (банкрутство, зниження кредитного рейтингу позичальника чи ринкової ціни активу тощо) в майбутньому періоді за певну плату [10]. Історичний початок використання деривативів датується 1970-ми рр., коли внаслідок економічної кризи сталася низка банківських банкрутств і банки почали масштабний розпродаж кредитів та інших боргових зобов'язань. Завдяки цій операції банк має змогу цілком або частково повернути кошти, які були спрямовані на кредитування. Головна визначальна риса кредитних деривативів порівняно з іншими механізмами управління кредитним ризиком (застава, порука тощо) - можливість відокремити кредитний ризик від фінансового активу, з яким він пов'язаний. Саме можливість передання ризику через дериватив, на думку О. Дзюблюка, робить його схожим на похідні фінансові інструменти, які є основою його використання. Відмінність деривативів полягає в тому, що вони спрямовані на хеджування ризику, а інші похідні фінансові інструменти фокусуються на ринкових чинниках ризику (рівень цін, курси валют, процентні ставки). Серед найпоширеніших типів кредитних деривативів варто виділити [10]:

- кредитний дефолтний своп - фінансовий контракт, за яким одна сторона (покупець кредитного захисту) проводить періодичні виплати іншій стороні (продавцеві кредитного захисту) в обмін на платіж, обумовлений настанням кредитної події за вказаним активом;

- своп на сукупний дохід - фінансова угода, за якою всі доходи, що надходять за певним активом протягом обумовленого терміну, обмінюються на інші періодичні виплати. Покупець кредитного захисту зобов'язується проводити періодичні виплати в розмірі, що дорівнює загальній прибутковості за вказаним активом, продавець кредитного захисту - виконувати зобов'язання по виплатах за цим активом за наперед визначеною процентною ставкою. Отже, за таким контрактом увесь дохід від володіння активом обмінюється на інший фінансовий потік, продавець захисту повністю бере на себе ризик за застрахованим активом. Покупець залишає актив на своєму балансі, але всі платежі за ним направляються продавцеві захисту, який, своєю чергою, виплачує контрагентові дохід за плаваючою процентною ставкою;

- «пакетні» («корзинні») свопи - певний вид кредитних деривативів, за яким покупець (банк) купує захист цілого пакету запозичень, а продавець захисту зобов'язується покрити збиток, який виникає внаслідок першого дефолту в групі застрахованих активів, після чого страховий захист є недійсним і за новими дефолтами продавець відповідальності не несе;

- кредитні ноти - середньострокові цінні папери із плаваючою процентною ставкою, забезпечені виплатами за кредитами або іншими цінними паперами; тобто, це цінні папери, які банк-емітент випускає паралельно із надан- ням кредиту своєму позичальникові. Розрахунок емітента за кредитними нотами проходить у міру погашення кредиту позичальником.

3.2 Перспективи функціонування інвестиційних банків

Необхідність функціонування таких специфічних фінансово-кредитних установ, як інвестиційні банки, випливає з їх інституційної сутності, адже це професійні учасники інвестиційного ринку, котрі мають неабиякі навички щодо акумулювання довгострокових ресурсів та їх раціонального розміщення. Попри це інвестиційні банки можуть стати надійними партнерами як для емітентів, так і для інвесторів, що водночас виокремить їх (інвестиційні банки) як рушійну силу розвитку вітчизняного фондового ринку.

Сучасні інвестиційні банки виконують багато різноманітних функцій, що вигідно виділяє їх на ринку банківських послуг [3, c.86]:

1) інвестиційні банки спеціалізуються на розміщенні цінних паперів, тому в них є можливість здійснити операції з розміщення швидше, ефективніше та з меншими затратами, ніж у компаній-емітентів;

2) далеко не кожне підприємство, що вирішило залучити додатковий капітал через випуск цінних паперів, спроможне здійснити необхідні дослідження на всіх етапах підготовки і проведення емісії в тих обсягах і на тому рівні, як це здатні зробити відповідні підрозділи інвестиційних банків;

3) багато компаній і підприємств, що тільки розгортають свою діяльність, гостро потребують професійної підтримки інвестиційних банків, у першу чергу, для створення вторинного ринку власних цінних паперів;

4) необхідність залучення професійних послуг інвестиційних банків стає особливо очевидною, коли йдеться про такі ключові моменти в підготовці емісії, як проектування, визначення часу емісії, встановлення ціни випуску й конструювання випуску.

Отже, головною місією діяльності інвестиційних банків повинна стати підтримка реального сектору економіки через надання послуг підприємствам - емітентам і професійну діяльність на ринку фінансових активів.

На наш погляд, важливу роль у моделі інвестиційного банку відіграє система управління інвестиційними ризиками. Вважаємо, що функціонування такої системи дасть змогу менеджменту банку не тільки ефективно передбачати і прогнозувати можливі збитки, а й визначати кон'юнктуру ринку та можливі диспропорції.

У роботі [6, c.295] запропоновано використовувати комплексний підхід до управління банківською інвестиційною діяльністю, одночасно за різними організаційно-економічними напрямами, підпорядкованими єдиному стратегічному задуму, орієнтованому на задоволення потреб клієнтів в інвестиціях, а також на успішну реалізацію інвестиційної політики банку (рис.3.1). В роботі [9, с.195] обґрунтовано, що в удосконаленні управління банківською інвестиційною діяльністю важлива роль належить інноваційним банківським маркетинговим технологіям, до яких віднесено маркетинг партнерських відносин та використання технологій управління відносин з клієнтами - CRM- систему (Customer Relationship Management). Концепція використання технологій управління відносин з клієнтами (CRM - системи) полягає у фокусуванні на конкретному клієнті, прагненні задовольнити максимальну кількість його потреб.

Тому управління персональних відносин з клієнтом будується на інформаційних системах банків, які мають бути зорієнтовані не тільки на відстеження прибутковості послуг, а також на відстеження прибутковості конкретного клієнта та створенні цінності для нього.

Рис. 3.1. Організаційно-економічні напрями удосконалення управління банківською інвестиційною діяльністю. [9, c.196]

У роботі обґрунтовано структуру механізму сприяння підприємствам у залученні інвестицій для ВАТ „КРЕДОБАНК”, в якій центральним елементом автором визначено Єдиний офіс обслуговування інвесторів, який розглядається як прообраз фінансово-інвестиційного супермаркету та запропоновано доцільну організаційну модель фінансово-інвестиційного супермаркету (рис. 3.2)

Рис. 3.2. Організаційна модель фінансово-інвестиційного супермаркету [8, c.5]

Рис. 3.3. Схема діяльності фінансово-інвестиційного супермаркету (ФІСМ) [5, c.85]

Для забезпечення інформування учасників інвестиційного процесу про послуги фінансово-інвестиційного супермаркету та для прийому, оформлення і супроводу заявок на послуги учасників ФІСМ у роботі запропоновано схему функціонування Інтернет-магазину послуг фінансово-інвестиційного супермаркету - віртуального фінансово-інвестиційного супермаркету.

Встановлено, що важливим чинником, який зумовлює недостатню обґрунтованість прийняття управлінських рішень, є відсутність надійної системи оцінки рівня інвестиційної безпеки банку (ІББ). Водночас високий рівень безпеки інвестиційної діяльності банку забезпечує реалізація обраної стратегії. З погляду стратегії інвестиційна діяльність банку включає чотири сфери (фінансову, маркетингову, виробничу та інноваційну), в яких присутні чинники небезпеки (рис. 3.4).

Рис. 3.4. Алгоритм реалізації інвестиційної стратегії банку через систему збалансованих показників [6, c.300]

Методика оцінки рівня ІББ дозволяє системно оцінити безпеку інвестиційної діяльності банку та передбачає на шість етапів: визначення джерел небезпеки та інформаційної бази для оцінки рівня ІББ, класифікацію їх за функціональними складовими безпеки; вибір збалансованих показників за функціональними складовими безпеки; зіставлення фактичних показників з пороговим значенням, визначення величини відхилення; розробку бальної системи оцінки рівня ІББ і визначення середнього бального значення за кожною функціональною складовою безпеки; визначення загального показника ІББ; графічне відображення, моніторинг і аналіз окремих видів і загального показника ІББ.

Запропонований методологічний підхід до оцінки рівня ІББ ґрунтується на використанні системи збалансованих показників за функціональними складовими інвестиційної безпеки, та дає можливість визначити рейтинг банків серед усієї сукупності досліджуваних банків, уникнути помилок при виборі ділових партнерів з інвестиційного бізнесу, обґрунтувати необхідність або недоцільність додаткового залучення інвестицій тощо.

ВИСНОВКИ

На основі проведених досліджень можна зробити наступні висновки.

1. Світова фінансова система - це сукупність окремих найбільш інтегрованих сфер і ланок національних фінансових систем, функціональних форм організації валютних відносин та світових фінансових організацій, що забезпечує наднаціональне регулювання з метою підвищення стійкості світових фінансових ринків, ринків національних валют на основі принципів і механізмів ринкового і позаринкового розподілу й перерозподілу світових фінансових ресурсів і капіталу.

2. Основним завданням функціонування інвестиційних банків є акумулювання довгострокового капіталу та його ефективне розміщення. Отже, інвестиційний банк як спеціалізовану фінансово-кредитну установу можна розглядати у площині основного гравця ринку довгострокових інвестиційних ресурсів, а також як альтернативне джерело стимулювання інвестиційної сфери економіки. Специфіка інвестиційних банків полягає в тому, що вони не займаються залученням вкладів населення. Фінансова глобалізація як процес інтенсифікації міжнародного руху капіталу, зумовлений лібералізацією його регулювання, що супроводжується якісними змінами у механізмах функціонування та інституційній інфраструктурі національних та міжнародних фінансових ринків сприяє збереженню таких характерних рис міжнародного фінансового ринку як диспропорційність його структури на користь надмірному розвитку його спекулятивного сегменту, сконцентрованість між розвинутими країнами переважної частини міжнародних фінансових операцій всіх типів, значна неоднорідність у розподілі зовнішніх фінансових потоків між країнами, що розвиваються.

3. Головне протиріччя сучасного розвитку фінансової глобалізації -- між комерційно-спекулятивними інтересами глобальних фінансових гравців та інтересами держав щодо контрольованого та безпечного економічного розвитку -- поглиблюється за умов підвищення рівня самодостатності міжнародних ринків капіталу, зростання зовнішніх фінансових ризиків для національних економік у процесі їх інтеграції до глобального фінансового середовища, несприйняття глобальними гравцями як національних, так і міжнародно-інституціоналізованих регулятивних заходів. Фінансова глобалізація виступає загальною зовнішньою передумовою виникнення та поширення міжнародних фінансових криз. Світова фінансова криза 2007-2009 років нанесла суттєвого удару по світовій банківській системі. Як результат, ситуація, що склалась після світової фінансової кризи 2007-2009 років вимагала від світової спільноти, урядів країн, державних та недержавних, фінансових та нефінансових установ відповідних змін, реформування та перегляду засад, принципів регулювання та управління банківськими системами та установами, запровадження вкрай необхідних інновацій. Таким документом стала нова редакція положень «Міжнародної конвергенції визначення капіталу та стандартів капіталу: нові підходи» («Базель ІІІ»). Водночас, зазначені стандарти не є панацеєю і потребують від урядів, центральних банків та інших державних органів країн кропіткої роботи з питань адаптації нормативно-правової бази, вдосконалення методів контролю для визначення ефективності «Базеля ІІІ», розробки графіку запровадження Базельських рекомендацій, методик оцінки, тощо.

4. Проаналізувавши основні тенденції розвитку діяльності інвестиційних банків світу, можна зробити наступні висновки та виділити основні зміни в сфері специфічної інвестиційно-банківської діяльності в після кризовий період, а саме, для багатьох інвестиційних банків кризовий та після кризовий період, а саме: перегляд бізнес-моделі інвестиційного банкінгу; зміна напрямків формування бізнес-стратегій на більш консервативні та зважені; перехід від стратегії, яка була заснована на використанні дешевих кредитів за умов ліберального регулювання, до стратегій експансії на фінансові ринки країн, що розвиваються, з пріоритетним розвитком напряму управління активами від імені клієнта.

5.. Головними особливостями управління банківською інвестиційною діяльністю в Україні в сучасних умовах є: нерозробленість теорії банківського інвестиційного менеджменту; низька частка цінних паперів у загальних активах банку; загрозливий рівень інвестиційних ризиків; нерозвиненість інвестиційних банків; низький рівень капіталізації банків і ринку цінних паперів; розбалансованість активів і пасивів за строками і за валютою; наявність територіальної диспропорційності у розвитку банківського інвестування та інвестиційної анатомії банківської системи; активізація ринку металів та розвиток на цій основі нових банківських інвестиційних продуктів.

6. З урахуванням змісту банківського інвестування управління банківською інвестиційною діяльністю слід розглядати як процес забезпечення банківського інвестиційного бізнесу всіма необхідними ресурсами та організування технологічного циклу інвестування загалом, включаючи розробку нових і удосконалення наявних банківських технологій, продуктів і послуг, зокрема, забезпечення належного рівня якості обслуговування клієнтів, використання сучасних технічних засобів і методів зв'язку.

7. Проаналізувавши сучасні тенденції щодо розвитку ринку специфічних інвестиційно- банківських послуг в Україні, можна зробити висновок, що основними фінансовими посередниками в даній сфері на сучасному етапі розвитку економічних відносин є комерційні банки. Отже, постає питання оцінки ефективності роботи даних фінансових посередників на ринку інвестиційного банкінгу України задля обґрунтування необхідності розділення функцій комерційного та інвестиційного банку у вітчизняних економічних реаліях. Важливими напрямами удосконалення управління банківською інвестиційною діяльністю визначено: SWOT-аналіз інвестиційних можливостей банку; маркетинговий підхід, реструктуризацію (оптимізацію) організаційної структури банку та удосконалення структури інвестиційних ресурсів; розробку нових та вдосконалення наявних продуктів та послуг банку; пропонування продуктів і послуг таким чином, щоб привернути увагу до інвестиційної діяльності банку якомога більшої кількості клієнтів; активізацію роботи по залученню клієнтів; постійний контроль за підвищенням якості обслуговування клієнтів; вдосконалення структури інвестицій банку; використання реінжинірингу і бенчмаркінгу з метою вивчення і впровадження кращого досвіду здійснення інвестиційної діяльності кращими вітчизняними та іноземними банками; використання можливостей банківської інвестиційної діяльності, як фінансово-інвестиційного моста міжнародного економічного співробітництва та інструменту залучення іноземних інвестицій; підвищення ролі банку у створенні та організації ефективної діяльності фінансово-інвестиційного супермаркету, як елементу процесу сприяння підприємствам у залученні іноземних інвестицій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Базилюк, А. В. Фінансова криза у США: економічна закономірність, цілеспрямована акція чи похибки в управлінні кредитним портфелем [Текст] / А. В. Базилюк, І. М. Дугін // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - № 8. - C. 184-192.

2. Вірченко В. В. Трансформація фінансової систем в умовах глобалізації / В. В. Вірченко, В. О. Вірченко // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2010. - № 1. - С. 49- 55

3. Гуцал, І. Проблеми й перспективи функціонування інвестиційних банків / І. Гуцал, А. Тимків // Фінанси України: науково-теоретичний та інформаційно-практичний журнал Міністерства фінансів України. - 2009. - № 11. - С. 78-87.

4. Жуйков С. Г. Необхідність і основні напрями інвестиційного кредитування в сільському господарстві / С. Г. Жуйков // Бізнес-навігатор. - 2010. - № 2 (19). - С. 90-95.

5. Жуйков С. Г. Сучасний стан та напрями стимулювання розвитку банківського інвестиційного кредитування в Україні / С. Г. Жуйков, А. В. Сомик // Вісник НБУ. - 2010. - № 7. - С.80-86

6. Жуйков С. Г. Методичні аспекти процесу інвестиційного кредитування в банках / С. Г. Жуйков // Таврійський науковий вісник. - 2010. - Вип. 73. - С. 294 - 301

7. Кльоба Л.Г. Маркетинг як важливий чинник здійснення інвестицій / Вовчак О.Д., Кльоба Л.Г. // Інвестиції: практика та досвід. - 2007. - №7. - С. 4-8.

8. Кльоба Л.Г. Сприяння банків підприємствам у залученні інвестицій / Кльоба Л.Г. // Інвестиції: практика та досвід. - 2007. - №16. - С. 3-7.

9. Кльоба Л.Г. Система управління банківською інвестиційною діяльністю / Кльоба Л.Г. // Науковий вісник: Збірник науково-технічних праць. - Львів, НЛТУУ. - 2007, вип.17.7. - С. 190-197

10. Лапіна Ю.Г. Сучасні тенденції розвитку сфери інвестиційного банкінгу: проблеми та перспективи розвитку [Електронний ресурс] Режим доступу: іhttps://rbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21CO

11. Лещук В. П. Фінансова глобалізація в умовах глобалізації світової економіки / В. П. Лещук // Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. - С. 218-223.

12. Мамотенко Д. Ю. Глобалізація міжнародних фінансових ринків / Д. Ю. Мамонтенко // Гуманітарний вісник ЗДІА. - 2009. - № 39. - С. 229-237.

13. Наумов О. О. Роль банківського інвестиційного кредиту в забезпеченні інноваційного розвитку трансформаційної економіки / О. О. Наумов // Економіка: проблеми теорії та практики: зб. наук. праць.: у 4 т. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2008. - Вип. 243, т. ІІІ. - Дніпропетровськ:ДНУ, 2008. - С. 578-587.

14. Наумов О. О. Фінансова безпека України в контексті інтеграційних процесів в банківській системі / О. О. Наумов // Прометей: регіональний зб. наук. праць з економіки Донецького економіко-гуманітарного інституту МОН України та інституту економіко-правових досліджень НАН України. - 2008. - Вип. 2 (26). - С. 164-168

15. Пантелєєв В.П., Микова М.С. Механізм функціонування інвестиційних банків в Україна. /В. П. Пантелєєв, М. С. Микова. Економічний часопис ХХІ.-№8. 2011. С.47-49.

16. Сідак М.В. Фінансово-правове регулювання банківських відносин в Європейському Союзі та країнах Східної Європи: порівняльний аналіз. Монографія / М.В.Сідак. - Ужгород: Ліра, 2010. - 416 с.

17. Сисоєва Л. Ю. Теоретичні засади дослідження інвестиційного ринку / Л. Ю. Сисоєва // Економічний простір: збірник наукових праць. - № 28/1. -Дніпропетровськ: ПДАБА, 2009. - С. 18-24.

18. Сисоєва Л. Ю. Взаємодія банків з недержавними пенсійними фондами / Л. Ю. Сисоєва // Економіка: проблеми теорії та практики: збірник наукових праць. - Випуск 244: В 5 т. - Т. ІІІ. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2008. - С. 769-773.

19. Сисоєва Л. Ю. Взаємодія банків та інститутів спільного інвестування в Україні: проблеми та перспективи / Л. Ю. Сисоєва // Механізм регулювання економіки. - 2008. - № 3. - Т. 2 - С. 267-271.

20. Хандюк І.М., Основні тенденції розвитку банківської системи України. Інноваційна економіка.-2013.№3 [41]. - С. 262-268.

21. www.bank.gov.ua

22. 1.Financial Times.Investment Banking.League Tables.[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://markets.ft.com/investmentBanking/tables AndTrends.asp

23. Global Investment Banking Review. Thomson Reuters. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://share.thomsonreuters.com/PR/IB/ uarter_End/Q12013_Global_IB_Review.pdf

24. Іnvestment Banking Services: Ownership tructures, Financial Advisoryand Corporate GovernanceModels [Теxt] / V. Capizzi, R. Giovannini, G.M. Chiesti // InternationalJournalofBusinessAdministration. - 2010. - Vol. 1, No. 1. - p. 49.

25. Lartey R. Commercial bankin gandin vestmentbanking: separationvs. unification / R. Lartey // (May 5, 2012). [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Availableat SSRN: http://ssrn.com/abstract=2055149 or http://dx.doi.org/10.2139/ssrn.2055149

Размещено на Allbest.ru