Грошова система

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

грошовий економічний купон

Вступ

1. Теоретичні основи грошової системи України

1.1 Сутність грошової системи

1.2 Типи грошової системи

1.3 Державне регулювання грошової системи

2. Оцінка функціонування грошової системи України

2.1 Сучасний стан розвитку системи України

2.2 Оцінка ролі грошової системи в економічному розвитку України

3. Вдосконалення грошової системи України

3.1 Адаптація зарубіжного досвіду щодо розвитку грошової системи України

3.2 Проблеми розвитку грошової системи України ,їх подолання

Висновки

Список літератури

Вступ

Метою роботи є вивчення соціально-економічних та організаційно-економічних відносин у сфері грошового обігу; оволодіння знаннями основоположних законів грошового обігу та практичнами навичками використання закономірностейй функціонування грошових систем.

Об'єктом дослідження курсової роботи є грошова система України.

Предметом курсової роботи є функціонування грошової системи в Україні.

Вибір теми і структури вкладу зумовлений зростанням ролі грошей у забезпеченні динамічного розвитку національної економіки України та її взаємодії з іншими суб єктами світового ринку на основі спільного розв язання економічних, соціальних та екологічних проблем. Інформаційною базою слугуватимуть законодавчі акти, вітчизняні літературні джерела , та періодичні запитання.

Методи дослідження. Методологічною основою проведеного дослідження стали загальні методи наукового пізнання, а також такі, що застосовуються в економічній науці.

Структура роботи. Дана курсова робота складається з вступу, трьох розділів (з підрозділами), висновків та списку використаних джерел.

1. Теоретичні основи грошової системи України

1.1 Сутність грошової системи

Становлення України як незалежної, суверенної держави обумовило необхідність створення власної грошової системи, яка забезпечувала б можливість українським владним структурам самостійно керувати грошовим оборотом та грошовим ринком в інтересах розвитку національної економіки. Організаційно-правові засади створення грошової системи України були закладені в Законі України "Про банк" і банківську діяльність", ухваленому Верховною Радою України 20 березня 1991 р.

Цим законом Національному банку України надавалося монопольне право здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, забезпечувати стабільність грошей, проводити єдину грошово-кредитну політику тощо. Це означало, що ніякі інші органи нашої країни, а тим більше інших країн, не мали права втручатися в цю сферу. Відтак оборот грошей на нашій території ставав підвладним виключно органам української держави .

Перші практичні кроки щодо створення власної грошової системи були зроблені після виходу України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 р. були запроваджені українські купоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до рублевої грошової маси. Тобто в обороті одночасно опинилися два види валюти - попередні рублі, емісія яких перейшла від союзного уряду до Російської Федерації, та купоно-карбованці, право емісії яких було закріплено за НБУ. Весь безготівковий оборот продовжував обслуговуватися виключно попередньою, тепер уже російською, валютою - рублями.

Паралельне використання в 1992 р. двох валют - старої і нової- зумовлювалося рядом обставин:

- Центральний банк РФ ще з вересня 1991 р. перестав надсилати в Україну рубл еву готівку, що спровокувало значні ускладнення в забезпеченні потреб обороту в готівці;

- на межі 1991-1992 pp. Україна вслід за Росією стала на шлях лібералізації цін, унаслідок чого середній рівень їх зріс майже десятикратно, що значно збільшило попит на готівку, якої Україна не могла отримати від Росії;

- Україна не мала в той час власної бази для виготовлення грошових знаків, а фінансове становище держави не давало змоги зразу замовити за кордоном достатню масу грошей, щоб швидко замінити ними старі гроші.

З огляду на ці обставини Україна, ще будучи в складі Союзу, почала готувати свої грошові знаки. Але статус союзної республіки не дозволяв їй мати власні гроші, і уряд пішов по шляху випуску допоміжних (до рубля) знаків - купонів, які, за визначенням, можуть бути тільки паралельними грошима.

Поступове, виважене запровадження нових грошей поряд зі старими відкривало можливість уникнути обвального переповнення ними каналів обороту, не допустити швидкого знецінення, забезпечити їм певні конкурентні переваги порівняно з рублем. Тому спочатку купоно-карбованець котувався навіть вище від рубля. Наявність в обороті України рубля як російської валюти провокувала її накопичення і використання на російському ринку для закупівлі потрібних Україні сировинних та енергетичних ресурсів. Ці обставини давали підстави думати, що Україні вигідно мати дві валюти, і багато хто пропонував усіляко затягувати паралельний обіг рубля і купоно-карбованця.

Проте паралельний обіг рубля і купоно-карбованця не приніс Україні очікуваних позитивних наслідків. Навпаки, досить швидко виявилися значні недоліки двовалютної системи грошового обороту. Вона істотно ускладнювала управління внутрішнім готівковим обігом, організацію внутрішніх безготівкових розрахунків та зовнішніх розрахунків, насамперед з Російською Федерацією. Незабаром купоно-карбованець втратив свої початкові переваги перед рублем і став швидко знецінюватися. Виникли помітні перебої у внутрішніх і зовнішніх платежах.

Конкретними чинниками, що ускладнювали стан грошового обороту на початку запровадження купоно-карбованця, були:

1. Обвальний спад виробництва під впливом лібералізації цін та розриву попередніх господарських зв'язків, скорочення державного замовлення. Тільки за січень 1992 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 19,8%, у тому числі товарів широкого вжитку - на 28,1%, продуктів харчування - на 41,2%. Роздрібний товарообіг знизився на 61%. Усе це скорочувало попит на гроші, і частина наявних в обороті грошей виявилася зайвою, провокуючи зростання цін.

2. Вільне використання російського рубля на внутрішньому ринку України сприяло широкому відпливу товарів за межі України, підриву товарної основи внутрішнього грошового обігу. Тому уряд України змушений був перевести весь готівковий обіг на карбованцеву валюту і вилучити з нього рублеву валюту. Цей крок забезпечував повний контроль НБУ за сферою готівкового обороту. Проте він відкривав широкі можливості для використання емісії грошей для покриття фінансових потреб уряду, які в той час зростали надзвичайно швидко, що стало одним із головних чинників розкручування в Україні гіперінфляції.

3. З ініціативи РФ у середині 1992 р. у рублевій зоні була запроваджена система взаємозаліку через кореспондентські рахунки, відкриті в розрахунковому центрі при Центральному банку РФ. Унаслідок цього платежі між країнами рублевої зони були взяті під контроль Центральним банком РФ. Рубль втратив свій статус єдиної грошової одиниці, виникло кілька рублів - російський, український, білоруський тощо. Курс українського рубля щодо російського став швидко падати. Україна втратила будь-які переваги від використання в безготівковому обороті іншої валюти- рубля.

Повне запровадження карбованця в готівкову сферу при обслуговуванні безготівкового обороту виключно рублем призвело до механічного розриву єдиного грошового обороту на дві відокремлені частини. Перехід грошей із однієї частини в іншу вимагав обміну їх за валютним курсом. Виникла спотворена ситуація, за якої валютний курс грошей при використанні їх у готівковому та безготівковому оборотах роздвоївся. Це сприяло розвитку масових фінансових спекуляцій, пов'язаних з переведенням грошей з однієї форми обороту в іншу, відпливу грошових капіталів з України за кордон, зокрема в Росію.

Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу двох валют, Президент України указом "Про реформу грошової системи України" від 12 листопада 1992 р. запровадив купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучив з нього рублеві гроші. Нові гроші були названі "український карбованець", дістали статус тимчасових національних грошей і стали єдиним на території України засобом платежу. Український карбованець як тимчасові гроші взяв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб і помилок будувалася національна грошова система України. Уведенням у загальний оборот українського карбованця завершився перший етап формування національної грошової системи України.

На другому етапі Національний банк України, спираючись на норми Закону України "Про банки і банківську діяльність" (1991 p.), відпрацьовував окремі елементи та організацію функціонування грошової системи. До основних напрямів та найбільш відчутних результатів розвитку грошової системи на цьому етапі можна віднести:

1. Розбудову власного емісійного механізму, який включає:

- створення Банкнотно-монетного двору НБУ, що має повний цикл високоякісного виробництва паперових грошей та монети;

- розроблення дизайну, установлення номіналу, платіжних ознак, забезпечення системи захисту грошових знаків та монет;

- розроблення правил випуску в обіг, зберігання, інкасації, вилучення з обігу готівки, ведення касових операцій тощо.

2. Формування механізму регулювання НБУ пропозиції грошей, завданням якого є:

- відпрацювання механізму централізованого регулювання банківськими резервами;

- запровадження механізму рефінансування комерційних банків;

- розвиток операцій на відкритому ринку.

3. Розроблення методики та методології грошово-кредитної політики НБУ, накопичення досвіду практичного застосування інструментів грошово-кредитної політики, розмежування сфер застосування фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики.

4. Розбудова національної платіжної системи, що охоплює: - створення системи електронних платежів на міжбанківському рівні;

- розроблення методичних та інструктивних документів щодо організації безготівкових розрахунків на міжгосподарському рівні;

- розроблення методичних та організаційних засад створення електронної системи масових платежів.

5. Формування механізму валютного регулювання, який включає:

- розвиток інфраструктури валютного ринку та формування методичних та організаційних засад здійснення операцій на ньому;

- порядок регулювання валютного курсу;

- створення механізму формування та використання золотовалютних резервів;

- формування звітності щодо платіжного балансу країни, здійснення його аналізу та прогнозування.

6. Розроблення та випробування на практиці спеціальних заходів з подолання гіперінфляції та регулювання інфляції.

Перелічені заходи дали можливість сформувати протягом 1993 - 1996 pp. правові та організаційні основи національної грошової системи ринкового типу, яка спроможна була забезпечити належне управління грошовим оборотом відповідно до потреб економіки країни.

Новій ситуації, що склалася в управлінні грошовим оборотом, не відповідав статус тимчасової валюти, що зберігався за українським карбованцем. Тимчасові гроші не можуть належним чином виконувати одну з найважливіших функцій - функцію нагромадження. Це підриває інтереси економічних суб'єктів до накопичення грошей як джерела інвестування, стримує економічне зростання, знижує ефективність антиінфляційної пол ітики, зміцнення державних фінансів. У зв'язку з цим особливої гостроти набуло питання запровадження в оборот постійної грошової одиниці - гривні. 25 серпня 1996 р. Президент України підписав Указ "Про грошову реформу в Україні", згідно з яким з 2 по 16 вересня 1996 р. з обороту був вилучений український карбованець і введена постійна грошова одиниця - гривня та її сота частина - копійка.

Цим закінчився другий етап розбудови грошової системи України і розпочався третій.

На третьому етапі "відбувається подальше вдосконалення механізмів та інструментів грошової системи, що були розроблені на попередньому етапі. Важливою віхою тут стало прийняття Верховною Радою України в травні 1999 р. Закону "Про Національний банк України". Хоча в цьому законі безпосередньо про грошову систему мова не йде, проте ті функції НБУ, які становлять основу грошової системи, знайшли широке відображення. Це, зокрема, розділ IV "Грошово-кредитна політика", розділ V "Управління готівковим грошовим обігом", розділ VIII "Діяльність Національного банку щодо операцій з валютними цінностями". У них чітко виписані права та обов'язки НБУ щодо забезпечення стабільності національних грошей, регулювання грошового обороту, визначені методи та інструменти грошово-кредитної політики та інші види діяльності НБУ, що формують грошову систему країни.

1.2 Типи грошової системи

Тип грошової системи залежить від форми організації грошового обігу в країні. Первісний тип грошового обігу пов'язаний з використанням металевих грошей.

Перші монети з'явилися в Китаї та в стародавній Лідійській державі у VII ст. до н. е., перші паперові гроші існували в Китаї у VIII ст. до н. е. У 1500 р. уряд Китаю змушений був зупинити випуск паперових грошей через труднощі, пов'язані з їх надлишком та інфляцією.

У XVI--XVIII ст. існувала система біметалізму, тобто в обігу одночасно перебували монети із золота й срібла. Біметалізм мав три різновиди:

* система паралельних валют (співвідношення між монетами встановлювалося стихійно);

* система подвійної валюти (співвідношення між монетами встановлювалося державою);

* система "кульгаючої" валюти (срібні монети були знаком золота). Між сріблом і золотом встановлювалося певне співвідношення.

3 часом ціни, зокрема й на ці монети, змінювалися і встановлене співвідношення втрачало силу, що зумовлювало зникнення з обігу одного з видів грошей. На основі цього було виведено закон: "погані" гроші витісняють з обігу "добрі". При біметалізмі "поганими" вважалися гроші, вартість яких на ринку цінних металів була нижчою за їх офіційну грошову вартість, а "добрими" були гроші, які коштували дорожче за офіційну ціну. Витіснення "добрих" грошей "поганими" зумовило перехід від біметалізму до монометалізму -- грошової системи, у якій роль грошей виконує один метал. Найпоширенішим став золотий монометалізм, а його найдосконалішою формою -- золотомонетний стандарт.

Майже все XIX і частина XX ст. пов'язані з пануванням системи золотого стандарту. Що ж до точних дат, то тут існує деяка невизначеність. Вважають, що епоха золотого стандарту почалася в Англії наприкінці XVIII ст., хоча законодавчо його закріплено у 1816 р. Стверджують також, що епоха золотого стандарту починається з 1821 р., коли Британська імперія зробила фунт стерлінгів конвертованим у золото. Незабаром і США конвертували долар. Перша світова війна істотно підірвала систему золотого стандарту в більшості країн світу. У США, наприклад, вона перестала існувати в 1933 р., тобто після Великої депресії. Тому дехто вважає цей період закінченням епохи золотого стандарту. Та фактично елементи цієї системи існували й після Другої світової війни, і лише у 1971 р. вона зникла остаточно, коли у США припинили купівлю-продаж золота за фіксованими цінами.

Для системи золотомонетного стандарту характерні карбування й обіг золотих монет, вільний розмін паперових грошей на золото відповідно до встановленого законом вмісту металу в грошовій одиниці.

Розквіт золотого стандарту належить до кінця XIX -- початку XX ст. Саме в цей період багато країн здійснили грошові реформи. Показовою щодо цього є грошова реформа у царській Росії в 1897 р., коли в обіг було запроваджено золоті рублі, які вільно обмінювалися на паперові гроші. Рубль дорівнював 0,77 г золота. Для порівняння: золотий вміст долара становив 1,6 г, фунта стерлінгів -- 7,3, франка -- 0,29 і марки -- 0,25 г золота.

Золоті гроші були у вільному обігу разом з кредитними. Держбанк підтримував рівновагу і суворо контролював випуск кредитних білетів. Кількість їх в обігу не могла перевищувати золотого запасу країни більш як на 300 млн рублів. Проте реально золотий запас іноді перевищував суму кредитних білетів, що перебували в обігу.

Стабільність і конвертованість рубля базувалися на надійному фінансовому фундаменті. За десять років (1887--1897) золотий запас збільшився приблизно у 2,5 раза і перевищував 1 млрд рублів. Цьому сприяло традиційно позитивне сальдо зовнішнього торговельного балансу. Бюджет країни був бездефіцитним, а обсяг промислового виробництва за 1890--1899 рр. збільшився вдвічі.

Несподіваним було те, що запровадження в обіг золотих монет не викликало ажіотажу навколо них. Мало того, від них часто хотіли звільнитися як від незручних в обігу. Щодо цього викликає інтерес праця Д. Рікардо "Пропозиція на користь економічного і стійкого грошового обігу...". Д. Рікардо був прихильником золотого стандарту, оскільки без цього, на думку вченого, не може бути стабільної валюти. Проте він добре розумів, що золотий обіг є непідсильним тягарем для економіки країни. Грошова система, вважав він, повинна бути не лише стійкою, а й економною. А такою вона може бути тоді, коли в обігу перебуватимуть паперові гроші, які можна розмінювати на золото. Д. Рікардо також вважав, що паперові гроші доцільно розмінювати не на золоті монети, а на золоті зливки. При цьому розмін можливий за мінімальних запасів золота. Д. Рікардо зазначав, що запас грошової маси в 3 млн у разі правильного ведення справ є достатнім.

Запровадження золотого стандарту потребувало від кожної країни-учасниці конвертування внутрішньої валюти в золото за фіксованим курсом. Жодних міжнародних норм, які регулювали б валютні відносини, не існувало. У цьому не було потреби. Основою валютних курсів був золотий паритет. Існував вільний експорт-імпорт золота, обмін національної валюти на іноземну не обмежувався. Це сприяло стабілізації валютних курсів. їх відхилення від валютних паритетів обмежувалося вартістю затрат на перевезення золота з однієї країни в іншу. Така система сприяла швидкому економічному зростанню.

З початком Першої світової війни золото поступово перестає виконувати функцію загального еквівалента, грошового товару. Цей процес був дуже тяжким. Війна потребувала багато коштів, виникали дефіцити державних бюджетів, що підірвало золотогрошову систему. У більшості країн золоті монети вилучаються з обігу. У повоєнний період золотомонетний стандарт залишився лише у США. В Англії і Франції було запроваджено золотозливковий стандарт, за якого монети в обіг не випускалися, але забезпечувався обмін банкнот на золоті зливки. Стандартна вага зливків становила 12,5 кг. Деякі країни запровадили систему золотодевізного стандарту. Така система не передбачала прямого обміну національних грошових одиниць на золото, але їх можна було обмінювати на іноземну (девізну) валюту, розмінну на золото.

Система золотодевізного стандарту, юридично оформлена рішенням Генуезької конференції (1922 р.), існувала недовго. У період світової економічної кризи 1929--1933 рр. вона зазнала краху. У 1933 р. золоті гроші у США було вилучено з обігу. Видані того часу спеціальні укази вимагали, щоб усі фізичні особи, фірми і банки продали своє золото банкам Федеральної резервної системи (ФРС) та Казначейству за ціною 20,67 дол. за унцію (31,1035 г). У результаті вилучення золота з обігу громадяни США не могли обмінювати долари на золото, і тільки іноземці мали право до 1971 р. купувати золото по ціні 35 дол. за унцію.

Важливим кроком до зниження ролі золота стала Бреттон-Вудська угода (1944 р.) країн антигітлерівської коаліції. Згідно з цією угодою світовими резервами та розрахунковими валютами нарівні із золотом були дві національні валюти -- долар США та фунт стерлінгів Англії. Отже, монополії золота в міжнародних розрахунках було покладено край. Водночас США зобов'язалися підтримувати розмін паперових доларів на золото за офіційною ціною 35 дол. за унцію, але тільки для центрального банку та урядових установ інших країн. Висування долара на роль світових грошей потребувало зміцнення його позицій. З цією метою країни -- члени Бреттон-Вудської валютної системи встановили твердий паритет своїх валют щодо долара і зобов'язалися підтримувати за допомогою валютної інтервенції курси валют на рівні цих паритетів, не допускати відхилень більш як на 1 %.

Бреттон-Вудська валютна система впродовж 50--60-х років сприяла розвитку міжнародних економічних відносин. Однак вона мала глибокі внутрішні суперечності. Розмін паперових грошей на золото за офіційною ціною був непідсильним тягарем для США. У 1970 р. короткостроковий борг США у 6 разів перевищив золотий запас. Майже монопольна влада долара на світовій арені не сприяла піднесенню могутності об'єднаної Європи і Японії. Спроби вийти з цього становища привели до реалізації ідеї Дж. Кейнса створити "регульовану валюту". Такою валютою стала СПЗ (Special Drawing Rights -- спеціальні права запози­чення) -- штучна валютна одиниця, випуск якої почався з 1 січня 1970 р. Спочатку ця грошова одиниця була прив'язана до золота, її золотий вміст становив 0,888671 г і прирівнювався до долара США. Після девальвації долара у 1971 і 1973 р. курс СПЗ збільшився проти долара в 1,2 раза. Пізніше відмовилися від золотого вмісту і почали визначати вартість СПЗ на основі середньозваженої величини ринкових курсів п'яти валют -- долара США, німецької марки, французького франка, англійського фунта стерлінгів, японської єни .

Важливий крок до зменшення ролі золота у грошовій системі зроблено у 1968 р. Було скасовано зобов'язання банків ФРС тримати резерви в золоті. У 1914 р., коли ФРС тільки створювалася, в умовах існу­вання золотого стандарту розміри резервів банків залежали від припливу та відпливу золота. Рух золота підпорядковувався ринковій кон'юнктурі: збільшувався товарообіг -- золото із скарбниць залучалося в ринко­вий кругообіг і, навпаки, зі зниженням ринкової кон'юнктури золото надходило до скарбниць.

До 1945 р. усі банки ФРС були зобов'язані мати золоті резерви в розмірі 40 % номінальної вартості банкнот, випущених ними в обіг, і 35 % суми їх депозитів. У 1945 р. ці пропорції зменшилися до 25 %. У 1965 р. було скасовано вимоги щодо резервів для депозитів у федеральних резервних банках, а в 1968 р. -- і щодо банкнот ФРС. Ці рішення зумовлювалися тим, що кількість готівкових грошей у населення протягом двадцяти років (до 1968 р.) збільшувалась у середньому на 34 % за рік. Такі темпи зростання не могли б тривати, якби банкноти забезпечувалися резервами золотих сертифікатів.

Економічна криза на початку 70-х років змусила вжити рішучих заходів, щоб стабілізувати ситуацію з доларом. 3 посиленням інфляції різко підвищився попит на золото. Населення прагнуло придбати його для захисту від інфляції. Ринкова ціна золота з 35 дол. за унцію в 1970 р. підвищилася майже до 160 дол. у 1974 р. Якщо до 1971 р. США утримували долар на фіксованому рівні, то в 1971 р. було оголошено, що це зобов'язання не виконуватиметься. На цьому епоха золотого стандарту закінчилася.

Як оцінюють епоху золотого стандарту? Національна комісія США із золота і золотого обігу та Енциклопедія американської економічної історії називають її періодом найбільшого розквіту американської історії. Інвестиції у капітальні кошти були надзвичайно високі, майже не було безробіття, реальні виробничі витрати та витрати обігу знижувалися швидкими темпами.

Система золотого стандарту забезпечувала стабільність як у внутрішній, так і в зовнішній економічній політиці. У цьому її переваги. Водночас золотий стандарт мав певні недоліки. По-перше, стало неможливо здійснювати незалежну грошово-кредитну політику, спрямовану на вирішення внутрішніх проблем країни. По-друге, у воєнні часи, коли різко підвищилася потреба у коштах, збільшення випуску паперових грошей поставило під сумнів конвертованість їх на золото. Країни, які намагалися у такій ситуації зберегти конвертованість паперових грошей на золото, швидко втрачали свій золотий стандарт.

Внаслідок краху золотого стандарту і припинення розміну паперових грошей на золото цілком закономірно постала проблема про роль золота: чи залишається воно товаром у грошовому обігу?

Прихильники традиційного підходу позитивно оцінювали позицію, згідно з якою золото, як і раніше, є грошовим товаром, основою грошової системи, виконує функцію міри вартості, а паперові гроші залишаються знаками золота. Сучасні грошові системи базуються на паперовій валюті. Паперові гроші є лише знаком золота, а золото й далі відіграє роль загального еквівалента [58, с. 86--87].

Поряд із твердженням, що нічого не змінилося, окремі автори вважають, що зміни відбулися: золото стало звичайним товаром і втратило роль загального еквівалента. Але тоді постає питання: як сучасні паперові гроші, не маючи внутрішньої вартості, можуть виконувати роль загального еквівалента? Пропонуються різні варіанти вирішення цього питання. Це й повернення до розгорнутої форми вартості, коли вартість паперових грошей визначалася вартістю товарів, і розгляд кредитних грошей як монопольного товару, і навіть висування на роль загального еквівалента вартості робочої сили.

Тривале панування системи золотого стандарту та її детальна розробка в економічній теорії привели до того, що класична теорія грошей увійшла до навчальної літератури, у свідомість людей і тому її положення здаються непорушними, незмінними. Проте історичний досвід показав, що золотогрошова система, як і все в суспільстві, історично перехідна.

Золото перестало виконувати функцію грошей -- міри вартості, ціни виявилися відірваними від золота. Так, видобуток золота останнім часом істотно збільшився. І якби існувала пряма залежність між вартістю золота і вартістю товарів, то ціни мали б знизитися. Насправді ж ціни підвищуються, а вартість золота, як і іншого товару, виражається у грошах.

Розглянемо світові гроші. Вважалося, що тільки золото може виконувати функцію таких грошей. Один із принципів Бреттон-Вудської системи полягав у тому, що золото повинно виконувати функцію світових грошей поряд із доларом. Але суспільне виробництво у повоєнний період досягло таких масштабів, що золото не могло забезпечити потреби світового ринку через обмеженість обсягів.

Ось чому в січні 1976 р. у Кінгстоні (Ямайка) було підписано угоду, яка поклала початок новій -- четвертій світовій системі -- ямайській. Ця угода набрала чинності з 1 квітня 1978 р. Основними ознаками нової системи було, по-перше, витіснення золота з міжнародних розрахунків шляхом ліквідації золотих паритетів валют і встановлення офіційної ціни на золото. Міжнародний валютний ринок припинив приймати золото як оплату квот і відсотків за кредити. По-друге, офіційно було визнано "плаваючі" валютні курси, тобто курси, які встановлюються на валютному ринку залежно від купівельної спроможності, попиту та пропозиції. По-третє, ямайська угода хоча фактично й зафіксувала переважне становище долара США, але нарівні з доларом міжнародними резервними та розрахунковими валютами визнано німецьку марку, швейцарський франк та японську єну.

Як відомо, кількість грошей повинна відповідати сумі цін з урахуванням швидкості обігу валюти. Золото може виконувати функцію грошового товару за умови, що його кількість достатня для товарообігу певної країни. Але видобуток золота збільшується не такими швидкими темпами, як виробництво товарів. Тому виникає суперечність між швидким піднесенням економіки і добуванням золота та його обігом як грошей. На перших етапах ця суперечність вирішується збільшенням добування золота, з одного боку, і розвитком кредиту -- з іншого. Кредит розширив межі розвитку суспільного виробництва, створив можливості для економічного піднесення.

1.3 Державне регулювання грошової системи

Платіжний баланс України 2008 - 2009 рр. (млн. дол. США)

2. Оцінка функціонування грошової системи України

2.1 Сучасний стан розвитку грошової системи України

Грошова система має бути адекватною існуючим соціально-економічним і політичним умовам розвитку суспільства. Тож становлення України як незалежної, суверенної держави, перехід до ринкового типу економіки зумовили необхідність створення власної національної грошової системи ринкового типу.

Об'єктивними підставами для формування власної національної грошової системи стало досягнення відповідності сфери грошового обігу, грошової системи багатогранності змін економічного, соціального, політичного характеру. З'явилася необхідність у створенні такої самостійної грошової системи, яка зорієнтована на захист власних соціально-економічних інтересів, задоволення національних потреб і взаємодію зі світовим ринковим середовищем. Створювана національна грошова система мала ґрунтуватись на паперово-кредитній основі.

Організаційно-правові основи створення грошової системи незалежної України були закладені прийняттям Закону України «Про банки і банківську діяльність». Цей Закон Верховна Рада України прийняла 20 березня 1991 року. Згідно з цим Законом, Національний банк України отримував монопольне право на здійснення емісії грошей та організації їх обігу на території України. На НБУ покладалося завдання забезпечувати стабільність цих грошей. Отже, обіг грошей на території України мав стати справою виключно органів української держави. Хоч практичні дії по створенню національної грошової сис­теми на підставі цього Закону ще були неможливі, бо до кінця 1991 р. Україна залишалась у складі СРСР.

Перші практичні кроки на шляху створення власної грошової системи були зроблені після виходу України зі складу СРСР. 10 січня 1992 року в грошовий обіг були впроваджені українські купоно-карбованці багаторазового використання. Вони стали доповненням до рублевої грошової маси, що випускалася в Росії. Тим самим в обігу в Україні одночасно опинились два види валюти. Це російські рублі, емісія яких після розвалу СРСР перейшла від союзного уряду до уряду Російської Федерації, і українські купоно-карбованці. Безготівковий обіг при цьому обслуговувався виключно рублями.

Спочатку здавалося, що паралельний обіг рубля і купоно-кар- бованця має принести Україні певні вигоди, бо російські рублі можна буде використовувати на російському ринку для закупівлі необхідних Україні сировинних та енергетичних ресурсів. Спочатку купоно-карбованець котувався навіть вище від рубля. Однак досить швидко виявилося, що наявність у грошовому обігу України рубля і купоно-карбованця істотно ускладнює управління внутрішнім готівковим обігом та здійснення зовнішніх розрахунків, насамперед з Російською Федерацією. Купоно-карбованець втратив свої початкові переваги перед рублем, його курс став швидко падати. Виявились істотні недоліки у функціонуванні двовалютної системи грошового обігу, виникли перебої у внутрішніх й зовнішніх платежах, помітні стали і інші ускладнення.

Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу рубля і купоно-карбованця, Уряд України змушений був впровадити купоно-карбованець у сферу безготівкового обігу і вилучити з нього рублі. Це відбулося згідно з Указом Президента України «Про реформу грошової системи України» від 12 листопада 1992 р. Тим самим з'явилися нові єдині на території України засоби платежу, що отримали назву «Український карбованець». Український карбованець отримав статус тимчасових національних грошей. Введення в загальний обіг українського карбованця означало завершення першого етапу формування національної грошової системи України і почався другий етап.

На другому етапі відпрацьовувалися окремі елементи і організація функціонування грошової системи. Розвиток грошової системи на другому етапі відбувався в кількох напрямах. Один з них полягав у розбудові емісійного механізму, зокрема в створенні відповідної матеріально-технічної бази -- Банкнотно-монетного двору НБУ. Такої матеріально-технічної бази виготовлення грошових знаків не було на першому етапі. Завдяки створенню Банкнотно-монетного двору, оснащеного технікою сучасного рівня, з'явилася можливість мати повний цикл високоякісного виробництва паперових грошей та монет.

З інших напрямів треба відзначити відпрацювання механізму регулювання НБУ пропозиції грошей, розроблення методики, методології та інструментів грошово-кредитної політики НБУ, механізмів валютного регулювання, розвитку національної платіжної системи.

Використання цих напрямів дозволило протягом 1993-1996 рр. відпрацювати правові та організаційні основи подальшого розвитку грошово-кредитної системи України ринкового типу, піднести її на вищий щабель забезпечення управління грошовим обігом, що сприяло ефективному функціонуванню економіки України, вирішенню соціальних проблем. На другому етапі становлення та розвитку грошової системи України з'явилася необхідність у вирішенні питання про заміну тимчасової валюти -- українського карбованця на валюту постійну. Тимчасові гроші не здатні належно виконувати одну з найважливіших функцій грошей -- функцію нагромадження. А це стримує економічне зростання, бо не стимулює економічних суб'єктів до нагромадження. Тому питання про заміну грошей тимчасових грішми постійними набуло особливого значення.

В Україні з 2 вересня по 16 вересня 1996 р. була проведена грошова реформа, в ході якої з обігу було вилучено український карбованець і впроваджено постійну грошову одиницю -- гривню та її соту частину -- копійку. Грошова реформа була проведена з деномінацією грошових знаків (скороченням п'яти нулів), зміною назви грошової одиниці. Через обмін грошових знаків замінено раніше існуючий масштаб цін. Відповідно було змінено ціни всіх товарів та послуг, розміри заробітної плати, тарифів, пенсій, стипендій, платіжних зобов'язань тощо.

На час проведення грошової реформи в магазинах були виставлені два цінники -- в карбованцях і гривнях. Український карбованець у готівковій формі в цей період працював на поступове вилучення з обігу. У безготівковому обігу перерахування в нову грошову одиницю були проведені в перший день реформи -- 2 вересня 1996 р.

Вивиденням з обігу тимчасової грошової одиниці -- українського карбованця і впровадженням постійної грошової одиниці -- гривні було завершено другий етап становлення грошової системи України і розпочався третій етап.

На третьому етапі відбувається подальша розбудова та вдосконалення механізмів та інструментів грошової системи України, що з'явились на попередніх етапах.

У результаті проведеної грошової реформи і заміни українського карбованці на гривню молода Українська держава отримала конституційну національну грошову одиницю ринкового типу. В Конституції України зазначено, що грошовою одиницею України є гривня. Введення інших грошових одиниць на території України заборонено.

Співвідношення між гривнею та золотом чи іншими коштовними металами закон не встановлює. Офіційний курс гривні стосовно іноземних грошових знаків визначається НБУ на підставі торгів валютними цінностями і публікується в пресі.

Національна грошова одиниця України

Провідними складовими елементами грошової системи України, видами грошових знаків, що мають законну платіжну силу, стали банкноти -- гривні та розмінна монета. Банкнота -- гривня -- основний вид грошових знаків, що використовуються у сфері грошового обігу. Розмінна монета призначена для обслуговування дрібного товарообігу. Розмінна монета незамінна в торговельних операціях, де потрібно розраховуватися за товар дрібними частками грошової одиниці. Вона має законодавчо визначену форму, масу, склад металевого сплаву, певні зображення і надписи, включаючи номінал вартості. Чеканка розмінної монети здійснюється на підставі сплавів звичних металів -- міді, нікелю, алюмінію.

Види грошей в Україні, що мають законну платіжну силу, забезпечуються всіма активами НБУ, зокрема золотим запасом, державними цінними паперами, резервами кредитних установ, що знаходяться на рахунках в НБУ. Зразки банкнот і монет затверджуються НБУ. Банкноти і монети обов'язкові до приймання за їхньою номінальною вартістю на всій території України і в усіх видах платежів, для зарахування на рахунки в банках, у вклади та для переказу. Підробка і незаконне виготовлення грошей переслідується законом. Українська гривня не є вільно конвертованою валютою, а тому законним платіжним і купівельним засобом може бути тільки на території України. За межами України гривня повинна бути обмінена на ту валюту, яка є законною для даної країни.

Забезпечення сталості національної валюти, суворий контроль стану грошового обігу здійснює незалежний фінансово-економічний орган -- НБУ. Він не підпорядковується ні Президенту, ні Кабінету Міністрів, ні Верховній Раді. НБУ проводить незалежну грошову (монетарну) політику. Правління НБУ приймає і затверджує постанови, положення та інші нормативні акти, що регулюють грошовий обіг відповідно до основних напрямів грошово-кредитної політики, що розробляється і затверджується в порядку, встановленому банківським законодавством. Рішення Правління НБУ не потребують наступного затвердження їх органами державної влади.

НБУ володіє виключним правом емісії готівкових грошей, організації їхнього обігу та вилучення на території України. НБУ, що наділений виключним правом емісії грошей, несе відповідальність за підтримання рівноваги у сфері грошового обігу. На відміну від періоду функціонування дійсних (золотих) грошей в умовах паперово- кредитного обігу, коли знаки вартості не мають металевої (золотої) основи, НБУ повинен створювати певні обмеження, що мають стримувати емісію цих грошей.

На території України функціонують готівкові гроші (банкноти і монети) та безготівкові (у вигляді коштів на рахунках у кредитних установах). НБУ встановлює порядок організації готівкового і безготівкового обігу та їхню регламентацію.

2.2 Оцінка грошової системи в економічному розвитку України

Багато труднощів в економічному будівництві виникає через недосконалу грошову систему, будівля якої недовершена. Одна з найгостріших проблем української економіки - це платіжна криза, яка паралізувала економічний оборот і господарське життя, спотворила та зробила ненадійними відносини між підприємствами. Величезні капітали, які через інвестиції повинні рухати виробництво, консервуються в боргах і перебувають у бездіяльному стані. Платіжна криза в Україні створена штучно певними соціальними групами і є безпосереднім наслідком різного роду комбінацій ділків від економіки, нагромадження питань, що не вирішуються протягом десятиріччя, спотворених механізмів створення грошей, позбавлення боргів майнового статусу, ліквідації торгівлі грішми і комерційного кредиту та ін. У країнах з розвинутою ринковою економікою підприємства не мають жодної мороки зі стягненням грошових сум з покупців їхньої продукції. Як тільки згідно з договором підприємства відвантажили продукцію покупцям, вони передають документи в банк і перекладають на нього всі турботи щодо отримання грошей. У тому випадку, коли підприємства застосовують факторинг, тобто продають борги покупців їхньої продукції комерційним банкам чи факторинговим конторам, вони платять за послуги банків 1-2%, а в Україні - 80% чи навіть 300%. І грошовий капітал у них здійснює 200-300 оборотів за рік, а не 10, як у нас.

Попри те, що в Україні, як і в усьому світі, функціонує кредитна грошова система, боргам, за нашим законодавством, не надано майнових прав. Через це підприємства не можуть перетворити їх у гроші, що й зумовлює руйнівну платіжну кризу. У країнах з розвинутою ринковою економікою 3/4 розрахунків між підприємствами здійснюються за рахунок руху паперів, різного роду боргових вимог (векселів, чеків). В Україні ж влада визначила, що розрахунки повинні здійснюватися лише живими грішми і передусім готівкою, рух якої між підприємствами не відображається у звітах, а тому операції з нею не оподатковуються і є безконтрольними. Через недосконалість системи платежів у розрахунки вкладаються величезні грошові капітали - десятки мільярдів гривень, які мають скеровуватися в інвестиції. Капіталовкладення за рахунок внутрішніх ресурсів підприємств, по суті, згорнуті.

Розблокувати платіжну кризу можна неінфляційними методами. На створення грошей на базі векселя, а отже, і на рефінансування НБУ комерційних банків під заставу векселів інфляція не поширюється, бо кожній грошовій сумі відповідає певний обсяг товарної маси. Оскільки кредитні грошові зобов'язання доводиться гасити, гроші вилучаються з обігу і не справляють тиску на грошову масу, натомість її штучне звуження душить виробництво, підриває його ринок. Однак, вексель, на жаль, в Україні не набув широкого використання.

Таким чином, через заборону уряду на використання оборотних документів, передусім векселів, і неврегульованість відносин з використанням комерційного кредиту підривається база грошової системи країни, а підприємства позбавляються ліквідів, штучно робляться неплатоспроможними, банкрутами. Цим підходом не лише паралізуються розрахунки, а й народногосподарський оборот і процес відтворення в цілому.

Великої шкоди Україні завдає нав'язувана ззовні жорстка монетарна політика. Успішність рекомендацій монетаристів щодо регулювання економіки лише за допомогою кількості грошей не підтверджується ніде у світі. У найбільших країнах Європи темпи зростання грошової маси були значно вищими від рекомендованих ними (3-4% на рік, з урахуванням приросту реального ВВП). Наприклад, у Франції за відповідний період середньорічні темпи зростання грошової маси становили 5,9%, а середньорічний темп приросту реального ВВП - 2,2%, інфляції - 2,4%. Відповідні показники в Німеччині становили 7,3%, 2,6%, 2,5%, в Італії - 6,4%, 1,6%, 4,8%, у Великій Британії - 9,9%, 2,25%, 4,45%. Темпи приросту грошової маси виявилися у 2-2,8 рази вищими, ніж пропоновані сучасними монетаристами, і у 2,6-4,4 рази перевищують темпи приросту реального ВВП. Важливо підкреслити, що розрив між темпами приросту грошової маси і темпами приросту реального ВВП значно більший, ніж середні темпи інфляції в цих країнах, що зумовлює реальне зростання насиченості економіки грішми.

Україна досі не має реальної програми виходу з кризи. Те, що нам рекомендують закордонні радники як найпрогресивніший економічний курс, насправді є набором положень із застарілих концепцій ХVІІІ-ХІХ століть, принизливих для нас вимог МВФ, інших міжнародних фінансових організацій, провідних, високорозвинених країн. Вони проникнуті турботою не про піднесення і розквіт України, не про спорудження на її території нових, потужних найсучасніших підприємств, а про збут на її ринках своїх залежалих, морально застарілих товарів, привласнення наших багатств. Тож очевидно, що подібні рекомендації не придатні для України, яка перебуває в процесі державного будівництва, створення ринкових інститутів та інфраструктури.

У країні не сформовано внутрішнього ринку як бази національного економічного розвитку. Найуспішніше український ринок освоюють транснаціональні корпорації (ТНК) індустріально розвинених країн - США, Німеччини, Великої Британії, Франції. Для цього вони застосовують такий інструмент, як міжнародні фінансові організації (МФО). До співпраці з ними українську владу змушує величезний зовнішній борг. ТНК і МФО фактично здобули статус консолідованого члена українського уряду.

Надмірно розрісся експорт. Вивозиться з України 60% ВВП, переважно сировина. У хімічній і нафтохімічній промисловості обсяг експорту становить 80,2%, у чорній металургії - 75,4%, у деревообробній і целюлозній промисловості - 62,2% обсягу виробництва. У кольоровій металургії і легкій промисловості внаслідок використання давальницької сировини цей показник сягає відповідно 103 і 135,7% обсягу виробництва. Країни світу борються за експорт, на якому вони багатіють, а з України вивозиться все, що можна вивезти. Натомість гроші в Україну не повертаються.

Існуюче виробництво в Україні на 90% пов'язане із зовнішнім торговим оборотом. Це майже вдвічі більше, ніж у Німеччині і Великій Британії, в 5 разів - ніж у Японії, в 6 разів - ніж у США. Велика спрямованість на зовнішній ринок робить економіку України залежною від кон'юнктури світового ринку, звужує можливості країни щодо сталого економічного зростання.

Потенційні резерви відродження національної економіки, зокрема розвитку внутрішнього ринку, в Україні майже не задіяні. Активність внутрішнього ринку - це індикатор економічного розвитку країни. В узагальнюючому вигляді вона виявляється через співвідношення таких ринкових критеріїв, як попит і пропозиція. В дефіцитній економіці, притаманній адміністративній системі, проблемою завжди була пропозиція. Нині, в умовах вільного ринку Україна зіткнулася з проблемою попиту, вірніше з його відсутністю. Необхідно створити умови випереджувального зростання внутрішнього споживання та підвищення його частки в структурі ВВП і забезпечення на цій основі сталого розвитку економіки України. Подолання структурних деформацій і перехід до активізації розвитку внутрішнього ринку можливі лише за умови максимальної мобілізації внутрішніх ресурсів країни, підвищення ефективності і конкурентоспроможності виробництва, зростання трудової, творчої і підприємницької ініціативи громадян.

Шляхи зміцнення грошової системи України

Є кілька ключових позицій, які визначатимуть зміцнення грошової системи не лише у короткостроковій, а й у середньостроковій перспективі. Це насамперед курсова політика. Вже вказувалося на некоректність намагань штучно девальвувати гривню. Стимулювання експорту з використанням зазначеного інструментарію, використання девальвації як компенсуючого інструменту експортних втрат може дати лише тимчасові вигоди. Україна мала можливість переконатися у цьому на власному досвіді.

На відміну від девальвації, зміцнення валютних позицій національної грошової одиниці більш вигідне для України. Йдеться, по-перше, про здешевлення критичного імпорту енергоносіїв, що посідає дуже важливе місце в нашому торговому балансі. По-друге, Україна здешевлює технологічний імпорт машин та обладнання, що повною мірою відповідає стратегії інноваційного розвитку української економіки на наступне десятиріччя. По-третє, поступова ревальвація гривні, що нині відбувається, здешевлює обслуговування зовнішнього боргу. По-четверте, стабільний валютний курс -- це надійна основа зниження інфляції. По-п'яте, ревальвація -- важливий чинник підвищення не лише реальних доходів населення, а й вартості активів підприємств та фінансових (зокрема банківських) установ, номінованих у доларах. Нарешті, по-шосте, сильна гривня -- це важлива передумова зміцнення інвестиційного потенціалу, зокрема залучення в національну економіку іноземних капіталів. Україна має розраховувати саме на такі результати, добре розуміючи, що вони можливі лише в довгостроковій перспективі. Ті ж, хто живе сьогоднішнім днем, опікується лише поточними проблемами (це закид на адресу уряду), обстоюють протилежне -- девальваційне знецінення національної грошової одиниці.

Звісно, у будь-якому разі не йдеться про штучну ревальвацію. Існує необхідність істотної лібералізації валютного ринку і запровадження політики гнучкого валютного курсу, який має визначитися взаємодією ринкових факторів, вільних від адміністративних обмежень. Ця позиція найбільшою мірою відповідає логіці євростратегії України, адже саме такий валютний режим збалансовує реальний попит на іноземну валюту з її пропозицією, врівноважує торговельний баланс, сприяє економічному зростанню.

В останні два роки грошово-кредитна політика НБУ набула більшої визначеності. Однак Україна припустилася б небезпечної помилки, якби почала замовчувати існуючі і в цій сфері проблеми. Тим більше що на багато запитань поки що немає відповіді.

Добре відомо, що дійовість грошово-кредитної політики визначається здатністю Національного банку регулювати грошові потоки та структуру грошового ринку. Наші проблеми у цій площині також не становлять жодної таємниці. Зрозуміло, по-перше, що грошово-кредитна політика не може бути ефективною, коли поза банками обертається понад 40% грошової маси. Ці гроші фактично не піддаються регулятивним діям НБУ. По-друге, грошово-кредитна політика не може бути ефективною, коли фактично не діють механізми дисконтного рег...