Грошова система

Україну має турбувати і проблема здешевлення механізмів грошової стабілізації -- якою ціною вона досягається? Раніше ніколи про це не говорили. Це, знову ж таки, багатоаспектна проблема. Один із аспектів -- кредити МВФ, які спрямовуються виключно на підтримку національної валюти. З 1994 по 2000 рік вони становили 3368,5 млн. дол. Лише на підготовку грошової реформи 1996 року було витрачено майже 2 млрд. дол. відповідних запозичень. Про це із зрозумілих причин не говорилося. Нині за це потрібно розплачуватися. Як відомо, НБУ, який розраховується по боргах з МВФ, грошей як еквівалента вартості не створює. Він лише друкує знаки вартості, яка створюється живою працею у реальній економіці. Купуючи валюту на відповідні цілі, НБУ обслуговує свої зовнішні зобов'язання за рахунок інфляційного податку. Торік практично вся емісія була спрямована на розрахунки з кредиторами. Здійснено близько 1 млрд. дол. боргових платежів. Це також ціна стабілізації.

Існують й інші не менш гострі проблеми, без розв'язання яких говорити про надійність грошової стабілізації було б передчасно. У контексті проблеми, що розглядається, для нас дуже важливе удосконалення немонетарних інструментів грошової стабілізації. Нині це має стати головною турботою уряду, його економічного блоку. Тут є багато позицій, однак зупинимося лише на визначальних. По-перше, збереження політики бездефіцитного і водночас збалансованого бюджету. У нас немає альтернативи цьому. Бездефіцитний бюджет -- не лише основа стабільності гривні, а й головний інструмент зниження боргового навантаження на економіку. По-друге, відчутне зниження податкового тягаря. Податкова складова в структурі витрат, а відтак і в ціновій динаміці, залишається надзвичайно високою. По-третє, створення ефективного антимонопольного конкурентного середовища і насамперед -- подолання свавілля природних монополій, які весь час штучно завищують тарифи. Зазначу, що це найслабше місце у політиці реформ. По-четверте, детінізація української економіки та ін. Рада НБУ готова активно співпрацювати насамперед з Міністерством економіки із цих питань. Знову ж таки, йдеться про органічне поєднання інструментарію грошово-кредитної та немонетарної антиінфляційної політики. Реалізація поставлених Президентом України завдань щодо відчутного поглиблення стабільності гривні можлива лише на основі такого комплексного підходу.

Грошово система не є довільним витвором державної влади, а залежить від реально існуючих економічних відносин. Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади.

Так, було досліджено, що багато труднощів в економічному будівництві виникає через недосконалу грошову систему, будівля якої недовершена. Одна з найгостріших проблем української економіки - це платіжна криза, яка паралізувала економічний оборот і господарське життя, спотворила та зробила ненадійними відносини між підприємствами. Великої шкоди Україні завдає нав'язувана ззовні жорстка монетарна політика. У країні не сформовано внутрішнього ринку як бази національного економічного розвитку. Найуспішніше український ринок освоюють транснаціональні корпорації (ТНК) індустріально розвинених країн. Потенційні резерви відродження національної економіки, зокрема розвитку внутрішнього ринку, в Україні майже не задіяні.

Є кілька ключових позицій, які визначатимуть зміцнення грошової системи не лише у короткостроковій, а й у середньостроковій перспективі. Це насамперед курсова політика. На відміну від девальвації, зміцнення валютних позицій національної грошової одиниці більш вигідне для України. Рада НБУ готова активно співпрацювати насамперед з Міністерством економіки з питань поліпшення функціонування грошової системи України та її елементів. Йдеться про органічне поєднання інструментарію грошово-кредитної та немонетарної антиінфляційної політики. Реалізація поставлених Президентом України завдань щодо відчутного поглиблення стабільності гривні можлива лише на основі такого комплексного підходу.

Динаміка грошових агрегатів в Україні у 2008-2013 рр.

Значення коефіцієнта готівки у 2008-2013 рр.

Співвідношення готівкових грошей, що знаходяться поза банками і показника ВВП

Динаміка коефіцієнта монетаризації економіки за 2008-2012 рр.

Показники доларизації економіки України за методикою МВФ

Індекси споживчих цін в України з 2000 р. по 2013 р.

3. Вдосконалення грошової системи України

3.1 Адаптація зарубіжного досвіду досвіду щодо розвитку грошової системи України

На даний момент Україна стикнулася з рядом проблем, пов'язаних із розгортанням світової фінансово-економічної кризи. Світова економічна криза в умовах відкритості економіки України вплинула на функціонування фондового, грошово-кредитного та валютного ринків. Також виникли проблеми в реальному секторі економіки. Україна стикається з поєднанням напруженої ситуації з ліквідністю на міжбанківському ринку, різким зниженням вартості активів, дефіцитом кредитних ресурсів і уповільненням економічного зростання.

Актуальною проблемою залишається забезпечення якісного розвитку банківської системи за рахунок підвищення ефективності діяльності банків, здійснення прогресивних структурних зрушень, зниження ризиків їх діяльності.

Курс на європейську інтеграцію є природним наслідком здобуття Україною незалежності. Його витоки -- в історії нашого народу й усвідомленні права жити в демократичній, економічно розвинутій, соціально орієнтованій країні. Його мета -- створення шляхом масштабних внутрішніх перетворень умов для входження до спільноти європейських розвинутих країн. Сьогодні цей курс є домінантою внутрішньої та зовнішньої державної політики. Відносини України з Європейським Союзом у сучасній зовнішньо- і внутрішньополітичній ситуації мають для неї винятково важливе значення. Йдеться не просто про більш-менш активні контакти з одним із найавторитетніших зарубіжних партнерів, але й про можливість здійснення Україною стратегічного вибору на перспективу, від якого залежатимуть місце і роль нашої держави у новій системі міжнародних відносин, у тому числі економічних і валютно-фінансових. Щодо власне валютно-фінансових аспектів інтеграції України до Європейського Союзу, то у 1992 р. у Маастрихті було сформульовано основні вимоги до країн, які бажають приєднатися до Європейського валютного союзу ("Маастрихтські критерії"). Маастрихтські критерії валютної конвергенції країн ЄС передбачають:

* стабільність цін: середній річний рівень інфляції в окремій країні не має перевищувати відповідний рівень трьох країн ЄС із найкращими показниками і не може бути вищий за 1,5 %;

* "бездефіцитність бюджету": внутрішній борг окремої країни не перевищує 60 % ВНП, а зовнішній -- 3 %;

* збалансованість процентних ставок: їхній середній річний рівень в окремій країні не має перевищувати відповідний рівень країн ЄС із кращими показниками і не може бути вищий за 20 %;

* стабільність валютних курсів: валюта окремих країн не девальвується без згоди інших країн-учасниць і має відповідати нормам ЄС,

Порівняння зазначених критеріїв з параметрами розвитку України має на сучасному етапі переважно теоретичний характер. Водночас ці критерії можуть розглядатися і з суто практичного погляду як певні орієнтири для макроекономічної стабілізації в Україні, розвитку її грошово-кредитної та валютної сфер. Переважна більшість показників валютно-фінансового розвитку України відповідає цим критеріям. Разом з тим, аналіз окремих макроекономічних показників свідчить про невисокий рівень економічного розвитку України в цілому, значне відставання за рівнем ВВП на душу населення, відносно невелику частку країн ЄС в експорті Україні порівняно з іншими країнами -- сусідами ЄС, низький рівень прямих іноземних інвестицій і значний рівень інфляції. За цими показниками Україна суттєво відстає не тільки від країн ЄС, а й від країн Центральної та Східної Європи. Кардинальна зміна якісних і кількісних показників соціально-економічного розвитку України є головною передумовою зміни економічної моделі співробітництва України з ЄС.

Важливою подією у процесі формування відносин України та ЄС став Указ Президента України про затвердження Стратегії інтеграції України до ЄС від 11 червня 1998 р., де визначено пріоритети діяльності органів виконавчої влади на період до 2007 р. Стратегія інтеграції України в Європейський Союз враховує положення Стратегії ЄС щодо України від 4 жовтня 1994 р., Спільної стратегії ЄС щодо України від 11 грудня 1999 р., а також відповідних рішень Ради ЄС, декларацій та інших документів ЄС, котрі стосуються України.

Щодо вибору Європейським Союзом політики сусідства стосовно України на сучасному етапі, то вона не в останню чергу, визначається наявним значним відокремленням народного господарства країни від сучасних тенденцій економічного розвитку на європейському континенті. По-перше, рівень соціально-економічного розвитку України є одним з найнижчих у Європі навіть, враховуючи паритет купівельної спроможності. По-друге, Україна все ще недостатньо включена в систему міжнародного, і перш за все, європейського поділу праці. По-третє, Україна для ЄС все ще не стала вагомим торговим партнером: частка України в торгівлі товарами ЄС становить в імпорті в 1993 р. -- 0,2 %, у 2003 р. -- 0,4; в експорті -- 0,3 та 0,6 відповідно; у торгівлі послугами ЄС усього 0,2 % у 2003 р. Зазначимо, що і за часткою ЄС у зовнішній торгівлі Україна займає лише 11 місце серед країн-сусідів. По-четверте, вагомою є технологічна відсталість України від ЄС: українська індустрія випускає продукцію трьох-- чотирьох технологічних укладів (ЄС -- п'яти -- шести), експортуючи в ЄС переважно продукцію другого технологічного укладу. Взаємна торгівля має, в основному, міжгалузевий і міжукладний технологічний характер, що значно звужує матеріальну основу реальної економічної інтеграції. По-п'яте, Україна все ще знаходиться осторонь основних міжнародних інвестиційних потоків, у т. ч. європейських. І хоча на початок 2007 р. загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну досяг майже 20 млрд. дол. СІНА, що у 2,1 раза більше, ніж на відповідну дату попереднього року, і становить 423,3 дол. на одну особу, все ж експерти вважають, що для їх значного впливу на структурні зміни необхідний рівень щонайменше 1000 дол. США на одну особу.

За показником інвестицій на душу населення Україна в десятки разів відстає від країн Східної Європи. Незавершеність Інституційних перетворень, надмірне втручання державних органів у господарську діяльність підприємств і корупція не сприяють надходженню в Україну світових фінансових потоків. Тому зміна інвестиційного клімату та покращення міжнародного іміджу України -- першочергове завдання всіх органів влади.

З метою сприяння діяльності стратегічних іноземних інвесторів в Україні необхідно:

* поліпшити інформаційне обслуговування іноземних інвесторів, просувати українські проекти і програми за кордон шляхом проведення інвестиційних семінарів і видання спеціалізованих інформаційних бюлетенів;

* створити єдину спеціалізовану державну структуру для концентрації та поширення інформації про можливість інвестування в Україні;

* розробити та впровадити концепцію залучення іноземних інвестицій до депресивних регіонів України;

* відновити дію стимулів у межах Спеціальних економічних зон (СБЗ) та ТПР, спрямованих на формування високотехнологічного, у т. ч. експортного, потенціалу України.

На основі Стратегії інтеграції України до ЄС розроблено галузеві програми та національну Програму інтеграції України до ЄС, затверджену Указом Президента України від 14 вересня 2000 р. Програмою передбачені розробка комплексу конкретних практичних заходів щодо реалізації загальних принципів співробітництва з ЄС, подальше розгортання інститутів сприяння розвитку відносин з ЄС на всіх рівнях -- національному, регіональному й місцевому, на рівнях державних і недержавних організацій, а також систематичне й цілеспрямоване формування в українському суспільстві стійкої про-європейської більшості. З метою організаційного забезпечення реалізації національної Програми інтеграції України до ЄС, відповідно до Указу Президента України від 26 листопада 2001 p., запроваджено інститут Уповноваженого України з питань європейської інтеграції. Програмою були визначені короткострокові (2000--2001), середньострокові (2002--2003) та довгострокові (2004--2007) завдання інтеграції України до ЄС. Серед пріоритетних завдань: гармонізація законодавства відповідно до норм ЄС; якнайшвидше набуття членства у Світовій організації торгівлі (СОТ); проведення консультацій і переговорів щодо заснування зони вільної торгівлі з ЄС; укладання двосторонніх угод про вільну торгівлю з державами -- кандидатами на вступ до ЄС; послідовне здійснення кроків для забезпечення участі України в роботі Європейської Конференції, заходах у межах Спільної зовнішньої політики та політики безпеки ЄС, спільних проектах у межах програм фінансової підтримки ЄС -- PHARE і TACIS із прикордонного співробітництва. У Посланні Президента України до Верховної Ради України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002--2011 pp." (травень 2002 р.) були визначені практичні кроки України у напрямі європейської інтеграції впродовж 2002--2011 pp. У Посланні, зокрема, зазначено:

* 2005--2007 pp. -- проведення переговорного процесу і створення Митного союзу між Україною та ЄС, метою якого має стати поступове усунення митних, правових і технологічних перепон у цій сфері;

* 2007--2011 pp. -- повне виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС і копенгагенських критеріїв членства в Євросоюзі;

* 2011 р. -- створення реальних передумов для вступу України до ЄС.

Велике значення для подальшого розвитку економічного співробітництва України з ЄС мав дев'ятий самміт Україна -- ЄС, який відбувся 1 грудня 2005 р. Під час самміту Євросоюз підтвердив свою готовність до поглиблення економічної інтеграції з Україною, сприяння вступу до СОТ, висловив сподівання на прискорення започаткування переговорів щодо створення зони вільної торгівлі.

Було також підписано Меморандум про взаєморозуміння щодо співпраці в енергетичній сфері. Він передбачає подальший розвиток співпраці за такими напрямками:

* ядерна безпека;

* інтеграція ринків електроенергії та газу;

* підвищення безпеки енергопостачання та транзиту вуглеводнів;

* структурна реформа;

* підвищення стандартів із техніки безпеки та охорони довкілля у вугільній галузі;

* енергоефективність.

Було підписано Угоду про співробітництво щодо цивільної глобальної навігаційної супутникової системи (ГНСС) між Європейським Співтовариством, його державами-членами та Україною. За оцінками європейських експертів, уже через декілька років після становлення, обсяг цього ринку перевищуватиме 230 млрд євро й охоплюватиме всі основні сфери суспільного життя. Підписання зазначеної угоди створює передумови для залучення нашої країни до реалізації Першої космічної програми ЄС та членства України в Європейському космічному агентстві.

Підписано також Угоду між Україною та ЄС про деякі аспекти повітряного сполучення. Ця угода є необхідною передумовою для подальшого розвитку співпраці в транспортному секторі, зокрема в контексті формування "спільного авіаційного простору" й укладання угоди про поглиблену співпрацю в галузі авіації.

На цьому ж самміті ЄС оприлюднив рішення про падання Україні ринкового статусу. В офіційному журналі ЄС було опубліковано Регламент № 2117/ 2005, за яким Україну вилучено з переліку "країн із перехідною економікою". Це рішення набуло чинності з ЗО грудня 2005 р.

Зважаючи не те, що Україна набула статусу безпосереднього сусіда розширеного Європейського Союзу, особливо важливого значення набуває оновлення стратегії розвитку транскордонного співробітництва, заснованої на європейських принципах.

В Україні є достатнє правове підґрунтя для транскордонного співробітництва -- це і міжнародні акти, до яких приєдналась Україна, і Закон України "Про транскордонне співробітництво". Проте його розвиток гальмується відсутністю комплексного підходу до організації співпраці, побудованої на балансі національних і регіональних інтересів.

З метою активізації розвитку транскордонного співробітництва необхідно вжити низку заходів:

* інтенсифікувати процеси євро-інтеграції з використанням інноваційної моделі проникаючої транскордонної (ТКС) й транс-секторальної двосторонньої інтеграції, поглиблення на цій основі міждержавних двосторонніх зв'язків з метою посилення інтегральної конкурентоспроможності регіонів країн-партнерів;

* забезпечити становлення багаторівневої системи співпраці між українськими регіонами та регіонами сусідніх держав шляхом формування в межах великих євро регіонів окремих локальних транскордонних об'єднань;

* розробити нову Комплексну програму розвитку транскордонного співробітництва з урахуванням нової геополітичної ситуації, інструментарій і механізми співпраці з ЄС (попередня Програма в основному виконана). Пріоритетами Програми мають стати: інституційний розвиток, розвиток інфраструктури пунктів перетину кордону, розбудова транспортної інфраструктури та міжнародних транспортних коридорів, розвиток економічного співробітництва, спільні природоохоронні програми, розвиток людських ресурсів, культурне, інноваційне та науково-дослідницьке співробітництво;

* забезпечити відповідну систему фінансування ТКС із залученням державних, місцевих і приватних фінансів, а також коштів міжнародних організацій. Для забезпечення державної фінансової підтримки програм і проектів розвитку транскордонного співробітництва доцільно використати механізми, закладені у Законі України "Про транскордонне співробітництво", а також залучити інструментарій і фінансові можливості відповідних програм ЄС;

* постійно проводити моніторинг реалізації транскордонних програм і проектів, своєчасно вносити корективи і прогнозувати тенденції розвитку.

У кожній області доцільно створити євро-регіональні представництва, відповідальні за підготовку, експертизу і моніторинг транскордонних проектів. Необхідно проводити навчання кадрів для системи територіального управління, готувати спеціалістів, ознайомлених з проблематикою ТКС. Слід розвивати інформаційне забезпечення ТКС з метою підвищення поінформованості населення про можливості співпраці, розвиток громадянського суспільства, впровадження загальноєвропейських цінностей. Сучасними завданнями транскордонного співробітництва в Україні мають стати європейські пріоритети у цій сфері, а саме: залучення економіки прикордонних регіонів до європейських ринків, вирішення проблем довкілля і охорони здоров'я, протидії організованій злочинності та "тінізації" економіки, забезпечення безпеки кордонів, боротьба з нелегальною міграцією, активне сприяння контактам між людьми.

Головним інструментом євро-інтеграції є внутрішні перетворення. їхній зміст визначають три вектори: політичний (розвиток демократичних інститутів для забезпечення верховенства права, свободи ЗМІ, дотримання прав людини тощо), економічний (створення конкурентоспроможної ринкової економіки) і правовий (адаптація українського законодавства до законодавства ЄС).

Тривалий підготовчий період перетворив весь комплекс відносин Україна -- ЄС на стрижень стратегії економічного та соціального розвитку нашої держави. Саме меті європейської інтеграції України нині підпорядковані інституційні перетворення, вся політика внутрішніх реформ.

Головним завданням в економічній сфері має стати створення конкурентоспроможної ринкової економіки, покращення інвестиційного клімату, забезпечення макроекономічної стабілізації та сталого зростання.

На поточний момент є низка проблем економічного характеру, які є актуальними і для України, і для країн Євросоюзу. їхнє розв'язання вимагає тісного співробітництва. Передусім йдеться про енергетичну сферу. Надійне енергозабезпечення і диверсифікація поставок енергоносіїв є одним із найнагальніших завдань національної безпеки України. Водночас життєво важливе значення для Європи і для Української держави має підтримання наявних та створення нових транспортних коридорів, зокрема у контексті реалізації проекту Євроазіатського нафтопереробного коридору. Окремої уваги потребує питання ядерної безпеки, у тому числі проблеми Чорнобильської АЕС та відповідної допомоги з боку ЄС.

Нагальним залишається завдання наближення політики України у сфері зайнятості та соціальної політики до стандартів і практики ЄС. Підвищення якості життя стане найкращим аргументом правильності європейського вибору, забезпечить широку громадську підтримку курсу реформ.

Важливим євро-інтеграційним завданням є адаптація українського законодавства до норм і стандартів ЄС та ефективне впровадження їх у практику. В Україні загалом сформовано нормативно-правову базу й інституційний механізм адаптації. Тому на часі завершення цього процесу та наступна імплементація законодавчих актів.

Наближення до стандартів ЄС потребує комплексних інституційних, політичних, соціально-економічних і гуманітарних реформ, результативність яких оцінюється за Копенгагенськими критеріями. На нинішньому етапі Україна співробітничає з ЄС на партнерських засадах, формуючи передумови для поступового входження до європейської спільноти. Важливим кроком на цьому шляху стало прийняття Плану дій Україна -- ЄС у рамках Європейської політики сусідства. Своєчасне! якісне виконання Плану дій дасть змогу створити передумови для нового формату двосторонніх відносин -- нової Угоди про партнерство і співробітництво. Саме у ній і мають бути окреслені питання щодо перспектив членства України в ЄС. Підготовка цього документа розпочалася у 2006 р.

В економічній співпраці нової української влади з Об'єднаною Європою визначено три першочергові етапи, які наведено у "Дорожній карті", затвердженій для виконання зазначеного Плану дій:

* визнання з боку Європейського Союзу ринкового статусу української економіки (це питання було вирішено наприкінці 2005 р., що наочно засвідчило серйозність намірів ЄС розвивати відносини з Україною);

* врегулювання питання торгівлі сталеливарними виробами між Україною та ЄС з урахуванням збереження обсягів традиційних поставок до нових держав -- членів ЄС;

* вивчення економічних передумов для укладання угоди про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС.

Успішна реалізація Плану за результатами 2005 р. дає підстави активізувати розгляд питань про поступове спрощення візового режиму та забезпечення соціального захисту українських трудових мігрантів у країнах -- членах Євросоюзу.

У відповідь на практичний розвиток співробітництва з Євросоюзом Україна також може очікувати від країн -- членів ЄС скасування імпортних квот, збалансування торговельних потоків, компроміс щодо спільного розв'язання інших актуальних питань.

Належна імплементація Плану дій не лише стимулюватиме внутрішні політичні й економічні реформи в державі, а й істотно поглибить відносини України та ЄС, у тому числі шляхом отримання доступу до внутрішнього ринку Союзу. Разом з тим Україна вже зараз пропонує європейській стороні розпочати діалог про нову довгострокову політику, її мета -- відчинити для України двері Євросоюзу відповідно до статутних документів ЄС. І хоча вступ України до ЄС -- тривалий процес, але за умови сконцентрованих напружених зусиль з боку влади, за підтримки всього українського суспільства, а також за сприятливого розвитку подій всередині ЄС цей шлях є реальним і може бути подоланий у середньостроковій перспективі.

Чергове розширення Європейського Союзу у 2004 та 2007 рр. ставить перед Україною два завдання. Перше з них -- це необхідність прискорення економічних реформ в цілому та реструктуризації виробництва зокрема. Адже можливість скористатися позитивними ефектами розширення багато в чому визначається рівнем і динамікою розвитку української економіки, її здатністю швидко адаптуватися до змін на міжнародних ринках. Друге полягає в необхідності пошуку нової моделі співробітництва з розширеним Євросоюзом, реалізація якого, у свою чергу, залежатиме від економічних перетворень в Україні та переходу на інноваційний шлях розвитку.

Щодо внутрішньо економічних кроків, то Україна має здійснити низку невідкладних фундаментальних системних трансформацій, а саме:

* реалізувати стратегію випереджувального розвитку, яка має забезпечити щорічні темпи зростання ВВП в Україні на рівні не нижче 6--7 % (у 1,5-- 2 рази вищі, ніж загалом у країнах ЄС), істотне подолання на цій основі розриву в обсягах ВВП на одну особу між Україною та державами -- членами ЄС;

* опанувати інноваційну модель структурної перебудови та зростання, реалізація якої має забезпечити суттєве підвищення конкурентоспроможності української економіки, утвердження України як високотехнологічної держави;

* забезпечити цілеспрямовані передумови для скорочення розриву в рівні й якості життєвих стандартів з країнами ЄС, утвердження середнього класу -- основи політичної стабільності та демократизації суспільства, значне обмеження загрозливої диференціації доходів населення та подолання бідності.

У реалізації економічного співробітництва з ЄС Україна орієнтується на необхідності запровадження інтеграційної ідеології економічних відносин, що передбачає інтеграцію України в економічні та соціальні структури ЄС, поступове входження України до єдиного внутрішнього ринку ЄС, створення повноцінного конкурентного середовища.

Водночас маємо активно працювати над вирішенням завдань так званої секторальної (або галузевої) інтеграції. Йдеться про поглиблення інтеграційних процесів між нашою державою та ЄС в енергетичній сфері, співробітництво у розвитку транспортно-комунікаційних мереж, в інформаційній сфері та галузях високих технологій.

Ключова увага має належати розробці та реалізації стратегії забезпечення конкурентоспроможності національної економіки на ринку ЄС з відповідними умовами та етапами підготовки внутрішнього економічного середовища до європейських вимог, а саме: досягнення європейського рівня продуктивності праці, прибутковості виробництва, заробітної плати та ін.

Останніми роками намітився позитивний процес інтенсифікації стосунків України з Європейським Союзом. Так, на початку 2007 р. у Києві відбулося засідання Україна -- трійка ЄС. Захід здійснено в контексті посиленого політичного діалогу, в ході якого розглядалося питання укладання нової рамкової угоди, регіонального співробітництва й енергетичної безпеки.

У межах діалогу Україна -- ЄС з 29 січня по 1 лютого у Києві перебувала робоча група ЄС з питань Східної Європи та Центральної Азії. Візит мав велике значення для формування основних концептуальних підходів двосторонніх відносин напередодні переговорів з укладання рамкової угоди.

Підготовка нової рамкової угоди з ЄС, на думку української сторони, має засновуватися на принципі економічної інтеграції. Одним з її принципів має стати створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, шлях до чого відкриється після вступу країни до СОТ.

Сторонам також необхідно вийти на підписання угод про спрощення візового режиму та реадмісію, парафованих у рамках Гельсінкського самміту "Україна -- ЄС" у жовтні 2006 р. Належну увагу слід приділити й реалізації спільних проектів у межах європейської політики сусідства. В цілому, Україна усвідомлює, що найближчі роки матимуть вирішальне значення для визначення перспектив відносин з Європейським Союзом. Таким чином, Україна перебуває на важливому етапі -- пошуку свого місця в новій системі міжнародної спільноти, побудові нових відносин з європейськими структурами. Велика держава Україна має вигідне геополітичне положення і всі умови для сталого розвитку. Досягти цього можливо тільки за чітко спрямованої, виваженої політики, створення чіткої законодавчої та нормативно-правової бази, відповідних інституцій, які відкривають широкі можливості для реалізації планів економічного і соціального розвитку, національної безпеки і дасть змогу посісти нашій державі гідне місце у Європейській спільноті незалежних держав.

3.2 Проблеми сучасної грошової системи України і підходи до їх вирішення

Вітчизняного товаровиробника гнітить не тільки завищений курс гривні та надмірні податки. Не дає йому розгорнутися і примітивний набір існуючих у нас грошових знаків.

У нашій країні є найрізноманітніші види грошових знаків, але є один специфічний, якого немає і ніколи не було в історії сучасної України. Цим грошовим знаком є ??банківський квиток або банкнота, яку відносять до розряду кредитних грошей.

У сучасному світі банкнота - це безстроковий кредит центрального банку, виданий комерційному банку під заставу його портфеля кредитів суб'єктам господарської діяльності. Зрозуміло, що всі кредити повинні мати хороше забезпечення. Краще забезпечення в цьому випадку - це іпотека нерухомості.

Таким чином, кількість банкнот необхідне для звернення визначається не потребами державного бюджету в платіжних засобах, не обсягом надходить до країни і не величиною золотовалютних резервів центрального банку, а потребами товарного обігу в засобах обігу і платежу.

Суб'єкт господарювання (у даному випадку він виступає в якості покупця-позичальника) оплачує взятими в кредит банкнотами купівлю факторів виробництва, необхідних йому для випуску продукції. У свою чергу, одержувач банкнот (тобто продавець якогось товару) використовує їх надалі як засіб платежу.

Повернемося до покупця-позичальника. Щоб погасити свій кредит, покупець-позичальник проситиме за вироблений ним товар або повноцінні гроші, які він потім повинен буде міняти на банкноти, або безпосередньо банкноти. Таким чином, обіг банкнот саме по собі здатне підтримувати попит на самих себе. Після погашення кредиту покупцем-позичальником банкноти повертаються до комерційного банку, який може їх видати в кредит знову або ж повернути до центрального банку.

У разі якщо покупець-позичальник не може з якихось причин повернути комерційному банку кредит, а банк не може стягнути та реалізувати майно позичальника в рахунок погашення боргу, банк списує безнадійну заборгованість собі на збиток, а з центральним банком розраховується банкнотами зі свого резерву банкнот .

Таким чином, на відміну від паперових грошей, банкнота перебуває в обігу лише до тих пір, поки існує забезпечує її комерційний кредит. Після його погашення вона повертається до центрального емісійний банк. Те, що банкнота завжди повертається в емісійний банк, є специфічною особливістю саме цього грошового знака.

Наявність товарного забезпечення банкноти обмежує розміри емісії цих грошових знаків. Тому випуск банкнот не здатний створити інфляційну загрозу для економіки.

Потужна банкнотна емісія (рефінансування НБУ під заставу кредитів забезпечених іпотекою) здатна лихварські за своєю економічною природою кредити українських банків перетворити на нормальні комерційні позики.

Грошовий знак, емітований Національним банком України, зможе виконувати функції банкноти тільки в тому випадку, якщо йому не доведеться за сумісництвом «працювати» казначейським білетом. Одне з іншим не сумісне.

Державне казначейство має буде випускати свій грошовий знак (казначейський квиток). Якщо казначейський білет не прийматимуть учасники ринку на сплату поставок державі, то Держказначейство зможе пропонувати його на грошовому ринку тим, кому такі квитки потрібні для сплати податків. Вирученими грошовими знаками Держказначейство зможе оплачувати витрати держави.

Такий механізм обігу казначейських квитків не дозволить видаткової частини бюджету стати інфляційним чинником. Перевищення пропозиції казначейських білетів над попитом призведе до падіння їхньої ціни, і, як наслідок, до балансу видаткової і дохідної частин бюджету .

Висновки

Йозеф Шумпетер свого часу зауважив, що підставою для емісії грошових знаків є приватна власність.

Як ми вже говорили, банкнота повинна мати відповідне забезпечення у вигляді банківських кредитів суб'єктам господарювання. У свою чергу, банківський кредит має бути надійно забезпечений власністю позичальника або його поручителя. Надійність цього забезпечення визначається ефективністю дій держави щодо забезпечення зобов'язань, взятих на себе власником. Говорячи інакше, забезпеченість банкнотної емісії визначається наявністю в суспільстві повноцінної приватної власності.

Без приватної власності не може бути іпотеки, без іпотеки неможлива забезпеченість кредитів, без забезпеченості кредитів безглузда емісія банкнот. Тобто без приватної власності банкнота перетворюється на звичайні паперові гроші або казначейський квиток.

Приватна власність існує тоді, коли права власності захищені законом і державою і коли активи, що знаходяться у власності, виступають гарантією (забезпеченням) зобов'язань, взятих на себе власниками.

В даний час інститут приватної власності в України є привілеєм невеликої групи населення, яка має відношення до провідних промислово-фінансовим угрупованням країни і великим міжнародним структурам. Вся інша країна живе в умовах, що більше нагадують бурхливі часи епохи європейського Відродження: рекет держструктур, розгул рейдерства, свавілля та здирництво чиновників, повсякденність замовних вбивств і повальна продажність суддів. У таких умовах, не довіряючи державі, не сподіваючись на його захист і, більш того, побоюючись держави, більшість суб'єктів господарювання воліють працювати в тіньовій економіці, закони якої не передбачають права на недоторканність приватної власності.

Поділ суспільства на тих, чия власність захищена державою, і тих, чиї активи знаходяться поза його захисту, є основною причиною існування тіньової економіки в постсоціалістичних країнах і країнах.

Ми не будемо детально зупинятися на цьому твердженні, оскільки ця тема досить повно розкрита в роботах Ернандо де Сото.

Держава в суспільстві приватних власників - це скромний і ввічливий охоронець супермаркету, сумлінно і за помірну плату виконує свою роботу по захисту прав приватних власників та забезпечення виконання взятих ними на себе зобов'язань. Б'є кийком по голові він тільки тоді, коли ви порушуєте права чиєїсь приватної власності.

Для кожного, хто залучений у процес реалізації своїх прав в Україні, очевидно, що приватна власність і наша держава - речі малосумісні. Що б не говорили апологети держави про те, що інститут держави є неминучим наслідком суспільного прогресу, ніхто поки що не зміг виразно пояснити, навіщо нормальним, нехай навіть прогресивним людям потрібні для спілкування такі посередники, як суддя, дільничний міліціонер і співробітник служби соціального забезпечення.

Швидше за все, ні ми, ні наші нащадки вже не будемо настільки хороші, аби обійтися без держави. Держава як суспільний інститут залишиться з нами до кінця. Але так хочеться, щоб держава стала якось краще до нас ставитися. Чи можливо це?

Може бути, прийняти на цю тему спеціальний закон? Думаю, цього недостатньо. Ще апостол Павло зауважив, що закон нічого не довів до досконалості.

У світі безліч хороших і розумних законів, але тільки в одних країнах вони працюють, а в інших - ні. В одних країнах різноманітні державні люди (політики, депутати, держслужбовці тощо), спираючись на закон, захищають права приватних власників, в інших, навпаки, використовують законодавство для привласнення чужого майна.

Все залежить від того, як представники держави ставляться до закону, який вони повинні виконувати. Характер цього відношення визначається не стільки особистими якостями окремих представників держави, їхніми політичними переконаннями і рівнем освіченості, скільки ставленням населення до держави в цілому, до його окремих інститутів і його представників зокрема.

Ніколи держава не була і не буде людині ні покровителем, ні помічником, ні партнером, ні другом. Держава, у кращому разі, здатна бути тільки найманим охоронцем. Якщо цей охоронець не відчуває, що за погану поведінку його битимуть, то незабаром він починає нахабніти і перетворюватися на хазяїна країни.

Очевидно, народ повинен здійснювати контроль за своєю державою. Зрозуміло, що встановлення такого контролю зажадає від населення країни певних зусиль. Контроль за діяльністю держави - це перше і, напевно, саме основна умова доступу населення до прав на приватну власність.

У кінцевому підсумку все залежить від людей, що населяють країну. Від того, як вони відносяться до тих чи інших процесів, які протікають у житті їхнього суспільства. Наскільки готові до того, щоб щось робити, щоб якось змінити ситуацію у своїй країні на краще. Від того, як вони ставляться один до одного і наскільки ясно і тверезо усвідомлюють можливі наслідки своїх дій або своєї бездіяльності.

До таких досить несподіваних висновків призводить розгляд грошової системи Україна.

Размещено на Allbest.ru