Проблеми забезпечення місцевих бюджетів фінансовими ресурсами

В Люксембурзі, Іспанії, Австралії, Канаді, Великобританії “податкову автономію” місцевих бюджетів забезпечують непрямі місцеві податки. До них відносяться загальний місцевий податок на споживання, різні акцизи, податки на користування так званими “суспільними благами” (тобто місцями громадського відпочинку, спортивними об'єктами і т.п.). В Люксембурзі, наприклад, місцеві непрямі податки складають 54%. поточних доходів місцевих бюджетів, В Іспанії - 43 %.

Таблиця 3.1. Структура доходів різник ланок бюджетної системи у деяких країнах.

Країни	Центральний бюджет	Бюджети членів федерації	Місцеві бюджети	Бюджет фондів соціального страхування
Федеративні держави
Австрія	46,5	21,8	15,3	31,9
Канада	38,2	53,6	27,9	6,2
США	31,9	47,6		30,7
Німеччина	29,2	27,0	16,2	42,0
Швейцарія	29,2	30,4	21,5	37,5
Унітарні держави
Бельгія	54,7	-	12,5	50,9
Великобританія	78,2	-	27,6	18,9
Данія	68,3	-	49,7	12,8
Ірландія	79,6	-	36,7	18,8
Іспанія	44,4	-	25,9	45,6
Італія	66,4	-	39,8	51,9
Люксембург	62,4	-	14,0	36,8
Нідерланди	50,6	-	34,3	42,8
Норвегія	58,5	-	31,6	32,6
Фінляндія	62,2	-	40,7	15,8
Франція	41,9	-	18,6	44,5
Швеція	53,0	-	35,7	25,1
Японія	35,0	-	44,8	43,2

Особливість розподілу джерел податкових надходжень в Німеччині полягає в тому, що доходи від податків трьох рівнів влади формуються в основному на основі пайової участі в головних видах податків - індивідуальному прибутковому, податку на прибуток (корпораційному) та податку на додану вартість. Сьогодні вони складають 3/4 податкових надходжень до консолідованого бюджету Німеччини. У федеральному бюджеті спільні податки складають 75 %, в бюджетах земель - 87%, в місцевих бюджетах - 41%.

Розподіл податків між федерацією, землями та общинами має такий вигляд (таблиця 3.2)

Крім цього, на кожному рівні існують виключні права на певні податкові джерела. Федерація залишає за собою повністю податок на нафту, тютюн, спирт, страхові внески, а також мито. До власних податків земель відносяться податки на майно, автотранспортні засоби, нерухомість, на тоталізатор і лотереї, на спадщину.

Таблиця 3.2. Розподіл податків між ланками бюджетної системи Німеччини

Країна	Прибутковий податок	Податок на прибуток	ПДВ
Федерація	42,5	50	65
Земля	42,5	50	35
Община	15	-	-

Для поповнення місцевих бюджетів одним із важливих податків є промисловий. Об'єкт оподаткування - юридичні і фізичні особи. Податок повинен компенсувати частину затрат, які виникають у общини у зв'язку з діяльністю підприємства. Промисловим податком оподатковуються чисті прибутки акціонерних товариств, страхових компаній та промислових підприємств. Ставка оподаткування складає від 1 до 5 %. По цьому податку встановлений неоподатковуваний мінімум.

У Франції [58] основні податкові надходження до державного бюджету забезпечують непрямі податки, перш за все, податок на додану вартість і внутрішній податок на нафтопродукти. Із прямих податків у формуванні доходної частини держбюджету найважливішу роль відіграють прибутковий і корпораційний податки.

В загальній структурі місцевих податкових надходжень на прямі податки припадає біля 58 %. Серед них основними являються: промисловий податок, податок на житло (квартиру), земельний податок.

До місцевих бюджетів надходить також частина загальнодержавного податку на додану вартість, котрий збирається централізовано. Крім того, деякі місцеві податки є факультативними, тобто встановлюються виключно в тих випадках, коли місцеві органи влади не можуть забезпечити бездефіцитність бюджету. Це податки на розваги, на утримання місцевих доріг, вулиць, на домашню прислугу, реєстраційні збори і т.п.

В багатьох країнах місцеві бюджети при формуванні своїх поточних доходів в значній мірі залежать від трансфертів із бюджету центральної адміністрації. Це - Нідерланди, Італія, Ірландія, Канада, Португалія. В цих країнах трансферти складають відповідно від 80 до 62 % поточних доходів. Трансфертне фінансування місцевих бюджетів з боку центральної адміністрації свідчить про інтенсивний перерозподіл національного доходу через бюджетні канали з метою усунення диспропорцій в розвитку регіонів. В цих країнах всі основні податки надходять до бюджету центральної адміністрації, місцеве ж оподаткування ледве перевищує 10 % поточних доходів. Головним питанням регіональної економічної політики, що стоїть на порядку денному у країнах з трансфертним фінансуванням територій, є питання підвищення ефективності бюджетного перерозподілу, а також зниження фінансової залежності місцевих органів влади від “центру” і посилення їх податкової автономії.[58]

Слід відмітити, що вагоміша частка бюджетних трансфертів - у країнах унітарного типу (особливо Нідерланди, Італія, Греція), тоді як у федеративних (США, Німеччина) - вона нижче. Це підтверджує висновок, зроблений ще у 70-ті роки у доповіді щодо країн з розвинутою ринковою економікою Мак-Дугласом Комісії Європейського співтовариства: рівень перерозподілу між регіонами в унітарних державах вищий, ніж у федеративних.

Якщо взяти за вихідний підхід до класифікації бюджетних трансфертів щодо їх джерел, механізмів розподілу та ступеня свободи використання, що критикується фахівцями з місцевих фінансів, то аналіз матеріалів дозволяє зв'ясувати найбільш загальні особливості систем бюджетних трансфертів як такої:

Формування фонду бюджетних трансфертів може здійснюватись як:

а) часткові відрахування від одного або деяких податків, що надходять до держбюджету;

б) щорічні асигнування держбюджету;

в) обсяг видатків місцевих колективів.

Загалом вважається, що найстабільнішою частиною бюджетних трансфертів є ті, джерело яких прив'язане до доходів бюджету, хоч повної стабільності такий підхід не дає. На погляд автора, [40] найбільшу стабільність з огляду на джерело дотацій мають дотації у Франції(зокрема, глобальна дотація на функціонування). У країнах із стабільною економікою бюджетні трансферти, що мають природу бюджетних дотацій, фінансуються саме з такого джерела (ФРН, Франція, Польща). Такого підходу намагаються дотримуватися й у Росії. Що стосується зв'язаних бюджетних трансфертів, то найбільш підходящим для них джерелом є видатки бюджету залежно від обсягу місцевих видатків. Світова практика виділяє такі методи розподілу бюджетних трансфертів:

а) пропорційно фінансовій силі (доходам) місцевого колективу;

б) багатофакторна формула;

в) компенсація фактичних видатків місцевих колективів;

г) як частина річного бюджету місцевого колективу.

Для розподілу бюджетних дотацій найчастіше застосовуються другий та четвертий методи; для зв'язаних бюджетних трансфертів - перший та третій. При розподілі дотацій більшість країн надає перевагу формулам, оскільки вони дають змогу більш об'єктивно оцінити потребу місцевого бюджету в централізованій підтримці. Однак сама по собі формула ще не вирішує проблеми, оскільки дуже важливий набір критеріїв, врахованих у ній, та значення їх ваги. За винятком Франції та Швеції в усіх країнах мало не щорічно відображається перегляд та уточнення формул. Проте у Франції та Швеції точаться жваві суперечки відносно правомірності включення в формулу певних показників.

Ступінь свободи місцевих органів влади у використанні вертикальних трансфертів визначається співвідношенням між зв'язаними бюджетними трансфертами (субвенції та субсидії) та незв'язаними (дотації). Чим істотніша частка бюджетних дотацій у загальній сумі бюджетних трансфертів, тим більшу свободу мають місцеві колективи.

Загалом про оптимальне співвідношення між форами бюджетних трансфертів навряд чи можна говорити. Про оптимізацію може йтися лише в окремій країні, хоча тенденція до глобалізації бюджетних трансфертів в світі існує.

Слід зазначити, що в багатьох країнах бюджетні дотації застосовуються як інструмент вирівнювання, хоча останнє може здійснюватися і безпосередньо між територіальними колективами. [58]

Ефективність функціонування системи бюджетних трансфертів в окремих країнах прямо пов'язана із ступенем досконалості та усталеності нормативної бази, що їх регулюють. Рівень нормативної бази дуже відрізняється. Серед країн із сформованою базою, яка переглядається дуже рідко, можна відзначити Німеччину, Францію, Швецією Так, у Німеччині визначення основних видів бюджетних трансфертів землям закріплені в основному Законі (так звана Фінансова Конституція). Механізм надання бюджетних трансфертів визначається спеціальним Законами (“Про вирівнювання різної економічної сили земель”, “Про фінансову допомогу Федерації …”, законами про окремі види грошових виплат, віднесених до спільної компетенції). У Франції основні види бюджетних трансфертів визначаються спеціальними законами, які зведені в Адміністративний кодекс місцевому самоврядуванню, Кодекс комун тощо.

Таблиця 3.3. Наявність спеціальних механізмів фінансового вирівнювання серед місцевих колективів різних країн

Країна	За рахунок бюджетних трансфертів	За рахунок горизонтального перерозподілу
Німеччина	Додаткові дотації	Горизонтальні трансферти
Росія	Фонд підтримки регіонів	---
Франція	Дотація рівномірного розподілу	Фонд солідарності територіальних колективів
Швеція	Гарантована доходна база	Міжмуніципальні вирівнювальні платежі
Польща	Субвенція на вирівнювання	---
Латвія	Фонд вирівнювання	Фонд взаємної допомоги

У країнах, що переживають період становлення нових засад місцевого самоврядування, законодавство відрізняється більшою різноманітністю, яка ,проте, не позбавляє їх необхідності по декілька разів переглядати одні й ті самі законодавчі акти, поновлені згідно з новими умовами. В більшості країн прийнято закони про місцеве самоврядування, де визначено фінансові основи місцевої влади і види бюджетних трансфертів, які вони можуть отримувати; є також і закони про місцеві бюджети, де визначається доходна база місцевих рад, їх права на отримання бюджетних трансфертів.[58]

Наприкінці слід відзначити, що досить великою популярністю в країнах з розвинутою економікою користується “теорія соціального федералізму” чи, як її називають інакше, “теорія місцевих фінансів або багаторівневого державного господарства”. Її почали розробляти в кінці 50-х і в 60-і років видатні американські економісти економетричного напрямку В. Баумаль, К. Белл, В. Оутс та інші. Особливо інтенсивно пошуки в цьому напрямку проводились в 70-і та 80-і роки. Цінний вклад в теорію внесли такі вчені, як Д. Фрідмен, З. Лібенстайн, Р. Хілл. І. Гоц та інші.[57]

Прихильники теорії фіскального федералізму виходять з того, що все державне господарство в цілому (або ті підприємства, установи і адміністративні структури, котрі належать державному сектору економіки) представляють собою “багаторівневу систему державного господарства”, де існує розподіл функцій управління між рівнями та юридичне підпорядкування їх по вертикалі. В зв'язку з цим в центрі досліджень постають такі питання: оптимальна кількість рівнів управління державним сектором, оптимальний розподіл повноважень між ними, рівень найбільш ефективного фінансування соціальних видатків (обласний або муніципальний), ступінь втручання центрального уряду в управління (і фінансування) видатків місцевих органів влади (перш за все місцевих податків), форма контролю за витрачанням на всіх рівнях “державної економіки”.

“Теорія фіскального федералізму” була покладена в основу політики децентралізації економіки, яку проводив уряд США в кінці 60-х - на початку 70-х років. В той період в країні відбувся помітний перерозподіл функцій по фінансуванню соціальних видатків між федеральним бюджетом і бюджетами штатів. Останні були уповноважені здійснювати асигнування на соціальне забезпечення та соціально-культурні заходи з деякою часткою допомоги із “центру”. Бюджетна політика США в 70-і роки була спрямована на посилення самофінансування штатів. Вона увійшла в історію під назвою “нового федералізму”.[58]

На початку 80-х років в умовах катастрофічних бюджетних дефіцитів і загального падіння ефективності економіки уряд США повернувся до політики “нового федералізму” відносно соціальних видатків. В цей період - період жорсткої економії бюджетних коштів - акцент на самофінансування місцевих соціальних видатків за рахунок місцевих податків був посилений. В результаті до теперішнього часу в США утворилась досить ефективна система фінансування місцевих органів влади: 92,3 % доходів місцевих бюджетів, включаючи штати, складають власні доходи, 88,6 % яких припадає на місцеві податки. Таким чином, місцеві бюджети США в своїх фінансових засобах менше ніж на 12 % залежать від федерального уряду. Аналогічна картина, характерна і для деяких інших розвинутих держав держав.

3.2 Проблеми та напрямки зміцнення фінансової бази органів місцевого самоврядування

Одна із основних особливостей унітарної держави - концентрація дій регіональних і місцевих органів управління на виконанні базових напрямів економічної політики центру. Але для досягнення єдності цілей переконання і бажання недостатньо; для цього потрібні і відповідні економічні можливості, які залежать від обсягів доходів регіональних бюджетів.

Разом з тим слід зазначити, що розширення прав і обов'язків органів місцевої влади в умовах, що склалися, не завжди відповідає їх економічним можливостям, і питання поповнення доходів місцевих бюджетів, як і раніше, залишаються актуальними.

Прийнятий Верховною Радою України Бюджетний Кодекс [7] визначає, що “місцеві ради народних депутатів у межах свої компетенції самостійно розробляють, затверджують і виконують бюджети відповідних територій”. Здавалося б, що все логічно, але “межі своєї компетенції” так замикаються на рівні Кабінету Міністрів і Верховної Ради України, що ось уже протягом ряду років і держава в цілому, і регіони “звично” затверджують бюджети зі значними запізненнями, а в деяких випадках - і наступного року. Немає необхідності говорити про те, як негативно це впливає на розвиток економіки.

Аналіз проблем місцевих бюджетів України, а також теорії та практики побудови багаторівневих бюджетних систем у країнах з ринковою економікою дозволяє зробити висновок, що існуюча система формування місцевих бюджетів має ряд серйозних недоліків:

- висока ступінь концентрації фінансових ресурсів у державному бюджеті країни, що знижує значення регіональних і місцевих бюджетів у вирішенні життєво важливих для населення завдань;

- регулюючі доходи відіграють домінуючу роль у структурі надходжень до регіональних і місцевих бюджетів, в той час як частка закріплених за територіями податкових платежів низька;

- практично щорічна зміна видів податків, що зараховуються до місцевих бюджетів;

- відсутність єдиних та досить стабільних нормативів (наприклад, на кілька років) відрахувань від загально державних податків до місцевих бюджетів;

- відсутність єдиних правил ув'язки доходів місцевих бюджетів і регіональних податкових надходжень.

Сьогодні найбільш проблемним є питання взаємовідносин між бюджетами різних рівнів з приводу розподілу між ними доходів і видатків. Як показали результати досліджень, нині діючий бюджетний механізм, при якому місцеві ради вищого рівня встановлюють нормативи відрахувань від регулюючих податків і зборів та суми дотацій, призводить до погіршення функціонування місцевих бюджетів нижчого рівня. Це, в свою чергу, не дає змоги профінансувати всі необхідні видатки, що тягне за собою погіршення стану соціально-економічного розвитку.[29]

Розглянемо структуру дохідної частини загального фонду бюджету міста Одеси, яка приведена у другому розділі цієї роботи:

З цієї схеми видно, що власні доходи становлять найменшу частину загального фонду - лише 17,3% - 12,4%, і найгірше те, що міжбюджетні трансферти значно їх перевищують - 30% проти 12,4% у 2013 році. Про яку децентралізацію і самостійність місцевих бюджетів може йтись за такої ситуації? А якщо враховувати хронічну дефіцитність державного бюджету України, та величезний зовнішній борг, ситуація видається дуже загрозливою. На даний момент аби досягти децентралізації влади та більшої самостійності необхідно змінювати джерела доходів місцевих бюджетів, програма мінімум це урівноважити Власні доходи з бюджетними трансфертами, після чого плавно зменшувати відсоток міжбюджетних трансфертів і делегованих доходів, і збільшувати саме відсоток власних доходів.

Загалом з 2009 до 2013 років частка міжбюджетних трансфертів у бюджеті міста Одеси зросла з 18,8% до 30%, і ця тенденція, з одного боку, тільки додає негативних вражень, проте можливе і дещо інше трактування даної ситуації.[25]

Розглянемо найбільші джерела доходів місцевих бюджетів. Першим і найважливішим у цьому переліку за часткою, яку він займає у місцевому бюджеті, є податок на доходи фізичних осіб. Із прийняттям Бюджетного кодексу та переходом до системи закріплених податків податок на доходи фізичних осіб став закріпленим податком, який у визначених частках розподіляється між бюджетами адміністративно-територіальних одиниць різного рівня з метою забезпечення фінансування делегованих державою видаткових повноважень, тобто він є основою наповнення кошика доходів №1. Мобілізація до бюджету податку з доходів фізичних осіб залежить від зростання обсягу фонду оплати праці. На це впливає низка чинників: розмір мінімальної заробітної плати (далі - МЗП), відновлення міжпосадових співвідношень в оплаті праці працівників бюджетної сфери, перелік оподатковуваних доходів, залучення до оподаткування “тіньових” потоків оплати праці, погашення заборгованості з виплати заробітної плати, збільшення розміру середньомісячної заробітної плати у виробничій сфері завдяки розвитку середнього і малого бізнесу, розширення виробництва на великих підприємствах, залучення інвестицій.

Таким чином, зв'язок між сумами, сплачуваними платниками податку на доходи фізичних осіб, і доходами, закріплюваними за відповідними територіальними бюджетами, можна визнати досить очевидним. Дійсно, чим більше сплачують громадяни, що проживають на цій території, податку з власних доходів, тим більші суми благ у вигляді фінансування систем соціального захисту населення, освіти, охорони здоров'я, культури і спорту вони як жителі мають право одержати. Тут також діє позитивний психологічний ефект, який полягає у тому, що населення знає, що внесений ним податок спрямовується на задоволення його ж потреб.

Тобто, аби збільшити надходження до місцевих бюджетів, від Податку на доходи фізичних осіб, необхідно, наприклад, щоб населення сплачувало більші суми податків. Досягти цього можна двома основними способами.

Перший - збільшити суми податків він простіший, але і користі від нього менше, адже значне збільшення податкового тягаря без значного ж збільшення доходів призведе до різних негативних соціальних явищ, як страйки, забастовки й інше.[29]

І другий спосіб, він потребує більше часу, і зусиль, але і користі від нього більше. Необхідно розвивати промисловість, створювати нові робочі місця, і покращувати вже існуючі виробництва, адже чим більше людей працюють, у певному регіоні, і чим більша їх заробітна платня, тим більші суми податку будуть надходити до бюджету. І тут ми повертаємося до міжбюджетних трансфертів, які зараз складають доволі значну частину дохідної частини бюджету міста Одеси. Їх можна використовувати саме на такі цілі - капітальні вкладення і будівництво, розвиток інфраструктури, які у майбутньому буде приносити значні кошти до бюджету Одеси, або будь-якої іншої територіальної одиниці.

І не тільки трансферти, на ці потреби можна використовувати велику кількість інших грошових коштів. Найбільша проблема у нашій країні - це відсутність раціонального використання коштів як з місцевих, так і з державного бюджету. Прикладів тому безліч - що до будівництва і ремонту можна згадати постійні ремонти автотранспортного полотна, яке після одного або двох років експлуатації необхідно знову ремонтувати, або тепло магістралей, які ремонтуються кожного разу перед періодом коли їх необхідно вводити в дію. Що до медицини, можна часто згадувати закупку препаратів низького ґатунку, так, наприклад, інсулін, який постійно закупається для людей з хворобою цукрового діабету, і має надаватись їм безкоштовно, у вигляді допомоги держави. Але він, частіше за все, доволі низької якості, і люди, намагаються закупати інші ліки своїм коштом у аптеках, якщо мають таку можливість. Також можна згадувати постійну нестачу необхідних медикаментів і різного медичного приладдя, необхідного для лікування, усе це призводить до зростаючої недовіри до державних лікарень, наслідком чого є те, що люди, усе частіше звертаються до приватних медичних установ, які не фінансуються державою, а видатки на медицину, все одно залишаються доволі високі, вони складають не менше 20% від усіх видатків, скажімо, міста Одеси.[33]

Тобто, зараз і на місцевому і на державному рівні складається доволі невтішна ситуація - образно кажучи, більшу частину бюджету ми просто «проїдаємо», тобто вона йде на першочергові, необхідності, такі як оплата праці, пенсія, соціальні виплати, охорона здоров'я, медицина. Але на розвиток інфраструктури території спрямовується вкрай мало коштів.

Підсумовуючи усе вище сказане можна зробити наступні висновки:

В умовах демократизації органам місцевого самоврядування України відводиться важливіша роль у суспільному житті, тому проблема забезпечення фінансової незалежності цих органів загострюється і стає більш актуальною. Її вирішення має стати одним із головних елементів реформування місцевих фінансів України, зорієнтованого на більш повне задоволення потреб та інтересів територіальних громад, підвищення ефективності фінансової діяльності органів місцевого самоврядування й активізацію економічного та соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць.[29]

Як відомо, основою фінансової бази органів місцевого самоврядування є місцеві бюджети. Свідченням посилення впливу органів місцевого самоврядування на розвиток економічних і соціальних процесів у регіонах і в державі в цілому є зростання частки місцевих бюджетів у видатках зведеного бюджету України. Правове підґрунтя формування місцевих бюджетів на сьогодні визначається Конституцією України, Бюджетним Кодексом України. Проте певні суперечності, які є в положеннях названих законодавчих актів, не дають змоги застосувати їх у повному обсязі. Саме тому потрібні нові кроки у цьому напрямку, які б ґрунтувалися на глибокому науковому аналізі нинішнього рівня фінансової забезпеченості місцевого самоврядування, і на цій основі здійснювався пошук відповідних важелів щодо його вдосконалення.[27]

Одним із таких важелів може слугувати законодавче закріплення принципово нової системи вирівнювання доходів та видатків бюджетів різних рівнів, тобто якнайшвидше розв'язання проблеми фінансового вирівнювання для забезпечення мінімальних розмірів місцевих бюджетів.

Основними напрямками зміцнення фінансової незалежності місцевого самоврядування повинно стати:

1.створення бюджетної системи та міжбюджетних взаємовідносин, що відповідатимуть новій конституційній природі державної влади та потребам розвитку місцевого самоврядування;

2.розмежування відповідальності центральних й місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у сфері надання державних і громадських послуг;

3. розширення власної дохідної бази місцевих бюджетів усіх рівнів та створення відповідних стимулів для нарощування доходів;

4. запровадження системи фінансового вирівнювання та системи трансфертів, що ґрунтуються на прозорій правовій основі та об'єктивних критеріях.

5. активний розвиток інфраструктури, та державна підтримка перспективних галузей економіки, раціональне і бережливе використання наявних фінансових ресурсів.[29] 

3.3 Використання міжбюджетних трансфертів з метою вирівнювання доходної бази місцевих бюджетів

Нині проблема формування доходів та фінансування витрат місцевих бюджетів є особливо гострою та актуальною, адже обраний нашою країною стратегічний курс на європейську інтеграцію потребує теоретичного переосмислення і практичного дослідження джерел доходів та напрямів видатків бюджетів муніципалітетів, а світова фінансова криза вимагає зваженого підходу до використання інструментарію міжбюджетного фінансового вирівнювання.

Варто відмітити, що проблеми збалансування місцевих бюджетів та використання з цією метою міжбюджетних трансфертів не могли залишитись поза увагою науковців.[41]

Зокрема, саме цій проблематиці присвячені дослідження С. Юрія , Й. Бескида , О. Василика , К. Павлюк . Віддаючи належну шану напрацюванням перелічених вчених та публікаціям з цієї проблематики безлічі інших науковців, слід, проте зазначити, що проблеми використання процедур фінансового вирівнювання з метою збалансування доходів і витрат місцевих бюджетів не лише до цього часу не вирішені, але й наразі суттєво загострились.

В той же час нині переважна більшість місцевих бюджетів в Україні мають вкрай низьку питому вагу зазначених джерел доходів, що суперечить вимогам Європейської хартії місцевого самоврядування та світовій практиці бюджетних відносин .

З цієї причини, держава просто змушена застосовувати процедури вирівнювання диспропорцій доходної бази та потреби в бюджетних ресурсах окремих муніципалітетів шляхом використання різноманітних міжбюджетних трансфертів.

Як відомо, міжбюджетні трансферти - це кошти, які безоплатно й безповоротно передаються від одного бюджету до іншого у формі дотації вирівнювання, субвенції, коштів, що передаються до державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів а також дотацій інших видів .

При цьому, як свідчать дані, загалом по Україні доходи локальних бюджетів формуються майже наполовину не за рахунок власних та закріплених джерел їх надходжень, а за рахунок міжбюджетних трансфертів з вищестоящих бюджетів.[41]

В той же час, в доходній базі місцевих бюджетів Одеської області частка міжбюджетних трансфертів є дещо нижчою від аналогічного показника по Україні. Ще меншою є питома вага зазначених платежів у доходах місцевих бюджетів Іванівського району Одещини. Поряд з цим, частка міжбюджетних трансфертів у доходній частині локальних бюджетів як по Україні, так і по Одеській області з року в рік зростає, що, як уже зазначалось, свідчить про наявність тенденції до зростання рівня залежності локальних бюджетів в Україні від трансфертних платежів з державної казни.

При цьому, показники міжбюджетних відносин, демонструють, що питома вага дотації вирівнювання в структурі доходів місцевих бюджетів впродовж 2009-2014 років суттєво не змінювалась і становила біля 3 % доходів місцевих бюджетів по та майже 6 % доходів локальних бюджетів по Україні. Крім того, протягом останніх 5 років спостерігається скорочення частки коштів, що передаються до державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів та інших видів дотацій в доходній базі місцевих бюджетів всіх рівнів.

В той же час, помітна наявність тенденції як по по Одеській області та загалом по Україні щодо зростання питомої ваги субвенцій у доходній базі бюджетів муніципалітетів. При цьому, частка субвенцій в доходах бюджетів місцевих громад є найзначнішою.

Аналіз положень Бюджетного кодексу України показав, що для бюджетів, які отримують міжбюджетні трансферти, суттєве значення має вид трансфертних платежів.

Зокрема, дотація вирівнювання - це міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує. Цей трансферт не передбачає використання у порядку, визначеному тим органом, що прийняв рішення про його надання.

Субвенція - це міжбюджетний трансферт для використання з певною метою та в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції. Кошти, що передаються до державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів - це вид міжбюджетних трансфертів, що використовується виключно у разі, якщо бюджет, який їх надає виконується з профіцитом. При цьому, даний вид трансфертних платежів не передбачає його цільового використання в порядку, визначеному тим органом місцевої влади, який прийняв рішення про його надання.[41]

Дотації інших видів використовуються порівняно нечасто і також не передбачають їх цільового використання у порядку, визначеному тим органом, що прийняв рішення про їх надання .

Загалом, підсумовуючи викладене, слід зазначити, що саме субвенції, які є видом міжбюджетних трансфертів, що найбільш обмежують фінансову свободу місцевого самоврядування, найчастіше і використовуються в Україні. Крім того, цей вид трансфертних платежів формує в Україні переважну частку доходів місцевих бюджетів.

Такий стан речей значною мірою суперечить положенням Європейської хартії місцевого самоврядування , а тому є однією із перепон на шляху інтеграції нашої країни до Європейського співтовариства.

Тому, на наше переконання, використання субвенцій в Україні з метою вирівнювання доходної спроможності місцевих бюджетів є явищем недопустимим. Крім того, в часи фінансової нестабільності, викликаної розладом світової фінансової системи, використання коштів державної казни з метою збалансування доходної бази місцевих бюджетів, тобто застосування інших видів трансфертів, необхідно суттєво обмежити.

Поряд з цим важливим завданням для держави наразі є підвищення рівня самодостатності муніципалітетів. Реальним шляхом досягнення цієї мети може бути реформування системи місцевих податків та платежів, насамперед, через посилення їх фіскального значення у доходах бюджетів місцевих громад.[41]

Загалом, практичними шляхами реформування бюджетних відносин в Україні, які дозволять вирішити проблеми формування доходів місцевих бюджетів, можуть бути наступні заходи:

- розширення повноважень місцевих громад стосовно запровадження нових місцевих податків і зборів та їх адміністрування;

- введення нових місцевих зборів за збирання та утилізацію сміття;

- запровадження обов'язкових внесків на охорону здоров'я в екологічно неблагополучних районах;

- стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу шляхом розробки і впровадження місцевих бюджетних програм їх підтримки;

- заборона на використання в Україні субвенцій та обмеження стосовно використання трансфертів інших видів.

Зазначені заходи автоматично та значною мірою підвищать рівень фінансової самодостатності бюджетів муніципалітетів, що повністю відповідає вимогам Європейської хартії місцевого самоврядування та буде черговим кроком не лише на шляху адаптації вітчизняного законодавства до норм бюджетного права країн Євросоюзу, але й на шляху європейської інтеграції України. Висновки з проведеного дослідження. Варто відмітити, що в Україні щорічно зростає частка субвенцій та інших видів трансфертних платежів у структурі доходів місцевих бюджетів. Причинами цього є зменшення питомої ваги власних та закріплених джерел доходів бюджетів місцевих громад та, насамперед, місцевих податків та зборів. Поряд з цим, під час фінансової кризи використання ресурсів держбюджету з метою фінансування потреб місцевих бюджетів необхідно суттєво обмежити.

Для вирішення зазначеної проблеми необхідно підвищити рівень фінансової самодостатності місцевих бюджетів за рахунок власних та закріплених джерел доходів. Практичними шляхами реалізації цього завдання, як показали результати дослідження, можуть бути розширення повноважень місцевих громад стосовно запровадження нових місцевих податків і зборів та їх адміністрування, введення нових місцевих зборів за збирання та утилізацію сміття, запровадження обов'язкових внесків на охорону здоров'я в екологічно неблагополучних районах, стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу шляхом розробки і запровадження місцевих бюджетних програм їх підтримки, заборона на використання в Україні субвенцій та обмеження стосовно застосування в Україні для забезпечення фінансового вирівнювання доходної бази муніципальних бюджетів міжбюджетних трансфертів інших видів.

При цьому, основним кроком на шляху досягнення самодостатності бюджетів місцевих громад є розробка механізмів справляння нових місцевих податків та інших платежів податкового характеру. Саме це завдання має бути предметом подальших пошуків можливостей покращення функціонування місцевих бюджетів.[41]

У цьому контексті також варто зазначити зміни, які відбулись у порядку перерахування міжбюджетних трансфертів у 2015 році:

1. Цей Порядок визначає механізм перерахування міжбюджетних трансфертів з державного бюджету місцевим бюджетам (базова дотація, субвенції, стабілізаційна та додаткові дотації), реверсної дотації та міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами.

2. Базова дотація, субвенції з державного бюджету, визначені пунктами 6-8 частини першої статті 97 Бюджетного кодексу України, перераховуються Казначейством обласним, міським (м. Києва і міст обласного значення), районним бюджетам та іншим бюджетам місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті передбачені міжбюджетні трансферти, щодекади рівними частинами в останній день декади відповідно до розпису державного бюджету.

3. Реверсна дотація до державного бюджету з обласних, міських (м. Києва і міст обласного значення), районних бюджетів та інших бюджетів місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті передбачені міжбюджетні трансферти, перераховується територіальними органами Казначейства в областях та м. Києві (далі - органи Казначейства) щодекади рівними частинами в останній день декади відповідно до розпису державного бюджету за рахунок фактичних надходжень доходів загального фонду місцевого бюджету.[41]

У разі незабезпечення в повному обсязі щодекадного перерахування реверсної дотації її неперерахований обсяг перераховується органами Казначейства в наступні дні після закінчення відповідної декади.

4. Субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, крім субвенцій, зазначених у пункті 2 цього Порядку, перераховуються Казначейством в обсягах, установлених законом про Державний бюджет України на поточний рік, на рахунки відповідних місцевих бюджетів, відкриті в органах Казначейства, згідно з розписом державного бюджету (у разі перерахування із спеціального фонду державного бюджету - також у межах і за рахунок відповідних надходжень).

5. Облдержадміністрації розподіляють субвенції з державного бюджету обласним бюджетам між міськими міст обласного значення та районними бюджетами пропорційно обсягам субвенцій, передбаченим таким бюджетам у рішеннях обласних рад про бюджет.

Органи Казначейства перераховують протягом двох операційних днів після подання платіжних документів відповідних фінансових органів субвенції з державного бюджету на рахунки загального та спеціального фондів міських міст обласного значення та районних бюджетів, відкриті в органах Казначейства, для здійснення передбачених ними видатків.

6. У разі коли видатки за рахунок субвенцій з державного бюджету здійснюються з бюджетів міст районного значення, районів у містах, сіл, їх об'єднань, селищ, райдержадміністрації та виконавчі органи міських міст обласного значення рад розподіляють субвенції пропорційно обсягам субвенцій, передбаченим таким бюджетам у рішеннях відповідних рад про бюджет.

Органи Казначейства перераховують протягом двох операційних днів після подання платіжних документів відповідних фінансових органів субвенції з державного бюджету на рахунки загального та спеціального фондів бюджетів міст районного значення, районів у містах, сіл, їх об'єднань, селищ, відкриті в органах Казначейства, для здійснення передбачених ними видатків.

7. Суми субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам перераховуються протягом двох операційних днів після подання платіжних документів на рахунки головних розпорядників бюджетних коштів, відкриті в органах Казначейства.

Учасники розрахунків додатково зазначають у графі “призначення платежу” платіжного доручення норму закону про Державний бюджет України або рішення ради про бюджет на відповідний рік, якими передбачено надання субвенцій.

8. Відкриття рахунків в органах Казначейства для зарахування міжбюджетних трансфертів з державного і місцевих бюджетів, а також відображення проведених операцій у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності про виконання зазначених бюджетів здійснюються в установленому законодавством порядку.

9. Обсяг субвенцій з державного бюджету, не використаний на кінець бюджетного періоду, перераховується в останній робочий день такого періоду органами Казначейства до державного бюджету, якщо інше не передбачено Бюджетним кодексом України.[7]

10. Казначейство подає Мінфіну інформацію про суми субвенцій з державного бюджету, повернуті до нього, у розрізі місцевих бюджетів, визначених у законі про Державний бюджет України та/або розписі державного бюджету на відповідний рік, і видів субвенцій.

11. Субвенції з одного місцевого бюджету іншому перераховуються органами Казначейства в обсягах, установлених рішеннями відповідних рад про бюджет, із:

загального фонду такого бюджету в межах річних бюджетних призначень згідно з розписом бюджету, з якого надаються субвенції, на рахунки загального фонду бюджету, якому вони надаються, відкриті в органах Казначейства;

спеціального фонду такого бюджету в межах річних бюджетних призначень та відповідних надходжень згідно з розписом бюджету, з якого надаються субвенції, на рахунки спеціального фонду бюджету, якому вони надаються, відкриті в органах Казначейства.

12. Одержані суми субвенцій з одного місцевого бюджету іншому перераховуються протягом двох операційних днів після подання платіжних документів на рахунки головних розпорядників бюджетних коштів, відкриті в органах Казначейства.

Учасники розрахунків у графі “призначення платежу” платіжного доручення додатково зазначають норму рішення ради про бюджет, якою передбачено надання субвенції.

13. Обсяг субвенцій з одного місцевого бюджету іншому, не використаний на кінець бюджетного періоду, перераховується в останній робочий день такого періоду органами Казначейства до бюджету, з якого вони надані, якщо інше не передбачено рішенням про місцевий бюджет, з якого вони надаються.

14. Стабілізаційна та додаткові дотації з державного бюджету місцевим бюджетам, передбачені місцевим бюджетам законом про Державний бюджет України на відповідний рік, перераховуються Казначейством на рахунки таких бюджетів, відкриті в органах Казначейства, один раз на місяць згідно з розписом державного бюджету.

Органи Казначейства перераховують протягом операційного дня після подання платіжних доручень додаткові дотації на відповідні рахунки.

15. Казначейство подає Мінфіну інформацію про перераховані суми міжбюджетних трансфертів з державного бюджету та реверсну дотацію в розрізі:

зведених бюджетів областей, м. Києва та місцевих бюджетів, для яких у державному бюджеті визначений окремий міжбюджетний трансферт, - щодня;

місцевих бюджетів, що мають прямі міжбюджетні відносини з державним бюджетом, - щодекади та щомісяця.

Висновки та пропозиції

В результаті проведеного дипломного дослідження виявлено, що місцеві бюджети - це не просто балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються і витрачаються на відповідній території, а й важлива фінансова категорія, основу якої становить система фінансових відносин, що складається між місцевими та державним бюджетом, а також усередині сукупності місцевих бюджетів. Місцеві бюджети є головним каналом доведення до населення кінцевих результатів суспільного виробництва, спрямованих на суспільне споживання. Саме через них суспільні фонди споживання розподіляються в територіальному розрізах, тобто між окремими адміністративно-територіальними одиницями і соціальними групами населення. Крім того, саме з місцевих бюджетів фінансується розвиток галузей виробничої сфери, в першу чергу місцевої промисловості і комунального господарства.

Водночас, саме в цій, найчисельнішій ланці бюджетної системи, існує чи не найбільше проблем, пов'язаних із їх формуванням та виконанням, що потребують свого негайного вирішення.

Практичне дослідження процесу формування місцевих бюджетів довело, що на сьогоднішній день місцеві органи влади не володіють достатніми фінансовими ресурсами для організації управління економікою і соціальною сферою на своєму рівні. Це обумовлено цілою низкою обставин:

високими рівнем концентрації фінансових ресурсів у державному бюджеті країни, що знижує значення регіональних і місцевих бюджетів у вирішенні життєво важливих для населення задач

домінуючою роллю регулюючих доходів у структурі надходжень коштів до місцевого бюджету і низькою часткою закріплених за територіями податкових платежів

нині діючою практикою формування місцевих бюджетів, при якій збережений поки що в своїй основі механізм централізованого встановлення нормативів відрахувань від регулюючих доходів, хоча вони й знаходяться у протиріччі з принципами бюджетної децентралізації;

тенденцією встановлення видатків униз по бюджетній системі без відповідного підкріплення дохідними джерелами, що призводить до дотаційності багатьох, раніше збалансованих місцевих бюджетів.

Принципи ж побудови і механізм функціонування нинішньої бюджетної системи склались ще в 30-ті роки і повністю відповідали характеру і методам адміністративно-командної системи управління народним господарством країни. Принципи єдності і так званого “демократичного”, а в дійсності жорстокого централізму обумовили наступні характерні риси бюджетної системи України:

-стягування значної частки фінансових ресурсів до державного бюджету;

-поділ усіх доходних джерел на власні та закріплені, що передаються у відання середнього та низового рівнів державної влади, і регулюючі, обсягом яких розпоряджався вищестоящий орган влади;

-широкі масштаби перерозподілу фінансових ресурсів між ланками бюджетної системи, що призвело до постійного зростання частки регулюючих доходів у місцевих бюджетах.

-суб'єктивізм при вирішенні питання про обсяг коштів, що передаються до конкретного нижчестоящого бюджету;

-орієнтована на видатки методологія формування місцевих бюджетів, що виховала у нижчестоящих управлінських структур утриманство і тверду впевненість в тому, що за все в кінцевому рахунку відповідає держава, центральні органи влади;

-численність форм міжбюджетного перерозподілу фінансових ресурсів, що дозволяла у всіх випадках застосовувати суб'єктивний “індивідуальний” підхід при вирішенні питання про надання фінансової допомоги нижчестоящого бюджету.

Результати дослідження підтвердили, що використання в регіонах України індивідуальних нормативів відрахувань від загальнодержавних податків призводить до того, що в кожному з них залишається різна частина зібраних податків, а динаміка доходів у розрахунку на одиницю податкових надходжень по місцевих бюджетах у цілому є досить суперечливою і важко передбачуваною. Міжрегіональний перерозподіл державних доходів досі не має ні чітко сформульованого змістовного обгрунтування, ні чітких правил і формул. Необ'єктивність такого перерозподілу призвели до того, що сільські Ради, де рівень податкових надходжень у розрахунку на душу населення є вищим, ніж у середньому по району, опиняються у гіршому становищі з точки зору доходів місцевих бюджетів порівняно з сільськими Радами, де він, відповідно, є нижчим.

Таким чином, аналіз проблем функціонування місцевих бюджетів базового рівня бюджетної системи, а також теорії та практики існування бюджетних систем в країнах з ринковою економікою дає змогу зробити висновки щодо здійснення заходів, спрямованих на покращання умов формування місцевих бюджетів.

По-перше, необхідно чітко розподілити компетенції щодо розв'язання конкретних завдань між центральними органами влади і органами регіонального та місцевого самоврядування, і поступово здійснювати перехід до децентралізації державних фінансів. Так, на державному рівні (за рахунок коштів державного бюджету) повинні фінансуватися лише ті видатки, котрі пов'язані з забезпеченням загальнодержавних потреб: оборона країни, утримання законодавчої і виконавчої влади, розвиток фундаментальної науки, структурна перебудова економіки. Фінансові ж проблеми місцевого рівня раціонально вирішувати за рахунок коштів відповідних бюджетів.

У зв'язку з цим необхідно розподілити джерела податкових надходжень між центральними і місцевими владами в жорсткій ув'язці з виконуваними ними функціями, що повинно знайти своє відображення у законодавстві про місцеве самоврядування. Наприклад, ПДВ, який складає значну кількість надходжень, до державного бюджету можна було б частково спрямовувати до місцевих бюджетів. У всякому випадку за рахунок власних податкових джерел місцеві органи влади повинні фінансувати до 60-80 % своїх потреб.

По-друге, необхідно вдосконалити механізм міжтериторіального фінансового вирівнювання. Практика показала, що такий метод регулювання місцевих бюджетів як вилучення надлишків бюджетних коштів до бюджету вищого рівня та застосування індивідуальних підходів до встановлення нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів має багато недоліків: він не тільки негативно виливає на дохідну базу місцевих бюджетів, а й позбавляє місцеві органи влади стимулів до збільшення своїх доходів. Спираючись на зарубіжний досвід, необхідно створити спеціальні бюджетні фонди фінансового вирівнювання територій. А перерозподіл доходів між бюджетами одного рівня доцільно було б здійснювати з урахуванням податкової сили територій та мінімального рівня, до якого повинні вирівнюватись фінансові можливості цих територій. Тому вже сьогодні назріла необхідність визначення обгрунтованого нормативу бюджетної забезпеченості кожної області, району, міста з урахуванням економічного, соціального, природного й екологічного стану відповідних територій. Існування таких показників дасть змогу визначити реальний розмір фінансових ресурсів для задоволення необхідних потреб регіонів, а також значно вдосконалити процедуру бюджетного планування.

Таким чином, вирішення цих та інших проблем стосовно формування і використання місцевих бюджетів в значній мірі визначило б розширення економічної самостійності регіонів країни. Адже те, наскільки вони політично незалежні і фінансово забезпечені, справляє істотний вплив на формування демократичних, ринково орієнтованих систем і підвищує шанси на успіх реформ.

Місцева влада часто постає перед необхідністю робити непростий вибір місцевих податків, цілей, на які будуть спрямовані її видатки, та методів управління і стимулювання процесів економічного розвитку. З цієї причини фінансування і формування бюджету місцевої влади є однією з найважливіших сфер державних фінансів, і тому потребує свого подальшого дослідження та пошуку нових підходів до реформування.

Список використаних джерел

1. Асадчев В.Л. Моделювання горизонтального вирівнювання бюджетів / В.Л. Асадчев. Економіст. - 2002. - № 10, жовтень. - С. 52-55.

2. Базидевич Д.В. Державні фінанси/ Д.В. Базидевич, Л.О. Баластрик Навч. посібник. -К.: Атіка, 2002. 405 с.

3. Барецький В.І. Проблеми фінансового забезпечення розвитку адміністративно-територіальних утворень у контексті Європейської хартії місцевого самоврядування / В.І. Барецький. Наукові праці НДФІ; 2005. 65 с.

4. Буряк П.Ю. Міжбюджетні відносини та перспективи формування місцевих бюджетів / П.Ю. Буряк. Фінанси України; 2001. - № 6; с.14-23.

5. Біленчук П.Д. Місцеве самоврядування в Україні / П.Д. Біленчук, В.В. Кравченко, М.В Підмогильний. Навч. посібник. : Атіка, 2000. - 304 с.

6. Буковинський С.А. Удосконалення вирівнювання фінансового забезпечення територіальних громад / С.А. Буковинський Фінанси України; 1999. - № 9.; С. 80-84.

7. Бюджетний кодекс України / зі змінами внесеними 15.01.2015

8. Василик О.Д. Розвиток фінансової системи України та її роль в стабілізації економіки / Проблеми і перспективи розвитку фінансової системи України / О.Д Василик, 1998; С. 44-45.

9. Василик О.Д. Теорія фінансів / О.Д. Василик -К.: НІОС, 2000. 416 с.

10. Васильєва М.В. Місцеві бюджети у сучасних умовах / М.В Васильєва. Фінанси та статистика , 1987.-128с

11. Василик О.Д., Глущенко Н.Я. Государственный бюджет Украинской ССР/ О.Д. Василик, Н.Я. Глущенко: Финанси, 1978. 167 с.

12. Вахненко Т.П. Реформування системи міжбюджетних відносин в Україні / Т.П. Вахненко; Економіка. Фінанси. Право; 2003. - №9; с. 7.

13. Вишняков С.В. Місцеві бюджети / С.В.Вишняков. Фінанси України.-2001.-№10.-с.11-16.

14. Галушко А.С. Формування державного та місцевих бюджетів в умовах трансформації економіки / А.С. Галушко. Фінанси України.-2001.-№5.-С.51-57.

15. Гончаренко О.В. Механізм організації міжбюджетних відносин в Україні / О.В. Гончаренко. Актуальні проблеми економіки. 2007. - № 4.с.82.

16. Дробозина Л.А., Константи нова. Ю.Н., Окунева.Л.П. и др. Общая теория финансов / Л.А. Дробозина, Ю.Н.Константи нова, Л.П. Окунева. и др Под ред. Л.А.Дробозиной.-М.: Банки и биржи ЮНИТИ, 1995.-256с.

17. Європейська Хартія місцевого самоврядування (переклад з англійської мови Є.М. Вишневського).-Видавництво Ради Європи.-9с.

18. Заруба О.Д. Вдосконалення перерозподілу фінансових ресурсів держави / О.Д. Заруба Фінанси України. 1996. - № 2. 240 с.

19. Іванов В.М. Бюджетна система: Конспект лекцій. / В.М. Іванов К: МАУП, 1999;80 с.

20. Кемпбелл Л. Аналітична економіка. Принципи, проблеми і політика / Л. Кемпбелл, Макконелл, Стенлі Л.Брю . Частина І. Макроекономіка. Тринадцяте видання;Львів: Просвіта, 1997;672 с.

21. Кириленко О.П. Місцеві бюджети України (історія, теорія, практика) / О.П. Кириленко. -К.: НІОС, 2000.;384 с.

22. Ковалевич Д.А. Бюджетне планування в регіонах з обмеженими фінансовими ресурсами / Д.А Ковалевич; Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції: “Підвищення ролі фінансових відносин у комплексному соціально-економічному розвитку регіону”.- Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2001.-С.40-42.

23. Ковалевич Д.А. Бюджетний облік в умовах реформування системи бухгалтерського обліку / Д.А. Ковалевич.-К., 2001.-С.89-96.

24. Ковалевич Д.А. Принципи формування доходів та видатків місцевих бюджетів / Д.А Ковалевич Матеріали V міжнародної науково-практичної конференції: “Наука і освіта 2002”.-Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002.-С.5-6.

25. Корчинський В.Є., Колодій С.Ю. Удосконалення механізму розрахунку міжбюджетних трансфертів / В.Є.Корчинський, С.Ю. Колодій Фінанси України; 2004. - №11; с.13-19.

26. Конституція України зі змінами від 2.03.2014

27. Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навчальний посібник./ В.І. Кравченко К.: Т-во “Знання” КОО, 1999. 487 с.

28. Кравченко В.І. Фінанси місцевих органів влади України: Основи теорії і практики / В.І. Кравченко;К.: НДФІ, 1997. 191 с.

29. Криниця С.О. Зміцнення фінансової бази місцевого та регіонального самоврядування / С.О. Криниця Фінанси України.; 1998. - № 2. С. 11-13.

30. Кульчицький М.В. Проблеми бюджетного реформування в Україні / М.В Кульчицький. Фінанси України. 2008. № 7. С. 25-28.

...