З’ясування ефективних методів і прийомів раціонального використання та відновлення основних засобів на підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади амортизації матеріальних цінностей

1.1 Сутність та значення амортизації в діяльності підприємства

1.2 Історія виникнення поняття «амортизація» і її розвиток в Україні

1.3 Зарубіжний досвід амортизаційних відрахувань

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Сучасний стан амортизації та характеристика методів її розрахунку

2.1 Оганізаційно-економічна характеристика підприємства ДП «Вінницяхліб» ВАТ «Концерн Хлібпром»

2.2 Методи нарахування амортизації необоротних активів

2.3 Автоматизація процесу нарахування амортизації політики підприємства

Висновки до розділу 2

Розділ 3. Шляхи удосконалення амортизації політики підприємства

3.1 Удосконалення амортизації політики методом застосування прискореної амортизації

3.2 Дегресивний метод розрахунку амортизаційних відрахувань

Висновки до розділу 3

Розділ 4. Аналіз організації охорони праці

4.1 Внутрішня нормативна база щодо охорони праці

4.2 Структура системи управління охороною праці, її завдання та функції

4.3 Планування робіт щодо охорони праці, план заходів по покращенню умов і безпеки праці, фінансування охорони праці

4.4 Відображення питань охорони праці в колективному договорі

4.5 Відповідність робочих місць нормативним актам

4.6 Умови праці, небезпечні й шкідливі чинники та організація захисту від них на робочому місці

4.7 Причини і профілактика травматизму та профзахворювань, статистична звітність щодо травматизму та умов праці

4.8 Загальнообов'язкове державне соціальне страхування працівників від нещасного випадку та професійного захворювання

4.9 Організація пожежної безпеки

Висновки до розділу 4

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Зміна економічних умов відтворення основних фондів в українській економіці зробило актуальною задачу дослідження ринкової системи амортизації в аспекті зміни фінансово-економічного змісту формування та подальшої реалізації амортизаційної політики підприємства. Це обумовлено тим, що гнучка амортизаційна політика держави і окремих промислових підприємств є одним з основних факторів відновлення економічного зростання в умовах інвестиційної кризи, спаду виробництва та інфляції. Однак, в теперішній час відсутня цілеспрямована державна амортизаційна політика, не розроблена концепція відновлення, ефективного накопичення і використання фінансових ресурсів. Як наслідок, на рівні підприємств система амортизації розглядається як другорядна у розв'язанні задач відтворювального характеру, оновлення фінансових ресурсів. Така ситуація характерна для багатьох підприємств України.

Важливе значення в інвестиційній діяльності суб'єктів господарювання, відтворенні основних засобів має амортизаційна політика, здійснювана як на рівні держави, так і на рівні кожного окремого підприємства. Вона є багатоплановою і багатогранною категорією, що охоплює значний перелік різних складових, через які на практиці мають реалізуватися економічна суть амортизації та створюватися умови для активізації інвестиційної діяльності.

Науково обґрунтовано і практично доведено, що є лише один шлях розв'язання проблеми економічного зростання і ефективності економіки. Це перехід від екстенсивного типу розвитку до ефективного нового інноваційного, який базується на прискоренні науково-технічного оновлення виробництва, інтенсифікації його, зниженні витрат виробництва, зниженні матеріало - та енергомісткості виробництва, підвищення його рентабельності і прибутковості. Це не лише збільшує джерела фінансування, але й відкриває можливості досягнення оптимального співвідношення між виробництвом, нагромадженням і споживанням, а також радикальних змін у житті всього народу. амортизаційний відрахування захист шкідливий

Соціально - економічна криза останніх років негативно вплинула на інвестиційний процес в усіх галузях економіки України. Значним фактором підвищення ефективності виробничо - господарської діяльності підприємств, постійним джерелом фінансування їх розвитку є амортизаційні відрахування. Відповідно до чинних законодавчих актів підприємства формують свою амортизаційну політику, яка складається із сукупності способів управління порядком нарахування і використання амортизаційних відрахувань. Ефективність амортизаційної політики залежить від того, наскільки тісно визначено термін експлуатації активів, що вводяться в дію, а також від вибору підприємством методу нарахування амортизації.

В умовах відсутності науково обґрунтованої концепції державної амортизаційної політки процес її вдосконалення проходить суперечливо, непослідовно, без внесення кардинальних змін, які б забезпечували підвищення її ефективності.

Актуальність проблеми амортизації потребує перегляду не тільки на рівні підприємств та організацій, а й на рівні більшого масштабу, тобто на державному, адже в Податковому кодексі зроблена спроба повністю змінити та удосконалити систему амортизації.

Метою дипломної роботи є з'ясування ефективних методів і прийомів раціонального використання та відновлення основних засобів на підприємстві.

Згідно поставленої мети слід вирішити наступні задачі:

- визначити економічні та організаційні засади амортизаційної політики;

- провести аналіз амортизації на основі діючого підприємства;

- обґрунтувати основні методи нарахування амортизації на підприємстві;

- дослідити напрямки поліпшення амортизаційної політики.

Об'єктом дослідження є амортизаційна політика ДП «Вінницяхліб» ВАТ «Концерн Хлібпром».

Предметом дослідження є організація і методологія нарахування амортизації на підприємствах.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу роботи становить сучасна економічна теорія, критичний синтез класичних теорій і новітніх поглядів на місце і роль амортизаційної політики підприємств у економічному зростанні країни. У процесі дослідження використовувались, порівняльний аналіз динаміки показників.

Проблема амортизації широко дискутується в науковій літературі. Їй присвячені публікації вітчизняних науковців О.Болховітінової, Л.Лях, О.Короткевич, П.Орлова, С.Орлова, Р.Самойленко та ін., які досліджують різні аспекти цієї проблеми.

Емпіричною базою дослідження є результати конкретних економічних досліджень, зарубіжний і вітчизняний досвід в питаннях амортизації. Дослідження проводилось з використанням методів діалектичного пізнання розвитку і взаємозалежності економічних процесів, що відбуваються в країні. Тенденції розвитку цих відносин вивчалися за допомогою методів конкретного і абстрактного, логічного та історичного, системного і порівняльного аналізу. При розробці рекомендацій щодо шляхів вдосконалення організації і методології нарахування амортизації використані методи аналізу і синтезу та статистичних порівнянь.

Інформаційна база. Інформаційною базою дослідження для написання магістерської роботи послужили Закони України, Податковий Кодекс України, Укази Президента України, Постанови Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; нормативні та законодавчі документи Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України; наукові праці відомих вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, матеріали науково-практичних конференцій, довідкова і періодична література, а також форми бухгалтерської, податкової та фінансової звітності досліджуваного підприємства.

Наукова новизна одержаних результатів. Виявлено об'єктивні чинники становлення і розвитку амортизаційної політики сучасних підприємств, їх аналіз і контроль організований на принципах комерційного розрахунку.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дипломній роботі висновки та пропозиції мають практичне значення і можуть бути використані в обліку, аналізі і аудиті фінансової звітності на промислових підприємства.

Розділ 1. Теоретичні засади амортизації матеріальних цінностей

1.1 Сутність та значення амортизації в діяльності підприємства

Зміна економічних умов відтворення основних фондів в українській економіці зробило актуальною задачу дослідження ринкової системи амортизації в аспекті зміни фінансово-економічного змісту формування та подальшої реалізації амортизаційної політики підприємства. Це обумовлено тим, що гнучка амортизаційна політика держави і окремих промислових підприємств є одним з основних факторів відновлення економічного зростання в умовах інвестиційної кризи, спаду виробництва та інфляції. Однак, в теперішній час відсутня цілеспрямована державна амортизаційна політика, не розроблена концепція відновлення, ефективного накопичення і використання фінансових ресурсів. Як наслідок, на рівні підприємств система амортизації розглядається як другорядна у розв'язанні задач відтворювального характеру, оновлення фінансових ресурсів. Така ситуація характерна для багатьох підприємств України.

Амортизаційна політика є однією із головних частин загальної політики управління виробничими витратами на підприємствах, яка полягає в інтенсивності оновлення основних фондів з поступовою експлуатацією їх у процесі виробничої діяльності. На сьогоднішній день на багатьох промислових підприємствах використовується зношуваний виробничий потенціал, який функціонує тільки за допомогою величезних витрат на ремонт. Так, амортизаційна політика не є єдиною причиною такого положення, але її роль у такому становищі досить велика [9 , с. 36].

Рівень розвитку матеріально - технічної бази та її головної ланки - основних засобів виробництва - значною мірою забезпечує пропорційний та збалансований розвиток галузей агропромислового комплексу, удосконалення економічних взаємовідносин між ними, організацію чіткої взаємодії потужностей по нарощуванню виробництва продукції, поліпшенню її зберігання та якості, транспортування, переробки і доведення до споживача.

Прискорення науково - технічного прогресу найповніше проявляється в кількісному зростанні та якісному вдосконаленні основних виробничих фондів.

Поліпшення якісних характеристик основних фондів , їх орієнтація на соціальну сферу зумовлюють необхідність удосконалення класифікації, а також визначення сукупної результативності виробничих і невиробничих фондів.

Темпи розширеного відтворення економіки, ефективність виробництва значною мірою визначаються станом виробничого потенціалу, зокрема рівнем забезпеченості та якісним складом основних засобів виробництва, їх раціональним співвідношенням та ефективним використанням, формування матеріально - технічної бази та її провідної ланки - основних виробничих фондів - у відповідності з потребами виробництва сприяє удосконаленню економічних взаємовідносин з фондоутворюючим комплексом та сферою виробничого обслуговування [34 , с.30].

Оновлення основних виробничих фондів на підприємствах фінансується за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а також за рахунок амортизаційних відрахувань.

Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко - економічного старіння. Під фізичним (матеріальним) зносом розуміють поступову втрату основними засобами споживної вартості в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їхніх окремих елементів. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають особливості технологічного процесу, якість обслуговування основних засобів, інтенсивність та умови використання засобів, кваліфікація робітників, інші організаційно - технічні фактори.

Знос об'єкта основних засобів - це сума амортизації з початку його корисного використання. На практиці розрізняють два види зносу

Фізичний знос - це поступова втрата основними засобами споживної вартості в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос окремих їх елементів. Фізичний знос залежить від особливостей технологічного процесу, якості обслуговування основних засобів, кваліфікації працівників та ін. Розрізняють повний і частковий знос основних засобів. Повний знос передбачає повну заміну зношених основних засобів через нове капітальне будівництво або придбання нових основних засобів. Частковий знос компенсується здійсненням капітального ремонту основних засобів.

Моральний знос - це знос основних засобів внаслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефективних машин та устаткування. Поява досконаліших видів устаткування з підвищеною продуктивністю робить економічно доцільною заміну діючих основних засобів ще до їх фізичного зносу [23 , с. 87].

Несвоєчасна заміна морально застарілих основних засобів призводить до того, що собівартість зростає, а якість знижується в порівнянні з продукцією, виробленою на більш досконалому обладнанні.

Моральний знос зменшує вартість основних засобів через скорочення суспільно необхідних витрат на їх відтворення.

Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів.

Г.П.Підлісецький вважає, що уповільнення темпів оборотності активної частини основних виробничих фондів зумовлює подовження строків використання технічних засобів, тобто їх перебування у виробництві. Як свідчать дослідження, техніка і механізми , внаслідок невисокої їх якості, вибувають з експлуатації раніше амортизаційного строку, фізичний знос багатьох механізмів випереджає вартісний оборот [37 с.86].

Фінансовий механізм управління економічною та податковою (фіскальною) амортизаціями в умовах діючого законодавства України наведено у додатку А.

Згідно з пп. 14.1.138 ст. 14 Кодексу "основні засоби -- матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2 500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2 500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зношенням та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік)".

У 2011 році критерій вартості основних фондів залишається у розмірі 1000 грн. І тільки з першого січня 2012 року він становитиме 2 500 грн. [2].

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко - економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують під час продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних фондів.

Амортизація основних фондів - це систематичний розподіл вартості основних засобів протягом строку їх корисного використання. Амортизація - це процес поступового перенесення вартості виробничих основних фондів і нематеріальних активів на продукцію, що виробляється. Вартість , яка амортизується - це первісна або переоцінена вартість основних засобів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості [17 , с. 60].

Знову ж таки, як і в П(С)БО 7 пп. 145.1.5 ст. 145 Кодексу встановлено п'ять методів нарахування амортизації основних засобів:

1) прямолінійний, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів;

2) метод зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість;

3) метод прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється відповідно до строку корисного використання об'єкта і подвоюється.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується лише при нарахуванні амортизації на об'єкти основних засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби);

4) кумулятивний, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;

5) виробничий, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів [2,5].

При цьому згідно з пп. 145.1.9 ст. 145 Кодексу нарахування амортизації в цілях оподаткування здійснюється підприємством за методом, визначеним Наказом про облікову політику з метою складання фінансової звітності, та може переглядатися у разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання [2].

Тобто, як встановлено в наказі про облікову політику, так і амортизуємо. Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.

За рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються витрати:

- на придбання основних засобів та нематеріальних активів для власного виробничого використання;

- на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способів поліпшення основних засобів [24 , с. 32].

Зміст амортизаційної політики підприємства та держави складає взаємодія економічних категорій та важелів, які виявляють свою дію через сутність і функції амортизації. У сучасній економічній літературі немає єдиного трактування сутності функцій амортизації. Так, Т.Д. Косова [27, с. 159-160] розглядає чотири функції амортизації: відтворювальну, розподільчу, стимулюючу та фіскальну. Вона дуже стисло характеризує кожну з цих функцій.

Відтворювальна функція регулює відповідність амортизаційного фонду рівню зносу основних засобів. Розподільча функція регулює пропорції амортизаційного фонду між коштами, що спрямовано на реновацію та капітальний ремонт. Стимулююча функція амортизації проявляється, передусім, у створенні умов для прискорення темпів науково - технічного прогресу. Фіскальна функція виявляється в тому, що амортизація є елементом податкової політики держави.

Згідно нового Податкового Кодексу амортизація систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації) [2].

Автори В.К. Орлова, С.В. Сенчішак [33 , с. 360-362] говорять про дві функції амортизації. Вони, на жаль, не дають назву цим функціям амортизації, а лише визначають їх зміст:

- першої функції - як „виведення з оподаткування витрат, понесених на придбання необоротних активів” у податковому обліку;

- другої функції - як перетворення необоротних активів в оборотні внаслідок нарахування амортизації у фінансовому обліку.

На думку Городянської Л.В., у сучасних умовах перехідної економіки амортизація виконує дві узагальнюючі функції: податкову (фіскальну) та економічну [18, с. 59].

Згідно Податкового кодексу України амортизації підлягають:

- витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності;

- витрати на самостійне виготовлення основних засобів вирощування довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності, в тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів;

- витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації

та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують

10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року;

- витрати на капітальне поліпшення землі, не пов'язане з будівництвом, а саме іригацію, осушення та інше подібне капітальне поліпшення землі;

- капітальні інвестиції, отримані платником податку з бюджету,

у вигляді цільового фінансування на придбання об'єкта інвестування (основного засобу, нематеріального активу) за умови визнання доходів пропорційно сумі нарахованої амортизації по такому об'єкту відповідно до положень підпункту 137.2.1 пункту 137.2 статті 137 о Кодексу;

- сума переоцінки вартості основних засобів, проведеної відповідно до статті 146 цього Кодексу;

- вартість безоплатно отриманих об'єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, побудованих споживачами на вимогу спеціалізованих експлуатуючих підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вказаних мереж або об'єктів.

За кодексом ставку податку на прибуток підприємств:

- з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року включно 23 %;

- з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року включно 21 %;

- з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року включно 19 %;

- з 1 січня 2014 року 16 % [2].

Обчислення величини загального прибутку має важливе значення для аналізу та господарської діяльності, тому що прибуток є об'єкт оподаткування.

Оподаткований прибуток обчислюється по формулі:

По = Дв - (Вв +АВ),(1.1.)

де Дв - валовий дохід;

Вв - валові витрати;

Ав - сума амортизаційних відрахувань. [21, с.18]

Функція амортизації безпосередньо витікає з бухгалтерського (фінансового) обліку. У цьому обліку з початку липня 2000 р. відповідно до П(С)БО 7 „Основні засоби” під терміном „амортизація” слід розуміти систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації). У змінах, внесення у П(С)БО 7 наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2002 р. № 989, є також визначення зносу основних засобів. Знос - це сума амортизації об'єкта основних засобів з початку його корисного використання. При зростанні суми амортизації (зносу) у поточному періоді чистий дохід підприємства зменшується, а надходження (грошовий потік) збільшуються. Амортизація згідно П(С)БО 16 „Витрати” та п. 30 П(С)БО 7 „Основні засоби” відноситься до складу витрат [36 , с. 319].

Підприємства самостійно, завдяки амортизаційній політиці, встановлюють розміри економічної амортизації, від якої залежить розмір прибутку підприємства. Це визначено п. 28 П(С)БО 7. [2].

При організації обліку основних засобів та нарахування амортизації в Україні підприємствам, їх об'єднанням, госпрозрахунковим організаціям (крім банків), представництвам іноземних організацій, які здійснюють діяльність в Україні, а також підприємствам, діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Економічна функція амортизації виявляється через механізм економічної амортизації і полягає в тому, що завдяки амортизації і полягає в тому, що завдяки амортизації кошти з необоротних активів перетворюються в оборотні.

1.2 Історія виникнення поняття «амортизація» і її розвиток в Україні

Систематизація поглядів на амортизацію дозволила виділити три її концепції: юридична - констатація знецінення об'єктів; економічна - частка витрат, пов'язаних з капітальними вкладеннями; податкова та фінансова - частка доходів, звільнена від податків, що накопичується для поновлення основних засобів. Амортизація тісно пов'язана з категорією „знос основних засобів”, що трактується як процес фізичний та моральний. Але амортизація пов'язана із зносом не функціональним, а кореляційним зв'язком, тому її вартісний розмір може не дорівнювати зносові.

У „директивній” економіці існувала одна - „економічна” - концепція амортизації. У ринкових умовах співіснують дві концепції - „економічна” та „податкова” (таке термінологічне визначення не бездоганне, існують інші визначення - регулююча, фізична, вартісна, фіскальна тощо). Порівняльну характеристику цих концепцій показано у додатку Б.

Зміст амортизації в „податковій” концепції - списання вартості основного капіталу за податковими нормами, що, як правило, перевищують економічно обґрунтовані. В цій концепції амортизація є засобом розподілу в часі авансової вартості активу з метою швидкого її повернення й визначення суми оподаткованого прибутку [13, с. 11].

У зарубіжній теорії бухгалтерського обліку існує принаймні п'ять концепцій амортизації, які поділяють на дві групи: операційні та фінансові (рис. 1.1). [19 , с. 17].

К О Н Ц Е П Ц І Ї А М О Р Т И З А Ц І Ї

Операційні		Фінансові

Причинна (казуальна) концепція		Концепція витрат (ресурсна)		Концепція відновлення		Концепція оцінки		Концепція збереження капіталу

Рис. 1.1. Основні облікові концепції амортизації

У результаті цього така концепція не набула практичного застосування в капіталістичних країнах, внаслідок чого витрати на ремонт і обслуговування не було включено до складу амортизації.

Операційна концепція амортизації, яку часто називають причинною або каузальною, концепцією (Causal Concept), передбачає, що причиною амортизації є спрацювання, старіння тощо, тобто відповідні фізичні та функціональні чинники.

Тому в обліку слід відображувати амортизацію в міру спрацювання основних засобів.

Такий підхід знайшов широке відображення в обліковій літературі та відіграв важливу історичну роль щодо визнання легітимності витрат на амортизацію в складі витрат підприємства.

Проте, хоча фізичний та моральний знос беруть до уваги при визначенні строку використання об'єкта, на практиці неможливо виміряти суму його фізичного або морального зносу. Крім того, строк використання об'єкта підприємством може відрізнятись від строку його технічної експлуатації.

Залишковим впливом цієї концепції на бухгалтерський облік можна вважати назву субрахунку „Знос основних засобів” і відповідного рядка Балансу, яка зберігається й нині.

Зміст „економічної” концепції амортизації в директивній та ринковій економіці один - поступове відшкодування основного капіталу відповідно до вартості за обґрунтованими нормами, які враховують реальний знос (фізичний і моральний) та умови експлуатації. Це створює можливість відновлення основного капіталу в натуральній формі. Однак, концепція амортизації в адміністративно - командній економіці була не досить ефективною для забезпечення інтенсивного технологічного оновлення виробничого апарату [31 , с. 53].

Концепція оцінки (Valuation Concept) розглядає амортизацію як зміну оцінки активів виходячи з теперішньої вартості майбутніх грошових потоків, ринкової ціни тощо. Як окрема система оціночна амортизація не використовується в умовах застосування принципу безперервної діяльності. Тому ця концепція не набула практичного застосування, хоча була досить популярною у XIX ст.

Концепція збереження капіталу (Maintenance of Capital Concept) передбачає коригування амортизації для визначення прибутку в умовах зміни цін та інфляції.

Одним із варіантів практичного застосування цієї концепції є визначення амортизації як різниці між переоціненою вартістю основних засобів на кінець періоду та їх сумою на початок періоду з урахуванням надходження упродовж періоду.

Ця концепція отримала практичне втілення в системах інфляційного обліку та іноді застосовується для спрощення нарахування амортизації інструментів.

Концепція витрат, або ввідного ресурсу (Input Concept), передбачає, що метою амортизації є визначення чистого прибутку через розподіл вартості активів між відповідними звітними періодами. Такий погляд на амортизацію ґрунтується на загальноприйнятих принципах бухгалтерського обліку, зокрема періодичності та відповідності витрат і доходів, які покладено в основу Міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ) і національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку [45, с. 42].

Виходячи з цього в сучасному бухгалтерському обліку амортизацію розглядають як систематичний розподіл суми активу, що амортизується, протягом строку його корисної експлуатації.

Отже, амортизація ніякою мірою не пов'язана із спрацюванням активу або зміною його вартості.

Підкреслюючи це, Е. Хендріксон і М. Ван Бреда пишуть: „ . . . слід пам'ятати, що амортизація - це засіб розподілу вартості активу на весь строк його служби і не більш того” [53, с. 338].

Концепція відновлення (Replacement Concept) концентрує увагу на економічній меті амортизації, якою вважається забезпечення відновлення капітальних активів, спожитих у процесі діяльності.

Прихильники цієї концепції по - різному трактували роль амортизації у відновлені активів, наголошуючи, що вона:

- здійснюється з метою резервування коштів для заміни активу;

- сама є коштами, призначеними для заміни активу;

- забезпечує кошти.

Ці підходи свого часу широко обговорювалися в західній літературі та були піддані критиці, оскільки:

- нарахування амортизації автоматично не призводить до акумулювання коштів;

- амортизація нараховується навіть на ті активи, що не будуть замінені [62, с. 120].

Найбільш тривалим було (та певною мірою залишається) помилкове уявлення про те, що амортизація забезпечує кошти як частина доходу. Оскільки величина доходу визначається, зокрема, ціною продукції (товарів, робіт, послуг), вважали, що амортизація є складовою ціни. Такий погляд на амортизацію призвів до того що в Україні на окремі об'єкти основних фондів амортизація не нараховувалась.

Отже, підхід до амортизації певною мірою залежав від джерела фінансування капітальних вкладень і намірів щодо їх відновлення. Не нарахування амортизації призвело до зниження витрат на окремі види діяльності та обмеження цін на окремі види робіт і послуг. Впровадження П(С)БО, узгоджених з МСФЗ, по суті означало перехід від концепції відновлення до концепції витрат.

Одним із питань, яке виникло під час обговорення проекту П(С)БО 7 „Основні засоби”, було питання започаткування амортизації об'єктів, щодо яких раніше амортизаційні відрахування не здійснювались. Це стосується насамперед об'єктів зовнішнього благоустрою та житлових будинків, що перебувають на балансах житлово - комунальних організацій, які належать до сфери управління органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади, а також автомобільних доріг загального користування. Нарахування амортизації призводило до виникнення збитків житлово - комунальних організацій в умовах регулювання цін на їх послуги [51 , с. 127].

Компромісним рішенням цієї проблеми стала редакція п.30 П(С)БО7, згідно з яким одночасно з нарахуванням амортизації таких об'єктів збільшуються доходи цих підприємств і організацій із зменшенням додаткового капіталу, а в разі його недостатності - статутного капіталу.

Внаслідок цього не виникає збиток у сумі амортизації в Звіті про фінансові результати, але такий збиток є реальністю у вигляді зменшення капіталу. Слід зазначити, що на формування ціни впливають різні чинники, а підхід до ціноутворення за принципом „витрати плюс націнка” в умовах конкуренції є безперспективним. Дедалі більшого поширення набуває метод цільового ціноутворення, за яким спочатку визначають ціну, а потім встановлюють граничну собівартість, яку слід досягти „конструюванням вартості”. За таких умов ілюзорність концепції відновлення стає ще більш очевидною.

Наслідком застосування концепції відновлення було створення та використання амортизаційного фонду. Для його обліку Планом рахунків було передбачено відповідний рахунок „Амортизаційний фонд”, залишок якого відображували в пасиві балансу. Класична (капіталістична) концепція відновлювання знайшла відображення в обліку також у вигляді амортизаційного фонду (фонду погашення), який теж був джерелом для придбання нових основних засобів.

Проте інтерпретація та облік „соціалістичного” і „капіталістичного” амортизаційного фонду принципово відрізнялись. Причиною цього, на наш погляд, було (і залишається) різне тлумачення поняття „амортизаційний фонд”.

Великий бухгалтерський словник містить таке визначення цього терміна: „Фонд амортизаційний - грошові кошти, призначені для простого і розширення основних фондів; має двояку економічну природу, тобто одночасно обслуговує процес відшкодування зносу основних фондів і процес їх розширеного відтворення. Створюється, зазвичай, за рахунок акумульованих амортизаційних відрахувань”[7, с.537].

Подібне визначення наведено у зарубіжних словниках, один з яких цитує М. Чумаченко: „амортизаційний фонд: гроші або цінні папери, які можна легко реалізувати, у резерві з метою відновлення або створення умов відновлення зношених основних активів”.

На перший погляд, обидва визначення суттєво не відрізняються, і позиція М. Чумаченко щодо розгляду амортизації як „фонду - джерела” є цілком слушною [57, с.213].

Проте слід зазначити, що в західному визначені „фонд” - це насамперед кошти, і амортизаційний фонд виникає не внаслідок нарахування амортизації, а внаслідок акумулювання відповідної суми грошових коштів або їх еквівалентів. Саме це мав на увазі Л. Бернстайн, якого цитують І. Чалий та М. Чумаченко: „Процес амортизації сам по собі не призначений для того, щоб надавати фонд для заміни активів. Ця мета може бути досягнута лише з допомогою фінансової політики, яка акумулює грошові фонди з особливою метою, яку мають у даний час” [56, с. 206].

Тому метод нарахування амортизації, який в англомовних країнах отримав назву методу амортизаційного фонду, або фонду погашення (Sinking Fund Method), передбачає, що одночасно з періодичним нарахуванням амортизації сум, що дорівнює величині амортизаційних відрахувань, вкладається в надійні цінні папери або депонується на окремому рахунку.

Отримані відсотки за інвестиціями або вкладами також зараховують до амортизаційного фонду.

Отже, амортизаційний фонд формується в розмірі амортизаційних відрахувань і отриманого доходу у вигляді відсотків на інвестиції або вклади.

Величину амортизаційних відрахувань розраховують у такий спосіб, щоб до кінця строку служби основних засобів амортизаційний фонд дорівнював їх первісній вартості (за вирахуванням ліквідаційної вартості).

Тепер за даними бухгалтерського обліку основні засоби переносимо у податковий облік. При цьому якщо загальна вартість усіх груп основних засобів за даними бухгалтерського обліку менша, ніж загальна вартість усіх груп основних фондів за даними податкового обліку, то тимчасова податкова різниця, яка виникає в результаті такого порівняння, амортизується як окремий об'єкт із застосуванням прямолінійного методу протягом трьох років.

Щодо основних засобів введено суттєві новації. Згідно зі ст. 145 Кодексу основні засоби поділено на 16 груп (див. табл. 1.2.) замість колишніх чотирьох. По суті, це ті самі групи, що і в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби". Відмінність полягає у тому, що у правій колонці таблиці 1.2 (класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів) встановлені мінімально допустимі строки корисного використання. Тобто строк використання окремих груп основних засобів не може бути менший, ніж це встановлено ст. 145 Податкового кодексу.

Таблиця 1.2. Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх амортизації (п. 145.1. ст. 145 Кодексу) [2].

Групи	Мінімально допустимі строки корисного використання, років
1	2
група 1 -- земельні ділянки	-
група 2 -- капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом	15
група 3 -- будівлі	20
передавальні пристрої	10
група 4 -- машини та обладнання	5
з них:
електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов'язані з ними комп'ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (утому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень	2
група 5 -- транспортні засоби	5
група 6 -- інструменти, прилади, інвентар (меблі)	4
група 7 -- тварини	6
група 8 -- багаторічні насадження	10
група 9 -- інші основні засоби	12
група 10 -- бібліотечні фонди	-
група 11 -- малоцінні необоротні матеріальні активи	-
група 12 -- тимчасові (нетитульні) споруди	5
група 13 -- природні ресурси	-
група 14 -- інвентарна тара	6
група 15 -- предмети прокату	5
група 16 -- довгострокові біологічні активи	7

Так само, як і в П(С)БО 8 "Нематеріальні активи", у Податковому кодексі маємо шість груп нематеріальних активів з різними строками дії права користування (табл. 1.2) [2].

Таблиця 1.2. Строки, протягом яких здійснюється нарахування амортизації нематеріальних активів

Групи	Строк дії права користування
1	2
група 1 -- права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище)	відповідно до правовстановлюючого документа
група 2 -- права користування майном (право користування земельною ділянкою, крім права постійного користування земельною ділянкою відповідно до закону, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо)	відповідно до правовстановлюючого документа
група 3 -- права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті	відповідно до правовстановлюючого документа
група 4 -- права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, у тому числі ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо) крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті	відповідно до правовстановлюючого документа, але не менш як 5 років
група 5 -- авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп'ютерні програми, програми для електронно-обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо) крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті	відповідно до правовстановлюючого документа, але не менш як 2 роки
група 6 -- інші нематеріальні активи (право на ведення діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо)	відповідно до правовстановлюючого документа

Одразу виникає запитання, що робити з колишніми чотирма групами. Досі у нас був облік за групами, а не пооб'єктний облік. Проте, як перейти на пооб'єктний облік станом на перше квітня 2011 року, написано у п. 6 підрозділу 4 "Перехідних положень" Податкового кодексу України*. Хоча на практиці зробити це майже неможливо, оскільки пропонується зовсім інший підхід.

У результаті цей метод забезпечує поступове накопичення коштів, необхідних для заміни зношених об'єктів без відволікання поточних фінансових ресурсів.

Акумулювання коштів амортизаційного фонду на окремому рахунку дасть змогу здійснювати контроль використання цих коштів за цільовим призначенням. Для цього слід законодавчо визначити механізм створення, використання та обліку коштів амортизаційного фонду державних комерційних підприємств [17,с.13].

1.3 Зарубіжний досвід амортизаційних відрахувань

Визначення реального розміру амортизаційних відрахувань - сьогодні одна з найголовніших проблем в Україні. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 7 „Основні засоби ” передбачає такі заходи, але поки що окремі його положення надто повільно втілюються, оскільки не повною мірою висвітлені в літературі й апробовані практикою життя. Саме тому особливої актуальності набуває зарубіжний досвід з питань розрахунку амортизаційних відрахувань.

Особливе місце серед важелів державної підтримки застосування політики прискореної амортизації. Вона має важливе значення для динамічних, прибуткових підприємств. Методи прискореної амортизації самі не стимулюють або мало стимулюють фірми до інвестицій, однак вони можуть заохочувати вже діючі підприємства і так прискорювати розвиток економіки.

Нарахування прискореної амортизації на основні засоби, які задіяні в інноваційній діяльності, практикується багатьма економічно розвиненими країнами. При цьому на обладнання амортизація нараховується переважно методом зменшення залишку, а на приміщення - прямолінійним. Найвищі норми амортизації застосовуються у таких країнах, як Японія, Канада, Швеція, найменші - у Австрії та Франції.

У високо розвинених країнах широко застосовується прискорена амортизація устаткування як стимул для оновлення виробничих фондів. Так, у США встановлено термін амортизації в 5 років для устаткування і приладів, використовуваних для НДДКР, з терміном служби більше 4 і менше 10 років. Крім того, при терміну списання устаткування в 5 років у перших 2 роки амортизувати дозволяється до 64 % його вартості [44, с. 30].

У Японії система прискореної амортизації введена для компаній, що застосовують або енергозберігаюче устаткування, або устаткування, яке сприяє ефективному використанню ресурсів і не шкодить навколишньому середовищу. Застосовуються різні норми прискореної амортизації - від 10 до 50 %. Проте найбільш поширена ставка становить у середньому 15- 18 %.

Компаніям у Великобританії дозволено списання повної вартості технічного устаткування в перший рік його роботи. У Німеччині в перший рік може бути списано 40 % витрат на придбання устаткування і приладів, використовуваних для проведення НДДКР. Система амортизаційних списань у Швеції дозволяє устаткування з терміном служби до 3 років і з незначною цінністю списувати у витрати в рік придбання, а в цілому машини й устаткування - протягом 4-5 років [61, с. 72].

У Франції прискорена амортизація застосовується із середини 50-х років ХХ століття. Спочатку прискорена амортизація використовувалася тільки в окремих галузях з метою підвищення їх конкурентоспроможності. На сьогодні у Франції існує можливість застосувати прискорену амортизацію до найважливіших видів устаткування: енергозберігаючому, екологічному, інформаційному. Наприклад, комп'ютер можна амортизувати за 1 рік. У цій країні практикується використання методу дегресивної амортизації, що припускає визначення суми амортизаційних відрахувань, виходячи із залишкової вартості об'єкта основних засобів і норм амортизації, скоригованих на поправочний коефіцієнт. При цьому величина поправочних коефіцієнтів у Франції залежить від нормативного терміну служби об'єкта основних засобів: від 3 до 4 років - 1,5; від 5 до 6 років - 2; понад 6 років - 2,5.

У нормативних актах Франції розрізняють амортизацію, що відображує знос (економічну), і фіскальну. Амортизація, що відображає знецінення, включається до експлуатаційних витрат. Фіскальна амортизація по об'єкту не відповідає амортизації, що відбиває його знецінення, а практикується винятково з метою одержання податкових пільг [48, с. 102].

Як і в Україні, економічні методи амортизації суворо не регламентуються - можна використовувати будь-який. Кожне підприємство самостійно визначає норми амортизації й амортизаційний період.

У межах фіскальної амортизації використовується метод зменшуваного залишку. Річна норма амортизації дорівнює добутку річної норми амортизації відповідно до лінійної системи амортизації на коефіцієнт 1,5; 2,0 чи 2,5. Це означає, що використовується метод зменшуваного залишку відповідно за полуторною, подвійною, потрійною нормами та за нормами 2,5 і 3,5. Вибір коефіцієнта, що підвищується, здійснюється за допомогою спеціальної таблиці залежно від тривалості терміну служби об'єкта та дати його придбання [60, с. 323].

Необхідно зауважити, що для науково-дослідного, медичного, устаткування, очисних споруд, електричних автомобілів і програмних продуктів амортизаційний період дорівнює 12 місяців.

Для Канади характерне використання методу системи, підприємствам надається можливість самостійно вибирати переважний термін служби устаткування з урахуванням максимально-мінімальних норм амортизаційних відрахувань. Об'єкти основних фондів у даній країні класифікуються по 39 основних класах, у межах яких річні норми амортизаційних відрахувань змінюються від 4 до 100 % [50, с. 42].

У Німеччині й інших країнах існує також чітке розмежування між фіскальною й економічною амортизацією. Прискорена амортизація поширюється не тільки на засоби праці, але й на матеріальні активи. Економічна амортизація найчастіше здійснюється лінійним методом й включається у витрати виробництва, а амортизація, дозволена податковим законодавством (фіскальна), використовується для розрахунку податків. У перерахованих країнах частка амортизаційних відрахувань у валовому самофінансуванні сягає 70-89 %.

Додаткову значущість амортизаційному стимулюванню інноваційної активності в країнах з розвиненою ринковою економікою додає той факт, що у вказаних державах амортизаційні відрахування займають домінуюче положення у фінансуванні інвестицій і становлять основу інвестиційного потенціалу підприємств. Так, частка амортизації в загальному обсязі капітальних вкладень коливається на Заході в межах 50-75 % [53, с. 23].

У Великобританії компанії мають право на податкові пільги, що надаються підприємству у вигляді норм прискореної амортизації відносно окремих видів придбаних основних засобів (устаткування, автомобілі тощо ), які розповсюджуються на інноваційну діяльність. У даний час діє ставка у розмірі 100 % амортизаційних вирахувань відносно інвестицій в інноваційну діяльність, а також наступні схеми по пільгах відносно амортизаційних відрахувань за перший рік господарської діяльності організацій:

- 40 % амортизаційних вирахувань для малих і середніх підприємств при інвестиціях у заводи і машинне обладнання (не підпадають під дію пільг: автомобілі, основні, а також заводи і машинне обладнання, що в лізингу);

- 100 % амортизаційних вирахувань для малих підприємств відносно інвестицій в інформаційно-комунікаційні технології (комп'ютери, програмне забезпечення і мобільні телефони нового покоління з виходом в Інтернет);

- 100 % амортизаційних вирахувань відносно інвестицій в енергозберігаюче устаткування і технології (відповідно до Списку енерготехнологій (Energy Technology List));

- 100 % амортизаційних вирахувань відносно інвестицій в устаткування з економного використання води (відповідно до Списку водних технологій (Water Technology List);

- 100 % амортизаційних вирахувань відносно інвестицій в автомобілі із зниженим рівнем вироблення CO2 (діяв у період з 17 квітня 2002 р. по 31 березня 2008 р. відносно автотранспортних засобів, що не перевищують по викидах 120 грама/км);

- 100 % амортизаційних вирахувань відносно інвестицій малих і середніх компаній до Північної Ірландії в частині машинного обладнання (DBERR) [48, с. 110].

Пільги від прискореної амортизації підприємство одержує тільки після здійснення реальних інвестицій. Тому використання прискореної амортизації краще стимулює інвестиції у відновлення виробництва порівняно з умовами, приводить до збільшення обсягів валового самофінансування, що включає в себе чистий прибуток і амортизаційні відрахування, а, отже, й інвестиційних можливостей. Річ у тім, що додатково отримані кошти від зниження ставки податку на прибуток ніяк не пов'язані з вартістю введених в експлуатацію засобів праці за звітний період. Додаткові ж амортизаційні відрахування в результаті застосування прискореної амортизації, а отже, і пільги з податку на прибуток, прямо й безпосередньо залежать від вартості введених в експлуатацію засобів праці.

В таблиці 1.3. наведено методи нарахування амортизації, які переважають у різних країнах.

Таблиця 1.3. Основні методи нарахування амортизації основних засобів, застосовувані в розвинених країнах [59, с. 42].

Країна	Метод
Бельгія	Прямолінійний або принцип зниження відрахувань
Великобританія, Ірландія	Норма податкового законодавства
Греція	Норма податкового законодавства
Данія	Прямолінійний
Італія	Норма податкового законодавства (прискорений метод)
Люксембург	Прямолінійний
Німеччина	Прямолінійний
Португалія	Лише прямолінійний
Франція	Прямолінійний
Швеція	Прямолінійний

У законодавстві Німеччини не передбачено жодних конкретних методів нарахування амортизації. На практиці найчастіше застосовується прямолінійний метод та метод зменшення залишку. Строки служби активів, як правило, встановлюються за спеціальними галузевими податковими таблицями. Таким чином, прискорена амортизація повинна використовуватися тільки у податковому обліку з метою визначення суми податку на прибуток. Звідси випливає висновок, що використання прискореної амортизації доцільно для рентабельних підприємств, ті ж підприємства, які мають збитки, повинні використовувати не прискорену амортизацію.

В обліку Польщі як і в колишньому українському обліку, амортизація нараховується за певною схемою з використанням терміну та коефіцієнтів для конкретних груп основних засобів. Розмір нарахованого зносу може коливатись залежно від кількості робочих змін; рівня технологічного та економічного прогресу; виробничих потужностей; строку експлуатації; попередньо встановленої ліквідаційної вартості; коефіцієнтів зносу відповідно до податкового законодавства.

У Португалії взагалі дозволяється використовувати лише лінійний метод нарахування. В Люксембурзі амортизаційні відрахування не нараховуються за активами, що мають невизначений термін експлуатації.

Амортизація за особливими ставками використовується малими та середніми підприємствами і служить інструментом пільгового оподаткування з метою зменшення розміру оподатковуваного прибутку для цих підприємств.

Надзвичайний метод амортизації використовують за наявності однієї з таких причин :

- коли до закінчення запланованого строку експлуатації здійснюється закриття виробничої лінії з технічної причини (фізичний аспект);

- коли до закінчення запланованого строку експлуатації припиняється використання об'єкта через надзвичайні економічні обставини, наприклад, заміну моделі, падіння попиту, перехід до автоматизації тощо (моральний аспект) [50,с.42].

Особливе зацікавлення викликає також амортизація частини вартості об'єкта, що являє собою списання частини вартості об'єкта у випадку зниження його ринкової ціни. За подальшого підвищення ринкової ціни такого об'єкта здійснюється так зване „приписування” до його залишкової вартості.

Амортизаційна політика Федеративної Республіки Німеччини являє собою комплекс механізмів гнучкого реагування на кон'юнктуру зміни ситуації на ринку, пільгове оподаткування малих та середніх підприємств, що дає змогу в цілому здійснювати на всіх без винятку підприємствах заходи з податкового планування та прогнозування.

...