Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Проведення ринкових реформ значною мірою залежить від стану фінансів держави та її бюджету, через який держава акумулює кошти для фінансування пріоритетних напрямків розвитку економіки, соціальної сфери, культури тощо.

Бюджетні відносини потребують державного регулювання, яке досягається шляхом чіткої регламентації бюджетної діяльності через впровадження виваженої податкової політики.

В умовах перебудови економіки України, створення нових соціальних та економічних відносин у суспільстві, розбудови нашої держави як незалежної та самостійної, важлива роль відводиться податковій системі.

Одним з першочергових завдань ринкової реформи в Україні є створення ефективної податкової системи, яка б забезпечувала розвиток народногосподарського комплексу країни, відповідним чином регулювала б економічні відносини.

Сьогодні податкова система України перебуває на етапі кардинальних перетворень -- готується до прийняття Верховною Радою України проект Податкового кодексу України. В державі постійно проводиться політика зміни системи оподаткування, але, на жаль, не завжди продумана, економічно обґрунтована, та не завжди це відбувається у комплексі з іншими фінансовими нововведеннями.

Характерним і дестабілізуючим фактором для України сьогодні є значна кількість податків, безсистемне надання пільг, значний податковий тягар, часті зміни податкового законодавства тощо.

- розглянути економічні основи побудови податкової системи;

- вивчити склад і структуру податкової системи України;

- проаналізувати механізм оподаткування агропромислових підприємств податком на додану вартість та фіксованим сільськогосподарським податком;

- оцінити перспективи розвитку податкової системи України, адаптацію податкового законодавства до законодавства Європейського Союзу.

Об'єктом досліждення є ПАТ «Галбуд»

1. ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ ПОБУДОВИ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ

Прагнення до миттєвого поповнення бюджету, недотримання принципу економічної обґрунтованості податкового реформування, часті зміни податкового законодавства України призвели до посилення нестабільності умов господарювання, надмірного податкового навантаження на виробників. Багато дослідників показує, що дохід, який одержує держава суто фіскальними методами, менш значущий порівняно з економічним збитком, який завдається суб'єктам ринкових відносин. Навіть за таких обставин важливо, щоб у стратегії підприємства був присутній набір легальних чинників успіху, які надавали б змогу підприємству адекватно оцінити рівень впливу оподаткування на кінцеві результати своєї діяльності, ефективно будувати свою податкову політику і забезпечувати не тільки своє економічне зростання, а й розвиток суспільного виробництва загалом.

Податки впливають на виробничу діяльність підприємств, на їх прибутковість, платоспроможність, фінансову стійкість, можливість формування фінансових ресурсів для інвестиційної діяльності, конкурентоспроможність продукції. Рівень цього впливу залежить від системи оподаткування - самого складу податків, рівня їх фіскальності, методів їх стягнення, стабільності та досконалості податкової системи. Вплив окремих податків на доходи бюджету і діяльність підприємств залежить, насамперед, від бази оподаткування - чим більш широка база даного податку, тим суттєвішою може бути сила його впливу.

Складність функціонування податкової системи рельєфно виявляється при аналізі окремих податків, що справляють найбільший вплив на діяльність підприємств, зокрема податку на прибуток підприємств, ПДВ, відрахувань на соціальні заходи та податку на доходи фізичних осіб.

Критерієм оцінки впливу зазначених податків на роботу підприємств може бути прибуток, що є основним власним джерелом фінансових ресурсів для розвитку виробництва. Податок на прибуток сплачується як частина від отриманого підприємством прибутку і тому має значний вплив на функціонування суб'єктів господарювання, адже при цьому зменшуються можливості розширеного відтворення. Тому встановлення ставки податку на прибуток у розмірі, менш як 100 % є необхідною (але, зрозуміло, недостатньою) умовою забезпечення розвитку бізнесу. Європейські країни демонструють розкид ставок податку на прибуток підприємств в діапазоні від 10 до 33,3 %. В Україні, як відомо, діє ставка 25 %.

Стосовно податку на додану вартість, слід зазначити, що його вплив на діяльність підприємства великою мірою залежить від призначення товару і типу покупця. Якщо покупець використовує придбаний товар як засіб виробництва, а отже, має можливість відшкодовувати суми ПДВ, що входять у ціну, з бюджету, то ймовірніше, що ні підвищення, ні пониження ставок ПДВ не справлятимуть значного впливу на фінансовий стан продавця товару. Якщо покупець використовує придбаний товар як предмет споживання, а отже, не має можливості відносити суми ПДВ на розрахунки з бюджетом, то ймовірніше, що ефект від зміни ставок ПДВ буде розглядатися між товаровиробником-продавцем і споживачем у відповідності з особливостями еластичності попиту на цей товар.

Крім того, високі ставки ПДВ негативно впливають на економічну діяльність підприємства внаслідок наявності часового розриву між моментом оплати ПДВ у ціні товару і моментом відшкодуванням його з бюджету, а також внаслідок підвищених видатків на придбання додаткових матеріально-технічних ресурсів у разі розширення виробництва.

Щодо акцизного збору, то його частка у доходах бюджету в Україні набагато нижча, ніж в інших країнах. Оскільки акцизний збір стосується здебільшого предметів розкошу або предметів вжитку, що не є життєво важливими, то тут є резерв для підвищення ставок.

Вплив на ефективність діяльності підприємств мають також збори на обов'язкове пенсійне та соціальне страхування. Ці збори впливають на діяльність підприємства опосередковано, оскільки вони включаються у собівартість продукції і перекладаються в складі ціни на населення. Економічним результатом є скорочення платоспроможного попиту кінцевого споживача, а отже, зменшення обсягу виробництва і зниження сукупного прибутку підприємства.

До аналогічних наслідків призводить і стягнення податків із населення. Відмінність полягає лише в тому, що вони справляють пряму дію на доходи споживача.

Підвищення рівня прямого оподаткування фізичних осіб призводить до зменшення номінальних, а разом із тим і реальних доходів населення. Звичайно ж, скорочується попит населення на товари, вироблені підприємствами. За умови незмінної пропозиції цих товарів, ціни на них знизяться, скоротяться прибутки підприємств, зменшаться темпи нарощування обсягів виробництва.

Ситуацію можна розглядати й з іншого боку: оскільки ціна робочої сили визначається набором життєво необхідних благ, то для забезпечення існування робітників при збільшенні державою рівня податків на їх заробітну плату, підприємці будуть змушені підвищити зарплату (підвищення номіналу дещо стабілізує реальні доходи, які знизились внаслідок податків). Такий крок призводить до зростання виробничих витрат, прибутки починають також скорочуватись. Прагнучи запобігти цьому, підприємці також будуть мінімізувати витрати за рахунок скорочення обсягів виробництва. Як правило, при підвищенні рівня оподаткування фізичних осіб одночасно спостерігаються обидві зазначені ситуації.

Аналогічною є дія непрямих податків, оскільки кінцевим їх платником є населення. Дослідники 0.1. Ястремський та О.Г. Гриценко дослідили вплив різних видів податків на діяльність підприємства. Авторами проведені систематичні розрахунки основних параметрів підприємства при зміні ПДВ від 0 до 40 % та податку на фонд оплати праці від 0 до 70 %. Результати розрахунків цих авторів, свідчать про складну взаємодію ставок податків та доходів бюджету від податкових надходжень. При ставках податків на фонд оплати праці від 0 до 20 % наявні класичні криві А. Лаффера. Збільшення ставок ПДВ спочатку призводить до збільшення доходу держави від цього податку, а подальше збільшення, навпаки, зменшує надходження до бюджету. На основі зроблених розрахунків автори дійшли висновку, що максимальний дохід держава одержує при відсутності податків на фонд оплати праці та при ставці ПДВ на рівні 15%.

Ефективність впливу системи оподаткування на результати діяльності підприємств можна оцінити за допомогою декількох показників, які наведено в таблиці 1

Таблиця 1 Загальні показники оцінки ефективності економіко-організаційного механізму оподаткування підприємств

Найбільш важливими показниками оцінки ефективності механізму оподаткування є визначення суми податкових платежів, які здійснює підприємство від фонду оплати праці. Зважаючи на те, що платежі до загальнодержавних фондів і податок на доходи фізичних осіб розраховується за єдиною базою, у процесі розрахунку, ставки цих податків підсумовуються, з метою використання єдиної ставки відрахувань. На другому етапі визначають суму платежів, які входять в ціну продукції, що реалізується, а також суму податку на прибуток та ефективну ставку оподаткування прибутку підприємств. Останнім етапом оцінки ефективності податкового механізму є визначення суми загальних податкових платежів, які розраховуються підсумовуванням усієї суми податків. Вказана група коефіцієнтів формує оціночні показники ефективності механізму оподаткування, методика розрахунку яких наведена в таблиці 2

Таблиця 2 Оціночні коефіцієнти ефективності оподаткування

Загальна характеристика податку на додану вартість, його суть і призначення. Порядок обчислення і сплати ПДВ

Податок на додану вартість (ПДВ) вперше було введено у Франції економістом М. Лоре у 1954 році. У країнах Європейського Союзу ПДВ відіграє суттєву роль тому, що завдяки цьому податку реалізується основна мета інтеграції країн - забезпечення вільного переміщення товарів, послуг, праці та капіталу.

За відсутності економічного обґрунтування доцільності встановлення єдиної ставки ПДВ, орієнтовно стандартною ставкою ПДВ у країнах ЄС вважається рівень, не нижче 15 %. Додатково у різних країнах застосовуються підвищені та знижені ставки ПДВ. Знижені ставки застосовуються для товарів і послуг, що мають соціальне й культурно-споживче призначення (насамперед, продукти харчування, послуги громадського транспорту, періодичні видання), підвищені ставки на предмети розкоші або на так звані некорисні товари (алкоголь, тютюн). Однак наявність варіативних ставок суттєво підвищує адміністративні витрати щодо стягнення податку, і тому в зарубіжних країнах прагнуть уніфікувати кількість податкових ставок.

Практика стягнення цього податку в розвинених країнах дає підставу обговорювати питання про закономірність запровадження його диференційованих ставок за умов ефективного функціонування податкового планування, надання переваги соціальної ефективності податку, незважаючи на збільшення адміністративних витрат на його стягнення. Суттєву роль відіграє також система організаційного механізму стягнення ПДВ і контролю за його сплатою.

Слід зазначити, що в умовах перехідного періоду, на початку 90-х років, українська економіка була неготовою до введення податку на додану вартість. Нездатність державних органів влади вірно використовувати фіскальні функції ПДВ та часті зміни податкової політики призвели до прояви негативних наслідків його функціонування. Зокрема, ставки ПДВ змінювалися тричі. Законом України "Про податок на добавлену вартість" (1991 р.) було встановлено ставку ПДВ в розмірі 28 %, а вже через рік однойменним Урядовим указом ставку було знижено до 20 %. Зважаючи на значний дефіцит бюджету, з 18.05.1993 р. її знову підвищили до рівня 28 %, та враховуючи масове ухилення від його сплати, ставку ПДВ знову було знижено до 20 %. Така часта зміна дискреційної податкової політики ніколи не забезпечувала позитивних наслідків, та все ж податок на додану вартість відіграє роль ефективної форми ринкових економічних взаємовідносин держави та її суб'єктів.

Об'єктом оподаткування ПДВ в сучасних умовах, є додана вартість, на відміну від валового обороту, як це було передбачено в попередніх редакціях законодавчих актів. Саме це підкреслює, що ПДВ є найкращою формою серед інших універсальних акцизів.

Слід зазначити, що в останні роки виконання фіскальної функції ПДВ щодо мобілізації фінансових ресурсів до державного бюджету послаблюється, тобто його роль здебільшого проявляється в регулюючо-розподільчій функції.

У сучасних умовах господарювання ПДВ характеризується складним механізмом визначення об'єкта оподаткування, принципів стягнення податку та методів обчислення податкових зобов'язань і складним механізмом адміністрування. Все це збільшує ризики ухилення від сплати податку, які залежать від технічної та організаційної простоти його обчислення та стягнення.

З врахуванням вимог чинних законодавчих актів розглянемо механізм стягнення, порядок обчислення і сплати ПДВ.

Згідно із Законом України "Про податок на додану вартість" всі суб'єкти оподаткування, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка, оподатковуються за ставкою 20 %.

Особливістю ПДВ є так звана нульова ставка - це ставка податку, який стягується за ставкою 0 %. У цьому розумінні нульова ставка має такі ж наслідки, як і звільнення від податку. Однак суб'єкт економічної діяльності, котрий сплачує податок за нульовою ставкою, одержує право на повернення всієї суми ПДВ, що входить у вартість товарів і послуг, які купуються ним у процесі виробництва товарів. Оподаткування за нульовою ставкою ставить його у вигідніші умови порівняно з іншими підприємствами, котрих просто звільнено від сплати податку. Податок за нульовою ставкою обчислюється щодо продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України, а також з продажу робіт, призначених на використання та споживання за межами митної території України. Особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі:

Акцизи сплачували ще з давніх часів, їх повсюдне розповсюдження пояснюється, передусім, високим фіскальним потенціалом даного податку. Так, ще у XVII ст. французький економіст Ф. Демезон відзначив, що "акциз здатен принести казні стільки і навіть більше, ніж усі інші податки разом взяті".

Акцизний збір - один із видів непрямого оподаткування, що включається в ціну товару і сплачується в кінцевому підсумку покупцем, а не виробником товарів. Його відносять до категорії специфічних акцизів, на відміну, від ПДВ, який відносять до категорії універсальних. Тобто стягнення податку проводиться за диференційованими ставками по окремим групам товарів.

Отже, перша відмінна риса акцизного збору від ПДВ - це диференціація ставок; по-друге - акцизним збором оподатковуються виключно високорентабельні та монопольні товари і не оподатковуються роботи і послуги; по-третє -- акцизний збір сплачується лише один раз, тоді як ПДВ сплачується на всіх етапах руху товарів від виробника до споживача. З точки зору соціальної справедливості акцизний збір має переваги перед ПДВ, оскільки підакцизні товари споживаються, як правило, заможними верствами населення, що пом'якшує ПДВ, основний тягар якого розподіляється між широкими верствами населення.

Платниками акцизного збору є всі суб'єкти підприємницької діяльності, що виготовляють, реалізують або імпортують підакцизні товари, а також громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства, які ввозять (пересилають) підакцизні товари на митну територію України.

До об'єктів обкладання акцизним збором належать:

- обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безкоштовне передавання товарів або з їх частковою оплатою;

обороти з реалізації товарів (продукції) для власного споживання, промислової переробки, а також для своїх працівників;

митна вартість товарів (продукції), які імпортуються на митну територію України, у тому числі в межах бартерних операцій або без оплати їх вартості чи з частковою оплатою.

Законом України "Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби" визначено, що до об'єктів оподаткування належать також:

обороти з реалізації вироблених на території України алкогольних напоїв та тютюнових виробів шляхом їх продажу, обміну на іншу продукцію (товари, роботи, послуги), безоплатного передавання, з частковою оплатою, а також на умовах комісії, консигнації;

- обороти з реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів для власного споживання і промислової переробки;

- вартість алкогольних напоїв та тютюнових виробів, виготовлених українськими виробниками на давальницьких умовах;

- митна вартість алкогольних напоїв та тютюнових виробів, які ввозяться на територію України, включаючи виготовлені за межами митної території України з давальницької сировини, реімпортовані, а також митна вартість продукції, яка повертається на митну територію України із зони митного контролю, перерахована у валюту України за валютним курсом НБУ, що діяв на дату митного оформлення товарів, з урахуванням фактично сплачених сум митних зборів та мита.

Сьогодні в Україні підакцизними товарами виступають: алкогольні напої, спирт етиловий, тютюнові вироби, транспортні засоби, пиво солодове, бензин, дизпаливо.

При цьому, необхідно зазначити, що Законом України "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби та шини до них" від 24 травня 1996 року № 216 до 1 січня 2007 року від обкладання акцизним збором звільнено обороти з реалізації легкових, вантажопасажирських автомобілів і мотоциклів, які виробляються українськими підприємствами всіх форм власності. Передбачені законом пільги поширюються на обороти з реалізації транспортних засобів, які виготовляються на українських підприємствах з імпортних та вироблених в Україні комплектуючих за умови річного обсягу виробництва не менше 1000 автомобілів і 1000 мотоциклів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Крім оподатковуваного обороту для обчислення акцизного збору необхідні його ставки за підакцизними товарами. При цьому ставки встановлюються або у відсотках до обороту з продажу, або в абсолютних величинах з одиниці товару, що продається, і є єдиними на всій території України для товарів як вітчизняного виробництва, так і імпортованих.

Оподаткування прибутку підприємств

Прибуткове оподаткування підприємств завжди було у центрі уваги законодавців, які неодноразово намагалися вдосконалити механізм його обчислення і сплати. Зміна основних складових механізму оподаткування: ставок податку, об'єкта оподаткування, складу податкових пільг зумовили необхідність прийняття нових законодавчих актів.

Прибутковий податок застосовується у всіх країнах світу. Вперше цей податок було введено в Великобританії в 1799 році як тимчасовий захід з метою фінансування військових потреб у війні проти Наполеона, але з 1842 року прибутковий податок остаточно утвердився в англійській податковій практиці.Прибутковий податок з громадян в СРСР був уведений Декретом від 16 листопада 1922 р. в поєднанні з майновим податком, і в 1924 р. перетворений у прибутковий податок. Податок вираховувався по ставках, диференційованих по групах платників і сумах доходу. Максимальна ставка із заробітної плати робітників і службовців, тобто для першої групи платників - 13 % (при заробітній платі 100 крб в місяць). Неоподатковуваний прибутковим податком мінімум - 60 крб (для деяких районів - 70 крб) в місяць. З 1973 р. ставки прибуткового податку були знижені. Ставка прибуткового податку з робітників і службовців, які працювали у колгоспах, якщо їхня заробітна плата перевищувала 60 крб у місяць, в середньому на одного колгоспника становила 8 %.

В Україні майже до кінця 80-х років прибутковий податок із громадян стягувався за комбінованою шкалою, хоча офіційна ставка оподаткування визначалась як пропорційна (13 %), насправді існувала прогресивно-регресивна шкала оподаткування. Так, з одного крб, який перевищував неоподатковуваний мінімум, утримувалось 25 коп., тобто ставка становила 25 %, потім вона поступово зменшувалась до 12 % і підвищувалась до 13 %.

З 1990 р. почала діяти регресивно-прогресивна шкала ставок податку, коли із суми доходів від 100 до 150 крб податок дорівнював 29 коп. з кожного крб, тобто 29 %, а для доходу, який перевищував 150 крб, застосовувалася прогресивна шкала з розміром ставок від 13 до 60 % залежно від величини доходів.

Характерною рисою розвитку системи прибуткового оподаткування в Україні в 1991-1993 pp. була постійна зміна інтервалів і ставок прогресивного оподаткування. У 1993 р. у сфері прибуткового оподаткування сталося кілька суттєвих змін. По-перше, впроваджена нова шкала ставок, побудована у відносних величинах. За відносний показник було прийнято "неоподатковуваний мінімум", який може встановлюватись у розмірі однієї або кількох мінімальних заробітних плат. По-друге, відбувся перехід до обчислення податку за сукупним річним доходом. Поточні розрахунки провадяться для робітників і службовців за місячним доходом, а після закінчення року складається перерахунок, який включає як доходи за основним місцем роботи, так і інші доходи. Необхідність такого порядку пов'язана з тим, що доходи в умовах ринкових відносин можуть суттєво коливатися протягом року. Крім того, можуть здійснюватися значні разові виплати. Річне обчислення доходів нівелює коливання і вирівнює рівень оподаткування. По-третє, була встановлена єдина ставка оподаткування доходів, одержаних не за місцем основної роботи - 20 %.

Ставки оподаткування протягом 1993 року змінювались неодноразово, однак розміри ставок ще не характеризують жорсткість шкали оподаткування, важливо тс, які інтервали встановлено, а відтак як стрімко і до якого рівня зростає прогресія оподаткування. При відносній шкалі досить суттєву роль відіграє показник мінімальної заробітної плати і неоподатковуваного доходу, чим менші вони від вартості мінімального споживчого кошика, тим жорсткіший режим оподаткування.

Протягом тривалого періоду податок на доходи фізичних осіб обчислювався за прогресивною шкалою від 10 до 40 % (10, 15, 20, 30,40 %), причому максимальна ставка 40 % застосовувалась до сум понад 1700 грн, при невиправдано низькому неоподатковуваному мінімуму в розмірі 17 грн.

Історичний аспект розвитку прибуткового оподаткування в Україні доводить, що шкала оподаткування до 1 січня 2004 року залишалась доволі жорсткою, оскільки розмір неоподатковуваного податком мінімуму був в десять разів нижче мінімальної заробітної плати, а розмір прожиткового мінімуму в 20 разів перевищував неоподатковуваний. Важливим кроком реформування оподаткування доходів фізичних осіб є прийняття Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", який набрав чинності з 1 січня 2004 року. Особливістю даного законодавчого акта є встановлення єдиної ставки податку для всіх доходів, отриманих громадянином - 13 % - до 31 грудня 2006 року і 15 % - з 1 січня 2007 року.

Відповідно до нового Закону податок із доходів фізичних осіб - це плата фізичної особи за послуги, які надаються її територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу, або розташовану особу, яка виплачує оподатковувані доходи.

Відповідно до даного законодавчого акту змінилася не лише ставка податку, а й об'єкт оподаткування. При нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об'єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

До сукупного оподатковуваного доходу включаються доходи, одержані від підприємств, установ і організацій усіх форм власності, доходи за виконання трудових обов'язків, у тому числі за сумісництвом, за виконання робіт за договорами підряду, а також інші доходи, отримані працівником у грошовій і натуральній формі. До окремих видів сукупного місячного оподатковуваного доходу належать: доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати і винагороди, нараховані платнику податку згідно з умовами трудового або цивільно-правового договору;

- доходи від продажу об'єктів прав інтелектуальної власності;

- доходи у вигляді сум авторської винагороди, іншої виплати за надання права на користування або розпорядження іншими особами нематеріальним активом;

- сума подарунків у межах, що підлягають оподаткуванню;

доходи від операцій з майном і від надання його в оренду або суборенду у встановлених розмірах;

- вартість безкоштовно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми зниження вартості товарів, які перевищують звичайну ціну, крім тих, що отримані на лікування, поховання;

дохід у вигляді неустойок, штрафів або пені, фактично отриманий платником податку як відшкодування матеріального або нематеріального збитку, крім сум, що спрямовуються на пряме відшкодування збитків, що зазнав платник податку;

- дохід у вигляді відсотків, дивідендів і роялті, виграшів, призів, крім тих, що не оподатковуються;

- інші види доходів, що включаються до складу місячного оподатковуваного доходу, передбаченого Законом про податок з доходів фізичних осіб.

Також кардинально новим у даному законодавчому акті є введення поняття "податкова соціальна пільга" замість терміна "неоподатковуваний мінімум доходів громадян". Законом передбачено, що пільга застосовується до доходу, якщо його розмір не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та заокругленої до найближчих 10 гривень.

Наприклад, прожитковий мінімум для працездатної особи на 1 січня 2008 року становив 568 гри, відповідно розмір місячного доходу (межа) щодо надання податкової соціальної пільги: 568х 1,4 = 795,2 гри, заокруглюємо до 10 = 800 грн.

Перелік осіб, які мають право на податкову соціальну пільгу, регламентується податковим законодавством.

Принципово новою й позитивною новацією даного законодавчого акту є можливість зменшувати свій оподатковуваний дохід на суму податкового кредиту.

Законом визначені й інші доходи, що підлягають оподаткуванню, відмінні від тих, що оподатковувались до 1 січня 2004 року. Даним законодавчим актом передбачено оподаткування процентів по депозитах за ставкою 5 % від об'єкта оподаткування.

Щодо оподаткування операції з продажу нерухомого майна, то ставка податку змінюється залежно від того, коли платник податку набув права власності на об'єкт продажу. Якщо майно перебувало у власності платника податку на момент набрання чинності цим Законом, то ставка податку становить не більше 5 % від об'єкта оподаткування. Прибуток, одержаний платником податку від продажу об'єкта нерухомості, набутого у власність платником податку після набрання чинності цим Законом, оподатковується за загальною ставкою від об'єкта оподаткування. Зазначений прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, одержаним внаслідок продажу такого об'єкта нерухомості, та витратами, понесеними на його придбання.

Особливістю даного законодавчого акту є те, що положення, які стосуються оподаткування банківських відсотків, об'єктів нерухомості, віднесення до складу податкового кредиту витрат, пов'язаних з придбанням ліків ще не набрали чинності.

Спрощена система оподаткування суб'єктів малого бізнесу в Україні регулюється Указом Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.08.1998 р. № 727/98 із змінами і доповненнями і передбачає сплату єдиного податку.Єдиний податок за формою оподаткування відноситься до прямих податків і сплачується суб'єктами малого підприємництва за рахунок власних коштів, включається в ціну товару на стадії виробництва, незалежно від фінансового і майнового стану платників. Оскільки єдиний податок справляється саме в момент виникнення доходу, а не при його використанні, то за економічним змістом він відноситься до податків на доходи.

Відповідно до вищезазначеного законодавчого акту на спрощену систему оподаткування можуть перейти:

- фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей протягом року перебуває не більше 10 осіб, і обсяг виручки від реалізації продукції за рік не перевищує 500 тис. грн;

- юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, в яких середньооблікова чисельність не перевищує 50 осіб і обсяг виручки від реалізації продукції за рік не перевищує 1 мли грн.

Перехід на єдиний податок звільняє юридичних і фізичних осіб від цілої низки обов'язкових податків, зборів і платежів, таких як: податку на прибуток підприємств, плати за землю, деяких видів зборів на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів за використання природних ресурсів.

Юридичні особи можуть самостійно обрати одну із ставок єдиного податку:

- 6 % від суми виручки від реалізації продукції без урахування сплати акцизного збору в разі сплати ПДВ;

- 10 % суми виручки від реалізації продукції за винятком акцизного збору, в разі включення ПДВ до складу єдиного податку.

Для фізичних осіб єдиний податок встановлюється у фіксованому розмірі залежно від виду підприємницької діяльності в межах від 20 до 200 грн.

Базою оподаткування для юридичних осіб - суб'єктів малого бізнесу є виручка від реалізації продукції без урахуванням акцизного збору. Для платників єдиного податку за ставкою 10 % в базу оподаткування не включаються також суми ПДВ, бо нараховувати їх платник податку не має права. Під виручкою від реалізації продукції слід розуміти суму, фактично отриману суб'єктом малого підприємництва на поточний рахунок чи в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Якщо підприємець використовує в своїй діяльності найману працю чи працю членів своєї сім'ї, розмір єдиного податку збільшується на 50 % за кожну особу.

Юридичні особи сплачують єдиний податок на окремий рахунок відділень Державного казначейства України, яке перераховує його в таких розмірах:

- до Державного бюджету України - 20 %;

- до відповідного місцевого бюджету - 23 %;

- до Пенсійного фонду України - 42 %;

- на загальнообов'язкове соціальне страхування - 15 % [І].

Таким чином, спрощена система оподаткування суб'єктів малого бізнесу має певні переваги, порівняно із загальними засадами оподаткування, основною з яких на жаль залишається фіскальна. Слід зазначити, що перехід на спрощену систему оподаткування відповідно до чинного законодавства в Україні досить обмежений, тому постає запитання: чи оподаткування за спеціальною пільговою системою реально знижує податкове навантаження на підприємства. Рівень цього зниження, як свідчать теоретичні розрахунки та практичні результати діяльності підприємств, що застосовують ці системи оподаткування, залежить від багатьох чинників, зокрема, від структури витрат підприємства й обігу, від частки заробітної плати у витратах, від рівня рентабельності тощо.

Державні цільові фонди

Економічна сутність та види державних цільових фондів

Як ми вже зазначали, державні фінанси - це регульовані у визначеному правовому полі потоки коштів, які циркулюють у національній економіці через створювану на макрорівні систему централізованих грошових фондів. До сфери державних фінансів відносять зокрема державні цільові фонди. їх головною особливістю є те, що вони мають чітко виражені джерела формування і чітко виражені напрями використання. Ці фонди формуються для соціальної підтримки малозабезпечених верств населення, для забезпечення необхідного рівня життя у випадку тимчасової втрати працездатності, випадку настання безробіття, для розв'язання пріоритетних завдань, які потребують особливої уваги з боку держави і стосуються забезпечення фінансовими ресурсами заходів щодо прискорення науково-технічного прогресу, впровадження інноваційних технологій, виробництва нових видів продукції тощо.

Необхідність функціонування цільових державних фондів обумовлюється такими причинами:

1. Бюджет передбачає дефіцитне фінансування і, отже, не всі статті видатків за несприятливих фінансових умов можуть виконуватись у повному обсязі. Недофінансування в певних випадках є недопустимим, тому існують захищені статті бюджету. Прикладом є статті, які забезпечують виплату заробітної плати бюджетним працівникам. Подібна роль відводиться і цільовим державним фондам, які мають чітко виражені джерела формування та використання коштів.

2. За наявності дефіциту бюджету, в окремих випадках кошти державних цільових фондів можуть використовуватись на покриття дефіциту.

3. Державні цільові фонди формуються виконавчими органами влади і є більш прийнятними для виконання покладених на них завдань.