Сучасна світова валютна система

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: Сучасна світова валютна система



1. Поняття світової валютної системи

Найбільш простим визначенням валюти є визнання як такої банкнот, чеків, монет іноземних держав, між тим як вітчизняні гроші можуть стати валютою на зовнішніх ринках.

Історія грошей наповнена парадоксами. З'явившись на світ у вигляді посередника в товарному обміні, еквівалента, що протистоїть всьому товарному світові, гроші з плином часу самі перетворюються на товар, одержуючи власну ціну. Отже, валюта, в широкому розумінні цього поняття, означає грошову одиницю будь-якої країни (долар, фунт стерлінгів, марка, франк тощо).

Поняття валюта використовується в таких значеннях:

* національна валюта -- грошова одиниця певної країни або той чи інший її тип (золота, срібна, паперова);

* іноземна валюта -- грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, які виражені в іноземних грошових одиницях і які використовуються в міжнародних розрахунках;

* міжнародна (регіональна) валюта -- міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, засіб платежу: СДР або СПЗ (міжнародні платіжні засоби, які використовуються Міжнародним валютним фондом для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках та як розрахункова одиниця МВФ. Випуск СДР здійснюється у вигляді кредитових записів на спеціальних рахунках у МВФ. Країна стає власником певної кількості СДР, не надаючи ніякого еквівалента у золоті чи валюті. Розподіл СДР між країнами не є формою кредитування, на них не поширюються принципи терміновості, повернення та платності. СДР використовуються лише на рівні урядів через центральні банки та міжнародні організації. Їх держателями не можуть бути приватні особи та банки.) (спеціальні права запозичення), ЕКЮ(регіональна міжнародна розрахункова одиниця, яка була введена в 1979 р. у межах Європейської валютної системи і пізніше стала розрахунковою одиницею Валютного союзу країн ЄС, сьогодні це євро).

Різні форми світогосподарських зв'язків -- торгівля товарами та послугами, виробниче та науково-технічне співробітництво, міграція робочої сили та розвиток світового туризму, рух позичкового капіталу та інвестицій формують міжнародний попит і відповідні пропозиції відносно тієї чи іншої національної валюти.

Міжнародні валютні відносини -- це сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних зв'язків у світогосподарській сфері, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств.

Міжнародні валютні відносини складаються і розвиваються на основі експорту товарів, капіталів, робочої сили та новітньої технології, спільного підприємництва. Основною цільовою функцією цих відносин, зрештою, є забезпечення необхідних умов для процесу відтворення у межах світового господарства та обслуговування світогосподарських зв'язків. Сам процес міжнародних валютних розрахунків належить до сфери розподілу та обміну, але разом із тим тісно пов'язаний з процесом відтворення у сфері матеріального виробництва. Причому між процесом відтворення і валютними відносинами існує як прямий, так і зворотний зв'язок. Адже, з одного боку, розвиток процесу відтворення виступає об'єктивною основою валютних відносин, оскільки породжує експорт капіталу, міжнародний обмін товарами та послугами, передачу технології і т. ін. та відповідно визначає весь комплекс валютних відносин, що пов'язані з міжнародним оборотом останніх. З іншого боку, хоча валютна сфера -- вторинна щодо сфери матеріального виробництва, вона не лише пасивно відбиває хід виробничих процесів, а й активно на неї впливає.

Отже, міжнародні валютні відносини -- одна з головних складових міжнародних економічних відносин. Найважливішим елементом міжнародних валютних відносин виступає валютна система. Розрізняють національну та світову валютні системи. Остання розвивається на регіональному та глобально-світовому рівнях. У свою чергу регіональні, світові та національні валютні системи активно взаємодіють між собою, утворюючи єдину цілісну систему міжнародних валютних відносин.

Функціональні особливості валютних відносин втілюються в історично-конкретних валютних системах, які є формою правової та інституційної організації валютних відносин.

Валютні відносини тісно пов'язані з внутрішніми грошовими відносинами. Тому еволюція міжнародних валютних відносин у специфічному вигляді повторює розвиток внутрішнього грошового обігу країн. Разом із тим валютні відносини не виключають національного характеру грошового механізму окремих країн. У процесі поглиблення міжнародного поділу праці та розвитку економічних зв'язків відбувається інтеграція систем національних грошових відносин та світових валютних відносин, і функціональні відмінності між ними практично нівелюються.

Історично спочатку виникли національні валютні системи, які були закріплені національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою грошової системи країни, хоч і відносно самостійною, оскільки виходить за національні рамки. її особливості визначаються ступенем розвитку і станом економіки та зовнішньоекономічних зв'язків країни.

Національна валютна система -- це форма організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави. Основні елементи національної валютної системи визначаються національним законодавством.

Національна валютна система є органічною частиною системи грошових відносин окремих держав. її функціонування регулюється національним законодавством кожної країни. На основі такого законодавства встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, рейтингу та регулювання валютних курсів, формування та використання міжнародної ліквідності, золотовалютного запасу, кредитних ресурсів та ін. До складу національних валютних систем входять відповідні інфраструктурні ланки -- банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватні інститути.

Світова валютна система -- це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у межах світового господарства.

Світовий грошовий товар виступає носієм міжнародних валютно-грошових відносин і приймається кожною країною як еквівалент вивезеного з неї багатства. Історично першим міжнародним грошовим товаром було золото, пізніше в міжнародних розрахунках стали використовувати кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки та депозити). У 70-х роках з'являються спеціальні міжнародні та регіональні платіжні одиниці -- СДР та ЕКЮ.

Сукупність всіх платіжних інструментів, які можуть бути використані в міжнародних розрахунках, називають міжнародною ліквідністю. Це золото, вільнооборотні валютні запаси держав та міжнародні гроші



2. Елементи валютної системи

Світова валютна система переслідує глобальні світогосподарські цілі і має особливий механізм функціонування і регулювання, вона тісно пов'язана з національними валютними системами. Цей зв'язок здійснюється у міждержавному валютному регулюванні і координації валютної політики провідних країн. Але взаємний зв'язок національних і світових валютних систем не означає тотожності, оскільки їх завдання, умови функціонування і регулювання, вплив на економіку окремих країн і світове господарство різні. Світова валютна система має багато елементів, серед яких можна назвати такі:

- світовий грошовий товар;

- міжнародна ліквідність;

- валютний курс;

- валютні ринки;

- міжнародні валютно-фінансові організації;

- міждержавні домовленості.

У таблиці 2.1 показані елементи національної і світової системи.

Таблиця 2.1 - Елементи національної і світової системи

Національна валютна систем	Міжнародна валютна система
Національна валюта	Резервні валюти, міжнародні розрахункові валютні одиниці
Умови конвертованості національної валюти	Умови взаємної конвертованості валют
Паритет національної валюти	Уніфікований режим валютних паритетів
Режим курсу національної валюти	Регламентація режимів валютних курсів
Наявність чи відсутність валютних обмежень, валютний контроль	Міждержавне регулювання валютних обмежень
Національне регулювання міжнародної валютної ліквідності країни	Міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності
Регламентація використання міжнародних кредитних засобів обігу	Уніфікація правил використання міжнародних кредитних засобів обігу
Регламентація міжнародних розрахунків країни	Уніфікація основних форм міжнародних розрахунків
Режим національного валютного ринку і ринку золота	Режим світових валютних ринків і ринків золота
Національні органи, що управляють валютними відносинами країни і регулюють їх	Міжнародні організації, що здійснюють міждержавне валютне регулювання

Національна валютна система базується на національній валюті (грошовій одиниці країни), а світова валютна система - на одній або декількох резервних валютах або міжнародній рахунковій грошовій одиниці.

Окрім національних валют в міжнародних розрахунках використовується міжнародна валютна одиниця СПЗ (Ямайська валютна система).

2.1 Типи та класифікація валюти

Валюта - 1) грошова одиниця, що лежить в основі грошової системи держави;

2) тип грошової системи держави (золота, паперова);

3) грошові знаки зарубіжних країн, кредитні і платіжні документи, що використовуються в міжнародних розрахунках.

Міжнародна торгова валюта слугує для оцінки й опосередкування міжнародних торгових операцій (експорту й імпорту товарів, капіталу, послуг тощо), вона сама е об'єктом купівлі-продажу.

Міжнародна резервна (ключова) валюта - особлива категорія конвертованої національної валюти провідної країни, яка виконує функції міжнародного платіжного і резервного засобу, служить базою визначення валютного паритету і валютного курсу для інших країн. Міжнародна резервна валюта пов'язана зі сферою, в якій обертаються світові гроші у відносинах країн одна з одною. Вона є засобом нагромадження багатства і валютним резервом держави, що використовується для підтримки валютної системи країни в разі потреби (покриття дефіциту платіжного балансу, позик, кредиту, допомоги тощо).

Є стандартні міжнародні позначення валют, якими користуються в операціях на валютних ринках. В інформаційній системі Beuters кожен об'єкт одержує свій спеціальний код (ВІС - Beuters Information Code), за яким можна знайти в системі будь-яку пов'язану з об'єктом інформацію.

Вільно конвертовані валюти, які широко використовуються

для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу і дозволяються для здійснення інвестицій в Україну, та банківські метали (1 група). У табл. 2.2 наведено коди BIC і назви для низки валют та банківських металів 1 групи.

Таблиця 2.2 - Коди BIC для валют та банківських металів 1групи.

Найменування валют	Код валюти
	Цифровий	Літерний
австралійські долари англійські фунти стерлінгів датські крони долари США ісландські крони канадські долари норвезькі крони шведські крони швейцарські франки японські єни євро СПЗ золото паладій платина срібло	036 826 208 840 352 124 578 752 756 392 978 960 959 964 962 961	AUD GBR DKK USD ISK CAD NOK SEK CHF JPY EUR XDR XAU XPD XPT XAG

Розрізняють також поняття "національна валюта" та "іноземна валюта". Під національною валютою розуміють встановлену національним законодавством грошову одиницю цієї держави. До іноземної валюти належать іноземні банкноти і монети, вимоги, виражені в іноземних валютах у вигляді банківських вкладів, векселів чи чеків.

Класифікацію валют в економічній літературі подано у табл. 2.3

Таблиця 2.3 - Класифікація валют

Критерій	Вид валюти
За статусом валюти	Національна. Іноземна. Міжнародна. Регіональна. Євровалюта
Стосовно валютних запасів країни	Резервна. Інші валюти
За режимом застосування	Вільно конвертована. Частково конвертована (зовнішньо-конвертована, внутрішньо-конвертована). Неконвертована
За видами валютних операцій	Валюта ціни контракту. Валюта платежу. Валюта кредиту. Валюта клірингу. Валюта векселя
Стосовно курсів інших валют	Сильна (тверда). Слабка (м'яка)
За матеріально-речовинною формою	Готівкова. Безготівкова
За принципом побудови	Кошикового типу. Звичайна

Ступінь конвертованості валют. Конвертованість є характеристикою економіки певного типу, яка в принципі не може бути створена разовим урядовим рішенням. Ступінь конвертованості валюти визначається станом і типом економіки. У найбільш широкому плані конвертованість національної валюти являє собою механізм прямого зв'язку внутрішнього ринку зі світовим, що має на увазі достовірно багатобічний характер торгівлі (на відміну від двостороннього клірингу) і достатній ступінь відкритості економіки для зовнішньої конкуренції. Раніше конвертованість означала свободу розміну національної валюти на золото, а сьогодні головною її ознакою є рівень валютних обмежень.

Тверда валюта має стійкий або такий, що підвищується ринковий курс і купівельну спроможність. Вона майже завжди конвертована.

Конвертованість буває повна або часткова, внутрішня або зовнішня.

Повна конвертованість має на увазі відсутність валютних обмежень по поточних і фінансових операціях. Це характерно для вільноконвертованих (оборотних) валют (ВКВ), до яких належать грошові одиниці США, Канади, ЄС. Деякі ВКВ широко використовуються в міжнародних розрахунках, як засіб створення валютних резервів. Ці валюти називаються резервними, або ключовими.

Часткова конвертованість має на увазі збереження тих або інших валютних обмежень. Це валюта тих країн, у яких зберігаються обмеження щодо визначеного кола міжнародних операцій: не вільне ввезення, розрахунок тощо (китайський юань, індійська рупія, турецька ліра, єгипетський фунт тощо).

Внутрішня конвертованість означає відсутність обмежень для резидентів.

Зовнішня конвертованість означає відсутність обмежень для нерезидентів.

Справжня конвертованість характерна для високорозвинутих і відкритих економік. Розрізняють:

елементи конвертованості;

інструменти регулювання відносин зі світовим ринком;

найважливіші елементи загальноекономічної політики.

Елементи конвертованості:

відсутність валютних обмежень по поточних і фінансових операціях;

право резидентів володіти і розпоряджатися іноземною валютою;

гнучкий ринковий курс, регулюючий попит і пропозиція;

право нерезидентів здійснювати операції з національною валютою.

Неконвертована - це валюта тих країн, де діють різні обмеження, наприклад, проти ввезення-вивезення валюти.

Крім національних валют у міжнародних розрахунках використовуються міжнародні валютні одиниці СПЗ і євро. Спеціальні права запозичення (СПЗ) - штучна валюта, створена у межах Міжнародного валютного фонду (МВФ). їх поява була офіційно оформлена прийняттям першої з двох поправок до Статуту МВФ, що набула чинності 28 липня 1969 р. Друга поправка до Статуту МВФ, зафіксована Ямайськими угодами, закріпила заміну золота з 1978 р. спеціальними правами запозичення і в ролі основної резервної валюти. В результаті СПЗ стали еталоном міжнародної вартості, основним резервним авуаром та засобом міжнародних розрахунків. їх поява була зумовлена загостренням проблеми міжнародної ліквідності в середині 60-х років, коли стала зрозумілою неможливість нормального функціонування світової торгівлі й міжнародних розрахунків через недостатність наявних запасів золота та його замінників. СПЗ вважаються доброякісним авуаром, проте механізм розрахунку їхньої вартості постійно змінюється. На 31 грудня 2010 р. одиниця СПЗ визначалася як сума 0,632 дол., 0,41 євро, 18,4 японської єни, 0,0903 фунта стерлінгів і прирівнювалася до 1,4883 дол. США.

Переважання американського долара в міжнародному кошику валют ніяк не могло задовольнити Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС), 13 березня 1979 р. з'явилася ЕКЮ (European Currency Unit) - регіональна міжнародна валютна одиниця, що використовувалася країнами - учасницями Європейської валютної системи (ЄВС), та існувала у вигляді безготівкових записів за рахунками країн - учасниць ЄВС у Європейському валютному інституті Європейського Союзу.

ЕКЮ не стало принципово новим елементом, тому що до цього з середини 70-х років у ЄЕС вже існувала Європейська розрахункова одиниця (ЄРО), що спочатку була прирівняна до 0,888671 г чистого золота, а з 1975 р. стала визначатися через кошик валют. Саме цей "стандартний кошик" і ліг в основу введення ЕКЮ. Кошиком є визначене співвідношення для зважування курсів валют, що до нього входять. Частка кожної валюти визначена на основі низки економічних показників держави - її емітента з урахуванням частки цієї держави в торговому обміні між країнами спільного ринку, розмірів її національного доходу і ступеня участі у взаємній валютній підтримці держав, що входять до ЄВС.

На відміну від СПЗ ЕКЮ забезпечувалася не тільки солідарними зобов'язаннями групи країн, а і фактичними активами (заставою) у формі золота і дол. США (20 % золотих і 20 % валютних резервів країн - учасниць ЄВС). Під це забезпечення країни ЕВС одержали спеціальні рахунки в ЕКЮ.

У грудні 1998 р. на засіданні Європейської Ради в Мадриді було прийнято рішення про введення з 1 січня 1999 р. єдиної валюти, а також вирішено питання щодо її назви "євро". На думку всіх 15 країн ЄС" ця назва відображає історичну і культурну спільність регіону і водночас є нейтральною, не викликає ніяких національних асоціацій.

Золотовалютні резерви

Золотовалютні резерви - запаси резервних активів, які можуть використовуватися для здійснення міжнародних розрахунків країни, виплат за борговими зобов'язаннями як перед урядовими установами, так і комерційними та фінансовими структурами інших держав та міжнародних фінансових організацій. Вони перебувають у власності та розпорядженні державних фінансових установ, до яких належать центральні банки, міністерства фінансів (казначейства), валютні управління, стабілізаційні валютні фонди.

Сучасні золотовалютні резерви складаються з чотирьох основних компонентів - золотого запасу, вільно конвертованої валюти (ВКВ), резервної позиції у МВФ та спеціальних прав запозичення (СПЗ).

Золоті запаси є централізованим резервом золота у вигляді зливків та золотих монет, якими володіють центральні банки та міжнародні валютно-фінансові організації. Золоті запаси використовуються як резервний фонд коштів для міжнародних платежів. Під час оцінки вартості золотих резервів більшість країн орієнтується на ринкову ціну золота. У зв'язку з постійними коливаннями цієї ціни урядам країн необхідно періодично переоцінювати свої золоті запаси. Незважаючи на демонетизацію золота, його роль як міжнародного платіжного та резервного засобу зберігається. У таблиці 2.4 наведено десять країн з найбільшими золотими резервами у світі на грудень 2014р.

Таблиця 2.4 Країни з найбільшими золотими резервами у світі.

Говорячи про золотовалютні запаси як Китаю, так і багатьох інших країн, скажімо Росія та Індія ,відзначимо, що в цих країнах публікуються тільки запаси готівкового золота, що знаходиться на складах Державних банків, але до них не включаються, на відміну від США видобуті в глибинах запаси, і готівкові резерви платини і металів платинової групи (МПГ), алмазів (ювелірних і технічних), а також інших валютних резервів (дорогоцінне каміння, запаси Державні ювелірних фондів).

У таблиці 2.5 представлено я змінювалися золотовалютні резерви України за період 1993-2015рр.



Таблиця 2.5 Золотовалютні резерви України

Найбільше збільшення золотовалютних запасів спостерігається у 2005-2010рр., а найбільше спустошення резервів відбулося за 2014-2015рр.

Запаси ВКВ(вільноконвертована валюта) перебувають, як правило, у безготівковій формі і зберігаються на кореспондентських рахунках і короткострокових депозитах у зарубіжних банках, а також у формі різного роду цінних паперів, виражених у валюті, що обертаються на міжнародному фінансовому ринку. До цих паперів належать здебільшого казначейські векселі та урядові облігації як найбільш надійні види фондових інструментів. Певна частка запасів іноземної валюти може зберігатися також у вигляді готівки в касах центрального банку.

2.3 Валютний паритет та міжнародна валютна ліквідність

Елементом валютної системи є валютний паритет - співвідношення між двома валютами, встановлене в законодавчому порядку. Валютний паритет -- співвідношення валют різних країн, вимірюване співвідношенням їхнього золотого вмісту. Валютні паритети знаходяться в основі валютних курсів, які інколи відхиляються від паритетів. Якщо всю сукупність країн розглядати як єдиний світовий ринок, то товари і послуги купуватимуть там, де вони дешевші, що приводитиме до вирівнювання цін. Оскільки на цьому ринку товари та послуги можуть купуватися та продаватися за валюти різних країн, між ними (валютами) має існувати певне співвідношення. Це співвідношення показує паритет їхньої купівельної спроможності. Паритет купівельної спроможності валют допомагає зрозуміти, як має змінюватися рівень цін у даній країні для того, щоб відновлювався рівноважний валютний курс при певному рівні цін та динаміці їх в інших країнах.

Фактично валюти низки країн прив'язані до однієї з провідних валют або кошику валют. Валютний паритет служить основою валютного курсу, який також є елементом валютної системи. Також елементом валютної системи є міжнародна валютна ліквідність.

Міжнародна валютна ліквідність - це можливість окремої країни або групи країн безперебійно оплачувати свої зобов'язання прийнятними платіжними засобами. Розрізняють кількісні і якісні аспекти ліквідності.

Кількісний - характеризує масштаби ліквідних резервів, що використовуються для врегулювання вимог і зобов'язань.

Якісний - визначає ступінь їх придатності для виконання функції світових грошей.

Структура міжнародної валютної ліквідності включає: іноземну валюту, золото, резервну позицію в МВФ, СПЗ. Основну частину міжнародної валютної ліквідності складають офіційні золотовалютні резерви, запаси, що належать державі (у злитках, монетах і іноземній валюті) у центральному банку і фінансових органах країни, а також в міжнародних і регіональних валютно-кредитних і фінансових організаціях, призначені для міжнародних розрахунків.

Сутність міжнародної валютної ліквідності проявляється в трьох її функціях:

1. засіб утворення ліквідних резервів;

2. засіб міжнародних платежів (для покриття дефіциту ЦБ);

3. засіб валютної інтервенції (значний разовий цілеспрямований вплив центрального банку країни на валютний ринок і валютний курс, що здійснюється шляхом продажу або закупівлі банком великих партій іноземної валюти; валютна інтервенція здійснюється для регулювання курсу іноземних валют в інтересах держави).

Показником міжнародної валютної ліквідності є відношення офіційних золотовалютних резервів до суми річного товарного імпорту. Можуть використовуватися і інші показники, наприклад відповідність обсягу резервів потребам в них (кількість ліквідних резервів у порівнянні з обсягом міжнародних операцій даної країни, сальдо ПБ, зовнішній борг, рух коротко- і довгострокових капіталів).

Інший елемент валютної системи - міжнародні кредитні засоби обігу. Регламентація їх використання, як і практика міжнародних розрахунків, здійснюється відповідно до уніфікованих міжнародних норм.



3. Еволюція світової валютної системи

ліквідність валютний світовий паритет

3.1 Паризька система золотовалютного стандарту. Генуезька система золото девізного стандарту

Еволюція світової валютної системи визначається розвитком і потребами національних та світової економіки, змінами, що відбуваються в цілому у світовому господарстві та міжнародних економічних відносинах.

Офіційне визнання «система золотого стандарту» отримала на конференції в Парижі в 1821 р. Основа - золото, за яким законодавчо закріплювалася роль головної форми грошей. Курс національних валют жорстко прив'язувався до золота і через золотий зміст валюти відносився один до одного за твердим курсом; відхилення від фіксованого курсу були незначними (не більш +/- 1 %) і знаходилися в межах "золотих крапок" - максимальних відхилень курсу валюти від встановленого паритету, що визначалися витратами на транспортування золота закордон.

Усередині даної системи виділяються три різновиди: золотомонетний, золотозлитковий, золотодевізний стандарт.

Золотомонетна валютна система - перша світова система - була стихійно сформована в XIX столітті після промислової революції, на базі золотого стандарту. Юридично ж вона була оформлена міжнародною угодою на Паризькій конференції в 1867 р.

У основу Паризької валютної системи були покладені наступні принципи:

1. Вона ґрунтувалася на золотомонетному стандарті.

2. Кожна з національних валют мала золотий вміст. Відповідно до золотого вмісту встановлювалися золоті паритети. Будь-яку валюту можна було вільно конвертувати в золото.

3. Встановився режим вільноплаваючих валютних курсів з урахуванням ринкового попиту і пропозиції, обмежений "золотими крапками": якщо ринковий курс валюти ставав нижчим за паритет, заснований на золотому вмісті, то ставало вигідно платити по зовнішніх зобов'язаннях золотом.

У цих умовах золото виконувало всі функції грошей. Тому грошова і валютна системи, як в національних рамках, так і у світовому масштабі були тотожні. При золотому монометалізмі існує вільна чеканка золотих монет при певному і незмінному золотому вмісті грошової одиниці. Вміст (вага) чистого золота в грошовій одиниці країни встановлювався державою і фіксувався законом. У цих умовах проблема обміну однієї валюти на іншу вирішувалася просто: обмін йшов по вазі золотих монет. Пізніше, коли золоті монети почали витіснятися із обігу паперовими і кредитними грошима, задача обміну валют ускладнилася. Для її вирішення була придумана система золотого стандарту.

Золотий стандарт - це механізм обміну національних валют, заснований на встановленні фіксованої ваги золота, до якого прирівнювалася паперова грошова одиниця певного грошового номіналу. В цьому випадку обмін валют здійснювався на основі співвідношення ваги золота, що міститься в тій або іншій валюті.

Співвідношення двох грошових одиниць за вагою чистого золота, що міститься в них, називається золотим паритетом. При золотому стандарті паперові і кредитні гроші вільно обмінюються на золото. Золото вільно переміщується із країни в країну, тобто була свобода ввезення і вивезення золота.

Вже до 1913 р. дві третини всього золота доводилися на 5 країн: США, Англію, Францію, Німеччину і Росію. Це значно звужувало золоту базу грошового обігу в інших країнах і ослабляло їх грошову систему. Це робило необхідним заміщення металевих грошей кредитними грошима.

Золото почало поступово витіснятися кредитними грошима.

Це призвело до зменшення частки золота в грошовій масі країни. У США, Англії і у Франції з 28 % до 10 % в 1913році. Таким чином, золотий стандарт поступово перестав відповідати масштабам господарських зв'язків. Перша ж світова війна ознаменувалася кризою світової валютної системи.

В період війни був припинений обмін банкнот на золото усередині країни і заборонено вивезення золота в інші країни. Крім того, для оплати державних витрат під час війни почалася широка емісія (випуск) паперових грошей незабезпечених золотом. Виникла величезна інфляція. Все це привело до краху золотого стандарту. Після першої світової війни були зроблені спроби повернення до золотомонетної системи, але вони не увінчалися успіхом.

Перехід до другої світової валютної системи золотодевізного стандарту був юридично оформлений міжнародною угодою на Генуезькій конференції в 1922г. Золоті паритети зберігались, але конверсія валют у золото могла здійснюватись і опосередковано - через іноземні валюти. А це давало можливість країнам економити золото. Країни накопичували для своїх міжнародних розрахунків певну кількість іноземної валюти економічно найсильніших держав, що була еквівалентом золота.

У основу Генуезької валютної системи лягли наступні принципи:

1.Її основою були золото і девізи - іноземні валюти. Національні гроші почали використовуватися як міжнародні платіжно-резервні засоби, що знімало обмеження, зв'язані із застосуванням золотомонетного стандарту, але при цьому ставило світову валютну систему в залежність від стану провідних національних економік. Проте, в період між двома світовими війнами, статус резервної валюти не був офіційно закріплений ні за однією з валют.

2.Збереглися золоті паритети. Конверсія валют в золото могла здійснюватися або безпосередньо (валюти США, Франції, Великобританії),або побічно, через іноземні валюти.

3.Був відновлений режим вільно плаваючих валютних курсів.

4.Валютне регулювання стало новим елементом світової фінансової системи і здійснювалося у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій і нарад. Спроби регулювати валютні відносини, в першу чергу, валютні курси, фактично означали визнання неефективності теорії ринкової рівноваги у сфері зовнішньоекономічних зв'язків і міжнародних розрахунків.

У 1922-1928 рр. наступила відносна валютна стабілізація. Але її неміцність полягала в наступному:

замість "золотомонетного" стандарту були введені урізані форми золотого монометалізму(від латин. mono -- один і metallum -- метал -- форма грошової системи, у якій роль грошового еквіваленту і основи грошового обігу виконує один грошовий метал. Банкноти та інші знаки вартості можна обміняти на цей грошовий метал) в грошовій і валютній системах;

процес стабілізації валют розтягнувся на ряд років, що створило умови для валютних війн;

методи валютної стабілізації зумовили її хиткість. У більшості країн була проведена девальвація, причому в Німеччині, Австрії, Польщі, Угорщині близька до нуліфікації. Французький франк був девальвований в 1928 р. на 80 %. Тільки у Великобританії в результаті ревальвації в 1925 р. було відновлено довоєнний золотий вміст фунта стерлінгів;

стабілізація валют була проведена за допомогою іноземних кредитів. США, Великобританія, Франція використовували важке валютно-економічне положення низки країн для нав'язування ним обтяжливих умов міжурядових позик. Однією з умов позик, наданих Німеччині, Австрії, Польщі і іншим країнам, було призначення іноземних експертів, які контролювали їх валютну політику.

Валютна стабілізація була підірвана світовою кризою в 30-х роках.

Міжнародний кредит, особливо довгостроковий, був паралізований в результаті масового банкрутства іноземних боржників, включаючи 25 держав, які припинили зовнішні платежі. Утворилася маса "гарячих" грошей - грошових капіталів, що стихійно переміщаються з однієї країни в іншу у пошуках отримання спекулятивного надприбутку або надійного притулку. Раптовість їх притоку і відтоку підсилила нестабільність платіжних балансів, коливань валютних курсів і кризових потрясінь економіки. Валютні суперечності переросли у валютну війну, що проводиться за допомогою валютної інтервенції, валютних стабілізаційних фондів, валютного демпінгу, валютних обмежень і валютних блоків. В результаті кризи Генуезька валютна система втратила відносну еластичність і стабільність.

Переваги системи "золотого стандарту"

Забезпечення стабільності, як у внутрішній, так і в зовнішній економічній політиці, що пояснюється наступним:

- транснаціональні потоки золота стабілізували обмінні валютні курси і створили тим самим сприятливі умови для зростання і розвитку міжнародної торгівлі;

- стабільність курсів валют, що забезпечує достовірність прогнозів грошових потоків компанії, планування витрат і прибутку.

Недоліки системи "золотого стандарту"

- залежність грошової маси від видобутку і виробництва золота (відкриття нових родовищ і збільшень його видобутку приводило до транснаціональної інфляції);

- неможливість проводити незалежну грошово-кредитну політику, направлену на вирішення внутрішніх проблем країни.

3.2 Бреттон-Вудська валютна система

Бреттон-Вудська валютна система була офіційно оформлена на Міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН, що проходила з 1 по 22 липня 1944 року в м. Бреттон-Вудс (США). На ній були встановлені правила організації світової торгівлі, валютних, кредитних і фінансових відносин. Тут також були засновані МВФ і МБРР.

Цілі створення Бреттон-Вудської валютної системи:

- відновлення вільної торгівлі валютами;

- встановлення стабільної рівноваги системи міжнародного обміну на основі системи фіксованих валютних курсів;

- передача в розпорядження держав ресурсів для протидії тимчасовим труднощам в зовнішньому балансі.

Бреттон-Вудська система базувалася на наступних принципах: введений золотодевізний стандарт, заснований на золоті і двох резервних валютах - доларі США і фунті стерлінгів.

Бреттон-Вудська угода передбачала чотири форми використання золота як основи світової валютної системи:

- збережені золоті паритети валют і введена їх фіксація в МВФ;

- золото продовжувало використовуватися як міжнародний платіжний і резервний засіб;

- спираючись на свій збільшений валютно-економічний потенціал і золотий запас, США прирівняли долар до золота, щоб закріпити за ним статус головної резервної валюти;

- з цією метою казначейство США продовжувало розмінювати долар на золото центральним іноземним банкам і урядовим установам за офіційною ціною, встановленою в 1934 р., виходячи із золотого вмісту своєї валюти (35 дол. за 1 тройську унцію, = 31,1035г.).

Передбачалося введення взаємної оборотності валют. Валютні обмеження підлягали поступовій відміні, і для їх введення була потрібна згода МВФ.

Курсове співвідношення валют і їх конвертованість почали здійснюватися на основі фіксованих валютних паритетів, виражених в доларах. Девальвація понад 10 % допускалася лише з дозволу МВФ. Встановлений режим фіксованих валютних курсів: ринковий курс валют міг відхилятися від паритету у вузьких межах (± 1 % за Статутом МВФ і ± 0,75 % за Європейською валютною угодою). Для дотримання меж коливань курсів валют центральні банки були зобов'язані проводити валютну інтервенцію в доларах.

Причини кризи Бреттон-Вудської валютної системи

У 60-х роках наступила криза Бреттон-Вудської валютної системи, сутність якої полягала в суперечності між інтернаціональним і глобальним характером міжнародних економічних відносин і використанням для їх здійснення національних валют, схильних до знецінення.

Причинами валютної кризи стали:

1. Світова циклічна криза, що охопила економіки різних країн з 1969р.

2. Посилення інфляції і відмінності в її темпах в різних країнах робили вплив на динаміку курсів валют і створювали умови для курсових перекосів.

3. Хронічний дефіцит платіжних балансів одних країн і активне сальдо інших підсилювали різкі коливання валют у відповідних напрямах.

4. Валютна система, заснована переважно на одній національній валюті - доларі, прийшла в суперечність з інтернаціоналізацією і глобалізацією світового господарства. У міру ослаблення економічних позицій США збільшувалося покриття дефіциту платіжного балансу даної країни національною валютою, що приводить до зростання зовнішнього боргу. В результаті короткострокова заборгованість США зросла в 8,5 разів за 1949-1971 рр., а офіційні золоті резерви скоротилися в 2,4 рази. У результаті була підірвана стійкість основної резервної валюти. Положення посилювалося наполегливою відмовою США до 1971 р. девальвувати свою валюту, а режим фіксованих паритетів і курсів посилював курсові перекоси.

5. Ринок євродоларів, що спочатку підтримував позиції американської валюти, поглинаючи надлишок доларів, на початку 70-х років став джерелом "гарячих" грошей, які, переливаючись з країни в країну, загострювали валютну кризу.

6. Зіграли свою дезорганізуючу роль і крупні транснаціональні корпорації. Володіючи величезними активами в різних валютах, вони активно брали участь у валютних спекуляціях, додаючи їм грандіозний масштаб.

Криза Бреттон-Вудської системи досягла кульмінації весною і літом 1971 р., коли в його центрі опинилася головна резервна валюта. Долар США в масовому порядку конвертувався в золото і стійкі валюти. Безконтрольно кочівні євродолари наповнили валютні ринки Західної Європи і Японії, вимушуючи центральні банки скуповувати їх для підтримки курсів у встановлених МВФ межах.

3.3 Ямайська валютна система

Криза Бреттон-Вудської валютної системи породила велику кількість проектів валютної реформи: від створення колективної резервної одиниці, випуску світової валюти, забезпеченої золотом і товарами, до повернення до золотого стандарту.

Пошуки виходу з валютної кризи велися довго - спочатку в академічних, а потім в правлячих кругах і різних комітетах. У 1972-1974 рр. "комітет двадцяти" МВФ підготував проект реформи світової валютної системи. У січні 1976р. на конференції МВФ в Кінгстоні (Ямайка) було офіційно обумовлено устрій Ямайської валютної системи.

Основа Ямайської валютної системи: плаваючі обмінні курси і багатовалютний стандарт.

Основні характеристики Ямайської валютної системи:

1. Система поліцентрична, тобто заснована не на одній, а на декількох ключових валютах.

2. Скасований монетний паритет золота.

3. Основним засобом міжнародних розрахунків стала вільно конвертована валюта, а так само СПЗ і резервні позиції в МВФ.

4. Не існує меж коливань валютних курсів. Курс валют формується під впливом попиту і пропозиції.

5. ЦБ країн не зобов'язані втручатися в роботу валютних ринків для підтримки фіксованого паритету своєї валюти. Проте, вони здійснюють валютні інтервенції для стабілізації курсів валют.

6. Країна сама обирає режим валютного курсу, але їй заборонено виражати його через золото.

7. МВФ спостерігає за політикою країн в області валютних курсів: країни-члени МВФ повинні уникати вільного маніпулювання валютними курсами, що дозволяє перешкодити дійсній перебудові платіжних балансів або отримувати односторонні переваги перед іншими країна-ми-членами МВФ.

Для Ямайської валютної системи характерне сильне коливання валютного курсу для долара США, що пояснюється суперечливою економічною політикою США у формі експансіоністської фіскальної і рестриктивної грошової політики.

Ці коливання долара стали причиною багатьох валютних криз.

У відповідь на нестабільність Ямайської валютної системи країни ЄС створили власну міжнародну (регіональну) валютну систему в цілях стимулювання процесу економічної інтеграції.

Європейська валютна система

Європейська валютна система (у складі 8 країн Спільного ринку Німеччини, Франції, Бельгії, Італії, Ірландії, Данії) почала функціонувати з 13 березня 1979 р.

Основні цілі ЄВС:

1. Забезпечення досягнення економічної інтеграції.

2. Створення зони європейської стабільності з власною валютою на противагу Ямайській валютній системі, заснованій на доларовому стандарті. Відсутність такої системи ускладнювала співпрацю країн-членів ЄС в області виконання загальних програм і у взаємних торгових відносинах.

3. Огорожа ринку від експансії долара.

4. Зближення економічних і фінансових політик країн. Основні положення ЄВС.

ЄВС базується на ЕКЮ. ЕКЮ - це складена валюта, її підтримує "кошик" національних валют країн співтовариства, причому частка кожного учасника залежить від ваги країни в сукупному валовому продукті і взаємній торгівлі.

На відміну від Ямайської валютної системи, що юридично закріпила демонетизацію золота, ЄВС використовувала його як реальні резервні активи.

По-перше, емісія ЕКЮ частково забезпечена золотом.

По-друге, з цією метою створений спільний золотий фонд за рахунок об'єднання 20 % офіційних золотих резервів країн ЄВС.

По-третє, країни ЄС орієнтуються на ринкову ціну золота для визначення внеску до золотого фонду, а також регулювання емісії і обсягу резервів в ЕКЮ.

Режим валютних курсів заснований на спільному плаванні валют у формі "європейської валютної змії" у встановлених межах взаємних коливань (+_ 2,25 % від центрального курсу).

У ЄВС здійснюється міждержавне регіональне валютне регулювання шляхом надання ЦБ кредитів для покриття тимчасового дефіциту платіжних балансів і розрахунків, пов'язаних з валютною інтервенцією.

Проте є відмінності ЕКЮ і SDR, які визначають переваги перших.

Перехід країн ЄС до єдиної валюти "євро"

Найбільш яскравою рисою сучасного розвитку ЄС є формування єдиної валютної системи на основі єдиної грошової одиниці євро.

З 1 січня 1999 року було скасовано ЕКЮ як міжнародний і платіжний засіб. 11 країн ЄС перевели свої безготівкові розрахунки на ЄВРО, яке було станом на цю дату введено замість ЕКЮ в пропорції 1:1.

Як "пропускні критерії" участі в зоні євро, були встановлені наступні:

дефіцит держбюджету не більше 3 % до ВВП;

державний борг не більше 60 % до ВВП;

довгострокові ставки по кредитах не повинні перевищувати 2 процентних пункту у порівнянні із середнім рівнем цього показника по трьом країнам ЄС з найбільш стабільними цінами;

інфляція не більше ніж на 1,5 %. вище середнього рівня цього показника по трьом країнам ЄС з найбільш стабільними цінами;

відсутність курсових коливань національної валюти за рамки, дозволені ЄВС, протягом останніх двох років.

Всі ці критерії були виконані 11 країнами, що сформували "зону євро".

Проведення єдиної кредитної і валютної політики здійснюється в даний час через працюючі з 1 липня 1998 року наднаціональні банківські інститути - Європейський центральний банк (ЄЦБ) і Європейську систему центральних банків (ЄСЦБ).

І, нарешті, 1 січня 1999 року, ЄВРО було введено як законну валюту в країнах Єврозони і почало використовуватися для безготівкових розрахунків.

Спочатку в зону ЄВРО було допущено 11 європейських держав: Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія і Франція.

Великобританія, Швеція і Данія утрималися від вступу, Греція не відповідала економічним нормам. Остання була прийнята в Єврозону в 2000 році, коли змогла досягти необхідних показників.

1 січня 2002 р. - ЄВРО було введено в наявний обіг.

Десятиліття, яке пройшло після створення Єврозони і запровадження євро, показало, що завдяки провідній позиції ЄС у світовому виробництві, міжнародній торгівлі та міжнародних фінансових операціях євро фактично став другою резервною валютою після долара. Частка євро у глобальних фінансах зросла в 2000-х рр. до 25-30%. Розширилося коло учасників Єврозони вже 17 економічно розвинених європейських країн відмовились від своїх національних валют на користь єдиної регіональної. Частка євро у валютних резервах країн, зорієнтованих на Єврозону, стабільно становить 50-60%, в інших державах світу - до 30%.

До позитивних наслідків запровадження єдиної європейської валюти аналітики відносять зниження фінансових ризиків, пов'язаних з коливанням курсів валют, що сприяло розвитку інвестиційного простору серед країн ЄС; підвищення темпів зростання міжнародної торгівлі; зміцнення, підвищення гнучкості та ліквідності європейського фінансового ринку; зниження фінансових витрат внаслідок відсутності потреби в обміні однієї валюти на іншу, зменшення обсягів спекулятивної торгівлі за рахунок паритету цін у єврозоні; створення спільного економічного простору, у межах якого з'явилися нові можливості для розвитку національних економік. Поряд з позитивними ефектами країни отримали проблеми з використанням монетарних інструментів для вирішення макроекономічних завдань - стимулювання сукупного попиту, підвищення інвестиційної активності нейтралізації впливу циклічних коливань та ін., а також проблеми, пов'язані з дестабілізуючим впливом взаємозалежності економічних та фінансових систем країн-учасниць з різними рівнями розвитку.

З початком світової фінансової кризи позиції євро суттєво похитнулися: з 2008 р. його курс відносно долара набув стійкої тенденції до зниження. Головними причинами послаблення євро стали випереджаючі порівняно з Євро-союзом темпи розвитку економіки США і країн Азії та гостра боргова криза в окремих країнах ЄС - Греції, Португалії, Італії, Бельгії, Ірландії. Кредитні рейтинги цих країн останнім часом суттєво погіршилися, і причиною погіршення став дефіцит бюджету та значний державний борг.

Вихід з кризи експерти вбачають у розробці та реалізації загальної антикризової економічної політики Євросоюзу. Поки що уряди окремих країн намагалися самостійно шукати засоби підтримки національних економік, що призвело до поглиблення фінансово-економічної кризи, а Євросоюз почав втрачати керованість і здатність до координації дій. Світова економічна криза показала, що взаємодія в інтегрованому європейському валютному просторі потребує подальшого вдосконалення і посилення механізмів її регулювання.

Майбутнє світової валютної системи тісно пов'язано із резервними валютами. Але яка валюта стане світовою валютою майбутнього і зможе замінити долар? Британський фунт, японська єна та швейцарський франк залишаються вторинними валютами, оскільки всі ці країни не є основними силами на нинішньому світовому ринку. Євро весь час перебуває під загрозою, оскільки непевною залишається тривалість життя європейського монетарного союзу. В таких умовах все більше значення відводиться китайському юаню. Це пов'язано в першу чергу з тим, що Китай на сьогодні є кредитором інших держав. Ця країна має великий надлишок валюти, маленький дефіцит держбюджету і значно нижчий рівень державного боргу у відношенні до ВВП, ніж Сполучені Штати. Крім того, економіка Китаю, на відміну від США чи Євросоюзу, стабільно зростає. І країна вже зараз здійснює кроки, що по суті кидають виклик гегемонії долара. Пекін неодноразово закликав до створення нової міжнародної резервної валюти у формі спеціальних бонів Міжнародного Валютного Фонду. Це такий собі кошик, у якому є долари, євро, фунти та єни. Досить скоро Китай може висловити бажання, щоб у цей кошик було включено його власну валюту, а юань використовувався як платіжний засіб у двосторонній торгівлі.

Протягом останніх двох років у світі з'явилося кілька нових центрів клірингових розрахунків в юанях на тлі триваючого просування Китаєм своєї національної валюти на міжнародному рівні. Очікується, що Міжнародний валютний фонд (МВФ) до кінця 2015 року закінчить перегляд системи спеціальних прав запозичення, який проводиться двічі на десятиліття. За підсумками перегляду юань може бути оголошений офіційною резервною валютою. Наразі валютний кошик МВФ складається з долара США, євро, ієни і фунта стерлінгів. Таким чином, китайський юань має всі шанси стати новою світовою валютою майбутнього.

Водночас, викликає чимало запитань ідея створення руань як нової світової валюти. Теоретично мова поки йде про якийсь інструмент, прив'язаний до енергетичних поставок (Росія) і робочої сили (Китай), що є досить цікавим виходом, адже руань не буде прив'язаний ні до золота, ні до існуючих фондових бірж. Росії з Китаєм під силу утворити свій власний союз, в якому якась наднаціональна одиниця розрахунку була б прийнятна для кожної держави. В якості бази забезпечення можливої нової російсько- китайської міжнародної одиниці розрахунку можуть стати російська енергетика, китайська робоча сила та інші фактори економічного зростання двох країн.

Створення регіональної Європейської валютної системи переслідувало мету забезпечення валютної стабільності в Європі, захисту європейського економічного простору від дестабілізуючих зовнішніх шоків, а спільного ринку країн ЄС -- від експансії долара. ЄВС пройшла шлях розвитку від узгодженої підтримки валютних курсів до монетарної інтеграції -- системної координації грошово-кредитної та валютної політики, створення міждержавних валютно-кредитних та фінансових організацій, формування наднаціональних механізмів валютного регулювання. Хоча взаємодія в інтегрованому європейському валютному просторі виявила чимало проблем, за десятиріччя свого існування євро перетворилося на другу після долара США світову резервну валюту.

Валютний курс та його складові

Валютним курсом називається ціна грошової одиниці однієї держави, виражена в грошовій одиниці іншої. На перший погляд здається, що валютний курс - це звичайний коефіцієнт перерахунку валют, який формується під впливом попиту та пропозиції. Проте основу вартості валютного курсу складає купівельна спроможність валют, яка виражає ціни на товари, послуги та інвестиції. Дана економічна категорія характерна для товарного виробництва і відображає його відношення до світового ринку. Враховуючи, що вартість є великим поняттям для вираження економічних умов виробництва товарів, порівняння національних грошових одиниць різних держав грунтується на відношенні вартості, що склалася в ході виробництва та обміну. Валютний курс дозволяє виробникам та покупцям продукції порівнювати національні ціни з цінами в інших країнах. В результаті такого порівняння можна визначити, наскільки вигідно та доцільно розвивати якесь виробництво в даній країні. Потрапляючи на світовий ринок, національна продукція оцінюється за допомогою інтернаціональної міри вартості. Таким чином, валютний курс сприяє товарному обміну в світовому господарстві. В основі світових цін лежить інтернаціональна ціна виробництва, яка базується на тих цінах, які сформовані в країнах, що постачають свою продукцію на світовий ринок.

Валютний курс дозволяє:

Здійснювати взаємний валютний обмін при торгівлі продукцією, русі капіталів та кредитів. Експортер товару обмінює виручку в іноземній валюті на національну валюту, оскільки на території держави іноземні валюти не можуть обертатися як законний платіжний засіб. Імпортер для купівлі та оплати послуг за кордоном обмінює національну валюту на іноземну. Боржнику іноземна валюта необхідна для виплати заборгованості та відсотків по кредитах.

Порівнювати ціни на світових та національних ринках, а також вартісні показники різних держав, виражені в іноземних або національних валютах.

Проводити періодичну переоцінку рахунків в іноземній валюті банків та фірм.



4. Види валютних курсів

Прямі котирування. У більшості країн курси іноземних валют виражаються в національній валюті. Це так звана система прямих котирувань. Прямим котируванням називається котирування, що показує, яка кількість національної валюти міститься в одному доларі США.

Непрямі котирування. Великобританія є однією з не багатьох країн, що застосовують систему непрямих котирувань. Непрямим (зворотним) котируванням називається котирування, що показує, яка кількість доларів США міститься в одиниці національної валюти.

Існує поняття "крос-курс", який є котируванням двох іноземних валют, жодна з яких не є національною валютою учасника операції, що встановлює курс, наприклад курс долара до ієни, встановлений німецьким банком. В принципі будь-який курс, отриманий розрахунковим шляхом з курсів двох валют до третьої, є крос-курсом. Котирування крос-курсів на різних національних валютних ринках можуть відрізнятися один від одного, що створює умови для валютного арбітражу, тобто для операції з метою отримання прибутку з різниці валютних курсів однієї і тієї ж грошової одиниці на різних валютних ринках

...