Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ ТА ПРИНЦИПИ ЇЇ ПОБУДОВИ

2. СУЧАСНА БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ ТА ЇЇ ФОРМУВАННЯ

3. МІЖБЮДЖЕТНІ ВІДНОСИНИ,ЇХ ВИДИ,ФОРМИ ТА НАПРЯМИ

4. ШЛЯХИ РОЗВИТКУ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Бюджетна система є найважливішим економічним регулятором в умовах ринкових відносин і особливо в перехідний період до ринку бюджетна система. Від того, наскільки правильно побудовано бюджетну систему залежить ефективне функціонування всього народного господарства країни, зовнішніх відносин. Бюджетна система потребує вдосконалення: форм та методів планування бюджетів різних рівнів, ефективного використання бюджетних коштів, міжбюджетних стосунків. Саме це і обумовлює актуальність обраної теми.

Актуальність теми моєї роботи обумовлюється не тільки потребами практики державного будівництва, а й необхідністю всебічного наукового дослідження бюджетної системи та бюджетного процесу в цілому. Для наукового осмислення проблеми необхідно вирішити такі практичні завдання, як створити фінансовоу базу, достатню для виконання державними органами своїх завдань, створити гарантовані, передбачувані та довгострокові доходні джерела бюджетів.

Мета і завдання дослідження. Метою моєї курсової роботи полягає у дослідження особливостей функціонування бюджетної системи України та дослідження основних проблем в бюджетній сфері та розглянення пропозицій її вдосконалення.

Об'єктом дослідження є економічні відносини, що виникають з приводу формування та використання централізованого фонду коштів на державному та місцевому рівні.

Предметом дослідження є бюджетна система в сукупності її елементів, їх взаємозв'язку і взаємозалежності.

Дане дослідження проводилось із застосуванням сучасного стану бюджетної системи України. Інформаційною базою дослідження є праці відчизняних вчених, підручники, навчальні посібники, законодавчі акти, статистичні дані щодо становлення та розвитку бюджетної системи України.

Курсова роботи складається з трьох розділів, вступу та висновків. В першому розділі розглянуте поняття бюджетної системи та принципи її побудови. В другому розділі розглянута сучасна бюджетна система України та її формування. В третьому розділі розглянуті міжбюджетні відносини,їх види,форми та напрями. В четвертому розділі розглянуті шляхи розвитку бюджетної системи та вдосконалення міжбюджетних відносин.



1. ПОНЯТТЯ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ ТА ПРИНЦИПИ ЇЇ ПОБУДОВИ

У державних утвореннях будь-якого типу обов'язковим елементом є бюджетна система. За формою бюджетні системи мало чим різняться одна від одної.

Як правило, бюджетні системи є двох типів. В унітарних державах -- дворівнева система, яка включає державний та місцеві бюджети. У державах із федеративним устроєм бюджетні системи включають три й навіть чотири рівні -- федеральний бюджет, бюджети членів федерації та місцеві бюджети, а також бюджети земель.

Правові засади бюджетної системи становлять Конституція України, виданий на її основі Бюджетний Кодекс України, інші законодавчі акти. Економічною основою бюджетної системи України є народногосподарський комплекс.

Бюджетний устрій України- це визначена правовими нормами система бюджетів України, розмежування доходів і видатків між ними, повноваження органів законодавчої та виконавчої влади у сфері бюджету.

Оскільки Україна є унітарною державою, в якій згідно зі ст. 7 Конституції визнається і гарантується місцеве самоврядування, бюджетна система країни є дворівневою і складається з Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Будова бюджетної системи країни випливає з її державного устрою та здійснюється у відповідності до Бюджетного кодексу України, який набув чинності 21 червня 2001 року. Бюджетний кодекс України не містить визначення бюджетного устрою.Бюджетна система України являє собою врегульовану нормами права сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, що побудована з урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територіального устрою.

Кожна держава має власну бюджетну систему та встановлює принципи її побудови, щоб законодавче закріпити права на витрачання коштів як державною владою за рахунок коштів державного бюджету, так і окремими адміністративно-територіальними одиницями за рахунок місцевих бюджетів.

Бюджетна система ґрунтується на принципах єдності, збалансованості, самостійності, повноти, обгрунтованості, ефективності, субсидіарності, цільового використання бюджетних коштів, справедливості й неупередженості, публічності та прозорості, відповідальності учасників бюджетного процесу.

У ст. 95 Конституції України зазначено, що бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. На виконання цього положення Бюджетним кодексом України закріплено основні принципи побудови бюджетної системи України.

Бюджетна система України ґрунтується на таких принципах, як:

-- принципи єдності (цілісності) бюджетної системи України, що забезпечується єдиними правовою базою, грошовою системою, бюджетною класифікацією доходів і видатків, єдністю порядку виконання бюджетів і ведення бухгалтерського обліку й звітності, єдністю регулювання бюджетних відносин;

-- принцип збалансованості бюджетів, який полягає в тому, що витрати бюджету мають відповідати доходам за відповідний бюджетний період;

-- принцип повноти -- до складу доходів входять усі доходи держави й органів місцевого самоврядування, отримані з будь-яких джерел. До видатків бюджету належать будь-які бюджетні витрати на потреби держави або місцевого самоврядування;

-- принцип самостійності бюджетів -- самостійність бюджетів забезпечується шляхом закріплення за ними відповідних джерел надходжень, правом на визначення напрямів використання коштів згідно із законодавством України. Держава не несе відповідальності коштами держбюджету за бюджетні зобов'язання органів місцевого самоврядування, а органи місцевого самоврядування не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання держави;

-- принцип обґрунтованості -- бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках доходів і витрат бюджету, що здійснюються до затверджених нормативів і методик;

-- принцип ефективності -- усі учасники бюджетного процесу мають на меті залучати мінімальний обсяг бюджетних коштів щоб досягнути максимального результату;

-- принцип цільового використання бюджетних коштів -- бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетом;

-- принцип субсидіарності -- розподіл видатків між державним бюджетом і місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами ґрунтується на максимальному наближенні суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

-- принцип справедливості й неупередженості -- бюджети будуються на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

-- принцип публічності та прозорості -- бюджети всіх рівнів обговорюються та затверджуються відповідно Верховною Радою України;

-- принцип відповідальності учасників бюджетного процесу -- кожен учасник бюджетного процесу відповідає за складання та виконання відповідних бюджетів.

Усі принципи бюджетної системи діють і застосовуються у єдності і взаємозв'язку між собою. Жоден принцип бюджетної системи не скасовує іншого принципу. Незалежно від тогоскільки рівнів має бюджетна система загальновстановлені принципи повинні діяти координованона кожному етапі.

Бюджетний кодекс встановив нові засади взаємовідносин державного і місцевого бюджетів та відобразив новий підхід до питань незалежності і самостійності місцевих бюджетів, що полягає в такому:

- право законодавчих (представницьких) органів державної влади і органів місцевого самоврядування самостійно здійснювати бюджетний процес відповідно до засад Бюджетного кодексу;

- стимулювання органів місцевого самоврядування до збільшення їх доходів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів;

- закріплення права за органами державної влади і органами місцевого самоврядування відповідно до Бюджетного кодексу визначати напрями витрат за рахунок коштів відповідного бюджету;

- неприпустимість вилучення доходів, отриманих додатково у ході виконання рішення про бюджет, сум перевищення доходів над витратами бюджетів і сум економії за витратами бюджету.

Слід зазначити, що надмірна централізація у витрачанні бюджетних коштів, як і звуження фінансових можливостей органів місцевого самоврядування, мають для держави однакові негативні наслідки. Тут потрібна науково обґрунтована концепція розмежування доходів і витрат різних ланок бюджетної системи. Визначальними при її обґрунтуванні мають стати фактори ефективного витрачання коштів, посилення контролю з боку держави за господарською діяльністю суб'єктів підприємництва, встановлення залежності між розміром бюджетних витрат і результатами економічної діяльності в регіонах.

Принцип повноти бюджетної системи відображає демократичні і правові засади побудови громадянського суспільства, оскільки, по суті, обмежує видатки органів виконавчої влади виключно тими коштами, що надійшли до відповідного централізованого фонду. Уряд не повинен мати будь-яких доходів і видатків, крім тих, що передбачені бюджетом. За законодавством, до складу бюджетів мають включатися всі надходження до бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування. Цей принцип повинен реалізовуватися на всіх стадіях бюджетного процесу, він передбачає встановлену на рівні законодавства заборону витрачання бюджетних коштів поза бюджетом. З принципами повноти і збалансованості пов'язаний принцип обґрунтованості бюджетної системи. Бюджет формується на реалістичних макроекономічних показниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методів та правил. Як свідчить практика бюджетного процесу України, принцип обґрунтованості є одним з недосяжних, що підтверджує звітність про виконання державних бюджетів країни попередніх періодів. Слід зазначити, що обґрунтованість бюджету може бути підвищена за рахунок застосування середньо- та довгострокового бюджетного планування.

Принцип ефективності полягає у тому, що при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягти запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягти максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів. Ефективність використання бюджетних ресурсів контролюється на всіх стадіях бюджетного процесу, що пояснюється постійним невистачанням фінансових ресурсів для необхідних витрат, передбачених бюджетом. Формування Державного бюджету України на 2002 та 2003 роки відбувалося за програмно-цільовим методом, суть якого полягає у тому, що всі видатки державного бюджету повинні здійснюватися виключно відповідно до програм, які мають конкретну мету, завдання та критерії їх оцінки. Застосування програмно-цільового методу дає змогу визначити чіткі функції усіх розпорядників бюджетних коштів, види програм, що забезпечуватимуть функції держави, та конкретні цілі, на які спрямовуватимуться видатки у межах цих програм. Принцип субсидіарності передбачає, що розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наданні суспільних послуг їх безпосередньому споживачеві. Принцип субсидіарності введений Кодексом для підкріплення нормативного планування бюджетів. Чинне законодавство визначає перелік доходів та видатків, що здійснюватимуться через відповідні місцеві бюджети, і таким чином підвищує рівень конкретизації прав та обов'язків, а також відповідальності учасників бюджетних відносин.

Принцип цільового використання бюджетних коштів є одним з основоположних принципів кошторисно-бюджетного фінансування, що полягає у тому, що всі бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями. Нецільове використання бюджетних коштів є бюджетними правопорушеннями і однією з підстав застосування юридичної відповідальності у вигляді призупинення бюджетних асигнувань. Принцип цільового використання бюджетних коштів означає, що кошти з бюджету спрямовуються за відповідним напрямом та витрачаються розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів на чітко визначені цілі відповідно до бюджетних призначень.

Принцип справедливості і неупередженості, закріплений Конституцією України (ст. 95), - бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Цей принцип забезпечує рівний доступ громадян країни до основних бюджетних послуг та соціальних гарантій і реалізується через встановлені Бюджетним кодексом норми у частині визначення фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та дотацій вирівнювання. Суть принципів публічності та прозорості, які базуються на нормах Конституції України, закріплених, зокрема, у статтях 3, 8 і 19, полягає в тому, що Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України та выдповыдними радами.

Інформація про бюджет має бути оприлюднена. У межах встановленої компетенції (ст. 28 БК) Міністерство фінансів України забезпечує доступність для публікації: 1) проекту Закону про Державний бюджет; 2) Закону про Державний бюджет України на відповідний період з додатками, що є його невід'ємною частиною; 3) інформації про виконання Державного бюджету України за підсумками кварталу та року; 4) інформації про показники виконання зведеного бюджету України; 5) іншої інформації про виконання Державного бюджету України. Проект Закону про Державний бюджет підлягає обов'язковій публікації в газеті "Урядовий кур'єр" не пізніше ніж через сім днів після його подання Верховні Раді України.

Отже, доступність інформації про бюджет повинна забезпечуватися на всіх стадіях бюджетного процесу. Реалізація цього принципу пов'язана з необхідністю вдосконалення статистики державних фінансів, яка має сприяти отриманню достовірної інформації про виконання бюджетів, обсяги залишків бюджетних коштів, наявну бюджетну заборгованість відповідно до міжнародних стандартів у питаннях збору даних, їх обробки і поширення, забезпечуючи в цілому достатній рівень прозорості бюджетного процесу.

Особи, винні у порушенні бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України. Бюджетним правопорушенням визнається недотримання учасником бюджетного процесу встановленого Бюджетним кодексом та Іншими нормативно-правовими актами порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету.

Бюджетне правопорушення, вчинене розпорядником чи одержувачем бюджетних коштів, може бути підставою для притягнення до відповідальності згідно із законом його керівника чи інших відповідальних посадових осіб залежно від характеру вчинених ними діянь. Посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ та організацій, які вчинили бюджетне правопорушення, несуть передбачену законом цивільно-правову відповідальність згідно з законом незалежно від накладення передбачених Бюджетним кодексом заходів стягнення на розпорядника чи одержувача бюджетних коштів.

Одним із заходів, що забезпечують єдність бюджетної системи країни, є бюджетна класифікація. Питання бюджетної класифікації надзвичайно важливе для законодавчого органу, оскільки пов'язане з інформацією, аналізом, контролем та ревізійними перевірками. Щодо інформації, то вона дає легіслатурі можливість зрозуміти, що відбувається з бюджетними надходженнями й видатками, і створює основу для планування на наступний і подальші роки. Щодо контролю бюджетна класифікація визначає категорії прийняття рішень та умови обговорення бюджету. На виконавчому рівні вона утримує відомства у межах запланованих видатків, а відтак і намірів легіслатури. З погляду ревізійних перевірок класифікація дає можливість перевіряти відхилення від передбачених бюджетом витрат, проводити попередні й періодичні перевірки, а також перевірки результативності діяльності.

Детальніша класифікація залежить від того, яка інформація потрібна і як рада має намір обговорювати бюджет. Загалом, бюджетна класифікація існує для досягнення трьох цілей: контроль, регулювання й планування, а також для забезпечення трьох типів інформації: про видатки, результативність та ефективність. Постатейний бюджет ясно показує, на що витрачаються ресурси.

Бюджетна класифікація України застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу стосовно доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.

Якщо за попередньою редакцією Закону України "Про бюджетну систему України" структуру бюджетної класифікації розробляв Кабінет Міністрів України і затверджувала Верховна Рада України, то згідно з п. 2 ст. 8 Бюджетного кодексу Міністр фінансів України затверджує бюджетну класифікацію й зміни до неї та інформує про це в обов'язковому порядку Верховну Раду України. Зокрема, згідно з наказом Міністерства фінансів України від 27 грудня 2001 р. № 604 була затверджена і з 1 січня 2002 р. набрала чинності бюджетна класифікація. Департаменту по бюджету у тижневий термін з моменту підписання наказу було запропоновано проінформувати Верховну Раду України про затверджену бюджетну класифікацію.

Бюджетна класифікація має такі складові:

1. Класифікація доходів бюджету. Доходи бюджету класифікують за розділами: 1) податкові надходження; 2) неподаткові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти. Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. До неподаткових надходжень відносять доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження. Трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротні основі. Трансферти вперше включені до доходів бюджету на рівні законодавчого акта - Бюджетного кодексу.

2. Класифікація видатків (утому числі кредитування за вирахуванням погашення) бюджету. Видатки бюджету класифікують за: функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків); економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків); ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація); бюджетними програмами (програмна класифікація).Функціональна класифікація дає змогу відстежувати й аналізувати динаміку зміни державних видатків різного функціонального призначення та прогнозувати наступні видатки. Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації, як розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій держави, АРК, органів місцевого самоврядування; підрозділи та групи, в яких конкретизується спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, АРК чи органів місцевого самоврядування. Наприклад, розділом функціональної класифікації є Освіта (0900), підрозділом - вища освіта (0940), групами - вищі навчальні заклади І та II рівнів акредитації (0941) та вищі навчальні заклади III та ІУ рівнів акредитації (0942). Запровадження з 2002 р. нової функціональної класифікації видатків бюджету було здійснено з метою приведення її у відповідність з міжнародними стандартами, зокрема класифікацією функцій управління (КФУ), опублікованою статистичним відділом ООН. Економічна класифікація видатків деталізує використання коштів за їх предметними ознаками (заробітна плата, нарахування, всі види господарської діяльності, виплати населенню (трансферти) та інші категорії). Такий розподіл дає можливість виділити захищені статті бюджету та забезпечує єдиний підхід до всіх отримувачів у позиції виконання бюджету. За економічною класифікацією видатки поділяються на:

- поточні, тобто такі, що забезпечують фінансування поточної діяльності підприємства, установи та організації (оплата праці працівників бюджетних установ, нарахування на заробітну плату, придбання предметів постачання і матеріалів, оплата послуг, видатки на відрядження, представницькі видатки, оплата комунальних послуг та енергоносіїв тощо);

-капітальні видатки (капіталовкладення), під якими розуміють платежі з метою придбання капітальних активів, стратегічних і надзвичайних запасів товарів, землі, нематеріальних активів або невідплатні платежі, що передаються отримувачам для придбання таких активів, компенсації втрат, пов'язаних за руйнуванням чи пошкодженням основних фондів;

- кредитування з вирахуванням погашення. До цієї категорії належать платежі усіх рівнів, у результаті яких у них з'являються фінансові вимоги до інших економічних одиниць, що передбачають обов'язкове повернення коштів.

Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів. Завданнями відомчої класифікації є оптимізація кількості головних розпорядників бюджетних коштів, поліпшення бюджетного планування та побудова чіткої, організаційно досконалої системи державного управління. Перелік головних розпорядників коштів державного бюджету був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 січня 2000 р. № 13. У зв'язку з переходом на нову функціональну класифікацію до наказу Міністерства фінансів України "Про упорядкування розпорядників коштів державного бюджету" від 13 березня 2000 р. № 47 було внесено зміни, внаслідок яких кількість головних розпорядників істотно зменшилася.

Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом на підставі бюджетних запитів головних розпорядників бюджетних коштів. Планування видатків із застосуванням програмно-цільового методу передбачає розробку, аналіз та добір програм на стадії стратегічного планування. Кожна програма має чітку мету реалізації, завдання, терміни та етапи (за наявності) фінансування.

З 2002 р. місцеві органи влади зобов'язані при складанні й виконанні місцевих бюджетів використовувати тимчасову класифікацію видатків місцевих бюджетів. Це є наступним кроком у поширенні програмно-цільового методу у фінансуванні місцевих бюджетів.

3. Класифікація фінансування бюджету.Вона визначає джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися у результаті перевищення доходів бюджету над його видатками (до цієї групи належать платежі з погашення основної суми боргу). Поява даної класифікації пояснюється переходом України на міжнародні стандарти статистики державних фінансів.

Класифікація фінансування бюджетну здійснюється:- за типом кредитора, оскільки джерела покриття дефіциту (фінансування) бюджету можуть бути внутрішні (надходження від сектора державного управління, від фінансово-кредитних органів тощо) та зовнішні (позики від міжнародних організацій економічного розвитку, міжнародних фінансових організації, іноземних комерційних банків тощо);- за типом боргового зобов'язання, які можуть емітуватися у формі облігацій внутрішньої та зовнішньої державної позики, ощадних сертифікатів, казначейських зобов'язань; депозитів та цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю у розрізі внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування.

4. Класифікація боргу.Вона систематизує інформацію про всі боргові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування. Критерії класифікації боргу є аналогічними з класифікацією фінансування бюджету і взаємопов'язані з ним. Якщо класифікація боргу за типом кредитора визначає зовнішнє або внутрішнє джерело, то за типом боргового зобов'язання розрізняють заборгованості залежно від терміну розміщення фінансового зобов'язання - довгострокові (від 5 до 10 років), середньострокові (від 1 до 5 років) та короткострокові (до одного року).

Таким чином було з'ясовано, що бюджетна система - взаємопов'язана сукупність ланок державного бюджету об'єднаних на єдиних принципах, що діють лише на нормативно - правовій основі та мають комплексний вплив. Надання населенню суспільних благ стає однією з функцій держави в економіці, фінансування яких здійснюється за рахунок основних ланок бюджетної системи -державного та місцевих бюджетів.

2. СУЧАСНА БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ ТА ЇЇ ФОРМУВАННЯ

Державний бюджет України має досить тривалу історію становлення і розвитку. Вона бере свій початок у XVI ст., коли запорозьке козацтво набуло самостійної державності, мало дипломатичні відносини з рядом держав Європи. Була загальновійськова казна, до якої надходили доходи від рибних промислів, скотарства, полювання. Видатки передбачались на військове спорядження, будівництво укріплень, монастирів, утримання закладів для престарілих воїнів, дипломатичних місій тощо.

Був період, коли робились спроби створити власну бюджетну систему. Це 1918-1922 рр. Спочатку Українська Центральна Рада протягом 14 місяців свого існування, а потім більшовицький уряд намагалися побувати діючу бюджетну систему, але ці спроби з різних причин не мали успіху.

З перших років незалежності бюджетна система України стала одним із головних атрибутів державності. Як незалежна держава Україна склала проект державного бюджету тільки на 1992р. Через нього перерозподілялося більше ніж 60 % національного доходу і 70 % фінансових ресурсів держави, він був зведений з дефіцитом менше, ніж 3 % доходів.

Сучасна бюджетна система сформувалася на базі бюджетних відносин, які були у Радянському Союзі. Нині здійснюється реформування всіх сторін соціально-економічного устрою держави, у тому числі формування нових ознак бюджетної системи. Бюджетний кодекс подає таке визначення бюджетної системи.

Конституцією України, яку було прийнято в 1996 році, заявлено основні принципи побудови бюджетної системи України. Так, у статті 95 Конституції проголошено, що бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Лише законом «Про державний бюджет України» визначаються будь - які видатки держави на загальносуспільні потреби, розміри, цільове спрямування цих видатків. Держава прагне до збалансування бюджету України. Регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені конституцією України були визначені нові принципи побудови між бюджетних відносин.

Починаючи з 2000 року закладаються реформи міжбюджетних відносин. Здійснюється чіткіший порівняно з попередніми роками розподіл дохідних джерел між державними і місцевими бюджетами. Поступово зростає частка місцевих бюджеті у ВВП і у зведеному бюджеті. Так, якщо у 2000 році частка місцевих бюджетів у ВВП за доходами й видатками становила відповідно 10% та 8,4%, то у 2002 році 11,2% та 8,8 %.

Бюджетний кодекс України, прийнятий Верховною Радою в березні 2001 року визначає засади бюджетної системи держави, її структуру, принципи, правової засади функціонування, основу бюджетного процесу і між бюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Бюджетний кодекс передбачав спрощення механізму формування бюджетів, процес перерозподілу грошей. Він був досить прогресивним документом для свого часу, проте був не здатен вирішувати усі актуальні завдання.

За ініціативою уряду в 2010 р. парламент ухвалив новий Бюджетний кодекс, в якому спробував удосконалитифункціонування бюджетної системи.

Позитивні новації нового Бюджетного кодексу стосуються удосконалення горизонтальної структури бюджетної системи, підвищення ефективності використання бюджетних ресурсів, розширення бюджетних інструментів економічної політики. Важливим досягненням бюджетної реформи стало зменшення ролі держави у забезпеченні регіонів коштами для розвитку і одночасне створення можливостей для самостійного пошуку джерел формування власної фінансової бази. Водночас, уряд ще не готовий провести глибинну децентралізацію бюджетної системи.

Бюджетна система України -- це сукупність державного і місцевого бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного та адміністративно-територіального устроїв і врегульована нормами права.

У фаховій літературі можна зустріти інше визначення бюджетної системи:

Бюджетна система -- це сукупність окремих її ланок, юридично пов'язаних між собою, яка базується на загально-прийнятних принципах, що відповідають міжнародним стандартам.

Відповідно до статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетна система України -- це сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права. Згідно зі статтею 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Згідно з Бюджетним кодексом бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів.

Основними елементами бюджетної системи є:

-- органи управління;

-- платники податків;

-- отримувачі бюджетних коштів.

Організація функціонування бюджетної системи включає:

-- зведений (консолідований) бюджет;

-- законодавчу і нормативну базу;

-- органи управління;

-- комплекс міжбюджетних відносин між платниками податкових і неподаткових платежів, державою і отримувачами бюджетних коштів, державним і місцевими бюджетами.

Для аналізу й прогнозування економічного і соціального розвитку держави використовуються зведений бюджет як сукупність показників бюджетів. Призначення зведеного бюджету полягає в тому, щоб на підставі зведених показників доходів і видатків, які отримує вся бюджетна система країни, здійснити аналіз і визначити засади регулювання соціально-економічного розвитку як держави в цілому, так і її окремих регіонів. Адже зведені бюджети існують не тільки у масштабах України, але і в ланках нижчого рівня.

У 2010 р. із прийняттям нової редакції Бюджетного кодексу в Україні закладенні й законодавчо закріплені зовнішні умови для підвищення ефективності управління бюджетними коштами, включаючи впровадження принципів бюджетування, орієнтованого на результат, програмно-цільового планування, середньострокового планування;поліпшення якості управління бюджетними коштами і стимулювання підвищення ефективності функціонування бюджетного сектору. Зміни, що відбулися, вимагають іншої якості фінансового управління на рівні розпорядників і головних розпорядників бюджетних коштів. Таким чином, подальше реформування бюджетної системи має зосередитися на впровадженні в бюджетний процес сучасних процедур і методів фінансового й організаційного управління, насамперед на інноваційній основі, та стимулювати інноваційний розвиток економіки України.

У новому Бюджетному кодексі немає поняття "бюджетного устрою", проте воно досить широко вживається в літературі.

Бюджетний устрій -- це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій визначається з урахуванням державного устрою та адміністративно-територіального поділу України.

Державний бюджет -- централізований фонд фінансових ресурсів держави, який використовується для виконання покладених на неї функцій. Він перебуває у розпорядженні центральних органів влади і використовується для фінансування заходів загальнодержавного значення, що є суспільними благами: державне управління, національна оборона, забезпечення охорони правопорядку та інші, які повністю оплачуються з бюджету. За допомогою останнього держава також виконує регуляторну функцію. Державний бюджет є основним знаряддям економічного планування, макроекономічної стабілізації та економічного зростання. Надходження до державного бюджету залежать від стану виробництва, а можливість утримувати соціальну сферу залежить від надходжень до бюджету. Формування дохідної та видаткової частин державного бюджету пов'язане з основними макропоказниками економічного і соціального розвитку на відповідний рік.

Місцеві бюджети -- це фонди фінансових ресурсів, призначені для реалізації завдань і функцій, що покладаються на органи самоврядування. Вони забезпечуються необхідними грошовими засобами фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що здійснюються органами влади управління відповідної території. Частка місцевих бюджетів у доходах і видатках зведеного бюджету України на сьогодні становить близько 32 %. Ця цифра вказує на участь органів місцевого самоврядування у розв'язанні актуальних проблем розвитку держави, певну обмеженість функцій центральних органів влади.

Місцеві бюджети мають свою внутрішню структуру та характерні особливості. Незважаючи на те, що нині налічується понад 14 тис. місцевих бюджетів, найбільшу групу формують сільські і селищні бюджети -- більш як 10 тис, понад 72 % усіх витрат місцевих бюджетів здійснюється через обласні бюджети (їх 24) та бюджети міст загальнодержавного й обласного підпорядкування (їх 223). Нині витрати республіканського бюджету АРК та обласних бюджетів становлять 26,5 % від загального обсягу витрат місцевих бюджетів, а бюджетів міст загальнодержавного та обласного підпорядкування -- 45,9, районних бюджетів -- 19,4 %. Значно меншу частку становлять витрати інших видів місцевих бюджетів: сільських -- 4,5 %, міст районного підпорядкування -- 1,9, селищних -- 1,8 %. Отже, бачимо, що найбільшу групу формують бюджети районів, що об'єднують районні, селищні, сільські бюджети та бюджети міст районного підпорядкування, які є базовими у бюджетній системі країни і через них мобілізується та використовується майже третина всіх ресурсів бюджетів.

Під час планування державного і місцевого бюджетів необхідно розрізняти загальний і спеціальний фонди. Розподіл бюджету на фонди визначається Законом "Про державний бюджет України". Джерела формування спеціального фонду встановлюються виключно законами України. Підставою для рішення відповідної ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути тільки Закон "Про Державний бюджет України".

Передання коштів від загального до спеціального фонду бюджету дозволяється тільки у межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону "Про Державний бюджет України" чи рішенням відповідної ради. Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються у межах коштів, що надійшли до цього фонду з конкретним цільовим призначенням. Створення позабюджетних фондів органами державної влади, влади АР Крим, місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається.

На превеликий жаль, на сьогодні Україна, здійснюючи ринкову трансформацію економіки і фінансової системи, не досконало визначає цілеспрямованість і координованість реформ, що є досить значним недоліком. «…Податкова система та система розподілу податкових надходжень між державним і місцевими бюджетами не відповідають базовим міжнародним принципам закріплення податків за різними рівнями бюджетів, окрім того, відсутнє основне джерело надходжень до місцевих бюджетів - податок на нерухомість. Тому наші місцеві бюджети не мають достатніх власних доходів і дуже залежать від міжбюджетних трансферті.

Чинному бюджетному устрою властиві надмірна централізація та неефективна модель розподілу бюджетних повноважень. Видаткові повноваження не враховують реальної ресурсної спроможності територій виконувати делеговані їм державні функції. Бюджетний процес є надмірно політизований, а використовувані методи планування бюджетних видатків призводять до нераціонального розподілу наявних фінансових ресурсів. Окрім того, не існує чіткої системи публічного фінансового контролю використання бюджетних коштів на місцях, що часто веде до порушень цільового використання наявних ресурсів. Оскільки, Конституція й Бюджетний кодекс України декларують правильні принципи побудови бюджетної сфери, тому залишається лише втілити їх у життя. Для цього реформування бюджетної сфери має узгоджуватися з податковою реформою та перетвореннями в соціальній сфері. В контексті адміністративної реформи пріоритетними напрямами реформи вітчизняних бюджетної і податкової систем є підвищення фінансової самостійності органів місцевого самоврядування шляхом удосконалення системи місцевих податків і механізмів розподілу загальнодержавних фінансових ресурсів між державою, органами регіонального й місцевого самоврядування.

Таким чином, становлення бюджетної системи має досить тривалу історію, завдяки якій є можливість простежити за роллю держави в розподільчих процесах та місцем безпосередньо бюджету в соціально - економічних процесах.

3. МІЖБЮДЖЕТНІ ВІДНОСИНИ,ЇХ ВИДИ,ФОРМИ ТА НАПРЯМИ

Одними з найважливіших і найскладніших проблем державних фінансів у кожній країні є ефективна організація відносин всередині бюджетної системи, а саме між бюджетом центрального уряду і бюджетами органів місцевого самоврядування; перерозподіл бюджетних ресурсів, зумовлений об'єктивними відмінностями в рівнях соціально-економічного розвитку окремих територій; здійснення фінансового вирівнювання з метою забезпечення конституційних гарантій населенню незалежно від місця його проживання.

Концептуальні засади побудови міжбюджетних відносин загалом залежать від економічної системи держави і мають принципові відмінності за умов ринкової і командної економік. У тоталітарних країнах центральне місце в бюджетній системі займає державний бюджет, у якому перерозподіляється значна частина створеного валового продукту; місцеві бюджети не відіграють істотної ролі і мають другорядне значення. У бюджетних системах демократичних країн акценти розставлені по-іншому: бюджет центрального уряду і бюджети місцевих влад функціонують у межах єдиної бюджетної системи на основі розподілу повноважень між органами державної влади і місцевого самоврядування. Причому відповідно до загальносвітової тенденції розвитку і зміцнення інституту місцевого самоврядування та збільшення його впливу на суспільні процеси роль місцевих бюджетів у складі державних фінансів постійно зростає. Для бюджетної системи України характерний досить високий ступінь централізації бюджетних ресурсів, що свідчить про зосередження.

Місцеві бюджети займають одне з центральних місць в економічній системі кожної держави, в них зосереджується значна частина державних фінансових ресурсів. Місцеві бюджети є також найбільш чисельною ланкою бюджетної системи країни, вони відіграють важливу роль у перерозподілі валового національного продукту, фінансуванні державних видатків, перш за все, соціальної спрямованості.

У бюджетній системі кожної країни постійно виникають відносини між бюджетами різних рівнів, які є важливою складовою бюджетного процесу, інструментом удосконалення фінансових відносин між центральними та місцевими органами влади, дієвим чинником соціально-економічного та політичного розвитку України.

Важливість державного бюджету для соціального розвитку регіонів полягає у тому, що держава гарантує своїм громадянам надання певних соціальних гарантій та послуг, проте делегує ці обов'язки місцевим органам влади, а витрати, які при цьому здійснюють місцеві органи влади, компенсуються з державного бюджету, в результаті чого виникають міжбюджетні відносини.

Головною ознакою міжурядових відносин у будь-якій країні є організація та способи переміщення фінансових ресурсів від одного рівня влади до іншого, основним інструментом якого є система бюджетних трансфертів.

Україна згідно з Конституцією є унітарною державою, але так історично склалося, що рівень економічного розвитку областей є різним. Для сталого соціального забезпечення необхідно застосовувати механізм перерозподілу між доходами і видатками областей через державний бюджет. Така ж ситуація наявна і всередині самих областей, між її окремими містами та районами.

Бюджетні відносини -- це перш за все розподіл повноважень між органами державної влади і органами місцевого самоврядування, а вже потім -- розподіл обов'язків за видатками і джерел доходів між бюджетами різних рівнів.

У процесі організації міжбюджетних відносин їх суб'єктами виступають ті органи влади й управління, до компетенції яких включені повноваження щодо складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів. Тому в Бюджетному кодексі міжбюджетні відносини розглядаються як відносини між державою, Автономною Республікою Крим і органами місцевого самоврядування щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Міжбюджетні відносини -- відносини між державою і місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

У Бюджетному кодексі України передбачено спеціальний механізм міжбюджетних трансфертів, які у свою чергу базуються на фінансових нормативах бюджетної забезпеченості та відповідних коригуючих коефіцієнта.

Бюджeтні трансфeрти - кошти, що передаються з Дeржавного бюджeту до місцевих бюджетів або з місцевих бюджетів вищого рівня до бюджетів нижчого рівня (і навпаки) у формі дотацій, субсидiй, субвенцiй тощо.

Згідно ст.96 Бюджетного Кодексу України, міжбюджетні трансферти поділяються на: бюджетний кошти фінансовий

1) дотацію вирівнювання;

2) субвенції;

3) кошти, що передаються до державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;

4) додаткові дотації.

У статті визначено види міжбюджетних трансфертів для місцевих бюджетів України. Міжбюджетні трансферти в Україні є основною формою реалізації міжбюджетних відносин і спрямовані на збалансування та вирівнювання фінансової спроможності відповідних бюджетів. Функціональна спрямованість кожного виду міжбюджетних трансфертів визначається цільовим та адресним спрямуванням коштів з одного бюджету до іншого. Такий поділ передбачає:

-- дотацію вирівнювання - міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує;

-- субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції;

-- кошти, що передаються до державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;

-- додаткові дотації - міжбюджетні трансферти на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів; на компенсацію втрат доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, унаслідок надання пільг, встановлених державою; інші додаткові дотації.

Бюджетний кодекс окремо не визначає поняття «дотація». З досвіду практики дотація є ефективним методом бюджетного регулювання, який визначає річну фіксовану суму коштів, що виділена з бюджету вищого рівня на безповоротній основі для збалансування бюджету нижчого рівня у випадках перевищення його видатків над доходами і терміном на 1 рік.

Система нецільових міжбюджетних трансфертів з державного бюджету місцевим бюджетам спрямовується на вирівнювання бюджетної забезпеченості бюджетів місцевого самоврядування.

Бюджетним кодексом також передбачено низку дотацій, що мають цільове призначення - субвенції.

Трансферти можуть передаватися між бюджетами самоврядування на договірній основі, на підставі рішення органів місцевої влади. У цьому випадку місцеві ради можуть передбачати у відповідних бюджетах види міжбюджетних трансфертів, що визначені ч. 2 ст. 101 Кодексу.

У разі, якщо місто чи район мають перевищення доходів над плановими видатками, здійснюється трансферт (вилучення) до державного бюджету, обсяг якого визначається за допомогою тієї самої формули, що застосовується для обрахунку міжбюджетних трансфертів.

У процесі виконання бюджетів основними є зовнішні бюджетні потоки - вхідні і вихідні. Існують і взаємовідносини між окремими ланками - внутрішні бюджетні потоки. Ці взаємовідносини відображають перерозподіл доходів і видатків між бюджетами.

Форми:

1. Субсидіювання .

2. Вилучення коштів .

3. Бюджетні позички .

4. Взаємні розрахунки .

Субсидіювання - передача коштів бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою надання фінансової допомоги. Існує три види субсидіювання: субсидії, субвенції, дотації.

Субсидія може бути цільовою і знеособленою. Не пов'язується безпосередньо з фінансовим станом бюджету, який її отримав .

Субвенція - різновидність цільової субсидії, яка передбачає дольову участь у фінансуванні певних заходів та програм декількох бюджетів .

Дотація - цільова фінансова допомога на покриття дефіциту відповідного бюджету. Залежно від можливостей вищестоящого бюджету покриття може бути повним або частковим.

Вилучення коштів - передача коштів "бюджетного надлишку" з бюджетів вищих рівнів до бюджетів нижчих рівнів. Явище зворотнє до дотації .

Бюджетний надлишок - це перевищення закріплених за даним бюджетом доходів над його нормованими видатками.

Бюджетні позички - надання коштів вищестоящих бюджетів нижчестоящим на покриття тимчасового касового розриву. Касовий розрив - незбігання в часі фінансування видатків і надходження доходів .

Взаємні розрахунки - передача коштів з одного бюджету до іншого у зв'язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків після затвердження бюджетів.

Низький рівень перерозподілу валового внутрішнього продукту через місцеві бюджети свідчить про низький ступінь інтеграції місцевого самоврядування у розв'язання актуальних проблем розвитку держави, рівень фінaнсової незалежності місцевих бюджетів. Аналізуючи відношення доходів місцевих бюджетів з врахування міжбюджетних трансфертів до ВВП України як важливого показника розвитку місцевих бюджетів, варто відзначити незначний його розмір та скорочення до 13,9 % у 2012 році. Для порівняння в Данії 30,7% ВВП перерозподіляється через місцеві бюджети.

Місцеві бюджети України нaдзвичайно залежні від трансфертів з дeржавного бюджету, проце свідчитьзбільшення частки міжбюджетних трансфертів у структурі доходів місцевих бюджетів.

Впродовж періоду 2012-2014 років спостерігалося зростання міжбюджетних трансфертів, що призвело до зростання їх питомої ваги з 46,7 % у 2012 р. до 55,2 % у 2014 році.

У структурі міжбюджетних трансфертів, що передаються з державного до місцевих бюджетів найбільшу частку складала дотація вирівнювання, у 2012 р. вона становила 56,1 %, що в абсолютному вираженні дорівнювало 43640,4 млн. грн. та на 30,8 % більше ніж попереднього року. У наступному році зменшення дотації вирівнювання на 10,5 млн. грн. призвело до скорочення її частки у структурі трансфертів до 46 %. Незважаючи на зростання суми дотації вирівнювання місцевим бюджетам на 8020 млн. грн. у 2014 році, питома вага цього трансферту скоротилася і складала 41,5 %.

Водночас впродовж періоду 2012-2014 років спостерігалося зростання обсягу субвенцій, питома вага яких у 2014 р. досягала 51,3 %. Серед них найвагомішою була субвенція із соціального захисту в сумі 42705,5 млн. грн. населення, що переважно спрямовуваласяна виплату допомоги сім'ям з дітьми та малозабезпеченим сім'ям, частка якої досягала 75 %, інвалідам з дитинства та дітям інвалідам, на надання пільг та житлових субсидій населенню та на надання пільг з послуг зв'язку та компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Таким чином, відбувається збільшення соціальної спрямованості трансфертів, що не завжди сприяє економічному розвитку території та не стимулює регіонів до нарощування виробничих потужностей.

Акценти з політики підтримки регiонів на однаковому рівні розвитку потрібно перенести на політику їх стимулювання до економічного зростання, максимально використовуючи конкурентні переваги кожного окремого регіону. Таким чином, дляпідтримки дeпресивних регіонів доцільно здійснювати фінанaування цільових програм розвитку таких регіонів, а отже збільшити частку субвенцій як інструменту “активного вирівнювання”. Важливо відшукати в кожному пpоблeмному регіоні потенціал до економічного зростання. Крім цього необхідно замінити податкові пільги, що надаються підприємствам пріоритетних галузей господарства, на їх цільове фінансування на конкурсній основі.

Для вдосконалення формульного підходу до обрахунку трансфертів і заохочення місцевого самоврядування до нарощування власних доходів та виробничих потужностей доцільно: для тих регіонів, які мають щорічний від'ємний приріст доходів дозволити розраховувати iндекс відносної подaткоспроможності щороку, а не раз на три роки; а для тих регіонів, які мають щорічно позитивний приріст доходів, законодавчо встановити відрахування відсоткa зібраних доходів понад фактичні показники попереднього року на користь місцевих бюджетів.

З метою оптимізації та ефективного перерозподілу видаткових повноважень між бюджетами різних рівнів необхідно:

- делегувати органам місцевого самоврядування частину функцій центральної влади з наданням місцевому рівню влади повноцінних можливостей як для управління видатками на виконання цих функцій, так і для збору відповідних коштів на своїх територіях;

- запровадити державні гарантії фінансового забезпечення виконання власне делегованих повноважень місцевими органами влади з метою запобігання недофінансування місцевих бюджетів;

- створювати умови для розвитку альтернативних систем надання суспільних послуг за участі приватних організацій за умови впровадження системи чіткого контролю за їх діяльністю, оскільки на сьогодні в Україні суспiльні послуги “безкоштовні” для споживачів і немає можливості виміряти їхню економічну ефeктивність;

...