Інструменти грошово-кредитної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Економічна сутність та роль інструментів грошово-кредитної політики в забезпеченні стійкості банківської системи України

Класифікаційна характеристика інструментів грошово-кредитної політики

Нормативно-правова база реалізації інструментів грошово-кредитної політики в Україні

Динаміка показників інструментів грошово-кредитної політики в Україні

Проблеми використання сучасних інструментів грошово-кредитної політики в Україні

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

грошовий кредитний банківський інструмент

Найефективнішим індикатором «здоров'я» економіки країни є її фінансовий стан. Фінансова система не лише забезпечує необхідні взаємозв'язки в економіці, а є одним з найдієвіших інструментів макроекономічного регулювання, інструментом, за допомогою якого уряди країн мають змогу регулювати економічний розвиток. Саме тому діяльність уряду кожної країни спрямована на забезпечення стабільності грошово-кредитної політики та фінансового стану в цілому. Запорукою цього має бути стан «керованості» інструментами грошово-кредитної політики.

Актуальність курсової роботи полягає в тому, що дослідивши сучасні інструменти та механізми грошово-кредитної політики, можна якісніше та ефективніше вирішувати нагальні проблеми щодо регулювання грошового ринку та забезпечення ефективного функціонування економіки в цілому.

В умовах жорсткої фінансової та економічної кризи, що була викликана поглибленням політичного конфлікту в 2013-2014 рр., це питання постає особливо актуально. Дослідженню інструментів та механізму грошово-кредитної політики були присвячені наукові праці вчених і практиків Украї-ни та країн СНД: А.М. Мороз, С.В. Глущенко, С.Р. Міщенко, В.С. Стельмаха, А.В. Демківського та ін., а також іноземних вчених та практиків Дж. М. Кейнса, М. Фрідмана, М. Ротбарда, Е. Долана тощо.

Метою курсової роботи є визначення інструментів грошово-кредитної політики, розкриття їх економічної сутності і механізму впливу на грошовий ринок та економіку в цілому; класифікувати інструменти грошово-кредитної політики за основними ознаками; дослідити динаміку показників грошово-кредитної політики і нормативно-правову базу реалізації даних інструментів в Україні. Щоб досягти поставленої мети , необхідно виконати такі завдання:

дослідити теоретичні засади сучасних інструментів грошово- кредитної політики Національного банку України;

визначити економічну сутність та механізм реалізації інструментів грошово-кредитної політики та наслідки їх використання;

проаналізувати показники сучасних інструментів грошово-кредитної політики НБУ;

визначити роль сучасних інструментів грошово-кредитної політики НБУ у формуванні стабілізації економіки країни та шляхи їх оптимізації.

Об'єктом дослідження є інструменти грошово-кредитної політики. Предмет дослідження - особливості сучасного використання інструментів грошово-кредитної політики, їх роль у забезпеченні стабільності економіки України.

Дане дослідження базується на системному підході до визначення сучасних інструментів грошово-кредитної політики НБУ. Для визначення поставлених завдань у роботі застосовані наступні методи дослідження: наукове абстрагування, аналіз та синтез, зіставлення та групування, динаміч-них порівнянь, табличний і графічний засоби, порівняльний аналіз тощо.

Практична цінність роботи полягає в можливості використання її теоретичної частини при підготовці лекцій і семінарів, написанні курсових робіт і рефератів на тему особливостей використання інструментів грошово-кредитної політики в сучасних умовах. Практичну частину можна використати при вивченні розвитку різних галузей фінансів та банківської діяльності України. На основі проведеного дослідження можна вивчати динаміку показників облікової ставки, нормативів обов'язкового резервування та процентних ставок рефінансування комерційних банків.

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА РОЛЬ ІНСТРУМЕНТІВ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ СТІЙКОСТІ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

До визначення поняття «грошово-кредитна політика» застосовують різні підходи. За визначенням Е.Дж. Долана, «у це поняття включаються всі дії уряду, що впливають на кількість грошей, що перебувають в обігу» [10, с.94]. Іншими словами, грошово-кредитна політика являє собою комплекс заходів регулюючого впливу, спрямованих на зміну грошової маси в обігу. Грошово-кредитна політика покликана безпосередньо впливати на ліквідність банківської системи і на ділову активність.

Інші автори трактують грошово-кредитну політику як один з двох провідних засобів (інший - фіскальна політика), за допомогою якого органи влади в ринковій економіці регулярно впливають на темп і напрямок загального економічного зростання, включаючи рівень валового продукту, зайнятості, загальний рівень зростання чи падіння цін [14, с.166].

Більш повним визначенням грошово-кредитної політики є розуміння її як комплексу взаємопов'язаних, спрямованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, що їх проводить держава через центральний банк.

Законом «Про Національний банк України» визначено: «грошово-кредитна політика - комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу» [3].

Грошово-кредитну політику часто називають монетарною, оскільки вона полягає в управлінні кількістю грошей в обігу. Соціально-економічними передумовами монетарної політики є наявність банківської системи й грошово-кредитних відносин. Ефективно функціонуюча грошова система сприяє максимальному використанню матеріальних та трудових ресурсів, і, навпаки, розбалансована грошова система порушує кругообіг доходів і витрат, викликаючи коливання рівня виробництва, зайнятості,цін [15, стр.58].

Сутність грошово-кредитної політики полягає у зміні пропозиції грошей: збільшення пропозиції грошей в період спаду виробництва для заохочення витрат та зменшення пропозиції грошей під час інфляції для їх зменшення.

Суб'єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу через свої представницькі органи - центральний банк і відповідні урядові структури - міністерства фінансів, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів. Об'єктами, на які найчастіше спрямовують регулятивні заходи є: пропозиція грошей; ставка процента; валютний курс; швидкість обігу грошей та ін.

В Україні головною уповноваженою державою інституцією, яка відповідає за розробку і реалізацію грошово-кредитної політики, є Націо-нальний банк України. Конституцією України (ст.100) передбачено, що Рада НБУ самостійно розробляє і затверджує «Основні засади грошово-кредитної політики» на кожний рік та здійснює контроль за її проведенням. Реалізує завдання грошово-кредитної політики безпосередньо апарат НБУ в процесі своєї повсякденної діяльності [1].

Щорічно Національний банк інформує Верховну Раду про напрями грошово-кредитної та валютної політики, розробленої Національним банком на наступний рік і на більш тривалий період. Крім Національного банку, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь Міністерство фінансів, Міністерство економіки, Кабінет Міністрів та Верховна Рада.

Виходячи з теоретичних концепцій, які є основою для проведення грошово-кредитної політики, основним об'єктом грошово-кредитного регулювання є сукупна грошова маса, від розміру якої залежить динаміка основних показників розвитку економіки. Залежно від стану господарської кон'юнктури центральний банк може реалізовувати два типи грошово-кредитної політики, що справляють взаємно протилежний вплив на динаміку грошової маси. [15, стр. 63].

Рестрикційна грошово-кредитна політика (політика «дорогих грошей») - спрямована на обмеження обсягу кредитних операцій, підвищення рівня процентних ставок і гальмування темпів зростання грошової маси в обороті. Така політика застосовується як з метою згладжування різких коливань фаз економічного циклу, так і для боротьби з інфляцією та стабілізації грошової системи.

Експансійна грошово-кредитна політика (політика «дешевих грошей») - супроводжується розширенням обсягів кредитних операцій, зниженням рівня процентних ставок і загальним зростанням грошової маси. Політика грошової експансії застосовується з метою подолання спаду виробництва та пожвавлення ділової активності стимулюванням інвестиційних процесів та збільшенням платоспроможного попиту на товари і послуги.

Якщо НБУ проводить рестрикційну політику, то він підвищує норму обов'язкових резервів. Відповідно збільшується сума обов'язкових резервів і зменшується ресурсний потенціал кожного комерційного банку. Ще більшою мірою (на коефіцієнт мультиплікації) зменшиться розмір депозитів банківської системи й загальна маса грошей в обігу. Якщо НБУ проводить експансійну політику, то він зменшує норму обов'язкового резервування. Відповідно у комерційного банку збільшується ресурсний потенціал, що зумовлює збільшення банківських депозитів і загальної маси грошей.

У загальному вигляді завдання монетарної політики полягає в тому, щоб створити умови, за яких економічні агенти, реалізовуючи свободу вибору, здійснювали б дії, що збігаються з цілями економічної політики держави.

Таким чином, грошово-кредитна політика не є автономною. Кінцева мета грошово-кредитного регулювання збігається з основоположними цілями макроекономічної політики держави.

Цілі грошово-кредитної політики визначаються залежно від рівня розвитку економічних взаємовідносин у державі. Їх можна поділити на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні.

Стратегічні - це ключові цілі в загальнодержавній економічній політиці: зростання зайнятості та виробництва, збалансування платіжного балансу, забезпечення стабільності цін тощо. Стратегічні цілі є довгостроковими, вони не вимірюються як грошові величини і не є індикаторами грошового ринку. Для їх досягнення центральні банки розробляють проміжні цілі.

Проміжні цілі грошово-кредитної політики - це зміни в певних економічних процесах, які мають сприяти досягненню стратегічних цілей. Проміжні цілі є індикаторами грошового ринку і дають таким чином відстежувати загальні макроекономічні тенденції. Так, якщо метою економічної політики визначено економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною метою має бути пожвавлення економічної кон'юнктури. Проміжні цілі доповнюють стратегічні та конкретизують їх.

Тактичні цілі полягають у регулюванні ключових економічних змінних на основі управління грошовою масою, відсотковою ставкою, валютним курсом і забезпечують досягнення проміжних цілей.

Під час проведення монетарної політики центральні банки використовують різні інструменти. Згідно зі ст. 25 Закону «Про Національний банк України», до основних інструментів грошово-кредитної політики, за допомогою яких забезпечується проведення центральними банками монетарної політики, належать такі:

визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків

здійснення операцій на відкритому ринку

процентна політика

рефінансування комерційних банків

операціїї з цінними паперами

управління золотовалютними резервами

регулювання імпорту та експорту капіталу

емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними [3].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 Інструменти грошово-кредитної політики

У сучасному розумінні мінімальні обов'язкові резерви -- це інструмент грошово-кредитної політики, сутність якого полягає в установленні обов'язкової норми ресурсів, яку комерційні банки повинні зберігати в центральному банку у відсотках до залучених депозитів.

Мінімальні обов'язкові резерви як інструмент грошово-кредитної політики є важелем глибокого впливу на пропозицію грошей. Обов'язкове резервування покликане виконувати в економіці дві основні функції, а саме:

засобу підтримання ліквідності комерційних банків;

інструмента регулювання грошової маси в обігу.

Розмір резервування встанавлюється у процентному відношенні до суми залучених коштів. Резерв зберігається на коресподентському рахунку в НБУ. Нарахування відсотків на обов'язкові резерви не відбувається [17, с.143]

Національний банк може встановлювати для різних видів зобов'язань диференційовані нормативи обов'язкового резервування залежно від:

строку залучення коштів (короткострокові, довгострокові зобов'язання);

виду зобов'язань у розрізі валют (національна, іноземна, у тому числі в банківських металах);

суб'єктів (юридичні, фізичні особи) [8, с.54].

Економічна сутність обов'язкового резервування полягає у здійсненні впливу на кредитний потенціал комерційних банків з метою регулювання кількості грошей в обігу. При здійсненні обмежувальної (рестрикційної) грошово-кредитної політики центральний банк підвищує норми обов'язкових резервів, що веде до зменшення кредитних можливостей комерційних банків і скорочення грошової маси в обігу. Здійснюючи стимулюючу (експансивну) грошово-кредитну політику, центральний банк знижує норму обов'язкових резервів, внаслідок чого більша частка ресурсів залишається в розпорядженні комерційних банків, що дає можливість збільшувати обсяги кредитування та веде до зростання грошової маси в обігу

Операції на відкритому ринку як інструмент грошово-кредитної полі-тики полягають в купівлі та продажу центральним банком цінних паперів. Придбання цінних паперів у комерційних банків збільшує ресурси останніх, підвищуючи їхні кредитні можливості і навпаки. Вперше цей інструмент почав використовуватись у ХХ ст., зокрема, в США у 20-х роках, у Великій Британії - в 30-х. Основними видами цінних паперів, з якими проводяться операції на відкритому ринку, є: казначейські векселі, безпроцентні казна-чейські зобов'язання, облігації державних позик уряду і місцевих органів влади, облігації окремих приватних компаній, допущені до біржової торгівлі, а також деякі інші першокласні короткострокові цінні папери. Найчастіше центральні банки використовують державні боргові зобов'язання. Операції на відкритому ринку не є інструментами глибокої дії, їх вплив є відчутним у короткостроковому періоді. Їх перевагами є: оперативність, автономність центрального банку при здійсненні, можливість зміни напрямку дії та ін. [11, с.93].

Економічна сутність операцій на відкритому ринку полягає у здійсненні впливу на стан кредитних ресурсів комерційних банків. Купуючи цінні папери, центральний банк збільшує ресурси комерційних банків,
що підвищує їх кредитні можливості та відповідно рівень грошей в обігу. За необхідності стримування темпів економічного зростання (щоб не допустити «перегріву» економіки) центральний банк здійснює продаж цінних паперів, обмежуючи кредитні можливості комерційних банків і грошову масу в обігу.

Процентна політика як інструмент грошово-кредитної політики полягає у зміні облікової ставки та процентних ставок за кредитами, що надаються комерційним банкам. Відсоткові ставки на кредити рефінансування визнача-ються залежно від прогнозованого рівня інфляції та міжбанківського ринку кредитів. Сутністю процентної політики є установлення центральним банком процентної ставки, за якою він здійснює рефінансування комерційних банків. Офіційна процентна ставка центрального банку часто називається обліковою, або дисконтною. Принципова спроможність центрального банку впливати на вартість грошей визначається його роллю як суб'єкта кредитної емісії та наявністю фіксованого співвідношення багатьох видів банківських ставок і ставок центрального банку.

Центральні банки регулюють рівень і структуру процентних ставок двома способами:

через пряме встановлення ставок за кредитами центрального банку під час проведення різних видів рефінансування, у тому числі й шляхом встановлення облікової ставки;

через контроль за окремими ставками кредитних установ.

За допомогою процентної політики більшість центральних банків реалізовує своє право кредитора останньої інстанції стосовно інших банків.

Вплив процентної політики на рівень грошової маси здійснюється через зміну облікової ставки, що є вартістю залучення додаткових ресурсів комер-ційними банками. Підвищення облікової ставки веде до подорожчання кредитів центрального банку для комерційних. У свою чергу комерційні банки підвищують вартість кредитів для населення, стримуючи таким чином темпи економічного росту та зменшуючи пропозицію грошей.

Політика рефінансування -- це один із поширених інструментів грошово-кредитної політики, який використовується центральними банками різних країн. Під рефінансуванням розуміють забезпечення центральним банком комерційних банків додатковими резервами на кредитній основі, тобто запозиченними резервами. Ініціаторами рефінансування виступають комерційні банки, які звертаються до центрального банку у разі неможливос-ті поповнити резерви з інших джерел. Рефінансування можна розглядати як останній спосіб для комерційного банку регулювання його ліквідності [26].

Також центральний банк з метою впливу на курс національної валюти по відношенню до іноземних валют здійснює валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках і таким чином забезпечує управління золотовалютними резервами.

Економічний вплив цього інструменту грошово-кредитної політики виявляється наступним чином: купуючи іноземну валюту, центральний банк збільшує кількість вітчизняної валюти в обігу і навпаки. Національний банк проводить валютні інтревенції з метою регулювання платіжного балансу.

Стаття 30 Закону України «Про Національний банк України» встанов-лює, що Національний банк відповідно до законодавства про зовнішньоеко-номічну діяльність та систему валютного регулювання і валютного контролю здійснює регулювання імпорту та експорту капіталу. Об'єктом правового регулювання цих відносин є експорт та імпорт, тобто рух товару та капіталів. Основними інструментами Національного банку України щодо контролю за цими операціями є видання індивідуальних ліцензій та реєстрація кредитів.

Регулювання імпорту та експорту капіталу дозволяє центральному банку проводити протекціоністську політику, обмежуючи доступ іноземним банкам на вітчизняний фінансовий ринок, та стримувати втечу капіталів з країни.

Таким чином, грошово-кредитна політика має якісний і кількісний вплив на економічне зростання в державі. Якісний вплив грошово-кредитної політики проявляється в тому, що саме її наявність, її ефективність, дієвість інструментів грошово-кредитної політики позитивно впливає на розвиток економіки країни. Кількісний вплив полягає в тому, що реалізація інструментів грошово-кредитної політики активно впливає на економічні процеси, зокрема на результати діяльності економічних агентів.

Отже, механізм грошово-кредитної політики дає змогу Центральному банку впливати як на фінансовий, так і на реальний сектор економіки. Цей вплив здійснюється за допомогою інструментів грошово-кредитної політики. Від ефективного їх застосування і буде залежати фінансова стійкість банківської системи України.

КЛАСИФІКАЦІЙНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТРУМЕНТІВ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

Інструменти грошово-кредитної політики -- це такі регулятивні заходи (прийоми, методи), які перебувають у повному розпорядженні центрального банку, безпосередньо ним контролюються і використання яких впливає на цільові орієнтири грошово-кредитної політики. Особливістю інструментів грошово-кредитної політики є те, що, застосовуючи їх, центральний банк має можливість впливати на процеси, що відбуваються не тільки в грошовому секторі економіки, а й у реальному та зовнішньому секторах [16, с.448].

Використання різних інструментів варіюється залежно від спрямованості економічної політики держави, ступеня відкритості економіки, рівня розвинутості грошового ринку, особливостей національної банківської системи, традицій, конкретних історичних та економічних обставин.

Інструменти грошово-кредитної політики умовно можна класифікувати за такими ознаками:

характер впливу на грошовий ринок;

спрямованість регулятивного впливу;

характер впливу на ліквідність банків;

періодичність використання.

Наведену класифікацію можна побачити на рис. 1.1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис 2.1 Класифікація інструментів грошово-кредитної політики [18, с.26]

За характером впливу на грошовий ринок інструменти грошово-кредитної політики поділяються на інструменти прямої дії (адміністративні) та опосередкованої, непрямої дії (економічні, ринкові).

Інструменти прямої дії -- це регулятивні заходи центрального банку, що мають форму обмежень, лімітів, директив. Вони спрямовані на обмеження сфери діяльності комерційних банків, у т. ч. визначають або обмежують ціни (процентні ставки) чи обсяги (кредитів). Яскравим прикладом застосування інструментів прямої дії є встановлення центральним банком для комерційних банків «кредитних стель», тобто обмежень на обсяг кредитних вкладень.

Інструменти опосередкованої дії -- регулятивні заходи впливу центрального банку на грошовий ринок шляхом формування на ринку умов, які визначають подальшу поведінку суб'єктів ринку. Інструменти опосередкованої дії ще називають ринковими, оскільки, застосовуючи їх, центральні банки проводять операції за ринковими цінами і на добровільних засадах. Застосування ринкових інструментів передбачає певний рівень регулювання. У разі проведення операцій з цінними паперами на відкритому ринку центральний банк висуває певні вимоги і до учасників операцій і до цінних паперів, при рефінансуванні банків центральний банк визначає форми і методи рефінансування, порядок проведення кредитних тендерів. [13, с.225]

Інструменти опосередкованої дії відрізняються більшою гнучкістю порівняно з інструментами прямої дії, вони більшою мірою притаманні ринковій економіці, але результати їх застосування не завжди адекватні визначеній меті.

Взагалі, країни з розвиненою економікою надають перевагу інструментам економічного впливу, а у країнах з перехідною економікою, де важливу роль відіграє державний сектор, а ринкові відносини та інститути недостатньо розвинуті, доцільно поєднувати опосередковані (економічні) та прямі (адміністративні) інстру-менти грошово-кредитної політики [13].

Інструменти непрямого регулювання поділяються на нормативні та коригувальні. Нормативні інструменти -- це встановлення центральним банком для комерційних банків норми обов'язкових резервів та нормативів, що регламентують капітальну базу банків, ліквідність та ризики в діяльності банків. Нормативні інструменти періодично переглядаються з метою збільшення або зменшення їхніх параметрів. До коригувальних інструментів грошово-кредитної політики, тобто інструментів, застосування яких змінює обсяг банківських резервів та ціну грошей, належать операції на відкритому ринку, політика рефінансування, процентна політика центрального банку.

Залежно від спрямованості регулятивного впливу інструменти грошово-кредитної політики поділяються на інструменти загальної спрямованості та селективні інструменти. Дія інструментів загальної спрямованості поширюється на всі банки. Прикладом інструментів загальної спрямо-ваності є процентна політика центрального банку. Установлюючи облікову ставку, центральний банк визначає вартість резервів, які комерційні банки можуть запозичити у центрального банку, у зв'язку з чим вплив облікової ставки поширюється на всю банківську систему, а отже, і на економіку в цілому. Дія селективних інструментів поширюється вибірково -- на окремі банки або їх групи, на певні види банківської діяльності, на регулювання окремих видів кредиту тощо. Так, на початку 90-х років Національний банк України застосовував селективну політику адресного рефінансування, яка передба-чала рефінансування окремих банків і галузей економіки. На початку ХХІ ст. Національний банк віддає перевагу інструментам загальної спрямованості, наприклад відкриття для банків постійно діючої лінії рефінансування [31]

За характером впливу на ліквідність інструменти грошово - кредитної політики поділяються на інструменти підтримання ліквідності комерційних банків та інструменти вилучення надлишкової ліквідності. Інструментами підтримання ліквідності є рефінансування банків та купівля цінних паперів. Інструменти, які спрямовані на поглинання надмірної ліквідності -
це операції «зворотного» РЕПО та розміщення депозитних сертифікатів.

У країнах з розвиненою економікою для поглинання надлишкової ліквідності банківської системи центральні банки використовують операції з цінними паперами на відкритому ринку. В країнах, що розвиваються, центральні банки віддають перевагу депозитним операціям. Так, НБУ емітує та розміщує серед комерційних банків власні депозитні сертифікати, які він використовує як інструмент оперативного вилучення ліквідності банківської системи у разі виникнення її надлишку для підвищення збалансованості попиту і пропозиції в різних секторах грошового ринку [22].

Інструменти грошово-кредитної політики залежності від періодичності використання поділяють на:

інструменти постійного використання;

інструменти разової дії.

Інструменти постійного використання використовуються для проведен-ня як активних, так і пасивних операцій. У більшості країн центральні банки використовують постійно діючі механізми рефінансування банків. Прикладом таких механізмів виступає діюча в межах Європейської системи центральних банків рефінансування банків з надання кредиту «овернайт».

Іншою складовою інструментів постійного використання є механізм депонування надлишкових резервів банківської системи на рахунках у центральному банку. Прикладом такого механізму виступає діюча в межах Європейської системи центральних банків лінія депонування коштів комерційних банків у центральних банках у формі депозитів «овернайт». Центральні банки обмежують доступ комерційних банків до інструментів постійного кредитування і депонування коштів через установлення спеціальних процентних ставок: кредити «овернайт» надаються за найвищою процентною ставкою на грошовому ринку, а депозити «овернайт» приймаються за найменшою процентною ставкою на грошовому ринку [36].

Прикладом застосування центральними банками разових інструментів грошово-кредитної політики є розміщення в разі потреби депозитних сертифікатів.

Отже, інструменти грошово-кредитної політики класифікуються за такими основними категоріями: за характером впливу на грошовий ринок, за спрямованістю регулятивного капіталу, за характером впливу на ліквідність, за періодичністю використання. Така класифікація дозволяє визначити найважливіші риси інструментів грошово-кредитної політики, які відрізняють їх одну від одної заслуговують спеціалізації; розглянути, в якій мірі виділені характеристики властиві іншим класам та поліпшити розуміння конкретного інструменту як економічної категорії.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА РЕАЛІЗАЦІЇ ІНСТРУМЕНТІВ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Відповідно до чинної законодавчо-нормативної бази основною метою грошово-кредитної політики утримання стабільності національної грошової одиниці як важливої передумови фінансової і макроекономічної рівноваги та сталого соціально-економічного розвитку країни. Досягнення цієї мети базується на виконанні прогнозних показників монетарної сфери, які спрямовані на регулювання грошового обігу та кредитування економіки з метою забезпечення стабільності грошової одиниці як основної цілі грошово-кредитної політики Національного банку України.

Грошово-кредитну політику в Україні визначає та проводить Національний банк України. Законодавчо-нормативні засади розроблення та реалізації грошово-кредитної політики в Україні визначені Конституцією України, Законом України «Про Національний банк України», Положенням «Про зміст, порядок розробки Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за їх виконанням». Грошово-кредитна політика реалізується відповідно до Основних засад грошово-кредитної політики, які щорічно розробляються Радою Національного банку України.

Відповідно до ст.25 Закону України «Про Національний банк України» основними засобами та методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через: 1) визначення та регулювання норм обов'язко-вих резервів комерційних банків; 2) процентну політику; 3) рефінансування комерційних банків; 4) управління золотовалютними резервами; 5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), в т. ч. з казначейськими зобов'я-зан-нями, на відкритому ринку;

6) регулювання імпорту та експорту капіталу; 7) емісію власних боргових зобов'язань і операції з ними [3].

Вибір зазначених засобів та інструментів здійснюється Правлінням Національного банку залежно від цілей та завдань монетарної політики та ситуації на грошово-кредитному ринку.

Формування обов'язкових резервів на сучасному етапі регламентується Положенням «Про порядок формування обов'язкових резервів для банків України», затвердженого постановою Правління НБУ від 16.03.2006 р. № 91.

Згідно Положення, «до залучених банками коштів належать кошти, які обліковуються на поточних, вкладних (депозитних) рахунках юридичних та фізичнихосіб, а також залучені кошти, що належать юридичним і фізичним особам та відображені в балансі банку на рахунках бухгалтерського обліку. Національний банк може прийняти рішення щодо формування і зберігання банками коштів обов'язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку в разі суттєвого погіршення ситуації на грошово-кредитному ринку внаслідок несприятливих політичних, соціально-економічних обставин, техногенних катастроф, стихійного лиха чи інших подій, що потенційно можуть загрожувати стабільній роботі банківської системи <...> Проценти сплачуються Національним банком щомісяця після закінчення звітного періоду резервування за умови, що вимоги щодо дотримання банком порядку формування і зберігання обов'язкових резервів є виконаними» [5].

Нормативними документами, що регламентують проведення операцій з рефінансування банків, є: Положення про регулювання НБУ ліквідності банків України від 30.04. 2009 р. № 259 (зі змінами та доповненнями). Останні доповнення внесені 25.01.2012 р. постановою Правління НБУ № 21.

Керуючись Положенням про регулювання НБУ ліквідності банків України № 259 від 30.04.2009 р. (зі змінами та доповненнями), Національний банк України застосовує такі інструменти відкритого ринку:

операції РЕПО (операції прямого РЕПО, операції зворотного РЕПО);

операції з власними борговими зобов'язаннями (депозитні сертифікати);

операції з державними облігаціями України [4].

Відповідно до Закону України «Про Національний банк України» Рада Національного банку України до 15 вересня розробляє Основні засади грошово-кредитної політики і вносить до Верховної Ради України для інформування. Законом визначено, що Основні засади грошово-кредитної політики являють собою комплекс змінних індикаторів фінансової сфери, які дають можливість Національному банку України за допомогою інструментів (засобів та методів) грошово-кредитної політики здійснювати регулювання грошового обігу та кредитування економіки з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України як монетарної передумови для економічного зростання і підтримки високого рівня зайнятості населення[6].

Правління як керівний орган Національного банку України приймає рішення щодо економічних засобів та монетарних методів, необхідних для реалізації Основних засад грошово-кредитної політики відповідно до прийнятих рішень Ради Національного банку з цих питань та необхідності забезпечення стабільності і купівельної спроможності національної валюти.

Основні засади грошово-кредитної політики -- комплекс змінних індикаторів фінансової сфери, що дають можливість Національному банку України з допомогою інструментів (засобів та методів) грошово-кредитної політики здійснювати регулювання грошового обігу та кредитування економіки з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України як монетарної передумови для економічного зростання і підтримки високого рівня зайнятості населення.

Основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрах економічного та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торговельного балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України [29].

Основні засади грошово-кредитної політики розробляються на основі:

прогнозів економічного і соціального розвитку України на короткостроковий та середньостроковий періоди;

показників проектів зведеного та державного бюджетів України на плановий рік;

аналізу очікуваних результатів грошово-кредитної політики за рік, що передує тому, на який розробляються Основні засади грошово-кредитної політики.

Основні засади грошово-кредитної політики розробляються щорічно. Їх зміст складається із викладення:

стислого огляду макроекономічної, фіскальної та монетарної ситуації в Україні за минулий і поточний роки, а також проблем, які мають місце у розвитку економіки та соціальної сфери;

очікуваних змін зовнішньоекономічної ситуації та їх вплив на стан грошово-кредитного та валютного ринків;

оцінки можливого впливу заходів державної політики у році, на який розробляються Основні засади грошово-кредитної політики, на розвиток економіки та динаміку цін;

основних параметрів грошово-кредитної політики на плановий рік та наступні 3 роки.

В Основних засадах грошово-кредитної політики відображається визначення та характеристика цілей грошово-кредитної політики на наступний рік та тривалий період (3 роки) з урахуванням макроекономічної ситуації і стану грошово-кредитної сфери; основних напрямів і механізмів забезпечення реалізації цілі грошово-кредитної політики; узгодженості грошово-кредитної політики з економічною політикою Уряду [19].

Підготовка основних засад грошово-кредитної політики передбачає здійснення аналізу:

економічного і соціального розвитку України за минулий та поточний роки. В тому числі: динаміки валового внутрішнього продукту за його складовими; інфляції та факторів її формування; проведення фіскальної політики; зміни в соціальній сфері, які включають в себе зайнятість населення, його доходи та інше;

розвитку основних секторів економіки: домашніх господарств, нефінансових підприємств; державних фінансів; фінансового сектору;

грошово-кредитного ринку та реалізації грошово-кредитної політики у минулому та поточному роках. Динаміка та джерела формування монетарної бази та грошової маси; структура грошової маси; монетарні коефіцієнти; кредити в реальний сектор економіки;

стану валютного ринку України, його міжбанківського та готівкового сегментів, політики Національного банку України щодо здійснення інтервенцій, рівня та динаміки обмінних курсів, змін купівельної спроможності гривні. Стан міжнародних резервів Національного банку України, джерела їх формування;

використання інструментів, за допомогою яких здійснювалось регулювання грошово-кредитного ринку;

прогнозу макроекономічного розвитку України, включаючи: валовий внутрішній продукт за його складовими; рівень інфляції; показники бюджету; платіжний та торгівельний баланс; ринок праці; доходи населення та заробітну плату [24].

Для розробки Основних засад грошово-кредитної політики аналітичні та інші матеріали готуються структурними підрозділами Національного банку базуючись на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрах економічного і соціального розвитку України на відповідний період.

Рада Національного банку згідно зі ст. 33 Бюджетного кодексу України розглядає проект Основних засад грошово-кредитної політики на наступний рік і до 1 квітня подає його до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України для врахування при складанні проекту Державного бюджету. Рада Національного банку у термін до 15 вересня вносить розроблені Основні засади грошово-кредитної політики на наступний рік та більш тривалий період на розгляд Верховної Ради України для інформування.Контроль за виконанням Основних засад грошово-кредитної політики здійснюється Радою Національного банку шляхом аналізу інформації про стан виконання Основних засад грошово-кредитної політики, яка надається Правлінням НБУ щоквартально протягом перших 25 днів кварталу, наступного за звітним [2].

Отже, до нормативно-правової бази реалізації інструментів грошово-кредитної політики в Україні належать: Закон України «Про Національний банк України», Закон України «Про банки і банківську діяльність», відпові-дні нормативно-правові акти, що регламентують використання інструментів грошово-кредитної політики (зокрема, Положення «Про порядок формування обов'язкових резервів для банків України» № 91, Положення про регулювання НБУ ліквідності банків України № 259) та Положення «Про зміст, порядок розробки Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за їх виконанням».

Головна мета та показники діяльності Національного банку у середньостроковій перспективі, ключові стратегічні принципи монетарної політики Національного банку, основні завдання і показники на певний рік визначаються Основними засадами грошово-кредитної політики, які щорічно розробляються Радою Національного банку.

ДИНАМІКА ПОКАЗНИКІВ ІНСТРУМЕНТІВ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Сучасна криза в економіці та банківській системі, що спричинена поглибленням економічних диспропорцій внаслідок політичного конфлікту 2013-2014рр., вимагає нових підходів до використання інструментів грошо-во-кредитної політики.

Відповідно до Основних засад грошово-кредитної політики на 2015 рік, «Головною метою грошово-кредитної політики є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Для її реалізації Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Це передбачає збереження купівельної спроможності національної валюти шляхом підтримання у середньостроковій перспективі низьких, стабільних темпів інфляції, забезпечення цінової передбачуваності у здійсненні довгострокового планування та прийнятті управлінських рішень. Завданням грошово-кредитної політики у середньостроковій перспективі є зниження темпів інфляції до 5% на рік із допустимим відхиленням 1 процентний пункт.

Ключова особливість поточного року, яка повинна визначати тактику грошово-кредитної політики, полягає в тому, що економіка увійшла в стан стагфляційної макроекономічної динаміки: процеси зниження виробництва ВВП поєднуються із значним зростанням цін. Для подолання кризи і забезпечення цінової стабільності Національному банку необхідно проводити виважену монетарну політику (що є підгрунтям стійкої курсової динаміки і зниження інфляції) з поступовим переходом до інфляційного таргетування». [7].

Розглянемо детальніше основні показники сучасних інструментів грошово-кредитної політики.

Процентна політика. Процентна політика Національного банку в 2014 році була спрямована на забезпечення стабільності банківської системи та підтримку її ліквідності. Тенденція до стрімкого зростання облікової ставки з 6,5% у січні 2014 року до 12,5% у грудні продовжилася у наступному році. У лютому 2015р. НБУ встановив облікову стаку на рівні 19,5%, у березні 2015р. - на рівні 30%.

В таблиці 4.1 відображено динаміку облікової ставки НБУ за 2004-2015 рр.

Таблиця 1

Динаміка облікової ставки НБУ за 2004-2015рр. ^*

Період	% річних	Період	% річних	Період	% річних
з 04.03.2015	30,0	з 23.03.2012	7,5	з 01.01.2008	10,0
з 06.02.2015	19,5	з 10.08.2010	7,75	з 01.06.2007	8,0
з 13.11.2014	14,0	з 08.07.2010	8,5	з 10.06.2006	8,5
з 17.07.2014	12,5	з 08.06.2010	9,5	з 10.08.2005	9,5
з 15.04.2014	9,5	з 12.08.2009	10,25	з 09.11.2004	9,0
з 13.08.2013	6,5	з 15.06.2009	11,0	з 07.10.2004	8,0
з 10.06.2013	7,0	з 30.04.2008	12,0	з 09.06.2004	7,5

* - розроблена автором

Таким чином, незважаючи на фінансову кризу 2008р. та її негативні наслідки для економіки України, монетарна політика та виважені дії НБУ дозволили провести курс на зменшення поступове облікової ставки. Різке збільшення показника спостерігається з квітня 2014р., що стало наслідком стагнації економіки країни у зв'язку з політичною кризою 2013-2014рр.

На рис 1 показано графік зміни показників облікової ставки протягом досліджуваного періоду

Рис 1 Облікова ставка НБУ

Підвищення облікової ставки збільшує вартість кредитних ресурсів для комерційних банків. У цьому випадку комерційні банки прагнутимуть компенсувати свої втрати, викликані зростанням облікової ставки, тобто подорожчанням кредиту, шляхом підвищення ставок за кредитами, яких вони надають суб'єктам позичальникам. Крім того, подорожчання кредитів ЦБ стримує попит на кредит з боку комерційних банків. У кінцевому підсумку підвищення облікової ставки призводить до падіння обсягів рефінансування, зменшення грошової бази і звуження пропозиції грошей [35].

Отже, політика «дорогих» грошей, яка наразі проводиться Національним банком, має на меті обмеження грошової пропозиції, з тим щоб скоротити сукупні витрати і знизити темпи інфляції.

Обов'язкові резерви. Центральний банк змінює норму обов'язкових резервів залежно від типу своєї політики. За рестрикційної політики він підвищує норми резервування, що відповідно зменшує частину ресурсів, за рахунок яких комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам і населенню, у зв'язку з чим зменшується грошова маса в обігу та збільшується процент за користування позиками. Збільшуючи норми резервування, центральний банк прагне зменшити грошову масу в обігу з метою стримання інфляції, девальвації національної валюти та стабілізації цін. Експансіоні-стська політика передбачає зниження норм обов'язкових резервів, внаслідок чого ресурси залишаються у розпорядженні комерційних банків [21].

Динаміку зміни нормативів обов'язкового резервування можна простежити в таблиці 4.2

Таблиця 2

Нормативи обов'язкового резервування за 2004-2015рр. ^*

	за строковими коштами юридичних і фізичних осіб	за коштами юридичних і фізичних осіб на вимогу
	у національній валюті	в іноземній валюті	у національній валюті	в іноземній валюті
01.10.2004-24.12.2004	7	7	8	8
25.12.2004-31.08.2005	6	6	7	7
01.09.2005-09.05.2006	6	6	8	8
10.05.2006-31.07.2006	4	4	6	6
01.08.2006-30.09.2006	2	3	3	5
01.10.2006-04.12.2008	0,5	4	1	5
05.12.2008-04.01.2009	0	3	0	5
05.01.2009-31.01.2009	0	4	0	7
01.12.2009-30.06.2011	0	4	0	7
01.07.2011-29.11.2011	0	6	0	8
30.11.2011-30.03.2012	0	7,5	0	8
31.03.2012-29.06.2012	0	8	0	8,5
30.06.2012-30.06.2013	0	9	0	10
01.07.2013-29.09.2013	0	10	0	10**
30.09.2013-18.08.2014	0	10	0	10**
19.08.2014-30.12.2014	0	10	0	10**
з 31.12.2014р.	3	3	6,5	6,5

* - розроблена автором

** - за коштами на поточних рахунках і депозитами на вимогу нефінансових корпорацій

На рис. 4.2 можемо більш наочно спостерігати динаміку зміни нормативів обов'язкового резервування за досліджуваний період.



Рис. 2 Динаміка нормативів обов'язкового резервування

У 2013-2014 рр Національний банк використовував обов'язкові резерви для регулювання грошово-кредитним ринком та обсягом грошової маси в обігу. Необхідність приборкання інфляції та стабілізаціїї цін призвела НБУ до необхідності скорочення грошової маси в обігу, що було досягнуто через підвищення нормативів резервування.

Обсяг коррахунків у Національному банку України в лютому зменшився на 19,9% (з початку року зріс на 0,9%) -до 27,5 млрд. грн. Cума обов'язкових резервів, що підлягає формуванню згідно з установленими нормативами, з 01.01.2015 до 10.02.2015 становила 37,2 млрд. грн., з 11.02.2015 до 10.03.2015 року становить 37,8 млрд. грн. Cума обов'язкових резервів, що підлягає формуванню згідно з установленими нормативами, з 11.02.2015 до10.03.2015 становила 37,7 млрд. грн, з 11.03.2015 до 10.04.2015 - 48,0 млрд. грн. [30].

«Національний банк України ухвалив рішення з 11 березня 2015 року збільшити обсяги обов'язкових резервів банків у наступному періоді (до 10 квітня 2015 року) для зниження вільної ліквідності банківської системи й девальваційного тиску на обмінний курс, повідомляється на сайті НБУ [23].

«Обсяг обов'язкових резервів, який банкам необхідно буде сформувати, збільшиться орієнтовно на 3 млрд грн. Більш точні цифри залежатимуть від динаміки обсяги залучених коштів і обмінного курсу на початку наступного періоду резервування», - йдеться в повідомленні НБУ. Нові резервні вимоги діють з початку нового періоду резервування, а саме з 11 березня 2015 року.

Запроваджені обмеження покликані зупинити стрімку девальвацію гривні, яка з моменту переходу НБУ до гнучкого курсоутворення на валютному ринку за 2014 рік і два місяці 2015 року знецінилася до долара США за офіційним курсом у 3,8 раза до нового історичного мінімуму на рівні 30,01 грн/дол» [27].

Рефінансування банків. Протягом 2013-2014 рр. НБУ підтримував ліквідність комерційних банків шляхом надання кредитів овернайт, через лінію рефінансування, кредитів рефінансування, операцій РЕПО тощо.

Процентні ставки рефінансування наведені в табл. 3

Таблиця 3

Процентні ставки рефінансування НБУ за 2007-2015рр. ^*

Період	Облікова ставка НБУ 1	Середньозважена ставка за всіма інструментами	У тому числі
			кредити, надані шляхом проведення тендера	кредити овернайт	операції РЕПО
2007	8,4	10,10	10,00	11,10	-
2008	12,0	15,30	16,60	16,00	13,80
2009	10,3	16,70	20,60	18,10	21,60
2010	7,8	11,62	11,12	11,27	9,36
2011	7,8	12,39	12,52	9,40	12,63
2012	7,6	8,13	7,69	8,76	7,89
2013	6,5	7,15	6,76	7,63	6,93
2014	14,0	15,57	15,77	15,47	8,10
01.2015	14,0	18,70	19,50	17,50	19,50
02.2015	19,5	21,88	19,50	22,43	19,50
03.2015	30,0	30,43	31,52	29,80	-
04.2015	30,0	32,18	30,22	33,00	30,01

* - розроблена автором

Загальний обсяг операцій з рефінансування банків Національним банком України в листопаді 2014 склав 27,2 млрд грн із середньозваженою ставкою 17,82% річних. Про це говориться у звіті «Основні тенденції грошово-кредитного ринку України за листопад 2014», оприлюдненому на сайті Національного банку України [28].

«Обсяг рефінансування комерційних банків у грудні 2014 р. склав 42,9 млрд грн. (кредит овернайт - 32,2 млрд грн., кредити, надані на тендерах із підтримки ліквідності банків - 7 млрд грн., операції прямого РЕПО - 2,5 млрд грн.). Загальний обсяг рефінансування, наданого з початку року, склав 222,3 млрд грн. », - йдеться в повідомленні НБУ [37].

Показники 2014 р. значно перевищили показники 2013 р. Загальний обсяг рефінансування НБУ у 2013 році становив 71,5 млрд грн. проти 222,3 млрд грн. в 2014 році.

Значна потреба банків у додатковому рефінансуванні свідчить про структурні проблеми у вітчизняному банківському секторі, що були поглиб-лені банківською панікою. Така ситуація становить загрозу на лише банків-ському сектору, а й усій економіці України та потребує негайних заходів.

Дослідивши дану статистичну інформацію, можна зробити висновок, що сьогоднішня ситуація на грошовому ринку вимагає проведення політики щодо обмеження грошової маси в обігу. Заходами цієї політики є збільшення облікової ставки (30% станом на 01.05.2015 року проти 9,5% в травні 2014 року), процентних ставок рефінансування комерційних банків (33,0%
за кредитами овернайт проти 15,47% за аналогічний період минулого року; 30% для операцій РЕПО проти 8,10% за аналогічний період минулого року) та підвищення нормативів обов'язкового резервування (3% за строковими коштами юридичних і фізичних осіб та 6,5% за коштами юридичних і фізичних осіб на вимогу).

Розглянувши основні тенденції показників грошово-кредитної політики, можна зробити висновок, що Національний банк України впроваджує структурні зміни у застосуванні інструментів грошово-кредитної політики для ефективного функціонування економіки в цілому.

ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ ІНСТРУМЕНТІВ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

В умовах сучасної економічної та фінансової кризи питання ефективного використання інструментів грошово-кредитної політики набуває більшої актуальності. Економіка України характеризується високою залежністю від імпорту та міжнародних кредитів. Економічна стійкість не може бути досягнута без підтримки міжнародних фінансових організацій: МВФ, Всесвітнього банку та деяких інших.

Відповідно до Основних засад грошово-кредитної політики на 2015 рік, «основним завданням грошово-кредитної політики на 2015 рік є зменшення темпів інфляції до рівня, який сприятиме відновленню довіри суспільства до національної валюти та зниженню інфляційних очікувань». Відповідно проблеми використання інструментів грошово-кредитної політики мають розглядатися виключно через призму досягнення визначених НБУ цілей.

Зміни, що відбуваються в фінансово-кредитній та банківській системах обумовлюють постійний пошук механізмів реалізації грошово-кредитної політики . Для стабілізації сфери грошового обігу існує необхідність розробки стратегії проведення грошово-кредитної політики. Питання вибору оптимальної політики грошово-кредитного регулювання ніколи не втрачало актуальності. Нестабільна економічна ситуація, відсутність єдиного розу-міння функціонування трансмісійного грошового механізму ускладнюють застосування ряду традиційних моделей грошово-кредитного регулювання.

Формування грошово-кредитної політики має теоретичне і практичне значення в умовах розвитку ринкової економіки в Україні. Дедалі більшого значення набуває роль Національного Банку України, як центру державного регулювання та монетарні методи впливу на економічні процеси. Таким чином зростає значення пошуку нових шляхів вирішення проблем грошово-кредитної політики, яка є основним ринковим регулятором стабільності і економічного розвитку та визначає напрями регулювання економіки [33].

Сучасна грошово-кредитна політика змінює межі свого впливу, оскільки взаємодіє із бюджетно-фіскальною політикою. У ринкових економіках грошово-кредитна політика поряд з бюджетно-фіскальною політикою визначає та формує параметри функціонування національних економік.

Науковці визначають наступні негативні факторі, які впливають на грошово-кредитну політику України [12, с.66-67]:

проблемність взаємодії між центральним банком і урядом;

відсутність достатніх умов для нормальної роботи альтернативних валютному каналів монетарної трансмісії;

суперечлива ідеологія підтримки банківської системи в ситуації кризи;

несприятливе інституційно-правове середовище в державі, що знижує ефективність спеціальних цільових антикризових інструментів грошово-кредитної політики (недостатня прозорість добору одержувачів кредитів рефінансування, недостатньо жорсткі вимоги до заставної бази);

неконтрольований переплив частини наданих кредитів рефінансування на валютний ринок (неефективність валютних інтервенцій в частині впливу на обмінний курс внаслідок їх доступності для обмеженого кола фінансових установ);

...