Інструментарій оцінки підприємства

Разом з тим, порівняльний підхід має ряд суттєвих недоліків, які обмежують його використання в оцінній практиці.

По-перше, базою для розрахунку є досягнуті в минулому фінансові результати. Отже, метод ігнорує перспективи розвитку підприємства в майбутньому. Сама логіка оцінювання припускає, що ціна активу визначається майбутніми доходами, які він приносить власнику. З положення можна вийти, використовуючи фактичні показники підприємства як основу для прогнозу майбутніх. Якщо в зміні використовуваних показників проглядається тверда тенденція, її можна включити, скоригувавши показник.

По-друге, порівняльний підхід можливий тільки при наявності доступної різнобічної фінансової інформації не тільки по оцінюваному підприємству, але і по великому числу схожих фірм, відібраних оцінювачем як аналоги. Отримання додаткової інформації від підприємств-аналогів є достатньо складним процесом.

По-третє, оцінювач повинен робити складні коригування, вносити поправки в підсумкову величину і проміжні розрахунки, що вимагають серйозного обґрунтування. Це пов'язано з тим, що на практиці не існує абсолютно однакових підприємств. Тому оцінювач зобов'язаний виявити відмінності і визначити шляхи їх нівелювання в процесі визначення підсумкової величини вартості.

Таким чином, можливість застосування порівняльного підходу залежить від наявності активного фінансового ринку, оскільки підхід передбачає використання даних про фактично здійснені угоди.

Друга умова - відкритість ринку або доступність фінансової інформації, необхідної оцінювачу.

Третьою необхідною умовою є наявність спеціальних служб, що накопичують цінову і фінансову інформацію. Формування відповідного банку даних полегшить роботу оцінювача, оскільки порівняльний підхід є достатньо трудомістким і дорогим.

5.1 Методи порівняльного (ринкового підходу)

Залежно від цілей, об'єкта і конкретних умов оцінки порівняльний підхід припускає використання трьох основних методів:

* метод компанії-аналога;

* метод угод;

* метод галузевих коефіцієнтів.

Метод компанії-аналога, або метод ринку капіталу, заснований на використанні цін, сформованих відкритим фондовим ринком. Таким чином, основним елементом бази порівняння служить ціна на одиничну акцію акціонерних товариств відкритого типу.

Метод угод, або метод продажів, орієнтований на ціни придбання підприємства в цілому або контрольного пакета акцій. Це визначає найбільш оптимальну сферу застосування даного методу оцінки підприємства або контрольного пакета акцій.

Метод галузевих коефіцієнтів, або метод галузевих співвідношень, заснований на використанні усталених співвідношень між ціною і певними фінансовими параметрами. Наприклад, ціна бензозаправної станції коливається в діапазоні 1,2-2,0 місячної виручки. Ціна підприємства роздрібної торгівлі формується таким чином: 0,75-1,5 величини чистого річного доходу збільшується на вартість устаткування і запасів, якими володіє підприємство, що оцінюється.

Технології застосування методу компанії-аналога і методу угод практично збігаються, а відмінності обмежуються типом вихідної цінової інформації: або ціна однієї акції, що не дає ніяких елементів контролю, або ціна контрольного пакета, що включає премію за елементи контролю.

Суть методики полягає в такому. Вибирається підприємство, аналогічне оцінюваному, яке було недавно продане. Після цього розраховується співвідношення між ціною продажу і яким-небудь фінансовим показником по підприємству-аналогу. Це співвідношення називається мультиплікатором. Помноживши величину мультиплікатора на той же базовий фінансовий показник оцінюваної компанії, отримаємо її вартість.

Приклад. Необхідно оцінити підприємство, що отримало в останньому фінансовому році чистий прибуток у розмірі 950 тис. грн. Аналітик знає, що недавно була продана схожа компанія за 8 000 тис. грн., чистий прибуток якої за аналогічний період склав 800 тис. грн.

1. Розрахуємо по компанії-аналогу мультиплікатор ціна / чистий прибуток:

8000: 800 = 10.

2. Визначимо вартість оцінюваної компанії:

950 * 10 = 9500 млн грн.

Однак, незважаючи на уявну простоту, цей метод вимагає високої кваліфікації і професіоналізму оцінювача, оскільки передбачає внесення досить складних коригувань для забезпечення максимальної порівнянності оцінюваної компанії з аналогами. Крім того, необхідно розглянути пріоритетні критерії порівнянності виходячи з конкретних умов, цілей оцінки, якості інформації.

Розглянемо основні критерії відбору аналогічних компаній. Галузева схожість - список потенційно співставних компаній завжди належить одній галузі, проте не всі підприємства, що входять у галузь або пропонують свої товари на одному ринку, співставні. Оцінювач повинен враховувати такі додаткові фактори:

* рівень диверсифікації виробництва;

* залежність від одних і тих же економічних чинників;

* стадію економічного розвитку оцінюваної компанії і аналогів.

Розмір є найважливішим критерієм при складанні остаточного списку аналогів. Порівняльні оцінки розміру компанії включають такі параметри, як обсяг реалізованої продукції і послуг, обсяг прибутку, число філій і т.д. При цьому повинні враховуватися фактори, що забезпечують величину прибутку:

* географічну диверсифікацію - великі компанії звичайно мають більш розгалужену мережу споживачів своєї продукції, мінімізуючи тим самим ризик нестабільності обсягів продажів;

* кількісні знижки - великі компанії закуповують сировину в більшому обсязі, ніж невеликі фірми, і одержують при цьому значні знижки;

* цінові розходження за схожими товарами - великі компанії часто мають можливість установлювати більш високі ціни.

Перспективи росту - оцінюючи перспективи росту компанії, необхідно розглянути ступінь впливу трьох основних факторів:

* загального рівня інфляції,

* перспектив зростання галузі в цілому та індивідуальних можливостей розвитку конкретної фірми в рамках галузі.

Фінансовий ризик. Оцінка фінансового ризику здійснюється такими способами:

* порівнюється структура капіталу або співвідношення власних і позичених засобів;

* оцінюється ліквідність або можливість оплачувати поточні зобов'язання поточними активами;

* аналізується кредитоспроможність фірми, іншими словами - здатність залучати позикові кошти на вигідних умовах.

Якість менеджменту - оцінка цього фактора найбільш складна, оскільки аналіз проводиться на основі непрямих даних, таких, як якість звітної документації, віковий склад, рівень освіти, досвід, зарплата управлінського персоналу, а також місце компанії на ринку.

Перелік критеріїв порівнянності, наведений вище, не є вичерпним, і експерт має можливість самостійно доповнювати список додатковими факторами.

Ціновий мультиплікатор - це коефіцієнт, що показує співвідношення між ринковою ціною підприємства або акції і фінансовою базою. Фінансова база оцінного мультиплікатора є, по суті, вимірником, що відбиває фінансові результати діяльності підприємства, до яких можна віднести не тільки прибуток, але і грошовий потік, дивідендні виплати, виручку від реалізації і деякі інші.

Для розрахунку мультиплікатора необхідно:

* визначити ціну акції по всіх компаніях, обраних в якості аналога; це дасть значення чисельника у формулі;

* обчислити фінансову базу (прибуток, виручку від реалізації, вартість чистих активів і т.д.) або за певний період, або за станом на дату оцінки; це дасть величину знаменника. Ідеальна ситуація полягає в тому, що фінансова база береться з майбутнього. В цьому випадку не порушується логіка оцінки: купуючи актив, інвестор розглядає його поведінку в майбутньому.

Ціна акції береться на останню дату, що передує даті оцінки, або вона представляє середнє значення між максимальною і мінімальною величинами ціни за останній місяць. У разі, якщо ринкова кон'юнктура встигла суттєво змінитися за час перебування акції підприємства-аналога в стані неліквідності, слід зробити поправки на напрямок зміни.

В якості фінансової бази повинен виступати показник фінансових результатів або за останній звітний рік, або за останні 12 місяців, або середня величина за декілька років, що передують даті оцінки. Як указувалося, ідеальним буде варіант, коли фінансовою базою виступить спрогнозований на майбутнє фінансовий показник.

В оцінній практиці використовуються два типи мультиплікаторів: інтервальні і моментальні.

До інтервальних мультиплікаторів належать:

1) ціна / прибуток;

2) ціна / грошовий потік;

3) ціна / дивідендні виплати;

4) ціна / виручка від реалізації.

До моментальних мультиплікаторів належать:

1) ціна / балансова вартість активів;

2) ціна / чиста вартість активів.

5.2 Формування підсумкової величини вартості

Процес формування підсумкової величини вартості складається з трьох основних етапів:

* вибору величини мультиплікатора;

* зважування проміжних результатів;

* внесення підсумкових коригувань.

Вибір величини мультиплікатора є найбільш складним етапом, що вимагає особливо ретельного обґрунтування, зафіксованого згодом у звіті. Оскільки однакових компаній не існує, діапазон величини одного і того ж мультиплікатора по компаніях-аналогах буває досить широкий. Відсікаються екстремальні величини і розраховуються середні значення мультиплікаторів по групі аналогів. Потім проводиться фінансовий аналіз, причому для вибору величини конкретного мультиплікатора використовуються фінансові коефіцієнти і показники, найбільш тісно пов'язані з даним мультиплікатором. За величиною фінансового коефіцієнта визначається положення (ранг) оцінюваної компанії в загальному списку. Отримані результати накладаються на ряд мультиплікаторів, і достатньо точно визначається величина, яка може бути використана для розрахунку вартості компанії, що оцінюється.

Приклад. Діапазон мультиплікатора ціна / балансова вартість активів за 15 компаніями, узятим як аналог, дорівнює 0,92-5,67. Середнє значення мультиплікатора - 2,15. Центр діапазону дорівнює 3,3 [(5,67-0,92): 2 + 0,92]. Отже, більшість компаній мають величину мультиплікатора трохи нижче середньої. Практика показує, що даний мультиплікатор добре корелює з фінансовим коефіцієнтом - доходом на власний капітал. Проаналізуємо цей коефіцієнт за компаніями-аналогами. Діапазон представлений таким чином: 4,1% - 15,6%; середня величина-8,32, що дещо менше центру діапазону [(15,6 - 4,1): 2 + 4,1] = 9,85. Дохід на власний капітал у компанії, що оцінюється, складає 12,5%.

Величина мультиплікатора для компанії, що оцінюється, може бути отримана або методом трендової прямої, або аналізом співвідношення трьох величин:

* середньозваженої величини мультиплікатора;

* середньозваженої величини фінансового коефіцієнта;

* фактичної величини фінансового коефіцієнта компанії, що оцінюється.

Підсумкова величина вартості, отримана в результаті застосування мультиплікаторів, повинна бути відкоригована залежно від конкретних обставин. Найбільш типовими є такі поправки. Портфельна знижка надається за наявності не привабливого для покупця характеру диверсифікації виробництва.

Аналітик при визначенні остаточного варіанта вартості повинен врахувати наявні активи невиробничого призначення. Якщо в процесі фінансового аналізу виявлені або недостатність власного оборотного капіталу, або екстрена потреба в капітальних вкладеннях, отриману величину необхідно відняти. Можливе застосування знижки на ліквідність. У деяких випадках вноситься поправка у вигляді премії за надані інвестору елементи контролю.

Фактори, що впливають на контроль, ліквідність та інше:

* Питома вага пакета акцій.

* Ефект розподілу власності підприємства (тобто значимість або привабливість оцінюваного пакета акцій).

* Режим голосування (тобто обмеження на значимість або привабливість пакета акцій).

* Фінансові умови бізнесу (тобто рівень левереджа).

* Фінансово-економічний стан підприємства.

* Наявність пакетів привілейованих акцій (пакетів неголосуючих акцій).

* Виплати дивідендів по акціях і рівень дивідендів.

* Котирування акцій.

* Втрата ключової фігури (наприклад, спадщина).

* Наявність «золотої акції».

* Наявність державних пакетів акцій і т.п.

Загальні формули визначення вартості пакетів акцій з урахуванням введення знижок і надбавок можуть бути представлені в наступному вигляді для мажоритарних пакетів акцій:

Са= Уа*[(О- НА)*(1+Кк) + НА]*(1 - Кл)*(1 - Кп)*(1-Квл) - Днк, (18)

Са= Уа*О*(1 - Кк)*(1 - Кл)*(1 - Кп)*(1 - Квл) - Днк, (19)

де Уа- питома вага оцінюваного пакета акцій;

О - загальна вартість підприємства (бізнесу) як 100% мажоритарний пакет;

НА- вартість неопераційних активів;

Кк - знижка (або надбавка) за контроль;

Кл - знижка за ліквідність, що враховує вплив внутрішніх факторів

Кп - знижка за інші фактори впливу;

Квл - знижка за ліквідність, що враховує вплив зовнішніх факторів;

Днк - пряма грошова знижка для пакетів акцій, що не котируються.

Теоретично необхідність застосування премії за контроль може бути обґрунтована з точки зору трьох основних позицій:

1. Право власності на акції компанії може бути розглянуто як сукупність трьох елементів вартості: права на пропорційну частку чистих активів (вартість активів); права на пропорційну частку прибутку, що розподіляється компанією (вартість доходів); права на пропорційну участь в управлінні підприємством (вартість контролю). Поділ вартості акцій на дані елементи показує, що участь в управлінні має внутрішню вартість, незалежну від вартості доходів і активів компанії.

2. Використання премії за контроль обґрунтоване наявністю взаємозв'язку між контролем та корпоративної діяльністю. Покупець може заплатити премію за контрольний пакет акцій, оскільки інвестиції в контрольний пакет більш перспективні і більш надійні, ніж інвестиції в міноритарний пакет акцій, оскільки це дозволить інвестору проводити ту політику з управління своїми інвестиціями, яку він вважає необхідною.

3. Контроль забезпечує можливість здійснювати операції у власних інтересах, що і обумовлює застосування премії за контроль. Власні інтереси проявляються, коли контрольний акціонер використовує свої повноваження з управління підприємством таким чином, щоб витягти для себе вигоду за рахунок міноритарних акціонерів: наприклад, власники контрольного пакета акцій виводять активи, взагалі їх не оплачуючи або виплачуючи суму нижче ринкової вартості.

Загальноприйняті методи визначення адекватного розміру премії за розмір пакета (контроль) при оцінці пакета акцій або частки участі зводяться до таких груп.

Перша група методів припускає, що премія за контроль визначається середньоринковою премією, що сплачується за контрольні переваги пакета для публічно компаній, що публічно торгуються. Дана група методів може бути позначена як статистичні методи.

Премія за розмір визначається на основі співвіднесення ціни однієї акції в складі пакета з її котируванням на фондовому ринку (тобто у складі дрібного міноритарного пакета).

CP = (V1-P1) / P1, (20)

де CP - премія за контроль (розмір пакета);

V1 - вартість однієї акції в складі пакета;

P1 - котирування однієї акції.

Середня знижка за розмір пакета визначена на основі середньої премії за контроль за формулою:

D = 1 - 1/(1 + CP), (21)

де D - знижка за розмір пакета.

Відсутність надійного математичного апарату визначення величин знижок і надбавок до оцінюваних пакетів акцій змушує визначати їх з урахуванням допустимих діапазонів існування.

Найбільш часто використовуваним джерелом інформації про середньостатистичні дані по рівню премій за кордоном є довідник Mergerstat, в якому премія за контроль розраховується шляхом порівняння загальної суми, виплаченої при здійсненні угоди в розрахунку на одну акцію придбаної компанії, з незалежною ціною цих акцій, установленою Mergerstat. Ціна до оголошення про угоду вибирається і розраховується на основі даних за обсягами торгів і коливання цін протягом періоду, що передує оголошенню про угоду.

Аналіз статистичної інформації щодо величини премій за контроль, наданої Mergerstat, дозволяє зробити такий висновок:

* медіанна і середня премія за контроль для країн з розвинутим фондовим ринком знаходяться в діапазоні 30-40%, відповідно, знижка на розмір пакета складає 20-30%;

* відхилення розміру премії по конкретній угоді від середньої величини може бути досить велике;

* на розмір премії в кожному конкретному випадку можуть справляти вплив часовий чинник (зміна ринкових умов у часі) і умови угоди.

На підставі емпірично отриманих даних українського фондового ринку були також визначені орієнтовні діапазони надбавок і знижок для різних питомих ваг пакетів акцій.

У разі, якщо значення премії за контроль недоступні (наприклад, не було угод, або їх було занадто мало для надання обґрунтованої величини поправки), то в американській оцінній практиці досить часто використовують «Правило великого пальця» (rule of thumb), відповідно до якого вартість корпоративного контролю складає 25% від оголошеної вартості власного капіталу компанії, що купується.

Цей метод передбачає наступний алгоритм проведення коригування на вартість корпоративного контролю: вартість власного капіталу компанії, що купується розраховується як передбачуваний майбутній прибуток до виплати відсотків, податків і амортизації (EBITDA) помножений на середнє значення мультиплікатора «Інвестиційний капітал компанії до EBITDA» (IC / EBITDA) по групі порівнянних компаній, за вирахуванням вартості привілейованих акцій і боргів компанії.

Далі вартість власного капіталу компанії при придбанні розраховується як вартість власного капіталу, помножена на1,25.

Друга група методів ґрунтується на визначенні ваги пакета голосуючих акцій в розподілі контролю та цінності самого контролю.

На практиці найбільш часто застосовується експертно-аналітичний метод.

У сучасних роботах з цієї тематики виділяєтся книга Крістофера Мерсера, у якій запропонована «Інтегрована теорія оцінки вартості бізнесу». Мерсер висуває гіпотезу про те, що ніякої «середньоринкової» премії та знижки по акціях не існує. В залежності від особливостей ліквідності акції і користі, що витягується головним акціонером від контролю, знижки на недолік ліквідності і брак контролю можуть лежати в дуже широкому діапазоні від 0 до декількох десятків відсотків.

Самі права контролю над компанією нічого неварті, якщо вони не дозволяють збільшувати економічний чистий прибуток компанії (що часто і - при традиційному обліку - необґрунтовано змішується з бухгалтерським) та його ріст - і робити це краще, ніж поточний менеджмент компанії робить це в інтересах всіх її акціонерів як міноритарних, так і мажоритарних. У цьому полягає головна помилка всіх традиційних теорій премії за контроль, в яких передбачається, що права мажоритарного контролю мають деяку абсолютну цінність незалежно від результатів їх використання. Важливо визначити процеси ціноутворення на кожному рівні вартості акцій, і, розуміючи їх, оцінювати акції на необхідному ціновому рівні незалежно, не вдаючись до жодних «середньоринкових» премій / знижок.

Проте, порівняльний підхід, незважаючи на достатню складність розрахунків і аналізу, є невід'ємним прийомом визначення обґрунтованої ринкової вартості. Результати, отримані таким способом, мають хорошу об'єктивну основу, рівень якої залежить від можливості залучення широкого кола компаній-аналогів.



6. Витратний (майновий) підхід

За допомогою даного підходу визначають вартість компанії на основі понесених витрат. Балансова вартість активів і зобов'язань унаслідок інфляції, змін ринкової кон'юнктури, використовуваних методів обліку, як правило, не відповідає ринковій вартості. В результаті перед оцінювачем постає завдання здійснення коректування статей балансу.

Процес оцінки проводять у наступній послідовності. Оцінюють вартість кожного активу балансу. Після цього визначають поточну вартість зобов'язань. Результат показує оцінну вартість власного капіталу фірми.

Витратний підхід представлений двома основними моделями - вартості чистих активів і ліквідаційної вартості.

Чисті активи компанії представляють собою різницю між балансовою вартістю активів, прийнятих до розрахунку, та її зобов'язаннями (по пасиву балансу), прийнятих до розрахунку. Вартість чистих активів фірми на початок і кінець року знаходить відображення в Звіті про зміни капіталу (Statement of Changes in Equity) / Звіті про власний капітал (форма № 4). Для визначення ринкової вартості чистих активів:

* оцінюють нерухоме майно підприємства по ринковій вартості;

* встановлюють достовірну ринкову вартість машин та обладнання;

* виділяють і оцінюють нематеріальні активи;

* обчислюють ринкову вартість матеріально-виробничих запасів;

* оцінюють дебіторську заборгованість з позиції реальності її погашення;

* оцінюють витрати майбутніх періодів;

* перераховують у поточну вартість зобов'язання підприємства;

* встановлюють вартість чистих активів.

Ліквідаційна вартість являє собою грошову суму, що визначається у вигляді різниці між доходами від ліквідації підприємства, одержуваними в результаті роздільного розпродажу його активів, і витрат на ліквідацію. В цьому випадку виникає ліквідна позиція як різниця між джерелами коштів та їх витрачанням на цілі ліквідації компанії.

Витратний підхід включає два послідовних етапи:

? установлення вартості земельної ділянки, на якій знаходяться будівлі та споруди;

? визначення відновної вартості або вартості заміщення будівель та споруд на кінцеву дату оцінки.

Під відновною вартістю розуміють вартість будівництва в поточних цінах на кінцеву дату оцінки точного аналога оцінюваного об'єкта. Якщо розрахунок даної вартості неможливий або недоцільний, то здійснюють розрахунок вартості заміщення.

Під вартістю заміщення розуміють вартість будівництва в поточних цінах на останню дату оцінки об'єкта з корисністю, що дорівнює цінності розглянутого об'єкта, проте з застосуванням нових матеріалів відповідно до діючих стандартів, дизайну і планування.

Результати визначення вартості відтворення або заміщення повинні бути включені у звіт оцінювача, причому вибір доцільно чітко обґрунтувати для попередження неправильного трактування вартості підприємства (об'єкта).

Обчислення повної вартості будівництва об'єкта включає розрахунок:

1) прямих витрат (вартості матеріалів, амортизаційних відрахувань, вартості тимчасових будівель і споруд, інженерних мереж, комунікацій, оплати праці будівельників, вартості заходів з техніки безпеки тощо);

2) непрямих затрат на оплату послуг проектувальників, бухгалтерів і юристів за консультування, накладних витрат забудовників, оплату ліцензій, відсотків по банківських кредитах, послуг маркетологів та ін.;

3) підприємницького доходу (прибутку).

Підприємницький дохід виражає суму, яку інвестор прогнозує отримати понад витрати на реалізацію проекту з урахуванням дохідності та ризику по порівнянних об'єктах. У світовій практиці даний дохід становить не більше 15-20% всіх витрат на будівництво підприємства (об'єкта).

Повна вартість будівництва = загальні витрати на спорудження об'єкта + + підприємницький дохід

Важливе значення для визначення вартості будівель і споруд має розрахунок фізичного, функціонального, технологічного та економічного зносу.

Фізичний знос виражає втрату у вартості об'єкта, пов'язану з використанням, зношуванням, залученням витрат з обслуговування та іншими фізичними факторами, що призводять до зниження строку життя і корисності об'єкта.

Функціональний знос - втрата вартості капітального активу у зв'язку з неможливістю виконувати функції, для яких він призначений. Функціональне застаріння пов'язано з внутрішніми властивостями об'єкта, такими як конструктивні недоліки, надлишкові витрати з його підтримання в робочому стані і т.д. Іншими словами, об'єкт перестає відповідати сучасним стандартам з позиції його функціональної корисності (зручності планування, інженерного забезпечення та ін.).

Технологічний знос є різновидом функціонального застаріння. Він виражається у втраті вартості об'єкта у зв'язку із зміною технології. Тому об'єкт стає менш продуктивним і більш дорогим в експлуатації.

Економічне застаріння об'єкта пов'язано з втратою вартості, викликаною зовнішніми ринковими факторами (падіння попиту на даний вид активу, збільшення пропозиції аналогічних активів на ринку).

Залишкова вартість капітальних активів визначається як різниця між вартістю відтворення (вартістю відновлення або вартістю заміщення) і загальним зносом.

Повна вартість об'єкта нерухомості встановлюється шляхом додавання до залишкової вартості будівлі або споруди вартості земельної ділянки, на якій він розташований.

Незалежно від типу об'єктів оцінки і обставин їх обміну в Національному стандарті № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" всі підходи до оцінки (порівняльний, дохідний і витратний) розглядаються як рівнозначні, і наказується їх спільне застосування з обов'язковим погодженням (зважуванням) результатів. Дана вимога подібна до вимог USPAP початку 1990-х років, але не відповідає уявленням практичної теорії оцінки вартості про різний погляд кожного з підходів на відображення загальної економічної сутності процесів ціноутворення.

Застосування декількох підходів одночасно - це не гарантія отримання адекватного результату. Навпаки, у результаті доводиться «узгоджувати яблука з лимонами», а це створює підґрунтя для зловживань і нескінченні можливості для отримання потрібного результату, що лежить в будь-якій точці інтервалу між отриманими значеннями.

Інакше кажучи, у міжнародному оціночному (та й в бухгалтерському) співтоваристві, а також у загальноекономічної теорії підходи до оцінки стосовно до конкретного об'єкта оцінки і для конкретних цілей оцінки завжди розглядаються ієрархічно.



Література

інформація вартість дохід дисконтований

1. Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 р. , № 2658-ІІІ

2. Постанова Кабінету Міністрів України «Про експертну грошову оцінку земельних ділянок» від 11 жовтня 2002 р., №1531-2002-п.

3. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав» від 10 вересня 2003 р., № 1440.

4. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Методики оцінки майна» від 10 грудня 2003 р, № 1891.

5. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Національного стандарту № 2 «»Оцінка нерухомого майна» від 28 жовтня 2004 р., № 1442.

6. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Національного стандарту № 3 «Оцінка цілісних майнових комплексів» від 29 листопада 2006 р., № 1655.

7. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Національного стандарту № 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності» від 3 жовтня 2007 р., № 1185.

8. Международные стандарты оценки (МСО 2005). 7-е изд. / Пер. с англ. И. Артеменкова, Н. Павлова. - М.: Российское общество оценщиков, 2005.

9. Бабій О.М. Потенціал і розвиток підприємства: Навчальний посібник / Сабадирьова А.Л., Бабій О.М., Куклінова Т.В., Салавеліс Д.Є. - Одеса: ОНЕУ, ротапринт, 2013. - 343 с.

10. Бочаров В.В. Управление стоимостью бизнеса: учебное пособие / Бочаров В.В., Самонова И.Н., Макарова В.А. - СПб.: Изд-во СПбГУЭФ, 2009. - 124 с.

11. Валдайцев С.В. Оценка бизнеса; [учеб. - 2-е изд., перераб. и доп.] / С.В. Валдайцев. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. - 360 с.

12. Вопросы стоимости. Овладейте новейшими приемами управления, инвестирования и регулирования, основанными на стоимости компании / Под ред. Э. Блека. - М. : Олимп-бизнес, 2009. - 400 с.

13. Гараникова, Л. Ф. Оценка стоимости предприятия [Текст]: учебное пособие / Л. Ф. Гараникова. Изд. 1-е. - Тверь: ТГТУ, 2007. - 140 с.

14. Дамодаран А. Инвестиционная оценка. инструменты и методы оценки любых активов / А. Дамодаран ; пер. с англ. - 2-е изд. - М. : Альпина Бизнес Букс, 2004. - 1342 с.

15. Економічний аналіз і діагностика стану сучасного підприємства [Текст] / Костенко Т.Д., Підгора Є. О., Рижиков В. С., Панков В. А., Герасимов А.А., Ровенська В.В. - К. : ЦНЛ, 2005. - 400 с.

16. Коваленко Л.О. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. / Коваленко Л.О., Ремньова Л.М. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2005. - 485 с.

17. Королькова І. Щодо управління вартістю підприємства на основі збалансованої системи показників на вітчизняних підприємствах / І. Королькова, О. Королькова // Економіка підприємства. - 2010. - № 9. - С. 49-51.

18. Костирко Р.О. Комплексна оцінка вартості підприємства:[Текст] Монографія / Костирко Р.О.,Тертична Н.В., Шевчук В.О., За заг. ред.докт.екон.наук, академіка НАН України М.Г.Чумаченка.-2-ге вид.перероб.і доп.-Х.:Фактор,2008.-278с.

19. Коупленд Т. Стоимость компании: оценка и управление / Т.Коупленд, Т.Коллер, Дж.Муррин. 2-е изд., стер./ Пер с англ. - М.: ЗАО“Олимп-Бизнес”, 2002. - 576 с

20. Круш П.В. Поліщук С.В. Оцінка бізнесу: Навчальний посібник.- Київ: Центр навчальної літератури, 2004. - 264 с.

21.Мендрул О.Г. Управління вартістю підприємств: [Монографія] / О.Г. Мендрул. - К.: КНЕУ, 2002. - 272 с.

22. Мец В. О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навч. посібник. / В.О. Мец.-- К.: КНЕУ, 1999. -- 132 с.

23. Момот Т. Оцінка вартості бізнесу: сучасні технології. / Т.Момот. -Х.: Фактор,2007.-224с.

24. Островська Г. Управління вартістю: сучасні інструменти оцінки корпоративної ефективності / Г. Островська // Світ фінансів. - 2008. - № 3 (16). - с. 106 - 117.

25. Островська Г., Серединська І. Огляд теоретичних концепцій стратегічного управління на основі зростання вартості // Галицький економічний вісник. -- 2009. -- № 1. -- С. 10-18.

26. Оценка бизнеса / Под ред. А.Г. Грязновой, М.А. Федотовой. - М.: Финансы и статистика, 2001. - 512 с.

27. Скотт М. Факторы стоимости : руководство для менеджеров по выявлению рычагов создания стоимости / М. Скотт / Пер. с англ. - М. : Альпина-бизнес, 2000. - 432 с.

28. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 554 с.

29. Терещенко О.О., Стецько М.В. Управління вартістю підприємства в системі фінансового менеджменту // Фінанси України. - 2007. - №3. - С. 91-99.

30. Тивончук І.О. Вимірювання синергічного ефекту злиття та поглинання підприємств / І.О. Тивончук, Г.Я. Глинська // Соціально-економічні проблеми сучасного періоду України. - 2008. - Вип. 6. - С. 39-51.

31. Уолш К. Ключевые показатели менеджмента. Как анализировать, сравнивать, контролировать данные, определяющие стоимость компании / К. Уолш; Пер. с англ. - М.: Дело, 2000. - 516 с.

32. Фінансовий менеджмент: Підручник / Кер. кол. авт. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. - К.: КНЕУ, 2005. - 535с.

33. Шелудько В.М. Фінансовий менеджмент: Підручник / В.М. Шелудько; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. -- 2-ге вид., стер. -- К.: Знання, 2013. -- 375 с.

34. Щербаков В.А. Оценка стоимости предприятия (бизнеса) / Щербаков В.А., Щербакова Н.А. / 4-е изд.: перераб.и доп. - М.: Омега-Л, 2012. - 320 с.

35. Ярошевич Н. Б. Фінанси підприємств : навч. посіб. / Н. Б. Ярошевич. -- К.: Знання, 2012. -- 341 с.

36. Rappaport A. Creating Shareholder Value.The New Standard for Business Performance.- New York: Free Press, 1996.

Размещено на Allbest.ru

...