Механізми грошового ринку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ГРОШОВОГО РИНКУ

1.1 Суть та структура грошового ринку

1.2 Місце і роль грошового ринку

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ ГРОШОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

2.1 Становлення грошового ринку

2.2 Механізм функціонування грошового ринку

2.3 Забезпечення рівноваги на грошовому ринку

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГРОШОВОГО РИНКУ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність дослідження. Формування ринкової економіки в Україні пов'язано з використанням можливостей грошового ринку, який є визначальною складовою ринкового механізму.

У процесі ринкових трансформацій роль та завдання грошового ринку поступово набувають нового змісту, пов'язаного зі зростанням ролі монетарних чинників в економічних процесах. Розвиток грошового ринку пов'язаний з інтеграцією усіх сфер соціального життя суспільства в товарно-грошові відносини та формування на їх основі ринкових механізмів, спроможних утвердити тенденції економічного зростання.

Проблеми формування грошового ринку та його регулювання в умовах ринкових трансформацій досліджено в працях багатьох українських вчених Б.П. Адамика, О.С. Любунь, І.О. Лютого, А.М. Мороза, М.Ф. Пуховкіної, М.І. Савлука та ін. Проте складність та багатогранність проблематики грошового ринку лишили поза достатньою увагою його вплив на становлення ринкових механізмів у трансформаційний період.

Механізми грошового ринку спроможні повноцінно врегулювати властиві йому функції за умов синхронного розвитку банківської системи, національної грошової системи, платіжної системи та повноцінного ринку цінних паперів. Особливо тісно пов'язане з процесами становлення сучасного ринку формування дворівневої банківської системи, яка забезпечує регулювання процесу мультиплікативного розширення грошової маси. Підвищення рівня капіталізації банківської системи збільшує її ресурсну базу і створює передумови для стабільного функціонування грошового ринку.

За своїми функціональними можливостями грошовий ринок, спроможний коригувати вже сформовані ринкові механізми. Тому фінансово-економічна стабілізація в Україні створила передумови для використання потенційних можливостей грошового ринку, властивих сучасним грошовим економікам.

Все вище зазначене обумовлює необхідність дослідження теоретичних і практичних засад грошового ринку України.

Мета та задачі дослідження. Метою даної курсової роботи є аналіз теоретичних засад грошового ринку, а також обґрунтування основних напрямків перспективного розвитку грошового ринку в Україні.

Для досягнення зазначеної мети нами було поставлено такі завдання:

- визначити сутність грошового ринку в умовах ринкових трансформацій в Україні;

- дослідити структуру грошового ринку;

- з'ясувати роль та місце грошового ринку у формуванні, реалізації попиту і пропозиції та ціни грошових ресурсів;

- вивчити механізм функціонування грошового ринку на основні: попиту на гроші, пропозиції грошей та рівноваги на грошовому ринку;

- проаналізувати сучасний стан грошового ринку в Україні та виявити інструменти, які використовуються в практиці монетарних органів регулювання;

- визначити проблеми та перспективи розвитку грошового ринку в України;

Об'єктом дослідження є грошовий ринок України.

Предмет дослідження складають теоретичні і практичні проблеми функціонування грошового ринку в Україні.

Методи дослідження - в роботі використовуються методи наукової абстракції, порівняльний аналіз, методи зіставлень та групування, статистичний метод.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ГРОШОВОГО РИНКУ

1.1 Суть та структура грошового ринку

Ринок - це економічний механізм, що спирається на сукупність певних інститутів. У ринку реалізуються попит і пропозиція на товари і послуги. Оскільки гроші - це певною мірою теж товар, то і вони у своєму застосуванні регулюються загальними принципами усієї ринкової економіки.

В економічній літературі [11, 12, 13, 14] часто зустрічається таке визначення: «Грошовий ринок - це сукупність спеціальних інститутів, що забезпечують взаємодію попиту і пропозицію грошей».

На думку, ряду вчених, [34, 51, 53 ] грошовий ринок є складовою сфери грошового обігу, посідає важливе місце серед інших його елементів та є механізмом перерозподілу грошових ресурсів у секторах економіки та збалансування грошових потоків окремих суб'єктів і грошового обігу в цілому. Але його роль цим не обмежується. Завдяки грошовому ринку формується рівень відсотка як ціни грошей, що є найважливішим економічним показником.

Демківський А.В. [19, с. 114] трактує грошовий ринок «як систему грошових відносин і банківських і спеціальних фінансово-кредитних інститутів, які забезпечують функціонування сукупності грошових ресурсів країни, їх постійне переміщення, розподіл і перерозподіл під впливом взаємодії законів попиту і пропозиції».

В ринковій економіці грошовий ринок охоплює сукупності операцій з короткотерміновим і довгостроковим позиковим капіталом. Основним джерелом його утворення стають заощадження домашніх господарств. Як правило, їх акумулюють фінансові посередники і на ринковій основі передають у позику функціонуючим товаровиробникам як інвестиції. Математичний вираз цього процесу (Г-Г) - нібито беззмістовний, але насправді купівля грошей на ринку - не кінцева самоціль. Добуті тут гроші стають допоміжним інструментом, що використовується для розширення виробництва й обслуговування товарів. Тобто це особливий сектор ринку, на якому купують і продають гроші як специфічний товар, формується попит і пропозиція та ціна цього товару з метою перетворення у інвестиції.

Специфіка грошей як абсолютно ліквідного активу визначає такі особливості грошового ринку [12, с. 78]:

По-перше, купівля-продаж грошей відбувається лише тоді, коли вони є вільні у наявності в одних суб'єктів та створитися потреби їх витрачання іншими;

По-друге, передача товар - гроші відбувається умовно у формі позички під зобов'язання повернути кошти у встановлений строк або у вигляді купівлі облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів та інших фінансових інструментів;

По-третє, внаслідок купівлі продажу грошей власник не втрачає права власності на відповідно продану суму грошей, а добровільно передає право розпорядження нею покупцеві лише на заздалегідь визначених умовах;

По-четверте, у момент продажу продавець не отримає еквівалента, а покупець - відповідного реального права власності. Він розпоряджається купленим як ліквідністю тимчасово, тобто не відчужує еквівалентну суму вартості в товарній формі.

По - п'яте, на грошовому ринку гроші перетворюються у визначальний об'єкт, у їх самоціль. Вони передаються власниками у чуже розпорядження прямо, а не в обмін на товари. Водночас покупець прагне отримати їх у використання на таких самих засадах, як і товар. Ось чому куплена вартість рухається лише у грошовій формі, в односторонньому порядку з поверненням до власника. Метою цього переміщення стає отримання додаткового доходу у вигляді відсотка як плати за тимчасову відмову від користування цими грошима і передачу цього права іншій особі. Покупець, зі свого боку, має намір отримати додатковий дохід внаслідок розширення своєї виробничої і комерційної діяльності.

Суб'єктами грошового ринку виступають: банки, держава, спеціальні фінансово-кредитні інститути та інші посередницькі організації, які продають і купують, як правило, короткострокові боргові зобов'язання.

Безперечно, його головні учасники - комерційні банки, які постійно або перемінно можуть виступати в якості продавців, покупців або посередників. На грошовому ринку між банками ведеться оперативна, дуже пожвавлена торгівля, де окремі банки відчувають тимчасову потребу в грошових коштах, а інші мають тимчасовий надлишок ліквідних коштів і намагаються прибутково розмістити ці кошти.

Держава також виходить на грошовий ринок як позичальник шляхом розміщення та реалізації державних цінних паперів серед його учасників. За своїми ознаками такі цінні папери характеризуються високою номінальною вартістю, емісією у формі торгів (аукціонів) із обов'язковим записом на окремий рахунок у центральному банку, які б активно працювали на вторинному ринку. Нині Національний банк впроваджує в практику загальноприйняті у світовій банківській системі механізми регулювання процесами на грошово-кредитному ринку. А це і кредитні аукціони, і вексельне дисконтування і депозитні сертифікати тощо. Передбачається, що аукціони з розміщення державних цінних паперів проводитимуться регулярно. Для забезпечення ліквідності цінних паперів і капіталізації боргу запроваджується механізм використання державного майна, маються на увазі основні фонди, земля, рудники, золото, валюта тощо. Розпочатий випуск державних цінних паперів у подальшому дасть можливість в принциповому плані змінити взаємовідносини між Національним банком та Міністерством фінансів у питанні джерел покриття дефіциту державного бюджету.

Центральний банк майже завжди виступає на грошовому ринку в ролі позикодавця. Його завдання - надавати банківській системі позики, щоб комерційні банки в свою чергу позичали гроші іншим економічним агентам. Національний банк передбачає кредитувати комерційні банки через викуп цінних паперів, та дисконтні операції з векселями.

Для Національного банку грошовий ринок - надійний важіль взаємодії на ліквідні кошти комерційних банків, а через них - на процентні ставки і грошову масу; тому центральний банк очолює і фактично здійснює керівництво грошово-кредитним ринком.

Поряд з традиційними учасниками на ринку грошей функціонують посередницькі організації. Це позабіржові маклери, котрі обмежуються тим, що зводять кредиторів і позичальників, і живуть на комісійних, які їм виплачують позичальники; ділингові контори, облікові дома, які мають статус банків і здійснюють грошові операції, позичаючи в одних учасників ринку, щоб дати в борг іншим, і отримують прибуток на різниці процентних ставок. В Україні нині створюється мережа регіональних ділингових центрів для здійснення операцій з державними цінними паперами, кредитними ресурсами як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Появились нові учасники ринку - фінансові та страхові компанії, пенсійні фонди. Нині вони випускають короткострокові зобов'язання і продають кредиторам або самі виступають у ролі кредитора.

Залежно від призначення засобів, що обертаються на грошову ринку, останній має наступну структуру, яка наведена на рис. 1.1.

У сегменті ринку грошей, який ще називають монетрний ринок, продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткостркових позик і депозитнизх операцій з метою обсялуговування руху обігових коштів підпримств, банків, населення і держави.

Об'єктом купівлі-продажу стають тимчасово вільні кошти і валюта, а субєктами ринку грошей виступабть фінансово - кредитні інститути, які мобілізуються і перерозподіляють грошові кошти юридичних осіб, громадян, держави.

У сегменті ринку грошей, який ще називають монетарним ринком, продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик (до одного року) і депозитних операцій з метою обслуговування руху обігових коштів підприємств, банків, громадських організацій, населення і держави. Об'єктом купівлі-продажу стають тимчасово вільні кошти і валюти, а суб'єктами ринку грошей виступають фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти юридичних осіб, громадян, держави.

Рис. 1.1. Структура грошового ринку

У свою чергу структура ринку грошей складається з валютного ринку та ринку короткострокових банківських кредитів, що мають розвинену мережу спеціалізованих фінансово-кредитних інститутів, діяльність яких забезпечує взаємодію попиту і пропозиції на гроші як специфічний товар. Але гроші як звичайні товари на товарному ринку не продаються і не купуються. Вони обмінюються на інші ліквідні активи за альтернативною вартістю, яка вимірюється нормою позикового відсотка, яка і є ціною “товар - гроші” як капіталу. Тому ринок грошей діє як складова частина і відповідний сегмент фінансового ринку, на якому реалізуються короткострокові депозитно-позикові операції.

Якщо розглядати грошовий ринок з позицій застосування на ньому інструментів і методів управління грошовими потоками, то його можна класифікувати як два взаємопов'язаних і таких, що доповнюють один одного і водночас відособлених два ринки: ринок позичкових капіталів і ринок цінних паперів.

Структуризацію грошового ринку можна продовжити на основі кількох критеріїв [16, с. 84 ]:

* по-перше, за видами інструментів, якими здійснюються переміщення грошей від продавців до покупців. За даною ознакою розрізняють ринок позичкових зобов'язань, ринок цінних паперів і валютний ринок. Хоч вказані ринки діють відносно самостійно, проте, обслуговуючи рух грошових коштів, вони тісно взаємодіють. Приміром, комерційні банки здатні легко переміщувати грошові кошти з одного ринку на інший, купувати і продавати усі види фінансових інструментів, випускати свої депозитні сертифікати з метою мобілізації коштів, щоб далі розмістити їх на ринку цінних паперів чи валютному ринку;

* по-друге, за інституційними ознаками грошових потоків. Кожний грошовий потік може оцінюватися як додатний грошовий потік, якщо йдеться про надходження, і від'ємний грошовий потік, якщо через нього відбувається витрачання грошових коштів. Різниця між ними становить чистий грошовий потік. За інституційними ознаками грошових потоків грошовий ринок поділяють на три сектори: фондовий ринок, ринок банківських кредитів і ринок послуг парабанківських фінансово-кредитних інститутів.

На фондовому ринку забезпечується переміщення небанківського капіталу. Він приводиться у рух за допомогою акцій, облігацій та інших фінансових інструментів середньо- і довготривалої дії, що купуються і продаються на фондовій біржі. Фондовий ринок країн з розвиненою ринковою економікою став основним джерелом фінансових інвестицій у розширене відтворення основного і оборотного капіталу.

* по-третє, за критерієм економічного призначення куплених на грошовому ринку коштів виокремлюють два сектори: ринок грошей і ринок капіталів. Класичними організаціями ринку грошей стали: міжбанківське кредитування та операції вторинного ринку державними зобов'язаннями. Оскільки цей ринок найтужливіший до змін у кон'юнктурі ринку, то його ціна у вигляді відсотка служить базою відсоткової політики країни. Попит і пропозиція грошей на ринку капіталів менш динамічні, ніж на ринку грошей, тому рівень відсоткової ставки стабільніший, куплені кошти використовуються для поповнення основного й оборотного капіталу на середньо-і довгостроковій основі.

1.2 Місце і роль грошового ринку

Грошовий ринок є складовою сфери грошового обігу, посідає важливе місце серед його елементів та є механізмом перерозподілу грошових ресурсів у секторах економіки та збалансування грошових потоків окремих суб'єктів і грошового обігу в цілому. Але його роль цим не обмежується. Завдяки грошовому ринку формується рівень відсотка як ціни грошей, що є найважливішим економічним показником.

Загалом місце і роль грошового ринку можна визначити за наступними аспектами [19, с. 124 ]:

По-перше, з нього розпочинається кругообіг індивідуального капіталу і рух грошей, що його обслуговують. На ньому є і завершується кожний окремий економічний цикл:

По - друге, завдяки грошовому ринку формується величина відсотка як ринкової ціни грошей. Це найважливіший економічний показник, що визначає динаміку зростання відтворювального процесу.

По-третє, механізм грошового ринку здійснює перерозподіл грошових ресурсів у найефективніші галузі і сектори економіки та забезпечує збалансування грошових потоків індивідуальних суб'єктів економічного життя та грошового обороту в цілому.

По-четверте, на макроекономічному рівні грошовий ринок обслуговує оборот усього суспільного капіталу і діє як провідний складовий структурний елемент грошового обороту у формі організації та руху суспільного капіталу країни.

По - п'яте, взаємодія вартості та ціни грошей на ринку формується на основі методологічних засад теорії маржиналізму. Тобто вартість грошей визначається не сукупністю затрат суспільно необхідної праці та затрат основних факторів виробництва, а ступенем корисності грошей та їх кількісного пропонування.

Основною функцією грошового ринку є формування і спрямування грошових потоків у сектори і галузі суспільного виробництва. Взаємодію грошових потоків та інструментів між трьома групами суб'єктів економічного життя можна зобразити у вигляді інституційної моделі грошового ринку.

Сектор прямого фінансування функціонує на основі двох грошових потоків: капітального фінансування і грошових запозичень. За допомогою акцій покупці грошей назавжди залучають кошти інвесторів у свій оборот. А каналом запозичень залучаються грошові кошти на визначений період часу. Покупці грошей для цього використовують облігації та інші подібні боргові папери.

Загалом, сектор прямого фінансування відіграє важливу роль. Для суб'єктів економічного життя, що стають позичальниками, грошові кошти цього сектору розширюють можливості вибору найвигідніших запозичень і знижуються ціни за користування позиками. Продавцям грошей надається можливість вибору найнадійнішого позичальника, дозволяє уникати ризиків, а загострення конкуренції на ринку запозичень, в тому числі між фінансовими посередниками, примушує їх знижувати ціну і розширювати асортимент послуг.

Сектор опосередкованого фінансування суттєво доповнює пряме фінансування, створює спеціальний механізм реалізації тих зв'язків між кредиторами і позичальниками, які не можуть бути реалізовані через канали прямого фінансування. Зокрема, перевагами сектора опосередкованого фінансування є реалізація зв'язків, що потребують значних витрат грошей, відповідного часу для вивчення контрагентів, професійної оцінки ризиків тощо.

На цій підставі між обома секторами діють дві тенденції: з одного боку, загострюється конкуренція за грошові ресурси та їх розміщення, а з іншого набувають сили інтеграційні процеси і взаємопроникнення. Провідними фінансовими посередниками нині стали банки, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства та ін. їх можна поділити на дві групи: банки і парабанківські інститути. Банкам належить визначальна роль тому, що своєю посередницькою діяльністю вони не тільки акумулюють тимчасово вільні кошти, а й самі створюють депозитні грошові кошти і реалізують їх у процесі кредитування. Крім цього, здійснюючи розрахунково-касове обслуговування усіх інших фінансово-кредитних інститутів, банки тимчасово використовують також їхні вільні кошти.

Таким чином, грошовий ринок посідає важливе місце серед інших його елементів та є механізмом перерозподілу грошових ресурсів у секторах економіки та збалансування грошових потоків окремих суб'єктів і грошового обігу в цілому. Завдяки грошовому ринку формується рівень відсотка як ціни грошей, що є найважливішим економічним показником.



РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ ГРОШОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

2.1 Становлення грошового ринку

Проголошення в серпні 1991 р. України як незалежної держави зумовило необхідність запровадження повноцінної національної грошової одиниці (валюти). Такою грошовою одиницею стала гривня.

14 листопада 1991 року Президія Верховної Ради України прийняла постанову «Про національну валюту на Україні». Цим документом передбачалось введення в обіг на території України національної валюти в І півріччі 1992 року [28].

Хоча гривня була виготовлена вчасно, складна економічна ситуація вимагала введення перехідних грошей, які б прийняли на себе тиск інфляції і загрозу неплатежів, як це було в свій час і в США. Виготовлені тоді купоно-карбованці виконали функцію таких грошей, забезпечивши виплати зарплат шахтарям, пенсіонерам, державним службовцям. Це дало змогу уникнути дефіциту грошових знаків, який виник при виході України з рублевої зони.

25 серпня 1996 року в засобах масової інформації було оголошено Указ Президента України Леоніда Кучми «Про грошову реформу в Україні». Безпосередньо виконання грошової реформи було покладене на Національний Банк України, який тоді очолював Віктор Ющенко.

Головними завданнями реформи були:

заміна тимчасової грошової одиниці -- українського карбованця на національну валюту -- гривню;

зміна масштабу цін відповідно до обмінного курсу українського карбованця та гривні;

створення стабільної грошової системи та перетворення грошей на важливий стимулюючий чинник економічного та соціального розвитку держави.

Початком реформи стало впровадження в обіг гривні, що обмінювалась у співвідношенні: 1 гривня за 100000 купоно-карбованців. Одночасно відбулось зменшення у тій же пропорції усіх цінових показників та грошової маси. В результаті нова грошова одиниця виявилася в 100000 разів більшою від попередньої, у стільки ж разів зросли масштаб цін, купівельна спроможність та валютний курс гривні порівняно з купоно-карбованцем. А саме співвідношення між товарною та грошовою масами в обігу не змінилося. Це очевидна ознака грошових реформ, що проводяться шляхом деномінації.

У відповідності з рішенням Державної комісії з проведення в Україні грошової реформи після закінчення реформи в період з 17 вересня по 15 жовтня 1996 р. обмін карбованців на гривні продовжувався через каси комерційних банків за рішеннями місцевих держадміністрацій.

Таким чином, за станом на 1 листопада 1996 року з урахуванням додаткового вилучення після закінчення грошової реформи карбованців з обігу та кас банків в резервні фонди Національного банку України зараховано всього 330,3 трлн. крб. (97,7% від усієї суми емітованих карбованців), в тому числі 311,2 трлн. крб., (97,7%), які знаходились в обігу і 19,1 трлн. крб. (100%) ѕ в касах банків. Залишились не предўявленими до обміну 7,8 трлн. крб., або 2,3% карбованцевої готівки, яка була випущена в обіг в дореформенний період [28].

Проведення грошової реформи було спрямовано на закріплення фінансової стабільності, прискорення розрахунків, залучення в банівську систему надлишкової готівки, забезпечення стабільності курсу національної валюти до іноземних валют.

Розглянемо сучасні тенденції у формуванні грошового обігу в Україні та особливості функціонування сучасних грошових форм.

Найчастіше громадяни України використовують такі грошові знаки: безготівкову й готівкову гривню, безготівковий і готівковийдолар США. З названих представників сімейства грошових знаків два -- безготівкова й готівкова гривні -- у парі складають те, що в класичній теорії грошей називається системою подвійної валюти. Система подвійної валюти виникає тоді, коли держава встановлює незмінне цінове співвідношення двох різних грошових знаків, що перебувають в обігу. У цьому разі зафіксоване співвідношення: 1 безготівкова гривня = 1 готівковій гривні [8].

Наявність системи подвійної валюти неминуче тягне за собою ефект, відомий як закон Грешема.

Швидкість обігу готівкової гривні в 2006 року була помітно нижчою за швидкість обігу безготівкової. Таким чином, готівкова гривня є «кращим грошовим знаком», ніж безготівкова. Це підтверджується й фактом боротьби української держави з переведенням грошей в готівку (тоді як в інших країнах держава бореться з «обезготівковуванням» кримінальних прибутків).

Однак щоб остаточно пересвідчитися в тому, що безготівковій гривні законом Грешема відведено роль гірших грошей, спробуємо розібратися з тим, що відбувається в нашій країні при банківському кредитуванні суб'єктів господарювання [8].

Заборгованість суб'єктів господарювання перед банками за кредитами, виданими безготівковою гривнею, зросла в 2006 року на 28 млрд. грн. Згідно з теорією пропозиції грошей (ефект грошового мультиплікатора) ми мали б очікувати, що зобов'язання банків перед підприємствами країни (залишки на поточних і депозитних рахунках) зросли ще більше, ніж зобов'язання суб'єктів господарювання за банківськими кредитами. Але цього не сталося. Зростання зобов'язань банків перед суб'єктами господарювання становило тільки 11 млрд. гривень.

Куди ж пішли решта 17 млрд. безготівкових гривень, виданих як кредит суб'єктам господарювання?

Одночасно з кредитуванням суб'єктів господарювання банки в 2006 році видавали кредити населенню. Приріст заборгованості населення банкам за кредитами, виданими безготівковою гривнею, становив 15 млрд. грн. Разом з тим зростання зобов'язань банків перед населенням становило 16 млрд. грн. Складається враження, що громадяни беруть у банках кредити безготівковою гривнею й використовують їх винятково для придбання зобов'язань українських банків.

Насправді це, звичайно, не так. Кредити, які населення бере безготівковою гривнею, використовуються найчастіше для придбання готівкових грошових знаків (якими й оплачуються потрібні громадянам товари та послуги) і значно рідше -- для безпосередньої оплати безготівковою гривнею.

Швидше за все, тут річ у такому: частину тих 17 млрд. гривень, які отримали суб'єкти господарювання у вигляді кредитів і не використали для оплати товарів і послуг, обміняли зрештою на готівкову гривню, що призвело значною мірою до зростання заборгованості банків перед населенням у сумі 16 млрд. грн.

Треба зауважити, зобов'язання банків перед населенням розподілені між вкладниками нерівномірно. Так, на рахунках фізичних осіб, які становлять менше 10% від загальної кількості депозитних рахунків населення, зосереджено 95% усіх зобов'язань банків перед населенням. Знаючи це, ми можемо припустити, що 95% приросту зобов'язань банків у безготівковій гривні перед населенням належить суб'єктам господарської діяльності, які працюють у тіні.

Якщо це так, то приріст заборгованості суб'єктів господарювання за кредитами у безготівковій гривні на 28 млрд. грн. викликав приріст залишків на одних тільки гривневих рахунках суб'єктів господарювання, які працюють як в офіційній, так і в тіньовій економіці, на 26 млрд. безготівкових гривень.

Таким чином, на операції, пов'язані з обміном безготівкової гривні на готівкову валюту, припадає не менш як 50% обсягу операцій із безготівковою гривнею, отриманою в кредит суб'єктами господарювання. Це служить ще одним доказом того, що суб'єкти господарювання прагнуть позбутися безготівкової гривні, обмінявши її на інші більш привабливі грошові знаки, і що не дуже приваблива валюта в нашій країні -- це безготівкова гривня.

Безготівкова гривня є єдиним законним засобом сплати податків державі. Українська держава силою примушує суб'єктів господарювання платити податки, при цьому на сплату приймає тільки безготівкову гривню. За великим рахунком, тільки завдяки цьому факту гривня присутня в грошовому обігу країни [10].

Судячи зі швидкості обігу, одна безготівкова гривня, що потрапила в обіг, не пізніше як через тиждень використовується для сплати податків і опиняється в Держказначействі.

За такої швидкості обігу грошовий знак, який приймають на сплату податків, може бути лише казначейським білетом, тобто зобов'язанням держави прийняти його на сплату податків за першим пред'явленням. Під час свого руху до державного казначейства безготівкова гривня використовується як засіб обігу. Нічого іншого вона зробити просто не встигає. Як будь-який інший казначейський білет, безготівкова гривня, випущена в обіг, незабаром осідає в Державному казначействі, де її більше, ніж у всіх комерційних банків України, разом узятих.

Безготівкова гривня більшою мірою використовується учасниками економічної діяльності в операціях з придбання готівкової гривні та безготівкових грошових знаків інших країн, ніж для купівлі факторів господарської діяльності та сплати податків. Готівкова гривня використовується як засіб обігу та платіжний засіб. Водночас мало відомо про те, що вона використовується як засіб нагромадження скарбів і зовсім невідомі випадки її використання як світових грошей. Далеко не завжди готівкова гривня виконує функції міри вартості. Так, вартість багатьох товарів тривалого користування, насамперед нерухомості, учасники ринку вимірюють іншим грошовим знаком -- доларом США.

Оскільки готівковий долар США більше подобається нашим громадян, ніж готівкова гривня, то саме він використовується населенням України як засіб нагромадження скарбів. Навпаки, доля готівкової гривні -- бути в основному засобом обігу [10].

Таким чином, готівкова гривня відповідає всім ознакам того, що в класичній теорії грошей називають паперовими грошима, тобто грошовими знаками, нерозмінними на те, що в тій самій теорії називають повноцінними грошима. Доти, доки паперовим грошам хоч скількись довіряють, вони не залишать каналів грошового обігу.

Отже, ні готівкову, ні безготівкову гривню учасники ринку не сприймають як повноцінні гроші. Який же грошовий знак виконує в грошовому обігу України ці функції? Як випливає з усього вищенаведеного, функції повноцінних грошей у нашій країні виконують долари США (готівковий і безготівковий).

Відносини безготівкової національної валюти України та безготівкового долара США завдяки валютному регулюванню набули форму подвійної валюти. Де-факто встановлено та підтримується фіксований курс обміну безготівкової гривні і безготівкового долара США. У свою чергу, готівковий і безготівковий долар США утворили систему паралельних валют, яка характеризується вільним (ринковим) способом встановлення цінового співвідношення валют, що складають систему. Такі самі відносини пов'язують готівкову гривню і готівковий долар США.

Водночас у нашій країні склалася і відповідна спеціалізація грошових знаків. Функції повноцінних грошей, тобто всі функції грошей, виконують безготівковий і готівковий долар США. Функції другосортних грошових знаків, тобто грошових знаків, що виконують тільки деякі функції грошей, виконує безготівкова і готівкова гривня. Наші паперові гроші -- готівкову гривню -- поставляє на ринокНаціональний банк України. Безготівкову гривню поставляє на ринок не Державне казначейство, а центральний банк країни, хоча за своєю грошовою природою вона є не зобов'язанням емісійного банку, а казначейським білетом, тобто зобов'язанням державної казни.

Існуюча грошова система, по суті, являє собою систему подвійної валюти. І оскільки долар США істотно недооцінений, то, відповідно до закону Грешема, учасники ринкових відносин вважають за краще тримати його в себе, а грошові канали заповнює переоцінена державою гривня.

Така ситуація цілком влаштовує дуже багатьох. Не влаштовує вона лише тих товаровиробників, які поставляють свою продукцію на внутрішній ринок. Вітчизняного товаровиробника пригнічує не лише завищений курс гривні та надмірні податки. Не дає йому розгорнутися і примітивний набір грошових знаків, які існують у нас.

У нашій країні є найрізноманітніші види грошових знаків, але є один специфічний. Цим грошовим знаком є банківський білет або банкнота, яку відносять до розряду кредитних грошей.

У сучасному світі банкнота -- це безстроковий кредит центрального банку, виданий комерційному банку під заставу його портфеля кредитів суб'єктам господарської діяльності. Зрозуміло, що всі кредити повинні мати хороше забезпечення. Краще забезпечення в цьому разі -- це іпотека нерухомості.

Таким чином, кількість банкнот, необхідна для обігу, визначається не потребами державного бюджету в платіжних засобах, не обсягом валюти, що надходить у країну, і не розміром золотовалютних резервів центрального банку, а потребами товарного обігу в засобах обігу та платежу.

Суб'єкт господарювання (у цьому разі він виступає як покупець-позичальник) оплачує взятими в кредит банкнотами купівлю факторів виробництва, необхідних йому для випуску продукції. У свою чергу, одержувач банкнот (тобто продавець якогось товару) використовує їх надалі як засіб платежу [28].

Повернімося до покупця-позичальника. Щоб погасити свій кредит, покупець-позичальник проситиме за вироблений ним товар або повноцінні гроші, які він потім має обміняти на банкноти, або безпосередньо банкноти. Таким чином, обіг банкнот сам по собі здатний підтримувати попит на самих себе. Після погашення кредиту покупцем-позичальником банкноти повертаються до комерційного банку, який може їх видати в кредит знову або ж повернути до центрального банку.

Якщо ж покупець-позичальник не може з якихось причин повернути комерційному банку кредит, а банк не може стягнути та реалізувати майно позичальника в рахунок погашення боргу, то банк списує безнадійну заборгованість собі на збиток, а з центральним банком розраховується банкнотами зі свого резерву банкнот.

Таким чином, на відміну від паперових грошей, банкнота перебуває в обігу тільки доти, доки існує комерційний кредит, що її забезпечує. Після його погашення вона повертається до центрального емісійного банку. Те, що банкнота завжди повертається до емісійного банку, є специфічною особливістю саме цього грошового знака.

Наявність товарного забезпечення банкноти обмежує розміри емісії цих грошових знаків. Тому випуск банкнот не спроможний створити інфляційну загрозу для економіки.

Потужна банкнотна емісія (рефінансування НБУ під заставу кредитів, забезпечених іпотекою) здатна лихварські за своєю економічною природою кредити українських банків перетворити на нормальні комерційні позики.

Грошовий знак, емітований Національним банком України, зможе виконувати функції банкноти тільки в тому разі, якщо йому не доведеться за сумісництвом «працювати» казначейським білетом. Одне з другим несумісне [10].

Державне казначейство має випускати свій грошовий знак (казначейський білет). Якщо казначейський білет не прийматимуть учасники ринку на сплату поставок державі, то Держказначейство зможе пропонувати його на грошовому ринку тим, кому такі білети потрібні для сплати податків. Вирученими грошовими знаками Держказначейство зможе оплачувати витрати держави.

Такий механізм обігу казначейських білетів унеможливить перетворення видаткової частини бюджету на інфляційний чинник. Перевищення пропозиції казначейських білетів над попитом призведе до падіння їх ціни та, як наслідок, до балансу видаткової й дохідної частин бюджету.

Структура готівкового обігу в Україні така: станом на 1 травня 2007 року в обігу перебувало 85,1 млрд. грн. банкнот і монет усіх номіналів (у позабанківській сфері - 78,1 млрд. грн.), з яких 84,2 млрд. грн. (1,7 млрд. шт.) складали банкноти, 0,9 млрд. грн. (5,9 млрд. шт.) - монети і 18,6 млн. грн. (2,9 млн. шт.) - пам'ятні і ювілейні монети.

У розрахунку на одного мешканця країни за станом на 1 травня 2007 року припадало по 37 шт. банкнот (у тому числі 26 - нового дизайну) і по 120 шт. розмінних монет (1-50 коп.) різних номіналів.

За 2003-2006 р. обіг готівки через каси банків виріс більш ніж на 300 млрд. грн., або в 2,8 рази. При цьому в останні роки спостерігається тенденція до скорочення структури грошової маси готівкової складової: у 2003 році вона складала 34,8%, у 2004 році - 33,7%, у 2005 році - 31%, у 2006 році -28,7%.

З розмінних монет найбільшим попитом у населення користуються монети номіналом 1 і 10 коп. (відповідно по 30 і 33 монети на кожного мешканця). У цілому розмінні й обігові монети складають 1,1% загальної суми готівки в обігу.

Щодо пам'ятних і ювілейних монет, то в 2006 році НБУ випустив таких монет 31 найменування (44 види), у тому числі 5 золотих і 17 срібних. При цьому НБУ реалізував 1,2 млн. пам'ятних і ювілейних монет на загальну суму 47,8 млн. грн., що в 1,5 рази більше, ніж у 2005 році (у кількісному й вартісному виразі). Дохід банку від продажу пам'ятних монет і сувенірної продукції за 2006 рік склав 35,9 млн. грн., що на 36,5% більше, ніж у 2005 році.

З 2000 р. в Україні розвиток платіжних систем характеризується поступовим звуженням сфери використання готівки та паперових платіжних документів, переходом до нових платіжних інструментів і сучасних технологій платежів. Особливо важливу роль тут відіграє НБУ. На нього покладено обовўязок забезпечити надійне та ефективне функціонування загальнонаціональної платіжної системи. Він бере безпосередню участь у розробці нових платіжних засобів та організації електронного грошового обігу на території України [28].

Першим важливим кроком на шляху до електронного грошового обігу стало створення систем електронних міжбанківських платежів (СЕП). Це дозволило відмовитися від поштових і телеграфних авізо, значно збільшити швидкість, якість і надійність виконання платежів.

Багато комерційних банків України почали створювати і запроваджувати системи типу «клієнт-банк» щоб забезпечити обслуговування клієнтів на сучасному технічному рівні і розширити спектр банківських послуг. Нині за допомогою таких систем комерційні банки обслуговують в окремих регіонах до 30% клієнтів.

Наступним етапом в Україні стало використання “електронних грошей” як платіжного засобу для масових споживачів товарів та послуг. Нині в Україні вже функціонує кілька запроваджених вітчизняними фірмами платіжних систем із використанням пластикових карток, деякі системи ѕ в процесі впровадження.

2.2 Механізм функціонування грошового ринку

Ключовим і найскладнішим елементом ринку грошей є попит на гроші.

Попит на гроші - це запас грошей, яким економічні суб'єкти прагнуть володіти на певний момент [25, с. 14 ]. Він може означати частину багатства, яким володіють учасники господарського життя у ліквідній формі грошей, як засобом обігу і засобом збереження вартості. У відповідності до цього розрізняють три групи мотивів попиту: попит на гроші економічних суб'єктів для задоволення поточних потреб, мотив завбачливості і спекулятивний мотив.

Попит на гроші як засіб обігу включає попит на ділові угоди і операції, а його теоретичне обґрунтування базується на методологічних засадах рівняння обміну І. Фішера:

, де

M - усереднена кількість грошей, що перебуває в обігу в країні протягом року; грошовий процентний фінансовий обіг

V - середня кількість обертів однойменної грошової одиниці в обмін на блага та послуг протягом року;

P - ціна продукції, що реалізуються;

Q - обсяг виробництва у фізичному вимірі.

Загалом це рівняння свідчить, що кількість грошей необхідна для обігу, прямо пропорційна реальному обсягові виробництва і обернено пропорційна швидкості обігу грошей.. При цьому гроші як засіб обігу не залежать від рівня відсотка.

Тут гроші нагромаджуються з метою створення запасів купівельних і платіжних засобів, достатніх для задоволення поточних потреб у товарах і послугах (трансакційний запас). Розмір цього запасу визначають поточною або операційною касою. Його наявність у необхідних розмірах створює значні зручності власникові, забезпечує його ліквідність і авторитет платоспроможного контрагента.

Попит на постійний запас грошей як форму багатства, що здатна примножити дохід (мотив завбачливості), і попит на тривалий запас грошей для здійснення майбутніх платежів та отримання додаткових доходів (спекулятивний мотив) зводиться до нагромадження купівельних ресурсів тривалішого характеру. За допомогою першого запасу можуть задовольнятися непередбачені потреби чи несподівані можливості, тобто він виконує роль страхового резерву. У такому розумінні він наближається до характеру трансакційного запасу грошей, але довготриваліший і здатний приносити дохід.

Спекулятивний мотив попиту на гроші формує запас грошей для перетворення у високодохідний фінансовий актив. Ідею цього мотиву Дж. Кейнс використав як основу залежності попиту на гроші від зміни ставки відсотка та регулювання грошової маси як центрального інструмента грошово-кредитної політики. Механізм дії цього запасу спирається на такі положення [25, с. 15 ]:

* актив у грошовій формі приносить мінімальний (часто нульовий) дохід, але має максимальний захист від ризиків. Зберігаючи гроші, власники втрачають доходи, які називають альтернативною вартістю зберігання. Величина альтернативної вартості зберігання залежить від середньої норми відсотка, отриманого від володіння фінансовими активами, та запасу грошей. Щоб не втрачати альтернативну вартість, суб'єкти за умов підвищення відсотка прагнуть зменшувати запас грошей, від чого зменшується і попит на гроші. Якщо ж ризики від володіння фінансовими інструментами зростають, то власники надають перевагу володінню готівкою.

Провідними чинниками, що визначають сукупний попит на гроші на макроекономічному рівні є: по-перше, зміна обсягів виробництва (національного доходу), зміни абсолютного рівня цін і реального обсягу виробництва, швидкість обігу грошей. Зокрема, чим вища швидкість обігу грошей, тим меншим буде попит на гроші. Але на мікроекономічному рівні фактор швидкості обігу грошей зникає. На його місці з'являється чинник зміни норми відсотка (R). Внаслідок цього попит на гроші складає:

,

де, - попит на гроші

R - норма відсотка

Серед інших факторів, що впливають на попит, провідними є чинники інфляції, накопичення багатства, очікуваного погіршення кон'юнктури ринків тощо.

Попит на гроші як засіб збереження вартості (Г") залежить обернено пропорційно від величини номінальної ставки відсотка, тому що володіння готівкою і чековими вкладами, які не приносять відсотків, викликають у власника грошей певні альтернативні втрати у порівнянні з використанням заощаджень у вигляді цінних паперів. Ось чому розподіл фінансових активів на готівку і облігації залежить від величини ставки відсотка: чим вона вища, тим нижчий курс цінних паперів і вищий попит на них, тим нижчий попит на готівку.

При цьому, якщо діє висока відсоткова ставка, то крива стає майже вертикально, оскільки майже всі заощадження вкладаються у придбання цінних паперів, попит на гроші обмежується лише операційним попитом і вже не знижується під тиском зростання відсотка.

Попит на гроші як засіб обігу і збереження вартості спирається на методологію кембріджського рівняння кількісної теорії грошей або теорію касових залишків, у якій враховано основні функції грошей як засобу обігу, засобу платежу і нагромадження:

Дж. Кейнс, розглядаючи попит на гроші застосував дану формулу як методологію оцінки попиту на гроші у вигляді однієї з різних форм багатства, Тобто, на думку Дж. Кейнса, суть попиту полягає у прагненні індивідуумів зберігати певну частину багатства у грошовій формі як запасу грошей у певний фіксований час, момент, а не потік грошей, стан якого визначається сумою певних трансакційних операцій за певний період. При цьому тут гроші потрібні не для грошей, а як представницька вартість для задоволення поточних потреб і володіння активами в майбутньому, тобто гроші використовуються як засіб нагромадження вартості.

Проте зберігання грошей у грошовій формі обмежене. Воно означає неотримання відсоткового доходу, дивідендів. Ось чому загальний попит на гроші складається на основі взаємодії двох мотивів: споживання і бажання володіти активами у майбутньому - набором цінних паперів або інших ліквідних активів. Перший із них визначає потреби готівки чи депозитних грошей для оплати рахунків або купівлі товарів, тому здебільшого пов'язаний з величиною операцій реалізації номінального ВВП, а другий - зводиться до поняття «портфеля». Портфель означає структуру певного набору цінних паперів або інших ліквідних активів, що показує, як і в яких формах раціональні інвестори вкладають своє багатство в економіку. Важливим є правило диверсифікації портфеля у різні види активів. З двох видів активів, що приносять однакові доходи, інвестори обирають безпечніший. А ризикові вклади будуть робитися лише тоді, коли приноситимуть достатньо високий дохід.

Попит на гроші залежить від рівня цін (інфляції), зростання реальних доходів і руху норми відсотка. Функціональну залежність попиту на гроші можна виразити так[24]:

При цьому:

а) зростання цін викликає пропорційне зростання попиту на номінальні грошові запаси. Водночас реальний попит на гроші залишається незмінним;

б) вищий рівень реальних доходів збільшує попит на реальні грошові залишки;

в) зростання альтернативної вартості зберігання грошей зменшує попит на реальні грошові залишки.

Грошовий ринок, як зазначалося раніше, відображає співвідношення попиту і пропозиції на гроші. Монетаристська теорія розглядає пропозицію грошей як альтернативний чинник протидії попитові, як два невіддільних і водночас протилежних боки єдиного економічного механізму, що постійно взаємодіють на монетарному ринку. Якщо не враховувати цей фактор, то розходження між пропозицією і попитом здатне спричинити порушення платіжного балансу, падіння виробництва і реалізації ВВП та високі темпи інфляції. І навпаки, кореляційний взаємозв'язок між зростанням грошової пропозиції і попитом на гроші підвищує ліквідність в економіці, знижує рівень відсоткової ставки і стимулює зростання інвестицій.

Пропозиція грошей - це та кількість грошей, що знаходиться у розпорядженні економічних суб'єктів, яку вони можуть спрямувати в оборот за сприятливих умов [34, с. 85]. На мікроекономічному рівні кожний економічний суб'єкт, взаємодіючи зі своїм попитом, у випадку перевищення запасу грошей пропонує їх для продажу на ринку. І, навпаки, перевищення попиту над наявними запасами формує його попит на гроші. Тобто відбувається постійне чергування попиту і пропозиції.

На макроекономічному рівні пропозиція формується під впливом фактичної грошової маси в обігу, яка і становить природну межу пропозиції грошей. Лише додаткова емісія здатна розширити пропозицію грошей понад цю межу. Ось чому будь-яка емісія грошей означає зростання пропозиції грошей на грошовому ринку, а їх вилучення з обігу веде до скорочення пропозиції грошей[24].

Визнання емісії визначальним чинником зміни пропозиції робить гроші екзогенним фактором, рух якого визначається не внутрішньоекономічними процесами чи мотивами, а зовнішніми чинниками, що лежать у сфері банківської діяльності. Керує пропозицією банківська система за допомогою трьох важелів:

а) грошової бази, що є консолідованим показником резервних грошей банківської системи;

б) банківських резервів;

в) грошово-кредитного мультиплікатора як коефіцієнта збільшення кількості грошей в обігу внаслідок операцій на монетарному ринку. Його величина визначається за формулою:



де т - величина грошово-кредитного мультиплікатора або коефіцієнт експансії депозитів;

МК - норма обов'язкових резервів.

Звідси зміна пропозиції грошей може викликатися грошово-кредитним мультиплікатором та змінами грошової бази. Оскільки остання контролюється національним банком, то її обсяг може змінюватися внаслідок операцій НБУ на відкритому ринку, рефінансуванням комерційних банків, валютними інтервенціями. Зі свого боку, зміни мультиплікатора зумовлюються не лише діями НБУ, а й такими факторами як:

а) норма обов'язкових резервів. Вона діє так:

б) облікова ставка відсотка. Її підвищення зменшує попит на гроші;

в) типова ринкова відсоткова ставка;

г) відсоткова ставка за депозитами до запитання;

д) обсяги багатства економічних суб'єктів;

є) тінізація підприємницької діяльності;

ж) стан довіри до банків.

Точка А складає рівноважну відсоткову ставку, яка дозволяє урівноважити попит на грошові запаси. Продавцям вона дозволяє розміщувати наявні у них вільні кошти за прийнятою на ринку ставкою.

Отже, загальний розмір пропозиції грошей визначається банківською системою і значною мірою складається під дією таких об'єктивних чинників: емісії банкнот і депозитних грошей; процесу обслуговування державного боргу і покриття дефіциту державного бюджету; нагромадження резервів іноземної валюти; нарощування розмірів пропозиції шляхом розширення кредитної емісії комерційних банків.

В результаті запровадження Національної системи в Україні була створена сучасна інфраструктура (процесингові центри, сервісні центри для обслуговування елементів системи, виробництво основних її компонентів). Провідні комерційні банки стали емітентами карток, більшість підприємств торгівлі й сфери послуг ѕ учасниками системи, що приймають платежі за допомогою пластикових карток. Налагоджено взаємодію із СЕП та основними зарубіжними платіжними системами. Виплата заробітної платні, пенсій, стипендій громадянам України виконується, як правило, через банківські установи. Розрахунки за допомогою пластикових карток дали змогу в 2-3 рази зменшити потребу країни в готівці та залучити грошові кошти населення до банківської системи України як кредитні ресурси (в розмірі 40-50 відсотків від щомісячних виплат і заробітної плати, пенсій, стипендій тощо).

2.3 Забезпечення рівноваги на грошовому ринку

Ринок грошей, як і будь-який ринок, залежить від попиту і пропозиції. Між попитом та пропозицією грошей завжди є певне співвідношення. Найбільш бажаною на цьому ринку є рівновага між попитом на гроші та їх пропозицією. Саме за такої рівноваги створюються умови для ефективного розвитку суспільного виробництва.

Порушення рівноваги на грошовому ринку може обумовлюватися чинниками, які діють на боці пропозиції грошей та на боці попиту на гроші. Найбільш поширеними є випадки, коли змінюється попит. Так, наприклад, він зростає, якщо збільшується обсяг виробництва [16].

Серед вітчизняних науковців, що досліджують сферу грошового ринку, досить поширена думка про те, що цей ринок здатний до саморегулювання.

До власних важелів саморегулювання зараховують так званий ціновий стабілізатор.Його дія полягає в тому, що за надлишкової пропозиції грошей відбувається знецінення грошей, а відтак, на грошовому ринку встановлюється певна рівновага.

Кредитний мультиплікатор дозволяє автоматично підвищити пропозицію грошей.

Депозитно-чекова емісія підвищує еластичність пропозиції грошей і тим самим сприяє встановленню рівноваги на грошовому ринку.

Дослідники вважають, що швидкість обігу грошей належить до автоматично діючих факторів забезпечення стабілізації грошового ринку. При появі надлишкової пропозиції грошей, яка є екзогенною, швидкість руху грошей зменшується, а це призводить до вирівнювання співвідношення між пропозицією і попитом на гроші.

...