Механізми грошового ринку України

Але дія автоматично діючих стабілізаторів має свої межі як у просторі, так і в часі. Автоматичне регулювання рівноваги на грошовому ринку може бути забезпечено тільки у відносно невеликих масштабах. Це пояснюється тим, що такий ринок особливо чутливий до дії дуже великої кількості факторів, сполука яких часто призводить до не прогнозованих наслідків. Те ж саме можна сказати і про дію стабілізуючих чинників у часі. Як правило, вони спроможні дати позитивний ефект тільки в короткостроковому періоді.

У короткостроковому періоді, в умовах, коли діючі автоматично стабілізатори не можуть забезпечити рівновагу на грошовому ринку, центральний банк може вжити певних заходів з метою нормалізації ситуації на грошовому ринку. В його арсеналі досить широкий спектр дій. Це може бути регулювання за допомогою зміни облікової ставки, операції на відкритому ринку, певна політика щодо норми банківського відсотка та ін.

Рівновага на грошовому ринку певною мірою є умовною, бо вона формується як наслідок постійного її порушення. Реакція на ці порушення і цільові дії центрального банку в напрямку досягнення оптимального співвідношення між попитом на гроші і їх пропозицією стають головним способом реалізації політики монетаризму, а відтак, і забезпечення ефективного функціонування суспільного виробництва і досягнення економічного зростання [16].

Зрівноваження попиту і пропозиції на ринку грошей визначає об'єктивний рівень ставки процента, за якого досягається стабілізація кон'юнктури цього ринку.

Взаємозв'язок між попитом, пропозицією і ціною грошей на цьому ринку реалізується відповідно до загальних закономірностей функціонування ринку: попит на гроші впливає на рівень процента прямо пропорційно, а пропозиція грошей - обернено пропорційно.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГРОШОВОГО РИНКУ

Період стрімкого падіння вартості національних грошей України добре відомий - це болісні роки з кінця 1991 до першої половини 1994, коли інфляція стрімко підвищилась з 240% в 1991р. до 2100 % в 1992 р. і перетворилась на гіперінфляцію в 1993 р. - 10256% на рік. В цей період інструменти грошової політики не працювали, оскільки Національний банк України не міг впливати на стан грошового ринку через відсутність умов використання класичних інструментів регулювання грошового ринку. Ситуація визначалась надзвичайно значними обсягами кредитних емісій, які здійснювались за Постановами Верховної Ради України, що призвело до таких темпів інфляції.

В 1992 році кредитна емісія (за оборотами) склала нечувану за тих часів суму в 1 трлн. крб., яка була спрямована на забезпечення заліків взаємозаборгованості та поповнення обігових коштів підприємств. У 1993 році обсяги кредитної емісії збільшились ще в 30 разів проти 1992 року і становили 30 трлн. крб. Сімдесят відсотків цієї емісії було спрямовано на фінансування підприємств агропромислового комплексу [4].

Саме ці величезні за обсягами кредитні емісії були головною причиною гіперінфляції, поглиблення фінансової кризи та значного знецінення вартості національних грошей. Емісійні кредити в той час надавались за пільговими процентними ставками, які були значно нижче інфляції, що гальмувало використання Національним банком України такого інструменту регулювання як процентна ставка. І тільки з 1994 року обсяги кредитних емісії почали зменшуватись. Це дозволило розпочати запровадження нормальної системи регулювання грошового ринку через систему відповідних інструментів і, таким чином. стабілізувати грошово-кредитний ринок, інфляцію та вартість національних грошей.

Виважена монетарна політика протягом 1996 - 1991 років, спрямована на підтримку купівельної спроможності гривні, стабілізацію фінансових ринків та підтримку банківської системи, сприяла поступовому зниженню темпів інфляції. Значне зниження темпів інфляції розпочалося з лютого 1996 року і надалі набуло стабільного характеру У 1997 році інфляція споживчого ринку склала 10,1 відсоток - це найнижчий рівень за весь період розбудови незалежної держави. Багато в чому така політика сприяли створенню належних умов для можливого економічного зростання в наступні роки, створення середовища довіри для зовнішніх та внутрішніх інвесторів.

Як інструмент регулювання грошового ринку процентна політика Національного банку України почали запроваджуватись фактично з 1994 року. До цього періоду за три попередні роки незалежності облікова ставка змінювалась лише три рази - в період високої інфляції ти гіперінфляції вона адміністративно була підвищена в 1992 році з 80% до 100% та в 1993 році до 240% і була на від'ємному рівні відносно інфляції. Тобто, в період гіперпінфляції реальний рівень встановленої облікової ставки по відношенню до інфляції був значно нижчим, через що вартість національної валюти планомірно підривалась [6].

Активна процентна політика почала проводитися з 1991 року, коли номінальний рівень облікової ставки змінювався у відповідності до коливань інфляції 5 разів - від 140% до 300% річних. Це дозволило вперше вийти на позитивний реальний її рівень по відношенню до інфляції, хоч коливаний і номінальної, і реальної ставки через значні поштовхи інфляції були досить значними (декілька десятків процентних пунктів у місячному обчисленні).

В 1995 році такі відхилення зменшились від +6 до -8, а в 1996 році - в середньому до +3-х процентних пунктів, що свідчило про забезпечення відносно нормальної ринкової вартості національної валюти на внутрішньому ринку та створення адекватних загальноекономічній ситуації умов здійснення кредитної діяльності комерційних банків та суб'єктів господарювання.

Політика у сфері обов'язкового резервування коштів комерційних банків також була спрямована на стабілізацію стану з ліквідністю комерційних банків та поступове зниження їх надлишкової ліквідності.

В умовах значних кредитних емісій перших трьох років існування незалежної держави надлишкова ліквідність банків перетворилась на загрозу вибухового зростання грошової маси та дестабілізації стану на грошово-кредитному ринку. В цих економічних умовах такий інструмент регулювання, як обов'язкове резервування коштів комерційних банків, фактично не міг працювати. Тільки в 1994 році вдалося задіяти цей механізм, коли рівень обов'язкового резервування було поступово підвищено з 10% до 15% [5].

З метою прискорення залучення в обіг коштів, куплених на цільових кредитних аукціонах Національного банку, в 1995 році тимчасово використовувалась 100%-а норма резервування на тимчасово вільні кошти, придбані на цих аукціонах. Це стало стимулювати комерційні банки швидше пускати в обіг придбані кошти на фінансування пріоритетних об'єктів народного господарства.

З кінця 1995 р. почалася практика обов'язкового резервування валютних депозитів. В умовах, що склалися, це було також важливим фактором стабілізації фінансового ринку.

На початку 1997 року загальна норма обов'язкового резервування була знижена з 15% до 11%, що свідчило про стабілізацію грошово-кредитного ринку та додаткове стимулювання кредитної активності комерційних банків.

Надання кредитів комерційним банкам для підтримання їх поточної ліквідності до 1994 року відбувалось переважно опосередковано через надання за рішеннями законодавчих та виконавчих органів централізованих цільових кредитів безпосередньо клієнтам (підприємствам та організаціям). Ці кредити переважно потрапляли неплатоспроможним клієнтам, які підтримувались державою, і в значній мірі не поверталася. В свою чергу це ускладнювало стан з ліквідністю комерційних банків і вимагало нових емісійних кредитів.

Порочне коло надання ризикованих емісійних кредитів неблагонадійним клієнтам було розірвано в 1994 році із запровадженням кредитних аукціонів і з відмовою в 1995 році від кредитування Національним банком України суб'єктів господарювання. В доповнення до цього, були припинено також виділення ресурсів комерційним банкам для кредитування на пільгових умовах, тобто використанням пільгової процентної ставки.

У таких умовах кредитна підтримка підприємств почали здійснюватись через проведення цільових кредитних аукціонів з продажу кредитних ресурсів комерційним банкам для кредитування підприємств, що потребують державне: кредитної підтримки.

З 1996 року суттєво поширилось використання в Україні таких важливих у світовій практиці інструментів регулювання грошово-кредитного ринку, як ломбардне кредитування комерційних банків під заставу державних цінних паперів та угод РЕПО. Можливість запровадження таких інструментів виникла після створення ринку державних цінних паперів [5].

Виходячи з аналізу стану грошово-кредитного ринку за останні три роки, можна зробити висновок, що монетарна політика держави була орієнтована на розширення грошової маси при утриманні визначеного рівня інфляції. Досягалося це шляхом контролю за основними монетарними показниками (чисті зовнішні активи, чисті внутрішні активи, монетарна база, грошова маса).

Одним із головних здобутків політики фінансової стабілізації в грошово-кредитній сфері за ці роки стало випереджаюче зростання грошової маси щодо інфляції, яке дозволило збільшити наповнення економіки платіжними засобами. За 1997 рік при фактичній інфляції 10,1 відсотка грошова маса в номінальному виразі зросла на 34 відсотки, а грошова база - на 44 відсотки [5].

Проте, завдяки виваженій грошово-кредитній політиці, поступове наповнення економіки грошима вперше за останні роки не спричинило цінової реакції на споживчому ринку.

Проведений аналіз дає змогу виділити основні проблеми у сфері фінансово - грошового обігу:

1) криза платежів;

2) відсутність незалежності фінансової системи від впливу міжнародних фінансових організацій;

3) слабкий рівень регулювання цін в ПЕК та на транспорті;

4) недосконала структура платіжних засобів;

5) жорстке обмеження грошової маси, яка перебуває в обігу;

6) цінові дисбаланси, порушення паритету цін між сільськогосподарським виробництвом та промисловістю, тощо;

7) зростання частки тіньового обігу грошей.

Відповідно для стабілізації грошового ринку в Україні дуже важливим є удосконалення немонетарних інструментів грошової стабілізації. Нині це має стати головною турботою уряду, його економічного блоку. Тут є багато позицій, однак зупинимося лише на визначальних.

По-перше, збереження політики бездефіцитного і водночас збалансованого бюджету. У нас немає альтернативи цьому. Бездефіцитний бюджет -- не лише основа стабільності гривні, а й головний інструмент зниження боргового навантаження на економіку.

По-друге, відчутне зниження податкового тягаря. Податкова складова в структурі витрат, а відтак і в ціновій динаміці, залишається надзвичайно високою.

По-третє, створення ефективного антимонопольного конкурентного середовища і насамперед -- подолання свавілля природних монополій, які весь час штучно завищують тарифи. Зазначу, що це найслабше місце у політиці реформ.

По-четверте, детінізація української економіки та ін.

Рада НБУ готова активно співпрацювати насамперед з Міністерством економіки із цих питань. Знову ж таки, йдеться про органічне поєднання інструментарію грошово-кредитної та немонетарної антиінфляційної політики. Реалізація поставлених Президентом України завдань щодо відчутного поглиблення стабільності гривні можлива лише на основі такого комплексного підходу.

Вирішення зазначених вище проблем потребує істотних скоординованих зусиль як урядових установ, так і суб'єктів фондового ринку, а також істотної модернізації законодавчої бази.

Стратегія розвитку фондового ринку в Україні до цього часу визначається Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку України, схваленою Постановою Верховної Ради України від 22.09.95 № 342/95-ВР. Прогресивна на час свого прийняття концепція істотно застаріла і є гальмом на шляху до побудови дійсно сучасного фондового ринку.

Програмою діяльності Кабінету Міністрів України "Назустріч людям" передбачено здійснення низки заходів щодо перетворення фондового ринку на ефективно функціонуючий механізм залучення інвестицій до реального сектору економіки. Найважливішими серед таких заходів представники регулюючих державних органів, і оператори фондового ринку одностайно вважають такі.

У сфері захисту прав інвесторів - Закон України «Про акціонерні товариства», головним завданням якого є захист прав акціонерів. Саме тому цей законопроект викликає серйозний супротив великих акціонерів і менеджменту компаній. Крім того, пропонується розроблення і прийняття Закону України «Про публічні акціонерні компанії», дія якого має поширюватися на новостворені акціонерні товариства, і який створить правове поле для появи публічних компаній і сприятиме формуванню цивілізованого і ліквідного ринку акцій.

У сфері обліку власників цінних паперів головним завданням є розбудова національної депозитарної системи. Обмеження функцій національного депозитарію на сьогодні не дає змога забезпечити належний захист прав інвестора. Тому нагальним є прийняття нової редакції Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні". Основними положеннями цього закону мають бути:

- створення в Україні Центрального депозитарію цінних паперів, який би контролювався державою і був захищений від потрапляння під контроль окремих фінансово-промислових груп та учасників ринку;

- запровадження єдиної системи обліку цінних паперів як у нормативно-правовому, так і в інформаційному та технологічному плані.

- відхід від поділу цінних паперів на такі, що відпущені в документарній або бездокументарній формі [22].

Головною метою грошово-кредитної політики в 2016 році є забезпечення стабільності грошової одиниці України як монетарної передумови збалансованого соціально-економічного розвитку.

Для досягнення цієї мети Національний банк України забезпечить кероване зростання грошової пропозиції відповідно до зростанням реального ВВП та підвищення рівня монетизації економіки, використовуючи інструменти грошово-кредитної політики для регулювання грошового обігу, підтримки рівноваги між попитом і пропозицією на грошовому ринку та розширення фінансових можливостей інноваційно-інвестиційного зростання.

ВИСНОВКИ

В роботі було проведено аналіз сучасних тенденцій у формуванні грошового обігу в Україні та особливостей функціонування сучасних грошових форм.

Готівкова гривня використовується як засіб обігу та платіжний засіб. Вона не використовується як засіб нагромадження скарбів і не виконує функцію світових грошей. Не завжди готівкова гривня виконує функції міри вартості. Вартість багатьох товарів тривалого користування, насамперед нерухомості, учасники ринку вимірюють іншим грошовим знаком -- доларом США. Готівковий долар США використовується населенням України як засіб нагромадження скарбів. Навпаки, готівкова гривня є в основному засобом обігу.

Відносини безготівкової національної валюти України та безготівкового долара США завдяки валютному регулюванню набули форму подвійної валюти. Такі самі відносини пов'язують готівкову гривню і готівковий долар США.

Дослідивши особливості функціонування грошового ринку України та проаналізувавши його основні показники, можна зробити настати висновки:

1. Грошовим ринком звичайно називають особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар. Специфіка грошей як абсолютно ліквідного товару зумовлює істотну специфіку їх переміщення між суб'єктами грошового ринку - а також усіх інструментів та самого механізму функціонування цього ринку.

2. Для вивчення механізму функціонування грошового ринку важливе значення має також його структуризація. Вичленення окремих сегментів ринку можна здійснити за кількома критеріями:

- за видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців;

- за інституційними ознаками грошових потоків;

- за економічним призначенням грошових коштів, що купуються на ринку.

3. За першим критерієм у грошовому ринку можна виділити три сегменти: ринок позичкових зобов'язань, ринок цінних паперів, валютний ринок.

За інституційними ознаками грошових потоків можна виділити такі сектори грошового ринку: фондовий ринок; ринок банківських кредитів; ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ.

За третім критерієм - економічним призначенням купівлі грошей - грошовий ринок поділяють на два сектори: ринок грошей; ринок капіталів.

4. Сьогодні в Україні налічується майже 17 мільйонів акціонерів у 35 тисячах акціонерних товариств, більшість з яких потребують додаткових фінансових ресурсів для здійснення і розвитку своєї діяльності. Продовжується процес перерозподілу корпоративної власності, консолідації акцій в руках стратегічних інвесторів.

5. За станом на 01.01.15 загальний обсяг випусків цінних паперів, зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, становить (за попередніми даними) 109,13 млрд. гри. (з урахуванням скасувань). Загальний обсяг торгів на фондовому ринку України у 2015 році складав 202,96 млрд. гри., що на 94,35 млрд. грн. більше порівняно з 2014 роком.

6. Важливим фактором який впливає на розвиток ринку цінних паперів є створення умов для виконання угод з цінними паперами на організаційно оформленому ринку. Торгівля цінними паперами на організаційно оформленому ринку, підвищує інвестиційну привабливість емітента за рахунок забезпечення його ліквідності та прозорості.

7. Розглядаючи стан Українського фондового ринку стає очевидним ряд проблем, які стримують створення високоліквідного, відкритого, активного ринку капіталів На вирішення цих проблем сконцентрована увага відповідних владних структур.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України “Про банки і банківську діяльінсть” // Відомості Верховної Ради України. - № 5-6. - 2001. - С.30

2. Про Національний банк України. Закон України № 679- ХІV від 20.05.1999 // Законодавчі та нормативні акти з банківської діяльності: Додаток до журналу „Вісник НБУ”. - 2002. - № 5. - С. 45 - 56.

3. Основні засади грошово-кредитної політики на 2006 р. // Затверджено рішенням Ради Національного банку України. - №17. - 2005 р. - 45 с.

4. Андрійчук В., Домрачев В. Взаємодія економік як фактор монетарної політики // Вісник НБУ. - 2002. - № 11. - С. 23 - 26.

5. Балабанов И. Т., Гончарук О. В., Савинская Н. А. Деньги и финансовые институты. - СПб.: Питер, 2000. - 224 с.

6. Берже П. Денежный механизм / Пер. с фр.; Общ. ред. Л. Н. Красавиной. - М.: Прогресс, 2003 - 144 с.

7. Бутук А. И. Экономическая теория. - К.: Основа. - 2000. - 623 с.

8. Влада. Банки. Бізнес: політекономія взаємодії і розвитку: Наукова монографія / За ред. докт. екон. наук, проф. С. К. Реверчука. - К.: Атіка, 2002. - 320 с.

9. Гальчинський А. Макроекономічні та монетарні передумови політики зростання // Вісник НБУ. - 2004. -№ 8. - С. 6 - 8

10. Гальчинський А. Монетарна складова стратегії економічного розвитку // Економіка України. - 2002. - № 7. - С. 4 - 9

11. Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічної теорії: Підручник. - К.: Вища школа, 1995. - 471 с.

12. Гальчинський А. Теорія грошей: Навчальний посібник. - К.: Видавництво Соломії Павличко “Основи', 2001. - 411 с.

13. Геєць В. М. Нестабільність та економічне зростання. - К.: Тіара, 2000.- 134 с.

14. Голодова Ж. Г. Деньги, кредит, банки: Учеб. пособие. - М.: Изд - во РУДН, 2001. - 152 с.

15. Гребеник Н. Особливості інструментів монетарної політики Національного банку України // Вісник НБУ. - 2002. - № 6.- С. 2 - 4

16. Гриценко О. Гроші та грошово - кредитна політика: Навч. посібник. - К.: Основи, 1997. - 180 с.

17. Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пудовкіна та ін..; За заг. Ред.. М. І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2001. - 602 с.

18. Грудзевич Я. В. Законодавче забезпечення незалежності Національного банку // Фінанси України. - 2003. -№ 5. - С. 106 - 110

19. Демківський А.В. Гроші та кредит. - К: Дакор., К.: Вира-Р., 2003. - 528 с.

20. Деньги. Кредит. Банки. Ценные бумаги. Практикум: Учеб. пособ. для вузов / Под. ред. проф. Е. Ф. Жуков. - М.: ЮНИТИ - ДАНА, 2001.- 310 с.

21. Дзюблюк О. Генезис функцій центрального банку в ринкових умовах господарювання // Вісник НБУ. - 2002. - № 7. - С. 18 - 23

22. Дзюблюк О. Деякі аспекти грошово-кредитного регулювання економіки // Економіка України. - 2000. - № 12. - С. 52-57

23. Дзюблюк О. Оптимізація передавального механізму грошово-кредитної політики центрального банку // Вісник НБУ. - 2003. - № 1. -
С. 32 - 37.

24. Долан Дж. Э., Кэмпбелл К. Д., Кэмпбелл Р. Д. Деньги, банковское дело и денежно - кредитная политика. - Л.: Профико, 1991. - 359 с.

25. Драчук Ю.В. Формування попиту на гроші в умовах перехідної економіки // Фінанси України. - 1999. - № 9. - С.14-18

26. Ковальчук Т., Іванов Є. Теорія грошового обігу і сучасний монетаризм // Банківська справа. - 1998. - № 5. - С.3.

27. Лагутін В. Монетарна політика та державні фінанси // Економіка України. - 2002. - № 7. - С. 10 - 16

28. Сас Б. Незалежність центрального банку // Банківська справа. - 2001. - № 6. - С. 21.

29. Токмалова І.В. Краснова В.Г. Сутність і структура фінансового ринку // Фінанси України. - 2001. - № 12. - С.20-25

30. Шаповалова М., Єрліна Т. Становлення монетарної та фіскальної політики // Вісник НБУ. - 2004. - № 10. - С. 7 - 10.

Размещено на Allbest.ru