Засади функціонування міжнародних фінансів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Найхарактернішою рисою міжнародних фінансів є те, що вони призначені ефективно обслуговувати міждержавний рух товарів та послуг і перерозподіл грошового капіталу між конкуруючими агентами світового ринку. Вони ж вчасно подають сигнали про стан світової фінансової кон'юнктури, які служать певними орієнтирами для швидкого прийняття адекватних рішень суб'єктами міжнародних фінансів.

Особливу актуальність своєчасного реагування на зміни міжнародної фінансової кон'юнктури підкреслили події, пов'язані з серією валютно-фінансових обвалів (азійська криза 1998 р., події в Росії, згодом в Україні та інших країнах СНД). Саме в цей час гостро постала проблема необхідності більш чіткого регулювання міжнародних фінансів з метою їх стабілізації. Така необхідність стає особливо актуальною в умовах глобалізації міжнародних фінансових ринків.

Глобалізація -- складна і багатоаспектна проблема, за якою стоїть багато реальних явищ і процесів, а також проблем, які зачіпають все людство. Сьогодні міжнародний фінансовий капітал може вільно, без будь-яких перешкод переміщуватися з внутрішнього на світовий фінансовий ринок і навпаки. Завдяки новітнім технологічним інноваціям у сфері міжнародних фінансів у світі сформувалися грандіозні потоки "гарячих" грошей, які шукають свого над прибуткового застосування і які сьогодні можуть бути миттєво переказані натисканням на клавіатуру комп'ютера з одного регіону в інший, з однієї валюти в іншу, чим здатні розладнати валютно-фінансову систему будь-якої країни, навіть найрозвиненішої.

Природа фінансової глобалізації досліджується у роботах таких видатних вітчизняних і зарубіжних дослідників як В. Базилевич, Б. Бернанке, О. Білоус, О. Василик, Т. Вахненко, А. Гальчинський, В. Геєць, А. Грінспен, Г. Капріо, Д. Клінгебіел, В. Кочетков, А. Крокет, А. Ламфолуссі, Р. Левайн, Д. Лукяненко, І. Лютий, Ф. Мішкін В. Міщенко, А. Павленко, Л. Примостка, Дж. Сорос, Д. Стігліц, Д. Тобін, Г. Фішер та інші. Однак, поза межами академічних досліджень довгий час залишалися питання пов'язані з розвитком фінансової глобалізації у посткризовому періоді.

Об'єктивний процес глобалізації економічного життя ,виявом якого є зростання обсягів світової торгівлі та руху капіталів , посилює значення міжнародних валютно-фінансових і грошово-кредитних відносин ,водночас загострюючи проблему зовнішнього фінансування суб'єктів системи світового господарства.

Метою написання даної курсової роботи є розкриття економічної сутності міжнародних фінансів , вивчення міжнародного фінансового ринку , міжнародних фінансових організацій, та інституцій , а також функції та мету їх діяльності. Адже знання теоретичних та практичних засад функціонування міжнародних фінансів є необхідними для кожного молодого спеціаліста.

Завданням курсової роботи є:

- висвітлення теоретичних аспектів політики в галузі міжнародних фінансів;

- дослідження сучасної політики України в галузі міжнародних фінансів;

- розгляд напрямків вдосконалення політики України в галузі міжнародних фінансів.

Об'єктом дослідження є сукупність економічних відносин, що виникають між суб'єктами з різних країн.

Предметом дослідження є міжнародні фінанси та їх місце у розвитку фінансової системи.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ У СТРУКТУРІ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ

1.1 СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІЇ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ

економічний міжнародний фінанси політика

Фінанси за своєю економічною природою виражають складну ієрархічну структуру, цілісність якої визначає субординацію окремих фінансових відносин і категорій, що відображають її багатоаспектну сутність. Обслуговуючи насамперед систему економічних взаємозв'язків як спосіб господарювання з властивими йому відносинами, формами й методами впливу на процес виробництва, розподілу і споживання, фінанси в ринкових відносинах є основою господарського механізму, що зумовлює економічні процеси як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Міжнародні фінанси -- одна з основних форм міжнародних економічних відносин, функціонування і розвиток яких пов'язані з існуванням та обслуговуванням усього комплексу міжнародних зв'язків.

Сучасне розуміння сутності міжнародних фінансів значно ширше, ніж розгляд лише міжнародних валютно-фінансових відносин чи функціонального призначення міжнародних фінансових інституцій або міжнародного перерозподілу фінансових ресурсів через світовий фінансовий ринок. Це визначає необхідність інтегрованого підходу до висвітлення цього питання, основу якого становить аналіз взаємодії багатьох елементів світової фінансової архітектури, які прямо чи опосередковано пов'язані з рухом глобальних валютно-фінансових потоків. Логіка викладу передбачає з'ясування сутності міжнародних фінансів як багатоаспектного поняття, розкриття основних категорій міжнародних фінансів, перехід від загальних питань концептуального характеру до конкретних механізмів і технологій вироблення й прийняття раціональних фінансових, економічних і політичних рішень на глобальному рівні.

Міжнародні фінанси охоплюють міждержавні та транснаціональні фінансові відносини, для яких характерний іноземний елемент. До того ж міжнародні фінанси є не лише результатом відносин держав як цілісних блоків. Вони передбачають співпрацю з метою раціонального розміщення внутрішніх ресурсів для вироблення й прийняття раціональних зовнішньоекономічних і політичних рішень. Міжнародні фінанси обслуговують, по-перше, економічні зв'язки між резидентами різних країн; по-друге, відносини країн світу з міжнародними та регіональними організаціями (ООН, ЄС); по-третє, операції урядів та резидентів різних країн на міжнародних фінансових ринках.

Таким чином, світові фінанси реалізуються у двох діалектичних формах: національно-державні й міжнародні фінанси. При цьому національно-державні фінанси завжди є складовою світових фінансів, проте не завжди елементом міжнародних фінансів. Хоч національно-державна форма є первинною щодо міжнародної, останню можна розглядати як вищу, більш досконалу й найбільш динамічно зростаючу. Динамізм саме цієї складової світової економіки і світових фінансів надає глобальних ознак усьому сучасному світовому господарству.

У цьому сенсі слід підкреслити, що міжнародні фінанси є самостійною економічною категорією, яка, будучи невід'ємною складовою фінансів у широкому розумінні, характеризується ознаками, притаманними фінансам в цілому, але одночасно має свої особливості, які вирізняють її як особливу систему фінансових відносин. Міжнародні фінанси мають як видиму зовнішню форму вияву, так і внутрішній економічний зміст. Розкриваючи внутрішню змістову сторону міжнародних фінансів, зазначимо, що це є надзвичайно складна і багатоаспектна економічна категорія. Як економічна категорія міжнародні фінанси -- сукупність відносин, опосередкованих рухом валютно-фінансових потоків, що виникають у зв'язку з перерозподілом фінансових ресурсів і капіталу в системі світового господарства через дію ринкового і неринкового механізмів.

Міжнародні фінансові відносини є досить складною і розгалуженою системою руху валютно-фінансових потоків, які можна згрупувати за такими напрямами:

-- взаємовідносини між суб'єктами господарювання різних країн;

-- взаємовідносини держави з юридичними і фізичними особами інших країн;

-- взаємовідносини держави з урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями;

-- взаємовідносини держави і суб'єктів господарювання з міжнародними фінансовими інституціями.

Від налагодженості цих відносин значною мірою залежить узгодження індивідуальних, корпоративних, національно-державних, регіональних та глобальних інтересів задоволення спільних потреб як на регіональному, міжнародному, так і глобальному рівнях.[3. ст. 189]

Видимою зовнішньою формою вияву міжнародних фінансів є розгалужена система руху валютно-фінансових потоків, що виникають між суб'єктами фінансових відносин на міжнародному і глобальному рівнях. Фінансові ресурси і капітал нерівномірно розподілені у світовому масштабі між власниками -- приватними особами, фірмами, транснаціональними банками і корпораціями, міжнародними організаціями і міжнародними фінансовими інституціями, державами. Це приводить до постійного руху грошових і фінансових потоків у системі світового господарства між його суб'єктами. Частина фінансових ресурсів опосередковує міжнародний економічний обмін товарами і послугами, формуючи міжнародні валютно-розрахункові відносини. Відтак виникають відносини обміну, пов'язані з міжнародною торгівлею та опосередковані рухом грошових, а точніше валютних, потоків, оскільки у системі світового господарства і міжнародних відносин торгівля товарами, послугами і факторами виробництва здійснюється опосередковано через обмін іноземних валют. Вони характеризують валютні надходження та валютні платежі, які відображаються у торговельному балансі, стан якого характеризує відносини обміну та якісну сторону міжнародних грошових потоків. Позитивне сальдо відображає перевищення валютних надходжень над платежами, що є передумовою стабільності національної валюти, і навпаки. Інша частина фінансових ресурсів і капіталу не пов'язана безпосередньо з міжнародною торгівлею реальними активами й відносинами обміну, і в процесі свого перерозподілу між суб'єктами світової економіки створює суто міжнародний рух капіталу. При цьому перерозподіл фінансових ресурсів і капіталу в системі світового господарства відбувається через дію ринкового й неринкового механізмів. Найбільша частка фінансових активів купується і продається на глобальному (світовому) фінансовому ринку (світових ринках капіталів), частина -- набуває форми офіційної міжнародної фінансової допомоги, ще частина потрапляє у золотовалютні резерви. Таким чином, відносини перерозподілу виникають у процесі формування і використання централізованих грошових фондів світових та регіональних міжнародних організацій і фінансових інституцій, а також у процесі перерозподілу фінансових активів на світовому фінансовому ринку, що є глобальною системою акумулювання тимчасово вільних фінансових ресурсів і капіталу та надання їх позичальникам, якими найчастіше є країни-реципієнти. [8. ст. 55]

З інституційного погляду, міжнародні фінанси -- сукупність банків, валютних та фондових бірж, міжнародних фінансових інституцій, регіональних фінансово-кредитних установ, міжнародних та регіональних економічних організацій і об'єднань, через які здійснюється рух світових фінансових потоків.

Міжнародні фінанси, як і будь-яка інша економічна категорія, виконують певні функції. Функції міжнародних фінансів -- зовнішній вияв їхньої внутрішньої сутності, що розкриває їх функціональне суспільне призначення у системі міжнародних економічних відносин та у розвитку світового фінансового середовища. Передусім слід підкреслити, що міжнародні фінанси є самостійною економічною категорією. їх функціонування й еволюція зумовлені розвитком усієї системи фінансових категорій. Міжнародні фінанси як логічне продовження і розвиток більш загальної категорії "фінанси", характеризуються функціями, притаманними фінансам у цілому (нагадаємо фінанси виконують розподільну і контрольну функції), але одночасно мають свої особливості.

Сутність міжнародних фінансів як економічної категорії реалізується через перерозподільну, контрольну і регулюючо-координуючу функції. Зміст цих функцій, сфера та об'єкт їх дії характеризують специфіку міжнародних фінансів як економічної категорії. Через механізм міжнародних фінансів здійснюється перерозподіл фінансових ресурсів і капіталу між різними суб'єктами міжнародних економічних відносин. При цьому перерозподіл фінансових ресурсів і капіталу в системі міжнародних фінансових відносин визначається як об'єктивними закономірностями (капітал орієнтується на високу норму прибутковості, низький рівень ризикованості фінансових трансакцій, дію закон)' пропорційного розвитку), так і політикою суб'єктів міжнародних відносин. Відтак об'єктивною основою становлення і розвитку міжнародних фінансів є закономірності міжнародного кругообігу функціонуючого капіталу: на одному його полюсі виникають тимчасово вільні кошти, а на іншому -- постійно з'являється попит на них. Іншими словами, джерела фінансових ресурсів зосереджені в країнах-донорах, до яких належать розвинуті економіки: саме в цих країнах акумулюється переважний обсяг фінансових ресурсів світу, їм належать найбільші розміри квот у фондах міжнародних організацій, що призначені для надання фінансової допомоги (такі фонди формуються в основному за рахунок внесків урядів країн-донорів); найбільша частка світових золотовалютних резервів є власністю приватних осіб, компаній, організацій та урядів розвинутих країн світу. Відтак розвинутий світ постійно шукає вигідні сфери вкладення заощаджень і намагається максимально диверсифікувати їх. З іншого боку, країни, традиційно зараховані до категорії "ринків, що внормовуються'', об'єднує характерна риса -- вони відчувають гостру нестачу припливів довгострокових інвестицій. І саме сфера міжнародних фінансів дає змогу і розвинутим країнам, і тим, що розвиваються, задовольнити певною мірою свої об'єктивні потреби та економічні інтереси. При цьому інтереси суб'єктів міжнародних відносин та об'єктивні закономірності можуть як збігатися, так і суперечити один одному.[4. ст. 99]

Фінанси на рівні кожної держави об'єктивно виконують контрольну функцію, сутність якої полягає в тому, що фінанси -- не лише інструмент розподілу і перерозподілу, але й інструмент контролю за діяльністю суб'єктів обмінно-розподільних відносин. Рух грошових потоків відображає обмін, розподіл і перерозподіл вартості, тому об'єктивно вимагає контролю. У процесі фінансових взаємовідносин різні суб'єкти контролюють один одного. Саме така підконтрольність забезпечує збереження фінансових ресурсів та формування доходів на законній основі.

Зважаючи на те, що за визначенням Дж. Менвіла Херріса міжнародні фінанси --- економічна сукупність часу і невизначеності щодо рішень, які стосуються декількох різних країн з урахуванням того, що кожна суверенна держава має власну валюту, закони бізнесу і політичні системи, то контрольна функція фінансів у цьому випадку є свого роду інтегрованим поняттям, що передбачає:

-- валютний контроль (забезпечення дотримання валютного законодавства, недопущення незаконного відпливу ("втечі") капіталу, контроль за валютними позиціями банків, обов'язкове декларування зарубіжних авуарів і т. ін.);

-- митний контроль (процедури з попередження та виявлення порушення митних правил, а також контроль за правомірністю застосування тарифних і нетарифних правил та механізмів захисту національних економічних інтересів в умовах лібералізації світової торгівлі товарами і послугами);

-- податковий контроль (здійснення ефективного і дієвого контролю за дотриманням податкового законодавства у сфері міжнародних відносин, уникнення випадків незаконного ухилення від сплати податків);

-- адміністративний контроль (встановлення валютних обмежень: ліцензування валютних операцій (є навіть повна заборона певних валютних операцій), обов'язкові повернення та продаж валютної виручки чи її частини експортерами-резидентами через центральний чи уповноважений банк, який має валютну ліцензію, обмеження на продаж іноземної валюти імпортерам, обмеження строків платежів за експортом та імпортом товарів і строків надходження імпортних товарів у разі здійснення попередньої оплати);

-- інституційний контроль у сфері міжнародних фінансових відносин (контроль з боку міжнародних інституцій: Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Група з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням "брудних грошей" (ФАТФ), Базельський комітет банківського нагляду, Європейський центральний банк, міжнародні банки тощо).

Міжнародні фінанси -- досить розгалужена структура з множинністю державних, приватних і власне міжнародних елементів, які є повноцінними учасниками глобального економічного простору. Сучасну систему світового господарства вирізняє розгалужений регулятивний механізм, що охоплює і сферу фінансових перерозподільних процесів. Цей механізм забезпечує координацію зусиль світової спільноти щодо регулювання міжнародних фінансових відносин, а отже, міжнародних валютно-фінансових потоків як приватного, так і офіційного походження. Тому без перебільшення можна стверджувати, що окрім перерозподільної і контрольної, міжнародні фінанси виконують регулюючо-координуючу функцію. Практична реалізація цієї функції полягає у прийнятті узгоджених рішень щодо міжнародних фінансів, розробленні поточної та стратегічної міжнародної фінансової політики. Тим паче, що міжнародна фінансова сфера залишається найбільш вразливою підсистемою світового господарства внаслідок невпорядкованої міграції "летючих" капіталів, офшоризації та тінізації фінансових ресурсів, зростання обсягів спекулятивних операцій, слабкої інституційної спроможності регулятивних механізмів. Саме тому у світлі недавніх фінансових криз увага до цієї функції міжнародних фінансів значно посилилася. [20.ст 345]

Отже, міжнародні фінанси є багаторівневою, проте ще ієрархічно невпорядкованою, системою, яка водночас характеризується певною органічною цілісністю, взаємопов'язаністю складових та структурною єдністю функціональних елементів.

1.2 СФЕРИ ТА ЛАНКИ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ

Сфера міжнародних фінансів включає дві ланки: фінанси міжнародних організацій та фінанси міжнародних фінансових інституцій. Фінансова діяльність міжнародних організацій пов'язана з формуванням та використанням їх бюджетних та цільових коштів.

До провідних міжнародних організацій відносяться Організація Об'єднаних Націй та Європейський Союз.

Бюджет Організації Об'єднаних Націй формується за рахунок внесків країн, що входять до її складу. Видатки бюджету Організації Об'єднаних Націй плануються в розрізі окремих підрозділів та організацій. Крім того, виділяються кошти на окремі програми та адміністративні і накладні витрати. Фінансування з бюджету Організації Об'єднаних Націй окремих країн здійснюється не у вигляді прямого виділення коштів, а через реалізацію на їх територію відповідних програм. [4. ст. 407]

Бюджет Європейського Союзу формується за рахунок надходжень від країн Союзу. Специфікою цього бюджету є наявність власних доходів. Бюджет Європейського Союзу розробляється Європейською комісією і затверджується Європейським парламентом. Видатки бюджету плануються на фінансування сільського господарства, наукових досліджень, освіти, структурних перетворень в економіці країн Союзу, зовнішньої діяльності та надання технічної і гуманітарної допомоги.

Міжнародні фінансові інституції поділяються на всесвітні і регіональні. До всесвітніх фінансових інституцій належать Міжнародний валютний фонд, група світового банку та банк міжнародних розрахунків. Регіональні фінансові інституції створюються за континентальною ознакою: Європейський банк реконструкції та розвитку, Міжамериканський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку та ін.

Діяльність цих організацій сприяє стабільності національних та світової валютних систем, надійності міжнародних економічних відносин та забезпечує сталий економічний розвиток.

Таким чином, міжнародні фінанси - це фонди фінансових ресурсів, які утворилися на основі розвитку міжнародних економічних відносин і використовуються для забезпечення безперервності суспільного відтворення на світовому рівні та задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення.

Сфера фінансового ринку охоплює ланки, які за формою фінансових ресурсів поділяються на ринок грошей, ринок кредитних ресурсів, ринок цінних паперів, ринок дорогоцінних металів і каменів, страховий ринок, валютний ринок.

Грошовий ринок обслуговує короткострокові депозитно-позикові операції терміном до одного року, рух обігових коштів підприємств та організацій, короткострокових боргових зобов'язань банків, установ, громадських організацій, держави, населення та сферу, де їх можна купити. Придбання грошей здійснюється тільки у тимчасове користування. Товаром на цьому ринку є гроші, а їх ціною - проценти за кредит.

Кредитний ринок формує попит і пропонування на середньостроковий та довгостроковий позичковий капітал. Крім того, він забезпечує нагромадження, рух, розподіл і перерозподіл позичкового капіталу між сферами економіки.

Ринок цінних паперів належить до сфери ринкових відносин, де об'єктом операцій є цінні папери. Інструментами ринку цінних паперів є акції, облігації, векселі, сертифікати та комерційні папери.

Розрізняють первинний та вторинний ринки цінних паперів. Акціонерні товариства випускають в обіг цінні папери, надавши оголошення про емісію. Торгівля ними відбувається між емітентами та інвесторами і фінансовими посередниками. Вторинний ринок здійснює операції з перепродажу цінних паперів між інвесторами і фінансовими посередниками.

Ринок дорогоцінних металів і каменів включає світові центри, де відбувається їх регулярна купівля і продаж. Вони представлені об'єднаннями банків, спеціалізованих фірм по їх торгівлі і виготовленню.

Страховий ринок - це сфера, де об'єктом купівлі і продажу є страхова послуга. Основними сегментами цього ринку є страхування життя, майна, відповідальності і ризиків.

Валютний ринок є сферою, де здійснюється купівля та продаж іноземної валюти на основі попиту і пропонування. Крім того, на валютному ринку здійснюються операції зовнішньої торгівлі, надання фінансових послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які потребують обміну і використання іноземних валют.

Отже, фінансовий ринок - це узагальнена назва ринків, де проявляється попит і пропонування на різні фінансові активи та послуги. Фінансовий ринок є системою самостійних окремих ринків, у кожному із яких виокремлюються ринки конкретних видів фінансових активів.

Фінансові ринки класифікують за різними ознаками. За загальною сегментацією фінансові ринки поділяють на первинні та вторинні; ризикові та без ризикові, місцеві, регіональні, міжнародні та світові. За ступенем організованості фінансові ринки поділяють на організований, що функціонує за певними правилами які встановлюють спеціальні фінансові установи, банки, ломбарди, фінансові біржі; неорганізований, що є сферою купівлі-продажу фінансових активів через інші фінансові інститути, фізичних та юридичних осіб.[11. ст. 38]

Певні сегменти фінансового ринку поділяють на біржовий та позабіржовий. За принципом повернення розрізняють фінансові ринки боргових зобов'язань і інструментів власності; за формою організації - організаційні і розподільні.

До сфери страхування входить соціальне страхування, майнове страхування, особисте страхування, страхування фінансових ризиків, страхування відповідальності.

Соціальне страхування - включає комплекс законодавчо закріплених соціальних норм, який надається відповідними державними позабюджетними фондами застрахованим особам у разі їх виходу на пенсію, тимчасової непрацездатності, безробіття, професійного захворювання та нещасного випадку на виробництві.

Майнове страхування. Його об'єктом є майно юридичних і фізичних осіб: будівлі, домашнє майно, транспортні засоби.

Особисте страхування - об'єктами виступають життя та здоров'я громадян. Видами особистого страхування виступають життя, здоров'я, страхування дітей, весільне страхування та ін.

Страхування фінансових ризиків: об'єктом цього страхування є недоотриманий прибуток чи збитки, що мали місце у процесі здійснення господарських, або фінансових операцій, яким притаманний ризик.

Страхування відповідальності: об'єктом є зобов'язання застрахованої особи виплатити відшкодування за завдані збитки третім особам. Найпоширенішим видом є страхування громадської відповідальності, відповідальність водіїв автотранспортних засобів.

Крім того, об'єктом страхування може бути професійна відповідальність для осіб окремих професій, які своїми діями можуть спричинити збитки своїм клієнтам.

1.3 РОЛЬ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ У РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ

Ефективність організації фінансів та прагматизм реалізації фінансових відносин і фінансової політики у державі залежать насамперед від оптимальної побудови та дієздатності фінансової системи.

У складі фінансової системи України виділяють такі основні сфери фінансових відносин: фінанси держави (у тому числі за рівнями органів державної влади й управління -- державні і місцеві фінанси), фінанси суб'єктів господарювання, фінанси домогосподарств, фінансовий ринок і міжнародні фінанси. Кожна з цих сфер фінансових відносин характеризується специфічними рисами і має певне функціональне призначення.

Міжнародні фінанси є інтегрованою сферою фінансової системи України. Процеси регіоналізації та глобалізації з різною інтенсивністю впливають на національні фінансові системи держав, різних за рівнем соціально-економічного розвитку, суспільного добробуту та зайнятості, за політичним та економічним устроєм. У свою чергу економічний та фінансовий потенціали національних держав впливають на світове господарство.

Світове господарство -- складна, структурована, ієрархічна система, що включає систему ринків (інформаційний, товарний, фінансовий, робочої сили), систему міжнародних відносин, інтернаціоналізацію господарського механізму та міжнародну конкуренцію. Світове господарство пройшло тривалий шлях розвитку: від обміну товарів та переказу грошових коштів до нинішньої чіткої системи міжнародних виробничих зв'язків, системи ринків, насамперед потужного міжнародного фінансового ринку, масштабних фінансових та грошових потоків, формування транснаціональної економічної власності, зростання мобільності чинників виробництва.

Поєднання міжнародного фінансового та інформаційного ринків стало передумовою формування єдиного глобального фінансового простору, змінило відносну цінність ресурсів, надавши пріоритет фінансам та інформації, вплинуло на структуру розподілу власності, співвідношення державного та корпоративного управління, суспільного та індивідуального вибору.

В умовах глобалізації подальший розвиток фінансової системи України можливий тільки на основі інтеграційних процесів. За роки незалежності у сфері інтеграції України в міжнародну фінансову систему зроблено чимало. Взаємодія українських громадян, приватних підприємців, фірм, корпорацій, державних закладів з іншими країнами набула бурхливого розвитку, що зумовило потребу в активізації міжнародних валютно-фінансових відносин. Україна стала членом головних міжнародних фінансових інституцій -- Міжнародного валютного фонду і Міжнародного банку реконструкції і розвитку, інтегрувалася у міжнародну платіжну систему. Створено дієву систему валютного регулювання з використанням ринкових механізмів курсоутворення. Важливим напрямом інтеграційних процесів став вихід на світові фінансові ринки. [23. ст. 298]

Ефективна участь України у світових економічних процесах вимагає посилення відкритості національної економіки. До цього, зокрема, спонукають вступ України до СОТ, розширення ЄС, інтеграційні процеси на пострадянському просторі, динаміка кон'юнктури світових ринків та посилення конкурентного тиску на традиційних ринках українського експорту.

Все це доводить, що концепція реформування фінансової системи держави без урахування впливу міжнародних фінансів в умовах глобалізації є необгрунтованою і неповною.

Трансформаційні процеси в Україні вимагають чіткої координації дій в усіх сферах та ланках фінансової системи, що є концептуальною основою нової моделі економічного і соціального розвитку держави. Ця модель має поєднати постійне підвищення добробуту нації і кожного громадянина та становлення в Україні конкурентоспроможної національної економіки, яка була б органічно включена в глобальні економічні процеси і посіла в них гідне місце.

Отже, фінансова система -- не просто набір окремих взаємопов'язаних елементів" а надзвичайно складна за внутрішньою будовою фінансова архітектура, від ефективності побудови якої залежить можливість збалансування інтересів і суперечностей, узгодження прагматизму фінансової політики з раціональністю економіки.

РОЗДІЛ 2. СТАН ТА ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

2.1 АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ РОЗВИТКУ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ

Світова фінансова система - це сукупність окремих найбільш інтегрованих сфер і ланок національних фінансових систем, функціональних форм організації валютних відносин та світових фінансових організацій, що забезпечує наднаціональне регулювання з метою підвищення стійкості світових фінансових ринків, ринків національних валют на основі принципів і механізмів ринкового і поза ринкового розподілу й перерозподілу світових фінансових ресурсів і капіталу. Регулювання міжнародної фінансової системи здійснюється створеними на основі міждержавних угод міжнародними валютно-кредитними та фінансовими організаціями - Міжнародний валютний фонд, Банк міжнародних розрахунків, Світовий банк, Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна агенція з інвестиційних гарантій, Організація економічного співробітництва та розвитку, регіональні банки реконструкції та розвитку, валютно-кредитні й фінансові організації.

Міжнародна фінансова система є провідником фінансових ресурсів у транзакціях між країнами світу, що відбуваються у формі грошових потоків, а також акумулює та перерозподіляє міжнародні фінансові ресурси, що є грошовими та капітальними активами як наслідок світової торгівлі й інших видів перерозподілу коштів у міжнародних економічних відносинах. Та частина коштів, що обслуговує міжнародний обмін товарів та послуг, виконує функції засобів платежу і засобів обігу, інша частина коштів є фінансовим капіталом, що дає змогу власникам отримувати додаткову вартість. [24. ст. 296]

Глобалізація фінансової системи охоплює інтернаціоналізацію трьох складових: внутрішніх валют; банківської справи; ринку капіталу.

Фінансова глобалізація, з одного боку, дає змогу країнам отримати більше потрібних їм ресурсів грошей та капіталу, а корпораціям - здобути додаткові прибутки від ефективного інвестування вільних ресурсів. З іншого боку, вона приховує потенційну небезпеку збільшення глобальної фінансової нестабільності, а, отже, значних втрат для всіх суб'єктів, що оперують у глобальному фінансовому середовищі.

До чинників фінансової глобалізації відносяться:

1. інтернаціоналізація господарського життя, інтенсифікація економічних зв'язків між країнами, національними компаніями та активізація міжнародного виробництва ТНК;

2. взаємопроникнення національних ринків позичкових капіталів;

3. зростання обсягу міжнародних банківських операцій, створення всесвітньої мережі філій транснаціональних банків;

4. комп'ютеризація фінансової сфери, динамічний прогрес у телекомунікаційних мережах, що призвело до зниження вартості виконання міжнародних трансакцій;

5. лібералізація міжнародних валютно-кредитних відносин та фінансових ринків;

6. фінансова конкуренція між країнами;

7. дерегулювання ринків капіталу;

8. посилена інтеграція національних ринків грошей та капіталу, зменшення бар'єрів між внутрішніми та міжнародними фінансовими ринками.

Однак слід зазначити і негативний вплив фінансової глобалізації на міжнародну фінансову систему, який проявляється у руйнації ізольованості національних ринків і породженні складних взаємозв'язків різних сегментів єдиної світової фінансової системи; ослабленні і без того слабких валют нерозвинутих країн; у посиленні розриву розвитку між країнами, соціальної диференціації населення за регіонами. Крім того, фінансова глобалізація стимулює функціонування фіктивного капіталу, заохочує спекулятивні операції на міжнародних фондових ринках і посилює диспропорції світової фінансової системи.

З метою визначення подальших шляхів розвитку світової фінансової системи на даному етапі розвитку світової економіки, необхідно виявлення й дослідження її структурних проблем.

Структурними проблемами світової фінансової системи є:

Ш дерегулювання ринку капіталу призводить до труднощів пристосування до нових, виключно жорстких економічних умов;

Ш наявність розриву між здібностями праці і капіталу;

Ш діяльність ТНК призводить до уповільнення темпів зростання безробіття в материнській країні. Для приймаючої країни загроза полягає в тому, що держава втрачає контроль над природними та іншими національними ресурсами. Між ТНК і національними державами виникають суперечності також через прагнень ТНК ухилятися від оподаткування;

Ш збільшується залежність урядів від світового фінансового ринку, оскільки глобалізація світової економіки робить неможливим проведення закритої національної політики в жодній країні світу;

Ш криза боргів країн, що розвиваються призводить до диспропорцій у перерозподіл ресурсів;

Ш фондовий ринок переоцінений;

Ш валютні спекулянти, розпоряджаючись масштабними фінансовими фондами, опиняються в ситуації, що дозволяє їм впливати на курси валют інших країн через вкладення і вилучення капіталів, що призводить до залежності держав від валютного ринку.

Сильна валюта виграє від лібералізації: з'являються нові сфери її використання, стає можливим наявність негативного платіжного балансу. Слабка валюта програє: курс стає залежним від надходження в країну іноземної валюти, вступає в нерівну боротьбу з нею не тільки у сфері зовнішньоекономічної діяльності, але й у сфері внутрішніх розрахунків, що призводить до негативних наслідків доларизації економіки. Такий стан справ призводить до посилення "валютного націоналізму". Прикладом є експорт інфляції з розвинених країн, до країн що розвиваються. [23. ст. 69]

Це дає підставу виділити такі тенденції розвитку світової фінансової системи в умовах глобалізації: посилення інтеграційних процесів. З метою скасування привілейованого становища долара в якості інструменту міжнародної ліквідності, країни об'єднуються в інтеграційні угрупування; нова світова інфраструктура. Оскільки ТНК управляють товарними, виробничими, інформаційними потоками, то в майбутньому це дозволить знизити значущість фінансових потоків; заміна міжнародного розрахункового механізму. Механізм, що спирається на національну валюту однієї країни - США, перестав відповідати потребам сучасного світового господарства.

На національному рівні в умовах глобалізації країнам необхідний захист однорідності економічного простору і зміцнення національної валюти.

Структура світової фінансової системи далека від досконалості і необхідні відповідні її коригування, визначення перспектив подальшого розвитку світової фінансової системи виходить з її структурних проблем. Виділені тенденції спрямовані на коригування перерахованих структурних проблем і можуть бути покладені в основу прийняття рішень суб'єктами світової фінансової системи.

Аналіз міжнародної економічної діяльності України за 2001-2012 рр. засвідчує поступове зростання питомої ваги фінансових послуг у структурі “невидимої торгівлі” рахунку поточних операцій платіжного балансу країни. Так, експорт страхових послуг резидентами зріс від 6 млн дол. США у 2001 р. до 54 млн дол. США у 2012 р. експорт фінансових послуг зріс відповідно з 18 до 249 млн дол. США. Однак таке зростання є несуттєвим з огляду, по-перше, на від'ємне сальдо торгівлі даними послугами упродовж всього періоду дослідження: - 75 млн дол. США за страховими послугами в 2012 р. та - 697 млн дол. США за фінансовими послугами. По-друге, в загальному обсязі експорту послуг України страхові та фінансові становлять усього 1,5%, в імпорті - 7,6%. Отже, незважаючи на формування інституційних засад функціонування фінансового ринку в Україні за час ринкової трансформації, зростання кількості фінансових посередників, їх діяльність не набула достатнього рівня конкурентоспроможності для впевненого виходу на зовнішній ринок. Україна залишається нетто-імпортером фінансових та страхових послуг.

Суттєве значення для оцінки впливу глобалізації на економіку країни та її фінансову інфраструктуру має аналіз динаміки іноземних інвестицій, передусім прямих. За весь період незалежності в економіку України було вкладено 54,5 млрд дол. США (на 1 січня 2013 р.) При цьому обсяг валового зовнішнього боргу країни становив 135,0 млрд дол. США, що в 2,5 раза більше за обсяг прямого іноземного інвестування. Показово, що в 2012 р., вперше за період дослідження, так званий “міграційний капітал”, обсяг грошових переказів мігрантів із-за кордону, перевищив чисте сальдо прямих іноземних інвестицій у країну (7,5 та 6,6 млрд дол. США), що є свідченням низької якості інвестиційного клімату в Україні та недовіри зовнішніх інвесторів до економічних перспектив країни.

Приріст реального валового внутрішнього продукту України (ВВП) за 2013 р. становив 0,0%. Номінальний ВВП у 2013 р. дорівнював 1 454,9 млрд грн і порівняно з 2012 р. збільшився на 3,1%. У 2013 р. платіжний баланс України було сформовано з профіцитом 2,0 млрд грн дол. США на відміну від 2012 р., коли дефіцит становив 4,2 млрд дол. США. У 2013 р. експорт товарів скоротився на 7,5% - до 65,0 млрд дол. США через зниження зовнішнього попиту та несприятливу цінову кон'юктуру на світових товарних ринках. Імпорт товарів знизився у 2013 р. на 5,7% - до 84,6 млрд дол. США переважно через скорочення імпорту енергоносіїв на низькій внутрішній інвестиційний попит. Чистий приплив прямих іноземних інвестицій у 2013 р. становив 3,4 млрд дол. США.

Рівень зовнішньої заборгованості країни набув критичних значень, за сучасного стану принципових протиріч щодо здійснення внутрішньої економічної політики України з основним донором МВФ, подолання ситуації супроводжується нагромадженням не лише суто економічних, а й структурних проблем подальшого зростання. Таким чином, стрімка лібералізація зовнішньоекономічної діяльності країни в період ринкової трансформації не призвела до автоматичного формування необхідних сприятливих передумов ефективного соціально-економічного розвитку, як і не дала можливості розвитку досконалої фінансової інфраструктури. Міжнародні потоки капіталу як один із ключових чинників економічного поступу країн, що розвиваються, суттєво скоротились у період глобальної економічної кризи, поглибивши тим самим спад як у конкретних національних 102 економіках, так і в цілому у світі. Період посткризового відновлення також характеризувався крайньою нестабільністю міжнародних потоків капіталу. Причинами такої нестійкості залишаються непевність щодо стабільності державних фінансів єврозони, переведенням їх ресурсів у безпечніші активи, скорочення кредитування країн, що розвиваються, послаблення темпів економічного зростання в провідних зростаючих економіках Бразилії, Індії, Китаї тощо. Зростаючі грошові резерви, деноміновані у валютах провідних країн, набагато перевищують за своїм обсягом приплив капіталу, таким чином, країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою залишаються нетто-кредиторами розвинутих країн. У 2012 р. цей чистий відплив оцінюється в 845 млрд дол. США, хоча це і менше 1 млрд дол. США, зафіксованого в 2011 р.

Зростаючий рівень глобалізації виробничих процесів і фінансової сфери радикально змінив масштаб і структуру міжнародних товарних і фінансових потоків. Глобалізація зробила вплив не тільки на надання зарубіжних фінансових ресурсів країнам, що розвиваються, але і на їх потребу в цих ресурсах. Позиції країн, що розвиваються у світовій торговельній системі, а також швидкість і структура зростання світової економіки дійсно впливають на їх потреби у зовнішніх ресурсах, оскільки вони стоять у ряді важливих факторів, що визначають обсяг валютних доходів і витрат. Тому асиметрії та дисбаланси в торгових відносинах можуть призвести до невідповідності між потребою в закордонних фінансових ресурсах та їх наявністю. [9. ст. 35]

Подібним же чином інвестиційні рішення транснаціональних фінансових та інших корпорацій мають вплив на дефіцит фінансових коштів і проблеми зовнішньоторговельного балансу країн, що розвиваються. Тому при розгляді проблем фінансування країн, що розвиваються слід особливо враховувати взаємну залежність міжнародної торгівлі, інвестицій і фінансів.

Глобальна фінансова стабільність має значення і для тих країн, які залишаються в стороні від приватних ринків капіталу. Їм доводиться нести подвійний тягар: у них дуже обмежений доступ на міжнародні фінансові ринки, і в той же час вони терплять збитки від фінансових криз, що виникають в інших частинах системи.

Вирішення проблем для країн що розвиваються передбачає трансформацію структури і засад функціонування як фінансової системи в цілому так і структурне реформування окремих складових державних фінансів та сегментів фінансового ринку, зміцнення фінансового потенціалу підприємницьких структур та фінансових інституцій. Фінансова реструктуризація має базуватися на зміні пропорцій ВВП.

Бажано оптимізувати співвідношення між внутрішнім та зовнішнім боргом у бік збільшення частки внутрішніх запозичень. Така тенденція визначається питанням внутрішньої безпеки, зниження ефективності фінансово-кредитної підтримки та жорстким наказовим характером рекомендацій міжнародних фінансових організацій.

Оскільки приплив капіталу з-за кордону є сильним стимулом для економічного зростання, а його відтік - основною перешкодою зростання, то необхідно приділити велику увагу нерівномірному розподілу інвестицій по різних країнах, а також їх коливань.

Для так званих зростаючих ринків стійкість припливу капіталу має набагато більше значення, ніж для країн, що одержують мало або зовсім не одержують коштів з приватних зарубіжних джерел. Для зростаючих ринків важливо, щоб вільний приплив капіталу супроводжувався глобальною фінансовою стабільністю, яка є суттєвою передумовою стабільного зростання світових ринків та їх експорту. Ще більше значення має, стійкість припливу капіталу в ці країни, включаючи надійне фінансування торгівлі в періоди нестабільності. [7. ст. 90-91]

Для зростаючих ринків важливим є також те, щоб великий приплив і, навпаки, швидкий відтік капіталу не викликав нестабільності валютних курсів, коливань цін на внутрішньому ринку і колапсу фінансової системи. Тому управління курсами валют неодмінно має супроводжуватися регулюванням фінансових потоків і контролем над ними.

Вирішення проблеми регулювання фінансових потоків можна вирішити шляхом вкладення інвестицій в нові технології, нові виробництва, нові робочі місця. І головне, щоб ці капітали створювали додану вартість, нові технології, щоб зростав ВВП, підвищувався добробут людей, країна отримувала нові економічні кондиції. Тому проблема полягає не в тому, чи потрібен транснаціональний капітал, чи ні, а в тому, в якій формі і з якими цілями і наслідками він прийде на ту чи іншу територію.

Ураховуючи важливу роль державної допомоги країнам, що розвиваються, необхідно переломити тенденцію до її скорочення і, навпаки, істотно збільшити її частку. При цьому слід забезпечити кращий розподіл цих коштів і підвищити їх ефективність.

Переваги державної допомоги країнам, що розвиваються можуть бути зведені нанівець витратами, пов'язаними з умовами і процедурами, якими донори обставляють надання допомоги, включаючи прив'язку до номенклатури товарів, на які видаються ввізні ліцензії.

Державне фінансування могло б відіграти роль каталізатора при мобілізації приватного капіталу для бідних країн. Навіть якщо більшість країн-донорів не готові до того, щоб виконати закладені в їх бюджетах цифри з надання допомоги країнам, що розвиваються, вони могли б взяти на себе зобов'язання по інновативних заходах, спрямованих на стимулювання приватного сектору, який заповнив би прогалини у фінансуванні - наприклад, через кооперацію держави та приватного сектору, створення спільних підприємств, податкові пільги, гарантії тощо. Ця мета може бути досягнута завдяки поєднанню державних і залучених за допомогою держави приватних інвестицій. [23. ст. 77]

2.2 ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ У СУЧАСНИХ ЕКОНОМІЧНИХ УМОВАХ

Новий масштаб міжнародної діяльності, характерний сучасній стадії розвитку людської цивілізації, є наслідком дії тенденції до глобалізації у планетарному вимірі. Цей процес складається з множини глибинних трансформацій, які відбуваються в різних сферах людської діяльності. Переплітаючись та взаємодіючи, вони формують нову якість, що більша за суму окремих елементів: створюється глобальна система, яка в економічному середовищі проявляється як глобальна економічна система. В її виникненні і формуванні беруть участь різні чинники і суб'єкти, однак визначальна роль належить міжнародним організаціям, які як глобальні інституції виступають безпосереднім носієм цих процесів.

Найбільш активними рушійними силами у стимулюванні глобалізаційного розвитку є міжнародні фінансові організації. Саме вони, у процесі включення у світовий валютно-фінансовий простір усі групи країн, формують сталі і системні зв'язки між ними, які виходять за межі суто валютно-фінансових і розвиваються як економічні в цілому. Проблема полягає в тому, що роль окремих груп країн у цьому процесі визначається міжнародними фінансовими організаціями, оскільки вони перебирають на себе функції створення рамкових умов світового економічного порядку, зокрема валютного, акумулювання у світовому масштабі тимчасово вільних валютних коштів і їх розподіл між країнами-позичальниками. Реалізація цих функцій міжнародних фінансових організацій і є одним з основних чинників творення глобальної економічної системи і інтеграції в цю систему національних економік. [24. ст. 58]

Розглядаючи дію тенденції до глобалізації, виходить на визначення відносно нової для української економічної науки категорії “глобальна економічна система”, розкриває її сутність і визначає основні форми прояву. Глобальна економічна система подається як світова економічна система, де національні процеси виробництва, обміну і споживання благ втрачають свою автономність і відбуваються як єдиний планетарний процес. Цей процес має двоплощинний вимір: рівень світових ринків і рівень народних господарств країн світу. У роботі доведено, що інтеграція в глобальну економічну систему кожної з площин здійснюється, по-перше, неодночасно і, по-друге, з різною мірою інтенсивності. Внаслідок цього глобальна економічна система складається як система з асиметричним механізмом функціонування: ядро механізму => багаторівнева периферія. У багаторівневій периферії першої площини віднаходять своє втілення різні рівні глобалізаційної зрілості товарних та фінансових ринків, а також їхніх субринків; у периферії другої площини виділяються два основні рівні: перший - країни Східної та Південно-Східної Азії, Центральної та Східної Європи, Росія, Індія, Латинська Америка; другий - африканські країни та арабсько-мусульманський світ. [19. ст.8]

Асиметричність глобальної економічної системи посилюється саме через діяльність міжнародних організацій, зокрема таких міжнародних фінансових організацій як Міжнародний валютний фонд і Світовий банк, які є виразниками інтересів економічно розвинених країн, глобальними за своєю інституціонально-організаційною структурую та за сферою дії. Визначаючи роль міжнародних організацій у розвитку процесів глобалізації, відомий іспано-американський соціолог і економіст М.Кастельс зокрема писав: “Головними агентами в її становленні відіграли уряди, особливо уряди великої “сімки” та їхні міжнародні інститути”.

Як глобальні інституції МВФ та СБ мають специфічну цільову функцію. Її суть полягає у сприянні процесам інтеграції країн і ринків у світове ринкове середовище, яке нині формується як глобальна економічна система. З моменту свого виникнення і протягом еволюціонування, що триває понад 50 років, ці міжнародні фінансові організації, змінюючи інструменти реалізації своєї цільової функції, спрямовано впливали на формування глобальної економічної системи. Якщо на перших етапах діяльності МВФ мав стежити за “правилами гри”, що були встановлені для забезпечення нормального функціонування валютної системи золото-девізного стандарту, а Світовий банк - про кредитувати відбудову західноєвропейської економіки, то з 60-х років минулого сторіччя до цільової функції МВФ як наддержавної установи додалася субфункція надання кредитно-фінансової допомоги для здійснення антиінфляційної політики та вирівнювання платіжних балансів у країнах, що розвиваються, а Світовий банк у цей період починає диверсифікувати свою діяльність через створення розгалуженої системи фінансових інститутів, діяльність яких була зорієнтована на доповнення функціональної дієздатності МБРР і спрямована на посилення його глобалізаційного впливу.

Висновок. Дослідження проблеми ролі та місця міжнародних фінансових організацій в глобалізаційному розвитку дозволяє зробити такі висновки: сучасний етап в еволюційному розвитку світової економіки характеризується посиленням дії тенденції до глобалізації, яка проявляється у виході національних економічних систем і національних ринків на рівень глобальної економічної системи. Глобальна економічна система - світова господарська система, в якій національні процеси виробництва, обміну і споживання благ втрачають свою автономність і відбуваються як єдиний процес. Механізм функціонування глобальної економічної системи має певні якісні особливості: міжнародний рівень дії механізму характеризується асиметричністю; ступінь зрілості секторальних складових економічного середовища, в якому діє механізм, є різним; міжнародні організації виступають носіями регулятивних дій. Остання особливість визначає глобальну економічну систему як організаційно-структуровану.

Міжнародні фінансові організації, що представлені Міжнародним валютним фондом та Групою світового банку, є за своєю інституціонально-організаційною природою глобальними організаціями, цільова функція яких - інтеграція країн і ринків у світове ринкове середовище, яке нині формується як глобальна економічна система. Роль міжнародних фінансових організацій у розвитку цієї системи полягає в тому, що вони сприяють економічному прогресу в економічно відносно слабо розвинених країнах настільки, наскільки це відповідає їх ідеології як представників економічно розвинених країн. Через це глобальна економічна система під визначальним впливом міжнародних фінансових організацій формується як асиметрична, що й проявляється у нерівномірному розподілі виграшу від глобалізації між країнами та її суб'єктами. Асиметричність є похідною від ідеології економічно розвинених країн, які визначають цільову функцію міжнародних фінансових організацій. [20 ст. 44]