За характером оцінки:

- статична платоспроможність (досліджується у певному часовому періоді й показує здатність підприємства до виконання планових платежів та термінових зобов'язань протягом періоду);

- динамічна платоспроможність (проводиться на основі аналізу грошового обігу підприємства).

За періодом оцінки:

- фактична платоспроможність (характеризує платіжні можливості на дату оцінки);

- перспективна платоспроможність (визначає потенційні можливості виконання платіжних зобов'язань та витрат).

За характером визначення платіжних засобів:

- грошова платоспроможність (тільки за рахунок наявних грошових коштів);

- майнова платоспроможність (за рахунок усіх видів оборотних активів підприємства);

- розрахункова платоспроможність (за рахунок наявних грошових коштів та реальних джерел їх зростання).

За характером визначення платіжних потреб:

- боргова (бухгалтерська) платоспроможність (оцінка можливості виконання термінових зобов'язань);

- поточна платоспроможність (оцінка можливості продовження фінансування поточної діяльності);

- загальна платоспроможність (оцінка ступеня покриття усіх зобов'язань та планових витрат).

Перевищення платіжних засобів над строковими зобов'язаннями свідчить про платоспроможність підприємства. Для проведення такого розрахунку використовується бухгалтерський баланс. Неплатоспроможність підприємства можна визначити і візуально (відсутність грошей на розрахунковому та інших рахунках в банку, наявність прострочених кредитів банку, позик, заборгованості фінансовим органам, тривале порушення термінів виплати заробітної плати тощо).

Показниками низької платоспроможності підприємства є наявність:

- недоїмок з платежів до бюджету;

- простроченої заборгованості підприємства робітникам і службовцям із заробітної плати і прирівняних до неї платежів;

- непогашених у встановлений строк банківських кредитів;

- заборгованості працівникам за матеріальні цінності і послуги, не сплачені в строк.

Аналіз динаміки загальної суми таких прострочених платежів характеризує стан роботи підприємства, спрямованої на зміцнення платоспроможності.

Важливим також є встановлення причин втрати платоспроможності підприємства(наприклад, щоб оцінити причини розвитку кризи та банкрутства підприємства). Такими причинами можуть бути:

- політичні, екологічні, кліматичні обставини;

- отримання збитків від операцій із катастрофічним або недопустимим рівнем ризику;

- стабільна збитковість окремих видів діяльності;

- помилки керівництва, персоналу або їхні навмисні дії для заподіяння шкоди підприємству та банкрутства.

Питання підтримання платоспроможності надзвичайно актуальне сьогодні в Україні, про що свідчить проблема неплатежів у вітчизняній економіці та її наслідки.

Оцінка рівня платоспроможності цікавить широке коло агентів ринку, а саме:

- безпосередньо підприємство, яке бажає об'єктивно оцінити стан своїх справ і розробити ряд заходів щодо покращення ситуації або підтримки нормального стану;

- кредиторів, які хочуть переконатись у спроможності підприємства повернути борги;

- інвесторів, які мають бути впевнені щодо перспектив розвитку підприємства і, як наслідок, ефективності їх інвестиційного проекту;

- партнерів по бізнесу, які зацікавлені в надійних та стабільних стосунках.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.1 Методи управління платоспроможністю підприємства

Платоспроможність як економічну категорію характеризують такі моменти:

1. Стан платоспроможності обумовлюється наявним розміром грошових активів, але не обмежується ним.

2. Платоспроможність - це не тільки здатність термінового погашення зобов'язань в момент оцінки за рахунок наявних грошей, а й здатність підприємства забезпечувати генерування (утворення) грошових потоків, які за обсягами та термінами відповідають зобов'язанням та платіжним потребам підприємства.

3. Платоспроможність - це не статична характеристика. Найбільшу цінність має динамічна платоспроможність.

4. Платоспроможність не слід ототожнювати лише з можливістю повернення боргів, оскільки платоспроможність передбачає можливість здійснення усіх платіжних потреб, які необхідні для нормального процесу господарської діяльності.

5. Виконання платіжних зобов'язань та потреб може здійснюватись за рахунок не тільки власних, але й позикових коштів. Використання останніх не є свідченням неплатоспроможності підприємства, якщо воно має потенційні можливості обслуговування та повернення позикових коштів.

Рівень платоспроможності підприємства визначається низкою факторів.

По-перше, стан платоспроможності підприємства безпосередньо залежить від розміру наявних грошових коштів підприємства. Але величина залишків грошових коштів на рахунках підприємства не повинна перевищувати розміри, необхідні для здійснення нормального процесу господарської діяльності, тому що надмірне їх зростання свідчить про неефективне управління коштами, що може негативно позначитись на результатах діяльності підприємства.

По-друге, рівень платоспроможності підприємства визначається його здатністю забезпечувати утворення грошових потоків, які за обсягами та термінами відповідають зобов'язанням та платіжним потребам підприємства.

Ще одним важливим фактором, що визначає платоспроможність підприємства є раціональне управління дебіторською і кредиторською заборгованістю підприємства. Підприємство повинно суворо слідкувати за строками погашення дебіторської заборгованості, не допускати її прострочення, визначити для себе найоптимальнішу політику кредитування покупців та залучення товарних кредитів. Позитивним фактором є скорочення періоду обороту дебіторської заборгованості. Підприємство повинне прагнути до найоптимальнішого співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості, для чого потрібно дотримуватись такого періоду погашення кредиторської заборгованості, щоб максимально скористатись нею і вчасно її сплатити.

Управління платоспроможністю полягає в аналізі та управлінні рухом грошових потоків, передбачає цілеспрямований вплив на процеси акумуляції грошових коштів, тобто їхнє витрачання та перерозподіл. Для ефективного управління платоспроможністю необхідно визначити, які види діяльності і елементи активів чи пасивів сприяли зростанню чи зменшенню грошових коштів, і якою мірою.

Вплив наведених факторів на загальний рівень платоспроможності підприємства можна деталізувати через вплив на коефіцієнт покриття, що є узагальнюючим показником платоспроможності, який характеризує платіжні можливості підприємства. Він показує якою мірою поточні кредиторські зобов'язання забезпечуються поточними активами.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2 Концептуальні засади забезпечення платоспроможності

Нездатність підприємства виконувати свої фінансові зобов'язання з платежів, строк сплати яких настав визначає неплатоспроможність підприємства.

Причинами неплатоспроможності підприємства є:

- помилки в розрахунках планових обсягів виробництва і реалізації продукції, її собівартості;

- невиконання планових завдань виробництва і реалізації продукції, порушення її структури та асортименту, зниження якості;

- підвищення собівартості продукції;

- в умовах конкуренції втрата каналів реалізації і постійних покупців, замовників;

- неплатоспроможність самих покупців і замовників з різних на це причин;

- невиконання плану прибутку і нестаток власних джерел фінансування підприємства;

- інфляційні процеси і податкова політика;

- значне відволікання коштів у дебіторську заборгованість та у надлишкові виробничі запаси;

- низьке обертання оборотного капіталу.

1.2 Аналіз показників платоспроможності підприємства

Оцінка рівня платоспроможності проводиться по даним балансу на основі характеристики ліквідності оборотних засобів, тобто з врахуванням часу, який необхідний для перетворення їх у грошову готівку. Найбільш мобільною часткою оборотних засобів є грошові засоби та цінні папери. Меньш мобільні засоби в розрахунках, готова продукція, товари відвантажені та інші. Найбільшого часу ліквідності для перетворення їх в грошові засоби потребують виробничі запаси та затрати.

Як відомо, в процесі свого функціонування кожне підприємство формує фінансові ресурси за рахунок як власних джерел (статутний фонд, прибуток, сталі пасиви тощо), так і залучення ресурсів. Не можна стверджувати, що повна відмова від банківських кредитів або інших позичкових коштів (структура фінансових ресурсів у цьому випадку називається просто (консервативною)) є показником стійкості фінансового стану й високої ліквідності; без позичкових коштів зменшуються можливості підприємства розвивати виробництво, знижуються показники ефективності використання власних фінансових ресурсів. Але залучення позичкових коштів має певні межі залежно від обсягу власних фінансових ресурсів. Тому фінансова служба повинна постійно контролювати співвідношення між власним й залученими коштами в загальному обсязі фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні підприємства, зважено підходити до прийняття рішень щодо одержання нових кредитів і появи інших нових боргів. Питома вага залучених фінансових ресурсів підприємства у загальній сумі фінансових ресурсів називається коефіцієнтом фінансової напруги.

Якщо цей коефіцієнт сягає 0,5 і вище, то вважається, що підприємство перебуває у складному фінансовому становищі., ліквідність його низька, а кредитори мають підстави вважати свої вкладення в таке підприємство ризикованими.

Якщо підприємство працює рентабельно, коефіцієнт маневрування > 0,4, коефіцієнт покриття короткострокових зобов'язань > 1,5 і коефіцієнт покриття всіх боргових зобов'язань > 1, то воно здатне в процесі господарської діяльності своєчасно сплатити боргові зобов'язання і є платоспроможним. Платоспроможними можуть вважатися і підприємства з дещо нижчим коефіцієнтом маневрування при умові нарощування (а не зниження) обсягів діяльності і прибутку.

Для оцінки платоспроможності в короткостроковій перспективі розраховують наступні показники:

1. Коефіцієнт маневрування, який визначається як відношення власних оборотних коштів до загальної суми власних коштів за формулою:

Км = ВОК: ВК (1.1)

де Км - коефіцієнт маневрування, ВОК - власні оборотні кошти, ВК - власні кошти.

Чим більша частка власних коштів в обороті, тим вища платоспроможність підприємства.

2. Коефіцієнт поточної ліквідності (покриття короткострокових боргових зобов'язань поточними ліквідними активами), який визначається як відношення поточних ліквідних активів до короткострокових боргових зобов'язань за формулою:

Кплб = ПЛА: КБЗ (1.2)

де Кплб - коефіцієнт поточної ліквідності, ПЛА - поточні ліквідні активи, КБЗ - короткострокові боргові зобов'язання.

3. Коефіцієнт загальної ліквідності (покриття всіх боргових зобов'язань), який визначається як відношення поточних ліквідних активів до загальної суми боргових зобов'язань (II + III розділи пасиву балансу) за формулою:

Кзлб = ПЛА: БЗ (1.3)

де Кзлб - коефіцієнт загальної ліквідності, ПЛА - поточні ліквідні активи, БЗ - боргові зобов'язання.

Зовнішніми ознаками платоспроможності підприємства є дотримання ним розрахунково-платіжної дисципліни і відсутність прострочених платежів за борговими зобов'язаннями банку та іншим кредиторам (постачальникам, бюджету, позабюджетним цільовим фондам держави, з оплати праці тощо).

Неплатоспроможність підприємства є наслідком:

- вилучення власних коштів з обороту в основні фонди та позаоборотні активи;

- накопичення наднормативних запасів оборотних засобів за рахунок залучених коштів і сповільнення їх оборотності;

- наявність простроченої дебіторської заборгованості і неліквідних активів;

- збиткова робота і "проїдання" власного капіталу.

Низька ліквідність підприємств пояснюється їх збитковою діяльністю або низьким рівнем рентабельності, нераціональним розміщенням фінансових ресурсів, що може призвести до банкрутства.

Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні засобів активу, які згруповані за ступенем убування ліквідності, з короткостроковими зобов'язаннями з пасиву, які групуються за ступенем терміновості їх погашення.

В залежності від ступеня ліквідності всі статті активу балансу можна розділити на чотири групи.

Перша група (А1) - найліквідніші активи. До них належать грошові кошти у касі, на розрахунковому, валютному та інших рахунках; короткострокові фінансові вкладення (цінні папери).

Друга група (А2) - активи, що швидко реалізовуються. До них належать готова продукція, відвантажені товари, дебіторська заборгованість. Ліквідність цих активів залежить від низки факторів, зокрема, швидкості проходження платіжних документів, платоспроможності покупців, оперативності відвантаження продукції та оформлення відповідних документів, умов надання кредитів покупцям, якості і попиту на продукцію, ефективності маркетингової діяльності та ін.

Третя група (А3) - активи, що повільно реалізовуються. До них належать виробничі запаси, незавершене виробництво. Ліквідність цих активів залежить від тривалості виробничого циклу, швидкості оформлення платіжної і банківської документації та документообороту, ряду чинників, що відносяться до другої групи.

Четверта група (А4) - активи, що важко реалізовуються. До них належать всі статті І-го розділу Балансу „Необоротні активи”. Це активи тривалого використання у господарчій діяльності підприємства.

За терміновістю погашення статті пасиву групуються таким чином.

Перша група (П1) - найбільш термінові зобов'язання: кредиторська

заборгованість та кредити банку, строк погашення яких настав.

Друга група (П2) - короткострокові кредити банків і позики.

Третя група (П3) - довгострокові кредити банків і позики.

Четверта група (П4) - постійні пасиви або власний капітал.

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються такі співвідношення:

А1 ? П1 - найбільш термінові зобов'язання не повинні перевищувати наявні у підприємства грошові кошти і короткострокові фінансові вкладення;

А2 ? П2 - короткострокові пасиви (кредити банків і позики) не повинні перевищувати активи, які можна швидко реалізувати;

А3 ? П3 - обсяг довгострокових кредитів і позик не повинен перевищувати вартості активів, що повільно реалізовуються;

А4 ? П4 - постійні пасиви не повинні бути менше вартості необоротних активів.

Дотримання перших трьох співвідношень свідчить, що поточні активи перевищують зобов'язання підприємства, а четверте співвідношення показує наявність у підприємства власного оборотного капіталу.

Невиконання навіть одного із перших трьох співвідношень свідчить про відсутність ліквідності балансу.

При оцінці ліквідності балансу слід звернути увагу на те, що відсутність засобів по одній групі активів не компенсується їх надлишком у іншій групі, тому що в реальній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні.

Зіставлення перших двох груп активів з аналогічними групами пасивів дозволяє оцінити поточну ліквідність, яка буде свідчити про платоспроможність (або неплатоспроможність) підприємства на найближчий від моменту проведення аналізу проміжок часу.

1.3 Методики визначення платоспроможності

У світовій практиці існує декілька методичних підходів до оцінки рівня платоспроможності підприємства, основні з яких представлені на рисунку 2.1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.3 Методичні підходи до оцінки платоспроможності підприємства

Метод коефіцієнтів базується на визначенні коефіцієнтів ліквідності і їх подальшому аналізі, який може проводитись таким чином:

а) порівняння із встановленими нормативами (нормативний метод);

б)порівняння коефіцієнтів певного підприємства з аналогічними показниками інших підприємств цієї ж галузі (порівняльний аналіз);

в)порівняння коефіцієнтів певного підприємства з аналогічними показниками фірм -- провідних у даній галузі (бенчмаркінг).

Метод коефіцієнтів простий у використанні, не потребує спеціального інформаційного забезпечення, але має значні недоліки:

- оціночні коефіцієнти надають аналітику статичну інформацію (на певну дату) про платоспроможність підприємства, і таким чином, об'єктивність аналізу знижується.

- інфляція дуже перекручує дані балансових звітів, що також негативно впливає на ступінь об'єктивності аналізу.

- підприємство може використати прийом "прикрашення" звітності, щоб створити видимість вищих показників. Наприклад, підприємство взяло кредити на два роки. Перед поверненням боргу кошти утримувались декілька днів у вигляді готівки на розрахунковому рахунку. Якщо в цей час складався баланс, то показники платоспроможності, розраховані методом коефіцієнтів, були б значно "прикрашені". Але вже через кілька днів, після моменту погашення боргу, дані балансу давали б аналітику інше уявлення про стан платоспроможності підприємства.

Методи дискримінантних показників платоспроможності полягають у тому, щоб на базі низки коефіцієнтів оцінити синтетичним чином фінансову ситуацію підприємства з точки зору його життєздатності та безперервності господарської діяльності у короткостроковому періоді.

Коефіцієнти даного методу отримують у результаті дослідження згідно з технікою дискримінантного аналізу, а саме:

-- порівнюються за певний період на основі низки коефіцієнтів дві вибірки підприємств, побудовані за обсягом та/або видом діяльності, одна з яких містить підприємства, що мають труднощі з платежами, а інша включає тільки "здорові" підприємства;

-- відбираються за допомогою різноманітних статистичних тестів коефіцієнти, що дозволяють визначити краще підприємство, представлене в одній з двох вибірок;

-- розробляється за допомогою прийомів дискримінантного аналізу лінійна комбінація з визначальних коефіцієнтів.

Даний метод вперше з'явився в США, де в 60-і роки минулого століття різні дослідники намагались сформулювати моделі передбачення банкрутства. Фундаментальне дослідження в цьому напрямку було опубліковано в 1968 p. Є. І. Альтманом.

Крім методу Альтмана відомий показник платоспроможності Z Конана і Гольдера, показник платоспроможності Управління звітності Банку Франції.

Показник платоспроможності Z Конана і Гольдера розроблено на основі двох вибірок по 95 малих і середніх промислових підприємств. За допомогою методу дискримінантного аналізу було розроблено такий показник:

Z = 0,16 X1 - 0,22Х2 + 0,87 X3 + 0,10 X4 - 0,24 X5 (1.4)

де X1 = дебіторська заборгованість + грошові кошти / всього активів;

Х2 = постійний капітал / всього пасивів;

X3 = фінансові витрати / виручка від реалізації;

X4 = витрати на персонал / додана вартість;

X5 = валовий прибуток / залучений капітал.

Для України використання аналогічних показників на сьогоднішній день неможливе з причини їх відсутності. Для їх розробки необхідно проводити спеціальне дослідження на галузевому рівні, зібрати обширну статистичну базу, що в наших умовах досить складно.

Дослідження грошових потоків полягає у вивченні обсягів і структури надходжень грошових коштів та їх витрачання, визначення основних джерел надходження та напрямків витрачання грошей, а також порівняння за обсягами та часом вхідних та вихідних грошових потоків, тобто вивчення їх збалансованості. Цей метод ґрунтується на побудові бюджетів готівки та їх аналізі.

Дослідження грошових потоків широко використовується у світовій практиці.

Отже, оцінку платоспроможності підприємства можна здійснити використовуючи систему таких показників:

1. Показники ліквідності або статичної платоспроможності:

- коефіцієнт загального покриття (потенційної платоспроможості) розраховується як відношення поточних активів до поточних пасивів підприємства. Показує ступінь покриття поточних пасивів поточними активами. Характеризує платіжні можливості підприємства, що оцінюються за умови не тільки своєчасних розрахунків з дебіторами та сприятливої реалізації готової продукції (товарів), але й продажу у випадку необхідності інших елементів матеріальних оборотних активів.

Критичне значення цього коефіцієнту становить 2. Значення у межах 1-1,5 свідчить про спроможність підприємства повністю розраховуватися по своїх боргах за рахунок оборотних активів. Зростання показника вище 2 свідчить про неефективне управління грошовими коштами, що може негативно позначитись на доходності підприємства;

- коефіцієнт проміжної ліквідності (розрахункової платоспроможності) розраховується як відношення грошових коштів, короткострокових фінансових вкладень та дебіторської заборгованості до поточних пасивів. Показує здатність виконувати поточні зобов'язання за рахунок коштів, короткострокових фінансових вкладень та дебіторської заборгованості.

Критичне значення не встановлюється. Позитивним вважається стабільність значення цього показника в межах 0,7--0,8 або дотримання його середньогалузевого значення.

- коефіцієнт абсолютної ліквідності (грошової платоспроможності) розраховується як відношення грошових коштів та короткострокових фінансових вкладень до поточних пасивів. Показує, яка частина короткострокових зобов'язань підприємства може бути негайно сплачена за рахунок високої ліквідності.

Критичне значення 0,2 + 0,35. Значення коефіцієнта нижче 0,2 - зовнішня ознака неплатоспроможності. Але зростання показника вище критичної межі також не вважається позитивною тенденцією, оскільки може призводити до падіння дохідності підприємства

- коефіцієнт співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості розраховується як відношення дебіторської заборгованості до кредиторської.

Показує ступінь покриття кредиторської заборгованості вимогами на користь підприємства.

Позитивним є стабільність показника, що свідчить про дотримання певної політики кредитування покупців та залучення товарних кредитів. Доцільно вивчити структуру дебіторської та кредиторської заборгованості за строками погашення, а також порівняти даний показник з середньогалузевим рівнем. Рекомендоване значення 1.

- коефіцієнт забезпеченості поточних пасивів власними коштами розраховується як відношення власних оборотних коштів до оборотних активів.

Показує ступінь покриття поточних зобов'язань власними оборотними активами.

Даний показник використовується як узгоджувальний у законодавстві деяких країн, його критичне значення встановлено в розмірі 0,1. В будь-якому випадку підвищення показника свідчить про фінансове оздоровлення підприємства, покращення його платоспроможності; зниження показника є негативним явищем, сигналом потенційної втрати платоспроможності, зростання залежності від кредиторів.

2. Показники ліквідності оборотних активів та якості кредиторської заборгованості:

- середній період обороту товарних запасів (в днях) розраховується як відношення середнього розміру товарних запасів до одноденного товарообороту за собівартістю. Показує період, протягом якого товари перетворюються в грошові кошти. Позитивним є зменшення значення показника, якщо це не є перешкодою нормальному ходу реалізації товарів (не обумовлює товарний дефіцит);

- середній період обороту дебіторської заборгованості розраховується як відношення середнього розміру дебіторської заборгованості до одноденного товарообороту за собівартістю. Показує середній період інкасації дебіторської заборгованості, тобто період її погашення. Позитивним фактом слід вважати скорочення періоду обороту дебіторської заборгованості. Зростання цього показника може бути визнано доцільним тільки в умовах росту товарообороту та підвищення якості дебіторської заборгованості;

- період погашення кредиторської заборгованості розраховується як відношення середнього розміру кредиторської заборгованості до одноденного товарообороту за собівартістю. Показує середній період, протягом якого підприємство сплачує короткострокові зобов'язання. Підприємство повинне дотримуватись такого періоду погашення кредиторської заборгованості, щоб максимально скористатись наданою позикою і вчасно її сплатити;

- період операційного циклу дорівнює сумі періодів обороту товарних запасів і дебіторської заборгованості. Показує час перетворення купленого товару в гроші. Зменшення показника свідчить про високу ділову активність підприємства та ефективну політику управління дебіторською заборгованістю;

- період фінансового циклу можна розрахувати як різницю між періодом операційного циклу і періодом погашення кредиторської заборгованості.

Дозволяє оцінити період обороту грошових коштів. Зменшення показника є позитивною тенденцією й свідчить про підвищення ефективності управління грошовими коштами, але значення показника нижче нуля свідчить про дефіцит грошових коштів (підприємство живе «в борг»).

3. Показники динамічної платоспроможності:

- коефіцієнт відновлювання (втрати) платоспроможності характеризує найближчу перспективу зміни рівня платоспроможності підприємства (відновлення чи втрату). Він визначається за формулою:

(1.5)

де Кзп - коєфіцієнт загального покриття;

Кпп - коєфіцієнт проміжної ліквідності;

Кзпн - нормативне значення (Кзпн = 2).

Якщо показник дорівнює або більше одиниці, - це є свідченням наявності резервів поліпшення рівня платоспроможності, при Квпл менше 1 - рівень платоспроможності підприємства в найближчий час буде недостатнім;

- коефіцієнт достатності формування грошових активів (коефіцієнт виконання бюджету готівки) характеризує ступінь покриття платіжних потреб підприємства за рахунок грошових коштів, що знаходяться в його розпорядженні. Розраховується за формулою:

(1.6)

де ЗГК - залишки грошових коштів на початок періоду;

ГН - грошові надходження за період;

ВГф - фактичне витрачання грошей за період;

ВГвідкл - відкладення витрачання грошових коштів.

Позитивною тенденцією є зростання цього показника, що свідчить про здатність підприємства генерувати грошові активи для здійснення усіх необхідних платежів. Сприятливою ситуацією є утримання цього показника на рівні 1,2, що є ознакою відсутності дефіциту грошових коштів та наявність їх мінімального за лишку на рахунках.

Поряд із забезпеченням фінансової стійкості підприємства, максимізації його прибутку та мінімізації фінансових ризиків повинно одночасно вирішуватися завдання оптимізації грошового обігу та підтримки постійної платоспроможності. На практиці для ефективного вирішення проблеми ліквідності застосовують методи управління ліквідністю підприємства (рис. 1.5).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.5 Методи управління ліквідністю підприємства

Сучасні економічні умови господарювання вимагають від керівництва нових підходів до управління ліквідністю та платоспроможністю з урахуванням швидкої зміни зовнішнього середовища і необхідності розробки захисних заходів з метою зменшення його негативного впливу на результати фінансово-господарської діяльності. При цьому потрібно застосувати системний підхід та в комплексі формувати політику управління ліквідністю і платоспроможністю, основними складовими якої є: управління платоспроможністю; управління ліквідністю активів; взаємопов'язане управління ліквідністю, доходністю та ризиком підприємства.

2. Фінансово-економічний аналіз «Полтава Кондитер»

2.1 Характеристика підприємства «Полтавакондитер»

платоспроможність ефективність управління виробничий

Полтавська кондитерська фабрика -- одна із самих відомих компаній мальовничої Полтавщини. На початку 20-го сторіччя місто над Ворсклою було одним із центрів кондитерської промисловості на Лівобережній Україні. У Полтаві існувала велика кількість приватних артілей-кондитерських, які поставляли солодощі далеко за кордони Полтавської губернії.

Після Жовтневої революції ці міні-фабрики були націоналізовані і рішенням Губернської Ради народного господарства, об'єднані в одне кондитерське підприємство, яке отримало назву „Державна кондитерська фабрика”.

Вигідне географічне розташування та наближення до сировинної бази сприяли швидкому розвитку виробництва.

У 1929 році був створений Полтавський трест „Полтдержкондфабрика”. На той час на підприємстві працювали 50 чоловік.

У часи Великої Вітчизняної війни все обладнання було евакуйоване у Прокофьевск Алтайського краю і працювало на потреби фронту. Нажаль, всі побудови фабрики у Полтаві були зруйновані. Відродження підприємства почалося після визволення міста в 1944 р. У післявоєнні роки фабрика виготовляла переважно карамель та печиво. Домінувала ручна праця, і тільки у 1952 році карамельний цех був обладнаний двома напівмеханічними лініями.

З 60-х років почалася модернізація виробництва, що дозволило розширити асортимент. Були введені в дію вафельний та мармеладний цехи. Поступово освоюючи нові виробничі потужності, підприємство збільшило обсяг виробництва продукції до 8 тисяч тон на рік. Кількість працюючих досягла 560 чоловік.

Початок нового етапу розвитку підприємства датується 1980 роком. Споруджується п'ятиповерховий корпус, фабрика закупає нове обладнання, проводиться реконструкція цехів, поточні лінії сприяють автоматизації виробничих процесів. Завдяки цим змінам в порівняно короткий термін був значно розширений асортимент продукції, а обсяги виробництва при цьому зросли майже вдвічі.

Після проголошення незалежності України, на базі вже приватизованого підприємства створено акціонерне товариство „Полтавакондитер”.

Кризові явища в економіці змушували трудовий колектив постійно шукати нові шляхи подальшого розвитку. Введено в експлуатацію зефірне відділення продуктивністю більше 2-х тон продукції на добу, відкритий новий цех по виробництву мучнистих виробів. В 1999 році почала роботу німецька лінія з виробництва плиткового шоколаду та цукерок типу „Асорті”.

Сучасна історія ПАТ „Полтавакондитер” почалася в 2000 році, з прийняттям рішення про співробітництво з інвестиційним фондом „Sigma Blayzer”. Завдяки значним фінансовим інвестиціям зарубіжного інвестора був реалізований масштабний проект нової будівлі ПАТ „Полтавакондитер”. Сучасна споруда збудована в найкоротший термін і повністю відповідає найвищим світовим стандартам.

За цим відбувся цілий ряд спільних розробок інженерів фабрики та всесвітньо відомих фірм. А саме, італійська фірма „Laser” встановила нові лінії з виробництва цукрового печива та печива з фруктовими наповнювачами, а також лінію з виробництва здобного печива та снекової продукції.

Шоколадний цех обладнаний двома лініями швейцарського концерну „Buller” з виробництва шоколадних мас і плиткового шоколаду. Лінії повністю автоматизовані. Молочний і чорний шоколад, який випускається під торговою маркою „Домінік”, не поступається за своїми якісними показниками кращим європейським зразкам.

Продукцію полтавських кондитерів можна знайти не тільки на прилавках України. Росія, Естонія, Грузія, Казахстан гідно оцінили полтавські солодощі. Стабільний попит на продукцію стимулює колектив ПАТ „Полтавакондитер” постійно нарощувати обсяги виробництва й розширювати асортимент, враховуючи вподобання споживачів.

За 80 років свого існування фабрика перетворилася у потужне конкурентноспроможне сучасне підприємство, яке забезпечує робочими місцями близько 2700 чоловік. Високовиробничі технологічні лінії, кваліфікований персонал, чіткий контроль якості продукції у поєднанні з багатим досвідом і давніми традиціями є запорукою смачної та якісної продукції, яка користується незмінним попитом.

На сьогоднішній день ВАТ «Полтавакондитер» зуміло стати одним із

признаних лідерів по виробництву кондитерських виробів України, виробнича потужність якого складає більше 200 тон продукції на добу.

Приміщення ВАТ «Полтавакондитер» складається з двох окремих виробничих територій. Перша знаходиться по вул. Спаська, 10 і складається з чотирьох виробничих цехів, які мають різні технологічні напрямки: карамельний цех, цукерковий цех, шоколадний цех, борошняний цех. Друга виробнича територія знаходиться по вул. М Бірюзова, 2 і складається з шоколадного й борошняного виробничих цехів.

Сучасний комплекс технологічного обладнання дозволяє тримати стабільно високу планку якості продукції та швидко реагувати на зміни попиту. Активна модернізація обладнання і установка нового дозволяють випускати продукцію, відповідну світовим стандартам.

На сьогодні ВАТ «Полтавакондитер» є універсальною кондитерською фабрикою, динамічно нарощує темпи виробництва і постійно підвищує конкурентоспроможність продукції.

Місцезнаходження товариства (юридична адреса товариства): Україна, 36020, м. Полтава, вул. Спаська, 10.

Засновниками товариства є наступні юридичні особи:

- регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській області;

- орендне підприємство «Полтавська кондитерська фабрика».

Формування статутного фонду товариства здійснюється відповідно до установчого договору. Джерелами формування статутного капіталу є внески акціонерів. Статутний фонд товариства складає 24 481 940,00 (двадцять чотири мільйони чотириста вісімдесят одна тисяча дев'ятсот сорок )грн. і поділений на 2 448 194 (два мільйони чотириста сорок вісім тисяч сто дев'яносто чотири) штук простих іменних акцій, номінальною вартістю 10,00 (десять) грн. кожна.

Предметом діяльності товариства є:

кондитерська промисловість;

виробництво кондитерських виробів, в тому числі і напівфабрикатів;

самостійна реалізація кондитерських виробів через торгівельну мережу, в т. ч. фірмову, надання різних послуг населенню;

здійснення зовнішньоекономічної діяльності відповідно до чинного законодавства;

виконання торгових, торговельно-посередницьких, комерційних, комісійних, фінансових міждержавних операцій та угод;

комплексне проектування та введення в експлуатацію виробничих дільниць з виготовлення промислової продукції (в тому числі будівельної) науково-технічного та народного споживання;

організація науково-пошукових, конструкторських, технологічних та проектно-кошторисних робіт;

проведення робіт, що пов'язані з екологією, ресурсозбереженням, переробкою первинних та вторинних мінеральних ресурсів;

організація та проведення оптової та роздрібної торгівлі промисловою продукцією, товарами народного споживання, нерухомим майном, засобами виробництва;

створення профільних, універсальних, комерційних, комісійних та фірмових магазинів;

лізингова діяльність, в тому числі фінансовий лізинг;

інвестиційна та фінансова діяльність;

Організаційна структура управління - це форма поділу праці, що закріплює певні функції управління за відповідними структурними підрозділами апарата управління (рис. 2.2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.2 Загальна структурна схема ВАТ «Полтавакондитер»