- операції, які фінансують (покривають) дефіцит.

З цього випливає, що інструменти оптимізації розміру бюджетного дефіциту є досить обмеженими і зводяться до збільшення доходів та скорочення видатків бюджету. У ширшому розумінні - це всі заходи уряду, які сприяють розв'язанню двох зазначених завдань. Зокрема, мова йде про стимулювання розвитку економіки, збільшення темпів зростання ВВП, раціональну галузеву структуру національної економіки тощо.

На початку 1990-х років фактично всі розвинуті країни світу проводили програми з фіскальної консолідації, мета яких полягала в досягненні довгострокового зменшення фіскального дефіциту. Центральне місце в них займали заходи щодо скорочення дефіциту бюджету. Тому їх реалізація позначилася на змінах бюджетного процесу. Було розроблено низку інструментів контролю та регулювання бюджетного дефіциту. Найбільш яскравими прикладами стали заходи, здійснені в США, Новій Зеландії, ЄС.

США мають постійні дефіцити федерального бюджету починаючи з 1969 р. У нормативних документах, які регламентують бюджетний процес США, вироблено кілька механізмів, за допомогою яких намагаються контролювати дефіцити:

1. Боргові обмеження. Федеральний уряд протягом кількох десятиліть установлює граничні показники рівня державного боргу, які мали обмежувати державні запозичення, а отже і рівень дефіциту (аналогічна практика постійно застосовується в Україні). Ефективність цього механізму виявилася незадовільною, оскільки затверджувані політиками ліміти державного боргу постійно зростають.

2. У 1985 р. у США було прийнято закон про збалансований бюджет і надзвичайний контроль за дефіцитом, який широко відомий як закон Гремма-Рудмена-Холлінгза. Очікувалося, що передбачені в ньому обов'язкові заходи приведуть до подолання бюджетного дефіциту в 1993 р. Механізм досягнення бюджетного балансу передбачав:

- досягнення до початку фіскального року планової величини бюджетного дефіциту;

- застосування механізму секвестру бюджетних видатків, якщо при виконанні бюджету перевищено граничний розмір запланованого показника бюджетного дефіциту;

- затвердження бюджетних видатків, фінансування яких не підлягає секвестру (зокрема, соціальні програми, програми поліпшення добробуту, виплати з соціального страхування). Для деяких статей видатків секвестр було обмежено (наприклад, для Medicare, студентського кредитування). Усі інші видатки були поділені на дві групи: внутрішні та оборона. Необхідна сума зменшення видатків ділилася порівну між цими двома групами, які фактично і брали на себе весь тягар секвестру.

Зазначений порядок виявився досить "грубим" у такому загальному підході до скорочення статей бюджетного фінансування, а тому викликав значне обурення як з боку виконавчої влади, так і конгресу. Для штучного уникнення секвестру фінансуючі агентства уряду почали переносити видатки на майбутні чи минулі періоди. Процедури, передбачені законом Гремма-Рудмена-Холлінгза, були виконані в 1986 р. У 1988 р. зазначений закон було скасовано, а в 1990 р. у бюджетний процес закладено новий механізм подолання дефіциту.

3. У 1990 р. у США прийнято закон про посилення бюджету. Він включав такі основні положення, що безпосередньо вплинули на процедури бюджетного процесу:

- Видатки бюджету поділено на дві групи: обов'язкові (затверджуються законами) і дискреційні (вводяться спеціальними нормативними актами щодо бюджетних асигнувань). Окремо залишаються видатки, пов'язані з бюджетним відшкодуванням і сплатою процентів за державним боргом. Дискреційні видатки поділено на три категорії: оборона, міжнародна діяльність, внутрішні видатки. Для дискреційних видатків установлено показники верхньої їх межі, які коригуються відповідно до інфляції. Будь-яке збільшення фінансування однієї з дискреційних програм має покриватися скороченням іншої програми видатків з цієї самої групи.

- Запроваджено принцип pay-as-you-go (PAYGO) для обов'язкових видатків і законодавства про бюджетні доходи. Принцип PAYGO означає, що пропозиції щодо скорочення доходів або збільшення видатків можливі лише за відповідного скорочення інших видатків або збільшення доходів. При цьому даний принцип повинен задовольняти не лише бюджетні показники поточного фіскального року, а й п'яти наступних років.

- Введено максимальні значення показників дефіциту, які коригуються відповідно до стану економіки (інфляція, рівень процентних ставок тощо) і технічних факторів (зміна концепцій видатків, податкового законодавства). Одне із завдань, яке намагаються розв'язати за допомогою такого порядку, - мінімізувати прямі "побажання" конгресу і виконавчої влади щодо розміру дефіциту, раціоналізувати їхню поведінку й посилити фіскальну відповідальність.

- Секвестр застосовується виключно до тієї групи видатків, яка порушує встановлені нормативні правила (на відміну від закону Гремма-Рудмена-Холлінгза, який передбачає суцільне скорочення видатків, окрім установлених винятків). Спроби перенести видатки на минулі чи майбутні періоди викликають негайний секвестр.

- Заощадження від неочікуваного скорочення видатків можуть бути використані виключно для скорочення дефіциту; не допускається їх спрямування на зменшення податків або ж розширення видатків (ця вимога відіграла важливу роль у скороченні бюджетного дефіциту США в результаті зменшення видатків на оборону, спричиненого колапсом Радянського Союзу).

Передбачалося, що норми закону про посилення бюджету можуть бути порушені в разі, якщо президент і конгрес оголосять надзвичайний стан. Крім того, конгрес може тимчасово припинити дію нових бюджетних процедур, якщо прогнозується рецесія або якщо економіка переживає протягом двох кварталів зростання в розмірі менше як 1 %.

Основне завдання запроваджених бюджетних правил - забезпечити більш жорстку дисципліну для вирішення проблем дефіциту. На практиці США отримали підтвердження ефективності запровадженого механізму, але це виявилося дійсним лише для умов зростання економіки. У 1990-х роках ця країна переживала постійне скорочення дефіциту, розрахованого щодо всіх фондів фінансових ресурсів, які формують федеральний уряд і підпорядковані йому агентства (так званий дефіцит консолідованого центрального уряду): якщо у 1992 р. дефіцит становив 289,25 млрд. дол., то в 1997 р. - уже 21,72 млрд. дол., а з 1998 р. почав формуватися профіцит: 70,69 млрд. дол. - у 1998 р., 122,95 млрд. дол. - у 1999 р. і 23,64 млрд. дол. - у 2000 р.1 Попри економічне піднесення, яким характеризувався цей період розвитку США, значну роль у досягненні таких результатів відіграли зміни в бюджетному процесі.

США проводили також інші заходи для подолання розбалансованості федерального бюджету. Вони стосувалися, по-перше, зниження бюджетних видатків, яке відбувалося за рахунок: 1) зменшення витрат на оборону (США скоротили чисельність збройних сил, хоча водночас були вжиті заходи для посилення обороноздатності країни); 2) зменшення фінансування допомоги іншим країнам; 3) скорочення програми федеральної підтримки сільського господарства; 4) ліквідації програм бюджетного фінансування послуг з додаткової освіти; 5) оптимізації структури органів управління федеральною програмою житлового будівництва; 6) передання тягаря фінансування ряду видатків з федерального бюджету бюджетам нижчого рівня.

По-друге, для оптимізації розміру бюджетного дефіциту було підвищено ставки низки податків, які закріплені за федеральним бюджетом, а також переглянуто податкові пільги.

Нинішня ситуація з бюджетним дефіцитом у США, незважаючи на розроблені технології його оптимізації, є критичною. Так, у 2009 р. його розмір досяг 10 % ВВП, або 1 416 трлн дол. Основна причина - фінансування масштабних програм антикризової підтримки активів банків. У 2010 фінансовому році США вдалося дещо знизити розмір бюджетного дефіциту - до 8,9 % ВВП (1 294 трлн дол.) завдяки завершенню фінансування цих програм, а також вжиттю інших заходів (залучення до бюджету прибутків, отриманих ФРС, підвищення податків, скорочення видатків бюджету). Незважаючи на ці заходи стан державних фінансів США продовжує залишатися критичним.

В ЄС Маастрихтський договір затвердив два критерії, які безпосередньо стосуються стану державних фінансів: по-перше, державний борг (а точніше, борг сектору державного управління) не повинен перевищувати 60 % ВВП, а по-друге, бюджетний дефіцит (у дослівному перекладі - надмірний дефіцит органів загального державного управління) не повинен бути вищим за 3 % ВВП. Участь у третій стадії Європейського валютного союзу вимагала від країн-учасниць дотримання прозорості функціонування державних фінансів і жорсткої фіскальної дисципліни, що має виражатися, зокрема, й у виконанні маастрихтських критеріїв. У зв'язку з цим на початку 1990-х років фактично всі країни ЄС почали здійснювати програми з фіскальної консолідації, центральною ідеєю яких було досягнення рекомендованих величин боргу й дефіциту. У результаті відбулося значне скорочення розмірів фіскального дефіциту в країнах ЄС, але рівень боргу й податкового тягаря і нині залишається високим, оскільки вирішення проблем з дефіцитом відбувалося переважно за рахунок посилення дохідної бази бюджетів.

Для того щоб не допустити виникнення загрози стабільності єдиної європейської валюти, необхідно було виробити механізм, який би забезпечував постійне дотримання жорсткої бюджетної дисципліни. Це стало головним аспектом ухваленого в ЄС у 1997 р.

Пакту про стабільність і зростання. Основна увага його фінансових положень сконцентрована на питаннях дефіциту. Пакт про стабільність і зростання вимагає від національних урядів країн-учасниць підтримувати в довгостроковому періоді таку бюджетну позицію, яка близька до балансу чи надлишку. При цьому може допускатися поява дефіциту в результаті дії вбудованих автоматичних стабілізаторів розміром не більше 3 % ВВП. Ця цифра є верхньою межею, а не середнім значенням для дефіциту. Інакше кажучи, бюджетна позиція має бути збалансованою протягом економічного циклу; якщо ж перед країною стоїть проблема державного боргу, уряд повинен турбуватися про формування бюджетного надлишку.

Установлені нормативними актами постійно діючі податково-бюджетні обмеження дістали назву "фіскальні правила". Описані вище вимоги до фіскальної дисципліни, затверджені в Маастрихтському договорі і Пакті про стабільність і зростання, змушують країни - учасниці ЄС будувати свою податково-бюджетну політику на основі фіскальних правил.

Європейське законодавство передбачило превентивні заходи для виконання зазначених вимог і недопущення застосування санкцій. Країни ЄС зобов'язані щорічно представляти стабілізаційні/конвергенційні програми, які мають містити таку інформацію:

- середньострокові показники для бюджетного (урядового) балансу й очікувані зміни рівня державного боргу; для виконання прогнозних розрахунків фіскальних показників у середньостроковому періоді в ЄС розроблено загальну уніфіковану методику визначення структурного балансу;

- макроекономічні можливості, на основі яких зроблено розрахунки;

- прогноз цих же показників на три роки;

- аналіз чутливості бюджетних даних до змін макроекономічних можливостей;

- опис заходів бюджетної й економічної політики, необхідних для досягнення прогнозного значення бюджетного балансу.

Європейська Рада зобов'язана аналізувати подані програми і давати відповідні публічні коментарі. Уперше такий порядок було застосовано на практиці в 1999 р.

Пакт про стабільність і зростання передбачає санкції за недотримання встановлених у цьому самому документі вимог:

- якщо уряд не може задовольнити маастрихтський критерій дефіциту і не здатний виконати рекомендацій Європейської Ради, він зобов'язаний внести на рахунок ЄС депозит у розмірі 0,2 % свого ВВП, а також суму, яка дорівнює одній десятій розміру дефіциту, що перевищує рекомендовані 3 %. У цілому депозит не може перевищувати 0,5 % ВВП;

- якщо ситуація не покращується впродовж двох років, депозит конвертується у безповоротний платіж, сума якого розподіляється між іншими членами Європейського валютного союзу;

- застосування описаного механізму є автоматичним, але обов'язково беруться до уваги економічні обставини. Під час рецесії жорсткість заходів пом'якшується так: якщо ВВП скорочується на 0,75 %, санкції втрачають свій автоматичний характер, а рішення про їх застосування приймає Європейська Рада за результатами оцінювання всіх економічних обставин; якщо ВВП скорочується на 2 % і більше, усі фінансові санкції будуть відмінені.

Результатом жорстких лімітів, які застосовуються в ЄС щодо дефіциту і державного боргу, стало постійне скорочення розбалансованості державних фінансів практично в усіх європейських країнах.

Починаючи з 2008 р. стан державних фінансів країн - членів ЄС різко погіршився, що зумовлено світовою фінансовою кризою. Падіння обсягів виробництва, сукупного попиту, зростання безробіття, масштабна державна підтримка фінансового сектору, програми фіскального стимулювання тощо викликали зростання бюджетного дефіциту. Єврокомісія визнала надмірними дефіцити у Великій Британії, Ірландії, Мальті, Іспанії, Франції, Греції, Угорщині. На початку 2010 р. 20 з 27 країн - членів ЄС мали дефіцит, вищий за 3 % ВВП.

Глибина рецесії та обмеження кредитної сфери зумовлюють використання саме фіскальної політики як основного інструменту подолання кризових явищ. При цьому в ЄС покладаються як на дискреційні заходи, так і на дію автоматичних стабілізаторів. Дискреційні заходи розробляють, з одного боку, національні уряди країн - членів ЄС, а з другого - загальноєвропейські інститути. Так, у грудні 2008 р. Європарламент ухвалив План відновлення європейської економіки. Напрямами виходу з кризи є:

- стимулювання зайнятості, підтримка попиту на працю,

- підтримка купівельної спроможності населення,

- сприяння інноваціям,

- формування впевненості.

Для досягнення поставлених цілей План передбачає бюджетну експансію. Зокрема, це такі заходи:

- зниження податків для населення і для бізнесу (зниження ПДВ, внесків на соціальне страхування, податку на доходи фізичних осіб та ін.);

- державні інвестиції в інфраструктуру, пошуково-дослідницьку діяльність, інновації, освіту, підвищення ефективності енергетики;

- державна допомога бізнесу;

- збільшення державного споживання тощо.

При цьому перевага надається саме нарощуванню бюджетних видатків, а не зниженню податків. Причина цього полягає в тому, що податки можуть спричинити зростання заощаджень більшою мірою, ніж зростання попиту і споживання. Отже, як уже зазначалося, основними інструментами оптимізації розміру бюджетного дефіциту є бюджетні доходи й видатки, дія яких стає тим вагомішою, чим критичнішою є економічна ситуація. У 2011-2012 рр. у зв'язку з загостренням фінансово-економічної ситуації в ЄС було вжито ще низку заходів у сфері бюджету.

За такого регулювання бюджетний дефіцит є неминучим. Він діє як стабілізатор економіки. Водночас Єврокомісія робить акцент саме на короткостроковому порушенні маастрихтського критерію дефіциту, що змушує національні уряди дбати про якнайшвидше відновлення економіки. Разом з тим, оскільки стартова ситуація на початку кризи та економічні умови в різних країнах є неоднаковими, цілком очевидно, що строки виходу з рецесії можуть виявитися різними. Наявність же процедури надмірного дефіциту може зашкодити тим країнам, як потребуватимуть більше часу на економічне відновлення.

6. Бюджетний дефіцит і профіцит як показники стану бюджету

Кожна країна у своїй національній бюджетній практиці застосовує різні показники бюджетної розбалансованості й самостійно визначає методологічні аспекти їх розрахунку. Найпоширенішим у світі підходом до розрахунку абсолютного розміру бюджетного дефіциту є так звана боргова концепція дефіциту або концепція потреб у запозиченнях. Її описують дві наведені нижче формули:

SB = Rev - Exp,

де SB - це дефіцит або профіцит (сальдо бюджету); Rev - бюджетні доходи; Exp - бюджетні видатки.

Ця формула відбиває співвідношення доходів і видатків бюджету, які викликають формування дефіциту. Оскільки бюджетний дефіцит одночасно виражає необхідний обсяг додаткових фінансових джерел (потреб у запозиченнях), то:

Sb = Bor + C - D,

де Bor - це державні запозичення; C - зменшення залишку бюджетних коштів; D - платежі на погашення основної суми державного боргу.

Остання формула описує джерела фінансування бюджетного дефіциту. Це традиційний розрахунок бюджетного дефіциту. Цей же показник визначають як частку дефіциту у ВВП. Усі інші показники дефіциту мають у своїй основі саме зазначені дві формули.

Велике значення для розрахунку абсолютної величини бюджетного дефіциту мають питання правильного визначення бюджетних доходів і видатків, а також джерел фінансування дефіциту. В основі розрахунку бюджетного дефіциту лежить бюджетна класифікація, яка, зокрема, дає можливість виділити ті надходження, які формують доходи бюджету, і ті, які являють собою операції з фінансування дефіциту, а також відокремити витрати, які не належать до складу видатків і є так званим від'ємним фінансуванням.

Один з найкращих варіантів боргової концепції дефіциту, або концепції потреб у запозиченнях, викладено в Положенні зі статистики державних фінансів (далі - Положення СДФ), виданого Міжнародним валютним фондом (МВФ) у 1986 р.1 Положення СДФ є одним із загальновизнаних стандартів представлення показників національних державних фінансів у міжнародних фіскальних оглядах. У ньому розроблено таке аналітичне групування бюджетних операцій:

o доходи і гранти, які охоплюють:

- податкові доходи (у тому числі внески на соціальне страхування),

- неподаткові доходи,

- капітальні доходи (включаючи надходження від приватизації державного майна),

- гранти;

- видатки (поточні, у тому числі субсидії і трансферти, та капітальні видатки і трансферти) і кредитування за вирахуванням погашення,

- фінансування, яке відображається на чистій основі і включає:

- внутрішнє фінансування (банківське, небанківське, з боку центрального банку),

- зовнішнє фінансування,

- зміни у валютних резервах і депозитах центрального уряду,

- зміни у вимогах до інших суб'єктів, придбаних урядом з метою управління ліквідністю.

Зауважимо, що аналітичне групування не обов'язково має збігатися з організацією структури бюджетної класифікації, яка застосовується в конкретній країні. Головне завдання бюджетної класифікації в контексті розрахунку бюджетного дефіциту - дати можливість здійснювати перегрупування бюджетних операцій, у такий спосіб, аби розрахунок показника дефіциту відповідав конкретним завданням бюджетного менеджменту й аналізу. На практиці залежно від бази розрахунку можна визначити:

а) дефіцит державного бюджету,

б) дефіцит місцевого бюджету,

в) дефіцит зведеного бюджету,

г) дефіцит, визначений за аналітичним балансом.

В останньому випадку під аналітичним балансом мається на увазі консолідований баланс сектору загального державного управління, який охоплює не тільки зведений бюджет, а й операції позабюджетних фондів, які формують органи влади всіх рівнів.

В Україні показники бюджетного дефіциту визначаються відносно Державного бюджету України, місцевих бюджетів, зведеного бюджету (рис. 3.2). Аналізуючи дані Міністерства фінансів про збалансованість бюджету, варто зазначити, що в 2000 та 2002 рр. мав місце профіцит бюджету в розмірі відповідно 1,0 та 1,6 млрд. грн. Це пов'язано з економічним зростанням і збільшенням ВВП. Починаючи з 2006 р. спостерігається чітка тенденція до збільшення дефіциту бюджету.

Рис. 3.2. Дефіцит Державного та Зведеного бюджетів України в 2005-2010 рр.

Відношення бюджетного дефіциту до ВВП значною мірою відбиває стан державних фінансів, оскільки показує масштаби бюджетної розбалансованості відносно національної економіки. Зниження реального ВВП, яке відбулося в Україні в 2008-2009 рр., украй негативно позначилося на бюджетному дефіциті. За даними офіційної статистики, у 2009 р. дефіцит зведеного бюджету України сягнув 4,1 % ВВП, а в 2010 р. - 6 % ВВП (рис. 3.3). МВФ оцінює бюджетний дефіцит в Україні в 2010 р. на рівні близько 10 % ВВП. Розбіжності в оцінках пояснюються різними методиками розрахунку бюджетного дефіциту. За нашими розрахунками, в 2012 р. Україна матиме бюджетний дефіцит на рівні не нижче 10 % ВВП.

Рис. 3.3. Дефіцит Державного та Зведеного бюджетів України в 2005-2010 рр.

Бюджетний дефіцит використовується не тільки для управління бюджетом як фондом фінансових ресурсів, збалансування бюджетних витрат із бюджетними ресурсами, а й як важливий макрофінансовий показник. Для аналітичних цілей можна розрахувати низку показників дефіциту. Серед них особливої уваги потребують скориговані показники традиційно розрахованого бюджетного дефіциту.

1. Бюджетний дефіцит без урахування у складі доходів трансфертів (дотацій, субсидій, грантів тощо). Такий показник корисно розраховувати щодо окремих видів бюджетів (а не консолідованих), оскільки він показує, який обсяг запланованих бюджетних видатків не покривається "власними" доходами уряду. Інакше кажучи, з доходів бюджету вилучають ті статті, які пов'язані з неборговими надходженнями від інших бюджетів, іноземних урядів і міжнародних валютно-фінансових організацій.

SB = (Rev - Tr) - Exp,

де Tr - трансферти, отримані бюджетом.

2. Бюджетний дефіцит без урахування приватизаційних (якщо вони обліковуються у складі бюджетних доходів) та інших надходжень разового характеру, пов'язаних із втратою урядом активів. Показує, у який спосіб звичайні, постійні доходи бюджету здатні покрити заплановані в бюджеті видатки.

Sb = (Rev - P) - Exp

або SB = Bor + C + P - D,

де P - приватизаційні надходження.

3. Бюджетний дефіцит, визначений з урахуванням у складі видатків платежів бюджету з погашення державного боргу. Показує, наскільки всі витрати, які здійснюються з бюджету, покриваються його доходами.

SB = Rev - (Exp + D).

4. У розрахунку первинного дефіциту бюджету зі складу видатків вираховується сума процентних платежів з обслуговування державного боргу:

SPb = Rev - (Exp - Dp)

або SPв = Sв + Ер,

де SPb - первинний бюджетний дефіцит; Ер - процентні платежі за державним боргом.

Розрахунок первинного дефіциту має велике значення, коли перед бюджетом стоїть завдання з розроблення заходів щодо скорочення державного боргу. Такий показник дає можливість визначити, наскільки нинішня розбалансованість викликана потребою обслуговувати раніше накопичені борги. Інакше кажучи, існує можливість розрахувати розмір впливу минулих бюджетних операцій на теперішнє співвідношення доходів і видатків бюджету.

Різні підходи до визначення бюджетного дефіциту відповідають різним аналітичним завданням та потребам управління бюджетом як фінансовим фондом. "Універсального" показника дефіциту не існує, а для адекватної оцінки стану бюджету і податково-бюджетної політики необхідно розраховувати низку показників дефіциту.

Розвиток провідних країн світу свідчить про зростання ролі держави й ускладнення організації її грошового господарства, що проявилися в розбудові великого державного сектору. Центральне місце в його складі займає сектор державного управління. Він включає органи державної влади й управління всіх рівнів, основна мета діяльності яких полягає в розробленні та здійсненні державної політики. Сучасне грошове господарство сектору державного управління складається, як і для будь-якого суб'єкта, з цілої низки фондів фінансових ресурсів, а також грошових коштів у нефондовій формі. Провідне місце серед них належить центральному (державному або федеральному) бюджету країни, у якому яскраво проявляється вся державна політика.

Разом з тим уряд має у своєму розпорядженні різноманітні позабюджетні фонди, у тому числі й фонди соціального страхування, у яких нині концентрується вагома частина ВВП. Крім того, державна політика безпосередньо втілюється у життя на всіх рівнях державного управління (як центральним урядом, так і місцевими органами влади). У зв'язку з цим традиційно розрахований бюджетний дефіцит втратив свою повну інформативність: його визначення недостатньо як для характеристики функціонування державних фінансів, так і для аналізу впливу з боку податково-бюджетної політики. Він дедалі більше служить лише потребам управління бюджетом як фінансовим фондом.

На практиці для оцінювання діяльності сектору державного управління і державного сектору в цілому розраховують не лише бюджетний дефіцит, а й інші підсумкові фінансові показники, які можуть бути охарактеризовані поняттям фіскальний (або фінансовий) дефіцит держави. Показники фіскального дефіциту розраховуються як перевищення державних видатків над державними доходами за певний період.

Дефіцит державного (федерального) бюджету

Дефіцит зведеного бюджету

Дефіцит сектору загального державного управління (який охоплює бюджетні та позабюджетні фонди і рахунки центрального уряду й місцевих органів влади)

Дефіцит сектору загального державного управління з урахуванням сальдо за операціями центрального банку

Дефіцит державного сектору (з урахуванням запозичень державних нефінансових і фінансових інституцій)

МВФ у своєму прагненні наблизитися до принципів звітності, закладених у СНР ООН, розробив нову редакцію Положення СДФ, опубліковану в 2001 р. Нова концепція виділяє чотири показники фіскального дефіциту: валовий операційний баланс, чистий операційний баланс, чисті запозичення/чисте кредитування, політичний баланс МВФ:

- чистий операційний баланс показує зміни чистої вартості уряду в результаті здійснених ним грошових операцій. Цей показник вважається таким, що відбиває здатність фіскальної політики забезпечити сталий розвиток;

- чисті запозичення/чисте кредитування - показник, який відображає потреби у запозиченнях і відповідає показникові дефіциту сектору державного управління, розрахованому відповідно до вимог законодавства ЄС на базі даних Європейської системи національних рахунків;

- політичний баланс являє собою аналог показника дефіциту/надлишку, розрахованого на касовій основі (див. Положення СДФ, 1986 р.), але визначеного на основі методу нарахувань.

Важливо, що інформаційною базою розрахунку дефіциту за методикою МВФ є дані бюджетного обліку та бюджетних рахунків.

Размещено на Allbest.ru