Размещено на http://www.allbest.ru/

ВИДАТКИ БЮДЖЕТУ НА ЕКОНОМІЧНУ ДІЯЛЬНІСТЬ ТА НАУКУ

Основні поняття та терміни

Видатки на економічну діяльність, форми фінансування видатків, інвестиції, дотації, бюджетні кредити, економічна класифікація видатків, бюджетні програми, паспорт бюджетної програми, розпорядники бюджетних коштів, наукові заклади, фундаментальні наукові розробки, прикладні наукові розробки, фінансування науки.

Видатки на економічну діяльність і форми їх фінансування

Реалізацію економічної функції держави забезпечують видатки на економічну діяльність та науку. Бюджетні видатки мають спрямовуватися насамперед на стабілізацію економіки, створення необхідного ринкового середовища, підтримання пріоритетних і базових галузей економіки (зокрема енергетичної, вугільної, нафтогазової галузей, сільського господарства, житлово-комунального господарства, транспортного комплексу, оборонної промисловості), розвиток наукомістких інноваційних технологій, модернізацію інфраструктури тощо.

Необхідність державної підтримки розвитку економіки також зумовлена наявністю нерентабельних або малорентабельних галузей, які є стратегічно важливими для країни.

Основні напрями розвитку економіки визначаються Кабінетом Міністрів України, установами Національної академії наук України, науково-дослідними установами.

Видатки бюджету на економічну діяльність охоплюють державні капітальні вкладення, бюджетні кредити підприємствам, державні субсидії й дотації, операційні витрати (на виробничу інфраструктуру, геологорозвідувальні роботи, роботи щодо землевпорядкування тощо). Вони спрямовуються в галузі економічного комплексу. При цьому видаткам бюджету відводиться допоміжна і регулятивна роль у системі фінансового забезпечення економіки.

Видатки бюджету на економічну діяльність розрізняють за функціональною їх класифікацією, за галузевими особливостями та за цільовим призначенням.

Функціональна класифікація видатків з економічної діяльності держави передбачає поділ видатків на:

o загальну економічну, торговельну та трудову діяльність;

o регулювання трудових відносин;

o сільське господарство, лісове господарство та мисливство, рибне господарство;

o паливно-енергетичний комплекс;

o іншу промисловість та будівництво;

o промисловість з видобутку рудних та нерудних корисних копалин;

o транспорт;

o зв' язок, телекомунікації та інформатику;

o інші галузі економіки та види економічної діяльності;

o дослідження і розробки в галузях економіки.

Видатки бюджетів за галузевими особливостями поділяються відповідно до відомчої класифікації та галузевої структури економіки.

За цільовим призначенням видатки на економічний розвиток поділяються відповідно до економічної класифікації видатків.

Видатки державного бюджету на економічну діяльність у 2010 р. становили 36 030 млн грн (табл. 9.1), порівняно з 2009 р. вони зросли на 8,2 %, або на 2735,6 млн грн. Найбільшою в загальних видатках на економічну діяльність є частка видатків на транспорт - 35,0 %, на паливно-енергетичний комплекс припадає 33,4 %, на сільське господарство, лісове господарство та мисливство, рибне господарство - 20,0 % видатків.

Видатки бюджету на загальну економічну, торговельну та трудову діяльність спрямовуються на керівництво та управління у сфері технічного регулювання, регуляторної політики та підприємництва, державного майна, конкурентної політики, фондового ринку, експортного контролю, забезпечення співробітництва України з іноземними державами та міжнародними організаціями, державну підтримку реалізації інноваційних та інвестиційних проектів у реальному секторі економіки, а також заходів, пов' язаних з охороною інтелектуальної власності, проведенням приватизації державного майна, створенням системи моніторингу фондового ринку, регулюванням трудових відносин.

Видатки на сільське господарство, лісове господарство та мисливство, рибне господарство спрямовуються на ведення лісового та мисливського господарства; керівництво та управління у сфері лісового господарства; охорону та захист лісів у лісовому фонді; керівництво та управління у сфері земельних ресурсів, ветеринарної медицини, водного господарства тощо.

Таблиця 9.1 Видатки державного бюджету на економічну діяльність україни у 2006-2010 рр., млн грн

Найменування	2006	2007	2008	2009	2010
Усього видатків	20425,7	29748,8	38693,0	33294,3	36030
У тому числі на: загальну економічну, торговельну та трудову діяльність	445,9	526,3	682,1	561,6	618,6
паливно-енергетичний комплекс	5039,7	7173,6	15386,3	11932,6	12024,4
транспорт	6676,0	11536,2	10461,7	11627,8	12608,4
зв'язок, телекомунікації та інформатику	56,0	86,9	100,0	123,8	102,5
дослідження і розробки в галузях економіки	709,2	1009,4	1326,5	1066,2	1179,3
проведення іншої економічної діяльності	37,1	70,1	76,0	7,1	92,2
сільське, лісове, рибне господарство та мисливство	6635,6	7963,5	9494,7	6185,0	7208,3
іншу промисловість та будівництво	573,7	1092,5	695,4	671,8	715,2
інші галузі економіки	252,3	290,3	470,3	1118,5	1481,0

Видатки на паливно-енергетичний комплекс використовуються на фізичний захист ядерних установок та ядерних матеріалів; державну підтримку вугледобувних підприємств, керівництво та управління у сфері ефективного використання енергетичних ресурсів; керівництво й управління у сфері регулювання електроенергетики.

Видатки на розвиток транспорту використовуються на загальне керівництво та управління у сфері транспорту; підтримку експлуатаційно-безпечного стану судноплавних шлюзів, внутрішніх водних шляхів; забезпечення функціонування національної системи пошуку і рятування в морському пошуково-рятувальному районі України; придбання повітряних суден; дорожнє господарство тощо.

Видатки бюджету на зв'язок, телекомунікації та інформатику спрямовуються на керівництво й управління у сфері зв'язку, регулювання зв' язку, розвиток цифрового радіомовлення та використовуються на відшкодування витрат державних підприємств зв' язку, на розповсюдження вітчизняних періодичних друкованих видань, доставку спеціальної службової кореспонденції органам державної влади тощо.

Видатки бюджету на дослідження і розробки в галузях економіки спрямовуються на прикладні наукові та науково-технічні розробки за державними цільовими програмами і державним замовленням у сфері паливно-енергетичного комплексу, у вугледобувній та в інших галузях промисловості тощо.

Фінансування видатків бюджету на економічну діяльність здійснюються в різних формах залежно від умов і фінансового стану суб'єктів господарювання. Розрізняють такі форми фінансування:

- капіталовкладення (інвестиції);

- фінансування національних, державних і міжнародних науково-технічних програм;

- поставки продукції для державних потреб;

- операційні витрати;

- кредити й дотації.

Фінансування капіталовкладень може здійснюватися за такими напрямами:

- у відомчому розрізі;

- згідно з інвестиційними проектами.

Галузевий (відомчий) підхід полягає в тому, що загальна сума виділених бюджетом капіталовкладень направляється міністерствам і відомствам, які, у свою чергу, розподіляють цю суму між підприємствами й організаціями. Цей підхід є основним в Україні.

Обсяг капіталовкладень, що фінансуються з бюджету, визначається двома чинниками:

- можливостями бюджету;

- наявністю необхідних та ефективних інвестиційних проектів. Інвестиційна програма (проект) - комплекс заходів, визначених

на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки та спрямованих на розвиток окремих галузей, секторів економіки, виробництва, регіонів, виконання яких здійснюється з використанням коштів державного та/або місцевих бюджетів чи через надання державних та/або місцевих гарантій.

Вартість інвестиційних проектів визначається в їх кошторисах. Виділення бюджетних асигнувань на капіталовкладення при фінансуванні інвестиційних проектів здійснюється на конкурсній основі у такий спосіб:

1. На підставі визначених критеріїв (термін окупності, рентабельність, мінімальність ризиків та економічна ефективність, соціальна значимість проекту) здійснюється конкурсний відбір проектів.

2. Проводиться тендер (конкурс) серед виконавців того чи іншого проекту.

В основі механізму виділення коштів на капіталовкладення лежать потреби в забезпеченні певних темпів економічного зростання (приріст ВВП), ураховуються законодавчо встановлені вимоги пріоритетності розвитку окремих сфер національної економіки - розвиток і модернізація паливно-енергетичного комплексу, створення власної бази енергоносіїв, упровадження енергоощадних технологій, розвиток галузей із використанням інноваційних проектів. Бюджетні інвестиції направляються на створення або придбання активів довгострокового користування з метою отримання певного ефекту в перспективі. Бюджетні інвестиції сприяють стабілізації економіки і забезпечують використання інвестиційних ресурсів відповідно до потреб її структурної перебудови.

Державне інвестування здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів, позабюджетних фондів та позикових коштів (табл. 9.2). За рахунок коштів державного бюджету виконуються державні програми підтримки регіонального розвитку й пріоритетних галузей економіки; державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікації та інформатики; державні інвестиційні програми.

За рахунок коштів місцевих бюджетів здійснюються видатки, спрямовані на підтримку комунальної власності й фінансування інвестиційних проектів місцевого значення, зокрема місцевих програм житлово-комунального господарства й благоустрою населених пунктів; фінансування будівництва, реконструкції, ремонту й утримання доріг місцевого значення тощо. Фінансування національних, державних і міждержавних програм здійснюється на основі вивчення й аналізу бюджетних запитів розпорядників бюджетних коштів різних рівнів щодо фінансового забезпечення реалізації окремих заходів зазначених програм у плановому періоді й на перспективу.

Таблиця 9.2 Інвестиції в основний капітал у 2006-2010 рр. За джерелами фінансування (у фактичних цінах), млн грн

Інвестиції	2006	2007	2008	2009	2010**
Усього	125254	188486	233081	151777	150667
У тому числі за рахунок:
коштів державного бюджету	6846	10458	11576	6687	9479
коштів місцевих бюджетів	5446	7324	9918	4161	4357
власних коштів підприємств та організацій	72337	106520	132138	96019	83997
кредитів банків та інших позик	19406	31182	40451	21581	20611
коштів іноземних інвесторів	4583	6660	7591	6859	3429
коштів населення на будівництво власних квартир	7019	9879	9495	4792	4653
коштів населення на індивідуальне житлове будівництво	5110	8549	11589	5502	16176
інших джерел фінансування	4507	7914	10323	6176	7965

Важливим напрямом бюджетних видатків є фінансування поставок продукції для державних потреб. Така продукція потрібна органам державної влади різного рівня для розв' язання соціально-економічних проблем розвитку, підтримки охорони та безпеки держави, створення та підтримки на належному рівні державних матеріальних резервів, забезпечення функціонування органів влади, підтримки правопорядку, судової влади тощо. Обсяг видатків на фінансування поставок продукції для державних потреб здійснюється через державне замовлення.

Операційні витрати, що являють собою видатки бюджету на утримання виробничої інфраструктури, включають:

- фінансування геологорозвідувальних робіт;

- фінансування лісового і водного господарства;

- землевпорядкувальні роботи;

- заходи з боротьби зі шкідниками рослин, хворобами тварин та епідеміями;

- утримання насіннєвих станцій і племінних господарств.

Фінансування геологорозвідувальних робіт проводиться за рахунок коштів бюджету та коштів підприємств. З бюджету фінансуються роботи з пошуку нових родовищ корисних копалин, за рахунок коштів підприємств видобувної промисловості - роботи в межах існуючих родовищ.

Видатки на фінансування геологорозвідувальних робіт забезпечуються спеціальним компенсаційним доходом - платою за користування надрами, які вносять до бюджету підприємства видобувної промисловості. Обсяги фінансування і суми надходжень плати між собою врівноважені, але не збалансовані. Щороку існують незначні відхилення між цими показниками. Залишок плати використовується в поточному році на фінансування інших видатків. Якщо їх недостатньо, то ці видатки перекриваються іншими доходами бюджету. Вартість геологорозвідувальних робіт визначається на підставі спеціальних кошторисів, які розраховуються виходячи з обсягів цих робіт та існуючих розцінок.

Утримання лісового і водного господарства віднесене на видатки державного бюджету у зв' язку з тим, що на даний час ці ресурси мають загальнодержавне значення. У бюджеті існують цільові доходи, пов' язані з фінансуванням зазначених витрат, - збір за спеціальне використання води і лісових ресурсів. Проте, на відміну від геологорозвідувальних робіт, доходи і видатки за цими напрямами не врівноважені - видатки набагато вищі.

Землевпорядкувальні роботи включають заходи з підвищення і відновлення родючості ґрунтів (наприклад, протиерозійні заходи, тобто боротьба з вітряною і водною ерозією ґрунтів).

Заходи з боротьби зі шкідниками рослин та хворобами тварин, протиепідемічні заходи в цілому фінансуються з бюджету в тому разі, коли вони охоплюють певний регіон, а поточні витрати - безпосередньо тим чи іншим господарством. Виділення коштів бюджету здійснюється на підставі кошторисів. У такому самому порядку, тобто на кошторисній основі, фінансуються насіннєві станції і племінні господарства, які забезпечують потреби відповідного регіону.

Державна дотація - це виділення з бюджету коштів на покриття збитків суб' єктів господарювання в тому разі, коли збитковість визначається певною фінансовою політикою у сфері ціноутворення. Вона може надаватися в сумі, що повністю відшкодовує збитки чи покриває їх частково. Обсяг дотацій установлюється як різниця між витратами й доходами підприємств. Виділення коштів може проводитися на підставі планових чи фактичних розрахунків.

Бюджетні кредити надаються підприємствам державного сектору на тимчасові потреби в разі фінансових ускладнень (табл. 9.3). Вони можуть бути безпроцентні або з невисокою процентною ставкою. Кредитування підприємств і організацій здійснюється через уповноважені банки, перелік яких визначає Кабінет Міністрів України за погодженням із Національним банком України. Надання підтримки не поширюється на підприємства, яким згідно з планом економічного і соціального розвитку і Державним бюджетом України на відповідний рік передбачено асигнування на фінансування капітальних вкладень, заходів, пов' язаних із конверсією, тощо.

Таблиця 9.3 Повернення і надання кредитів з державного бюджету на економічну діяльність за 2006-2010 рр., млн грн*

Галузь економічної діяльності	2006	2007	2008	2009	2010
Економічна діяльність, усього	133,2	1294,6	2479,1	2651,1	1211,4
У тому числі: сільське, лісове, рибне господарство та мисливство	-145,8	464,7	2319,1	-15,0	-174,1
паливно-енергетичний комплекс	3,7	12,8	-37,3	78,1	-101,5
інші галузі економіки	0	655,1	-27,0	-31,0	-151,5
інша економічна діяльність	61,9	-181,1	-246,8	893,9	100,6
транспорт	213,4	343,0	471,0	1465,0	1538,3

Форми фінансової підтримки галузей економіки та окремих підприємницьких структур постійно розвиваються. Фінансова підтримка державних та інших підприємств, у майні яких частка державної власності перевищує 50 %, здійснюється з бюджетних асигнувань, як правило, на поворотній основі при затверджені проектів використання коштів, що надаватимуться як державна підтримка, під бізнес-плани й проекти санації цих підприємств.

Фінансову підтримку у вигляді бюджетної позики надає Міністерство фінансів України на договірній основі. Умовами договору мають передбачатися зобов'язання сторін стосовно обсягів, строків надання позики, її цільового використання, заходи щодо забезпечення її своєчасного повернення, відповідальність сторін за порушення умов договору, а також розміри і порядок сплати процентів за використання бюджетних позик.

До форм надання фінансової підтримки галузям економіки і підприємствам належать:

- надання відстрочок і розстрочок зі сплати податків і обов' язкових платежів до бюджету;

- списання і реструктуризація податкової заборгованості;

- звільнення від податків галузей економіки або окремих підприємств, використання спеціальних режимів оподаткування.

Наприклад, державна підтримка реалізації інвестиційних проектів надається у таких формах:

- поворотного (пільгові кредити) та безповоротного (бюджетного фінансування, співфінансування інвестиційних проектів, здешевлення кредитів) фінансування;

- державних гарантій;

- сприяння залученню приватних інвестицій.

З метою розширення ефективності залучення приватних інвестицій слід запроваджувати визнані світовою практикою форми державно-приватного партнерства.

Фінансова підтримка підприємств із бюджету надається з метою запобігання банкрутства, відновлення платоспроможності, оздоровлення фінансового стану підприємств, забезпечення їхньої ефективної господарської діяльності й підвищення конкурентоспроможності продукції (робіт, послуг).

Видатки на освіту

Освіта - це суспільне явище, яке впливає на всі сфери економічного життя суспільства та є вагомим чинником досягнення високих темпів економічного зростання й підвищення добробуту суспільства.

Саме завдяки постійному зростанню видатків на освіту розвинуті країни зберігають провідні позиції у світовій економіці. Зауважимо, що в більшості з них у структурі вкладень в освіту переважає державна частка. Це зрозуміло, адже освіта - той чинник, який громадянин може використовувати для підвищення свого життєвого рівня. При цьому вигоду від високого рівня освіти отримує не лише окремий громадянин, а й суспільство в цілому, оскільки підвищення рівня загальноосвітньої та професійної підготовки кожного працівника, його кваліфікації є важливими чинниками зростання продуктивності праці та економічного поступу держави.

Отже, суспільна вигода від освіти перевищує суму тих вигід, які отримують окремі громадяни, і саме тому держава, як правило, не залишає питання щодо рівня освіти на розсуд ринку. Адже ринок не завжди правильно враховує потреби та інтереси всього суспільства, тим більше, що послуги освіти зазвичай мають довгостроковий характер, а отже і від них залежить довгострокова перспектива економічного й соціального розвитку країни в цілому.

Система освіти є єдиним комплексом послідовно пов'язаних між собою ланок: дошкільна освіта, загальна середня освіта, позашкільна, професійно-технічна, вища освіта, післядипломна освіта, аспірантура, докторантура й самоосвіта.

Відповідно до Закону України "Про освіту" навчальні заклади освіти фінансуються за рахунок коштів з відповідних бюджетів, галузей народного господарства, підприємств та організацій, додаткових джерел.

Основним джерелом видатків на освіту є державний і місцеві бюджети.

Видатки державного бюджету на освіту за функціональною класифікацією наведені в табл. 10.9.

Видатки державного бюджету на освіту направляються на фінансування:

а) загальної середньої освіти: спеціалізовані школи (у тому числі школи-інтернати) державної власності; загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

б) професійно-технічної освіти (на оплату послуг з підготовки кваліфікованих робітників на умовах державного замовлення в професійно-технічних закладах державної власності);

в) вищої освіти (на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових та науково-педагогічних кадрів на умовах державного замовлення у вищих навчальних закладах державної власності);

г) післядипломної освіти (на оплату послуг з підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів на умовах державного замовлення в навчальних закладах державної власності);

е) позашкільних навчальних закладів та заходів із позашкільної роботи з дітьми;

ж) інших закладів та заходів у галузі освіти.

Таблиця 10.9 Видатки державного бюджету на освіту в україні за функціональною класифікацією в 2006-2010 рр., млн грн*

Напрям видатків	2006	2007	2008	2009	2010
Усього на освіту	12 122,1	15 149,7	23 925,7	23 925,7	28 807,5
У тому числі на: дошкільну освіту	28,1	32,5	36,6	41,9	60,3
загальну середню освіту	76,2	122,4	179,8	183,1	262,1
професійно-технічну освіту	2005,7	2147,3	3031,9	3422,9	4133,6
вищу освіту	9159,6	11789,8	17002,2	19126,0	22755,8
післядипломну освіту	211,2	299,7	394,2	396,5	465,4
утримання закладів позашкільної освіти та заходів із позашкільної роботи з дітьми	203,5	85,1	103,7	190,1	273,0
матеріальне забезпечення навчальних закладів	165,3	179,1	184,9	184,8	282,9
дослідження і розробки у сфері освіти	148,3	219,3	331,0	146,9	330,9
інші заклади та заходи у сфері освіти	226,1	274,5	290,0	233,5	243,5

Видатки на освіту, що здійснюються з бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст районного значення і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, направляються на фінансування:

а) дошкільної освіти;

б) загальної середньої освіти (навчально-виховні комплекси "дошкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад", "загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад" за умови, що загальноосвітній навчальний заклад - першого ступеня).

Видатки на освіту, що здійснюються з районних бюджетів та міських бюджетів міст республіканського АР Крим і обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, направляються на фінансування:

а) дошкільної освіти (у містах республіканського АР Крим і обласного значення);

б) загальної середньої освіти: загальноосвітні навчальні заклади (у тому числі загальноосвітні навчальні заклади всіх ступенів, спеціалізованих шкіл, ліцеїв, гімназій, колегіумів, вечірніх шкіл); навчально-виховних комплексів "дошкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад", "загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад";

в) навчальних закладів для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: загальноосвітніх шкіл-інтернатів, загальноосвітніх навчальних закладів для дітей сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячих будинків, навчально-реабілітаційних центрів, дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей;

г) інших державних освітніх програм;

д) вищої освіти (на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових та науково-педагогічних кадрів у вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації державної та комунальної власності);

е) позашкільної освіти (заходи районного значення з позашкільної роботи з дітьми).

Видатки на освіту, що здійснюються з Республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, направляються на фінансування:

а) загальної середньої освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, загальноосвітніх санаторних шкіл-інтернатів; загальноосвітніх шкіл-інтернатів, загальноосвітніх навчальних закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячих будинків, навчально-реабілітаційних центрів;

б) професійно-технічної освіти (на оплату послуг з підготовки кваліфікованих робітників на умовах державного замовлення у професійно-технічних навчальних закладах державної та комунальної власності);

в) вищої освіти (на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових та науково-педагогічних кадрів на умовах регіонального замовлення у вищих навчальних закладах комунальної власності, а також на умовах державного замовлення у вищих навчальних закладах державної власності);

г) післядипломної освіти (на оплату послуг з підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів на умовах регіонального замовлення у навчальних закладах та комунальної власності);

д) позашкільної освіти (заходів республіканського АР Крим та обласного значення з позашкільної роботи з дітьми);

е) інших державних освітніх програм.

Видатки місцевих бюджетів на освіту, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, направляються на фінансування позашкільної освіти.

У табл. 10.10 наведені дані, що характеризують видатки зведеного, а також державного і місцевого бюджетів на освіту в 2006-2010 рр.

Таблиця Видатки зведеного бюджету україни на освіту в 2006-2010 рр., млн грн

Видатки бюджету на освіту	2006	2007	2008	2009	2010
Видатки зведеного бюджету на освіту	33 785	44 333,6	60 959,4	66 773,6	79 826,0
У тому числі: видатки державного бюджету на освіту	12 122,1	15 149,7	21 554,3	23 925,7	28 807,5
видатки місцевих бюджетів на освіту	21 662,9	29 183,9	39 405,1	42 847,9	51 018,5

Аналіз показників, наведених у таблиці, свідчить про те, що в 2006-2010 рр. видатки зведеного бюджету на освіту щорічно збільшувалися. При цьому видатки державного бюджету за зазначений період зросли на 16 685 млн грн, а видатки місцевих бюджетів - на 29 355,6 млн грн. Темпи зростання видатків на освіту в зазначений період були такими (табл. 10.11).

Таблиця Темпи зростання видатків бюджетів україни на освіту в 2006-2010 рр.,

Видатки бюджету на освіту	Темпи зростання, %
	2006/ 2005	2007/ 2006	2008/ 2007	2009/ 2008	2010/ 2009
Видатки зведеного бюджету на освіту	126,1	131,2	137,5	109,5	2,4 раза
У тому числі: видатки державного бюджету на освіту	122	125	142,3	111	2,4 раза
видатки місцевих бюджетів на освіту	128,4	134,7	125,9	108,7	2,4 раза

У цілому видатки на освіту, за даними Міністерства фінансів, у 2010 р. порівняно з 2009 р. збільшилися на 20,4 %. У загальних видатках збільшення відбулося на вищу освіту - на 19 %, на утримання закладів позашкільної освіти та проведення заходів із позашкільної роботи з дітьми - на 43,6 %; на матеріальне забезпечення навчальних закладів - на 53,1 %, на загальну середню школу - на 43,2 %. Як позитивний момент варто відзначити збільшення видатків на дослідження та розробки у сфері освіти - у 2,3 раза. За питомою вагою в загальних видатках на освіту переважають видатки на вищу освіту -79 % та професійно-технічну освіту - 14,3 %.

У проектах державного та місцевих бюджетів центральні органи виконавчої влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації щороку передбачають видатки на виконання державних цільових програм, передбачених постановами Кабінету Міністрів України в освітній сфері.

Проекти державних цільових програм розробляються на період до п'яти років. Головні розпорядники бюджетних коштів у сфері освіти та відповідальні виконавці бюджетних програм взаємодіють між собою. Головні розпорядники розподіляють одержані від Міністерства фінансів України граничні обсяги видатків загального фонду державного бюджету між відповідальними виконавцями бюджетних програм в освітній сфері, а останні складають бюджетні запити за кожною бюджетною програмою, за виконання якої відповідають, і подають їх першим.

Як приклад фінансової підтримки системи освіти можна назвати затверджену постановами Кабінету Міністрів України державну цільову програму "Шкільний автобус" (2003-2010 рр.), Державну програму "Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці" (2006-2010 рр.), Комплексну програму забезпечення загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладів сучасними технічними засобами навчання з природничо-математичних і технологічних дисциплін (2005-2011 рр.), Державну програму "Вчитель" (2002-2012 рр.), Державну цільову програму роботи з обдарованою молоддю (2007-2010 рр.).

Основні джерела фінансування розвитку освіти - державний та місцеві бюджети, можуть доповнюватися джерелами, віднесеними до категорії додаткових. Серед них варто назвати такі:

- кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів згідно з укладеними договорами;

- плата за надання додаткових освітніх послуг;

- кошти, одержані за науково-дослідні роботи та послуги, виконані навчальним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян;

- доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;

- дотації місцевих бюджетів;

- кредити банків;

- добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян;

- інші кошти.

У разі одержання коштів з інших джерел бюджетні асигнування навчально-виховних закладів, установ та заходів системи освіти не зменшуються. Бюджетні асигнування на освіту та позабюджетні кошти не підлягають вилученню.

Входження країни в європейський освітній простір, а також зумовлені цим процесом зміни у вітчизняній системі освіти актуалізували вдосконалення фінансового забезпечення розвитку вищої освіти. Достатній обсяг фінансування вищої освіти можна забезпечити через розширення переліку традиційних і використання нових джерел фінансових ресурсів.

Зокрема, до дозволених джерел фінансування вищої освіти останніми роками включено такі: державні стипендії високооб-дарованим дітям, стипендії та гранти різних громадських, у тому числі міжнародних, фондів та організацій, кредити комерційних банків та інших кредитних установ, а також державні чи муніципальні безвідсоткові кредити на навчання.

У табл. 10.12 наведені джерела фінансування освіти в Україні за окремими ланками навчання.

Таблиця Джерела фінансування системи освіти в україні

Рівень освіти Дошкільна освіта	Джерела фінансування навчальних закладів - кошти засновника (власника); - кошти відповідних бюджетів (для державних і комунальних дошкільних навчальних закладів); - кошти батьків або осіб, які їх замінюють; - добровільні пожертвування та цільові внески фізичних і юридичних осіб; - інші кошти, не заборонені законодавством України
Загальна середня освіта	- кошти відповідних бюджетів; - добровільні грошові внески, одержані від підприємств, установ, організацій та окремих громадян; - гуманітарна допомога
Позашкільна освіта	- кошти відповідних бюджетів (для державних і комунальних позашкільних навчальних закладів); - кошти засновників (власників) (для приватних позашкільних навчальних закладів); - кошти, одержані за надання додаткових освітніх послуг, роботи, виконані позашкільним навчальним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян, доходи від реалізації власної продукції, від надання в оренду приміщень, обладнання; - гуманітарна допомога; - дотації з місцевих бюджетів; - добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій та громадян
Професійно- технічна освіта	- кошти державного бюджету (для державних професійно-технічних навчальних закладів); - кошти засновників (для установ професійно-технічної освіти та професійно-технічних навчальних закладів); - кошти, одержані за професійну підготовку понад державне замовлення, курсову підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників відповідно до укладених договорів з юридичними та фізичними особами, а також надання додаткових платних освітніх послуг
Вища освіта	- кошти відповідних бюджетів (для вищих навчальних закладів, які перебувають у власності державній, АР Крим, комунальній); - кошти додаткових джерел фінансування, не заборонені законодавством

Розрахунок видатків на освіту в розрізі адміністративно-територіальних одиниць здійснюється відповідно до фінансових нормативів бюджетної забезпеченості однієї дитини дошкільного віку, одного учня загальноосвітнього, позашкільного, професійно-технічного навчального закладу.

З метою єдиного підходу при розподілі видатків на професійно-технічну освіту між адміністративно-територіальними одиницями запроваджено ряд коригувальних коефіцієнтів, які дають можливість уникнути диспропорцій при застосуванні нових формуль-них розрахунків, а саме:

- коефіцієнт приведення кількості учнів професійно-технічних навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до кількості учнів професійно-технічних навчальних закладів;

- коефіцієнт приведення кількості учнів професійно-технічних навчальних закладів, розміщених у населених пунктах, яким надано статус гірських, до кількості учнів професійно-технічних навчальних закладів.

У розрахунках професійно-технічних навчальних закладів на освіту враховуються видатки на заходи районного та обласного значення позашкільної роботи з дітьми, а також видатки на забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів сучасними технічними засобами навчання.

Аналізуючи стан фінансування галузі освіти та завдання щодо її розвитку, необхідно зазначити, що незважаючи на щорічне збільшення видатків (що було показано вище) рівень оплати праці працівників освіти на сьогодні вкрай недостатній.

Потребують також державної підтримки дошкільна, загальна середня освіта у сільській місцевості, професійно-технічна освіта, навчання здібних та обдарованих учнів і студентів. Необхідно істотно зміцнити навчально-матеріальну базу, здійснити комп'ютеризацію навчальних закладів. Усі ці проблеми потребують першочергового вирішення.

В Україні повинен забезпечуватися прискорений, випереджальний, інноваційний розвиток освіти. Пріоритетним напрямом фінансування галузі освіти має бути впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, що забезпечують подальше удосконалення навчально-виховного процесу, доступність та ефективність освіти. Тільки за таких умов можна забезпечити належну підготовку молодого покоління до життєдіяльності в інформаційному суспільстві.

Видатки на охорону здоров'я

Фінансування охорони здоров' я здійснюється за рахунок Державного бюджету України, місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством1.

Бюджетне фінансування забезпечує рівний доступ до медичної допомоги, можливість оптимізації системи охорони здоров' я в національному масштабі, відносну простоту технологій фінансування й оплати праці в цій сфері.

Заклади охорони здоров' я поряд із державним фінансуванням розвивають інші джерела фінансових надходжень, серед яких - страхові благодійні платежі, надходження від лікарняних кас, надання платних послуг, компенсаторні оплати, а також застосовують дозволені госпрозрахункові механізми. Крім того, в загальній структурі фінансування охорони здоров' я розвивається приватний сектор надання медичних послуг.

Згідно з бюджетною класифікацією витрати на утримання установ охорони здоров'я плануються за розділом "Охорона здоров'я", що включає всі заклади та заходи у сфері охорони здоров' я.

До видатків державного бюджету на охорону здоров'я належать видатки на:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (багатопрофільні лікарні та поліклініки, що виконують специфічні загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

б) спеціалізовану, високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клініки науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, спеціалізовані медико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічні поліклініки згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

в) санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для дітей та підлітків, спеціалізовані санаторії для ветеранів Великої Вітчизняної війни);

г) санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції, заходи боротьби з епідеміями);

д) інші заклади охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

У табл. 10.13 наведено дані про видатки державного бюджету на охорону здоров'я у 2006-2010 рр.

Таблиця Видатки державного бюджету на охорону здоров'я у 2006-2010 рр., млн грн

Напрям видатків	2006	2007	2008	2009	2010
Усього	4099,7	6321,0	7365,5	7535,0	8759,0
У тому числі на: функціонування поліклінік і амбулаторій, швидку та невідкладну допомогу	373,1	498,2	585,7	549,7	695,3
функціонування лікарень та санаторно-курортних закладів	1894,0	2669,2	3346,9	3179,3	4276,3
санітарно-профілактичні та протиепідемічні заходи і заклади	985,5	1230,9	1545,4	2261,8	2038,8
дослідження і розробки у сфері охорони здоров'я	129,0	180,4	231,5	249,0	265,3
іншу діяльність у сфері охорони здоров'я	718,1	1742,4	1656,0	1268,8	1483,4

Як видно з таблиці, видатки державного бюджету на охорону здоров' я у 2010 р. збільшилися на 16,2 %, або на 1224,1 млн грн, порівняно з 2009 р. найбільша частина бюджетних коштів спрямовувалася на фінансування лікарень та санаторно-курортних закладів - 48,8 %; санаторно-профілактичних та протиепідемічних заходів і закладів - 23,3 %. Разом з тим видатки на профілактичні та протиепідемічні заходи порівняно з 2009 р. зменшилися на 233,0 млн грн. Це свідчить про перенесення пріоритетів у фінансуванні саме на лікування хвороб, а не їх профілактику.

До видатків, які здійснюються з Республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів, належать видатки на:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу [лікарні республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення];

б) спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (спеціалізовані лікарні, поліклініки, включаючи стоматологічні центри, диспансери, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, будинки дитини, станції переливання крові);

в) санаторно-реабілітаційну допомогу (санаторії для хворих на туберкульоз, санаторії для дітей та підлітків, санаторії медичної реабілітації);

г) інші державні програми медико-санітарного забезпечення республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення (медико-соціальні експертні комісії, бюро судмедекспертизи, центри медичної статистики, бази спецмедпостачання, центри здоров' я і заходи санітарної освіти, інші програми і заходи).

До видатків на охорону здоров' я, які здійснюються з районних бюджетів, міських бюджетів міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення, належать видатки на:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої невідкладної медичної допомоги, поліклініки та амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки);

б) програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров' я і заходи санітарної освіти).

До видатків, які здійснюються з бюджетів міст районного значення, сіл, селищ та їх об'єднань належать видатки на первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти).

Самофінансування, засноване на використанні власних фінансових ресурсів, є основною формою фінансового забезпечення приватних медичних закладів, що займаються комерційною діяльністю. Сьогодні більшість бюджетних закладів охорони здоров' я також мають право формувати власні кошти від надання платних послуг та здійснення іншої комерційної діяльності, дозволеної законодавством, включати їх до спеціального фонду кошторису та використовувати на потреби за цільовим призначенням. Упровадження механізмів комерційного самофінансування в діяльність закладів охорони здоров' я стало вимушеним кроком держави через дефіцит бюджетних фінансових ресурсів і неспроможність держави повноцінно утримувати даний сектор.

Чинне українське законодавство, окрім фінансування, передбачає й іншу форму фінансового забезпечення закладів охорони здоров' я - кредитування, проте воно, на відміну від розвинутих західних країн, у вітчизняній практиці майже не використовується.

Одним із альтернативних джерел фінансового забезпечення охорони здоров' я також є благодійництво та благодійна діяльність. Надходження від спонсорських внесків розглядаються як "інвестиції в соціальну сферу" взагалі та в охорону здоров' я зокрема1.

Світова практика використовує такі методи фінансування закладів охорони здоров' я, як кошторисний, програмно-цільовий, за надані медичні послуги. Програмно-цільовий та кошторисний методи є основними для фінансування закладів охорони здоров' я в Україні2.

Кошторисне фінансування - це виділення коштів на утримання закладів, установ і організацій охорони здоров' я, виконання певних програм і реалізацію певних заходів на підставі спеціального фінансового документа - кошторису. Сьогодні цей метод застосовується для фінансування більшості закладів охорони здоров' я, джерелом фінансування яких є бюджети.

До переваг кошторисного фінансування належить можливість достатньо чіткого прогнозування видатків (за відсутності інфляції), контролю за цільовим витрачанням коштів і обмеження їх абсолютного розміру. Проте в тих випадках, коли потрібно створити дієвий стимулювальний організм, який би пов' язував обсяги фінансування з досягнутими результатами, переваги цього методу перетворюються на недоліки. Кошторисне фінансування не дає можливості оперативно змінювати розміри коштів, необхідних для виконання певного обсягу робіт, у разі його зміни оперативно маневрувати коштами, перекидаючи їх з однієї статті на іншу.

Програмно-цільове фінансування передбачає визначення об'єктів, чітких цілей фінансування і необхідних ресурсів, дає можливість уникнути нецільового використання бюджетних коштів, забезпечити результативне їх витрачання та персональну відповідальність керівників закладів охорони здоров' я за досягнення соціальних результатів бюджетних програм.

Фінансування за надані медичні послуги є найточнішим методом визначення витрат, воно здійснюється як від передбачуваного (планового), так і від фактичного обсягу наданих послуг і пов'язане з розрахунком цін (тарифів). Формування механізму ціноутворення на медичні послуги в Україні є необхідним, оскільки, з одного боку, вартісна оцінка медичної допомоги стала необхідною у зв'язку з переходом до нових форм господарювання, а з другого - медичне страхування може бути впроваджене тільки за наявності показників вартості медичних послуг, які визначають величину страхових внесків. Разом з тим питання, пов' язані з ціноутворенням, далеко не вирішені.

Розглядаючи питання планування видатків на охорону здоров' я з урахуванням методики його здійснення, можна умовно виділити два його основні рівні. Перший (планування на макро-рівні) - це визначення загального обсягу бюджетних асигнувань для потреб галузі при встановленні Міністерством фінансів України та затвердженні Кабінетом Міністрів України граничних обсягів видатків загального фонду проекту бюджету для головних розпорядників коштів на відповідний період та обсягів проектів бюджетів адміністративно-територіальних одиниць. Другий рівень (планування на мікрорівні) пов' язаний зі складанням індивідуальних кошторисів закладів.

Визначення загального обсягу асигнувань на охорону здоров' я нині здійснюється на підставі динаміки видатків по галузі за останні роки, очікуваного збільшення базових обсягів видатків у зв' язку з прийняттям відповідних законодавчих і нормативних актів, реалізація яких у плановому періоді потребує додаткових асигнувань, прогнозу щодо можливого зменшення потреби в асигнуваннях для галузі в результаті здійснених заходів щодо опти-мізації мережі установ та впорядкування чисельності працюючих у них, а також виходячи з величини прогнозних макропоказників, що враховуються при визначенні обсягів бюджетних видатків на охорону здоров' я (обсяг ВВП, рівень інфляції і т. п.). Остаточні обсяги асигнувань на охорону здоров' я на першому етапі формування проекту зведеного бюджету визначаються з урахуванням реальних обсягів надходжень до бюджету всіх рівнів, а також пріоритетності тих чи інших видатків у плановому періоді.

Основними операційно-сітьовими показниками медичних закладів, які визначають видатки за кошторисом, є:

для стаціонару - кількість ліжок; кількість ліжко-днів.

для поліклініки (амбулаторії) - кількість лікарських посад, кількість лікарських відвідувань.

Кількість ліжок і лікарських відвідувань планується з урахуванням фактичної забезпеченості населення мережею та амбулаторно-поліклінічним обслуговуванням, часу використання та обороту лікарського ліжка згідно зі штатними нормативами медичного персоналу. Потреба населення в ліжках визначається відповідно до кількості хворих, які госпіталізовані, та обороту одного ліжка за рік. На величину показника впливає середня тривалість перебування хворого в лікарні та час використання ліжка протягом року.

При складанні кошторису в лікарні велике значення має правильне визначення кількості ліжок на початок планового періоду та фактичної їх наявності на останню звітну дату і врахування можливості розгорнення нових ліжок за період, що залишився до кінця року, у межах кількості ліжок, передбачених планом.

Амбулаторно-поліклінічне обслуговування населення здійснюється за дільнично-територіальним принципом. Кількість лікарських посад для цієї мети установлюється за штатними нормативами, затвердженими Міністерством охорони здоров' я України. При цьому необхідно врахувати чисельність населення, наявність на території, що обслуговується, інших закладів охорони здоров' я, які також здійснюють амбулаторно-поліклінічне обслуговування цього самого населення з метою уникнення дублювання. У зв' язку з цим при встановленні штатів конкретної поліклініки може бути скорочено певну кількість посад проти передбачених штатними нормативами.

Середньорічна кількість лікарських відвідувань амбулаторно-поліклінічного закладу визначається виходячи із середньорічного числа лікарських посад, затверджених у кошторисі, числа годин роботи лікарів даної спеціальності в день, норми прийому хворих на годину і числа робочих днів у плановому році.

Однією з основних статей кошторису медичної установи є заробітна плата, а тому система оплати праці медичних працівників потребує детальнішого висвітлення.

Система заробітної плати працівників лікувально-профілактичних закладів установлюється в розрізі таких груп персоналу: лікарський персонал; середній медичний персонал; молодший медичний персонал; адміністративно-управлінський персонал; інший персонал.

Система заробітної плати медичного персоналу базується на встановленні:

- схемних посадових окладів для відповідних категорій працівників;

- підстав і розмірів підвищень схемного посадового окладу;

- підстав, видів та розмірів доплат і надбавок.

Про цьому слід мати на увазі, що рамкові умови оплати праці працівників установ охорони здоров'я (як і інших працівників бюджетної сфери) встановлюються Кабінетом Міністрів України. Відповідними постановами Уряду затверджуються мінімальні й максимальні розміри посадових окладів відповідних категорій працівників, розміри підвищень схемних посадових окладів за наукові та почесні звання, за роботу в шкідливих умовах, розміри (максимальні) доплат і надбавок, загальні принципи здійснення матеріального стимулювання працівників установ охорони здоров' я (виплати премій та матеріальної допомоги).

Конкретні розміри посадових окладів медичного персоналу залежно від конкретних спеціальностей (лікарі-хірурги, лікарі-ендоскопісти, лікарі-анестезіологи, лікарі інших спеціальностей та ін.) та кваліфікаційної категорії (ті, які мають вищу кваліфікаційну категорію, другу кваліфікаційну категорію, без категорії), а також деталізовані умови оплати праці (із зазначенням підстав для встановлення відповідних доплат і надбавок, конкретних умов преміювання та виплати матеріальної допомоги і т. д.) затверджуються відповідними спільними наказами Міністерства праці та соціальної політики і Міністерства охорони здоров' я України.

Важливе місце у фінансуванні медичних установ належить видаткам на продукти харчування, медикаменти та перев' язу-вальні матеріали. Для обчислення видатків на харчування хворих і придбання медикаментів необхідно встановити кількість днів функціонування одного ліжка протягом року. Потім на підставі цього обчислюється загальна кількість ліжко-днів у лікарні множенням середньорічного числа ліжок на кількість днів функціонування одного діжка протягом року. Потреба в цих видатках визначається за нормативами з урахуванням умов утримання та лікування хворих. Такі нормативи розраховуються виходячи з раціону харчування, який визначає добову норму витрат продуктів і цін на ці продукти. Норми видатків на харчування встановлюються Кабінетом Міністрів України.

У державній системі охорони здоров' я в останні роки відчутний дефіцит коштів. Бюджетне фінансування лікувально-профілактичних заходів здійснюється в обмежених розмірах, що значно ускладнює їх функціонування. За багатьма напрямами лікувальної та профілактичної діяльності медична допомога є платною. Відбувається нерегульоване та неконтрольоване зростання цін на медичні послуги. Поширюється неофіційний ринок надання медичної допомоги.

Як наслідок, загострюються проблеми медичного обслуговування населення. Вони можуть перетворитися на джерело гострого соціального напруження і тому потребують великої уваги з боку держави.

Важливим напрямом поліпшення фінансового забезпечення може стати створення і функціонування системи медичного страхування населення. Страхування громадян здійснюється за рахунок Державного бюджету України, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян. Питання організації медичного страхування населення і використання страхових коштів вирішується згідно з законодавством.

У розвинутих країнах діють дві моделі ф...