Видатки бюджету на економічну діяльність та науку

Змішана система побудована за такою схемою. Першу медичну допомогу надають сімейні лікарі. Коли сімейний лікар наполягає на госпіталізації, тоді вступає в дію друга ланка - лікарі, консультаційні пункти та діагностичні центри, які фінансуються зі страхових фондів.

Обидві системи мають свої переваги й недоліки, однак суспільство виявляє більший інтерес до змішаної системи. Вона забезпечує, з одного боку, потрібний рівень медичного обслуговування населення, а з другого - створює певну зацікавленість населення в посиленні турботи про здоров' я, а також забезпечує відповідальність медичних працівників за якість роботи. Перехід від однієї системи до іншої - дуже складний і тривалий процес, однак це питання в Україні набуло особливої актуальності. У нашій країні вдвоє більше лікарів і втроє - ліжок (у відносному обчисленні), ніж у США, але рівень медичного обслуговування значно нижчий.

У більшості країн заклади охорони здоров' я, особи, які здійснюють підприємницьку діяльність у сфері охорони здоров' я, а також суб' єкти господарювання, що виробляють продукцію, потрібну для забезпечення діяльності закладів охорони здоров' я, користуються податковими та іншими пільгами, передбаченими законодавством.

Практику ширшого залучення додаткових фінансових ресурсів за рахунок надання різних видів платних послуг гальмує недосконалість законодавства. Зокрема, не врегульовано порядок надання платних послуг, відсутня єдина методика розрахунку вартості медичних послуг.

Інститут медичного страхування в Україні тільки починає розвиватися й функціонує у вигляді добровільного медичного страхування та лікарняних кас. Страхові компанії пропонують такі види добровільного медичного страхування, як страхування здоров' я на випадок хвороби й безперервне страхування здоров' я. Базові програми медичного страхування охоплюють: амбулаторно-поліклінічну медичну допомогу, стоматологічні послуги, стаціонарне лікування, медичне обслуговування вдома, швидку та невідкладну медичну допомогу. Страхова сума при страхуванні здоров'я на випадок хвороби коливається від 1,5 до 15 тис. дол. США (страхові внески становлять 0,5-5 % від цієї суми); при безперервному страхуванні здоров'я - 720 тис. дол. США (страхові внески становлять 0,5-0,8 % зазначеної суми). За бажанням страхувальника, крім базових програм до страхового полісу можуть належати додаткові страхові програми (вакцинація дітей, медична допомога під час поїздок територією України чи за її межами на відпочинок та ін.).

Як підтверджує практика, добровільне медичне страхування в Україні тільки почало розвиватися, оскільки для більшості страхових компаній воно не забезпечує значного прибутку через високі страхові виплати. Крім того, через низький рівень купівельної спроможності населення воно доступне лише для багатих людей або суб' єктів господарювання, які включають медичне страхування у "соціальний" пакет для своїх працівників.

Як свідчить зарубіжний і вітчизняний досвід, одним із вагомих додаткових джерел фінансового забезпечення закладів охорони здоров' я дітей могли б стати кошти лікарняних кас, які використовуються в основному для поліпшення медикаментозного забезпечення їх учасників. Це свого роду громадські добровільні нагромаджувальні фонди, які створюються з ініціативи громадян та лікарів-активістів. В Україні спостерігається позитивна динаміка розвитку лікарняних кас, загальна кількість членів яких становить 800,1 тис. осіб. Члени лікарняних кас щомісячно вносять або фіксовану суму коштів (по 15-20 грн), або відсоток від заробітної плати чи пенсії (близько 5 %) до бюджету каси, які зараховують на їх персональні рахунки.

Існують різні точки зору щодо доцільності діяльності таких інституцій. Противники створення лікарняних кас вважають, що цей процес законодавчо не врегульований і не контрольований з боку держави, що стає причиною зловживань, фінансових порушень і тому не може бути ефективним. На наш погляд, поки в Україні не буде впроваджено обов' язкове медичне страхування як доповнення до бюджетного фінансування закладів охорони здоров' я, доцільно залучати кошти лікарняних кас. Як підтверджує вітчизняний і зарубіжний досвід, діяльність зазначених кас сприятиме ефективному використанню інституцій фінансових ресурсів, оскільки до контролю залучаються члени лікарняних кас, що підвищує його результативність та забезпечує цільове спрямування наявних коштів.

Аналіз фінансового забезпечення закладів охорони здоров'я свідчить про майже повну залежність фінансового потенціалу зазначених інституцій від бюджетних коштів, що не можуть повністю задовольнити їхні потреби. Через неспроможність держави усунути негативні наслідки впливу ринкових механізмів на функціонування галузі охорони здоров' я стрімко розвивається "тіньовий" сектор у закладах цієї галузі, який породжує небажані явища:

- економічні: грошові потоки, що формуються за рахунок неофіційних платежів пацієнтів за надані медичні послуги, не інвестуються у розвиток закладів охорони здоров' я (запровадження нових медичних технологій, підвищення якості медичних послуг тощо), чим обмежують можливості органів державної влади та місцевого самоврядування збільшувати бюджетні кошти на їх утримання; фінансування бюджет виплата освіта

- соціальні: не сповна забезпечується конституційне право громадян на безоплатну медичну допомогу, через зростання вартості медичних послуг знижується їх доступність для населення з низьким рівнем доходу, виникають соціальна напруженість і невдоволення ситуацією, що склалася, у пацієнтів та медичного персоналу.

Не забезпечується пріоритетність фінансування закладів охорони здоров' я і при розподілі бюджетних коштів на локальному рівні. Незважаючи на те, що формульний порядок розрахунку обсягів видатків на охорону здоров' я з місцевих бюджетів передбачає фіксований обсяг бюджетних асигнувань на одного жителя (фінансовий норматив бюджетної заборгованості) та через коригувальні коефіцієнти враховує диференціацію потреб населення певної адміністративної території в медичній допомозі залежно від віку й статі, заклади охорони здоров' я фінансуються на основі оперативно-сітьових показників їх потужності. При цьому не беруться до уваги кількість і якість наданих медичних послуг, вид медичного закладу залежно від вікової структури пацієнтів, які обслуговуються. Така ситуація призводить до недофінансування закладів охорони здоров' я через невідповідність між чисельністю населення та обсягом фінансових ресурсів, призначених для задоволення його потреб у медичній допомозі.

Одним із способів вирішення зазначених проблем є удосконалення методики формульного розрахунку видатків на охорону здоров' я з місцевих бюджетів.

Фінансові ресурси, які інвестуються в галузь охорони здоров'я України, не залежать від кінцевих результатів діяльності закладів охорони здоров' я, не сповна відповідають їхнім потребам, використовуються з низькою економічною ефективністю в основному на утримання цих закладів, а не на лікування пацієнтів. Така практика не сприяє поліпшенню якості та забезпеченню доступності медичної допомоги населенню.

Крім того, медичні заклади мають статус бюджетних установ із обмеженими правами щодо управління фінансами, зорієнтовані лише на систему нормативів, які доводять органи управління охорони здоров'я, і позбавлені економічних стимулів щодо покращення результативності діяльності та підвищення якості медичної допомоги населенню.

У зв'язку з цим актуальним є здійснення реформ, спрямованих на покращення фінансового забезпечення галузі охорони здоров' я України через створення ефективної та прозорої моделі фінансування, що орієнтована на реальні потреби пацієнтів, раціоналізацію використання фінансових ресурсів та удосконалення системи управління охороною здоров' я. У цьому контексті надзвичайно важливими є зміна ідеології діючої системи фінансування медичних закладів і фінансового планування у сфері охорони здоров'я - підходів, засад, форм і методів, перехід від фінансування медичного закладу та фінансового планування на основі ліжко-днів і централізовано затвердженого кошторису з досить деталізованим розкладом коштів по окремих статтях, що існує вже понад 50 років (ще з радянських часів), до фінансування медичної послуги і фінансового планування на основі програми методом програмно-цільового бюджетування. Фактично йдеться про те, що заклади охорони здоров' я повинні отримувати фінансування залежно від обсягів і якості медичних послуг.

З огляду на зарубіжний досвід формування і використання фінансових ресурсів медичної галузі та особливості української системи надання медичної допомоги концепція модернізації фінансового забезпечення закладів охорони здоров' я України має включати комплекс таких заходів:

- визначення базового пакета гарантованого державою обсягу безоплатних медичних послуг і забезпечення адекватного розміру фінансових ресурсів для організації їх надання;

- введення права співучасті населення в оплаті медичних послуг (послуги підвищеної комфортності, витрати на госпіталізацію понад установлений нормативами термін лікування);

- надання управлінської та фінансової автономії закладам охорони здоров' я через перетворення їх на некомерційні підприємства;

- розширення переліку платних послуг, які можуть надавати безпосередньо заклади охорони здоров' я, розроблення методики визначення їх вартості;

- відмову від принципу фінансування витрат (утримання) закладів охорони здоров'я та перехід до контрольних закупівель медичних послуг за моделлю блок-контракту;

- відмову від кошторисного методу фінансування закладів охорони здоров' я та запровадження: подушного фінансування за моделлю часткового фондотримання - для оплати медичних послуг амбулаторно-поліклінічних закладів та фінансування за методом глобального бюджету - для лікарняних закладів;

- формування багатоканальної моделі фінансового забезпечення закладів охорони здоров' я із залученням бюджетних коштів як основного джерела фінансових ресурсів, коштів від медичного страхування, надання платних медичних і немедичних послуг, благодійних внесків, кредиту, лізингу та інших джерел, не заборонених законодавством;

- перенесення пріоритету на фінансування закладів охорони здоров' я, які забезпечують надання первинної медико-санітарної та амбулаторно-поліклінічної допомоги;

- упровадження стаціонарозамінних та ресурсоощадних технологій, оптимізація потужності медичних закладів, підвищення ефективності капіталовкладень.

Видатки на розвиток науки

Наука є головною умовою розвитку науково-технічного прогресу суспільства, підвищення добробуту його членів, забезпечення стабільності й ефективності економіки.

Пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки України, визначеними законодавством на період до 2020 р., є:

1) фундаментальні наукові дослідження з найважливіших проблем науково-технічного, соціально-економічного, суспільно-політичного, людського потенціалу для забезпечення конкурентоспроможності України у світі та сталого розвитку суспільства й держави;

2) інформаційні та комунікаційні технології;

3) енергетика й енергоефективність;

4) раціональне природокористування;

5) науки про життя, нові технології профілактики та лікування найпоширеніших захворювань;

6) нові речовини і матеріали.

Обсяг коштів на фінансування державних наукових і науково-технічних програм затверджується законом про Державний бюджет України на наступний рік по кожному пріоритетному напряму розвитку науки і техніки.

Видатки на науку порівняно з видатками за іншими напрямами мають ряд особливостей:

- по-перше, видатки на наукову і науково-технічну діяльність згідно з Бюджетним кодексом України є захищеними статтями видатків, тобто їх обсяг не може змінюватися в разі скорочення затверджених бюджетних призначень, вони належать до видатків розвитку;

- по-друге, розмір бюджетного фінансування наукової і науково-технічної діяльності не може бути меншим за 1,7 % валового внутрішнього продукту України (ст. 34 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність").

Проте фактично загальний обсяг видатків на наукові дослідження й розробки в Україні як частка ВВП (наукоємність ВВП) протягом останніх років не відповідає законодавчо встановленому рівню і зменшився з 1,16 % у 2000 р. до 0,95 % у 2009 р. (у тому числі з державного бюджету - до 0,41 %). Водночас в ЄС в останні роки показник наукоємності ВВП у середньому становить 1,9 %, у Фінляндії й Швеції - 3,7 %, у США й Німеччині - 2,7 %;

- по-третє, видатки на фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення здійснюються з Державного бюджету України.

Фінансування науково-дослідних установ з бюджету здійснюється через головних розпорядників бюджетних коштів. Крім того, передбачено стимулювання установ, підприємств, які залучають для досліджень власні кошти. Однак з огляду на не досить розвинуте економічне становище суб' єктів господарювання вплив цих важелів є недостатнім для виконання вагомих досліджень.

Джерело фінансування наукових досліджень залежить від їх характеру. Розрізняють два напрями наукових досліджень:

- фундаментальні;

- прикладні.

Фундаментальними дослідженнями є пошукові теоретичні напрями науки. Визначити наперед результативність та ефективність таких досліджень дуже складно, тому неможливо встановити їх вартісну оцінку. У зв' язку з великим ризиком використання інвестованих коштів ці дослідження фінансуються з державного бюджету (табл. 9.5).

Прикладні дослідження пов'язані з визначенням форм і методів упровадження в практику результатів фундаментальних досліджень, які завершилися певними винаходами. Оскільки в даному разі можливе прогнозування ефективності таких робіт, установлення їх вартісної оцінки, то фінансування може здійснюватися за рахунок коштів замовника.

В Україні існує певна спеціалізація наукових закладів. Академічні науково-дослідні заклади, підпорядковані Національній академії наук, займаються насамперед фундаментальними дослідженнями, тому їхня діяльність фінансується з Державного бюджету України.

Фінансування прикладних досліджень здійснюється головним чином за рахунок замовника.

Другу групу становлять відомчі заклади, основний профіль яких - прикладні дослідження, спрямовані на розвиток даної галузі. Фінансування здійснюється за рахунок централізованих коштів міністерств і відомств або за кошти замовника. Якщо відомчі заклади ведуть фундаментальну тематику, то в цій частині вони отримують кошти з бюджету.

Бюджетне фінансування науки здійснюється двома способами:

- фінансування наукових закладів;

- фінансування наукової тематики.

Таблиця Видатки державного бюджету україни на наукові дослідження у 2007-2010 рр.

Напрям дослідження	2007	2008	2009	2010
	млн грн	% до загального обсягу	млн грн	% до загального обсягу	млн грн	% до загального обсягу	млн грн	% до загального обсягу
Фундаментальні дослідження	1733,42	48,31	2230,11	45,31	2188,26	51,70	2388,88	50,23
Дослідження і розробки у сфері державного управління	246,49	6,87	320,41	6,51	239,22	5,65	340,71	7,16
Дослідження і розробки у сфері оборони	68,67	1,91	315,75	6,42	65,84	1,56	111,67	2,35
Дослідження і розробки у сфері громадського порядку, безпеки та судової влади	29,90	0,83	36,50	0,74	32,96	0,78	22,90	0,48
Дослідження і розробки в галузях економіки	1009,36	28,13	1326,48	26,95	1066,25	25,19	1179,31	24,79
У тому числі: у сфері економічної, торговельної та трудової діяльності	27,36	0,76	38,30	0,78	34,06	0,80	33,60	0,71
у сфері сільського, лісового, рибного господарства та мисливства	357,08	9,95	540,62	10,98	445,10	10,52	485,60	10,21
у сфері паливно-енергетичного комплексу	40,97	1,14	60,47	1,23	54,92	1,30	54,53	1,15
в інших галузях промисловості та будівництва	28,41	0,79	44,41	0,90	40,46	0,96	24,77	0,52

Фінансування наукових закладів грунтується на складанні їх кошторису. Обсяг фінансування насамперед визначається штатним розписом. Сума витрат на зарплату розраховується множенням кількості посад на середню ставку зарплати, яка склалася в даному закладі. Ставка зарплати залежить від посади (лаборант, інженер, науковий співробітник) і наукового ступеня (кандидат наук, доктор наук) та вченого звання (старший науковий співробітник). Штатний розпис наукового закладу затверджує його керівник. Другу основну статтю витрат становлять витрати на проведення наукових досліджень - придбання та обслуговування спеціальної техніки, обладнання, матеріалів для проведення досліджень, що визначається профілем наукового закладу.

Для фінансування наукової тематики розробляються кошториси, які складаються на кожну тему окремо. Визначену суму асигнувань отримає той науковий заклад, який здійснює фундаментальні дослідження і розробки (у тому числі в інтересах оборони країни), що виконуються в межах пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки і мають загальнодержавне значення, а також дослідження на основі міждержавних угод.

Наукова діяльність в Україні насамперед здійснюється Національною академією наук України та галузевими академіями наук. Кошти на забезпечення діяльності академій щорічно визначаються в Державному бюджеті України окремими рядками. Академії щорічно звітують перед Кабінетом Міністрів України про результати наукової і науково-технічної діяльності та використання коштів, виділених їм із Державного бюджету України.

Наукова й науково-технічна діяльність також передбачена в системі вищої освіти як невід' ємна складова навчального процесу вищих навчальних закладів Ш-ГУ рівнів акредитації. Так, наприклад, Київський національний університет імені Тараса Шевченка здійснює фундаментальні дослідження у сфері природничих і технічних, гуманітарних і суспільних наук, а також прикладні розробки з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки. Національний університет біоресурсів і природокористування здійснює фундаментальні дослідження та прикладні розробки у сфері сільськогосподарських наук.

Окрім коштів державного бюджету на фінансування фундаментальних досліджень та прикладних розробок наукові установи можуть використовувати інші кошти. Альтернативним джерелом фінансування наукових установ можуть бути кошти, отримані від платних послуг: проведення науково-дослідних, дослідно-конструкторських, проектно-конструкторських, технологічних, пошукових та проектно-пошукових робіт; наукова і науково-технічна експертиза; проектування. Розроблення та виготовлення експериментальних зразків і дослідних партій матеріалів, речовин, приладів, обладнання; випробування обладнання, конструкцій, виробів, речовин, матеріалів, розроблення програмного продукту для науково-дослідних цілей; надання консультацій із питань наукових досліджень, їх організації та наукового обслуговування; підготовка наукових кадрів (ординаторів, аспірантів, докторантів) понад державне замовлення, а також наукових кадрів для інших країн. Вичерпний перелік платних послуг, які можуть надаватися бюджетними науковими установами, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Для надання державної підтримки науковим установам усіх форм власності, діяльність яких має велике значення для науки, економіки і виробництва, створюється Державний реєстр наукових установ, яким надається підтримка держави.

У бюджетному фінансуванні наукових досліджень розрізняють базові та програмні видатки.

Базові видатки надаються для забезпечення фінансування наукового закладу з метою:

- проведення фундаментальних наукових досліджень;

- розвитку найважливіших для держави напрямів досліджень, у тому числі в інтересах національної безпеки та оборони;

- розвитку інфраструктури наукової і науково-технічної діяльності;

- збереження наукових об'єктів, що становлять національне надбання. З метою збереження унікальних наукових об' єктів (колекцій, інформаційних фондів, дослідних установок та обладнання, а також заповідників і дендропарків, наукових полігонів тощо, які мають значення для української та світової науки), створюється Державний реєстр наукових об'єктів, що становлять національне надбання. Фінансування заходів щодо утримання і збереження наукових об' єктів, що становлять національне надбання, щорічно передбачається у Державному бюджеті України;

- підготовки наукових кадрів.

Програмні видатки здійснюються, як правило, на основі науково-технічних програм, спрямованих на реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки. Наприклад, на дослідження і розробки в галузях економіки в 2010 р. було використано 1179,3 млн грн:

- Міністерством палива та енергетики України за бюджетною програмою "прикладні наукові і науково-технічні розробки, виконання робіт за державними цільовими програмами і державним замовленням у сфері паливно-енергетичного комплексу" за загальним фондом у сумі 11,3 млн грн;

- Міністерством економіки України використано коштів за бюджетною програмою "Прикладні наукові і науково-технічні розробки, виконання робіт за державними цільовими програмами і державним замовленням у сфері стандартизації, метрології, еталонної бази" за загальним фондом - 5,2 млн грн.

За результатами наукових розробок у 2010 р. створено чотири державні первинні еталони та 13 типів стандартних зразків, до реєстру еталонів занесено 60 державних первинних еталонів, 68 вторинних еталонів, 39 НДДКР виконувалося за пріоритетними напрямами, у тому числі: забезпечення проведення найважливіших прикладних науково-технічних розробок, які виконуються за державним замовленням; проектів, що виконуються в межах міжнародного науково-технічного співробітництва.

Порядок формування і виконання замовлення на проведення наукових досліджень і розробок, проектних і конструкторських робіт за рахунок коштів державного бюджету визначений постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1084.

Видатки державного бюджету на засадах державного замовлення передбачають фінансування:

- фундаментальних і прикладних досліджень, прикладних розробок у межах видатків державного бюджету, передбачених на цю мету державним науково-дослідним і науково-технічним установам, вищим навчальним закладам Ш-ІУ рівня акредитації;

- проектів Державного фонду фундаментальних досліджень;

- державних науково-технічних програм і наукових частин державних цільових програм;

- програм і проектів у сфері міжнародного наукового та науково-технічного співробітництва;

- програм оновлення матеріально-технічної та технологічної бази державних науково-дослідних і науково-технічних установ, вищих навчальних закладів ІІІ-ІУ рівня акредитації;

- інших наукових досліджень, прикладних розробок, конструкторських та проектних робіт відповідно до потреб економіки та розвитку суспільства.

Важливим джерелом фінансування фундаментальних науково-дослідних робіт є кошти Державного фонду фундаментальних досліджень (далі - ДФФД)1.

Підтримка фундаментальних наукових досліджень здійснюється ДФФД через фінансування на безповоротній та безоплатній основі конкурсних наукових і науково-технічних проектів.

Фінансування фундаментальних досліджень здійснюється за такими напрямами:

1. Ініціативні наукові проекти. ДФФД підтримує проекти фундаментальних наукових досліджень у галузі знань згідно з затвердженим переліком, які виконуються невеликими (чисельністю до 15 осіб) науковими колективами або окремими вченими.

2. Фінансова підтримка проектів досліджень молодих учених. Підставою для проведення конкурсів цих проектів є Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо підтримки молодих учених". Цей конкурс для молодих науковців: кандидатів (до 30 років), докторантів (до 35 років) і докторів наук (до 35 років) проводиться щорічно і за його підсумками молоді вчені отримують гранти.

3. Регіональні наукові проекти. Підставою для організації регіонального конкурсу є угода між регіонами (державними адміністраціями) і ДФФД про проведення спільного конкурсу фундаментальних наукових проектів. Обов' язковою умовою організації спільних конкурсів є зобов' язання відповідних адміністрацій про паритетне фінансування підтриманих проектів.

4. Міжнародні наукові проекти. Підставою для проведення міжнародного конкурсу (спільно із зарубіжними науковими фондами, науковими установами, організаціями) є угода та додаткова угода між Державним фондом фундаментальних досліджень і зарубіжним фондом, науковою установою, організацією про проведення спільного конкурсу і про затвердження порядку фінансування підтриманих проектів.

5. Видавничі проекти. Державний фонд фундаментальних досліджень підтримує наукові та науково-технічні видання, що узагальнюють результати фундаментальних досліджень за конкурсними проектами.

6. Українські і міжнародні наукові заходи на території України. ДФФД бере до розгляду запити на організацію зазначених наукових заходів, у програмах яких передбачено фундаментальні аспекти науки в усіх галузях знань. Кошти, що виділяються для організації і проведення наукових заходів, використовуються тільки для компенсації витрат відповідно до затвердженого кошторису.

7. Проекти організації експедицій беруться до розгляду щодо організації і проведення на території України польових досліджень, що проводяться з тематики ініціативних проектів, які одержали грант ДФФД.

8. Проекти підтримки колективного користування унікальними приладами й устаткуванням.

9. Проекти участі українських учених у міжнародних заходах за кордоном.

10. Конкурс раніше підтриманих фундаментальних досліджень, у ході виконання яких учені не тільки отримали фундаментальні результати, а й виявили можливість їх практичного використання.

11. Написання наукових і науково-популярних статей.

12. Написання аналітичних оглядів.

Наука - один із рушіїв суспільного прогресу. Тому стимулювання за рахунок державного бюджету її прискореного розвитку, формування на її основі інноваційної економіки є одним із першочергових завдань держави, важливим напрямом її бюджетної політики.

Видатки на утримання закладів культури та мистецтва

Культура - це галузь, сфера діяльності людей, де утверджуються норми моралі та гуманістичні ідеї, моральні засади в суспільному житті, виховуються глибокі і тверді переконання людей, їх віра в людську гідність, високе призначення, де удосконалюються погляди на істину, формуються відносини між людьми в умовах оновлення суспільного життя.

Верховна Рада України прийняла основні законодавчі акти, в яких визначені правові, економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури та її спрямованість на такі цілі:

- реалізацію суверенних прав України у сфері культури;

- відродження і розвиток культури української нації та культур національних меншин, які проживають на території України;

- забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, професійної та самодіяльної художньої творчості;

- реалізація прав громадян на доступ до культурних цінностей;

- соціальний захист працівників культури;

- створення матеріальних і фінансових умов для розвитку культури.

Згідно з функціональною структурою видатків на культуру та мистецтво їх включено до розділу "Духовний та фізичний розвиток" (код 0800) та підрозділу "Культура та мистецтво" (код 0821). Ці видатки включають фінансування театрів; художніх колективів, концертних і циркових організацій, кінематографії, творчих спілок, бібліотек; музеїв та виставок; заповідників; клубних закладів; інших закладів і заходів у галузі культури та мистецтва (табл. 10.14).

Таблиця Видатки на культуру та мистецтво з державного бюджету за 2010 р., млн грн

Культурно-мистецькі заклади та заходи	Загальний фонд	Спеціальний фонд	Разом
Культуру та мистецтво	1 220,3	159,3	1379,6
Театри	345,7	0,5	346,2
Кінематографія	30,0	1,4	31,4
Творчі спілки	10,6	0	10,6
Бібліотеки	158,4	4,9	163,3
Музеї і виставки	128,2	26,2	154,4
Заповідники	174,3	93,9	268,2
Інші заходи і заклади в галузі культури	119,5	32,3	151,8
Засоби масової інформації	666,9	269,3	926,2
Телебачення і радіомовлення	580,5	266,8	847,3
Преса	31,1	0	31,1
Книговидання	13,3	0	13,3
Інші засоби масової інформації	42,0	2,5	44,5

У фінансуванні культури головними розпорядниками бюджетних коштів є міністр культури України, міністри і керівники державних комітетів та відомств України й Автономної Республіки Крим (АРК), у підпорядкуванні яких перебувають підприємства, організації та заклади культури. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є керівники відповідних закладів, підприємств та організацій.

Фінансування з Державного бюджету України здійснюється Міністерством фінансів України через надання головним розпорядникам бюджетних призначень у межах, установлених поточним актом про бюджет асигнувань. З Республіканського бюджету АР Крим, обласних, міських (крім міст районного підпорядкування) та районних бюджетів фінансування здійснюється відповідно Міністерством фінансів АР Крим, місцевими фінансовими відділами через перерахування коштів із рахунків відповідних бюджетів на реєстраційні рахунки головних розпорядників бюджетних коштів, відкритих у відповідних територіальних органах Державної казначейської служби України. Після отримання коштів із бюджету на свої рахунки головні розпорядники в установленому порядку перераховують кошти на реєстраційні рахунки підвідомчих підприємств, організацій та закладів культури.

Із бюджетів міст районного підпорядкування, сільських рад, сіл та селищ фінансування здійснюється відповідними виконавчими комітетами органів місцевого самоврядування. Отже, в бюджетному фінансуванні видатків на культуру та мистецтво беруть участь усі ланки бюджетної системи України.

Кожне окреме підприємство, організація або заклад культури отримує асигнування лише з одного бюджету. Розподіл установ культури та мистецтва на ті, що фінансуються з державного бюджету, і ті, що отримують асигнування з місцевих бюджетів, здійснюється залежно від їх значимості та підпорядкування.

Так, за рахунок коштів Державного бюджету України фінансуються такі заклади та заходи:

а) державні культурно-освітні програми (національні та державні бібліотеки, музеї і виставки національного значення, заповідники національного значення, міжнародні культурні зв' язки, державні культурно-освітні заходи);

б) державні театрально-видовищні програми (національні театри, національні філармонії, національні та державні музичні колективи й ансамблі та інші заклади і заходи мистецтва згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

в) державна підтримка громадських організацій культури та мистецтва, що мають статус національних;

г) державні програми розвитку кінематографії;

д) державна архівна справа.

За ознакою підпорядкування з Державного бюджету України фінансуються також усі підприємства, організації та заклади культури, що безпосередньо підпорядковані Міністерству культури й туризму та іншим міністерствам, державним комітетам і відомствам.

Інші бюджетні культурно-мистецькі заклади фінансуються в основному з відповідних місцевих бюджетів. Зокрема, до видатків, що здійснюються з районних бюджетів міст республіканського значення АРК і міст обласного значення, належать державні культурно-освітні (бібліотеки, музеї та виставки) й державні театрально-видовищні програми (філармонії, музичні колективи й ансамблі, театри, палаци і будинки культури республіканського значення АРК та обласного значення, школи естетичного виховання дітей, інші заклади й заходи в галузі мистецтва).

За рахунок держави фінансуються державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств тощо, а також видатки на дослідження і розробки у сфері духовного і фізичного розвитку.

Отже, фінансування культурно-освітніх закладів здійснюється на основі як кошторисного фінансування, так і комерційного розрахунку.

Кошторисному фінансуванню підлягають ті заклади, які не мають реальних можливостей самостійно заробляти гроші і послуги яких повинні мати доступний характер: бібліотеки, музеї, виставки, заповідники, палаци й будинки культури, школи естетичного виховання дітей.

Комерційний розрахунок у культурно-освітніх закладах передбачає повне або часткове покриття витрат за рахунок надання платних послуг.

Установи культури, які фінансуються за рахунок державного та місцевих бюджетів, складають кошторис, який затверджує вища організація.

За основу фінансування музеїв береться норматив музейних фондів на одного працівника. Клуби, палаци і будинки культури фінансуються в змішаному порядку як за рахунок бюджету, так і за рахунок доходів, отриманих від платних послуг.

Державні навчально-виховні заклади, установи системи освіти, діяльність яких повністю або частково фінансується з бюджету або коштів галузі, звільняються від оподаткування прибутку (доходу) без обмеження рівня рентабельності. Прибутки (доходи) підприємства, організації, установ, громадян у частині, що використовуються на розвиток освіти, звільняються від оподаткування в установленому порядку (в межах до 4 % балансового прибутку підприємств).

Бюджетні асигнування на освіту та позабюджетні кошти не підлягають вилученню.

Особливість фінансування витрат на пресу, телебачення і радіомовлення полягає в тому, що з переходом до ринкових відносин дедалі більша їх частина працює на змішаних джерелах фінансування, серед яких основним стає самоокупність та доходи від діяльності, заснованої на приватній власності. Державні програми телебачення і радіомовлення та преси, які одержують бюджетні асигнування, також фінансують значну частину своїх видатків за рахунок власних коштів, отриманих переважно від надання рекламних послуг. У свою чергу, редакції газет та журналів, що належать органам місцевого самоврядування, частково фінансуються з місцевих бюджетів. Зокрема, право місцевих органів на заснування власних засобів масової інформації, призначення і звільнення їх керівників закріплено в ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Таблиця Фінансування закладів культури та мистецтва з державного бюджету в 2008-2010 рр.

Показник	Рік	План	Фактично виконано	Виконання плану, %
Видатки Міністерства культури України, млн грн	2008	1280,8	1247,7	97,4
	2009	1366,3	1366,4	100
	2010	1637,4	1688,7	103,1

Таким чином, з 2008 до 2010 р. фактичне фінансування культури зросло з 1247,7 до 1688,7 млн грн, або на 35,3 %.

Порівняно з бюджетом 2007 р. бюджетні видатки на культуру в 2008 р. зросли від 890 млн грн до 1 млрд 162 млн грн. Частка видатків розвитку зросла з 3,2 % до 6,8 %.

Майже втричі зросли асигнування на ремонтно-реставраційні роботи на об' єкти культурної спадщини. У 2008 р. на 35 % (у середньому) зросла заробітна плата працівників культури. Завдяки зусиллям Міністерства культури і туризму в 2008 р. вдалося зламати багаторічну негативну тенденцію, коли більшість видатків планувалися на останній квартал року і використати їх було неможливо.

Завдяки підтримці Міністерства фінансів України всі видатки розподілені раціональніше - в основному на II і Ш квартали року. Усього заплановано асигнувань на загальну суму понад 160 млн грн, у тому числі на охорону культурної спадщини, що дало можливість розпочати ремонтно-реставраційні роботи в національних заповідниках, а також на придбання україномовних книг, які розпочали закуповувати уже в липні, а не в грудні (як раніше). Видатки розвитку майже всі перерозподілено на ІІ квартал, що дає можливість зробити ремонти в навчальних закладах у канікулярний період, у театрах, бібліотеках, коли більшість працівників перебувають у відпустці.

Своєчасність надходження коштів на здійснення культурно-мистецьких акцій дала можливість провести багато змістовних заходів, серед них - вшанування пам'яті жертв Голодомору, Дні культури в закордонних країнах, заходи, присвячені святкуванню 360-річчя національно-визвольної боротьби українського народу тощо. Своєчасність видатків на підтримку вітчизняного кінематографа дало можливість раціональніше організувати творчий процес зі створення фільмів.

На фінансування сфери культури у 2009 р. в державному бюджеті було заплановано 1366,3 млн грн. Фактично було профінан-совано заходів на суму 1366,4 млн грн, тобто виконання видатків на сферу культури становило 100 %.

У Державному бюджеті України на 2010 р. на потреби культури було виділено понад 1 млрд 475 млн грн, у місцевих бюджетах - загалом 5336 млн грн. Знаменно, що в 2010 р. загальний обсяг фінансування галузі з державного та місцевих бюджетів уперше в історії незалежної України перевищив позначку, що дорівнює 1 млрд дол. США.

Заклади культури (бібліотеки, музеї, заповідники, інші культурно-освітні заклади) профінансовано на суму 309,5 млн грн (90,5 % від планових призначень). Заклади освіти профінансова-но на 424,1 млн грн (100 % планових призначень). Театрально-видовищні підприємства профінансовано на 586,9 млн грн (99,4 % від плану). Театрально-видовищні підприємства виконали план по доходах на 105,8 %.

Проведено низку заходів з підтримки творчо обдарованих дітей та молоді, із забезпечення розвитку та застосування української мови. Через надання грантів Президента України підтримано творчі проекти молодих діячів культури і мистецтва.

Водночас левова частка бюджетного фінансування сьогодні припадає на оплату праці та на комунальні платежі закладів, тобто на видатки споживання. Натомість частка видатків розвитку зменшується. Тому при формуванні як державного, так і місцевих бюджетів на наступний рік важливим є питання недопущення подальшого зниження видатків розвитку в загальному бюджетному фінансуванні культури.

При фінансуванні витрат на культуру і мистецтво необхідно враховувати і специфіку галузі культури. В умовах класичного ринкового господарювання значна частина організацій культурно-мистецької сфери є економічно неприбутковою, але суспільно необхідною. З цього випливає, що суспільство (держава), яке зацікавлене в існуванні та розвитку культури, має створити такий правовий простір, у якому культура може існувати, залишаючись економічно неприбутковою, навіть за умов ринкової економіки. За функціональною класифікацією видатків до них належать витрати на утримання засобів масової інформації, у тому числі телебачення і радіомовлення, преси, книговидання тощо, а також дослідження і розробки у сфері духовного та фізичного розвитку.

Відсутність чітких державних кроків з відродження української культури призвела до помітного занепаду суспільної моралі, втрати моральних цінностей, зміни світогляду від первинних основ духовного розвитку до безвідповідального споживання матеріальних благ, посилення соціальної байдужості, апатії, агресії.

Подібний стан багато в чому зумовлений слабким державним фінансуванням галузі культури, яка самостійно не може протистояти загрозливим тенденціям до її утисків, байдужості до історичних традицій та моральних цінностей, популяризації культу сили, багатства та влади. Через брак державних коштів закриваються музеї, мистецькі центри, книгарні та театри, приміщення яких потім незаконно приватизуються. Не краща ситуація спостерігається й у вітчизняному книгодрукуванні. Систематично скорочується випуск українських книжок, а нечисленні, хоча й, безумовно, успішні спроби популяризації та відродження української книги не мають державної підтримки і часто здійснюються за кошти приватних осіб.

Водночас поруч із мережею закладів, підприємств та організацій культури державної й комунальної власності в Україні розвиваються тисячі недержавних культурно-мистецьких організацій. Нині вони вже становлять помітну і важливу частку сфери культури, а в деяких галузях навіть переважають частку державного сектору. Однак недостатньою залишається державна підтримка недержавного сектору в культурі, створення для нього сприятливих умов діяльності.

З огляду на комплексний, великомасштабний, багатогалузевий характер проблем, що виникли у сфері культури, їх вирішення не може бути забезпечене зусиллями й ресурсами самого Міністерства культури і туризму України, а потребує об' єднання зусиль і ресурсів центральних та місцевих органів влади, бюджетних і небюджет-них коштів, дій державних та недержавних установ і організацій.

Потребує вдосконалення й система управління видатками, насамперед підвищення їх ефективності, запровадження додаткових форм бюджетного фінансування; активне застосування проектного фінансування (у світі воно становить 25-30 % загального обсягу фінансування), запровадження податкових пільг тощо.

Розв' язання питань фінансування культури на місцевому рівні пов' язане з розвитком ефективної взаємодії на вертикальному та горизонтальному рівнях. Під вертикальним рівнем слід розуміти конструктивний зв' язок між органами місцевого самоврядування та центральним рівнем законодавчої й виконавчої влади у прийнятті та виконанні політичних рішень, що дасть можливість сформувати цілісну державну політику в галузі культури, яка враховуватиме інтереси місцевих громад. Горизонтальний рівень - це міжгалузева й міжвідомча взаємодія, коли питання культури обов' язково враховуються в програмах інших галузей, а плани розвитку культури узгоджуються з планами розвитку цих галузей. Це дає можливість ефективніше розробляти та здійснювати програми місцевого і державного розвитку - цільові, міжвідомчі та міжтериторіальні.

Крім розглянутих у цьому розділі різних напрямів бюджетного фінансування (видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення, видатки на освіту, охорону здоров' я, утримання закладів культури і мистецтва) в реалізації державної соціальної політики важливе місце відводиться фінансуванню галузі "Фізична культура і спорт", що здійснюється за розділом "Духовний та фізичний розвиток" (код 0800 функціональної класифікації видатків бюджету). Низка прийнятих у різні роки законодавчих актів (Закон України "Про фізичну культуру" від 8 червня 2007 р.; Указ Президента України "Про державну підтримку розвитку фізичної культури і спорту в Україні" від 22 червня 1994 р.; Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Державної програми розвитку фізичної культури і спорту на 2007-2011 роки" від 15 листопада 2006 р.; Указ Президента України "Про Національну доктрину розвитку фізичної культури і спорту" від 28 вересня 2004 р.; Указ Президента України "Про пріоритети розвитку фізичної культури і спорту в Україні" від 21 липня 2008 р., розпорядження Кабінету Міністрів України "Про схвалення Концепції загальнодержавної цільової соціальної програми розвитку фізичної культури і спорту на 2012-2016 роки" від 31 серпня 2011 р. тощо) свідчить про постійну увагу з боку держави до фізкультурно-спортивної роботи серед різних верств населення та до розвитку спорту вищих досягнень.

Діюча модель фінансування фізичної культури і спорту ґрунтується на тому, що надання населенню фізкультурно-оздоровчих, спортивних послуг здійснюється за рахунок поєднання фінансування з державного і місцевих бюджетів різних рівнів із широким залученням позабюджетних коштів, які надходять у результаті власної діяльності фізкультурно-спортивних споруд і коштів населення. Згідно з Законом України "Про фізичну культуру і спорт", фінансування фізкультурно-виховної діяльності та спорту вищих досягнень здійснюється окремо. Передбачається використання коштів на цілі фізичної культури і спорту з фонду соціального страхування і позабюджетних надходжень: внесків підприємств, установ, організацій, об' єднань громадян, окремих осіб, коштів від фінансово-господарської діяльності закладів фізичної культури і спорту та організацій фізкультурно-спортивної спрямованості, від продажу прав на використання спортивної символіки і на телевізійну трансляцію спортивних змагань, від проведення фізкультурно-спортивних та інших видовищних заходів, спортивних лотерей.

Законом забороняється використання коштів державного бюджету та бюджетів місцевого самоврядування, а також позабюджетних коштів, спрямованих на фізичну культуру і спорт, не за призначенням. Обсяг отриманих коштів з позабюджетних джерел ніяк не впливає на обсяг бюджетних асигнувань на фізичну культуру і спорт. Зауважимо, що в сільській місцевості держава утримує всі заклади фізкультурно-спортивного призначення, у тому числі дитячо-юнацькі спортивні школи, а також фінансує проведення фізкультурно-спортивних заходів.

За період за 2006-2010 рр. видатки з державного бюджету на розвиток фізичної культури і спорту збільшилися на 2482,3 млн грн. Так, у 2006 р. вони становили 330,3 млн грн, 2007 р. - 518 млн грн, 2008 р. - 836,9 млн грн, 2009 р. - 1462,7 млн грн, то в 2010 р. - 2812 млн грн. Разом з тим план видатків на фізичну культуру і спорт у 2010 р. виконано на 98,2 %.

Отже, галузі фізкультури і спорту, як і іншим напрямам соціальної політики держави, властива загальна проблема - недостатній рівень фінансування та недофінансування. За цих умов важливо підвищити ефективність використання бюджетних асигнувань, відшукати реальні стимули та механізми для отримання додаткових джерел фінансування, підвищити прозорість їх використання. Здійснення державної політики в соціальній сфері має бути одним із пріоритетних напрямів діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, невід'ємною складовою успішного розвитку України.

Размещено на Allbest.ru

...