Правове регулювання фінансового стимулювання інноваційної діяльності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Правове регулювання фінансового стимулювання інноваційної діяльності в Україні

Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Козієнко ігор станіславович

Київ - 2014

Науковий керівник -кандидат юридичних наук, доцент

Волік Вячеслав Вікторович,

Донецький юридичний інститут

МВС України, доцент кафедри господарського та екологічного права.

Офіційні опоненти:доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент НАПрН України

Орлюк Олена Павлівна,

Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності Національної академії правових наук України, директор;

кандидат юридичних наук,

старший науковий співробітник

Рядінська Валерія Олександрівна,

Державний науково-дослідний інститут

МВС України, начальник науково-організаційного відділу.

Захист відбудеться «30» січня 2015 року о 12⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.732.01 Державного науково-дослідного інституту Міністерства внутрішніх справ України за адресою: 01011, м. Київ, пров. Кутузова, 4а.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Державного науково-дослідного інституту Міністерства внутрішніх справ України за адресою: 01011, м. Київ, пров. Кутузова, 4а.

Автореферат розіслано «26» грудня 2014 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.А. Плугатар

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

фінансовий інноваційний законодавство

Актуальність теми. На початку ХХІ сторіччя людство вступило в епоху бурхливого технологічного розвитку. Проте Україна, обравши на початку 90-х років курс з реформування, замість розбудови високоіндустріального суспільства прямувала шляхом первинного накопичення капіталу та стихійного розвитку ринку, внаслідок чого втратила чимало раніше завойованих позицій у науці та техніці.

Незважаючи на це, на сучасному етапі для України ще можливий вибір -перейти до варіанту інноваційного «прориву» або ж продовжити послуговуватися інерційно-ринковою моделлю сировинної економіки, котра, як свідчить історичний генезис та досвід розвитку інших країн, є тупиковим напрямом розвитку будь-якої держави, позаяк виключає країну з числа конкурентоспроможних держав на зовнішніх ринках. Звичайно, перший варіант більш відповідає національним інтересам, проте стратегія інноваційного прориву вимагає поєднання та концентрації технологічних, інтелектуальних, економічних зусиль суспільства, держави та бізнесу, спрямованих на прискорення просування країни шляхом технічного прогресу. Важливе місце в реалізації зазначеної стратегії посідає формування фінансового стимулювання інноваційної діяльності, яке стає можливим лише завдяки нормативному закріпленню системи фінансових стимулів для суб'єктів інноваційної діяльності, що забезпечать такі умови здійснення зазначеної діяльності, за яких вона стане комерційно привабливою для них. Проте незважаючи на актуальність дослідження правового регулювання фінансового стимулювання інноваційної діяльності, у фінансовому праві України цьому питанню присвячено недостатньо уваги.

У науковому дискурсі представлені лише окремі аспекти й питання фінансового стимулювання інноваційної діяльності та його нормативного забезпечення: О.Ю. Битяк, М.В. Волинкіна, А.П. Гетьман, І.Б. Дашковська, Д.В. Задихайло, В.В. Іванова, С.М. Ілляшенко, О.В. Ільдяков, І.П. Кравець, О.О. Рибальська, Н.М. Сиротинська, Ю.В. Сорочинський, Д.М. Степаненко, О.А. Сурженко та інші зупинялися на аналізі основних понять інноваційної діяльності; В.Т. Білоус, О.Д. Бубеншиков, В.М. Ведяхін, Л.К. Воронова, І.П. Голосніченко, Г.В. Девятих, І.С. Джавадова, М.А. Дмитренко, П.М. Любченко, О.В. Малько, Н.І. Матузов, С.В. Мирошник, І.О. Тивончук Ф.Н. Щербак та інші приділяли увагу дослідженню системи фінансового стимулювання як категорії фінансового права; С.М. Батіщева, В.І. Вагизова, С.В. Воронов, С.В. Васильєв, О.О. Головашевич, М.О. Гаман, О.Т. Замасло, Ю.Б. Іванов, А.В. Литвинова, С.Т. Космагамбетова, О.М. Кизим, Л.В. Касьянова, А.А. Нечай, А.Т. Опря, О.П. Орлюк, М.В. Парфенова, І.П. Петровська, В.Г. Подлєсна, Т.О. Проценко, Б.І. Пшик, Г.В. Скиба, А.М. Соколовська І.М. Хандюк, І.Б. Чичкало-Кондрацька, О.О. Чернявська, Т.В. Крушельницька тощо досліджували проблеми розроблення й застосування в Україні інструментів прямого та непрямого методів державного фінансового стимулювання інноваційної діяльності; Л.Л. Антонюк, І.О. Баранецький, О.Р. Беліков, О.Ю. Буркова, В.Ю. Грига, О.О. Калашников, О.М. Кальченко, О.М. Камалов, І.В. Кириленко, О.М. Ковальова, О.В. Красовська, Р.П. Кулієв, А.С. Кокін, А.Є. Панягіна, М.М. Спіцин, О.Я. Сухоребська та інші висвітлювали у своєму доробку перспективи застосування в Україні венчурного фінансування як перспективної форми фінансового стимулювання інноваційної діяльності, що може забезпечити розвиток та активізацію такої діяльності.

Проте досі залишаються нерозробленими теоретичні питання визначення системи фінансового стимулювання інноваційної діяльності, у нормативному закріпленні інструментів державного фінансового стимулювання інноваційної діяльності, що застосовуються в Україні, є прогалини та недоліки, наявна й амбівалентність норм, якими врегульовується правовий механізм зазначених інструментів, відкритим залишається питання доцільності застосування в Україні венчурного фінансування. Саме необхідність комплексного наукового дослідження правового регулювання фінансового стимулювання інноваційної діяльності в Україні, окреслення кола проблемних питань, вирішення яких сприятиме розвитку та активізації інноваційної діяльності, вимагають теоретичного осмислення та формулювання висновків і пропозицій, які сприятимуть правовому регулюванню фінансового стимулювання інноваційної діяльності в Україні. Зазначене доводить важливе практичне та теоретичне значення обраної теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дослідження обрано з урахуванням положень засадничих і програмних документів, що окреслюють напрями реформування правового регулювання фінансового стимулювання інноваційної діяльності в Україні: Програми розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні (затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 389), Стратегії інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів (затвердженої Постановою Верховної Ради від 21 жовтня 2010 року № 2632-VІ), Стратегії економічного та соціального розвитку України «Шляхом європейської інтеграції» на 2014-2015 роки (затвердженої Указом Президента України № 493/2004 від 28 квітня 2004 року), Загальнодержавної комплексної програми розвитку наукоємних технологій (затвердженої Законом України від 9 квітня 2004 року № 1676-ІV), у яких підкреслюється актуальність удосконалення правового регулювання фінансового стимулювання інноваційної діяльності в Україні.

Дисертаційне дослідження виконано в межах науково-дослідної теми Київського міжнародного університету «Україна в умовах європейської інтеграції і глобалізації світу» (державний реєстраційний номер 0108U008609).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в тому, щоб на підставі дослідження теоретичних джерел, аналізу чинних нормативно-правових актів з'ясувати систему фінансового стимулювання інноваційної діяльності в Україні та сформулювати теоретичні висновки й пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства.

Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання дисертаційного дослідження:

- проаналізувати теоретичні підходи до визначення поняття «інноваційна діяльність»;

- дослідити вплив державного регулювання на інноваційну діяльність;

- окреслити засоби державного регулювання інноваційної діяльності та визначити, які з них мають вирішальне значення для розвитку та активізації такої діяльності в Україні на сучасному етапі;

- розкрити сутність фінансового стимулювання інноваційної діяльності і сформулювати його визначення;

- розглянути світовий досвід застосування форм, методів та інструментів фінансового стимулювання інноваційної діяльності й запропонувати авторський підхід до визначення системи фінансового стимулювання інноваційної діяльності;

- охарактеризувати інструменти прямого та непрямого методів державного фінансового стимулювання інноваційної діяльності, що застосовуються в Україні, визначити проблеми їх правового забезпечення на сучасному етапі й розробити шляхи вдосконалення;

- розкрити ознаки венчурного фінансування та сформулювати його визначення як форми фінансового стимулювання інноваційної діяльності;

- розглянути світові моделі застосування венчурного фінансування та доцільність його застосування в Україні;

- проаналізувати світовий досвід щодо правової регламентації венчурного фінансування та запропонувати шляхи нормативного закріплення в Україні його правового механізму;

- сформулювати пропозиції до чинного законодавства щодо підвищення ефективності правового регулювання фінансового стимулювання інноваційної діяльності.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають під час фінансового стимулювання інноваційної діяльності.

Предметом дослідження є правове регулювання фінансового стимулювання суб'єктів інноваційної діяльності в Україні.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить сукупність методів і прийомів наукового пізнання - як загальнонаукових (діалектичний, історичній, логічний, системного аналізу тощо), так і спеціальних (документального й порівняльно-правового аналізу і т.д.). Діалектичний метод пізнання процесів, що відбуваються під час фінансового стимулювання інноваційної діяльності, дозволив розглянути систему фінансового стимулювання такої діяльності в розвитку та взаємозв'язку, виявити усталені напрями й закономірності в цілому (розділи 1-3). Метод системно-структурного аналізу застосовувався для визначення сутності та ознак інноваційної діяльності і венчурного фінансування як форми фінансового cтимулювання інноваційної діяльності (підрозділи 1.1, 3.1). Застосування історико-правового методу передбачає вивчення ґенези правового регулювання застосування в Україні прямих та непрямих методів фінансового стимулювання інноваційної діяльності (підрозділи 2.1, 2.2). Формально-логічний метод застосовувався при визначенні понять «інновація», «інноваційна діяльність», «венчурне фінансування як форма фінансового стимулювання інноваційної діяльності»; визначенні основних понять дослідження, значення фінансового стимулювання в державному регулюванні інноваційної діяльності, характеристиці правового регулювання та застосування інструментів фінансового стимулювання інноваційної діяльності в Україні на сучасному етапі, формулюванні пропозицій щодо вдосконалення фінансового законодавства у цій сфері (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 3.1). Метод системного аналізу сприяв дослідженню поняття системи фінансового стимулювання інноваційної діяльності та дозволив виділити загальні принципи, форми, методи та інструменти фінансового стимулювання інноваційної діяльності, а також інструменти прямого та непрямого методів державного фінансового стимулювання інноваційної діяльності в Україні (підрозділи 1.3, 2.1, 2.2). У процесі аналітичного огляду моделей венчурного фінансування зарубіжних країн було використано порівняльний метод, що дало можливість сформулювати рекомендації для визначення моделі венчурного фінансування в Україні для фінансового стимулювання інноваційної діяльності (підрозділ 3.2). Статистичний метод застосовувався при опрацюванні даних про реєстрацію інноваційних проектів та пріоритетних інноваційних проектів в Державному реєстрі інноваційних проектів України (підрозділ 2.4).

Науково-теоретичне підґрунтя дисертаційного дослідження склали наукові праці фахівців у галузі загальної теорії держави і права, адміністративного, фінансового та інших галузей права. Правову базу дисертаційного дослідження становлять приписи Конституції України, Закону України «Про інноваційну діяльність в Україні», інших нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини в досліджуваній сфері.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером розглянутих питань дисертація є одним із перших в Україні комплексних теоретико-практичних досліджень правового регулювання фінансового стимулювання інноваційної діяльності в Україні, у якому:

вперше:

- запропоновано визначення фінансового стимулювання інноваційної діяльності як стимулювального засобу державного регулювання зазначеної діяльності, спрямованого на нормативне забезпечення таких умов, за яких заняття інноваційною діяльністю стане комерційно привабливим, що, у свою чергу, створить мотивацію для здійснення такої діяльності та її активізації для суб'єктів інноваційної діяльності;

- систематизовано зарубіжний досвід щодо форм, методів та інструментів фінансового стимулювання інноваційної діяльності й запропоновано авторський підхід до загальнотеоретичного визначення системи такого стимулювання;

- досліджено інструментарій державного фінансового стимулювання інноваційної діяльності в Україні в рамках прямого та непрямого методів такого стимулювання, визначено правові проблеми його забезпечення на сучасному етапі та запропоновані шляхи вдосконалення;

удосконалено:

- теоретичні підходи до визначення поняття «інноваційна діяльність» шляхом обґрунтування позиції щодо визначення її як діяльності, спрямованої на створення інноваційного продукту, із визначенням стадій зазначеного процесу, та ознаки такої діяльності;

- аргументацію щодо переважного стимулювального впливу при державному регулюванні інноваційної діяльності в Україні та визначення стимулювальних засобів державного регулювання інноваційної діяльності як нормативно закріплених умов для здійснення інноваційної діяльності, котрі спонукатимуть суб'єктів інноваційної діяльності займатися такою діяльністю для задоволення власних інтересів;

- поняття венчурного фінансування як форми фінансового стимулювання інноваційної діяльності шляхом аналізу нормативного та доктринального підходу до визначення ознак венчурного фінансування;

дістали подальшого розвитку:

- аналіз фінансових та організаційно-правових стимулів державного регулювання інноваційної діяльності та обґрунтування вирішальної ролі фінансового стимулювання для розвитку та активізації інноваційної діяльності;

- аналіз світових моделей венчурного фінансування та аргументація щодо доцільності застосування в Україні на сучасному етапі азіатської моделі венчурного фінансування як форми фінансового стимулювання інноваційної діяльності;

- питання щодо недоцільності прийняття окремого нормативного акту, присвяченого врегулюванню правового механізму венчурного фінансування в Україні; також обґрунтовано необхідність внесення відповідних змін у блок інноваційного та інвестиційного українського законодавства щодо запровадження венчурного фінансування як форми фінансового стимулювання інноваційної діяльності за азіатською моделлю.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дослідження сприяє поглибленню й систематизації знань із правового регулювання фінансового стимулювання інноваційної діяльності в Україні. Отримані результати та сформульовані пропозиції можуть бути використані:

– у науково-дослідній сфері - як основа для подальшої розробки правового регулювання фінансового стимулювання інноваційної діяльності в Україні (акт впровадження від 14 листопада 2013 року № 605);

– у навчальному процесі - для викладання курсу «Фінансове право України», а також при підготовці навчально-методичних комплексів із зазначених вище дисциплін (акт впровадження від 17 січня 2014 року № 063);

– у правозастосовній діяльності - для подальшого вдосконалення фінансового стимулювання інноваційної діяльності в Україні.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні висновки й рекомендації оприлюднено в доповідях та повідомленнях на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Сучасні тенденції в юридичній науці України та зарубіжних країн» (27-28 грудня 2013 року, м. Запоріжжя), «Україна в євроінтеграційних процесах» (15-16 лютого 2014 року, м. Київ), «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (17-18 травня 2014 року, м. Суми), «Правова держава: напрямки та тенденції її розбудови в Україні» (13-14 червня 2014 року, м. Одеса), «Проблеми та перспективи розвитку науки» (28-29 червня 2014 року, м. Чернівці).

Публікації. Основні положення й висновки дослідження відображено в шести наукових статтях, п'ять із яких опубліковано у фахових виданнях з юридичних наук в Україні, одна - у зарубіжному виданні; та в п'яти тезах доповідей, надрукованих за матеріалами науково-практичних конференцій.

Структура дисертації відповідає предмету, меті, завданням та методології дослідження і дає можливість детально розкрити обрану тему дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об'єднують сім підрозділів, висновків, додатків і списку використаних джерел (357 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 218 сторінок, із яких основний текст - 169 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначається її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, вказується мета та завдання дослідження, його об'єкт і предмет, методи, що використовувалися, формулюється наукова новизна роботи та практичне значення отриманих результатів, подається інформація про апробацію результатів дослідження, публікації та структуру дисертації.

Розділ 1 «Загальнотеоретичні основи фінансового стимулювання інноваційної діяльності» складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу теоретичних підходів до визначення поняття інноваційної діяльності, дослідженню поняття та засобів державного регулювання інноваційної діяльності та визначенню системи фінансового стимулювання інноваційної діяльності.

У підрозділі 1.1 «Теоретичні підходи до визначення поняття інноваційної діяльності» досліджено доктринальний та нормативний підхід до дефініції поняття «інноваційна діяльність». Зауважується багатогранність поглядів на визначення зазначеного терміну, пов'язаного з відсутністю єдиного визначення поняття «інновації». Шляхом аналізу наукових думок доведено, що в науковій площині сформувалися два основних підходи до цього питання - визначення інновацій як інноваційного процесу і як кінцевого результату. Автором підтримано науковий підхід щодо визначення інновацій як кінцевого результату інноваційної діяльності. Виокремлено визначальні ознаки інноваційної діяльності: спрямування на створення нового інноваційного продукту або вдосконалення (модифікацію), завдяки чому створюється результат, істотно відмінний від тих, що вже є наявним, спрямування на отримання прибутку, високий ступінь невизначеності, інтелектуальна спрямованість, будь-яка сфера застосування. На підставі визначених ознак сформульоване авторське визначення інтелектуальної діяльності.

У підрозділі 1.2 «Поняття та засоби державного регулювання інноваційної діяльності» визначено, що державне регулювання виступає важливим засобом забезпечення динамічного розвитку інноваційної діяльності. Для розвитку та активізації інноваційної діяльності на сучасному етапі в Україні при державному регулюванні необхідним є переважне застосування засобів стимулювального характеру, проте ні в науковій, ні в нормативній площині немає вичерпного переліку таких засобів. Констатовано, що стимулювання інноваційної діяльності здійснюється за допомогою засобів фінансового та організаційно-правового стимулювання, при цьому фінансове стимулювання відіграє вирішальну роль у забезпеченні здійснення та активізації інноваційної діяльності. Зазначено, що створення технопаркових структур спрямоване на формування інноваційної інфраструктури, тобто таких умов, які полегшать організаційні аспекти інноваційної діяльності, а отже, належить до форм організаційно-правового стимулювання інноваційної діяльності.

У підрозділі 1.3 «Система фінансового стимулювання інноваційної діяльності» проаналізовано науковий підхід до визначення поняття «система фінансового стимулювання» і визначено, що науковці під вказаною системою розуміють сукупність інструментів (форм, методів), застосування яких впливає на певну діяльність таким чином, що створює мотивацію до заняття нею та активізації. Дискусію щодо віднесення до системи фінансового стимулювання принципів фінансового стимулювання вирішено на користь їх включення в зазначену систему. Вказано на недоцільність віднесення до таких принципів принципу справедливості та економічної доцільності.

Шляхом аналізу наукових підходів визначено форми фінансового стимулювання інноваційної діяльності. Визначено, що в Україні основним фінансовим стимулювальником виступає держава, а в світі набуває поширення венчурне фінансування. Тому надалі в дослідженні увага зосереджена на державному фінансовому стимулюванні інноваційної діяльності та венчурному фінансуванні. Зазначено, що в рамках прямого та непрямого методів фінансового стимулювання інноваційної діяльності використовуються різноманітні інструменти, які різняться за змістом та способом впливу на процес здійснення та результативність інноваційної діяльності, проте об'єднані єдиним цільовим призначенням - забезпечувати підвищення інноваційної активності інноваційних суб'єктів шляхом створення таких умов, за яких заняття інноваційною діяльністю стане комерційно привабливим, тобто створення мотивації для здійснення інноваційної діяльності та її активізації. На підставі аналізу зарубіжного досвіду застосування інструментів фінансового стимулювання запропоновано авторське визначення системи фінансового стимулювання інноваційної діяльності.

Розділ 2 «Правове регулювання державного фінансового стимулювання інноваційної діяльності в Україні» складається із двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Правова характеристика прямого державного фінансового стимулювання інноваційної діяльності в Україні» спираючись на визначену раніше систему фінансового стимулюванні інноваційної діяльності, шляхом аналізу національного законодавства визначено інструменти прямого методу державного фінансового стимулювання інноваційної діяльності, що застосовуються в Україні. Зазначено, що в Україні нормативно закріплений широкий спектр зазначених інструментів, проте на практиці вони або не застосовуються, або використовуються в обмеженому вигляді, оскільки фінансування інструментів прямого методу державного фінансового стимулювання інноваційної діяльності відбувається в обмеженому обсязі.

У підрозділі 2.2 «Особливості застосування інструментів непрямого державного фінансового стимулювання інноваційної діяльності в Україні» розглядаються податкові та кредитні інструменти непрямого методу державного фінансового стимулювання інноваційної діяльності.

Шляхом аналізу нормативних актів доведено, що в деяких з них передбачається застосування податкових пільг, спрямованих на зменшення податкового навантаження на суб'єкта інноваційної діяльності на різних стадіях інноваційного процесу, але на практиці вони не застосовуються. В Податковому кодексі України передбачаються податкові пільги для суб'єктів, які здійснюють діяльність, що може бути визначена як інноваційна в контексті авторського визначення інноваційної діяльності, проте насправді не належить до такої, оскільки основною ознакою, що визначає статус суб'єкта інноваційної діяльності в Україні, є його участь у реалізації інноваційного проекту. Констатовано, що законодавство України не передбачає для суб'єктів інноваційної діяльності податкових пільг. Серед наукових підходів до застосування в Україні податкових пільг стимулювання суб'єктів інноваційної діяльності автором підтриманий підхід щодо доцільності такого застосування. Визначено види податкових пільг, застосування яких до суб'єктів інноваційної діяльності в Україні на сучасному етапі є перспективним, із урахуванням зарубіжного досвіду застосування податкових пільг до суб'єктів інноваційної діяльності на різних етапах такої діяльності та того, що в Україні більшість суб'єктів інноваційної діяльності перебувають на початковому етапі інноваційного процесу.

На підставі аналізу українського законодавства визначено види кредитних інструментів непрямого методу державного фінансового стимулювання інноваційної діяльності. Вказано, що внаслідок складності та недоліків нормативного врегулювання процедур реєстрації інноваційного проекту і конкурсного відбору інноваційних проектів та недофінансування, нерегулярності чи відсутності фінансування кредитні інструменти державного фінансового стимулювання в Україні майже не застосовуються.

Визначено, що незважаючи на те, що законодавством України передбачено застосування широкого інструментарію як прямого, так і непрямого методів державного фінансового стимулювання інноваційної діяльності, фактично таке стимулювання до суб'єктів інноваційної діяльності не застосовується.

Розділ 3 «Особливості венчурного фінансування як форми фінансового стимулювання інноваційної діяльності» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Поняття венчурного фінансування як форми фінансового стимулювання інноваційної діяльності» констатується, що зарубіжний досвід свідчить, що коли державне фінансове стимулювання інноваційної діяльності здійснюється в неповному обсязі, важливою формою фінансового стимулювання такої діяльності може стати венчурне фінансування. Шляхом аналізу зарубіжного законодавства, в якому закріплюється поняття зазначеного фінансування та наукових підходів до визначення цього терміну, автор виділяє ознаки венчурного фінансування, систематизування яких дозволяє авторові сформулювати власний підхід до визначення поняття венчурного фінансування як форми фінансового стимулювання інноваційної діяльності.

У підрозділі 3.2 «Правове забезпечення венчурного фінансування інноваційної діяльності: зарубіжний досвід та перспективи застосування в Україні» автор аналізує моделі венчурного фінансування: американську (що сформувалася на території США), європейську (характерну для країн Західної Європи - Німеччини, Великобританії, Франції, Голландії тощо) та азіатську (охоплює країни Східної та Північної Азії - Японію, Китай, Індію тощо), а також досвід венчурного фінансування в Ізраїлі та Російській Федерації. Визначено особливості, притаманні цим системам, інструменти фінансового стимулювання, які застосовуються за кожної з них, та порядок нормативного врегулювання їх застосування. На підставі проведеного аналізу визначаться те, застосування яких саме з виокремлених інструментів в реаліях сучасного економічного стану України та правового регулювання в ній інноваційної діяльності забезпечить якомога ефективніший фінансовий стимулювальний ефект на розвиток вказаної діяльності.

Аналізуючи генезис венчурного фінансування в США, автор виділяє чотири етапи його розвитку: 1) із середини 40-х років до середини 50-х років ХХ сторіччя (застосовування переважно прямого державного фінансування та державного замовлення для стимулювання інноваційної діяльності); 2) із середини 50-х років до початку 60-х років ХХ сторіччя (інструменти фінансового стимулювання інноваційної діяльності доповнено прямим бюджетним фінансуванням, грантами та фінансуванням цільових програм); 3) із 60-х років до початку 80-х років ХХ сторіччя (використання інструментів непрямого методу венчурного фінансування - банківського кредитування та гарантування державою зобов'язань з повернень кредиту); 4) з початку 80-х років до сьогодні (переважне застосування інструментів непрямого методу фінансового стимулювання інноваційної діяльності).

Констатовано, що європейська модель венчурного фінансування перебуває на етапі, коли держава від застосування інструментів прямого фінансового стимулювання венчурних компаній переходить до активного застосування інструментів непрямого фінансового стимулювання, що є закономірним наслідком еволюційного розвитку венчурного фінансування.

На підставі аналізу азіатської моделі венчурного фінансування визначено, що вона є поєднанням одночасно інструментів прямого та непрямого фінансового стимулювання інноваційної діяльності. Зазначено, що азіатські країни фактично «перестрибнули» етап застосування самих лише інструментів прямого фінансового стимулювання і стали відразу застосовувати інструменти непрямого фінансового стимулювання інноваційної діяльності.

Досліджено нормативне регулювання венчурного фінансування у США, кранах Європи та Азії. Запропоновано модель венчурного фінансування, яку доцільно використовувати при розробленні механізму венчурного фінансування в Україні.

ВИСНОВКИ

Системний аналіз наукової літератури, законодавства, що стосуються досліджуваної проблеми, з'ясування актуальних питань правового регулювання фінансового стимулювання інноваційної діяльності в Україні дозволили дійти певних теоретичних висновків та внести низку пропозицій щодо вдосконалення чинних нормативно-правових актів.

1. Запропоновано авторське формулювання інноваційної діяльності як інтелектуальної діяльності в будь-якій сфері, що здійснюється з метою отримання прибутку з високим ступенем невизначеності, спрямованої на створення інноваційного продукту (нового результату, продукту, засобу, дії, товару, послуги, технологій їх виробництв, способів управління, способів дії, форми організації, виробництва, обслуговування, управління, аналізу тощо) або на їх вдосконалення (модифікацію), завдяки чому створюється результат, істотно відмінний від уже наявних, а також на комерційну реалізацію та дифузію інноваційного продукту в економіку, яке автор вважає за доцільне закріпити в Законі України «Про інноваційну діяльність».

2. Державне регулювання відіграє значну роль у розвитку та активізації інноваційної діяльності й на сучасному етапі в Україні повинно мати переважно стимулювальний характер, оскільки сприяння інноваційній діяльності може здійснити значний економічний та соціальний ефект, а запровадження обмежувальних заходів, навіть через мотиви захисту прав інших суб'єктів інноваційної діяльності та забезпечення конкурентоспроможності в інноваційній сфері, може відлякнути потенційних інноваторів. Державне регулювання інноваційної діяльності, спрямоване на її стимулювання, являє собою закріплення в нормах права таких умов для здійснення інноваційної діяльності, які, впливаючи на свідомість людини, спонукають її до заняття інноваційною діяльністю для задоволення власних інтересів.

3. Стимулювальні засоби державного регулювання інноваційної діяльності являють собою прийоми, дії, що дають можливість досягти розвитку та активізації інноваційної діяльності шляхом встановлення таких умов для здійснення цієї діяльності, за яких суб'єкти інноваційної діяльності прагнули б її здійснення для задоволення власних інтересів, і поділяються на фінансові та організаційні. Фінансове стимулювання інноваційної діяльності як засіб її державного регулювання являє собою сукупність форм, методів та інструментів, застосування яких спрямоване на створення таких умов, за яких заняття інноваційною діяльністю стало б комерційно привабливим, що створить мотивацію для здійснення такої діяльності та її активізації. Організаційне стимулювання інноваційної діяльності як засіб її державного регулювання становить сукупність форм і методів, закріплених правовими нормами, застосування яких спрямоване на створення умов, які полегшать організаційні аспекти інноваційної діяльності та забезпечать права суб'єктів інноваційної діяльності. На сучасному етапі в Україні вирішальну роль у забезпеченні здійснення та активізації інноваційної діяльності відіграє фінансове стимулювання.

4. Система фінансового стимулювання інноваційної діяльності являє собою сукупність принципів, форм, методів та інструментів, застосування яких спрямоване на створення умов, за яких заняття інноваційною діяльністю стане комерційно привабливим, що створить мотивацію для здійснення такої діяльності та її активізації для суб'єктів інноваційної діяльності. Принципи системи фінансового стимулювання інноваційної діяльності мають чітко визначати спрямованість такого фінансування, тому до них належать прозорість; стабільність, комплексність, збалансованість, цільова орієнтація, адекватність. До форм фінансового стимулювання інноваційної діяльності належать державне фінансування, недержавне фінансування, змішане фінансування та венчурне фінансування, що реалізуються за допомогою прямого та непрямого методів, у рамках яких застосовуються відповідні інструменти, а саме:

І. У рамках прямого методу: 1. Адміністративно-відомчі інструменти: 1) пряме бюджетне фінансування: а) цільове: прямі бюджетні асигнування; б) конкурсне: гранти; субсидії; премії; 2) державне замовлення: а) державні закупівлі; б) контрактне державне фінансування; 3) безоплатне передання або надання на пільгових умовах державного майна, земельних ділянок для організації інноваційних підприємств; 4) фінансування участі в міжнародному інноваційному співтоваристві; 5) компенсація державою вартості послуг патентних повірених за заявками суб'єктів інноваційної діяльності. 2. Програмно-цільові інструменти: 1) фінансування цільових програм: а) державних; б) міждержавних; 2) фінансування через спеціально створені фонди: а) міждержавні; б) державні; в) регіональні; 3) інноваційні ваучери: а) державні; б) регіональні; 4) інноваційні контракти тощо.

ІІ. В рамках непрямого методу: 1. Податкові інструменти: 1) спрямовані на зменшення податкового навантаження на початковому етапі інноваційного процесу (податкові пільги, відстрочка оподаткування, інноваційний податковий кредит тощо); 2) спрямовані на зменшення податкового навантаження на етапі комерційної реалізації інноваційного продукту; 3) спрямовані на зменшення податкового навантаження під час дифузії інноваційного продукту в економіку. 2. Кредитні інструменти: 1) кредитування: а) банківське; б) інноваційне; 2) гарантування державою зобов'язань з повернення кредиту, що був наданий суб'єкту інноваційної діяльності для реалізації інноваційного проекту; 3) інноваційний лізинг; 4) інноваційний факторинг; 5) «кредит честі» тощо.

5. Державне фінансове стимулювання інноваційної діяльності є формою фінансового стимулювання інноваційної діяльності, за якої державою в рамках як прямого, так і непрямого методів застосовуються інструменти фінансового стимулювання інноваційної діяльності для забезпечення розвитку та активізації такої діяльності в країні.

В Україні для державного фінансового стимулювання інноваційної діяльності у нормативних актах передбачено застосування: в рамках прямого методу: 1. Адміністративно-відомчі інструменти: 1) пряме бюджетне фінансування: цільове: прямі бюджетні асигнування; 2) конкурсне: а) премії; б) гранти; 3) фінансування участі у міжнародному співтоваристві. 2. Програмно-цільові інструменти: 1) фінансування державно-цільових програм; 2) фінансування через спеціально створені фонди та небанківські фінансово-кредитні установи; в рамках непрямого методу: 1. Кредитні інструменти: 1) кредитування: а) повне безвідсоткове; б) часткове; 2) компенсація відсотків, що сплачуються суб'єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів за рахунок коштів державного бюджету та місцевих бюджетів: а) повна; б) часткова; 3) гарантування державою зобов'язань з повернення кредиту, що був наданий суб'єкту інноваційної діяльності для реалізації інноваційного проекту; 4) інноваційний лізинг.

6. Незважаючи на те, що нормативно в Україні розроблений розвинений інструментарій прямого державного фінансового стимулювання інноваційної діяльності, на практиці він або не застосовується, або використовується в обмеженому вигляді, оскільки реальне фінансування відбувається в обмеженому обсязі.

Податкові інструменти фінансового стимулювання інноваційної діяльності законодавством Україні на сучасному етапі не передбачені, а застосування кредитних інструментів вимагає від суб'єктів інноваційної діяльності проходження складних та високовартісних адміністративних процедур за відсутності гарантій отримання допомоги через недостатність державного фінансування, що зводить нанівець ефект від запровадження таких інструментів для фінансового стимулювання інноваційної діяльності. Закріплення кредитних інструментів фінансового стимулювання інноваційної діяльності законодавством України носить декларативний характер.

Державне фінансове стимулювання інноваційної діяльності в Україні на сучасному етапі практично відсутнє через недостатнє фінансування інструментів прямого фінансового стимулювання інноваційної діяльності та фактичне незастосування інструментів непрямого фінансового стимулювання інноваційної діяльності.

7. Для вдосконалення державного фінансового стимулювання інноваційної діяльності в Україні необхідно: 1) більш активно застосовувати інструменти непрямого фінансового стимулювання інноваційної діяльності; 2) ввести податкові пільги для суб'єктів інноваційної діяльності у вигляді прискореної амортизації окремих видів основних засобів, віднесення інноваційних витрат на витрати виробництва, відстрочки оподаткування, податкового інноваційного кредиту та запровадження спрощеного режиму обліку та звітності для суб'єктів інноваційної діяльності; 3) нормативно визначити та закріпити чіткі критерії конкурсного відбору інноваційних проектів для отримання державної допомоги у вигляді кредитних інструментів; 4) запровадити в Україні інноваційний факторинг як інструмент фінансового стимулювання інноваційної діяльності.

8. Венчурне фінансування як форма фінансового стимулювання інноваційної діяльності являє собою застосування фінансових стимулів розвитку та активізації інноваційної діяльності шляхом фінансування з боку держави та приватних осіб інвестиційних проектів суб'єктів інноваційної діяльності, створення яких потенційно може забезпечити значне економічне зростання вказаного суб'єкта на ринку, на початковій стадії розробки такого продукту, що здійснюється з метою отримання надприбутків та вирізняється високим ступенем ризику.

9. Аналіз світових моделей венчурного фінансування доводить, що американська модель венчурного фінансування є найбільш розвиненою в світі, оскільки на першому етапі її розвитку із застосуванням інструментів прямого фінансового стимулювання до суб'єктів інноваційної діяльності (прямого державного фінансування, державного замовлення, фінансування цільових програм) у США було створено венчурну індустрію; на другому ж етапі із застосуванням інструментів непрямого фінансового стимулювання (кредитування, податкові пільги) були створені фінансові стимули до залучення інвесторів у венчурну галузь. На сьогодні модель венчурного фінансування в США становить сукупність інструментів як прямого, так і непрямого фінансового стимулювання венчурної діяльності, котрі застосовуються як до суб'єктів інноваційної діяльності, так і до венчурних інвесторів, створюючи умови для розвитку особливого виду підприємницької діяльності - венчурного підприємництва.

Європейська модель фінансового стимулювання венчурного фінансування базується на американському досвіді, а отже, фактично відтворює американську модель, проте на більш ранньому етапі розвитку. Пройшовши етап застосування виключно інструментів прямого фінансового стимулювання інноваційної діяльності лише для суб'єктів інноваційної діяльності та створивши венчурну індустрію, у європейських країнах стали активно послуговуватися інструментами непрямого фінансового стимулювання для венчурних інвесторів, що стало еволюційним кроком у розвитку венчурного фінансування.

Азіатська модель венчурного фінансування становить модель, у якій одночасно, не дотримуючись створення венчурної індустрії, стали застосовуватися прямі та непрямі інструменти фінансового стимулювання для розвитку венчурного фінансування - як до суб'єктів інноваційної діяльності, так і до венчурних інвесторів.

В Ізраїлі та РФ основним інструментом фінансового стимулювання венчурного бізнесу виступає фінансування через спеціально створені фонди та фінансування спеціальних цільових програм, кошти для яких надходять або від іноземних інвесторів (Ізраїль), або з державного бюджету (РФ).

10. Застосування в Україні на сучасному етапі американської та європейської моделей венчурного фінансування є передчасним, оскільки передбачає наявність розвиненої венчурної індустрії, яка досягається завдяки державній фінансовій підтримці на етапі створення такої індустрії. Досвід Ізраїлю та РФ також є неприйнятним через складнощі соціально-політичного характеру, що унеможливлює залучення іноземних інвестицій, та через недостатність коштів Державного бюджету України для фінансування розвитку венчурної індустрії.

Найбільш прийнятним на сучасному етапі розвитку України є застосування азіатської моделі венчурного фінансування, коли поряд із інструментами прямого фінансового стимулювання венчурного бізнесу (державного фінансування, створення венчурних фондів, фінансування цільових програм) застосовуються інструменти непрямого фінансового стимулювання як до венчурних компаній (податкові пільги, кредитування, гарантування державою зобов'язань з повернення кредиту, що був наданий суб'єкту інноваційної діяльності для реалізації інноваційного проекту, інноваційний лізинг, інноваційний факторинг тощо), так і до венчурних інвесторів (податкові пільги).

11. Пропозиції науковців щодо розроблення та впровадження в правову площину України спеціального нормативного акту, який би врегульовував правовий механізм венчурного фінансування, суперечить світовому досвіду правового регулювання такого фінансування. У переважній більшості країн відносини щодо нормативного забезпечення венчурного фінансування врегульовуються законодавчими актами у сфері інноваційної, інвестиційної діяльності та актами у сфері захисту інтелектуальної власності. У прийнятті окремого нормативного акту, який би врегульовував правовий механізм венчурного фінансування в Україні, немає потреби. Достатньо у нормативних актах, що врегульовують інвестиційну та інноваційну діяльність, передбачити застосування венчурного фінансування в Україні за азіатською моделлю.

12. З метою вдосконалення правового регулювання фінансового стимулювання інноваційної діяльності в Україні необхідно внести низку змін й доповнень до нормативних актів. Зокрема, пропонується:

- ст. 1 Закону України «Про інноваційну діяльність» викласти в такій редакції: «інноваційна діяльність - це інтелектуальна діяльність у будь-якій сфері, що здійснюється з метою отримання прибутку на власний ризик, з високим ступенем невизначеності, і є спрямованою на створення інноваційного продукту (нового результату, продукту, засобу, дії, товару, послуги, технологій їх виробництв, способів управління, способів дії, форми організації, виробництва, обслуговування, управління, аналізу тощо) або на їх вдосконалення (модифікацію), завдяки чому створюється результат, істотно відмінний від уже наявних, а також на комерційну реалізацію та дифузію інноваційного продукту в економіку»;

- положення ст. 38 «Державний інноваційний фонд» Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» викласти в редакції, відповідній нормам ст. 19 «Державні інноваційні фінансово-кредитні установи» Закону України «Про інноваційну діяльність»;

- до ст. 14 Податкового кодексу України внести дефініції термінів «інноваційна діяльність» та «суб'єкт інноваційної діяльності» відповідно до запропонованих автором редакцій норм закону «Про інноваційну діяльність».

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Козієнко І. С. Формування та розвиток американської моделі венчурного фінансування / І. С. Козієнко. - Наука та правоохорона. - 2013. - № 4. - С. 89-93.

2. Козієнко І. С. Теоретичні підходи до визначення поняття «інноваційна діяльність» / І. С. Козієнко // Порівняльно-аналітичне право. - 2014. - № 2. - С. 226-230 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.pap.in.ua/2_2014/63.pdf.

3. Козієнко І. С. Інструменти прямого методу фінансового стимулювання інноваційної діяльності / І. С. Козієнко // Європейські перспективи. - 2014. - № 5. - С. 120-125.

4. Козієнко І. С. Правові та організаційні проблеми застосування кредитних інструментів фінансового стимулювання інноваційної діяльності в Україні / І. С. Козієнко // Право і суспільство. - 2014. - № 6-1. - Ч. 2. - С. 97-101.

5. Козієнко І. С. Кредитне стимулювання інноваційної діяльності: зарубіжний досвід / І. С. Козієнко // Науковій вісник Ужгородського національного університету. - 2014. - Серія право. - Вип. 27. - Т. 2. - С. 145-148.

6. Козиенко И. С. Государственное регулирование инновационной деятельности в Украине: роль и способы влияния на ее развитие и активизацию / И. С. Козиенко // Экономика и право Казахстана. - 2014. - №. 11. - С. 36-40.

7. Козієнко І. С. Венчурне фінансування: світові тенденції та перспективи формування в Україні / І. С. Козієнко // Сучасні тенденції в юридичній науці України та зарубіжних країн : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Запоріжжя, 27-28 грудня 2013 року). - Запоріжжя : Запорізька міська громадська організація «Істина», 2013. - Ч. ІІ. - С. 34-36.

8. Козієнко І. С. Окремі аспекти фінансового стимулювання інноваційної діяльності / І. С. Козієнко // Україна в євроінтеграційних процесах : матеріали ХІХ Міжнар. наук.-практ. конф. професорсько-викладацького складу (м. Київ, 15-16 лютого 2014 року). - К. : КиМУ, 2013. - С. 102-103.

9. Козієнко І. С. До питання визначення поняття «інноваційна діяльність» / І. С. Козієнко // Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку : збірник матеріалів VІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Суми, 17-18 травня 2014 року). - Суми : ПАПІРУС, 2014. - С. 438-441.

10. Козієнко І. С. Форми фінансового стимулювання інноваційної діяльності / І. С. Козієнко // Правова держава: напрямки та тенденції її розбудови в Україні : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Одесса, 13-14 червня 2014 року). - Одеса : Причорноморська фундація права, 2014. - С. 80-82.

11. Козієнко І. С. До питання про застосування податкових пільг до суб'єктів інноваційної діяльності в Україні / І. С. Козієнко // Проблеми та перспективи розвитку науки : матеріали ХІII Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Чернівці, 28-29 червня 2014 року). - Чернівці : БЕФ, 2014. - С. 23-24.

АНОТАЦІЯ

Козієнко І. С. Правове регулювання фінансового стимулювання інноваційної діяльності в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Державний науково-дослідний інститут МВС України. - Київ, 2014.

Дисертація присвячена розгляду теоретичних і практичних аспектів правового регулювання фінансового стимулювання інноваційної діяльності в Україні. На основі комплексного аналізу наукових праць, чинного національного законодавства та положень міжнародних правових актів виділено ознаки інноваційної діяльності, спираючись на які надається авторське визначення поняття «інноваційна діяльність». Досліджено вплив державного регулювання на здійснення інноваційної діяльності. З урахуванням тенденцій розвитку України вказано на необхідність переважного застосування засобів стимулювального характеру при державному регулюванні інноваційної діяльності. Шляхом аналізу зарубіжного досвіду та підходів до визначення принципів фінансового стимулювання інноваційної діяльності досліджено систему фінансового стимулювання зазначеної діяльності. На підставі аналізу українського законодавства визначено нормативне закріплення інструментів прямого і непрямого методів державного фінансового стимулювання інноваційної діяльності в Україні та досліджено реальний стан їх застосування до суб'єктів інноваційної діяльності на сучасному етапі. Вказано на фактичну відсутність реального державного фінансового стимулювання суб'єктів інноваційної діяльності в Україні. Охарактеризовано моделі венчурного фінансування в США, країнах Європи, Азії, а також у Ізраїлі та Російській Федерації й запропоновано застосування в Україні азіатської моделі венчурного фінансування. На підставі зарубіжного досвіду визначено шляхи правового забезпечення врегулювання застосування цієї моделі в Україні.

Висловлюються пропозиції, формулюються рекомендації, обґрунтовуються положення, спрямовані на вдосконалення правового регулювання фінансового стимулювання інноваційної діяльності в Україні.

Ключові слова: фінансове стимулювання, інноваційна діяльність, суб'єкт інноваційної діяльності, державне фінансове стимулювання інноваційної діяльності, венчурне фінансування.

АННОТАЦИЯ

Козиенко И .С. Правовое регулирование финансового стимулирования инновационной деятельности в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Государственный научно-исследовательский институт МВД Украины. - Киев, 2014.