Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Сумський державний університет

(Сум ДУ)

4007, м.Суми, вул.Римського-Корсакова, 2;

ЗАТВЕРДЖУЮ

Проректор з наукової роботи, д.ф-м.н.

__________________А.М.Чорноус

ЗВIТ

ПРО НАУКОВО-ДОСЛIДНУ РОБОТУ

Оцінка регіонального фінансового потенціалу стійкого розвитку економіки території

Етап 1. огляд існуючих теоретичних основ та науково-методологічних підходів до оцінки регіонального фінансового потенціалу території

Начальник НДЧ

канд. техн. наук, доцент Д.І. Курбатов

Керівник НДР

канд. екон. наук., доцент В.Г.Боронос

2011

Рукопис закінчено 19 грудня 2011 р.

Результати цієї роботи розглянуто науковою радою СумДУ,

протокол від 29.12.2011 № 6

Список авторів

Керівник НДР, старший наук. співроб., канд. екон. наук, доцент		В. Г. Боронос (розд. 1-3, вступ, висновки)
Відповідальний виконавець, молодший наук. співроб., аспірант		І. В. Карпенко (розд. 1-3, вступ, висновки)
Вед. наук. співроб., канд. екон. наук, професор		В.М.Боронос (розд.3, висновки)
Вед. наук. співроб., док. екон. наук, професор		П.В. Тархов (розд. 3-4)
Вед. наук. співроб., док. екон. наук, професор		Т.А.Васильєва (розд. 4, висновки)
Вед. наук. співроб., док. екон. наук, професор		І.В. Басанцов (розд. 3)
Вед. наук. співроб., док. екон. наук, доцент		С.М.Фролов (розд.4)
Cтарший наук. співроб., канд. тех. наук, доцент		В.Т. Александров (розд.4)
Cтарший наук. співроб., канд. ф-м. наук, доцент		В.М. Олійник (розд. 4)
Cтарший наук. співроб., канд. екон. наук, доцент		І. Й. Плікус (розд. 3)
Cтарший наук. співроб., канд. екон. наук, доцент		К.В. Ілляшенко (розд.3)
Cтарший наук. співроб., канд. екон. наук, доцент		О.В. Зайцев (розд. 3 )
Cтарший наук. співроб., канд. екон. наук, доцент		О.О. Захаркін (розд. 2)
Cтарший наук. співроб., канд. екон. наук, доцент		Т.О. Ілляшенко (розд. 2)
Cтарший наук. співроб., канд. екон. наук, доцент		Т.О. Кірсанова (розд. 2)
Cтарший наук. співроб., канд. екон. наук, доцент		Е.Г. Козін (розд. 3)
Cтарший наук. співроб., канд. екон. наук, доцент		І.М. Кобушко (розд. 2)
Cтарший наук. співроб., канд. екон. наук, доцент		С.В. Леонов (розд. 3)
Cтарший наук. співроб., канд. екон. наук, доцент		О.І. Мельник (розд. 2)
Cтарший наук. співроб., канд. екон. наук, доцент		П.М. Рубанов (розд. 2)
Cтарший наук. співроб., канд. екон. наук, доцент		І.Д. Скляр (розд. 4)
Стар.наук.співроб., канд.екон.наук, стар.викладач		К.В.Савченко (розд. 4)
Молодший наук. співроб., асистент		Н.А. Антонюк (розд. 4)
Молодший наук. співроб., асистент		М.Ю. Абрамчук (розд. 2)
Молодший наук. співроб., асистент		А.П. Іваненко (розд. 2)
Молодший наук. співроб., ст. викладач		Т.В. Касьяненко (розд. 2)
Молодший наук. співроб., асистент		В.І. Лисиця (розд. 2)
Молодший наук. співроб., асистент		Д.Г. Михайленко (розд. 2)
Молодший наук. співроб., асистент		С.В. Похилько (розд. 3)
Молодший наук. співроб., асистент		А.В. Салтикова (розд. 5)
Молодший наук. співроб., асистент		Н.В.Котенко (розд. 5)
Молодший наук. співроб., асистент		І.В. Мамчук (розд. 5)
Молодший наук. співроб., асистент		Л.С. Захаркіна (розд. 3)
Молодший наук. співроб., асистент		Е.С. Онищенко (розд. 2)
Молодший наук. співроб., асистент		Л. С. Малахова (розд. 5)
Молодший наук. співроб., аспірант		Ю.М. Шкодкіна (розд. 1)
Молодший наук. співроб., аспірант		Ю.Г. Шишова (розд. 5)
Молодший наук. співроб., аспірант		А.В. Абрютіна (розд. 1)
Молодший наук. співроб., аспірант		Д.В. Боронос (розд. 1)
Молодший наук. співроб., аспірант		О. О. Білопільська (розд. 1)
Молодший наук. співроб., аспірант		Ж.В. Деркач (розд. 1)
Студент		К. Ю.Листопад (розд 1)
Студент		С. О. Литвяк (розд. 1)
Студент		К. О. Охтеменко (розд.1)
Студент		Р. А. Петров (розд.1)

РЕФЕРАТ

Звіт про НДР: 54 с., 3 табл., 4 рис., 41 джерело.

Об'єкт дослідження: регіональний фінансовий потенціал стійкого розвитку економіки території.

Мета роботи: аналіз теоретико-методологічних підходів до оцінки регіонального фінансового потенціалу стійкого розвитку економіки території та визначення системи цілей, принципів та критеріїв його формування.

Методи дослідження: системний підхід, діалектичний метод та метод логічного узагальнення.

Результатом роботи є систематизація теоретичних основ та науково-методологічних підходів до оцінки регіонального фінансового потенціалу території.

Взаємозв'язок з іншими роботами: окремі результати доповідалися на науково-практичних конференціях, публікувалися в наукових виданнях.

Рекомендації по використанню результатів роботи: на підставi проведеного аналізу можуть бути запропоновані науково-методичні підходи до удосконалення механізму формування регіонального фінансового потенціалу стійкого розвитку економіки території на основі результатів його оцінювання.

Галузь застосування: для системи управління стійким розвитком економіки України на рівнi законодавчої і виконавчої влади та на регіональному рiвні.

Значущість роботи i висновки: створює теоретично-методичну базу для обгрунтування ефективних нормативно-законодавчих рішень у сфері розробки фінансової політики управління розвитком регіону.

Прогнозні припущення про розвиток об'єкту дослідження: подальше поглиблення наукового обгрунтування механізму ефективного формування та управління фінансовим потенціалом регіону.

ФІНАНСОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ, СТІЙКИЙ РОЗВИТОК, управління розвитком економіки, Фінансовий механізм, фінансові методи та важелі, фінансові відносини.

Зміст

Вступ

1. Науково-методологічні аспекти дослідження потенціалу стійкого розвитку економіки території

2. Системно-структурний зміст потенціалу території

3. Фінансовий потенціал як категорія управління фінансовими ресурсами території

4. Аналіз впливу чинників активізації потенціалу території

5. Формалізація загальних підходів до оцінки потенціалу території

Висновки

Перелік посилань

Вступ

Розвиток в регіональному розрізі передбачає отримання максимального економічного ефекту від наявного економічного простору при одночасному задоволенні соціально-економічних потреб населення. Стійкість економічного розвитку регіону можна визначити як динамічний процес, спрямований на стабільне накопичення і збільшення потенціалу регіонального розвитку за рахунок ефективного управління виробничими, фінансовими, соціальними, природними, трудовими, управлінськими ресурсами регіону з урахуванням факторів ризику і невизначеності.

На сьогоднішній день стійкий економічний розвиток території, в більшій мірі, визначається ефективністю фінансово-кредитних відносин і багато в чому обумовлений фінансовою стабільністю і забезпеченістю суб'єктів регіонального відтворення. Тому важливе місце в системі дослідження сталого економічного розвитку регіону займає формування та оцінка його фінансового потенціалу.

Таким чином, потребують наукового обгрунтування підходи до оцінки регіонального фінансового потенціалу в контексті забезпечення стійкого розвитку економіки території.

Метою роботи є аналіз теоретико-методологічних підходів до оцінки регіонального фінансового потенціалу стійкого розвитку економіки території та визначення системи цілей, принципів та критеріїв його формування.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення наступних задач: систематизувати теоретичні підходи досліджень вчених і практиків до розкриття сутності економічної категорії «потенціал» у контексті забезпечення стійкого розвитку економіки території; розробити науково-методичні положення щодо формування такого механізму; систематизувати та згрупувати чинники активізації потенціалу на регіональному рівні, запропонувати систему цілей, принципів та критеріальну базу, що, дозволить найбільш ефективно оцінити фінансовий потенціал території.

1. НАУКОВО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОТЕНЦІАЛУ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ ТЕРИТОРІЇ

За умов ринкових відносин найважливішими факторами, що забезпечують підвищення виробництва і економічний розвиток територій, є, з одного боку, швидка реалізація новітніх досягнень науково-технічного прогресу і на цій основі підвищення конкурентоздатності підприємств, що функціонують та даній території; з іншого боку - постійне удосконалення системи управління, що забезпечує оптимальне використання матеріальних, виробничих і трудових ресурсів регіону.

Необхідною умовою досягнення встановлених регіоном цілей є максимально повне використання його існуючих потенційних можливостей. Якщо розглядати територію як об'єкт управління, необхідно, в першу чергу, знати, якими можливостями вона володіє зараз, і які можливості буде мати в перспективі. Ці можливості в економічній науці прийнято називати потенціалом. Дослідження поняття потенціалу має не тільки важливе наукове, але й практичне значення, оскільки уявлення про його зміст визначає підхід до його оцінки, вимірювання й управління ним.

У літературі існують різні підходи до визначення сутності поняття «потенціал». Загалом, сучасна економічна наука запозичила даний термін із фізики, де він означає кількість енергії, яку накопичила система і яку вона спроможна реалізувати в роботі. В методологічному аспекті термін «потенціал» трактується з різних точок зору, а саме за допомогою таких понять або тотожностей, як "сила, "міць", "потужність", "максимальна можливість", "граничність", "ресурси", тощо. У своєму етимологічному значенні даний термін походить від латинського слова «potentia» й означає «приховані можливості», які в господарській практиці завдяки праці можуть стати реальністю».

Проблема визначення сутності потенціалу не є новою для вітчизняної економічної науки. Середина минулого століття відзначалася сплеском наукових досліджень із вказаної проблематики, внаслідок чого сформувалася ресурсна концепція потенціалу, котра отримала значну кількість прихильників. При цьому в даній концепції чітко виділяють дві «ресурсні» позиції. Перша - потенціал являє собою сукупність ресурсів без урахування їх взаємозв'язків та участі в процесі відтворення. Так, Л. І. Абалкін [8] вважає, що потенціал це «узагальнена, збірна характеристика ресурсів», прив'язана до місця та часу. У літературі трактування поняття «потенціал» як певної сукупності ресурсів, головним чином економічних, безпосередньо пов'язаних із функціонуванням виробництва та прискоренням науково-технічного прогресу, знаходить все більше прихильників. Так, наприклад, В. М. Архангельський [9] під потенціалом розуміє засоби, запаси, джерела, які є в наявності і можуть бути мобілізовані для досягнення певної мети або розв'язання певної задачі, тобто сукупність реальних нагромаджених ресурсів.

Ресурсний підхід проглядається і в роботі В.Ю. Катасонова присвяченої проблемі інвестиційного капіталу. Інвестиційний капітал господарюючого суб'єкта (нації, галузі, компанії) - це максимально можлива сукупність усіх власних ресурсів (фінансових, матеріальних, науково-технічних, кадрових), накопичених в результаті попередньої господарської діяльності зазначеного суб'єкта, які можна використовувати для забезпечення інвестиційної діяльності без порушення поточної господарської діяльності суб'єкта. Інакше кажучи, інвестиційний потенціал - це здатність суб'єкта господарської діяльності покривати свої потреби в інвестиційних ресурсах без використання запозиченого капіталу і інших джерел залучених засобів". В.Ю. Катасонов, позначаючи ресурсний підхід, розглядає його в широкому розумінні всіх економічних, виробничих, людських ресурсів. Теоретично це вірно, але ставить, по суті, неосяжне завдання по його інтегрованому розумінню і кількісному вираженню, оскільки важко порівняти і привести до єдиного знаменника оцінки, наприклад, фінансових і кадрових ресурсів.

Особливість другої позиції полягає в трактуванні потенціалу як сукупності ресурсів, котрі здатні виробляти певну кількість матеріальних благ. Так, наприклад, Є.Б. Фігуров вважає, що потенціал «характеризує ресурси виробництва, кількісні та якісні їх параметри, котрі визначають максимальні можливості з виробництва матеріальних благ в кожен конкретний момент». Аналогічної думки дотримується В. І. Свободін, котрий розглядає потенціал як «сукупність спільно функціонуючих ресурсів, спроможних виробляти певний обсяг продукції».

Друга група авторів уявляє потенціал як систему матеріальних та трудових факторів (умов, складових), що забезпечують досягнення мети виробництва. Основою для такого підходу є висловлювання К. Маркса про те, що засоби праці, предмет праці та робоча сила як фактори виробництва та елементи утворення нового продукту виступають як можливості, що підкреслює їхній потенційний характер. Для перетворення цієї можливості на дійсність «вони мають з'єднатися»[31]. Це положення є принципово важливим для аналізу і розробки методів вимірювання потенціалу, тому що екстенсивний динамізм розвитку виробництва в деяких випадках послабив увагу дослідників до питань поліпшення використання вже нагромаджених ресурсів. М. А. Іванов, Ю. Г. Одегов, К. Л. Андреєв та інші стверджують, що дослідження ефективності розвитку економіки мають базуватися не на досягнутому рівні використання ресурсів, а на потенційних можливостях виробництва. Так, у своїх працях В. Вейц [19] та К. Г. Воблий [21] розглядають поняття «потенціал виробничих сил» як потенційну можливість країни виробляти матеріальні блага для задоволення потреб населення.

Вчені третього напрямку розглядають потенціал як здатність комплексу ресурсів економічної системи виконувати поставлені перед нею завдання. Потенціал, на їхню думку, -- це цілісне уявлення про єдність структури і функції об'єкта, вияв їх взаємозв'язку. На цій основі робиться висновок про сукупні можливості колективу виконувати певні завдання -- чим вдаліше склалася структура об'єкта, чим більше відповідають одні одним його структурні та функціональні елементи, тим вищими будуть його потенціал і ефективність.

Цікавою щодо цього є запропонована Н. Т. Ігнатенком та В. П. Руденком класифікація ознак поняття «потенціал»[24] (рис. 1.1). Відповідно до їх дослідження у 42 % випадків термін «потенціал» асоціюється із сукупністю природних умов і ресурсів, можливостей, запасів, засобів, цінностей; у 18 % - з потужністю виробництва (галузей народного господарства), фондів, ресурсів країни, регіону; у 16 % - з ресурсною, економічною, природною, регіональною характеристикою; у 8 % - з можливістю виробничих сил досягти певного ефекту.

Рисунок 1.1 - Класифікація ознак поняття «потенціал»

Однак, на сьогоднішній день і досі домінує однобічний підхід до трактування суті поняття потенціал. Під ним вбачають або сукупність ресурсів, або здатність господарської системи випускати продукцію, або можливість виробничих сил досягти певного ефекту. Більшість підходів до визначення поняття „потенціал” базуються на аналізі та розробці рекомендацій щодо визначення потреби в певному складі ресурсів, ефективності процесу їхнього залучення та використання для досягнення поставленої мети - зміни якісного стану об'єкта дослідження. Однак, на нашу думку ресурсна концепція розуміння потенціалу відіграє важливу роль в процесі планування та управління виробничою діяльністю, але не вичерпує найістотніших його характеристик.

2. СИСТЕМНО-СТРУКТУРНИЙ ЗМІСТ ПОТЕНЦІАЛУ ТЕРИТОРІЇ

потенціал економіка територія фінансовий

Подальше оперування поняттям потенціалу потребує встановлення його структури. В економічній літературі наявні різні підходи до визначення структури потенціалу регіону. Більшість дослідників розглядає ресурсну структуру потенціалу, однак з урахуванням в ньому різної кількості складових. Є й значно ширші поняття структури потенціалу підприємства, доповнені описами систем збирання, обробки і використання інформації, досвіду господарювання, використовуваної енергії тощо. Необхідно зазначити, що навіть за збігу поглядів на структуру потенціалу ресурсний підхід не дає повної характеристики цього терміна. Особливий науковий інтерес викликають дослідження багатоаспектного аналізу структури потенціалу, де поряд з ресурсним розглядаються ще й інші аспекти структури, що дає повніше уявлення про його елементний склад.

Беручи загалом, до елементів потенціалу можна віднести все, що пов'язане з функціонуванням і розвитком регіону. Відбір найважливіших із цих елементів становить дуже складну проблему, що підтверджується безліччю різних думок науковців з цього приводу.

На особливу увагу в структурі потенціалу регіону заслуговують: трудовий, фінансовий, інноваційний, бюджетний, податковий та виробничий потенціали.

Світові економічні перетворення останніх десятиліть зумовили необхідність у вирішенні економічних та політичних проблем за допомогою швидкої розробки та впровадження у виробництво нових технологічних і організаційних ідей та техніки.

Для України проблема забезпечення ефективного функціонування підприємств, підвищення ефективності виробництва стоїть перед кожною підприємницькою структурою та набуває особливого значення, оскільки національна економіка проходить період відродження ринкових відносин, а її економічний розвиток все більше і більше залежить від здатності генерувати високу інноваційну активність, а тому інновації стають ключовим чинником розвитку більшості вітчизняних підприємств.

На сьогоднішньому етапі розвитку майже всі підприємства працюють на застарілому обладнанні, а використовувані ними технології, залишились на рівні досягнень науково-технічного прогресу 50 - 60-х років [25, с. 85]. Про те, що інноваційний розвиток вітчизняних підприємств перебуває на низькому рівні, свідчить і той факт, що частка України в науково-технічному розвитку країн Європи в десятки разів нижча від її середнього рівня розвитку [39, с. 5].

У перспективі вимальовується тенденція до збільшення частки України у науково-технічному розвитку серед країн Європи. Проте варто наголосити, що це стане можливим за умов пожвавлення інноваційної діяльності на всіх рівнях економічної системи, оскільки нині приватизовані і державні підприємства працюють не дуже ефективно. Відповідно можна стверджувати, що зміна форм власності сама по собі не забезпечить підвищення ефективності виробництва, адже ефективність діяльності підприємств залежить від конкурентоспроможності наукомісткої продукції, котру вони випускають.

Забезпечення ж конкурентоспроможності наукомісткої продукції і підвищення на цій основі ефективності сучасного вітчизняного виробництва повинно базуватися на нових рішеннях у галузі техніки технології, а також на використанні нових організаційних форм і економічних методів господарювання. Прийняття та реалізація таких рішень і є змістом інноваційної діяльності, активізація якої на всіх ієрархічних рівнях економічної системи є найважливішою передумовою підвищення ефективності виробництва на базі зростання продуктивності праці, збільшення обсягів виробництва сукупного суспільного продукту та національного доходу країни. Слід визнати, що забезпечення економічного зростання сьогодні є головною умовою позитивних зрушень у розвитку як України, так і її окремих регіонів у перспективі.

Нестабільність економіки негативно впливає на організацію інноваційної діяльності підприємств, тобто на мікрорівні. Підтвердженням цього є постійне зниження кількості підприємницьких структур, що займаються даним видом діяльності. Вивчення динаміки інноваційних процесів підприємницьких структур дає змогу говорити про наявність тенденції до зниження активності інноваційної діяльності промислових підприємств України. Так, згідно зі статистичними даними інноваційною діяльністю у 2005 р. займалися 8,2% обстежених підприємств, у 2006 р. їхня частка зросла до 10 %, у 2007 р. - до 11,5%, у 2008 р. знизилася до 10,8%, у 2009 р. - 10,7%, у 2010 р. - 11,5%. Отже, можна стверджувати, що в нашій економіці відсутня стабільна тенденція щодо розширеного відтворення і реконструкції діючих підприємств, а також до поглиблення й розширення наукових досліджень, створення нових зразків техніки і вдосконалення технології виробництва, розширення асортименту продукції, впровадження нових методів організації виробництва та управління [37].

Активно проблемами інновацій вчені почали займатися в 60-ті роки ХХ ст. - у період прискорення розвитку науково-технічного прогресу. Подальше вивчення проблем інноваційної діяльності здійснювали Дж. Брайт та його послідовники. На сьогоднішній день ця проблема вилилася у “бурхливий потік досліджень” таких вчених, як В. Александрова, А. Амоша, Ю. Бажал, П. Бєлєнький, А. Бодюк, А. Власова, Л. Водачек, О. Водачкова, В. Геєць, Н. Гончарова, М. Долішній, Р. Іванух, С. Ільєнкова, Н. Краснокутська, Л. Колобова, О. Кузьмін, О. Лапко, А. Кутейников, Д. Львов, Б. Патон, С. Покропивний, П. Перерва, Я. Плоткін, А. Перлакі, А. Пригожин, А. Савченко, Б. Санто, Б. Твісс, В. Терехов, М. Чумаченько, А. Чухно та інші[30].

Вперше в науковий обіг термін “інновація” та “інноваційний процес” ввів на початку ХХ ст. австрійський вчений Йозеф Шумпетер. У своїй праці “Теорія економічного розвитку” (1911 р.) він визначив п'ять типів нових комбінацій змін або інновацій [40, с. 159]:

- виробництво нового продукту чи відомого продукту в новій якості [29, с. 53];

- впровадження нового методу виробництва;

- освоєння нового ринку збуту;

- залучення для виробничого процесу нових джерел сировини;

- проведення реорганізації (уведення нових організаційних форм).

Згодом вчений публікує нову працю “Ділові цикли”, де робить висновок, що “інновація означає зсув (зміщення) кривої граничної продуктивності” [30, с. 28]. Характерно, що в майбутніх наукових дослідженнях основою будь-яких міркувань щодо поняття “інновація” стало саме це - класичне визначення, запропоноване Й. Шумпетером.

Досліджуючи варіацію основних понять інноваційної діяльності, розуміємо, що вживання терміна “інновація” є багатогранним: від надміру узагальнених (широких) варіантів до специфічних (звужених), що здебільшого належать до технічних нововведень.

В перекладі з англ. (innovation) термін “інновація означає нове науково-технічне досягнення, нововведення як результат впровадження новизни, але в ХІХ ст. його використовували культурологи і воно означало “впровадження деяких елементів однієї культури в іншу” [33, с. 21].

На сьогоднішній день, під інноваційним потенціалом, як правило розуміють інтегровану сукупність матеріальних та інтелектуальних можливостей підприємства щодо генерації, розробки та впровадження інноваційних ідей для системного технічного, організаційного та управлінського оновлення підприємства.

Однак узагальнивши теоретичні розробки щодо даного поняття, доходимо до висновку, що існують два основні підходи до тлумачення цього терміна.

Трактування інновації Й. Шумпетером як змін з метою впровадження і використання нових видів споживчих товарів, нових виробничих і транспортних засобів, ринків і форм організації у промисловості [40] є прикладом першого (ширшого) підходу. Цієї точки зору дотримується і вчений М. Хучек, який трактує інновації як “зміни в техніці, технології, організації, екології, економіці, а також соціальному житті підприємства” [38, с. 67].

Ряд польських вчених також притримується першого підходу у визначенні поняття “інновації”. Вони вважають їх відкриттями, що з'явилися у результаті винахідливості людей і ведуть до прогресивних змін. Такі вчені, як М. Хольштейн-Бек, Ф. Котлєр і А. Харман вважають, що інновацією є будь-яка нова цінність [38, с. 64 - 65].

Позиція вченого Г. Залтмана і співавторів його публікації, які визначають інновації як “…будь-яку ідею, спосіб дій чи матеріальний продукт, що вважається новинкою з точки зору компонентів, котрі відіграють чималу роль у тій системі, де це нововведення впроваджується”[7], засвідчує їх приналежність до першої групи вчених, бо вони трактують інновації відповідно до широкої точки зору.

Прикладом цього ж підходу є визначення Керівництва Фраскаті, де інновацію розглядають також з широкого підходу, тобто нею може бути новий чи вдосконалений продукт, процес чи зміни в соціальній сфері [6]. Слід зазначити, що даний підхід щодо інновацій характерний більшості зарубіжних авторів [32, 27, 3]. Так, Х. Барнет розуміє інновацію як будь-яку якісно нову ідею. На думку В. Томпсона, інновації - це нові ідеї, процеси, продукти та послуги [20, с. 15]. Згідно з трактуванням, поданим в економічній енциклопедії, інновація - це “ новий підхід до конструювання, виробництва, збуту товарів, завдяки чому інноватор та його компанія здобувають переваги над конкурентами” [23, с. 656].

Як було зазначено вище, часто в науковій літературі розуміння інновації пов'язується з промисловим виробництвом і зводиться до вирішення технічних проблем через упровадження нової техніки й технології. Серед науковців котрі дотримуються такого підходу слід назвати Р. Джонстона, Д. Дессена, Д. Аллі [38, с. 65] та словацьких вчених Л. Водачека, О. Водачекову, адже в їхньому розумінні інновація означає “цільові зміни у функціонуванні підприємства як системи” [5, с. 21]. У деяких випадках при визначенні поняття “інновація” мова йде лише про продуктові інновації, що полягають у пошуку альтернативних шляхів використання існуючого продукту [5, с. 113].

Вдало доповнює їх думку польський вчений Е. Бирський, який ототожнює інновації з промисловим виробництвом, пов'язуючи його, крім техніки і технології, з появою нових виробів [38, с. 65]. К. Познанський під інноваціями розуміє “зміни в методах виробництва і продуктах, що базуються на нових чи не використовуваних до цього моменту знаннях”[4]. Ряд угорських вчених розглядає інновації як “такий суспільний техніко-економічний процес, котрий через практичне використання ідей і винаходів приводить до створення кращих за своїми властивостями виробів, технологій” [34, с. 83]. Такий підхід до розуміння інновацій зумовлений ширшими можливостями використання вивчених змін у техніці (ніж соціально-економічних змін), визначенням їх економічної ефективності та значним впливом технічних змін на підприємство. На противагу такому підходу щодо тлумачення інновацій П. Друкер стверджує, що інновація - це насамперед економічне чи соціальне поняття. Крім цього, на думку вченого, соціальні інновації є складнішими в застосуванні, ніж технічні, адже “технології можна імпортувати за низькими цінами і при мінімальному культурному ризику. Проте для того, щоб успішно розвивались інститути, вони мають бути міцно укорінені в культурі” [1, 213].

В основі вивчення і реалізації інноваційних процесів лежить класифікаційний метод, що став загальноприйнятим. Свідченням цього є те, що “основні терміни, категорії і визначення інновацій, закріплені у прийнятому в Парижі документі “OSLO MANUAL”, цілком відповідають теоретичним концепціям, що ґрунтуються на цьому методі” [30, с. 29].

Реалізації інноваційних можливостей підприємства сприяє певна сукупність ресурсів [27]:

інтелектуальні (технологічна документація, винаходи, патенти, ліцензії, корисні моделі, промислові зразки);

матеріальні (дослідна база; дослідницьке, експериментальне та лабораторне обладнання);

фінансові (власні, залучені, інвестиційні, бюджетні, грантові);

кадрові (лідер-новатор, зацікавлений в інноваціях; персонал, що має спеціальну освіту та досвід проведення НДР; спеціалісти в галузі маркетингу, плануванні та прогнозуванні прихованих потреб покупців);

інфраструктурні (власні підрозділи НДР, конструкторський відділ, відділ головного технолога, патентно-ліцензійний відділ);

додаткові джерела підвищення результатів інноваційної діяльності (партнерські та особисті зв'язки співробітників з НДІ та вузами, в т.ч. закордонними; інформаційний відділ, досвід управління проектами, стратегічне управління підприємством).

Величина інноваційного потенціалу значною мірою впливає на виріб стратегії подальшого інноваційного розвитку. Так, регіони з достатнім обсягом ресурсів можуть розвиватися по шляху стратегії лідера, розробляючи та впроваджуючи принципово нові або базові інновації. При обмежених інноваційних можливостях доцільно їх нарощувати та вибирати поступальну стратегію розвитку.

На сьогоднішній день вибір стратегії розробки та впровадження інноваційних технологій не може обмежуватися виключно оцінкою та врахуванням факторів інноваційної сфери. Різке скорочення терміну життя інновацій, практично щоденне оновлення асортименту продукції на окремих ринках призводить до того, що інноваційні товари або сьогоднішні новинки, завтра такими вже не є, нові технології швидко стають поточними або навіть застарілими продуктами.

Саме тому, сьогодні, при розробці стратегії інноваційного розвитку та визначенні інноваційного потенціалу підприємства варто оцінювати не лише можливості інноваційної сфери, але і аналізувати достатність ресурсів для поточного виробництва інновацій.

Виробничий потенціал -- наявні та приховані можливості підприємства щодо залучення та використання факторів виробництва для випуску максимально можливого обсягу продукції (послуг). Його треба також сприймати як сукупність ресурсів, що функціонують і здатні виробляти певний обсяг продукції. Тому виробничий потенціал є поліструктурною системою. До його складу входять:

потенціал землі та природно-кліматичні умови;

потенціал основних фондів;

потенціал оборотних фондів;

потенціал нематеріальних активів;

потенціал технологічного персоналу.

Виробничий потенціал в широкому розумінні становить систему відповідним чином організованих і спрямованих на досягнення поставлених цілей ресурсів промислового підприємства (персонал, матеріально-технічна база та організаційно-управлінська система). Діагностування виробничого потенціалу промислового підприємства базується на економічній теорії аналізу господарської діяльності. Незважаючи на численні дослідження у цій сфері, питанням оцінки та оптимізації виробничого потенціалу промислових підприємств в умовах переходу до ринкової економіки приділяють мало уваги.

Орієнтація на фінансові методи оцінювання виробничого потенціалу не завжди дає змогу напрацювати заходи щодо його підвищення в умовах динамічної ринкової економіки. Керівництво багатьох промислових підприємств не має сучасних методик та інструментаріїв економічної діагностики виробничого потенціалу. Спрямоване оцінювання виробничого потенціалу підприємства та його окремих підсистем має істотні переваги, а саме - забезпечує реалізацію стратегій розвитку.

На формування виробничого потенціалу промислового підприємства впливають багато чинників, які необхідно розглядати в комплексі. Насамперед, це такі, як виробничого-технологічні, організаційні, економічні та інформаційно-управлінські. Аналізуючи виробничий потенціал, бажано застосовувати різноманітні графічні та динамічні моделі управління, наприклад, динамічну модель визначення об'єму виробництва продукції. Для ефективного управління виробничим потенціалом потрібна інформаційна система, яка б містила оперативний облік і контроль ефективності господарської діяльності підприємства. Формування та використання виробничого потенціалу підприємства повинно базуватися на дослідженнях попиту промислових підприємств, який може бути визначено як вторинний, нееластичний, нестійкий або парний. Стимулювання попиту на продукцію промислових підприємств передбачає застосування сучасних концепцій маркетингу. Дослідження попиту повинно враховувати кожну групу промислових товарів та послуг.

На формування виробничого потенціалу промислового підприємства впливає також характеристика продукції - чим складніша продукція й технологія її виготовлення, тим різноманітніші зв'язки виникають на підприємстві, що, своєю чергою, необхідно враховувати при розбудові системи управління, зокрема виробничим потенціалом. Тобто під час формування виробничого потенціалу промислових підприємств чітко простежують взаємозв'язок технологічних та організаційних структур. "Організаційні структури управління є відображенням структур технологічних систем. Технологічні зв'язки первинні щодо організаційних. Технологічні процеси та їх системи будуються за своїми законами, а організація й управління виробництвом покликані забезпечити їх функціонування та розвиток. Отже, знаючи об'єктивні закономірності розвитку технологічних систем, можна створити оптимальну систему керування ними".

Для оцінювання потенціалу підприємства з урахуванням зовнішнього середовища може застосовуватися SWOT-аналіз. Основні етапи застосування SWOT-аналізу передбачають аналіз поточної ситуації на промисловому підприємстві, а саме аналіз критичних внутрішніх та зовнішніх чинників та їхню оцінку, та характеристику конкурентних переваг промислового підприємства; прогноз майбутнього розвитку, розроблення рекомендацій та формування розвитку для кожного напрямку господарської діяльності підприємства. Аналіз дає змогу формувати загальну стратегію розвитку виробничого потенціалу підприємства з урахуванням особливостей адаптації до зовнішнього середовища. Отже, результати спрямованого аналізу потенціалу, а також окремих його елементів є основою для вибору стратегій та зміни структури виробництва.

Термін «трудовий потенціал» увійшов у науковий обіг у період переходу від екстенсивного до інтенсивного способу розвитку виробництва. Це була своєрідна реакція науки на потребу практики забезпечити якісне вдосконалення формування і використання відповідних здатностей працівників як сукупного суб'єкта виробництва й управління.

Трудовий потенціал -- це персоніфікована робоча сила, яка розглядається в сукупності своїх якісних характеристик. Це поняття дає змогу, по-перше, оцінити рівень використання потенційних можливостей як окремо взятого працівника, так і сукупності працівників у цілому, що є необхідним для активізації людського фактора, та, по-друге, забезпечити якісну (структурну) збалансованість у розвитку особистого й уречевленого факторів виробництва.

Найбільш суттєвою частиною фінансового потенціалу регіону є бюджетний і податковий потенціал.

На думку Н. І. Яшиної, бюджетний потенціал характеризується системою показників, що відображають співвідношення витрат і результатів стосовно до інтересів його учасників [41]. А під бюджетним потенціалом регіону слід розуміти сукупність економічних і нормативно-правових умов, що дозволяють сформувати оптимальну величину доходів, що покривають нормативні витрати регіону, а також забезпечити їх цільове й ефективне використання.

У широкому сенсі податковий потенціал - це сукупний обсяг оподатковуваних ресурсів території. У більш вузькому, практичному, сенсі податковий потенціал представляє собою максимально можливу суму надходжень податків і зборів, обчислених відповідно до чинного законодавства. Як показники, що оцінюють податковий потенціал, застосовуються показники доходів, фактично зібраних в регіоні доходів на душу населення. Можуть бути використані й інші методи оцінки за допомогою показника рівня сукупних оподатковуваних ресурсів та показника валового регіонального продукту [10].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2.1 - Структура фінансового потенціалу регіону

Інвестиційний потенціал у загальному вигляді можна розглядати як сукупність наявних в регіоні факторів виробництва і сфер застосування капіталу. У вузькому сенсі інвестиційний потенціал - це характеристика кількісна, що враховує основні макроекономічні характеристики, насиченість території факторами виробництва (природними ресурсами, робочою силою, основними фондами, інфраструктурою і т. п.), споживчий попит населення й інші показники. Його розрахунок заснований на абсолютних статистичних показниках, а основними результуючим показниками є рівень інвестиційного ризику та інвестиційна привабливість регіону. Ми розглядаємо інвестиційний потенціал регіону як обсяг інвестицій, який може бути притягнутий в економіку за рахунок усіх джерел фінансування (внутрішніх і зовнішніх), виходячи з наявності різних економічних, соціальних та природних ресурсів, особливостей його географічного положення та інших передумов, суттєвих для формування інвестиційної активності в ньому.

Кредитний потенціал пропонуємо розглядати двосторонньо. З одного боку, він є складовою інвестиційного потенціалу, що припускає вкладення власних фінансових ресурсів регіону з метою отримання доходів або з іншою інвестиційною метою, або отримання кредитних ресурсів для покриття тимчасової потреби у фінансових ресурсах для нормальної життєдіяльності регіону. З іншого - це система показників, що оцінюють ефективність функціонування кредитної системи регіону [11].

Отже, систематизація наукових здобутків в розробці теорії потенціалів, дала змогу зробити висновок про існування двох основних систем поглядів (концепцій) щодо з'ясування економічної сутності останнього, які сформулюємо як кількісний та якісний підходи. Перший передбачає розгляд фінансового потенціалу як сукупності фінансових ресурсів, фактично їх арифметичної суми. При якісному підході робиться наголос на тому, що фінансовий потенціал - це в першу чергу здатність використання цих ресурсів.

Безумовно, переважна більшість наукових досліджень з теорії потенціалів, ґрунтується на кількісному підході. Основною перешкодою за такого підходу є відсутність в економічній літературі єдиної думки щодо визначення фінансових ресурсів, їх економічного змісту та джерел формування. Зрозуміло, що дотримуючись ресурсної концепції, оцінити фінансовий потенціалу та ефективність його використання порівняно неважко. Однак, у такому випадку втрачається певна частина економічного змісту потенціалу, оскільки простий набір фінансових ресурсів не у повній мірі відображає сутність фінансового потенціалу, оскільки наявність ресурсів ще не означає та не гарантує їх використання. Більше того, навіть максимальне акумулювання фінансових ресурсів не є запорукою їх ефективного спрямування у необхідних напрямках. Відповідно кількісних підхід не відображає характеру взаємозв'язків та взаємодії між фінансовими ресурсами та є незручним інструментом при формуванні стратегії управління фінансовим потенціалом, зокрема у контексті стимулювання нагромадження та забезпечення використання останнього у пріоритетних цілях фінансової політики держави. Однак у випадку розгляду потенціалу лише як «здатності» чи «можливості» втрачається будь-яка можливість його оцінки, що безумовно є необхідною в цілях фінансового планування та прогнозування.

3. ФІНАНСОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЯК КАТЕГОРІЯ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ ТЕРИТОРІЇ

Обсяг власних, позичених та залучених фінансових ресурсів якими може розпоряджатися підприємство для здійснення поточних і перспективних витрат характеризує фінансовий потенціал - економічну та фінансову категорію, що відображає складні, багатоаспектні, агреговані й консолідовані фінансові процеси, зв'язки і відносини. В силу цієї багатогранності і складності категорія фінансового потенціалу досліджена недостатньо й розглядається в основному не як об'єкт і предмет самостійного й цілеспрямованого дослідження, а в ракурсі аналізу інших фінансових проблем і категорій.

Сам термін «фінансовий потенціал» був введений в науковий обіг в середині 70-х рр. минулого століття. Вперше визначення поняття «фінансовий потенціал» зустрічається в роботі А. М. Волкова «Перспективне планування фінансових ресурсів». Поштовхом для зародження даного поняття стала теорія суспільного відтворення К. Маркса.

Відповідно до даної теорії суспільне виробництво поділяться на два підрозділи: засоби праці (І підрозділ) та предмети праці (ІІ підрозділ) При цьому в якості основних елементів вартісної структури суспільного продукту дана теорія виділяє матеріальні витрати (С), що формують компенсаційний фонд, та національний дохід, який в свою чергу поділяється на фонд оплати праці працівників виробничої сфери (V) та доданий продукт (М).

Розподіл суспільного виробництва на два підрозділи дозволило К. Марксу сформувати умови розширеного відтворення, відповідно до якого заново створена вартість І підрозділу повинна перевищувати фонд компенсації засобів виробництва ІІ підрозділу: I(V+M)> II(C).

Абсолютну вартісну величину зазначеного перевищення А. Волков назвав фінансовим потенціалом.

Таким чином, дана величина за матеріально-речового признаку складала фонд виробничого накопичення або фонд розширеного відтворення.

Для найбільш повного розкриття сутності даного поняття вітчизняним економістом був запропонований поділ фінансового потенціалу на абсолютний та відносний.

Абсолютний фінансовий потенціал він ототожнював з тією частиною національного доходу котра після всіх процесів перерозподілу втілювалась в прирості засобів виробництва.

Існування відносного фінансового потенціалу, на думку економіста, було необхідне для проведення аналізу пропорцій розширеного відтворення. Відповідно даний вид фінансового потенціалу представляв собою виражену у відсотковому відношенні частину національного доходу, котра була направлена на розширення процесу виробництва.

Таким чином, А. Волков фінансовий потенціал пов'язував з приростом фінансовий ресурсів, тобто їх залученням в новий, розширений процес виробництва додаткових фінансових ресурсів, котрі утворилися в процесі їх розподілу та перерозподілу. Даний підхід був притаманний радянській економічній думці ще тривалий час. Але в 1990-х рр. з'явилися нові підходи до розкриття суті фінансового потенціалу.

Вперше категорія «фінансовий потенціал» з'являється у «Фінансовому словнику», але вона стосується регіонального рівня, а саме розглядається фінансовий потенціал адміністративно-територіальної одиниці як загальний обсяг фінансових ресурсів, що утворюються за рахунок усіх джерел у межах адміністративно-територіальної одиниці - області, району, міста, села, селища [36, с. 351]. Надалі поняття фінансового потенціалу розглядається у працях А.Е. Воронкової[23] та В.О. Кунцевича[28].

Досліджуючи різноманітні підходи до визначення сутності фінансового потенціалу підприємства будемо виходити з викладених у спеціальній літературі понять економічного потенціалу. При цьому оскільки фінансові відносини складають частину економічних відносин, то методично доцільним можна вважати фінансовий потенціал підприємства частиною його економічного потенціалу.

Виконаний нами аналіз теоретико-методологічних підходів до визначення фінансового потенціалу та їх систематизація дає змогу виділити низку особливостей його трактування у теорії та практиці.

На нашу думку, однією із найбільших помилок є ототожнення термінів “фінансовий потенціал” та “податковий потенціал”, що інколи зустрічається у науковій літературі. Вважаємо, що ці поняття є принципово різними з фінансової точки зору. Зокрема, якщо фінансовий потенціал включає всю сукупність фінансових ресурсів, то податковий є лише частиною цих ресурсів.

Фінансовий потенціал може включати й ресурси, які або зовсім не є об'єктом оподаткування, або підпадають під оподаткування лише частково.

Водночас слід відзначити, що податковий потенціал є основою для формування податкових доходів бюджету, тоді як фінансовий - інтегрує податкову базу бюджету і базу формування неподаткових доходів (зокрема доходів від операцій з капіталом), а також можливості залучення коштів на фінансових ринках для бюджетних цілей (фінансування певних програм або фінансування дефіциту бюджету) та інші джерела залучення фінансових ресурсів. Цим доводиться, що фінансовий потенціал за економічним змістом є значно ширшим поняття, ніж податковий.

Фахівці наголошують, що у країнах з розвиненими формами моделей федералізму можна застосовувати терміни “фінансовий потенціал” та “податковий потенціал” як синоніми. Однак для унітарних держав доцільно розглядати податковий потенціал як складову фінансового потенціалу, вивчаючи проблеми їх формування комплексно та у взаємозв'язку [26].

О.С. Федонін при трактуванні поняття «Фінансовий потенціал підприємства» виділяє:

- наявний потенціал - характеризує можливості підприємства щодо досягнення комерційних цілей;

- прихований - активи, які не приносять вигоди зараз, однак високою є ймовірність щодо одержання за їх рахунок прибутків у майбутньому періоді [35].

На нашу думку, трактування Т. Мерзлікіною та Л. Каховською є надто вузьким, адже фінансовий потенціал по суті зводиться до набору кількісних оціночних показників та не підлягає перенесенню на поняття “фінансовий потенціал країни (економіки)”. Разом з тим має місце і неприпустимо широке тлумачення - система відносин, що виникають на підприємстві з приводу досягнення максимально можливого фінансового результату. Отже, у галузі фінансового менеджменту немає повного й чіткого визначення поняття “фінансовий потенціал” на мікрорівні.

В. О. Кунцевич дає таке математичне визначення фінансового потенціалу розвитку підприємства [28, с. 127-129]:

FDP = f(А1,А2, АЗ), (1.1)

де FDР - фінансовий потенціал є певною функцією від аргументів А1, А2, А3;

А1 - наявні фінансові ресурси, їхній обсяг, умови залучення, структура та динаміка капіталу, а також її відповідність стратегічній меті;

А2 - можливості щодо залучення фінансових ресурсів у майбутньому, сукупність факторів, які зумовлюють таке залучення;

АЗ - ефективність використання фінансових ресурсів (поточна та прогнозована, яка визначає динаміку освоєння потенціалу та досягнення стратегічної мети підприємством), зокрема прогнозовані та фактичні показники результатів діяльності.

Але запропоноване математичне вираження фінансового потенціалу розвитку підприємства характеризується низькою ймовірністю застосування такої моделі у прикладному аспекті через неможливість формалізації окремих незалежних змінних моделі, вказаних автором.

Аналіз публікацій із проблем фінансового потенціалу підприємства виявляє ототожнення більшістю авторів понять «фінансовий потенціал», «фінансові ресурси», «можливості фінансової системи до ефективного розподілу фінансових ресурсів». Проте між ними є суттєва відмінність, яка проявляється через елементний склад, структуру, джерела формування та фактори впливу на них. Гармонізацію даних понять зображено на рисунку 3.1

Прибуток від реалізації продукції підприємства	Облігації підприємства	Здатність швидко залучати необхідні ресурси
Довгострокові кредити банку й інших кредиторів (крім облігаційних позик)	Ресурси, отримані від випуску облігацій
		Імідж підприємства як платника
Амортизаційні відрахування	Дебіторська заборгованість
Резервний фонд	Дивіденди на акції підприємства
Залучення позикових коштів та додаткових пайових внесків учасників у товариствах	Ресурси, що мобілізуються за допомогою випуску і розміщення акцій в акціонерних товариствах відкритого і закритого типу
		Відстрочення терміну платежів
Кредиторська заборгованість
Ресурси отримані від продажу цінних паперів
Страхові внески
Ресурси від продажу майна
Прибуток від фінансових операцій
Капітал підприємства
Фінансові ресурси	Фінансовий капітал	Можливості і резерви підприємства
Фінансовий потенціал

Рисунок 3.1 - Гармонізація понять «фінансові ресурси», «фінансовий капітал» та «фінансовий потенціал».

Центральне місце у процесах формування і реалізації фінансового потенціалу належить фінансовим ресурсам, адже, саме від здатності підпримства їх акумулювати залежатиме подальше фінансове забезпечення економічних процесів. У результаті дослідження було виявлено, що, не зважаючи на широке використання поняття „фінансові ресурси”, у науково-практичному обігу відсутній єдиний підхід до трактування їх сутності. На основі узагальнення наявного досвіду фінансові ресурси визначені як грошові кошти, що створюються й акумулюються юридичними, фізичними особами і державою у процесі економічної діяльності та можуть бути використані для отримання економічних вигод чи задоволення власних потреб.

Виконані дослідження дають змогу запропонувати визначення фінансового потенціалу підприємства як сукупності наявних фінансових ресурсів та можливостей щодо їхнього залучення, позики, нарощення та відтворення з метою досягнення стратегічних та тактичних цілей підприємства. Варто зауважити, що фінансовий потенціал є динамічним поняттям, основним чинником його дестабілізації є зовнішнє середовище функціонування, тому рівень фінансового потенціалу залежить не лише від наявності ресурсів, але й від умов доступу до них. Фінансовий потенціал у короткотерміновому та довготерміновому періоді істотно відрізняється, оскільки триваліший період оцінювання фінансового потенціалу пов'язаний із виникненням ширшого спектра ризиків середовища функціонування.

Такий підхід до виявлення сутності фінансового потенціалу дозволяє визначити місце фінансового потенціалу серед інших категорій та виявити його типові риси:

1. Перш за все, фінансовий потенціал повинен мати цільове спрямування. Він повинен показати потенційну можливість досягнення мети, котра стоїть перед регіоном. Цільова спрямованість, котра застосовується до фінансового потенціалу полягає у визначенні реальних можливостей забезпечення джерелами фінансування заданих економічним потенціалом цільових параметрів соціально-економічного розвитку території.

2. При характеристиці фінансового потенціалу деякі економісти зазначать його ресурсний характер. Ресурсну природу фінансового потенціалу логічно обґрунтувати наявністю відповідної функції у фінансів території. Ця функція передбачає, що територія повинна максимально забезпечити в оптимальному розмірі грошовими ресурсами свої витрати. Тобто всі його витрати повинні бути профінансовані власними доходами. Тимчасова потреба в грошових коштах покривається за рахунок залучених та запозичених ресурсів.

4. АНАЛІЗ ВПЛИВУ ЧИННИКІВ АКТИВІЗАЦІЇ ПОТЕНЦІАЛУ території

В процесі оцінювання слід досліджувати фактори внутрішнього середовища, тому що воно може активно впливати на кожну складову діяльності території, допомагаючи в досягненні бажаного результату. Безперечно необхідно також усвідомлювати, що рівень потенціалу регіону визначає певна множина зовнішніх факторів.

Фактори, що впливають на рівень фінансового потенціалу поділяються на групи в залежності від ресурсів що їх утворюють:

1-а група чинників характеризує вплив податкових і неподаткових ресурсів та відображає спроможність регіону до самостійного формування ресурсної бази.

2-я група чинників характеризує вплив інвестиційних ресурсів, відображає ступінь привабливості регіону для внутрішніх і зовнішніх інвесторів та приплив в регіон довгострокового капіталу.

3-я група чинників характеризує вплив кредитних ресурсів на ефективність функціонування регіональної кредитної системи та рівень наявності вільних ресурсів у фізичних осіб і господарюючих суб'єктів регіону.
Вплив даних груп чинників здатних змінити напрям руху вектора економічного розвитку регіону в ту чи іншу сторону, а саме у бік подальшого розвитку або «проїдання» ресурсів регіону.

Фактори, які обумовлюють розвиток елементів фінансового потенціалу та впливають на їхню збалансованість і ефективність використання, можна розділити на дві групи - внутрішні та зовнішні (рис. 4.1).

...