Грошово-кредитна політика

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА

1.1 Суть і основні цілі грошово-кредитної політики

1.2 Центральний банк і його функції

РОЗДІЛ ІІ. МЕХАНІЗМ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

2.1 Інструменти та методи грошово-кредитного регулювання

2.2 Роль кредиту в умовах ринкової економіки

2.3 Вплив грошово-кредитної політики на рівень інфляції

РОЗДІЛ ІІІ. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ

3.1 Розвиток грошово-кредитної політики в Україні

3.2 Удосконалення грошово-кредитної політики в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Актуальність теми. Місце й роль грошово-кредитної політики у системі державного регулювання економіки по-різному визначають представники різних економічних теорій. Грошово-кредитне регулювання, яке здійснюється центральним банком, є одним з елементів економічної політики держави і представляє собою сукупність заходів, направлених на зміну грошової маси в обороті, обсягів кредитів, рівня відсоткових ставок та інших показників грошового обігу і ринку позикових капіталів. Воно направлене на досягнення стабільного економічного зростання, низького рівня інфляції та безробіття. В законах про центральні банки особливо підкреслюється їх відповідальність за стабільність грошового обороту і курсу національної валюти.

Об'єкт дослідження - суть і основні цілі грошово-кредитної політики; інструменти та методи грошово-кредитного регулювання.

Предмет дослідження - грошово-кредитна політика.

Мета дослідження - зрозуміти цілі грошово-кредитної політики,як вони впливають на рівень інфляції, які методи та інструменти використовуються для удосконалення економічного стану.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати низку завдань:

- розглянуто теоретичні основи функціювання грошово-кредитної політики

- здійснити аналіз функціонування грошово-кредитної політики України

- виявити проблеми та шляхи вдосконалення грошово-кредитної політики України.

Методи дослідження. Дослідження виконуються шляхом пошуку та порівняння інформації знайденої в інтернет мережі, для перегляду статистичного та фактичного матеріалу.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, поділених на 2-3 підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків.



РОЗДІЛ І. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПО4ЛІТИКА

1.1 Суть і основні цілі грошово-кредитної політики

У XX ст. формується система державного регулювання економіки і, зокрема, така важлива складова її частина, як грошово-кредитна політика.

Грошово-кредитну (або монетарну) політику звичайно визначають як комплекс взаємопов'язаних заходів з регулювання грошово-кредитного ринку, які проводить держава через центральний банк. Центральний банк виступає в ролі провідника, автора грошово-кредитної політики, тобто її головного суб'єкта. Проте слід зазначити, що при розробці грошово-кредитної політики, визначенні її основних параметрів центральний банк орієнтується на макроекономічні показники, які визначаються органами законодавчої і виконавчої влади (табл. 8).

Проведення грошово-кредитної політики передбачає визначення ії стратегії і тактики. Стратегія політики полягає:

- у виборі цілей;

- встановленні певної ієрархії цілей;

- визначенні параметрів цілей.

Тактика грошово-кредитної політики полягає у виборі засобів, інструментів, які є найкращими (преференційними) для досягнення поставлених цілей. Цілі грошово-кредитної політики можна згрупувати таким чином:

- кінцеві;

- проміжні;

- оперативні.

Через те, що грошово-кредитна політика є одним із напрямків загальнодержавної економічної політики, її кінцеві цілі виступають як частина глобальної стратегії, що визначається законодавчими й виконавчими органами влади. Стратегічні цілі загальнодержавної економічної політики -- це:

- економічне зростання;

- висока зайнятість населення;

- стабільність цін у державі;

- рівновага платіжного балансу.

Центральний банк як орган державного регулювання, основне завдання якого полягає у забезпеченні сталості національної грошової одиниці, спрямовує свою грошову-кредитну політику, в першу чергу, на забезпечення стабільності цін і зниження рівня інфляції. Слід зазначити, що ефективність грошово-кредитної політики значною мірою залежить від узгодженості кінцевих (стратегічних) цілей грошово-кредитної і загальнодержавної економічної політики.

Потреба у визначенні проміжних цілей викликана тим, що інструменти грошово-кредитної політики (політика відкритого ринку, політика рефінансування, політика обов'язкових резервних вимог) в основному не мають прямого безпосереднього впливу на кінцеві цілі. За проміжні цілі центральні банки звичайно вибирають досягнення певних змін обсягу грошової маси МЗ (або окремих її агрегатів), або певних змін у рівні процентної ставки. Ці орієнтири напряму пов'язані із досягненням кінцевої мети. Спрямованість і параметри проміжних цілей залежать від конкретної макроекономічної ситуації в країні, зокрема від характеру розвитку економічного циклу.

В останні роки зросло значення такого проміжного цільового орієнтиру грошово-кредитної політики, як обмінний курс національної грошової одиниці. Це викликано розширенням міжнародних зв'язків, зростанням взаємозалежності економік різних країн. Крім того, в країнах з перехідною економікою іноземна валюта часто виконує у внутрішньому обороті функцію засобу нагромадження, а інколи -- й засобу платежу. За цих умов держава в особі Центрального банку, здійснюючи вплив на обмінний курс грошової одиниці, отримує змогу впливати не тільки на зовнішньоекономічну сферу діяльності, але й на внутрішньоекономічні показники. Грошово-кредитна політика не може орієнтуватися виключно на обмінний курс, вона використовує його як один із цільових орієнтирів.

Для досягнення зазначених проміжних цілей центральні банки, як правило, встановлюють ще й оперативні цілі, які вони можуть контролювати. Головним чином центральні банки орієнтуються на монетарну (грошову) базу, тобто гроші, які вони самі безпосередньо створюють (готівка в обігу поза банківською системою і резерви комерційних банків).

Грошово-кредитна політика тісно пов'язана з бюджетною, податковою, валютною, зовнішньоекономічною. Так, якщо уряд стимулює економіку суттєвим збільшенням державних витрат, результат буде значною мірою позначатися на характері грошово-кредитної політики. Емісія державних боргових зобов'язань чинить тиск на грошовий ринок, зв'язує частину грошової маси і спричиняє підвищення процентної ставки, що може призвести до скорочення приватних інвестицій (ефект витіснення) і підриву стимулів для розширення економічної активності. Якщо ж центральний банк одночасно проводитиме політику підтримки процентної ставки, він вимушений буде розширити пропозицію грошей, провокуючи інфляцію.

Інший приклад. Якщо центральний банк ставить за мету підтримку фіксованого обмінного курсу, то самостійна внутрішня грошова політика стає практично неможливою, тому що девізна політика (купівля або продаж іноземної валюти на ринку) з метою підтримки обмінного курсу автоматично веде до зміни грошової маси в економіці.

Таким чином, ефективна стабільна грошово-кредитна політика (під якою розуміється звичайно низький стійкий темп інфляції) передбачає необхідність узгодженості й координації грошово-кредитної політики з іншими напрямками загальнодержавної економічної політики і, зокрема, з напрямками кон'юнктурної політики.

Місце й роль грошово-кредитної політики у системі державного регулювання економіки по-різному визначають представники різних економічних теорій, зокрема представники найбільш фундаментальних з них -- монетаристської і кейнсіанської.

Національний банк України як центральний банк держави щорічно розробляє проект основних напрямків грошово-кредитної політики, які затверджуються Верховною Радою України.

Ці напрямки передбачають:

- аналіз і прогноз розвитку макроекономічної ситуації в Україні;

- основні завдання грошово-кредитної політики;

- цільові орієнтири грошово-кредитної політики;

- інструменти регулювання грошово-кредитного ринку. Грошово-кредитна політика Національного банку України на перспективу націлена на забезпечення внутрішньої і зовнішньої сталості гривні, досягнення фінансової стабілізації і створення на цій основі сприятливих умов для здійснення позитивних структурних зрушень в економіці, а також для вирішення важливих соціальних проблем.

1.2 Центральний банк і його функції

грошовий кредитний банк інфляція

Головною ланкою банківської та кредитної системи будь-якої держави є центральний банк. Центральні банки в їх сучасному вигляді існують порівняно недавно. На ранніх стадіях розвитку капіталізму чітке розмежовування між центральними (емісійними) та комерційними банками було відсутнє. Комерційні банки активно вдавались до випуску банкнот з метою залучення капіталу. По мірі розвитку кредитної системи проходив процес централізації банківської емісії в деяких великих комерційних банках. Підсумком цього процесу стало закріплення за одним з банків монопольного права на випуск банкнот. Спочатку такий банк називався емісійним або національним, а в подальшому - центральним, що відповідало його зверхньому положенню у кредитній системі.

Перший національний банк - шведський “Ріксбанк” - був заснований в 1668 р. на межі переходу від феодалізму до капіталізму. В 1694 р. був заснований Банк Англії. Але ці банки не володіли правом на емісію грошових знаків і їх функції відрізнялись від функцій сучасних центральних банків. Так наприклад, Банк Англії спочатку повинен був фінансувати торгівлю та промисловість, а Банк Нідерландів - внутрішню та зовнішню торгівлю. Центральні банки в їх сучасному вигляді виникли в XIX ст. В сучасних умовах практично в усіх країнах світу існують центральні банки, але між ними є вагомі відмінності, обумовлені особливостями політичного та фінансово-економічного розвитку країн.

Серед різноманітних функцій центральних банків потрібно виділити основні, без яких неможливе виконання головної мети центрального банку - збереження стабільності національної грошової одиниці; та додаткові, що відповідають рішенню цього завдання. Основні функції, що здійснюються всіма без винятку центральними банками, поділяються на регулюючі, контрольні та обслуговуючі. До регулюючих функцій відносять:

- управління сукупним грошовим оборотом;

- регулювання грошово-кредитної сфери;

- регулювання попиту та пропозиції на кредит.

Під контрольними функціями розуміють:

- здійснення контролю за функціонуванням кредитно-банківської системи;

- проведення валютного контролю.

Обслуговуючі функції здійснюються при:

- організації платіжно-розрахункових відносин комерційних банків;

- кредитуванні банківських установ та уряду;

- виконані центральним банком ролі фінансового агента уряду.

Важливою є регулююча функція, яка притаманна всім без винятку центральним банкам, і включає розробку та проведення грошово-кредитної політики. Характер запровадженої центральним банком грошово-кредитної політики багато в чому залежить від ступеню його незалежності від уряду, яка може бути більшою або меншою, але ніколи не є абсолютною. Наприклад, цільові орієнтири зміни агрегатів грошової маси зазвичай визначаються безпосередньо центральними банками. В той же час не один центральний банк не може самостійно, без участі держави, встановити той або інший валютний режим. З іншого боку, відмічені за останні десятиріччя тенденції в грошово-кредитній сфері сприяли посиленню незалежності центральних банків. Так, процеси лібералізації руху капіталів призвели до підвищення значення ринкових інструментів та зменшення ролі адміністративних заходів регулювання. Це, в свою чергу, викликало згортання регламентуючих процедур і в певній мірі зміцнило незалежність центральних банків.

Розробка та проведення грошово-кредитної політики включає в себе:

- визначення напрямків розвитку грошово-кредитної політики; - вибір основних інструментів грошово-кредитної політики; - створення та впровадження статистичної бази даних по грошовій масі, кредитам та заощадженням; - проведення аналізу і досліджень з проблем економіки та грошово-кредитної сфери даної країни або інших держав, які створюють основу грошово-кредитної політики;

- складання грошових програм та контроль за їх виконанням.

Не менш важливою регулюючою функцією центрального банку є регулювання попиту та пропозиції на кредит та іноземну валюту, що здійснюється за допомогою проведення інтервенцій на грошовому та валютному ринках. З метою кредитної експансії, центральні банки застосовують заходи по зниженню рівня ліквідності кредитно-банківських інститутів, а при кредитній експансії застосовують протилежні дії. Аналогічне значення мають валютні інтервенції. Контроль за функціонуванням кредитно-банківської системи - одна з основних функцій центрального банку, яка обумовлена необхідністю підтримання стабільності цієї системи, оскільки довіра до національної грошової одиниці припускає наявність стійких та ефективно працюючих кредитно-банківських інститутів.

Як правило, нагляд за кредитно-банківскою системою здійснюється безпосередньо центральними банками, але у Бельгії, Німеччині, Швейцарії та Японії органи нагляду, інституційно відокремлені від центрального банку. Не дивлячись на це, центральний банк пов'язаний з ними, приймаючи участь в їх діяльності або здійснюючи консультаційні послуги. В інших країнах центральний банк контролює діяльність кредитно-банківських установ разом з іншими інститутами. Так, Федеральна резервна система (ФРС) США здійснює нагляд разом з Федеральною корпорацією страхування депозитів, Службою контролю грошового обороту, уповноваженими органами штатів.

Не менш важливою контрольною функцією центрального банку є здійснення валютного контролю та валютного регулювання. Ступінь жорсткості валютного контролю та валютного регулювання залежить передусім від загального валютно-економічного стану в країні. Так, в країнах, що розвиваються, контролю, як правило, підлягає дуже широке коло операцій по зовнішнім платежам та розрахункам, що обумовлено необхідністю регламентації витрачання іноземної валюти. Навпаки, найбільш розвинуті в економічному відношенні країни в даний час ідуть шляхом лібералізації валютного контролю.

Забезпечення безперебійного функціонування системи готівкових та безготівкових розрахунків - одна з обслуговуючих функцій центрального банку. Першочергово діяльність центрального банку в цій сфері обмежувалась випуском в обіг паперово-грошових знаків. Грошова емісія і зараз складає основу діяльності всіх центральних банків. В подальшому по мірі розвитку безготівкових розрахунків центральний банк почав виступати в ролі організатора і учасника платіжно-розрахункових відносин. Знаходячись в центрі потоку грошових коштів, центральні банки повинні забезпечувати швидке та безперебійне функціонування механізму безготівкових розрахунків та платежів. Разом з тим безпосередня участь центральних банків у платіжних системах не є обов'язковою; деякі центральні банки обмежуються контролем за діяльністю цих систем.

Інша обслуговуюча функція центрального банку - кредитування кредитно-фінансових інститутів та уряду. Будучи кредитором останньої інстанції, центральні банки надають позики кредитно-фінансовим установам, які зазнають тимчасових труднощів пов'язаних з недостатністю фінансових ресурсів. За допомогою кредитування уряду центральні банки здійснюють фінансування державного боргу та дефіциту державного бюджету. Це особливо широко використовується в країнах, що розвиваються, де позики центрального банку уряду складають значну частину їх активів. Навпаки, розвинуті держави уникають подібної практики. В зв'язку з цим дана функція відноситься не до основних, а до додаткових. Ще одна обслуговуюча функція центрального банку - здійснення ним ролі фінансового агента уряду, тобто ведення урядових рахунків та управління активами різних урядових відомств. В деяких країнах, наприклад в США, центральні банки здійснюють цю функцію разом з комерційними банками. В інших державах, наприклад в Італії, центральний банк є практично бухгалтером урядових установ.

Додаткові функції центрального банку не пов'язані безпосередньо з його головним завданням (збереження стабільності національної грошової одиниці), але сприяють його реалізації. До числа цих функцій відносять керування державним боргом, проведення аналітичних розслідувань та ведення статистичної бази даних, виготовлення банкнот тощо. Функції проведення аналітичних та статистичних досліджень за своїм характером можуть бути досить неоднаковими та нерівнозначними у центральних банках різних країн. Аналіз в області грошово-кредитної та валютної політики в основному базується на даних платіжних балансів. Це обумовлено в деяких країнах (Бельгія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Японія) делегуванням центральному банку функції збору та аналізу такого роду даних.

Більшість центральних банків здійснюють аналіз економічної кон'юнктури у реальному секторі економіки. Деякі центральні банки публікують ретельні результати проведених розслідувань (Федеральний резервний банк США, Банк Японії, Національний банк Бельгії, Німецький федеральний банк, Банк Франції, Банк Англії). Багато центральних банків вивчають фінансове положення підприємств і створюють служби по банківським ризикам (Національний банк Бельгії, Німецький федеральний Банк, Банк Франції, Банк Італії, Банк Іспанії). Крім цього, в центральних банках Німеччини, Бельгії, Іспанії, Італії існують централізовані бази даних балансів підприємств. Завдання всіх центральних банків - випуск в обіг банкнот та забезпечення їх циркуляції на території країни. При цьому лише деякі центральні банки (Італії, Великобританії, Бельгії, Іспанії) мають спеціальні структурні підрозділи по випуску банкнот.

Деякі центральні банки мають відносини з небанківською клієнтурою та надають загальні послуги. Всі центральні банки підтримують кореспондентські відносини з фінансовими установами своєї країни, іншими центральними банками та міжнародними фінансовими організаціями. Але комерційні відносини з небанківською клієнтурою завжди є другорядними. Центральні банки можуть надавати певний набір послуг колективного використання. З метою поліпшення функціонування банківської системи та відносин між комерційними банками та їх клієнтурою деякі центральні банки, як вже було сказано, створюють централізовані служби по банківським ризикам, контролюють неоплачені векселі тощо.

Таким чином, центральні банки - це органи державного регулювання економіки, яким надано монопольне право випуску банкнот, регулювання грошового обігу, кредиту, валютного курсу, зберігання золотовалютних резервів. Центральний банк є “банком банків”, фінансовим агентом уряду при обслуговуванні державного бюджету.

В Україні центральним банком є Національний банк України (НБУ). Він представляє собою перший рівень банківської системи. НБУ створений згідно з Законом України “Про банки і банківську діяльність” і діє на підставі Закону “Про Національний банк України”. Як центральний банк НБУ виконує такі основні функції:

* емісія грошей та організація їх обігу;

* є кредитором останньої інстанції для комерційних банків;

* організація розрахунків між банками;

* обслуговування державного боргу країни;

* проведення операцій на рику державних цінних паперів та валютному ринку;

* видача комерційним банкам ліцензій на здійснення банківських операцій та операцій з іноземною валютою;

* контроль за діяльністю комерційних банків.



РОЗДІЛ ІІ. МЕХАНІЗМ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

2.1 Інструменти та методи грошово-кредитного регулювання

Грошово-кредитне регулювання, яке здійснюється центральним банком, є одним з елементів економічної політики держави і представляє собою сукупність заходів, направлених на зміну грошової маси в обороті, обсягів кредитів, рівня відсоткових ставок та інших показників грошового обігу і ринку позикових капіталів. Воно направлене на досягнення стабільного економічного зростання, низького рівня інфляції та безробіття. В законах про центральні банки особливо підкреслюється їх відповідальність за стабільність грошового обороту і курсу національної валюти.

В зарубіжній економічній літературі грошово-кредитна політика поділяється на “вузьку”, яка забезпечує стабільність національної валюти за допомогою проведення валютних інтервенцій, змін рівня облікової ставки, а також інших інструментів, що впливають на стан національної грошової одиниці, та “широку”, яка безпосередньо впливає на обсяг грошової маси в обороті. Ці заходи впливу взаємопов'язані і взаємообумовлені. Будучи посередником між державою та банківською системою країни, центральний банк покликаний регулювати грошові та кредитні потоки за допомогою певних інструментів. З розвитком кредитних систем та ринків позикових капіталів можливості центрального банку безпосередньо впливати на регулювання та пропозицію грошової маси зменшились, але разом з тим розширився арсенал та підвищилась ефективність ринкових інструментів грошово-кредитного регулювання. Вибір інструментів грошово-кредитної політики, що застосовуються центральними банками закордонних держав, досить широкий. Використання різних видів інструментів змінюється в залежності від направленості економічної політики країни, ступеня відкритості її економіки, традицій та конкретних обставин. Існуючі в розпорядженні банку інструменти грошово-кредитного регулювання поділяються за безпосередніми об'єктами впливу, за своєю формою (прямі та опосередковані), за характером параметрів, що встановлюються під час регулювання (кількісні та якісні), за строками впливу (короткострокові та довгострокові). Всі ці засоби використовуються в єдиній системі.

В залежності від конкретних цілей грошово-кредитна політика центрального банку направлена або на стимулювання кредитної емісії (кредитна експансія), або на її обмеження (кредитна рестрикція). Проводячи кредитну експансію центральні банки переслідують мету підвищення виробництва та пожвавлення кон'юнктури. За допомогою кредитної рестрикції вони намагаються запобігти “перегріву” кон'юнктури, що спостерігається у періоди економічних піднесень. За формою інструменти грошово-кредитного регулювання поділяються на адміністративні (прямі) та ринкові (непрямі). Адміністративними є інструменти, які мають форму директив, розпоряджень, інструкцій, які виходять від центрального банку і направлені на обмеження сфери діяльності кредитних інститутів. Вони займають належне місце в практиці центральних банків розвинутих країн, а також отримали широке застосування в державах, які розвиваються. Під інструментами ринкового характеру розуміють засоби впливу центрального банку на грошово-кредитну сферу за допомогою формування належних умов на грошовому ринку та ринку капіталів. Ринкові (непрямі) інструменти відрізняються більшою гнучкістю в порівнянні з адміністративними, але результати їх застосування не завжди адекватні поставленій меті. В даний час спостерігається перехід центральних банків розвинутих країн від прямих засобів впливу до ринкових.

За характером параметрів, які встановлюються в процесі впливу центрального банку на грошову сферу, інструменти грошово-кредитного регулювання поділяються на кількісні та якісні. За допомогою використання кількісних засобів проявляється вплив на стан кредитних можливостей банків, отже, і на грошовий оборот в цілому. Якісні інструменти представляють собою варіант прямого регулювання якісного параметру ринку, а саме - вартості банківських кредитів. За строками впливу інструменти грошово-кредитного регулювання поділяються на довгострокові та короткострокові у відповідності з завданнями реалізації поточних та перспективних цілей грошово-кредитної політики. Під довгостроковими (кінцевими) цілями грошово-кредитної політики розуміють ті завдання центрального банку, реалізація яких може здійснюватися від одного року до кількох десятиріч. До короткострокових відносять інструменти впливу, за допомогою яких досягаються проміжні цілі грошово-кредитної політики.

Основними інструментами грошово-кредитного регулювання, що найбільш часто використовуються центральними банками, є встановлення мінімальних резервних вимог, рефінансування комерційних банків, регулювання офіційної дисконтної ставки та операції на відкритому ринку. Але цим не вичерпується арсенал інструментів грошово-кредитної політики. В деяких країнах центральні банки вдаються до таких засобів, як встановлення кредитних обмежень, лімітування рівня відсоткових ставок по депозитам та кредитам комерційних банків, портфельні обмеження тощо. Вибір та сполучення інструментів грошово-кредитного регулювання залежить передусім від завдань, які вирішує центральний банк на тому або іншому етапі економічного розвитку.

На початкових етапах переходу до ринкових відносин, найбільш результативними є прямі заходи втручання центрального банку в грошово- кредитну сферу:

* адміністративне регулювання депозитних та кредитних ставок комерційних банків,

* встановлення максимальних обсягів кредитування банком своїх клієнтів,

* зміна рівня мінімальних обов'язкових резервів.

З розвитком ринкових відносин спостерігається перехід до опосередкованих заходів регулювання грошової маси, передусім до операцій на відкритому ринку та зміни рівня відсоткових ставок. Таким чином, грошово-кредитна політика - це сукупність заходів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, які здійснює держава з метою регулювання економічного зростання, стримування інфляції, забезпечення зайнятості і врівноваження платіжного балансу. Основні напрями грошово-кредитної політики визначаються вищими законодавчими органами країни, а реалізуються урядами, центральними банками разом з міністерствами фінансів.

Теорія та практика вирізняють дві групи інструментів, за допомогою яких здійснюється необхідний комплекс заходів в реалізації головних завдань грошово-кредитної політики. Йдеться про інструменти прямого (директивного) та опосередкованого регулювання впливу на основні параметри грошового обігу.

До найважливіших засобів першої групи можна віднести: механізми готівкової емісії; встановлення ліміту кредиту центрального банку, що надається урядові та банківським установам; пряме регулювання позикових операцій банків, визначення маржі, ліміту на вартість кредитних ресурсів, що виділяються згідно з пріоритетами макроекономічної політики для фінансування окремих галузей економіки, обмеження кредиту споживача.

Застосування методів прямого регулювання обсягів і структури грошового обігу найбільш поширене у країнах з перехідною економікою, де механізми безпосереднього впливу на способи реалізації монетарної політики ще не набули достатньої зрілості. Вони дають необхідний ефект при їх використанні в комплексі із заходами безпосереднього впливу на систему грошового обігу і в країнах з розвинутою ринковою економікою. Система безпосереднього регулювання грошового обороту є елементом економічних методів державного управління. Вона охоплює три класичні за змістом механізми монетарної політики. Це, по-перше, здійснення операцій на відкритому ринку; по-друге, регулювання норми банківських резервів, по-третє, регулювання облікової ставки на позики, що надаються центральним банком. Кожний із зазначених механізмів має набір власних інструментів, формування та вдосконалення яких здійснюється десятиріччями. Їх структуру та рівень розвитку в постсоціалістичних країнах характеризує, звичайно, ступінь адекватності систем грошового обороту вимогам ринкової економіки. Ефективне використання операцій з купівлі-продажу цінних паперів з метою регулювання грошового обороту і проведення на цих засадах активної монетарної політики потребує досить високого рівня розвитку ринкових фондових цінностей держави.

Вплив фондових операцій держави на кількісні параметри грошового обороту спирається на ефект витіснення, коли вільні (касові) залишки грошей населення та юридичних осіб, сформовані завдяки спекулятивному мотиву заощаджень, переорієнтовуються з приватних ринків цінних паперів на ринки державних зобов'язань. У цьому випадку інвестор, прагнучи отримати максимальний прибуток від належних йому грошових ресурсів, віддає переваги фондовому ринку держави.

Операції на відкритому ринку зводяться до здійснення купівлі та продажу уповноваженими установами держави на фондовому ринку її цінних паперів. Коли центральний банк купує фондові цінності держави, що знаходяться у володінні населення чи комерційних банків, він розплачується за це власними ресурсами. Відкриваючи зазначеним суб'єктам відповідні рахунки, банк здійснює таким способом додаткову грошову емісію. В цьому випадку зростає купівельна спроможність населення, а також збільшується у зв'язку із зростанням резервів кредитний потенціал комерційних банків. А от продаж цінних паперів держави населенню та комерційним банкам дає інший результат. Купивши на відкритому ринку казначейські векселі чи облігації, приватна особа зменшує ліквідність своїх фінансових активів. Такий же результат при здійсненні аналогічних операцій отримують і комерційні банки: з купівлею цінних паперів держави їхні резерви, а відповідно і кредитоспроможність падає. Як наслідок, загальна маса грошей, що знаходиться в обороті, а також ліквідність суб'єктів ринку (фізичних та юридичних осіб) знижується. Отже, здійснення операції з купівлі-продажу казначейських векселів та облігацій на відкритому ринку дає можливість вирішення цілого комплексу проблем грошової політики:

по-перше, бездифіцитне фінансування державних витрат, а звідси - управління на цій основі державним боргом;

по-друге, надання суб'єктам ринкової економіки надійних і високоліквідних інструментів для тимчасового розміщення власних фінансових ресурсів;

по-третє, надання можливості центральному банку економічними засобами впливати не лише на попит і пропозицію грошей, а й на співвідношення їх структурних агрегатів: агрегату М1 та агрегатів М2 і М3;

по-четверте, визначення засобами ринкового механізму реальної вартості державного боргу, а значить, і цінних паперів, що його обслуговують.

За допомогою управління обов'язковими резервами центральний банк має можливість впливати через базу грошової маси на кредитоспроможність комерційних банків, в тому числі на розміри кредитної мультиплікації. Відповідно до цього інституційне регулювання рівня обов'язкових резервів розглядається теорією та практикою грошей як один із найдієвіших механізмів монетарної політики. Вказаний механізм досить простий за змістом. Змінюючи норму обов'язкового резерву, центральний банк безпосередньо впливає на пропозицію грошей та банківського кредиту. Якщо зменшується норма обов'язкових резервів, комерційні банки отримують можливість збільшити ліквідність своїх активів і вдатися через додаткове кредитування до емісії нових грошей. Коли норма резерву підвищується, ці можливості зменшуються. Внаслідок того, що лише незначна частина всіх активів комерційних банків знаходиться у формі готівки, зміна норми резерву на певну величину може призвести до багаторазового збільшення чи зменшення пасивів банківської системи.

Як засвідчує практика, в різних країнах інститути регулювання грошового обігу використовують зазначений інструмент грошово-кредитної політики лише в окремих випадках. Прийнято вважати, що часті зміни розміру обов'язкового резерву ускладнюють таке регулювання. Зазначений інструмент більш придатний для вирішення не поточних, а довготермінових завдань монетарної політики. Необхідність досить обережного використання механізму обов'язкового резервування визначається не лише дією в цьому випадку мультиплікаційного ефекту кредитної експансії, що робить цей процес недостатньо керованим, а й відповідним впливом на динаміку прибутковості комерційних банків. Гроші, що знаходяться на резервних рахунках, не приносять відсотків. Це своєрідний додатковий податок на комерційні банки. Їх збільшення негативно позначається на прибутках банків, знижує їх конкурентноспроможність. В зв'язку з цим у багатьох країнах рішення про відповідні зміни банківського резерву приймаються у вигляді законодавчих актів.

Поряд із здійсненням операцій на відкритому ринку та управлінням рівнем обов'язкових резервів винятково важливим інструментом монетарної політики є регулювання облікової ставки, яка формується на базі надання центральними банками позик кредитним установам. Такий кредит надається банкам, що зіткнулися з тимчасовими фінансовими труднощами. Плата за вказані кредити виступає у формі облікової ставки відсотка. Регулювання облікової ставки використовується як засіб неадміністративного впливу на масу грошей, що знаходиться в обігу. Механізм такого впливу близький за змістом до механізму здійснення операцій на відкритому ринку: коли комерційний банк бере в центральному банку позику, він виписує на себе боргове зобов'язання, яке за чинною практикою гарантується не резервною позицією своїх активів, а державними цінними паперами, що знаходяться в його розпорядженні. Внаслідок цього отримана позика повністю використовується як надлишковий резерв. Це надає банку-боржнику можливість відкривати додаткові кредитні рахунки населенню та юридичним суб'єктам у повному обсязі без відповідного забезпечення резервної позиції. Облікова ставка визначає вартість отриманих у такий спосіб комерційним банком надлишкових резервів (кредитів центрального банку). Якщо облікова ставка знижується, то у комерційного банку виникає зацікавленість в отриманні додаткових сум таких кредитів, і навпаки. Відповідно через зміну облікової ставки збільшується або зменшується на грошовому ринку пропозиція кредитних ресурсів.

Поряд із регулюванням облікової ставки в країнах із недостатнім рівнем розвитку ринкових механізмів застосовується система директивного управління нормою відсотка на позики, що надаються комерційними банками та небанківськими кредитними установами. Значення ефективного використання цього інструмента має розглядатись у двох аспектах. З одного боку банківський відсоток безпосередньо впливає на розвиток ділової та економічної активності. Від його рівня залежить попит на інвестиційні ресурси та їх пропозиція, рішення суб'єктів економічної діяльності щодо визначення пропорцій між споживанням і зберіганням. Під його впливом складається валютний курс, відбувається міграція капіталів між окремими країнами та інші макроекономічні процеси. Інший аспект, що характеризує значення ефективного регулювання норми відсотка, пов'язаний з безпосереднім впливом його параметрів на структуру грошових агрегатів і на масу грошей, що знаходяться в обігу. Йдеться про ефект ліквідності: чим нижча величина норми відсотка, тим більше грошей залишається на руках у населення. При її збільшенні отримують протилежний результат. Існують і інші канали, що визначають вплив динаміки норми відсотка на головні параметри грошового обороту.

Різноманітність інструментів грошово-кредитної політики визначає актуальність проблеми її здійснення. Найважливішою вимогою в цьому є забезпечення системного застосування різних важелів монетарного регулювання, їх спрямування на досягнення взаємопов'язаних завдань грошової стабілізації. Необхідно взяти до уваги кілька загальних правил, визначених теорією грошей і напрацьованих багаторічною практикою. Їх зміст такий:

1. Застосування тих чи інших засобів монетарної політики не терпить закостеніння. Грошово-кредитна політика завжди мусить бути гнучкою. Слід узгоджувати її із загальними механізмами макроекономічного регулювання, відображати розвиток економічного циклу ринкової кон'юнктури.

2. Широта застосування напрацьованих світовою практикою інструментів грошово-кредитної політики залежить від ступеня розвитку в кожній країні ринкової інфраструктури, дієвості економічних саморегуляторів.Коли в управлінні економікою переважають методи жорстокого адміністративного макроекономічного регулювання (контроль над цінами і доходами, валютними й торгівельними операціями), коли існує монополізм і відсутня конструктивна конкуренція, ефективність грошово-кредитної політики є незначною. У цьому випадку виправдовує себе метод поетапного впровадження ринкових регуляторів грошово-кредитної системи.

3. Щоб монетарна політика була результативною, її треба тісно узгоджувати як із фіскальною, так і з зовнішньоекономічною, в тому числі валютною політикою. Йдеться, власне, про необхідність застосування цілісної внутрішньо збалансованої системи заходів фінансово-грошової та валютної політики. Заходи грошової стабілізації не можуть бути ефективними при перевищенні оптимально припустимого (не більше 3-4 % ВВП) дефіциту державного бюджету та від'ємного сальдо платіжного балансу.

4. При здійсненні заходів регулювання варто враховувати неоднозначне реагування грошового обороту на різні інструменти грошової політики та консерватизм монетарної сфери, що визначається наявністю в її структурі сил, які, діючи в протилежних напрямках, уповільнюють відповідну реакцію. Так, жорстка емісійна політика компенсується зміною швидкості обігу грошей. Тому політика врівноваження грошових агрегатів має зважити на цю обставину. Вона повинна бути зорієнтованою на швидкість обігу грошової одиниці. Схожа ситуація може скластися і при застосуванні інших інструментів грошової політики.

5. Консерватизм монетарної сфери робить неприпустимим застосування різких коректур динаміки грошових агрегатів. Ефект від “шокових“ заходів грошової політики може бути лише тимчасовим. Досягнутий ними успіх, зазвичай, не забезпечує досягнення довгострокових позитивних результатів.

6. При плануванні головних параметрів монетарної політики та визначенні її дієвості необхідно враховувати ефект запізнення: наявність розриву в часовому вимірі між застосуванням регулюючих заходів і відповідною реакцією на ці дії як грошової сфери, так і всієї економічної системи в цілому. Існують дослідження, за якими зміна динаміки грошової маси відбивається на динаміці цін та реальному обсязі ВНП з інтервалом від 3 до 12 місяців. Це свідчить, що проведення стабілізаційних заходів має спиратися на точні економічні прогнози, які мають бути не просто своєчасними, а й відповідно неупередженими.

2.2 Роль кредиту в умовах ринкової економіки

Роль кредиту характеризується результатами застосування для економіки в цілому і населення зокрема. Кредит впливає на процеси виробництва, реалізації і споживання продукції, а також на сферу грошового обороту. Одним із проявів ролі кредиту виступає його вплив на безперервність процесів виробництва і реалізації продукції. Завдяки наданню позикових коштів для задоволення тимчасових потреб відбуваються “припливи” і “відливи” коштів позичальників. Це сприяє подоланню затримки відтворювального процесу, забезпечує безперервність і сприяє його прискоренню. Кредит відіграє важливу роль у задоволенні тимчасової потреби в коштах, яка може бути обумовлена сезонністю виробництва і реалізації певних видів продукції. Використання позикових коштів дозволяє створювати сезонні запаси і здійснювати сезонні витрати підприємств відповідних галузей народного господарства.

Значна роль кредиту і в розширенні виробництва. Позикові кошти сприяють збільшенню запасів і витрат, що необхідні для розширення виробництва і реалізації продукції; використовуються для збільшення основних фондів. Кредиту сфері грошового обороту забезпечує надходження готівки та їх вилучення з обороту через банки на кредитній основі. Таким чином, кредит відіграє важливу роль в утворенні коштів для готівкового і безготівкового обороту і забезпечує безперебійність безготівкового.

Слід мати на увазі, що роль кредиту, сфера його застосування не є незмінними, стабільними. Із зміною економічних умов в країні відбувається і зміна ролі кредиту та сфери його застосування. Особливо важлива роль кредиту в умовах функціонування неповноцінних грошей, грошей нерозмінних на дорогоцінний метал. Це пов'язане із збільшенням грошової маси при функціонуванні неповноцінних грошей на основі кредитних відносин. Виходячи з того, що в сучасних умовах інфляція є постійним явищем в економіці, зростає роль кредиту в цих умовах. Регулювання грошової маси в обороті здійснюється за допомогою кредиту, що забезпечує підтримку стабільної купівельної спроможності грошової одиниці.

Зміни в умовах розвитку економіки, в зв'язку з переходом від адміністративно-командної до ринкової економіки посилює роль комерційного, іпотечних кредитів. Це в свою чергу дає можливість застосовувати кредит як додаткове джерело капіталовкладень. Збільшення і розвиток акціонерного капіталу викликали розширення кредитних операцій з цінними паперами і особливо кредитування під заставу цінних паперів.

Таким чином, слід виділити напрями, в яких зростає роль кредиту:

1) перерозподіл матеріальних ресурсів в інтересах виробництва і реалізації продукції за допомогою надання позик і залучення коштів юридичних і фізичних осіб;

2) вплив на безперервність процесів відтворення через надання кредитів;

3) участь у розширенні виробництва через видачу позикових коштів на поповнення основного капіталу та лізинговий кредит;

4) економне використання позичальниками власних і позичених коштів;

5) прискорення споживачами отримання товарів, послуг за рахунок використання позикових коштів;

6) регулювання випуску в обіг та вилучення з нього готівкових грошей на основі кредитних відносин і забезпечення безготівкового грошового обороту платіжними засобами.

Позитивна роль кредиту проявляється шляхом проведення ефективної грошово-кредитної політики, яка в сучасних умовах, головним чином, полягає у використанні жорстких заходів з регулювання обсягу кредитних і грошових операцій. Особливо важливе значення має підтримка стабільності і стійкості національної грошової одиниці і захист інтересів позичальників та кредиторів.

2.3 Вплив грошово-кредитної політики на рівень інфляції

Термін “інфляція” (від лат. Inflatio) буквально означає “вздуття”. Дійсно, фінансування державних видатків (наприклад, у періоди екстримального розвитку економіки в часи війн, революцій) за допомогою паперово-грошової емісії з припиненням розміну банкнот призводило до розширення грошового обігу та знецінення паперових грошей.

Інфляція була характерна для грошового обігу: Росії з 1769 р. по 1895 р. (за винятком періоду 1843-1853 рр.); США - у період війни за незалежність 1775-1783 рр. та громадянської війни 1861-1865 рр.; Англії - під час війни з Наполеоном на початку XIX ст.; Франції - у період Французької революції 1789-1791 рр. Особливо високих темпів інфляція набула у Німеччині після Першої світової війни, коли восени 1923 р. грошова маса в обігу досягла 396 квинтильйонів марок, а грошова одиниця знецінилась у трильйон разів. Наведені історичні приклади доводять, що інфляція не є породженням сучасності, а мала місце і в минулому.

Сучасній інфляції притаманний ряд відмінних особливостей. Якщо раніше інфляція носила локальний характер, то зараз - всеохоплюючий; раніше вона охоплювала певний період, тобто мала періодичний характер, а зараз - хронічний; сучасна інфляція знаходиться під впливом не тільки грошових, а й негрошових факторів. Таким чином, сучасна інфляція є наслідком дії багатьох факторів. Необхідно розрізняти внутрішні та зовнішні фактори (причини) інфляції. Серед внутрішніх факторів можна виділити негрошові та грошові - монетарні. Негрошові фактори - це порушення диспропорцій господарства, циклічний розвиток економіки, монополізація виробництва, незбалансованість інвестицій, державно-монополістичне ціноутворення, кредитна експансія, екстраординарні обставини соціально-політичного характеру тощо. До грошових відносять кризу державних фінансів, а саме: дефіцит бюджету, зростання державного боргу, емісія грошей, а також збільшення кредитних знарядь обігу внаслідок розширення кредитної системи, збільшення швидкості обігу грошей тощо.

Зовнішніми факторами інфляції є світові структурні кризи (сировинна, енергетична, валютна), валютна політика держав, спрямована на експорт інфляції в інші країни, нелегальний експорт золота, валюти. Отже, інфляція як багатофакторний процес - це прояв диспропорційності у розвитку суспільного відтворення, що обумовлено порушенням закону грошового обігу. Таким чином, глибинні причини інфляції знаходяться як в сфері обігу, так і в сфері виробництва, і дуже часто обумовлюються економічними і політичними відносинами в країні.

При інфляції капітал переміщується із сфери виробництва в сферу обігу, тому що там швидкість оборотності є значно вищою, що приносить великі прибутки, але одночасно й посилює інфляційні процеси (механізм інфляції самовідтворюється, на його основі зростає дефіцит заощаджень, зменшуються обсяги кредитів, інвестицій у виробництво і пропозиція товарів).

Отже, фактори інфляції діють як при зміні обсягів виробництва і реалізації товарів, так і при зміні маси і швидкості обігу грошей. В економіці України інфляція виникла ще в період існування СРСР в 50-60-их роках ХХ ст. і була пов'язана з різким падінням ефективності суспільного виробництва. Однак вона носила прихований характер і проявлялась в товарному дефіциті та великій різниці в цінах: низьких на кінцеву продукцію і високих на всі види сировини. Відкритий вибух інфляції відбувся в січні 1992 року, коли були “відпущені” всі ціни. З цього моменту інфляційний процес став швидко розвиватись.

Головними негрошовими факторами інфляції в Україні є:

криза планової господарської системи, яка проявляється в падінні виробництва, незбалансованості, диспропорційності економіки;

неекономність виробництва, яка проявляється у витратному характері виробництва, низькому рівні продуктивності праці та якості продукції.

До основних грошових факторів інфляції відносять: лібералізацію цін в умовах відсутності ринку та конкуренції, що дало можливість монополістичним структурам заволодіти реалізацією товарної маси та диктувати ціни;

дефіцит державного бюджету;

кредитну експансію банків, яка мала невиробничий характер;

доларизацію грошового обігу (значний приплив іноземної валюти збільшував ціни на товари та послуги);

розпад “рубльової зони”;

відплив за межі країни валютної виручки підприємств та доходів громадян та інші фактори.

Таким чином, інфляція в Україні відрізняється від всіх інших. Це пояснюється умовами її розвитку (переходом від планово-адміністративної до ринкової економіки), високими темпами зростання цін тощо.

РОЗДІЛ ІІІ. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ

3.1 Розвиток грошово-кредитної політики в Україні

Регулювання грошового обігу потребує і певної грошово-кредитної політики. Вона є визначеною сукупністю заходів у сфері грошового обігу та кредитів, спрямованих на забезпечення стабільності національної валюти, створення сприятливих умов для стабільного економічного розвитку країни. Стратегічними цілями грошово-кредитної політики є забезпечення такого економічного зростання, при якому гарантується повна зайнятість, стабільність цін, збалансованість платіжних відносин із зовнішнім світом. Проміжними цілями є набуття такого стану деяких економічних змінних, який сприяє досягненню стратегічних цілей. В Україні основним органом, що здійснює грошово-кредитну політику, є НБУ.

Розробка грошово-кредитної політики почалась з моменту здобуття Україною незалежності. В першій половині 1990-х років така політика реалізовувалася НБУ в режимі підпорядкування уряду і була покликана здійснювати пряме кредитування дефіциту державного бюджету. У великих розмірах збільшувалися обсяги прямих кредитів НБУ збитковим галузям економіки, що привело до надмірного зростання грошової маси і супроводжувалося високими темпами інфляції. Водночас під тиском зарубіжних радників стали більш активно залучатися зовнішні запозичення, що привело до зростання зовнішньої заборгованості і різкого скорочення обсягів виробництва. Низька ефективність грошово-кредитної політики в цей період визначалась і відсутністю досвіду такої політики.

Друга половина 1990-х років характеризувалась наближенням грошово-кредитної політики до ринкових стандартів. Після 1995 р. було припинено пряме використання грошової емісії як джерела поповнення бюджету. Однак тривала реалізація політики збільшення зовнішніх запозичень; Здійснені жорсткі антиінфляційні заходи, хоча й суттєво знизили темпи інфляції, привели до зростання заборгованості суб'єктів господарювання. Посилився ринковий характер кредитування. Централізований розподіл кредитних ресурсів змінився розподілом на ринкових принципах шляхом кредитних аукціонів. Було започатковано функціонування фондового ринку, що дозволило здійснити перший випуск облігацій внутрішньої державної позики. Важливою складовою грошово-кредитної політики стала грошова реформа 1996 р., яка створила умови для стабілізації курсу гривні.

Початок XXI ст. характеризується посиленням дієвості грошово-кредитної політики. Базою для цього стало економічне зростання, що почалося з 2000 р. За цих умов грошово-кредитна політика була спрямована на забезпечення надійнішої стабільності грошової одиниці, подальше зниження рівня інфляції, поліпшення структури грошової маси, розширення сфери застосування безготівкової форми розрахунків, зростання обсягів валютних резервів НБУ, забезпечення економічно обгрунтованого рівня обмінного курсу гривні. Одним з основних принципів реалізації поставлених завдань став принцип поєднання економічного зростання і низької інфляції. Основою при цьому є відчутне перевищення пропозиції грошей щодо очікуваних темпів ВВП і інфляції з одночасним використанням курсового якоря як одного з визначальних інструментів цінової стабілізації. Для цього було запроваджено режим керованого валютного курсу, що дозволяє забезпечувати стабільність гривні. Було взято курс на інтенсивне нарощування обсягів міжнародних валютних резервів НБУ.

Одним із напрямів грошово-кредитної політики стало створення умов для переходу в перспективі до таргетування інфляції, тобто визначення інфляції пріоритетним цільовим орієнтиром грошово-кредитної політики. Однак впровадження такої політики потребує значного часу для створення сприятливих для неї умов.

Здійснювана на початку XXI ст. грошово-кредитна політика України в цілому позитивно вплинула на економічний розвиток країни. Знизилася інфляція, відбулися позитивні зміни в структурі грошової маси, що проявилося у певному зменшенні частки готівки. Поліпшилось кредитування як суб'єктів господарювання, так і фізичних осіб, що привело до зростання обсягів довгострокового кредитування. Зріс рівень монетизації ВВП. Стабілізувався розмір державного боргу на рівні 14-15 млрд дол. Однак у цей період були допущені і суттєві прорахунки в грошово-кредитній політиці, зокрема в регулюванні діяльності банків щодо зовнішніх запозичень і надмірного внутрішнього кредитування на споживчі цілі, що стало однією з причин кризи 2008 р., яка привела до обвального падіння курсу гривні. Це свідчить про необхідність подальшого обгрунтування грошово-кредитної політики.

...