Світові фінансові кризи: причини виникнення та шляхи подолання

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ О.ГОНЧАРА

КАФЕДРА ФІНАНСІВ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Фінанси»

на тему: «Світові фінансові кризи: причини виникнення та шляхи подолання»

Студента II курсу групи ЕФ-16-1

Спеціальності 072 - Фінанси, банківська справа та страхування

Лучки Олексія Олеговича

Члени комісії : Лиса О.В. Куряча Н.В. Бобирь О.І.

Дніпро - 2018



Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи виникнення та розвитку світових фінансових криз

1.1 Сутність та чинники світових фінансових криз

1.2 Класифікація фінансових криз

Розділ 2. Аналіз та динаміка розвитку найбільших світових фінансових криз

2.1 Аналіз та наслідки світової фінансової кризи 1997-1998 рр

2.2 Аналіз та наслідки світової фінансової кризи 2008-2009 рр

2.3 Наслідки світових фінансових криз

Розділ 3. Подолання наслідків світових фінансових криз

3.1 Вплив фінансових криз на світовий соціально-економічний розвиток

3.2 Шляхи подолання наслідків фінансових криз: світовий досвід

антикризової політики

3.3 Вплив фінансової кризи на економіку України та шляхи подолання її наслідків

Висновки

Список використаної літератури

Додаток



Вступ

Поява і розвиток світових фінансових криз невід'ємно пов'язане з розвитком економіки країн світу. Спочатку це були як кризи недовироблення сільськогосподарської продукції, з середини XIX століття - як порушення рівноваги між промисловим виробництвом і попитом на товар.

Економічні кризи до XX століття обмежувалися межами декількох країн, але з розвитком процесів інтеграція та залучення в економіку більшої кількості країн стали набувати загальносвітовий характер. В останні часи економічним співтовариством створюються і розробляються все більш досконалі механізми боротьби з фінансовими кризами (державне регулювання, створення міжнародних контролюючих організацій, фондів, постійний моніторинг ситуації), фінансових колапсів уникати не вдається. Можна тільки передбачити, але й то не завжди, подальший розвиток світової ситуації.

Історії відомо чимало світових криз: всеосяжних чи які зачіпають вузьке коло країн, затяжних і менше тривалих - їх причини, зазвичай, завжди різні, а наслідки - навдивовижу схожі. Кризові явища накладають відбиток як на економіку країн, так й у людські долі, перетворюючи багатьох (іноді навіть найбільш забезпечених) на злидарів за день.

У цій роботі розглянуті найбільші світові фінансові кризи: Азіатська фінансова криза 1997-1998 рр. та світова фінансово-економічна криза 2008-2009 рр.

Світові фінансові кризи зумовлюють виникнення цілого кола проблем та, послабленням фінансової безпеки країн світу. З цієї причини вивченню фінансових криз та напрямів розв'язання проблем, які вони зумовили, присвячено безліч публікацій науковців, отже зазначена тема є актуальною.

Об'єктом дослідження є вивчення економічного процесу кризових явищ у світі. Предметом дослідження є вивчення механізму виникнення та розвитку світових фінансових криз.

Мета курсової роботи полягає у вивченні теоретичних аспектів виникнення та розвитку світових фінансових криз, аналізі їх наслідків.

Основними завданнями роботи є:

- визначення причин світових фінансових криз;

- розгляд основних етапів розвитку світових криз;

- проведення аналізу та визначення наслідків впливу світових фінансових криз на економіку країн;

- дослідження шляхів та методів подолання наслідків кризових явищ з зарубіжного досвіду;

У курсовій роботі використовуються наступні методи:

- індукції;

- аналізу та синтезу;

- наукової абстракції;

- статистичні методи;

- табличні та графічні методи.

Інформаційною базою для написання курсової роботи виступили: матеріали навчальної та періодичної літератури, інтернет публікації тощо.

Проблема виникнення економічних криз є предметом дослідження багатьох учених. Кризу розглядати як обов'язковий атрибут розвитку економічної системи Дж.М. Кейнс, М. Кондратьєв, К. Маркс, П. Самуельсон, М. Туган-Барановський, Й. Шумпетер та ін. Фундаментальні праці з виявлення природи сучасних криз та пошуку ефективного інструментарію їх запобігання вивчали Дж. Тобін, К. Ерроу, Дж. Штігліц, Ф. Кідланд. Серед вітчизняних учених, які займалися дослідженням цієї проблематики: В. Гейць, Є. Перепьолкін, A. Гончарук, Д. Лук'яненко, В. Василенко, а серед російських учених-економістів - В. Іноземцева, Є. Балацького, С. Глазьєва, С. Меньшикова, Ю. Яковця та ін..

світовий фінансовий криза економіка



Розділ 1. Теоретичні основи виникнення та розвитку світових фінансових криз

1.1 Сутність та чинники світових фінансових криз

З огляду на те, що кризи надзвичайно різноманітні як за своїми причинами, так і за проявами, не існує усталеної, прийнятої всіма точки зору щодо більшості аспектів даної проблематики. Дискусія між ученими, чиновниками і підприємцями свідчить, що вони по-різному розуміють слово "криза".

Поняття криза (від грецьк. krisis -- рішення, поворотний пункт, результат) означає, насамперед, різкий, крутий перелом, важкий перехідний стан. Криза -- неминучий супутник, фаза життєвого циклу будь-якої системи, у тому числі фінансової (банківської). З одного боку, юна є найважливішим елементом саморегулювання, оскільки оголює межу розвитку, а з другого -- дає імпульс розвитку, стимулюючи перехід до нового стану рівноваги. При цьому в період кризи ускладнено чи унеможливлено виконання системою своїх функцій, збереження властивостей. В умовах кризи спостерігаються порушення рівноваги, стан нестабільності й руйнування цілісності системи. Із загальнотеоретичної точки зору криза спричиняє якісні зміни в системі, тобто появу і зникнення елементів композиції та відносин.

Криза -- це багатоаспектна економічна категорія, система поглядів на економічну сутність якої перебуває в стані розвитку. Можна виокремити три підходи до визначення сутності кризи: 1) криза як значна проблема або ситуація з високою ймовірністю негативних наслідків; 2) криза як природний процес у життєдіяльності системи; 3) криза як порушення рівноваги соціально-економічної системи. Під кризою слід розуміти фактичний або потенційно можливий стан нестійкого функціонування системи, в якому може опинитися будь-яка з її підсистем. При цьому криза є результатом взаємодії шоків і вразливості. Розмаїття причин і величезні масштаби втрат дозволяють класифікувати кризи як складне багатофакторне явище, що вимагає системного підходу до його аналізу і попередження. Теорії криз (виробничі, обмінні, психологічні, монетарні теорії пере- накопичення) по-різному інтерпретують причини їх виникнення, взаємозв'язок і взаємозумовленість окремих їх різновидів. Вирізняють такі кризи: становлення, керівництва, регулювання і координації, від бюрократизації системи, системи як такої тощо. Банкрутства господарюючих суб'єктів можуть бути пов'язані з трюма типами кризи: кризи самої організації як системи; кризи у зовнішньому середовищі; кризи як усередині організації, так і в зовнішньому середовищі підприємницької діяльності.

Певні пояснення причин економічних криз дає теорія "довгих хвиль " видатного російського вченого-економіста М. Кондратьєва. Проте, мабуть, недаремно Е. ван Бем-Баверк говорив, що теорія криз у жодному разі не може досліджувати тільки окрему групу явищ в економіці. М. Туган-Барановський вважав, що проблема криз може бути задовільно вирішена лише на основі правильної теорії ринку. При цьому він констатував, що сучасна йому економічна наука в особі більшості її представників знаходилася на позиції помилкової теорії ринку, отже, немає нічого дивного в тому, що проблема криз виявилась їй не під силу. У 1894 році вийшла друком відома праця М. Туган-Барановського "Промислові кризи в Англії, їх періодичність та вплив на народне життя". У свою чергу, J1. Петражицький називав М. Туган-Барановського автором новітньої (на той час. -- О.Б.) і найбільш видатної теорії економічних криз, визнаної в західній економічній літературі, і зазначав, що він створив відповідний науковий напрям і школу, однак наголошував, що ця теорія не вирішує основної загадки циклічності капіталістичного розвитку. Але саме М. Туган-Барановський дійшов висновку, що загальноекономічна криза починається з фінансової. В економічній науці під кризою розуміють граничне загострення протиріч у соціально-економічній системі (організації), що загрожує її життєстійкості в навколишньому середовищі; переломний момент у послідовності подій і дій; переломний етап у функціонуванні будь-якої системи, на якому вона піддається впливу ззовні чи зсередини, що вимагає від неї якісно нового реагування; ситуативну характеристику функціонування будь-якого суб'єкта як наслідок невизначеності в його зовнішньому і внутрішньому середовищі; періодично повторюване явище в розвинутому ринковому господарстві, що виражається в надвиробництві товарів, які не знаходять збуту, в погіршенні всіх економічних показників.

У широкому значенні криза як зміна підвищувальної тенденції знижувальною, є невід'ємною характеристикою ринкової економіки. Криза -- це фактично точка біфуркації (від лат. bis -- двічі, лат. furca -- вила або роздвоєння), яка містить у собі потенційну можливість як деструктивного, так і конструктивного характеру.

Економічна криза -- це обмежений у часі, нестабільний, динамічний процес із постійною зміною значень його основних параметрів. Л. фон Мізес, засновник новоавстрійської школи в економічній науці, вважав, що економічна криза одночасно є і кризою системи державних фінансів, яка не може бути розв'язана без повного перегляду складу державних операцій. Він зазначав, що "сьогодні надзвичайно поширеною є точка зору (яка фактично визначає громадську думку), згідно з якою податки на доходи не мають негативних наслідків. Кожний новий вид державних видатків виправдовують саме цим: стверджують, зокрема, що їх фінансування не пов'язано з оподаткуванням споживання і не обтяжує населення збільшеним прибутковим податком.

1.2 Класифікація фінансових криз

За характером зовнішнього зв'язку з різними сферами виробничого процесу насамперед розрізняють;

-- загальні економічні кризи, що вражають виробничий процес у цілому і тією чи іншою мірою стосуються всіх сторін економічного життя;

-- спеціальні кризи, для яких сферою прояву виявляються окремі галузі господарського життя і окремі стадії виробничого процесу, де вони виступають або самостійно, або як часткові явища загальної економічної кризи. Серед останніх дослідник виокремлює кризи виробництва (аграрні, виробничі, торговельні) і кризи обігу відповідно до двох фаз відтворювального процесу. При цьому торговельні кризи він поділяє на кризи товарні (товарного обігу) і біржові (обігу капіталу).

За М. Бунятяном, так звані грошові і кредитні кризи не відносяться до окремих сфер економічного життя, а за своєю сутністю є типами загальних криз, причина яких у розладі правильного функціонування засобів обігу -- грошей і кредиту. Розлад чи недостатність грошового обігу вражає, насамперед, оборот продуктів і цінностей та, через торгівлю, перекидається на сферу виробництва. Кредитні кризи, якщо вони не є наслідком грошової, можуть виникати і в окремих сферах господарського життя, але завдяки чутливості кредитної системи легко набувають загального характеру і поширюються на весь репродукційний процес. Однак, незважаючи на це, грошові та кредитні кризи можна розглядати як спеціальні види криз -- або як окремі прояви загальної кризи, або як загальні кризи спеціального характеру. При цьому кредитна криза вражає передусім найслабшу сферу господарської діяльності, а згодом поширюється й на інші сфери. Природно, що кредитні установи особливо чутливі до кредитної кризи, і тому недовіра населення виявляється в першу чергу до них. Люди вимагають від банків повернення своїх депозитів. Ті фінансові установи, які не були вкрай обережними при веденні своїх справ, наражаються на небезпеку стати жертвою виниклої паніки.

Незважаючи на свою спустошливу дію, кредитна криза, на думку М. Бунятяна, має й позитивний бік: вона перша перевіряє на міцність основи господарського ладу і усуває помилкові прояви економічного життя, а особливо дефекти в організації кредитної системи; встановлює, хоч і тимчасово, границі здорового розвитку кредитування, яке має бути обмежене рамками, сумісними з іншими умовами організації економіки, із гарантуванням рухливості кредитного обігу.

Дослідниками, які вивчають стан справ у США, також вводиться поняття кризової економіки ". При розгляді питання про антикризове регулювання економіки слід мати на увазі, що є різні типи економічних криз, які, природно, вимагають різних підходів. Найбільш поширеними в ринкових економіках є циклічні кризи, тісно пов'язані з циклами оновлення капіталу. Для запобігання їм уряди країн вживають заходи антициклічного регулювання, а за умов, коли така криза вже настала, -- заходи щодо стимулювання сукупного попиту.

Останні базуються на теоретичних засадах, сформульованих Дж. Кейнсом і розвинутих стосовно сучасних умов представниками неокейнсіанства. У сучасній світовій економіці для регулювання циклічного спаду економіки характерне застосування певного комплексу інструментів монетарної та фіскальної політики держави. Це, як правило, не потребує прийняття будь-яких спеціальних законодавчих актів, оскільки провадиться в рамках звичайних регулюючих повноважень уряду і центрального банку країни.

Особливе значення має регулювання процентної ставки центрального банку як найбільш гнучкого інструмента, що зумовлює зміни попиту. Серед інших інструментів можна назвати закони, що регулюють діяльність найбільш чутливих елементів ринкової інфраструктури -- фондових бірж і валютних ринків. їх діяльність може тимчасово призупинятися в разі виникнення значних коливань, які перевищують встановлені граничні межі й загрожують економічній стабільності країни в цілому.

Складнішим випадком є так звані структурні кризи, які є наслідком або накопичення в економіці протягом тривалого часу певних структурних диспропорцій, які уряд країни своєчасно не помічає, або раптової зміни економічного середовища під впливом зовнішніх факторів (такою була, зокрема, структурна криза, що виникла під впливом "нафтового шоку" на початку 1970-х років). Структурна криза, на відміну від циклічної, потребує надзвичайних урядових заходів (аж до надзвичайних законів, якими запроваджується антикризове регулювання). Проте у кожному конкретному випадку таке регулювання є досить специфічним, оскільки спрямоване не тільки на блокування симптомів, а й, насамперед, на ліквідацію причин конкретної структурної кризи.

І нарешті, є системні кризи. Прикладом такої кризи була Велика депресія; саме така криза охопила пострадянські країни, в тому числі й Україну, в 1990-х poк. Системні кризи виникають унаслідок того, що перестають функціонувати базові механізми і стимули економічного розвитку, деградують основні фактори суспільного виробництва. Подолання такої кризи можливе лише в результаті системного реформування, яке здійснюється на підставі багатьох законів, що формують їх правову основу.

Слід зазначити, що у світових кризах останнього періоду (світова фінансово- економічна криза 1997--1999 років, глобальна економічна криза 2001--2002 років) дедалі очевидніше поєднуються різні типи криз, що значно ускладнює механізми антикризової політики. Так, криза 1997--1999 років була зумовлена не тільки значним циклічним "перегрівом" економіки країн Східної Азії, а й глибокими структурними дисбалансами у ній, більше того -- істотними структурними диспропорціями у світовій економічній системі.

Висновки до розділу 1

Отже, під фінансовою кризою розуміється різке погіршення стану фінансового ринку внаслідок реалізації накопичених ризиків під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, що спричиняє порушення його функціонування, зниження цінових показників, погіршення ліквідності й якості фінансових інструментів, банкрутство учасників.

Цілком можна погодитися з тим, що фінансова криза -- це криза, яка:

1) системно охоплює фінансові ринки та інститути фінансового сектору, грошовий обіг і кредит, міжнародні фінанси (сегмент країни), державні, муніципальні та корпоративні фінанси;

2) негативно впливає у середню- і довгостроковому періоді на економічну активність усередині країни й на динаміку добробуту населення;

3) проявляється:

-- у фінансовому секторі й на фінансових ринках -- у різкому зростанні процента, частки проблемних банків і небанківських фінансових інститутів, боргів, що дедалі збільшуються; істотному скороченні кредитів, наданих економіці і домашнім господарствам; ланцюгових банкрутствах; переході до збиткової моделі банківської та іншої фінансової діяльності; переважанні спекулятивної фінансової діяльності над інвестиційною; масштабному падінні курсів цінних паперів; затримці розрахунків із наростаючим колапсом платіжної системи; виникненні масових збитків на ринку деривативів; неліквідності фінансових ринків і фінансових інститутів з ефектом "доміно"; банківській паніці;

-- у міжнародних фінансах -- у неконтрольованому падінні курсу національної валюти; масовій втечі капіталів з країни; некерованому нарощуванні зовнішнього боргу і прострочених платежів держави і комерційних організацій; перенесенні системного ризику на міжнародний ринок і фінансові ринки інших країн;

-- у сфері грошового обігу -- в різкому некерованому зростанні цін із переходом у хронічну інфляцію; втечі від національної валюти, стрімкому впровадженні у внутрішній обіг твердої іноземної валюти, масовій появі грошових сурогатів;

-- у сфері державних фінансів -- у різкому падінні величини золотовалютних резервів і державних стабілізаційних фондів; виникненні дефіциту чи загостренні привнесеної кризою дефіцитності бюджету; швидкому скороченні збирання податків; падінні бюджетного фінансування державних витрат; некерованому нарощуванні внутрішнього державного боргу;

4) є реалізацією системного ризику і супроводжується ефектом "доміно" якщо:

-- криза одного або групи фінансових інститутів та компаній реального сектору, сегмента ринку чи системи розрахунків передається в розширюваному обсязі через пересічні зобов'язання на інші групи фінансових інститутів та компаній реального сектору, інші сегменти ринку і системи розрахунків, поступово охоплюючи дедалі більшу частину ринку;

-- криза фінансового ринку однієї країни чи групи країн передається іншій країні, як "фінансова інфекція", криза довіри інвесторів, що спричиняє неліквідність ринку.



Розділ 2. Аналіз та динаміка розвитку найбільших світових фінансових криз

2.1 Аналіз та наслідки світової фінансової кризи 1997-1998 рр

Азійська фінансова криза (АФК) - це період кризових явищ фінансової системи країн Азії, що розпочався з липня 1997 р., протягом якого розповсюджувались побоювання про глобальний економічний спад. Причиною цього була так звана фінансова «інфекція», тобто ураження навколишніх валютно-фінансових систем країн АСЕАН-5 спекулятивними атаками, які швидко перевели сектори економіки у депресивний стан. Невдала урядова політика скорочення дефіциту поточного рахунку та підтримання фіксованого режиму валютних курсів призвела до накопичення зовнішніх боргів. Також у 1990 р. Федеральний резервний банк США під правлінням А. Грінспена підвищив процентні ставки з метою скорочення інфляції та залучення «гарячих грошей». Це укріпило американську валюту разом з валютами країн АСЕАН, які були прив'язані до долара США. В результаті, експорт країн Південно-Східної Азії подорожчав і став менше конкурентоспроможним на міжнародних ринках.

Розглянемо зміну валютних курсів країн Східної Азії у 1997-1998 рр. (табл.2.1)

Таблиця 2.1 - Зміна валютних курсів країн Східної Азії у 1997-1998 рр.

Назва валюти	Валютний курс (за 1 долар США)	Відхилення (+, -)
	Червень 1997	Липень 1998	абс.	відн., %
Тайський бат	24,5	41	16,5	167,35%
Індонезійська рупія	2380	14150	11770	594,54%
Філіппінське песо	26,3	42	15,7	159,70%
Малайзійський рінгіт	2,5	4,1	1,6	164,00%
Південно-Корейська вона	850	1290	440	151,76%

Як ми бачимо з таблиці 2.1, найбільша зміна валютного курсу від червня 1997 р., до липня 1998 р. спостерігається у індонезійській рупії, та складає 11770 рупій за 1 дол. США, що у відсотковому значенні -494,54%, тобто рупія впала майже в 5 разів відносно долара США. Найменша зміна валютного курсу відбулась у Південно-Корейській воні, ця валюта у липні 1998 р. зменшилась на 440 вони за 1 дол. США, тобто в 1,5 рази порівняно з червнем 1997 р.. Ця таблиця нам показує як зницінилися азійські гроші порівняном з доларом США.

Розглянемо зміну ВНП країн Східної Азії у 1997-1998 рр. (табл. 2.2)

Таблиця 2.2 - Зміна ВНП країн Східної Азії у 1997-1998 рр.

Назва валюти	Валютний курс (млрд. доларів США)	Відхилення (+, -)
	Червень 1997	Липень 1998	абс.	відн., %
Таїланд	170	102	-68	60,00%
Індонезія	205	34	-171	16,59%
Філіппіни	75	47	-28	62,67%
Малайзія	90	55	-35	61,11%
Південна Корея	430	283	-147	65,81%

З таблиці 2.2 ми можемо побачити, що ВНП Індонезії впав з 205 млрд. дол. до 34 млрд. дол., що у відсотковому вираженні складає 83,41% і це найбільше падіння з усіх країн АСЕАН. Найменше падіння ВНП ми можемо спостерігати в Філіппінах, в червні 1997 року він склав 75 млрд. дол., а в липні 1998 року - 47 млрд. дол. США.

Фінансова лібералізація. У середині 90-х років у країнах Східної Азії МВФ широко пропагував політику фінансової лібералізації, яка полягала у наданні короткострокових міжнародних позик, усуненні низки обмежень на володіння нерезидентами вітчизняними активами, сприянні заморських позик національними фінансовими та нефінансовими інститутами. Це призвело до скорочення об'ємів міжнародних потоків капіталу з 92,8 млрд. дол. США у 1996 р. до 12,1 млрд. дол. США у 1997 р. У липні 1997 р. загальна заборгованість АСЕАН становила 274 млрд. дол. США, серед них 67% короткострокові зобов'язання.

Невміння домовлятись у кризовій ситуації. 30 років співробітництва не привили урядам країн АСЕАН гнучкості у переговорному процесі. Окрім міністрів невміння домовлятись характеризувались і банкіри східноазійських країн. Так, в розпал кризи відбулось дві урядові зустрічі - 30-ий з'їзд міністрів АСЕАН у липні 1997 р. в Малайзії та з'їзд голів центральних банків країн східноазійського тихоокеанського регіону ЕМЕАР (Executive Meeting of East Asia Pacific) у березні 1996 р. в Японії. На жодній із зустрічей не було досягнуто згоди щодо виходу із кризового стану. Зустріч міністрів АСЕАН носила скоріше декларативний характер, результатом якої була Спільна декларація від 25 липня 1997 р., в якій закріплялось лише загальне занепокоєння станом валютно-фінансової системи. Зустріч головних банкірів мала на меті подвоїти суму фінансування, яка була закріплена у Загальній угоді з позики та в фінансовій програмі Механізм антикризового фінансування.

2.2 Аналіз та наслідки світової фінансової кризи 2008-2009 рр

Специфіка розвитку глобальної фінансової кризи 2008-2009 рр. полягає в тому, що криза 2008 року почалась як фінансова, але поступово охопивши всі сфери національних і глобальної економічних систем, перетворилася на економічну. А в завершенні поставила питання про неадекватність існуючої структури вертикальних взаємозв'язків в глобальному економічному просторі.

Як зазначалося раніше, початок кризі був покладений саме на ринку ризикованих іпотечних паперів, який формувався за рахунок сек'юритизації ризикованих іпотечних кредитів, що видавалися найменш забезпеченим американцям, головним і майже єдиним джерелом доходів яких є заробітна плата.

Обвал цін на іпотечні папери призвів до здешевлення активів великої кількості іпотечних та інвестиційних банків, відтак почали падати акції та цінні папери цих фінансових інститутів, а потім інших корпорацій, і не тільки в Сполучених Штатах, а й у першу чергу в Англії, яка також переживає іпотечну катастрофу.

Фінансова криза зі Сполучених Штатів стрімко поширилась на інші світові фондові ринки, спричинивши першу хвилю вже глобального масштабу. Перша хвиля поширилась у 2007 році, коли на світових фондових ринках відбулося перше падіння фондових індексів провідних банків і фінансових компаній. За таких обставин спекулятивний капітал, який шукає стабільні ринки з найвищими прибутками, перейшов із ринків розвинених країн до країн з економіками, що розвиваються, які продовжували демонструвати високі темпи зростання та прибутковості. За оцінками фінансових експертів, співвідношення ризику та прибутковості в таких країнах було досить привабливе. Як наслідок, у 2007 році фондові ринки таких країн продемонстрували зростання. Китай і Україна стали лідерами такого зростання. Так само значними були обсяги припливу кредитів. За 2007 рік українська економіка запозичила 24,3 млрд. дол. США середньо - та довгострокових кредитів. Друга хвиля розпочалася на початку 2008 року, коли падіння фондових ринків світу, що тривало, зумовило переорієнтацію фінансових потоків із одних активів в інші. Зокрема, сировинні та енергетичні. Ці активи стали більш привабливими, що одразу стимулювало істотне зростання цін на сировинні ресурси.

Третю хвилю світової кризи, коли глобальна фінансова криза вже переросла в економічну, яку вже можна назвати сучасною. Її наслідками стала серія банкрутств провідних світових фінансових компаній та поширення фінансової кризи на реальний сектор світового господарства, падіння попиту на світових ринках і, як результат, обвал цін на сировинних ринках, стагнація провідних економік світу.

Сучасна глобальна економічна криза спричинила тяжкі наслідки для економік країн світу.

Темпи зростання економіки в Китаї та Індії значно зменшилися через падіння попиту на їхній експорт, населення яких становить третину людства. Це, у свою чергу, ще більше вплинуло на ціну нафти, адже Китай, як вже зазначалося, протягом останніх років став одним із найбільших споживачів енергоносіїв.

Криза продемонструвала надзвичайно високу вразливість структурної розбудови російської економіки: частка інноваційної продукції в російській економіці у першому півріччі 2009 року вже скоротилася до 5%. Нагадаємо, що у 1999-му вона становила 11%. У «Газпромі» - найбільшій та найдорожчій російській компанії - інновації взагалі на нульовій позначці. Німеччина - найбільша економіка Європи, 13 листопада 2008 р. офіційно оголосила про рецесію економіки, тобто два квартали поспіль спостерігалося абсолютне падіння економіки.

У відповідь на подолання кризи уряди США, Великобританії, Німеччини, Росії, Франції, країн Бенілюксу прийняли рішення про державну підтримку окремих фінансових установ, які переживають фінансові труднощі.

Китай оголосив про виділення 600 млрд. дол. на розвиток транспортної інфраструктури - автошляхів, залізничних доріг, а також на житлове будівництво, тобто - у реальну економіку.

Проте найближчим часом у Китаї спостерігається значне покращення кризового стану і навіть економічне зростання, незважаючи на те, що зростання азіатської економіки залишається залежним від м'якої монетарної політики з її низькими ставками і великою кількістю іноземної ліквідності.

Болгарія, Україна, Латвія, Пакистан та Ісландія є найбільш уразливими, тому що дефіцит зовнішнього фінансування від іноземних інвесторів збільшує тиск на них.

На валютному ринку розпочалися девальваційні процеси. Лише у вересні 2008 р. міжнародні валютні резерви скоротилися на 0,6 млрд. дол. США. На готівковому валютному ринку сформувалося значне від'ємне сальдо продажу/купівлі населенням іноземної валюти на рівні 1321 млн. дол. США.

Обсяг будівництва нового житла в США в 2008 р. скоротився в порівнянні з показником 2005 р. на 75%. У Канаді, яка є основним експортером пиломатеріалів хвойних порід у США, споживання цієї продукції зменшилось на 20%. У результаті ціни на неї суттєво знизилися. У Північній Америці випуск цієї продукції був скорочений майже на 19%, а в Європі - більш ніж на 8%, при тому що експорт пиломатеріалів хвойних порід Росії зменшився на 11%. У середині 2009 року ситуація в галузі, принаймні тимчасово, стала збалансованою, але при надзвичайно низькому рівні цін на її продукцію.

У той же час нещодавно відкладені заходи щодо збільшення податкових ставок та введення податку на фонд заробітної плати в 2011 році означають, що дефіцит бюджету буде зростати протягом всього наступного року, поки не досягне колишнього значення.

В Європі відбуваються такі ж зміни: підприємства скорочують виробництво для того щоб пом'якшити напруженість, викликану надлишком пропозиції, і сповільнити падіння цін. У Європі надлишок пропозиції став очевидний у перші місяці 2009 р., коли відбулося істотне охолодження економіки.

Детальніше розглянемо наслідки світової фінансової кризи 2008-2009 рр. для України.

Виникнення фінансової та економічної кризи в Україні стало очевидним восени 2008 року після погіршення ряду економічних показників та повідомлень про фінансові проблеми ряду провідних комерційних банків країни. Так, засоби масової інформації повідомляли про істотне скорочення попиту на залізо та сталь, що призвело до зменшення обсягів експорту та надходження валюти до Української економіки.

Світова фінансова криза набула масштабного характеру і стала серйозним викликом для багатьох країн світу, в тому числі й для України. Незважаючи на те, що протягом останніх років в економіці України відбувалося накопичення низки ризиків, зумовлених передусім макроекономічними чинниками, вітчизняні суб'єкти господарювання виявилися не готовими до такого розгортання подій. Світова фінансова криза 2008 р. приголомшила своєю глибиною, масштабами розгортання, формами прояву, безпрецедентною динамікою. Вона охопила і фінансову, й економічну сферу.

Глобальна фінансово-економічна криза спричинила спад світової економіки і безперечно впливає на всі сфери суспільного розвитку. Найбільш вразливими виявилися промисловий сектор та банківська система, що залежать від кон'юнктури зовнішніх ринків. Орієнтовані на експорт металургія та машинобудування не витримали цінової конкуренції та втратили значну кількість ринків збуту через зростання валютного курсу (Рис. 2.1.)

Рисунок 2.1 - Динаміка основних показників зовнішньої торгівлі України за 2000-2009 рр.

Найвагомішими чинниками, які спричинили дану ситуацію в Україні можна вважати наступні.

По-перше, частка експорту становить 50% ВВП. Експорт країни здебільшого обмежується невеликою кількістю товарів з низькою доданою вартістю, зокрема металургійною та хімічною продукцією. Частка цих товарів складає більше 50% у загальному обсязі експорту товарів, в той час, як світовий попит на ці товари має тенденцію до значних коливань. Ця мінливість зовнішнього попиту призводить до непередбачуваності та нестабільності доходів від експорту. Товари з високою доданою вартістю, такі як машини, устаткування та транспортні засоби, складають лише 16% всього українського експорту. Також експорт товарів України має вузьку географічну диверсифікацію. До торговельних партнерів України належать лише декілька країн СНД та ЄС. Зокрема Росія, Туреччина, Італія, Польща, Білорусія та Німеччина разом складають близько половини всього експорту товарів України (рис. 2.2).

Рисунок 2.2 - Структура експорту України за товарами (% до заг. обсягу) та основними країнами-партнерами

Проблеми фінансового сектору відобразилися на галузі будівництва, яка найбільше стимулювала зайнятість населення та породжувала активний попит на продукцію інших галузей економіки, зокрема металургію. В результаті економічного спаду, попит на робочу силу, що мав до цього часу висхідний характер, зазнав скорочення у 2009 р. Станом на 1 січня попит на робочу силу становив 72,3 тис. осіб, що на 114,3 тис. осіб менше, ніж у 2005 р. і на 98,2 тис. осіб менше ніж у 2006 р.

Середнє навантаження незайнятого населення, яке перебувало на обліку державної служби зайнятості, на 01.01.2009 р. становило майже 11 осіб на одне робоче місце, в той час коли у 2007 р. цей показник становив 4 особи на одне робоче місце. Таким чином, відбувається втрата частиною непрацюючих статусу людського капіталу при збереженні людського потенціалу. Невідповідність попиту на робочу силу її пропозиції у професійно-кваліфікаційному та територіальному розрізі зумовлює значну міжрегіональну відмінність за показником безробіття. Найвищий рівень зареєстрованого безробіття спостерігався у Житомирській і Черкаській областях (3,6%), а найнижчий - у м. Києві (0,6%).

Незважаючи на стрімке зростання безробіття серед населення працездатного віку в останньому кварталі 2008 р., рівень безробіття в середньому за 2008 р. порівняно з 2007 р. не змінився та склав 6,9%, однак, збільшилася частка безробітних у першому кварталі 2009 р., що відповідала 2094 тис. осіб, водночас кількість незайнятих громадян, які скористалися послугами державної служби зайнятості і працевлаштувалися у 2008-2009 рр. зменшилася.

Головними чинниками погіршення стану розвитку та відтворення людського капіталу залишаються збільшення безробіття та заборгованості по виплаті заробітної плати. Загальна сума невиплаченої заробітної плати збільшилась по всіх регіонах України. Слід зазначити, що доходи населення мали зростаючий характер, однак, темпи зростання номінальних доходів населення у 2008 р. становили 133,7% у підсумку до попереднього року, в той час коли реальна заробітна плата зросла лише на 106,3%(табл 2.3).



Таблиця 2.3 - Доход Україні під час кризи 2008-2009

	2008	2009
Номінальний доход	103,7	133,7
Заробітна плата	90,7	106,3

В результаті збільшення безробіття, заборгованості із виплати заробітної плати та зменшення доходів населення всередині держави, відбувається скорочення витрат, які сприймаються у якості інвестицій у розвиток людського капіталу на індивідуальному рівні через неможливість отримання додаткового доходу та його використання на подальше закріплення знань, здібностей, покращення психологічного та фізичного стану.

Світова фінансова криза призвела до зменшення вартості людського капіталу, як наслідок, скоротилися надходження приватних трансфертів, які становили вагому частину видатків громадян, чиї родичі працювали у іноземних державах. Значна частина громадян повернулася до України, в результаті чого збільшилася чисельність безробітних всередині країни та зменшився рівень доходів через високу пропозицію робочої сили та обмежений попит на неї. Докризові приватні трансферти мали позитивний вплив на економічне зростання, оскільки стимулювали сукупний попит та були одним з чинників економічного пожвавлення та виробництва.

Сучасна фінансово-економічна криза значно гальмує розвиток людського капіталу. Це проявляється у обсягах фінансування сфери освіти, науки та медицини, незважаючи на незначне збільшення видатків, їх реальна вартість залишається невисокою через нестабільний валютний курс та процеси девальвації. Разом з цим відбувається зниження рівня якості життя, заробітної плати та пенсій, зростає безробіття, через що гальмується процес відтворення людського капіталу. Як наслідок, стагнація реального та фінансового секторів економіки призводить до унеможливлення реалізації людського капіталу, зменшення кількості економічно-важливої інформації, яка сприяє переміщенню робочої сили на підприємства і в регіони, де праця краще оплачується, тобто туди, де людський капітал використовується продуктивніше, а ціна за його послуги вища.

Отже, можна сказати, що основними факторами кризи в Україні були:

- тенденції, зумовлені станом платіжного балансу. У 2008 р. від'ємне сальдо поточного рахунку платіжного балансу збільшилось до 12,9 млрд. дол. США, або 7,1% від ВВП порівняно з 5,3 млрд. дол. США та 3,7% від ВВП у 2007 р.

- уповільнення приросту ВВП. ВВП України у 2009 р. скоротився на 35,6% порівняно з 2008 р. (Рис. 2.3)

- галопуючий темп росту інфляції. У 2008 р. базова інфляція досягла 17,1%, тоді як у цілому споживчі ціни зросли на 18% порівняно з 2007 р.

- скорочення експорту. У 2009 р. скорочення номінальних обсягів експортних поставок становило 55% порівняно із 2008 р.

- падіння обсягу виробництва промислової продукції. У 2009 р. падіння становило 30% до попереднього року .

Рисунок 2.3 - Динаміка реального ВВП України, починаючи з 1990 року

Отже, на рисунку 2.3 можна спостерігати не стабільну динаміку темпу приросту обсягів реального ВВП, а його постійну зміну, то в бік збільшення, то в бік зменшення. Зазначимо, що у 2009 році у зв'язку з кризою реальний обсяг реального ВВП зменшився майже у 4 рази в порівнянні з 2008 роком.

2.3 Наслідки світових фінансових криз

Азіатська криза 1998 року привела до негативних наслідків в економічному розвитку ряду країн і нестабільності сучасних міжнародних економічних відносин. Зокрема, в країнах Південно-Східної Азії в 1998-1999 рр. відбувалося скорочення виробництва, зростало безробіття, тривали банкрутства підприємств і кредитно-фінансових інститутів. Зниження ділової активності призвело до падіння світових цін на нафту, що в свою чергу зробило негативний вплив на фінансове становище її експортерів, включаючи Росію. Крім того, девальвація багатьох валют країн Азії, Росії і Бразилії зумовила певну напруженість платіжних балансів як промислово розвинених країн, так і ряду інших через приплив більш дешевого імпорту в перспективі.

В умовах розгортання світової фінансової кризи світова спільнота шукає виходу з нього. Основними напрямками ліквідації кризових наслідків є заходи жорсткої економії і стабілізації грошово-кредитних систем, що проводяться в країнах, які найбільш сильно страждають від кризи. Надання економічної фінансової допомоги у вигляді кредитів з боку МВФ, МБРР та регіональних кредитно-фінансових інститутів на тлі реформування світового фінансового ринку, включаючи ринок капіталів, валютний і ринок цінних паперів відбувається з метою створення більш стабільних умов функціонування та тісної координування світового ринку капіталів з національними ринками.

Криза 1997 р. Призвела до того, що минуле, некритично захоплене ставлення до нових індустріальних країн, на декілька років змінилося не менш критичним скептицизмом. Пішли розмови про «кінець азійського дива», про те, що економічне зростання в Східній Азії носило екстенсивний характер і не супроводжувалося адекватним зростання продуктивності праці. Секрет азійського економічного дива багато в чому полягав в тісному переплетінні держави, банків і великих корпорацій.

На ранній стадії це відмінно працювало, і дозволило провести швидку і ефективну мобілізацію усіх ресурсів. Але така підтримка стала контрпродуктивною, коли з'ясувалося, що великі компанії занадто великі, щоб їх могли викупити держава, але занадто важливі для економіки, аби дозволити їм збанкрутити.

У цьому сенсі азійська економічна криза стала першою, втім як показав час не останньою кризою такого масштабу, яка була спровокована корпоративною заборгованістю. Її наслідком стала зміна валютної політики багатьох країна, зокрема Китаю. Якщо до національної кризи валюта прив'язувалася виключно до курсу долара, то після неї Центробанки все частіше стали прив'язувати свої валюти до кошику валют, в який стали включати не лише долар і євро, але також ієну та навіть юань.

Також потрібно зазначити, що фінансова криза 1997-1998 років змусили а країни Східної Азії замислитися над тим, аби уникати втручання МВФ у свої справи. Адже допомога з боку фонду була обумовлена цілим рядом вимог, серед яких, окрім вищезазначених, також була вимога від фінансової влади постраждалих країн підвищити відсоткову ставку і відмовити у допомозі близьким до банкрутства компаніям. Це, на нашу думку, лише поглибило кризові тенденції. Треба також зазначити, що після нормалізації ситуації Центробанки почали накопичувати значні запаси золотовалютних резервів, які повинну були би зіграти буферну роль у разі виникнення нової кризи.

А тепер розглянемо шляхи подолання наслідків світової фінансової кризи 2008-2009 рр.

У відповідь на поширення кризових явищ уряди багатьох країн світу почали активно розробляли антикризові програми. Одним із ключових напрямів антикризових заходів є використання інструментів бюджетно-податкової політики. Пакети бюджетно-податкового стримування економіки були особливо значними в Японії, США та азійських країнах з ринками, що формуються. Країни ЄС, Африки і Латинської Америки застосовували дані інструменти в менших обсягах. Фіскальні стимули позитивно впливають на економіку в цілому, проте як показує практичний досвід у країнах з ринками, що формуються, у період дестабілізації фінансових ринків застосування фіскальних стимулів може призводити до суттєвого підвищення рівня процентних ставок, невід'ємним компонентом яких є ризикові премії. Якщо при цьому довіра учасників фінансового ринку до перспектив утримання макроекономічної стабільності у країнах є хиткою, а зростання ризикової премії достатньо вагомою, то ефекти фіскальних стимулів стають негативними. Крім того, проведення стимулюючої фінансової політики може мати небезпечні наслідки у країнах із великими проблемами у зовнішньому фінансуванні та значними обсягами зовнішніх боргових зобов'язань.

Стосовно бюджетної політики, то у розвинутих країнах збільшення дефіциту бюджету і нарощування державного боргу зазвичай позитивно впливають на економічну динаміку в короткостроковому періоді. Проте в довгостроковій перспективі підвищення реальних процентних ставок у результаті проведення експансійної фіскальної політики і зростання податкових вилучень, необхідних для обслуговування накопичених боргів, деформують економічні пропорції та знижують динамізм економічного розвитку.

Наступним напрямом здійснення антикризових заходів було визначено посилення контролю за фінансовими установами (Спільна декларація саміту країн Великої двадцятки, який проходив у Лондоні 1-2 квітня 2009 року). У межах більш жорсткої системи регулювання їхньої діяльності передбачається вжиття заходів для попередження надмірного левериджу банків і задекларовано необхідність збільшення резервів на покриття можливих ризиків, що формуються в період економічного піднесення. У розвинутих країнах Великої двадцятки прямі бюджетні витрати на рекапіталізацію фінансового сектору досягли станом на початок 2010 року 2,7% ВВП минулого року.

Отже, основними сферами впливу антикризової політики урядів є грошово-кредитна політика, бюджетно-податкова політика, підтримка населення, банківської системи, реального сектора економіки. Механізм застосування та набір антикризових інструментів у кожній з країн світу відрізняється масштабами, спрямованістю, ранжируванням за пріоритетами тощо.

Потрібно зауважити, що ефективність реалізації антикризової політики прямо пропорційно залежить від якості антикризових програм і планів, механізму їх впровадження. Антикризові програми і плани Європейського Союзу, Росії, Казахстану, Китаю характеризується комплексністю та системністю складових частин, досяжністю поставлених цілей, помірною забезпеченістю фінансовими ресурсами. Антикризові програми і плани ґрунтуються на засадах антициклічного регулювання засобами грошово-кредитної та фіскальної політики. Основною перешкодою на шляху до відновлення економіки є недостатність фінансових та інвестиційних ресурсів.

Державна антикризова підтримка в країнах ЄС включала такі заходи: вливання капіталу, викуп проблемних активів, поширення державних гарантій на певні види зобов'язань фінансових установ, надання ліквідності центральним банком і розширення схем гарантування депозитів. У широкому розумінні фінансові, економічні та соціальні втрати від фінансової кризи перевищили 4% ВВП прямої бюджетної підтримки фінансового сектору чи 19% ВВП підтримки держави у цілому. Станом на початок 2010 року кумулятивне падіння ВВП у країнах Великої двадцятки, охоплених проявами системної кризи, сягнуло 27%.

Потрібно зазначити, що посилення глобальної кризи та можливість формування її другої хвилі є наслідком слабкості антикризових заходів, зокрема у країнах ЄС. Спекулятивний капітал пішов у Китай, де його обсяги з 2009 р. щокварталу збільшуються на 60 млрд. дол., що веде до наростання нового глобального дисбалансу. Свій «внесок» у це роблять і США, проводячи політику «дешевих» грошей із метою врятувати свої банки й економіку від катастрофи. Але це тільки підсилює проблему відриву монетарної сфери від реального сектору та створює структурні передумови для нових кризових явищ, тобто комплекс передумов майбутніх потрясінь унаслідок істотних глобальних структурних диспропорцій та прагнення суб'єктів господарювання перекласти свій фінансовий вантаж і проблеми і реальному секторі на конкурентів. Такі підходи стали однією з причин народних бунтів у країнах Африканського континент (Додаток А).

З метою забезпечення конкурентоспроможності національних виробників Північної Європи, як мінімум, на внутрішньому ринку слід застосовувати у зовнішньо-господарських стосунках такі економічні важелі:

а) ввести, умовно кажучи, «кліматичний» імпортний тариф, котрий підвищує ціни на продукцію, що ввозиться, до рівнів, які дозволили б мати вітчизняним виробникам, що природно мають додаткові витрати у зв'язку з північно-євразійським холодом і величезними просторами. Цей тариф може дещо компенсувати додаткові енергетичні та транспортні витрати, а також вирівняти норму прибутку, щоб вона була не менша, аніж в іноземних компаній;

б) встановити валютні обмеження щодо руху капіталу, які діяли стосовно багатьох розвинутих країн майже до початку глобалізації і котрі зможуть стримувати відплив капіталу закордон. Ці валютні обмеження стануть бар'єром на шляху відтоку ресурсів з Північної Євразії, зберігаючи необхідні їй робочі місця і засоби існування населення, а також дадуть реальну можливість знизити ставки відсотка до рівня Заходу, що здешевить кредит. Центральні банки країн СНД, діючи в умовах економічно недоцільної відсутності валютних обмежень щодо руху капіталу, змушені утримувати свою облікову ставку на надмірно високому рівні заради хоча б деякого стримування відпливу капіталу за кордон.

В якості важливого стимулятора економічної активності у міжнародній практиці розглядається розвиток інфраструктурних проектів. Зокрема, нові інфраструктурні проекти передбачають модернізацію транспортної інфраструктури, енергетики, в тому числі альтернативних джерел енергії, а також сільського господарства.

Так, в США згідно Проекту відновлення і реінвестування для розвитку інфраструктури передбачено фінансування протягом двох років будівництва і реконструкції доріг і мостів, інвестицій в залізничний транзит, медичних інформаційних технологій, проектів, спрямованих на «озеленення» Америки, енергоефективності громадських будівель на федеральному, державного і місцевого рівнях, будівництва, ремонту і модернізації шкіл і лікарень, екологічних проектів. Загальна вартість проекту складає 180 млрд дол. США.

Європейський інвестиційний банк надаватиме додаткові кредити для розвитку енергетики, інфраструктури та подолання наслідків зміни клімату. На реалізацію зазначених заходів виділено 14 млрд євро.

В Німеччині було прийнято два пакети антикризових заходів. Ними передбачено додаткове фінансування програм підвищення енергоефективності, інноваційної та інвестиційної програм в транспортній галузі, громадських інфраструктурних проектів. Загалом на подолання наслідків кризи передбачено 27,2 млрд євро.

Уряд Китаю передбачив першочергову підтримку таких галузей, як транспорт (покращення управління, безпеки технологій, підготовки кадрів та інформаційних систем), енергетика (підвищення ефективності електричних та атомних електростанцій, технологій для дистанційного електроживлення об'єктів), паливний сектор, а також розвиток інфраструктури районів, що постраждали від землетрусів. Загалом передбачено фінансування у розмірі від 270 до 470 млрд дол.

Реалізація вищенаведених антикризових заходів вимагає концентрації значних фінансових ресурсів. В конкретних країнах застосовуються різні комплекси джерел фінансування, серед яких, зокрема:

- збільшення дефіциту державного бюджету внаслідок надання низки податкових пільг;

- зростання державного боргу;

- використання валютних резервів для вливання ліквідності в банківську систему (Корея), підтримки доступу компаній до ліквідності (Бразилія);

- випуск казначейських облігацій;

- використання коштів фондів суверенного багатства чи національних фондів (Казахстан, Росія, Норвегія);

- використання коштів державних та місцевих бюджетів;

- використання коштів державних банків та банків розвитку.

За своїм характером майже всі елементи програм антикризових заходів різних країн світу мають соціальний зміст. Адже соціальна орієнтація антикризової політики, зрештою, має на меті підтримання та розвиток споживчого попиту, який небезпідставно розглядається як одна з ключових підвалин післякризового пожвавлення економіки, а також дозволяє зберегти в кризовий період людський капітал - ключову конкурентну перевагу в новітній економіці.

Якщо зробити підсумок всього вище сказаного, то можна зробити висновки, що в результаті азіатської кризи 1997-1998 років значно впали курси національних валют і фондових індексів, закрилися ринки капіталу для місцевих компаній, розорилися великі корпорації, народні хвилювання сприяли падінню урядів. Певною мірою події 1997 в Азії вплинули і на інші ринки, в тому числі на російський, де через рік також сталася фінансова криза.

Сучасна фінансово-економічна криза 2008-2009 продемонструвала системні недоліки чинної моделі економічної системи з її орієнтацією на надмірне споживання і використання кредитних ресурсів, прорахунки політики економічного лібералізму і впливу держави на розвиток фінансового сектору. Сучасна глобальна економічна криза спричинила тяжкі наслідки для економік країн світу.

Щодо подолання наслідків кризи 2008-2009, то на думку експертів, антикризова політика держави повинна зосереджуватися на заходах системного характеру. При цьому першочергову увагу слід приділяти антиінфляційним заходам структурного характеру, що концентруються на розвитку внутрішнього ринку.

В умовах глобальної фінансово-економічної кризи уряди країн світу розробили та впровадили державні антикризові програми та плани на коротко- і середньострокову перспективу. Ці програми включають комплекс заходів, спрямованих на виведення національних економік із кризового стану та стимулювання розвитку у посткризовий період. Чимало ухвалених заходів антикризової політики так і залишилися лише стратегічними намірами. Крім того, важливо проводити розробку механізмів заміщення зовнішніх запозичень внутрішніми ресурсами, а також підсилити здатність фінансового сектора до трансформації вільних коштів громадян в інвестиційні ресурси.

Висновки до розділу 2

Загальновідомо, що економіка розвивається циклічно - економічне зростання змінює спад або рецесія. Сама по собі рецесія економіки явище абсолютно нормальне і закономірне. Однак іноді рецесія виходить з-під контролю і непомітно переходить в кризу.

...