Размещено на http://www.allbest.ru/

Черкаський державний бізнес-коледж

Кафедра економіки та підприємництва

Курсова робота

з “Економічної теорії”

на тему: “Фіскальна політика в Україні”

Студентки ІІІ курсу, групи ОО-18

спеціальність: 071 «Облік і оподаткування»,

Пентюхова О.В.

Керівник Азьмук Н.А., заступник директора ЧДБК, к.е.н.

Національна шкала ________________

Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____

Черкаси - 2019

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Основи, формування та розвиток податкової системи України
• 1.1 Сутність і функції фіскальної політики
• 1.2 Типи фіскальної політики
• 1.3 Основні теоретичні концепції побудови фіскальної політики
• Розділ 2. Аналіз фіскальної політики в Україні
• 2.1 Аналіз податкових надходжень в системі доходів бюджету
• 2.2 Аналіз функціональної структури видатків
• Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності фіскальної політики в Україні
• 3.1 Основні напрями удосконалення фіскальної політики України
• 3.2 Удосконалення адміністрування податків в Україні з урахуванням європейського досвіду
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми дослідження. Сучасна фіскальна політика визначає основні напрями використання фінансових ресурсів держави, методи фінансування і головні джерела наповнення державної скарбниці, формує достатній державній бюджет і стимулює економічне зростання. Вона ефективно застосовує елементи системи оподаткування, виходячи зі стратегічних пріоритетів соціальноекономічного розвитку України.

Проведення фіскальної політики в Україні проходило не завжди вдало через труднощі перехідного періоду. Для розбудови міцної держави необхідно вдосконалювати інструменти економічної політики. Усе це зумовлює необхідність вивчення і узагальнення досвіду проведення ефективної фіскальної політики в економіці України.

Сьогодні тема реалізації фіскальної політики є дуже актуальною, оскільки економіка України переживає далеко не найкращі дні, і від того, як уряд здійснюватиме її залежить доля кожної людини, що проживає в нашій країні і доля всієї країни в цілому.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання формування та реалізації фіскальної політики досліджувалися представниками найрізноманітніших шкіл і течій у різні епохи та періоди. Зокрема, ці питання розглядалися у працях П. Самуельсона, К. Макконнелла, С. Брю, В. Нордгауза та інших видатних економістів. Вітчизняні науковці теж досліджували сутність поняття «фіскальна політика», її цілі, види, інструменти, особливості та проблеми реалізації в Україні. До них можна віднести Базилевича В. Д., Баластрик Л. О., Панчишина С. М., Шевченка В.М, Ривака О.С., Олейнікову Л. Г. та багатьох інших. Проте, не зважаючи на значні здобутки, на даний час ця проблема реалізації фіскальної політики недостатньо розроблена, оскільки вона є відносно новою і відображає глибоко неоднозначний і суперечливий характер становлення ринкових відносин в українській економіці.

Низка питань вимагають досліджень і наукових розробок. Передусім, це відсутність економіко-математичної інтерпретації фіскальної політики.

Метою даної курсової роботи - є визначення особливостей реалізації вітчизняної фіскальної політики у коротко- та довгостроковому періодах в Україні.

Завдання дослідження :

1.Визначити суть, цілі, види та інструменти фіскальної політики.

2.З'ясувати вплив фіскальної політики на соціально-економічний розвиток у коротко- та довгостроковому періоді.

3.Виявити та узагальнити проблемні аспекти реалізації вітчизняної фіскальної політики.

4.Визначити напрями вдосконалення фіскальної політики у контексті забезпечення сталого економічного зростання.

Об'єкт дослідження - фіскальна політика як інструмент для комплексного збалансування розвитку в Україні.

Предметом дослідження є реалізація фіскальної політики України в контексті фінансового забезпечення соціально-економічного розвитку держави на сучасному етапі розвитку та теоретичні й практичні проблеми реформування податкових відносин у трансформаційний період.

Методи дослідження. Дослідження теоретичних основ оподаткування здійснювалися із застосуванням теоретичних положень становлення і розвитку фіскальної політики України. У процесі курсової роботи, залежно від поставлених цілей і завдань, використовувались методи групувань, економіко-статистичний, порівняльного аналізу, структурного аналізу, функціонального аналізу, метод зведень і групувань, які грунтуються на застосуванні основних принципів статистичних методів оцінки первинного матеріалу.

Структура роботи. Курсова робота складається зі змісту, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та анотації.

Розділ 1. Основи, формування та розвиток податкової системи України

1.1 Сутність і функції фіскальної політики

фіскальний податковий україна

Фіскальна політика, її ще часто називають бюджетно-фінансовою, або просто бюджетною, порівняно недавно використовується як інструмент макроекономічного регулювання. Слово “фіскальна” латинського походження і в перекладі означає казенний. Фіскальна політика - це податково-бюджетна політика, сутність якої полягає в регулюванні ставок оподаткування та бюджетних витрат з метою забезпечення стабілізації економіки, підтримання макроекономічної рівноваги. Значний внесок у дослідження проблем фіскальної політики України здійснили такі вітчизняні вчені-економісти : О. Василик, В. Базилевич, Л. Баластрик, С. Юрій, А. Крисоватий, В. Суторміна, В. Федосов, В. Андрущенко та Л.П. Сідельникова [1].

О.Василик, доктор економічних наук, у своїй праці "Бюджетний механізм в управлінні економікою", фіскальну політику розглядав у широкому її розумінні, ототожнюючи з фінансовою політикою, і, вважав, що основними індикаторами її успішності є два показники - рівень дефіциту бюджету та стабільність національної валюти. Дефіцит бюджету, регулюється заходами фіскальної консолідації. Він зазначає, що у будь-якому випадку виникає інфляція, хоча її природа буде різною, відповідно і фіскальний тиск здійснюватиметься через грошово-кредитні, а не бюджетно податкові інструменти.

В. Базилевич та Л. Баластрик у спільній праці "Фіскальна політика держави : Державний бюджет, державний борг" розуміють фіскальну політику як особливий вид діяльності держави щодо вилучення за допомогою податків та інших джерел, які носять допоміжний характер доходів економічних суб'єктів для забезпечення тих видів діяльності, які не мають власних джерел доходів, або мають недостатні для забезпечення належного рівня розвитку джерела фінансування [3, с.172]. Економісти фіскальну політику розглядають як урядовий вплив на економіку через оподаткування, формування обсягу і структури державних витрат з метою забезпечення належного рівня зайнятості, запобігання й обмеження інфляції та згубного впливу циклічних коливань [3, с.597].

Крисоватий А. І. - відомий вчений в галузі податків та фіскальної політики, є автором понад 193 робіт наукового, науково-методичного і навчального змісту. Спільне видання С. Юрія та А. Крисоватого акцентують увагу на тому, що фіскальна політика є мірою участі держави у забезпеченні ефективності економіки, регулювання доходів населення та зайнятості, умов для формування соціально вагомих потреб населення [4, с.88].

Л.П. Сідельникова визначає фіскальну політику як комплекс заходів, за допомогою яких держава впливає на економіку через структуру податкових надходжень до державного бюджету, напрями здійснення державних видатків та способи залучення позикових коштів, з метою максимального використання можливостей податкового забезпечення функціонування держави та потенційного фіскального ефекту економічно виправданого державного запозичення задля ефективного фінансування суспільно необхідних видатків, спрямованих на підвищення ефективності економіки та стимулювання економічного зростання [5, с. 13].

Слід зазначити, що у своїх працях вчені акцентують увагу на тому, що фіскальна політика виступає індикатором державного регулювання економіки через маніпулювання доходами і видатками державного бюджету. Враховуючи значний доробок вчених в дослідженні проблем фіскальної політики, низка питань щодо реформування фіскальної політики в сучасних умовах залишаються актуальними і вимагають подальших досліджень і напрацювань [6].

За допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структуру національної економіки, зменшити циклічне коливання, досягати повної зайнятості, сприяти економічному зростанню, впорядковувати державні фінанси, боротися з інфляцією. Основними функціями фіскальної політики є: 1. Перерозподіл національного доходу.

2. Вплив на стан господарської кон'юнктури.

3. Нагромадження ресурсів для фінансування соціальних програм [7, с.6].

Головною метою фіскальної політики є досягнення макроекономічної стабільності та нормального рівня безробіття на основі розвитку виробництва за допомогою зменшення податків і збільшення державних інвестицій. Використання тих чи інших методів фіскальної політики залежить від стану економіки. Коли в разі економічного зростання спостерігається високий сукупний попит, а це загрожує вибухом інфляції, уряд підвищує ставки податків, водночас обмежуючи державні витрати. І навпаки, за умов спаду або кризи економіки ставки податків знижуються, а державні бюджетні видатки зростають.

Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою :

1. Боротьба з інфляцією.

2. Стабілізація економіки.

3. Забезпечення економічного зростання.

Тобто, мета державної податкової політики полягає у забезпеченні надходження доходів до складу державних фондів та проведення регулювання економічного і соціального розвитку країни. Держава регулює сукупний попит і реальний національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат та оподаткування. Бюджетно-податкова політика держави є важливим сутнісним компонентом державного регулювання економіки [8].

Зміст і цілі податкової політики можуть змінюватися залежно від об'єктивних та суб'єктивних факторів та обумовлені соціально політичним устроєм суспільства. Виділяють фіскальну та економічну цілі податкової політики.

Згідно з Постановою Верховної Ради України, податкова політика формується на таких засадах [9]:

1. Стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності: введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

2. Обов'язковість: впровадження норм щодо сплати податків та інших обов'язкових платежів, визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

3. Рівнозначність і пропорційність: справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків та інших обов'язкових платежів на рівні прибутки і пропорційно більших податків та інших обов'язкових платежів на більші доходи;

4. Рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації: забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків та інших обов'язкових платежів;

5. Соціальна справедливість: забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

6. Стабільність: забезпечення незмінності податків та інших обов'язкових платежів і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

7. Економічна обгрунтованість: встановлення податків та інших обов'язкових платежів на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей, враховуючи необхідність досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

8. Рівномірність сплати: встановлення строків сплати податків та інших обов'язкових платежів виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

9. Компетенція: встановлення і скасування податків та інших обов'язкових платежів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до чинного законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України;

10. Єдиний підхід: забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку та іншого обов'язкового платежу, об'єкта оподаткування, джерела сплати податку та іншого обов'язкового платежу, податкового періоду, ставок податку та іншого обов'язкового платежу, строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

11. Доступність: забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків та інших обов'язкових платежів.

Через бюджетно-податкову політику держава традиційно розв'язує у найзагальнішому вигляді два завдання: забезпечує виробництво суспільних благ і здійснює перерозподіл доходів. Водночас після Великої депресії кейнсіанцями було зроблено спробу щодо обґрунтування ще одного, на їхню думку, вкрай важливого завдання фіскальної політики. Йдеться про використання фіскальної політики з метою стабілізації економіки. Щоправда, згодом кейнсіанська концепція стабілізаційної фіскальної політики була піддана критиці з боку монетаристів, які обстоювали тезу про принципову неспроможність дискреційної фіскальної політики слугувати засобом стабілізації економіки. А втім і сьогодні кейнсіанська версія стабілізаційної фіскальної політики висвітлюється практично в усіх підручниках з економічної теорії [10].

За допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структуру національної економіки, зменшувати циклічні коливання, досягати повної зайнятості, сприяти економічному зростанню, впорядковувати державні фінанси, боротися з інфляційними спалахами тощо. Особливого значення набуває фіскальна політика в ринковій економіці. Це пов'язано передовсім із тим, що уряд уже не може використовувати такі традиційні інструменти командної економіки, як директивне планування та централізоване ціноутворення.

Було доведено, що фіскальна політика впливає виключно на попит, тобто на величину сукупних витрат і сукупний попит. Але економісти визнали також, що фіскальна політика (особливо зміни податків) може змінити сукупну пропозицію і, відповідно, вплинути на ті зміни, які фіскальна політика може викликати у співвідношенні рівня цін - реальне виробництво. Заходи уряду спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництво не інфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

1.2 Типи фіскальної політики

Фіскальна політика є одним із інструментів державного втручання в економіку з метою подолання економічного спаду. Вона передбачає стягнення державних податків із усіх суб'єктів економіки, котрі мають будь-який дохід. Залежно від механізмів реалізації фіскальну політику держави поділяють на два типи:

1. Дискреційна політика. Вона базується на цілеспрямованому регулюванні державою своїх витрат і оподаткування [11,с.92]. Механізм дії дискреційної фіскальної політики наступний: держава через механізм цілеспрямованого зростання державних витрат сприяє зростанню зайнятості, випуску продукції та збільшує сукупний попит. Щоб не допустити інфляцію попиту, держава підвищує рівень оподаткування, що призводить до зменшення прибутку, і веде до зниження сукупного попиту, зайнятості, і випуск продукту падає. Таким чином, на ринку встановлюється рівновага. Метою дискреційної політики є :

· Прогресивна податкКова системКа.

· Трансфертні платежКі.

· Система участі в прибутКку.

· Допомоги по безробКіттю в період економКічних спадів.

Дискреційна політика може здійснюватися тільки з часом, оскільки вона пов'язана з прийняттям законодавчих рішень. До інструментів дискреційної фіскальної політики належать:

· Зміна ставок оподаткування.

· Скасування або запровадження нових податків чи податкових пільг.

· Трансферти, обсяги яких нейтральні щодо розмірів доходів.

Дискреційна фіскальна (бюджетно-податкова) політика передбачає проведення заходів уряду, що спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництва неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому. Проведення дискреційної фіскальної політики передбачає свідоме маніпулювання податками і урядовими витратами з метою досягнення потенційного обсягу національного виробництва й повної зайнятості, контроль над інфляцією і прискорення економічного зростання [5].

Дискреційна фіскальна політика поділяється на:

1) Стимулюючу, що збільшує сукупний попит за допомогою зростання державних витрат і зниження податків.

2) Обмежувальну, що стримує сукупний попит за допомогою зниження державних витрат і підвищення податків.

Обмежувальна політика застосовується для боротьби з інфляцією, а стимулююча - для згладжування циклічності розвитку економіки і забезпечення економічного росту. Стимулююча політика може породжувати інфляцію. Фіскальна (податково-бюджетна) політика тісно взаємодіє з грошово-кредитною політикою з метою стабілізації економіки.

Основою фіскальної політики є бюджет. Оскільки бюджет відбиває циклічність розвитку економіки, то дефіцит/профіцит бюджету - нормальне явище. Більш того, збалансований бюджет посилює циклічні коливання економіки. Бюджет потрібний для досягнення економічної стабільності.

При проведенні фіскальної політики важливу роль відіграє удосконалення оподатковування, тому що система податків регулює циклічність коливань економіки.

2. Недискреційна політика - це автоматична фіскальна політика, при якій бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки. Такими стабілізаторами в економіці є прогресивна податкова система і трансфертні платежі. Зміна вказаних величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу приводить до збільшення чистих податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду.

Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори - механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Дія автоматичних стабілізаторів впливає на зміну обсягу виробництва, рівня цін і ставок відсотка. Стабілізатори при зміні попиту забезпечують більш плавну зміну випуску продукту. Дія автоматичних стабілізаторів відбивається на розмірі циклічного дефіциту/профіциту бюджету [12].

Основні автоматичні стабілізатори:

· Прогресивне оподатковування. Впливає на розмір прибутку - збільшення валового прибутку індивіда або підприємства збільшує їхні податкові відрахування. Вплив на прибуток контролює сукупний попит. У періоди піднесення/спаду витрати збільшуються/знижуються більш плавно, ніж одержувані прибутки;

· Соціальні виплати. При піднесенні кількість безробітних і малозабезпечених скорочується, зменшуючи соціальні витрати держави;

· Споживання. При зростанні доходів споживання домашніх господарств зростає, але не тією мірою, як доход.

Зміна вказаних величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу приводить до збільшення чистих податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду. Розглянемо механізм дії автоматичних стабілізаторів економіки [13].

Як свідчить світовий досвід, податки - це найбільш демократичний спосіб економічного регулювання, оскільки вони автоматично реагують на зміни економічного стану, виконуючи при цьому важливу стабілізуючу роль в економічній діяльності, без необхідності прийняття будь-яких заходів з боку уряду. Наприклад, у разі «перегріву» кон'юнктури, відбувається підвищення обсягів національного доходу. При наявності ж прогресивно побудованої шкали оподатковування, розміри податкових надходжень до бюджету зростають, що стримує економічну активність. Крім того, обсяги державного бюджету, які збільшаться, дозволяють, за допомогою проведення соціальної політики, підняти рівень споживання малозабезпечених прошарків населення, й тим самим збільшити сукупний попит, зближуючи його із зростаючою сукупною пропозицією [13].

Держава формує свою податкову політику через зміну елементів системи оподаткування.При виборі певної податкової політики визначають відповідні податкові системи, кожна з яких має задовольняти інтереси держави та її громадян на відповідних етапах становлення та розвитку економіки країни. З метою задоволення інтересів держави та підтримання вітчизняного виробника використовують певний вид ставок та податкових пільг. Результатом формування податкової політики є податкова система [5].

Побудова ефективної системи оподаткування можлива при науковому поєднанні наступних критеріїв (за інтерпретацією Паретто) :

1. Критерій фіскальної достатності (максимальне забезпечення інтересів держави).

2. Критерій економічної ефективності (належне задоволення інтересів та потреб платників податків).

3. Критерій соціальної справедливості (забезпечення належного рівня соціальних гарантій для найменш забезпечених верств населення);

4. Критерій стабільності (формування стабільної продовж певного періоду системи оподаткування для підвищення ефективності виробництва та полегшення роботи податкових органів).

5. Критерій гнучкості (можливість податкової системи вчасно реагувати на найменші зміни в економічній політиці держави.

Участь держави у регулюванні економічних процесів при проведенні податкової політики здійснюється з допомогою таких податкових інструментів, як податкова ставка, податкові пільги, податкові санкції, податкова база та деякі інші.

1.3 Основні теоретичні концепції побудови фіскальної політики

Питання сутності фіскальної політики держави є центральним у дослідженнях теорії державних фінансів, а тому постійно перебуває в полі зору представників різних наукових шкіл.

До числа основоположних робіт, присвячених проблем фіскальної політики, варто віднести праці таких економістів як: Дж.М. Кейнса, П.А. Самуельсона, А.Лаффера і Дж. Сеймура, М.Фрідмена, Дж.Б'юкенена, Дж.Стігліца. Питання сутності фіскальної політики держави є центральним у дослідженнях теорії державних фінансів, а тому постійно перебуває в полі зору представників різних наукових шкіл [11].

Прихильник теорії "економіки пропозиції", відомий американський економіст Артур Лаффер розглядав фіскальну політику як інструмент в діяльності уряду, що впливає на економічну поведінку ринкових суб'єктів, їх доходи та стимули до праці. Він дослідив зв'язок між розміром податкової ставки та обсягами податкових надходжень до бюджету. Економіст вважає, що нижчі ставки податків можуть дати вагоміші податкові надходження коштів до державного бюджету, ніж високі. Це твердження графічно ілюструється на (рис. 1.1) , на якому побудовано так звану криву Лаффера.

Рис.1.1.Крива Лаффера [11]

Мілтон Фрідмена, представник монетаризму, у роботі "Монетарна та фіскальна основа для економічної стабільності" доводив нерозривність взаємозв'язку між грошовою масою та "фіскальною політикою", а саме - приріст грошової маси в обігу, зумовлений фіскальною політикою, породжує економічну нестабільність. Він вважав, що для забезпечення економічного зростання необхідно знижувати податки, завдяки чому зросте ділова активність, зайнятість. Також монетаристи заперечують фіскальну політику, тобто стан бюджету не виявляє суттєвого впливу на динаміку номінального грошового доходу, інфляцію, дефляцію або циклічні коливання [11].

Теоретичні конструкції американського економіста Дж.Стігліца, який досліджував проблеми релевантної та нерелевантної фіскальної політики у своїй відомій роботі "Економіка державного сектору", де базувались на припущенні про спроможність уряду регулювати обсяги податкових надходжень та визначити їхній необхідний абсолютний рівень нормативно. Дж.Стігліц висунув гіпотезу про іррелевантність бюджетного дефіциту за умов дистрибутивно-нейтральної фіскальної політики. Згідно з його моделлю зростання дефіциту державного бюджету і державні запозичення для його покриття у таких умовах не впливатимуть на розміри інфляції, якщо ж на таку ж суму (рівні сумі державних запозичень) знизяться податки. Незважаючи на нереалістичність та абстагованість припущення про спроможність уряду встановити будь-який бажаний обсяг суми податкових надходжень, його відірваність від діючих норм оподаткування, модель Дж.Стігліца має важливе значення як для взаємодії монетарної і фіскальної політик, так і для визначення місця державних запозичень в останній. Йдеться про те, що для збереження стабільності цін, зростання дефіциту бюджету та державних запозичень є обгрунтуваним у разі одночасного зниження податкового навантаження на економіку. В інших випадках виникатимуть дистрибутивні ефекти та посилюватимуться інфляційні очікування [14].

Американський політик Дж. Б'юкенен розглядає фіскальну політику як політику, що спрямована на забезпечення збалансованого бюджету шляхом маневрування державними витратами і податками. У роботах "Фіскальна теорія та політична економія" і "Суспільні фінанси в демократичному процесі" Б'юкенен розглянув проблеми формування екстерналій та створення суспільних благ. Він відкинув тезу про ефективність державного регулювання економіки методами грошово-кредитної та фінансової політки, а віддав перевагу дослідженню самого процесу прийняття політичних рішень і політичного механізму прийняття макроекономічних рішень [10].

Безпосередній зв'язок з фіскальною політикою мають видатні постаті Дж.М Кейнса та кейнсіанці (А.Пігу, Р.Харрод, Е.Хансон). На їхню думку, зміст фіскальної політики полягає в управлінні у певних цілях сукупним попитом за допомогою маніпулювання податками, трансферами та урядовими закупівлями. Кейнс аналізував фіскальну політику як інструмент державного регулювання. Вважав, що державний бюджет, має безумовний вплив на економічне зростання, стимулює споживання та збільшує зайнятість населення. У свою чергу, здійснення державних витрат відбувається за рахунок коштів державного бюджету, основним джерелом формування і поповнення якого виступають податки. На думку Дж. Кейнса, податки є найважливішим важелем регулювання ринкової економіки. Аналізуючи кейнсіанську модель (моделі «кейнсіанського хреста»), можна зробити висновок, що всі інструменти фіскальної політики (державні закупівлі, податки і трансферти) мають мультиплікативний ефект впливу на економіку, тому , на думку Кейнса і його послідовників, регулювання економіки повинне проводитися урядом з допомогою інструментів саме фіскальної політики , і насамперед з допомогою зміни величини державних закупівель, оскільки вони мають найбільший мультиплікативний ефект [11].

В умовах економічного спаду кейнсіанці рекомендують:

1. Збільшити державні витрати по закупівлі товарів і послуг, щоб компенсувати низький споживчий та інвестиційний попит з боку приватного сектора, не боячись дефіциту державного бюджету та інфляції.
2. Зменшити податковий тягар для того, щоб стимулювати споживчий та інвестиційний попит.

3. Створювати за рахунок держави нові робочі місця, насамперед за рахунок проведення громадських робіт (прокладка доріг, будівництво мостів, озеленення вулиць і т.д.) [10].

Загальним методоКлогічним підходКом кейнсіКанців є концепКція активнКої макроеКкономічної політиКки, що необхіКдна для стабілКізації внутріКшньо нестабКільної економКіки. ІнструКментами «саморегулювання» є гнучкі заробіКтна плата, ціни і ставка відсотКка. ДержавКне втручаКння навпакКи, посилюКє економКічну нестабКільність і тому повиннКо бути зведенКе до мінімуКму. У кейнсіКанській моделі фіскалКьна політиКка розгляКдається, як найбілКьш ефектиКвний засіб макроеКкономічної стабілКізації, тому що державКні витратКи безпосКередньо впливаКють на розмір сукупнКого попиту і чинять сильниКй мультиКплікативний вплив на споживКчі витратКи. ОдночаКсно податкКи достатКньо ефектиКвно впливаКють на споживКання й інвестКиції [15]. У класичКній моделі фіскалКьній політиКці приділКяється другорКядна роль у порівнКянні з монетаКрною, тому що фіскалКьні заходи викликКають ефект витиснКення і сприяюКть підвищКенню рівня інфляцКії, що значно знижує їхній стимулКювальний ефект. У кейнсіКанській моделі монетаКрна політиКка розгляКдається як вторинКна відносКно фіскалКьної, тому що в кредитКно-грошовій політиКці дуже складнКий передаКвальний механіКзм: зміна грошовКої маси призводиКть до зміни ВВП через механіКзм зміни інвестКиційних витрат, що реагуюКть на динаміКку проценКтної ставкиК.

У період економічного підйому кейнсіанці вважають за доцільне:

1. Скорочувати державні закупівлі для того, щоб стримати сукупний попит на товари і послуги, у тому числі і інвестиційний попит, не допускаючи перегріву економіки.

2. Збільшувати параметри граничних податкових ставок для, щоб населення з високим рівнем доходів відраховується до державного бюджету більш високу частку від своїх доходів, і тим самим стримувався споживчий та інвестиційний попит.

Термін "економіка пропозиції" виник у 70-ті роки ХХ століття. Він застосовувався для позначення сукупності теоретичних підходів і рекомендацій в області економічної політики, спрямованих на прискорення економічного зростання і збільшення зайнятості за допомогою застосування низки заходів і стимулів для виробників.Теоретики цього напряму вважали, що якщо буде пропозиція, то буде і попит, і потрібно активізувати спонукальні мотиви і стимули до виробництва [1].

На думку ряду економістів, зниження податкових ставок може призвести до приросту податкових надходжень до державного бюджету. Це відбудеться в тому випадку, якщо зниження ставок податку викличе посилення ділової активності в країні і відбудеться істотне зростання реального ВВП, в тому числі за рахунок переходу "тіньової економіки" у відкриту легальну форму економіки .

В цілому загальні вигоди від зниження податкових ставок будуть втілюватися в наступному :

1. За інших рівних умов це призведе до збільшення прибутку підприємців, що створить стимули до технічного переозброєння виробництва, до розширення масштабів виробництва та зайнятості.

2. Відбудеться зростання заробітної плати, яку отримують працівники найманої праці, отже, зростуть стимули до кращого праці, до зростання професійних здібностей.

3. Зростання доходів у сфері малого бізнесу сприятиме пошуку нових шляхів відкриття власного бізнесу з боку населення, що в свою чергу призведе до зростання сукупної пропозиції та зайнятості.

4. Може відбутися зниження витрат виробництва, так як певні податки є елементом витрат для фірми. Тому це може з'явитися чинником зниження рівня цін.

Розділ 2. Аналіз фіскальної політики в Україні

2.1 Аналіз податкових надходжень в системі доходів бюджету

Для виконання державою законодавчо визначених і покладених на неї функцій у повному обсязі необхідна наявність фінансових ресурсів, більшість яких акумулюється через державний бюджет. Оскільки «бюджет складається з трьох основних частин - доходів, видатків та фінансування бюджету, то принциповою вимогою до бюджетної політики держави є забезпечення збалансованості бюджету як на касовій основі, так і на основі зобов'язань, та визначення економічно обґрунтованих джерел фінансування дефіциту бюджету в разі його виникнення» [16, с. 252].

Сукупні доходи Держбюджету збільшуються порівняно до бюджету 2017 року - за рахунок росту як податкових надходжень (+0,7 п.п. від ВВП), так і неподаткових (+0,3 п.п. від ВВП). Різке зростання неподаткових надходжень відбулося саме між першим і другим читанням (див. Таблиця 2.1) - додалися очікування щодо продажу ліцензій на користування радіочастотним ресурсом та збільшилися очікування щодо перерахування прибутків держпідприємств.

Згідно з табл.2.1 найбільш помітні зміни - це збільшення податку на додану вартість із ввезених в Україну товарів - ріст на 1,2 п.п. ВВП, або на 35,6% відносно 2017 року. Такі оптимістичні прогнози продиктовані, поперше, значним ростом таких надходжень у 2017 році - на 35% завдяки зростанню імпорту. До того ж прогнозується збільшення імпорту на 8% у 2018 році та послаблення гривні, що також підвищуватиме надходження від ПДВ на імпортовані товари. Введення розстрочки на сплату ПДВ на імпорт обладнання може зменшити очікувані надходження від ПДВ на імпорт приблизно на 10-12% (aбо 30-35 млрд грн.) за припущення, що всі скористаються цією можливістю і сплачуватимуть ПДВ за ввезеним обладнанням рівними частинами впродовж 24 місяців. Акцизні збори зменшуються - на 0,3 п.п. ВВП. І це незважаючи на збільшення ставок - шляхом індексації на 8,1% (прогнозний індекс споживчих цін) та збільшення специфічних ставок на тютюнові вироби на 20%. Проте ми бачимо спад виробництва тютюнових виробів (на 7% у січні-серпні 2017 року), вин (-9%) та інших спиртних напоїв (-14%), нафти й нафтопродуктів (-16%). За три квартали 2017 року збори за акцизами недовиконані на 5%. У неподаткових доходах помітне різке збільшення надходжень від державних підприємств - на 38% порівняно з 2017 роком [17].

Таблиця 2.1.

Прогнозні показники доходів державного бюджету у 2017-2018 рр., млн грн [17]

Вид доходу	2017 (план зі змінами)	2018 (1 читання)	2018 (2 читання)	% зміна р/р	2017 %ВВП	2018 %ВВП
Податкові надходження	630 096	747 572	759 352	20,5%	22,1%	22,8%
Податок та збір на доходи фізичних осіб	77 178	90 775	91 124	18,1%	2,7%	2,7%
Податок на прибуток підприємств	67 120	73 327	81 827	21,9%	2,4%	2,5%
Рентна плата та плата за використання природних ресурсів	49 591	46 540	46 280	-6,7%	1,7%	1,4%
Податок на додану вартість	302 866	383 700	384 300	26,9%	10,6%	11,5%
З вироблених в Україні товарів (робіт,послуг) з урахуванням бюджетного відшкодування	81 606	85 900	84 300	3,3%	2,9%	2,5%
Ввезених на територію України товарів	221 260	297 800	300 000	35,6%	7,8%	9,0%
Акцизні податки	113 336	125 649	124 077	9,5%	4,0%	3,7%
Мито	23 521	26 753	28 698	22,0%	0,8%	0,9%
Інші податки та збори	-3 516	1 827	3 046	-186,6%	-0,1%	0,1%
Неподаткові надходження	112 098	117 929	141 270	26,0%	3,9%	4,2%
В тому числі прибутки державних та комунальних підприємств	25 188	20 973	34 823	38,3%	0,9%	1,0%
Трансферт від НБУ	45 000	47 824	49 549	10,1%	1,6%	1,5%
Доходи від операцій з капіталом	369	345	345	-6,5%	0,0%	0,0%
Офіційні трансферти	5 700	11 029	7 779	36,5%	0,2%	0,2%
Цільові фонди	22 703	167	4 867	-78,6%	0,8%	0,1%
РАЗОМ доходи	770 967	877 042	913 614	18,5%	27,1%	27,4%

При перегляді бюджету до другого читання відбувся значний стрибок - із 21 млрд до 35 млрд грн. Закладений обсяг трансферту від НБУ також збільшився до другого читання - з 47,8 до 49,6 млрд грн, що на 11% вище, ніж очікується цьогоріч. До другого читання поповнилися й неподаткові платежі - коштами з продажу ліцензій на 4G на суму понад 6,5 млрд грн. Близько 0,8% ВВП, отримані у 2017 році за цільовими фондами, - це надходження від конфіскації майна. Спочатку повторення цих доходів не планувалося у 2018 році, проте у проекті до другого читання вони з'явилися - у розмірі 4,7 млрд грн. Такі одноразові надходження, як спецконфіскація, приватизація та продаж частот, коректніше було би спрямовувати на фінансування дефіциту бюджету, а не до доходів, про що детальніше говоримо нижче [18].

Доходи державного бюджету України на 2019 рік передбачаються у розмірі 1 трильйон 26 мільярдів 131 мільйон гривень. Більша частина - 860 мільярдів - це податки. На 2019 рік заплановано:

· збільшення надходжень від податку на прибуток;

· зростання ставки екологічного податку;

· підвищення ренти на користування надрами та лісовими ресурсами;

· запровадження ліцензування діяльності суб'єктів господарювання, які виробляють, зберігають та торгують паливом;

· зниження порогу безподаткових закордонних поштових посилок для фізичних осіб зі 150 до 100 євро з 1 липня 2019 року;

· збільшення акцизів на тютюнові вироби на 9% з 1 липня 2019 року;

· продовження звільнення від ПДВ та акцизного податку для електромобілів до 31 грудня 2022 року (без ПДВ та 0% акциз).

Решту прибутків уряд має намір отримати від діяльності Національного банку; з дивідендів як власник державних підприємств; з власних надходжень бюджетних установ; від приватизації державного майна [17].

Крім того, державний бюджет передбачає, що у 2019 році уряд візьме кредитів на 345 мільярдів 900 мільйонів гривень. Більша частина цих запозичень піде на погашення зовнішніх облігацій України та кредитів МВФ попередніх років.

2.2 Аналіз функціональної структури видатків

Найбільшими змінами видаткової частини проекту бюджету у 2018 році є зростання витрат на економічну діяльність (+0,3 в.п. ВВП), підтримання громадського порядку (+0,4 в.п. ВВП) та загальнодержавні функції (+0,2 в.п. ВВП) порівняно до попереднього року (див. Таблицю 2.2).

На жаль, бюджет 2018 року загалом не наближається до оптимального рівня видатків за функціональними категоріями (див. Рисунок 2.1). - охорона здоров'я, економічна діяльність, загальнодержавні видатки, культура та охорона довкілля залишаються помітно недофінансованими порівняно з країнами ЦСЄ, тимчасом як соціальний захист, освіта, громадський порядок, обслуговування боргу отримуються відносно більшу частку видатків [19].



Рис.2.1. Динаміка державних витрат за окремими напрямками в Україні та їх відхилення від витрат у країнах - нових членах ЄС*, у % від ВВП [19]

За даними у табл.2.2 порівнюючи з попередніми роками, у 2018 році очікується помітний рух у правильному напрямку лише у економічній діяльності (за рахунок дорожнього фонду), за рештою категорій (за винятком оборони) великих зрушень не спостерігається.

Таблиця 2.2.

Прогнозні показники видатків Державного бюджету у 2017-2018 рр., млн грн [19]

Категорія видатків	2017 (зі змінами)	2018 (1 читання)	2018 (2 читання)	2017,%ВВП	2018 (2),%ВВП	2017,%ВВП (Зведений бюджет)	2018,%ВВП (Зведений бюджет)
Загальнодержавні функціїї	147 997	176 550	177 186	5,2%	5,3%	6,1%	6,3%
В т.ч обслуговування боргу	113 268	130 200	130 200	4,0%	3,9%
Оборона	73 228	85 697	88 566	2,6%	2,7%	2,6%	2,6%
Громадський порядок,безпека та судова влада	82 680	107 571	109 363	2,9%	3,3%	2,9%	3,3%
Економічна діяльність	43 900	75 492	84 008	1,5%	2,5%	3,7%	4,0%
В т.ч Дорожнє господарство	17 408	27 760	30 993	0,6%	0,9%
Субвенція на ремонт і утримання доріг	-	11 409	11 531	-	0,3%
Вугільна галузь та інші галузі з видобутку твердого палива	2 247	863	2 563	0,1%	0,1%
Сільське господарство	9 784	12 656	14 635	0,3%	0,4%
Державний фонд регіонального розвитку	3 500	8 100	6 000	0,1%	0,2%
Електроенергетична галузь	31	667	667	0,0%	0,0%
Житлово-комунальне господарство	39	139	344	0,0%	0,0%	0,9%	0,7%
Охорона здоров'я	78 512	85 301	86 652	2,8%	2,6%	3,4%	3,5%
Освіта	93 346	103 531	105 001	3,3%	3,2%	6,3%	6,4%
Соціальний захист та соціальнезабезпеченя	276 414	269 809	286 663	9,7%	8,6%	10,0%	9,1%
Духовний та фізичний розвиток	7 979	8 304	10 534	0,3%	0,3%	0,9%	0,8%
Охорона навколишнього природного середовища	4 128	4 297	4 566	0,1%	0,1%	0,3%	0,0%
Міжбюджетні трансферти (окрім освітніх, медичних та пільг ЖКГ)	32 819	31 438	35 753	1,2%	1,1%	-
Всього витрати бюджету	841 103	948 129	988 634	29,6%	29,7%	37,0%	36,8%

Таким чином, видатки на субсидії становлять 2,2% від ВВП, що вдвічі більше за видатки на дороги, наприклад. Видатки на енергоефективність становлять лише 2 млрд грн. У 2016 році безготівкові пільги спрямовувалися більше найбагатшим 20% населення, ніж найбіднішим.

Видатки на економічну діяльність збільшуються (із 3,7% до 4%17 ВВП), і це позитивна ознака, зважаючи на необхідність розбудовувати інфраструктуру (у країнах ЦСЄ на цей напрям витрачається 5,6% ВВП).

Зберігаються і такі видатки, як підтримка вугільної галузі - 1,4 млрд грн закладено на погашення заборгованостей за енергію вугільними підприємствами, і ще 300 млн грн - на здешевлення кредитів для них (ці видатки з'явилися у проекті до другого читання). При цьому державна стратегія розвитку вугільної галузі відсутня. Продовжується підтримка сільськогосподарських виробників - причому з фокусом на тваринництво, вона збільшилася за рахунок коштів, призначених раніше на більш широку категорію «розвитку сільськогосподарських виробників».

Загалом державна підтримка тваринництва становить 4 млрд грн. Фінансова підтримка інших сільгоспвиробників складатиме 975 млн грн, підтримка фермерів - 1 млрд грн. [18].

Освітні видатки дещо збільшуються (до 6,4% ВВП) і перевищують рівень країн ЦСЄ на 1,5 п.п. За наявними документами важко сказати про точний розподіл видатків між рівнями освіти у зведеному бюджеті 2018 року. Проте за даними минулих років, у структурі фінансування освіти в Україні існують викривлення: на середню освіту витрачається менше, а на дошкільну та особливо вищу - набагато більше, ніж у країнах ЦСЄ. У зведеному бюджеті-2018 простежуються наміри збільшення видатків на середню освіту та зменшення видатків на вищу освіту, що є рухом у правильному напрямку.

Видатки на охорону здоров'я збільшуються до 3,5% ВВП (лише на 0,1 п.п. від ВВП), що залишає медицину недофінансованою порівняно із рівнем країн ЦСЄ, де на медицину держави витрачають 5,7% ВВП [20].

Видатки на оборону залишаються об'єктивно високими, зважаючи на ситуацію на Сході, а на історично перефінансований громадський порядок - збільшуються з 2,9% до 3,3% ВВП. Через порівняно велику чисельність правоохоронців сукупні витрати на забезпечення правопорядку в Україні є на 1,2 п.п. ВВП вищими за відповідні видатки у країнах Центральної та Східної Європи. При цьому результативність роботи та рівень довіри до правоохоронців в Україні є низькими порівняно з іншими країнами.

15 вересня 2018 року Міністерство фінансів України (далі - Мінфін) внесло проект державного бюджету на 2019 рік до Верховної Ради України (далі - ВРУ). У ньому передбачені видатки зведеного бюджету розміром 1,3 трлн грн - на 130 млрд більше, ніж у бюджеті 2018 року. Видатки державного бюджету та місцевих бюджетів - 1,1 трлн грн та 595 млрд грн відповідно. Окрім того, наступного року критично важливим є обслуговування зовнішнього боргу, загальний обсяг якого зріс до 1,3 трлн грн. [20].

Структура зведеного бюджету засвідчує все ще суттєву роль місцевих бюджетів у наданні соціальних послуг населенню. Деталі на рис. 2.2.

Рис. 2.2. Структура видатків зведеного бюджету [19]

Останні роки спостерігалася тенденція до зростання частки місцевих бюджетів у структурі зведеного бюджету. Але аналіз видатків проекту бюджету на 2019 рік показує зворотну тенденцію: частка видатків державного бюджету зросла з 55 до 58%, а частка місцевих видатків зменшилася з 45 до 42%.

У структурі видатків державного бюджету відсутні серйозні зміни порівняно з 2018 роком. Основну частку займають соціальний захист та соціальне забезпечення, громадський порядок, безпека та судова влада, оборона та загальнодержавні витрати. Деталі на рис. 2.3. У поданих Мінфіном до ВРУ додатках до проекту бюджету на 2019 рік у функціональній класифікації відсутня сфера освіти, тому в аналізі не враховано закладені на цю галузь показники [20].

Рис. 2.3. Показники видатків державного бюджету України за

2018-2019 рр.[19]

У проекті бюджету на 2019 рік помітне істотне збільшення видатків у майже всіх сферах. Зростання видатків порівняно з 2018 роком зафіксовано:

* соціальний захист та соціальне забезпечення - на 27 млрд грн (з 151 до 178 млрд грн);

* загальнодержавні витрати - на 21 млрд грн (з 177 до 198 млрд грн);

* оборона - на 16 млрд грн (з 88 до 104 млрд грн);

* громадський порядок, безпека та судова влада - на 21 млрд грн (з 110 до 131 млрд грн);

* економічна діяльність - на 15 млрд грн (з 73 до 88 млрд грн);

* охорона здоров'я - на 10 млрд грн (з 25 до 35 млрд грн);

* духовний та фізичний розвиток - на 1 млрд грн (з 10 до 11 млрд грн) [19].

Окремо звернемо увагу на суттєве навантаження на бюджет при обслуговувані загальних виплат за державним боргом. У 2019 році цей показник становитиме 396,3 млрд грн, або майже 40% від запланованих видатків на наступний рік. Протягом року він може зростати через коливання курсу валют та можливі ризики докапіталізації державних банків.

Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності фіскальної політики в Україні

3.1 Основні напрями удосконалення фіскальної політики України

Одним з найбільш важливих завдань у реалізації основної мети державної фіскальної політики є забезпечення сталого економічного зростання. В Україні вона ускладнена тим, що для досягнення високого рівня життя економічне зростання повинно забезпечуватися випереджальними темпами порівняно з розвиненими країнами. Крім того, необхідно не тільки забезпечити стабільний, поступальний розвиток економіки, а і найбільш якісну, адекватну сучасним умовам його форму [21,c.154].

Наша держава повинна забезпечити економічне зростання, прискорений розвиток економіки, орієнтиром якого є досягнення рівня розвитку передових країн. Зокрема, державна фіскальна політика повинна спрямовуватися на:

- підвищення рівня та якості життя (доходи, освіта, охорона здоров'я, соціальний захист);

- на основі забезпечення економічного зростання;

- вирівнювання (створення умов для вирівнювання) розвитку регіонів;

- підтримку макроекономічної і регіональної стабільності;

- підтримку вітчизняного виробника.

В Україні питання державного регулювання економічного зростання віднесені до досить актуальних. Проте виважена, узгоджена програма державної підтримки економічного зростання на довгостроковий період з урахуванням інтересів провідних суб'єктів господарської діяльності дотепер відсутня. Різні урядові команди використовують неоднакові, часом мало сумісні підходи: стимулювання споживчого попиту, прискорення інвестиційної діяльності, впровадження інновацій, нарощування експортного потенціалу, збільшення імпортних операцій тощо. Відсутня послідовність у реалізації фіскальної політики, спрямованої на забезпечення стійкого економічного зростання в його найбільш адекватній формі для сучасного етапу розвитку країни. Наслідком є нестабільність економічного зростання та накопичення невирішених проблем із забезпечення його державного регулювання з використанням фіскальних методів [15,c.3].

Необхідно звернути увагу, що особливістю фіскального регулювання економічного зростання в Україні стало спрямування його на досягнення результатів протягом короткострокових періодів. Для забезпечення сталих приростів ВВП високими темпами в довгостроковій перспективі необхідна її активізація з урахуванням довгострокових пріоритетів. У проведенні фіскальної політики недостатньою є спрямованість на досягнення високої якості економічного зростання, що повинно стати основою формування структури господарського комплексу, адекватної сучасним вимогам.

Однією з найважливіших проблем економічного зростання в Україні є намагання забезпечити його за рахунок збільшення державою соціальних виплат населенню та нарощування споживчого попиту громадян. Такий підхід розглядається як важливий фактор прискорення економічного зростання. Проте його вплив на розвиток економіки України є неоднозначним, а перетворення збільшеного споживчого попиту в дієвий фактор економічного зростання можливе лише за умови суттєвого доповнення його іншими важелями державної фінансової політики [21,c.155].

Споживчий попит необхідно нарощувати, проте потрібно забезпечити, по-перше, збільшення його спрямування на придбання вітчизняної продукції. По-друге, засобами державної фіскальної політики забезпечити підвищення обсягів заощаджень домогосподарств і перетворення їх в організовані інвестиції, які спрямовуються на інвестиції для розвитку вітчизняного бізнесу. Важливою є також активізація інвестиційної діяльності держави з метою формування інфраструктури, яка забезпечує розвиток ринкової економіки в Україні [21,c.156].

Ще одним важливим напрямом є активізація державної фіскальної політики в зміцненні фінансової бази українського бізнесу та впровадження ним інновацій. Потрібно забезпечення економічних основ для вирішення проблем соціального розвитку в Україні, зокрема, щоб додаткові виплати з державного бюджету стали джерелом забезпечення зростання не тільки номінальних, а і реальних доходів громадян. При цьому важливо спрямувати обсяги збільшеного споживчого попиту населення на придбання товарів і послуг вітчизняного виробництва. Для забезпечення довгострокового економічного зростання потрібно проводити активну промислову політику. «Для цього, зокрема, необхідно спрямувати податкову політику на стимулювання інвестицій у найбільш перспективні галузі економіки, створити міцну фінансову систему, без якої досягнення економічного зростання неможливе, формування галузевої політики на основі пріоритетних галузей» [21,c.157].

Для прискорення економічного зростання для економіки України деякі науковці, а саме П.В. Мельничук, А. М. Соколовська, Л. М. Швабій пропонують [22]:

а) встановлення та закріплення на законодавчому рівні оптимальних параметрів формування боргового тягаря для держави;

б) підвищення ставок акцизних зборів та розширення групи підакцизних товарів;

в) чітке визначення цілей та напрямів використання ресурсів боргового фінансування;

г) підвищення ефективності стягнення наявної бази оподаткування з метою зменшення тіньового сектору економіки;

д) затвердження обґрунтованості бюджету.

У фіскальній політиці України, як зазначають І.С. Скоропад, та О. В. Гарасимчук потрібно здійснити ряд таких дій [15]:

1) вдосконалити напрями видатків;

2) надати їй оптимального, гнучкого і рівнонапруженого характеру, не допускати довільного трактування, зробити її зрозумілою для всіх;

3) удосконалити систему соціального захисту населення;

4) вдосконалити систему пільг на податки (пільги повинні бути прозорими і конкретними, необхідна система контролю за наданням пільг);

5) посилити захист платників податку;

6) посилити економічні санкції та кримінальну відповідальність за нецільове використання державних коштів;

7) вилучені кошти від продажу державних облігацій необхідно спрямувати на розвиток інноваційних підприємств, а не на поточне споживання чи фінансування збиткових підприємств, що у майбутньому збільшить реальний дохід держави;

8) Україна повинна витрачати кошти на реформи, бо саме вони можуть стимулювати зростання ВВП;

9) внутрішні і зовнішні запозичення можливі надалі, але держава повинна дотримуватися встановленої межі.

З 01.01.2019 набрав чинності Закон України №2628-VIII від 23.11.2018 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» [9].

Зміни не є революційними, проте дещо в Податковому кодексі уточнили, замінили та підправили. В окремих випадках - змінили ставки. Розглянемо перелік основних нововведень, які стосуються більшості платників податків.

...