1. Основною метою державного фінансового контролю є:

1) виявлення на підконтрольних об'єктах порушень принципів законності, ефективності, доцільності й економії при формуванні та використанні державних фінансових та матеріальних ресурсів, відхилень від прийнятих норм, стандартів на найбільш ранній стадії;

2) попередження фінансових правопорушень;

3) притягнення винних до відповідальності, забезпечення відшкодування заподіяних збитків;

4) вжиття заходів щодо запобігання таким порушенням у майбутньому.

Лімська декларація.

У декларації визначено основні положення, мета та принципи фінансового контролю. Відповідно до Лімської декларації, організація контролю є обов'язковим елементом управління суспільними фінансовими коштами, оскільки таке управління спричиняє відповідальність перед суспільством. метою якої є з'ясування відхилень від прийнятих стандартів і порушень принципів законності, ефективності та економії витрат матеріальних ресурсів на ранній стадії, для того, щоб мати можливість вжити коригуючих заходів, в окремих випадках притягти винних до відповідальності, одержати компенсацію за заподіяні збитки або здійснити заходи щодо запобігання або зменшення кількості таких порушень у майбутньому.

А тобі який метод контролю вважається правильним, доцільним (деякі американські штати) Одним із них є використання методу „сансет”, коли вводиться обмеження на термін функціонування державних відомств, після яких припиняється фінансування їхньої діяльності до ухвалення конкретного рішення про їхню подальшу доцільність. Метод „сансет” скажімо так, дозволяє скасувати деякі непотрібні відомства, інші - об'єднати або перерозподілити їх функції.

Швеція, в цій країні державний сектор посідає досить значне місце. Головним контролюючим органом є Національне ревізійне бюро (НРБ). Особливістю шведської системи контролю є те, що в НРБ зосереджені як функції ревізії, так і проведення фінансової звітності. Крім того, до функцій цього органу входить підготовка прогнозів ефективності діяльності державної адміністрації щодо виконання державного бюджету. Такі прогнози є підставою для прийняття урядом економічних рішень.

Інша особливість контролю у Швеції полягає в тому, що контролюється не лише законність витрат фінансових коштів, а й ефективність їх використання. Особливо жорстко контролюється ефективність витрат на реалізацію соціально важливих державних програм.

Мета розробки шот матриці.

SWOT - матриця розроблялася із метою пошуку взаємозв'язків між чотирма елементами SWOT-аналізу та виявлення:

1. Регіональних порівняльних переваг, на яких повинен базуватися подальший розвиток (можливості, що базуються на сильних сторонах).

2. Викликів розвитку - проблем, які потребують вирішення (слабкі сторони, які можна вирішити за рахунок можливостей).

3. Захищеності - визначення сильних сторін, які дозволяють нівелювати загрози.

4. Можливих ризиків, які слід уникнути або мінімізувати їх вплив через вибір стратегічних рішень.

У діяльності органів державного фінансового контролю варто вдосконалити такі напрями роботи, як:

- ширше впровадження ризикоорієнтованого підходу до проведення дистанційного аудиту бюджетної ефективності, що спрямований на організацію фінансового контролю не за всіма об'єктами, а за найбільш ризикованими. При цьому ступінь ризикованості визначається параметром бюджетної репутації та є динамічним і має накопичувальну економічну основу;

- посилення кадрового складу органів фінансового контролю, розроблення навчальних програм та програм сертифікації працівників за міжнародними зразками. Поряд із цим необхідним є підвищення етично-морального рівня та професійної кваліфікації державних службовців, які працюють у бюджетній сфері (у тому числі розширення застосування сучасних методів стимулювання та покарання відповідно до європейської практики, а також реалізація принципу безперервності у навчанні державних службовців);

- важливим фактором забезпечення ефективності внутрішнього фінансового контролю є незалежність експерта. Оцінюючи ефективність використання бюджетних коштів, він повинен мати можливість вже на етапі прийняття управлінського рішення вказати на ймовірні фінансові наслідки;

- покращення матеріально-технічного і фінансового забезпечення функціонування системи державного фінансового контролю;

- урегулювання питання належного відшкодування фінансових ресурсів за вчинені фінансові порушення, у тому числі за розтрату державних коштів;

- задля посилення в Україні результативності державного фінансового контролю необхідно активізувати співробітництво з міжнародними спеціалізованими організаціями у цій сфері, запозичуючи й адаптуючи кращі світові напрацювання.

Державний контроль здійснюється

Державним казначейством України, Державною податковою адміністрацією України

До основних функцій Державного казначейства України у сфері державного фінансового контролю належать:

o забезпечення казначейського обслуговування Державного бюджету України;

o забезпечення обліку та складання звітності всіх надходжень Державного бюджету України та кошторисів бюджетних установ;

o здійснення попереднього та поточного контролю за цільовим спрямуванням бюджетних коштів, взятих на облік органами Державного казначейства України;

o контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису Державного бюджету України;

o контролювання та припинення необгрунтованого зростання заборгованостей бюджетних установ;

o забезпечення складання та зведення звітності щодо виконання Державного бюджету України;

o організація та здійснення внутрішнього фінансового контролю.

Контрольні функції інших суб'єктів державного фінансового контролю, які мають специфічні функції внутрішнього фінансового контролю, та суб'єктів, які здійснюють внутрішній (відомчий) контроль, визначаються спеціальними законами.

У чинному законодавстві є прогалини, які дають можливість окремим особам безконтрольно і безкарно використовувати державні кошти у власних інтересах. Перш за все, відсутня законодавчо встановлена обов'язковість використовувати державні кошти тільки за цільовим призначенням, не встановлена будь-яка відповідальність за їх нецільове використання.

Безконтрольною є діяльність комерційних банків у тих випадках, коли їм доручається довести до отримувачів грошові кошти. Під прикриттям банківської таємниці "прокручуються" значні грошові кошти, приносячи величезні прибутки аж ніяк не державі. А тому потрібно встановити відповідальність за кінцевий результат, і вона повинна мати конкретну, особисту адресу, бути не тільки адміністративною, але в окремих випадках і кримінальною.

З метою удосконалення економічного контролю вважаємо за доцільне здійснювати його класифікацію за такими ознаками (рис. 2):

· час здійснення (постійно діючий і періодичний);

· повнота охоплення (повний і неповний);

· обсяг операцій (суцільний і вибірковий);

· зміст і призначення (комплексний, наскрізний і тематичний);

· форма проведення (ревізія, тематична перевірка, камеральна перевірка, рахункова перевірка, рахунково-аналітична перевірка, аудиторська перевірка).

Значним фактором підвищення якості фінансового контролю в закордонних країнах є міжнародний обмін досвідом. Для його узагальнення створено спеціальні міжнародні організації. Вищі контрольні органи закордонних країн приділяють велику увагу міжнародному обміну досвіду контрольно-ревізійної роботи.

У всіх розвинених зарубіжних державах існує сформована та досить ефективна система державного фінансового контролю, функції та структура якого розрізняються залежно від форми правління, прийнятої в державі. Та є загальною організаційно-методична основа - це Декларація керівних принципів контролю, або Лімська декларація. Вона має дуже важливе методологічне значення для діяльності органів державного фінансового контролю. У декларації визначено основні положення, мета та принципи фінансового контролю. Відповідно до Лімської декларації, організація контролю є обов'язковим елементом управління суспільними фінансовими коштами, оскільки таке управління спричиняє відповідальність перед суспільством. Контроль - не самоціль, а невід'ємна складова системи регулювання, метою якої є з'ясування відхилень від прийнятих стандартів і порушень принципів законності, ефективності та економії витрат матеріальних ресурсів на ранній стадії, для того, щоб мати можливість вжити коригуючих заходів, в окремих випадках притягти винних до відповідальності, одержати компенсацію за заподіяні збитки або здійснити заходи щодо запобігання або зменшення кількості таких порушень у майбутньому.

Важливе місце в Декларації приділяється питанням незалежності вищих контрольних органів. Відповідно до Декларації, вищі контрольні органи можуть виконувати покладені на них завдання об'єктивно та ефективно тільки в тому випадку, коли вони не залежать від організацій, які перевіряються ними, і захищені від стороннього впливу. Хоча державні органи не можуть бути абсолютно незалежними, оскільки вони є частиною держави в цілому, вищий контрольний орган повинен мати функціональну та організаційну незалежність, необхідну для виконання покладених на нього завдань.

Становлення вищого контрольного органу та необхідний ступінь його незалежності повинні визначатися конституцією, деталі можуть окреслюватися відповідним законом. Незалежність вищого контрольного органу міцно пов'язана з незалежністю його членів, що також повинна гарантувати конституція.

Вищий контрольний орган повинен забезпечуватися фінансовими ресурсами, необхідними для виконання покладених на нього завдань. Він має право використовувати в межах своїх повноважень грошові кошти, виділені для нього окремим рядком бюджету. Незалежність вищого контрольного органу, гарантована конституцією та законом, дозволяє йому працювати з високим рівнем ініціативи і навіть у тому випадку, коли він виступає як представник парламенту та проводить перевірки за вказівкою останнього.

Положення про відносини між вищим контрольним органом і парламентом мають визначатися національною конституцією відповідно до умов і вимог певної країни. Вищий контрольний орган перевіряє діяльність уряду, його адміністративного керівництва та будь-якого іншого підпорядкованого йому органу. Однак це зовсім не означає, що уряд підпорядковується вищому контрольному органу.

Зокрема, уряд повністю відповідає за свої дії та помилки і не може звільняти себе від відповідальності, посилаючись на проведені перевірки та думки експертів вищого контрольного органу, якщо така експертна думка не була представлена як юридично обґрунтований та оформлений висновок.

Економія бюджетних витрат є основним аспектом діяльності контролюючих органів закордонних країн. У деяких країнах цим питанням займаються спеціальні державні службовці. У США, Великобританії, Франції, Німеччині як спосіб здійснення режиму економії мала розвиток практика так званої „приписаної” економії бюджетних витрат. Її зміст полягає в тому, що уповноваженим на це органом при встановленні суми витрат указується та їх частина, що повинна бути покрита за рахунок економії бюджетних коштів. Досягнення економії за рахунок „внутрішніх ресурсів” підлягає жорсткому контролю.

Іншим аспектом традиційної сфери контролю за виконанням бюджету є акцент навдосконалення його структури, що диктується обставинами, які змінюються, або новими вимогами. Так, свого часу з'явилася необхідність у перерозподілі коштів на розвиток галузей, які забезпечують науково-технічний прогрес, інфраструктуру, інформаційне забезпечення та ін. Ці стратегічні завдання викликали необхідність більш глибокого втручання державного контролю у фінансову діяльність державних, а трохи пізніше і приватних підприємств.

Внаслідок розвитку науки та техніки, їх перетворення у реальну продуктивну силу, контроль за діяльністю науково-виробничих структур поступово ставав однією з важливих завдань держави. Асигнування на досягнення цієї мети збільшувалися кожні п'ять-шість років і становили близько 3,5% національного доходу у Великобританії та понад 4,5% у США. Світова практика показала, що витрати на досягнення цієї мети повинні становити не менш 2% внутрішнього валового продукту.

Щодо сучасних вітчизняних проблем, заслуговує на увагу практика закордонних країн у сфері контролю за вивезенням капіталу. Процес вивезення капіталу має місце й у нашій країні. Досі вивезений за межі України капітал прийнято вважати „брудним”. Під капіталом, що „втік”, розуміють капітал, що вивозиться до іншої країни з порушенням національного законодавства. „Втеча” капіталів трактується як стихійний, не регульований державою відплив грошових коштів з метою надійнішого та вигіднішого їх розміщення, а також для також для того, щоб уникнути інфляції, високого рівня оподаткування чи експропріації. Осідаючи в західних банках, ці гроші не лише „працюють” на інші країни, але як кредити повертаються в Україну. Подібні процеси завжди знаходилися під жорстким контролем у західних країнах. Причому, контролюється вивезення як державного, так і приватного капіталу.

Поширюється застосування інших нових методів контролю. Одним із них є використання методу „сансет”, коли вводиться обмеження на термін функціонування державних відомств, після яких припиняється фінансування їхньої діяльності до ухвалення конкретного рішення про їхню подальшу доцільність. Метод „сансет” широко застосовується в деяких американських штатах, що дозволило скасувати деякі непотрібні відомства, інші - об'єднати або перерозподілити їх функції

Порівняно новим способом контролю в західних країнах є застосування методу „програмної оцінки”. Його зміст полягає в тому, що існуючий механізм управління доповнюється механізмом, що дозволяє здійснювати контроль за ходом реалізації тієї чи іншої програми. Такий контроль дозволяє виявляти збої та слабкі ланки в здійсненні програми і вжити упереджуючих заходів, підвищуючи таким чином гарантії досягнення кінцевого ефективного результату. Орієнтація на кінцеві результати спричинила відмову використовувати цілу низку проміжних, і, насамперед, кількісних характеристик, що не відбивають ефективність.

Поряд з аналізом загальних тенденцій у світовому контролі заслуговує на увагу досвід окремих країн у сфері конкретних проблем розвитку системи фінансового контролю. Так, практика діяльності органів контролю Китаю заслуговує на увагу насамперед у зв'язку з тим, що на тлі широкої критики командно-адміністративної системи управління, у тому числі й контролю, ця країна саме з такою системою управління домоглася останніми роками помітних успіхів в економічному розвитку. Контрольні функції виконує Міністерство контролю, що є органом Держради КНР. Контролюється не лише сфера господарської діяльності міністерств і відомств, а й конкретні керівники: міністри, їх заступники, губернатори, чиновники адміністративних одиниць.

Подібно до практики Швейцарії, контрольним органам Китаю надано право контролю особистих заощаджень цих та інших керівників. Особливістю китайської системи є те, що Міністерство контролю має свої підрозділи у всіх інших міністерствах і відомствах. Аналогічні органи контролю створено на підприємствах. Іншою характерною рисою системи контролю в Китаї є наявність у ній спеціального слідчого відділу.

Досвід державного контролю у Швеції заслуговує на увагу у зв'язку з тим, що в цій країні державний сектор посідає досить значне місце. Головним контролюючим органом є Національне ревізійне бюро (НРБ). Особливістю шведської системи контролю є те, що в НРБ зосереджені як функції ревізії, так і проведення фінансової звітності. Крім того, до функцій цього органу входить підготовка прогнозів ефективності діяльності державної адміністрації щодо виконання державного бюджету. Такі прогнози є підставою для прийняття урядом економічних рішень.

Інша особливість контролю у Швеції полягає в тому, що контролюється не лише законність витрат фінансових коштів, а й ефективність їх використання. Особливо жорстко контролюється ефективність витрат на реалізацію соціально важливих державних програм.

Відзначимо ще одну особливість шведської системи контролю. Це поєднання двох протилежних дій. З одного боку, незалежність ревізій і ревізорів, збереження принциповості та чесності співробітників НРБ, що є непорушним принципом діяльності контролюючих органів. З іншого боку, - підтримка добрих стосунків з організаціями, які підлягають перевірці, що дозволяє досягти головної мети контролю, - сприяти підвищенню ефективності діяльності ревізійної структури.

Характеристика економічного потенціалу Житомирської області.

Житомирщина - промисловий та сільськогосподарський район України. Площа складає 30000 км2. Населення області становить 1 млн 432, 7 тис чол. Область має транспортне сполучення з Києвом, Львовом, Ужгородом, Харьковом. Область має 23 райони, 4 міста обласного підпорядкування: Житомир, Бердичів, Коростень, Новоград-Волинський, 5 міст районного підпорядкування: Андрушівка, Коростишів, Малин, Овруч, Радомишль, 45 селищ міського типу, 1631 сільський населенний пункт.

Мінерально-сировинний потенціал: 220 родовищ корисних копалин.

Перспективним є родовище мармуру, який має якості незвичного малюнку. Ведеться видобуток кольорового напівдорогоцінного каміння - берилу, топазу, кварцу з подальшою його переробкою та виготовлення ювелірних виробів. Широке застосування у промисловості знаходить п`єзокварц, без якого не обходиться сучасна електроніка. Є родовища високоякісного профіліту.

Житомирщина забезпечує потреби України в титановому концентраті, постачає на експорт. У рудному масиві, крім ільменіту, титану, присутні рідкоземельні елементи: ванадій, скандій, гафній, торій, які користуються значним попитом на світовому ринку. У більшості ільменітових родовищ зустрічаються апатити. Поклади цієї сировини становлять понад 85% розвіданих запасів України.

Унікальним є родовище кварцитів, де сконцентровано майже 89% усіх загальнодержавних запасів. Ця сировина використовується у виробництві вогнетривів для футеровки доменних печей і приготування феросплавів.

Область займає одне з перших місць в Україні по запасах лісових ресурсів. Лісистіть складає майже третину території. Переважають хвойні породи - 60%, твердолистяні (дуб) і м`яколистяні (береза, вільха, осика) - по 20%. Загальний запас деревини становить понад 120 млн куб. Метрів. Загальний середній приріст - 2,6 млн. куб. м щорічно. Найбільшу лісистість мають Овруцький та Олевський район, де вона складає понад 60%.

Таблиця Структура господарства вваловому суспільному продукту області промисловість складає