Размещено на http://allbest.ru

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту УкраїниСумський державний університет Сум ДУ)УДК 336.7 : 336.01

ЗАТВЕРДЖУЮ

Проректор з наукової роботи,

д.ф.-м.н., професор

_______А.М. Чорноус

ЗВІТ

ПРО НАУКОВО-ДОСЛІДНУ РОБОТУ

Оцінка ефективності та оптимізація діяльності фінансових посередників (проміжний) Етап 1

Еволюція процесу становлення та сучасні тенденції розвитку фінансового посередництва

Начальник НДЧ

к.ф.-м.н. Д.І.Курбатов

Керівник НДР

доц. кафедри фінансів і кредиту

к.е.н., доцентП.М.Рубанов

м. Суми, 2012

Список авторів

Керівник НДР, стар. наук. співроб., канд. екон. наук, доцент	2012.05.14	П.М.Рубанов, розд.1-3, вступ, висн.
Відповідальний виконавець, стар. наук. співроб., канд. тех. наук, доцент	2012.05.14	В.Т.Александров, розд.4, вступ, висн.
Вед. наук. співроб., док. екон. наук, професор	2012.05.14	В.М.Боронос, розд.1-4
Вед. наук. співроб., док. екон. наук, професор	2012.05.14	П.В.Тархов, розд.3, висн.
Вед. наук. співроб., док. екон. наук, професор	2012.05.14	І.В.Басанцов, розд.2, висн.
Вед. наук. співроб., док. екон. наук, професор	2012.05.14	С.М.Фролов, розд.1, висн.
Cтарший наук. співроб., канд. екон. наук, доцент	2012.05.14	В.Г.Боронос, розд.3
Cтарший наук. співроб., канд. екон. наук, доцент	2012.05.14	О.В.Зайцев, розд.2
Cтарший наук. співроб., канд. екон. наук, доцент	2012.05.14	О.О.Захаркін, розд.4
Cтарший наук. співроб., канд. екон. наук, доцент	2012.05.14	К.В.Ілляшенко, розд.2
Cтарший наук. співроб., канд. екон. наук, доцент	2012.05.14	Т.О.Ілляшенко розд.3
Cтарший наук. співроб., канд. екон. наук, доцент	2012.05.14	Т.О.Кірсанова, розд.1
Cтарший наук. співроб., канд. екон. наук, доцент	2012.05.14	І.М.Кобушко, розд.2
Cтарший наук. співроб., канд. екон. наук, доцент	2012.05.14	Е.Г.Козін, розд.1
Cтарший наук. співроб., канд. екон. наук, доцент	2012.05.14	О.І.Мельник, розд.3
Cтарший наук. співроб., канд. екон. наук, доцент	2012.05.14	І.Й.Плікус, розд.1
Старший наук. співроб., канд. екон. наук, доцент	2012.05.14	І.Д.Скляр, розд.2
Cтарший наук. співроб., канд. ф-м. наук, доцент	2012.05.14	В.М.Олійник, розд.3
Cтарший наук. співроб., канд. екон. наук, ст.викл.	2012.05.14	Н.А.Антонюк, розд.2
Cтарший наук. співроб., канд. екон. наук, ст.викл.	2012.05.14	М.В.Костель, розд.1
Cтарший наук. співроб., канд. екон. наук	2012.05.14	М.А.Деркач, розд.4
Cтарший наук. співроб., канд. екон. наук, асистент	2012.05.14	М.Ю.Абрамчук, розд.1
Молодший наук. співроб., ст. викладач	2012.05.14	В.І.Лисиця, розд.4
Молодший наук. співроб., ст. викладач	2012.05.14	Т.В.Касьяненко, розд.2
Молодший наук. співроб., ст. викладач	2012.05.14	Д.Г.Михайленко, розд.2
Молодший наук. співроб., асистент	2012.05.14	І.В.Мамчук, розд.3
Молодший наук. співроб., асистент	2012.05.14	Н.В.Котенко, розд.1
Молодший наук. співроб., асистент	2012.05.14	С.В.Похилько, розд.4
Молодший наук. співроб., асистент	2012.05.14	А.В.Салтикова, розд.2
Молодший наук. співроб., асистент	2012.05.14	Л.С.Захаркіна, розд.3
Молодший наук. співроб., асистент	2012.05.14	Л.С.Малахова, розд.4
Молодший наук. співроб., асистент	2012.05.14	Е.С.Оніщенко, розд.1
Молодший наук. співроб., аспірант	2012.05.14	Ю.М.Шкодкіна, розд.3
Молодший наук. співроб., аспірант	2012.05.14	Ю.Г.Шишова, розд.1
Молодший наук. співроб., аспірант	2012.05.14	Д.В.Боронос, розд.2
Молодший наук. співроб., аспірант	2012.05.14	А.В.Абрютіна, розд.4
Молодший наук. співроб., аспірант	2012.05.14	І.В.Карпенко, розд.2
Молодший наук. співроб., аспірант	2012.05.14	О.О.Білопольська
Молодший наук. співроб., аспірант	2012.05.14	Ж.В.Деркач, розд.4
Студент	2012.05.14	С.Г.Карпенко, розд.1
Студент	2012.05.14	В.О.Коваль, розд.3
Студент	2012.05.14	Г.М.Левченко, розд.1
Студент	2012.05.14	О.С.Сургучева, розд.3

РЕФЕРАТ

Об'єкт дослідження: ринок фінансових послуг фінансових посередників в умовах трансформаційних економічних процесів.

Мета роботи - виявлення особливостей теоретичних підходів до визначення сутності фінансового посередництва, його значення і функції у процесі розвитку фінансової та реальної сфер економіки.

Методи дослідження - діалектичний, причинно-наслідкового зв'язку, абстрактно-логічний, порівняльний; методи статистичного, структурного і системного аналізу.

Результати роботи та їх новизна:

- узагальнено основні теоретичні підходи та еволюцію поглядів до визначення сутності понять „фінансове посередництво” і „фінансовий посередник”;

- систематизовано класифікаційні ознаки видів фінансових посередників з урахуванням виконуваних ними функцій і рівня розвитку фінансової системи;

- проаналізовано критерії ефективності діяльності фінансових посередників для економічного зростання країни, розвитку фінансового ринку та споживачів фінансових послуг;

- спрогнозовано перспективи розвитку фінансового посередництва в сучасних умовах вітчизняного фінансового ринку;

- визначені існуючі проблеми розвитку фінансового посередництва, які потребують першочергового вирішення в умовах світової фінансової кризи;

- визначені пріоритети кадрового забезпечення фінансового посередництва.

Взаємозв'язок з іншими роботами: результати використовувались в процесі викладання курсу „Наукові дослідження у сфері фінансових послуг” доповідалися на науково-практичних конференціях, публікувалися у наукових виданнях.

Рекомендації по використанню результатів роботи: на підставі проведеного аналізу можуть бути запропоновані науково-методичні підходи оцінки ефективності та формування механізму оптимізації діяльності фінансових посередників.

Галузь застосування: 75.13.0 «Регулювання та сприяння ефективному веденню економічної діяльності».

Значущість роботи i висновки: створює науково-теоретичну базу для обґрунтування і прийняття ефективних рішень у сфері оцінки, регулювання і оптимізації діяльності фінансових посередників.

Прогнозні припущення про розвиток об'єкту дослідження: подальше удосконалення процесу державного регулювання сфери надання фінансових послуг і оптимізації діяльності фінансових посередників з метою забезпечення антикризового і поступального розвитку економіки країни.

Ключові слова: фінансовий посередник, фінансова послуга, банк, небанківська фінансова установа, страхова компанія, недержавний пенсійні фонд, ломбард, фінансова компанія.

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ЕВОЛЮЦІЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ НА СУТНІСТЬ ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА

2. ВИДИ ТА РОЛЬ ФІНАНСОВИХ ПОСЕРЕДНИКІВ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ

3. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА В УКРАЇНІ В УМОВАХ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ

4. ДЕРЖАВНІ МЕХАНІЗМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ КАДРОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВИХ ПОСЕРЕДНИКІВ

4.1 Проблеми державних механізмів управління якістю кадрового забезпечення фінансових посередників

4.2 Особливості підготовки кадрів (фахівців) для фінансових посередників

4.2.1 Завдання та цілі інформатизації неперервної освіти в процесі підготовки кадрів для фінансових посередників

4.2.2 Неперервна освіта та підготовка кадрів для фінансових посередників

4.2.3 Мережа інтегрованих й автоматизованих навчально-атестаційних комплексів підготовки кадрів для фінансових посередників

4.3 Напрями й перспективи удосконалення системи освіти фахівців для фінансових посередників

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

ВСТУП

Як відомо, в залежності від характеру взаємовідносин між позичальником та кредитором грошовий ринок поділяється на два сектори - сектор прямого фінансування та сектор опосередкованого фінансування. Останній відрізняється тим, що окрім двох учасників фінансових відносин з'являється третя сторона - фінансовий посередник.

Діяльність цих економічних агентів як самостійних та рівноправних учасників фінансового ринку спрямована за своїми функціями не на самих себе, а на економіку в цілому, завдяки чому підвищується ефективність діяльності суб'єктів господарювання.

Крім того, завдяки ефекту масштабу, що досягається завдяки наданню великого обсягу послуг і зменшенню питомих витрат на їх здійснення, фінансові посередники допомагають значно здешевити операції, які вони надають, у порівнянні з варіантом прямого фінансування. Усе це робить фінансове посередництво вкрай важливим як для розвитку фінансового ринку, так і для економічного зростання країни.

Саме зазначеними факторами обумовлена актуальність фінансового посередництва в Україні.

Розвиток фінансових відносин, підвищення ролі фінансового ринку в економіці та суспільному відтворенні неминуче призводить до урізноманітнення форм та видів фінансових послуг. Відповідно, це сприяє виникненню нових видів фінансового посередництва, а також суб'єктів, які його реалізують.

До недавнього часу провідну роль на фінансовому ринку відігравали лише комерційні банки, проте наразі небанківські, або так звані парабанківські, фінансово-кредитні установи стають дедалі важливішими учасниками фінансової системи у порівнянні з банківськими фінансовими посередниками. Види фінансових посередників різняться в залежності від рівня розвитку фінансової системи тієї чи іншої країни. Кожен з даних інститутів має своє призначення та функції.

Існують три способи переміщення капіталу між позичальниками та кредиторам, а саме: пряме і непряме за участю інвестиційного банку, та непряме за участю фінансових посередників.

Саме останній спосіб руху активів дозволяє створити нові форми капіталу. Тому, особливо на сучасному етапі фінансові посередники відіграють надзвичайно велику роль на фінансовому ринку, підвищуючи ефективність позикового капіталу.

Участь фінансових посередників дозволяє мінімізувати фінансові ризики за рахунок їх перерозподілу між учасниками процесу інвестування. Оскільки фінансове посередництво є професійною діяльністю, це дозволяє значно знизити витрати на пересування капіталів між учасниками за рахунок економії на масштабі.

Протягом значного періоду провідну роль серед фінансових посередників відігравали банки. Проте інноваційні та глобалізаційні процеси поступово зміщують акценти на небанківські фінансово-кредитні установи. З метою більш глибокого розуміння сутності сучасних тенденцій, які спостерігаються в Україні та світі, важливим вважаємо дослідження історичного генезису інституту фінансового посередництва, а також точного детермінування даного поняття.

Можна констатувати наявність вагомого наукового доробку щодо розробки теорії фінансового посередництва, що засвідчують праці багатьох видатних вітчизняних та зарубіжних вчених, серед яких: Дж. Герлі, Р. Голдсміт, У. Зілбер, Дж. Кейнс, Д. Ло, Р. Маккінон, Т. Мен, Ф. Мішкін, У. Петті, А. Пігу, А. Сміт, М. Туган-Барановський, У. Фріман, Є. Шоу, Й. Шумпетер тощо.

Крім того, окремі аспекти фінансового посередництва розглядаються в наукових працях таких вчених як: І. Алексєєв, О. Бала, О. Барановський, П. Бєлєнький, С. Герасимова, О. Данілов, О. Другов, М. Дубина, В. Корнєєв, В. Кремень, С. Маслова, О. Остафіль, О. Полєтаєв, М. Савлук, В. Унинець-Ходаківська, В. Федосов, О. Шевцову, І. Школьник та ін.

Проте, незважаючи на значну кількість ґрунтовних досліджень, питання визначення сутності фінансового посередництва залишається відкритим, що й є причиною проведення даного дослідження.

З метою чіткого розуміння важливої ролі, яку відіграють фінансові посередники у сучасному фінансовому та економічному житті, потребують з'ясування функції, які виконують дані інститути в сучасних економічних умовах. Саме це обумовлює актуальність даної теми роботи. Дослідження зазначених питань надасть змогу спрогнозувати перспективи розвитку фінансового посередництва в умовах вітчизняного фінансового ринку, а також вчасно виявити існуючі проблеми з метою подальшого їх вирішення.

Мета роботи - виявлення особливостей теоретичних підходів до визначення сутності фінансового посередництва, його значення і функції у процесі розвитку фінансової та реальної сфер економіки Україні, тенденцій розвитку вітчизняних суб'єктів фінансового посередництва.

Реалізація поставленої мети передбачає виконання наступних завдань:

- узагальнити основні теоретичні підходи та еволюцію поглядів до визначення сутності понять „фінансове посередництво” і „фінансовий посередник”;

- систематизувати класифікаційні ознаки видів фінансових посередників з урахуванням виконуваних ними функцій і рівня розвитку фінансової системи;

- проаналізувати критерії ефективності діяльності фінансових посередників для економічного зростання країни, розвитку фінансового ринку та споживачів фінансових послуг;

- проаналізувати сучасний стан, тенденції та перспективи розвитку інституту фінансового посередництва в сучасних умовах вітчизняного фінансового ринку;

- визначити існуючі проблеми розвитку фінансового посередництва, які потребують першочергового вирішення в умовах світової фінансової кризи;

- визначені пріоритети державного регулювання кадрового забезпечення системи фінансового посередництва.

1. ЕВОЛЮЦІЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ НА СУТНІСТЬ ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА

З метою більш точного розуміння сутності фінансового посередництва необхідно дослідити еволюцію поглядів на дане економічне явище, дослідити особливості різних теорій, пов'язаних із трактуванням ролі та функцій фінансових посередників на ринку фінансових послуг та в економіці загалом. Розглянемо основні етапи, основні концепції та історичні періоди розвитку теорії фінансового посередництва.

Відомо, що однією з перших течій економічної теорії став меркантилізм. Його представники (Т. Мен, Д. Ло, Ж.-Б. Кольбер) наполягали на значущій ролі фінансових посередників, особливо банківських установ, у виробництві, торгівельних операціях, у тому числі і міжнаціональних.

Класики, серед яких У. Петті, А. Сміт також підкреслювали надзвичайну роль саме банків як основних фінансових посередників. Більше того, А. Сміт підкреслював важливість власне депозитних операцій банківських установ як основи для кредитування та джерела фінансових активів банку. фінансовий посередник економічний

На початку ХХ ст. економісти (А. Маршалл, А. Пігу) продовжили розвивати теорію фінансового посередництва, наголошуючи на тому, що фінансові посередники є одними із рушіїв економічного розвитку, які перетворюють тимчасово вільні грошові ресурси на інвестиції.

На рис. 1.1 узагальнено основні концепції фінансового посередництва, розроблені представниками різних економічних шкіл [1].

Серед українських видатних економістів, які досліджували питання ролі та особливостей фінансового посередництва слід відзначити М.І. Тугана-Барановського, М.Х. Бунге, М.О. Балудянського та інших. В Україні дослідження фінансових посередників розпочалося у XVIIІ ст. та були спрямовані на обґрунтування важливості цих фінансово-кредитних установ. Дослідники наголошували на необхідності державного нагляду та регулювання діяльності таких фінансових посередників як банки.

Размещено на http://allbest.ru

Рисунок 1.1 - Систематизація основних концепцій фінансового посередництва

Серед сучасних теорій фінансового посередництва можна відмітити наступні:

- концепція забезпечення ліквідності, згідно з якою банки, як фінансові посередники, вважаються основними джерелами ліквідності активних і пасивних операцій;

- концепція управління ризиками, яка наголошує на вивченні радикальних змін у діяльності банків, які сприяли розвитку фінансових ринків та інновацій у фінансовій сфері;

- теорія трійчастої трансформації (трансформація капіталів, ризиків, строків).

Деякі науковці розрізняють широкий та вузький підхід до розуміння сутності категорії «фінансовий посередник» і «фінансове посередництво». Так, згідно з ширшим підходом, досліджувані терміни трактуються як сукупність установ, які, по-перше, реалізують посередницькі функції у процесі акумуляції фінансових ресурсів та, по-друге, здійснюють у фінансовій сфері лише консультаційні, інформаційні або розрахункові функції. Відповідно, у вузькому розумінні фінансовими посередниками вважаються лише ті установи, які виконують функції власне залучення грошових коштів та їх розміщення. Тобто, фінансові посередники, з одного боку, залучають депозити, емітують цінні папери, отримують страхові платежі, а з іншого - здійснюють інвестування та кредитування за рахунок залучених коштів.

Аналіз наукової літератури, присвяченої дослідженню сутності фінансового посередництва дозволив визначити такі підходи до трактування фінансового посередництва, як функціональний, узагальнюючий, спеціалізований, інституційний, інфраструктурний, інформаційний та трансакційний (табл.1.1).

Таблиця 1.1 - Підходи до трактування фінансового посередництва

Концептуальний підхід	Характеристика підходу
Функціональний	Підкреслює кредитну та інвестиційну функції фінансових посередників як основні
Інфраструктурний	Характеризує фінансових посередників з точки зору інфраструктури
Інституційний	Наголошує на організаційному аспекті фінансово-посередницької діяльності
Спеціалізований	Досліджує фінансових посередників в залежності від їх спеціалізації
Узагальнюючий	Ототожнює фінансових посередників із фінансовими установами, інституціями, фінансово-кредитними установами, кредитною системою тощо
Інформаційний	Наголошує на тому, що фінансові посередники мають доступ до інформації, яка для інших суб'єктів є асиметричною (недоступною)
Трансакційний	Характеризує сутність діяльності фінансових посередників як надання фінансових послуг клієнтам за невисокими трансакційними витратами як власників реалізуємих «продуктів»

Загалом, існує велика кількість трактувань категорій «фінансове посередництво» та «фінансові посередники». Існує точка зору, згідно з якою всі фінансові установи, які діють на фінансовому ринку, є фінансовими посередниками.

О. Бала пропонує розуміти під поняттям «фінансові посередники» такі «фінансові установи, які здійснюють спеціалізоване та універсальне обслуговування учасників ринку з приводу акумуляції вільних грошових коштів з метою отримання прибутку та задоволення потреб учасників фінансових відносин» [2].

С. Черкасова дає наступне визначення фінансового посередництва - «це діяльність з акумуляції та перерозподілу наявного у суспільстві вільного капіталу та реалізації фінансових операцій, що супроводжують ці процеси» [3]. Проте автор не визначає, які саме установи надають послуги з фінансового посередництва, а також упускає той факт, що дана діяльність має бути професійною.

Згідно з трактуванням Ф. Мишкіна, фінансове посередництво - це «процес непрямого інвестування, за допомогою якого фінансові посередники позичають кошти у заощадників, які у свою чергу, надають позики іншим» [4]. На нашу думку, подібна дефініція враховує тільки боргові відносини між учасниками фінансово-посередницького процесу.

Згідно з Господарським кодексом України, фінансове посередництво являє собою «діяльність, пов'язану з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством» [5]. Як вказується у даному законодавчо-правовому акті, фінансовими посередниками в Україні є банки та інші фінансово-кредитні організації.

Досить різнобічним та повним, на нашу думку, є трактування Ю. Гаркуши, який визначає фінансове посередництво як «опосередковану діяльність фінансових інститутів щодо ефективного нагромадження, управління та перерозподілу капіталів шляхом надання фінансових послуг» [6].

2. ВИДИ ТА РОЛЬ ФІНАНСОВИХ ПОСЕРЕДНИКІВ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ

Питанням класифікації та дослідженню видів фінансових посередників на фінансовому ринку присвячено велику кількість наукових робіт таких зарубіжних і вітчизняних дослідників як Г. Габбарт [7], Х. Джонсон [8], О. Дорош [9], В. Зимовець [10], І. Кобушко [11], В. Корнєєв [12], С. Міщенко [13], С. Науменкова [14], П. Роуз [15], В. Унинець-Ходаківська [16], У. Шарп та ін. В західній традиції розвинених ринків більше уваги приділяється дослідженню проблемних питаннь діяльності небанківських фінансових посередників. Зокрема, діяльність цих установ досліджено Г. Габбартом, а на українських теренах - В. Зимовцем, В. Корнєєвим, С. Міщенко, С. Науменковою. На увагу заслуговує також підхід до класифікації фінансових установ (фірм) П. Роуза, який умовно розділив ці установи на безпосередньо фінансових посередників та інших фінансових інститутів. Аналіз фундаментальних праць з фінансового посередництва вітчизняних науковців [8, 10, 11, 16], дав змогу стверджувати, що у науковій думці зроблені значні зусилля по дослідженню і узагальненню видів та ролі фінансових посередників на сучасному етапі розвитку фінансової системи. Достатньо структуровано викладено підхід до класифікації фінансових посередників у О. Дорош [9]. Але варто відмітити, що до цього часу немає єдиної системи класифікації фінансових посередників, з якою погоджувалися б більшість вчених.

Зважаючи на значну кількість публікацій з цього питання в сучасній науковій думці не сформулювалося єдиного підходу до визначення видів та ролі фінансових посередників у фінансовій системі, тому важливим на даний момент є систематизація цих підходів.

Стрімкий розвиток фінансових відносин призводить до зростання різноманіття видів фінансових посередників, які пропонують свої послуги на ринку. Існує велика кількість класифікацій фінансових посередників в залежності від критеріїв їх поділу. Загалом в останній час сформувалося два загальні підходи до класифікації фінансових посередників: суб'єктний, де в основу класифікації покладено принцип віднесення фінансових установ до певних груп за схожістю операцій, які вони здійснюють, та функціональний підхід, де основним критерієм віднесення фінансової станови до тієї чи іншої групи фінансових посередників служить виконання певних функцій.

В загальному випадку, класифікації фінансових посередників також відрізняються в залежності від країни, в якій вони функціонують. Так, наприклад, розрізняють європейську та американську класифікації. Відмінності в різних країнах пояснюються різним рівнем економічного розвитку, фінансовими традиціями, потребами учасників ринку, культурними особливостями, а також особливостями бізнесу в тій чи іншій країні.

Розглянемо основні види та класифікації фінансових посередників. Так, згідно з міжнародною класифікацією, яка сформувалася в США, розрізняють три групи фінансових посередників, відображені на рис. 2.1.

Размещено на http://allbest.ru

Рисунок 2.1 - Міжнародна класифікація фінансових посередників в залежності від пропонованого виду фінансових послуг

Наведена на рис. 2.1 класифікація базується на розподілі згідно з фінансовими послугами, які пропонує фінансовий посередник. Але також цю класифікацію можна віднести до функціональної, адже чітко виділяються три основні функції: зберігання і примноження заощаджень, захист майнових інтересів у разі настання певних подій та інвестиційна функція.

Так, депозитні інститути являють собою фінансово-кредитні установи, які отримали право залучати депозити на рахунки. Відповідно, до даної групи фінансових посередників відносяться дві основні категорії установ - банки та ощадні організації. До останньої групи належать:

- кредитні спілки, які створюються певною групою осіб на кооперативних основах та здійснюють кредитні операції в межах членів цієї групи;

- ощадно-позикові асоціації, які акумулюють грошові кошти на депозитних рахунках, а споживче кредитування здійснюють під заставу нерухомого майна.

Контрактно-ощадні установи являють собою фінансово-кредитні інститути, що залучають грошові кошти за рахунок періодичних внесків на довгостроковий період на договірних засадах. Фінансові ресурси страхових компаній, як одного із видів фінансових посередників даної групи, формуються за рахунок внесків фізичних та юридичних осіб на страхування житла, від нещасних випадків та інших непередбачуваних ситуацій. Ці грошові кошти спрямовуються на кредитування або фінансування купівлі цінних паперів (акцій та облігацій фірм, державних облігацій).

Створення пенсійних фондів сприяє зниженню податкових платежів суб'єктів господарювання, а вільні кошти спрямовуються на придбання цінних паперів найбільш надійних компаній.

Інвестиційні фінансові посередники надають наступні види послуг:

- довгострокове інвестиційне кредитування, що сприяє розвитку інновацій та науково-технічному прогресу;

- довгострокове іпотечне кредитування;

- довгострокове кредитування споживчих потреб, будівельних проектів, потреб малого підприємництва.

Інвестиційні посередники отримують фінансові ресурси за рахунок випуску власних акцій або облігацій та їх продажу на фінансовому ринку.

Згідно з вітчизняним законодавством фінансових посередників виокремлюють у дві групи: банківські (універсальні, інвестиційні, спеціалізовані) та небанківські установи. Цю систему класифікації чітко можна віднести до суб'єктної. У основі критерію поділу лежить участь у формуванні грошової пропозиції. Так, різновидами небанківських фінансових посередників є страхові компанії, пенсійні фонди, інститути спільного інвестування, кредитні спілки, довірчі товариства, брокерські компанії, дилерські контори.

На рис. 2.2 систематизовано основні види фінансових посередників, які діють на вітчизняному фінансовому ринку.

Рисунок 2.2 - Класифікація фінансових посередників в Україні

(складено на основі [2, 17])

Відповідно до Класифікації інституційних секторів економіки України Державного комітету статистики [18] вітчизняні фінансові корпорації розподіляються на два рівні, кожен з яких включає певні підсектори. Зокрема, на першому рівні виокремлюють:

- Національний банк України;

- інші депозитні корпорації;

- інші фінансові посередники (за виключенням страхових компаній та недержавних пенсійних фондів);

- допоміжні фінансові установи;

- страхові компанії та недержавні пенсійні фонди.

На другому рівні фінансові корпорації розподіляють залежно від об'єкту контролю (крім НБУ):

- державні;

- приватні;

- фінансові корпорації під іноземним контролем.

Таким чином, саме перший рівень являє собою своєрідну та функціонально орієнтовану класифікацію фінансових посередників. Зауважимо, що дане тлумачення фінансового посередництва є «широким» підходом, тому що включає допоміжні фінансові установи, біржі тощо.

Окремі науковці [16] окрім банківських та небанківських (або так званих парабанківських) фінансових установ виокремлюють і третю групу фінансових посередників - контрактні фінансові інститути. До цієї категорії дослідники пропонують відносити пенсійні фонди, інститути спільного інвестування, фінансові компанії, ломбарди, страхові організації та благодійні фонди. Такий розподіл обґрунтовується врахуванням інституційних відмінностей кожного виду фінансового посередника.

Не менш важливим питанням є з'ясування ролі та основних функцій, які виконують фінансові посередники на фінансового ринку, а також в економіці в цілому [19]. Очевидним є той факт, що роль фінансових посередників є надзвичайно важливою, особливо на сучасному етапі економічного розвитку. На основі систематизації поглядів науковців, визначимо такі основні функції фінансового посередництва:

- трансформація фінансових активів;

- акумуляція заощаджень одних суб'єктів та їх подальше інвестування в проекті інших суб'єктів;

- задоволення інтересів одночасно і позичальників фінансових ресурсів, і кредиторів, що досягається шляхом якісного менеджменту активами на основі економії на масштабі, скорочення часу на пошук кредитора/позичальника, мінімізації ризиків та державного нагляду й регулювання діяльності фінансових посередників;

- зменшення трансакційних витрат, пов'язаних із фінансуванням за рахунок економії на масштабі, серед яких - витрати на рекламу, проведення оціночно-аналітичних заходів, побудову інформаційних систем та ін.;

- надання можливості, з одного боку, власникам капіталу ефективно та в короткий строк розмістити свої ресурси в прибуткові активи, а з іншого боку, позичальникам швидко отримати вільні кошти для фінансування певних виробничих або власних потреб на зворотній основі;

- забезпечення та організація руху фінансових ресурсів (капіталу) до найбільш ефективних з економічної точки зору споживачів шляхом використання різноманітних спеціальних інструментів;

- мінімізація фінансових ризиків за рахунок їх перерозподілу між учасниками процесу інвестування;

- формування економічної кон'юнктури на ринку капіталу, збалансування попиту та пропозиції на фінансові ресурси шляхом залучення великої кількості ринкових учасників;

- сприяння збільшенню прибутковості фінансових активів, що перебувають у розпорядженні невеликих власників, що досягається за рахунок зниження ризиковості, відкриття доступу до прибуткового бізнесу та зниження витратності фінансових операцій;

- підвищення ефективності розміщення інвестицій в умовах невизначеності;

- стимулювання діяльності суб'єктів господарювання та платіжного попиту;

- перенаправлення фінансових ресурсів із традиційних галузей економіки у нові сфери та галузі діяльності, сприяння інноваційній діяльності;

- диверсифікація ризику активів, а також страхування певних видів ризику, розподіл ризику між учасниками посередницьких операцій тощо [20];

- диверсифікація та поглиблення відносин між позичальниками та кредиторами за рахунок створення нових додаткових послуг фінансовими посередниками. Серед таких послуг можна відзначити страхування різноманітних ризиків кредиторів, задоволення потреб у житлі, набутті права власності, потреб у пенсійному забезпеченні тощо;

- проведення торгівлі фінансовими інструментами на фінансовому ринку, коли фінансові посередники реалізовують грошові кошти в обмін на потрібні фінансові активи;

- вплив на формування справедливої вартості фінансових активів на ринку на основі співвідношення попиту та пропозиції на фінансові ресурси;

- посередництво у сфері грошових розрахунків при одночасному зменшенні витрат на їх здійснення. Останнє, зокрема, досягається за рахунок використання акредитивів, ведення кореспондентських рахунків тощо;

- управління рухом грошових коштів всередині великих фінансових корпорацій, що пов'язано з глобалізаційними та інтеграційними процесами у світовій економіці.

3. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА В УКРАЇНІ В УМОВАХ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ

За своєю суттю фінансове посередництво являє собою професійну діяльність як банківських, так і небанківських фінансових установ, спрямовану на задоволення фінансових потреб позичальників та кредиторів, шляхом надання їм необхідних фінансових послуг.

Однак світова фінансова криза 2008 р. мала значний негативний вплив на розвиток вітчизняного фінансового сектору, поглибивши проблему невідповідності його стану динамічно зростаючим вимогам економіки України [21].

Проаналізуємо стан діяльності фінансових посередників на ринку фінансових послуг України під впливом світової фінансової кризи.

Відомо, що у структурі фінансових посередників на вітчизняному ринку переважають саме банківські установи. Проте до переваг парабанківських фінансових посередників слід віднести той факт, що їх розвиток створює конкуренцію банкам, опосередковано стимулюючи останніх підвищувати якість послуг, які ними надаються.

Крім того, небанківські фінансові установи можуть здійснювати такі операції, реалізація яких комерційними банками взагалі заборонена.

З огляду на це, одним із важливих завдань, що постають перед державою, є стимулювання розвитку небанківського фінансового сектору. Цьому можуть сприяти зростання доходності населення; диверсифікація послуг, що надаються небанківськими фінансовими інститутами, які є специфічними саме для цих установ; сприяння розвитку грошового, страхового, фондового та валютного ринків; побудова інституційних засад розвитку небанківського сектору.

Характеризуючи діяльність банківських установ, слід відмітити низький рівень їх капіталізації. Так, це суттєво обмежує їх діяльність, оскільки призводить до зростання вартості кредитних операцій банків, а також залучених ресурсів.

Разом з тим, якість послуг, що ними надаються, залишається на тому ж рівні або навіть погіршується, тоді як ризиковість банківських операцій підвищується. Разом з тим, серед фінансових посередників банки займають лідируючі позиції, значно випереджаючи парабанківські фінансові інститути, зокрема страхові компанії, фінансові компанії, недержавні пенсійні фонди. Тому проблема недостатньої капіталізації ще в більшій мірі стосується небанківських фінансових посередників.

Протягом останніх років спостерігалося підвищення темпів зростання страхового бізнесу в Україні, чому сприяли певні законодавчі зміни.

Проте у вітчизняній сфері страхових послуг серйозною проблемою залишається дефіцит ліквідних фінансових інструментів, спрямованих на реалізацію ефективного інвестування страхових резервів.

Крім того, відкритим питанням залишається гарантування довгострокових зобов'язань стосовно страхування життя.

У табл. 3.1 наведено дані стосовно зміни кількості установ, що надають послуги з фінансового посередництва, а також динаміки їх активів протягом періоду першої половини 2010 р.

Таблиця 3.1 - Динаміка активів та кількості основних видів фінансових посередників в Україні протягом першого півріччя 2010 р. (за даними [22, 23, 24])

Вид фінансового посередника	Активи станом на 01.2010 р., млн. грн.	Активи станом на 06.2010 р., млн. грн.	Кількість установ станом на 01.2010 р., од.	Кількість установ станом на 06.2010 р., од.
Банки	880302	889 200	197	194
Страхові компанії	42000	43200	450	441
Недержавні пенсійні фонди	857,9	984,6	108	107
Кредитні спілки	4200	3000	755	700
Ломбарди	618,9	787	373	400

Як свідчать дані табл. 3.1, перевага банків серед інших фінансових посередників за активами та кількістю є очевидною. Так, найбільш капіталізованими серед небанківських фінансових установ є страхові компанії, причому протягом 2010 р. спостерігалося уповільнення падіння основних показників їх діяльності та певна стабілізація. Причому у структурі активів страхових компаній переважаючими є акції, банківські депозити та права вимоги до перестраховиків.

Що стосується кредитних спілок та страхових компаній, то їх кількість лише за перше півріччя 2010 р. значно зменшилась. Основними факторами, які спричинили таку тенденцію, стали негативні наслідки фінансової кризи - відтік клієнтів, погіршення платоспроможності тощо. З метою підвищення регулювання Держфінпослуг посилив контроль за діяльністю небанківських фінансових посередників, проте встановлені вимоги систематично порушувались.

Недержавні пенсійні фонди, навпаки, збільшили обсяг власних активів на 14,7 %. У структурі активів даних фінансових посередників в Україні переважну частку мають кошти на депозитних рахунків банків (39,8%), облігації суб'єктів господарювання, випущені резидентами (16,5%) та цінні папери, гарантовані Кабінетом Міністрів України (13,7%).

Серед основних операцій, реалізованих фінансовими компаніями протягом першого півріччя 2010 р., були наступні:

- обмін валют - 7,6 млрд. грн.;

- переказ коштів - 1,6 млрд. грн.;

- факторинг - 2,7 млрд. грн.;

- надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів - 65,6 млн. грн.;

- надання позик - 7,7 млн. грн.;

- фінансовий лізинг - 3,5 млн. грн.;

- надання гарантій - 7,3 млн. грн.

У діяльності фінансових компаній спостерігається тенденція зростання наданого обсягу послуг з фінансового лізину, обміну валют та грошових переказів. Це стало наслідком зниження довіри населення до комерційних банків через світову фінансову кризу, а також значні коливання курсу гривні до іноземних валют.

Загалом, серед головних особливостей діяльності фінансових посередників на ринку фінансових послуг України, особливо актуальних в умовах світової фінансової кризи, визначимо наступні:

- низький рівень капіталізації як банківських, так і небанківських фінансових інститутів, що в умовах нестачі ліквідності спричинює неспроможність фінансових установ виконувати свої зобов'язання в повному обсязі;

- домінування і подальше зростання впливу іноземного фінансового капіталу, зокрема у банківській сфері, через слабкість ресурсної бази вітчизняних фінансових посередників;

- значна динамічність коливань обсягу доступних джерел формування фінансових ресурсів фінансових посередників і їх асинхронність до обсягу наявного і потенційного попиту на фінансові ресурси з боку суб'єктів господарювання на різних етапах розвитку фінансово-економічної кризи;

- недорозвиненість вітчизняного фондового ринку у кількісному (за обсягами операцій та кількістю залучених учасників) і якісному (за складом учасників, складом доступних фінансових інструментів, за рівнем нормативно-законодавчої урегульованості), що значно обмежує фінансових посередників у джерелах формування фінансових ресурсів, можливостях диверсифікації своєї діяльності шляхом надання додаткових фінансових послуг, можливостях використання інструментів управління фінансовими ризиками у своїй діяльності;

- зростання частки операцій фінансових посередників, пов'язаних з кредитуванням державного сектору економіки (через значну емісію державних боргових зобов'язань) та скорочення обсягів кредитування домогосподарств і підприємств, що, крім того, може мати негативні наслідки в умовах розгортання другої хвилі фінансової кризи, пов'язаної з кризою державних фінансів (поточними бюджетними проблемами та зростанням державного боргу);

- проблеми у системі валютного регулювання, пов'язані з обмеженням НБУ у кредитуванні домогосподарств у іноземній валюті (в умовах, коли банки залучають довгострокові ресурси у іноземній валюті), з регулюванням НБУ валютного ринку антиринковими засобами, з валютними ризиками, які поступово накопичуються і періодично перекладаються на фінансових посередників та інших суб'єктів;

- недосконалість регулювання з боку державних органів суб'єктів ринку фінансових послуг, а також контролю за діяльністю фінансових посередників;

- недостатня кількість і якість професійних кадрів у всіх видах фінансового посередництва;

- орієнтація страхових компаній на отримання прибутку, шляхом значного зменшення страхових виплат, що підриває довіру до суб'єктів страхового бізнесу та погіршує ділову репутацію цих фінансових посередників;

- практика створення фінансово-кредитного інституту з метою реалізації конкретних операцій, вигідних для певного кола осіб, після чого вони ліквідуються;

- низький рівень доходів домогосподарств, внаслідок чого в економіці відсутні достатні обсяги грошових коштів для забезпечення потенційно великого обсягу фінансових операцій та потреб у інвестуванні;

- орієнтація фінансових посередників переважно на роботу з великими підприємницькими структурами, при одночасному нехтуванні обслуговування фізичних осіб, які пропонують порівняно незначні суми для укладення контрактів;

- низька конкурентоспроможність небанківського сектору фінансового посередництва в порівнянні з комерційними банками;

- низька частка активів фінансових посередників небанківського типу у загальній структурі валового внутрішнього продукту України;

- відсутність надійного захисту інтересів споживачів послуг небанківських фінансово-кредитних інститутів.

4. ДЕРЖАВНІ МЕХАНІЗМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ КАДРОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВИХ ПОСЕРЕДНИКІВ

4.1 Проблеми державних механізмів управління якістю кадрового забезпечення фінансових посередників

Ефективне функціонування ринку фінансових послуг та його структурних елементів - фінансових посередників значною мірою залежить від організації державного регулювання та нагляду за діяльністю фінансових посередників та їх кадрового забезпечення.

Протягом останніх років фінансовий сектор України зазнав значних трансформацій. Це, насамперед, стосується інституційних змін, появи фінансових конгломератів, значного зростання обсягів і зміни структури активів окремих під секторів, тощо. Такі зміни об'єктивно зумовили потребу в кадрах нової генерації, нових підходах до регулювання та нагляду за діяльністю установ на ринку фінансових послуг, а також необхідність запровадження нових моделей наглядових систем.

Звісно, що кадри вирішують все, не тільки для всієї економіки але й для фінансового сектора зокрема. Ось чому дедалі все більшого значення набуває питання створення ефективної системи підготовки кадрів для фінансових посередників в Україні. Відповідно до Національної доктрини розвитку освіти, підвищення якості освіти громадян є одним з пріоритетних завдань Української держави й одною з ключових умов її національної безпеки. Підготовка кваліфікованих кадрів для фінансових посередників відіграє у цій доленосній справі одну з провідних ролей.

Варто враховувати, що підготовка фахівців для фінансових посередників стримується не стільки нестачею вузівського потенціалу, а як більше - низькою підготовкою практичних навиків та умінь фахівців у навчальних закладах України, бажанням майбутніх випускників отримати більш широку фахову освіту, яка б давала змогу легше вирішувати питання працевлаштування, та бажанням розширити практику навчання працівників компаній фінансових посередників, які не мають вищої освіти, на заочній і вечірній формах навчання.

У роботі [25] розглядається планово-нормативна схема й підхід підготовки фахівців для фінансових посередників України в Київському Національному Економічному Університеті. Де відмічається, що проведена значна робота щодо формування змісту навчальних планів науково-методичною комісією з економічної освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України яка ініціювала включити до навчальних планів підготовки бакалаврів з економіки нові нормативні дисципліни «Страхування», «Фінансові послуги» тощо. Враховуючи нормативний статус вказаних дисциплін вони викладається в усіх навчальних закладах України, які здійснюють підготовку бакалаврів з економіки. При цьому виявляються основні проблеми викладання таких дисциплін, це в першу чергу - якість викладання й як наслідок якість підготовки кадрів.

Проблеми освіти, якості освіти, зокрема для фінансових посередників та управління освітою, давно вже хвилюють людство та світове співтовариство. Особливо актуальними вони стали у третьому тисячолітті. Аналіз вітчизняної та зарубіжної наукової літератури з цієї проблематики свідчить, що проблеми освіти обумовлені великою кількістю чинників, які можна поділити на три великі групи:

- загальні, що діють в усьому світі;

- специфічні, наявні в різних групах країн;

- особливі, що діють в окремій країні.

Загальні чинники актуалізації проблем освіти зумовлені насамперед загостренням суперечностей між обсягами накопичуваної нині інформації, її технологічними особливостями обробки й зберігання та існуючими системами викладання у навчальних закладах. Необхідність засвоєння все більшого обсягу інформації й водночас неможливість охоплення всієї цієї інформації традиційними методами потребує створення нових якісних технологій пізнання та вивчення (засвоєння) потрібного матеріалу(розглянуті в розділі 4.2). Ці новітні технології повинні створюватися з урахуванням набутого досвіду, технічних можливостей сьогодення й водночас мати за свою основу направленість на якість освіти, яка вимірюється та підтверджується потребами практичного застосування отриманих знань в сучасному суспільстві. Досягти цього дуже складно, про що свідчить педагогічний досвід новацій, які нерідко неспроможні вирішити поставлені часом завдання. Однак людство не має іншого шляху, тому проблеми освіти неминуче треба вирішувати й в окремій країні, і в світі загалом. Сьогодні поступово формується розуміння підходів до їх вирішення.

У людства часто виникали або загострювалися проблеми освітніх технологій в загалі й для фінансових посередників особливо. Як правило, вони були пов'язані з етапами значних соціально-економічних і культурних зрушень, зокрема, зі зміною історичного типу суспільства. Але нинішня криза освіти гостріша від попередніх, тому що в сучасному світі панування інформаційних технологій в отриманні та використанні знань перетворюються на основний засіб людської діяльності. Тобто якість освіти й сучасний розвиток суспільства визначають та формулюють вимоги одне до одного та разом визначають рівень безпеки конкретної країни особливо в фінансовому секторі. Це стосується передусім високорозвинених країн, що трансформувалися й трансформуються в постіндустріальний або інформаційний тип суспільства, але це так чи інакше впливає й на інші країни внаслідок глобалізації та поглиблення залежності (особливо фінансової) між країнами світу.

Цю взаємозалежність необхідно враховувати особливо при впровадженні запозичених педагогічних методологій, підходів та технологій, а також при розробці перспективних планів розвитку вітчизняної освіти для фінансових посередників. Механічне перенесення чи впровадження їх з однієї країни в іншу призводить до негативних наслідків. Тому що не можливо таким чином вирівняти одночасно соціальний рівень різних за розвитком суспільств. Ці проблеми мають вирішуватись послідовно й поетапно та відповідати рівню соціального розвитку держави. Тому проаналізуємо ці проблеми з погляду на поділ держав. Підставою для такого додаткового об'єктивного й важливого поділу є факт існування груп держав [26], які різняться відносно трьох загальних чинників:

- рівнем технічного, економічного, соціального та політичного розвитку;

- часом досягнення піку рівня розвитку;

- швидкістю (темпами) просування до нього.

За цими досить об'єктивними критеріями країни поділяють [26] на п'ять основних груп:

1) давно розвинені країни (Великобританія, Канада, США, Франція, Швейцарія Німеччина, Італія та ін.);

2) новітньо-розвинуті країни (Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Японія та ін.);

3) країни, що швидко розвиваються (Бразилія, Мексика, Таїланд, Філіппіни та ін.);

4) країни уповільненого розвитку (переважно країни Африканського континенту);

5) посттоталітарні країни, або країни перехідного типу, до яких належить і Україна.

Такий поділ є досить коректним, зручним і доцільним, оскільки стан проблем і перспектив розвитку освіти детермінується й корелюється з рівнем технічного, економічного, соціального та політичного розвитку цих країн.

До загальних чинників, які сьогодні актуалізують наукові дослідження проблем неперервної освіти та її якості як в цілому так і для фінансових посередників, на наш погляд, можна віднести:

- перехід людства від індустріального до інформаційного суспільства;

- поглиблення процесів глобалізації, модернізації, фінансово економічної інтеграції та фрагментації світу;

- нові загрози й виклики існуванню людства, відповідь на які може дати лише неперервна освіта фахівців в продовж життя;

- бурхливий розвиток якісної неперервної освіти, яка стає однією з найважливіших сфер людського буття та економіки країн;

- необхідність переходу неперервної освіти до формування “Homosapiens” та “Homointelligence”;

- відставання розвитку неперервної освіти від потреб і запитів суспільства;

- диверсифікація (народження) нових структур, типів і форм неперервної освіти;

- створення моделей навчальних закладів неперервної освіти XXI століття;

- зростання ролі якості неперервної освіти в суспільному розвитку;

- перетворення вищої освіти з елітарного на масовий феномен;

- брак системних аналітичних досліджень проблем неперервної освіти.

Ці та інші загальні чинники зумовлюють потребу розгортання й поглиблення наукового аналізу проблем неперервної освіти як для фінансових посередників так і для освіти в цілому в усіх країнах світу.

Водночас, у світі відчутна значна диференціація сучасних суспільств за рівнем розвитку, що надає особливого значення специфічним чинникам формування їхніх освітніх систем та як наслідок - актуалізації досліджень проблем неперервної освіти й шляхів їх вирішення, що здійснюються в різних групах країн.

Специфічні загальні чинники актуалізації проблем неперервної освіти для фінансових посередників у посттоталітарних країнах виникли внаслідок:

- тривалого ігнорування досвіду й здобутків західного та світового фінансово-економічного секторів та підходів щодо підготовки кадрів до них;

- традиційного не сприйняття для радянської ідеології всього “буржуазного”;

- технічної й технологічної відсталості всіх типів навчальних закладів;

- обмеженості інформаційного забезпечення навчального процесу;

- панування бюрократичної системи управління освітою, що стримувала розвиток всього нового в освітянській сфері.

Тому в посттоталітарних країнах, і в Україні зокрема, першочергово заслуговують на увагу наведені нижче шляхи вирішення специфічних освітянських проблем. Найважливішими з них є:

- необхідність вивчення досвіду розвитку неперервної освіти для фінансових посередників в економічно розвинених, демократичних, правових країнах;

- потреба в реформуванні власної системи неперервної освіти для фінансових посередників;

- доцільність інтеграції вищої школи України до світового освітнього простору;

- необхідність інформатизації, гуманітаризації та гуманізації неперервної освіти;

- потреба демократизації неперервної освіти для фінансових посередників;

- децентралізація системи управління;

- удосконалення державних механізмів управління якістю освіти для фінансових посередників.

Крім того в Україні діють не лише загальні та специфічні чинники, що актуалізують дослідження та шляхи вирішення освітянських проблем, а й особливі, властиві конкретним країнам, а саме:

- передкризовий стан неперервної освіти для фінансових посередників на час здобуття Україною незалежності;

- необхідність виявлення сильних і слабких місць неперервної освіти для фінансових посередників, що успадковані Україною від колишнього СРСР;

- потреби вивчення кращого досвіду й національних традицій вітчизняної освітньої системи;

- складність процесів духовного відродження, формування нації та державотворення;

- необхідність концептуалізації та зміни парадигми якості неперервної освіти для фінансових посередників;

- потреба вдосконалення власної законодавчої бази для забезпечення якості неперервної освіти для фінансових посередників;

- доцільність створення сучасних моделей навчальних закладів на базі поєднання кращих здобутків вітчизняної та зарубіжної освіти;

- необхідність визначення стратегічних напрямів розвитку вітчизняної вищої освіти та її інтеграції в західноєвропейський і світовий освітянський простори;

- потреби формування нового економічного, політичного, правового, екологічного та валеологічного мислення;

- нестача глибоких та об'єктивних досліджень проблем вітчизняних та зарубіжних систем неперервної освіти для фінансових посередників;

...