- поглиблення кризи неперервної освіти для фінансових посередників;

- створення й розбудова навчальних закладів недержавної форми власності та ін.

До цього треба додати, що соціально-економічна криза в Україні та її негативні наслідки в усіх сферах суспільного життя (особливо в фінансово-економічній сфері) диктують необхідність вивчення впливу кризи на стан неперервної освіти й дослідження тенденцій, пов'язаних з цим впливом, які можуть бути небезпечними не лише для освіти, а й для держави загалом, яка втрачає свій інтелектуальний потенціал.

Отже, актуальність наукових досліджень проблем неперервної освіти для фінансових посередників та впровадження реальних кроків щодо їх вирішення є надзвичайно актуальною потребою сьогодення, особливо в Україні, де вони зумовлені одночасно трьома групами глибоких й об'єктивних чинників: загальними, специфічними та особливими.

Якщо законодавство України, яке регулює систему неперервної освіти для фінансових посередників в державі не відповідає рівню освіти в Україні й світовому рівню, або між законодавчими актами є протиріччя, чи відсутні необхідні закони взагалі, то це найголовніша проблема державного регулювання освітою.

Тому що для ефективного й сучасного державного регулювання освітою України необхідно мати інтегровану систему:

- законів - як нормативних актів найвищого органу державної влади (Верховної Ради України), прийнятих в установленому порядку й які володіють вищою юридичною силою, а також розкривають загальнообов'язкові правила та державні норми, що визначають суспільні відносини юридичних і фізичних осіб в освітянському просторі України;

- нормативних актів - офіційних писемних документів, що приймаються уповноваженими органами (Кабінетом Міністрів України), та які встановлюють, змінюють або відміняють норми права в освіті держави;

- нормативних частин змісту навчання - обов'язкових для засвоєння змістів навчання, сформованих відповідно до вимог освітньо-кваліфікаційних характеристик та затверджених й прийнятих в установленому порядку (Кабінетом Міністрів України, Міністерством освіти і науки України та міністерствами й відомства, яким підпорядковані навчальні заклади відповідних галузей);

- нормативних документів -які містять норми, правила, загальні принципи, процедури, технології чи характеристики, що стосуються різних видів діяльності або їхніх результатів освіти, затверджених уповноваженим органом управління в освіті (Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України та державні органи управління фінансовими посередниками: НБУ, Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг), Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР).

Проаналізуємо закони України щодо освіти в частині управління освітою та органів управління навчальними закладами які впливають на підготовку кадрів для фінансових посередників(табл. 4.1).

Аналіз цих законів розкриває такі проблеми та протиріччя:

1) створення основного законодавчого поля в освіті йшло впродовж 10 років, що свідчить першочергово про не системність цієї важливої роботи;

2) у послідовності затвердження законів немає жодного системо-утворюючого чинника (наприклад: структури освіти, неперервності, наступності, взаємозв'язку та ін.);

3) структура й стиль розробки та оформлення законів різні;

4) практично у всіх законах (за винятком закону “Про вищу освіту”) відсутні вимоги до якості освіти, а у більшості термін “якість” зовсім відсутній[27];

5) у законах відсутні вимоги до управління рівнями освіти;

6) системи управління освітою в законах трактується по різному й має протиріччя з основним законом “Про освіту”[28].

Викладене вище свідчить про відсутність програми законодавчого забезпечення освітньої діяльності.

У роботі [29] автор проводить аналіз проблем у законодавстві України щодо центральних органів управління освітою.

Таблиця 4.1 _ Аналіз системи управління освітою в законах України

№	Назва закону	Дата введення	Протиріччя щодо управління навчальними закладами
1.	Про освіту	23.05.1991	У ст. 11 зазначено, що до державних органів управління освітою в Україні належать: ? Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України; ? міністерства й відомства України, яким підпорядковані заклади освіти; ? вища атестаційна комісія України; ? Міністерство освіти Автономної Республіки Крим; ? місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування й підпорядковані їм органи управління освітою. У ст. 11. МОНмолодьспорту віднесено до органів управління освітою, а в ст. 12 (повноваження МОНмолодьспорту) зазначається, що МОНмолодьспорту є центральним органом центральної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти. Але “управління” і “керівництво” - це різні поняття. Може, через те, що функції МОНмолодьспорту з “управління” зведено до “керівництва” (що є необхідною складовою управління), тобто суттєво звужено, і тому відсутні як у Законі так, до речі, і в Положенні про МОНмолодьспорту [29]. Наявність у системі управління великої кількості міністерств, відомств, яким підпорядковані заклади освіти і які разом з МОНмолодьспорту лише “беруть участь у здійсненні державної політики в галузі освіти” (ст. 12). Такий підхід практично суперечить світовій тенденції в управлінні цією галуззю. Місцеві органи управління освітою (ст. 14) у здійсненні своїх повноважень підпорядковані одночасно щонайменше трьом інстанціям: місцевим органам державної виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та відповідним центральним державним органам управління освітою. Така багатовекторність підпорядкування будь-якої організації входить у протиріччя з основними положеннями теорії управління [29] і навряд чи сприяє підвищенню ефективності роботи створених місцевими органами державної виконавчої влади органів управління освітою. Привертає увагу відсутність законодавче встановлених повноважень органів громадського самоврядування в освіті (ст. 16). Те, що повноваження цих органів затверджує МОНмолодьспорту, є опосередкованим свідченням обмеження впливу громадськості на результати діяльності освітньої системи
2.	Про професійно-технічну освіту	10.02.1998	Органи управління: ? спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері ПТО; ? міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані професійно-технічні навчальні заклади; ? Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та створені ними органи управління ПТО; ? міжгалузева рада з ПТО. Цей перелік органів державного управління ПТО входить у протиріччя з аналогічною структурою за Законом “Про освіту”: передбачено створення окремого відМОНмолодьспорту центрального органу та окремих органів на місцях. Що стосується закладів ПТО, то закон не розкриває ні їх структуру, ні основні положення щодо управління ними. Лише дві статті інформують про органи громадського самоврядування (загальні збори або конференція) закладу (ст. 23) та окреслюють функції його керівника (ст. 24)
3.	Про вищу освіту	17.01.2002	Управління вищою освітою (ст. 17) здійснює уряд, оскільки Кабінет Міністрів України через систему органів виконавчої влади: ? здійснює державну політику у галузі вищої освіти; ? організує розроблення та здійснення відповідних загальнодержавних та інших програм; ? у межах своїх повноважень видає нормативно-правові акти з питань вищої освіти; ? забезпечує контроль за виконанням законодавства про вищу освіту. Управління у галузі вищої освіти в межах їх компетенції здійснюють: ? спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки - Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України; ? інші центральні органи виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади; ? Атестаційна комісія України; органи влади Автономної Республіки Крим; органи місцевого самоврядування; власники вищих навчальних закладів;органи громадського самоврядування. Повноваження органів державного управління вищою освітою докладно подані в ст. 18, 19, 20. У ст. 21 описані повноваження власника (власників) ВНЗ. Управління вищим навчальним закладом виділяється в окремий розділ (VI). Так, у ст. 22 визначаються мета і головні завдання діяльності ВНЗ; в ст. 29 - принципи управління (автономія і самоврядування, розмежування прав, поєднання колегіальних та єдиноначальних засад, незалежність від політичних партій, громадських та релігійних організацій); в ст. 39 описані основні структурні підрозділи ВНЗ III і IV рівнів акредитації (кафедри, факультети, інститути, філії, бібліотеки тощо) та ВНЗ нижчих рівнів акредитації (відділення і предметні (циклові) комісії). Здається, що перелічені статті цього розділу доцільно було б включити до розділу IV, який присвячено саме управлінню ВНЗ (управляти не можна без мети, принципів, визначеної структури організації). Безпосереднє управління ВНЗ здійснює його керівник - ректор (президент), начальник, директор (ст. 32), а його підрозділами - декан, завідуючий (факультет, кафедра, відділення тощо (ст. 33). Вчена рада ВНЗ є колегіальним органом управління (ст. 34). У національних ВНЗ в обов'язковому порядку створюється наглядова рада (ст. 35). Передбачено створення робочих та дорадчих органів (ректорат, деканат, приймальна комісія, адміністративна та педагогічна рада) - (ст. 36). До органів громадського самоврядування віднесено загальні збори (конференція) трудового колективу (ст. 37), конференція студентів (ст. 38). Особливу увагу привертає новаційна вимога до кваліфікації науково-педагогічних працівників. У ст. 48 зазначається, що посади педагогічних і науково-педагогічних працівників можуть обіймати особи з повною вищою освітою, які пройшли спеціальну педагогічну підготовку. Явне протиріччя з реальністю
4.	Про інститути підвищення кваліфікації	Відсутній	Повинен врегулювати протиріччя: ? близько 200 інститутів підвищення кваліфікації фахівців і з них 25 інститутів підвищення кваліфікації педагогічних кадрів працюють згідно закону “Про вищу освіту” (ст. 52), а самі не мають статусу вищих навчальних закладів; ? працівники цих інститутів навчають людей з вищою освітою не займаючи науково-педагогічних посад, що значно погіршує якість такої освіти, тому що вони мають низькі оклади й незацікавлені підвищувати свою кваліфікацію, тобто отримувати учені ступені та звання, бо за них не будуть підвищувати зарплатню (парадокс); ? невідповідність фінансування; ? не відповідність навчальної матеріально-технічної бази

Висновки, зроблені з таблиці 4.1 наголошують, що законодавче забезпечення органів управління освітою не відповідає сучасному рівню, має протиріччя або відсутнє зовсім, що дає підстави сформулювати основну проблему державних механізмів управління якістю освіти - недосконалість законодавчого поля управління освітою. Вихід з цієї проблеми - доопрацювання цього вкрай необхідного законодавчого поля.

Для порівняння (табл. 4.1), у законі “Про вищу освіту” [27] управління освітою розкрито найбільш чітко і повно, а ніж у законі “Про професійно-технічну освіту” [30]. У законі “Про вищу освіту” [27] враховано як минулий досвід зокрема збережена структура ВНЗ, (Вчена рада, ректор, проректор, декани та ін.), так і кращий зарубіжний досвід (голова наглядової ради, президент, директора інститутів тощо). Але у цьому законі є теж проблемні питання й суперечності:

- вперше в систему управління введено уряд - Кабінет Міністрів України, йому підпорядковані кілька державних університетів. На наш погляд це не покращує систему управління вищою освітою;

- вся система управління досить варіативна, незважаючи на її централізованість;

- підпорядкованість ВНЗ різним міністерствам;

- великі відмінності в управлінні ВНЗ І-ІІ й III-IV рівнів акредитації ? структура, органи управління, кадри - у ВНЗ І-ІІ це педагогічні кадри, а в ВНЗ III-IV - науково-педагогічні. Здається, спостерігається політичний вплив історії створення ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації - всі вони виростали зі закладів середньої спеціальної освіти колишньої системи (технікуми, училища). Але такий підхід законодавчо “закріпачує” ці ВНЗ: сталі структури й відсутність відповідних кадрів (науково-педагогічних) не дає перспектив для їх зростання до вищих рівнів акредитації. Як можна готувати бакалаврів без науково-педагогічних кадрів (фактично закріплюється поняття бакалаврів різної якості - випускники ВНЗ І?ІІ рівня акредитації й ВНЗ III?IV рівнів). У межах одного університету можуть існувати різні структури ? коледжі, факультети, кафедри з різним кадровим забезпеченням. Якщо до складу університету IV рівня входить технікум, коледж, то ускладнюється організація навчального процесу. Необхідно, щоб з набуттям досвіду управління новою системою вищої освіти в Україні - ця важлива проблема була вирішена оптимально.

Підпорядкованість університетів державної форми власності 26 різним міністерствам і відомствам є додатковою проблемою, яка ілюструє недосконалість вищої освіти [31].

Нині в Україні діє 881 вищий навчальний заклад, з них 240 ? ІІІ-ІV рівнів акредитації всіх форм власності та підпорядкування в яких почти у всіх є економічні факультети або відділення - які можуть готувати кадри для фінансових посередників. як на стаціонарній формі навчання так і післядипломній. Для порівняння: в Європі, зокрема, в Італії на 60 мільйонів населення функціонує 65 університетів, у Франції на 63 мільйони ? 41, в Іспанії на 45 мільйонів ? 60, у Великій Британії на 61 мільйон - 142 ВНЗ.

Система післядипломної освіти (освіта дорослих) має низку гострих проблем, які пронизують її структуру управління на різних рівнях: республіканському, регіональному, державних установ (державних службовців), навчальних закладів (науково-педагогічних працівників) та фахівців різних галузей економіки.

Окремо розглянемо проблеми післядипломної освіти, які можна умовно розділити на три важливі групи (системи):

- система підготовки та перепідготовки державних службовців;

- підготовка та перепідготовка науково-педагогічних кадрів для фінансово-економічних спеціальностей;

- система підвищення кваліфікації кадрів для фінансових посередників.

Структура та зміст системи вищої та післядипломної освіти державних службовців не відповідає визнаній структурі та змісту ООН і ЄС у сфері “державного управління”. Відсутня низка важливих спеціальностей, бракує державних стандартів щодо професійного навчання, не використовуються можливості розширення перепідготовки за спеціалізаціями, орієнтованими на державне управління. Потребують суттєвого удосконалення й диверсифікації професійні програми підвищення кваліфікації. Система не забезпечена необхідною законодавчою базою, демократичними стандартами щоденної професійної діяльності державних службовців, ефективними механізмами вивчення потреб і оцінки якості професійної діяльності та навчання, достатнім ресурсним забезпеченням, у тому числі фінансовим (фінансування підвищення кваліфікації в 100 разів менше, ніж у країнах розвиненої демократії) [32].

Розробка цієї програми потребує консолідації зусиль наукових кіл і кращих сил педагогічної громадськості. У науковому аспекті зазначена програма є важливим кроком до створення національної школи управління освітою [33].

Виходячи з вище вказаного можна стверджувати що необхідність створення та впровадження необхідних державних механізмів та новітніх технологій забезпечення якості неперервної освіти для фінансових посередників є актуальною глобальною проблемою для нашої держави.

4.2 Особливості підготовки кадрів (фахівців) для фінансових посередників

4.2.1 Завдання та цілі інформатизації неперервної освіти в процесі підготовки кадрів для фінансових посередників

Як було доведено у попередньому розділі основною ознакою сучасної освіти для фінансових посередників найрозвиненіших країн світу й України зокрема -є процес узгодження її трансформації із динамікою розвитку суспільств. Відтак здійснюється перехід від класичної освітньої моделі - здобуття освіти у першій половині життя, до неперервної - освіта впродовж життя. Серед головних напрямів цієї трансформації - тенденція створення гнучкої, оптимальної й ефективної системи неперервної освіти для фінансових посередників, здатної до постійного самооновлення відповідно до вимог сучасності. Створити таку систему без інформатизації освітньої галузі неможливо. Це вже аксіома, це вимога часу й це вже об'єктивна реальність.

У роботі [34] ми виклали результати досліджень, зробили аналіз та розглянули й дали визначення основним категоріям і поняттям у неперервній освіті й навчанні які притаманні особистості яка вчиться й які відносяться до найпростіших, найнижчих і неподільних ступенів процесів навчання відносно тих хто вчить та вчиться, щодо мозку людини й її пам'яті, а саме: повідомлення, інформація, знання, вміння, навички, оцінка, контроль успішність навчальних досягнень, освітні послуги, компетентність, управління якістю освіти та ін. Зрозуміло, що мозок людини й її пам'ять будуть досліджувати й вивчати ще не одну сотню років в різних аспектах і на різну глибину. Але нас цікавить саме той рівень визначення категорій, законів мислення й роботи мозку який відноситься до навчання, його оптимальної й якісної організації й який дозволить взяти ці категорії й закони як неподільні цеглинки з яких можна побудувати будинок під назвою “Неперервна освіта” в якому працюють державні механізми управління якістю на всіх поверхах (рівнях освіти) й які не порушують психофізіологічні закони роботи мозку людини, а навпаки спираються на них, чим набувають ефективності, оптимальності й вищої якості.

Фактично ми розглянули фундамент (основу) та складові будинку “Неперервна освіта” в якому готують кадри для фінансових посередників. Тобто зробили погляд із середини на рівні роботи мозку й пам'яті людини, а тепер, у цьому розділі розглянемо проблему зверху як систему державних механізмів. Це означає, що з цього боку, інформатизація освіти це глобальний, державний, інноваційний, довготривалий та високо коштовний механізм переведення неперервної освіти на новий ступінь якості.

4.2.2 Неперервна освіта та підготовка кадрів для фінансових посередників

Інформатизація освіти це глобальний, державний, інноваційний, довготривалий та високо коштовний механізм переведення неперервної освіти на новий ступінь якості. При цьому необхідно враховувати, що як любий державний механізм управління він потребує:

- розробки доктрини, концепції, планування, механізмів впровадження та контролю;

- розробки й впровадження відповідної нормативно-правової бази;

- синхронізації інформатизації держави з інформатизацією освіти;

- необхідного постійного фінансування для підтримки процесів інформатизації освітньої галузі;

- підготовки та перепідготовки відповідних науково-педагогічних та інженерно-технічних кадрів;

- розробки та впровадження гнучкої, платформо-незалежної, швидко поновлюваної й сучасної системи програмного-технічного забезпечення у відповідності до міжнародних стандартів якості й до Національної рамки кваліфікацій для всіх рівнів неперервної освіти яка повинна в себе включать наступні складові (рис. 4.1):

- інформаційно-навчальні об'єкти з їх характеристиками й функціями - найменші неподільні елементи навчального процесу;

- інформаційно-навчальні блоки - логічно-цільні блоки баз знань які включають модулі - навчальні компоненти освітньої /навчальної програми, у якій кожний такий компонент містить кратну кількість кредитів ЄКТС [35];

Рисунок 4.1 _ Ієрархія складових МІАКНО

- автоматизовані інформаційно-довідкові системи (ІДС) - програмно-технічний комплекси які містить додаткову й супутню інформацію, яка необхідна для вивчення конкретної дисципліни відповідно освітньої /навчальної програми;

- автоматизовані навчально-атестаційні системи (АНАС) -об'єднання модулів які разом представляють конкретну дисципліну й розміщується в програмно-технічні педагогічні комплекси які автоматизують процес вивчення конкретної дисципліни згідно освітньої /навчальної програми;

- автоматизовані робочі місця вчителя/викладача - програмно-технічні педагогічні комплекси які дозволяють автоматизовано вести управління навчальним процесом у комп'ютерних класах, мережі та ін.;

- автоматизовані робочі місця (АРМи) для фахівців фінансових посередників - сукупність автоматизованих інформаційно-довідкових та навчально-атестаційних систем які дозволяють успішно вивчати конкретні дисципліни згідно навчальних програм;

- педагогічні програмні засоби (ППЗ) для фахівців фінансових посередників - програмно-технічні педагогічні комплекси які включають в себе автоматизовані робочі місця вчителя/викладача та фахівця фінансиста й призначені для автоматизованого групового чи індивідуального вивчення однієї конкретної дисципліни згідно освітньої /навчальної програми;

- інтегровані навчально-атестаційні комплекси (ІНАК) для фахівців фінансових посередників - універсальні програмно-технічні педагогічні комплекси які включають в себе педагогічні програмні засоби які дозволяють вивчати групу взаємопов'язаний дисциплін для конкретного року навчання у ВНЗ, або конкретної спеціальності чи спеціалізації;

- мережа інтегрованих автоматизованих комплексів неперервної освіти (МІАКНО)для фахівців фінансових посередників - це сукупність системно взаємопов'язаних інтегрованих навчально-атестаційних комплексів побудованих згідно принципів наступності, цілісності, ієрархічності з можливостями автоматичного обновлювання через Інтернет, і яка призначена для вивчення груп дисциплін для різних рівнів неперервної освіти.

Такий підхід був нами використаний при розробці та впровадженні в експлуатацію 26 типів проектів МІАКНО для всіх рівнів неперервної освіти, детальний опис яких представлено у роботах [35-46].

Об'єктивно перед державою при розробці та впровадженні державних механізмів управління якістю неперервної освіти, на сучасному етапі розвитку освіти, необхідно виконати декілька основних завдань - з однієї сторони - оптимально й правильно об'єднати й врахувати закони й механізми бази та фундаменту (тобто механізми розуму, роботи мозку й пам'яті людини), з другої сторони - врахувати закони й механізмами інформатики та процеси інформатизації, аз третьої - іще не порушуючи закони філософії, педагогіки, та управління.

На сьогодні Україна активно долучилася до світових тенденцій інформатизації освіти. З однієї сторони інформатизація - це, без перебільшення, справжня революція в освіті, оскільки вона спрямована на формування творчої особистості, яка вміє застосовувати набуті знання й вміння, працювати з інформацією, комп'ютерами, мережами й Інтернет для успішної діяльності в будь-якій сфері суспільного життя, власне - для інноваційного розвитку суспільства. А з іншої інформатизація - це інформаційні й автоматизовані технології в навчанні які є важливим інструментом поліпшення якості освіти, оскільки дають змогу необмежено розширити й підвищувати ефективність навчального процесу завдяки новим формам представлення й закріплення інформації й знань, новим технологіям контролю навчальних досягнень та новітнім методам самоосвіти. При цьому сама система освіти є прискорювачем процесу інформатизації суспільства, інструментом формування нової інформаційної культури особистості, підготовки професіоналів нової генерації.

Застосування інформаційних технологій докорінно змінює роль і місце тих хто вчить і тих хто вчиться на всіх рівнях неперервної освіти. Система “вчитель/викладач > інформаційна система > учень/студент/фахівець” стає новою прогресивною парадигмою освітньої галузі. Автоматизовані навчальні технології дають змогу реалізувати індивідуальний підхід в навчанні.

До недавнього часу інформатизація освіти розглядалася управлінськими структурами й професійним співтовариством переважно як суто технічне завдання. Під нею розумілися, в першу чергу, постачання комп'ютерів, підключення до Інтернету, викладання курсу інформатики тощо. Інформатизація не пов'язувалася безпосередньо з оновленням змісту, методів і організаційних форм навчання, досягненням нових навчальних результатів, модернізацією всіх сторін життя навчальних закладів, використанням комп'ютера у викладанні навчальних предметів.

За останні роки країнами ЄС досягнуті певні результати в комп'ютеризації освітніх закладів та їх підключення до мережі Інтернет. Однак однією з причин слабкого розвитку комп'ютерних технологій навчання експерти ЄС вважають неефективний зміст освітніх електронних засобів [47]. За результатами аналізу пройденого шляху Європейський союз оголосив “новий виток” інформатизації освіти. Основні зусилля будуть приділятися створенню інтернаціональних сховищ уніфікованих мережевих продуктів для всіх спеціальностей.

Активна роль інформаційних технологій в освіті обумовлена тим, що порівняно з традиційними навчально-методичними засобами комп'ютерно-орієнтовані засоби навчання забезпечують нові можливості, а також дозволяють реалізувати сучасні педагогічні технології навчання на більш високому рівні, стимулюють розвиток дидактики та методики підготовки кадрів для фінансових посередників.

За останні роки за кордоном створено безліч різноманітних навчальних комп'ютерних програм. В різних країнах за підтримки держави створюються загальнодоступні національні колекції (бібліотеки) електронних ресурсів. Вони зібрані та діють в скандинавських країнах, Великобританії, Франції, Польщі, країнах Південно-Східної Азії, США. Такі колекції створюються за державні кошти, на гранти некомерційних гуманітарних фондів. Головна їх особливість - це безкоштовне використання та гарантована якість. В деяких країнах (Норвегія, Естонія, Голландія, Франція, США, Ірландія) державні органи замовляють розробку принципово нових електронних ресурсів, які потім централізовано розповсюджуються в закладах освіти.

В останні роки цілою низкою організацій України були розроблені програмні педагогічні засоби з різних предметів, однак їх кількість є недостатньою, вони надходять не до всіх навчальних закладах або вчителі й викладачі не знають про їх наявність.

Результати досліджень як в Україні, так і в інших країнах свідчать, що педагогічні програмні засоби, які централізовано розроблені та надіслані до навчальних закладів, використовуються лише невеликою групою викладачів-ентузіастів [47]. Головними причинами такого стану є недостатня підготовка викладачів до використання електронних ресурсів, відсутність в навчальних закладах умов для використання сучасних педагогічних програмних засобів та інформаційно-комунікаційних технологій, відсутність методик використання електронних засобів при навчанні, технічна недосконалість електронних засобів навчального призначення, їх низька змістова якість, недостатня педагогічна цінність.

Для подолання даної проблеми в різних країнах світу було реалізовано масштабні проекти по масовому навчанню викладачів застосуванню інформаційних технологій, зокрема, в Бельгії, Німеччині, Данії, Туреччині, Росії, Україні [48].

4.2.3 Мережа інтегрованих й автоматизованих навчально-атестаційних комплексів підготовки кадрів для фінансових посередників

З метою вирішення описаних у попередньому параграфі проблем, викладених підходів та у відповідності з сучасними програмами щодо інформатизації неперервної освіти та для ефективної підготовки кадрів для фінансових посередників нами було поставлено завдання розробити теорію, технологію, моделі, підходи та практичну реалізацію мережі інтегрованих автоматизованих комплексів неперервної освіти (МІАКНО) структура якої представлена на рисунках 4.1 і 4.6 для всіх рівнів неперервної освіти.

Робота виконувалась у чотирьох напрямках (рис. 4.2):

1) досліджено основні механізми роботи мозку та пам'яті людини в процесі навчання:

а) узагальнено та обґрунтовано:

- схеми обробки повідомлень, інформації, знань, умінь, навичок, творчості, компетентності та ін.;

- схеми роботи всіх видів пам'яті;

б) виявлено вади та розроблено методи (знайдені шляхи) їх подолання:

- вади роботи мозку та пам'яті людини у процесі навчання;

- організаційні вади при проведені навчального процесу в навчальних закладах освіти;

- психофізіологічні вади особистості в процесі навчання;

- проблеми та вади тих, хто вчить.

в) запропонована сучасна психофізіологічна модель навчання;

2) зроблено історико-логічний, системний та функціональний аналіз розвитку неперервної освіти, рівнів освіти та навчальних закладів, а саме;

- виявлено та описано 338 функцій навчального процесу;

- розроблено алгоритми автоматизації та реалізації 338 функцій навчального процесу в мережі персональних комп'ютерів;

- розроблені моделі якості освітніх послуг;

- досліджені сучасні форми та методи представлення та контролю знань;

Рисунок 4.2 _ Складові та етапи розробки МІАКНО

3) вивчено кращий зарубіжний досвіду щодо підготовки кадрів для фінансових посередників та зроблено його узагальнення. Були поставлені питання та знайдені відповіді:

- в яких країнах світу краще всього впроваджений навчальний процес та освіта в цілому?

- які характеристики визначають якість навчального процесу (освіти в загалі)?

- які загальноприйняті в світі індикатори якості освіти?

- які тенденції розвитку якості освіти?

- чому безпека країни сьогодні залежить від якості освіти?

4) узагальнено кращий вітчизняний освітній досвід щодо інформатизації освіти:

а) виконано: анкетування, обмін досвідом, дискусія, рецензування, та розробка й формулювання пропозицій та вимог щодо МІАКНО. Для чого проведено семінари й дискусії з:

- керівниками та працівниками всіх видів фінансових посередників;

- ректорами, проректорами, деканами, завідуючими кафедрами, науково-педагогічними працівниками які готують кадри для фінансових посередників;

- керівниками та працівниками інститутів післядипломної освіти;

- працівниками МОНмолодьспорту;

б) розроблено, пропозиції, сформульовано вісімсот двадцять одну вимогу (821) та зроблені висновки щодо розробки та впровадження МІАКНО, наприклад:

- розробити оптимально-якісну сучасну модель процесу навчання та впровадити її у вигляді ІНАК та ППЗ у вищих навчальних закладах та інститутах післядипломної освіти для конкретних спеціалізацій фінансових посередників;

- розробити програмно-педагогічний комплекс нового покоління для вищих навчальних закладів та інститутів післядипломної освіти з дисциплін: “Страхова справа”, “Банківська справа”, “Фінанси”, “Казначейська справа”, “Пенсійна справа” тощо[35-46]);

- модель навчального процесу повинна відповідати останнім міжнародним рекомендація та стандартам щодо підвищення якості неперервної освіти;

- МІАКНО повинна реалізовувати системність, наступність; цілісність та міждисциплінарні зв'язки для всіх рівнів освіти;

- модель навчального процесу повинна реалізувати (теоретично-обґрунтовану) схему найоптимальнішого та ефективного співвідношення тих, хто вчить та тих, хто вчиться;

- виконати ліцензування програмно-педагогічних комплексів та отримати гриф МОНмолодьспорту;

- МІАКНО повинна реалізовувати елементи державного управління якістю неперервної освіти.

На рисунку 4.3 представлена загальна схема МІАКНО яка відображає основні взаємозв'язки у системі державного регулювання освітою в Україні та між окремими інтегрованими навчально-атестаційними комплексами (ІНАК) системи неперервної освіти (дошкільні, середні та вищі навчальні заклади, система післядипломної освіти та система підготовки керівних кадрів), які через Інтернет портал можуть оперативно отримувати навчально-методичні матеріали, рекомендовані Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України до впровадження. Зрозуміло, що кадри для фінансових посередників у своїй підготовці проходять шлях від ІНАК-1 до ІНАК-6 (рис.4.3).

Рисунок 4.3 _ Структура МІАКНО

Крім того, законодавство України, система фахової підготовки постійно змінюється й доповнюється, що зумовлює потребу формування нової системи взаємовідносин в країні на базі МІАКНО.

У МІАКНО зміст освіти та організація навчально-виховного процесу мають постійно оновлюватися. Прискорення процесів оновлення інформації, інтеграції і диференціації наукових знань загострює проблему збереження у фаховому змісті базового ядра - найбільш цінної для підготовки кадрів для фінансових посередників. Цьому сприятиме механізм, покладений в основу ІНАК: процедура відбору контрольних завдань за вимогами валідності та повноти.

МІАКНО дозволяє вирішити вище перелічені проблеми які відповідають завданням державних планів та програм (табл. 4.1), що свідчить про актуальність і життєву необхідність існування МІАКНО, а саме:

- Розвиток системи неперервної освіти та навчання протягом життя;

- формування у тих хто вчиться уміння вчитися, виховання потреби й здатностідонавчанняупродовжусьогожиття,виробленняуміньпрактичногоітворчогозастосуваннянабутихзнань;

- забезпеченнянаступностінавчальногозмістуівимогщодойогозасвоєнняміжусімарівнямиосвіти;

- становлення в тих хто вчиться цілісного наукового світогляду, загальнонаукової, загальнокультурної, технологічної, комунікативної й соціальної компетентності, оволодіння засобами пізнавальної та практичної діяльності;

- застосування та розвиток освітніх інновацій, сучасних інформаційних технологій, інформатизація навчального процесу;

- забезпечити інноваційний характер розвитку вищої освіти, впровадження активних інформаційних технологій, інтерактивних форм і методів навчання, нарощування та модернізацію програмового забезпечення, підвищення ефективності їх використання в навчальному процесі;

- формування та підтримка ринку інформаційних продуктів і послуг;

- інтеграція України у світовий інформаційний та освітній простір;

- створення передумов для різнобічного розвитку особистості, індивідуалізації та диференціації навчання, переходу до особистісно-орієнтованих педагогічних технологій;

- удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів;

- створення загальнодержавної мережі інформаційного забезпечення науки і освіти;

- створення загальнодержавних систем інформаційно-аналітичної підтримки діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

- постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу.

Пріоритетом розвитку сучасної освіти є впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій для дальшого вдосконалення навчально-виховного процесу, забезпечення доступності та ефективності освіти, для підготовки молодого покоління до життєдіяльності в інформаційному суспільстві. Це може бути здійснено за поступової інформатизації системи освіти через створення та впровадження у навчальний процес інтегрованих навчально-атестаційних комплексів (ІНАК).

На рис. 4.4 представлено перелік розроблених і впроваджених ІНАК з окремих навчальних предметів та спеціалізацій для студентів, фахівців та керівних кадрів у системі підготовки кадрів для фінансових посередників.



Рисунок 4.4 _ Сукупність розроблених і впроваджених ІНАК

В рамках створення та впровадження ІНАК на різних рівнях системи неперервної освіти, багатьма авторами та в багатьох нормативних документах висунуто низку вимог, переважна більшість яких реалізована в розроблених нами ІНАК.

Детально вимоги та реалізовані функції описано, наприклад, у роботах [37-38]. Очевидно, що створення ІНАК. який би відповідав усім переліченим вище вимогам, є складним завданням. Для її вирішення потрібно застосувати науково обґрунтовані підходи до вирішення педагогічних, психологічних та технічних завдань.

Для приклада на рис. 4.5 і 4.6 представлені структура та система управління ІНАК «Страхова справа», який складається з двох АРМ - адміністратора (викладача) та фахівця (користувача).

Розглянемо функціональні можливості АРМ адміністратора (викладача). У головному вікні АРМ адміністратора (викладача) (рис. 4.5) розміщено 11 кнопок, дев'ять з яких репрезентують блоки управління, а дві (“Перейти до АРМ фахівця” та “Вихід”) є самостійними функціями.

Рисунок 4.5 _ Головне вікно АРМ адміністратора (викладача) в ІНАК «Страхова справа»

Розглянемо функціональні можливості АРМ фахівця. В його головному вікні (рис. 4.6) розміщено сім кнопок, п'ять з яких репрезентують блоки, дві інші (“Перейти до АРМ адміністратора (викладача)” та “Вихід”) є самостійними функціями.

МІАКНО та ІНАК забезпечують:

- виконання дидактичних функцій звичайного підручника з додатковими можливостями, які надають сучасні комп'ютерні технології;

- високу інтерактивність, що зменшує навантаження на викладача і дає змогу інтенсифікувати навчання;

- інноваційний характер навчально-виховної діяльності;

- моніторинг освітнього процесу, зростання якості освітніх послуг;

- створення умов для ефективної професійної діяльності педагогічних, науково-педагогічних працівників та фахівців і їх керівників при підготовці кадрів для фінансових посередників.

Рисунок 4.6 _ Головне вікно АРМ фахівцяв ІНАК «Страхова справа»

4.3 Напрями й перспективи удосконалення системи освіти фахівців для фінансових посередників

На сьогодні в Україні в системі післядипломної освіти функціонує понад 500 навчальних закладів та підрозділів вищих навальних закладів державної та недержавної форм власності, з яких близько 200 вищих навчальних закладів післядипломної освіти підпорядковані Міністерству освіти і науки, молоді та спорту, які потенційно можуть вести підготовку та перепідготовку кадрів для фінансових посередників.

Інші центральні органи виконавчої влади мають власну мережу закладів, серед яких найбільш вагомі - аграрна, промислова та транспортна галузі.

Через систему післядипломної освіти щорічно проходить більше 300 тис. фахівців, у тому числі близько 50 тис. отримують вищу освіту з 58 спеціальностей.

Враховуючи потреби на ринку праці, на сьогодні в Україні формується інфраструктура перепідготовки кадрів з питань банкрутства, конкурентоспроможності, охорони інтелектуальної власності, пенсійної системи, фахівців по роботі з цінними паперами, фінансового контролю, фінансовим послугам тощо. Сформована мережа закладів з професійного навчання державних службовців, керівників підприємств, військовослужбовців, звільнених в запас, митників тощо. Відкриваються нові спеціалізації напрямів перепідготовки для роботи в нових господарських структурах і ланках малого підприємництва, у банківській справі, страховій діяльності.

З метою удосконалення післядипломної освіти відповідно до Закону України “Про вищу освіту” (нова редакція) розроблено проект Положення про післядипломну освіту, а також проекти нормативних документів з післядипломної освіти, зокрема:

- методичні рекомендації щодо організації навчального процесу у закладах післядипломної освіти;

- методичні рекомендації щодо розробки навчальних планів і програм для підвищення кваліфікації фахівців;

- форми статистичної звітності для закладів післядипломної освіти та інструкції щодо їх заповнення.

У Програмі економічних реформ України на 2010-2014 рр. “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава” яку розробив Комітет з економічних реформ при Президентові України стверджується, що одним із пріоритетних напрямків Програми визначено реформу системи освіти [49]. Метою реформи освітньої галузі визначено підвищення конкурентоспроможності української освіти, інтеграція системи української освіти в єдиний європейський освітній простір.

На початку реалізації реформ ситуація у сфері освіти характеризувалася такими проблемами:

- невідповідність якості освіти сучасним вимогам;

- недостатня доступність освіти;

- неефективність механізму державного фінансування системи освіти;

- наростання диспропорцій між підготовкою фахівців і попитом на них на ринку праці;

- відсутність єдиного освітнього простору [49].

Причинами вказаних вище проблем були:

- відсутність єдиної системи управління якістю освіти та її моніторингу;

- відсутність державних норм визначення вартості освітніх послуг у вищих і професійно-технічних навчальних закладах;

- неефективність норм бюджетного фінансування;

- обмеженість автономності й відсутність реальних стимулів для ефективнішого використання бюджетних і залучених коштів у навчальних закладах (зокрема в умовах скорочення контингенту тих хто навчається);

- неефективність моніторингу потреб ринку праці, відсутність урахування сучасних потреб роботодавців системою професійно-технічної та вищої освіти;

- неузгодженість дій державних структур при плануванні потреби у фахівцях [49].

Для подолання означених проблем визначені першочергові завдання реформування освітньої галузі:

- створення єдиного освітнього простору, удосконалення системи управління освітою;

- підвищення якості освіти;

- забезпечення доступності до якісної освіти, спадкоємності рівнів освіти протягом життя.

Змістом реформи передбачається:

- удосконалити системи управління освітою;

- підвищити самостійність навчальних закладів у розпорядженні фінансовими ресурсами;

- оптимізувати мережу навчальних закладів з урахуванням демографічної й економічної ситуації та необхідності підвищення якості освіти (створити освітні округи, оптимізувати мережу навчальних закладів; завершити процес передачі функцій з оперативного управління професійно-технічними навчальними закладами);

- підвищити якість та конкурентоспроможність освіти;

- розробити нові державні стандарти

- розробити національну систему оцінювання якості освіти;

- створити у навчальних закладах середовища, що сприяє збереженню здоров'я;

- запровадити інформаційно-комунікаційні технології у навчальних закладах;

- узгодити кваліфікаційні характеристики, стандарти і навчальні програми з освітньо-кваліфікаційними вимогами робочих місць;

- мотивувати роботодавців до участі в підготовці навчальних програм, узгодити з ними освітні і професійні стандарти; переорієнтувати навчальні плани на збільшення частини практичного компонента; масштабно запровадити програми стажування на виробництві;

- розподілити у вищих навчальних закладах навчальні програми академічного та практичного профілю, розвивати професійно-орієнтовану вищу освіту;

- забезпечити доступність освіти;

- запровадити Національну рамку кваліфікацій;

- створити умови для безперервності та доступності освіти [49].

Механізми проведення реформи системи освіти мають широкий аспект. Серед них найбільш вагомими є законотворчий (створення належної законодавчої та нормативної бази), економічний (розроблення механізму оптимізації фінансування навчальних закладів), кадрова робота (підбір, розстановка, підвищення освітнього рівня), експериментальна робота тощо.

У проведенні реформи системи освіти чітко визначені наступні етапи:

I етап був до кінця 2010 року. Основними досягненнями 2010 року по впровадженню реформ у системі освіти стали:

- розроблено та затверджено Порядок працевлаштування випускників професійно-технічних навчальних закладів, підготовка яких проводилася за державним замовленням;

- вдосконалено Порядок надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики;

- продовжено роботу щодо передачі вищих навчальних закладів до сфери управління Міністерства тощо [49].

II етап проходить зараз з 2011 - до кінця 2012 року й передбачає удосконалення законодавчої бази щодо диверсифікованості джерел фінансування освіти, розширення автономії вищих навчальних закладів у навчальній, науковій, фінансово-господарській діяльності, участь України в міжнародних рейтингах вищих навчальних закладів, удосконалення нормативного забезпечення освіти тощо [49].

III етап (2013 р. - до кінця 2014 р.) передбачає запровадження Національної рамки кваліфікацій; запровадження стандартів, що ґрунтуються на компетенціях, у професійно-технічній освіті; розробка професійних стандартів і модульних програм навчання, на формування компетенцій не менше ніж за 150 професіями; обладнання 100 % загальноосвітніх навчальних закладів сучасними комп'ютерними комплексами, підключення їх до мережі Інтернет, присутність вищих навчальних закладів України в основних міжнародних рейтингах найкращих університетів тощо [49].

Критеріями оцінки ефективності проведення реформ у системі освіти було: виконання державних цільових програм; тенденція до підвищення якості освіти, відповідність якості освіти сучасним вимогам, забезпечення доступності освіти, упровадження інформаційно-комунікаційних технологій в освіту, методичні засади прогнозування потреби у фахівцях на ринку праці; розширення мережі дошкільних навчальних закладів, розроблення нормативної бази для введення альтернативних форм здобуття освіти; ефективність використання фінансових ресурсів тощо.

Підвищення якості й конкурентоспроможності освіти:

- створення нових державних стандартів для всіх рівнів освіти; запровадження стандартів, що ґрунтуються на компетенціях у професійно-технічній освіті;

- розроблення національної системи оцінювання якості освіти; створення незалежних кваліфікаційних центрів, у т.ч. для підтвердження кваліфікації в європейській системі стандартів; стимулювання створення незалежних національних рейтингів шкіл, ПТУ, ВНЗ та інститутів післядипломної освіти;

- створення умов для раннього виявлення творчих нахилів, забезпечення у навчальних закладах середовища, що сприяє збереженню здоров'я;

- широке запровадження інформаційно-комунікаційних технологій у навчальних закладах;

- узгодження кваліфікаційних характеристик, стандартів і навчальних програм з освітньо-кваліфікаційними вимогами робочих місць та вимогами для фахівців фінансових посередників;

- мотивація роботодавців до участі в підготовці навчальних програм, узгодження з ними освітніх і професійних стандартів; переорієнтація навчальних планів на збільшення частини практичного компонента; масштабне запровадження програм стажування на виробництві [49].

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи результати проведеного дослідження, можна констатувати, що починаючи з ХVI ст. з розвитком меркантилізму з'явилися перші дослідження, присвячені діяльності фінансових посередників.

Завдяки розвитку торгівлі та економіки, появам численних інновацій, у тому числі й у фінансовій сфері, протягом останнього століття виникло багато теорій фінансового посередництва, які наголошують на його значущості не тільки для фінансового ринку, але й для економічного зростання суспільства та країни в цілому.

Науковці, які досліджують проблему фінансового посередництва, пропонують різні точки зору на дану проблему.

Систематизація наявних досліджень дала змогу виокремити такі концептуальні підходи до визначення сутності фінансового посередництва: функціональний, узагальнюючий, спеціалізований, інституційний, інфраструктурний, інформаційний та трансакційний.

Таким чином, можна стверджувати, що погляди на фінансове посередництво пройшли шлях від трактування даного інституту як механізму переливання капіталів від одних суб'єктів до інших, до визначення фінансового посередництва як важливого та впливового фактору ефективної діяльності фінансового ринку.

Можна констатувати, що однією з причин відсутності єдиної класифікації фінансових посередників є різниця в рівнях економічного розвитку різних країн світу.

Найбільш відомими є американський та європейський підходи. Згідно з вітчизняною класифікацією виокремлюють банківські та парабанківські фінансово-кредитні установи.

Крім того, відмінність між класифікаціями фінансових посередників у різних країнах пояснюється відсутністю єдиного тлумачення категорії «банківська установа», а також єдиного класифікаційного критерію суб'єктів фінансового посередництва.

Таким чином, як випливає із вищенаведеного, наразі існує велике різноманіття видів фінансових посередників. Значна кількість із них вже функціонує на вітчизняному ринку, а інші - тільки починають зароджуватися.

Проте роль фінансових посередників у сучасному економічному та суспільному житті важко недооцінювати.

Так, фінансові посередники позитивно впливають на кругообіг активів у процесі розширеного відтворення, підвищують темпи економічного зростання, стимулюють розвиток торгівлі, виробництва та інших сфер економічної діяльності.

Особливо важливу роль фінансове посередництво має для великих суб'єктів господарювання, які в силу специфіки своєї діяльності мають ділові контакти з багатьма контрагентами, розрахунки з якими технічно неможливо реалізувати без допомоги фінансових посередників.

Проаналізувавши становище фінансового посередництва в Україні, можна зробити висновок, що розвиток даного інституту в нашій країні знаходиться все ще у зародковому стані.

Це пов'язано з рядом проблем макроекономічного характеру, серед яких можна відзначити наступні:

- нестабільність економіки та фінансового ринку, через що позичальники та кредитори зменшують свою активність та не здійснюють інвестиційну діяльність у тих обсягах, які могли б сприяти прискореному розвитку як фінансових відносин, так і фінансового посередництва;

- високі рівні «тінізації» вітчизняної економіки та корупції у системі державних контрольно-регулюючих органів, що збільшує трансакційні витрати, асиметричність інформації та конфлікти інтересів;

- недобросовісна (неринкова) конкуренція, в результаті якої не відбувається ані поліпшення якості фінансових послуг, ані збільшення асортименту пропонованих послуг;

- хаотичність, відсутність системності і своєчасності реформ, що проводяться державою у фінансовому секторі економіки.

Всебічний аналіз нормативно-правової бази, вітчизняних і зарубіжних літературних джерел щодо здійснення управління якістю освіти в цілому та щодо підготовки кадрів для фінансових посередників зокрема свідчить про те, що дана проблема є однією з актуальних та найважливіших теоретичних і практичних проблем сьогодення.

Узагальнення державних програм щодо інформатизації освітньої галузі держави та результати досліджень, розробок та впровадження ІНАК і МІАКНО в системі підготовки кадрів для фінансових посередників дає смогу зробити наступні висновки. МІАКНО є динамічною й найбільш ефективною системою підготовки кадрів для фінансових посередників, яка швидко розвивається і через механізм оновлення миттєво вносить зміни та доповнення до бази навчально-методичних матеріалів для всіх користувачів.

...