Ландшафтно-географічний аналіз лісових природоохоронних територій Волинської області

Область багата на внутрішні води, які зосереджені в річках, озерах, ставках, водосховищах, болотах, а також значна їх частина представлена у вигляді підземних вод, які є важливим джерелом водопостачання області, особливо її поліської частини. Приблизно 90% території охоплює водна система Прип'яті. В області є понад 200 озер, 10 водосховищ, до 400 ставків, які разом займають площу більше 5,0 тис. га. . Крім того побудована густа сітка осушуваних каналів на півночі області. Все це дещо роздрібнює територію на окремі осередки, лісові масиви і робить їх менш доступними, хоча значна заболоченість минулого та й в деяких північних районах і зараз також затруднює використання лісових ресурсів, впливає на їх ріст і розвиток, відновлення[53].

На Волині характерний розвиток дернового і підзолистого процесів, зокрема на Поліссі, в заболочених пониженнях - торфо - і глеєутворюючого. Переважають дерново-підзолисті і болотні ґрунти, хоча є і чорноземи, дернові, сірі й лучні ґрунти. Зростання тут дубово -соснових лісів, піщаний механічний склад гірських порід сприяє протіканню процесу опідзолення, що підсилюється значним зволоженням. Цей процес особливо інтенсивний під ялиновими лісами, де майже відсутній трав`янисто - моховий покрив. Це зменшує родючість ґрунтів. Дерново-підзолисті ґрунти в основному поширені на Поліссі. В зниженнях, де рівень ґрунтових вод високий, а тренованість слабка, поширені дерново-підзолисті глеєві, піщані і супіщані ґрунти. Оглеєння відбувається при застої води у вологі періоди року і є позитивним процесом для піщаних ґрунтів, негативним для піщаних і суглинистих ґрунтів. Ясно -, світло - і темно - сірі опідзолені ґрунти поширені в Лісостепу і є більш родючими. Вони утворюються на лесовидних, карбонатних суглинках під мішаними і широколистяними лісами. Чорноземи представлені на вододілах і пологих південних схилах Волинської височини. Вони розорені через велику родючість, тому й лісистість тут мала. Лучні ґрунти поширені на сході в долинах рік і зайняті сіножатями і пасовищами. Дернові ґрунти зосереджені в основному на Поліссі, на півдні якого переважають більш родючі дерново-карбонатні. На підвищених піщаних терасах Полісся через вітрову ерозію гумусу і трав`яного покриву майже нема, тому доцільно їх заліснювати. В пониженнях Полісся - болотні, торфово-болотні і торфові ґрунти, які є родючими при правильному їх використанні[7].

Отже, лісові масиви займають переважно слабо родючі дерново-підзолисті ґрунти Полісся, які слабо придатні для сільського господарства.

В межах Волинської області виділяють фізико - географічну провінцію Полісся і Західну Українську лісостепову провінцію. Волинське

Полісся - алювіальна низовина на крейдяних відкладах, з льодовиковими формами рельєфу. Заболоченість на півночі становить до 40% . Більше 45% території зайнято сосново-дубовими, сосновими, грабово-сосновими, грабово-дубовими, березовими та чорно вільховими лісами.

Мале Полісся знаходиться між Волинської і Подільською височинами. Тут поширені пасовища і сіножаті на луках, болотах і алювіальних рівнинах.

Волинське лісостепове Опілля або Волинська височина має горбистий рельєф з родючими ґрунтами на лесових відкладах. Розвинені ерозійні і карстові процеси, чому сприяє зменшення площ судібров. Лісистість тут становить 20% . На заході ліси представлені грабовими дібровами, грабово-буковими лісами. В центральній частині Опісля лісистість зменшується через використання родючих малогумусних опідзолених чорноземів. На сході на слабохвилястій і малорозчленованій рівнині поширені дубово-соснові і дубово-грабові ліси, в минулому з чергуванням луків[10].

На формування лісових ландшафтів Волинської області впливає ряд факторів як природних, так і антропогенних, як сучасних, так і минулих. Основним природним чинником формування і зміни лісів області в минулому був клімат, перш за все багаторазові четвертинні зледеніння. Під час Дніпровського зледеніння вся територія була вкрита льодовиком, лише в рефугіумах Волинської височини збереглася рослинність, яка згодом поширювалася на північ. Зеров Д.К. вважає, що на півночі України під час останнього зледеніння панувала лісостепова рослинність, де були гаї з сосни, берези, у зволожених місцях верби. Він випускає вплив на формування рослинних угрупувань Московського і опосередковано Валдайського зледеніння. Поступово степові ландшафти на вододілах почали витісняти сосна і береза. В середньому голоцені потепління призвело до утворення мішаних лісів, зокрема сосново-широколистяні з дубом, липою, ліщиною, формування вільшаників. В середньому голоцені появились також смерекові угрупування острівного характеру через наявність низовин і обводненість території, що перешкоджало суцільній її міграції. Підвищення вологості у пізньому голоцені викликало появу бука, ялиці, й зменшення площ смерекових угрупувань, зменшення ролі граба в ліса[48].

Сучасний клімат також відіграє немалу роль у формуванні, розвитку та зміні лісових ландшафтів Волинської області, хоча не основну. Велике значення мають фактори зволоження, рельєфу, ґрунтового та літологічного складу території. В раритетних фітоценозах значну участь беруть гідрофітні угрупування, але на них дуже впливає антропогенний фактор, тоді як на суходільні - фітоісторичні та екологічні. На підвищеній західній частині присутні рідкісні екологічні угрупування з сосни та ксерофітів у приземних ярусах (напр., соснові бори ялівцево - лишайникові) і антропогенно - рідкісні угрупування (соснові бори левкобрієві, саротамнусові). На півдні через поширення крейди - полідомінантні по деревному ярусу угрупування, багаті на флористичний склад фітоценозу. Історичні і мікрокліматичні, грунтові умови зумовили острівне поширення ялинових лісів за межами ареалу свого суцільного поширення. Достатнє зволоження в пониженнях зумовило їх приуроченість саме до цих мікро - форм рельєфу. Рідкісними є низькоберезові угрупування на болотах, грабово-дубові лісові угрупування тіньового типу; скельнодубові веснівково - різнотравні ліси; грабово-яворові вільшини; соснові бори хамедафно - багнові. Екологічно рідкісними також є соснові бори колючоплавонові й ялівцево - лишайникові, вплив на формування і поширення яких здійснює переважно фактор рельєфу й ґрунтовий покрив. В багатьох місцях поширення ялини в даних природно - кліматичних умовах є екстремальним, тому вона поступово витісняється іншими, більш пристосованими до даних умов породами в зони її екологічного оптимуму, де вона здатна конкурувати з іншими видами, зокрема сосною та вільхою. Тому для збереження сосново-вільхово - ялинових фітоценозів необхідно перш за все зберігати природні умови їх зростання, зокрема великої обводненості території їх поширення.

За весь історичний час існування географічної оболонки, а зокрема лісових ландшафтів, постійно відчувався негативний вплив на них і збоку людини, її ростучої діяльності, у різних його формах:

- агрикультурній - обезліснення і розорювання схилів, яке призводить до яро утворення та ерозії ґрунтів;

- сельбищна, урбаністична, беллоїдна (зв'язана з військовими діями);

- лісоексплуатаційна - використання лісових ресурсів, яке довгий час було одностороннім, нераціональним, екстенсивним, без достатнього відновлення і догляду за лісами;

- техногенна - вплив на лісові ландшафти різних форм господарської діяльності людини, особливо в період розвитку НТП (це стосується і видобутку корисних копалин, і будівництва доріг, і т. п.);

- геохімічна - вплив продуктів функціонування підприємств, транспорту на екологічний стан лісових ландшафтів;

- геофізична - вплив теплового, радіоактивного, пилового та інших видів фізичного забруднення[35].

Такі форми впливу тягнуть за собою ряд наслідків: девамстація лісових ландшафтів, біологічне і біоценотичне збіднення, генетичне збіднення органічного світу, зниження потенціальної регенеративної здатності природних екосистем і екологічної стабільності окремих біомів, порушення біогеохімічних функцій живої речовини і біогеохімічних циклів у природі.

Прослідкуємо цей вплив на лісові ландшафти за весь перід існування людства.

Археологія говорить, що територія Волинської області була заселена ще приблизно п'ятнадцять тисяч років тому в пізньому палеоліті. Це були мисливські племена. В неоліті (4 тис.р. до н.е) на півдні області жили племена, які займалися землеробством, скотарством, мисливством. З часом вони витіснялися іншими. У сьомому - десятому століттях на Волині склалися ранні феодальні відносини, що сприяло заселенню та освоєнню нових територій, виникнення нових міст: Володимир, Червень, пізніше Буськ, Луцьк, Турійськ, Чорторийськ, Перемиль. Поселення в основному розміщувались вздовж рік. Інтенсивне освоєння території почалося ще в дев'ятому - десятому століттях, ще за часів Київської Русі, але особливо великий вплив був на початку сімнадцятого - вісімнадцятому століттях через осушення. Досить інтенсивне осушення території почалося з вісімнадцятого століття. Зниження рівня води змінило породний склад лісів, хоча і сприяло росту з дубово - соснових угрупувань. Екстенсивне осушення здійснювалось і наприкінці дев'ятнадцятого століття під керівництвом Б.М. Жилінського та в тридцятих роках двадцятого століття. Посилене осушення здійснювалось в 1960 - 1976 роках привело до зменшення ролі в лісах болотної і гігрофільної рослинності[29].

У сімнадцятому - вісімнадцятому століттях густота поселенських елементів становила 5 населених пунктів на 100 км?, а в лісостеповій частині і більше, що зумовлено меншою заболоченістю та лісистістю. В період капіталізму Волинська губернія була відсталим аграрним краєм, де сільське населення становило 92,6 % всього населення. На початку двадцятого століття густота поселенських елементів становила 6 одиниць на 100 км?. По території було розкидано багато хуторів. Після Першої світової війни децентралізація поселень ще більше посилилась. В радянський час штучно була зменшена кількість поселень - більше ніж у два рази, порівняно з 1921 роком, і проводилось укрупнення населених пунктів. В післявоєнний період вирубками нівелювалась різноманітність породного складу лісових угрупуваннях. Лише не великими масивами (Берестяно - Цуманські ліси, Маневицька дача) збереглися полі домінантні лісові угрупування з участю дуба та сосни в головному ярусі, наявністю рідкісних неморальних видів у трав`яному покриві. Рідкісними стали угрупування з участю явора і дуба скельного. Все це свідчить про те, що людина здатна вплинути не лише на розміри лісових площ, але й на їх породний склад, не насаджуючи нових видів, а опосередковано, впливаючи на природне відновлення через господарську діяльність[19].

В двадцятому столітті приріст населення незначний через дві світові війни, міграції. Це з однієї сторони позитивно вплинуло на лісові ландшафти через меншу заселеність території. В шістдесяті роки чисельність населення зростала через освоєння Львівсько - Волинського кам'яновугільного басейну. З 1994 року приріст населення є відємний через підвищення смертоності і зниження народжуваності. На 1997 рік в області проживало 1071,8 тис. чол., а густота населення змінювалася по районах від 24,5 до 55,3 чол/км?. Найбільша вона в південних районах, де незначна залісненість території і велика її розораність; найменша в центральних і в північних районах через велику лісистість і заболоченість території.

Першою формою виробництва на Волині, яка відіграє дуже важливу роль в народногосподарському комплексі, і яка особливо впливає на зміну площ лісів, є сільське господарство, зокрема рослинництво. Воно займає приблизно 688 тис. га земель. Найбільші їх площі зайняті зерновими в центральних, південних і в південно - західних районах, цукровими буряками в південних і центральних районах, льону - довгунця в центральній і західній частині області. Такий розподіл пов'язаний перш за все з грунтово - кліматичними умовами. Малородючі дерново-підзолисті ґрунти півночі області зайняті під лісовими площами, родючіші освоєні сільським господарством.

Кормовою базою тваринництва, зокрема розведення великої рогатої худоби, є як сільське господарство, так природні пасовища, в ролі яких часто виступають лісові угіддя. Це порушує структурність грунту погіршує його повітряно - водний режим, а також лісова рослинність зазнає механічних пошкоджень з боку тварин, особливо молоді насадження та трав`янисто - чагарниковий покрив. На півночі та заході, тобто в зоні поширення лісів, тваринництво розвинуте слабше, що позитивно впливає на збереження лісів.

Волинська область індустріально слабо розвинута, і це сприяє розвитку тут лісового господарства. Промисловість представлена машинобудуванням, хімічною, добувною, легкою, харчовою галузями, промисловістю будівельних матеріалів та лісовою. В основному вони розміщені у великих містах центральних та південних районів, а також невеликі підприємства в районних центрах. Лише кар'єри добування корисних копалин невеликими ареалами розкидані по території області. Тому можна сказати, що вплив промисловості на лісові угіддя є невеликим. Добування кам'яного вугілля зменшило витрати деревини на паливо, проте ліс став використовуватись для будування шахт[62].

Лісохімія і деревообробка розвивалась ще на початку дев'ятнадцятого століття. Ще у 1899 році у Волинській губернії налічувалось 88 заводів і підприємств по переробці лісової сировини. Таке інтенсивне використання лісу зумовило скорочення його площі із 42 % у 1850 році до 25,5% у 1870 році. А в 1884 році лісистість становила лише 23,4%. Лісовідновлення відставало, але на початку двадцятого століття лісистість збільшилась до 31%. З 60-х рр. Комплексні підприємства по вирощуванню, заготівлі, обробці та переробці лісової сировини, вдосконалило контроль за його використанням. Ведення лісового господарства та охорону лісів державного значення здійснюють 14 лісгоспів Волинського державного лісогосподарського об'єднання “Волиньліс” 11 міжгосподарських лісгоспів, деякі сільськогосподарські підприємства. У Володимирі - Волинському, Ковельському, Камінь - Каширському, Ківецівському, Ратнівському, Швацькому лісгоспах нараховується приблизно 250 га лісонасіннєвих плантацій, проте цього не вистачає для повного відновлення лісових ландшафтів. Тому планується створити додаткові на площі 70 га у Володимир - Волинському та Ківецівському лісгоспах. У більшості лісгоспах розміри посадки перевищують обсяги рубок, що свідчить про позитивний баланс лісовідновлення. Найбільше заготовляється деревини в Уманському, Ківецівському та Маневицькому лісгоспах. Щорічно заготовляється 300 тис. м3 деревини, але цей показник меншає через нестачу стиглих лісів. Окрім деревини ліс дає щороку у великій розмірах березового соку, грибів, ягід, плодів, лікарської та технічної сировини, м'яса диких тварин[59].

Через осушення хвойні породи втрачають енергію росту. На суходолах осушення мало вплинуло на видовий склад і поширення лісових угрупувань, проте антропогенний вплив позначився на поведінці дуба скельного, явора, ялини, які зростають біля меж свого суцільного поширення. В лісах де поширений граб, поновлення основних порід треба регулювати, бо граб затруднює їх поновлення.

Вплив людини на лісові ландшафти зумовив поширення певних лісових угрупувань. Так, в лісах під впливом лісових пожеж формуються сосняки мучницеві. Впровадження в лісові культури саротамнуса віничкового в ролі супутнього чагарника зумовило виникнення нового угрупування сосняків саротамнусових.

Внаслідок стихії 23.06.97 р. в лісових масивах області виникли вітровали та буреломи на площі 26 тис. га із загальною кубомасою біля 900 тис. куб. м. Від стихії найбільше постраждав Камінь - Каширський район, де станом на 01.01.2001р. ще залишилось не розроблено 3080 га. буреломів.

Враховуючи цей, а також інші природні і антропогенні фактори зменшення лісових площ на території Волинської області, державне лісогосподарське об'єднання “ Волиньліс “ та управління агропромислового комплексу облдержадміністрації за 1998 рік на вирубках, що підлягають залісненню, створили 2143 га лісових культур, 1057 га включено під природне відновлення, посаджено лісу на ярах, балках, крутосхилах і інших не придатних для ведення сільського господарства землях на площі 201 га. Також значна увага приділяється забезпеченню захисту лісу від шкідників та хвороб, а особливо охорону його від пожеж і самовільних вирубок. За 2000 рік в лісових угіддях області зареєстровано 27 випадків лісових пожеж на площі 21 га, виявлено 841 куб.м самовільно зрубаної деревини[44].

Крім впливу на розміри лісових ландшафтів виробничої діяльності людини існує ще один негативний фактор - радіаційне забруднення. Із трагедією на Чорнобильській АЕС сталися великі зміни у користуванні лісом на значній території, оскільки вона забруднена Cs-137.

В деревині, хвої, в грибах, ягодах добре акумулюються радіонукліди, які хоча і вилучаються з атмосфери, потрапляють у грунт, а згодом і до людини.

Отже, як видно, сьогодні людина активно впливає на структуру, розміри, та стійкість лісових ландшафтів, що може негативно відбитися на подальшому їх розвитку. Тому дуже важливо при будь-якій господарській діяльності враховувати можливі наслідки[30].

Розділ 3. Ландшафтно-географічний аналіз лісових природоохоронних територій Волинської області

3.1 Загальна характеристика лісів Волинської області

Найбільш поширені лісові формації Волинського Полісся - соснові, дубово-соснові, менше дубово-грабово-соснові і грабово-соснові, а також сосново-дубові ліси. Дубово-соснові ліси є панівними у Волинській області. Як похідні, тимчасові форми виростають березові ліси на місцях соснових та широколистяно-соснових лісів після вирубу останніх. На невеликих площах на півдні Волинського Полісся збереглися дубово-грабові, а в північній частині - ялинові. Трапляються по всьому Волинському Поліссі чорновільхові ліси.

Соснові ліси (Pineta silvestris) зосереджені насамперед по піщаних (борових) терасах у долинах річок Прип'яті, Вижівки, Стоходу, Турії. Залежно від умов зволоження та родючості грунту розрізняють соснові ліси (бори) лишайникові, зеленомохові, рунянкові, сфагнові і складні.

Лишайникові сосняки займають найбільш підвищені частини терас (сухі бори). Зеленомохові сосняки зростають в умовах помірного зволоження ґрунтів по схилах або по зниженнях між ними (свіжі, здебільшого вологі бори). Рунянкові сосняки надають перевагу поверхні з близьким заляганням ґрунтових вод (сирі бори)[2].

Умови місцезростання сфагнових сосняків характеризує їх інша назва - сосна на болоті. Сфагнові сосняки особливо поширені в північній частині області. Складні сосняки, крім першого яруса з сосни, мають ще другий деревний ярус з граба і дуба. їх розташування пов'язане з найбагатшими грунтами і оптимальними умовами зволоження.

Найбільше площі займають дубово-соснові ліси, значно менше - грабово-дубово-соснові і грабово-соснові.

Найбільш поширені такі типи соснових лісів:

Сосняки лишайникові (Pineta silvestris cladinosa). Одноярусний деревостан складає сосна звичайна, підлісок відсутній; добре розвинений ярус кущистих лишайників роду кладонія.

Сосняки зеленомохові (Pineta silvestris hylccorniosa). Трав'яно-чагарничковий ярус складають брусниця, костриця овеча, біловус стиснутий, верес, папороть-орляк, чорниця. Моховий ярус утворюють звичайні лісові види брієвих мохів.

Сосняки сфагнові (Pineta silvestris sphagnosa). Поширені на значних просторах області. Деревостан утворює сосна IV-V класів бонітету з домішкою берези пухнастої. Основу трав'яно-чагарникового яруса становить багно, ситник розлогий, молонія голуба, пухівка піхвова. Суцільний моховий покрив утворюють білі або сфагнові мохи.

Сосняки складні (Pineta silvestris composita) - це найбільш поширений тип поліських лісів. Серед них найбільш типовими для Волині є сосняки дубові (Pineta silvestris quercetosa roburi) та сосняки дубово-грабові (Pineta silvestris quercetoso roburi-carpinosa Betuli). Деревостанин таких лісів або двоярусні (І ярус - сосна, II - дуб черешчатин), або триярусні, де третій ярус утворює граб. Підлісок переважно розвинений слабо, особливо в деревостанах з густим наметом граба. Провідні його складники: ліщина, крушина ламка, бруслина бородавчаста і європейська, клен татарський, калина та ін. Слабо розвинений і моховий покрив, основу якого становлять звичайні лісові види (плевроцій Шребера, рунянка звичайна, дикран зморшкуватий та ін.). Трав'яно-чагарниковий ярус, навпаки, розвинений добре і являє собою поєднання неморальних і бореальних елементів.

Серед дубово-соснових лісів поширені асоціації сосняків дубово-ліщинового (P. s. quercetoso roburi coryllosum) та дубово-чорницевого (P. s. quercetoso roburi myrtillosum)[2].

Дубово-грабові сосняки займають менші площі. Найбільш поширені асоціації: сосняки дубово-грабово-ліщиновий (P. s. quercetoso roburi-carpinoso betuli-coryllosum), дубово-грабово-чорницевий (Р. s. quercetoso roburi-carpinoso betuli myrtiflosum), дубово-грабово-копитняковий (P. s. quercetoso roburi carpinoso betuli asarosum), дубово-грабово-дріоптеристовий (P, s. quercetoso roburi carpinoso betuli dryopteri-dosum), грабово-чорницевий (Р. s. carpinoso betuli myrtillosum).

Грабово-дубові ліси або груди (Carpineto betuli - querceta roburi) з двоярусними деревостанами. У першому ярусі - дуб звичайний з домішкою ясена звичайного, клена гостролистого, липи серцелистої. Другим ярусом неподільно володіє граб. Під густим наметом дерев відсутні умови для розвитку підліска, який представляють поодинокі кущі бруслин бородавчастої та європейської, ліщини, свидини, крушини ламкої тощо. У трав'яному покриві переважають неморальні види.

Ялинові ліси (Piceeta abieti) на території Волинської області збереглися у вигляді невеликих острівців в північній її частині (Кортеліси). Поліські ялинові ліси переважно виростають на перезволожених і заболочених зниженнях, тому серед них переважають вологі і сирі типи. Деревостани поліських ялинників низько-, рідко середньопродуктивні, звичайно мішані. До ялини (Picea abies (L.) Karsten) домішуються сосна звичайна, берези бородавчаста і пухнаста, вільха чорна, осика, рідше граб і дуб звичайний та ін.

Чорновільхові ліси (Alneta glutinosae) поширені по всій території Волинської області, в лісостеповій і особливо в поліській її частині. Найтиповіші місцезростання - більш або менш заболочені зниження рельєфу на вододілах і по долинах річок. Але особливо поширені по притерасних частинах заплав як малих річок, так і поліської частини Прип'яті. Вільшаники займають також значні площі по вододільних зниженнях Полісся та по давніх річкових долинах. В утворенні деревостанів чорновільхових лісів крім самого едифікатора вільхи чорної (клейкої) (Alnus glutinosa (L.) Gaertn) беруть участь береза пухнаста, сосна звичайна, рідше ясен звичайний, ялина європейська, ще рідше - осика, дуб звичайний і граб.

Осикові ліси (Populeta tremulae) поширені по всій області на місцях вирубаних або згорілих дубово-соснових і широколистяних, дубових і грабово-дубових лісів. Вони утворюють чисті, а частіше мішані з березою лісостани. Будучи вторинними, осичники мають у своїй структурі ознаки вихідних деревостанів, хоч чагарничковому і трав'яному ярусам завжди властиве значне порушення типової структури - несталість, значне забур'янення випадковими видами. Але в лісостеповій частині області відомі і довготривалі чисті осикові гайки - осикові колки. В таких осичниках деревостани звичайно одноярусні, зімкнутість їх досягає 0,6-0,9, бонітет - І класу. До домінуючої осики приєднуються граб, дуб, липа серцелиста, сосна звичайна, яблуня лісова, черешня, берест. У добре розвиненому підліску росте ліщина, рідше бруслина бородавчаста та європейська, крушина ламка. У трав'яному покриві особливо багато маренки запашної, осоки волосистої, веснівки дволистої, конвалії звичайної, чорниці, яглиці звичайної, медунки темної, тонконога дібровного, які виступають субдомінантами у відповідних асоціаціях. Моховий покрив відсутній[2].

Березові ліси (Betuleta verrucosae), як і осичники - це вторинні, похідні угруповання на місці зведених дубових і соснових та мішаних дубово-соснових лісів. Береза переважає в деревостанах. Інші породи - сосна, осика, рідше дуб, граб - відіграють підлеглу роль. Підлісок звичайно нерозвинений. Зберігаючи ознаки корінних, вихідних лісових насаджень, трав'яний і моховий яруси виявляють певні, причому інколи значні відміни, в зв'язку зі зміною умов виростання. л місці соснових лісів найчастіше виростають березняки: чорницевий, біловусовий, рідше - тростиново-куничниковий, голубомолінієвий, злаково-різнотравний, різнотравний, вересовий, орляковий, чорницево-довгомошний, лохиново-довгомошний (див. Додаток Б).

3.2 Лісові ландшафти та їх динаміка

Однією із основних формацій в межах Волинської області є соснові ліси, які займають підвищення рельєфу чи заболочені низини, тобто зростають в найбільш екстремальних умовах. На підвищеннях поширені сосново-лишайникові асоціації (сухі бори), які переважають у північних поліських районах. Дерева в цих лісах порівняно невисокі, зімкнення крон не більше 0,6. В них часто не має підліску. Суцільний трав`яно - моховий покрив утворений 3 -5 видами роду кладонія і цетрарія, а також у невеликій кількості є засухостійкі трави і чагарники: чебрець, тонконіг, булавоносець. Зрідка трапляються кущики вереску, брусниці, толокнянки, специфічні поліські види: вівсянка поліська смолка литовська, гвоздика розчепірена.

На схилах трохи нище поширені зеленомошні соснові асоціації (свіжі, здебільшого вологі бори). Висота сосни в них у 60 - 80 - літньому віці сягає до 20 - 22 м, зімкнення крон - 0,8, деревостан більш щільний. Це найбільш багаті і різноманітні сосняки Полісся. Серед них виділяються чорничники, які займають найбільш понижені частини рельєфу. Ярус чорниці і інших низькорослих рослин становить приблизно 70% проективного покриття. Вереск, який росте в лісах на всіх рівнях від сухих вершин до боліт, відразу показує, що колись тут була низова пожежа. Проте виділяється як окрема асоціація бір - вересняк, природний, первинний. Він становить невелику смугу між борами лишайниковими і бруснично - зеленомоховими, хоча їх дуже мало[46].

З борів - зеленомоховиків є ще молінієво - чорнично - зелено - мохові асоціації, які поширені в більш вологих місцях ніж чорничники. Деревостан в них високобонітетний. Тут поширена береза і чагарниковий ярус з крушин, які займають низинні рівнини. Тут є і болотна рослинність: багно, буяхи, - а в моховому покриві серед зелених мохів є зозулин льон прямий і сфагн лісовий. До сосняків- зеленомоховиків на багатших грунтах приєднуються сосняки орлякові з домішкою берези. В таких лісах крім типових для сосняків видів трав і чагарників є ще види дубово - соснових лісів: купина, герань, перловик і інші. Грунтово - чагарниковий ярус тут найбагатший по видовому складу. Це є перехідний тип соснових лісів до дубово - соснових.

Нижче по схилу через сосново-довгомохову смугу переходить в сосоново - біломохову (сирі бори). Це болотисті ліси з переважанням серед мохів сфагнуму. Вони поширені переважно на півночі. Деревостани сосни мають висоти 10-15 м у віці 80-100 р через поганий доступ кисню у грунті. В цих лісах завжди присутня береза пухнаста. Видовий склад трав`янисто - чагарникового ярусу бідніший. В ньому переважають багун, журавлина, буяхи, чорниця, молінія, брусниця, пухівка та деякі інші болотні злаки.

На території Волинської області переважаючим типом лісів є дубово - соснові (субори), але через вибіркову вирубку дуба вони інколи перетворюються на сосняки. Грунти тут більш багаті і представлені дерново-підзолистими супіщаними, з прошарками суглинків і помірним, але достатнім зволоженням. Тут складніший склад і будова лісових угрупувань. Верхній ярус становить сосна, висоти якої сягають 25-27 м, нижній ярус - дуб з висотами 16-18 м. Серед сосни зустрічається і береза, серед дуба - осика і вільха. Крім того лісові галявини оточують невисокі дерева третьої величини: дика груша, лісова яблуня, верба козяча, рідше клен, липа, граб. Виділяють ліщинові, крушинові субори, в яких підлісок інколи не виражений. Найбільш поширеними є ліщинові та чорницеві субори. Трав'янисто - чагарниковий ярус багатий за видовим складом і за масою. Мохи є лише в мікропониженнях, навколо стовбурів, на пенькових купинах та на місці кострів[13].

Ліщину через вирубку її людиною замінює зіновать руська. До ліщини приєднуються бересклети європейський і бородавчатий, барбарис, зрідка калина. В наземному ярусі поширені чорниця, орляк, кислиця, ожина волосяна, смовдь гірський, молінія, конвалія. Серед рідкісних тут зустрічаються орхідеї, лілійні, плауни.

Субори з підліском з крушини займають більш зволожені місця і поширені більше ніж ліщинові. Підлісок в них густий і представлений крушиною, рябиною, черемхою. Трав`янисто - чагарниковий покрив такий же, як і в попередньому угрупуванні, з переважанням чорниці і молінії. Зустрічаються і деякі лучно - болотні види: щучка дерниста, осока чорна та просяна.

Часто трапляються дубово - грабові (груди) ліси на бідніших грунтах. Вони, як правило, двоярусні, у другому ярусі яких представлений дуб, який тут розріджений. Відновлення його стримується грабом. Реконструкції та рубки догляду досить ефективні у таких лісах. Підлісок розвинений слабо і представлений копитняком, яглицею, маренкою.

Як правило, на місці вирубок чи згарищ борів чи суборів виростають березові ліси з берези повислої. На більш сирих ділянках зростає береза пухнаста. Висота таких деревостанів сягає 25 м. Ці ліси менш довговічні ніж насаджені чи посіяні. Чагарниковий ярус слабо виражений або й зовсім відсутній. У приземному ярусі представлені орляк, вереск, чорниця, молінія а також зелені мохи. Господарська діяльність змінює їх видовий склад та продуктивність[20].

На Волині проходить південна межа поширення темнохвойних лісів, зокрема ялини. Невеликі площі їх зберігаються у лісових заказниках: Гірницький, Домаківський, Силікатний, Сільцівський. В Головнянському лісництві збереглися природні ялинники на площі 5,7 га.

Такі ліси найбільш поширені на перезволожених і заболочених зниженнях, тому серед них переважають вологі і сирі типи. Деревостани низько -, рідко середньопродуктивні, як правило, мішані. Тут зростають також сосна звичайна, береза бородавчата і пухнаста, вільха чорна, осика, рідше граб і дуб звичайний. Переважають ялинові ліси із гіпновим і сфагновим моховим покривом. Чисті ялинові ліси нестійкі проти сильних вітрів, сильно страждають від кореневої губки і опенька, окислюють ґрунти; проте варто вирощувати мішані ліси з ялиною, бо ялина є важливою лісоутворюючою породою.

На місцях вирубок, або згорілих дубово - соснових, широколистяних (дубових і грабово-дубових) лісів зростають осичники. Вони, як правило, змішані з березою, інколи чисті. Чагарниковому і трав'янистому покриву властиві несталість, значне забур'янення випадковими видами. В лісостеповій частині області є і довготривалі чисті осикові гайки - осикові колки. В таких гайках характерна одноярусність, зімкнутість на 0,6 - 0,9, деревостани першого класу бонітету. В цих лісах крім осики і берези найчастіше зустрічаються дуб, граб, липа серцелиста, сосна звичайна, яблуня лісова, черешні, берест. В підліску добре розвинена ліщина, рідше бруслина бородавчаста та європейська, крушина ламка. У трав'янистому покриві багато маренки запашної, осоки волосистої, веснівки дволистої, конвалії звичайної, яглиці звичайної, чорниці, тонконога дібровного, які виступають субдомінантами у відповідних асоціаціях. Моховий покрив відсутній. Осичники з часом поступаються дубовим лісам, тільки якщо на них не впливає діяльність людини[13].

По долинах рік поширені вільхові ліси, для яких низинний рельєф з достатнім зволоженням і близьким заляганням підземних вод є оптимальними умовами для їх гарного зростання. Лісоутворюючою породою є вільха клейка (чорна). Домішками служать береза пухнаста, сосна звичайна, ясен звичайний, ялина європейська, осика, граб, дуб. У підліску зростає горобина, черемха деякі верби. Трав'яний покрив найбагатший в умовах сильно - і середньопроточного зволоження. В таких лісах можна зустріти малину, ожину, калину. Часто 45 - 50 - метрові стовбури знизу обвиває хміль. Серед трав поширені кропива дводомна, гравілат річковий, війник ланцетний, зюзник європейський, папоротники, фіалка болотна, кислиця звичайна. В більш понижених місцях малина зникає і з'являється чорна смородина. В пониженнях, де вода весною і осінню застоюється, а літом висихає і опускається на глибину 20 - 60 см. зростають самі складні за складом високопродуктивні вільшаники[2].

В лісах Шацького національного парку, площа лісового фонду якого рівна 18,8 тис. га. переважають соснові насадження, які становлять 70 % лісової площі. Найбільш поширені тут сосняки чорницеві, менш - сосняки зеленомохові та верескові. Вершини піщаних гряд вкриті сосняками лишайниковими, а їх схили брусницевими. Трав'яний покрив представлений кострицею овечою, що свідчить про те, що тут колись була низова пожежа. У парку значну роль відіграють вільхові ліси, які займають 15 % загальної їх площі, і поширені в пониженнях навколо великих боліт і озер. Це в першу чергу вільшаники кропивні, але є й осокові та гравілатові. Вони служать добрим притулком для багатьох видів тварин, особливо птахів і копитних, а також це могутнє джерело фітонцидів, потужний випаровував надлишкової вологи.

Березові ліси займають 10 % лісової площі і сформовані березою повислою (на сухих місцях) і пухнастою (у вологіших місцях). Особливо гарні чорницеві та орлякові березняки.

На більш багатих і вологих грунтах сформувалися дубово - соснові ліси, але вони представлені лише фрагментарно.

Волинь - лісистий край, генератор кисню для подільського Лісостепу, фільтр Полісся, акумулятор його вологи. Площа земель лісового фонду області в 1996 році становила 697 287 га, з них вкритих лісом 621 969 га. Найбільші площі зайняті під лісами першої групи - лісами, які виконують санітарно-гігієнічні та оздоровчі, захисні та водоохоронні функції. Так як Волинь - край рівнинний, багатий на опади і йому мало знайомі постійні сильні вітри, то полезахисних і протиерозійних лісових насаджень тут дуже мало[2].

Загальна площа лісових і інших лісопокритих площ на території Волинської області становить 682,5 тис. га (33,88% від загальної площі області), в т.ч. вкриті лісовою рослинністю 637,0 тис. га. Лісистість області становить 34%. З усіх лісів та інших лісовкритих площ ліси першої групи становлять 105,5 тис. га.. Сюди відносяться заповітні лісові ділянки, ліси з науково - історичним значенням, особливо цінні масиви, лісопаркові частини лісів зеленої зони, лісогосподарська частина лісів зеленої зони, захисні смуги вздовж доріг, інші ліси, що мають значення для охорони навколишнього середовища, заборонені смуги по берегах і водоймах. У лісах цієї групи категорично забороняються усі види рубок, за винятком санітарних та лісовідроджуючих, випасання і прогін худоби, влаштування польових тракторних станів, заїздів автотранспорту. Ліси другої групи становлять 445,1 тис. га. Це спеціальні зони і спеціальні смуги, використовувані ліси, ліси національних парків. Ліси КСП належать в основному до другої групи.

По основній функції використання для виробництва деревини використовується 327,9 тис. га, для захисної, природоохоронної та біологічної мети - 69,4 тис. га., для відпочинку - 2,6 тис. га. Найбільші площі займають ліси, які виконують санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції, найменші - полезахисні, протиерозійні.

Слід зауважити, що в межах досліджуваної території відбуваються складні процеси перерозподілу площ лісів, їх вікової структури. В 1995 році площа лісових земель області становила 695 тис. га якою вона була в 1983 році, але вже до 1988 року різко скоротилася. З них 429 тис. га (61,7 %) - ліси держлісфонду, 263 тис. га (37,8 %)- ліси спеціалізованих лісгоспів, 3 тис. га (0,5%) - інших користувачів. З 1983 по 1995 роки площа лісів держлісгоспів скорочується, а лісів міжгосподарських лісгоспів - зростає.

Ліси державного значення - ліси, що перебувають у віданні державних органів лісового господарства, а також міські ліси, закріплені ліси та ліси заповідників. Ліси КСП (Колективних сільськогосподарських підприємств) - ліси, що розміщені на землях, наданих цим підприємствам у безстрокове користування. І перші, і другі входять до складу єдиного державного лісового фонду.

Область характеризується захисно - експлуатаційним типом ведення лісового господарства, тому тут велика інтенсивність експлуатації. Штучні насадження у віці 40 років становлять - 45 %. Внаслідок заміни малоцінних насаджень більш цінними і продуктивнішими покращується структура лісів.

За останні роки сталися зміни в площі основних категорій земель. Лісові землі збільшилися приблизно на 5,4%, нелісові зменшились на 3,1%. З 1995 по 2000 роки загалом зменшилась площа лісів першої групи на 10,5 тис. га, в основному за рахунок зменшення площ особливо цінних лісових масивів, тоді як інші категорії лісів збільшили свої межі[1].

Для оцінки якості деревини, як відомо, вивчають її породний склад. На Волині хвойні ліси займають 60% площі всіх вкритих лісом земель, із них 59% становлять масиви сосни звичайної, які поширені переважно на піщаних заплавах річок Прип'яті, Вижівки, Стоходу, Турії, і 1% ялини європейської. Твердолистяні породи займають 16%,серед них посадки дуба чорного - 14,4%, червоного - 0,6%, граба звичайного - 0,5%, ясена звичайного - 0,3%. М`яколистяні породи становлять приблизно 24%. На місцях вирубки дубово - соснових та грабово - дубових лісів зростають березняки (9,7%), та осичники (0,4%), по всій території на заболочених пониженнях, в заплавах річок - вільшаники (14,4%). Ця картина виявляє наслідок лісогосподарських міроприємств по збільшенню площ цінних порід: сосни збільшилось на 3%, дуба - 8,5%, осики зменшилось на 35%. З 1983 по 1996 роки по об'єднанню “Волиньліс” спостерігається збільшення площ хвойних, твердо- та м”яколистяних порід, проте скорочення площ молодняків, що говорить про недостатнє лісовідновлення.за цей період появились посадки бука.

Держлісгоспи мають крім лісових земель (92%) і інші угіддя, серед яких найбільші площі займають болота, сінокоси, дороги і просіки. Запас хвойних порід становить 46230,0 тис.м3 (225,0 тис. га), твердолистяних - 9370,0 тис. м3 (57,7 тис. га, м'яколистяних - 12760,0 тис. м3 (87,3 тис. га). Переважають високобонітетні насадження (82,5 % лісової площі). Низькобонітетні становлять 1,1% на площі 4,3 тис га - ліси несприятливих умов. У лісах Волинської області молодняки займають 162,6 тис. га, середньовікові - 156,4 тис га, пристиглі - 47,2 тис. га, стиглі і пристигаючи - 14,4 тис. га. Подібна картина спостерігається і в лісах держлісгоспів. У твердолистяних і м”яколистяних породах велика частка середньостиглих і пристигаючих порід. В осикових колках переважають стиглі деревостани.

Щорічний об'єм заготівлі живиці становить - 600 т, березового соку - 10,2 тис. т, грибів - 440 т, ягід і плодів - 379 т, лікарської сировини - 28 т, м'яса диких тварин - 28 т[57].

Зміна площ лісових ландшафтів Волинської області перш за все залежить від величини рубок. З 1978 року спостерігається зменшення об'єму рубок до 1992 року, зростання до 1994 і знову скорочення до 2007 року.

Велику увагу при характеристиці лісів Волинської області слід звернути на аналіз лісистості, видового складу та вікової структури лісів. Зокрема, відмітимо, що сучасна лісистість у Волинській області зумовлена різноманітністю фізико-географічних умов і наслідками взаємодії суспільства з природою протягом тривалого історичного періоду. На основі польових досліджень лісів, детального опрацювання фондових (топо карти М 1:100000 станом на 1925, 1950 і 2002 роки) та літературних матеріалів, теоретичного узагальнення зібраного матеріалу і практичного втілення методики дослідження лісових ресурсів Волинської області нами були створені ГІС-моделі моделі масштабів змін лісистості з 1925 до 1950 року, з 1950 до 2002 року, а також в цілому з 1925 до 2002 року (див. Додаток Г)[51].

У період між 1925 і 1950 роками у поширенні лісів на території області відбувалися зміни: йшло їх вирубування і відновлення. Війна, проведення вибіркових та суцільних рубок, заготівля деревини для будівництва суттєво знизили кількість лісових масивів, площу лісів і лісистість Волинської області. При цьому вирубувалися найбільш цінні види деревних насаджень, зокрема соснові, дубові, ялинові. Тому площа лісових масивів на території Волинської області за цей період часу різко скоротилася. В цілому можна зробити висновок, що лісистість Волинської області станом на 1950 рік у порівнянні з 1925 роком скоротилася майже в 1,3 рази (з 20% у 1925 до 14% у 1950 році).

За період з 1950 до 2002 року площа лісів у Волинській області суттєво збільшилася за рахунок лісопосадок у тих місцях, які були піддані нищівному винищенню. Окрім того, засаджувались землі, які непридатні для ведення сільського господарства: піски, яри, балки тощо.

У цілому, за період з 1925 до 2002 року у Волинській області площа лісів збільшилася в 1,4 рази (див. Додаток Г). Це відбувалося завдяки суттєвому збільшенню лісовідновлювальних робіт. Особливо яскраво ця тенденція проявилася у: Ковельському, Локачинському, Любешівському, Рожищанському районах тощо[56].

В загальному по Волинській області з кінця вісімнадцятого століття спостерігається зменшення лісистості через великі темпи рубок без достатнього лісовідновлення, а вже 1956 року лісистість почала зростати до 1991 року до максимального її значення - 35,2 %. Зараз лісистість області становить 34% (при середній лісистості в Україні 15,7%). Показник лісистості території має чітку географічну закономірність (див. Додаток А). Південні райони області, що розташовані в межах Поліської низовини, мають високі показники лісистості. У Маневицькому, Шацькому, Ратнівському, Камінь-Каширському, Любомльському, Любешівському, Старовижівському районах спостерігається лісистість в межах 30-55%. У південні райони, що розташовані в межах Волинської височини, лісистість території варіює в межах 1-12%. Найбільша лісистість спостерігається в Маневицькому районі (55,2%), найменша - Локачинському (1,7%) (див. Додаток В). Як правило, екологічна стабільність території прямопропорційно пов'язана із лісистістю території. Тому було визначено коефіцієнт екологічної стабільності території Волинської області по адміністративних районах, що дозволив виділити:

· екологічно стабільні регіони - Маневицький, Шацький, Ратнівський;

· середньостабільні - Камінь-Каширський, Любомльський, Любешівський, Старовижівський;

· стабільно нестійкі - Ковельський та Володимир-Волинський;

· екологічно нестабільні - Турійський, Іваничівський, Рожищенський, Горохівський, Луцький, Локачинський.

3.3 Лісові ландшафти як основа розвитку природоохоронних територій Волинської області

Оздоровлення навколишнього середовища та захист поверхні від негативних природних процесів, вплив на водний баланс території і рекреаційний потенціал - важливі екологічні функції лісу. Захисні лісові насадження у Волинській області займають площу 34,95 тис. га, полезахисні лісові смуги - 1,53 тис. га, залужені, деградовані та радіоактивно забруднені землі, на яких варто було б здійснювати лісомеліоративні заходи - 52,70 тис. га.

Одним із шляхів збереження лісових ландшафтів у їх природному стані, їх позитивні природні властивості впливу на навколишнє середовище є охорона й поліпшення рекреаційних територій і створення природно - заповідного фонду. На даний час створено багато нових заповідних територій і природоохоронних об'єктів з метою збереження осередків непорушеної природи, та цінних і рідкісних рослинних асоціацій, таких, як, наприклад, сосновий бір ялівцево - лишайниковий, сосновий бір ялівцево - зеленомоховий, сосновий бір левкобрієвий, сосняк саротамнусово - мітлицевий, сосновий бір хамедафново - багновий, дубовий субір різнотравно - конвалієвий, грабова діброва зірочникові, вільшина іржаво - осокова[36].

Об'єкти природно-заповідного фонду мають не лише високу природну цінність, але й привабливість, пізнавальний потенціал. Тому вони використовуються для рекреаційних цілей.

Однією з основних форм охорони природи є заповідна, яка полягає в охороні і збереженні тих об'єктів природи, які інтенсивно не використовуються у господарстві і мають наукове, естетичне та культурне значення. До таких об'єктів належать заповідники, заказники, пам'ятки природи (див. Додаток З).

Площа лісових угідь Волинської області становить 695 тис. га, з них ліси державного значення займають площу 447 тис. га, в тому числі 368,8 тис. га покриті лісом (88,2%), де функціонують 14 держлісгоспів та Шацький національний природний парк. Однак ліси поширені нерівномірно. Якщо в поліських районах лісистість становить близько 40%, то в лісостеповій зоні - тільки 5%, загальна лісистість території області - 34%.

За господарським призначенням державні ліси поділяються на дві групи. Ліси першої групи займають 97,7 тис. га. До них належать ліси зеленої зони (38,1 тис. га), в тому числі ліси Шацького національного природного парку (12 тис. га), особливі ліси і лісові масиви (25,7 тис. га), захисні смуги вздовж залізниць (6,3 тис. га), захисні смуги вздовж автодоріг (8,7 тис. га), заборонені смуги вздовж річок (18,9 тис. га). Це - основний вид лісів рекреаційного використання. Лісогосподарські заходи, які здійснюються в цій групі лісів, спрямовані на поліпшення якості і продуктивності насаджень. Проведення вирубок у лісах цієї групи обмежене (див. Додаток Ж).

Ліси другої групи займають 331,3 тис. га. До них належать експлуатаційні ліси (312,8 тис. га), а також лісові спецзони і спецсмуги (18,5 тис. га). Ліси другої групи є основним джерелом деревини області.

На території державного лісового фонду області організовано 226 природно-заповідні об'єкти: 20 загальнодержавного значення, площею 19,1 тис. га, та 204 - місцевого значення, площею 61,8 тис. га. Загальна площа заповідного фонду становить 80,9 тис. га, або 20 % загальної площі лісів державного значення. Кожний п'ятий гектар лісів державного фонду області охоплений різними формами природоохоронної заповідності[11].

Природоохоронна цінність заповідних лісів визначається, насамперед, представництвом автохтонних, антропогенно мало змінених лісових угруповань. Її доцільно встановлювати на підставі порівняння з існуючим лісовим фондом у цілому. Основними шляхами оптимізації регіональної мережі лісових природоохоронних об'єктів вбачається підвищення її ландшафтно-лісівничої репрезентативності, а також забезпечення територіальної достатності для природоохоронних цілей (див. Додаток К).

При оцінці лісів і лісових територій для потреб рекреації основними показниками є породний склад лісонасаджень і їх вікова структура. Від біологічних особливостей деревної породи або поєднання різних рослинних угруповань і кущових порід певною мірою залежить мікроклімат ділянки і рекреаційний комфорт.

Сприятливі грунтово-кліматичні умови Волинської області обумовили різноманітність породного складу лісів. У лісостанах переважають цінні хвойні (сосна, ялина), м'яколистяні та твердолистяні породи. Найбільш поширеними є хвойні породи, під якими зайнято 225,0 тис. га (60%), друге місце займають м'яколистяні - 87,3 тис. га (24%), а третє -твердолистяні - 57,7 тис. га (16%)[2].

Для рекреаційних цілей велике значення має здатність лісу виділяти кисень і фітонциди, поглинати вуглекислий газ. В області росте дуб черешчатий і граб, які належать до першої групи фітонцидності; сосна звичайна, ліщина, береза, черемха, малина, відносяться до другої групи фітонцидності. Фітонцидні якості насаджень забезпечують зниження кількості бактерій і мікробів в лісовому повітрі, покращують санітарно-гігієнічні умови відпочинку.

Повнотність лісових насаджень - одна з важливих характеристик рекреаційних лісів. Насадження з повнотою 0,5-0,7 займають 74,9% покритої лісом площі, низькоповнотні (0,3-0,4) - 1,1%, високоповнотні (0,8-0,1) - 24% площі, покритої лісом. Найкращими умовами для відпочинку є ділянки насаджень із замкнутістю крон 0,3-0,6. В загальному всі біологічно стійкі ліси області, які володіють високою фітонцидністю, киснепродуктивністю та іншими властивостями, придатні для рекреаційного використання.

Волинські ліси багаті на гриби та ягоди, і їх збирання, особливо міськими жителями, розцінюється як один з найпривабливіших і корисних видів відпочинку. Ягідники та грибні місця в основному зосереджені в поліських районах області. Серед грибів, що ростуть у лісах області, переважають лисички, зелениці, маслюки, опеньки, сироїжки, білі гриби. Найбільш поширеними з ягід є чорниця, малина, ожина.

Оптимізація рекреаційного лісовикористання в регіоні повинна здійснюватися шляхом рекреаційного районування лісового фонду, тобто розчленування території за природними та економічними умовами в залежності від особливостей і перспектив розвитку рекреаційного господарства.

Отже, лісові ресурси займають провідне місце в структурі природно-рекреаційного потенціалу області і можуть задовольняти різноманітні потреби рекреантів у короткотривалому, довготривалому відпочинку, лікуванні, оздоровленні[27].

Розділ 4. Еколого-географічні наслідки господарського використання лісів Волинської області

Загальна площа лісів у Волинській області сьогодні складає 709 тис. га. Всі ліси розташовані на землях державної власності. 81% лісів області тепер знаходяться у підпорядкуванні Волинського облуправління лісового та мисливського господарства. Щоправда, цьому передувало протистояння, яке базувалося більше на розподілі інтересів, ніж на здоровому глузді[55].

Лісогосподарський комплекс Волинської області розвивається швидкими темпами. Зокрема, лісове господарство забезпечує покращання якісного складу лісів, підвищення їхньої продуктивності та скорочення строків лісовирощування на підставі досягнень науки і техніки, шляхом проведення рубок догляду за лісом, лісозахисних та лісоохоронних заходів; здійснює контроль за збереженням лісів відповідно до вимог лісового законодавства; виконує сукупність робіт із селекції деревних порід, збору та переробки лісового насіння, вирощування посадкового матеріалу. Кінцевим результатом лісогосподарського виробництва є вирощений стиглий ліс та продукти його переробки[52].