Ландшафтні особливості території Скадовського району Херсонської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми. У сьогодення Херсонська область, а разом з нею і Скадовський район, постають важливою рекреаційною зоною України. Це загострює необхідність детального дослідження природної складової, що є, насамперед, невід'ємним елементом об'єктивної оцінки стану (у т.ч. і екологічного).

Ландшафт як відкрита система функціонує під впливом численних факторів, що мають різну природу. Саме тому його всебічне пізнання вимагає ґрунтовного вивчення не лише внутрішніх структур ландшафту, а й тих чинників, під дією яких відбувається їх формування, динамічні та еволюційні зміни. Такі дослідження реалізуються через встановлення зв'язків і взаємозалежностей між ландшафтами та визначальними для них факторами природного і антропогенного середовищ. Вирішенню цих проблем присвячені роботи А.Г. Ісаченка [16], Б.В.Виноградова [6], М.Д.Гродзинського [10], В.М.Гуцуляка [12], та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження відповідає Державній науково-технічній програмі Міністерства освіти і науки України 0.1 „Екологічна безпека України”, змісту державних програм Державного управління екології і природних ресурсів в Херсонській області. Даний напрямок досліджень тісно пов'язаний з науково-дослідною тематикою кафедри екології і географії факультету біології, географії і екології Херсонського державного університету.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є вивчення ландшафтних особливостей території Скадовського району Херсонської області. Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

1) прийнято методологічні основи дослідження ландшафтних особливостей;

2) вивчено фізико-географічні особливості Скадовського району Херсонської області як основні ландшафтоутворюючі чинники;

3) деталізовано ландшафтну карту Скадовського району Херсонської області.

4) проведено ландшафтний аналіз характерних типів місцевості Скадовського району Херсонської області.

Об'єктом дослідження є ландшафтна структура території. Предметом дослідження є особливості ландшафтної структури Скадовського району Херсонської області.

Методи дослідження. У ході дослідження використовувалися такі основні методи, як порівняльно-географічний, метод аналізу літературних джерел, метод польових спостережень, зокрема:

- порівняльно-географічний метод використаний з метою детального опису території досліджуваного району

- метод аналізу літературних джерел використовувався для формалізації понять, виділення ландшафтних особливостей території та класифікаційних особливостей ландшафтоутворюючих чинників.

- Метод польових спостережень застосовано для вивчення фізико-географічних особливостей району як основних ландшафтоутворюючих чинників.

Наукова новизна одержаних результатів. У роботі вперше: а) прийнято методологічні основи дослідження ландшафтних особливостей; б) вивчено фізико-географічні особливості Скадовського району Херсонської області як основні ландшафтоутворюючі чинники; в) деталізовано ландшафтну карту Скадовського району Херсонської області; г) проведено ландшафтний аналіз характерних типів місцевості Скадовського району Херсонської області.

Практичне значення одержаних результатів. Результати проведених нами досліджень можуть бути використані для корегування територіальних схем подальшого розвитку регіону та регіональних програм сталого розвитку з врахуванням ландшафтних особливостей. Крім того, матеріал, викладений у роботі, можна застосовувати у процесі викладання географічних дисциплін у загальноосвітніх школах та вищих навчальних закладах.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження доповідалися на науково-практичних семінарах кафедри екології та географії, було складено статтю.

Структура роботи. Робота викладена на 61 сторінці друкованого тексту. Складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел ( 62 найменувань).

Вступ. Визначена актуальність, практична значимість та наукова новизна роботи. Сформульована мета та завдання дослідження. Обґрунтовано об'єкт, предмет, методи дослідження.

Розділ 1 присвячений визначенню понятійного апарату та методологічним аспектам складання ландшафтних карт. Розкриваеться сутність понять «ландшафт», «фація», «ландшафтні карти». Визначено основні етапи складання ландшафтної карти.

У розділі 2 наводиться детальна фізико-географічна характеристика Скадовського району Херсонської області, а саме : фізико-географічне положення, геолого-тектонічна та геоморфологічна будова, водні особливості,кліматичні умови,грунти, рослинний та тваринний світ.

У розділі 3 деталізовано ландшафтну карту Скадовського району Херсонської області та визначено місце даної території в загальній схемі ландшафтної структури України.

У розділі 4 проведено ландшафтний аналіз характерних типів місцевості Скадовського району Херсонської області.

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.2 Дефініції

Проведення ландшафтних досліджень потребує визначеності понятійного апарату.

Під ландшафтом розуміють генетично однорідний природно-територіальний комплекс, що має однаковий геологічний фундамент, один тип рельєфу, однаковий клімат і складається із властивих тільки даному ландшафту набору динамічно сполучених і закономірно повторюючих у просторі основних і другорядних урочищ [3]. На думку М.Д.Гродзинського [11] ландшафт - це прирродний територіальний комплекс з закономірно побудованої системою морфологічних частин (фацій, урочищ, місцевостей), утворених на загальній структурно-літологічної основі. Він відрізняється своїм кліматом, характером рослинного покриву, грунтів, індивідуальної морфологічної структурою, яка дає можливість відрізнити один від іншого ландшафт.

Зонально-азональні однорідність ландшафту знаходить своє вираження, насамперед в спільності фундаменту, макрорельефа і клімату. За таких умов, в процесі розвитку ландшафту формується строго певний набір елементарних геокомплексов (фацій, урочищ), тобто своєрідна морфологія ландшафту [5].

А. Г. Ісаченко [17] вважає, що ландшафт - це основна категорія фізико-географічного розподілу, і він як би займає вузлове положення в системі фізико-географічних одиниць. Причини відокремлення регіональних комплексів на верхніх і нижніх щаблях мають принципово різну природу. Регіональні комплекси формуються під впливом зовнішніх факторів - зонального розподілу сонячного тепла, і азональні диференціації земної кори. Морфологічна диференціація, тобто формування простих геокомплексов, є результат внутрішніх причин, слідство розвитку самого ландшафту при взаємодії всіх його компонентів.

Зональні і азональні чинники створюють свого роду фон, на якому розгортається складна сукупність географічних процесів, що призводять до внутрішньої диференціації ландшафту [16].

Ландшафт як загальне поняття найбільш активно пропагує Ф. М. Мільков. Поняття "ландшафт" у цьому трактуванні тотожне поняттю географічного комплексу взагалі, не залежно від обсягу та таксономічного значення [5]. Деякі географи вважають за можливе іменувати "ландшафтом" і всю Руську рівнину, і окремий яр, і взагалі будь-який шматочок земної поверхні.

За ступенем змін, які викликані впливом людини на природу, А. Г. Ісаченко, виділяє кілька категорій ландшафтів [15].

1. Ландшафти незмінені або первісні, тобто такі, в яких діяльність людини за історичний період не виявлено. Це ландшафти непосещаемие або зрідка відвідувані людиною.

2. Ландшафти слабозмінені, у яких людиною порушені окремі компоненти (наприклад, тваринний світ в результаті полювання), але основні природні зв'язку не порушені; сюди можна віднести деякі тайгові і пустельні ландшафти, ще не залучені в активну господарське використання.

3. Ландшафти порушені (сильно змінені), в яких у результаті тривалого і не завжди раціонального використання людиною, суттєво порушені природні зв'язку та змінено структуру ландшафту в напрямку, зазвичай не сприятливому для людини. система землеробства і триває лесоістребленіе, і в інших зонах.

4. Ландшафти зруйновані, у яких людина змінила не тільки похідні компоненти природи (рослинність, тваринний світ), а й основні: геологічна будова і рельєф, клімат і води, що призвело до глибоких змін природних ландшафтів, до погіршення їх природних особливостей і виснаження природних ресурсів [24]. Прикладами таких змін можуть бути великі гірські розробки (кар'єри, шахти, терикони), вдруге засолені або заболочені землі та ін.

5. Ландшафти перетворені або власне культурні, в яких природні зв'язку змінені на науковій основі (шляхом раціонального розподілу угідь, штучних лісонасаджень, зрошення, меліорації, перетворення стоку і мікроклімату) з тим, щоб забезпечити повне і ефективне використання природних ресурсів, їх охорону і відтворення.

Вивчення географічного ландшафту починається з дослідження його морфологічної структури, тобто складових його частин. Аналіз морфології ландшафту має велике наукове і практичне значення. Він допомагає розкрити просторово різну динаміку місцевих природних процесів, встановити взаємозв'язки природних компонентів, зрозуміти закономірності формування морфологічних одиниць ландшафту [23]. Без вивчення морфології ландшафту неможливо скласти ландшафтну карту, що дає науково правильну, комплексну, синтезовану характеристику природних умов земель (місцевого та мікроклімату, грунтів, грунтів, рельєфу і процесів ерозії і дефляції, особливостей зволоження і стоку, рослинного покриву і т. д.). Природні умови всередині кожного природно-територіальні комплекси підпорядковані закономірним змінам з переходом від фації до фації, від подурочища до подурочіщу, від урочища до урочища, від місцевості до місцевості. З цими закономірностями і знайомиться ландшафтовед, вивчаючи морфологічну будову ландшафту в польових умовах [18].

Фація - це природний комлекс, який характеризується однаковим літологічним складом поверхневих порід, єдиним елементом рельєфу однаковим характером зволоження, одним мікрокліматом, однієї грунтової різницею і одним біоценозом [15]. Фація - це найменший за розмірами і за будовою природний територіальний комплекс [3]. На місцевості фація займає, як правило, частина мікроформи рельєфу, рідше - всю мікроформ цілком і дуже рідко весь елемент мезоформи рельєфу.

Нижче наводяться приклади різної морфогенетичні приуроченості фацій [4].

Фації, що займають частину мікроформи: а) центральна частина суфозійних западини з осокових травостоєм на лучно-болотних грунтах, б) вершина піщаного валу на надзаплавній терасі з бором-беломошніком на слабопідзолистого піщаному грунті.

Ландшафтне дослідження пов'язано, перш за все, з вивченням типових фацій. Грунтовий розріз, точка мікрокліматичного вивчення, геоботанічна майданчик завжди закладаються на певній типовій однорідній у природному відношенні території (фації). Таким чином, дослідження на цих точках служать розкриттю, перш за все природних властивостей фації [9]. Оскільки фації не оригінальні, а завжди типових повторюються на тій чи іншій території, то навіть при великомасштабних ландшафтних дослідженнях немає сенсу вивчати кожну фацію. Практично цілком достатньо вивчати тільки основні типи фацій [19].

1.2 Методичні аспекти складання ландшафтних карт

Під ландшафтною картою розуміють графічні результати вивчення природно-територіальних комплексів різних категорій і рангів. За змістом ландшафтні карти поділяють на загальнонаукові та тематичні (прикладні) карти. Перші дають уявлення про морфологічних особливостях досліджуваної території, якісних і кількісних характеристиках. Другі, у тому числі констатаціонние, оціночні та прогнозні , призначені для вирішення питань практичного характеру. Подібні карти використовуються для вирішення задач науки і виробництва. Вивчення матеріалів ландшафтних карт дозволяє отримати уявлення про закономірності просторової диференціації природного середовища [1]. Ландшафтні карти застосовуються в роботах по комплексним територіальним планувань і охорони навколишнього середовища [10]. Крім того, такі карти використовуються при вивченні компонентів природного середовища дистанційними методами, узгодження галузевих карт.

Ландшафтні карти створюються у різних масштабах: великих, середніх і дрібних. Дрібномасштабне картографування ведеться камеральним методом. При середньомасштабних зростає детальність опрацювання, вимагає польових досліджень і спостережень. Великомасштабне картографування обмежено за площею і ведеться методами суцільної польовий зйомки, ландшафтного профілювання та обробки результатів стаціонарного спостереження.

Ландшафтні карти, що відображають закономірності розміщення географічних комплексів і їх просторову структуру. На детальних ландшафтних картах (у масштабі 1:10 000 і крупніше) зазвичай зображаються фації, на узагальнених великомасштабних і середньомасштабних (в масштабах 1:10 000 - 1:1 000 000) картах - урочища і місцевості, на дрібномасштабних (дрібніше 1 : 1000000) - переважно ландшафти, хоча в окремих випадках (наприклад, в "Атласі Забайкалля", 1967) можуть бути показані (у сильно генералізованому вигляді) фації і урочища. Крупно-і середньомасштабні ландшафтні карти створюються на основі польової зйомки (з широким використанням аерофотоматеріалів), дрібномасштабні складаються шляхом генералізації середньомасштабних і галузевих карт природи. На цих картах географічні комплекси об'єднуються в класифікаційні групи (типи, класи, види та ін.). У залежності від призначення ландшафту до легенди до них складаються з різним ступенем детальності - від короткого вказівки на основні індикаторні компоненти географічних комплексів (рельєф, рослинність) до розгорнутого переліку показників (включаючи елементи клімату, умови зволоження, грунту і т. д.).

Ландшафтні карти часто супроводжуються текстовими характеристиками виділених на них одиниць.

Діагностичні ознаки морфологічних одиниць ландшафту такі:

· фація-елементарний природно-територіальний комплекс , що характеризується положення в межах одного елемента мезоформи рельєфу, однаковим літологічним складом поверхневих відкладень, режимом зволоження, однією грунтовою відміною і одним біоценозом;

· підурочище - характеризується положенням на одному елементі мезоформи рельєфу однієї експозиції , однотипним режимом зволоження (наприклад , фації схилу горба південної експозиції);

· просте урочище - поєднання фацій в одній мезоформі рельєфу з відповідними їй біоценозами (наприклад горб,яр,тощо);

· складне урочище - суміщається зазвичай з мезоформою рельєфу (або її багатоелементної частини), характеризується однотипним поєднанням режимів зволоження , ґрунтоутворюючих порід, грунтів і біоценозів;

· місцевість- складається з урочищ , які утворюють характерне просторове поєднання, суміщається з певним комплексом мезоформ рельєфу (позитивних, негативних) зі схожим гідро кліматичним режимом, характерним, характерним поєднанням грунтів і біоценозів ( великі ерозійні балки; гірські пасма, масиви).

Складання ландшафтної карти передбачає реалізацію таких етапів:

1. Виділення ландшафтної місцевості. За малюнком ізогіпс (на топокарті) та геоморфологічною картою виділити межу ландшафтних місцевостей, які суміщаються з сукупністю переважаючих мезоформ рельєфу (хребтами і пасмами, долинами річок, великих балок тощо). Починати доцільно з виділення долинно - річкового типу місцевості, включаючи русло річки, заплави, тераси, схили річкової долини,тощо. Вододільно- пасмовий тип місцевості суміщається з позитивними формами рельєфу (горбами,пасмами тощо).

2. У межах ландшафтних місцевостей визначаються та наносяться контури певних урочищ у відповідності до належності їх до різних мезоформ та елементів мезоформ рельєфу , враховуючи особливості грунтів і рослинності. При можливості ( якщо дозволяє масштаб карти) виділити фації. Межі між ландшафтними виділами показують лінійними знаками: лініями різної товщини (товщина лінії межі зменшується зі зменшенням рангу виділу).

3. Ландшафтні виділи на карті індексуються . Індиксацією місцевостей і урочищ доцільно проводити «зверху - вниз», починаючи з вододільних. При цьому місцевості індексуються римськими, а урочища - арабськими цифрами. Типологічно схожі контури одержують один цифровий індекс.

4. Оформлення легенди до складеної ландшафтної карти як текстової субординаційної або табличної.

РОЗДІЛ 2. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СКАДОВСЬКОГО РАЙОНУ

2.1 Фізико-географічне положення

Досліджуваний район розташований на лівобережжі річки Дніпро. На півночі він межує з Цюрупинським районом, на північному заході і заході з Голопристанським районом, на сході з Каланчацьким районом, а на півдні омивається Джарилгацькою затокою Чорного моря (див. рис.2.1).

Районний центр Скадовського району - м.Скадовськ. Він розташований на узбережжі Чорного моря в 94 км. від м. Херсона, на березі мілководної Джарилгацької затоки. Площа Скадовського району становить 1,4 тис. кв.км. Протяжність кордонів близько 242,4 км, з них сухопутних - 117 км., а протяжність берегової лінії - 125,4 км.

На території Скадовського району в результаті відносно сильної протяжності берегової лінії сформувалися майже всі типи морських берегів: від смт Лазурне до с.Тарасівка абразійно-вирівняні (у глинистих породах) і абразійно-аккумулятивні бухтові морські береги. А на о.Джарилгач акумулятивні лопатні (на півночі) і акумулятивно рівні (на півдні).Територія Скадовського району має не складну геологічну будову.

Крайня північна точка Скадовського району має координати 47°-27' пн.ш., 31° 52' східної довготи, крайня південна точка 45° 52 пн.ш., 32° 54 с.д., крайня західна точка 46° 18'с. ш . 32° 28 с.д., і нарешті крайня східна точка 45° 59 'пн.ш., 33° 04' східної довготи.

Максимальна довжина Скадовського району з півночі на південь становить 26,4 км, а максимальна протяжність із заходу на схід 44,4 км.



Рис 2.1 Фізико-географічне положення Скадовського району

Скадовський район розташований на півдні Причорноморської низовини. Це типова рівнина з абсолютними висотами , що не перевищують 120-150 м. У сучасному вигляді рельєфу низовини головну роль відіграють лесові акумулятивні рівнини першої, другої і третина третьої надзаплавних терас. Крім цього на території Скадовського району Херсонської області є одна сучасна морська рівнина і одна лиманно-морська рівнина, яка сформувалася на о.Джарилгач.

Скадовський район розташований у степовій зоні. Його північну, північно-східну і центральну частину займають типчаково-ковиловий степ , велика частина яких розорана. Типчаково-ковильні степи пов'язані з південними чорноземами, та, частково, з темно-каштановими грунтами. Її рослинний покрив характеризується вузьколистими злаками (ковила, типчак, тонконіг). Представлено різнотрав' я (поповник, кермек і ін).

На крайньому заході, в прибережній смузі на каштанових грунтах поширена полинно-злакові степи, частково розорані. Рослинний покрив їх складає житняк. Із різнотрав'я тут панують полинь Бошняк. На плямах солонців ростуть кермек, камфоросна та ін.

На острові Джарилгач сформувалися дернові переважно оглеєнні піщані, глинисто-піщані і супіщані грунти у комплексі із слабо гумусними пісками.

2.2 Геолого-тектонічна та геоморфологічна будова

Територія Скадовського району має нескладну геологічну будову. Тектонічна будова області - платформенна [1,2]. Це південна частина докембрійської Східноєвропейської платформи з крайовим прогином в сторону Криму. У рельєфі цей прогин виражений як Причорноморська низовина. З півдня крайовий прогин межує з палеозойською Скіфською платформою, межа з якою проходить по крайньому південному сходу області. Архейські та протерозойські породи кристалічного фундаменту знаходяться на півночі області на глибині 180-150 метрів, а на півдні глибина залягання цих порід досягає 3000 м. Кристалічний фундамент перекритий юрськими, крейдовими та кайнозойськими осадовими відкладами.

Що стосується рельєфу, то Причорноморська низовина має нахил з півночі на південь [3]. Середній нахил поверхні області - 0.6 - 0.8 м/км. Вододіли, особливо на лівобережжі, являють собою рівнини, які характеризуються наявністю замкнутих улоговин, що мають скоріш за все суфозійне походження - подів (Зелений, Чорна долина, Чапельський, Агайманський тощо). Глибина подів кілька метрів, а їх площа коливається від 3 до 160 км2 [22]. Піски, що перевіваються вітром, утворюють досить високі бугри (до 15 м) - «кучугури».

На території Скадовського району в результаті відносно сильної протяжності берегової лінії сформувалися майже всі типи морських берегів: від смт Лазурне до с.Тарасівка абразійно-вирівняні (в глинистих породах) і абразійно-аккумулятивні бухтові морські берега [26]. А на о.Джарилгач акумулятивні лопатні ( на півночі) і аккумулятивно рівні (на півдні).

Для геоморфологічної будови Скадовського району характерне поєднання місцевостей терасних і давньодельтових горбистих піщаних рівнин, терасних знижених рівнин із западинами і подами, приморських берегових галогенових рівнин. Місцевості терасних і давньодельтових горбистих піщаних рівнин складають масиви-арени, на них чергуються еолові горби і дефляційні западини. Місцевості приморських берегових галогенових рівнин включають суходільні ділянки, підтоплені морськими водами, піщані берегові утворення, острови і коси, чисельні лагунні озера.

Геоморфологія Скадовського району представлена акумулятивними рівнинами , а саме : алювіальними рівнинами ,першими надпойпенними терасами; алювіальними рівнинами другими надпойменними терасами; алювіальними рівнинами третіми надпойменними терасами; та сучасними морськими і лиманно-морськими рівнинами ( див рис.2.2.).

2.3 Водні особливості

Термальні води з температурами понад +20°С виявлені на значній території, Температура води на глибині близько 1 км становить +45-50°С, глибше - +50-60°С, 2 км - +70-80°С.

Південна материкова частина вказаної території омивається водами Джарилгацької затоки. Зі сходу вона відкрита у Каркінітську затоку [14]. З півдня Джарилгацька затока відокремлюється від Каркінітської затоки о.Джарилгач, який при загальній довжині біля 42 км тільки в корневій частині має вузьку протоку, що обумовлює їх поєднання і по якій, в залежності від напрямку вітру відбувається зміна напряму течії на протилежний від однієї затоки до іншої [5].

Постійні природні поверхові водостоки на території цієї зони відсутні, тимчасові - виникають рідко. Наявність і особливості формування підземних вод пов'язані з розташуванням території в межах Причорноморського артезіанського басейну - гідрогеологічної структури на півдні України [4]. Природними чинниками формування природних вод є фільтрація атмосферних опадів і поверхневих вод в межах басейну та надходження підземних вод з Українського кристалічного щита. Загальний напрям руху підземних вод - на південь, в цьому ж напрямку збільшується мінералізація води. Найбільш поширеними є водоносні комплекси антропогенових, неогенових та палеогенових відкладів, що складаються з чисельних гідравлічно пов'язаних між собою водоносних пісків і вапняків, розділених водотривкими породами.

На території Скадовського району є озера [7]. Найбільше з них - озеро Устричне на південному заході, поблизу смт Лазурного. Це солоне озеро лагунного походження, Від Чорного моря відокремлене пересипом, періодично сполучається з ним протокою [15]. Розміри 3,2х2 км, площа 3,5 км?, глибина 0,2-0,5 м, а максимальна 3 м. Також є озеро Підкрасне на території села Красне, та озеро Каржинське неподалік села Приморське. Це найбільші за своєю площею три озера на території Скадовського району.

На захід від м.Скадовська розташовано близько 70 озер. На острові Джарилгач налічують близько сотні невеликих водойм. Важливе значення мають два канали, що тут протікають - це Краснознам'янський та Північнокримський канали, призначені, насамперед, для зрошення та забезпечення населення водою. Північно-Кримський канал споруджений для перекидання зарегульованого стоку Дніпра в посушливі степові райони півдня України з метою зрошення сільськогосподарських угідь.

2.4 Кліматичні умови

Скадовський район знаходиться на півдні України в межах степової зони помірного географічного поясу Євразії. Клімат Скадовського району помірно-континентальний із порівняно м'якою зимою (середні температури зимових місяців -1° -3° С) та жарким і довгим літом (середні температури - +22° - +23° С, максимальні більше 40° С) [8].Середньорічна температура на території району дорівнює 9.3° - 9.8° і має зараз стійку тенденцію до підвищення/ Середня багаторічна кількість опадів по району близько 400 мм, але в останнє десятиріччя кількість опадів збільшується [30]. Переважна кількість опадів випадає влітку в вигляді злив, сніговий покрив нестійкий, існує кілька десятків днів, а в прибережній частині області ще менше - близько 15 днів. В останні роки, в зв'язку із зміною клімату, сніговий покрив практично відсутній.

Клімату притаманні літні суховії - потужні вітри (з швидкістю більше 5 м/с ) при низькій вологості повітря (менше 30 %), та високих температурах; (вище 25° С). Такі вітри негативно впливають на розвиток сільськогосподарських культур, шо призводить до істотного зменшення їх врожайності. Враховуючі виключно низький коефіцієнт зволоження - 0.2 - 0,4, на території райну не формується достатній поверхневий стік .

Особливістю зазначеної оздоровчої зони є її клімат, який обумовлений географічним розташуванням території в межах Чорноморського узбережжя українського степу та характеризується великою кількістю світла та тепла. Особливості клімату визначаються найважливішими факторами кліматоутворення: радіаційним режимом, впливом Чорного моря та характером рельєфу. Клімат зони відповідає клімату півдня Східної Європи і характеризується як помірно-континентальний.

Температурні умови курортної зони формуються під впливом радіаційних факторів, атмосферної циркуляції та характером поверхні. У зимовий період термічний режим визначається атмосферною циркуляцією, а в теплий період року залежить в основному від радіаційних факторів. Значною мірою на температуру повітря впливає Чорне море.Середньорічна температура повітря в курортній зоні складає +100С. Холоднішим є січень із середньомісячною температурою -2,60С, а теплішим - липень із середньомісячною температурою +22,90С. Завдяки теплому впливу Чорного моря в осінній період температура повітря значно вища ніж весною [33]. Абсолютний мінімум температури відмічався у лютому і складав -290С, а абсолютний максимум - у липні +380С.

Середньорічна відносна вологість становить 77% і досягає максимального рівня у грудні (88%). Мінімальний середньомісячний рівень відносної вологості припадає на липень-серпень (66%). Максимального рівня відносна вологість досягає перед сходом сонця та стає мінімальною у після полудневий час. За рік у курортній зоні в середньому випадає 321-343 мм опадів.Річна амплітуда опадів відмічена двома максимумами - грудень і червень та одним мінімумом - лютий-березень.Значні аномалії опадів є наслідком аномалій у розвитку циркуляційних процесів. Надлишок опадів протягом всього року пов'язаний з проходженням та розвитком циклонів.Середньомісячний максимум випадання в курортній зоні досягає 157мм і припадає на червень, а середньодобовий - 62мм припадає на травень. У курортній зоні переважають рідкі опади - дощ та мряка; тверді опади - сніг, крупа щороку спостерігається з листопада по березень.

Кліматична характеристика сезонів відмічається тим, що початок і кінець сезонів у районі не співпадає із звичайним календарним поділом. Початок кожного сезону визначається характером погодних умов, а перехід від сезону до сезону відбувається поступово.Весна в районі рання і відносно не тривала [10]. Кліматичний її режим визначається не тільки циркуляційними, а вже у більшій мірі радіаційними умовами. Характерною рисою цього періоду є підвищення сонячної радіації, викликаної значним збільшенням висоти сонця над горизонтом, і кількості часу сонцестояння. Усе це приводить до появи погод характерних для теплого періоду року. Середня багаторічна дата переходу температури повітря через 00С - 2 березня. Однак, майже весь березень ще холодний і перехід температури через 50С відмічається лише в кінці березня [31].

Район Скадовського узбережжя внаслідок географічного положення доступний впливу повітряних мас різноманітного походження [9]. У весняний період основними повітряними масами є тепле повітря помірних широт і рідше - арктичне повітря континенту, що викликають контрасти, знижуючи температуру повітря в окремі дні до -100С і підвищує її до 250С. Останні приморозки у м. Скадовську відмічаються 10 квітня [11].

Літо триває з початку травня до кінця вересня. У літній період характерна стійка сонячна, спекотна та суха погода з максимальною температурою повітря в окремі дні до 30-350С, середня температура червня - 19,50С, максимальна - 300С, мінімальна - 90С. Вологість у літній період досягає мінімуму в червні-липні, коли вона складає 61-65%. Це зменшує процент повторення температурних і дощових погод у літній період. Мінімум їх відзначається у липні-серпні (лише 15%) [12]. Літні опади носять, як правило, ливневий характер і супроводжуються грозами, максимум яких припадає на червень - липень, і згідно з даними багаторічних спостережень дорівнює 5-6 дням на місяць. У середині вересня відбувається зменшення кількості годин сонцестояння і полуденної висоти сонця, що спричиняє зменшення сумарної сонячної радіації. Це є однією з характерних рис переходу від літнього кліматичного режиму до осіннього. Осінь у районі значно тривала, тепла і суха. Початок осені ще характеризується перевагою сонячної помірно вологої погоди.

Активізація циркуляційних процесів робить погоду восени менш стійкою, але все ж таки на загальному фоні відмічаються такі контрастні погоди, як сонячна, помірно волога і дощова, які утримуються протягом 8-10 днів. Пізньої осені, в період короткочасного установлення тепла, максимальна температура повітря може досягати 200С, тоді як вторгнення холодних повітряних мас знижують температуру в окремих випадках до -80С. Останні сприяють утворенню погоди з переходом температури повітря через 00С. Повторення її поступово збільшується і вже в листопаді становить 40%.

Зима починається з початку грудня. Вона тут помірно м'яка, середня температура найбільш холодного місяця (січня) -2,60С, мінімальна - 280С, максимальна +130С. Переважними погодами в зимовий період є погоди з відлигою, помірно морозні [13]. Кількість опадів взимку невелика, середньомісячна їх кількість для зимових місяців 21-30 мм. Перша поява снігу помічена у вересні, а остання у квітні. Сніговий покрив нестійкий, товщина його не перевищує 2-5см.

Вітер - один з основних елементів степового клімату. Майже півроку, починаючи з пізньої осені і закінчуючи серединою весни, дмуть сильні східні і північно-східні вітри. Один з найбільш несприятливих метеорологічних факторів, що починає діяти з початком весни, є холодні сухі північні вітри, які приносять холод. Весняні південно-східні вітри, шість років з десяти, переходять у суховії. Швидкість вітру в цей час досягає 25 м/с. Влітку дмуть західні і південно-західні вітри, часто спостерігається суховій. На узбережжі переважають бризи, котрі вдень дмуть з моря на суходіл, а вночі з суходолу на море. Для узбережжя також характерні згінно-нагінні явища. У період згону температура води за кілька годин знижується, а потім раптово прогрівається.

2.5 Грунти

Ґрунти району - важливий компонент його ландшафтів, який у значній мірі визначає спеціалізацію економіки області, спосіб існування її мешканців. Чорноземи займають північну та центральну частину району (див рис. 2.5). Що стосується найбільш родючих - звичайних чорноземів. Характеризукяься вони високим вмістом гумусу в орному шарі - вище 4.5 %, добре розвинутим гумусовим профілем - 70 - 80 см. Чорноземи південні малогумусні залягають на рівнинних слабодренованих широких вододілах та їх схилах в центральній частині [6]. Це досить однорідні за гранулометричним складом ґрунти. Головним чином, важко - та середньосуглинкові. Глибина гумусового профілю змінюється в межах 45-64см. Вміст гумусу в орному шарі - 2.0 -3.5%. Щодо територіального розподілу деяких властивостей чорноземів, які визначають їх родючість, то, наприклад, вміст гумусу в них зменшується з півночі на південь.! Па південь від чорноземів південних залягають другі за загальною площею ґрунти району. Це залишково слабо - та середньосолонцюваті темно-каштанові ґрунти. В зв'язку із широким поширенням різних форм мікрорельєфу, в першу чергу, плоскодонних замкнутих западин - подів, темно-каштанові ґрунти зустрічаються в комплексі з іншими ґрунтами.За гранулометричним складом переважають важко - та легко - середньосуглинкові відміни. Каштанові грунти в комплексі з солонцями розповсюджені в приморській зоні. Дерново-піщані грунти поширені на піщаних косах в морі [35].

2.6 Рослинний покрив та тваринний світ

Рослинність району дуже різноманітна, представлена різними типами ценозів. До зональної рослинності відносяться типчаково-ковилові та пустельні полиново-злакові степи, а також степові чагарники та псамофітні (піщані) різнотравно-типчаково-ковилові степи (див рис.2.6). Домінують в рослинному покриві щільнокущові злаки, а саме -- види ковили (українська, Лесінга, волосиста, костриця валіська, келерія гребінчаста) [5].

Рослинний покрив пустельних полиново-злакових степів, що тягнуться вузькою смугою вздовж морського узбережжя, мозаїчний [34].

Умовні позначення

Осолоділі грунти

Лужно-чорноземні и дернові осолоділі глеєві грунти та солоді

Дернові грунти

Дерново-оглеєні піщані, глинисто-піщані і супіщані в комплексі зі слабо гумусними пісками

Чорноземи залишково-солонцюваті на лесових породах

Чорноземи південні залишково-солонцюваті

Каштанові грунти на лесових породах із солонцями

Темно-каштанові залишково-солонцюваті

Каштанові солонцюваті

В степових подах зустрічаються чагарникові зарості терену степового, бобчука, видів шипшини тощо [20].

Чітко виражена галофітна рослинність, що пов'язана з берегами морів та інших засолених місць. На вапнякових відслоненнях сформувалась своєрідна рослинність, що розташовується мозаїчно по схилах [33].

Значні площі займає синантропна рослинність, яку утворюють рослини, життя яких пов'язане з діяльністю людини. Але найбільші площі займають агрофітоценози, які розташовані на місці розораних степів [18]. Вони представлені полями, садами, виноградниками, городами, лісовими смугами. У населених пунктах рослинний покрив утворюють парки, дендропарки, сквери, бульвари, квітники тощо.

Тваринний світ багатий і своєрідний. У різноманітних природних комплексах фоновими видами ссавців є різні види мишей, козуля європейська, лисидя звичайна, з птахів - представники мартинових та воронових, з рептилій -гадюка степова, ящірка прудка та вужі звичайний і водяний, з амфібій - ропуха зелена, квакша, жаба озерна та інші [14].

У фауні типчаково-ковилових степів багато безхребетних, є кільчасті черви, багато членистоногих. З ракоподібних найкраще представлені мокриці. Багато павуків, кліщів, багатоніжок. Ентомологічний комплекс відрізняється своєю своєрідністю, комах нараховується понад 5 тис. видів. З амфібій звичайний видом є ропуха зелена, з рептилій -- гадюка степова, ящірка прудка, вуж звичайний. Фоновими видами з птахів є різні види жайворонків, а з ссавців -- полівка гуртова.

Із орнітофауни поширені воронові, соколині. Із дуплогніздових тут зустрічаються шпак, дятел, одуд. У фауні пустельних полинно-злакових степів переважають малий ховрах, східноєвропейська полівка, відновлюється популяція рідкісного виду - тхора степового [21]. З прісними водоймами пов'язані вужі звичайний та водяний, жаба озерна та їстівна, черепаха болотна, гідри, риби, водні птахи.

Умовні позначення

Галофільна і лугово-галофільна рослинність

Рослинність солончаків

Лугово-солончакова в комплексі із рослинністю пісків морського узбережжя

Типчаково-ковилові степи

Сільськогосподарські землі на місці псамофіт них типчаково-ковилових степів

Сільськогосподарські землі на місці типчаково-ковилових степів

Пустельні степи

Полинно-злакові пустельні, місцями в комплексі з солонцями(з великою часткою роз паханих земель)

Полинно-злакові пустельні, місцями в комплексі з солонцями (розпахані)

РОЗДІЛ 3. ЛАНДШАФТНА СТРУКТУРА СКАДОВСЬКОГО РАЙОНУ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

3.1 Місце Скадовського району в загальній схемі ландшафтної структури України

Ландшафти Скадовського району належать до степових суббореальних (семіаридних) ландшафтів,що сформувались в умовах континентального клімату з недостатнім та нестійким зволоженням, розповсюджені головним чином між 40 і 55о п.ш., ніде не виходячи до берегів океанів . Річна сумарна радіація досягає тут 100-120 ккал/см2, а радіаційний баланс - до 40-50 ккал/кв.см (у Причорномор'ї - до 55 ккал/кв.см).

Середня температура липня в південно-західних районах досягає 24о, а сума активних температур - 3500о. За зимовими температурними умовами та ступенем континентальності виділяються три типи степових ландшафтів:

- типово-континентальний (Східно-європейський);

- різко-континентальний (Казахстанський);

- крайнє-континентальний (Центральноазіатський).

Ці три типи степових ландшафтів разом утворюють добре виражену суцільну зону. На більшості території зони степів за рік випадає 300-400 мм опадів, а у Східноєвропейському секторі - 450-500 мм [32]. Випаровуваність у південній підзоні наближується до 800-1000 мм, коефіцієнт зволоження знижується від 0,8-0,6 у північній підзон, до 0,5-0,3 - у південній.

Атмосферні опади розподіляються у часі нерівномірно. В деякі роки опадів випадає менш ніж 200 мм [23]. На заході опади порівняно рівномірно розподілені по місяцях, на сході влітку спостерігається їх різкий літній і зимовий мінімум. Для них характерний ливневий режим: за добу може випасти до 200 мм опадів.

Більша частина опадів випаровується і на долю стоку залишається не більш 5-10% (у європейському степу - в середньому біля 40 мм, для порівняння - в забайкальському, менше за 20 мм). Головна складова стоку - снігові талі води, більш 65% річної норми стоку приходиться на весняну повінь (травень-червень) [35]. Деякі місцеві річки в Південному Степу влітку можуть пересихати. Весняна повінь відбувається бурхливо. В цей період ерозійна діяльність річок і водних потоків досить інтенсивна. Каламутність степових річок більш за 100-200 т/м3, однак із-за скорочення рідинного стоку модуль твердого стоку зростає не дуже сильно - до 50-100 т/кв.км [29]. Мінералізація річкових вод знаходиться у межах 300-500 мг/л і більше. В зв'язку з цим іонний стік відносно невеликий (10-20 т/кв.км у рік) .

В умовах багатьох ландшафтів відбувається інтенсивний змив та лінійна ерозія, і цьому сприяють відсутність лісу, швидке таїння снігу, зливи, легко розвиваємі льосові грунтоутворюючі породи і в особливості оранка. Пилуватість і сухість грунтів створюють передмови для дефляції - вітрової ерозії грунтів [28].

В умовах степових ландшафтів України головним чином розповсюджені південні чорноземи і каштанові грунти. Оскільки у степовій зоні грунти повністю не промочуються, у них відбувається накопичення карбонатів, а в південному степу - гіпсу та легкорозчинних сульфатів і хлоридів [37]. Міцна коренева система перехоплює мінеральні елементи, а також риюча діяльність тварин посилює цей процес. В результаті уповільненої мінералізації рослинних залишків із-за сухості і відносно невеликого теплового періоду в грунті накопичуються значні запаси гумусу, який затримується завдяки високому змісту в грунті кальцію . Важко вимиваємі гумінові кислоти мають перевагу над рухомими сульфокислотами. Профіль грунтів складається з двох горизонтів (шарів) - гумусово-акумулятивного та ілювіального карбонатного (у південних чорноземах і каштанових грунтах під карбонатним горизонтом лежить ілювіальний гіпсовий) [27].

В умовах ландшафтів широко розповсюджені льоси та льосовидні суглинки, у формуванні яких важливу роль відіграли процеси вивітрювання та біологічного кругообігу в аридних перигляціальних умовах [24]. Вони являють собою як би реліктовий ілювіальний шар попередніх грунтів.

Сучасний стан степових ландшафтів - це результат багаторічного господарського впливу: спочатку охоти (винищення копитних), витрата випасів домашніх тварин (розповсюдження рослин, стійких до випасу, в тому числі пустельних чагарників, ущільнення грунту, зниження біологічної продуктивності) та оранки (майже повне знищення природнього покриву, перебудова біологічного кругообігу та вилучення мінеральних елементів з врожаєм, також вилучення мінеральних речовин в зв'язку з поверхневим змивом, ерозією, дефляцією) [40] . Створення культурних степових ландшафтів передбачає запобігання негативних вторинних процесів (такими в умовах зрошення є вторинне засолення і осолонцювання грунтів), покращення водного балансу, підвищення біологічної продуктивності грунтів.

Грунти майже повністю розорані. Водорозділи плоскі, з суфозійними блюдцями; широкі долини терасовані. Різнотравно-злакові степи на звичайних та карбонатних чорноземах розорані.

Низменні моренно-ерозійні рівнини з покрівними слабокарбонатними суглинками представлені в області язика дніпровського ледникового покриву. Плоска або хвиляста поверхня з неглибоким ерозійним розгліненням, розораними звичайними та південними чорноземами.

3.2 Ланшафти Скадовського району

Як зазначено у розділі 2, часто поняття «фізико-географічний район» і «ландшафт» розглядаються як синонімічні [2]. Виходячи з цього ландшафтну структуру Садовського району можна представити так (див. рис. 3.1). В межах південно-степових низинних приморських рівнин з антропогеновим покривом на неогенових піщано-глинистих відкладах виділяються такі комплекси: слабо-дреновані лесові рівнини з каштановими середньо- і сильно солонцюватими грунтами в комплексі з солонцями, слабо дреновані лесові рівнини з темно-каштановими солонцюватими грунтами в комплексі з солонцями та терасові піщано-лесові рівнини [25]. Приморські ландшафти представлені ракушечно-піщаними пересипами, косами і островами зі слабо розвинутими дренові-чорноземними солонцюватими грунтами.

Внаслідок детального дослідження фізико-географічний особливостей вище зазначених комплексів ландшафтна стуктура району дослідження набуває такого вигляду (див. рис. 3.2):

- терасово-піщано лесові рівнини із чорноземами південними залишково- солонцюватими в комплексі із псамофітною типчаково- ковилово степовою рослинністю;

- слабо-дреновані лесові рівнини із темно- каштановими залишково- солонцюватими грунтами в комплексі із типчаково-ковилово степовою рослинністю;

- слабо-дреновані лесові рівнини із темно- каштановими залишково- солонцюватими грунтами в комплексі із типчаково-ковилово степовою рослинністю;

- слабо-дреновані лесові рівнини із каштаново -солонцюватими полинно - злакові пустельні, місцями в комплексі з солонцями;

- терасово-піщано лесові рівнини із лужно- чорноземними і дерново - осолоділимиглеєвими грунтами в комплексі із псамофітною типчаково- ковилово степовою рослинністю;

- терасово-піщано лесові рівнини темно- каштановими залишково- солонцюватими грунтами в комплексі полинно - злакові пустинні, місцями в комплексі з солонцями;

- терасово-піщано лесові рівнини із каштановими солонцюватими грунтами в комплексі полинно - злакові пустельні, місцями в комплексі з солонцями;

- терасово-піщано лесові рівнини із темно- каштановими залишково- солонцюватими грунтами в комплексі полинно - злакові пустельні, місцями в комплексі з солонцями;

- терасово-піщано лесові рівнини із каштановими солонцюватими грунтами в комплексі в комплексі из рослинністю солончаків;

- ракушечно-пісчані пересипи , коси і острова зі дерново -оглеєними, глинисто - піщаними і супіщаними в комплексі зі слабо гумусними пісками з лугово- солончаковою рослинністю в поєднанні із рослинністю пісків морського узбережжя.

Умовні позначення

терасово-піщано лесові рівнини із чорноземами південними залишково- солонцюватими в комплексі із псамофітною типчаково- ковилово степовою рослинністю

терасово-піщано лесові рівнини із темно- каштановими залишково- солонцюватими грунтами в комплексі із типчаково-ковилово степовою рослинністю

слабо-дреновані лесові рівнини із темно- каштановими залишково- солонцюватими грунтами в комплексі із типчаково-ковилово степовою рослинністю

слабо-дреновані лесові рівнини із темно- каштановими залишково- солонцюватими грунтами в комплексі із типчаково-ковилово степовою рослинністю

слабо-дреновані лесові рівнини із каштаново -солонцюватими полинно злакові пустинні, місцями в комплексі з солонцями

терасово-піщано лесові рівнини із лужно- чорноземними і дерново - осолоділимиглеєвими грунтами в комплексі із псамофітною типчаково- ковилово степовою рослинністю

терасово-піщано лесові рівнини темно- каштановими залишково- солонцюватими грунтами в комплексі полинно - злакові пустельні, місцями в комплексі з солонцями

терасово-піщано лесові рівнини із каштановими солонцюватими грунтами в комплексі полинно - злакові пустельні, місцями в комплексі з солонцями

терасово-піщано лесові рівнини із темно- каштановими залишково- солонцюватими грунтами в комплексі полинно - злакові пустельні, місцями в комплексі з солонцями

РОЗДІЛ 4. Ландшафтний аналіз типів місцевості Скадовського району Херсонської області

Для території Скадовського району характерними типами місцевості є терасово-піщано лесові рівнини із темно-каштановими залишково-солонцювати грунтами в комплексі із типчаково-ковилово степовою рослинністю,терасово-піщано лесові рівнини із чорноземами південними залишково- солонцюватими в комплексі із псамофітною типчаково- ковилово степовою рослинністю, ракушечно-пісчаних пересипів, кіс і островів із дерново -оглеєними, глинисто - піщаними і супіщаними в комплексі зі слабо гумусними пісками з лучно- солончаковою рослинністю в поєднанні із рослинністю пісків морського узбережжя [55].

Зупинимося на їх характеристиці детальніше.

Терасово-піщано лесових рівнин із темно-каштановими залишково-солонцювати грунтами в комплексі із типчаково-ковилово степовою рослинністю. Вони знаходиться у степовій зоні та займають центральну частину Скадовського району, у рельєфі - південну частину Причорноморської низовини. У сучасному вигляді на території головну роль відіграють лесові акумулятивні рівнини першої та другої надзаплавних терас.

Для геоморфологічної будови характерне поєднання терасових і давньодельтових піщаних рівнин, що складають масиви-арени, на яких чергуються еолові горби та дефляційні западини. Джерелом зволоження слугують весняні та осінні опади (переважно дощі та сніги),ступінь зволоження від 0,8 до 0,6. Для даної фації характерний ливневий режим(за добу може випасти до 200 мм опадів). Глибинна залягання грунтових вод незначна. Термальні води з температурами понад +20 °С, на глибині близько 1 км температура води становить + 45 +50 °С. Загальний напрям руху підземних вод - на південь, в цьому ж напрямку збільшується мінералізація води. Місцевість складають залишково- слабо- та середньосолонцюваті темно-каштанові грунти (див.рис.4.1). За гранулометричним складом переважають важко- та середньосуглинкові грунти [38]. Характерною ознакою їх є чітка диференціація профілю за елювіально-ілювіальним типом, яку можна визначити як морфологічно, так і за даними механічного аналізу.

Порівняно з чорноземами південними солонцюватими горизонт вимивання проявляється чітко лише за ущільненням і призматичною структурою. Загальна потужність профілю у глинистих відмінах сягає 50-60 см і дещо більшою є в суглинистих. Належать до категорії високородючих ґрунтів, але вирощування високих урожаїв на цих ґрунтах можливе лише за умов зрошення. Основними заходами підвищення родючості ґрунтів сухостепової зони є зрошення, гіпсування, плантажна оранка і боротьба з вітровою ерозією.

Рис.4.1 Залишково- слабо- та середньо солонцюваті темно-каштанові грунти (профіль)

На зрошуваних каштанових ґрунтах України вирощують високі врожаї озимої пшениці, рису, соняшнику, винограду, плодових та інших культур.

Рослинний світ даної місцевості небагатий. Це типчаково-ковиловий степ, подекуди полинно-злаковий, велика частина яких розорана. Із рослинності полинь,бошняк (див.рис 4.2), ковила (див.рис. 4.3) та типчак (див.рис. 4.4). Подекуди зустрічаються костриця валіська та калерія гребінчаста. Значні площі зайняті синантропною рослинністю, яку утворюють рослини, життя яких пов?язане з діяльністю людини. Але найбільші площі належать агрофітоценозам, що розташовані на місці розораних степів [39]. Вони представлені полями, городами.

Рис 4.2.Бошняк кримський

Фауна є досить цікавою та своєрідною. Є різні види гризунів, птахів (мартини, ворони), рептилій ( гадюка, ящірка) та амфібій (ропухи, жаби). Налічується велика кількість безхребетних , є кільчасті черви та багато членистоногих. Із орнітофауни поширені воронові та соколині, з дуплогніздових тут зустрічаються шпак, дятел, одуд. Фоновими видами ссавців є малий ховрах, східноєвропейська полівка, відновлюється популяція рідкісного виду - тхора степового. З прісними водоймами повязане існування вужа звичайного та водяного,жаби озерної.



Рис. 4.3 Ковила дніпровська

Рис. 4.4 Полин австрійський

Даній території притаманні такі сучасні природно-географічні процеси як пилуватість та сухість грунтів, що створюють передумови для дефляції - вітрової ерозії грунтв, атмосферні посухи (50 %), основною причиною яких є тривалі бездощові періоди, пилові бурі і суховії.

Терасово-піщано лесові рівнини із чорноземами південними залишково- солонцюватими в комплексі із псамофітною типчаково- ковилово степовою рослинністю. Вона займає східну частину території Скадовського району та належить до степових суббореальних ( семіаридних ) типів, що сформувались в умовах континентального клімату з недостатнім та нестійким зволоженням.

Джерелом зволоження слугують атмосферні опади, які розподіляються по території вкрай нерівномірно. Переважно це дощі та сніги. Для даної місцевості характерний ливневий режим. Більша частина опадів випаровуеться і на долю стоку залишаеться не більше 5-10 %. Головна складова стоку це снігові талі води , більш 65 % річної норми стоку приходиться на весняну повінь. Глибинне залягання грунтових вод незначне. Термальні води з температурами понад +20 °С, на глибині близько 1 км температура води становить + 40 +45 °С.

Місцевість складають чорноземи південні залишково- солонцюваті (див.рис. 4.5.). Грунти майже повністю розорані. Водорозділи плоскі, з суфозійними блюдцями; широкі долини терасовані. Різнотравно-злакові степи на звичайних та карбонатних чорноземах розораних [42]. Характерною їхньою особливістю є незначна (до 60 см) гумусованість ґрунтового профілю. Структура їхня неміцна у зв'язку з наявністю ввібраного нагрію. За гранулометричним складом це легкосуглинкові та важкосуглин-кові відміни, площа яких складає понад 85%. Вміст гумусу - 2,5-3,0%, рідко підвищується до 3,5%. Ці ґрунти утворилися в умовах посушливого клімату, під розрідженими ковилово-типчаковими степами. Тому потужність гумусу в них менша порівняно із звичайними чорноземами. Темно-сіре забарвлення ґрунту спостерігається до глибини З0--50 см. А на глибині 90--120 см залягає суцільний водонепроникний горизонт. Це погіршує агрономічні властивості цих ґрунтів. Для вирощування сільськогосподарських культур на цих ґрунтах потрібне зрошення. Чорноземи південні утворилися за умови чітко вираженого дерново - гумусно акумулятивного процесу ґрунтоутворення. Відбувається він під впливом багаторічної трав'янистої рослинності в умовах помірного вологого клімату і найбільш енергійно на нещільних карбонатних гірських породах . Помірне зволоження при не промивному типі водного режиму, що характеризується чергуванням низхідних та висхідних потоків ґрунтової вологи, призвело до рівномірного просочування профілю гумусом і вилуговування легкорозчинних сполук і карбонатів кальцію (останній вимивається з верхньої частини). Перехідні до материнської породи горизонти, як правило, збагачені к1арбонатами кальцію (СаС03). Насиченість вбирного комплексу кальцієм та закріплення ґрунтових колоїдів (глини і гумусу) сприяють утворенню агрономічноцінної водостійкої зернисто-грудкуватої структури [43]. Руйнування мінеральної частини не спостерігається. Саме дерновий процес призводить до формування різних чорноземних ґрунтів, які характеризуються високою гумусованістю, насиченістю кальцієм, нейтральною або близькою до нейтральної реакцією ґрунтового розчину, сприятливими фізико-механічними властивостями [60].

...